Попереднівпливи гештальтпсихології
Як і у будь-якогонаукового напрямку, у гештальтпсихології були свої історичні попередники.Відбиття її головного принципу, заснованого на цілісності сприйняття, можназнайти в роботах німецького філософа Еммануїла Канта (1724-1804), що писав всісвої трактати, сидячи в домашньому халаті. Кант затверджував, що, коли мисприймаємо те, що називаємо об'єктами, ми маємо справу із психічними процесами,які можуть здатися нам складеними з окремих чутливих елементів. Ці елементи,якими оперують у своїх теоріях емпірики, значною мірою дійсно організуютьсяапріорно, але насправді їхнє об'єднання відбувається аж ніяк не за допомогоюмеханічного процесу асоціації — навпроти, саме наш розум у процесі сприйняттяформує єдиний досвід.
Відповідно доКанта, сприйняття — це не пасивне враження й не комбінація чутливих елементів,як припускали емпірики, а активна організація елементів у зв'язний, погодженийдосвід. Таким чином, затверджував Кант, саме розум надає певну формурезультатам сприйняття.
Психолог ФранцБрентано (1838-1917), що працював у Віденському університеті, заперечував протиуявлення Вундтом свідомого досвіду у вигляді суми його окремих частин ізатверджував, що психологія повинна вивчати процес усвідомлення. Він уважав, щовундтовська інтроспекція несе в собі багато надуманих обмежень, і віддававперевагу менш строгим, більше безпосереднім методам спостереження виникаючихпереживань. Таким чином, підхід Брентано був досить близький до виникломупізніше напрямку гештальтпсихології.
Книга професорафізики празького університету Ернста Маха (1838-1916) «Аналіз відчуттів»(The Analysis of Sensations), що вийшла в 1885 році, безпосередньо вплинула навиникнення гештальтпсихології. У цій роботі Мах розглядав проблеми сприйняттяпросторових об'єктів (геометричних фігур) і тимчасових процесів (музичнихмелодій). Сприйняття цих об'єктів і процесів виявилося незалежним від їхніхокремих елементів. Приміром, круглі предмети можуть бути білими або чорними,більшими або маленькими, що ніяк не відіб'ється на їхній геометричній формі.
Мах затверджував,що наше сприйняття об'єкта не пов'язане зі змінами його просторового положення.Стіл ми будемо сприймати як стіл, незалежно від того, чи будемо дивитися нанього зверху або збоку. Подібним чином і мелодія залишиться в нашім сприйняттівсе тією же мелодією, навіть якщо стане виконуватися швидше або повільніше — тобто якщо її тимчасова форма зміниться.
Ідеї Махаодержали свій розвиток в ідеях Кристиана фон Еренфельса (1859-1932), що вважав,що існують якості, які не можуть бути пояснені простим комбінуванням елементарнихвідчуттів. Він назвав їх якості форми (gestalt qualitaten) — тобто якостями,заснованими на чомусь, що не сприймається індивідуальними відчуттями.Наприклад, мелодії властиве якість форми, що вона зберігається й при перекладімелодії в будь-яку іншу тональність. Інакше кажучи, мелодія не залежить відсприйняття елементарних відчуттів. Для Еренфельса й всієї австрійської школиgestalt qualitat, центр якої перебував у Граце, форма сама по собі сприймаласяяк новий елемент, створюваний нашим розумом. Вони вважали, що розум надає формунашим елементарним відчуттям.
Засновникгештальтпсихології Макс Вертхеймер, що вчився в Празі разом з Еренфельсом,відзначав, що «найважливіший імпульс» розвитку нових ідей додали самероботи Еренфельса.
Дослідження ВільямаДжемса, що виступало проти ідеї атомізму, також послужили основою для створеннягештальтпсихології. Джемс розглядав елементи свідомості лише як відверненіпоняття. Він підкреслював, що ми сприймаємо об'єкти як єдине ціле, а не якнабір відчуттів.
Ще одним науковимплином, що вплинув на виникнення гештальтпсихології, став феноменологічний руху німецькій філософії й психології. Феноменологія вивчає неспотворений описбезпосереднього досвіду в тім виді, у якому він відбувається. Інакше кажучи,вона використовує спостереження, при якому досвід не розбивається на окреміелементи й не розчленовується ніяким іншим способом. Феноменологія досліджуєпрості, якоюсь мірою навіть примітивні переживання людей, що керуються тількиздоровим глуздом, протиставляючи їхнім переживанням підготовленихспостерігачів, що мають певну внутрішню орієнтацію.
Група психологівфеноменологічного напрямку працювали у лабораторії Мюллера в Геттингенськомууніверситеті в Німеччині в період з 1909 по 1915 рік — саме в той час, коли почавсярозвиток руху гештальтпсихології. Роботи цієї групи прискорили формальнестворення школи гештальтпсихології, що згодом успадкувала підхід феноменологів.
Зміна «духучасу» у фізиці.
Серед іншихфакторів, що вплинули на виникнення гештальтпсихології, не можна не відзначитизміни самого «духу часу» — особливо в інтелектуальному кліматі фізикипочатку нашого століття.
В останнідесятиліття XIX століття ця наука, по визнаннях самих фізиків, усе в меншіймері стала використовувати принципи атомістики, зволівши їм нову концепцію,засновану на ідеї існування силового поля (ділянок простору, пересічнихсиловими лініями, що виникають при протіканні електричного струму або при діїпостійного магніту).
Класичнимприкладом цього нового напрямку у фізику може служити магнетизм — явище, щоважко зрозуміти й пояснити, використовуючи традиційні принципи, розроблені Галілеємі Ньютоном. Наприклад, коли ми насипаємо ошурки на папір, під якою розташованиймагніт, а потім починаємо обережно неї струшувати, підмножина починаютьрозташовуватися відповідно до певного малюнка. Ошурки не стикаються з магнітом,але проте випробовують вплив його силового поля. Передбачалося, що ці силовіполя мають властивості просторової довжини й особою конфігурації. Учені, щодосліджували електромагнітні процеси, були переконані, що вони являють собоюякісно нові явища, ефекту дії окремих елементів, що зводяться не до, сумарномуй часток.
Таким чином, ідеяатомізму, що зробила сильний вплив на створення нової науки психології, сталаактивно переглядатися у фізику. Фізики підходили до мисленню в термінах поля йвзаємозалежної єдності фізичних процесів. Їхні погляди надали підтримкуприхильникам гештальтпсихології, які слідом за ними стали розроблятианалогічний цілісний підхід до проблеми перцепції. Ідеї гештальтистів з'явилисявідбиттям нових віянь у фізику тих днів. Психологи ще раз постаралисяперевершити старші за віком, що мають більше міцні коріння, природничі науки.
Вплив змін, щовідбуваються у фізику, особливим образом позначилося на розвитку психології.Вольфганг Келер мав гарну підготовку в області природних наук. У свій час вінучився разом з Максом Планком, одним із засновників квантової механіки. Келерписав, що саме завдяки впливу Планка він усвідомив зв'язок між теорією фізичнихполів і проблемою цілісності сприйняття в психології. «Гештальтпсихологіястала свого роду додатком фізики поля до деяких важливих розділів психології».
Засновникбіхевіоризму Джон Вільям Уотсон, навпроти, очевидно, був погано знаком ізсучасною фізикою й продовжував розвивати свій підхід, заснований на пильномувивченні елементів поводження. Він продовжував залишатися на позиціях, якідобре узгоджувалися зі старими принципами фізики — принципами атомізму.
Фи-Феномен
Формальний рух,відоме за назвою гештальтпсихології, сформувалося після опублікуваннярезультатів дослідження, виконаного в 1910 році Максом Вертхеймером. Один раз,під час літньої відпустки, йому в голову прийшла ідея одного експерименту. Йогосуть полягала в тому, щоб з'ясувати, чому ми іноді спостерігаємо рух, колинасправді воно не відбувається. Порушивши плани свого відпочинку, Вертхеймерзійшов з поїзда у Франкфурті, купив там іграшковий стробоскоп і провівпопередню перевірку свого здогаду прямо в отеленні. (Стробоскоп, попередниксучасного проекційного апарата, являє собою пристрій, що на мить висвітлюєзображення послідовних фаз зміни положення об'єктів, створюючи в глядачавраження їхнього руху.) Пізніше Вертхеймер провів більше глибоке дослідженняпроблеми у Франкфуртському університеті. Два інших психологи, Курт Коффка йВольфганг Келер, що були в той час студентами Берлінського університету, такожприїхали у Франкфурт, щоб взяти участь у цій роботі.
ЕкспериментВертхеймера, у якому Коффка й Келер відігравали роль випробуваних суб'єктів,був присвячений вивченню сприйняття гаданого руху предметів — тобто руху, щонасправді не відбувається. Для його визначення Вертхеймер користувався терміном«враження руху». Використовуючи тахистоскоп, він пропускав проміньсвітла через два прорізи, одна з яких розташовувалася вертикально, а інша маланахил від вертикалі приблизно в 20-30 градусів.
Якщо світловийпромінь пропускався спочатку через один проріз, а потім через іншу черезвідносно тривалий інтервал часу (більше 200 мілісекунд), спостерігачі бачилипослідовну появу світла спочатку в одній, а потім в іншому прорізі. Якщочасовий інтервал скорочувався, то спостерігачам здавалося, що обидві прорізиосвітлені постійно. При тривалості інтервалу порядку 60 мілісекунд,створювалося враження, що лінія світла безупинно переміщається від одногопрорізу до інший і назад.
Ці відкриттямогли здатися досить тривіальними. Про подібні явища вченим було відомо вжекілька років, і вони перестали кого-небудь дивувати. Однак, відповідно допоглядів, що панували тоді, психологів, заснованими на теорії Вундта, всісвідомі переживання могли бути зведені до елементарних чутливих елементів. Алеяк це сприйняття гаданого руху могло бути пояснене підсумовуванням окремихелементів, які були просто двома нерухливими смужками світла? Чи міг одиннерухливий подразник додатися до іншому й створити враження руху? Зрозуміло, неміг, і в цьому була суть чудового у своїй простоті досвіду Вертхеймера: він непіддавався поясненню з погляду поглядів Вундта.
Вертхеймер бувпереконаний, що це явище, що одержало експериментальне підтвердження в йоголабораторії, по-своєму так само є елементарним, як і звичайне відчуття, але, утой же час, являє собою щось відмінне від одного або навіть декількох простихвідчуттів. Він назвав це явище фи-феноменом. Яке ж пояснення дав Вертхеймерфи-феномену, що, відповідно до поглядів, що господували в той час у сучаснійпсихології, просто не міг існувати? Воно було такий же простий і геніальним, які його експеримент. На думку Вертхеймера, що здається рух взагалі не малопотребу в поясненні. Воно існувало в такому виді, у якому сприймалося, і немогло бути розбите на більш прості частини.
Відповідно дотеорії Вундта, інтроспекція цих стимулів повинна була створювати сприйняттядвох сусідніх смужок світла й нічого більше. Але як би строго не проводиласяінтроспекція в досвіді Вертхеймера, що рухається смужка світла продовжуваласпостерігатися, а всі спроби пояснення її появи зі старих теоретичних позиційкінчалися невдачею. Ціле (у цьому випадку гаданий рух лінії світла) буловідмінно від суми його тридцятимільйонних (двох нерухливих світлових променів).Таким чином, традиційної атомістичної психології був кинутий відкритий виклик,на який вона не змогла відповісти.
Вертхеймеропублікував результати свого дослідження в 1912 році в статті за назвою «Експериментальнідослідження сприйняття руху». Уважається, що саме вона поклала початоквиникненню школи гештальтпсихології.
Макс Вертхеймер(1880-1943)
Макс Вертхеймернародився в Празі, де закінчив середню школу й у віці 18 років надійшов вуніверситет на факультет правознавства. Потім він відмовився від занятьюриспруденцією й став вивчати філософію, відвідуючи лекції Еренфельса. НадаліВертхеймер продовжив освіту в Берлінському університеті, де вивчав філософію йпсихологію. В 1904 році він захистив докторську дисертацію у Вюрцбургськомууніверситеті в Освальда Кюльпе. Протягом декількох років Вертхеймер працював вуніверситетах Праги, Відня й Берліна, перш ніж улаштувався у Франкфурті. Тамвін займався дослідницькою роботою, читав лекції, а в 1929 році одержав званняпрофесора. Під час першої світової війни він займався розробкою гідроакустичнихприладів, що прослуховують, для підводних човнів і берегових портових зміцнень.
В 1921 роціВертхеймер, Коффка й Келер при сприянні Курта Гольдштайна й Гансу Грюлезаснували журнал «Психологічні дослідження» (Psycological Research),що став офіційним друкованим виданням школи гештальтпсихології.
Вертхеймер був ускладі першої групи вчених, що бігли з нацистської Німеччини в США в 1933 році.В Америці він приєднався до нової школи соціальних досліджень, членом якоїзалишався аж до своєї смерті в 1945 році. Хоча ці роки були в науковому планівинятково плідні, зусилля, спрямовані на адаптацію до нової мови й новоїкультури, надзвичайно виснажували вченого.
Вертхеймер зробивсильне враження на молодого американського психолога Абрахама Маслоу, щовипробовував перед ним таке благоговіння, що став вивчати його особисті якостій здатності. Саме завдяки спостереженням за Вертхеймером і іншими людьми Маслоузгодом розробив свою власну концепцію самоактуалізації й сприяв створеннюгуманістичної школи в психології.
Курт Коффка(1886-1941)
Серед засновниківгештальтпсихології Курт Коффка, можливо, був самим винахідливим. Він народивсяй виріс у Берліні й там же одержав утворення в місцевому університеті, виявившивиняткову цікавість до природничих наук і філософії. Надалі він вивчавпсихологію під керівництвом Карла Штумпфа й одержав докторський ступінь в 1909році. В 1910 році Коффка почав своє тривале й плідне співробітництво зВертхеймером і Келером у стінах Франкфуртського університету. На наступний ріквін одержав місце в університеті Гиссена, в 40 милях від Франкфурта, де проробив до 1924 року. Під час першої світової війни він працював упсихіатричній клініці, допомагаючи пацієнтам із черепно-мозковими травмами, атакож страждаючим від афазії.
Після війни, колипсихологи Сполучених Штатів познайомилися з новою науковою школою, щооформилася в Німеччині, Коффка написав статтю для американського журналу «Психологічнийбюлетень». Ця стаття, що одержала назву «Перцепція: введення вгештальт теорію» (Koffka. 1922), містила основи гештальтпсихології, атакож результати багатьох досліджень і їхньої оцінки. Хоча ця стаття малаважливе значення як перше пояснення американським психологам змісту новогонаукового напрямку, все-таки руху в цілому, вона, очевидно, зробила поганупослугу. Справа в тому, що її заголовок, що містить слово «перцепція»,привів до непорозуміння, що розсіялося тільки через багато років: у багатьох,що прочитали цю статтю, зложилося враження, що гештальт-теорія має справутільки з перцепцією й не має відносини до інших областей психології. Насправдіж гештальтпсихологія значною мірою зачіпала проблеми мислення й научання, а востаточному підсумку й всі аспекти свідомого досвіду.
Головна причина,по якій засновники гештальтпсихології сконцентрували свої публікації напроблемі перцепції, була обумовлена самим духом часу: психологія Вундта, протиякої повстали прихильники нового навчання, одержала свою основну підтримкузавдяки результатам досліджень відчуттів і сприйняттів, тому вони вибралиперцепцію як вихідний пункт для критики Вундта в його власній науковійцитаделі.
В 1921 роціКоффка опублікував книгу «Основи психічного розвитку», присвяченуформуванню дитячої психології й яка мала успіх і в Німеччині, і в СполученихШтатах. Його запрошували в Америку для читання лекцій в університетах Корнеллай Висконсина, а в 1927 році він одержав місце професора в Смітовському коледжів Нортхемптопе, штат Массачусетс, де проробив до своєї смерті в 1941 році. В1933 році Коффка видав книгу «Принципи гештальтпсихології», щовиявилася занадто важкої для читання, і тому не стала основним і найбільшповною допомогою з вивчення нової теорії, як на це розраховував її автор.
Вольфганг Келер(1887-1967)
Вольфганг Келербув глашатаєм руху гештальтпсихології. Його книги, написані з дивноюстаранністю й акуратністю, дали класичне уявлення про багатьох аспектах цьогонаукового напрямку. Заняття фізикою, що Келер вивчав разом з Максом Планком,переконали його в тім, що ця наука повинна бути пов'язана із психологією й щогештальти (форми або структури) зустрічаються в психології так само, як і уфізику.
Келер народився вЕстонії. Коли йому було п'ять років, його родина переїхала на північ Німеччини.Своє утворення він одержував в університетах Тюбингена, Бонна й Берліна, де в1909 році захистив докторську дисертацію в Карла Штумпфа. Потім він відправивсяв університет Франкфурта, куди прибув незадовго до появи там Всртхеймера з йогоіграшковим стробоскопом.
В 1913 році запропозицією Прусської Академії наук Келер почав подорож на Канарські острови,розташовані поблизу північно-західного узбережжя Африки, де на острові Тенерифіпочав вивчати поводження шимпанзе. Через шість місяців після його прибуття наКанари почалася перша світова війна, і, як повідомляв Келер, він не мігповернутися на батьківщину, хоча іншим німцям, що проживали там, це вдалося.Ґрунтуючись на інтерпретації останніх історичних даних, один із психологіввисловив припущення про те, що Келер, можливо, займався шпигунством на користьНімеччини й що наукове встаткування його лабораторії служило лише цілямприкриття розвідувальної діяльності. Це твердження ґрунтувалося на тім, що нагорищі свого будинку Келер ховав потужний радіопередавач, що він нібитовикористовував для передачі відомостей про рух судів союзників. Однак прямихдоказів у підтримку цієї версії ні, до того ж згодом вона була спростованаісториками й фахівцями з гештальтпсихології.
Але як би те небуло, як шпигун або як затриманий війною вчений, Келер прожив на острові сімроків, вивчаючи поводження шимпанзе. Там він написав книгу, що стала в наш часкласикою, за назвою "Інтелект людиноподібних мавп", друге виданняякої вийшло в 1924 році й було переведено на англійський і французьку мови.
В 1920 році Келерповернувся в Німеччину й через два роки перемінив Штумпфа в посаді професорапсихології Берлінського університету, де й проробив до 1935 року. Безсумнівноюпричиною цього престижного призначення стала публікація книги «Фізичнігештальти в спокої й стаціонарному стані», що звернула на себе увагафахівців своїм високим науковим рівнем.
У серединідвадцятих років у Келера виникли серйозні проблеми в особистому житті. Вінрозвівся із дружиною й женився на молодій шведській студентці, після чого бувпозбавлений контактів зі своїми чотирма дітьми від першого шлюбу. У результатіпережитих нервових потрясінь у нього стали тремтіти руки, що ставало особливопомітно у хвилини хвилювання.
В 1925/26навчальному році Келер читав лекції в Гарвардському університеті й вуніверситеті Кларка, де на додаток до своїх наукових обов'язків учив аспірантівтанцювати танго. В 1929 році він опублікував книгу «Гештальтпсихологія»,що найбільше повно відбила погляди нового напрямку.
Він виїхав зНімеччини в 1933 році через конфлікт із новим режимом. Один раз, після того, якна своїй лекції він насмілився відкрито критикувати фашистський уряд, у йогоаудиторію ввірвалася банда нацистів. Пізніше Келер написав безстрашний лист уберлінську газету, у якому виразилося його збурювання вигнанням з німецькихуніверситетів професорів-євреїв. Увечері того дня, коли був опублікований лист,Келер з декількома друзями очікував у себе будинку появи гестаповців. Однак йомудали можливість виїхати за кордон.
Після еміграції вСША Келер викладав у Свартморському коледжі в Пенсільванії, написав кілька книгі редагував журнал «Психологічні дослідження». В 1956 році він буввизнаний гідним нагороди «За видатний внесок у науку» Американськоїпсихологічної асоціації, а незабаром після цього був вибраний її президентом.
Природа науковогоперевороту
Гештальт ідеїперебували в прямої опозиції до традиційних поглядів німецької психології. УСША біхевіоризм не розглядався як відвертий бунт проти навчання Вундта йструктуралізму, тому що функціоналізм уже встиг викликати зміни в американськійпсихології. Але не таким гладким виявився шлях визнання гештальтпсихології вНімеччині, де спочатку неї сприймали не інакше як наукову єресь.
Подібно багатьомбунтарям, лідери гештальт-руху вимагали повної ревізії колишніх науковихпоглядів, діючи майже як "інтелектуальні місіонери, що поширюють нову віру".Сам Келер писав, що «ми були схвильовані нс тільки тим, що ми встановили,але навіть більшою мірою перспективами відкриття нових фактів… тут булаприсутня не тільки стимулююча новизна наших дій, що нас надихала йти далі. Мивипробовували також величезний приплив полегшення — начебто вирвалися зв'язниці. Цією в'язницею була стара психологія, що ми вивчали, коли булистудентами університету».
Після досвідів посприйняттю гаданого руху гештальт психологи прийнялися за дослідження іншогоявища. Досвід по дослідженню константності сприйняття дозволив їм зміцнити своїнаукові позиції. Його суть складалася в порівнянні результатів сприйняттяоб'єкта при його різних положеннях щодо спостерігача. Наприклад, коли микоштуємо прямо перед вікном, те його прямокутний образ проектує на сітківкунаших очей, але коли ми відходимо убік і дивимося на вікно збоку, його образ,сприйманий сітківкою, хоча ми продовжуємо сприймати вікно як прямокутник. Такимчином, наше сприйняття вікна залишається постійним, навіть незважаючи на те, щосенсорні дані, сприймані органами почуттів (образ, проектований на сітківку),змінилися.
Подібним чином іу випадку з константністю яскравості або розміру, фактичні сенсорні елементиможуть змінюватися, але наше сприйняття їх залишиться колишнім. У цихприкладах, як і в прикладі гаданого руху, досвід має якість цілісності абозакінченості.
Таким чином,існує розходження між характером дійсного сприйняття й характером сенсорноїстимуляції. Тому перцепція не може бути пояснена просто як набір сенсорнихелементів або як сума тридцятилітніх її частин.
Перцепція являєсобою цілісне поняття — тобто гештальт — і будь-яка спроба розкладання її наокремі частини приводить до її порушення.
Не можна починатидосліджувати проблему перцепції з вивчення її окремих елементів, тому що ціелементи є продуктами рефлексії й абстракції, що не мають прямого відношення добезпосереднього досвіду, що вони покликані пояснити. Гештальтпсихологіянамагається повернутися до наївного сприйняття, безпосередньому досвіду йвимагає, щоб вона там знаходила не групу елементів, але цілісні уявлення об'єктіві явищ; не набір відчуттів, але дерева, хмари, небо. І, щоб перевірити цетвердження, вона пропонує кожному з нас просто відкрити ока й подивитися на мирзвичним поглядом.
Сприйняття слова «гештальт»викликало певні труднощі, тому що, на відміну від функціоналізму абобіхевіоризму, воно ясно не вказувало, яке рух символізує. До того ж воно немало точного англійського еквівалента. Для його заміни використовувалися слова «форма»,«образ», «структура». У результаті слово «гештальт»стало частиною англійської мови.
У своїй книзі «Гештальтпсихологія»(1929 р.) Келер відзначав, що поняття «гештальт» використовується внімецькій мові у двох випадках.
1. По-перше, вонопозначає форму або обрис предметів. У цьому змісті гештальт ставиться дозагальних властивостей, які можуть бути виражені в таких поняттях, як куту абосиметричності.
2. По-друге, вонопозначає цілісний об'єкт, якому в якості одного із властивостей властивеособлива форма або обрис. У цьому змісті слово «гештальт» можеставитися, наприклад, до трикутників у більшій мері, чим до поняття «трикутності».
Таким чином,поняття гештальта може використовуватися для посилання як на об'єкт, так і найого специфічну форму. Застосування цього терміна не обмежується візуальним абонавіть загальним сенсорним полем. «У нього також, очевидно, повинні бутивключені процеси научання й пам'яті, а також прагнення, емоційне відношення,дії й ін.» У цьому загальному, функціональному змісті даного слова вчені намагалисямати справу із цілою областю психології.
Література
1.Кольцова В.А., Олейник Ю.Н. История психологии: теоретические иметодологические проблемы исследований // Современная психология. М., 1999
2.Марцинковская Т.Д. История психология. — М., 2001.
3.Методологічні проблеми історико-психологічногодослідження. — К., 2002.
4. Ждан А.Н. Історія психології: від античності досучасності. — К., 1997.