Проблеми сім'ї
Соціальні проблеми сім'ї та сімейно-шлюбних відносин. Сім'я — це головна цінність. Кровна сім'я — це цінність в першу чергу. І проблемною, кризовій родині потрібно допомагати на ранній стадії, поки вона ще не деградувала. Сучасна сім'я в силу соціально-економічних потрясінь у країні відчуває величезні труднощі. Російське суспільство, що знаходиться в соціально-економічній кризі, не в змозі допомогти і підтримати інститут сім'ї. Не витримуючи зовнішнього деструктивного натиску, сім'я руйнується. Основна мета сучасної сім'ї сьогодні — вижити. Проблеми родини представляють інтерес, як для фахівців, так і для неспеціалістів, тому що ці проблеми стосуються кожного і є одним з показників якості життя населення та добробуту суспільства. Соціальні проблеми сім'ї відображають тісну залежність сім'ї від суспільства. Сім'я виконує важливі соціальні функції в суспільстві і з цієї причини держава і громадські організації об'єктивно зацікавлені в тому, щоб створювати необхідні умови, проводити соціальну роботу, спрямовану на вдосконалення сімейно-шлюбних відносин та зміцнення сім'ї. Було б утопією вважати, що високий рівень життя і соціальних послуг вирішить проблеми сімейно-шлюбних відносин і запобіжить розпад сімей, дозволить інші проблеми сімейно-шлюбних відносин. Статистика показує, що в демократичному суспільстві при будь-якому рівні життя розпад сімей складає 30%. При цьому слід враховувати, що при однаковій статистикою мотиви розпаду сімей, субординація цих мотивів, а також проблеми взаємин у сім'ях мають свої суттєві відмінності в різних соціальних системах. До однієї з основних соціальних проблем сім'ї можна віднести різке омолодження шлюбів. Нижня планка юридичної шлюбного віку досягла 16 років.
Середній шлюбний вік становить 19-21 рік. Статистика також показує, що 40% молодих сімей у віці до 24 років розпадається через рік-два після одруження. У цілому розпад сімей на сьогоднішній день складає 76-78% щорічно. Таким чином, розпад сімей є самою серйозною соціальною проблемою. Поряд з психоемоційними та фізіологічними причинами до соціальних причин розпаду сімей фахівці відносять наступні причини: - Пияцтво одного з подружжя. Дана причина займає перше місце серед причин розпаду сімей і в радянський період. Але тоді з цієї причини розвалювалося до 50% сімей, сьогодні з цієї причини розпадається 80% сімей. - Несприятливі житлові та побутові умови. (У радянський період ця причина займала 4-е місце серед соціальних причин) - Незгода з традиційним розподілом ролей у сім'ї. Історично так склалося, що основне навантаження з ведення домашнього господарства виконується жінками. Соціальна проблема полягає в тому, що жінка поряд з чоловіком і нарівні з ним бере участь у суспільному виробництві. Таким чином, відвойоване право для жінок брати участь у суспільному виробництві нарівні з чоловіком обернулося для неї не тільки перемогою, але і поразкою, тому що додало жінці нові проблеми. - Низький рівень культури сімейно-шлюбних відносин - Підвищення взаємної вимогливості подружжя один до одного (Цю причину фахівці зазвичай називають в останню чергу) Вищезгадана кваліфікація та розмежування причин має місце лише в теоретичному аналізі. У реальному житті психоемоційні, фізіологічні і соціальні причини тісно взаємопов'язані. Поряд з негативними явищами в сімейно-шлюбних відносинах, що призводять до розпаду родин, позначилися і позитивні тенденції у зростанні самосвідомості подружжя. Треба відзначити, що об'єктивної соціальною причиною погіршення сімейно-шлюбних відносин є і низький рівень соціальних послуг, соціальної роботи з сім'я ми.
Проблеми родини, що має дітей, схильних до вживання наркотичних речовин. Сімейні причини залучення дітей до наркотиків З точки зору системної сімейної психотерапії сім'я — це вид соціальної системи, що характеризується певними зв'язками й відносинами її членів, які проявляють себе в кругових патернах взаємодії, в їх структурі, ієрархії, у розподілі ролей і функцій. Сім'я — один з елементів мікросередовища, в якій формується особистість людини. У сім'ї діє складна система взаємовідносин, де кожен її член займає певне місце, бере участь у виконанні певних функцій, підтримує прийнятний рівень міжособистісних взаємодій.
Сім'я являє собою динамічну мікросистему, що знаходиться в постійному розвитку. У ній, як в інтимному первинній групі, передбачається емоційний потяг її членів один до одного, повага, відданість, симпатія і любов, які сприяють довірливості у відносинах. Найважливішими характеристиками сім'ї є її функції і структура. ФУНКЦІЇ — це сфера життєдіяльності сім'ї, безпосередньо пов'язана із задоволенням певних потреб її членів.
Можна виділити кілька функцій сім'ї:
1) ВИХОВНА. Вона полягає в задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, вихованні, самореалізації в дітях. Сім'я забезпечує соціалізацію підростаючого покоління, а також взаємовплив членів сім'ї один на одного;
2) ГОСПОДАРСЬКО-ПОБУТОВА полягає у задоволенні матеріальних потреб і збереженні здоров'я її членів. У ході виконання цієї функції забезпечується відновлення витрачених у процесі праці сил;
3) ЕМОЦІЙНА полягає в задоволенні членами сім'ї потреб у симпатії, повазі, підтримці, психологічному захисті. Сім'я сприяє емоційній стабілізації її членів, активно сприяє збереженню їх психічного здоров'я;
4) ДУХОВНОГО (КУЛЬТУРНОГО) СПІЛКУВАННЯ полягає у задоволенні потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні. Сприяє культурному, духовному та моральному розвитку особистості;
5) ПЕРВИННОГО СОЦІАЛЬНОГО КОНТРОЛЮ виражається у забезпеченні виконання соціальних норм поведінки усіма членами сім'ї, особливо тими, хто в залежності від ряду причин (вік, наявність захворювання тощо) не здатний виконати їх самостійно;
6) Сексуально-еротичні Складається в задоволенні сексуально-еротичних потреб подружжя та забезпеченні біологічного відтворення. З плином часу в сімейному функціонуванні відбуваються зміни: одні функції втрачаються, інші змінюються відповідно з новими соціальними умовами.
СТРУКТУРА СІМ'Ї включає число, склад, сукупність взаємовідносин між її членами і соціальним оточенням. Структурний підхід до аналізу сім'ї заснований на уявленні про те, що сім'я є щось більше, ніж індивідуальна біопсіходінаміка її членів. Взаємодія членів сім'ї підпорядковується певним закономірностям, які зазвичай не формулюються явно або навіть не усвідомлюються, проте формують єдине ціле — структуру сім'ї. Реальність структури сім'ї іншого порядку, ніж реальність кожного з її членів.
Аналізувати структуру родини необхідно за основними її параметрами — згуртованості, ієрархії, гнучкості, зовнішнім і внутрішнім кордонів, рольової функції кожного з її членів, характеру структурних проблем. Ці параметри мають важливе значення з точки зору аналізу сімейних причин залучення дітей до наркотиків, а також організації первинної та вторинної профілактики наркоманії. Згуртованість визначається як емоційний зв'язок, близькість або прихильність членів сім'ї. Поняття ієрархії використовують у вивченні структури ролей, правил всередині сім'ї, а також у визначенні ступеня впливу кожного члена сім'ї на інших. Термін «кордон» застосовують в описі взаємин між сім'єю та її соціальним оточенням (зовнішня межа), а також між різними членами сім'ї (внутрішня межа). Якщо зовнішня межа дуже жорстка, то обмежений обмін інформацією між сім'єю та оточенням, настає застій у системі, якщо слабка — члени сім'ї більше пов'язані із зовнішнім середовищем, ніж між собою.
Якщо внутрішні кордони між батьками і дітьми жорсткі, то батьки зайняті лише собою; якщо слабкі, то відбувається перерозподіл ролей у сім'ї та втручання в інтимну сферу один одного. У внутрішніх кордонах існує також поняття «межі поколінь», яке розкриває сутність відносин всередині кожного з поколінь родини. У добре функціонуючих сім'ях правила, що керують взаємодіями між батьками та між дітьми, відрізняються від правил батьківсько-дитячих відносин. Батьківські діади показують більш високу ступінь згуртованості. Практично в 95% випадків наркоманії у підлітків ми стикаємося з сім'ями, де перераховані параметри порушені і мають негативний вплив на розвиток особистості дитини. У структурі сім'ї можна виділити взаємини: подружні, батьківсько-дитячі, між братами і сестрами (сибсів), і між родичами.
Подружні взаємини — це система почуттів, установок, особливостей сприйняття партнерів по шлюбу, розуміння і прийняття ними один одного. На думку Т.М. Мішиной, стиль подружніх взаємин — найбільш змістовна і суттєва характеристика спільного життя подружжя. Під стилем вона розуміє «стійку сукупність властивостей, властивих даному взаємодії протягом тривалого часу, визначену у головних тенденціях і характеристиках діяльності пари як цілого». Характер сімейних взаємин можна визначити за допомогою циркулярної моделі Олсона, що включає дві осі: згуртованість — емоційне прийняття членами сім'ї один одного і гнучкість — можливість зміни у сімейному керівництві, в сімейних ролях і правилах, що регулюють взаємини. Дані параметри задають тип сімейної структури. Олсон виділяє чотири рівні згуртованості і чотири рівні гнучкості: дуже низький, низький до помірного, помірний до високого і надмірно високий. З них низький до помірного і помірний до високого — центральні, а дуже низький і надмірно високий — крайні. Кожному рівню згуртованості і гнучкості відповідають певні типи сімейних структур. До центрального рівня згуртованості відноситься роздільний і об'єднаний типи взаємин: роздільний носить деяку емоційну відстороненість, але вона не є крайньою, об'єднаний характеризується емоційною близькістю і лояльністю.
До центрального рівня гнучкості відноситься структурований і гнучкий типи взаємин: структурований передбачає деяку демократичність, стабільні ролі й сімейні правила; гнучкий — абсолютно демократичний, ролі розділяються між членами сім'ї і при необхідності змінюються. Центральні рівні забезпечують збалансоване і оптимальне сімейне функціонування. Члени сімей збалансованих типів здатні поєднувати власну незалежність з тісними зв'язками всередині сім'ї. Крайнім рівням згуртованості відповідають роз'єднаний і заплутаний типи взаємин: роз'єднаний — це емоційне поділ, неузгодженість поведінки, байдужість один до одного; заплутаний — характеризується наявністю в сім'ї доцентрових сил, крайнощі у вимогах один до одного, повної залежності один від одного всіх членів сім'ї. Крайніми рівнями гнучкості відповідають ригідний і хаотичний типи взаємин: ригідний-невтручання в особисті справи, емоційне дистанціювання членів сім'ї, зведене в принцип взаємного поводження, незважаючи на наявність внутрішніх уподобань і турботи про добробут одне одного; хаотичний — відсутність більш-менш стійких правил розподілу обов'язків . У кризові моменти рішення приймаються імпульсивно, а ролі членів сім'ї неясні і зміщені. Крайні рівні згуртованості та гнучкості властиві проблемним сім'ям. 100% обстежених нами сімей наркоманів в період, що передує їх наркотизації, були проблемними. Батьківсько-дитячі відносини — це система різноманітних почуттів батьків і дітей по відношенню один до одного, особливостей сприйняття, розуміння характеру особистості і вчинків один одного. Є.О. Смирнова, розкриваючи специфіку батьківсько-дитячих відносин, вважає, що вони характеризуються емоційною значущістю, амбівалентністю і змінюється в міру дорослішання дитини. На наш погляд, динамічність батьківсько-дитячих відносин залежить від вікових змін, як дитину, так і батьків. Вік — це фактор, який обумовлює всі відносини особистості, в тому числі і ставлення до дітей. У відповідності з теорією прив'язаності, сформульованої Д. Боулбі і М. Ейнсворт, найважливіші параметри батьківського ставлення — це ніжність, турбота, чутливість до потреб дитини, надійність, забезпечення безпеки, передбачуваність, послідовність. Батьківсько-дитячі відносини, які в даній теорії називаються прихильністю, включають в себе дві протилежні тенденції. Одна з них — прагнення до пізнання, до ризику, хвилюючим ситуацій, а інша — до захисту і безпеки.
Перша спонукає дитину до відокремлення від батьків і прагненню до зовнішнього світу, друга повертає його назад у сім'ю. Уміння батьків адекватно заохочувати ці тенденції визначає корисність батьківського відносини для розвитку дитини. Наші дослідження сімей наркоманів показують, що значне переважання в сім'ї однієї тенденції над іншою може стати причиною девіантної поведінки дитини. У структурі батьківсько-дитячих відносин необхідно виділити установку батьків, тобто систему або сукупність емоційного батьківського ставлення до дитини, сприйняття ними дитини батьком і способів поведінки з ним. У літературі (О. С. Сермягін) поняття «батьківські стилі» і «стилі виховання» вживаються синонімічно поняттю «позиції», хоча для позначення установок, які не пов'язані з конкретною дитиною, а характеризують ставлення до дітей взагалі, доцільніше зберегти термін «стилі виховання ». Важливо, щоб у сім'ї стилі виховання у матері і батька збігалися, взаємодоповнюючими чи, принаймні, не суперечили один одному.
Протиріччя у виховних позиціях батьків приводять до виникнення міжособистісних конфліктів між ними, порушуючи реалізацію сім'єю її виховної функції, знижуючи потенціал сім'ї як інституту соціалізації. О.С. Сермягін у своєму соціально-психологічному дослідженні підкреслює важливість емоційних стосунків в сім'ї. Вона відзначає, що в психодинамічний напрямок психології основним предметом вивчення є афективні зв'язку між членами сім'ї. Акцент при цьому робиться або на батьківсько-дитячі, або на подружні відносини, а порушення фіксуються переважно на рівні особистості (соціальна дезадаптація, невротичний розлад тощо) Х. Шульц-Хенке виділяє ті види впливу батьків на дитину, які можуть призвести до невротичних порушень його розвитку. Травматичні види він характеризує як «гальмують», що викликають «загальмованість» вищого ступеня — синонім неврозу. До психотравмуючим чинників він відносить твердість і надмірну м'якість по відношенню до дітей. Х.Е. Ріхтер в якості головних пояснювальних категорій при дослідженні афективних взаємовідносин батьків з дітьми використовує психоаналітичні поняття (роль дитини і батьків, перенесення, нарциссические тенденції), аналізуючи на їх основі порушення взаємин у сім'ї. Під дитячої роллю він розуміє структурну сукупність неусвідомлених батьківських очікувань — фантазій, які вони приписують дитині. З цієї точки зору сімейні причини наркотизації пов'язані переважно з порушенням дитячих ролей. Конкретної соціально-психологічної формою організації життєдіяльності сім'ї є структура ролей в ній. Під роллю в психології найчастіше розуміється «нормативно схвалені форми поведінки, очікувані від індивіда, що займає певну позицію в системі суспільних міжособистісних відносин». Крім поведінки, в поняття «роль» включаються також бажання і цілі, переконання і почуття, соціальні установки, цінності і дії, які очікуються від людини або приписуються йому.
Вироблення соціально-рольової структури має дві основні мети: Виховання якостей, необхідних для життя в сім'ї, тобто засвоєння форм сімейних відносин, норм поведінки, які є значущими для сім'ї ціннісних орієнтацій і мотивів діяльності. Виховання якостей, необхідних для соціалізації поза сім'єю, орієнтації індивіда на існуючі в даному суспільстві стандарти професійної діяльності, звичаї і традиції. Ролі розглядаються як відносно стійкі типи поведінки в певній сфері життєдіяльності. В.А. Ядов вважає рольові установки соціально фіксованими. На думку інших дослідників, очікування з приводу виконання тієї чи іншої ролі — сталі і негнучкі освіти. Якщо розглянути подружні взаємини, то можна сказати, що у жінок і чоловіків у проблемних сім'ях існують такі рольові установки, які перешкоджають успішному пристосуванню і є передумовами міжособистісної і психічної напруженості. Психічна напруженість визначається як стан, обумовлений передбаченням несприятливого для суб'єкта розвитку подій і супроводжується відчуттям дискомфорту, тривоги, страху [67].
Перекладено порталом © CoolReferat.comза допомогою translate.google.com.
Редактор: Адаманов Дамир.
Оригинал:http://coolreferat.com/19