Міністерствоосвіти та науки України
Бердянськийдержавний педагогічний університет
Кафедрапсихології
Курсоваробота
Психологічніособливості спілкування підлітків
студентки 3 курсу
факультету фізико-математичного
група № 32
Гаргай Лілії Володимирівни
Науковий керівник
Старинська Олена Віталієвна
Бердянськ,2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристикаспілкування
1.1 Поняття спілкування та його структура
1.2 Види та функції спілкування
1.3 Труднощі спілкування
Розділ 2. Сприймання й розуміння в процесіспілкування
2.1 Суть, зміст та значення сприймання
2.2 Вікно Джохарі як інформація провластивості особистості
2.3 Механізми міжособистісного сприймання
2.4 Поняття розуміння та його рівні
Розділ 3. Дослідження специфіки спілкуванняв підлітковому віці
3.1 Загальна характеристика підлітковоговіку
3.2 Спілкування підлітків з ровесниками
3.3 Спілкування підлітків з дорослими
3.4 Вивчення референтного кола спілкуванняпідлітків та особливостей самоконтролю у підлітків в процесі спілкування
Висновки
Список використаних джерел
Додаток 1
Додаток 2
Додаток 3
Додаток 4
Додаток 5
Додаток 6
Додаток 7
Вступ
Проблеми молоді завжди привертали увагупсихологів, але особливо актуальними вони стали останнім часом. Підвищеннярівня освіченості і матеріального стану членів нашого суспільства розшириломожливості розвитку і задоволення духовних і матеріальних потреб підростаючогопокоління, але зробило більш складним формування розумних бажань і устремлінь.
Підлітковий вік є першим перехіднимперіодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються вінтелектуальній та емоційних сферах особистості підлітка (інтенсивний,нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.),породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні,рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими.
В останній час в зв’язку з розвиткомпрактики соціального навчання, соціально-психологічного тренінгу, підготовкиособистості до різних видів діяльності, кількість питань, важливих для галузіспілкування, значно зросла.
Пояснюється це, в першу чергу, тим, щопсихологи-практики зіткнулись з фундаментальною помилкою – недооцінкою ролісоціально-перцептивних явищ, оціночних відношень в організації повсякденногоспілкування.
Іншою обставиною, що діє на актуалізаціювивчення особливостей спілкування, є логіка розвитку самої психології. Тутпроявляється переорієнтація в бік дослідження взаємодії особистості та групи,взаємовпливу особистості та спілкування, спілкування та спільної діяльності. Врезультаті посилилася цікавість до тих аспектів спілкування, які справляютьбезпосередній вплив на групові процеси, спільну діяльність. Принциповогозначення набула проблема індивідуальності в процесі пізнання соціальної дійсності,розвитку її соціально-перцептивної сфери. Спілкування – багатоплановий процесвстановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмінінформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміннясуб’єктами спілкування один одного. Спілкування історично склалося в процесіспільної діяльності, де спочатку відігравало допоміжну роль: супроводжувало іобслуговувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносноїсамостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступнимпоколінням форм культури і суспільного досвіду. В онтогенезі спілкування такожпоступово стає особливою діяльністю. Задовольняючи потребу в спілкуванні,дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру в цілому, будуєобраз світу і свого «Я». В процесі спілкування відбувається перехід від одногорівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і заявляє просебе як особистість. Експерименти з позбавленням людини можливостіспілкуватись, випадки виживання дітей, що виростали серед тварин, переконливосвідчать: спілкування – необхідна умова повноцінного психічного розвиткуіндивіда, нормального життя. Щодо трактування суті спілкування і комунікативноїкомпетентності у сучасній психології існують різні підходи до розуміннякомпетентності у спілкуванні. Слід зазначити, що у більшості випадків психологи(як вітчизняні так і зарубіжні) дотримуються неоднозначних підходів дорозуміння і вирішення даної проблеми. Назвемо основні з цих підходів:
діяльнісний підхід (Л. С. Виготський, Г. С.Костюк, О. М. Леонтьєв, М. І. Лісіна, Б. Ф. Ломов, С. Л. Рубінштейн, О. О.Смірнова та ін.);
задачний підхід (Г. С. Костюк, Н. В.Кузьміна, Л. А. Петровська та ін.);
комунікативна компетентність як готовність(установка) до діяльності (Ю. П. Азаров, М. О. Коць, Н. В. Кузьміна, Л. А.Петровська, Д. М. Узнадзе та ін.);
особистісний підхід – комунікативнакомпетентність як комплекс особистісних якостей (Г. Айзенк, П. П. Горностай, В.Л. Злівков, Р. Кеттел, М. В. Молоканов, Г. Оллпорт, Л. А. Петровська та ін.);
розуміння комунікативної компетентностічерез стан – «Я» (Е. Берн, П. М. Єршов, М. В. Молоканов, Л. А. Петровська таін.);
комунікативна компетентність як здібностіособистості, як уміння – компонент здібностей (В. В. Гаркуша, М. М. Забродський,Л. А. Петровська, К. К. Платонов та ін.);
діалогічний підхід (М. М. Бахтін, Л. С.Виготський, С. М. Дмітрієва, А. Ф. Копйов, О. М. Матюшкін та ін.).
Актуальність даної роботи полягає в тому,що вивчення специфіки й особливостей спілкування підлітків дуже важливе всучасному суспільстві. І це зрозуміло, адже спілкування в підлітковому віціпотерпає значний якісний перелом в порівнянні зі спілкуванням молодшихшколярів. На першому місці – спілкування з однолітками. Спілкуючись з друзями,підлітки активно освоюють норми, цілі, засоби соціальної поведінки, оцінюютьсебе та інших, активно, самостійно займаються самовихованням.
Об’єктом дослідження є психологічні проявихарактерних особливостей підлітка в сфері спілкування.
Предмет дослідження – особливостіспілкування у підлітковому віці.
Мета дослідження – розкрити специфіку,мотиви, характер виявлення та можливості психологічного прогнозу спілкуванняпідлітків.
Гіпотеза дослідження – центральне місце вжитті підлітка займає спілкування з товаришами, передусім з однокласниками. Цепрагнення — є провідним мотивом поведінки у цьому віці й визначаєтьсякритеріями власної оцінки та оцінки з боку однолітків.
У відповідності з поставленою метою тагіпотезою визначено наступні завдання дослідження:
проаналізувати поняття спілкування якпсихологічну категорію;
розкрити особливості спілкування зоднолітками;
виявити особливості самоконтролю підлітківв процесі різних видів спілкування
При написанні даної роботи були використаніметоди аналізу, анкетування, порівняння та математичні методи дослідження.
Науково-практичне значення дослідженняполягає в тому, щоб підвищити інтерес до цієї теми, а також, щоб знаходитиспособи вирішення конфліктних ситуацій в спілкуванні підлітків.
Робота складається з трьох розділів: дватеоретичних та один практичний. В теоретичних розділах висвітлюються основніпоняття з обраної теми, в практичному – робиться перевірка поставленоїгіпотези. Також існують додатки, що ілюструють проведене дослідження.
Розділ 1. Загальна характеристикаспілкування
1.1 Поняттяспілкування та його структура
Спілкування – це процес передавання йсприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, щоохоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання,а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін удіяльності.
Техніка спілкування – встановленняпсихічних контактів, використання різноманітних прийомів психічного впливу напартнера по спілкуванню, вибір засобів спілкування в залежності від формиспілкування.
Динаміку процесу спілкування можна подати втакий спосіб: а) передавач, відправник; б) одержувач, приймач, адресат; в)канал зв’язку; г) код, декодер.
До структури спілкування належать:
комунікативно-інформаційний компонент, щоозначає приймання (реципієнт) і передавання (комунікатор, кореспондент)повідомлень і майбутній зворотній зв'язок, в основі якого – психологічнийконтакт;
пізнавальний (перцептивний) компонент, щоґрунтується на процесі сприйняття й розуміння людьми один одного;
інтерактивний (конативний) компонент,пов'язаний з процесом впливу, поведінкою.
В вітчизняній соціальній психологіїпроблема структури спілкування займає важливе місце. Зазвичай виокремлюють трирівні аналізу цього явища:
1.Макрорівень: спілкування індивіда зіншими людьми розглядається як найважливіша сторона його способу життя. Нацьому рівні процес спілкування вивчається в інтервалах часу у співвідношенні здовжиною людського життя, з акцентом на аналіз психічного розвитку індивіда.Спілкування тут виступає як складна мережа взаємозв’язків індивіда з іншимилюдьми і соціальними групами, яка розвивається.
2.Мезорівень: спілкування розглядається яксукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи ситуаційвзаємозв’язку, в яких опиняються люди в процесі поточної життєдіяльності наконкретних часових відрізках свого життя. Головний акцент у вивченніспілкування на цьому рівні робиться на змістовних компонентах ситуаційспілкування – «з приводу чого» і «з якою метою». Навколо цього стрижня теми,предмета спілкування розкривається динаміка спілкування, аналізуютьсявикористовувані засоби (невербальні і вербальні) і фази, або етапи спілкування,в результаті яких здійснюється обмін уявленнями, ідеями, переживаннями.
3.Мікрорівень: тут головний акцент робитьсяна аналізі елементарних одиниць спілкування. Елементарна одиниця спілкуваннямістить не лише дію одного із партнерів, але і пов’язану з нею дію або протидіюіншого (наприклад, «запитання — відповідь», «спонукання до дії — дія»,«повідомлення інформації – відношення до неї» і т.п.).
1.2 Види та функціїспілкування
Виокремлюють такі види спілкування:
міжособистісне;
між особистістю і групою;
групове і між групове;
масове;
довірливе і конфліктне;
інтимне і криміногенне;
ділове і особисте;
пряме й опосередковане;
терапевтичне й ненасильницьке.
Безумовно, спілкування можливе лише задопомогою знакових систем. Розрізняють вербальні засоби спілкування (усне іписьмове мовлення) і невербальні (немовні) засоби спілкування.
Коли спілкуються за допомогою невербальнихзасобів, дуже важливими є жести рук, особливості ходи, голосу, а також виразобличчя (міміка), очей (мікроміміка), поза, рух усього тіла загалом(пантоміміка), дистанція тощо. Причому вираз обличчя іноді краще, ніж слова,говорить про ставлення до співрозмовника. Відомі гримаси, які виражаютьвідданість, доброзичливість, лестощі, презирство, страх, заздрість, ненавистьтощо.
У міжособистісному спілкуванні звичайнозастосовують письмове й усне мовлення.
Переваги письмового мовлення стаютьвизначальними там, де необхідні точність і відповідальність за кожне слово. Щобуміло користуватися письмовим мовленням, потрібно збагачувати свій словниковийзапас, вимогливо ставитися до стилю.
Невербальні засоби спілкування потрібні,зокрема, для того, щоб регулювати плин процесу спілкування, створюватипсихологічний контакт між партнерами; виявляти емоції, відображати оцінкуситуації. Як правило, вони не можуть самостійно передавати пряме значення слів,за винятком деяких жестів. Невербальні засоби точно скоординовані між собою ісловесними текстами. Неузгодженість окремих невербальних засобів істотноускладнює міжособистісне спілкування. Невербальні засоби спілкування, навідміну від мови, людина, яка говорить, а також та, яка слухає, усвідомлює неповною мірою. Ніхто не може всі свої невербальні засоби цілковито контролювати.
Невербальні засоби спілкування поділяють натри групи:
Візуальні:
кінестика (рух рук, ніг, голови, тулуба);
напрям погляду і візуальний контакт;
вираз очей;
вираз обличчя;
поза (зокрема, локалізація, зміна поз щодословесного тексту);
шкірні реакції (почервоніння, піт);
дистанція (відстань до співрозмовника, кутповороту до нього; особистий простір);
допоміжні засоби спілкування, зокремаособливості статури (статеві, вікові) і засобів зміни зовнішності (одяг,косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода, сигарета та ін.).
Акустичні (звукові):
пов’язані з мовою (інтонація, звук, тембр,тон, ритм, висота звуку, мовні паузи і їхня локалізація в тексті);
не пов’язані з мовою(сміх, плач, кашель,подих, скрегіт зубів, «шморгання» носом тощо).
Тактильні (пов’язані з дотиком):
фізичний вплив (вести сліпого за руку,контактний танець та ін.);
такевика (потиск руки, плескання по плечу).
У межах комунікативного аспекту спілкуванняпсихологічна взаємодія партнерів концентрується навколо проблеми контакту. Цюпроблему не потрібно обмежувати вміннями і навичками комунікативної поведінки йвикористання засобів спілкування. Головне в успіху контактів – у сприйняттіпартнерами один одного.
Психологічний контакт починається зконкретно-почуттєвого сприйняття зовнішнього вигляду партнерів за допомогоюорганів відчуттів. У цей момент домінують психічні відносини, пронизаніемоційною реакцією один на одного як на психофізичну даність. Реакціїприйняття-неприйття виявляються в міміці, жестах, позі, погляді, інтонації, щосвідчать про те, подобаємося ми один одному чи ні.
На стадії виникнення контакту значну рольвідіграє зовнішня привабливість людини, завдяки якій вона здобуває особливий,вищий комунікативний потенціал. На цьому шляху їй необхідно продемонструватиінші, настільки ж вагомі для гідності своєї особистості властивості. Це можутьбути привабливі психологічні властивості (розум, доброта, чуйність тощо),ділові якості, соціальний статус, який виявляється в різних формах невербальноїі вербальної поведінки. У них виявляються всі грані людської привабливості, яківизначають чарівність особистості.
Чарівність – це щось більше, ніж фізичнапривабливість. Людина може бути красивою, але холодною, нечарівною. Чарівність– в очах, які іскряться, у сяйливій усмішці, у м’яких жестах і лагіднійінтонації, у гуморі і водночас – у виправданих очікуваннях партнера.
Зворотний зв'язок як процес взаємоспрямованихвідповідних дій слугує підтриманню контакту. Однак його наявність не завждизасвідчує міцність і психологічну глибину спілкування. Зокрема, у реальномуспілкуванні зворотний зв'язок є суто зовнішнім, демонстраційним.
Партнер підтакує своєму співрозмовникові,не заглиблюючись у те, що йому говорять. Той, хто говорить, починає виявлятиагресивність та інші порушення комунікативної поведінки. Психологічнаспільність партнерів зміцнює їхні контакти й зумовлює розвиток взаємозв’язку.
У межах інформаційного аспекту спілкуваннярозширюється коло психологічних проблем, пов’язаних з передаванням ісприйняттям повідомлень. Інформаційні потоки в каналах комунікації є живоюсилою людського спілкування й суспільного прогресу.
Інформація кодується в каналах зв’язку увигляді знаків та їхніх комплексів (повідомлень, слів, жестів тощо), за якимизакріплено цілком конкретні значення. Системи знаків утворюють природні йумовні мови, за допомогою яких відбувається процес спілкування. Знання моврозширює інформаційні можливості людини. Кількість мов може бути необмеженоюзалежно від практичних потреб і технічних можливостей.
За цілями повідомлення інформацію поділяютьна інформаційну, регуляторну й емоційну. Якщо передають лише відомості прооб’єкт, то інформація має інформаційне призначення. Якщо ж спілкуваннярозраховане на спонукання партнера до дії, то інформація набуває регуляторногонавантаження. Емоційну інформацію адресовано до почуттів і переживаньреципієнтів.
Інформаційна неупередженість повідомлень потребуєчіткої логіки, лаконічності, лексичної виваженості з погляду змістовоїідентичності, якнайбільшої однозначності в розумінні повідомлення партнерами.Спонукальний ефект регуляторної інформації більшою мірою пов'язаний змотиваційною зацікавленістю учасників спілкування в тому чи іншомуповідомленні. Емоційності інформація набуває в основному завдяки експресивномуаранжуванню повідомлення. У цьому велику роль відіграють виразні рухи йінтонація учасників спілкування.
Міжособистісний характер спілкуваннявиводять партнерів на проблему взаєморозуміння, що активізує пізнавальніфункції суб’єктів спілкування, і вони постають у ролі практичних психологів.Питання про те, хто мій співрозмовник, що він за людина, чого від нього можначекати і багато інших, пов’язані з особистістю партнера. Вони стають головнимипсихологічними загадками для учасників спілкування.
Пізнавальний аспект спілкування охоплює нелише пізнання іншої людини, а й рефлексивно – самопізнання. Узагальнюючимефектом цих процесів стають образи – уявлення про себе і про партнерів. Такіобрази формуються через групову оцінку особистості й соціально-психологічнуінтерпретацію особистості за її зовнішніми виявами.
Інша особливість цих образів у тому, щовзаємопізнання спрямоване насамперед на розуміння тих якостей партнера, якінайбільш значущі для учасників спілкування на час їхньої взаємодії. Тому вобразі уявлення про партнера не обов’язково виділяють домінуючу властивістьйого особистості.
Практичне призначення взаємних уявленьпартнерів у тому, що розуміння психологічного вигляду особистості є відправноюінформацією для визначення тактики своєї поведінки стосовно учасниківвзаємодії. Це означає, що еталони й стереотипи взаємопізнання виконують функціюрегуляції спілкування людей. Позитивний чи негативний образ партнера закріплюєставлення певної спрямованості, усуваючи чи встановлюючи психологічні бар’єриміж партнерами. У розбіжностях взаємного уявлення і самооцінки партнерівприховані психологічні конфлікти, пізнавальні за сутністю, що час до часупереростають у конфліктні стосунки між людьми, які взаємодіють.
У групах індивідуальні уявлення людей одинпро одного концентруються в групові оцінки особистості, які функціонують упроцесах спілкування у вигляді громадської думки про людину.
Від безпосереднього образу партнера мипіднімаємося до знання про людину загалом і повертаємося до самооцінки. Роблячиці кола взаємопізнання, ми уточнюємо знання про себе і про те місце, яке можемопосідати в суспільстві.
Функції спілкування різноманітні. Їх можнавиявити під час порівняльного аналізу спілкування людини з різними партнерами,у різних умовах, залежно від засобів впливу на поведінку і психіку учасниківспілкування, які використовують.
У системі взаємозв’язків людини з іншимилюдьми виокремлюють такі функції спілкування:
інформаційно-комунікативна;
регулятивно-комунікативна;
афективно-комунікативна.
Інформаційно-комунікативна функціяспілкування – це за своїм змістом, передавання і приймання інформації якпевного повідомлення. У ньому є дві складові: текст (зміст повідомлення) іставлення до неї людини (комунікатора). Зміна частки й характеру цих складових,тобто тексту і ставлення до нього комунікатора, може істотно вплинути наособливості сприйняття повідомлення, на ступінь його розуміння і прийняття, аотже, відобразитися на процесі взаємодії між людьми. Інформаційно-комунікативнафункція спілкування добре представлена у відомій моделі Г.Лассуедла, де якструктурні одиниці виокремлюють такі ланки: а) комунікатор (той, хто передаєповідомлення); б) зміст повідомлення (що передають); в) канал (як передають);г) реципієнт (кому передають). Ефективність передавання інформації можнавизначити за ступенем розуміння переданого повідомлення, його прийняття(відкидання), враховуючи новизну й актуальність інформації для реципієнта.
Регулятивно-комунікативна функціяспілкування спрямована на організацію взаємодії між людьми, а також на корекціюлюдиною своєї діяльності чи стану. Ця функція має співвідносити мотиви,потреби, наміри, цілі, завдання діяльності учасників взаємодії, корегуватиперебіг виконання запланованих програм, регулювати діяльність.
Спілкування при цьому може бути спрямованена досягнення спрацьованості, згуртованості, встановлення вольової єдності дійлюдей, об’єднаних і в малі контактні групи, і у великі спільноти (наприклад,бригади, які спрацювалися на виробництві, військові підрозділи тощо).
Показником ефективності реалізації цієїфункції спілкування є ступінь задоволеності спільною діяльністю й спілкуванням,з одного боку і їхніми результатами – з іншого.
Афективно-комунікативна функція спілкуванняпредставляє процес привнесення зміни в стан людей, цей процес можливий і в разіспеціального (цілеспрямованого), і під час мимовільного впливу. У першомувипадку свідомість та емоції змінюються під впливом зараження (процесупередавання емоційного стану від інших людей), навіювання чи переконання.Потреба людини в зміні свого стану виявляється в неї як бажання виговоритися,вилити душу тощо. Завдяки спілкуванню в людини змінюється загальний настрій, щовідповідає інформаційній теорії систем. Саме спілкування може і підсилювати, ізнижувати ступінь психологічного напруження.
1.3 Труднощіспілкування
Труднощі спілкування можна розглянути зпозицій різних галузей психології: загальної, вікової і педагогічної,соціальної, психології праці, юридичної і медичної, психології індивідуальнихвідмінностей.
Під час спілкування в його учасників наявнірізні стани, у кожного виявляються ті чи інші психічні властивості особистості.
З позицій загальної психології ми можемо нетільки досліджувати типові для всіх нормальних людей феномени спілкування,закономірності й механізми його перебігу, а й виявляти труднощі спілкування,тобто ті характеристики психічних процесів, станів і властивостей особистості,які не відповідають критеріям психологічно оптимального спілкування.
Яке спілкування вважають психологічнооптимальним? Психологічно оптимальним є таке спілкування, у якому реалізуютьсяцілі учасників спілкування відповідно до мотивів, які зумовлюють ці цілі, і задопомогою таких способів, що не спричинюють у партнерів відчуття незадоволення.
Психологічно оптимальним може бути такожспілкування, у якому партнерам вдається зберегти бажану для кожного з нихсуб’єктивну дистанцію.
Оскільки спілкування – це взаємодіяпринаймні двох людей, то труднощі в його перебігу (йдеться про суб’єктивні)може породжувати один з учасників чи відразу обидва.
Психологічними причинами цього можуть бути:нереальні цілі, неадекватна оцінка партнера, його здібностей та інтересів,неправильні уявлення про власні можливості й нерозуміння характеру оцінки йставлення партнера, вживання не придатних до цієї ситуації способів звертаннядо партнера.
Особливості розглянутих труднощів значноюмірою залежать від змісту чи спрямованості мотивації; її вплив виявляється впорушенні будь-якої з функцій спілкування (перцептивної, комунікативної тощо).Існує також особливий вид труднощів, які полягають у неможливості реалізаціїзначущих для особистості мотивів з людьми зі свого оточення. Цю категоріютруднощів не всі усвідомлюють, тому що це вимагає досить розвинутої рефлексії,але її переживають, і виявляється вона у скаргах на відсутність розуміння збоку партнерів.
Деякі автори цілком обґрунтованостверджують, що структуру міжособистісного спілкування потрібно розглядати збоку внутрішньої(спонукання до дії) і зовнішньої (засоби, способи) комунікації.У реальних актах спілкування ці грані взаємозалежні.
Як і будь-яка дія, комунікативний актмістить орієнтовану й інструментальна частини. Орієнтована частина передбачаєаналіз ситуації спілкування, формування адекватного уявлення про партнера.Ефективність орієнтованої частини комунікативного акту визначає ефективністьдії загалом. Одним із виявів неефективності цієї частини комунікації єсуб’єктивне відчуття нерозуміння партнера, неможливість створити його ціліснийобраз і, отже, правильно організовувати свої дії.
Інструментальну частину становить умінняадекватно висловлювати свої думки, обирати спосіб комунікації відповідно доособливостей партнера і атмосфери спілкування, а це, зокрема, має спиратися нарозуміння партнера і ситуації загалом.
Нерозуміння є наслідком інструментальнихтруднощів партнера, тому позначається на формуванні ставлення до нього. Фактизасвідчують, що людей, спілкування яких ускладнене на інструментальному рівні,сприймають негативно.
Труднощі в спілкуванні можуть виникатитакож через належність його учасників до різних вікових груп. Відмінністьжиттєвого досвіду представників різних вікових груп щодо спілкуваннявиявляється в неоднаковому рівні розвитку та вияві пізнавальних процесів підчас контактів з іншою людиною, неоднаковому запасі й характері переживань,неоднаковому розмаїтті поведінкових форм. Усе це по-різному співвідноситься змотиваційною сферою, яка в кожній віковій групі має свою специфіку.
Аналізуючи труднощі, пов’язані з віком тих,хто спілкується, треба обов’язково враховувати психологічні характеристикикожної вікової групи і брати до уваги те, як вони виявляються в дитини,підлітка, юнака, дівчини, дорослих чоловіка і жінки, у літніх і старих.Особливу увагу потрібно звертати на залежність між типовими для кожного вікурівнем розвитку психічних процесів і властивостей особистості і такимиспецифічними для партнерів характеристиками, як їхня здатність до емпатії,децентрації, рефлексії, ідентифікації, до збагачення іншої людини за допомогоюінтуїції.
Особливий інтерес становлять труднощі,представлені з погляду індивідуально-особистісних відмінностей.
Дослідження довели, що спілкуванняпо-різному деформується особистісними особливостями його учасників. До цихособистісних особливостей належить, зокрема, егоцентризм. Через сильнуцентрованість на собі, своїй персоні, поглядах, думках, цілях, переживанняхіндивід виявляється не здатним сприймати іншого суб’єкта, його думки йуявлення.
Труднощі спілкування залежать також відпізнавальної складності особистості. Зокрема, доведено, що підвищення рівняпізнавальної складності особистості, розширення обсягу знань про психологічніособливості навколишніх загалом пов’язано з ростом ступеня комунікативноїкомпетентності особистості, що виявляється у ставленні лідера й широті дружніхконтактів, умінні зблизитися з приємними людьми й уникнути конфлікту зантипатичними і т. ін.
Таким чином, під спілкуванням слід розумітиформу соціальної взаємодії людей, в якій здійснюється обмін думками йпочуттями, мотивами і діями через знакові (мовні) засоби, з метоювзаєморозуміння і погодження спільної діяльності.
Розділ 2. Сприйманняй розуміння в процесі спілкування
2.1 Суть, зміст тазначення сприймання
Сприймання в соціальній психологіїрозглядається як формування цілісного образу партнера по спілкуванню на основіоцінки його зовнішнього вигляду, поведінки і його (партнера по спілкуванню)розуміння. При цьому розуміння розглядається з двох сторін: як відображення всвідомості партнерів по спілкуванню цілей, мотивів, установок один одному; і якприйняття цих цілей, яке дозволяє встановити взаємовідносини. Тому в спілкуваннідоцільно говорити не про соціальну перцепцію загалом, а про міжособистіснуперцепцію, або міжособистісному сприйманні.
В якості суб’єкта і об’єкта сприйманняможуть виступати не тільки окремі особистості, але й цілі групи людей. Прицьому з’являються так звані еквіваленти особистості. При сприйманні людьми одинодного можна виділити декілька можливих ситуацій:
«Я — Він» — сприймання одним індивідоміншого як окремої особистості;
«Я — Вони» — сприймання індивідом групи якєдине ціле;
«Ми — Вони» — сприймання однієї групи іншоюгрупою;
«Ми — Він» — сприймання групою особистості.
При формуванні образа партнера людина частозіткається з деякою кількістю фрагментарної інформації про нього і оцінює її зврахуванням багатьох психологічних і емоційних факторів. Повністю ймовірно, щовін прийме до уваги тільки ті відомості, які співпадають з його уявленнями ікраще за всіх підходять для його цілей.
Крім нестачі інформації і його пристрасноговідбору процес сприймання спотворюють також помилкові висновки. Коли інформаціїмало, людина будує свої висновки про співрозмовника на основі того невеликого,що встиг дізнатися, а коли його уявлення сформоване, він зневажає отриманимипізніше додатковими відомостями.
Важливість цих вірних і невірних висновківпро партнерів по спілкуванню в тому, що вони лягають в основу майбутніхвзаємовідносин і можуть накласти відбиток на взаємодії людей.
Процес сприймання являє собою не механічневідтворення образу людини, а систему із зворотнім зв’язком. Уявлення про те, яксприймають його інші люди, в якійсь мірі визначає поведінку людини.Різноманітні припущення про те, як нас сприймають інші люди, можуть статипричиною неправильного розуміння між людьми.
Важкість оцінки людей й формуванняадекватного образу полягає в свідомому спотворенні відомостей і контролю заінформацією про себе, яку людина дозволяє отримати оточуючим. Люди ведуть себеяк актори, щоб справити те враження, яке вони вважають найбільш вигідним, що щебільше ускладнює процес розуміння й стають причиною формуванню спотвореногообразу і партнера по спілкуванню, і самого себе.
Велике значення для взаємного розуміння має«відкритість», тобто вміння бути чесним й природнім в відносинах з іншими.Відкритість як психологічний феномен безпосереднім способом залежить відступені розуміння свого внутрішнього «Я» й сприймання себе на особистісномурівні.
Неадекватне уявлення про себе створюєбагато психологічних бар’єрів спілкування, призводить до ігноруванняінформації, чужої думки, що в кінці кінців може призвести до конфліктної поведінки.
Умовою формування адекватного уявленняособистості про себе слугують сприймання й аналіз своєї поведінки з точки зоруінших людей шляхом отримання та вивчення інформації зворотнього зв’язку.
2.2 Вікно Джохаріяк інформація про властивості особистості
Процес отримання зворотнього зв’язку ввзаємодії, на основі якої формується образ самого себе, можна продемонструватина моделі, розробленої американськими психологами, яка отримала назву ВікноДжохарі.Відкрита зона (I) Сліпа зона (II) Закрита зона (III) Невідома зона (IV)
Представлений квадрат означає інформаціюпро властивості особистості.
Відкрита зона (I) являє собою відомості проіндивіда, відомі і йому і самому собі, і оточуючим. Ці дані проявляються в ходівільного відкритого обміну особистісною інформацією між індивідом й іншимилюдьми. Велика відкрита зона означає довірливі відносини індивіда з партнерамипо спілкуванню.
Сліпа зона (II) містить інформацію проіндивіда, яка є в інших людях, але не відома йому самому, тобто це точка зоруоточуючих про особистість в процесі спілкування з нею. Індивід, який отримуєінформацію зворотного зв’язку про себе, дізнається, як його сприймаютьоточуючі. Якщо ця точка зору співпадає з точкою зору індивіда, то подальше спілкуванняпроходить нормально. Якщо ж отримана інформація гірша точки зору індивіда просебе, то спрацьовують захисні механізми і тоді або може виникнути конфлікт, абоможуть перерватися ділові відносини індивіда з тими, хто цю інформацію передав.Якщо інформація, що передається навмисно завищена, то це сприймається яклестощі.
Загалом передача інформації із сліпої зони(II) в відкриту може використовуватися як засіб маніпуляції свідомістю іншихлюдей.
Закрита зона (III) являє собою інформаціюпро індивіда, яка йому про себе відома, але закрита від оточуючих: додатковізнання, вміння, риси характеру, способом поведінки. За тими чи іншими причинамиці відомості або заховуються від оточуючих, або просто не було нагоди їхпродемонструвати.
Невідома зона (IV) включає відомості проіндивіда, які ні йому самому, ні оточуючим невідомі. Це дані про його особистіможливості та особливості. Вони можуть проявитися лише в окремих екстремальнихситуаціях, але й можуть не проявлятися і протягом всього життя.
Розміри цього інформаційного просторуможуть змінюватися в залежності від того, в якому стані знаходиться спілкуванняз даною людиною: на початку становлення контактів або в стані відносин, які вжевстановилися..
Становлення контактів, розвиток діловихвідносин призводять до збільшення відкритих і зменшення закритих просторів.Коли людина веде себе відкрито, то інші люди можуть дізнатися про неї більше,що збільшує можливість взаєморозуміння.
Свідомий контроль за інформацією про себе іїї свідоме спотворення ускладнює не тільки сприймання партнерів по спілкуванню,але й самосвідомість людини, його соціальну ідентифікацію, для чого йомунеобхідні вичерпні відомості про оточуючих і їх уявлення про нього. Якщо людиназакривається від інших, то він гірше починає сприймати самого себе.
2.3 Механізмиміжособистісного сприймання
Американський психолог Дж. Брунер провівцілу серію експериментів по вивченню сприймання й показав, що сприймання якпредметів, так і інших людей залежить не тільки від індивідуально-особистісних,але й від соціокультурних факторів. Соціальна значущість і незначущість об’єктаможе сприйматися неадекватно. Так, наприклад, діти з бідних сімей сприймалирозмір монеток більше їх реальних розмірів, а діти з багатих сімей – навпаки,менше. Такій же деформації підлягають і образи людей.
Психологічні дослідження показали, що воснові сприймання не знайомих раніше людей і людей, з якими вже є певний досвідспілкування, лежать різні психологічні механізми. В першому випадку сприйманняздійснюється на основі психологічних механізмів міжгрупового спілкування, вдругому – механізмів міжособистісного спілкування.
До психологічних механізмів сприймання вміжгруповому спілкуванні відноситься процес соціальної стерео типізації,сутність якого заклечається в тому, що образ іншої людини будується на базі тихчи інших типових схем.
Соціальний стереотип – це стійкепредставлення про які-небудь явища чи людей, властиве представникам тієї чиіншої соціальної групи.
Стереотипи ми набуваємо від тієї групи, до якоїналежимо, від батьків, вчителів в дитинстві, від засобів масової інформації.Стереотипи зникають, якщо люди різних груп починають тісно взаємодіяти,пізнавати більше один про одного, досягати спільних цілей.
На сприймання людей впливає і переконання –емоційна оцінка яких-небудь людей як хороших чи поганих, навіть не знаючи їхсамих, ні мотивів їх вчинків.
На сприймання й розуміння людей впливаютьустановки – неусвідомлена готовність людини певним звичним образом сприймати йоцінювати яких-небудь людей і реагувати певним, раніше сформованим образом безповного аналізу конкретної ситуації.
Установки мають три виміри:
когнітивний вимір – думки, переконання,яких притримується людина відносно якого-небудь суб’єкта або предмета;
афективний вимір – позитивні і негативніемоції, відношення до конкретної людини або інформації;
поведінковий вимір – готовність до певнихреакцій поведінки, відповідним переконанням і переживанням людини.
Установки формуються:
під впливом інших людей (батьків, ЗМІ) і«кристалізуються» до віку між 20 і 30 рокам, а потім важко змінюються;
на основі особистого досвіду в ситуаціях,які багатократно повторюються.
Психологи розрізняють три типи установки насприймання іншої людини: позитивна, негативна і адекватна.
Позитивна установка: ми переоцінюємопозитивні якості й даємо людині великий аванс, який проявляється внеусвідомлюваній довірливості.
Негативна установка: призводить до того, щосприймаються в основному негативні якості іншої людини, що проявляється внедовірливості, підозрюваності.
Адекватна установка: у кожної людини є якпозитивні, так і негативні якості. Головне, як вони збалансовані і оцінюютьсясамою людиною.
Люди, які вступають в спілкування, нерівні: вони відрізняються своїм соціальним статусом, життєвим досвідом, інтелектуальнимпотенціалом і т.д. При нерівності партнерів найчастіше використовується схемасприймання, яка призводить до помилок нерівності. В психології ці помилкиотримали назву фактор переваги. При зустрічі з людиною, який переважає нас заяким-небудь важливим для нас параметром, ми оцінюємо його декілька більшпозитивно, чим було б, якщо би він був нам рівний. Якщо ж ми маємо справу злюдиною, якого ми в чомусь переважаємо, то ми недооцінюємо його. Причомуперевага фіксується за якимсь одним параметром, а переоцінка (або недооцінка)проходить за багатьма параметрами. Ця схема сприймання починає працювати не забудь-якій, а тільки при дійсно важливій, значущій для нас нерівності.
Для того щоб подіяв фактор переваги, намтреба спочатку цю перевагу оцінити. В нашому розпорядку є два основні витокиінформації:
одяг людини, його зовнішнє оформлення,включаючи такі атрибути, як знаки відмінності, окуляри, зачіска, нагороди,коштовності, а в окремих випадках навіть такий «одяг», як машина, оформленнякабінетів і т.п.
спосіб поведінки людини (як сидить, ходить,розмовляє, куди дивиться і т.п.)
Дія фактора привабливості при сприйманнілюдини заклечається в тому, що під його впливом які-небудь якості людинипереоцінюються або недооцінюються іншими людьми. Помилка тут в тому, що якщолюдина нам подобається (зовнішнє), то одночасно ми можемо вважати її більшрозумною, хорошою, цікавою і т.п., тобто знову-таки переоцінювати більшість їїособистісні характеристики.
Отже, чим більш зовнішнє приваблива для наслюдина, тим вона здається кращою в усіх інших відношеннях: якщо ж вона неприваблива, то всі інші якості недооцінюються. Але всім відомо, що в різні часирізне вважалось привабливим, що у різних народів свої канони краси.
Звідси слідує, привабливість не слідвважати тільки індивідуальним враженням, вона скоріше носить соціальнийхарактер. Тому знаки привабливості треба шукати, перш за все, не в тому чиіншому розрізі очей або кольору волосся, а в соціальному значенні тієї чи іншоїознаки людини. Адже існують схвалювані і не схвалювані суспільством абоконкретною соціальною групою типи зовнішності. І привабливість – не що інше, якступінь приближення до того типу зовнішності, який максимально схвалюється тієюгрупою, до якої ми належимо. Знаком привабливості являються намагання людинивиглядати соціально схвалюваним. Механізм формування сприймання за цією схемоютакий же, що і за фактором переваги.
Фактор відношення до нас діє так, що люди,які добре до нас відносяться, оцінюються вище тих, які відносяться до наспогано. Знаком відношення до нас, які запускають відповідну схему сприйняття, євсе, що свідчить про згоду чи не згоду партнера з нами.
Психологи, які виявили думки досліджуванихза рядом запитань, познайомили їх з думками за цими ж запитаннями, котріналежать іншим людям, й прохали їх оцінити ці думки. Виявилося, що чим ближчачужа думка до власної, тим вища оцінка людини, яка висловила цю думку. Цеправило має зворотну силу: чим вище оцінювався дехто, тим більше спільного вйого точці зору з власними. Переконання в цьому передбачуваному «спорідненнідуш» було настільки велике, що протиріч з позицією привабливого обличчя,досліджувані просто не помітили. Важливо, щоб у всьому була згода, і тодівключається фактор відношення до нас.
Ефект послідовності – на судження пролюдину найбільшого впливу завдають відомості, які були пред’явлені про нього впершу чергу. Зазвичай той, хто хоче нашкодити людині, дізнавшись про нього щосьнедостойне і навіть не перевіривши інформацію, біжить розповісти начальнику ійого найближчому оточенню. Оправдовуватися і доказувати, що все було не так, натакому несприятливому фоні значно важче і безперспективніше.
Дуже розповсюдженим є ефект авансування –людині приписують неіснуючі позитивні якості, а зіштовхуючись з йогонеадекватною уявленням поведінкою, розчаровуються, засмучуються.
Ефект проеціювання – виявляється в тому, щоіншій людині приписуються за аналогією з собою свої власні якості й емоційністани. Людина, яка сприймає і оцінює інших людей, схильний логічно припустити:«всі люди схожі на мене» або «інші протилежні мені». Вперта підозріла людинасхильна бачити ці ж риси характеру в партнера по спілкуванню, навіть якщо вониоб’єктивно відсутні. Добра, чуйна, чесна людина, навпаки, може сприйнятинезнайомого через «рожеві окуляри» й помилитися. Тому, якщо хтось скаржиться,які всі навкруги жорстокі, жадібні, нечесні, не виключено, що він судить пособі.
Ефект первинності виявляється в тому, щоперша почута чи побачена інформація про людину або подію виявляється дужесуттєвою, яка рідко забувається і може вплинути на все наступне відношення доцієї людини. І навіть якщо потім ви отримаєте інформацію, яка буде відхилятипервинну інформацію, все рівно пам’ятати і враховувати ви будете первиннуінформацію.
Ефект останньої інформації виявляється втому, що якщо ви отримали негативну останню інформацію про людину, цяінформація може перекреслити всі попередні враження про цю людину.
2.4 Поняттярозуміння та його рівні
Розуміння може бути різної глибинипроникнення в сутність особистості, індивідуальності іншого.
Нижній (поверхневий) рівень розуміння:сприймання лише зовнішнього «малюнку» вчинку людини без проникнення в мотиви тацілі, в особистісні особливості, оцінка в чорно-білих тонах: добре або погано.
Середній рівень розуміння: аналізуютьсяокремі якості людини: розум, риси характеру, темперамент, оцінка йде більшоючастиною за інтелектуальними особливостями: розумний чи дурний; за характером:жорсткий або м’який, запальний або врівноважений.
Високий рівень розуміння людини включаєвияв системи провідних цілей і мотиви поведінки, виділення зв’язків міжокремими вчинками і особистістю загалом, вміння проникнути в приховані резервиі здібності людини, здібність прогнозувати поведінку людини на основі розумінняйого індивідуальності.
Рефлексія – це усвідомлення діючиміндивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню. Це вже не простознання іншого, але знання того, як інший розуміє мене, тобто своєріднийудвоєний процес дзеркального відображення один одного.
Для керівника колективу дуже важливеглибоке розуміння людини. Воно сприяє більш гнучкій поведінці, зменшеннюнепотрібних керівних дій, росту відповідальності, самостійності і творчоївіддачі співробітників групи.
Отже, потрібно пам’ятати, що, незважаючи напевні особливості сприймання і розуміння фізичного вигляду, психічних станів,мімічних проявів, — це завжди цілісний, синтетичний акт, що залежить віджиттєвого досвіду, структури особистості і особливостей ситуації.
Розділ 3.Дослідження специфіки спілкування в підлітковому віці
3.1 Загальнахарактеристика підліткового віку
Підлітковий вік традиційно вважаєтьсянайважчим у плані виховання. Головним змістом підліткового віку є перехід віддитинства до дорослості. Усе, що стосується розвитку, якісно перебудовується,виникають і формуються нові психологічні утворення. Вступ дитини в підлітковийперіод характеризується якісним поштовхом у розвитку самосвідомості. У підліткапочинає формуватися позиція дорослої людини. Навіть, якщо ця позиція ще невідповідає об'єктивному статусу підлітка в житті, але її поява означає, щопідліток суб'єктивно вже ввійшов у нові стосунки з оточуючим світом дорослих,зі світом їхніх цінностей, мотивів поведінки та діяльності.
Цей процес перетворення «визначає основніособливості формування особистості дитини підліткового віку», а відповідно іспецифіку роботи з ними. Залежно від конкретних соціальних умов, культури,традицій щодо виховання дітей, перехідний період може мати різний зміст.
Нині в умовах нашої країни, цей періодрозвитку охоплює приблизно вік із 10 – 11 до 14 – 15 років, збігаючись у ціломуз навчанням у дітей із так званою «шкільною дезадаптацією» спостерігається усередніх класах. Виникнення потреби у пізнанні власних особливостей, цікавістьдо себе та роздуми про себе — характерна особливість дітей підліткового віку.До аналізу своєї особистості підліток звертається як до засобу, який допомагаєв організації стосунків та діяльності, у досягненні особисто значущих завдань утеперішньому та майбутньому.
Важливий стимул виникнення у підліткаміркувань про себе — його потреба мати повагу в колі однолітків та прагненнязнайти близьких товаришів, друга. Підліток починає порівнювати себе зоточуючими людьми: однолітками, батьками, дорослими. Таке порівняння надаєпідліткові знань про інших людей, особливості їхнього характеру та поведінки.
У багатьох підлітків самооцінювання деякихякостей завищене. На цій основі іноді виникає уявлення про несправедливеставлення до підлітка дорослого, наприклад, батьків або вчителя. Це можепривести до виникнення у підлітка афекту та комплексу специфічних особливостей,з’являється образливість, підозріливість, недовірливість, іноді агресивність ізавжди — надмірно підвищена чутливість до оцінок інших. Особливість підлітка—турбота про власну самостійність.
Молодші підлітки часто не вміють керуватисвоєю поведінкою. Для старших підлітків характерне прагнення оволодіти власнимиреакціями та поведінкою в цілому. Багато з них уже вміють стримуватися, а запотреби приховувати свої наміри, настрої, думки, ставлення. У поведінціз'являється двоплановість. З віком збільшується тенденція організовувати себе,з'являється ставлення до власного зростання, контроль за ним, самокритика.Підліток починає сам створювати себе, спонукати себе до розвитку згідно зпевними зразкам та конкретно значущими завданнями і намірами, які пов'язані зпотребами сьогодення та, майбутнього.
3.2 Спілкуванняпідлітків з ровесниками
Усі дослідники психології підлітків так чиінакше сходяться у визнанні того великого значення, що має у цьому віціспілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центріжиття підлітка, багато в чому визначаючи решту боків його поведінки і діяльності.Л.Божович відмічає: «якщо в молодшому шкільному віці основою для об’єднаннядітей найчастіше є спільна діяльність, то у підлітків, навпаки, привабливістьзанять та інтереси в основному визначаються можливістю широкого спілкування зровесниками».
Для підлітка важливо не просто бути разоміз ровесниками, а посідати серед них становище, що задовольнятиме його. Длядеяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі позиціюлідера, для інших – бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших –непорушним авторитетом у якійсь справі, але у будь-якому випадку є головниммотивом поведінки школярів у середніх класах.
Як свідчать дослідження, саме невміння,неможливість досягти такого становища найчастіше і є причиноюнедисциплінованості, навіть правопорушень підлітків щодо підліткових компаній.
Для ілюстрації труднощів, що виникають упідлітків під час спілкування з ровесниками, використаємо типовий приклад.Шестикласниця Таня відмовилася ходити до школи. Це небажання з’явилося всередині навчального року, а після весняних канікул досягло апогею. Учителівідзначили, що Таня за останні півроку стала дуже тривожною, нервувалася підчас контрольних робіт, збивалася під час відповідей, плакала, отримавши 11балів. В її поведінці з однокласниками теж відбулися зміни: завжди спокійнадівчинка, вона стала битися з хлопцями, кричати на однокласників, грубити. Таня– єдина донька немолодих батьків, наукових співробітників. Стосунки з дівчинкоюзавжди будувалися на принципах поваги, взаємної чесності, принциповості.Дівчинка завжди вчилася прекрасно, була на голову вище інших учнів. Досьогоднікористувалась авторитетом у класі. Однак, спілкуючись з однокласниками, Танязавжди посідала зависоку позицію, могла зробити зауваження, але ніколи невідмовлялася допомогти, якщо її просили. Правда, списувати не давала, адопомагаючи, ще й повчала.
У шостому класі з’явився новий учень –Паша, якого діти сприйняли з радістю. Паша добре навчався, захоплювавсяматематикою. Він був добрим, чуйним хлопцем, давав списувати задачі, підказувавна контрольних роботах. Навкруг нього стали гуртуватися хлопці. Авторитет Таніу класі похитнувся. Спочатку та хотіла повернути втрачені позиції за рахунокуспішності – вона стала на стежину «гонитви за балами». Це призвело до виникненняпідвищеної тривожності, нервозності, неадекватних реакцій у випадку отримання11 балів. Згодом Таня стала застосовувати новий для неї засіб самоствердження укласі – застосовувати фізичну силу і різкість у спілкуванні з ровесниками, алеце тільки погіршило її становище.
Що ж виходить? Таня неправильно оціниласвоє становище у класі, вважаючи, що всі від неї відвернулися, та ще й вважаласебе класною «зіркою».
Крім того, слід відзначити, що суб’єктивназначущість для підлітка сфери його спілкування з однолітками значно контрастуєз явним недооцінюванням цієї значущості дорослими, особливо учителями. Дляпідлітків переживання щодо спілкування із ровесниками виявляютьсянайтиповішими, а вчителі вважають, що це переживання через спілкування зучителями, батьки ж вважають, що підлітки переживають через них. Це є серйозноюпроблемою сучасної виховної ситуації, свідчить про нездатність дорослих, якіоточують підлітка, бачити його справжні переживання.
Більшість дорослих, які оточують підлітка,не мають ніякого уявлення про динаміку мотивів його спілкування з одноліткамипротягом підліткового віку, про зміну пов’язаних із цим спілкуваннямпереживань. Цю динаміку схематично можна подати так: якщо у 5 класі домінуючиммотивом у спілкуванні з ровесниками є просте бажання бути у їхньому середовищі,разом щось робити, то вже у 6 – 7 класах на перше місце виходить інший мотив –посісти певне місце у колективі ровесників (приклад із Танею).
У 8 – 9 класах головним стає прагненняпідлітка до автономії у колективі ровесників і пошук визнання цінності власноїособистості в очах однолітків. У багатьох підлітків виявляється рустованоюпотреба «бути значущими в очах ровесників», що призводить до переживань.Дорослі ніколи цього не помічають.
Батьки підлітків усі проблеми їхнього спілкуванняз ровесниками пов’язують із вадами тих дітей, із якими спілкується їхній синабо дочка. Водночас дослідження свідчать, що вже починаючи із 7-го класу «упідлітків починається інтенсивно розвиватися особистісна рефлексія», внаслідокчого вони починають бачити причини своїх конфліктів, труднощів або, навпаки,успіхів у спілкуванні з ровесниками, який зосереджується навколо питаньнавчання та поведінки, а старших – питань міжособистісного спілкування,розвитку індивідуальності. На цьому тлі у 7-класників, а особливо у 8-класниківзростає критичність щодо власних вад, які можуть приховуватись у спілкуванні зіншими людьми. Підліток у цьому віці потребує допомоги дорослого, але дорослімало чим можуть йому допомогти, не сприймаючи його проблем.
3.3 Спілкуванняпідлітків з дорослими
Важливість для підлітка його спілкування зровесниками нерідко відсуває на задній план його стосунки з дорослими,передусім із батьками і вчителями. Що сьогодні породжує ці проблеми підлітків?
Перше джерело цих проблем – нерозуміннядорослими внутрішнього світу підлітка, їхні хибні або примітивні уявлення пройого переживання, мотиви тих чи інших вчинків, прагнень, цінностей.
Чим старшими стають підлітки, тим меншерозуміння вони знаходять у дорослих. Якщо їхні уявлення про переживання учнів 5– 6 класів певним чином відповідають дійсності, то уявлення про переживанняучнів 8 – 9 класів дуже від неї далекі. Іншими словами, батьки припиняютьбачити своїх дітей, а вчителі – своїх учнів, а місце цих конкретних і різнихпідлітків починає заміняти абстрактна і спотворена їх версія, яка береться згазет і розмов дорослих між собою, але тільки не з реального і живого баченнядитини.
І батьки, і вчителі здебільшого не вміютьпобачити і врахувати у практиці виховання того швидкого, інтенсивного процесудорослішання підлітка, усіляко намагаються зберегти «дитячі» форми контролю,спілкування з дітьми. Саме цей момент підлітки, починаючи з 6-го класу,називають головним чинником своїх прикростей у спілкуванні з батьками: «Меніприкро, якщо батьки опікуються мною, стежать за моїм апетитом і одягом» (5 – 6клас), «Я засмучуюсь, якщо батьки не розуміють мене, мої переживання і турботи,вони все приховують від мене, а в мої секрети втручаються» (8 – 9 клас).Особливо гостро це виявляється у старших підліткових класах, учні яких маютьвелику потребу у спілкуванні з дорослими «на рівних», рідко маючи можливість їїзадовольнити. Наслідком цього, як правило, стає протиставлення себе, свого «Я»дорослим, потреба в автономії.
Потреба підлітків у тому, щоб дорослі,особливо батьки, визнали їх рівноправними партнерами у спілкуванні, породжуєконфлікти. Цікаво, що винним у конфлікті завжди визначається підліток – таквважають, до речі, і самі підлітки. Подібну самозвинувачувальну позиціюпідлітків деякі автори називають «психологічним примиренням», пов’язуючи її зприйняттям формальних відносин «слухняності», що нав’язуються їм, ламанняпозиції «психологічного примирення» найчастіше призводить до «психологічногобунту». Коли виникає цей «психологічний бунт», дорослі починають бити насполох, ідуть до психолога, шукають вихід, а «психологічне примирення», всіхвлаштовує. Водночас подібне ставлення до конфліктів, за яких дорослі стійкопосідають зовнішню обвинувачу вальну позицію, а підлітки –самообвинувачувальну, є неконструктивним.
Відзначимо ще один момент, на якийдослідники мало звертають увагу. Батьки, які спостерігають дорослішання своїхдітей, найчастіше помічають у цьому процесі тільки його негативні боки:підліток стає «неслухняним», «потайливим» тощо – і зовсім не помічають пагонівпозитивного, нового. Одним із таких пагонів є розвиток у підлітковому віціпрагнення допомогти дорослим, підтримати, розділити їхнє горе або радість.Дорослі готові, у кращому випадку, виявити співчуття до підлітка, але зовсім нездатні прийняти подібне ставлення з його боку. Зрозуміло, чому саме таквиходить, — для того, щоб прийняти таке ставлення до підлітка, якраз інеобхідно бути із ним «на рівних». На нашу думку, багато сучасних проблемпов’язаних із вихованням підлітків, виникають тому, що дорослі прагнуть тількищось дати підлітку, не бажаючи, та й не вміючи нічого взяти. Але тільки черезреальні вияви доброти, співчуття ці важливі й дуже дефіцитні особистісні якостіможуть розвиватися.
Якщо порівнювати між собою сфериспілкування підлітків із батьками з одного боку, і з учителями – з іншого, топри всій напруженості першого, значно більше «запущеним», малопродуктивним зпогляду розвитку особистості виявляється другий бік. Адже переживання, пов’язаніу підлітків зі спілкуванням з учителями, посідають одне з останніх місць, а щез учителями у підлітків пов’язані тільки негативні переживання.
Характер спілкування з учителями ісуб’єктивне ставлення до них змінюється протягом усього підліткового віку. Якщоголовним мотивом спілкування молодших підлітків є намагання заручитисяпідтримкою вчителя, заохочення до навчання, поведінки та шкільної праці, то убільш старшому віці – намагання до особистісного спілкування з ним (учителем).Починаючи з 7-го класу, підлітків усе більше хвилюють професійні й особистісніякості педагогів. Причому, якщо професійні якості педагогів підлітків загаломвлаштовують, то особистісні – ні. Ця незадоволеність сприймається підліткамиздебільшого як проблема «справедливості» вчителя. Однак, незважаючи нанезадоволеність підлітків особистісними якостями вчителів, вони все однопрагнуть до спілкування з ними, чого, до речі, учителі частіше не помічають.Вони, як правило, вважають, що підлітки задоволені спілкуванням з ними, як іїхніми особистісними якостями. Таким чином, з віком у підлітків зростає потребав особистісному спілкуванні з педагогами. Відповідно розширюється і зонаконфліктів як зовнішніх, так і внутрішніх.
Проаналізувавши матеріалидосліджень, анкетувань, опитувань підлітків, їхніх батьків та вчителів, можназробити такі висновки.
Молодші підлітки значно менше спілкуються здорослими і дуже багато з ровесниками. Останні для них важливіші, бо виступаютьареною самоствердження. У них дуже яскраво виділяються більш-менш постійнігрупи друзів та приятелів. Спілкування йде за найширшим спектром запитань. Усівони цікавлять підлітків з погляду подій: «хто зробив», «що зробив». Дляпідлітків головне – дія. Тому він намагається спілкуватися з ровесниками навулиці, на стадіоні, на заняттях гуртка, спортивної секції – там, де можна щосьробити.
Старші підлітки люблять рухливі ігри і вжеіз задоволенням просто гуляють на вулиці із приятелями або подругами. Їх щеприваблюють великі компанії, і вже тягне в маленьку групу друзів. Їм ще цікавоговорити про щось конкретне, і вже подобаються теми абстрактні (про дружбу,справедливість). Вони ще «смикають за кіски» дівчаток і зухвалі щодо батьків тавчителів, і вже дуже цікавляться стосунками статей та прагнуть до спілкуванняна рівних із дорослими. Залишаючись наодинці, старші підлітки ще люблять якіськонкретні справи, але вже багато часу присвячують роздумам про себе, про людей,що їх оточують.
3.4 Вивченняреферентного кола спілкування підлітків та особливостей самоконтролю упідлітків в процесі спілкування
Підлітки характеризуються неврівноваженістю,домінуванням процесу збудження, безконтрольністю. Така форма поведінки можезакріпитись і дати в подальшому негативні наслідки.
Дослідження М.Й. Боришевського, О. Ф.Бондаренка, В.А. Іванникова, Г.С. Нікіфорова показують, що самоконтроль, яквольова риса особистості поступово самовдосконалюється в поведінці і діяльностіпри наявності адекватної самооцінки, низької тривожності, але підліткунеобхідно допомогти сформувати в собі механізми самоконтролю, витримки.Претензії підлітка на своє виняткове становище серед інших заважаютьрозвиватись механізмам самоконтролю.
Таким чином, для їх розвитку необхіднопривести самооцінку підлітка в адекватне положення, знизити його особистіснутривожність і тим самим сприяти розвитку контрольних механізмів в поведінці і вдіяльності, зокрема в процесах спілкування з іншими людьми.
Так, дослідження процесів спілкуванняпоказали, що в онтогенезі, як відмічали Д.Б. Ельконін, М.І. Лісіна, існуютьчотири форми спілкування, які змінюються протягом життя: ситуативно-особистіснеспілкування, ситуативно-ділове спілкування, позаситуативно-пізнавальнеспілкування, позаситуативно- особистісне спілкування. Так, як в підлітковомувіці з'являється прагнення до незалежності, самостійності, намаганнявідсторонитись від контролю і впливу дорослих, то поведінка і діяльність підліткаможуть бути не передбачувані.
Для досягнення мети даної роботи мною булопроведено ряд досліджень серед учнів 7-го та 8-го класів Смілівської ЗОШ І-ІІступенів. Робилась діагностику референтного кола спілкування, тобто визначилосьте коло людей, з якими підлітки найбільше спілкуються. Дослідження проводилосяза допомогою анкетування. (див Додаток 1)
Аналіз відповідей показав, що підліткибільше спілкуються з ровесниками, ніж з дорослими чи батьками. У підлітківвелика потреба в неформальному, нерегламентованому спілкуванні, більша ніж збатьками (див Додаток 2). Це свідчить про те, що позаситуативно-особистісне спілкуванняє найбільш важливим і характерним для підлітків і в ньому вони почувають себеневимушено і розкуто, але необхідно формувати і інші форми спілкування,оскільки вони важливі для особистісного розвитку пізнавальної сфери, вміннядіяти в соціумі.
В нашому дослідженні були поставлені завдання– виявити особливості самоконтролю підлітків в процесі різних видів спілкуваннята їх форм, які були вказані вище, сформувати механізми контролю своєїповедінки в процесі спілкування в різних ситуаціях діяльності.
Для діагностики рівня самоконтролю вспілкуванні застосовувалась методика М. Снайдера, в якій визначались рівнікомунікативного контролю (високий, середній, низький) та методика дослідженняособливостей спілкування Е. М. Павлютенкова за допомогою якої з'ясовувалась потребапідлітка в спілкуванні, виваженість, витримка, стійкість, легкість таневимушеність в спілкуванні, широта діапазону спілкування, інтегральність успілкуванні. Обидві методики застосовувались у всіх чотирьох формах спілкуванняпідлітків: ситуативно-особистісне спілкування здійснювалось в процесіневимушеної бесіди з підлітком по його особистим проблемам; ситуативно-ділове спілкуванняпроводилось по результатам його успішності в навчальній діяльності;позаситуативно- пізнавальне спілкування проводилось в процесі спостереженняпсихологом за підлітками на уроках під час відповідей;позаситуативно-особистісне спілкування проводилось з підлітками в процесі бесідна відпочинку.
Проаналізуємо отримані результати: так,виявилось, що в ситуативно-особистісному спілкуванні підлітки виявили 40%високого рівня показника товариськості, симпатії, самоконтролю і емоційності,54% — середнього рівня і 6% низького рівня. Серед них – хлопчики-підліткивисокого рівня 40%, середнього 54%, низького 6%; дівчатка-підлітки високогорівня 37%, середнього 57%, низького 6%. Результати за статтю майже невідрізняються.(див. Додаток 3) Було встановлено спеціальний показник рівнятовариськості в процесі ситуативно-особистісного спілкування за формулою:
X = Σ хі / n
де X — середній показник; Σ хі — сумаусіх показників; n — кількість досліджуваних осіб. Х = 28,3. На наступномуетапі вивчались особливості самоконтролю і витримки у підлітків в процесіситуативно-ділового спілкування з підлітками по результатам успішності внавчальній діяльності. Так, в цій формі спілкування підлітки більше нервували,замикались в собі, не були відвертими, як у попередній серії дослідів,траплялись випадки відмови говорити на ці теми про успішність у школі. Виявленобуло лише 20% високого рівня відвертості, товариськості, самоконтролю, 40% середньогорівня і 40% низького. Серед хлопчиків високого рівня 8%, середнього 45%,низького 53%% серед підлітків-дівчаток високого рівня 20%, середнього 52%,низького 28%(див Додаток 4).
В процесі ситуативно-ділового спілкуванняпоказник товариськості, самоконтролю знизився до 15,4.
В процесі позаситуативно-пізнавальногоспілкування велося спостереження за підлітками на уроках під час їх відповіді.Збільшився показник самоконтролю до 42,3, а емоційний стан відзначився упідлітків підвищенням рівня тривожності, так у дівчаток висока тривожність впроцесі цього виду спілкування виявилась у 58%, середнього рівня у 32%,низького рівня 10%. У підлітків-хлопчиків висока тривожність виявилась у 38%,середня у 48%, низька у 14%. Таким чином, у дівчаток в процесі цього видуспілкування домінував високий рівень тривожності, у хлопчиків-підлітківсередній рівень(див Додаток 5). Але висока тривожність підлітків впозаситуативно-пізнавальному спілкуванні сковує підлітка і створюється враженнясамоконтролю. В такій ситуації важко виявити дійсні механізми самоконтролю, якособистісної риси, оскільки висока тривожність змінює картину протіканнясамоконтролю, як особистісного новоутворення підлітка.
Під час позаситуативно-особистісного спілкування,яке проводилось з підлітками в процесі вільної бесіди на відпочинку, підліткимайже повністю розкривались, цікаво розповідали різні пригоди, були жваві,емоційно і мовленнєво розкуті, мова їх була образною і яскравою. Так, буловиявлено високого рівня самоконтролю, товариськості в цьому виді спілкування — 78%, середнього — 22%, низького рівня не виявлено(див Додаток 6). Показникрівня самоконтролю, товариськості, комфортності в такій формі спілкуваннястановив 53,2%. У дівчаток рівень самоконтролю перевищував ніж у хлопчиків, алеце були незначні відмінності.
Отже, виходячи з даних дослідження, робимовисновок, що найбільш емоційним та вільним для підлітків виявилосьпозаситуативно-особистісне спілкування на вільні теми, другий ранг зайняло ситуативно-особистіснеспілкування, третій ранг — ситуативно-ділове спілкування і на останньому місціпозаситуативно-пізнавальне спілкуванні, яке в більшій мірі характеризувалосьтривожністю і скутістю підлітка, оскільки воно було найбільш складне для нього.Таким чином, можна порадити класному керівнику провести корекційну роботу. (дивДодаток 7)
Висновки
Підлітковий вік в сучасній психологічнійлітературі оцінюється як один з критичних періодів розвитку. Він пов’язаний зкардинальними перетвореннями у сфері свідомості, діяльності, системівзаємостосунків індивіда. Почуття дорослості, претензії підлітка на нові правапоширюються на всю сферу стосунків з дорослими, що чітко проявляється впричинах конфліктів з ними. Протест і непокора підлітка є засобом, за допомогоюякого він хоче досягти зміни типу стосунків з дорослими.
Тобто на початку підліткового періоду взв’язку з проявом у підлітка уявлення про себе як уже не дитину і потребі увизнанні його дорослості оточуючими виникає цілком нова проблема – проблемарівноправності. Отже, створення спільності в житті дорослого і підлітка,розширення сфери їх співробітництва і змістових контактів як основи переходу донового типу стосунків є важливою проблемою у вихованні дітей цього віку і необхідноюта обов’язковою умовою розгортання процесу научіння підлітка бути дорослим.
Поступово вводити підлітка у світ дорослогоповинні безпосередні вихователі – батьки і вчителі. Якщо цього не робити, топідліток знайде способи проникнути в цей світ без допомоги дорослих. Їхнебажання або невміння зрозуміти нові прагнення підлітка штовхає його всередовище товаришів.
Спілкування з товаришами є особливою школоюрозвитку соціально-моральної дорослості підлітка, і сила впливу ровесниківпрямо пропорційна ступеню незадоволеності підлітка спілкуванням з дорослими.Питання про зіткнення і конфлікти підлітка і дорослого через різницю в етичнихі естетичних уявленнях, в соціально-моральних настановленнях і цінностях єпроблемою, що набуває актуальності в другій половині підліткового віку.З’ясування причин труднощів і конфліктів у спілкуванні дорослого з дитиною приїї вступі в підлітковий вік і наслідки цих труднощів і конфліктів впідлітковому періоді ставить проблему необхідності відповідного ставлення дорослогодо рівня розвитку особистості підлітка і такої побудови взаємодії, коли самевони визначали б прогрес у формуванні особистості підлітка і правильний напрямв розвитку його соціальної дорослості. Ці проблеми особливо загострюються впідлітковому віці, але існують вони і протягом всього дитинства. Для їхвирішення необхідне детальне вивчення різних типів і видів спілкуваннядорослого і дитини та з’ясування їх функцій в розвитку особистості. Без цьогоскеровувати процес формування особистості неможливо. Підлітковий вік не є часомпатологій, і тому завданням психолога має стати психокореційна робота зособами, які більш конфліктні і агресивні у порівнянні з іншими.
Отже, підлітковий період — надзвичайноскладний етап психічного розвитку. З одного боку, за рівнем та особливостямипсихічного розвитку підлітки ще не розпрощалися з дитинством; з іншого — вонивже стоять на порозі дорослого життя і в їх поведінці реально виражаєтьсяспрямованість на дорослі форми взаємин та поведінки.
Список використанихджерел
1. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості:Навчальний посібник. – Х., 1996.
2. Введение в психологию / Под ред. А.В.Петровского. М.:Akademia, 1997.
3. Вікова психологія / За ред. Г.С.Костюка. – К.: Радшкола, 1968.
4. Возрастная и педагогическая психология / Под ред.А.В.Петровского. — 2-е изд., пераб. и доп. – М., 1979.
5. Дубравська Д.М. Основи психології. – Львів.: Світ,2001.
6. Кон И.С. Психология старшеклассника. – М., 1982.
7. Краткий психологический словарь / Под ред.А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. – М., 1985.
8. Мелибруда Е. Я – Ты – Мы. Психологическиевозможности улучшения общения / Под ред А.А. Бодалева и А.Б. Добровича. – М.,1986.
9. Петровская Л.А. Компетентность в общении:социально-педагогический тренинг. – М., 1989.
10. Практикум по возрастной и педагогичской психологии/ Под ред. А.И.Щербакова. – М.: Просвещение, 1987.
11. Умеете ли вы общаться?: Кн. для учащихся / И.Н.Горелов, В.Ф. Житников, М.В.Зюзько, Л.А. Шкатова. –Просвещение, 1991.–144 с.
12. Цимбалюк І.М. Психологія спілкування: Навчальнийпосібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – 304 с.