Прояв агресії у підлітків з адіктивною поведінкою

Зміст
Вступ
1. Теоретико-методологічний аналіз проблеми прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою
1.1 Аналіз проблеми дослідження у вітчизняній та зарубіжній психологічній літературі
1.2 Причини виникнення адіктивної поведінки підлітків
Висновки до розділу 1
2. Особливості прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою
2.1 Біологічні та соціальні детермінанти, сприяючі закріпленню агресії у підлітків
2.2 Агресія як один з наслідків адіктивної поведінки підлітків
Висновки до розділу 2
3. Емпіричне дослідження прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою
3.1 Обгрунтовування вибору методик дослідження
3.2 Аналіз результатів визначення акцентуації характеру за допомогою методики К. Леонгарда і М. Шмішека
3.3 Аналіз результатів виявлення показників та форм агресії за допомогою методики А. Басса і А. Дарки
3.4 Аналіз результатів виявлення ранішніх ознак алкоголізму за допомогою опитувальника К.К. Яхина, Д.М. Мендельовіча
3.5 Методи профілактики агресії у підлітків з адіктивною поведінкою
Висновки до розділу 3
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність дослідження полягає в тому, що з кожним роком зростає число неповнолітніх з девіантною поведінкою, що виявляється в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм та ін.). В крайніх формах почали виявлятися жорстокість і агресивність. Агресивність формується переважно в процесі ранньої соціалізації в дитячому і підлітковому віці, і саме цей вік найбільш сприятливий для профілактики та корекції.
Як відзначає І.С. Кон, не дивлячись на те, що девіантна поведінка виявляється в різних формах, всі вони взаємозв'язані. Пияцтво, вживання наркотиків, агресивна поведінка, протиправну поведінку утворюють єдиний блок. Залучення підлітка до одного виду девіантної поведінки підвищує вірогідність його залучення до інших [19, 44].
Вихід з реальності шляхом зміни психічного стану може здійснюватися різними способами. В житті кожної людини можуть бути моменти, пов'язані з бажанням змінити свій психічний стан: позбутися пригноблення, «скинути» втомленість, відвернутися від неприємних роздумів, тощо. Для реалізації цієї мети людина «виробляє» індивідуальні підходи, що стають звичками, стереотипами. Елементи адіктивної поведінки властиві будь-якій людині, що виходить з реальності шляхом зміни свого стану. Проблема адікції починається тоді, коли прагнення виходу з реальності, пов'язане із зміною свідомості, починає домінувати в свідомості, стає центральною ідеєю [20,9].
Дану проблематику розробляли Анохіна І.П., Захаров А.І., Короленко Ц.П., Максимова Н.Ю, А. Фройд, Байярд Р.Т. та інші.
Об'єктом дослідження є адіктивна поведінка особистості.
Предметом дослідження виступає – прояв агресії у підлітків з адіктивною поведінкою.
Мета дослідження – вивчити процес впливу психоактивних речовин на прояв агресії у підлітків.
Виходячи з мети завданнями дослідження є:
Провести теоретико-методологічний аналіз проблеми прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою.
Проаналізувати особливості прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою.
Провести емпіричне дослідження особливостей прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою.
Зробити аналіз отриманих даних.
Зробити практичні рекомендації щодо профілактики агресії у підлітків з адіктивною поведінкою.
Методологична та теоретична основа дослідження. Актуальними є дослідження характерологічних особливостей підлітків, які виявляються в різних формах поведінки. Дану проблематику розробляли: І.С. Кон, А.Е. Лічко, К. Леонгард, Д.Б. Ельконін, Н.Я. Іванов, Б.М. Слуцкин, А.М. Яковльов, В.А. Шаповал та ін. Серед зарубіжних дослідників та вчених: Ш. Бюлер, Х. Ремшмідт, А. Фрейд, З. Фрейд, В. Штерн та ін.
Девіантну поведінку людини визначають як систему вчинків або як окремі вчинки, що суперечать прийнятим в суспільстві нормам і що з'являються у вигляді незбалансованості психічних процесів, порушення процесу самоактуалізації або у вигляді відхилення від етичного та естетичного контролю над власною поведінкою [21, 25].
Зловживання речовинами, що викликають стан зміни психічної діяльності (алкоголізація, наркотизація, табакокуріння та ін.) є формою девіантної поведінки. Речовина, яка при споживанні впливає на психічні процеси, наприклад на когнітивну або афектну сферу, називається психоактивною [40, 57]. Адіктивною поведінку частіше пов'язують тільки із зловживанням психоактивними речовинами. Адіктивна поведінка (англ. addiction – схильність, згубна звичка) — зловживання одним або декількома хімічними речовинами, що спричиняє зміну стану свідомості [16, 31].
Методи (методики) дослідження:
аналіз літератури за проблемою дослідження;
психолого-педагогічний експеримент (констатуючий);
спостереження;
бесіда;
тестування (визначення акцентуйованної поведінки людини (методика Леонгарда — Шмішека), виявлення показників і форм агресії (методика Басса – Дарки), виявлення ранніх ознак алкоголізму (опитувальник Яхина – Мендельовіча) );
методиобробкиданих.
Теоретичне значення дослідження полягає у вивченні особливостей прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою. В даній роботі я спробувала розкрити роль психоактивних речовин на прояв агресії у підлітків, провести емпіричне дослідження біологічних та соціальних чинників, сприяючих закріпленню агресії у підлітків з адіктивною поведінкою.
Практичне значення дослідження полягає в проведенні емпіричного дослідження особливостей прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою і, по можливості, вживання встановлених результатів на практиці. По-перше, велике значення проведене в роботі дослідження має для педагогів при роботі з підлітками, по-друге, цікавими і корисними результати виявляться для батьків, які знаходяться у безпосередньому контакті зі своїми дітьми в процесі формування їх особистості.
1. Теоретико-методологічний аналіз проблеми прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою
1.1 Аналіз проблеми дослідження у вітчизняній та зарубіжній психологічній літературі
Психологічно підлітковий вік виключно складний і суперечливий. Невипадково вже з XX століття він привертає пильну увагу дослідників. До теперішнього часу психологами отриманий великий фактичний матеріал про психологічні особливості підлітків. Проведені дослідження, присвячені потребам, ідеалам, інтересам підлітків, особливостям волі, етичним уявленням, мотивам діяльності підлітків, різноманіттю чинників, що впливають на їх розвиток. І.С. Кон писав про те, що, психологічні стани підліткового віку пов'язані з двома «переломними» моментами цього віку: психофізіологічним – статевим дозріванням, і все, що з ним пов'язане, і соціальним – кінець дитинства, вступ до світу дорослих.
Перший з цих моментів пов'язаний з внутрішніми гормональними і фізіологічними змінами, впливаючий на тілесні зміни, викликаючий неусвідомлений статевий потяг, а також емоційно-чутливі зміни.
Другий момент – закінчення дитинства і перехід в світ дорослих пов'язаний з розвитком в свідомість підлітка критичного рефлектуючого мислення в розсудливій формі. Це і є визначаючий стан підлітка в психіці [18, 37].
Дослідженню агресивності і агресивної поведінки надається значна увага у всіх основних психологічних напрямках.
У вітчизняній психології показано, що людина не народжується егоїстом або альтруїстом, скромним або хвалькуватим. Він стає таким. Лише в процесі розвитку людини як особистості виникають як соціально корисні, так і соціально шкідливі риси [23, 48].
Для А. Адлера агресивність є невід'ємною якістю свідомості, організуючою його діяльність. Універсальною властивістю живої матерії Адлер вважає суперництво, боротьбу за першість, прагнення до переваги. Проте ці базові потяги стають автентичними тільки в контексті правильно зрозумілого соціального інтересу. Агресивна свідомість породжує різні форми агресивної поведінки – від відкритої до символічної. Агресивність, вплітаючись в контекст культури, набуває символічні форми, пов'язані із спричиненням болю і приниженням. Всяка у відповідь реакція є природною свідомою або несвідомою реакцією людини на примушення, витікаючою з бажання індивіда відчувати себе суб'єктом, а не об'єктом [46, 70].
В світлі теорії соціального навчення, запропонованою Бандурою, агресія розглядається як якась специфічна соціальна поведінка, яка засвоюється і підтримується в основному точно так, як і багато інших форми соціальної поведінки. Теорія соціального навчення розглядає агресію як соціальної поведінки, що включає дії, «за якими стоять складні навички, що вимагають всебічного навчення» [10, 46]. Наприклад, щоб здійснити агресивну дію, потрібно знати, як поводитися із зброєю, які рухи при фізичному контакті будуть хворобливими для жертви, а також потрібно розуміти, які саме слова або дії заподіюють страждання об'єктам агресії. Оскільки ці знання не даються при народженні, люди повинні навчитися поводитися агресивно.--PAGE_BREAK--
У вітчизняній психології агресивний підліток розглядається як, перш за все, звичайна дитина. Риси, якості агресивності він придбаває під впливом помилок, недоробок, упущень у виховній роботі, складнощів в навколишньому його середовищі [13, 35].
Усередині підліткового віку, як у хлопчиків, так і у дівчаток, існують вікові періоди з більш високим і більш низьким рівнем прояву агресивної поведінки. Л.М. Семенюк встановив, що у хлопчиків є два піки прояву агресії: 12 років і 14-15 років. У дівчаток також виявляються два піки: найбільший рівень прояву агресивної поведінки наголошується в 11 років і в 13 років [37, 59].
Агресія як прояв непристосованості до соціального середовища виразно виявляється у віці від 10 до 13 років. Вона має вираження або в сімейних колотнечах при дозволі конфліктів, або в битті фізично слабких, невпевнених в собі, позбавлених батьківського захисту учнів.
В старшому шкільному віці агресивність відзначається в основному у хлопців, у дівчат – значно рідше. Агресія у хлопців звичайно відрізняється в наступних ситуаціях: при зіставленні себе дітям, дорослим, старим; в конфліктах між окремими молодіжними групами; при регуляції відносин всередині молодіжної групи за допомогою фізичної сили [26, 215].
Агресивність по відношенню до молодших звичайно виражається у глузуванні над ними, поштовхах, запотиличниках, іноді у відбиранні дрібних особистих речей та грошей. Особливо вона може виявлятися проти дітей, що не мають сильного захисника. Агресивність в подібних випадках є засобом глузливої і поблажливої демонстрації своєї вікової переваги і фізичної сили. Агресія старших підлітків по відношенню до дорослих часто має на меті визначення меж дозволеного в поведінці і носить демонстративний характер. Вона може виявлятися в нарочитому порушенні тиші, запереченням старшим (нерідко в зухвалій, образливій формі), сутички на місцях найбільшого сбіговища дорослої публіки, псуванні суспільного майна. При цьому молоді люди уважно спостерігають за поведінкою дорослих і негайно на нього реагують. Значне загострення ситуації наступає, коли старші роздратовано і гнівливо вимагають «призвати хуліганів до порядку» або боязливо стороняться конфлікту. Старшому підлітку подобається дратувати таких дорослих. Причому навіть можливе згодом покарання він розцінює як несправедливе, оскільки сам підліток наперед не знав куди заведе його цей «експеримент». Тому підлітки в таких випадках у всьому винуватять дорослих.
Агресія нерідко спрямована на окремого дорослого. Частіше це відзначається при кримінальній поведінці, здійснюваній цілою молодіжною групою. Безпосередній поштовх до нього звичайно роблять сильні емоції, що захопили всю компанію молодих людей. Нерідко такі емоції виникають на фоні алкогольного сп'яніння. В такому стані у школярів посилюється прагнення вчинити якусь незвичайну «відважну», «хоробру» дію. Вихід воно може знайти в нападі на фізично слабку, п'яну або старезну людину.
Агресивність може виявлятися у школярів середніх класів в сутичках між окремими групами. Суперечка між проживаючими по сусідству підлітковими групами звичайно йде через територіальні «сфери впливу», клуби, кінотеатри, дискотеки. Суперників туди прагнуть не пускати [43, 255].
Агресивність при регулюванні відносин в групі пов'язана зі встановленням або збереженням певного «порядку» в конкретному молодіжному об'єднанні та спрямована проти «зрадників і баламутів», це наука для тих, хто коливається і невпевнений. Звичайно це буває при виникненні або розпаді певної неформальної групи, як говорив вітчизняний психолог Степанов В.Г. [43, 226]
І.С. Кон говорив про те, що підліткова агресія – частіше всього слідство загальної озлобленості і зниженої самоповаги в результаті пережитих невдач та неспаведливостей. Витончену жорсткість нерідко проявляють також жертви гіперопеки, розпещені мамчині синки, що не мали в дитинстві нагоди експериментувати і відповідати за свої вчинки; жорстокість для них – своєрідний сплав помсти, самоствердження і одночасно самоперевірки [18, 156].
Найактуальнішими є дослідження характерологічних особливостей підлітків, які виявляються в різних формах поведінки. Дану проблематику розробляли: І.С. Кон, А.Е. Лічко, К. Леонгард, Д.Б. Ельконін, Н.Я. Іванов, Б.М. Слуцкин, А.М. Яковльов, В.А. Шаповал та ін. З зарубіжних дослідників та вчених: Ш. Бюлер, Х. Ремшмідт, Г. Фрейд, З. Фрейд, В. Штерн та інші. Теоретичний аналіз робіт показує, що девіантна поведінка — поняття соціально-психологічне, оскільки позначає відхилення від прийнятих в даному конкретно-історичному суспільстві норм міжособових взаємостосунків: дій, вчинків, скоюваних в рамках психічного здоров'я. Девіантна поведінка підрозділяється на дві великі категорії. По-перше, ця поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, мається на увазі наявність явної або прихованої психопаталогії. По-друге, ця антисоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні та культурні норми, особлива правові.
А найгострішою і актуальною є проблема корекції відхилень в поведінці підлітків і профілактики типів розвитку, що відхиляються. Розробка нових стратегій виховної дії на підлітків і психолого-педагогічних методик вимагає постійного уточнення в науковому плані змісту процесів нормального і аномального розвитку на цьому віковому етапі по відношенню до загального контексту розвитку і життєвого шляху людини; інтеграції ідей і методів, що розробляються не тільки в психології і педагогіці, але і в медицині, психотерапії і інших суміжних науках і практиках. Цими питаннями займалися А.Г. Асмолов, А.А. Бодальов, І.В. Вачков, В.В. Давидов, І.В. Дубровіна, В.П. Зінченко, Л.М. Мітіна, П.І. Підкасистий, А.М. Прихожан, В.В. Рубців, В.Г. Степанов, Д.И. Фельдштейн та ін.
За останні роки були проведені психологами і педагогами ряд досліджень по вивченню, діагностиці і попередженню педагогічної занедбаності і правопорушень підлітків. Цьому присвячені роботи Абрамової Г.С., Алемаскина М.А., Антонян Ю.М., Белічевої С.А., Бехтерева В.М., Глоточкина А.Д., Дубровіной І.В., Знакова В.В., Іванова Є.Я., Ігошева К.Є., Ісаєва Д.Д., Ісаева Д.Н., Ковальова А.Г., Кона І.С., Кондрашенко В.Т., Лічко А.Є., Миньковского Г.М., Невского І.А., Пірожкова В.Ф., Платонова К.К., Потанина Г.М., Фельдштейна Д.І. та інших.
1.2 Причини виникнення адіктивної поведінки підлітків
Оцінка будь-якої поведінки завжди має на увазі його порівняння з якоюсь нормою, проблемну поведінку часто називають девіантною, відхиляється. Девіантна поведінка – це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої або мається на увазі норми (психічне здоров'я, має рацію, культура, мораль) [41, 213].
С.А. Белічева класифікує соціальні відхилення в девіантній поведінці таким чином:
корисливої орієнтації: правопорушення, провина, пов'язана з прагненням отримати матеріальну, грошову, майнову вигоду (розкрадання, крадіжки, спекуляція, протекція, шахрайство та ін.);
агресивної орієнтації: дії, спрямовані проти особистості (образа, хуліганство, побої, вбивства, згвалтування);
соціально-пасивного типу: прагнення піти від активного способу життя, відхилитися від громадянських обов'язків, небажання вирішувати особисті і соціальні проблеми (ухилення від роботи, навчання, бродяження, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид).
Юнацький вік взагалі і рання юність особливо є групою ризику.
По-перше, позначаються внутрішні труднощі перехідного віку, починаючи з психогормональних процесами і закінчуючи перебудовою Я-концепції. По-друге, невизначеність соціального положення підлітків. По-третє, суперечливість, обумовлені перебудовою механізмів соціального контролю: дитячі форми контролю вже не діють, а дорослі способи, що припускають дисципліну і самоконтроль ще не склалися або не окріпли.
Існують загальні, соціально обумовлені, причини девіантної поведінки для всіх груп «ризику»:
Соціальна нерівність. Це знаходить вираз в низькому, часом жебрацькому рівні життя більшої частини населення, в першу чергу молоді; в розшаруванні суспільства на багатих і бідних; безробіття, інфляція, корупція, тощо.
Морально-етичний чинник девіантної поведінки виражається в низькому морально-етичному рівні суспільства, бездуховності, психології вещизму і відчуженні особистості. Життя суспільства з ринковою економікою нагадує базар, на якому все продається і все купується, торгівля робочою силою і тілом є рядовою подією. Деградація і падіння вдач знаходять свій вираз в масовій алкоголізації, бродяженні, розповсюдженні наркоманії, «продажній любові», вибуху насильства і правопорушеннях.
Навколишнє середовище, яке нейтрально-прихильний відноситься до девіантної поведінки. Молоді девіанти в більшості своїй вихідці з неблагополучних сімей [36, 290].
Зловживання речовинами, що викликають стани зміни психічної діяльності (алкоголізація, наркотизація, табакокуріння і ін.) є формою девіантної поведінки. Адіктивна поведінка — один з типів девіантної поведінки з формуванням прагнення до виходу з реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійною фіксацією уваги на певних видах діяльності з метою розвитку і підтримки інтенсивних емоцій [20, 10].
Серед девіантних підлітків більш третини зловживають алкоголем і знайомі з наркотиками. Мотиви вживання — бути своїм в компанії, цікавість, бажання стати дорослим або змінити свій психічний стан. Надалі випивають, приймають наркотики для веселого настрою, для більшої розкутості, самовпевненості, тощо [5, 78].
Про адіктивну поведінку можна судити спочатку по появі психічної (бажанню пережити підйом, забуття) залежності, а потім і фізичної залежності (коли організм не може функціонувати без алкоголю або наркотика) [39, 69].
Головні чинники виникнення у неповнолітніх потребі у вживанні психотропних речовин — вікові особливості, несприятлива, мікросоціальна ситуація розвитку, відхилення у функціонуванні вищої нервової діяльності. У разі, коли ці чинники, завдяки втручанню дорослих, усуваються або компенсуються, зловживання припиняється без традиційного лікування, тобто без вживання медикаментозних препаратів [28, 89].
Опис адіктивної особистості відповідає слабкому «Я» і сильному «Воно». Саме таке відношення існує між ними у підлітків в період статевого дозрівання згідно психоаналітичним представленням Ганни Фрейд. Конфлікт між «Воно» та «Я» може розвиватися за двома сценаріями. Якщо «Воно» перемагає «Я», то до кінця вікового підліткового періоду інстинкти, сексуальні і агресивні імпульси вириваються на свободу і людина вдається до задоволення, стихії потягів. Колишній характер людини руйнується. Якщо ж перемогу бере «Я», то до кінця підліткового періоду формується стійкий характер для всього подальшого життя. Для нормального функціонування людині необхідна рівновага сил між психологічної, соціальної і біологічної сутністю особистості. Соціальна сутність особистості – Суперего («Я – ідеал» або «Понад — Я» ) формується вихованням і є додатковою системою контролю за поведінкою людини. Незгоди між вимогами совісті, хранителем якої виступає Я – ідеал, відчувається людиною як відчуття провини. Совість і відповідальність – соціальні відчуття і формується на основі ідентифікації з іншими людьми, яка відбувається на основі однакового Я – ідеалу [47, 478]. Згідно підходу Г. Фрейд, в ранньому підлітковому віці важко встояти проти потягів, а, значить, існує певна вірогідність легкого залучення підлітків в наркотизацію, що обіцяє задоволення [46, 75].
Сьогодні є видимими наступні особливості і тенденції підліткової наркоманії і алкоголізму:
• зростання об'ємів наркотичних речовин на ринку і їх доступність;
• значне розширення асортименту наркотиків і алкогольних напоїв, наростаюче розповсюдження героїну, кокаїну і синтетичних наркотиків;    продолжение
--PAGE_BREAK--
• полінаркоманія (вживання всього підряд в немислимих поєднаннях);
• тенденція до омолоджування, більш раннього віку вживання наркотичних речовин;
• широка доступність так званих залучаючих наркотиків і включення їх в молодіжну субкультуру, що забезпечує рекламу наркотиків і зниження «порогу страху» перед їх вживанням, існування налагодженої системи залучення у вживання наркотиків дітей і підлітків, зміна структури наркоманії від хвороби, характерної для певного коло (соціально неблагополучні, страждаючі психічними порушеннями, мають кримінальне минуле) осіб, до стану, характерного для більшої частини молоді;
• фемінізація (всю більшу кількість молодих дівчат починають вживати наркотики);
• неписьменність і суперечність профілактичної інформації, часто що приводять до протилежного ефекту;
• профілактичні заходи (освітні), що проводяться, характеризуються малою широтою розповсюдження, відсутністю наукового підходу, некомпетентною активністю;
• зростаючий страх дорослих і прагнення дистанціюватися, піти від проблем підліткової та юнацької наркоманії і наркоманів, перекласти всі її рішення на правоохоронні органи;
• тенденції вирішувати проблеми наркоманії шляхом культурно-масових заходів;
• велика очевидність неефективності і недостатності медичної (медикаментозної) допомоги при лікуванні і реабілітації наркоманії;
• існуюча система лікування і реабілітації наркозалежних характеризується спрямованістю на стару соціальну структуру хворих (психічно хворі, були кримінальні елементи, тощо);
• в реабілітації і профілактиці переважає відомчий підхід, що перешкоджає комплексному рішенню проблеми реабілітації і профілактики; існуючі підходи до реабілітації не дають ефективності, порівнянної з світовим показником;
• існуюча система фінансування реабілітації, наукових досліджень в цій області і оплати праці фахівців не сприяє поліпшенню якості роботи;
• ситуація з реабілітацією приводить до створення міфу про невиліковність наркоманії, що обважнює положення наркоманів;
• наркоманія на сьогоднішній день стала основним джерелом розповсюдження венеричних захворювань, і навіть СНІДу [2, 167].
В плані виникнення і розвитку залежності від психоактивних речовин сім'я і найближче оточення підлітка грають іноді фатальну роль. В цьому якісна відмінність підліткового алкоголізму або наркоманії від дорослої. Так, якщо доросла людина може сам вибрати собі мікросоціальне оточення, протистояти згубному впливу, нарешті, може просто піти, виїхати, то для підлітка така свобода дій частіше за все неможлива.
Потрапляючи в компанію, де багато п'ють, підліток слідує в руслі її звичаїв, тобто п'є так, щоб не «відставати від інших», а не відповідно до свого самопочуття, як це робить доросла людина. Оскільки в таких компаніях звичайно прийнято «пити до відключення», то підліток, наслідуючи алкоголікам, що вже сформувалися, вживає великі дози спиртного [17, 72].
Секрет влади наркотиків полягає в тому, що наркотик не тільки «диявольська штучка», але і «райська насолода», оскільки спочатку всі вони викликають приємні відчуття.
Якщо людина живе в безнадійних, заплутаних, нестерпних умовах, то наркотик — великий втішник і найлегший вихід з ситуації, що склалася. Якщо її життя нудне, бідне враженнями – до її послуг знову ж таки наркотик.
В цій достатньо безрадісній картині утіхою може служити тільки одне: причиною наркоманії є не наркотик як такий, а частіше всього соціально-психологічні і психологічні проблеми підлітка, але тоді все визначає рівень розвитку, здатність вирішувати ці проблеми, тобто питання не фізіології, а особистості. І тому дуже важливо навчити підлітка правильно ставитися до своїх навіть найважчих і найскладніших життєвих подій. Навчившись бачити у виникаючих проблемах не нещадного ворога, а безпристрасного суворого вчителя, що випробовує підлітка на життєстійкість, він дістає можливість навіть в найнестерпніших обставинах особово розвиватися. Навчитися цьому важко, але тільки в цьому випадку всяка інша допомога підлітку, у тому числі і матеріальна, йтиме на користь [17, 73].
Підводячи підсумки результатів дослідження причин вживання підлітками одурманюючих речовин, можна сказати, основу внутрішніх спонукальних сил складає дія механізму пошуку вражень на фоні нерозвиненості сфери потреб, наслідування дорослим (або одноліткам), спотворення процесу соціалізації, потреба в саморегуляції внутрішнього стану, особливе в психотравмуючій ситуації, порушення в емоційній або пізнавальній сферах, недолік наукових знань про здоровий спосіб життя, про алкоголь, тютюн, наркотиках, їх властивості, наслідки їх вживання для особистості та суспільства.
Підвищена увага до виховання і навчання дітей групи ризику, надання ним допомоги відповідно до функціональних особливостей психофізіологічних механізмів наркотизації повинне стати одним з найдієвіших профілактичних заходів щодо попередження алкоголізму і наркоманії [3, 157].
Висновки до розділу 1
Психологічно підлітковий вік виключно складний і суперечливий. І.С. Кон писав про те, що, психологічне стани підліткового віку пов'язано з двома «переломними» моментами цього віку: психофізіологічним – статевим дозріванням, і все, що з ним пов'язане, і соціальним – кінець дитинства, вступ до світу дорослих.
Оцінка будь-якої поведінки завжди має на увазі його порівняння з якоюсь нормою, проблемну поведінку часто називають девіантною. Девіантна поведінка – це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої або мається на увазі норми (психічне здоров'я, має рацію, культура, мораль). Адіктівна поведінка є складовим елементом поведінки, що відхиляється.
Адіктивна поведінка — один з типів девіантної поведінки з формуванням прагнення до виходу з реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійною фіксацією уваги на певних видах діяльності з метою розвитку і підтримки інтенсивних емоцій.
Про адіктивну поведінку можна судити спочатку по появі психічної (бажанню пережити підйом, забуття) залежності, а потім і фізичної залежності (коли організм не може функціонувати без алкоголю або наркотика).
Мотиви вживання підлітками психотропних речовин це, перш за все, бути своїм в компанії, цікавість, бажання стати дорослим або змінити свій психічний стан на більш комфортний.
2. Особливості прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою
2.1 Біологічні та соціальні детермінанти, сприяючі закріпленню агресії у підлітків
Американські вчені Мідник і Мойлер затверджують, що гени грають найважливішу роль у формуванні агресивної поведінки, ніж навколишнє оточення. Для підтвердження цього вони проаналізували ступінь успадкованості дітьми рис своїх біологічних і приймальних батьків. Якщо приймальна дитина більше схожа на своїх біологічних батьків, то ми маємо справу з проявом біологічних детермінантів. Більша ж схожість між дитиною і його приймальними батьками є свідоцтвом впливу навколишнього середовища (наприклад, навчення). Вивчивши судові справи батьків (приймальних і не приймальних) та їх синів, дослідники з'ясували, що хлопчики мають осуджених біологічних батьків, швидше за все самі будуть осуджені за порушення закону. В кінці свого дослідження вчені стали додавати велику значущість ролі соціального чинника. Мойер приходить до висновку, що " людина, що успадкувала сильну агресивність, у стресовій ситуації буде схильний до прояву гніву і ворожості. З другого боку, якщо ця ж людина буде оточена любов'ю і в значній мірі захищена від жорстокості та насильства, а так само часто не провокуватиметься на агресію, вона навряд чи буде схильна до агресивної поведінки" [26, 84].
В підлітковому віці в процесі статевого розвитку зміна гормонального статусу. З однією, сторони всі зміни в організмі підлітка відбувається під стимулюючою і контролюючою дією гіпоталамуса та ендокринної залози. Секреція тестостеронаі естрогену регулюється за допомогою зворотного зв'язку між цими гормонами, за допомогою яких гіпоталамусі гонади одержують сигнал про те, що гормони виділені в достатній кількості.
З другого боку, багато біохіміків затверджують, що є зв'язок між рівнем гормонів та агресією. Так, у ряді робіт мовилося про те, що надмірне виділення тестостеронау осіб чоловічої статі викликає неконтрольовану агресію. Але зміна гормонального статусу відбувається і у дівчат в предменструальний період. У багатьох підвищується дратівливість, загальне самопочуття, набряк лиця і ніг, погіршення апетиту. К. Мойер затверджує, що цей відрізок часу небезпечний, згідно його дослідженням 62% насильних злочинів скоюється в течії передменструальний тижні і лише 2% в кінці періоду. Цей зв'язок дуже значний, так що в деяких країнах закон визнає менструацію як пом'якшувальну обставину [26, 85].
В роботах вітчизняних психологів показано, що статеве дозрівання, як і інші зміни, пов'язані з розвитком організму робить свій вплив на психічний розвиток дитини, але ці впливи опосередковані до навколишнього світу, порівняння себе з дорослими і однолітками, а не біологічні особливості є визначаючими в розвитку людини, що росте, як особистість.
Е. Фромм говорив: «сім'я – є свого роду „психологічний посередник“ суспільства, тому в процесі адаптації в сім'ї дитина формує характер, який потім стане основою його адаптації до суспільства і вирішенням різних соціальних проблем» [48, 190].
Традиційно головним інститутом виховання є сім'я. Те, що дитина в дитячі роки придбає в сім'ї, вона зберігає протягом всього подальшого життя. Важливість сім'ї як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і по тривалості своєї дії на особистість жоден з інститутів виховання не може порівнятися з сім'єю.
Стиль і поведінка батьків – це відносна стійкість цілей, дій і реакцій дорослого, направлених на формування особистості дитини [50, 20].
Різні автори виділяють різні типи неблагополучних сімей, де з'являються діти з відхиленнями в поведінці. Наприклад, Бочкарева Г.П. виділяє сім'ї
1) з неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі, але і грубі, неуважні по відношенню до своїх дітей;
2) в яких відсутні емоційні контакти між її членами, байдужість до потреб дитини при зовнішньому благополуччі відносин. Дитина в таких випадках прагне знайти емоційно значущі відносини зовні сім'ї;
3) з хворою етичною атмосферою, де дитині щепляться соціально небажані потреби і інтереси, він залучається до аморального способу життя [9, 144].
Дубровіна як значущий чинник ризику виділяє дисгармонійну сім'ю. Це поняття включає декілька різнорідних варіантів психологічного неблагополуччя:    продолжение
--PAGE_BREAK--
сім'ї, де один з членів страждає нервово-психічним розладом або хімічною залежністю. До спадкового чинника, що робить більш вірогідним виникнення розладів у дітей, додаються непередбачуваність сімейної ситуації;
власне дисгармонійні сім'ї, де основною проблемою є відносини між членами сім'ї;
сім'ї, в яких практикується неправильний тип виховання [7, 267].
Таким чином, формування агресивних тенденцій у дітей відбувається декількома шляхами:
1. Батьки заохочують агресивність в своїх дітях безпосередньо, або показують приклад (модель) відповідної поведінки по відношенню до інших і навколишньому середовищу.
2. Батьки карають дітей за прояв агресивності. З досліджень видно, що:
Батьки, які дуже рідко пригнічують агресивність у своїх дітей, виховують в дитині надмірну агресивність. Батьки, які не карають своїх дітей за прояв агресивності, найімовірніше, виховують в них надмірну агресивність [12, 97].
Існує ряд особливостей сімейних відносини і виховання, які сприяють появі агресивних якостей особистості дитини (Копченова Е.Е.):
недолік тепла і ласки з боку батьків;
незацікавленість дітьми, байдужість до дітей;
явне відкидання дитини, що виявляється в неувазі, жорстокості, уникнення контактів батьків з дитиною;
відсутність або недостатній контроль за дитиною, поєднується з поблажливим відношенням до агресивної поведінки, що виявляється до них;
непослідовність у вживанні покарань;
використовування суворих, у тому числі фізичних, покарань.
Сім'я повинна пристосовуватися до незалежності підлітка, що зростає, у міру того, як він готує себе до самостійного життя. Наскільки благополучно відбувається це взаимопристосування батьків і дорослішаючих дітей, більшою мірою залежить від стилю батьківської поведінки і динаміки сім'ї [36, 150].
По міру дорослішання роль сім'ї слабшає і зростає роль однолітків. Елементарна підтримка, яку підлітки отримають від товаришів, надзвичайно важлива для їх розвитку.
Компанії однолітків, що стихійно складаються, об'єднують підлітків, близьких по рівню розвитку, інтересам. Група закріплює і навіть культивує девіантні цінності і способи поведінки, робить сильний вплив. Існують особливі групи, для яких характерна установка на негайне задоволення бажань, на пасивний захист від труднощів, прагнення перекладати відповідальність на інших. Підлітків в цих групах відрізняє зневажливе відношення до навчання, погана успішність, бравада невиконання обов'язків: всіляко уникання виконувати будь-які обов'язки і доручення по будинку, готувати домашні завдання, а то і відвідувати заняття, подібні підлітки виявляються перед лицем великої кількості «зайвого часу». Але для цих підлітків характерне саме невміння змістовно проводити дозвілля.
Для підлітків існує вірогідність зв'язатися з поганою компанією і перейти в розряд малолітніх правопорушників. Агресивність, жорстокість, підвищена тривожність приймають стійкий характер звичайно в процесі стихійно-групового спілкування, що складається в компаніях. Але це спілкування, ця система відносин, у тому числі і жорстоких законів асоціальних підліткових груп, що будуються на ґрунті, є лише як ситуація заміщення при неприйнятті підлітка в світ соціально-значущих відносин дорослих, як ситуація сумісного переживання незрозумілості ними [25, 82].
Способи спілкування один з одним у підлітків, тобто їх групова культура, пов'язана з переходом у світ дорослих. Дорослі знову і знову оцінють різноманіття форм прояву таких культур з погляду їх тісної відповідності моральним відповідностям і цілям суспільства. Але дві теми при цьому завжди виносяться за дужки: по-перше, все пов'язане з сексуальністю, по-друге, пов'язане з насильством. Агресія і насильство залишаються прерогативою батьків (насильство у виховних цілях) і держави (державне насильство), тому вони як би автоматично стають першим пробним каменем для аніткультури [12, 70].
2.2 Агресія як один з наслідків адіктивної поведінки підлітків
Вихід з реальності шляхом зміни психічного стану може здійснюватися різними способами. В житті кожної людини можуть бути моменти, пов'язані з бажанням змінити свій психічний стан: позбутися пригноблення, «скинути» втомленість, відвернутися від неприємних роздумів, тощо. Для реалізації цієї мети людина «виробляє» індивідуальні підходи, що стають звичками, стереотипами. Елементи адіктивної поведінки властиві будь-якій людині, що йде від реальності шляхом зміни свого стану. Проблема адікції починається тоді, коли прагнення виходу з реальності, пов'язане із зміною свідомості, починає домінувати в свідомості, стає центральною ідеєю [20, 291].
Як відзначає І.С. Кон, не дивлячись на те, що девіантна поведінка виявляється в різних формах, всі вони взаємозв'язані. Пияцтво, вживання наркотиків, агресивна поведінка, протиправну поведінку утворюють єдиний блок. Залучення підлітка до одного виду девіантної поведінки підвищує вірогідність його залученої і в інші [19, 90].
Алкоголізація і наркотизація найтіснішим чином вплітаються в структуру девіантного способу життя підлітків.
Для молоді алкоголь засіб для розкріпачення і подолання сором'язливості, від якої страждають багато підлітків. Тим часом, агресивна поведінка підлітків нерідко пов'язана з алкоголізацією. Оскільки підлітки алкоголизуються, як правило, в групі, то підігріте алкоголем прагнення не «відставати від інших» і «жадання подвигу» часто прзиводять до демонстративних асоціальних вчинків. Особливо посилює подібні дії наявність в компанії підлітків жіночої статі. Нерідко вони ж є і організаторами протиправних дій. Причому, в порівнянні з підлітками чоловічої статі, у них наголошується більш виражене «огрублення» особистості. При цьому можна відзначити агресивні прояви [22, 11].
Майже всі прояви хуліганства скоюються в стані алкогольного сп'яніння або наркотичного збудження. Серед вуличних бешкетників переважають молоді люди, діючі, як правило, групами. Особистості домашнього хулігана більшою мірою властиві риси маргінала – хронічний алкоголізм, психічні аномалії, соціальна дезорганізація. Кожний четвертий має судимість, переважно за агресивне правопорушення. Як і крадіжки, хуліганство відрізняється високим ступенем рецидивізму: шість з десяти рецидивістів знов притягуються до кримінальної відповідальності за грубе, агресивне порушення громадського порядку. Пояснюючи свої погані вчинки, підлітки мають неправильне уявлення про моральність, справедливість, сміливість, хоробрість [45, 141].
Встановлено, що серед підлітків, осуджених за агресивні злочини, 90% вчинили злочини в нетверезому стані [42, 15].
Зв'язок між алкоголем і агресією непростий. Малі дози етилового спирту можуть підвищувати збудження автономної нервової системи, а великі дози можуть знижувати кортикальне збудження, проте ефекти, що відносяться до нервової системи, нестабільні. Добре відомі наслідки прийому алкоголю – це погіршення психомоторики, збільшення часу реакції і погіршення загального когнітивного функціонування. Дії на психіку варіюється залежно від типу і кількості алкогольного напою, а також від індивідуальних відмінностей в статурі, обміні речовин і придбаній толерантності. Дія на настрій і соціальну поведінку є високозалежними від соціального і культурного контексту. З урахуванням цього були висунуто декілька можливих пояснень зв'язку між алкоголем і агресією.
Грехем виділив чотири категорії теорій, які розрізняються залежно від ролі, приписуваної алкоголю як такому. Пряма теорія експлицитно розглядається в теоріях «розгальмовування», згідно яким алкоголь впливає на мозкові механізми, що містять агресію. Проте позиції такої теорії підриваються відсутністю доказів існування мозкових центрів агресії і мінливими ефектами алкоголю. Більш того, якщо врахувати високу частоту випадків, коли вживання алкоголю не призводить до агресивних наслідків, то гіпотеза розгальмовування здається занадто спрощеною [37, 225].
Теорія, що наводить доводи на користь непрямої причини, пропонує, що ефекти алкоголю впливають на зміни у збудженні та когниції. Тейлор і Леонгард рахують, що алкоголь знижує здатність надавати увагу множинним сигналам і перемикати увагу, внаслідок чого людина, яка знаходиться в стані сп'яніння, більш залежна від стимулів, менш керуєма гальмуючими сигналами або очікуваними наслідками та схильний до ризику [43, 210].
Третій підхід робить особливий акцент на мотивах вживання алкоголю, якими можуть бути досягнення зниження тривоги або придбання відчуття могутності, взаємодіючими з іншими ефектами алкоголю [5, 75].
Четверта категорія теорій розглядає кореляцію алкоголю, — агресія як відображення диспозиційних або ситуативних чинників. Особові чинники можуть примушувати людей і пити, і поводитися агресивно. Наприклад, в одному дослідженні був встановлений наступний факт: студенти, які повідомляли, що стають агресивними після вживання алкоголю, відрізнялися від тих, хто вживає алкоголь, але неагресивних більшої деліквентністю за даними самозвітів, більшою ворожістю, домінантністю та імпульсом, досвідом непослідовного виховання, а також підвищеним часом відновлення електропровідимості шкіри [26, 259].
Ці теорії частково співпадають, чим конкурують між собою. Чи приведе алкоголь до агресії залежатиме від взаємодії між індивідуальними особливостями п'ющого, психологічними ефектами алкоголю та провокуючими і стримуючими чинниками в конкретній ситуації.
Набагато менше даних про зв'язки між вживанням заборонених наркотиків та агресією. Наявні дані вказують на те, що марихуана, опіати та транквілізатори не сприяють агресії та навіть можуть її стримувати. Амфетаміни і барбітурати, напевно, все ж таки сприяють здійсненню насильства, але, як і у випадку, з алкоголем, результат, мабуть, залежить від індивідуальної схильності і ситуаційних чинників [20, 255].
Висновки до розділу 2
В становленні агресивної поведінки можуть грати помітну роль вікові особливості підлітка та соціальні чинники.
Традиційно головним інститутом виховання є сім'я. Важливість сім'ї як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і по тривалості своєї дії на особистість жоден з інститутів виховання не може порівнятися з сім'єю.
По мірі дорослішання роль сім'ї слабшає і зростає роль однолітків. Елементарна підтримка, яку підлітки отримають від товаришів, надзвичайно важлива для їх розвитку.
Поєднання несприятливих біологічних, психологічних, сімейних та інших соціально-психологічних чинників спотворює весь спосіб життя підлітків. Підлітки попадають під сильний вплив підліткової групи, що нерідко формує асоціальну шкалу життєвих цінностей. Алкоголізація і наркотизація найтіснішим чином вплітаються в структуру девіантного способу життя підлітків.
Для молоді алкоголь засіб для розкріпачення та подолання сором'язливості, від якої страждають багато підлітків. Тим часом, агресивна поведінка підлітків нерідко пов'язана з алкоголізацією. Оскільки підлітки алкоголізуються, як правило, в групі, то підігріте алкоголем прагнення не «відставати від інших» і «жадання подвигу» часто прзиводять до демонстративних асоціальних вчинків.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Проте, чи приведе алкоголь до агресії, залежатиме від взаємодії між індивідуальними особливостями підлітка, психологічними ефектами алкоголю та провокуючими і стримулючими чинниками в конкретній ситуації.
3. Емпіричне дослідження прояву агресії у підлітків з адіктівною поведінкою
3.1 Обґрунтовування вибору методик дослідження
При дослідженні проявів агресії у підлітків з адіктивною поведінкою були обранi засоби тестування – особові опитувальники. Проведення опитуваннятаким чином дозволилозалучитияк найбільше підлітків віком від 15 до 20 років [31, 441].
Під особовимопитувальникомми розуміємо сукупність методичнихзасобів для вивченнята оцінки окремихвластивостейі проявів особистості. Кожна з методик є стандартизованою анкетою, що складається з набору пропозицій, із змістом яких випробовуваний (респондент) може або погодитися, або не погодитися. Пітання в анкеті сформульовані так, щоб, відповідаючи на них, випробовуваний повідомляв експериментатора про типові форми поведінки в різних ситуаціях, оцінював свою персону з різних точок зору, освітлював особливості своїх взаємостосунків з оточуючими. Особові опитувальники дозволяють отримати інформацію, характеризуючу персону випробовуваного в широкому діапазоні — від особливостей його фізичного та психічного полягання до його морально-етичних і суспільних установок. Такі опитувальникистворюютьсяна базі однієї абодекількох шкал установок. Пітання групуютьсятак, щобвідповіді на них дозволяли оцінити якусьвластивість абополяганняіндивиду. Ці сгрупировані питання, що мають назву шкал, розрізняються між собою по найменуванню властивості особистості (шкали тривожності, лідерства, агресивності та ін.). Одержані безпосередньопісля опитудані переводятьсяза допомогоюспеціальних статистичнихпроцедур в стандартизовані бали. Основним недоліком особових опитувальників є те, що випробовувані, більшою чи меншою мірою, розуміючи показову цінність відповідей, можуть відповідати на питання згідно вимог ситуації опиту і очікувань, приписуваних ними особистості, що здійснює опит, тобто вільно або мимовільно спотворювати відомості, що повідомляються про собі [30, 335].
Чинники прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою традиційно діляться на соціальні, психологічні і біологічні.
Соціальні чинники: мода, ступінь загрожуючої відповідальності, вплив групи підлітків.
Психологічні чинники: тип акцентуації характеру, привабливість виникаючих відчуттів і їх переживання, відсутність соціальних інтересів, прагнення до самоствердження. Біологічні чинники: ступінь початкової толерантності (індивідуальна непереносимість, висока стійкість) до алкоголю, обтяжило спадковості, органічні ураження мозку, хронічні хвороби, природа речовини, що вживається. Виходячи з цього були підібрані методики: на виявлення акцентуйованої поведінки, виявлення показників та форм агресії, та виявлення ранішніх ознак алкоголізму, які відповідають досягненню мети роботи. Риси особистості, які самі по собі ще не є патологічними, але можуть за певних обставин розвиватися в позитивному або негативному напрямках, досягаючи крайніх варіантів норми, кордонні з психопатіями, називаються акцентуйованими. К. Леонгард і І. Шмішек визначають10 типів акцентуації характеру [49, 29].Всвою чергусморід поділені на дві групи, щовідображають акцентуацію властивостейбезпосередньогохарактеру абоакцентуації властивостейтемпераменту.
До першої групивідносяться застрягаючий(З), збудливий(В), демонстративний(Де), педантичний(П) типи.
До другої – гіпертимний(Г), дистимний(Ди), циклоїдний (Ц), екзольтований(Ек), тревожний(Т), емотивний(Ем) типи.
Типи акцентуації першої групивідображають в основному властивості характеру, в той же час як типидругої групи– особливості темпераменту і характеру, а такожглибинуафектнихреакцій.
Наступна методика діагностики показників та форм агресії А.Басса і А. Дарки дає змогувиявитиважливі показникита фомиагресії:
фізична агресія – використовування фізичної сили проти іншої особистості;
вербальна агресія – вираз негативних відчуттів як через форму (сварка, крик, виск), так і через зміст словесних звернень до інших осіб (загрози, прокляття, лайка);
непряма агресія – використовування обхідним шляхом направлених проти інших осіб пліток, жартів та виявлення неспрямованих, неврегульованих, вибухів люті ( в крики, тупанні ногами, тощо);
негативізм – опозиційна форма поведінки спрямована звичайно проти авторитету та керівництва, яка може наростати від пасивного опору до активних дій, проти вимог, правил, законів;
роздратування – схильність до роздратування, готовність при щонайменшому збудженні вилитися в запальності, різкості, грубості;
підозрілість – схильність до недовіри і обережного відношення до людей, що виникають з переконання, що оточуючі мають намір заподіяти шкоду;
образа – прояв заздрості і ненависті до оточуючих, обумовлені відчуттям гніву, незадоволеність кимось саме або всім світом за дійсні або уявні страждання;
аутоагресія – відносини і дії по відношенню до себе і оточуючих, виникаючі з можливого переконання самого обстежуваного в тому, що він є поганою людиною, поступає недобре: шкідливо, злобно або безсовісно [31, 125].
Виявити вплив зловживання речовин, що викликають стан зміни психічної діяльності, а відповідно теми бакалаврської роботи, виявити ранні ознаки алкоголізму допоможе опитувальник К.К. Яхина і Д.М. Мендельовіча, який містить три шкали: рівень алкоголізму, рівень побутового пияцтва та рівень здоров'я [24, 270].Вибіркою були студенти коледжу Східноукраїнського національного університету. Дослідження проводилося в квітні 2007 року. Дослідження проводилося в звичних класних аудиторіях. Проведення дослідження було злагоджено з викладачами і адміністрацією коледжу. В дослідження брало участь всього 30 осіб, віком від 15 до 20 років, з них дівчат – 40%(12 осіб), хлопців – 60%(18 осіб), з них: 15-х – 3,3% (1 особа), 16-х – 16,7%(5 осіб), 17-х – 26,7%(8 осіб), 18-х – 30%(9 осіб), 19-х – 6,7%(2 особи), 20-х – 16,7%(5 осіб). Відповіді випробовуваних були цілком щирі.
3.2 Аналіз результатів виявлення акцентуації характеру за допомогою методики К. Леонгарда і М. Шмішека
Згідно методики визначення акцентуйованої поведінки людини були отримані наступні результати по 10 основним типам акцентуацій характеру:
застрягаючийтип – 13,3% (4 особи) випробовуваних, з них: 2 дівчини і 2 хлопця, з них, 16-х – 2 особи, 17-х – 1 особи, 18-х – 2 особи;
збудливий тип – 23,3% (7 осіб) випробовуваних, з них: 5 хлопців і 2 дівчини, з них: 16-х – 1 особа, 17-х – 1 особа, 18-х – 2 особи, 20-х – 3 особи;
демонстративний тип – 13,3% (4 особи) випробовуваних, з них: 1 дівчина і 3 хлопця, з них: 16-х – 1 особа, 17-х – 1 особа, 18-х – 1 чоловік, 19-х – 1 особа;
педантичний тип – 10% (3 особи) випробовуваних, з них: 2 хлопця і 1 дівчина, всі 18-річні;
гіпертимнийтип – 46,7% (14 осіб) випробовуваних, з них: 10 хлопців і 4 дівчини, з них: 16-х – 1 особа, 17-х – 4 особи, 18-х – 3 особи, 19-х – 2 особи, 20-х – 2 особи;
дистимнийтип – 6,7% (2 особи) випробовуваних: 1 дівчина і 1 хлопець, з них: 18-х – 1 особа, 20-х – 1 особа;
циклоїдний тип – 60% (18 осіб) випробовуваних: 12 хлопців і 6 дівчат, з них: 15-х – 1 особа, 16-х – 4 особи, 17-х – 3 особи, 18-х – 6 осіб, 19-х – 2 особи, 20-х – 2 особи;
екзальтований тип – 63,3% (19 осіб) випробовуваних: 11 хлопців і 8 дівчат, з них: 15-х – 1 особа, 16-х – 3 особи, 17-х – 4 особи, 18-х – 5 осіб, 19-х – 2 особи, 20-х – 4 особи;
тривожний тип – 13,3% (4 особи) випробовуваних: 1 дівчина і 3 хлопця, з них: 17-х – 1 особа, 18-х – 3 особа;
емотивнийтип – 56,7% (17 осіб) випробовуваних: 11 хлопців і 6 дівчат, з них: 15-х – 1 особа, 16-х – 3 особи, 17-х – 5 осіб, 18-х – 3 особи, 19-х – 1 особа, 20-х – 4 особи.
Наочно результати дослідження наведені у таблиці 3.1.
Таблиця 3.1 Аналіз результатів визначення акцентуйованної поведінки


З
З
Де
П
Г
Ди
Ц
Ек
Т
Ем
1.дівчата    продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
16,7%
13,3%
6.18-і
13,3%
10%
3,3%
13,3%
6,7%
6,7%
16,7%
20%
7.19-і
0%
3,3%
0%
0%
3,3%
0%
0%
10%
8.20-і
3,3%
3,3%
0%
10%
6,7%
0%
3,3%
6,7%
3.4 Аналіз результатів виявлення ранішніх ознак алкоголізму за допомогою опитувальника К.К. Яхина, Д.М. Мендельовича
Згідно методики виявлення ранніх ознак алкоголізму були отримані наступні результати по 3 рівням:
рівень алкоголізму – 30% (9 осіб) випробовуваних: 7 хлопців і 2 дівчини, з них: 15-х – 1 особа, 16-х – 2 особи, 17-х – 2 особи, 18-х – 2 особи, 19-х – 1 особа, 20-х – 1 особа;
рівень побутового пияцтва – 40% (12 осіб) випробовуваних: 6 дівчат і 6 хлопців, з них: 16-х – 2 особи, 17-х – 4 особи, 18-х – 3 особи, 20-х – 3 особи;
рівень здоров'я – 30% (9 осбі) випробовуваних: 4 хлопця і 5 дівчат, з них: 16-х – 1 особа, 17-х – 3 особи, 18-х – 4 особи, 20-х – 1 особа.
Наочно результати дослідження наведені у таблиці 3.3.
Таблиця 3.3 Аналіз результатів виявлення ранішніх ознак алкоголізму


Алкоголізм
Побутове пияцтво
Здоров'є
1.дівчата
6,7%
20%
16,7%
2.юнаки
23,3%
20%
13,3%
3.15-і
3,3%
0%
0%
4.16-і
6,7%
6,7%
3,3%
5.17-і
6,7%
13,3%
10%
6.18-і
6,7%
10%
13,3%
7.19-і
3,3%
0%
0%
8.20-і
3,3%
10%
3,3%
3.5 Методи профілактики агресії у підлітків з адіктивною поведінкою
Профілактика девіантної поведінки особливу значущість набуває в підлітковому віці. По-перше, це нелегкий кризовий період розвитку, що відображає не тільки суб'єктивні явища процесу становлення, але і кризові явища суспільства. А, по-друге, саме в підлітковому віці починають формуватися дуже важливі якості особи, звернення до яких могло б стати однією з найважливіших складових профілактики девіації. Це такі якості як прагнення до розвитку і самосвідомості, інтерес до своєї особистості та її потенціалів, здібність до самоспостереження. Важливими особливостями цього періоду є поява рефлексії і формування етичних переконань. Підлітки починають усвідомлювати себе частиною суспільства і знаходять нові суспільно значущі позиції; роблять спроби в самовизначенні.
Етапами профілактичної діяльності можуть стати наступні складові:
Діагностичний, включаючий діагностику особових особливостей, які можуть зробити вплив на формування девіантної поведінки (підвищена тривожність, низька стресостійкість, нестійка я-концепція, низький рівень інтернальності, нездатність до емпатії, некомунікабельність, підвищений егоцентризм, низьке сприйняття соціальної підтримки, стратегія уникнення при подоланні стресових ситуацій, спрямованість на пошук відчуттів, тощо), а також отримання інформації про положення дитини в сім'ї, про характер сімейних взаємостосунків, про склад сім'ї, про його захоплення і здібності, про його друзів та інші можливі референтні групи.
Інформаційно-просвітницький етап, що є розширенням компетенції підлітка в таких важливих областях, як психосексуальний розвиток, культура міжособових відносин, технологія спілкування, способи подолання стресових ситуацій, конфліктологія і власне проблеми девіантної поведінки з розглядом видів девіантної реалізації, динаміки розвитку девіантного процесу та наслідків.
Тренінги особистого росту з елементами корекції окремих особових особливостей і форм поведінки, що включають формування і розвиток навичків роботи над собою [3, 160].
Профілактика девіантної поведінки повинна торкнутися всіх сфер життя підлітка: сім'ї, освітнього середовища, суспільного життя в цілому.
В сім'ї для підлітка значущими чинниками є емоційна стабільність і захищеність, взаємна довіра членів сім'ї. Підліток потребує помірного контролю його дій і помірної опіки з тенденцією до розвитку самостійності та уміння приймати відповідальність за своє власне життя. Роберт Т. і Джина Байярд у зв'язку з цим пишуть: «дивує контраст між тими дітьми, які чинять опір надмірному контролю батьків, і тими, хто не робить цього. Іноді здібна дитина виявляється настільки залежною від рішень, що приймаються батьками, що досягає зрілості абсолютно неготовим до самостійного життя» [7, 52].
У сфері освіти необхідний перегляд деяких підходів у вихованні і викладанні учбових предметів. У зв'язку з проблемою девіантної поведінки актуальні такі сторони шкільного життя, як адекватне учбове навантаження дітей, додання особливої значущості особистому аспекту, що стосується і дитячого, і педагогічного контингенту. Доцільне включення в освітній цикл предметів, інтегрованих курсів, спецкурсів і факультативів, спрямованих на розширення об'єму знань про реальне життя. Дана інформація необхідна для отримання свободи вибору, для розвитку адаптивних здібностей і розуміння важливості уміння жити в реальному житті і вирішувати життєво-важливі проблеми без страху перед дійсністю, і користуючись різноманітними активними стратегіями подолання стресу [28, 201].
Повноцінна профілактика девіантної поведінки не можлива без участі в ній засобів масової інформації – авторитетного і популярного пропагандистського органу. На представників цієї могутньої індустрії повинна бути покладена моральна відповідальність за якість інформаційної продукції та за її зміст. В друкарських виданнях і телепередачах інформація для підростаючого покоління в даний час носить в основному розважальний характер. Діти сприймають засоби масової інформації, особливо телебачення, тільки як розвага, що може відводити їх від проблем реального миру в цілому і проблем підліткового віку зокрема.
В підлітковому віці «вирішальне значення набуває прагнення дітей знайти своє місце в суспільстві» [8, 163], «підлітки прагнуть визначити своє місце в житті, активно шукають ідеал – робити життя з кого?» [8, 165]. У зв'язку з цим, дуже важливо, які зразки поведінки пропонує суспільство. В суспільному житті велику роль може грати система психологічної і соціальної підтримки підлітків, яка забезпечує допомогу молодому поколінню в становленні, в здоровому задоволенні потреб.
Спрямованість на людей — «своєрідна психологічна звертання до людей» в істотній мірі залежить від того, наскільки самі люди, суспільство в цілому спрямоване на підростаюче покоління. Тому формування таких важливих якостей для міжособових відносин, як емпатія, доброзичливість, готовність до співпраці, тощо потрапляє під залежність від готовності суспільства відповідати підліткам тим же [8, 65].
Неоцінимий внесок в профілактику девіантності може внести культура релігійних відчуттів, якщо вона орієнтована не на вихід з реальності тлінного світу, а, навпаки, наділяє людину вищою духовною і етичною силою для протистояння труднощам і девіантним потягам. А також для формування поважного відношення до своєї особистості і осібистостей оточуючих, що є міцним фундаментом для будівництва міжособових відносин.
Особливе місце в профілактичній роботі треба наділяти формуванню круга інтересів підлітка також на основі особливостей його характеру і здібностей. Необхідно прагнути до максимального скорочення періоду вільного часу підлітка – «часу дозвільного існування і неробства» за рахунок залучення до позитивно формуючих особистість занять: читання, самоосвіта, заняття музикою, спортом, тощо.
При непродуктивній діяльності в період вільного часу – неминучий залучення підлітка до різних видів девіантної поведінки [22, 24].    продолжение
--PAGE_BREAK--
Висновки до розділу 3
Щоб досягти мети роботи були підібрані методики: на виявлення акцентуйованої поведінки, виявлення показників та форм агресії, та виявлення ранішніх ознак алкоголізму. Вибіркою були студенти коледжу Східноукраїнського національного університету. В дослідження брало участь всього 30 осіб, віком від 15 до 20 років, з них дівчат – 40%(12 осіб), хлопців – 60%(18 осіб).
Згідно методики визначення акцентуйованої поведінки людини були отримані найвищі показники по 3 типам акцентуацій: циклоїдний тип – 60% (18 осіб) випробовуваних: 12 хлопців і 6 дівчат; екзальтований тип – 63,3% (19 осіб) випробовуваних: 11 хлопців і 8 дівчат; емотивний тип – 56,7% (17 осіб) випробовуваних: 11 хлопців і 6 дівчат. Це свідчить про те, що для цих респондентів характерний широкий діапозон ємоційних станів та різка зміна настрою, вчинків і дій без видимих причин.
Згідно методики виявлення показників і форм агресії були отримані найвищи результати по 2 формах агресії: образа – 43,3% (13 осіб) випробовуваних: 7 хлопців і 6 дівчат; аутоагресія – 53,3% (16 осіб) випробовуваних: 11 хлопців і 5 дівчат. Це свідчить про те, що респонденти проявляють заздрості і ненависті до оточуючих, обумовлені відчуттям гніву, виникаючі з можливого переконання самого обстежуваного в тому, що він є поганою людиною, поступає недобре: шкідливо, злобно або безсовісно.
Згідно методики виявлення ранніх ознак алкоголізму були отримані найвищи показники по рівню побутового пияцтва – 40% (12 осіб) випробовуваних: 6 дівчат і 6 хлопців. Це свідчить про те, що рівень молоді, яка зловживає психоактивними речовинами росте щорічно.
Етапами профілактичної діяльності можуть стати наступні складові: діагностичний, інформаційно – просвітницький, тренінги особистого росту.
Висновки
У бакалаврській роботі згідно з поставленої мети дослідження вивчалися питання впливу психоактивних речовин на прояв агресії у підлітків. В ході дослідження були отримані наступні результати:
1. Проведений теоретико-методологічний аналіз проблеми прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою у вітчизняній та зарубіжній літературі. Дану проблематику розробляли: І.С. Кон, А.Е. Лічко, К. Леонгард, Д.Б. Ельконін, Н.Я. Іванов, Б.М. Слуцкин, А.М. Яковльов, В.А. Шаповал та ін. З зарубіжних дослідників та вчених: Ш. Бюлер, Х. Ремшмідт, Г. Фрейд, З. Фрейд, В. Штерн та інші. Теоретичний аналіз робіт показує, що девіантна поведінка — поняття соціально-психологічне, оскільки позначає відхилення від прийнятих в даному конкретно-історичному суспільстві норм міжособових взаємостосунків: дій, вчинків, скоюваних в рамках психічного здоров'я. Девіантна поведінка підрозділяється на дві великі категорії. По-перше, ця поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, мається на увазі наявність явної або прихованої психопаталогії. По-друге, ця антисоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні та культурні норми, особлива правові.
2. Проаналізовані особливості прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою. В становленні агресивної поведінки можуть грати помітну роль вікові особливості підлітка та соціальні чинники. Поєднання несприятливих біологічних, психологічних, сімейних та інших соціально-психологічних чинників спотворює весь спосіб життя підлітків. Підлітки попадають під сильний вплив підліткової групи, що нерідко формує асоціальну шкалу життєвих цінностей. Алкоголізація і наркотизація найтіснішим чином вплітаються в структуру девіантного способу життя підлітків. Але чи приведе алкоголь до агресії залежатиме від взаємодії між індивідуальними особливостями того, хто вживає алкоголь, психологічними ефектами алкоголю та провокуючими і стримуючими чинниками в конкретній ситуації.
3. Проведене емпіричне дослідження особливостей прояву агресії у підлітків з адіктивною поведінкою. Було проведене тестування за допомогою особистих опитувальників: визначення акцентуйованної поведінки людини (методика Леонгарда — Шмішека), виявлення показників і форм агресії (методика Басса – Дарки), виявлення ранніх ознак алкоголізму (опитувальник Яхина – Мендельовіча) ).
4. Зроблений аналіз отриманих даних. В дослідження брало участь всього 30 осіб, віком від 15 до 20 років, з них дівчат – 40%(12 осіб), хлопців – 60%(18 осіб). Згідно методики визначення акцентуьованої поведінки людини були отримані найвищі показники по 3 типам акцентуацій: циклоїдний тип – 60% (18 осіб) випробовуваних: 12 хлопців і 6 дівчат; екзальтований тип – 63,3% (19 осіб) випробовуваних: 11 хлопців і 8 дівчат; емотивний тип – 56,7% (17 осіб) випробовуваних: 11 хлопців і 6 дівчат. Це свідчить про те, що для цих респондентів характерний широкий діапазон емоційних станів та різка зміна настрою, вчинків і дій без видимих причин. Згідно методики виявлення показників і форм агресії були отримані найвищі результати по 2 формах агресії: образа – 43,3% (13 осіб) випробовуваних: 7 хлопців і 6 дівчат; аутоагресія – 53,3% (16 осіб) випробовуваних: 11 хлопців і 5 дівчат. Це свідчить про те, що респонденти проявляють заздрості і ненависті до оточуючих, обумовлені відчуттям гніву,виникаючі з можливого переконання самого обстежуваного в тому, що він є поганою людиною, поступає недобре: шкідливо, злобно або безсовісно. Згідно методики виявлення ранніх ознак алкоголізму були отримані найвищі показники по рівню побутового пияцтва – 40% (12 осіб) випробовуваних: 6 дівчат і 6 хлопців. Це свідчить про те, що рівень молоді, яка зловживає психоактивними речовинами росте щорічно. Для молоді алкоголь засіб для розкріпачення і подолання сором'язливості, від якої страждають багато підлітків, але за цим, нажаль, тягнеться низка проявів хуліганства.
5. Зроблені практичні рекомендації щодо профілактики агресії у підлітків з адіктивною поведінкою. Профілактика девіантної поведінки повинна торкнутися всіх сфер життя підлітка: сім'ї, освітнього середовища, суспільного життя в цілому. Етапами профілактичної діяльності можуть стати наступні складові: діагностичний, включаючий діагностику особових особливостей, які можуть зробити вплив на формування девіантної поведінки (низька стресостійкість, нестійка я-концепція, нездатність до емпатії, підвищений егоцентризм, низьке сприйняття соціальної підтримки, стратегія уникнення при подоланні стресових ситуацій, спрямованість на пошук відчуттів, тощо), а також отримання інформації про положення дитини в сім'ї, про характер сімейних взаємостосунків, про склад сім'ї, про його захоплення і здібності, про його друзів та інші можливі референтні групи; інформаційно – просвітницький етап, що є розширенням компетенції підлітка в таких важливих областях, як психо-сексуальний розвиток, культура міжособових відносин, технологія спілкування, способи подолання стресових ситуацій, конфліктологія і власне проблеми девіантної поведінки з розглядом видів девіантної реалізації, динаміки розвитку девіантного процесу та наслідки; тренінги особистого росту з елементами корекції окремих особових особливостей і форм поведінки, що включають формування і розвиток навичків роботи над собою. Особливе місце в профілактичній роботі треба наділяти формуванню круга інтересів підлітка також на основі особливостей його характеру і здібностей. Необхідно прагнути до максимального скорочення періоду вільного часу підлітка за рахунок залучення до позитивно формуючих особистість занять: читання, самоосвіта, заняття музикою, спортом, тощо.
Мета дослідження досягнута, всі завдання досліждення розв'язані.
Список використаної літератури
Агеев В.С. Влияние факторов культуры на восприятие и оценку человека человеком // Вопросы психологии. — 1985. — № 3. – С. 135-140.
Алмазов Б.Н. Психическая средовая дезадаптация несовершеннолетних. – Свердловск: Мысль, 1986. – 207 с.
Анисимов Л.Н. Профилактика пьянства, алкоголизма и наркомании среди молодежи. – М.: Юридическая литература, 1988. – 278 с.
Анохина И.П. Биологические механизмы зависимости от психоактивных веществ (патогенез) / Лекции по наркологии. Под.ред. И.Н. Иванца. — М.: Нолидж, 2000. — С. 17.
Асеев В.Т. Мотивация поведения и формы поведения личности. М.: Наука, 1976. – 178 с.
Асмолов А.Г. Психология личности. — М.: Наука, 1990. – 269 с.
Байярд Р.Т., Байярд Д. – Ваш беспокойный подросток. — М.: Семья и школа, 1995. – 556 с.
Бодалёв А.А. Личность и общение. – М.: Наука, 1995. – 305 с.
Балцевич В.А. Семья и молодежь: профилактика отклоняющегося поведения. — Л.: Университетское, 1989. – 203 с.
Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. – М.: Академия, 2000. – 250 с.
Берн Р. Развитие Я-концепции и воспитание. — М.: Альфа, 1986. – 280 с.
Богомолова Л.В. Подростковая культура: проблемы эстетического воспитания подростков. — М.: Академия, 1988. – 364 с.
Божович Е.Д. Психология особенного развития личности подростка. – М.: Медия, 1969. – 239 с.
Дьяченко М.И. Психология: Словарь-справочник. — Минск: Хэлтон, 1998. – 399 с.
Захаров А.И. Отклонения в поведении ребенка. — М.: МГУ 1993. – 355 с.
Ильин Д.Н. Девиантное поведение детей и подростков. — СПб.: Питер, 1999. – 390 с.
Колесов Д.В. Эволюция и природа наркотизма. – М.: Педагогика, 1991. – 267 с.
Кон И.С. Психология старшеклассника. — М.: Просвещение, 1988. – 260 с.
Кон И.С. Психология ранней юности: книга для учителя. – М.: Просвещение, 1989. – 280 с.
Короленко Ц.П. Аддиктивное поведение. Общая характеристика и закономерности развития. – СПб.: Обозр. психиат. и мед. психол., 1991. — С. 8-1.
Кудрявцев Г.А. Общая психологическая характеристика личности трудных подростков. — Алма-Ата: Наука, 1967. – 243 с.
Личко А.Е., Попов Ю.В. Делинквентное поведение, алкоголизм и токсикомании у подростков. – Москва: ВЛАДОС, 1988. – 405 с.
Макаренко А.С. О воспитании. — М.: Академия, 1988. – С. 47-48.
Максимова Н.Ю. Психологическая профилактика алкоголизма и наркомании несовершеннолетних. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – 460 с.
Менделевич В.Д. Психология девиантного поведения. – М.: МЕДпресс, 2001. – 396 с.
Можгинский Ю.Б. Агрессия подростков: эмоциональный и кризисный механизм. – СПб.: Питер 1999. – 405 с.
Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество. — М.: МГУ, 1997. – 415 с.
Невский И.А. Учителю о детях с отклонениями в поведении. — М.: Наука, 1993. – 287 с.
Овчарова Р.В. Технологии образования практического психолога. — М.: ВЛАДОС, 2001. – 349 с.
Основы психодиагностики: Учеб. пособие / Под общ. ред. А.Г. Шмелева. – Р-н-Д.: Феникс, 1996. – 544 с.
Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии: Учеб. пособие / В.Д. Балин, В.К. Гайда, В.К. Гербачевский и др.; Под общ. ред. А.А. Крылова, С.А. Маничева. — СПб: Питер, 2000. – 560 с.
Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Психология. – Москва: МГУ, 2000. – 512 с.
Прутченков А.С. Социально-психологический тренинг в школе. — 2-е изд., дополн. и перераб. — М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. – 640 с.
Психология развивающейся личности / Под ред. Петровского А.В. – М.: Академия, 1987. – 298 с.
Реан А.А. Агрессия и агрессивность личности // Психологический журнал. — 1996. — №5. — С. 3-18.
Ремшмидт X. Подростковый и юношеский возраст. Проблемы становления личности. — М.: ВЛАДОС, 1994. – 430 с.
Семенюк Л.М. Психологические особенности агрессивного поведения подростков и условия его коррекции. – М.: МГУ, 1996. – 401 с.
Сердюкова Н.Б. Наркотики и наркомания. – М.: Феникс, 2000. – 420 с.
Социальные отклонения. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрид. лит., 1989. – С. 69
Словарь терминов, относящихся к алкоголю, наркотикам и другим психоактивным средствам. – М.: Академия, 1996. — С. 57.
Словарь практического психолога. – Минск: Харвест, 1997. – 609 с.
Собкин В.С., Абросимова З.Б., Адамчук Д.В., Баранова Е.В. Проявление девиации в подростковой субкультуре // Вопросы психологии. — 2004. — № 3. – С. 3-18.
Степанов В.Г. Психология трудного школьника. – Москва: Феникс, 1998. – 469 с.
Сурков А. Семейные войны // Стрела. — №14 (143). – С. 6.
Фельдштейн Д.И. Проблемы возрастной и педагогической психологии. – М.: Академия, 1995. – 307 с.
Фрейд А. Психология «Я» и защитные механизмы // Фролов Ю.И. Психология подростка. — М.: Феникс, 1997. — С. 64 –90.
Фрейд З. Очерки по психологии сексуальности. — М.: Попурри, 1998. – 552 с.
Фром Э. Человек для себя. – Минск: Хэлтон, 1992. – 310 с.
Шипицына Л.М. Диагностика наркомании у подростков группы риска // Мир детства. – 2002. — № 1. — С. 29 – 30.
Эльконин Д.Б. Возрастные особенности младших подростков. — М.: МГУ, 1967. – С. 17-30.