РЕФЕРАТПроблема визначення ціннісних орієнтацій унауковій літературі
Базовим блоком дослідження нашої теми є поняття “ціннісніорієнтації”, своєрідна конструкція з слів “цінність” і “орієнтація”. Безчіткого уявлення про зміст цих понять неможливо вияснити сутність ціннісних орієнтацій,їх функцій і місця в структурі розвитку особистості.
На інтуїтивному рівні розуміння цінності,орієнтації і ціннісних орієнтацій не викликає особливих труднощів. Не важкоуявити, що цінності – це продукти і об’єкти, які мають важливе значення дляіндивідуального і (чи) групового благополуччя, орієнтації – це спрямованістьпсихіки на певні предмети і об’єкти, а ціннісні орієнтації – це певніпереконання, що саме ці предмети і об’єкти є важливими чи правильними длязадоволення тих чи інших індивідуальних та групових потреб, інтересів, до якихпотрібно прагнути.
Поняття “ціннісні орієнтації” перебуває в тісному зв’язку зпоняттям “цінність”. До проблеми цінностей зверталося багато найвідомішихавторів філософської і соціальної думки: Арістотель, Конфуцій, Т.Гоббс,Б.Спіноза, І.Кант, І.Бентам, Р.Лотце, В.Віндельбанд, Г.Ріккерт, Г.Коген,М.Гартман, М.Шелер, Ф.Ніцше, В.Соловйов, М.Бердяєв, М.Лосский, А.Тойнбі,П.Сорокін, В.Дільтей, Е.Дюркгейм, М.Вебер, У.Томас, Ф.Знанецькі, Т.Парсонс.Вивчення і аналіз літератури про ціннісні орієнтації показує, що в загальній ісоціальній психології щодо індивідуальних цінностей, як і в філософії, етиці,мікросоціології щодо надособистісних цінностей, панує розмаїття підходів. Самеслово “цінність” використовується різними авторами в зовсім різних і навітьпротилежних значеннях. Наявність у цінностях різних аспектів констатується ще врадянській енциклопедичній літературі [7].
Визначаючи поняття цінності Я.Щепанський писав, що цінністюможна називати будь-який матеріальний чи ідеальний предмет, ідею чи соціальнийінститут, предмет реальний чи ідеальний, по відношенню до якого індивіди чиспільності виробляють установку поваги, приписують цьому предмету впливову рольв своєму житті і прагнення його досягнення відчувають як примушення. Цінності –це ті предмети чи стани речей, які гарантують індивідам і групам психічнурівновагу, дають задоволення, викликають почуття добре виконаного обов’язку, читі предмети, які необхідні для підтримки внутрішньої згуртованості групи. Цінністює також досконалість в діяльності. Цінності, виступаючи в якості регуляторівлюдських дій дозволяють оцінювати чужі вчинки, служать основою оцінкисоціальної придатності члена групи, а отже, впливають на соціальну ієрархію іна принципи соціального співжиття [2].
Останніми роками дедалі частіше не розмежовуються поняття“цінність” і “вартість”. Ця традиція слововжитку виходить з англомовних інімецькомовних культур, в яких цінність як основний елемент, фундамент культуриінколи позначається тим самим словом, що і економічне поняття “вартість”.Яскравим прикладом цього є класичне визначення соціальної цінності У.Томасом іФ.Знанецьким як будь-якого факту, що має доступний для членів певної соціальноїгрупи емпіричний зміст і значення, виходячи з яких він є або може статиоб’єктом діяльності [3]. Факт підміни поняття “цінність” поняттям “вартість”пояснюється тим, що зріс доступ до західноєвропейської літератури і в томучислі до творів мислителів з української діаспори, в яких закріпився саме такийспосіб позначення цього поняття. Парадигма цінності, орієнтації та ціннісноїорієнтації, з якої ми розпочали аналіз є узагальненням визначення цих понятьекспериментальною групою студентів, що засвідчує практичний підхід молоді дотеоретичних проблем. Витоки такого підходу Г.П.Вижлєцов знаходить в творчостіТ.Гоббса, який першим поставив питання про суб’єктивність, відмінністьцінностей, адже “те, що одна людина називає мудрістю, друга називає страхом;одна називає жорстокістю, а друга – справедливістю… тощо” [4]. Цінність людини,за Гоббсом, подібна до всіх інших речей, це її ціна, тобто вона заслуговуєстільки, скільки можна дати за користування її силою, і тому є річчю неабсолютною, а як і така, що залежить від нужди в ній і оцінки з боку іншоїлюдини що залежить від нужди в ній і оцінки з боку іншої людини. Тут аж ніяк незнаходить підтвердження думка, що цінність – благо, яке існує заради ньогосамого .
За логікою І.Е.Бекешкиної соціальні цінності – це цілівисокого рівня узагальнення. “Це – життєві, моральні та естетичні імперативи(тобто вимоги), які вироблені людською культурою і визнаються в суспільстві якзагальнозначущі” .
Підґрунтя для постановки проблеми цінностей заклав І.Кант,показавши істотну відмінність між предметами чуттєвого досвіду та надчуттєвимипредметами.
Для вчення Канта характерною є автономність моральнихцінностей; мораль існує в розумі і з неї виникає ціль, яка сама по собі має“абсолютну цінність” – особистість кожної окремої людини. Усе інше є відносноюцінністю, як засоби досягнення цілі. Проте предметомвивчення цінності стали з часу проголошення Ф.Ніцше принципу переоцінки всіхцінностей. У визначенні Ніцше “цінність – це найвища кількість влади, якулюдина в стані собі засвоїти”. Він розкрив відмінністьцінностей і принципів їх організації стосовно різних історичних епох і різнихлюдських спільнот. “І справді, — пише В.Г.Нестеренко, — один і той самийпредмет, одна і та сама подія залежно від історичної ситуації, стосовноінтересів різних груп людей може мати, а може й не мати цінності… Цінність єзмішаною, “необов’язковою” й разом з тим стало приналежною, “обов’язковою”визначеністю предмета. То що ж тоді таке цінність?” І далі визначивши поняття“смисл” як точки поєднання людини зі світом, Нестеренко визначає цінності якузагальнені смисли, незалежно від ступеня їх узагальненості .
Одна з найпоширеніших дефініцій цінності визначає її яксуб’єктивну значущість певних явищ реальності з точки зору людини, суспільствата їх потреб. Чим же цінність в такому разі відрізняється від простоїкорисності – запитує В.Малахов. Відповідь напрошується сама собою. Нічим, аджевсе замикається на власних потребах людського суб’єкта. Щодо ставлення до іншихяк до рівнопорядкових собі суб’єктів, то відповіді це визначення цінності недає.
Соціологи Девід Джері і Джулія Джері визначають цінності(англ. – values) як етичні ідеалиі переконання та основні переконання і цілі окремої особи або суспільства. Вонизазначають, що цей термін дуже часто використовується для виявлення відмінності“… наукового знання від “цінностей”, особливо там, де “етичні” ідеали,повинність і т.д. не приймаються як “наукові” чи здатні коли-небудь статитакими” Щодо розкриття сутності поняття “цінність” у психологічній науковійлітературі, то дуже слушним є зауваження російського психолога Ф.Ю.Василюка,який наприкінці 90-х років писав: “Коли знайомишся з спробами психологічноїнауки, відповісти на питання, що є цінність, часто складається враження, щоголовне прагнення цих спроб – звільнитися від цінності як самостійної категоріїі звести її до емоційної значущості, норми, установки і таке інше. Але цінність очевидно не вміщується у вузькі рамки цих понять, у нійприховується якась таємниця”. І все ж до проблем цінностей, цінніснихорієнтацій чи то спрямованості особистості зверталися такі психологи якВ.Вундт, К.Левін, А.Мейнонг, Й.Крейбиг, Б.Скіннер, Дж.Роттер, З.Фройд, А.Адлер,К.Хорні, Е.Фромм, К.Роджерс, А.Маслоу, Г.Оллпорт, В.Франкл, С.Л.Рубінштейн,О.М.Леонтєв, Б.Г.Ананьєв, Д.М.Узнадзе, Л.І.Божович, Г.С.Костюк, В.М.Мясищев,Л.С.Виготський, В.О.Ядов, І.С.Кон, Б.Д.Паригін, Г.М.Андреєва, В.С.Мухіна,О.О.Бодалєв, Г.Г.Ділігенський, Ф.Ю.Василюк, Б.С.Братусь, Б.В.Зейгарник,Д.О.Леонтьєв, О.Г.Асмолов і багато інших.
Відомий американський психолог Артур Ребер, термін“цінність” розкриває в трьох значеннях.
У першому – як якість чи властивість предмета, яка робитьйого корисним і бажаним. Він звертає увагу на прагматичний аспект, щодомислюється у цьому визначенні – цінність предмета визначається його роллю всоціальній взаємодії, а сам по собі предмет не має ніякої цінності.
Друге – характеризує цінність як абстрактний і загальнийпринцип, відносно моделей поведінки в межах певної культури чи суспільства,який, через процес соціалізації, члени цього суспільства розглядають як дужезначущий. Це соціальні цінності. Вони формують центральні принципи, навколояких можуть інтегруватися індивідуальні і соціальні цілі. Класичні приклади –свобода, справедливість, освіта тощо.
Третє тлумачення цінності відноситься до сфери економіки.Цінність – чиста вартість предмета, яка визначається тим, що за нього можнаодержати в обмін на інші товари чи деякі засоби розрахунків, зазвичай гроші. Цезначення, об’єднане першим значенням, дуже близьке дозначення терміну корисності.
Класифікація цінностей характеризується значним розмаїттям.В філософській і психологічній літературі зустрічається опис таких ієрархійголовних цінностей: діонісійської, в центрі якої зручності життя, комфорт іспоживання; геркулесівської – владарювання; прометеївської – альтруїзм;апполонічної – пізнання, творчість; сократівської – самопізнання, саморозвитокі самовдосконалення.
В марксистській традиції цінності класифікували за рівнемсуспільного буття і суспільної свідомості. За таким принципом в 60-х рокахпобудована ієрархія цінностей В.П.Тугаріновим, який відзначав, що цінності єблагами життя і культури людей певного суспільства чи класу в якості дійсностічи ідеалу і поділяє їх на матеріальні, соціально-політичні та духовні.
В цей же час з’явилася класифікація цінностей завідношенням до людини, до її потреб і відповідний поділ на цінності предметні іцінності свідомості, або ціннісні уявлення.
В соціологічному аспекті цінності типологізуються якрегулятори діяльності. Наприклад, болгарський дослідник цієї проблеми В.Момовподіляв цінності на існуючі чи наявні, актуальні та цільові чи мислительні,бажані, можливі. Серед цільових він виділяв цінності-ідеали, цінності-бажання інормативні цінності.
Австрійський культуролог, психолог і політолог В.Крауссистематизує колись, як він пише, загальновизнані, а тепер забуті цінності(“зневажені ідеали”) за такою схемою: засадничі або первісні цінності,необхідні й важливі для всіх людей – здоров’я, харчування, мир, безпека, тепло,любов; вторинні цінності – свобода, правдивість, повнота життя, освіта,мистецтво, краса, вигоди, комфорт, насолода життям; найвищі цінності, щоскладають сенс життя – допомога своєму найближчому оточенню, допомога ширшомуколу людей, естетизація власного і довколишнього життя, діяльна участь урозбудові цивілізації, пізнання і споглядання, релігійне переживання, Бог.
За Е.Фроммом “цінним або благом є все, що сприяєрозгортанню людських здатностей і підтримці життя”. Поділивши цінності на двігрупи – офіційні і фактичні, він наголошує, що і перші і другі мають своюструктуру та ієрархію, в якій певні вищі цінності детермінують інші якнеобхідні умови, кореляти свого здійснення.
Е.Фромм зазначає, що традиційно основою цінностей визначалиБожественний авторитет, що цінності опираються на одкровення і є орієнтаціямитих, хто вірить у джерело одкровення, яким у західній традиції є Бог.
Серед моделей, які не визнають Божественного авторитетуФромм називає: 1) концепцію повного релятивізму, яка проголошує “всі цінностіособистою справою кожного і які поза особою не мають ніяких підстав”; 2)концепцію внутрішньої притаманності цінностей суспільству, за якою найвищимицінностями і обов’язковими для кожної особи є усі норми, які сприяють виживаннюцього конкретного суспільства. “З цієї точки зору етичні норми є тотожнимисуспільним нормам, а суспільні норми слугують увічненню всякого суспільства – зйого кривдами та протиріччями; 3) концепцію, пов’язану з “біологічноіманентними цінностями”, спільними для тварин і людей. Відмічаючи слабкісторони цієї концепції Е.Фромм наголошує, що “біологічно іманентні цінніснісистеми нерідко призводять до результатів прямо протилежних гуманістичноорієнтованій системі”.
Психологічний підхід до класифікації цінностей характеризуєтьсяподілом їх на термінальні чи Т-цінності, цінності-цілі та інструментальні чиІ-цінності, цінності-засоби для досягнення цілей. Основоположником цьогопідходу був американський психолог М.Рокич. Експериментальна перевірка такогоподілу, проведена під керівництвом В.А.Ядова, підтвердила його слушність .
Характерною особливістю сучасного етапу психологічнихдосліджень є прагнення виробити спільне, єдине визначення поняття “цінність”, вякому б знайшли своє місце різноманітні його тлумачення.
Для реалізації цієї задумки Д.О.Леонтьєв (1996) застосовуєдемензіональний метод, яким користувався В.Франкл, демонструючи відносини міжрізними аспектами людського буття. Уявімо собі, говорить В.Франкл, підручник,на сторінках якого викладені різні теорії, які не можна між собою співставити,припустимо, особистості. Символічно це можна зобразити у вигляді розкритоїкнижки, на одній сторінці якої накреслено квадрат, а на другій коло. Між нимиважко знайти зв’язок – адже задача на квадратуру кола, яквідомо не вирішується. Але візьмімо цю книжку, продовжує Франкл, і розташуймоці сторінки під прямим кутом одну до одної, щоб вони лежали на двохперпендикулярних площинах, що пересікаються в районі спинки книжки. Тоді можнабез особливих зусиль уявити тримірну фігуру, проекція якої на одну площину(сторінку) утворює коло, а проекція на другу, перпендикулярну до неї, утворюєквадрат. Цією фігурою буде циліндр з висотою, рівною діаметрові основи. Якщопобудувати спільний простір різних визначень і побачити за різними поглядамиокремі проекції складного багатомірного об’єкту, яким, поза будь-яким сумнівом,є цінність, то задача, таким чином, вирішується, — робить висновок Д.Леонтьєв.
Вибудувавши простір з шести опозицій для розуміння цінностіД.Леонтьєв визначає три основних форми їх існування. Перша (головна) –суспільні ідеали, вироблені суспільною свідомістю і присутні в ній узагальненняуявлень про досконалість в різних сферах суспільного життя. При цьому авторнаголошує, що цінності як суспільні ідеали не зводяться до суб’єктивних уявлень, а перш за все відображають практичний досвіджиттєдіяльності конкретного соціуму. Він закликає відрізняти реальні цінностісоціуму від ідеалів, сформульованих у вигляді ідеологічних конструкцій.
Друга форма – предметно втілені цінності як зафіксовані вкультурі ціннісні ідеали. Характер цих цінностей відносний, бо визначається,конкретно-історичним характером тих суспільних відносин, відображенням яких єціннісні ідеали і предметно-втілені цінності.
Третя форма – особистісні цінності як модель, що скеровує іупорядковує життя особистості, спонукає особистість до предметного втілення всвоїй поведінці і діяльності суспільно-ціннісних ідеалів.
Якби Д.О.Леонтьєв не зауважив, що ці три форми переходятьодна в одну, які “спрощено можна уявити таким чином: суспільні ідеализасвоюються особистістю і починають спонукати її активність в якості “моделейналежного”, в процесі якої відбувається предметне втілення цих моделей:предметно втілені цінності в свою чергу стають основою для формуваннясуспільних ідеалів і т.д. по нескінченній спіралі”, то склалося б враження проще одну класифікацію цінностей. Це ж зауваження і пояснення автором йогорозуміння поняття “суспільне” як групове дозволяє визначити цінності яксукупність прийнятних для групи ідеалів, які засвоюються особистістю іспонукають її активність, в процесі якої відбувається їх предметне втілення.
В гуманітарній і соціальній літературі орієнтації також класифікуютьсянеоднозначно. Так, Ю.Козелецький, виходячи із свободи – однієї з головнихцінностей, — називає далеко не спекулятивним розподіл людей на таких, котріхарактеризуються “охоронною” та “трансгресивною” орієнтацією. Перші орієнтуються на цінності, які забезпечують збереження їх життя встатичному стані. Свобода вибору для них немає великого значення. Другіорієнтуються на свободу і творчість як основні цінності, на індивідуальну владуз метою покращення добробуту.
В концепції людської природи і характеру, розробленійЕ.Фроммом [197], аналізується структура характеру дорослих за їх орієнтаціями.До неплідних орієнтацій він відносить рецептивну (беручу), експлуататорську(оволодіваючу), користолюбну (зберігаючу), ринкову (обмінювальну). Першаспрямована на зовнішнє джерело благ, на одержання бажаного (матеріального ідуховного), пасивно опираючись на інших людей, особистісні авторитети. Другаорієнтація, подібно рецептивній, ґрунтується на відчутті, що джерело всіх благзнаходиться зовні і нічого не можна створити самому. Відмінність між першимидвома орієнтаціями, проте, в тому, що експлуататорський тип не надієтьсяотримати будь-що від інших в дарунок, а забирає в них силою чи хитрощами.Поширюється це на всі сфери дії. Користолюбна орієнтація виходить з відчуття,що із зовнішнього світу мало нового візьмеш, все можна нажити економністю,скупістю. Орієнтацію на формування в особі рис, які користуються попитом вінших, Е.Фромм називає ринковою. Тут головне уміння податисебе як необхідний товар.
Кожна з перших трьох орієнтацій має одну спільнувластивість – одну з форм людських установок, яка, домінуючи в людині, єспецифічною для неї і її характеризує. Ринкова ж орієнтація характеризуєтьсязмінюваністю установок, що складає єдину перманетну властивість цієїорієнтації.
Е.Фромм підкреслює, що всі орієнтації мають своємісце в людській життєдіяльності, а домінування тієї чи іншої в більшій мірізалежить від особливостей культури, в якій людина живе. Він висуває гіпотезу,що соціальні умови сприяють тому, щоб ті чи інші орієнтації переважали.Значення аналізу взаємозв’язку орієнтації людини з соціальною структуроюнеоднозначне: по-перше, він допомагає зрозуміти деякі з найбільш важливихчинників формування характеру; по-друге — розкриває роль специфічних орієнтаційяк могутніх емоційних чинників, дію яких потрібно знати, щоб зрозумітифункціонування суспільства.
Враховуючи загальне визнання впливу культури на особистістьЕ.Фромм відзначає, що це не просто вплив культурних моделей і соціальнихінститутів на індивіда, а “штамповка” індивіда за зразком відносин, прийнятихміж людьми.
Плідна орієнтація, за Е.Фроммом, чи продуктивна – заГ.Блюмом, характеризується як здатність людини використовувати свої сили іреалізовувати закладені в особі можливості. Це орієнтація на свободу інезалежність, діяльність, мудрість і творчість, на любов як турботу,відповідальність, повагу і знання, на самопізнання і самореалізацію.
Аналіз психологічної наукової літератури з проблемціннісних орієнтацій станом на середину 90-х років найбільш повно зроблено вдисертаційних дослідженнях А.Л.Свєтличного і Н.І.Фролової. Автори наголошуютьна розмаїтті підходів щодо визначення понять “цінність” і “ціннісніорієнтації”, аналізують розкриття проблем цінностей у вітчизняній психології.Особливу увагу А.Л.Свєтлічного привернули парадигми В.О.Ядова, І.О.Мартинюка,Б.С.Братуся, Г.Є.Залєсского, Ф.Ю.Василюка. Його аналіз досліджень цінніснихорієнтацій у зарубіжній психології має критичний характер. В роботі не cпостерігається мета вибору дефініцій, яка складала бтеоретико-методологічну основу дослідження ціннісних орієнтацій. Н.І.Фролова,досліджуючи психологічний аспект трансформації системи ціннісних орієнтацій назламних етапах розвитку суспільства, підкреслює, що в працях Г.Оллпорта,Ф.Вернона, Г.Линдзі та інших зарубіжних авторів наголошується на ролі інтересівособистості в процесі формування її ціннісних орієнтацій і недооцінюється рольсоціальних факторів у цьому процесі. Ціннісні орієнтації вона визначає заГ.Я.Головних як засіб диференціації індивідуумом об’єктів оточуючого світу заїх значущістю.
Науково-теоретичному аналізу проблеми вивченняцінностей та ціннісних орієнтацій присвятила спеціальний параграф сучаснадослідниця ціннісних орієнтацій студентської молоді М.В. Шевчук.Проаналізувавши погляди щодо цінностей і ціннісних орієнтаційМ.Й.Боришевського, О.Г. Здравомислова, Д.О.Леонтьєва, Є.Ф.Майорової,Є.А.Подольської, а також відповідні положення теорії установки Д.М.Узнадзе,концепцій відношень М.М.Мясищева і спрямованості О.М.Леонтьєва таС.Л.Рубінштейна, вона зробила правомірний висновок, що “вивченняціннісно-смислової сфери сьогодні базується на положеннях теорії “установки”Д.М. Узнадзе, теорії “відношень” В.М.Мясищева, теорії діяльності О.М.Леонтьєва”]. М.В.Шевчук визначає цінність як одну з форм суспільних відносин, як поняття,що фіксує позитивне чи негативне значення певного суб’єкта чи явища, а ціннісніорієнтації – як відносно стійку спрямованість потреби особистості на певнугрупу цінностей.
Ще в першій половині 80-х років ґрунтовне дослідженняціннісних орієнтацій провів український соціолог В.Л.Оссовський. Термін“ціннісна орієнтація” в його дослідженні доповнює термін “цінність”, акцентуєсвою увагу на його динамічному аспекті. Він пише: “В цій функції термін“ціннісна орієнтація” служить для: 1) виділення певної вищої (термінальної, увідповідності з термінологією М.Рокіча) цінності, відповідно з станом соціальногодосвіду; 2) інтерпретації цієї вищої цінності, характерної для конкретногосуспільства; 3) організації навколо цієї цінності комплексу когерентнихвідносно неї цінностей; 4) акцентування найважливіших властивостей цихцінностей. Таким чином, ціннісна орієнтація служить інструментом дослідженняцінностей, специфічного розуміння їх мотиваційної і системостворюючої сили,домінуючих тенденцій соціального оцінювання, його стандартів”. Провівши аналізрізних підходів до визначення змісту поняття “цінність” в межах соціологічних іфілософських концепцій, автор виділяє два аспекти її існування як соціальногофеномену. Перший він називає “цінності-норми”, а другий “цінності-об’єкти”.Перший — це існування цінностей як елементів культури, котрі гарантують, забезпечуютьінтерес суспільства або його підсистем (груп, верств, соціальних категорій і т.ін.). Другий – це існування цінностей як об’єктів зацікавленості окремихсуб’єктів.
З сучасної української соціологічної літературинайобгрунтованішим є визначення ціннісних орієнтацій сформульоване В.Є.Хмелько. Виходячи з диспозиційної концепції В.О.Ядова, ціннісні орієнтації – авторназиває – особистісними орієнтаціями стосовно цінностей загальнолюдських,національних, класових, професійних і т.ін.; тривкими диспозиціями, щорегулюють загальну спрямованість діяльності людини стосовно таких цінностей таінших об’єктів високої соціальної значущості; складові вищих рівнів удиспозиційній структурі спрямованості особистості. Тут же розкрито рівніціннісних орієнтацій і їх підсистеми – когнітивну та емотивну.
Російський психолог С.С.Бубнова виділяє триієрархічні рівні в системі ціннісних орієнтацій особи. До першого рівня вонавідносить абстрактні, найбільш узагальнені духовні, соціальні і матеріальніцінності. Духовні цінності, в свою чергу, диференціюються на пізнавальні,естетичні, гуманістичні та інші, соціальні – на цінності соціальної поваги,соціальних досягнень, соціальної активності і т.д. Другий рівень, з точки зоруавтора, це цінності, що закріплюються в життєдіяльності і проявляються яквластивості особи, а третій – характерні способи поведінки особи як засобиреалізації і закріплення цінностей-властивостей.
В основі цієї теоретичної моделі міститься думкаБ.Ф.Ломова, що ціннісні орієнтації, як і будь-яку психологічну систему, можнауявити як багатомірний динамічний простір, кожний вимір якого відповідаєпевному видові суспільних відносин і для кожної особи по-різному важить .
Для опису психології особистості відомий сучаснийукраїнський психолог І.Д.Бех використовує поняття “особистісні цінності”, “щовідображає факт включення суб’єкта у соціальні зв’язки та відношення, і трактуєлюдину як соціокультурну реальність. Точніше, поняття “особистісні цінності”зв’язується з освоєнням конкретними індивідами суспільних цінностей, а значить,за ним закріплюється значущість, особистісний смисл для людини певних об’єктів,подій, явищ тощо. Далі автор відзначає, що вони виступають унормованимиутвореннями, як приписи чи заборони, котрі задають повинну, необхідну чи бажануповедінку, або у вигляді ідеалу, зразка для наслідування. Виходячи з цілейпсихології виховання, І.Д.Бех пропонує під особистісними цінностями людинирозуміти усвідомлені смислові утворення особистості й пояснює сутністьособистісного смислу.
Ще з початку 60-х в зарубіжній психології дужеавторитетною стала теоретико-методологічна парадигма Ф.Клакхона та Ф.Стродбека.За їх визначенням, – пише Н.М.Лебедєва, – ціннісні орієнтації – це складні,певним чином згруповані принципи, котрі надають злагодженості і спрямованостірізноманітним мотивам людського мислення і діяльності в ході вирішення спільнихлюдських проблем. Вони виділяють п’ять основних проблем, які є спільними длявсіх людей, але вирішуються в межах певної культури на основі її базовихцінностей. Це такі проблеми: 1) відношення до людської природи; 2) відношеннялюдини до природи і надприродного світу; 3) відношення людини до часу; 4)спрямованість людської діяльності; 5) відношення людини до інших людей.
Дефініції ціннісних орієнтацій, які переважають в російськомовнійпсихологічній літературі, мають дещо інший зміст. По-перше, вони визначаютьсяяк ідеологічні, політичні, естетичні та інші основи оцінок суб’єктом оточуючоїдійсності і орієнтації в ній, і по-друге, як спосіб диференціації об’єктів заїх значущістю.
Посилаючись на два перших джерела, М.Ф.Головатийформулює таке визначення: “Ціннісні орієнтації (або рідше – переваги) – цепевна сукупність ієрархічно зв’язаних між собою цінностей, які задають людиніспрямованість її життєдіяльності”. Як бачимо і в цьому визначенні все замикаєтьсяна потребах людської особи, простої корисності. Ітут цінності та ціннісні орієнтації ототожнюються. Взагалі, як зазначаєМ.С.Яницький, теоретичні концепції другої половини ХХ ст. і, перш за все,вітчизняна традиція розкривають психологічну природу цінностей через практичнототожні поняття “ціннісні орієнтації особистості” і “особистісні цінності”, яківідрізняються, по суті, лише віднесенням цінностей швидше до мотиваційної чисмислової сфери. Проте ще Аристотель, ввівши в філософську думку термін“ціниме”, таким назвав “божественні” душу і розум, а хвалимим – оцінені блага іблага-можливості, які можуть використовуватися для добра чи зла. Таким чином,він розрізняв ті утворення, які тепер іменуються цінностями та цінніснимиорієнтаціями.
Цінність, за Ф.Ю.Василюком, це не предмет бажання чипотреби особи, не мотив, який завжди чийсь. Цінність, по-перше, може бутиспільна “наша”, а, по-друге, і в інтрапсихічному просторі, всерединіособистості, вона виконує не диференціюючі, а інтегруючі, збираючі,“оцільнюючі” функції. Цінність стабільна, стійка, надситуаційна. “Цінність –часто невидимий магнітний полюс… Джерело в цінності внутрішнє. Вона –об’єктивна… Зустріч з цінністю вимагає постійно відновлюваного зусилля” .
Таким чином, проведений аналіз наукової літератури зпитання визначення ціннісних орієнтацій показує, що категорії “цінність” і“ціннісні орієнтації” є спільними для філософії, соціології, психології таінших гуманітарних і соціальних наук. Природно, що єдиного визначення немає ібути не може, адже кожна наука досліджує свій аспект цінностей і цінніснихорієнтацій. Проте, можна зробити припущення, що цінності людини є основноюмаксимою в структурі її особистості, індивідуально інтегрованою частиноюдуховних загальнолюдських принципів, а ціннісні орієнтації – психологічнимутворенням, котре визначає цю особистісну частину, тобто цінності можнавизначити як духовні загальнолюдські принципи, які є складовою особистостілюдини, як загальну, основну максиму, фундаментальну правду, а ціннісніорієнтації як певні переконання особистості щодо їх важливості, правильності,необхідності прагнення до них.
Для глибшого розуміння сутності цінностей іціннісних орієнтацій доцільно проаналізувати теоретико-методологічні засадиструктури особистості та функцій і місця в ній ціннісних орієнтацій.
ціннісний орієнтація особистість