МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КРЕМЕНЧУЦЬКЕ ПЕДАГОГІЧНЕ УЧИЛИЩЕ
ІМ. А.С.МАКАРЕНКА
Кафедра: педагогіки та психології
Курсова робота
з основ психології
на тему:
«Психологічні основи врахування типів темпераменту
у молодшому шкільному віці під часнавчально-виховного
процесу »
Виконала: студентка групи У-43
Скляр Тетяна Геннадіївна
Кременчук 2010
ПЛАН
Вступ
РозділІ. Науково-теоретичні засади темпераменту та його властивості. Темпераментдітей молодшого шкільного віку
1.1 Поняттяпро темперамент. Наукові вчення про типи темпераменту
1.2 Основнівластивості темпераменту
1.3 Психологічніособливості дітей різних типів темпераменту
1.4 Індивідуальнийпідхід у навчально-виховному процесі дітей різних типів темпераменту
РозділII. Експериментальна частина
2.1 Описексперименту
2.2 Методичнірекомендації
Висновки
Списоквикористаних джерел
Додатки
ВСТУП
Усистемі неперервної освіти початковій школі належать важливі функції, успішневиконання яких безпосередньо впливає на якість подальшої освіти учнів. Стильовіособливості й особливості темпераменту є засобами реалізації внутрішньогопотенціалу особистості в діяльності. Спільність характеристик темпераменту таіндивідуального стилю діяльності полягає в типологічній зумовленості циххарактеристик. Зв'язок особливостей індивідуального стилю діяльності звластивостями нервової системи досліджувався у працях Г.С. Дикопольської, О.О. Копитова,А.О. Коротаєва, Є.О. Климова та С.І. Маствіліскер.
Темперамент- сукупність індивідуальних особливостей, які характеризують динаміку таемоційну сторони поведінки людини, її діяльності та спілкування.Психофізіологічний аналіз структури темпераменту дає змогу, за В.Д. Небиліциним,виділити три головні його компоненти, які виявляються в загальній активностііндивіда, його моториці та емоційності. Загальна активність індивіда полягає втенденції особистості до самовираження, оволодіння та перетворення зовнішньоїдіяльності.
Упершесистематичні знання про динамічні характеристики людини і причини, якіпризводять до їх появи, можна знайти в працях античного лікаря Гіппократа(460-377 рр. до н. е.), які ввійшли до «Збірника Гіппократа».
Наоснові кожного типу формуються різні системи умовних нервових зв'язків, але сампроцес їх формування залежить від типу нервової системи. Тим самим тип нервовоїсистеми надає своєрідності поведінці людини, накладає характерний відбиток навсю її сутність — визначає рухливість психічних процесів, їх стійкість протевін не є вирішальним чинником поведінки, вчинків, переконань, які формуються впроцесі індивідуального життя людини так в процесі виховання.
Длятого щоб побудувати індивідуальний підхід до кожної дитини та забезпечити дляйого розвитку відповідні психологічні умови, педагогам потрібні знанняхарактерних особливостей поведінки дітей залежно від типу їх темпераменту.
Зважаючина актуальність даної проблеми, темою курсової роботи обрано питання:«Психологічні основи врахування типів темпераменту у молодшому шкільному віціпід час навчально-виховного процесу».
Предметдослідження — психологічні основи врахування типів темпераменту у молодшомушкільному віці під час навчально-виховного процесу.
Об'єкт- типи темпераменту дітей молодшого шкільного віку.
Метадослідження — розглянути психологічні основи врахування типів темпераменту умолодшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу.
Гіпотеза- врахування прояву темпераменту у дітей молодшого шкільного віку у процесінавчання дає можливість створити такі умови навчання, які забезпечуютьоптимальний вплив типу темпераменту учнів на процес засвоєння знань.
Завданнякурсової роботи:
1. розглянутипоняття темпераменту та його основні властивості;
2. розглянутиособливості дітей різних типів темпераменту;
3. розглянутипрояв властивостей темпераменту у навчально-виховній роботі з дітьми молодшогошкільного віку;
4. надатиметодичні рекомендації щодо роботи з дітьми різних типів темпераменту.
Упроцесі дослідження використано наступні форми наукового пізнання: бесіда;робота з літературними джерелами; дослідження за тестом-опитувальником «Коло»Г. Айзенка; аналіз; анкетування;.
РОЗДІЛ І. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТЕМПЕРАМЕНТУ ТА ЙОГОВЛАСТИВОСТІ. ТЕМПЕРАМЕНТ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
1.1 Поняття про темперамент. Наукові вчення про типитемпераменту
Індивідуальніособливості особистості слід відрізняти від вікових, які настають з дозріваннямабо старінням організму. Індивідуальні якості особистості, наприклад швидкістьреакції, міра активності, вразливості тощо, виявляються незалежно від віку безособливих змін. Разом з тим з віком під впливом життя та вихованняіндивідуальне досить своєрідно, яскраво виявляється в пізнавальній діяльності,емоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає підставивважати людину здібною чи не здібною, емоційно вразливою чи«товстошкірою», вольовою чи безвільною, сміливою чи боязливою. Надеяких вікових етапах розвитку людини, наприклад у підлітковому віці, вікові таіндивідуальні особливості важко диференціювати. Імпульсивність, нестриманість,вразливість підлітків, якщо не зважати на обставини, в яких вони виявляються,легко витлумачити як прояв індивідуальних рис і вікових особливостей. А внавчально-виховній роботі важливо відрізняти вікове від індивідуального, щобправильно визначити необхідні виховні заходи [1; с. 432].
Індивідуальніособливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері таздібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах таінтересах. Особливості їх прояву залежать від виховання дитини. Індивідуальніриси характеру, як свідчать дослідження, досить яскраво виявляються вже в дошкільномувіці.
Унавчально-виховній роботі особливо важливим є індивідуальний підхід до дітей.А. Макаренко рекомендував вихователям завжди пам'ятати, що люди — дужерізноманітний матеріал для виховання, і було б неймовірним верхоглядствомнамагатися втиснути його в загальні для всіх рамки.
Індивідуальнівідмінності між людьми вивчає диференційна психологія. Психологія праці, мистецтва,навчання та виховання, застосування психологічних закономірностей завжди маютьопосередковуватися знаннями індивідуальних відмінностей між людьми. Без такихзнань неможливо готувати молодь до праці, свідомого вибору професії.
Діяльністьі поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а йіндивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразновиявляється в темпераменті особистості.
Темперамент— змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати,уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини —їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою діїподразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно,жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а інші — спокійно,повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало. Деякі люди надто афективнореагують на події, на ставлення до них — спалахують гнівом, діють агресивно, адехто в цьому разі виявляє боязкість, не чинить жодного опору там, де вінпотрібний. Отже, темперамент можна визначити як індивідуальну особливістьлюдини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженостіта швидкості перебігу психічної діяльності.
Індивідуальніособливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людейна кілька груп або типів темпераменту.
Вченняпро темперамент започатковане славнозвісним давньогрецьким лікарем і філософомГіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювалигуморальну теорію, згідно з якою темперамент спричинює перевага в організміпевної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначаєтьсяспіввідношенням між кров'ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цьогопогляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний,флегматичний, холеричний, похмурий. Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичногопогляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту досить точновизначають особливості окремих типів темпераменту. І. Павлов, розглядаючипроблему темпераменту, писав, що геніальний спостерігач людини — Гіппократ — укласифікації темпераментів підійшов до істини найближче [5; с. 322].
Німецькийфілософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи погляди на темперамент представниківгуморальної теорії, уперше дав своєрідну психологічну характеристикутемпераментів. Він вважав, що флегматикам бракує моральних почуттів,меланхоліки — справжня доброчинність; у холериків найрозвиненіше почуття честі,а у сангвініків — почуття прекрасного. Але Т. Кант у своєму розуміннітемпераменту плутав його риси з характером.
Вітчизнянийвчений, лікар і педагог П. Лесгафт пояснював темперамент особливостямикровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості стіноксудин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку П. Лесгафта, зумовлюютьшвидкість і силу кровообігу, невеликому діаметру судин відповідає сангвінічнийтемперамент, а великому діаметру та товстим стінкам його судин — меланхолійний;флегматичний темперамент зумовлюється великим діаметром і тонкими стінкамисудин.
Німецькийпсихіатр Е. Кречмер обстоював залежність психічного складу особистості відбудови (конституції) тіла. Він запропонував власну класифікацію типівконституції (пікнічний, астенічний, атлетичний,) і вважав, що кожному з нихвластивий певний темперамент.
Гуморальната морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють якпершооснову темпераменту, а також системи організму, які не мають для цьогопотрібних властивостей. Крім того, ці теорії стирають межі між темпераментамиздорового та хворого організму, пояснюють темперамент лише біологічнимичинниками, а тому не все розкривають у його сутності. Але зовсім ігнорувати цітеорії в поясненні проявів темпераменту не можна. Відомо, що порушення функціїгуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють деякі психопатії, щопозначаються на особливостях типів темпераменту, наприклад шизофренічні,маніакально-депресивні психози, невмотивовані настрої, психастенії та ін.
1.2 Основні властивості темпераменту
Темпераментяк динамічна характеристика психічної діяльності особистості має певнівластивості, які позитивно або негативно позначаються на його проявах.Розрізняють такі основні властивості темпераменту, як сенситивність,реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, екстравертованість таінтровертованість [16; с. 194].
Сенситивність— міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості. Незадоволенняпотреб, конфлікти, соціальні події в одних людей викликають яскраві реакції,страждання, а інші ставляться до них спокійно, байдуже. Відомий радянськийпсихолог Б. Ананьєв вважав, що сенситивність пов'язана з орієнтувальноюрефлекторною діяльністю і входить до структури темпераменту. Вважається, щоіснують не лише окремі різновиди чутливості як потенційні властивості окремиханалізаторів, а й загальний для певної людини спосіб чутливості, що є властивістюсенсорної організації людини загалом. Сенситивність, на думку Б. Ананьєва, —порівняно стійка особливість особистості, в якій виражається тип нервовоїсистеми людини і яка відіграє свою роль у здібностях людини до різних видівдіяльності.
Реактивність— це особливості реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі,силі та формі відповіді, а найяскравіше — в емоційній вразливості, івідображуються на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самоїсебе. Бурхливі реакції при успіхах або невдачах у будь-якій діяльностіпозначаються на різних особливостях темпераменту. Реактивність як особливістьтемпераменту виразно виявляється при психічних травмах — у реактивній депресії(пригніченість, рухова та мовна загальмованість), в афективно-шокових реакціях(реакції на катастрофи, аварії, паніка), для яких характерна або безладнарухова активність, або повна загальмованість, ступор.
Пластичністьвиявляється у швидкому пристосуванні до обставин, що змінюються. Завдякипластичності певні сторони психічної діяльності перебудовуються абокомпенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість,неврівноваженість або недостатня рухливість типу нервової системи за належнихумов життя та виховання набирають позитивних якостей.
Ригідність— особливість, протилежна пластичності, складність або нездатністьперебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини. Упізнавальній діяльності ригідність виявляється в повільній зміні уявлень призміні умов життя, діяльності; в емоційному житті — у закляклості, млявості,нерухливості почуттів; у поведінці — у негнучкості, інертності мотивівповедінки та морально-етичних вчинків при цілковитій очевидності їхнедоцільності.
Резистентність— міра здатності опиратися негативним або несприятливим обставинам. Доситьяскраво ця особливість виявляється у стресових ситуаціях, при значномунапруженні в діяльності. Одні люди здатні опиратися найскладнішим умовамдіяльності або обставинам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальнабравада), а інші розгублюються, легко здають позиції, стають нездатнимипродовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється,незважаючи на втому, важкі умови праці.
Екстравертністьта інтровертність — спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, наінших (екстравертованість) або на саму себе, на свої внутрішні стани,переживання, уявлення (інтровертованість). Вважають, що екстраверсія таінтроверсія як властивості темпераменту — це прояви динамічних, а не змістовихсторін особистості. Екстравертованим типам властиві сила і рухливість нервовихпроцесів і у зв'язку з ними імпульсивність, гнучкість поведінки,ініціативність. В інтровертованого типу переважають слабкість та інертністьнервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу, а тому йому властивіускладнення соціальної адаптації.
1.3 Психологічні особливості дітей різних типів темпераменту
Чітковираженого типу темпераменту не існує. Він відображається на характері, волі,мисленні, пізнавальній діяльності дитини. Темперамент не є сталою властивістюособистості, він змінюється залежно від умов її життя і виховання. Кожний типтемпераменту має свої переваги та недоліки. Для правильної організаціївиховання, боротьби з недоліками і поліпшення спілкування дитини з людьминеобхідно знати, до якого типу темпераменту вона належить. Кожному темпераментувідповідає певний тип нервової системи. Уміння його визначати необхідне дляправильного спрямування розвитку особистості молодшого школяра, розумінняособливостей його поведінки, запобігання небажаним реакціям дитини тощо [10; с.378].
Длявизначення типу нервової системи послуговуються такими показниками:
1)силазбудження — пізнавальна, розумова активність, схильність до нового, невідомого,складного; загостреність процесів сприймання і мислення; вміння швидкопереходити від однієї діяльності до іншої, робити перерви в роботі, точновисловлювати думку;
2)силагальмування — здатність зосереджуватися, протидіяти стороннім подразникам,робити перерви в роботі, точно висловлювати думку;
3) рухливістьнервових процесів — здатність до переключення з однієї справи на іншу, діяти унезвичних умовах, швидкість розумових дій, готовність до розумового напруження;
4) урівноваженість— рівномірне, відносно легке виконання роботи, спокій.
Зважаючина ці показники, виокремлюють чотири основні типи вищої нервової діяльності,які відповідають певному типу темпераменту: а) сильний, урівноважений, рухливий(сангвінік); б) сильний, урівноважений, інертний (флегматик); в) сильний,неврівноважений (холерик); г) слабкий (меланхолік).
Психологічніхарактеристики дітей сангвінічного темпераменту. Діти, яким притаманнийсангвістичний тип темпераменту, енергійні, активні, життєрадісні,комунікабельні, поступливі, швидко схоплюють нове і цікаве, легко переносятьневдачі. Вони без проблем пристосовуються до нових умов, вступають у контакти зіншими дітьми, знаходять товаришів у будь-якій ситуації. При цьому можуть ікерувати, і підкорятися. Швидко освоюються в школі, відразу почувають себе, якудома.
Дітям-сангвінікампритаманне голосне, швидке, чітке й емоційно виразне, урівноважене мовлення.їхня комунікабельність сприяє дружньому ставленню до них дорослих, тому зазовнішньою формою поведінки сангвініків можуть приховуватися риси характеру,про які невідомо оточуючим.
Нервовасистема сангвініка пластична, він легко переключається з однієї діяльності наіншу, переходить від веселих розваг до серйозної справи. Ця властивістьвідіграє як позитивну роль (безпроблемне включення в нову діяльність), так і негативну(формуються такі риси, як непосидючість і поверховість). Тому у вихованні такоїдитини необхідно дбати про формування стійкості поведінки, інтересів, нахилів.У ставленні до неї важливо виявляти вимогливість, контролювати дії і вчинки,залучати до творчої діяльності. Поблажливість до незначних порушень порядку (неприбрав іграшки, не поклав на місце одяг) швидко змінює звички, для закріпленняяких було витрачено багато часу і зусиль, оскільки такі риси, як зібраність,акуратність, формуються у сангвініків дуже важко порівняно з дітьми іншихтипів.
Сангвініківприваблює усе нове, у них швидко формується здатність навчатися, легковиробляються нові вміння і навички і перетворюються набуті. Вони працелюбні, легкопереносять нетривалі навантаження, відновлюють працездатність, оволодіваютьдовільною регуляцією власної поведінки. Для підтримання активності таких дітейїх необхідно стимулювати новизною справи. Одноманітні, інертні ситуаціївтомлюють, знижують їхню увагу, підвищують ризик відволікання на сторонніподразники, що негативно позначається на загальній працездатності дитини. Яктільки діяльність втрачає для неї привабливість, вона її припиняє,переключається на іншу. У таких ситуаціях обов'язково потрібно домогтисязакінчення розпочатої справи з хорошим результатом (наприклад, не дозволятималювати наступний малюнок, поки не закінчений попередній). Для підтриманняінтересу до діяльності корисно застосовувати заохочувальні стимули. При недбаловиконаній роботі слід дати завдання зробити її заново.
Почуттяу дітей-сангвініків виникають швидко й активно проявляються. На ситуаціюреагують активно, виразно, але не втрачають самовладання, здатності бачити ічути іншого, не лише себе, навіть у гостро конфліктній ситуації. За позитивнихстимулів діти радіють, сміються, за негативних — нерідко плачуть. їхнійзагальний емоційний тонус частіше мажорний, вони рідко вередують, не схильні доафективних реакцій.
Длятаких дітей корисний розмірений ритм щоденного життя, однак швидший, ніж удорослих, оскільки вони не можуть довго зосереджуватись на одному об'єкті,через що їх часто вважають легковажними. Виховувати дітей-сангвініків потрібнона основі довірливих дружніх стосунків, за яких дорослий невимушено керуєформуванням у них потрібних новоутворень. Почуття любові до близьких дорослих єджерелом їхньої творчості, позитивно впливає на активність, творчий пошук,значно поліпшує результативність діяльності.
Психологічніхарактеристики дітей флегматичного темпераменту. Діти флегматичноготемпераменту спокійні, не схильні до поспіху, послідовні і ґрунтовні у справах,з низькою емоційністю, невиразною, стриманою мімікою, їм потрібен час, щобправильно відреагувати на будь-який вплив. Повільно і з труднощами вониадаптуються до нових умов життя. Важко пристосовуються до закладу, новогорежиму і вимог. Нелегко їм даються розлука з батьками, знайомство з дітьми. Узвичній обстановці вони без примусу, спокійно дотримуються правил поведінки,акуратно і старанно справляються зі знайомою роботою. У всіх справахфлегматикам заважає млявість, повільний темп дії, знижена активність. Такі дітилегко засинають і багато сплять. їхнє мовлення уповільнене, спокійне,рівномірне, часто із паузами, без яскравих емоцій, міміки, жестів. На запитаннявони відповідають не відразу.
Діти-флегматикиповільно реагують на новизну. Необхідність включатися в нову діяльністьвикликає в них розгубленість, нерідко — переляк. Не менш повільно, але надійноформуються у них навички і звички, тому змінювати їх надзвичайно важко. Такідіти надають перевагу спокійним іграм (режисерським, настільним), уникаютьзанять, пов'язаних з руховими навантаженнями. Вони легко дисциплінуються узвичній обстановці, хворобливо переживають її порушення, як і порушення режимудня, сформованих стереотипів. У нових ситуаціях їхня поведінкадезорганізовується.
Флегматики,як правило, працелюбні, хоч трапляються серед них і ледарі. Навчити їх швидкихі енергійних дій дуже важко, однак легко сформувати витримку і стійкість.Стриманість, посидючість, зібраність і розміреність дій допомагають їм уникатизривів, підтримувати сталий ритм роботи. Починаючи справу, вони довго працюють,потім невтомно, витривало, зосереджено, не знижуючи працездатності, доводять їїдо кінця.
Здатністьдо довільної регуляції поведінки теж формується у них із запізненням,однак ті, хто досяг цього, легко підпорядковуються ЗОВНІШНІМвимогам. З огляду на знижену рухливість нервових процесів дляпідтримання активної працездатності флегматичних дітей необхідно зацікавити Їхзапропонованою роботою і підтримати під час її організації.
Вемоційній сфері флегматикам притаманна зовнішня байдужість. Вони неголосносміються, тихенько плачуть, непомітно виражаючи навіть глибокі почуття.Неадекватні емоції проявляють рідко, а конфліктних ситуацій уникають. Однакможуть тривалий час перебувати у стані глибокого емоційного збудження, недемонструючи видимих його проявів.
Інодіпедагоги невмотивовано негативно оцінюють дітей флегматичного темпераменту, усім'ї теж сприймають це як недолік їхнього розвитку, особливо коли батьки ідіти належать до різних типів темпераменту.
Увихованні дітей з флегматичним темпераментом слід дотримуватися раціональногорежиму і терпіння. Має значення навіть режим сну: таких дітей не слід рановкладати спати, не варто давати їм досипати уранці, затягувати денний сон.Бажано будити вчасно, не дратуючи, подбати про вмивання їх холодною водою. Неможна надовго залишати їх наодинці, треба дбати про вироблення у флегматичнихдітей вміння діяти швидко, енергійно. Батьки і педагоги у спільній діяльності повиннібути зразком для наслідування, непомітно стимулюючи активність дітей,пробуджувати ініціативні дії та інтерес.
Навітьнезначні звички дітей-флегматиків перебудувати дуже важко, тому кращепопереджувати їх появу, формувати ставлення і дії, доброзичливо і настирливостимулювати співучасть у справі, емоційно її підкріплювати (радість від добрихучинків, оцінка іншими позитивних дій). Без належного такту, терпіння марнорозраховувати на результат. Потрібні вміння, звички виробляються у таких дітейповільно, але назавжди.
Психологічніхарактеристики дітей холеричного темпераменту. Холерики енергійні, гарячі,запальні, з виразною мімікою, різкими жестами, бурхливими реакціями. Узвичайних умовах швидко і без проблем переключаються на нову діяльність,активно беруться за будь-яку справу, іноді одночасно за кілька справ. Легкоадаптуються до нових умов життя, активно вступають у спілкування, налагоджуютьстосунки, мають багато знайомих. Своєю гарячкуватістю, неспокійністю,сварливістю нерідко створюють конфліктні ситуації, однак швидко заспокоюється,не тримають довго образи. Вони чутливі до порушення режиму дня, поганозасинають і неспокійно сплять, не можуть стримувати почуття голоду інаполегливо вимагають їжу.
Мовленнядітей-холериків швидке, нерівномірне, нерідко незрозуміле, з коливаннямінтонації, багате на міміку і жести. За активного збудження мовленнєвий процесуповільнюється, дитина збивається на паузи, поспішні звуковимови, повтори.
Такідіти активно реагують на новизну, виявляючи при цьому бадьорість, піднесення.Невідоме, труднощі сприяють динамічному пошуку способів розв'язання завдань, адосягнення успіху приносить задоволення. Займаючись цікавою діяльністю,виявляють творче піднесення, наполегливість, силу волі, що приносить їм значнірезультати. Вони швидко відновлюють сили і знову беруться за складну, алецікаву їм справу, уперто досягаючи мети. Однак це можливо лише у ситуаціїпсихологічного комфорту. За інших умов бурхлива активність через різкий спаднастрою може змінитися бездіяльністю, роздратуванням, афектацією.
Діти-холерикидуже активні, надають перевагу рухливим іграм з елементами спорту, бігу. Вониохоче беруть участь у заняттях, де можна проявити себе, грають головні ролі віграх, організовують однолітків, керують ними, нерідко намагаються управляти ідорослими. Дуже не люблять ситуацій, у яких потрібно стримувати себе. Уміння йнавички формуються в них довго і важко перебудовуються. Холерики з труднощамипереключають і конкретизують свою увагу, їх важко дисциплінувати. Черезімпульсивність такі діти часто порушують відомі їм правила поведінки. У роботіз ними потрібні витримка і терпіння. Найкраще добирати для них індивідуальні,малогрупові форми організації діяльності, стимулюючи інтерес до її змісту,дбаючи про емоційно-позитивний фон співпраці.
Удітей холеричного типу швидко спалахують емоційні процеси, різко змінюєтьсяемоційний тонус, настрій. їхні емоції проявляються сильно: вони не плачуть, аголосять; не сміються, а регочуть. Бурхливі прояви емоційних реакцій інодіпідштовхують їх до агресивних дій. Таких дітей слід вчити володіти своїмиемоціями. Ця здатність виробляється з перших років життя, але дуже повільно ілише за наявності емоційного комфорту.
Розрізняютьтри категорії дітей-холериків. Першу утворюють фізично здорові, потенційноздібні діти з підвищеною збудливістю (невмотивовані рухи і мовні реакції), якимдостатньо задоволення підвищеної потреби в рухах і мовному супроводі всіх своїхдій. Другу — запальні діти, яким притаманні спалахи необгрунтованого збудження;третю — «відчайдушні» пустуни. Представники другої і третьої категорій маютьпостійно перебувати в полі зору дорослих, які зобов'язані допомогти їмсформувати гальмівні механізми, навички спілкування, ставлення до конфліктнихситуацій, уміння і бажання їх уникати, конструктивно вирішувати, спрямовуватисвою енергію на конкретні справи.
Упсихолого-педагогічній роботі з такими дітьми, крім терпіння, потрібні й умінняспокійно, лагідно і витримано вести себе, навіть під час вибухів дитячогогніву. Моралізування, насмішкуваті зауваження, покарання, вимоги від нихобіцянок і клятв недопустимі. Краще на певний час ізолювати дитину, допомогтиїй заспокоїтись і спробувати разом з нею обміркувати те, що трапилося. Оцінитивласну поведінку повинна сама дитина.
Дітизавжди хочуть відповідати очікуванням близьких дорослих, але не всім цевдається. Холерикам — найчастіше, оскільки в них слабка вольова регуляція. Томудорослим потрібно розуміти це, допомагати дитині гідно подолати свої труднощі,вселяти надію на безконфліктне спілкування за будь-яких умов.
Психологічніхарактеристики дітей меланхолічного темпераменту. Діти-меланхоліки малоактивні,сором'язливі, замкнуті, з підвищеною вразливістю. Вони дуже чутливі донайменших подразників, сильно реагують на схвалення і осуд, підозрілі. У нихшвидко настає втома, слабкий гальмівний і збуджувальний процеси. Водночасмеланхоліки виявляють здатність співпереживати іншим, пройматися настроєм,втіленим у творах мистецтва.
Болісноі довго вони адаптуються до нових умов життя, зміна яких може бути для нихсильним стресогенним фактором. Тому їх необхідно завчасно готувати до змін,сприяти поступовому входженню у нове життя, виявляти особливу чуйність до них.
Переживанняглибоких емоційних криз меланхоліками супроводжується фізичними проявами:пересиханням у роті і носі, відчуттям холоду у кінцівках, почервонінням шкіритощо.
.Мовлення їх дуже слабке, приглушене, наближене до шепоту, емоційно невиразне,його темп уповільнений, інертний. Думка часто переривається, висловизалишаються незакінченими.
Підчас зустрічей з новим, у проблемних ситуаціях (навіть за необхідностірозв'язувати у незвичних умовах знайомі завдання) їх підвищена чутливістьпереходить у нервозність, що характеризується стурбованістю, напруженістюобличчя, нерівномірним диханням, скутістю рухів, незграбністю, сльозливістю.Часто такі діти докладають багато зусиль, виконуючи прості завдання для їхньогорівня розвитку, але нові за формою. Меланхоліки не можуть швидкозорієнтуватися, рішуче діяти у новій ситуації, обрати правильне рішення з двохваріантів тощо. Будь-яка новизна збуджує і гальмує їхню активність.Деструктивно впливає на них обстановка у класі (кількість дітей, гамір,загальне напруження тощо): прості справи здаються їм складними, навіть легкихзавдань вони не можуть виконати, бо все раптом забувають. Одні з них стаютьзовсім млявими, пасивними, інші — дратівливими, крикливими. Невдачі пригнічуютьмеланхоліків, породжують навіть підвищення температури, втрату апетиту, снутощо.
Уроботі з дітьми-меланхоліками важливі вмотивована вимогливість, оптимальні темпі форми пояснення, своєчасна допомога, запобігання невдачам, емоційнапідтримка, схвальна оцінка вдалих ініціативних спроб. Водночас недопустимісуворі зауваження, підвищений тон висловлювань з приводу невдач, необачнихвчинків тощо. У сприятливій атмосфері такі діти здатні до високої пізнавальноїактивності, можуть досягти хорошого результату в доступній і цікавій їмдіяльності. Однак вони втомлюються швидше від інших дітей, а тому потребуютьпевного душевного спокою для відновлення працездатності. Відпочивши, повторившиі закріпивши засвоєний матеріал, вони почувають себе впевненіше, самостійніше,вільніше, радіють своїм досягненням. Інтерес до змісту діяльності компенсуєслабкість їхньої нервової системи. За емоційного комфорту у взаєминах здорослими і партнерами вони можуть максимально виявити свої здібності, досягтивисоких результатів.
Найвразливішоюу дітей-меланхоліків є емоційна сфера. Підвищена чутливість допомагає їмпомічати найменші зміни в настроях і поведінці людей, емоційно відгукуватися наних. Слухання казок, оповідань, перегляд фільмів тощо викликають глибокі іяскраві переживання, які рідко отримують зовнішнє вираження, оскільки постійнеемоційне напруження забирає у них багато сил. Бажано не залишати їх наодинці зісвоїми думками.
Меланхолікиважко вступають у комунікації з новими дітьми. У будь-якій незнайомій ситуаціїтримаються осторонь, не виявляють ініціативи і не відповідають на пропозиціїінших включитися у спілкування. Оптимальною ситуацією для них є домашняобстановка в оточенні небагатьох близьких людей. У таких умовах вони проявляютьглибину почуттів, оцінок, міркувань, гармонійність взаємин тощо.
Черезпідвищену чутливість і вразливість вони потребують постійного захисту.Схильність до придумування страхів, боязнь невдач навіть у знайомих справах,навіюваність паралізують їхню волю, не дають змоги реалізуватися здібностям іможливостям. Проте це не означає, що таких дітей слід відгородити від серйознихжиттєвих ситуацій. Соромитися, боятися, по-своєму страждати у відповіднихситуаціях вони будуть усе життя, завжди хотітимуть, щоб ніхто цього не помітив.З огляду на це потрібно якомога частіше відволікати дитину від тривожних думок,емоцій, переключати увагу на цікаву діяльність, сприяти позитивним радіснимпереживанням, усвідомленню власної значущості, визнанню своїх зусиль,сприйняттю схвальних оцінок своєї діяльності, вчинків, здібностей. Бажано, щобвони мали змогу задовольнити потребу у спілкуванні з близькими, реалізуватиготовність прийти на допомогу, здатність на справжнє співчуття, милосердя тощо.
1.4 Індивідуальний підхід у навчально-виховному процесідітей різних типів темпераменту
Темпераментдитини — один із найважливіших орієнтирів у здійсненні індивідуального підходув її вихованні. Як зазначає київський психолог В. У. Кузьменко, «Індивідуальнийпідхід у вихованні — це варіативне використання педагогом цілісної системизасобів, форм, методів та прийомів виховної роботи з урахуванням комплексуіндивідуальних відмінностей дітей» [9. с. 10]. На думку дослідниці, успішнездійснення індивідуального підходу у вихованні залежить від таких передумов:
—Поєднанняіндивідуально-диференційованого підходу до дитини із вихованням дитячогоколективу;
— Опора на позитивне у характері та особистостівихованця; спрямованість педагогічної роботи на подолання наявних у ньогонегативних проявів;
— Визначення причин формування індивідуальнихвідмінностей (особливості вищої нервової діяльності, умов життя та виховання);
—Єдністьвимог до дитини збоку дорослих (педагогів, батьків та ін.);
—Системністьу здійсненні індивідуального підходу, єдність та послідовність його етапів, щоутворюють неперервний цикл.
Змістомокремого циклу в індивідуальному підході є послідовність десяти етапів:
1.Попереднє виявлену індивідуальних особливостей розвитку.
2. Аналізотриманої інформації з метою встановлення позитивних та проблемних аспектіврозвитку дитини, причин їх виникнення.
3. Фіксаціярезультату діагностування у щоденниках спостережень, психологічних Паспортахдітей та психологічному «портреті» дитячої групи.
4. Систематизація,Узагальнення та аналіз результатів вивчення індивідуальних особливостейрозвитку дитини.
5. Визначенняпершорядних та другорядних індивідуальних завдань роботи з дітьми та їхніми родинами.
6. Вибірадекватних методів і прийомів, форм та засобів виховної роботи.
7.Визначенняваріативного навчального змісту.
8. Створення та комплектація варіативногопредметно-ігрового середовища розвитку дитини.
9. Практичне здійснення індивідуального підходу внавчально-виховному процесі.
10.Прогнозуваннястратегії і тактики навчання та виховання.
Типтемпераменту — одна з найважливіших умов походження індивідуально-своєріднихрис характеру. Від властивостей темпераменту залежать динамічні (швидкість,сила, інтенсивність) особливості характеру. Властивості темпераменту можутьсприяти або протидіяти розвитку повних якостей особистості (холерику легшестати хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певним чином зумовлюєнедоліки характеру при послабленні виховання. У такому випадку сангвінікнедостатньо зосереджений, похапливий, поверховий, легковажний. Холерик —нестриманий, конфліктний, агресивний, невитриманий. Флегматик— млявий,байдужий, консервативний. Меланхолік відзначається хворобливою вразливістю,замкнутістю, відчуженістю, безволлям. Вроджені динамічні можливості дітей це тівхідні умови, в яких повинен діяти педагог, реалізуючи свої професійні цілі. Авідтак, для дітей кожного типу темпераменту актуальними є певні виховнізавдання.
Так,для сангвініків важливо забезпечити збереження їх інтересів, формувати вміннярозгортати сюжет гри, знаходити в ньому нові повороти, повертатися дорозпочатої роботи та завершувати її. Враховуючизнижену сензитивність, варто звернути увагу на формування симпатії дооточуючих, вміння розуміти та враховувати інтереси інших людей — і дорослих, іровесників.
Дляхолерика властива висока реактивність, підвищено збудлива реакція на оточуюче.Дитина погано керує собою у незвичних ситуаціях. Тоді слід забезпечити особливоуважний контроль з боку дорослого. З ровесниками такі діти поводятьсянестримано, іноді конфліктно й агресивно. Тому дорослому варто навчати такихдітей взаємодіяти з іншими, знаходити з ними спільну мову. Холериків, яківнаслідок швидкої втомлюваності часто порушують поведінку, не слід жорсткокарати, важливіше — створити умови, що попереджають перевантаження дитини танадмірне збудження нервової системи, включити малюка у цікаву й захопливусправу.
Дитина-меланхоліквідзначається мрійливістю, деякою відчуженістю від інших дітей, надмірночутливі до емоційного ставлення до них оточуючих. Тому у виховних впливах маютьпереважати заохочення над осудом і покаранням. Такі діти чуйно реагують нанегаразди свої та ровесників, потребують у ці моменти моральної підтримки,висловлення дорослими впевненості в їх силах і можливостях. Щоб дитина успішнодолала труднощі в роботі, потрібно підкреслювати її успіхи, посилювати позитивні емоції. У спілкуванні з ровесниками меланхолікиуникають галасливих забав та ігор, прагнуть до спокійних ігор. Якщо такихпартнерів їй знайти не вдається, то грається на самоті. Отже, потрібно залучатитаких дітей у колективні справи, знаходячи посильну для їх виконання роль.
Динамічніособливості психіки дітей проявляються і у мірі їх фізичної активності —рухливості. Вихователів та батьків турбують, насамперед, надмірно повільні абонадмірно рухливі діти. їх, як правило, не так багато у групі дитячого садка,але вони можуть розбалансовувати чітко встановлений для всіх режим дня, виконуючидуже швидко, або дуже повільно окремі режимні моменти.
Дітиз уповільненою поведінкою постійно перебувають у невиграшних для себеситуаціях: коли всі вже закінчили одягатись і пішли на прогулянку, ця дитина щеу роздягальні; всі пообідали, а ця дитина ще за столом тощо. їх намаганняробити щось швидше приводять до розпаду діяльності, коли дитина стає взагалі нездатною до її виконання. Водночас, такі діти можуть бути, дуже чутливими дозауважень дорослих, в них виникає підвищена мотивація їх уникнення. Вониглибоко переживають свою уповільненість, стають замкненими, неконтактними. М.М. Кольцова рекомендує у роботі з цими дітьми враховувати такі застереження:
— входженняв роботу вимагає часу, поспіх ще більше гальмує інертну дитину;
— увимогах і вказівках використовується тільки спокійний, рівний тон, адже малюкдіє не навмисне, а тому, що інакше не може;
—будь-якенавантаження, завдання даються на позитивному емоційному фоні, включаютьелемент гри [11; с. 287].
Надмірнорухливі діти випереджають одноліток у більшості справ, причому не завжди призбереженні якості виконання. Причиною такого явища є зниження здатності досамоконтролю, зумовлене швидкою втратою інтересу до роботи. Таких дітей вартозалучати до допомоги іншим, у тому числі, повільним дітям, стежачи при цьомущоб допомагаючий не виявляв зверхності, нетерплячості, зарозумілості.Примушення дитини стримувати свої рухи, сидіти тихо негативно позначаються настані нервової системи, приводять до її перезбудження. Варто врахуватизакономірності підтримання інтересу до справи у таких дітей, давати їм особливозахоплюючі завдання, включати в ігри з ровесниками, які вміють урізноманітнитисюжет, наситити його цікавим змістом. Спільне виконання доручень з дітьми, яківміють аргументовано оцінювати роботу ровесників, сприяє розвитку в них навичоксамоконтролю, більш критичного ставлення до результатів роботи.
Якзауважив В.О. Сухомлинський, за зовнішньою рухливістю дітей можутьприховуватися хвороби серцево-судинної, травної, нервової систем. Незважаючи навраження, що такі діти витривалі, їх нервова система потребує захисту. Слідпопередити перезбудження нервової системи, що часто виникає у надмірно рухливихдітей, Для цього дорослому необхідно забезпечити чіткий розпорядок дня,спокійне, але настійливе пред'явлення вимог. При роботі з дошкільникамивикористовуються різні тактики врахування властивостей їх темпераменту івікових особливостей (Т. Чиркова).
Першаорієнтована на створення умов, необхідних для нормального розвитку дитини. Дляоднієї дитини важливо забезпечити постійний контакт з ровесниками, інтенсивнеспілкування з ними; для іншої— передбачити ігри на самоті, моменти усамітнення.Один дошкільник прекрасно справляється з роботою в умовах відволікаючихфакторів (шуму, гри інших дітей, присутності сторонніх людей); інший — потребуєповної тиші та спокою. Тактика особливо ефективна на ранніх етапах онтогенезу,зокрема, у немовлячому віці. Недоліком її є те, що може знизитисьадаптабельність психіки й організму до умов середовища.
Другатактика передбачає формування у дитини рис вдачі, що компенсують негативніособливості властивостей темпераменту. її реалізація вимагає досить тривалогоперіоду часу, терплячості та наполегливості дорослого. Для меланхоліка тафлегматика їх повільність компенсується більш тривалою та ретельною підготовкоюдо роботи, більшою посидючістю.
Третійваріант в роботі вихователя передбачає посилення позитивних і послабленнянегативних сторін у повелінні дитини. Дітей слід навчати користуватися своїмиперевагами, залежними від типу темпераменту. Є ситуації, в яких повною міроювиявляються переваги одного з типів темпераменту та «програють» інші типи.Наприклад, для меланхоліка характерний підвищений рівень тривожності,пов'язаний з високою сензитивністю. Остання зумовлює високу вразливість іобразливість. Такі діти довго і серйозно переживають невдачі, що може привестидо невпевненості. Водночас тривожність— важливий фактор емоційності і можестимулювати активність і саморегуляцію діяльності, а її відсутність знижуєефективність роботи. Тривожності не можна позбутися цілком, але зумовлені неюнесміливість, невпевненість, емоційна скутість успішно долаються при формуваннінавичок діяльності і стимулюванні переживань успіху [3; с. 288].
Головнийпринцип врахування властивостей темпераменту дітей у їх вихованні полягає утому, щоб досягти переходу від забезпечення зовнішніх умов, сприятливих длядитини певного типу темпераменту, до озброєння дитини навичками саморегуляції,що дозволяють їй самостійно нівелювати вплив темпераменту на діяльністьнезалежно від зовнішньої ситуації.
Урахуванняу вихованні і навчанні дітей їхніх індивідуально-типологічних особливостей даєзмогу правильно спроектувати їх мету, обрати оптимальні виховні впливи.Ігнорування ж може стати основною причиною розвитку у дітей молодшого шкільноговіку негативних рис: у сангвініка — розпорошеності інтересів; у флегматика —безініціативності, байдужості, лінощів, млявості, апатії; у холерика —нестриманості, різкості, імпульсивності; у меланхоліка — сором'язливості, замкнутості,невпевненості, образливості [4; с.385].
Педагогзобов'язаний спрямовувати діяльність дітей, щоб сприяти формуванню позитивнихрис і запобігати появі негативних. У сангвініка слід формувати стійкіуподобання та інтереси, не допускати поверхового, недбалого виконання нимзавдання, вимагати від нього доводити почату справу до кінця, стимулюватипозитивне ставлення до достоїнств інших, уміння зважати на їхню думку, вчитибути уважним до товаришів, надійним у стосунках з ними, дбати, щоб нові знайомстване витісняли старих.
Увихованні дітей-флегматиків головне — формувати трудові навички, стежити, щобвони завжди були зайняті, залучати до діяльності в колективі, вчити задопомогою ігор і занять пришвидшувати темп дій, заохочувати найменші прояви рухливості,спритності. Завдяки цьому їхня млявість не перетвориться на лінощі,урівноваженість почуттів — на слабкість.
Енергіюхолерика слід спрямовувати на корисні справи, ставити перед ним складнізавдання, допомагаючи осмислювати їх. Важливо обережно застосовувати все, щозбуджує нервову систему, розвивати і зміцнювати процес гальмування шляхоморганізації розміреної діяльності, домагатися стриманої поведінки, створюватиможливості для реалізації потреби в руховому навантаженні. Особливо необхідносистематично контролювати їхню поведінку і діяльність, дотримання правил,якість і повноту виконання завдань, вимог дорослих, вчити зважати на інших, неображаючи самолюбства.
Увихованні меланхоліків слід враховувати їхню вразливу нервову систему, швидкувтомлюваність, слабкість нервових процесів, допомагати подолатисором'язливість, нерішучість, невпевненість у своїх силах, оскільки це можестати причиною слабкого характеру. Виявляючи до них чуйність і доброзичливість,потрібно розвивати активність, уміння переборювати несміливість, труднощі,підтримувати позитивні емоції.
Особливоїуваги вихователя потребують дві групи дітей: повільні і рухливі. Повільні дітидуже довго виконують режимні процеси, затримують інших, неохоче беруться занову справу, важко включаються в рухливі ігри і фізичні вправи, постійнопорушують правила, неправильно реагують на вказівки або через свою надмірнусконцентрованість не чують їх. Все це відбувається не навмисно, а тому, щодитина інакше не може. Систематичне тренування, вправи можуть підвищити у неїрухливість нервових процесів, зміцнити нервову систему.
Длявходження у робочий процес їм потрібен певний час, поспіх гальмує їх, а різнівимоги і вказівки — дезорганізовують. Будь-яку справу їм необхідно давативиконувати на позитивному емоційному фоні, включаючи елемент гри.
Підвищенарухливість дітей також обумовлена особливістю нервових процесів, керувати якимивони нездатні. Тому покарання їх за непосидючість позбавлені сенсу іпедагогічного ефекту, як і спеціально дібрані завдання, що вимагають надмірноїретельності. Виконати їх дитина не зможе, протестуватиме, ігноруватиме вказівкидорослих, уникатиме виконання вимог. Усе це збуджуватиме нервову системудитини-меланхоліка, підвищуватиме рухову активність.
Рівнеі спокійне спілкування з рухливими дітьми, уникнення заборон, аргументованівимоги обов'язково виконати розпочату справу, використання короткочасних зпоступовим ускладненням доручень, заповнення часу найрізноманітнішими справамипідвищують посидючість, якість роботи рухливих дітей. Крім того, їм бажанопропонувати види діяльності, в яких вони матимуть змогу застосувати своюрухливість і жвавість (спортивні ігри, вправи). При цьому слід регулюватинавантаження, щоб уникнути перевтоми. Хоча такий підхід дуже трудомісткий,однак дає можливості для досягнення позитивних результатів.
Уміннябачити у психологічних проявах, поведінці дитини те, що обумовлене типомнервової діяльності, її віком, спадковістю, а також відрізняти це від набутого,допомагає вихователю раціонально застосовувати індивідуальний підхід у своїйпедагогічній практиці. Спеціально дібрані комплекси виховних впливів необхідновикористати у сприятливі для цього (сензитивні) періоди. Такими молодшийшкільний вік, коли нервова система перебуває у процесі становлення, інтенсивнорозвиваються основні властивості нервових процесів. Спостереження в цьому віціза руховими, емоційними, а потім і мовними проявами, стилем поведінки дітей даєзмогу більш-менш точно зробити висновок про особливості типу нервової системи(сили — слабкості, рухливості — інертності, врівноваженості —неврівноваженості, інтроверсії — екстраверсії, емоційності, тривожності таінших властивостей).
Для ефективноговиховання дітей потрібно враховувати їхні властивості темпераменту та віковіособливості і дотримуватися таких вимог:
1) забезпеченняумов для нормального розвитку дитини. Якщо їй заважає шум, слід подбати, щобдовкола було якомога тихіше; якщо важко звикає до нової обстановки, бажанопозбавити її такого випробування. Цінну якісну і кількісну психолого-педагогічнуінформацію можна отримати у немовлячому віці. Послуговуватися нею потрібнообережно, щоб не знизити пристосовуваності психіки, організму малюка досередовища;
2) формуванняу дитини рис характеру, що нівелюють негативні особливості її темпераменту.Риси характеру виявляються при зміні умов життя і діяльності дитини, урезультаті вироблення в неї навичок і звичок. Основними вимогами при цьому єпоступливість, послідовність, вмотивоване пришвидшення або уповільнення темпудіяльності. Краще за таких обставин вдатися до психолого-педагогічного маневру.Прагнення педагога до негайної результативності своїх виховних дій можепризвести до зміцнення негативних особливостей темпераменту, порушеннядовірливості у стосунках з дитиною. Наприклад, діти-меланхоліки на постійнівимоги пришвидшити дії уповільнюють або взагалі припиняють їх. У цій ситуаціїїх потрібно переконати, що головне не повільність або швидкість дій, а якістьрезультатів;
3) посиленняпозитивних і послаблення негативних проявів у поведінці дитини. Наприклад,підвищена тривожність меланхоліка, пов'язана з високою чутливістю доподразників, спричинює їх надмірну вразливість і чутливість. Однак рівеньтривожності відіграє особливу роль у структурі емоційності. Вона можестимулювати активність і саморегуляцію діяльності, а її відсутність знижуєефективність роботи. Від тривожності не можна звільнитися. Сором'язливість,невпевненість, емоційна скутість успішно долаються внаслідок формування навичокдіяльності, переживання ситуацій успіху.
Педагогможе впливати на певні властивості темпераменту дітей у знайомих і цікавих дляних видах діяльності. Наприклад, малоефективним буде вплив у період адаптаціїдитини до школи, однак він може забезпечити очікуваний результат під час їїспілкування з однолітками.
Продуктивноює тактика побудови навчально-виховного процесу на основі індивідуального стилюдіяльності, який проявляється у співвідношенні орієнтувальної і виконавчоїчастин: одні діти відразу приступають до виконання завдання, інші перед тимдовго його обмірковують; дії одних — стереотипні, інших — різноманітні; одніпрацюють аритмічно, інші — розмірено. Повільній дитині важко відразу відтворитизасвоєний матеріал, вона зробить це через 20—60 хв. Не знаючи цього, педагогможе помилково висловити припущення про незасвоєння нею матеріалу. Якщо не датидитині змоги через деякий час відновити цей матеріал, він забувається.
Дорослимважливо враховувати індивідуальні психологічні особливості саморегуляціїдіяльності і поведінки дітей. Одні діти прагнуть нових вражень, які посилюютьстимуляцію, інші — уникають їх; люблять музичні іграшки або відмовляються відних; задоволено включаються в рухливі ігри чи надають перевагу спокійним.Завдання вихователя — об'єктивно оцінити рівень саморегуляції дитини, виокремитиїї позитивні сторони, заохочуючи їх прояви. Ускладнення діяльності сприяєусвідомленню дитиною позитивних сторін своєї саморегуляції, допомагаєсформувати довільну саморегуляцію, а завдяки їй — переборювати недоліки,розвивати позитивні властивості свого темпераменту.
Невміннявраховувати особливості темпераменту іноді призводить до серйозних помилок увихованні. Так часто трапляється, якщо батьки, вихователі особливостітемпераменту дітей вважають рисами їхнього характеру. Головним у цій роботі єпоступовий перехід від пристосування індивідуально-типологічних особливостей доформування саморегуляції дитини, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю.
РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА
2.1 Опис експерименту
Післядетального знайомства з психолого-педагогічною та спеціальною літературою мизвернулися до практичної апробації теоретичних висновків.
Дослідженняпроводилося на базі ліцею № 4 м. Кременчука з дітьми 4-го класу.
Вивченнятипологічних особливостей дітей здійснювалося таким чином: 1) спостереження заповедінкою дітей у всіх видах їх життєдіяльності під час занять, прогулянок,ігор; 2) узагальнення характеристик та спостережень учителів. 3) з дітьмиекспериментального класу було проведено дослідження за тестом-опитувальником«Коло» Г. Айзенка, з метою визначення темпераменту дітей.
Тест- опитувальник «Коло» Г. Айзенка наведений в додатку А.Список дітей Домінуючий тип темпераменту Армеева А. холерик Артюхіна В. флегматик Банкир В. холерик Блащук Р. меланхолік Бурко В. сангвінік Волощук К. сангвінік Гончар В. меланхолік Гострик І. сангвінік Довгаль О. флегматик
Згіднорезультатів тестування визначили домінуючий тип темпераменту, результатизанесені в таблицю 3.1.
Таблиця 3.1Данилова М. холерик Сгоров О. сангвінік Коробко Р. меланхолік Кравченко Б. флегматик Лапко С. меланхолік Литванов Д. меланхолік Марченко Л. флегматик Оришко В. сангвінік Радченко В. меланхолік Трушин Д. сангвінік Чабан Г. флегматик
2.2 Способи роботи учителя з дітьми різних типівтемпераменту
Рольтемпераменту в формуванні загально навчальних умінь та навичок полягає в тому,що від нього залежить ступінь та характер впливу на діяльність як зовнішніхумов, так і внутрішніх — тобто індивідуально-психологічних властивостей людини.Тому одним з шляхів пристосування темпераменту до вимог діяльності є формуванняіндивідуального стилю діяльності.
Залежністьіндивідуального стилю діяльності від типологічних особливостей учня, передусімвластивостей темпераменту, дозволяє схарактеризувати учбову стратегіюсангвініків, холериків, флегматиків та меланхоліків на початковому етапінавчання та дати загальні рекомендації вчителям і батькам.
Отже,в результаті спостереження ми з'ясували, що особливо яскравий відбиток на стильучбової діяльності молодших школярів накладає їх темперамент. Так, типовімеланхоліки мають індивідуальний стиль, притаманний слабкому типу нервовоїсистеми. Його риси такі: 1) довготривала попередня орієнтовна діяльність; 2)потреба в наочності — учень використовує короткий запис при розв'язанні задачі;3) довготривала робота у чернетках; 4) контрольні дії чітко простежуються,учень нібито боїться помилитися, зробити щось невірно; 5) деталізація,докладність записів; 6) неодноразова перевірка; 7) труднощі переходу від одноговиду діяльності до іншого.
Флегматичністьабо інертність нервово-психічних процесів надає виконанню завдань флегматиківдеяку своєрідність, а саме: 1) тривалість попередньої орієнтовної діяльності всильного типу завжди невелика, але в інертних флегматиків вона збільшується; 2)наявність наочності є, але не через потребу, а через надмірну обережність тапомилкову звичку діяти повільно; 3) контроль злитий з виконавчими діями; 4)деталізація, докладність записів; 5) легкість переходу від одного видудіяльності до іншого.
Учні,які є типовими представниками сангвінічного типу темпераменту, маютьіндивідуальний стиль сильного типу нервової системи, який характеризується: 1)малою тривалістю попередньої орієнтовної діяльності; 2) відсутністю потреби внаочності; 3) відсутністю потреби в чернетці; 4) контролем, який злитий звиконавчими діями, (дивляться на запис лише для того, щоб тішитися своєюохайністю); 5) швидкістю аналізу вимог завдань; 6) легкістю переходу від одноговиду діяльності до іншого (робиться це дуже рішуче).
Учні- типові представники холеричного типу темпераменту, мають індивідуальний стильсильного типу нервової системи, на який холеричність накладає свій відбиток: 1)тривалість попередньої орієнтовної діяльності невелика; 2) відсутність потребиу наочності; 3) відсутність потреби у чернетці; 4) виконавчі діїсупроводжуються контрольними, в яких учні різко та поривчасто виправляютьпомилки в ході роботи; 5) швидкість аналізу вимог завдань супроводжуєтьсякороткочасним зовнішнім виявом емоцій; 6) легкість швидкого переходу від одноговиду діяльності до іншого.
Недоцільноробити висновок про те, що один з типів індивідуального стилю учбовоїдіяльності кращий або гірший за інші. Учні з різними типами індивідуальногостилю можуть досягти однаково високих результатів в учбовій діяльності.
Педагогзобов'язаний спрямовувати діяльність дітей, щоб сприяти формуванню позитивнихрис і запобігати появі негативних. У сангвініка слід формувати стійкіуподобання та інтереси, не допускати поверхового, недбалого виконання ним завдання,вимагати від нього доводити почату справу до кінця, стимулювати позитивнеставлення до достоїнств інших, уміння зважати на їхню думку, вчити бути уважнимдо товаришів, надійним у стосунках з ними, дбати, щоб нові знайомства невитісняли старих. Рекомендації: включати у громадську діяльність, ставити передним усе нові завдання, звертаючи при цьому особливу увагу на контроль за якістюроботи.
Увиховно-педагогічному процесі дітей-флегматиків головне — формувати трудовінавички, стежити, щоб вони завжди були зайняті, залучати до діяльності вколективі, вчити за допомогою ігор і занять пришвидшувати темп дій, заохочуватинайменші прояви рухливості, спритності. Завдяки цьому їхня млявість неперетвориться на лінощі, урівноваженість почуттів — на слабкість. Рекомендації:головне — керувати їхньою діяльністю, не підганяти.
Енергіюхолерика слід спрямовувати на корисні справи, ставити перед ним складнізавдання, допомагаючи осмислювати їх. Важливо обережно застосовувати все, щозбуджує нервову систему, розвивати і зміцнювати процес гальмування шляхоморганізації розміреної діяльності, домагатися стриманої поведінки, створюватиможливості для реалізації потреби в руховому навантаженні. Особливо необхідносистематично контролювати їхню поведінку і діяльність, дотримання правил,якість і повноту виконання завдань, вимог дорослих, вчити зважати на інших, не ображаючисамолюбства. Рекомендації: головне — не втомлювати одноманітною діяльністю.
Увихованні меланхоліків слід враховувати їхню вразливу нервову систему, швидкувтомлюваність, слабкість нервових процесів, допомагати подолатисором'язливість, нерішучість, невпевненість у своїх силах, оскільки це можестати причиною слабкого характеру. Виявляючи до них чуйність і доброзичливість,потрібно розвивати активність, уміння переборювати несміливість, труднощі,підтримувати позитивні емоції. Рекомендації: у хорошому колективі здатнівиявляти наполегливість і завзятість, уважність до людей і тактовність.
ВИСНОВКИ
Чітковираженого типу темпераменту не існує. Він відображається на характері, волі,мисленні, пізнавальній діяльності дитини. Темперамент не є сталою властивістюособистості, він змінюється залежно від умов її життя і виховання. Кожний типтемпераменту має свої переваги та недоліки. Для правильної організації виховання,боротьби з недоліками і поліпшення спілкування дитини з людьми необхідно знати,до якого типу темпераменту вона належить. Кожному темпераменту відповідаєпевний тип нервової системи. Уміння його визначати необхідне для правильногоспрямування розвитку особистості молодшого школяра, розуміння особливостей йогоповедінки, запобігання небажаним реакціям дитини тощо.
Виокремлюютьчотири основні типи вищої нервової діяльності, які відповідають певному типутемпераменту: а) сильний, урівноважений, рухливий (сангвінік); б) сильний,урівноважений, інертний (флегматик); в) сильний, неврівноважений (холерик); г)слабкий (меланхолік).
Типтемпераменту — одна з найважливіших умов походження індивідуально-своєріднихрис характеру. Від властивостей темпераменту залежать динамічні (швидкість,сила, інтенсивність) особливості характеру. Властивості темпераменту можутьсприяти або протидіяти розвитку повних якостей особистості (холерику легшестати хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певним чином зумовлює недолікихарактеру при послабленні виховання. У такому випадку сангвінік недостатньозосереджений, похапливий, поверховий, легковажний. Холерик — нестриманий,конфліктний, агресивний, невитриманий. Флегматик— млявий, байдужий,консервативний. Меланхолік відзначається хворобливою вразливістю, замкнутістю,відчуженістю, безволлям. Вроджені динамічні можливості дітей це ті вхідніумови, в яких повинен діяти педагог, реалізуючи свої професійні цілі.
Темпераментдитини — один із найважливіших орієнтирів у здійсненні індивідуального підходув її вихованні.
Сутністюіндивідуального підходу у виховному та педагогічному процесах виступаєваріативне використання педагогом цілісної системи виховної роботи зурахуванням індивідуальності дитини.
Успішнездійснення індивідуального підходу у процесі навчання передбачаєбагатокомпонентну та водночас єдину систему розробки та реалізаціїіндивідуальних програм.
Длядітей кожного типу темпераменту актуальними є певні виховні завдання.
Індивідуальногопідходу вимагають діти з різною мірою їх фізичної активності — рухливості.
Тактикиврахування типів темпераменту дітей полягають як у створенні сприятливихзовнішніх умов, так і в озброєнні дітей уміннями саморегуляції.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник / Для студ.психол. і педагог, спеціальностей. — 2-ге видан., випр. і доп. — К.: «Центручбової літератури». — 2007. — 968 с.
2. Васецька П. Темперамент в індивідуальному стилідіяльності молодших школярів // Початкова школа. — 1999. — №6. — С. 7-8.
3. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч.посібник — К.: Либідь, 2005.-400 с.
4. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб / О.В.Скрипченко та ін. 2-ге вид. — К.: Каравела, 2007. — 400 с.
5. Загальна психологія / За ред… С.Д. Максименка.Підручник. — 3-тє вид., переробл. і доп. — Вінниця: Нова Книга, 2006. — 688 с.
6. Коробко СЛ., КоробкоО.І. Робота психолога з молодшими школярами: Методичний посібник. — К.: ЛітераЛТД, 2006. -416 с.
7. Костенко Г.А., Яременко О.Б. Особистісно орієнтованийпідхід у навчанні учнів з різними типами темпераменту // Початкова школа.-2001.-№33.
8. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічнийрозвиток особистості. — К.: Радянська школа, 1989. — 420 с.
9. Кочерга О., Васильєв О. Дитячі страхи, неврози,темперамент. -Психолог. — 2002. — № 12. — С. 2-5.
10. КузьменкоВ. У. Індивідуальний підхід: десять кроків // Дошкільне
виховання.— 2006. — № 7. — С 10—12.
11.Марінушкіна О.Є. Порадник практичного психолога. — X.: Вид.
група«Основа», 2007. — 240 с.
12. ПавелківР.В. Дитяча психологія: Навч. посіб. — К.: Академвидав,
2008.- 432 с.
13. Психологія:Підручник / Ю.Л. Трофімов та ін. — 4-те вид., стереотип. — К.: Либідь, 2003. — 560 с.
14. Развитие личностиребенка: Пер. с англ. / Под ред. А.Фонарева.
— М.: Прогресс,1987.-С. 190-211.
15. Савчин М.В. Віковапсихологія: Навчальний посібник. — К.:
Академвидав, 2005.- 360 с.
16. СисоєваС.О. Психологіята педагогіка: Підручник для студентів
вищихнавчальних закладів непедагогічного профілю традиційної
та дистанційноїформ навчання. — К.: Міленіум, 2005. — 520 с.
17. СкрипченкоО.В., Подалко О.С, Скрипченко Л.О. Психолого-
педагогічніоснови навчання. — К.: УЦДК,2005.- 712 с. 18.Столина. — М.: Педагогика, 1989.- С. 85-202.
19. Степанов О.М.Основи психології і педагогіки: Посібник. — К.: Академвидав, 2003. — 504 с.
20. ТерлецькаЛ. Шкільна психодіагностика — К.: Редакції загально-педагогічних газет, 2003. — 120 с.
Додаток А
Визначеннятемпераменту за тестом-опитувальником «Коло» Г. Айзенка Обладнання: бланкопитувальника.
Методикапроведення. Дітям роздаються бланки опитувальника «Коло» і пропонуєтьсяпідкреслити риси різних типів темпераменту, які, на їхню думку, притаманні їм.
Бланкопитувальника (табл. 1).
Таблиця1схвильований образливий тривожний неспокійний негнучкий агресивний схильний до розмірковувань запальний песимістичний імпульсивний стриманий мінливий нетовариський оптимістичний малоактивний активний невпевнений у собі нетерплячий уповільнений рухливий м X ф с пасивний активний обережний відкритий розсудливий балакучий доброзичливий безтурботний стриманий жвавий надійний життєрадісний спокійний схильний до лідерства рівний доступний терплячий товариський наполегливий бадьорий
Обробкарезультатів. Кожній характеристиці типу темпераменту надасться 10%, тобто повнахарактеристика типу темпераменту включає 100%. Найбільше число відсотків указуєна домінуючий тип темпераменту.
Інтерпретаціярезультатів:
Сангвінік(сильний, урівноважений, рухливий тип):
• підвищенаактивність, довготривала працездатність;
• бадьорий,підвищений настрій, підвищена емоційна збудливість;
• швидкевиникнення і зміна почуттів та емоційних станів;
• швидкевключення у нову роботу і швидке переключення з однієї роботи на іншу;
• швидкезасвоєння і перебудова навичок;
• швидкепристосування до нової обстановки;
• швидкареакція на події;
• товариськість,легкість входження в контакт із незнайомими людьми;
• деякапереоцінка своїх можливостей;
• відсутністьрізко негативних реакцій на поведінку інших людей;
• байдужеставлення до нового;
• спонуканнянестійкі, увага нестабільна;
• схильністьуникати труднощів, поспішати з прийняттям рішень;
• ставленнядо критики — спокійне, терпіння — помірне;
• невеликанавіюваність і недовірливість. Флегматик (сильний, урівноважений, інертнийтип):
• довготривалапрацездатність, терплячість, стриманість;
• слабкаемоційна збудливість, рівний спокійний настрій;
• повільневиникнення і зміна почуттів та емоційних станів;
•повільневключення в нову роботу і повільне переключення з однієї роботи на іншу;
• повільнепристосування до нового оточення;
• повільнезасвоєння і перебудова навичок;
•бідністьрухів, повільність та монотонність мовлення, одноманітність міміки;
• інертністьі негнучкість поведінки;
• стійкістьу прагненнях і настроях;
• наполегливістьу досягненні мети;
• ставленнядо критики — байдуже, негативне ставлення до нового;
• більшреальна оцінка своїх здібностей; і
• слабканавіюваність і недовірливість.
Холерик(сильний, неврівноважений, рухливий тип):
• підвищенаактивність;
• енергійність,нестриманість, нетерплячість;
•запальність,гарячковість, збудженість та неврівноваженість поведінки; швидке включення внову роботу і швидке переключення з однієї роботи на іншу;
• швидкезасвоєння і перебудова навичок;
• швидкапристосованість до нових обставин;
•непосидючість,швидкість рухів і мовлення, загальна моторна рухливість;
• виразністьміміки і пантоміміки, виразність мовлення;
• помірнанавіюваність і недовірливість;
•циклічністьу діяльності, тобто переходи від інтенсивної діяльності до різкого спаду;
• переходивід вираження симпатії до виявів антипатії;
• схильністьдо агресії при поразках;
• великасила волі, активність, динамічність;
• терпінняслабке;
• значнепереоцінювання своїх здібностей;
• ставленнядо критики — збуджене;
• ставленнядо нового — позитивне. Меланхолік (слабкий тип):
• швидкавтомлюваність, в'ялість, мала активність, гіперсензитивність;
• пригніченістьта розгубленість при невдачі;
• повільназміна почуттів і настрою;
• невпевненістьу собі;
• уповільненістьрухів та мовлення, одноманітність міміки;
• підвищеначутливість;
• соціальнавразливість;
• сильнийстрах у небезпечній ситуації;