Магістерська робота
зі спеціальностіпсихологія
за темою:
Прояв тривожностів професійній діяльності працівників МНС
Зміст
Вступ
1 Теоретичний аналізпсихологічних досліджень проблеми тривожності
1.1 Психологічні аспектидослідження тривожності у сучасній психології
1.2 Види, функції та причинитривожності
1.3 Особливості професійноїдіяльності працівника МНС
2 Вивчення тривожностіу робітників МНС
2.1 Програма та методи дослідження
2.2 Виявлення рівня тривожностіу працівників МНС та інтерпретація результатів
2.3 Аналіз зв’язку рівнятривожності з мотивацією у працівників МНС
2.4 Виявлення взаємозв’язкутривожності зі схильністю до ризику
3 Методичні розробкитренінгових вправ, спрямованих на корекцію тривожності
Висновки
Список використаноїлітератури
Додатки
Вступ
Проблема дійсного дослідження складається удослідженні прояву тривожності в професійній діяльності працівників МНС та способівзниження надмірної тривожності.
Актуальність дослідження. Сучасне суспільство висуває до рятівника особливі вимоги, пов’язаніз тими змінами, що відбуваються в соціальній сфері. Професійна діяльність працівникаМНС України характеризується досить високим рівнем складності і напруженості. Ційдіяльності притаманний високий динамізм, самостійне, швидке прийняття рішення ізподальшою реалізацією, підвищення відповідальності за їх наслідки, схильність досоціальної оцінки, новизна нестандартних ситуацій, що викликають тривожність.
Про те, при всій очевидній важливості проблеми,дотепер ще не достатньо висвітлені аспекти, що стосуються особливостей поведінкита емоційного стану у працівників МНС. Крім того недостатньо вивчені чинники щопотенціюють розвиток тривожності в процесі професіональної діяльності. Саме томуми вважаємо, що вивчення тривожності працівників МНС є гострою та актуальною проблемоюсучасності.
В останні роки з’явився ряд робіт, присвяченихвивченню впливу станів психологічної напруженості на успішність виконання суб’єктомсвоїх професійних обов’язків. (А.Большакова, Г.Заремба, Л.Мітіна, А.Реан. та ін.)Вивченню індивідуально-психологічних властивостей особистості та їх впливу на професійнудіяльність надавали особливе значення Є.Клімов, В.Мерлін, Б.Теплов, В.Небиліцин.Вивчення фрустрації в зв’язку з підвищеною тривожністю займався Ф.Березін, прийшовшидо висновку, що цей зв’язок обумовлює модифікацію поведінки.
Об'єктом дослідження виступає тривожність.
Предметом дослідження виступає прояв тривожностів професійній діяльності працівників МНС.
Ціль – виявити рівень тривожності, розробитикомплекс заходів спрямованих на подолання надмірної тривожності та перевірити ефективністьцих заходів.
Поставлена ціль дослідження обумовила необхідність постановки наступних завдань:
1.Проаналізувати психологічну літературу попроблемі тривожності.
2.Виявити рівень тривожності працівників МНС.
3.Провести психокорекційні заходи з працівниками,які мають підвищений рівень тривожності.
4.Дослідити ефективність психокорекційних заходів,напрямлених на пониження тривожності.
5.Представити методичні вказівки що до психокорекційноїроботи з надмірною тривожністю серед працівників МНС.
Надійність і вірогідність отриманих результатівзабезпечувалася опорою на загальнонаукові принципи й прийняті в психології методидослідження; обґрунтовані висновки психологічної науки по даній проблемі; дотриманнямправил проведення тестування і тренінгових вправ; репрезентативністю досліджуваноївибірки; застосуванням методів математичної статистики.
Використані наступні методи дослідження: тестування,статистична обробка емперічного матеріалу, психокорекція,
Методики дослідження: методика дослідження тривожностіСпілбергера, методика прояву тривожності Тейлор, психокорекційні методики.
Наукова новизна одержаних результатів полягаєв тому, що вперше:
сформульовано проблему діагностики та профілактикитривожності у працівників пожежно-рятувальних підрозділів МНС України; запропонованотеоретичні та практичні шляхи її розв’язання;
класифіковані найбільш поширені різконебезпечніситуації, які виникають у діяльності працівників пожежно-рятувальних загонів МНСУкраїни та зроблено їх психологічний аналіз.
уточнено:
— зміст основних наукових понять, що використовуютьсяв межах сучасної соціально-психологічної концепції тривожності;
подальшого розвитку набули:
— основні напрямки надання психокорекційноїроботи серед високо тривожних працівників ризиконебезпечних професій.
Практичне значення одержаних результатів полягаєв тому, що вони дали можливість:
— підвищити ефективність системи психологічногозабезпечення діяльності особового складу в умовах ризиконебезпечної ситуації наоснові визначення тривожності, що виникають у працівників пожежно-рятувальних підрозділівМНС України;
В якості досліджуваних виступили працівникиМНС, а саме працівники 4-ПДПЧ та 41-ПДПЧ Червонозаводського районного відділу Головногоуправління МНС України в Харківській області в загальній кількості 63 особи, чоловічоїстаті, віком від 21 до 45 років, з різним стажем служби в структурі МНС (від 1 до23 років).
Структура магістерської роботи: робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Зміст роботи висловлений на76 сторінках. Вона включає 3 таблиці і 4 рисунки.
1.Теоретичний аналіз психологічних досліджень проблеми тривожності
1.1 Психологічні аспектидослідження тривожності у сучасній психології
психологічнийтривожність психокорекційний
У сучасній психології проблема тривожності єоднією з найбільш розроблювальних. Але, незважаючи на це численні автори не приходятьдо єдиної думки щодо самого поняття тривожності або точніше, явища, що позначаєтьсяїм. У психологічній літературі можна зустріти різні визначення цього поняття, хочабільшість досліджень сходяться у визнанні необхідності розглядати його диференційовано- як ситуативне явище і як особистісну характеристику з урахуванням перехідногостану і його динаміки.
Так А.М. Парафіян вказує, що тривожність — цепереживання емоційного дискомфорту, пов'язане з очікуванням неблагополуччя, з передчуттямнебезпеки, що наближається. По визначенню Р. С. Немова, «тривожність — постійноабо ситуативно проявляє властивість, за якої, людина знаходиться в стані підвищеногозанепокоєння, відчуває страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях».
Е. Савина вважає, що тривожність визначаєтьсяяк стійке негативне переживання занепокоєння й очікування неблагополуччя з бокунавколишніх.
По визначенню С.С. Степанова, тривожність — переживання емоційного неблагополуччя, пов'язане з передчуттям небезпеки або невдачі.
Тривожність характеризується двома видами проявів:психічними й фізіологічними. Психічні елементи тривожності являють собою ряд доситьспецифічних переживань, що включають суб'єктивний стан напруги, заклопотаності йзанепокоєння, похмурих передчуттів. Переживання особистої погрози, почуття безпорадностій неповноцінності, невдоволення собою. З боку фізіологічних змін тривога виступаєу вигляді активації вегетативної нервової системи, про що свідчать частішання серцебиттяй подиху, збільшення артеріального тиску, підвищення швидкості обмінних процесів,ряд біохімічних змін.
Більш конкретний опис тривожності можна отримативнаслідок зіставлення її з іншими явищами, схожими за змістом. У психології в якостігранично близьких за значенням тривожності існують терміни «хвилювання»й «занепокоєння». Однак теоретично існує можливість для виділення хвилюванняй занепокоєння в самостійні стосовно тривоги переживання так, з одного боку, тривожністьхарактеризується негативним, песимістичним відтінком (очікування небезпеки), хвилюванняможе бути охарактеризоване як приємне й радісне (очікування чогось гарного), з іншогобоку, тривожність, як правило, зв'язується з погрозою власній особистості (переживанняза себе), занепокоєння ж часто використовується в змісті «переживання за іншого».Таке розведення більш чітко окреслює ту сферу, що описується психологічним терміном«тривожність». Треба насамперед підкреслити наступні моменти: негативнийемоційний відтінок, невизначеність предмета переживань, відчуття реальної погрози,а також спрямованість у майбутнє, що виражається в побоюванні того, що буде, а нетого, що було або що є.
Вимірювання тривожності як властивості особистостіособливо важливо, тому що ця властивість багато в чому обумовлює поводження суб'єкта.Певний рівень тривожності — природна й обов'язкова особливість активної діяльноїособистості. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний, рівень тривожності- це так називана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану щодо цього є длянього істотним компонентом самоконтролю й самовиховання.
З поняттям «тривожність» тісно зв'язанапоняття «тривога». Розмежовуючи ці два поняття, можна сказати, що тривогаставиться до емоційного стану, а тривожність являє собою як стійку рису, індивідуальнупсихологічну особливість, що проявляється в схильності до частих й інтенсивних переживаньстану тривоги.
До поняття «тривожність» близько зазначенням поняття «страх». Є думка, що страх — реакція на конкретну, певну,реальну небезпеку, а тривожність — це переживання невизначеної, неясної, безоб'єктноїпогрози переважно уявлюваного характеру. Дослідники розмежовують ці два поняттяй на тій підставі, що страх випробовується лише при погрозі вітальній, коли щосьзагрожує цілісності або існуванню людини як живій істоті, а тривожність — при погрозісоціальній, особистісній. Небезпека в цьому випадку грозить цінностям людини, потребам«Я», його представленням про себе, відносинам з іншими людьми, стану всуспільстві.
Відповідно до концепції Спилбергера, варто розрізнятитривогу як стан і тривожність як властивість особистості. Тривога — реакція на небезпеку,що наближається, реальну або уявлювану, емоційний стан дифузійного безоб'єктногостраху, що характеризується невизначеним відчуттям погрози, на відміну від страху,що являє собою реакцію на цілком певну небезпеку. Тривожність — індивідуальна психологічнаособливість, що складається в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в різнихжиттєвих ситуаціях, у тому числі й тих, об'єктивні характеристики яких до цьогоне привертають. З погляду автора, існує можливість виміру розходжень між двома згаданимивидами психічних проявів, це тривожність-стан і тривожність-риса, тобто між тимчасовими,перехідними особливостями й відносно постійним нахилом. Розуміння тривоги в теоріїСпилбергера визначається наступними положеннями:
1. Ситуації, що представляють для людини певну загрозу або особистіснозначимі, викликають у неї стан тривоги. Суб'єктивно тривога переживається як неприємнийемоційний стан різної інтенсивності;
2. Інтенсивність переживання тривоги пропорційна і ступені погрозиабо значимості причини переживань. Від цих факторів залежить тривалість переживаннястану тривоги;
3. Високотривожні індивіди сприймають ситуації або обставини, які потенційномістять можливість невдачі або погрози, більш інтенсивно;
4. Ситуація тривоги супроводжується змінамив поводженні або ж мобілізує захисні механізми особистості. Часто повторювані стресовіситуації приводять до вироблення типових механізмів захисту.
Дві тисячі років тому Цицерон у трактаті «Тускуланскієбесіди» писав: «Тривожність як риса характеру (anxietas) відрізняється від станутривоги (angor) у тому розумінні, що той, хто іноді відчуває страх, не обов'язковозавжди стривожений, а той, хто тривожний, не обов'язково у всіх випадках відчуваєстрах».
Аналізуючи це судження, Г. Айзенк указує: «Зконтексту видно, що під тривожністю як рисою характеру Марко Тулій Цицерон розумієвідносно постійний стан сильного порушення симпатичної нервової системи, страхуй підвищеної емоційності, у той час як стан тривожності являє собою стан людинив конкретний момент, незалежне від рівня емоційності, звичайного для даної людини».
Психоаналітичні подання. Прийнято вважати, щопроблема тривожності як проблема властиво психологічна була вперше поставлена йпіддалася спеціальному розгляду в працях З. Фрейда. При цьому необхідно відзначити,що погляди Фрейда багато в чому близькі до філософської традиції, що бере свій початоквід С. Кьеркегора (цю близькість підкреслюють багато дослідників, зокрема відомийвітчизняний знавець фрейдизму В.М. Лейбин, хоча сам Фрейд уникав вказівок на філософськіджерела своїх ідей і взагалі намагався дистанціюватися від філософствування).
Ця близькість особливо цікава в розумінні тривогий страху. І Кьеркегор, і Фрейд визнавали необхідність розмежування страху й тривоги,уважаючи, що страх — реакція на конкретну небезпеку, тоді як тривожність — реакціяна небезпеку, не відому й не обумовлену.
Фрейд визначав тривожність як неприємне переживання,що виступає сигналом передбачення ризику. Зміст тривожності — почуття невизначеностій безпорадності. Тривожність характеризується трьома основними ознаками — специфічнимпочуттям неприємного; відповідними соматичними реакціями (насамперед посиленнямсерцебиття); усвідомленням цього переживання. Спочатку Фрейд допускав й існуваннянесвідомої тривожності, однак потім прийшов до висновку, що цей стан переживаєтьсясвідомо й супроводжується зростанням уміння справлятися з небезпекою (за допомогоюборотьби або втечі). Тривожність міститься їм в Эго. Що стосується несвідомої тривожності,то надалі вона стала розглядатися в руслі досліджень психологічного захисту.
На думку Фрейда, тривожність виступає повторенняму наших фантазіях ситуацій, пов'язаних з випробуваними в минулому досвіді переживаннямибезпорадності. Прообразом таких ситуацій є травма народження. Ця ідея надалі, аждо наших днів, активно розроблялася, причому часом у несподіваних формах. О. Ранкдовів неї до логічного завершення, запропонувавши розглядати акт народження як головнутравму в житті людини й аналізуючи всяке знову виникаюче переживання тривожностіяк спробу «усе повніше відреагувати цю травму».
Фрейд виділяв три основних види тривожності:
1) Об'єктивну (реалістичну), викликану реальноюзовнішньою небезпекою;
2) Невротичною, викликаною небезпекою не відомоїй не певної;
3) Моральну, обумовлену їм як «тривожність совісті».
Реалістична тривога є відповіддю на об'єктивнузовнішню погрозу, при надмірному прояві така тривожність послабляє здатність індивідаефективно впоратися із джерелом небезпеки. Переходячи у внутрішній план у процесіформування особистості, вона є основою для двох типів тривожності, які розрізняютьсяпо характері усвідомлення.
Невротична тривожність, по Фрейду, може існуватив трьох основних формах. По-перше, це «вільно плаваюча», «вільно витає» тривожність,або «готовність у вигляді тривоги», що, як образно зауважує Фрейд, тривожна людинаносить усюди із собою і яка завжди готова прикріпитися до кожного більш-менш підходящомуоб'єкту (як зовнішньому, так і внутрішньому). Наприклад, вона може втілитися в страхочікування.
По-друге, це фобичні реакції, які характеризуютьсянерозмірністю їхньої ситуації, що викликала, — острах висоти, змій, юрби, громуй т.п. По-третє, це страх, що виникає при істерії й важких неврозах і характеризуєтьсяповною відсутністю зв'язку з якою-небудь зовнішньою небезпекою.
Правда, з погляду Фрейда, розмежування об'єктивноїй невротичної тривожності досить умовно, оскільки невротична тривожність має тенденціюпроектуватися зовні («прикріплюватися до об'єкта»), здобуваючи вид реального страху,тому що від зовнішньої небезпеки позбутися легше, ніж від внутрішньої. Моральнаж тривожність, з погляду Фрейда, виникає внаслідок сприйняття Эго небезпеки, щойде від Супер-Эго. Вона являє собою, по суті, синтез об'єктивної й невротичної тривожності,тому що Супер-Эго є интроецированним голосом авторитету батьків і продуцирует цілкомреальний острах погроз і покарань — реальну принаймні для дітей.
У своїх роботах Вільгельм Райх розширив психодинамическуютеорію Фрейда, включивши в неї, крім лібідо, всі основні біологічні й психологічніпроцеси. Райх розглядав задоволення, як вільний рух енергії із серцевини організмудо периферії й у зовнішній мир. Тривожність же розумілася їм, як перешкода контактуцієї енергії із зовнішнім миром, повернення її усередину, що викликає “м'язові затиски”,спотворює й руйнує природне відчування, зокрема сексуальне (Фейдимен і Фрейгер,1992).
Райх розумів характер людини, як стійкий паттернйого реакцій на різні ситуації. Основною функцією характеру є захист проти тривожності,що викликається в дитині із сексуальними почуттями в супроводі страху покарання.Риси характеру не є невротичними симптомами. Розходження полягає в тому, що невротичнісимптоми (ірраціональні страхи й фобії) переживаються як далекі індивідуумові, утой час як невротичні риси характеру (перебільшена любов до порядку або тривожнанезручність) переживаються як складові частини особистості.
Таким чином, Райх вніс в опис феноменологіїтривожності важливий аспект — ригідність і м'язова зажатість, відмова від виконаннядії шляхом блокади тілесних органів. Внеском у розуміння самовідносини є розрізненняпереживання своїх особливостей як властивих собі або як далеких.
Центральна категорія теорії Адлера — комплекснеповноцінності. Індивід комплекс, що переживає цей, відчуває себе гірше, непристосованіінших. Тривожність же виникає у зв'язку з необхідністю відновити втрачене соціальнепочуття (почуття єдності із соціумом), коли соціальне оточення ставить перед індивідомзавдання. Навіть у тому випадку, якщо завдання дуже просте вона сприймається їмяк перевірка повноцінності, що приводить до надмірного емоційного реагування нанеї, зайвій напрузі при її рішенні.
Якщо тривожність має своїм джерелом комплекснеповноцінності, то суб'єкт, що переживає її, володіє додаткової, не пов'язаноїз актуальною ситуацією, мотивацією. Іншим наслідком теорії Адлера є те, що тривожністьчастіше викликають ті завдання, які загрожують самооцінці індивіда.
Неопсихоаналітичні подання. Проблема тривожностіодержала подальший розвиток у руслі неофрейдизма, у першу чергу в роботах К. Хорни,Г.С. Салливана й Э. Фромма.
У роботах К. Хорни особливий акцент робитьсяна ролі незадоволення потреби в міжособистісній надійності. Розглядаючи як головнамета розвитку людини прагнення до самореалізації, Хорни оцінює тривогу як основнапротидія цієї тенденції.
Можливості задоволення основних потреб дитинизалежать від навколишніх його людей. У дитини є й певні міжособистісні потреби:у любові, турботі, схваленні з боку інших. Більше того, на думку Хорни, людина маєпотребу в певних зіткненнях — «здорових тертях» — з бажаннями й волею інших. Якщоці потреби задовольняються в ранньому досвіді дитини, якщо він почуває любов і підтримкунавколишніх, то в нього розвивається почуття безпеки й упевненості в собі.
Там, де Фрейд бачив едипів комплекс, Хорни бачить«базальну тривогу» — основу всіх неврозів. Базальна тривога описуєтьсяХорни як почуття «власної незахищеності, слабості, безпорадності, незначностів цим зрадницьким, атакуючим, принижуючому, злом, повному заздрості й свари світі».Всі ці почуття з'являються в дитинстві, коли батьки обділяють дитину теплом й увагою(звичайно через зацикленність на своїх особистих неврозах). Безумовна любов надзвичайноістотна для нормального розвитку дитини, і якщо її ні, зовнішнє середовище стаєдля нього ворожої.[8]
Говорячи про тривожність, Гарри С. Салливенвикористає поняття із психосоматики. Він відзначає, що задоволення біологічних потягівзвичайно супроводжується зняттям фізичної напруги як у внутрішніх органах, так йу кістякових м'язах; відбувається це мимовільно. Під дією парасимпатической нервовоїсистеми розслаблюються внутрішні органи (задоволення знімає необхідність у подальшихдіях), і зовнішня мускулатура, що перебуває під контролем ЦНС, також прагнути доредукції напруги. Тривожність, небезпека й перешкода в задоволенні бажання роблятьпротилежний ефект: симпатична стимуляція приводить до підвищення тонусу внутрішніхм'язів, що супроводжується напругою кістякових м'язів під дією ЦНС. Природний циклдитини: сон — голод (скорочення м'язів шлунка) — лемент — задоволення — сон.
Будь-яке переживання, що входить у конфліктіз самоттю, викликає тривожність і спричиняється собою таке поводження, що спрямованена нівелювання його щирого змісту.
Э. Фромм підкреслював, що основним джереломтривожності, внутрішнього занепокоєння є переживання відчуженості, пов'язане з поданнямлюдини про себе як про окрему особистість, що почуває у зв'язку із цим свою безпорадністьперед силами природи й суспільства. Основним шляхом дозволу цієї ситуації Фроммуважав всілякі форми любові між людьми. Недарма один з перших розділів своєї книги«Мистецтво любові» він назвав «Любов — дозвіл проблеми людського існування».
Гештальттерапевтичні подання. Основним джереломневрозу Фриц Перлз бачив у незакінчених ситуаціях (незавершених гештальтах) минулого.Але разом з тим, розділяв важливість теоретичних подань Фрейда про несвідому мотивацію,динамік особистості, паттернов людських відносин і т.д. [15]
Тривожність Перлз розумів як розрив між “зараз”й “тоді”, вона змушує людину планувати, репетирувати своє майбутнє. Це не тількизаважає усвідомити сьогодення, але й руйнує відкритість до майбутнього, яких необхіднодля спонтанності й росту. Серед нових, у порівнянні із психоаналізом, перешкод росту(захисних механізмів), важливим для нашого аналізу, є ретрофлексия, що буквальноозначає, “обіг назад на себе”. Цей механізм приводить до поділу себе, людина стаєй суб'єктом, і об'єктом своїх дій, метою власного поводження. Ретрофлексия спостерігаєтьсяв тих випадках, коли якісь потреби не можуть бути задоволені через їхнє блокуваннясоціальним середовищем, і сили необхідні для взаємодії із зовнішнім середовищемнаправляються на себе.
Подання гуманістичної й когнітивної психотерапії.При тім, що когнітивна й гуманістична психотерапії використають різний концептуальнийапарат, до питання про природу тривожності вони підходять схожим образом — тривожністьвиникає при зіткненні з новим досвідом, що не погодиться з поданнями людини, загрожуєїм.
Джорж Келли визначав тривожність, як поняттятого, що події, з якими зіштовхується людина лежать поза діапазоном застосовностійого особистої системи пізнавальних конструктів. По Келли,тривога є результат усвідомлення, що існуючі конструкти не можуть бути застосованідля передбачення всіх подій з якими зіштовхується людина. Він підкреслював, що справане в тім, що система конструктів не ідеальна, що людина не тривожиться просто тому,що його очікування не точні. Тривожність виникає тоді, коли людина усвідомлює, щов нього немає в принципі адекватних конструктів, за допомогою яких можна інтерпретуватиподії. Саме неможливість прогнозувати викликає почуття безпорадності, незахищеності.
У свою чергу, Карл Роджерс бачив джерело тривожностів зустрічі суб'єкта з досвідом, що, якщо його допустити до усвідомлення, може загрожуватиподанню людини про себе. Тоді виникає почуття тривожності без усвідомлення причини.Несвідомі реакції на цей досвід, викликають психофізіологічні зміни.[9]
Розуміння тривоги в когнітивній і гуманістичнійпсихотерапії різко відрізняються від психоаналітичного подання про невротичну тривожністьяк наслідку неусвідомлюваних конфліктів і стримуваної інстинктивної енергії.
Подання про тривожність у біхевіоризмі. У зовсіміншому ключі підходили до проблемі тривожності представники поведінкового напрямкув психології. Відповідно до поглядів класиків теорії научення й представників їїбільше сучасних відгалужень, тривожність і страх — дуже близькі явища. І тривожність,і страх — емоційні реакції, що виникають на основі умовного рефлексу. Вони, у своючергу, створюють ґрунт для широкого репертуару інструментальних реакцій уникнення,на основі яких і відбувається соціалізація індивіда, виникають (у випадку закріпленнянеадаптивних форм) невротичні порушення.
Експериментальні дослідження тривожності. Істотнийвплив на вивчення тривожності в руслі теорії научення зробила «концепція потяга»К.Л. Халла. Вона лягла в основу робіт із тривожності соціальної школи научення (спробасинтезу біхевіоризму й психоаналізу) і досліджень Р. Спенса й Дж. Тейлора.[23]
Серед всіх властивостей, що піддаються виміруза допомогою особистісних опросників, найбільше значення одержала тривожність. Тейлорі Спенс розробили методику її вивчення. При цьому автори не стільки цікавилися тривожністюяк такий, скільки вивченням впливу сили потяга на наученне новим способам поводження.
З 566 завдань тесту MMPI, Тейлор виділила 50завдань для шкали, названої нею шкалою тривожності (MAS).
Результати використання нової методики показали,що невротично й психотично схильні особи мають високі показники, що відхиляютьсявід норми.
Проблема дії стійкої тривожності в оцінних ситуаціях(так називана тестова тривожність) докладно вивчається в роботах И.Г. Сарасона,у яких, зокрема, показано, що тривожність перед іспитами й тестовими випробуваннямивідбиває загальну оцінну тривожність індивіда. Для виміру тенденції до тривожностів дітей у таких ситуаціях був розроблений ряд шкал, з яких найбільш відома «Шкалатестової тривожності для дітей». В одному з лонгитюдних досліджень, проведених звикористанням цієї шкали, було, наприклад, показано, що результати тестів й іспитіву дітей з високим рівнем тривожності гірше, ніж у нетривожних, причому з віком цятенденція підсилюється.
1.2 Види, функції та причини тривожності
Виділяють особистісну та реакційну тривожність.
Під особистісною тривожністю розуміється стійкаіндивідуальна характеристика, що відображає схильність суб'єкта до тривоги й припускаєнаявність у нього тенденції сприймати досить широкий спектр ситуацій як загрозливі,відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність особистісна тривожністьактивізується при сприйнятті певних стимулів, розцінюваних людиною як небезпечні,пов'язаних зі специфічними ситуаціями погрози його престижу, самооцінці, самоповазі.
Реакційна тривожність як стан характеризуєтьсяемоціями, які сприймаються суб'єктивно: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю,нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію й може бутирізним по інтенсивності й динамічним у часі.
Особистості, які відносяться до категорії значнотривожних, схильні сприймати погрозу своїй самооцінці й життєдіяльності у великомудіапазоні ситуацій і реагувати досить вираженим станом тривожності. Якщо психологічнийтест виявляє у випробуваного високий показник особистісної тривожності, то це даєпідставу припускати в нього появу стану тривожності в різноманітних ситуаціях, іособливо, коли вони стосуються оцінки його компетенції й престижу.[16]
Тривожність розрізняється по глибині проявівна високу та низьку.
Висока тривожність припускає схильність до появистану тривоги в людини в ситуаціях оцінки його компетентності. Особам з високимипоказниками тривожності варто формувати почуття впевненості в успіху. Їм необхіднозміщати акцент із зовнішньої вимогливості, категоричності й високій значимості впостановці завдань на змістовне осмислення діяльності й конкретне планування, пошагове.
Низька тривожність, навпаки, вимагає пробудженняактивності, підвищення уваги до мотивів діяльності й підвищення почуття відповідальності.Але іноді дуже низька тривожність у показниках тесту є результатом активного витісненняособистістю високої тривоги з метою показати себе в «кращому світлі».
Також, існують дві основні форми тривожності:відкрита й прихована. Першу, у свою чергу, можна підрозділити на наступні варіанти:
1. Нерегульована тривожність (генералізована)- сильна, усвідомлювана, що проявляється симптомами тривоги. Вона зустрічаєтьсяу всіх вікових групах;
2. Регульована (компенсируема) тривожність — вона частіше зустрічається в молодших шкільних і ранньому юнацькому періодах;
3. Культивуюма тривожність — усвідомлюєтьсяй переживається як цінна для особистості якість, що дозволяє домогтися бажаногорезультату. Цей вид тривожності найбільш характерний для старшого підліткового йраннього юнацького віку.
Прихована тривожність зустрічається істотнорідше, ніж відкрита. Одна з її форм — «неадекватний спокій». У цих випадках індивід,приховуючи тривогу як від навколишніх, так і від самого себе, виробляє сильні йнегнучкі способи захисту від її, що перешкоджають усвідомленню як певних погрозу навколишньому світі, так і власних переживань. Друга форма схованої тривожності- «відхід від ситуації».[35]
Парафіян виділяє такі різновиди тривожності,як:
-стійка тривожність у якій-небудь сфері (тестова,міжособистісна, екологічна й ін.) — її прийнято позначати як специфічну, приватну,парціальну;
— загальна, генерализована тривожність, що вільноміняє об'єкти залежно від зміни їхньої значимості для людини. У цих випадках приватнатривожність є лише формою вираження загальної.
Розрізняють також нормальну й невротичну тривожність.Нормальна тривожність — це реакція людини на погрозу його цінностям, які він уважаєдля себе єдино важливими й можливими для існування себе як особистості. Нормальнатривожність адекватна реальній погрозі, вона не таїть у собі депресію або меланхолію.Ранк підкреслював, що нормальна тривожність супроводжує переживання індивіда протягомвсього його життя і якщо потенційно формуюча тривожність переживання перебореніуспішно, те це веде до більшої незалежності й до відновленню нових рівнів відносинз іншими людьми.
Мэй відзначав, що нормальна тривожність, які будь-яка тривожність, є реакція індивіда на погрозу цінностям, які він уважаєєдино можливими для його існування як особистості. Але нормальною тривожністю можебути покликана реакція, що:
-адекватна реальній погрозі;
-не включає придушення або інші механізми дозволувнутрішнього психічного конфлікту, а в результаті цього — і зовнішнього;
-не вимагає невротичних захисних механізмівдля керування собою, але може бути змінена конструктивно на рівні довільного усвідомленняабо ослаблена при об'єктивній зміні ситуації.
Тривожність у більшій мері властива людям зрозвиненим почуттям власного достоїнства, відповідальності, боргу, підвишенно чутливимдо свого положення й визнання серед навколишніх.[18]
Астапов говорить про необхідність функціональногопідходу до вивчення тривоги, на підставі якого можна визначити цей стан як результатскладного процесу, що включає когнітивні, афективні й поведінкові реакції на рівніцілісної особистості. Цей процес розгортається в ситуації, суб'єктивно оцінюваноїяк потенційно небезпечна. Тривога орієнтована на пошук джерела небезпеки й оцінкузасобів для її подолання.
Він розглядає наступні психічні функції тривоги:
1. Функція сигналу — має пристосувальне значення- сигналізує про невизначену небезпеку й спонукає до її пошуку.
2. Функція пошуку – людина намагається знайтиджерело погрози, тому що зіткнення з небезпекою розряджає занепокоєння (нормальнатривожність), при постійному пошуку джерела погрози можна говорити про патопсихологическихпорушення особистості.
3. Функція оцінки — аналіз сформованої ситуації.Має складний характер, що включає не тільки перцептивні функції, але й процеси пам'яті,здатність до абстрактного мислення, актуалізації минулого досвіду й умінь людиний т.д. Особливість цієї функції полягає в тім, що вона включає захисні й пристосувальніфункції, що допомагають організму адаптуватися.
На підставі функціонального підходу можна визначититривогу як результат складного процесу, що включає когнітивні, афективні й поведінковіреакції на рівні цілісної особистості. Тривога орієнтована на пошук джерела небезпекий оцінку засобів для її подолання.
У соціальній сфері тривожність впливає на ефективністьу спілкуванні, на соціально — психологічні показники ефективності діяльності керівників,на взаємини зі співробітниками, породжуючи конфлікти.
До соціальних факторів ставляться: відносинизі співробітниками, успішність діяльності людини, положення в суспільстві, самооцінка,прагнення до лідерства, прагнення реалізації своїх здатностей, адекватне сприйняттясебе й т.д.
У психологічній сфері тривожність проявляєтьсяв зміні рівня домагань особистості, у зниженні самооцінки, рішучості, упевненостів собі. Особистісна тривожність впливає на мотивацію.
Відзначається зворотний зв'язок тривожностіз такими особливостями особистості, як: соціальна активність, прагнення до лідерства,емоційна стійкість, ступінь невротизма й інтровертированності. Тривожність проявляєтьсяй у психофізіологічній сфері. Причини тривожності на соціальному рівні — порушенняспілкування.[33]
На психологічному рівні — неадекватне сприйняттясуб'єктом самого себе, на психофізіологічному причини тривожності зв'язуються зособливостями будови й функціонування ЦНС.
Особистісна тривожність проявляється не обов'язковобезпосередньо в поводженні, вона має вираження суб'єктивного неблагополуччя особистості,що створює специфічне тло її життєдіяльності, що гнітить психіку.
Основні негативні сторони високого рівня особистісноїтривожності.
1. Особистість із високим рівнем тривожностісхильна приймати навколишній світ як містять у собі погрозу й небезпеку в значнобільшому ступені, чим особистість із низьким рівнем тривожності.
2. Високий рівень тривожності створює погрозупсихічному здоров'ю особистості, сприяє розвитку предневротических станів.
3. Негативно впливає на результати діяльності.Відзначається залежність тривожності із властивостями особистості, від яких залежитьнавчальна успішність.
4. Тривожність впливає на професійну спрямованість.Зіставлення професійної спрямованості з індивідуально-психологічними особливостямивиявило істотний вплив цих особливостей на характер професійної спрямованості.
Високий рівень тривожності несприятливо позначаєтьсяна якості соціального функціонування особистості. Тривожність пов'язана з негативнимсоціальним статусом, формулює конфліктні відносини й веде до відсутності в людинивпевненості у своїх можливостях у спілкуванні.
Отже, ми бачимо, як залежать соціальні факторивід рівня тривожності. Особистість із високим рівнем тривожності буде неадекватноставитися до себе, у нього буде занижена самооцінка, отже, відносини з навколишнімибудуть складатися непросто, у нього не буде прагнення до лідерства й бажання реалізовуватисвої здатності в навчальній діяльності. У цілому тривожність є проявом неблагополуччяособистості. У ряді випадків вона буквально вирощується в тривожно — недовірливійпсихологічній атмосфері родини, у якій батьки самі схильні до постійних побоюваньі занепокоєння.
1.3Особливості професійної діяльності працівника МНС
При всьому різноманітті професійно важливихякостей можна назвати ряд з них, які виступають як професійно важливі практичнодля будь-якого виду трудової діяльності. До таких якостей ставляться: відповідальність,самоконтроль, професійна самооцінка, мотивація й трохи більше специфічних – емоційнастійкість, тривожність, відношення до ризику й т.д.
Особливий інтерес представляють такі особливостіособистості, які здатні регулювати рівень функціонального стану при несенні служби.Найбільше часто такою якістю виступає емоційна стійкість, що дозволяє співробітниковіГПС зберігати необхідну фізичну й психічну працездатність у надзвичайних умовах.
Емоційна стійкість дозволяє більш ефективносправлятися зі стресом, упевнено й холоднокровно застосовувати засвоєні навички,приймати адекватні рішення в обстановці дефіциту часу. Стійкі до стресу особи характеризуютьсяяк активні, не імпульсивні, наполегливі в подоланні труднощів. Протилежно цьомуемоційно нестійкі особи егоцентричні, песимістичні, дратівливі, сприймають навколишнєсередовище як ворожу й мають схильність акцентуватися на подразниках, пов'язанихз небезпекою. Емоційна стійкість може бути обумовлена мотивацією й рівнем домаганьна досягнення високих результатів, а також знаком емоційного переживання, його тривалістю,глибиною.
Важливу роль у професійній діяльності грає самооцінка,її неадекватність зменшує надійність роботи в нестандартних умовах, В раптово виниклійскладній обстановці. Самооцінка багато в чому визначає формування інших професійноважливих якостей. Так, схильність до ризику часто породжується неадекватно завищеноюсамооцінкою.[27]
Також, дуже важливою у професійній діяльностіє мотивація. Мотивація буває завищеною,і це погано впливає на професійну діяльність, породжує тривожність, втому та незадоволення результатамисвоєї роботи. Мотивація може бути спрямована на уникнення невдачі – така мотиваціяістотно знижує результати діяльності у працівників МНС. Найоптимальнішою є адекватнамотивація, напрямлена на досягнення успіху у своїй діяльності. Вона дає можливість ставити перед собою реальні цілі і впевненоїх досягти.
Високотревожні особистості більше чутливі доемоційного стресу, із працею виходять із цього стану, у них часто відзначаютьсяемоційні порушення невротичного характеру. Тривожність безпосередньо пов'язана зризиком захворювання неврозом. Психологічна стійкість більшою мірою виражена в осіб,мало підданих тривозі. Ці особи більше раціональні й з меншою емоційною напругоюздатні переборювати стресову ситуацію. Вони характеризуються більше високою рухливістюпсихічних процесів, що вказує на більше широкі можливості адаптації. Для осіб, тривожних,навпроти, типові ригідність особистісних якостей і психічних функцій, утрудненнясоціальних контактів, що перешкоджає реалізації раціональної й адекватної програмипсихічної адаптації.
Особливості нейродинаміки й деякі властивостітемпераменту також виявляються значимими в багатьох видах професійної діяльності.Установлено, що особи із сильною нервовою системою з боку порушення мають більшусхильність до напруженої діяльності, чим особи зі слабкою нервовою системою, дляяких характерна більше висока тривожність і більше низька самооцінка. Залежністьефективності діяльності від властивостей нервової системи очевидна. Стан стресу,що виникає в співробітників ГПС в екстремальних умовах, різко погіршує дії осібзі слабкою нервовою системою й не робить впливу на людей із сильною нервовою системою.Співробітники ГПС зі слабкою нервовою системою досягають більше високих результатіву профілактичній роботі.
Професійно важливими для співробітників ГПСякостями є також інтроверсія й екстраверсія. Екстраверти найбільшою мірою переживаютьмонотонність, піддані утоми в порівнянні з інтровертами під час роботи, коли обмеженізовнішні контакти й у роботі наступає одноманітність.
Необхідні психічні властивості людини розвиваютьсяв процесі його професійної діяльності або компенсуються іншими властивостями задопомогою спеціальних прийомів і способів дії. Лише в екстремальних і надзвичайнихвипадках, до числа яких ставляться пожежі, вимоги до окремих психічних властивостейрізко підвищуються, у той же час багато механізмів компенсації не спрацьовують.І якщо професійна діяльність така, що екстремальні ситуації виникають у ній доситьчасто, з'являється необхідність у відсіванні людей, що не відповідають по психологічнихвластивостях вимогам діяльності, або в перерозподілі їх по робочих місцях з облікоміндивідуальних психологічних передумов.
Психограмма співробітника пожежної частини
Серед мотивів надходження на службу в першучергу співробітники називають: прагнення до ризику, небезпеці; приклад друзів, знайомих,що працюють в ОВД; сімейні традиції; військову службу в збройних силах і внутрішніхвійськах; схильність до воєнізованої служби; прагнення до морального задоволеннявід роботи; прагнення до активної, різноманітної, живої роботи; стабільний заробіток;роботі, пов'язаної зі спілкуванням з людьми.
Психограмма співробітників протипожежної службивключає провідні групи, у які входять наступні психологічні якості: дисциплінованість;організованість, самодисципліна; пунктуальність, педантичність; рішучість; здатністьпереносити неприємні відчуття (шум, бруд, холодна вода, опік, подряпина, удар електричноготоковища й т.д.) без потрясінь; розвинені вольові якості; сміливість; здатністьраціонально діяти в екстремальних ситуаціях; старанність, ретельність; товариство;упевненість у собі; цілеспрямованість; м'язово-суглобна чутливість зусиль або опору;гарне зорове сприйняття відстаней між предметами; кутовий, об'ємний; завадостійкістьуваги; здатність до розподілу уваги між декількома об'єктами або видами діяльності;логічність мислення; оперативність (швидкість розумових процесів, інтелектуальналабільність) мислення; предметність (об'єкти реального миру і їхні ознаки) мислення;добре розвинені мнемичні здатності (властивості пам'яті); гарна координація рухіврук і ніг; погодженість рухів із процесами сприйняття (; гарний загальний фізичнийрозвиток — витривалість, координованість, сила, швидкість; уміння чітко й короткоформулювати інформацію; здатність до швидкого переходу зі стану спокою до інтенсивноїдіяльності; збереження працездатності в некомфортних температурних умовах; фізичнапідготовленість до впливу несприятливих факторів професійної діяльності; швидкістьреакції; витривалість до емоційних навантажень; оперативність; здатність чітко діятив екстримальних ситуаціях; уміння швидко орієнтуватися в подіях; уміння працюватив умовах ненормованого графіка; енергійність; здатність переносити фізична й психічнанапруга; здатність іти на ризик; уміння правильно й ефективно розподіляти час; умінняприймати адекватні рішення
Чинники, що потенціюють розвиток тривожностів професійній діяльності пожежних:
Екстремальні умови діяльності, з якими зіштовхуєтьсяособовий склад пожежних підрозділів, із психологічної точки зору, характеризуєтьсясильними психотравмуючими факторами, що призводять до надмірної тривожності..
Джерела психічної травматизації й безпосередністрес-фактори, що впливають на психіку особового складу й здоров'я, можуть бутинайрізноманітніші.[29]
Найбільш характерні фактори, що психотравмують,що часто зустрічаються, при виконанні пожежними свого професійного боргу наступні:
1. Висока температура навколишнього середовища.Це специфічний стрес-фактор, що після короткочасного посилення збуджувального процесувикликає гноблення кори головного мозку, порушення рівноваги між порушенням і гальмуванням,ослаблення самого гальмового процесу, порушення точності рухових актів, дискоординаціюй т.д.
Напружена фізична робота, пов'язана з теплотвореннямв організмі, при високій температурі навколишнього середовища на пожежі, що сполучаєтьсязі значною вологістю повітря (вологість утвориться в результаті випару вогнегасильнихзасобів: води, т.д.) ставить організм пожежного в надзвичайно важкі умови. Найчастішетакий мікроклімат створюється при гасінні пожеж у підвалах житлових будинків, підземнихгалереях, газопровідних і кабельних комунікаціях.
У період роботи в цих умовах погіршується самопочуття;з'являються головний біль, запаморочення, «кола» перед главами, стукіт у скронях,відчуття жару й духоти, слабості, небажання рухатися, підвищується температура тілай т.д.
2. Висока щільність диму є другим найпоширенішимстрес-фактором у бойовій діяльності пожежних, негативне вплив якого в першу чергуздійснюється на органи почуттів. Висока щільність диму обмежує видимість і дії пожежних.
Дим викликає сильне роздратування слизуватоїоболонки око й носоглотки, викликає кашель, задишку, приводить до порушення в пожежніфункції подиху й втраті працездатності. Вдихання на пожежі диму з оксидом вуглецюпогіршує здоров'я пожежних, особливо осіб, схильних до серцевих захворювань. Прироботі в задимленій зоні пожежні найчастіше гублять орієнтування.
3. Новизна подразників. Павлов И. Я відзначавсвоєрідний вплив несподіваних подразників на людину: «Усі знають, як екстрені роздратуваннязатримують і розбудовують добре налагоджену звичайну діяльність й як плутає й утрудняєзміна раз установленого порядку рухів, дій і цілого укладу життя. Фізіологічниймеханізм напруженості, що виникає при різкій зміні середовища,- порушення оборонногой орієнтовного рефлексів. Головна реакція цих рефлексів може бути не на силу, ана новизну подразника».
Новизна обстановки пожежі викликає в пожежнихоборонний й орієнтовний рефлекси й тим самим підсилює рухові реакції. Деякі з нихне цілком доцільні й приводять до зайвої біганини на пожежі, уточненню окремих ділянокбудинків, узгодженню з адміністрацією об'єктів можливих наслідків у ході гасінняпожежі й т.д. Всі ці фактори істотно впливають на результат гасіння пожежі й приводятьдо небажаних наслідків. Незнання характеру й дійсних розмірів пожежі, справжньогозначення різного роду звуків, заходів й інших явищ, які можуть бути на пожежі, викликаєв пожежних занепокоєння, почуття тривожного очікування, сковує ініціативу й активність.Так, при гасінні пожежі на Губахинском хімічному заводі в цеху синтезу метанолуінженерно-технічна сполука заводу й пожежні покинули свої бойові позиції, утеклиіз цеху, тому що почувся характерний шум вихідного газу з газопроводу й очікуваногоможливого вибуху. Згодом виявилося, що прорив лінії газопроводу відбувся не на газопроводіз вибухонебезпечним газом, а на азотному газопроводі високого тиску, що призначенийдля цілей пожежогасіння.
Таким чином, нова обстановка й несподіванка,навіть тоді, коли немає прямій погрози для життя, нерідко змінює прояв волі, плинсприйняття, мислення й пам'яті в особового складу пожежних підрозділів.
4. Вплив шуму. Із практики гасіння пожеж напромислових об'єктах замічено, що всілякі шуми — досить розповсюджене явище. Установлено,що шум на один пожежні мало впливає, в інших же приводить до виникнення неприємнихвідчуттів: страху, тривоги, занепокоєння, пригніченості, нездужання. Це, безумовно,приводить до зниження бойової діяльності, а іноді й до відмови виконання бойовогозавдання деякими пожежними. Шум утрудняє мовний обмін, приводить до перекручуваннянаказів, розпоряджень і вступник інформації. В умовах шуму зменшується зосередженняуваги, знижується розумова здібність пожежних. Під впливом шуму збільшується часреакції пожежних на різні сигнали.
Таким чином, шум діє на психіку пожежних негативно,як стрес-фактор, що позначається не тільки на успішності бойової діяльності, алей на здоров'я.
5. Дія обмеженого простору. Відомо, що виконуватибойові завдання особовому складу пожежних підрозділів доводиться в обмеженому просторі(тунелях, підземних галереях, кабельних комунікаціях і т.д.). Обмежений простірвикликає в пожежні труднощі не тільки фізичного порядку, такі як зміна звичногоспособу дій, робочої пози (просування поповзом, робота лежачи й т.д.), але й психічного.У період бойової роботи в цих умовах у пожежних спостерігається особистісна орієнтаціяна свій власний стан, що приводить до значного зниження працездатності, а інодій до відмови від виконання бойового завдання. Із закордонної літератури відомо,що детренированність серцево-судинної системи в умовах різко обмеженого просторучітко проявлялася в зниженні ортостатичної толерантності й зниженні толерантностідо фізичного навантаження (При виході пожежного з обмеженого простору відзначаєтьсяпідвищення артеріального тиску й частоти скорочень серця, скарги на запаморочення,слабість і стомлюваність при ходьбі).
6. Стрессогенним фактором у роботі пожежнихє сигнал тривоги. Пожежні при одержанні сигналу тривоги випробовують нервово-емоційнийдискомфорт, а більше 50% зрушень частоти серцевих скорочень пов'язані з емоційнимкомпонентом кардиальної реакції.
7. Небезпека отруєння отруйними хімічними речовинами.Отруєння пожежних парами й газами, що виділяються в період гасіння пожежі, має реальнуоснову, про що вони попереджається як на заняттях, так й у бойовій обстановці. Збурхливим розвитком хімічної промисловості, і особливо виробництва пластмас, зростаєнебезпека впливу токсичних продуктів на організм пожежних.
При отруєнні окисом вуглецю насамперед страждаєвища нервова діяльність, що виражається в порушенні процесів гальмування: наступаєзагальна слабість, серцебиття, сплутаність свідомості й психічне порушення, порушенняритму й глибини подиху, втрата свідомості. При гострих отруєннях: м'язова дискоординація,психічна дезорієнтація, глибока втрата свідомості; після втрати свідомості з'являютьсясудороги, пінисте виділення слини, розширення зіниць, відзначається прискоренийслабкий пульс, частий подих. Після отруєння чадним газом середнього й важкого ступенівспостерігається поразка нервової системи: розлад пам'яті, уваги, галлюцинаторноепорушення, функціональні неврози, паралічі, тремор, пітливість, миокардиопатия.Всі ці ознаки отруєння відомі пожежн-професіоналам і мають місце майже на кожнійпожежі.
8. Вплив стану постраждалих людей на психікупожежного. Велика кількість постраждалих людей буває в результаті катастроф, аварійі пожеж на промислових підприємствах, у будинках з масовим перебуванням людей: театрах,кінотеатрах, готелях і т.д.
Під катастрофою звичайно розуміються всілякіруйнування будинків, споруджень, рухливої сполуки й т.д., з людськими жертвами.Катастрофи супроводжуються величезними руйнуваннями й загибеллю людей.
До прибуття пожежного підрозділу на місце катастрофвідкривається обтяжуюча картина, викликана наслідками вибуху: руйнування конструкційбудинків, рухливого сполуки, лементи про допомогу потерпілих, стогони вмираючихлюдей, обгорілі й розчленовані тіла загиблих. Все це, безсумнівно, впливає на психічнийстан особового складу пожежних підрозділів й інших осіб аварійно-рятувальних служб.
Психологічний стан при цьому залежить від багатьохфакторів: боєздатності пожежного підрозділу, психологічної підготовки особовогоскладу, почуття відповідальності за долі людей, службового боргу й т.п. Як немаєоднакових пожеж, так немає й однотипних ситуацій при порятунку людей, станів потерпілих.
9. Вплив зміненого стану самих пожежних. У малихгрупах людей, зокрема пожежний розрахунок виникає своєрідна спільність емоцій.
Важливим фактором у визначенні напрямку змінвідносини до думки навколишніх при короткочасному стрессогенном впливі того абоіншого роду є вихідна, виникла до стресу оцінка суб'єктом відносини до нього. Соціальна«полезависимость» при непідтвердженні при стресі маючих до його «полесигналов» свертивается(зменшується), знижується поведінкова активність.
При домінуванні соціально-психологічних проявівстресу (соціально-психологічного синдрому стресу) обіг суб'єкта до суспільної думкизбільшується. В экстерналов це може проявлятися у вигляді посилення опори на навколишніх,в интерналов — у спробі збільшення психологічного тиску на них. При домінуваннів екстремальних умовах інтелектуальної активності (як прояву стресу) экстравертивнаяїї форма збільшує суб'єктивну значимість суспільної думки, інтровертивна форма — знижує. Широко обговорюються мінливість і керованість стану тривожності. Райтменомв експерименті було показано, що в ряду суб'єктів тривожність знижується в присутностіінших людей.[38]
Однак П. Спектор і Ф. Зайсфрунк не підтвердили«загальності» його висновків. У їхніх експериментах зниження в присутності іншихлюдей тривожності чекаючи шокового впливу (ситуаційної тривожності) виникав тількияк результат відволікання уваги обстежуваних. Видимо, вплив навколишніх осіб натривожність характеру є значно більш складно диференційованим явищем.
Підтримка, надавана суб'єктові під час йогодіяльності в стрессогенних умовах з боку робочої групи, перешкоджає виникненню вданого суб'єкта проявів стресу, тобто активність інтегрується із суспільного поводженняокремих людей при стресі, варто припустити, що реальність стресових трансформаційнижче в групі. Але варто помітити, що зміни спілкування при стресі можуть виникатияк при дії на людину фізичних, фізіологічних стресів, так й у результаті контактівз людьми, характер спілкування яких змінений наявним у них стресом.
Висновки до розділу 1
Розглянувши питання тривожності можна зробитидекілька важливих висновків про особливості цих понять, а саме:
Тривожність — індивідуальна психологічна особливість,що складається в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в різних життєвихситуаціях, у тому числі й тих, об'єктивні характеристики яких до цього не привертають.Тривожність характеризується двома видами проявів: психічними й фізіологічними.Виділяють особистісну та реакційну тривожність. Ситуації, що представляють для людинипевну загрозу або особистісно значимі, викликають у неї стан тривоги. Суб'єктивнотривога переживається як неприємний емоційний стан різної інтенсивності. Інтенсивністьпереживання тривоги пропорційна і ступені погрози або значимості причини переживань.Від цих факторів залежить тривалість переживання стану тривоги. Надмірно високийрівень тривожності, як і надмірно низький, називаються дезадаптивной реакцією, якапроявляється в загальної дезорганизованности поводження й діяльності.
Психологічна наука дає різні тлумачення природитривожності, питання про причини тривожності як індивідуальної психологічної особливостідотепер не вирішено. Більшість психологів уважають, що тривожність, маючи природнуоснову (властивості нервової й ендокринної систем), складається пожиттєво, у результатідії соціальних й особистісних факторів.
Тривожність тісно пов’язана з депресією. Людинав депресії обмежена неусвідомленими бар'єрами з табличками «треба» або «не треба»,які ізолюють його, сковують і в остаточному підсумку руйнують його душу. Живучив такій своєрідній в'язниці, він проте будує фантазії про волю, придумує плани свогозвільнення й мріє про світ, де життя буде зовсім інший. Ці мрії, як і всі ілюзії,служать для підтримки його духу, але одночасно вони не дають йому розпізнати внутрішнісили, які зв'язують його. Але рано або пізно ілюзія валиться, мрії відлітають, схемине спрацьовують — і людина з жахом бачить дійсність такий, яка вона є насправді,без прикрас. Коли це відбувається, вона упадає в депресію й почуває себе безпомічною,одинокою, це приводить до підвищеної тривожності.
У людини є два різних мотиви, функціональнопов'язаних з діяльністю, направленою на досягнення успіху. Це — мотив досягненняуспіху і мотив уникнення невдачі. Мотив досягнення як стійка характеристика особирозуміється як стійке прагнення зробити щось швидко і добре, досягти певного рівняв якій-небудь справі.
Високотривожні індивіди емоційно гостріше, ніжнизькотривожні, реагують на повідомлення про невдачу. Високотривожні люди гірше,ніж низькотривожні, працюють у стресових ситуаціях або в умовах дефіциту часу, відведеногона рішення завдання. Острах невдачі — характерна риса високотривожних людей. Цейострах у них домінує над прагненням до досягнення успіху. Мотивація досягнення успіхівпереважає в низько тривожних людей. Звичайно вона переважує побоювання можливоїневдачі.
2 Вивчення тривожності у робітників мнс
2.1 Програма та методи дослідження
Метою нашого дослідження є виявлення рівня тривожності,розробка комплексу заходів спрямованих на подолання надмірної тривожності та дослідженняефективності цих заходів.
В нашому дослідженні ми поставили перед собоюнаступні завдання:
1.Проаналізувати психологічну літературу попроблемі тривожності особистості.
2.Виявити рівень тривожності працівників МНС.
3.Провести психокорекційні заходи з працівниками,які мають підвищений рівень тривожності.
4.Дослідити ефективність психокорекційних заходів,напрямлених на пониження тривожності.
5.Представити методичні вказівки що до психокорекційноїроботи з надмірною тривожністю серед працівників МНС.
Згідно цим завданням наше дослідження проходилоу такі етапи:
На першому етапі ми провели теоретичній обліклітератури, на другому етапі отримали данні і проінтерпретували їх, на третьомуетапі провели психокорекцію і дослідили її результати, а також розробили рекомендації.
Відповідно поставленим завданням для виявленнярівня тривожності ми використовували методики дослідження тривожності Спілбергерата Тейлора. Ці методики використовувались разом для отримання найбільш достовірнихрезультатів. Методика Спілбергера дає уявлення про стан особистісної і ситуативноїтривожності, а шкала тривожності Тейлор дає узагальнену картину рівня тривожностіулюдини.
1. Методика дослідження тривожності Спілбергера(Додаток Б)
Запитальник особистісний, для виміру реакційної та особистісної тривожності,розроблений Ч. Д. Спилбергером в 1966-1973 р.
Шкала представляє собою комбінацію трьох відомих тестів: шкали тривожностіКэттелла і Шайера, та Тейлор і шкали тривожності Велша (1964). Шкала складаєтьсяіз двох частин по 20 завдань у кожній. Перша шкала, реакційної тривожності призначенадля визначення того, як людина почуває себе зараз, у цей момент, тобто для діагностикиактуального стану, а завдання другої шкали, особистісної тривожності спрямованіна з'ясування того, як суб'єкт почуває себе звичайно, тобто діагностується тривожністьяк властивість особистості.
Кожна із частин шкали постачена власною інструкцією, заповнення бланкавідповідей нескладне, тривалість обстеження становить приблизно 5-8 хв. Кожне висловлення,включене в запитальник, оцінюється респондентами по 4-бальній шкалі. Вербальна інтерпретаціяпозицій оцінної шкали в першій і другій частинах запитальника різна. Для реакційноїтривожності: «цілком правильно» (4 бали), «вірно» (3 бали), «мабуть, вірно» (2 бали),«зовсім невірно» (1 бал). Для особистісної: «майже ніколи» (1 бал), «іноді» (2 бали),«часто» (3 бали), «майже завжди» (4 бали).
Особливості проведення процедури тестування: дослідження може проводитисяяк індивідуально, так й у групі. Експериментатор пропонує випробуваним відповістина питання шкал відповідно до інструкцій, і нагадує, що випробувані повинні працюватисамостійно. На кожне питання можливі чотири варіанти відповіді по ступені інтенсивності.Інструкція до першої групи суджень про самопочуття (реакційна тривожність): прочитайтеуважно кожне з наведених нижче пропозицій і закресліть відповідну цифру праворучзалежно від того, як Ви себе почуваєте на даний момент часу. Над питаннями довгоне замислюйтеся, оскільки правильних або неправильних відповідей немає. Залежновід самопочуття в цей момент закресліть (запишіть) найбільш підходящу для вас цифру:«1» — ні, це зовсім не так; «2» — мабуть, так; «З» — вірно; «4» — цілком правильно.Інструкція до другої групи суджень про самопочуття (особистісна тривожність): прочитайтеуважно кожне з наведених нижче пропозицій і закресліть відповідну цифру праворучзалежно від того, як Ви себе почуваєте зазвичай. Над питаннями довго не замислюйтеся,оскільки правильних або неправильних відповідей немає. Закресліть (запишіть) підходящудля вас цифру праворуч залежно від того, як ви себе почуваєте звичайно. Цифри праворучозначають: «1» — майже ніколи; «2» — іноді; «З» — часто; «4» — майже завжди).
Аналіз результатів: при аналізі результатівсамооцінки треба мати на увазі, що загальний підсумковий показник по кожній з підшкалможе перебувати в діапазоні від 20 до 80 балів. При цьому чим вище підсумковий показник,тим вище рівень тривожності (ситуативної або особистісної). При інтерпретації показниківможна використати наступні орієнтовні оцінки тривожності: до 30 балів — низька,31-44 бала — помірна, 45 і більше — висока. Значні відхилення від рівня помірноїтривожності вимагають особливої уваги.
2. Методика прояву тривожності Тейлор (ДодатокВ)
Запитальник особистісний. Призначений для вимірупроявів тривожності. Опублікований Дж. Тейлор в 1953р.
Розглянута шкала складається з 50 тверджень,на які обстежуваний повинен відповісти «так» або «ні». Твердження відбиралися знабору тверджень Мінесотського багатоаспектного особистісного запитальника (MMPI).Вибір пунктів для тесту. здійснювався на основі аналізу їхньої здатності розрізнятиосіб з «хронічними реакціями тривоги». Тестування триває 15-30 хв.
Як показують дані досліджень (Дж. Рейх і соавт.,;Дж. Хенсер, В. Майер), стан тривоги пов'язаний зі зміною когнітивної оцінки навколишньогой самого себе. При високих показниках рівня тривожності необхідно дотримувати свідомуобережність в інтерпретації даних самооцінки. У вітчизняній психології тест знаходитьшироке застосування в клініко-психологічних дослідженнях, психодіагностиці спорту.Запитальник використаються при індивідуальному й груповому обстеженні, здатний вирішуватияк теоретичні, так і практичні завдання й може бути включен до батареї інших тестів.
Аналіз результатів: при аналізі результатівсамооцінки треба мати на увазі, що загальний підсумковий показник по кожній з підшкалможе перебувати в діапазоні від 50 до 0 балів. Оріентовні оцінки тривожності: 40-50балів розглядається як показник дуже високого рівня тривоги; 25-40 балів свідчитьпро високий- рівень тривоги; 15-25 балів — про середній (з тенденцією до високого)рівень; 5-15 балів — про середній (з тенденцією до низького) рівень й 0-5 балів- про низький рівень тривоги.
3. Методика «Мотивація успіху й острах невдачі»(Додаток Г)
Методика запропонована А. А. Реаном.
Особливості проведення процедури тестування:дослідження може проводитися як індивідуально, так й у групі. Експериментатор пропонуєвипробуваним відповісти на питання шкал відповідно до інструкцій, і нагадує, щовипробувані повинні працювати самостійно. Інструкція: погоджуючись чи ні з нижчеподанимитвердженнями, необхідно вибрати одну з відповідей — «так» або «ні». Якщо Ви вагаєтесяз відповіддю, то згадаєте, що «так» має на увазі як явне «так», так й «скоріше так,чим ні». Теж стосується й відповіді «ні». Відповідати треба досить швидко, подовгуне замислюючись. Відповідь, яка першою спала на думку, як правило, є й найбільшвірною.
Обробка результатів. Ключ до опріснику: Одинбал одержують відповіді «так» на твердження 1-3, 6, 8, 10-12, 14, 16, 18-20 і відповіді«ні» на 4, 5, 7, 9, 13, 15, 17. Підраховується загальна кількість балів.
Підсумковий показник по кожній з підшкал можеперебувати в діапазоні від 0 до 20 балів.
Інтерпретація результатів: якщо випробуванийнабирає від 1 до 7 балів, то діагностується мотивація на невдачу (острах невдачі).Якщо він набирає від 14 до 20 балів, то діагностується мотивація на успіх (надіяна успіх). Якщо кількість набраних балів у межах від 8 до 13, то варто вважати,що мотиваційний полюс не виражений. При цьому, якщо у випробуваного 8-9 балів, тейого мотивація ближче до уникання невдачі, якщо 12-13 балів — ближче до прагненнядо успіху.
4. Методика дослідження схильності до ризику(Додаток Д)
Методика запропонована Г.Шубертом
Інструкція. " Вам пропонується відповістина 25 питань тесту. Для відповіді на пропоновані питання необхідно уважно прочитативаріанти відповідей і вибрати один з них, найбільш відображаючу Вашу думку.
Пропоновані варіанти відповідей:
а) «безумовно, так»
б) " у принципі, так"
в) «важко відповісти»
г) «тільки в екстрених ситуаціях»
д) «у жодному разі»
Обробка результатів. Варіанти відповідей: а)безумовно, так — 4 бали; б) у принципі, так- 3 бали; в) важко відповісти — 2 бали;г) тільки в екстрених обставинах — 1 бал; д) у жодному разі — 0 балів.
Підсумковий показник по кожній з підшкал можеперебувати в діапазоні від 0 до 100 балів.
Інтерпретація: 0 — 10 балів — винятково низькасхильність до ризику, 11 — 24 балів — низький ступінь схильності до ризику, 25 — 39 балів — знижений ступінь схильності до ризику, 40 — 60 балів — середній ступіньсхильності до ризику, 61 — 74 балів — підвищений ступінь схильності до ризику, 75- 90 балів — високий ступінь схильності до ризику, 91 — 100 балів — винятково високийступінь схильності до ризику.
Характеристика досліджуваних. В дослідженніприймали участь працівники 4-ПДПЧ та 41-ПДПЧ Червонозаводського районного відділуГоловного управління МНС України в Харківській області в загальній кількості 63особи. Респонденти чоловічої статі, віком від 21 до 45 років, з різним стажем службив структурі МНС (від 1 до 23 років). В дослідженні приймали участьодружені та неодружені досліджувані.
Опис ходу дослідження. Дослідження відбувалосяв учбовому класі, приміщення було провітрене, чисте, добре освітлене, в ньому дотримуваласьтиша. Тестування проводилися в груповому варіанті, з кожним караулом окремо, з інспекторамита працівниками, що займають керівні посади окремо, у груповому варіанті. Неблагоприємніфункціональні стани, недостатньо доброзичлива атмосфера тестування знижують результатипрояву необхідних психологічних особливостей. Щоб уникнути факторів, наведених вище,було мінімізовано мотивацію досягнення і зорієнтовано досліджуваних на прояв своїхприхованих якостей. З цією метою, уникалось відкрите обговорення предметної спрямованостіметодик, тобто досліджуваним не повідомлялось про те, що саме тестується.
Приблизний час проведення дослідження – 50 хвилин.Дослідження проводилось в період 25.04.08 по 23.05.08. Піддослідним видавалися наборибланків запітальників, далі зачитувалась інструкція що до особливостей кожного запитальника.Переконавшись, що діагностовані чітко зрозуміли, що від них вимагають як їм необхіднодіяти під час тестувань, тестуючий пропонував, таким чином, розпочинати процес роботиз цими тестами.
В разі утруднень з розумінням питання, вониотримували пояснення від тестуючого. Під час збору бланків тестуючим проводивсяконтроль якості їх заповнення.
Обробка та інтерпретація отриманих даних булазроблена на основі кількісної оцінки і якісного аналізу результатів дослідження.Всі дані, отримані в ході дослідження, представлені в зведеній таблиці (додатокА), в котру зведені результати дослідження тривожності Спілбергера й дослідженнятривожності Тейлор.
2.2Виявлення рівня тривожності у працівників МНС та інтерпретаціярезультатів
Для дослідження особливостей тривожності у працівниківМНС України використовувалися методики дослідження тривожності Тейлор та Спілбергера.
Результати дослідження підраховані за відповіднимключем. Дані отримані за допомогою цих методик дозволяють визначити рівень тривожностів професійній діяльності працівників МНС.
Дані отримані за допомогою методики Тейлор показуютьактивність особистості в колективі і процесі діяльності, визначають переважнийвид занять, темп діяльності, легкість встановлення контактів, значначастина питань фактично торкається виявлення особливостей вегетативного реагування.
Таким чином, проводячи аналіз отриманих даних,можна побачити, що серед співробітників МНС виявлені високотривожні, помірнотривожніі низько тривожні особистості. Найбільшу кількість становить низькотривожні працівники– 49% від загальної кількості досліджуваних(Таблиця 2.1). Низькотривожні характеризуютьсянайменшою схильністю до психосоматичних проявів тривоги, вони менш піддаються негативній.
Таблиця2.1.Показники рівню тривожності по шкалі тривоги Тейлор (у відсотках) Кількість осіб: % Високий рівень 22 38 Помірний рівень 11 17 Низький рівень 30 49
дії стресу, більш врівноважені, за рахунок більшсильної нервової системи, характеризуються вищою спроможністю до адаптації в мінливихумовах зовнішньої середи, ніж високотривожні, доля яких становить 34%. Особи, щомають помірний рівень тривоги складають 17% частку від усіх протестованих(Рис2.1).
/>
Рис.2.1Показники рівнів тривожності по шкалі тривоги Тейлор (у відсотках).
Методика виявлення тривожності Спілбергера розмежуєтривожність на особистісну і реакційну.
Особистісна тривожність. Вона може розглядатисяяк особистісна риса, що проявляється в постійній схильності до переживань тривогиу всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі й таких, які об'єктивно до цього нерозташовують. Вона характеризується станом несвідомого страху, невизначеним відчуттямпогрози, готовністю сприйняти будь-яка подія як несприятливе й небезпечне. Людина,піддана такому стану, постійно перебуває в настороженому й подавленому настрої,у неї утруднені контакти з навколишнім світом, що сприймається нею як страхаючийі ворожий. Закріплюючись у процесі становлення характеру до формування заниженоїсамооцінки й похмурого песимізму. Середнійпоказник по особистісній тривожності складає 33 бали – це помірне проявлення особистісноїтривожності, являє собою норму.
Середній показник по ситуативні тривожностіскладає 40 балів, цей показник вищий за особистісну тривожність через те, що самаситуація тестування викликав у досліджуваних напруження. Ситуативна тривожність,тобто породжена деякою конкретною ситуацією, що об'єктивно викликає занепокоєння.Даний стан може, виникає в будь-якої людини напередодні можливих неприємностей іжиттєвих ускладнень. Це стан не тільки є цілком нормальним, але й грає свою позитивнуроль. Воно виступає своєрідним мобілізуючим механізмом, що дозволяє людині серйозной відповідально підійти до рішення виникаючих проблем. Ненормальним є скоріше зниженняситуативної тривожності, коли людина перед особою серйозних обставин демонструєбезвідповідальність, що найчастіше свідчить про інфантильну життєву позицію, недостатньоїсамосвідомості.
Середній показник у досліджуваних по тривожностіТейлор складає 13 балів, що належить до діапазону низько тривожних, це означає,що в середньому протестовані мають загальний низький рівень тривожності в усіх сферахжиття, На психічному й фізичному рівнях. Їм властива реальна оцінка ситуація тасвоїх можливостей, присутня достатня швидкість реагування в екстремальних умовах.
2.3 Аналіз зв’язку рівня тривожності з мотивацієюу працівників МНС.
За даними тесту визначення мотивації успіху– острах невдачі маємо слідучу картину (Таблиця 2.2):
Таблиця2.2.Загальні показники остраху невдачі та мотивації на досягнення успіхуБали Показник К-ть осіб Відсоткова частка 1-7 Острах невдачі - - 8-9 Схильність до остраху 14 22% 10-13 Схильність до успіху 14 22% 14-20 Мотивація на успіх 35 66%
66% працівників МНС мають високу мотивацію надосягнення успіху, це означає, що більшість досліджуваних звичайно активні, ініціативні.Якщо зустрічаються перешкоди — шукають способи їхнього подолання. Продуктивністьдіяльності й ступінь її активності в меншому ступені залежать від зовнішнього контролю.Відрізняються наполегливістю в досягненні мети. Схильні планувати своє майбутнєна більші проміжки часу.
При виконанні завдань проблемного характеру,а також в умовах дефіциту часу результативність діяльності, як правило, поліпшується.Воліють брати на себе середні по труднощам або ж злегка завищені, хоч і здійсненнізобов'язання. Ставлять перед собою реально досяжні цілі. Якщо ризикують, то ощадливо.Звичайно такі якості забезпечують сумарний успіх, істотно відмінний як від незначнихдосягнень при занижених зобов'язаннях, так і від випадкового везіння при завищених.
22% атестованих не мають чітко вираженої мотивації,але мають схильність до уникання невдач, для них головне не допустити помилки, уникнутиневдачі, навіть ціною сильної трансформації первинної, головної мети, її повногоабо часткового недосягнення. Особи з такою домінуючою мотивацієюмають стійке намагання уникнути невдач у життєвих ситуаціях, пов’язаних з оцінкоюрезультатів її діяльності іншими людьми (Рис.2.2).
/>
Рис.2.2. Показники показникиостраху невдачі та мотивації на досягнення успіху
Виявлено тенденцію до оберненого кореляційного зв’язку між рівнем тривожностіТейлор та Мотивацією на досягнення успіху, що становить -0,5, це означає, що чимвіще рівень тривожності, тим нижче мотивація на досягнення успіху, тобто переважаєострах невдач і людина мотивує себе на уникнення невдач. Ми вважаємо, що це зумовленотим, що знаходячись в стані підвищеної тривожності, людина схильна уникати будьяких труднощів та несення відповідальності за виконання своїх обов’язків для неїтакож, значно важко, адже все це потребує значних зусиль.
2.4 Виявлення взаємозв’язку тривожності зі схильністю до ризику
Що стосується методики дослідження схильностідо ризику, то працівники МНС майже усі виявили середню схильність до ризику, середнійпоказник по цьому тесту складає 59 балів з можливих 100, це – середній ступінь схильностідо ризику, що знаходиться в діапазоні від 40 до 60 балів (Таблиця 2.3.). Це свідчитьпро те, що рятівники є сміливими, вони здатні придушувати захисні реакції при виникненністраху, остраху і якісно здійснювати свої наміри в об'єктивно або суб'єктивно небезпечнихдля життя, здоров'я й престижу ситуаціях. Звідси, сміливість може вважатися одниміз проявів самовладання.
57% опитуваних за результатами дослідження маютьсередню схильність до ризику (Рис 2.3.). Це означає, що досліджувані мають змогуадекватно оцінювати ситуацію та свої можливості, бережуть своє життя, в ситуаціїде треба швидко приймати рішення, користуються здоровим глуздом.
Таблиця2.3.Загальні показники схильності до ризику.Бали Рівень ризику: Кількість осіб: Відсоткова частка: 0-10 Крайнє низький - - 11-24 Низький - - 25-39 Занижений 3 5% 40-60 Середній 36 57% 61-74 Завищенний 13 21% 75-90 Високий 11 17% 90-100 Крайнє високий - -
/>
Рис 5.1. Загальніпоказники схильності до ризику
Між рівнем тривожностіта схильністю до ризику виявлено кореляцію р=-0,02 за показником кореляції Спирмена.Це підтверджує наші припущення, що чим вище рівень тривожності у працівника МНС,тим нижча буда схильність до ризику, і навпаки: чим нижчий рівень тривожності тимбільшу схильність ризикувати маємо.
Висновки до розділу 2
Метою дослідження є виявлення рівню тривожностіу працівників МНС.
Для виявлення взаємозв'язку рівня тривожностізі схильністю до ризику, мотивацією на успіх – остраху невдач та рівнем депресіївикористовувався метод кореляції Спірмена. Дані обробляли за допомогою статистичноїкомп'ютерної програми Statistika 5.0.
Було виявлено тенденцію до взаємозв’язку між рівнем тривожності Тейлорта Мотивацію на досягнення успіху, що становить р=-0,5, це означає, що чим віщерівень тривожності, тим нижче мотивація на досягнення успіху, тобто переважає острахневдач і людина мотивує себе на уникнення невдач. Між рівнем тривожності та схильністюдо ризику існує обернена кореляція р=-0,02. На низький рівень тривожності припадає високий рівень схильностідо ризику.
Таким чином, проводячи аналіз отриманих данних,можна побачити, що серед співробітників МНС виявлені високотривожні, помірнотривожніі низькотривожні особистості. Найбільшу кількість становить низькотривожні працівники– 49% від загальної кількості досліджуваних. Низькотривожні характеризуються найменшоюсхильністю до психосоматичних проявів тривоги, вони менш подаються негативній діїстресу, більш врівноважені, за рахунок більш сильної нервової системи, характеризуютьсявищою спроможністю до адаптації в мінливих умовах зовнішньої середи, ніж високотривожні,доля яких становить 34%. Особи, що мають помірний рівень тривоги складають 17% часткувід усіх протестованих.
Середній показник по особистісній тривожностіскладає 33 бали це помірне проявлення особистісної тривожності, являє собою норму.
Середній показник по ситуативні тривожностіскладає 40 балів, цей показник вищий за особистісну тривожність через те, що самаситуація тестування викликала у досліджуваних напруження.
3.Методичні розробки тренінгових вправ спрямованих накорекцію тривожності
Тренінгові вправи напрямлені на зниження рівнятривожності.
Ціль вправ – навчити досліджуваних з надмірноютривожністю релаксації та самоконтролю; усвідомлювати свої емоційні і фізіологічніпроцеси.
Час проведення: 3-3,5 години.
Вправа№1 Здібність до релаксації
Вступна частина.Якщо людина здатна релаксувати, то це допоможе їй досить швидко відновлювати силипісля будь-яких стресових ситуацій. Для того, щоб довідатися своєї здатності в цьомунапрямку й проводиться дана вправа тренінгу.
Основна частина.Учасникам пропонується зручно розташуватися в кріслі. Закрити очі. Руки покластина коліна або на ручки крісел. Спина повинна зручно опиратися на спинку крісла.Людині повинне бути зручно, ніщо не повинне йому заважати й не відволікати. Післятого, як учасники розташувалися, тренер пропонує проробити кілька вправ аутогеннойтренування (можна поставити магнітофонний запис, а можна працювати й самому тренерові).
Текст аутогенного тренування. «Починаємо розслаблення. Розслаблюютьсяноги… Розслаблюються пальці ніг, ступні й щиколотки. Розслаблюються ікри, колінай стегна… Розслаблюється область таза. Хвиля розслаблення піднімається від кінчиківпальців ніг усе вище й вище, заповнюючи ваші ноги зсередини. Ваші ноги розслаблені,розслаблені. Розслаблюються пальці рук… Розслаблюються кисті й зап'ястя… Розслаблюютьсяпередпліччя, лікті, плечі. Руки розслаблені… Розслаблюється плечовий пояс… груди…живіт… поперек. Розслаблюється спина, всі м'язи спини. Ваш тулуб розслаблений,розслаблено… Розслаблюються м'язи шиї. Голова м'яко опирається на спинку крісла,шия розслаблена. Розслаблюються м'язи особи. Особа розслаблена. Розслаблюються м'язичола… ока… щоки… губи… нижня щелепа… язик. Вся ваша особа розслаблена,розслаблено. Ви розслаблені, розслаблені. Ви відпочиваєте… ви відпочиваєте…(Пауза 20 сек.) А зараз — переплели пальці рук перед собою, потягнулися п'ятамивперед. Ока можна відкрити. Швидко приходимо в себе».
Підведення підсумків. Учасникам потрібно визначити, чи вдалося їм розслабити той або інший орган,ту або іншу частину тіла. Це дозволить зрозуміти, чи здатнийучасник релаксувати, і з якими ділянками тіла він не здатний упоратися, що зажадаєособливої підготовки.
Вправа№2 Самоконтроль
Вступна частина.Будь-яка психотерапія, у якій основне значення надається методикам навчання людинирозслаблюватися, контролювати свої рухи називається релаксаціонною терапією. Розслабленням'язів приводить до емоційної релаксації. Дана методика й буде запропонована учасникамтренінгу.
Основна частина.Текст для тренера. «Сідаєте зручніше в крісло. Покладете руки на стегна розкритимидолонями до себе. Закрийте очі. Зосередьтеся на своїй правій долоні — долоня розслаблена.Тепер починайте повільно, як можна повільніше, стискати пальці правої руки в куркуляпротягом однієї хвилини. Ми будемо вести відлік часу через кожні 10 секунд. Отже,вам дається одна хвилина на те, щоб сильно стиснути пальці правої руки в куркуля.І ще одна хвилина для того, щоб розтиснути його до вихідного, розслабленого положення.Настроїмося виконувати цю вправу плавно, дуже плавно, з повним зосередженням напальцях правої руки. Запам'ятовуйте свої відчуття й стежите за відліком часу. Отже,почали. (Оцінка часу кожні 10 секунд, до оцінки 60). Розтискаємо праву руку. (Оцінкачасу кожні 10 секунд, до оцінки 60). Таку ж вправу проробимо тепер для лівої руки.Протягом однієї хвилини стискайте пальці до вихідного стану. Запам’ятайте ті відчуття,які у вас були при виконанні вправ правою та лівою руками. Почали. (відміткачасу кожні 10 секунд до відмітки 60). Тепер розжимаємо руку. (відмітка часу кожні10секунд до відмітки 60). Ви добре запам’ятали ті уявлення, які у вас виникли привиконанні вправ правою і лівою руками? А зараз можна відкрити очі, потягнутися,розім’ятися.
Підведення підсумків. Учасників просять повідомити тренерові, на якій, приблизно, оцінці часувони відчули, що куркуль лівої й правої руки повністю стислий, і, навпаки, на якомупо рахунку ударі вони відчули розслабленість кисті. Тренер оцінює результат кожногоучасника.
Вправа№3 Зосередження
Вступна частина.Якщо в попередній вправі учасникам тренінгу пропонувалося контролювати свої діїй відчуття, то зараз їм потрібно буде навчитися зосереджувати.
Основна частина. Учасники розсідаються в крісла. Тренер сідає напроти всієї групи. Учасникигрупи закривають ока й уважно його слухають. Тренер, через інтервали в 10-15 секунд,вимовляє вголос назви якихось частин тіла, наприклад: права рука, кисть правої руки,вказівний палець правої руки, кінчик цього пальця, плечовий пояс, поперек, голова,ніс і т.д. Учасники зосереджують свою увагу на тих частинах свого тіла, які назвавтренер. Їм потрібно ясно відчути, внутрішньо відчути ці ділянки тіла. Після того,як учасники виконали концентрацію на зовнішніх ділянках тіла, можна перейти до внутрішніхділянок. Тренер називає внутрішні органи тіла, наприклад, шлунок, печінка, окремім'язи, язик, гортань й інші органи, уникаючи тільки концентрації на області серця.Учасники намагаються відчути ці ділянки тіла. На закінчення по команді тренера вонивідкривають очі.
Підведення підсумків. Тренер знову перераховує названі перед тим ділянки тіла, бажано в тійже послідовності. А учасники піднімають руку в тому випадку, якщо їм удалося сфокусуватиувага на цій ділянці. Всі учасники, що підняли руку, по черзі розповідають про своївідчуття.
Вправа№4 Контраст
Вступна частина.Властиво контраст — це різко виражена протилежність. На цьому й побудоване данавправа. Саме контраст дозволяє домагатися при релаксації дивних результатів.
Основна частина.Текст для тренера. «Сідаєте в крісла зручніше, закрийте очі, стисніть правуруку в куркуля. Стискайте міцніше, з максимальним зусиллям. Тримаєте куркуля максимальностислим протягом 10-12 секунд. А зараз упустите руку на стегно й із закритими очамиприслухайтеся до відчуттів у кисті й у передпліччя. Може бути, ви відчуєте тепло,розбухання руки й пальців, печіння й вага, а можливо — ледачу знемогу або пульсаціюв м'язах. Можливі й протилежні відчуття — прохолоді або легкості. Розповідайте почерзі про свої відчуття.
Тепер повторимо вправу з лівою рукою. Намагайтесятільки стиснути куркуля якнайсильніше й не послабляти напруга протягом паузи. Запам'ятовуйтеваші відчуття, щоб потім про їх розповісти. Тримаємо стислого куркуля з максимальнимзусиллям і напругою в плині 10 секунд. А тепер — миттєво розтиснули куркуль й опустилируку на коліно.
Зараз та ж сама вправа, але ви стискаєте обидвіруки одночасно. Застосовуйте максимальні зусилля: руки повинні тремтіти від напруги.
Одночасно розслабили руки й опустили їх на коліна».
Підведення підсумків. Тренер опитує всіх учасників. З'ясовує, у кого виникли самі яскраві враження.
Вправа№5 Асоціації
Вступна частина.Часом асоціації допомагають людині не тільки зрозуміти все навколо його, але й проникнутив підсвідомість як своє, так й іншої людини. Адже асоціація — це зв'язок між психічнимиявищами, при якій актуалізація (сприйняття, подання) одного з них спричиняє появуіншого. Крім того, асоціювання в досить сильному ступені впливає на можливості людиниконтролювати свої дії й поводження, а виходить, у нього підвищуються можливостірелаксувати.
Основна частина.Текст для тренера. «Сядьте в крісла так, щоб кожен учасник міг бачити всіхінших. Потренуємся в створенні асоціацій. Постарайтеся описати стан один одногопо їхньому зовнішньому прояві, використовуючи всілякі асоціації, залучаючи образніхудожні метафори, коли людський голос може бути, наприклад крижаним, густим абооксамитовим. Погляд — палючої або колючим. Вираження особи — кислим, пісним і т.д.Можна виражати свої відчуття через кольори, кольори — через звуки, звуки — черезформу, можна використати різні відтінки протилежних якостей: темне — світле, велике- маленьке, пластичне — тендітне, глибоке — дрібне, шорстке — гладке, яскраве — блякле, гостре — прісне й т.д.
Кожен учасник по черзі починає описувати стануінших учасників, використовуючи метафори, образні порівняння, різні асоціації. Можетеописати декількох учасників, не обов'язково всіх. Описуваний учасник або підтвердить,погодиться з даним йому описом, або виразить свою незгоду, але в кожному разі — прокоментує сказане».
Підведення підсумків. У ході підведення підсумків проводиться обговорення як внутрішніх станівкожного учасника, так і стану учасника, що асоціює іншого.
Вправа№6 Згущення
Вступна частина.Здатність людини повною мірою розуміти психічні процеси, що відбуваються в ньому,можливі тільки при вмінні релаксувать, тобто повністю розслаблюватися.
Основна частина.Текст для тренера. «Сідаємо зручно в крісла, закриваємо ока. Напружуємо найбільшосвоєну групу м'язів, наприклад, м'яза долоні. Після цього розслаблюємося й домагаємосяв цьому місці виразного відчуття ваги й тепла. Після того як ви відчули розслабленість,згущення тепла, постарайтеся перемістити цей згусток в іншу область тіла, наприклад,від долоні по руці, перевести його в плече, а може бути — від стопи до стегна йназад. Як тільки вам удалося перемістити відчуття ваги або тепла в іншу частинутіла й потім повернути назад, скажіть тренерові: «Готово!».
Підведення підсумків. Учасники по черзі розповідають один одному про свої відчуття, про те,що вони почували, виконуючи вправу.
Вправа№7 Гойдалка
Вступна частина.Величезне значення для загартування організму й психіки людини мають уміння розслаблюватисяй напружуватися. Ця своєрідна гойдалка допомагають здобувати навички стресостійкості.
Основна частина.Текст для тренера. «Сядьте в крісла, закрийте очі. Сконцентруйте увагу насвоєму подиху. Спробуйте відчути його як рух свого тіла по вертикалі. На вдиху — ви переборюєте земне тяжіння — піднімаєтеся нагору, а на видиху — вільно падаєтевниз. Через кілька вдихів і видихів вам удасться розгойдати в собі ці сходженняй занурення, причому уявлювана амплітуда внутрішніх відчуттів повинна в сотні разівперевершувати реальні підйоми й опускання грудної клітини при подиху».
Підведення підсумків. Кожен учасник оцінює, наскільки легко йому вдавалося спливати й поринатисинхронно з подихом.
Для визначення результативності розробленоїнами програми, із всієї вибірки була обрана група з найвищими показниками ситуаційноїтривожності за методикою Спілбергера. Із представниками цієї групи, чисельністьякої склала 26 досліджуваних, були проведені вищевикладені тренінгові вправи. Позавершенню занять ми провели контрольний вимір за методикою Спілбергера.
Ця методика була обрана з тієї причини, що рівеньситуаційної тривожності в більшій мірі піддається змінам, а саме зниженню в нашомувипадку, на відмінну від особистісної тривожності, що є відносно сталим показником.
Аналіз отриманих даних показав, що результатиметодики після проведення тренінгових вправ зросли. Так середній бал рівня тривожностів обраній нами групі спочатку становив – 52,7, що по інтерпритациї відповідає високійтривожності. Після проведеного нами заняття середній бал знизився до 25,7. Якщобрати до уваги те, що максимальна кількість балів, що респондент може набрати, відповідаючина питання методики, становить 80 балів, а мінімальна – 20, то ми можемо затверджувати,що завдяки проведенню тренінгових занять рівень тривожності знизився до середньоїмітки. Цю тенденцію може наочно продемонструвати Рис.3.1.
Також, для визначення значимості отриманих уході повторного дослідження результатів був застосований метод статистичної обробкирезультатів. А саме для підтвердження значимості розходжень ми застосували Т-критерійдля залежних вибірок. Коефіцієнт p склав 0,02.
Цей факт дозволив нам зробити висновок про те,що розходження, які були визначені на вибірці опитуваних, характерні не тільки,безпосередньо для конкретних опитуваних, які брали участь в дослідженні, але й дляпредставників цієї професій у цілому. Тож ми можемо стверджувати, що розробленанами програма є ефективною та при систематичному застосуванні може привести до щебільш позитивних результатів ніж ті, що були продемонстровані нами.
/>
Рис.3.1Порівняльна характеристика середніх балів до та після проведення тренінгових вправ
Методичні рекомендації що до зниження рівнятривожності
Як відомо, стрес має свою природу, тому дужеважливо в цій природі розібратися. Причини тривожності для кожного, звісно, індивідуальні,але Можна припустити, що здебільшого вся справа у надмірній реакції на значимі події.Для того, щоб навчитися реагувати більш конструктивно необхідно проробити наступнуроботу:
«Подивитися» на хвилюючу подію й переосмислитиїї для себе і спробувати знизити рівень драматизації події.
Спробувати думати про майбутню подію простіше,більш конструктивно, позитивно. Що стосується помилок, промахів, то їх може допуститикожен, і виправити їх теж можливо.
Загальна схема роботи з потенційним стрес-факторомпроста і зрозуміла: розкласти ситуацію «по поличках», знизивши, такимчином, свою реакцію на неї.
Таким чином, можна високо тривожним працівникамнавчитися справлятися з тривожністю самостійно, виконуючі такі рекомендації:
1. Навчання прийомам м'язового розслаблення- релаксації.
2. Скласти так називану "Ієрархію страхів",що являє собою список ситуацій, здатних викликати страх, а значить і тривогу (приблизно10-15 позицій). Список починається із ситуації, що володіє найменшим впливом, закінчується- «найстрашнішої».
3. Формування реакції м'язового розслабленнязамість реакції страху. Суть цього кроку в наступному: перебуваючи в стані релаксації(перший пункт), треба штучно «викликати» спогад про ситуації, що приводятьдо виникнення страху, а потім за допомогою тієї ж релаксації знімати виникаючу тривогу.Ситуації варто представляти один по одному від менш страшних до більше страшних,навіть жахливих. У результаті цього поступово тривога просто перестане виникати.Це порозумівається тим, що релаксація (або розслаблення) — стан, прямо протилежнетривозі (напрузі). Але щоб зуміти пройти цей етап успішно, необхідно добре опануватиметод релаксації.
4. Щоб результати можна було проконтролюватитреба завести щоденник і записувати туди свої успіхи і невдачі у боротьбі з тривожністю.За кожний, навіть, малий успіх себе необхідно хвалити, невдачі аналізувати, щобв схожій ситуації їх знов не повторювати. Цей пункт допоможе, також, покращити своюсамооцінку, як відомо у тривожних людей самооцінка занижена.
5. Щоб запобігти тривожності у незнайомих, новихситуаціях, можна продумувати план своїх дій заздалегідь, наприклад, перед важливоюподією продумати свою поведінку. Таким чином, ситуація вже не буде настільки новаі стресова.
Висновки до розділу 3
На сучасному етапі існування та розвитку державивиникає загострення суперечностей між природою і суспільством, що призводить довеликих катастроф, стихійних лих та інших надзвичайних ситуацій, які потребуютьнегайного реагування. Для своєчасної та умілої ліквідації наслідків надзвичайнихситуацій повинні залучатись добре підготовлені фахівці, які вимушені працювати векстремальних умовах, де діє велика кількість стресогенних чинників.
До таких професій належить професія пожежних-рятувальників.Професійна діяльність цих людей здійснюється в ризиконебезпечних умовах: дія високоїтемператури, задимленість, небезпека попасти під уламки будівель, загроза поранитисьабо загинути.
В цих умовах у працівників пожежно-рятувальнихпідрозділів може виникати тривожність, яка детермінують негативні зміни в психіціі діяльності. Ці розлади, безумовно, повинні піддаватись психокорекції, а боротисяз їх виникненням треба заходами психопрофілактики.
Тренінгові вправи, розроблені нами, направленіна навчання особистості контролюванню та корекції власних емоційних станів. Дляцього були обрані вправи направлені на глибоку релаксацію та опанування способамисамоконтролю.
Емпіричне дослідження тривожності до та післяпроведення тренінгового зайняття показали, що обрана нами форма корекції надмірноїтривожності є дійсно ефективною. Для вирішення подібних проблем, або навіть деякихформ дезадаптації мі пропонуємо використовувати ці вправи. Також, нами були розробленіметодичні рекомендації, якими можна користуватися у повсякденному житті.
Висновки
У ходінаписання магістерської дипломної роботи нами був визначений ряд певних завдань.У ході вирішення цих завдань ми зробили наступні висновки.
1.Проаналізувавшипсихологічну літературу по проблемі тривожності особистості можемо зробити висновокпро те, що тривожність — це не одномірний явище, а сукупність психологічних явищ,що супроводжують тривожність і підкріплюють одне одного, тривалість яких залежитьвід зовнішніх умов і індивідуальних особливостей суб'єкта. У психологічній літературінемає єдиного погляду на те, як формується тривожність, і які фактори впливаютьна цей процес. По цьому питанню існує ряд точок зору, у захист кожної з яких приводятьсяпереконливі аргументи. Безсумнівно, це пояснюється складністю такого явища, як тривожність.
Тривожність або стан втрати рівноваги, виникає,коли випробовуваний людиною рівень стресу не відповідає оптимальному для його конституції.Спокій, або стан рівноваги або псєвдорівноваги, виникає при оптимальному рівні стресу,що відповідає конституції індивідуума, як у випадку здорового балансу (рівновага),так й у випадку нездорового балансу (псєвдорівновага).
Прагнення до самоствердження, до того, щоб задопомогою діяльності задовольнити свої високі притягання, за інших рівних умов,швидше породжує афективні реакції, чим діловий мотив, тобто зацікавленість у самійроботі.
Виникла тривожність, напруженість, внутрішнянезадоволеність жадають від людини пошуків виходу. Людина повинна зрозуміти, щоїй потрібно змінити у своєму житті, від чого вона повинна відмовитися, щоб знайтищось нове. Розвиток людини, його «ріст» іде лише тоді, коли він робитьвнутрішню психологічну роботу, що вимагає нова життєва ситуація.
Ця робота складається насамперед у виявленніз тим часом, хто він є насправді й ким би хотів бути; що він має й що він хотівби мати. Ця робота включає й вироблення точного реального подання про саму новуситуацію, про дійсне відношення його до значимого для нього людям. Лише зробившиці дії, людина може починати будувати своє нове життя на реальній основі.
2. Проведення емпіричного дослідження та аналізйого результатів показав що рівень тривожності працівників МНС, в загальному виглядіне перевищує норму. Лише третя частинадосліджуваних продемонструвала високий та вищий за середній рівень тривожності.
3. Розробка системи заходів, спрямованих зниженнятривожності у професійній діяльності дала нам змогу зробити певні висновки. Тренінговівправи, розроблені нами, направлені на навчання особистості контролюванню та корекціївласних емоційних станів, опануванню методів розслаблення. Для цього були обранівправи направлені на глибоку релаксацію та виведення сприйняття проблемної зонипрофесійного становлення з емоційної нестабільності.
4. Повторне вимірювання тривожності після проведеннятренінгового зайняття показали, що обрана нами форма корекції тривожності є ефективною.Для вирішення подібних проблем, або навіть деяких форм дезадаптації ми пропонуємовикористовувати ці вправи. Вони також можуть використовуватись особисто людиною,яка потрапила в стресову ситуацію, у формі аутотренінгу.
5. Нами були розроблені методичні рекомендації,що до зниження тривожності, які можна використовувати у повсякденному житті, вонипрості і ефективні і не потребують особливих умов.
Отож,підсумовуючи інформацію, викладену в дипломному дослідженні, ми можемо сказати,що ціль, яка була обрана на початку дослідження досягнута повною мірою. Розробленітренінгові заняття мають ефективний вплив на успішність подолання психологічнихособливостей професійного становлення.
Список використаної літератури
1. Аболин Л.М. Психологические механизмы эмоциональной устойчивости человека.Казань: Изд-во КазГУ, 1992. .-.158с.
2. Александровский Ю.А. «Пограничные психические расстройства». М.: Медицина,1993. – 239с.
3. Анохин П.К. Эмоции. \ Психология эмоций. — М.: Педагогика, 1990, с.214-276.
4. Бодров В.А. Психологический стресс: развитие учения и современное состояниепроблемы.- М.: Институт психологии РАН, 1995. – 146с.
5. Бодров В.А. Информационный стресс: Учеб.пос..-М.: ПЭРСЭ, 2000,- 352с
6. БожовичЛ.И. «Проблемы формирования личности» под ред. Д.И. Фельдштейна, М.,1995. с 352
7. Бороздина Л.В., Залученова Е.А. Увеличение индекса тревожности прит расхождении уровней самооценки и притязаний //Вопросы психологии,1993, №1, с.104 — 113.
8. Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь-справовчник по психодиагностике.– СПб., 1999. – 239с.
9. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве:Норма и отклонения.- М.: Педагогика, 1990. – 211с.
10. Василюк Ф.Е. Психология переживания. М., МГУ, 1991.– 112с.
11. Вилюнас В.К. Основные проблемы психологической теории эмоций. – М.: Педагогика,1990 – 165с.
12. Додонов Б.И. В мире эмоций. — Киев, 1995. — 189с.
13. ИзардКэррол Э. Психология эмоций. СПб.: Питер, 2000. – 274с.
14. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. СПб.: Питер, 2001. – 366с.
15. Ильин Е. П. Психология индивидуальных различий – СПб.: Питер, 2004– 386с.
16. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. – СПб., 2000. – 427с.
17. Китаев Н.С., Смык Л.А. Психология стресса. — М.: Наука, 1990.- 96с.
18. Короленко Ц.П. Психология человека в экстремальных условиях. — Л.:Наука, 1990. -271с.
19. Кулагин Б.В. Основы профессиональной психодиагностики. – М., Питер, 1991. – 215 с.
20. Куликов Л.В. Психологические исследования: Методические рекомендациипо проведению.- СПб.: Речь, 2001,-184 с.
21. Леонова А.Б., Чернышева О.Н. Психология труда и организационная психология:современное состояние и перспективы развития.-М.: Радикс, 1995. – 319с.
22. Лук А.Н. Эмоции и личность. М., 2004. – 195с.
23. Лучшие психологические тесты. / Под ред. А.Ф.Кудряшова.- Петрозаводск,1992.– 285с.
24. Майерс Д. Социальная психология. С –Пб., МОДЭК, 1997.– 342с.
25. Наенко Н.И. Психическая напряженность. -М.: Изд-во МГУ,1990,-112 с.
26. Немов Р. С. Психология: Учеб. Пособие для студентов высш. пед. учеб.заведений: В 3 кн. – кн. 3: Психодиагностика. Введение в научно – психологическоеисследование с элементами математической статистики – 3-е изд. – М.: Гуманит. ЦентрВЛАДОС, 1998. – 632 с.
27. Панин Л.Е., Соколов В.П. Психосоматические взаимоотношения при хроническомэмоциональном напряжении. — Новосибирск: Наука, 1981. — 176с.
28. Прихожан А. М. Причины, профилактика и преодоление тревожности.//Ж.«Психологическая наука и образование» 1998, №2.
29. Психические состояния./Сост. И общ.ред. Л.В.Ку-ликова.-СПб.: Питер,2000. – 317с.
30. Пугачев В.П. Тесты, деловые игры,тренинги в управлении персоналом. – М.: Аспект-Пресс, 2000. – 400 с.
31. Рудик П. А. Мотивы поведения деятельности. М., Наука, 1990. – 136 с.
32. Соколова Е. Т., Николаева В.В. Особенности личности при пограничныхрасстройствах и соматических заболеваниях. М., Просвещение, 1991.– 204с.
33. Соколова Е. Т. Самосознание и самооценка при аномалиях личности. М.,МГУ, 1990.– 352с.
34. Спилбергер Ч.Д. Концептуальные и методологические проблемы исследования тревоги. //Стресс и тревога в спорте. -М.: Спорт, 1991. – 142с.
35. «Тревога и тревожность». Сост. и общая редакция В.М.Астапова. СПб.:Питер, 2001.
36. Тревога. Тревожность. Явления тревожного ряда./Психологический словарь (Под ред. В.П. Зинченко, Б.Г.Мещерякова)- М.: Педагогика-Пресс, 1999, с.385-386.
37. Ханин Ю.Л. Исследование тревоги в спорте. //Вопросы психологии. — 1998. №6.- с.94-106
38. Хорни К. Невроз и развитие личности. М., МОДЭК, 1998.– 267с.
39. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. М., Владос-Пресс, 1997.– 498с.
40. Эмоции и личность. Учебное пособие: практикум / сост. Строков Тюмень:ТГУ, 1998 – 342с.
Додаток Б
Тревожность личности. Шкала Тейлор
Если ваше утверждение соответствует вашему поведениюили характеру напишите “да”. В противном случае — напишите “нет”. Если вы затрудняетесьс ответом, напишите “не знаю”. Работать нужно быстро, не пропускать вопросов, представлятьсебе наиболее типичные ситуации. Никаких дополнительных надписей делать не следует.
1. Обычно я работаю с большим напряжением.
2. Ночью я засыпаю с трудом.
3. Для меня неприятны неожиданные измененияв привычной обстановке.
4. Мне нередко снятся кошмарные сны.
5. Мне трудно сосредоточиться на каком-либозадании или работе.
6. У меня чрезвычайно беспокойный и прерывистыйсон.
7. Я хотел бы быть таким же счастливым, как,на мой взгляд, счастливы другие.
8. Безусловно, мне не хватает уверенности всебе.
9. Мое здоровье сильно беспокоит меня.
10. По временам я чувствую себя совершенно бесполезным.
11. Я часто плачу, у меня “глаза на мокромместе”.
12. Я замечаю, что мои руки начинают дрожать,когда я пытаюсь сделать что-нибудь трудное или опасное.
13. Временами, когда я нахожусь в замешательстве,у меня
появляется сильная потливость, и это чрезвычайнобеспокоит и
смущает меня.
14. Я часто ловлю себя на мысли, что меня что-тотревожит.
15. Нередко я думаю о таких вещах, о которых не хотелось бы говорить 16.Даже в холодные дни я легко потею.
17. У меня бывают периоды такого беспокойства,что я не могу усидеть на месте.
18. Жизнь для меня связана с необычайным напряжением.
19. Я гораздо чувствительнее, чем большинстволюдей.
20. Я легко прихожу в замешательство.
21. Мое положение среди окружающих сильно беспокоитменя.
22. Мне очень трудно сосредоточиться на чем-либо.
23. Почти все время я испытываю тревогу из-закого-нибудь или из-за чего-нибудь.
24. Временами я становлюсь таким возбужденным,что мнетрудно заснуть.
25. Мне приходилось испытывать страх даже втех случаях, когда я точно знал, что мне ничего не угрожает.
26. Я склонен принимать все слишком всерьез.
27. Мне кажется порой, что передо мной нагроможденытакие трудности, которые мне не преодолеть.
28. Порой мне кажется, что я ни на что не годен.
29. Я почти все время чувствую неуверенностьв своих силах.
30. Меня весьма тревожат возможные неудачи.
31. Ожидание всегда нервирует меня.
32. Бывали периоды, когда тревога лишала менясна.
33. Иногда я расстраиваюсь из-за пустяков.
34. Я человек легковозбудимый .
35. Я часто боюсь, что вот-вот покраснею.
36. У меня не хватает духа вынести все предстоящиетрудности.
37. Порой мне кажется, что моя нервная системарасшатана, и я вот-вот выйду из строя.
38. Обычно мои руки и ноги достаточно теплые.
39. У меня обычно ровное и хорошее настроение.
40. Я почти всегда чувствую себя вполне счастливым.
41. Когда нужно чего-либо долго ждать, я могуэто делать спокойно.
42. У меня редко бывают головные боли послепережитых волнений и неприятностей.
43. У меня не бывает сердцебиения при ожиданиичего-либо нового или трудного.
44. Мои нервы расстроены не больше, чем у другихлюдей.
45. Я уверен в себе.
46. По сравнению с другими я считаю себя вполнесмелым.
47. Я застенчив не более, чем другие.
48. Обычно я спокоен, и вывести меня из себянелегко.
49. Практически я никогда не краснею.
50. Я могу спокойно спать после любых неприятностей.