Вступ
Проблемакризи, конфліктів, труднощів – одна з найбільш складних і гострих у розвитку та вихованніпідлітків. З початку наукового вивчення під-паросткового періоду за цим вікомзакріпилася назва критичного, що відбилося в його образної характеристиці якперіоди «Storm and Stress», тобто «бурі й натиску».
Багатодорослі люди тільки з жахом можуть подумати про можливість знову опинитисяпідлітками, знову дорослішати, знову відкривати себе і свою долю у своїх власнихвипробуваннях. Однак вибори молодих в сенсі «життя моє, а разом з нею і весьсвіт тут вирішується» в стабільних громадських системах робляться в лоніпопередніх вчинків, з почуттям історичних традиції. Але вся складність проблемисамовизначення сучасної української молоді в тому, що вона позбавлена цьоговідчуття, опинившись у ситуації відсутності зразків вчинків, «коли ніхтонавколо тебе чи до тебе так не вчиняв», їй страшно входити в світ дорослих. Осьголос типового розгубленого підлітка:
Мійсвіт інший, у всьому.
Тамнемає злих,
Тамнемає крові.
І яне знаю, що зі мною.
Заразне подобається мені все.
Неподобається любити,
Неподобається мені жити.
Навіщомені це все?
Аджея ще дитина.
І яку всьому мені розібратися,
Комусказати про те,
Що ясама не знаю.
Напружена,нестійка соціальна, економічна, екологічна, ідеологічна обстановка, що склаласяв даний час у нашому суспільстві, зумовлює зростання різних відхилень вособистісному розвитку і поведінці зростаючих людей. Серед них особливу тривогувикликають не тільки прогресуюча відчуженість, підвищена тривожність, духовна спустошеністьдітей, але і їхній цинізм, жорстокість, агресивність. Найбільш гостро цейпроцес проявляється на рубежі переходу дитини з дитинства у дорослий стан – впідлітковому віці. Причому проблема агресивності підлітків, яка впливає насуспільство в цілому, викликає як глибоке зацікавлення педагогів, батьків, такі гострий науково-практичний інтерес дослідників. Однак спроби поясненняагресивних дій молодих людей важко тим, що не тільки в повсякденній свідомості,але в професійних колах і в багатьох теоретичних концепціях явище агресіїотримує вельми суперечливі тлумачення.
Необхідністьвизначення реальних психологічних причин агресивності зростаючих дітей,розкриття умов, механізмів, засобів її запобігання обертання і корекціїобумовлює актуальність цієї роботи.
1.Взаємини підлітків
Особливоінтенсивний розвиток спілкування дітей зі своїми однолітками отримує в підлітковомувіці. Залучення підлітка до вже не дитячих інтересів спонукає його до ініціативно-нормативноїрозбудови взаємин з оточуючими людьми. Він сам починає пред'являти підвищенівимоги до себе і до дорослих, чинить опір і протестує проти поводження з ним якмаленьким. Підліток вимагає розширення своїх прав та визнання дорослими людьмийого обов'язків. Як реакція на нерозуміння з боку дорослої людини у підлітканерідко виникають різні види протесту – непокора, неслухняність, які у вкрайвираженій формі проявляються у відкриту непокору, негативізм. Якщо дорослийусвідомлює причину протесту з боку підлітка, то він бере на себе ініціативу урозбудові взаємин, і ця перебудова здійснюється безконфліктно. В іншому випадкувиникає серйозний зовнішній і внутрішній конфлікт, криза підліткового віку, уякий звичайно в рівній мірою виявляються втягненими і підліток і дорослий. Конфліктиміж підлітками і дорослими виникають, зокрема, через розбіжності їх думок проправа та обов'язки дітей і батьків, дорослих і дітей. Важлива умова попередженнята подолання конфлікту, якщо він вже виник, – перехід дорослого на новий стильспілкування з підлітком, зміна ставлення до нього як до нерозумного дитяти наставлення до підлітка як до дорослого. Це, зокрема, передбачає максимальноповну передачу підлітку відповідальності за свої вчинки і надання йому свободидля дій.
Однакфактичне збереження у підлітків в їх психології і поведінці багатьох чистодитячих рис, зокрема недостатньо серйозного ставлення до своїх обов'язків, атакож відсутність у них здатності діяти відповідально і самостійно не рідкоперешкоджають швидкій зміні ставлення підлітка до дорослого. І тим не менше,зволікання з боку дорослого у зміні ставлення до підлітка в потрібному напрямкумайже завжди викликає опір з боку підлітка. Цей опір при несприятливих умовахможе перерости в стійкий міжособистісний конфлікт, який нерідко призводить дозатримок в особистісному розвитку підлітка. У нього з'являється апатія,відчуження, зміцнюється переконання в тому, що дорослі взагалі не в змозі йогозрозуміти. В результаті як раз в той самий момент життя, коли підліток найбільшепотребує розуміння та підтримки з боку дорослих, вони втрачають можливістьчинити на нього вплив.
Зняттюміжособистісного конфлікту підлітка і дорослого зазвичай сприяє встановленняміж ними довірчих, дружніх взаємин, взаємної поваги. Створенню таких відносиндопомагає звернення до підлітка з будь-якими серйозними проханнями в різнихсправах.
Впідлітковому віці у дітей складаються дві різні за своїм значенням дляпсихічного розвитку системи взаємовідносин: одна – з дорослими, інша – з однолітками.Обидві вони продовжують формуватися в середніх класах школи. Виконуючи одну йту ж саму загальну соціалізуючу роль, ці дві системи взаємовідносин нерідковходять у протиріччя одна з одною за змістом і за регулюючими нормами. Відносиниз однолітками зазвичай будуються як рівнопартнерські і керуються нормамирівноправності, у той час як відносини з батьками і вчителями залишаютьсянерівноправними. Оскільки спілкування з товаришами починає приносити підлітку більшекористі в задоволенні його актуальних інтересів і потреб, він відходить від школиі від сім'ї, починає більше часу проводити зі однолітками.
Відокремленігрупи однолітків в підлітковому віці стають більш стійкими, відносини в них міждітьми починають підкоряться більш строгим правилам. Подібність інтересів іпроблем, які хвилюють підлітків, можливість відкрито їх обговорювати, непобоюючись бути осміяними і перебуваючи в рівних відносинах з товаришами, – осьщо робить атмосферу в таких групах привабливішою для дітей, ніж для спільнотидорослих людей. Поряд з безпосереднім інтересом один до одного, котрийхарактерний для спілкування молодших школярів, у підлітків з'являються дваінших види відносин, слабко або майже не представлені в ранні періоди зрозвитку: товариські (початок підліткового віку) і дружні (кінець підліткового віку).У старшому підлітковому віці у дітей зустрічаються вже три різних види взаємин,що відрізняються один від одного за ступенем близькості, змістом і тимфункціям, які вони виконують в житті. Зовнішні, епізодичні «ділові» контактислужать задоволенню нагальних інтересів і потреб, глибоко не зачіпаютьособистість; спілкування на рівні товариських відносин сприяє взаємообмінузнаннями, вміннями та навичками; встановлюються дружні зв'язки дозволяють вирішуватидеякі питання емоційно-особистісного характеру.
Зпереходом у другу половину підліткового віку (приблизно з VI класу школи)спілкування підлітків перетворюється на самостійний вид діяльності, який займаєдосить багато часу і виконує важливу життєву роль, причому значення спілкуванняз однолітками для підлітка, як правило не менше, ніж усі інші його справи.Старшому підлітку не сидиться вдома, він рветься до товаришів, виявляючи явнепрагнення жити груповий життям. Це – характерна риса дітей саме підлітковоговіку, причому вона проявляється у них незалежно від ступеня розвиненості спеціальноїпотреби в спілкуванні афіліативної потреби. Неблагополучні особисті взаємини зтоваришами сприймаються і переживаються підлітками дуже важко, і в цьому миможемо переконатися, знайомлячись з акцентуацією характеру, властивимипідліткам. Багатьма дітьми цього віку розрив особистих відносин з товаришамисприймається як особиста драма. Для того щоб завоювати друзів, привернути досебе увагу товаришів, підліток намагається зробити все можливе; іноді зарадицього він йде на пряме порушення сформованих законних норм, на відкритийконфлікт з дорослими.
Напершому місці у взаєминах підлітків стоять товариські відносини. Атмосфератаких відносин базується на «кодексі товариства», який включає в себе повагуособистої гідності іншої людини, рівність, вірність, чесність, порядність,готовність прийти на допомогу. Особливо в підліткових групах засуджуютьсяегоїстичність, жадібність, порушення слова, зрада товариша, зарозумілість, прагненнякомандувати, небажання рахуватися з думкою товаришів. Така поведінка в групаходнолітків-підлітків не тільки відкидається, але нерідко викликає відповідніреакції по відношенню до порушнику кодексу товариства. Йому оголошують бойкот,відмовляють у прийомі до компанії, в спільну участь у будь-яких цікавихсправах.
Вгрупах підлітків зазвичай встановлюються відносини лідерства. Особистий вплив збоку лідера особливо цінний для підлітка, який не знаходиться в центрі увагиоднолітків. Особистою дружбою з лідерами він завжди особливо дорожить і що бтам не було прагне її завоювати. Не менш цікавими для підлітків стають близькідрузі, для яких вони самі можуть виступати в якості рівноправних партнерів чилідерів.
Подібністьв інтересах і справах є найважливішим чинником дружнього зближення підлітків.Іноді симпатія до товариша, бажання дружити з ним є причинами виникненняінтересу до справи, якою займається товариш. У результаті у підлітка можутьз'являтися нові пізнавальні інтереси. Товариш стає для підлітка взірцем длянаслідування, у нього з’являється бажання стати таким же, набути ті жособистісні якості, знання, вміння, навички. Дружба активізує спілкуванняпідлітків, за розмовами на різні теми у них проходить багато часу. Вониобговорюють події в житті їх класу, особисті взаємовідносини, вчинки однолітківі дорослих, у змісті їх розмов буває чимало різноманітних «таємниць».
Пізніше,до кінця підліткового віку, з'являється потреба у близькому другі, виникаютьособливі моральні вимоги до дружніх взаємин: взаємна відвертість, взаєморозуміння,чуйність, уміння зберігати таємницю. «Спорідненість підліткових душ» з віком стаєвсе більш значущим чинником та визначає особисті взаємини підлітків. Оволодінняморальними нормами складає найважливіші особистісні якості, набуті упідлітковому віці.
Докінця цього віку у підлітків виникає інтерес і до протилежної статі, прагненняподобатися і, як наслідок цього, з'являється підвищена увага до своєї зовнішності,одягу, манери поведінки. На початку інтерес до людині іншої статі нерідконабуває характерне для підлітків незвичайне зовнішнє вираження. Хлопчаки починаютьзадирати дівчаток, вони в свою чергу скаржаться на хлопчаків, самі доставляютьїм неприємності, однак така підвищена взаємна «увага» з боку однолітків тим ііншим доставляє, напевно, справжнє задоволення. Пізніше характер міжстатевихстосунків змінюється, з'являються сором'язливість, скутість і боязкість, які інодісупроводжуються збереженням «дивної зовнішньої атрибутики в поведінці: показнабайдужість, зневажливе ставлення до протилежної статі і т. п. Всі цісимптоми характерні для дітей, які навчаються вже в V–VI класах. У цей часдівчаток, які в підлітковому віці починають прискорено фізично розвиватися, вжехвилює, хто і кому подобається, хто на кого і як дивиться, хто з ким товаришуєі т.д.
ВVII–VIII класах між хлопчиками та дівчатками з'являються більш романтичнівідносини, вони починають писати один одному записки, призначають побачення,разом гуляють по вулицях, ходять в кіно. На основі таких взаємин у підлітківвиникає бажання ставати краще, з'являється потреба до самовдосконалення. Уцьому віці більшість дітей починають займатися самовихованням.
2.Поняття агресії, агресивності. Види агресії
Поняття«агресія» і «агресивність» несинонімічні. Під агресивністю надалі ми будеморозуміти властивість особистості, що виражається в готовності до агресії. Такимчином, агресія є сукупність певних дій, що завдають шкоди іншому об'єкту, тодіяк агресивність – це особистісна особливість, Вира-лишнього в готовності доагресивних дій щодо іншого.
Крокомвперед у вирішенні проблеми, пов'язаної з оцінкою агресивності, можна вважатифроммовську модель структури агресії. У ній пропонується розрізняти два видиагресії: доброякісну і злоякісну (Е. Фромм, 1994 р.). Доброякісна агресіяє біологічно адаптивною, сприяє підтримання життя і перед-ставлять собоюреакцію загрозу вітальним інтересам. Злоякісна агресія не є біологічноадаптивною, не пов'язана з збереженням у подальшому житті, не пов'язана іззахистом вітальних інтересів.
3.Типологія агресивної поведінки підлітків
Агресивніпідлітки, при всій відмінності їх особистісних характеристик і особливостейповедінки, відрізняються деякими загальними рисами. До таких рис відноситьсябідність ціннісних орієнтацій, їх примітивність, відсутність захоплень,духовних запитів, вузькість і нестійкість інтересів, у тому числі і пізнавальних.У цих дітей, як правило, низькі рівень інтелектуального розвитку, підвищенанавіюваність, копіювання, нерозвиненість моральних уявлень. Їм властиваемоційна грубість, озлобленість як проти однолітків, так і проти навколишніхдорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка (або максимальнопозитивна, або максимально негативна), підвищена тривожність, страх передширокими соціальними конфліктами, егоцентризм, невміння знаходити вихід зважких ситуацій, переважання захисних механізмів над іншими механізмами, щорегулюють поведінку.
Разомз тим серед агресивних підлітків зустрічаються і діти добре інтелектуально ісоціально розвинені. У них агресивність виступає засобом підняття престижу,демонстрація своєї самостійності, дорослості.
Томурозкриття причин і характеру агресивності підлітків вимагає проведення певноїкласифікації, умов типології.
Великіматеріали, здобуті, по-перше, на основі аналізу шкіл, по-друге, в процесіпроведення тестування, дозволили скласти вихідні психологічні характеристики,що дали можливість умовно виділити чотири групи підлітків на основі певноготипу поведінки, з урахуванням спрямованості їх особистості.
Першугрупу підлітків характеризує стійкий комплекс аномальних, аморальних,примітивних потреб, прагнення до споживчого проведення часу, деформаціяцінностей і відносин. Егоїзм, байдужість до переживань інших, неуживчивість,відсутність авторитетів є типовими особливостями цих дітей. Вони егоцентричні,цинічні, озлоблені, грубі, запальні, забіякуваті. У їх поведінці переважаєфізична агресивність.
Другугрупу складають підлітки з деформованими потребами, цінностями. Маючибільш-менш широке коло інтересів, вони відрізняються загострениміндивідуалізмом, бажанням зайняти привілейоване положення за рахунок утискуслабких, молодших. Їх характеризує імпульсивність, швидка зміна настрою,брехливість, дратівливість. У цих дітей перекручені уявлення про мужність, товариськість.Їм доставляє задоволення чужий біль. Прагнення до застосування фізичної силивиявляється у них ситуативно і лише проти тих, хто слабкіший за них.
Третюгрупу підлітків характеризує конфлікт між негативними і позитивними потребами,цінностями, відносинами, поглядами. Вони відрізняються однобічністю інтересів,пристосованістю, брехливістю. Ці діти не прагнуть до досягнень, успіху,апатичні. В їхній поведінці переважають непряма і вербальна агресивність.
Вчетверту групу входять підлітки, які відрізняються слабо деформованимипотребами, але в той же час, відсутністю певних інтересів і вельми обмеженим коломспілкування. Вони безвладні, недовірливі, уникають сильніших товаришів. Для цихдітей типові боягузтво і помста. В їх поведінці переважають вербальнаагресивність і негативізм.
4.Рекомендації щодо зняття агресивного стану
Загресивним дитиною не можна розмовляти на підвищених тонах, тим самим ви «підключаєтеся»до порушення цих же тонів і провокуєте посилення агресивних імпульсів. Послідовневикористання спокійної, плавної мови дозволяє дитині перемкнутися й початислухати вас. Особливо важливо при цьому визнати право дитини обурюватися івикидати свою енергію різними способами. Після такого визнання дитина почне довас прислухатися, і тоді у вас є шанс допомогти їй освоїти більш прийнятніметоди «виходу» агресивних імпульсів.
Агресивніпрояви можна знімати за допомогою деяких вправ. Діти добре освоюють їх у томувипадку, якщо агресивність насправді приносить таким дітям безліч проблем івони усвідомлюють це. Наприклад, можна навчити дитину концентрувати увагу вмомент імпульсу у своїх руках і навмисне стискати кулаки з певним зусиллям.Гіпернапруга неминуче змінюється релаксацією м'язів. І якщо агресія непроходить зовсім, то тепер вона стає керованою.
Добредопомагає агресивним дітям і психофізичні тренування. Навичка виконання вправи «левітаціярук» допомагає знизити загальний рівень агресивності й навчитися керувати собоюу критичних ситуаціях.
Однакнайголовніше – створити для дитини такі умови життя, де б їй демонструвалисязразки миролюбних відносини між людьми, були відсутні б негативні прикладиагресивної поведінки. Виховання на принципі співробітництва – це головна умовазапобігання агресивності.
5.Навчання агресивних дітей способам вираження гніву в прийнятній формі
підлітокагресія поведінка гнів
Оскількиповедінка агресивних дітей часто є деструктивною і сповненою непередбачуванихемоційних спалахів, проблема навчання дитини прийнятним способам вираженнягніву – одна з найбільш гострих і важливих проблем, що стоять перед дорослими.
Щотаке гнів? Це почуття сильного обурення, яке супроводжується втратою контролюнад собою. Термін «гнів», що вживається на Русі, починаючи з XI століття,походить від слова «гній». Так називали стан хворого, тіло якого було вкритегнійними ранами. Пізніше у слова «гнів» з'явився синонім «лють».
Надумку Вірджинії Н. Квінн (2000) існує чотири основних способи вираження гніву:
1.Прямо (вербально або невербально) заявити про свої почуття, при цьому даючивихід негативним емоціям.
2.Висловити гнів в непрямій формі, зганяючи його на людину або предмет, якийпредставляється розгніваному безпечним. Не відреагувавши відразу, людина раночи пізно може відчути необхідність виплеснути гнів з себе. Але не на того, хтовикликав це почуття, а на того, хто «підвернеться» під руку, хто слабший і незможе дати відсіч. Таке вираз гніву отримало назву переносу.
3.Стримувати свій гнів, «заганяючи» його всередину. У цьому випадку переважнонакопичуються негативні почуття, які будуть сприяти виникненню стресу. КерроллИзард (К.Е. Изард, 1999) публікує клінічні дані, отримані Холтом, якісвідчать про те, що якщо людина постійно пригнічує свій гнів, він більшесхильний до ризику психосоматичних розладів. На думку Холта, невиражений гнівможе стати однією з причин таких захворювань, як ревматичний артрит, кропив'янка,псоріаз, виразка шлунка, мігрень, гіпертонія та ін.
4.Затримувати негативну емоцію до моменту її настання, не даючи їй можливостірозвинутися, при цьому людина намагається з’ясувати причину гніву і усунути їїв найкоротший термін.
Внашій практиці при навчанні агресивних дітей конструктивним способам вираженнягніву ми використовуємо два напрями, описані В. Кван: вчимо дітей прямо заявлятипро свої почуття і виражати гнів в непрямій формі, за допомогою ігровихприйомів.
Багатоавторів вважають, що одним із найкращих способів вираження гніву є прямевисловлювання своїх почуттів людині, яка стала джерелом гніву. Так, Р. Кемпбелл(1997) радить виражати гнів прямо, словесно і у ввічливій формі. Якщо ж ценеможливо, то краще все ж досягти примирення і порозуміння з партнером поспілкуванню. А щоб гнів або образа не залишилися невідреагованими, доросліможуть поділитися своїми почуттями з друзями, рідними, а діти – з батьками.
До позитивнимспособів вираження гніву відносяться:
– умінняспрямувати гнів на об'єкт. При цьому виражається основна скарга, без відхиленьу сторону;
– ввічливістьу зверненні;
– прагненнязнайти конструктивне рішення.
Другомуспособу вираження гніву, описаному В. Квінн, – переносі почуттів на безпечніоб'єкти – ми рекомендуємо навчати в основному маленьких дітей, які не завждиможуть вербалізувати свої думки і тим більше почуття. Для роботи з такимидітьми в арсеналі дитини повинні бути гумові іграшки, каучукові кульки, якіможна кидати в ванну, наповнену водою, подушки, поролонові м'ячі, мішень здротиком, «стаканчик для кризи», шматок м'якого матеріалу, молоток і цвяхи,спортивний інвентар і т.д.
Всіці предмети потрібні для того, щоб дитина не направляв гнів на людей, апереносив його на неживі предмети, випліскувала його в ігровій формі. Такатехніка роботи з гнівом особливо буде корисною для роботи з боязкими,невпевненими у собі дітьми, але в той же час може бути неприпустимою прикорекції поведінки надмірно відкритої дитини. (Раншбург Й., Поппер П.,1983).
6.Навчання дітей прийомам саморегуляції, самовладання
Агресивнимдітям часто властиві м'язові затиски, особливо в області обличчя і кистей рук.Тому для даної категорії дітей будуть корисні будь-які релаксаційні вправи(деякі з них описані нижче). У процесі корекційної роботи можна говорити з дитиноюпро те, що таке гнів і яка його руйнівна дія, можна пояснити дитині, яким злимі поганим стає людина в пориві гніву. Тому важливо працювати над собою, управлятиі володіти своїми негативними емоціями.
М. Мак-Кей,А. Роджерс та Ю. Мак-Кей (1997) рекомендують кілька цікавих прийомівздобуття самоконтролю. Наприклад, у кишеню одягу можна покласти намальованийвід руки дорожній знак «Стоп». Як тільки агресивну дитину почнуть долатинепрохані думки і бажання, він може дістати з кишені картинку і подумки абопошепки вимовити: «Стоп». Для того щоб даний прийом почав працювати, необхіднібагатоденні тренування.
Длятого, щоб привчити дитину в момент «неприємною ситуації» не стискувати щелепи(що характерно для багатьох агресивних дітей), а розслаблювати м'язи обличчя,можна використовувати релаксаційні вправи. Цікаві і ефективні вправи можназнайти в книзі К. Фопеля «Як навчити дітей співпрацювати» (1998).
Наприклад,в грі «Теплий, як сонце, легкий, як подих вітру» діти з закритими очимауявляють собі чудовий теплий день. Над їх головами пропливає сіре хмарка, наяку вони поміщають всі свої жалі і турботи. Яскраво-блакитне небо, легкийвітерець, м'які промені сонця допомагають розслабити м'язи всього тіла.
Іншагра – «Усмішка» – сприяє розслабленню м'язів обличчя. Видихаючи повітря ібагаторазово посміхаючись променю сонця, діти стають трохи добрішими. Унеприємних життєвих ситуаціях вони можуть згадати свої відчуття, відпрацьованів цих та інших подібних іграх, і повернутися до них, замінюючи негативні емоціїна нейтральні або позитивні.
7.Робота з батьками агресивної дитини
Відомо,що будь-яка корекційна робота з дітьми не буде успішною без підтримки батьків,яких необхідно вчити розуміти дитину. Роботу з батьками агресивної дитинидоцільно проводити в двох напрямках:
– інформування(про те, що є агресія, які причини її появи, чим вона небезпечна для дитини іоточуючих);
– навчанняефективним способам спілкування з сином або донькою.
Необхіднудля себе інформацію батьки можуть отримати на лекціях, до проведення яких можназалучити авторитетних спеціалістів. Крім цього, для батьків агресивних дітейбуде корисна наочна інформація, розміщена на стендах в класі, в кабінетіпсихолога, в групі дитячого садка, у вестибюлі школи. Ймовірність, що,отримавши хоча б мінімум знань про причини становлення агресивної поведінкипідлітка, батьки самі звернуться за допомогою до спеціаліста, досить велика.
Колимати чи батько усвідомлюють необхідність корекційної роботи з сином або донькою,можна буде розпочати їх навчання ефективними способами взаємодії з дитиною. Уцьому випадку батьки зможуть не тільки слухати лекції, а й брати участь утренінгах дитячо-батьківських відносин, у семінарах, диспутах, клубах за інтересамиі т.д.
Варсеналі дорослих є такі основні способи контролю поведінки дитини:
– негативніспособи: покарання, накази;
– нейтральніспособи: модифікація поведінки;
– позитивніспособи: прохання, м'яке фізична маніпулювання.
Проханняі дружні звернення до дитини не завжди бувають ефективні при взаємодії з ним.Наприклад, немає сенсу вмовляти дитину не чіпати праску в той момент, коли йогорука вже майже торкнулася гарячої поверхні. У цій ситуації батьки швидше за всевідведуть малюка від об'єкта що його зацікавив, а потім, пояснять, як і чомувони так зробили. Це і буде прикладом м'якого фізичного маніпулювання. Приспілкуванні з маленькими дітьми цей спосіб є найбільш ефективним.
Наказиі покарання можуть викликати або гнів дитини, або постійні придушення цьогогніву. Тому батьки повинні наказувати дитину тільки в крайніх випадках. Колигнів дитини буде постійно придушуватися (оскільки дитина не завжди посмієпротистояти сильному дорослому), то він може перерости в пасивно-агресивніформи поведінки. Дитина може почати діяти нишком, буде намагатися робитищо-небудь «на зло», наприклад, підкреслено повільно виконуваних вказівкибатьків, навіть якщо вся родина спізнюється в цей час в театр, в гості і т.д.
Технікамодифікації поведінки дуже проста: за гарну поведінку дитина отримує заохочення,за погану – покарання або позбавлення привілеїв. Однак і цей метод не вартовикористовувати занадто часто, інакше батьки втомляться від настирливих питаньсвоєї дитини: «А що мені за це буде?».
Кращимгарантом гарного самовладання і адекватного поведінки у дітей є вміння батьківволодіти собою. На жаль, багато батьків поки що й самі не вміють керувативласним гнівом. Наслідком цього буде те, що їхні діти навряд чи коли-небудь упроцесі виховання засвоять навички адекватного вираження гніву.
Внауковій літературі різні дослідники дають зразка різних способів поведінки вкритичних ситуаціях, і всі вони можуть бути застосовні тільки з урахуванняміндивідуально-особистісних особливостей учасників конфлікту. Так, ліки дляодного можуть стати «отрутою» для іншого. Автори книги «Приборкання гніву» даютьдорослим рекомендації розвитку потенціалу України до самовладання. МетьюМак-Кей, Пітер Роджерс та Юдіс Мак-Кей (1997) радять батькам не спілкуватися здитиною в той момент, коли вони на неї злі. У таких ситуаціях краще піти в іншукімнату. Щоб повністю встановити контроль над собою, автори рекомендуютьдорослим рухатися повільніше, намагатися не робити різких рухів, не кричати іне грюкати дверима.
В таблиціподаній нижче, дані загальні рецепти позбавлення від гніву, які будуть кориснібатькам. Цю таблицю можна розмістити на спеціальному стенді в дитячому садку,школі або в кабінеті психолога. Така наочна інформація може спонукати дорослихприділяти більше часу самовиховання.
Висновок
Настановлення агресивної поведінки дитини впливають багато факторів, наприклад,прояву агресивних якостей можуть сприяти деякі соматичні захворювання абозахворювання головного мозку, а також різні соціальні фактори.
В данийчас з'являється все більше наукових досліджень, які підтверджують той факт, щосцени насильства, що демонструються в кіно або на екранах телевізорів, сприяютьпідвищенню рівня агресивності глядачів.
Існуєтакож безпосередній зв'язок між проявами дитячої агресії та стилю виховання всім'ї (Берон Р., Ричардсон Д, 1998 Лешлі Д., 1991, Раншбург Й, Поппер П.,1983, Кемпбелл Р., 1997). Так, Раншбург Й. і Поппер П. відзначають,що якщо дитину суворо наказувати за будь-який прояв агресивності, то вонавчиться приховувати свій гнів у присутності батьків, але це не гарантуєпридушення агресивності в будь-якій іншій ситуації.
Длятого щоб усунути небажані прояви агресії у дитини, батькам треба приділяти більшеуваги своїм дітям, прагнути до встановлення теплих відносин з ними, а на певнихетапах розвитку сина або доньки проявляти твердість і рішучість. Цірекомендації можна адресувати не тільки батькам, але і педагогам. А корекційнуроботу з агресивними дітьми, на мій погляд, доцільно проводити в чотирьох напрямках:
– навчанняагресивних дітей способам вираження гніву у прийнятній формі.
– навчаннядітей прийомам саморегуляції, вміння володіти собою в різних ситуаціях.
– відпрацюваннянавичок спілкування в можливих конфліктних ситуаціях.
– формуваннятаких якостей, як емпатія, довіри до людей і т.д.
Списоклітератури
1. Соціальнапедагогічна психологія. (Санкт-Петербург, 2000 р.) А.А. Реан, Я.Л.Коломінський.
2. Хрестоматія «Психологіяпідлітка». Російське Педагогічне Агентство. (Москва, 1997 р.) Ю.А. Фролов.
3. «Психологія» книга-2.(Москва, 1995 р.) Р.С. Немов.
4. «Психологічніособливості агресивної поведінки підлітків і умови її корекції».(Москва-Вороніж, 1996 р.) Л.М. Семенюк.
5. «Тренінгефективної взаємодії з дітьми». (Санкт-Петербург, 2001 р.) Е.К. Лютова,Г.Б. Монина.