Особливості емоційних станів особистості в конфліктних ситуаціях

Дипломна робота
На тему: «ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВОСОБИСТОСТІ В КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ»

Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичний аналіз по проблемі емоційноїсфери
1.1Загальна характеристика конфліктів. Форми звертання в конфлікті
1.2Вираження емоцій у не більших групах. Емоційні стани в конфліктних ситуаціях
1.2.1Страх
1.2.2Гнів, агресія
1.2.3Тривожність
1.2.4Фрустрація
1.3Депресія
Розділ 2. Особливості агресивності і конфліктностісеред курсантів ХНУВС та працівників ДАІ
2.1Загальна характеристика груп випробуваних та методів дослідження
2.2 Особливості видів агресивностікурсантів ХНУВС та працівників ДАІ
2.3 Особливості форм агресивноїповедінки курсантів ХНУВС та працівників ДАІ
2.4 Особливості способів розв’язанняконфліктів курсантів ХНУВС та працівників ДАІ
Висновки
Література

Вступ
Конфлікти — одне з найважливіших явищсучасного соціального і політичного життя. Конфліктні процеси мало хто схвалює,але майже усі в них беруть участь, незалежно від статі і віку. Використанняповсякденних знань часом недостатньо, щоб вирішити конфлікт який виник змінімальними втратами для конфліктуючих сторін. Виниклий конфліктний — цепроцес який важко зупинити. Це пояснюється тим, що конфлікт має кумулятивнуприроду, тобто кожна агресивна дія приведе до відповідної дії або відплати,причому більш сильній, ніж первісна.
В історичній і художній літературіописана величезна кількість відмінних по силі, та наслідкам для людей, формі ізмісту конфліктних ситуацій. Фахівцями підраховано, що за останні 5 тисяч роківлюдство брало участь приблизно в 15 тисячах локальних і загальних воєн — однієїз найстрашніших форм вирішення соціальних протиріч. З цього факту, як би ми донього не відносилися, випливає, що вся історія цивілізації пронизанасоціальними конфліктами, рішення яких часто стає неможливим без залученнясилових методів і прийомів, що, безумовно, наносить непоправну утрату всімобластям життя і діяльності народів. Потрібно відзначити, що найчастіше навітьсамі серйозні конфліктні ситуації виникають і «розширюються» із самих дрібних іздавалося б, примітивних ситуацій, приводів, причин, і тому розгляд самої сутіконфлікту, розбір усіх його складових, а також способів його вирішення є самимважливим предметом психології як науки.
Відомо, що у всіх конфліктів маєтьсяпсихологічна складова, заснована на специфіці внутрішнього життя людини, атакож його соціальних відносинах.
Об'єктомвиступає індивідуально психологічні особливості.
Предметомвиступає особливості агресивності конфліктності курсантів ХНУВС та працівниківДАІ.
Метадослідження – визначити особливості прояву агресивної поведінки таконфліктності серед курсантів ХНУВС та працівників ДАІ.
Завдання:
1.Провести теоретичний аналіз дослідження проблеми конфліктів, емоційних станівта агресивності.
2. Визначити видиагресивності курсантів ХНУВС та працівників ДАІ.
3. Дослідження формагресивної поведінки курсантів ХНУВС та працівників ДАІ
4.Дослідження стилів вирішення конфліктів.
Методидослідження:
1.)Психодіагностичні методи:
―методика діагностика особистісної агресивності й конфліктності (Э.П.Ільїн, П.А.Ковальов) ;
―опитувальник Басса-Дарки;
―тест Томаса.
2.)Статистичні методи: метод кутового перетворення Фішера.
У дослідженні брали участь 30працівників ДАІ віком від 25 до 41 років та 30 курсантів 5-го курсу ННІ №4ХНУВС, віком 20-24 років.
Структура дипломної роботи містить всобі: вступ, два розділи (теоретичний і практичний ), висновок, та списоквикористаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПО ПРОБЛЕМІ ЕМОЦІЙНОЇСФЕРИ
 
1.1 Загальна характеристикаконфліктів. Форми звертання в конфлікті
Жоднасфера життя людини не вільна від конфліктів. Конфлікт — це зіткнення, серйознірозбіжності, під час яких людини обурюють неприємні почуття або переживання.Конфлікти невигубні, смороду з'являються при будь-яких життєвих обставинах ісупроводжують нас від народження до самої смерті.
Роль конфліктів і їх регулювання всучасному суспільстві настільки велика, що в другій половині XX століттявиділилася спеціальна область знання — конфліктологія. Великий внесок у ЇЇрозвиток внесли соціологія, філософія, політологія і, звичайно, психологія.
Конфлікти виникають майже у всіх сферахлюдського життя. Тут ми будемо розглядати тільки ті, які відбуваються ворганізаціях.
Існують різні визначення конфлікту, алевсі вони підкреслюють наявність протиріччя, що приймає форму розбіжностей, якщомова йде про взаємодію людей, конфлікти можуть бути схованими або явними, але воснові їх лежить відсутність згоди. Тому визначимо конфлікт як відсутністьзгоди між двома або більше сторонами — особами або групами.
Відсутність згоди обумовлена наявністюрізноманітних думок, поглядів, ідей, інтересів, точок зору й т.д. Однак воно,як ми вже відзначали, не завжди виражається у формі явного зіткнення,конфлікту. Це відбувається тільки тоді, коли існуючі протиріччя, розбіжностіпорушують нормальну взаємодію людей, перешкоджають досягненню поставленихцілей. У цьому випадку люди просто бувають змушені яким-небудь способомперебороти розбіжності і вступають у відкриту конфліктну взаємодію. У процесіконфліктної взаємодії його учасники одержують можливість виражати різні думки,виявляти більше альтернатив при ухваленні рішення, і саме в цьому полягаєважливий позитивний зміст конфлікту. Сказане, звичайно, не означає, що конфліктзавжди носить позитивний характер.
Між групові її між особистісні конфліктиявляють собою зіткнення індивідів із групою або груп між собою.
Розподіл конфліктів на види доситьумовно, твердої границі між різними видами не існує і на практиці виникаютьконфлікти: організаційні, вертикальні міжособистісні; горизонтальні відкритіміж групові і т.д.
Розглянуті конфлікти можуть виконуватисамі різні функції, як позитивні, так і негативні. Основні функції конфліктівпредставлені в таблиці
Функції конфліктівПозитивні Негативні розрядження напруженості між конфліктуючими сторонами більш емоційні, матеріальні витрати на участь \ конфлікті одержання нової інформації про опонента звільнення співробітників, зниження дисципліни, погіршення соціально-психологічного клімату в колективі Об"єднання колективу організації при протиборстві із зовнішнім ворогом відношення до переможених груп, як до ворогів стимулювання до змін і розвитку надмірне захоплення процесом конфліктної взаємодії на шкоду роботі зняття синдром) покірності у підлеглих після завершення конфлікту — зменшення ступеня співробітництва між частиною співробітників діагностика можливостей опонентів складне відновлення ділових відносин («шлейф конфлікту»).
Причини, що викликають конфлікти, таксамо різноманітні, як і самі конфлікти. Варто розрізняти об'єктивні причини іїхнє сприйняття індивідами.
Об'єктивні причини в достатньому ступеніумовно можна представити у вигляді декількох укріплених груп:
• обмеженість ресурсів, що підлягаютьрозподілу;
• розходження з метою, цінностями, методахповодження, рівні кваліфікації;
• взаємозалежність завдань неправильнийрозподіл відповідальності;
• погані комунікації.
Разом з тим об'єктивні причини тількитоді стають причинами конфлікту, коли унеможливлять особистості або групіреалізувати свої потреби, зачеплять особисті і/або групові інтереси. Реакціяіндивіда багато в чому визначається соціальною зрілістю особистості,припустимими для неї формами поведінки, прийнятими в колективі соціальниминормами й правилами. Крім того, участь індивіда в конфлікті визначаєтьсязначимістю для нього поставлених цілей і тим, наскільки перешкода заважає їхреалізувати. Чим більш важлива мета стоїть перед суб'єктом, тим більше зусильвін додає, щоб її досягти, тим сильніше буде опір і жорсткіше конфліктнавзаємодія з тими, хто цьому заважає.
Вибір способу подолання перешкод буде, усвою чергу, залежати від емоційної стійкості особистості, засобів захисту своїхінтересів, обсягу розташовуваної влади і багатьох інших факторів.
Психологічний захист особистостівідбувається несвідомо як система стабілізації особистості для збереження сферисвідомості індивіда від негативних психологічних впливів. У результатіконфлікту дана система спрацьовує мимоволі і бажання людини. Необхідність утакому захисті виникає з появою думок і почуттів, що представляють загрозусамоповазі, що сформувалася, «я — образу» індивіда, системі цінніснихорієнтацій, що знижують самооцінку індивіда.
У деяких випадках сприйняття ситуаціїіндивідом може бути далеким від реального положення справ, але реакція людинина ситуацію буде формуватися виходячи з його сприйняття, з того, що йомуздається і ця обставина істотна ускладнює вирішення конфлікту. Виниклі врезультаті конфлікту негативні емоції досить швидко можуть бути перенесені ізпроблеми на особистість опонента, що доповнить конфлікт особистісною протидією.Чим більше підсилюється конфлікт, тим негативніше виглядає образ опонента, щододатково ускладнює його рішення. З'являється порочне коло, що украй складнорозірвати. Доцільно це зробити на початковій стадії розгортання події, покиситуація не вийшла з-під контролю.
Багато фахівців, що займаються питаннямивирішенням конфліктів професійно, стверджують що процес керування конфліктамизалежить від безлічі факторів, значна частина яких погано піддається керуючомувпливу. Наприклад, погляди особистості, мотиви і потреби індивідів, груп,забобони, упередження, можуть іноді звести нанівець зусилля тих, хто виробляєрішення. Залежно від виду конфлікту пошуком рішень можуть займатися різніслужби: керівництво організації, служба по роботі з персоналом, ЦПП.
Конфліктибувають зовнішніми (конфлікт із іншими людьми) і внутрішніми (конфлікт із самимсобою). При внутрішніх конфліктах зовнішнього опонента немає. Однак це невиходить, що внутрішні конфлікти — дрібниця або що смороду не важливі дляприйняття рішень. Внутрішні конфлікти визначають нашу систему цінностей,нерідко вердикт «вірно» або «невірно» є результатом внутрішнього конфлікту. Ціконфлікти — основа етики й моралі. Якби люди в тихнув або інших ситуаціях невідчували внутрішнього конфлікту, смороду ніколи не замислювалися б про питанняморальності. Поняттю «внутрішній конфлікт» дуже близький поняття «совість».
Неговорячи вже про ті, що більшості людей ніякого задоволення конфлікти недоставляють, сучасні вчені-медики відзначають згубні наслідки стресів, причиноюбільшості яких є конфлікт. Улагоджувати конфлікти — це вирішувати людськіпроблеми. Улагодити конфлікт означає майже співуче зберегти взаємини. Якби цебуло не так, люди не намагалися б улагоджувати конфлікти.
Звичайно,визнаний, серйозний, глибоко пережитій конфлікт бере своє, але, якщо є намірйого влагодити, імовірність того, що вдасться зберегти взаємини в їхвнутрішньому, глибинному прояві, дуже велика. Дуже важливо, щоб сторониоб'єктивно оцінили один одного й почали можливі зусилля для визнання цінності йважливості своїх взаємин, навіть при їхньому нинішньому конфлікті. Цей крокоднаково придатний для суперечок між учителем й учнем, матір'ю й дітьми, міжчоловіком і дружиною.
Недолікув різних визначеннях конфлікту немає. Мі приведемо трохи з їх, кожне з якихрозкриває й підкреслює ту або іншу сторону цього динамічного групового процесу:
*Конфлікт звичайно розглядається як стан незгоди із приводу можливості розпоряджатисяобмеженими ресурсами;
* Конфлікт — це такий станвідносин між людьми, коли принаймні один з їх сердити, роздратований, ворожийстосовно іншого, критикує його дії, що веде до зупинки продуктивної роботи йпорушенню моральної рівноваги;
*Конфлікт — функція ступеня або кількості взаємозалежності й взаємодії міжлюдьми: чим більше наша залежність від інших або чим більше мі від їх очікуємо,тім більше ймовірність конфлікту й того, що він буде сильним;
*Конфлікт — інтерактивний стан, що проявляється в незгоді, розходженнях абонесумісності усередині або між соціальними одиницями: індивідуальностями,групами, організаціями й т.д. Конфлікт виникає на різних інтра- і інтер-персональних рівнях:
а)інтраіндивідуальний конфлікт виникає, коли людина повинна виконати певні дії,ролі, які не відповідають його вмінням, інтересам, цілям або цінностям;
б)інтергруповий конфлікт ставитися до конфлікту між членами групи;
в)інтергруповий конфлікт — конфлікт між представниками двох або більше груп.
Незважаючина багатозначність, термін «конфлікт» має цілком певний зміст, чи такінакше проявляється в багатьох визначеннях. По-перше, конфлікт виннийсприйматися його учасниками. Багато ситуацій, які могли бути розцінені, якконфліктні, насправді не є такими, тому що люди, залучені в них, не сприймаютьсвої взаємини як конфліктні. По-другові, для виникнення конфлікту необхідніпротиріччя в мотивах, інтересах, цінностях, позиціях, принаймні, двох сторін.Виключенням, як може здатися, є внутрішньо особистісний конфлікт, однак й отутмають місце розбіжності між реальною й бажаною для індивідуальності ситуацією.
По-третє,конфлікт — це завжди боротьба за володіння ресурсами — грішми, роботою,престижем, владою, годиною — які обмежені, які доводитися розподіляти міжсторонами, зацікавленими в їхньому одержанні.
Основнерозходження між визначеннями конфлікту стосується в більшості випадків двохпунктів. Конфлікт може розглядатися або як навмисне протиставлення інтересівсторін, або як результат збігу обставин. З іншого боку, розбіжність точок зорустосується того, чи є відкрите протиборство обов'язковим критерієм наявностіконфлікту або він може протікати в схованій формі.
Виділяють наступні п'ять основних стилів поводження в конфліктнійситуації:
• пристосування, поступливість;
• відхилення;
• протиборство;
• співробітництво;
• компроміс.
Основу класифікації становлять два незалежних параметри:
- ступінь реалізаціївласних інтересів, досягнення своїх цілей;
- рівенькооперативности, врахування інтересів іншої сторони.
Якщо представити це в графічній формі, те одержимо сітку, що дозволяєпроаналізувати конкретний конфлікт і вибрати раціональну форму поводженнялюдини в ньому (див. Рис. 1).

Рис. 1. Форми поводження в конфліктіСтупінь реалізації власних інтересів ПРОТИБОРСТВО СПІВРОБІТНИЦТВО КОМПРОМІС ВІДХИЛЕННЯ ПОСТУПЛИВІСТЬ Рівень кооперативності, врахування інтересів іншого
Розглянемо докладніше ці стилі поводження.
Відхилення (запобігання, догляд). Дано форму поводження вибирається тоді,коли індивід не хоче відстоювати свої права, співробітничати для виробленнярішення, утримується від висловлення своєї позиції, ухиляється від суперечки.Цей стиль припускає тенденцію догляду від відповідальності за рішення.
Протиборство, конкуренція характеризується активною боротьбою індивіда засвої інтереси, застосуванням всіх доступних йому коштів для досягненняпоставлених цілей: застосуванням влади, примуса, інших коштів тиску наопонентів, використанням залежності інших учасників від нього.
Поступливість, пристосування. Дії індивіда спрямовані на збереження абовідновлення сприятливих відносин з опонентом шляхом згладжування розбіжностейза рахунок власних інтересів.
Співробітництво означає, що індивід бере активну доля в пошуку рішення,що задовольняє всіх учасників взаємодії, але не забуваючи при цьому й своїінтереси. Передбачається відкритий обмін думками, зацікавленість всіх учасниківконфлікту у виробленні загального рішення.
При компромісі дії учасників спрямовані на пошуки рішення за рахуноквзаємних учинок, на вироблення проміжного рішення, що влаштовує обидві сторони,при якому особливо ніхто не виграє, але й не губити.
Стилі й поступливості не припускають активного використання конфронтаціїпри рішенні конфлікту. При протиборстві й співробітництві конфронтація є необхідноюумовою вироблення рішення. При запобіганні й поступливості рішення конфліктувідкладається, а сам конфлікт переводитися в сховану форму. Компроміс можепринести лише частковий дозвіл конфліктної взаємодії, тому що залишаєтьсядосить більша зона взаємних учинок, а повністю заподій не усунуті.
1.2 Вираження емоцій у не великих групах. Емоційністани в конфліктних ситуаціях. Вираження емоції в невеликих групах
Групи, діяльність яких проходити в межах певних стандартів та норм,вважають, що почуття їх членів є важливим джерелом інформації для групи.Потягом певного періоду існування будь-якої групи, її членуй відчуваютьрізноманітні види почуттів, у тому числі розчарування, нетерпимість, нудьгу,хвилювання, ентузіазм, злість, неспокійність та інші. Група, яка діє ефективно,винна розробити норми для заохочення вираження таких почуттів.
Почуття та емоції членів групи, які виникають протягом групової дискусії,впливають на успішне досягнення мети групи чи на залучення її членів до спробгрупи проаналізувати проблеми. Якщо Лу поводити собі нетерпляче під годинадіяльності групи, те його доля може спричинити негативні наслідки. У групі, чиянормативна модель вважає таку поведінку Лу прийнятною та дозволяє проявподібних емоцій, з таким можна миритись. Менш компетентна група будепримушувати своїх членів тримати почуття в собі чи не підтримувати почуттяучасників такими зауваженнями, як не будь таким розгубленим ”. Однією знайпоширеніших оман такої групи стосовно її діяльності є ті, що смородувважають, членуй групи повинні залишати всі свої почуття ззовні, щоб матиможливість працювати в групі раціонально.
Стандарт прийняття почуттів у групі передбачає, що почуття та емоції єневід'ємним результатом взаємодії в групі. Також він зазначає, що з почуттямилегше справитись, якщо їх приймають, а не забороняють. Відмінності є джереломтворчої діяльності в групі, смороду є природними й необхідними. Коли існуютьвідмінності, те також існують і почуття. У групи є два шляхи діяльності:забороняти почуття, а смороду все-таки таки будуть залишатись і стримуватипрогрес групи, чи використовувати почуття в групі, таким чином, група буде йтивперед.
1.2.1 Страх
Страх- це емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальномуіснуванню людини й спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки.Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страху людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємноїситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначенимабо неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом рядок улюдини виникають вегетативні дисфункції (серцебиття, тремтіння м'язів, ряснепотовиділення), з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страхдосягає сили помічного страху, жаху він здатний нав'язати стереотипи поведінки(втеча, заціпеніння захисна агресія). Неадекватні реакції страхуспостерігаються при різних психічних захворюванням (фобії).
Афективний психічний станочікування небезпеки, при якому реальна небезпека загрожує від зовнішньогооб'єкта, а невротична — від вимоги потяга. На відміну від болю й ін. видівстраждання, викликуваних реальною дією небезпечних факторів, виникає приїхньому передбаченні.
ПРИЧИНИ СТРАХУ
В якості причин страхуТомкинс (Tomkins, 1963) називає драйви, емоцій і когнітивні процеси. Деякі науковці(Bowlby, 1973) розглядають розвиток емоцій страху як функцію якостіприхильності дитини до матері. Інші науковці, говорячи про причини страху, виділяютьспецифічні події та ситуації.
Драйви та гомеостати чесні процеси якактиватори страху
У порівнянні з емоціями і когнітивніпроцеси, диски та процеси, які забезпечують гомеостазу організму, є найменшзначний клас активатори страху. Диск набуває психологічне значення, коли йогоінтенсивність досягає критичного рівня, де вона вказує людина гострий дефіцитфізіологічні. У цих випадках диск дає такі емоції, а емоції є страх. Наступнийприклад генерує Tomkins: коли кисню стає так критичних що активує диска активуєйого в той же час і пристрасті, як правило, Масова реакція страху. Якщоперешкоди, щоб задовольнити вимоги не будуть негайно видалені, реакції страху впаніку. Кисень є одним з життєво важливих потреб живих організмів і сильнупристрасть, яка супроводжує почуття удушення, гарантує негайного фокус назадоволення потреб і таким чином є основним чинником безпеки (Tomkins, 1962,p.). Емоції, як страх будь-якого активатори емоції може викликати страхзараження емоційний.
Згідно Tomkinsa, переляку реакціїзавдяки подібності та їх нейрофізіологічних механізмів з механізми, що лежатьемоції страху, часто є активатори останнього. Він вважає, що основні відносиниміж почуття страху, подив і інтерес завдяки схожість їх нейрофізіологічнихмеханізмів. Tomkins вважали, що «раптові і повне звільнення від довго таінтенсивної страх активує радість, хоча часткового звільнення від страхувикликає хвилювання.» Зворотній зв'язок між страхом і раді ми бачимоемоції інтерес хвилювання перетворюється в страху.
Непрямим підтвердженням тісні відносиниміж страх і збудження можуть бути знайдені в дослідженні оцінка на страху. Вонапише про те, що експериментальний, надихнули страх, обидва прагнув вивчитиоб'єктом страх і уникнути її. Марк бачить конфлікт як доказ Дуальна природастраху. Теорії диференціальних емоції інтерпретує така поведінка у результатіконфлікту між емоції страху варіацій (мотивації уникнення реакції) і емоція(мотивація дослідження діяльності). Конкретних відносин між збудження і страх,або здивування і страх може бути результатом навчання. У його придбання людиниі емоційним досвідом промоутерів навчання страх може стати будь-яких емоцій.Крім того, страх є активатор для себе. Відчувають страх висловивши своюповедінку людина отримує зворотний зв'язок від своїх власних емоційного вираження,а це може збільшити свій страх. У цьому сенсі, сама по собі відчувати страхлякає людей. Когнітивні процеси страху (як і будь-які інші емоції) може бутирезультатом когнітивні оцінку як потенційно небезпечні; Томпкінс називає цюсправу когнітивні побудовані. Дійсно, когнітивні процеси складають найбільших,найбільш поширених клас активатори страху. Наприклад, страх можна назватиспогадів про конкретним об'єктом, психічний зображення, об'єкта або ситуації.На жаль, ці когнітивні процеси досить часто представляють собою реальнузагрозу, є вигаданими і людина починає боятися ситуаціях являють собою реальнузагрозу, або занадто багато ситуацій або життя в цілому. Спогади про свійдосвід страху або очікуванні страх може бути страх активатор. Якщо людина помилковосприймати іншу людину як джерело небезпека, він може страх не лише дляреального зустрічі з ним, але коли один думає про це, або буде побачити його.Так що особи, об'єкта чи ситуації може бути джерелом страху в результаті: в)формування гіпотези (уявну джерел шкоди), b) з шкоди в) прямого зіткнення зоб'єктом дизайн (уявне)
агресія конфліктність емоційний поведінка
1.2.2 Гнів
Гнів- це емоційний стан, який протікає у формі афекту й викликається раптовимвиникненням значної перешкоди на шляху вдоволення винятково важливої длясуб'єкта споживи. Має астенічний характер.
Гнівє одним з найсильніших емоції. Гнів часто сприймається як небажані реакції, ілюди, як правило, щоб уникнути її. Безумовно, у вашому житті, там були випадки,де ви, згадуючи надійний гнів, страждав збентеження і сорому, особливо, якщо вине можете втриматися лють перед людини, якого поважати і думки яких не маєзначення. Чи ви не соромно, що «втратив контроль над.» Гнівні словаабо інші прояви гнів може викликати тимчасовий розрив у відносинах між людьми.Як вже говорилося гнів може бути пов'язано з горя і сердитий почуттів, що людимають по відношенню до себе, в поєднанні з сумом і інші емоції можуть сприятирозвитку депресії. Гнів може також взаємодіяти з почуття провини і страх. Кусатисягнів, люди можуть страждати від те, що не в змозі вільно висловити своїпочуття, або усунути бар'єри для його прагненні до бажаної мети. За певнихобставин стримування може викликати патологічних запеклі прояви зростанняактивності вегетативного нервової системи, в результаті підвищеногодіастолічний тиску, збільшення частоти серцевих скорочень і інші фізіологічніпорушення. Регулярні повторення ситуацій такі порушення в серцево-судинноїсистеми та інші системи організму, що може спричинити психосоматичні розлади.Але якщо наслідки гніву настільки несприятливою до людських істот, що є чому мирозглянути його одним з найбільш важливих емоції? Для того, щоб оцінитиіндивідуальних і соціальних важливість гнів, варто розглянути в деталях,особливості та функції емоція, аналізувати її зв'язок з інших емоцій, імпульси,процесів і поведінки. В ситуації розчарування в емоцій гніву часто дає такіемоції як відрази і презирство а тоді генерує набір емоції, які ми називаємоТріада ворожість.
Цятріада негативні емоції можуть бути активовані у різних ситуаціях, а у крайніхвипадках, життя стає ряд сварок і суєти. Люди можуть почувати себе ворожихпочуттів до себе, іншим, або може бути незадоволених ситуація з ворожість повідношенню до системи в цілому. Хоча гнів, огидою і презирство дуже частопрацюють в комбінації, кожен з цих емоцій має свої відмінні можливості. Длятого, щоб контролювати свої емоції, ми спочатку повинні мати можливістьрозрізняти одній емоції від іншого, щоб бути в змозі визначити емоцію і називаємойого. Ми розглянемо характеристики всіх членів Тріада ворожнечі і почати зобурення. обмеження почуття свободи фізичного або психологічного зазвичайпризводить до людських емоцій гніву. Кампос і Стенберг виявив, що обмеження насвободу пересування руки є 4 місяці немовлята реакцію гніву. На проханнядослідника матері руками дитини не дозволяючи йому перемішати. Відповідь, якийпоказав на 4 місяці немовлята до обмеження свободи, було оціненоекспериментаторів як реакція гніву. 7 місяців діти відповів не тільки сердитисявиразів обличчя, вони змогли встановити його джерело, оскільки свідчив тойфакт, що вони мають вигляд на матір. Навіть у відсутність систематичнідослідження інших культур ми можна напевно сказати, що обмеження щодо фізичноїсвободи універсальний активатор емоцій гніву. Основу для цієї претензії є тойфакт, що практично будь-яких обмежень на йде про людський гніву. Наприклад,старші діти та підлітки реагують на відзначає обмеження і заборон, можливо,навіть більш швидкими темпами, ніж фізичного. Ми, дорослі часто на всіх всякінорми і правила згідно з яким відчувати пов'язаними Рамкової конвенції.Психологічні сенс будь-яких обмежень, фізичних і словесних, те, що це обмежуєсвободу людських дій, запобігає досягнення бажаної мети.
Визначення Агресії
Протягом багатьох століть виникаєпитанням: чому люди діють агресивно по відношенню один до одного, і які міринеобхідно прийняти для того, що б запобігти або взяти на контроль подібнудеструктивну поведінку ?
Це питання розглядалося з різних позицій- з погляду філософії, і релігії. Однак тільки в нашому столітті дане питаннястало предметом систематичного наукового дослідження.
Але для розгляду проблеми агресивності,необхідно виявити, що ж таке агресія? Сучасний словник по психології дає такевизначення: «Агресія — мотиваційна поведінка, акт, що може часто завдаватишкоди об'єктам атаки-нападу або ж фізичний збиток іншим індивідам, що викликаєв них депресію, психодискомфорт, незатишність, напруженість, страх, боязнь,стан пригніченості, аномальне психічне переживання». Берковіц Л. звернув увагуна те, що одна з головних проблем у визначенні агресії полягає в тім, що ванглійській мові цей термін трактується як велика різноманітність дій.
«Коли люди характеризують когось якагресивного, вони можуть сказати, що він звичайно ображає інших, або що вінчасто недружелюбний, або ж він, будучи досить сильним, намагається робити всепо-своєму, або, може бути, можливо, без страху кидається у вир недозволенихпроблем».
Басов М.В. запропонував таке визначенняагресії. Агресія — це будь-яка поведінка, що містить погрозу або наноситьзбиток іншим .
Незважаючи на значні розбіжності, щодовизначення агресії, багато фахівців в області соціальних наук, у цей часзвертаються до наступного визначення: «агресія — це будь-яка форма поведінки,яка націлена на образу й заподіяння шкоди іншій живій істоті, яка не бажаєподібного відношення до неї.
Із цього визначення треба зрозуміти, щоагресію варто розглядати не як модель поведінки, а як емоцію, мотив абоустановку. Термін агресія часто асоціюється з негативними емоціями, — такими якзлість; з мотивами, — такими, як прагнення образити або нашкодити; і навіть ізнегативними установками, — такі як расові й етнічні забобони. Незважаючи на те,що всі ці фактори, безсумнівно, відіграють важливу роль у поведінці,результатом якого стає заподіяння збитку, їхня наявність не є необхідною умовоюдля подібних дій. Агресія розвертається як у стані цілковитої холоднокровності,так і надзвичайно емоційного порушення. Також зовсім необов'язково, щобагресори ненавиділи або навіть не симпатизували тим, на кого спрямовані їхнідії. Багато хто заподіюють страждання людям, до яких ставляться скорішепозитивно, чим негативно (випадки насильства в сім'ї).
Питання про те, чому люди роблятьнебезпечні агресивні дії довго був предметом серйозних дискусій, погляди тависловлювання різко відрізняються один від одного щодо причин виникненняагресії, її природи й факторів, що впливають на її прояв. При всійрізноманітності суперечливих теоретичних обґрунтувань, що висуваються,більшість із них підпадає під одну із чотирьох наступних категорій. Агресіявідноситься в першу чергу до:
1.  вродженимспонуканням або задаткам;
2.  потребам,активізованими зовнішніми стимулами;
3.  пізнавальнимй емоційним процесам;
4.  актуальнимсоціальним умовам у сполученні з попереднім опитом .
Саме раннє й, можливо, найбільш відометеоретичне положення, що має, відношення до агресії, — це те, відповідно доякого дане поводження по своїй природі переважно інстинктивне.
Одним із представників даної теорії єЗиґмунд Фрейд. Він у своїх ранніх роботах затверджував, що вся людськаповедінка виникає, прямо або побічно, з еросу, інстинкту життя, чия енергія(відома як лібідо) спрямована на зміцнення, збереження й відтворення життя.
У цьому загальному контексті агресіярозглядалася просто як реакція на блокування або руйнування лібідних імпульсів.Агресія як така не трактувалася ні як невід'ємна, ні як постійна й неминучачастина життя .
Переживши досвід насильства першоїсвітової війни, 3.Фрейд припустив існування другого основного інстинкту,тонатоса — потяг до смерті, чия енергія спрямована на руйнування й припиненняжиття. Він затверджував, що вся людська поведінка е результатом складноївзаємодії цього інстинкту з еросом і що між ними існує постійна напруга. Черезте, що існує гострий конфлікт між збереженням життя (тобто еросом) і їїруйнуванням (тонатосом), інші механізми (наприклад, зсув) служать метінаправляти енергію тонатоса в зовні, у напрямку від «Я». Таким чином, тонатос побічносприяє тому, що агресія виводитися й направляється на інших. Положення проінстинкт прагнення до смерті є одним з найбільш спірних у теорії психоаналізу.Воно було фактично відкинуте багатьма учнями Фрейда, що розділяли його поглядиз інших питань. Проте, твердження про те, що агресія бере початок з уроджених,інстинктивних сил, у цілому знаходило підтримку навіть у критиків.
Погляд теоретиків — еволюціоністівбагато в чому схожий з позицією 3.Фрейда, але вони вважали, що джереломагресивної поведінки є інший уроджений механізм: інстинкт боротьби, властивийвсім тваринам, включаючи і людину.
А представники соціобіологічного підходувважають що; агресивність — це засіб, за допомогою якого індивідууминамагаються одержати свою частку ресурсів, що у свою чергу, забезпечує успіх(переважно на генетичному рівні) у природному доборі.
У той час як різні теорії агресії якінстинкту сильно відрізняються в деталях, всі вони подібні за задумом. Зокрема,центральне для всіх теорій є положення про те, що агресія є наслідком поперевазі інстинктивних, уроджених фактів, логічно веде до того, що агресивніпрояви майже не можливо усунути. Ні задоволення всіх матеріальних потреб, неусунення соціальної справедливості, ні інші позитивні зміни в структурілюдського суспільства не зможуть запобігти зародженню й прояв агресивнихімпульсів. Якнайбільше, чого можна досягти, — це тимчасово не допускатиподібних проявів або послабити їхня інтенсивність. Тому, згідно з даноютеоріями, агресія в тій або іншій формі завжди буде нас супроводжувати. Ісправді, агресія є невід'ємною частиною нашої людської природи.
Але теорія «Агресія, як інстинктивнеповодження» ніколи не була прийнята психологами всерйоз. Більше розповсюдженимиє теорії спонукання, які припускають, що джерелом агресії є, у першу чергу,викликуваний зовнішніми причинами позив, або спонукання, заподіяти шкоду іншим.Найбільшим впливом серед теорії цього напрямку користується теорія фрустрації — агресії, запропонована кілька десятиліть назад Дж. Доллардом і його колегами.Відповідно до цієї теорії, в індивіда, що пережив фрустрацію, виникаєспонукання до агресії. У деяких випадках агресивний позив зустрічає якісьзовнішні перешкоди або придушується страхом покарання. Однак й у цьому випадкуспонукання залишається й може вести до агресивних дій, хоча при цьому вонибудуть націлені не на щирого фрустратора, а на інші об'єкти, стосовно якихагресивні дії можуть відбуватися безперешкодно й безкарно. Це загальнеположення про зміщену агресію було розширено й переглянуте М.Міллером, щовисунув систематизовану модель, що пояснює появу цього феномена.
Теорія когнітивної моделі агресивноїповедінки, не містить у собі яких — або принципово нових формулювань. Простовищевикладені теоретичні моделі уточнені й розширені в результаті додатка їх доемоційних і когнітивних процесів, що виступають у якості основних детермінантівагресії.
Л.Берковиц, у своїх пізніх роботах,піддав перегляду свою оригінальну теорію, перенесу чи акцент із посилань доагресії на емоційні й пізнавальні процеси й тим самим, підкресливши, що самеостанні лежать в основі взаємозв'язку фрустрації й агресії.
У редакції 1989 року теорія Л.Берковицаговорить, що посилання до агресії зовсім не є обов'язковою умовою длявиникнення агресивної реакції. Скоріше вони лише «інтенсифікують агресивнуреакцію на наявність якогось бар'єра, що перешкоджає досягненню мети». Вінтакож представив докази того, що індивідуум, якого спровокувало на агресію(тобто він пояснює свої негативні почуття як злість), може стати більшесприйнятливим і частіше реагувати на посилання до агресії. Отже, хоча агресіяможе з'являтися у відсутності стимулюючих її ситуаційних факторів, людина яказнаходиться в ситуації фрустрації буде все-таки частіше звертати увагу на цістимули, і вони, швидше за все, підсилять його агресивну реакцію.
З даної теорії треба відзначити те, щоагресивну поведінку людини можна контролювати, «просто» навчаючи людей реальноуявляти собі потенційну небезпеку, що може виходити від явно загрозливихситуацій або людей. Однак не треба ігнорувати важливу роль емоцій у цих моделяхповедінки. І Л.Берковіц і М.Зільман визнають, що агресія буває імпульсивна, непідвладна контролю розуму. Як думає М.Зільман, більшість людей навчаютьсяреагувати на сприйняту ними провокацію відповідною агресією. Так що «навички»,що вони здобувають, коли когнітивні процеси дезінтегровані, є деструктивними.Відповідно до даних положень, що підходять способом навчитися контролювати абоусувати імпульсивну агресію представляється вироблення конструктивних або неагресивнихзвичок у відповідь на провокацію.
І останній теоретичний напрямок, цетеорія соціального навчання, запропонована А.Бандурою. Це теорія унікальна:агресія розглядається тут, як якась специфічна соціальна поведінка, щозасвоюється й підтримується в основному точно також як і багато інших формсоціальної поведінки.
Згідно А. Бандурі, що вичерпує аналізагресивної поведінки вимагає обліку трьох мотивів:
1. способи засвоєння подібних дій (біологічнийфактор — гормони, нервова система; навчання — спостереження, досвід);
2. Факторівпровокуючих їх появу (вплив шаблонів — порушення, увага; неприйнятне звертання — нападки, фрустрація; спонукальні мотиви — гроші, замилування; інструкція — наказ;ексцентричними переконаннями — параноідальні ідеї);
3. умов, при яких вони закріплюються(зовнішніми заохоченнями й покараннями — матеріальна винагорода; вікарне підкріпленняспостереження за тим, як заохочують і карають інших; механізми саморегуляції — гордість, провина).
Таким чином, теорія соціального навчаннязатверджує, що агресія з'являється тільки у відповідних соціальних умовах,тобто, на відміну від інших теоретичних напрямків, теорія цього напрямкунабагато більш оптимістично ставитися до можливості запобігання агресії абоузяття її під контроль.
1.2.3 Тривожність у вітчизняній психології
Приоцінці стану проблеми тривожності в психологічній науці відзначаються дві, наперший погляд взаємовиключні тенденції. З одного боку, посилання на не розробленістьі невизначеність, багатозначність і неясність самого поняття«тривожність» як у нашій країні, так і за рубежем навряд чи необов'язкові для робіт, присвячених проблемі тривожності. Указується, що підданий термін найчастіше підводяться досить різнорідні явища і що значнірозбіжності у вивченні тривожності існують не тільки між різними школами, але іміж різними авторами усередині одного напрямку, підкреслюється суб'єктивністьвикористання даного терміна. З іншого боку, між дослідниками існує згода поряду основних моментів, що дозволяють окреслити деякі «загальніконтури» тривожності, розгляд її в співвідношенні «стан — властивість», розуміння функцій стану тривоги і стійкої тривожності.
Увітчизняній психології дослідження з даної проблеми досить рідкі і носятьрозрізнений і фрагментарний характер. У значній мірі це зв'язано, очевидно, здобре відомими усім соціальними причинами — умовами, що не заохочували аналізуявищ, що відбивають сприйняття людиною навколишньої його дійсності якзагрозливої і нестабільний. В останнє десятиліття інтерес російських психологівдо вивчення тривожності істотно підсилився в зв'язку з різкими змінами в життісуспільства, що породжують невизначеність і непередбачуваність майбутнього і,як наслідок, переживання емоційної напруженості, тривогу і тривожність.
Усучасній психології виділяють два поняття: тривогу — як емоційний стан,суб'єктивне відчуття напруги, чекання неблагополучного розвитку подій ітривожність, як стійке утворення — чорту особистості, зв'язану з генетичнодетермінированими властивостями функціонуючого мозку людини, що обумовлюєпостійно підвищений рівень емоційного порушення, що виявляється у відносностійкій схильності людини безпричинно сприймати погрозу своєму «Я» урізних ситуаціях і реагувати на них посиленням стану тривоги.
Різніавтори дають різні визначення поняттю «тривожність».
В.В.Суворова визначає тривожність, як психічний стан внутрішнього занепокоєння,неврівноваженості і на відміну від страху може бути безпредметної і залежативід чисто суб'єктивних факторів, що здобувають значення в контексті індивідуальногодосвіду. Вона відносить тривожність до негативного комплексу емоцій, у якихдомінує фізіологічний аспект.
А.М.Прихожануказує, що тривожність — це «переживання емоційного дискомфорту, зв'язанез чеканням неблагополуччя, з передчуттям небезпеки, що грозить». А.М.Прихожан визначає тривожність, як стійке особистісне утворення, що зберігаєтьсяпротягом досить тривалого періоду часу. Вона має свою спонукальну силу іконстантні форми реалізації поводження з перевагою компенсаторних проявів. Як ібудь-яке комплексне психологічне утворення, тривожність характеризуєтьсяскладною будівлею, що включає когнітивний, емоційний і операційний аспекти, придомінуванні емоційного. У цілому тривожність — це суб'єктивний проявнеблагополуччя особистості, її дезадаптации, це переживання емоційногодискомфорту, передчуття прийдешньої небезпеки і є вираженням незадоволеннязначимих потреб людини. Тривожність розглядається як особистісне утворення, чияк властивість темпераменту, обумовлена слабістю нервових процесів.
ПоФ.Б. Березину, тривожність виявляється відчуттям невизначеної погрози, почуттямнеясної небезпеки, невмотивована, що вільно плаває тривога. Як ужевідзначалося, характерна ознака тривоги – неможливість визначити характерпогрози і пророчити час її виникнення.
Повизначенню Р.С. Немова: «Тривожність – постійна чи ситуативна властивістьлюдини, що виявляється, приходити в стан підвищеного занепокоєння, відчуватистрах і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях». Особистості, яківідносяться до категорії високо тривожних, схильні сприймати погрозу своїйсамооцінці і життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати дуженапружено, вираженим станом тривожності.
Поводженнятривожних людей у діяльності спрямованої на досягнення успіхів, має наступніособливості:
1.Високо тривожні індивіди емоційно гостріше, ніж низько тривожні, реагують наповідомлення про невдачу;
2.Високо тривожні люди гірше, ніж низько тривожні, працюють у стресових ситуаціяхчи в умовах дефіциту часу, відведеного на рішення задачі;
3.Боязнь невдачі — характерна риса високо тривожних людей. Цей острах у нихдомінує над прагненням до досягнення успіху;
4.Для високо тривожних людей більшою стимулюючою силою володіє повідомлення проуспіх, чим про невдачу;
5.Особистісна тривожність привертає індивіда до сприйняття й оцінки багатьох,об'єктивно безпечних ситуацій як таких, котрі несуть у собі погрозу.
Повизначенню С. С. Степанова: «тривожність — переживання емоційногонеблагополуччя, зв'язане з передчуттям небезпеки чи невдачі».
В.К.Вілюнас у своїй роботі «Психологія емоційних явищ» визначаєтривожність як «схильність індивіда до переживання тривоги, щохарактеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один з основнихпараметрів індивідуальних розходжень». Тривожність звичайно підвищена принервово-психічних і важких соматичних захворюваннях, а також у здорових людей,що переживають наслідки психотравми, у багатьох груп облич із суб'єктивнимпроявом неблагополуччя.
Г.Г.Аракелов, Н.Е. Лисенко, Е.К. Шотт, у свою чергу, відзначають, що тривожність — це багатозначний психологічний термін, що описують як визначений стан індивідівв обмежений момент часу, так і стійка властивість будь-якої людини.
Аналізлітератури останніх років дозволяє розглядати тривожність з різних точок зору,що допускають твердження про те, що підвищена тривожність виникає іреалізується в результаті складної взаємодії когнітивних, афективних іповедінкових реакцій, провоцируємих при впливі на людину різними стресами.
Якстійка риса особистості — це підвищена схильність випробувати тривогу з приводуреальних чи уявлюваних небезпек. На відміну від страху як реакції на конкретнупогрозу, тривога генерализована, диффузна.
Поведінковапроява тривожності може полягати в загальній дезорганізації діяльності, щопорушує її спрямованість і продуктивність. Однак тривожність не є споконвічнонегативною рисою особистості. Оптимальний її рівень — природна і необхіднаумова особистісної активності.
Тривожність- риса особистості, що характеризує її емоційну сферу. Рівень тривожності — цепоказник індивідуальної чутливості до стресу, схильність відчувати більшістьжиттєвих ситуацій як загрозливі. Дуже висока тривожність є суб'єктивним проявомпсихологічного неблагополуччя. Вона може бути викликана невротичним конфліктом,емоційними і невротичними зривами, психосоматичними захворюваннями. Високатривожність може бути зв'язана також з переживаннями погрози престижу, самооцінці,самоповазі людини.
Вивченнятривожності важливо і для розуміння вікових закономірностей розвитку емоційноїсфери дитини, становлення, закріплення і розвитку емоційно-особистіснихутворень. Тривожність лежить в основі цілого ряду психологічних труднощівдитинства, багатьох порушень розвитку, розглядається як показник«преневротичного стану», її роль надзвичайно висока й у порушенняхповодження, таких, як делинквентность і аддиктивне поводження підлітків.Значення профілактики тривожності, її подолання важливе при підготовці дітей ідорослих до важких життєвих ситуацій.
Проблематривожності має й інший, психофізіологічний аспект. Підхід до поясненнясхильності до тривоги з погляду фізіологічних особливостей властивостейнервової системи ми знаходимо у вітчизняних психологів. Так, у лабораторіїПавлова И.П., було виявлено, що, швидше за все нервовий зрив під дією зовнішніхподразників відбувається в слабкого типу, потім у збудливого типу і найменше підданізривам тварини із сильним урівноваженим типом з гарною рухливістю.
ДаніБ.М. Теплова також указують на зв'язок стану тривоги із силою нервової системи.Висловлені ним припущення про зворотну кореляцію сили і чутливості нервовоїсистеми, знайшло експериментальне підтвердження в дослідженнях В.Д. Небиліцина.Він робить припущення про більш високий рівень тривожності зі слабким типомнервової системи.
Такимчином, можна зробити висновок про те, що в основі негативних форм поводженнялежать: емоційне переживання, неспокій, незатишність і непевність за своєблагополуччя, що може розглядатися як прояв тривожності.
Питанняпро причини тривожності відкритий, у даний час переважає точка зору, відповіднодо якого тривожність, маючи природну основу (властивості нервової й ендокринноїсистеми), складається при житті, у результаті дії соціальних і особистіснихфакторів, наприклад, у результаті внутрішніх конфліктів і т.д. Виділяєтьсястійка тривожність у якій-небудь сфері — приватна і загальна, що вільно змінюєоб'єкти в залежності від зміни їхньої значимості для людини. Розрізняютьсятакож адекватна тривожність, що є відображенням неблагополуччя людини в тій чиіншій області, хоча конкретна ситуація може не містити погрози, і тривожністьнеадекватна в благополучних для індивіда областях дійсності.
Поняття«тривожність» у закордонних наукових школах
Розглядтривожності як предмета психологічного дослідження бере початок у працях З.Фрейда. Еволюцію його теорій щодо тривожності можна простежити, починаючи з1895 р., коли з'явилася його робота «Нав'язливості і фобії», далівипливала робота «Вивчення істерії» і, нарешті, у 1926 р. з'явиласяйого робота «Гальмування, симптоми і тривожність». Він визначавтривожність як неприємне емоційне переживання, що є сигналом небезпеки. Змісттривожності — переживання невизначеності і почуття безпорадності.
Тривожністьхарактеризується трьома основними ознаками:
1)специфічним почуттям неприємного;
2)відповідними соматичними реакціями, насамперед посиленням серцебиття;
3)усвідомленням цього переживання.
З.Фрейдвважав, що зіткнення біологічних потягів із соціальними заборонами породжуєневрози і тривожність. Споконвічні інстинкти в міру дорослішання людиниодержують нові форми прояви [34, с.57]. Однак у нових формах вони наштовхуютьсяна заборони цивілізації, і людина змушена маскувати і придушувати свої потяги.Драма психічного життя індивіда починається з народження і продовжується всежиття.
Первиннеджерело тривоги Фрейд бачив в нездатності дитини контролювати свій новий світ,а саме керувати внутрішнім і зовнішнім спонуканням. Оскільки тривожністьзв'язана з переживанням негативних емоцій, індивід прагне уникнути станутривоги. Для цього він може використовувати захисні механізми, велика частина зяких спрямована на захист образа «Я».
Фрейдвиділяв наступні види тривожності:
1)Об'єктивну – на небезпеку в зовнішньому світі;
2)невротичну – на небезпеку не обумовлену і не відому;
3)моральну тривожність — «тривожність совісті».
Аналізневротичної тривожності дозволив З. Фрейду виділити дві її основних відмінностівід об'єктивної, тобто реального страху. У лекції 1933 р. він формулює їх утакий спосіб. Невротична тривожність відрізняється від об'єктивної «у тім,що небезпека є внутрішньої, а не зовнішньої, і в тім, що вона свідомо невизнається». Основне джерело невротичної тривожності — острах потенційноїшкоди, що може заподіяти звільнення потягів.
Невротичнатривожність може існувати в трьох основних формах. По-перше, це «вільноплаваюча», «вільно питаюча» тривожність, чи «готовність увиді тривоги», що як образно зауважує Фрейд, тривожна людина носить усюдиіз собою і яка завжди готова прикріпиться на час до кожного більш-менш придатномуоб'єкту, явищу (як зовнішньому, так і внутрішньому). Наприклад, вона можевтілиться в страх чекання. По-друге, це фобичні реакції, що характеризуються нерозмірносильною реакцією на деякі об'єкти і ситуації — острах висоти, змій, юрби, громуі т.п. По-третє, це страх, що виникає при істерії і важких неврозах і повнійвідсутності зв'язку з якою-небудь зовнішньою небезпекою. Для нас найбільшцікавої є перша форма, оскільки вона багато в чому близька до того, що всучасній психологічній літературі прийнято описувати в термінах тривожності якдиспозиції, риси особистісного високого рівня тривожності.
Разомз тим випливає, що, з погляду З. Фрейда, розмежування об'єктивної і невротичноїтривожності дуже умовно, оскільки невротична тривожність має тенденціюпроектуватися зовні (прикріплюватися до об'єкта), здобуваючи вид реальногостраху, тому що від зовнішньої небезпеки позбутися легше, ніж від внутрішньої.Відзначимо, що в даний час ця ідея знайшла своє підтвердження в дослідженнях,зв'язаних з роздратуванням мозкових структур і послуживши основою для створенняпредставлень «явищах тривожного ряду». Невротична тривожність іоб'єктивний страх часто змішуються в реакції на конкретну ситуацію. Крім того,зовнішня і внутрішня небезпека.
Ціпредставлення Фрейда визначили напрямок дослідження тривожності не тільки дляйого послідовників, але і відбилися на авторах, що вийшли за рамкипсихоаналізу. Безпосередній же розвиток його теорія одержала у школахпсихоаналізу і неопсихоаналіза, а також у тих авторів, що, почавши з психоаналізу,знайшли надалі свої власні теоретичні шляхи, наприклад,
К.Роджерс, Э. Эріксон, Ф. Перлз. Як ми бачимо, уже на перших етапах вивченнятривожності був виявлені її зв'язок з різними аспектами відносини до себе:нездатність контролювати ситуацію викликає зниження самооцінки, уникненнятривожності має своєю метою захист самооцінки, переживання деяких видівтривожності супроводжуються самозвинуваченням.
Вданий час збільшилося число тривожних людей, що відрізняються підвищенимзанепокоєнням, непевністю, емоційною нестійкістю. Тривожність — дуже широкорозповсюджений психологічний феномен нашого часу. Вона є частим симптомомневрозів і функціонального психозу, а також є пусковим механізмом розладуемоційної сфери.
Виникненняі закріплення тривожності зв'язане з незадоволенням вікових потреб дитини.Стійким особистісним утворенням тривожність стає в підлітковому віці,опосередковуючи особливостями «Я-концепції», відносини до себе. Доцього вона є похідної широкого кола порушень.
Практичніпсихологи, що спеціалізуються в області клінічної психодіагностики, відзначаютьзв'язаність між собою деяких психологічних рис. Але нерідко виявляється, що цізв'язки не підкріплені теоретичними представленнями. До числа таких залежнихдруг від друга рис відносяться рівень тривожності і деякі аспекти само відносини,що виражаються в рівні самооцінки. Пацієнти, що скаржаться на підвищенутривожність, часто демонструють низький рівень самооцінки, також збільшенняіндексу тривоги реєструється при хитливій самооцінці.
Рівеньособистісної тривожності один з найбільш значимих у діагностиці особистісногонеблагополуччя показник, завжди сигнал внутрішніх недозволених конфліктів,суперечливих установок і почуттів, слабості і неефективності механізмівпсихологічного захисту. Актуальність даної роботи обумовлена недоліком знаньпро системні взаємозв'язки між деякими психологічними перемінними, такими яктривожність і самооцінка. Потреба в цих знаннях виражається не тільки внауковому, але і практичному інтересі, оскільки вони відкривають можливостіцілісного розуміння особистості.
1.2.4 Фрустрація
Необхідніознаки ситуацію під більшість визначень є сильна мотивація для досягнення мети(зустрілися) і бар'єрів, що заважають досягнення ситуації, класифікуєтьсямотиви природи і характеру «перешкоди». К. класифікацій першого родувключають, наприклад,. Маслоу відмінність базової, вроджене «психологічніпотреби (Безпека, повагу і любов), розчарування, що є патогенним і набутіпотребує», яка не викликає психічних розчарування. Бар'єри в дорогу окремихмета може бути фізичні (наприклад, стін), біологічного (хвороби, старіння),психологічні (страх, інтелектуальна дефіцит) і соціально культурні (правил,норм, заборон).
Згадатитакож поділяється на зовнішні і внутрішні бар'єри, Dembo використовується дляопису своїх експериментів: внутрішніх бар'єрів, вона називається тих, якіперешкоджають досягнення мети та зовнішні — тих, які не дають захід виходу. К.Левін, аналізуючи зовнішніх бар'єри, які застосовуються на дорослих длякерування поведінкою дитини, відрізняє «фізично реальний»,«соціологічних» («гармати влади володіє дорослих з-за їхсоціальної позиції») і "ідеологічних" введіть соціальнихбар'єрів (крім включення «цілі та цінності, визнана дитиною.»- ілюстрація:«Пам'ятайте, ти ж дівчина!»).
Поєднаннясильна мотивація для досягнення певних цілей і перешкод, безсумнівно, єнеодмінною умовою для розчарування, але іноді ми подолати значні труднощі, непотрапляючи в стан засмучення. Засоби повинні покласти на достатні умовирозчарування, або, що така ж ситуація, перехід проблеми в ситуаціїрозчарування. Відповідь звичайно лежить характеристики підвищення, тому що їїприсутність відрізняє ситуації розчарування в отриманні. Однак, література зрозчарування, ми не знаходимо аналіз психологічні сенс цієї умови, більшістьавторів, обмежуються описові особа стурбований, будучи і напруга, байдужість,апатія і втрати інтерес, провини і тривоги, гнів і ворожість, заздрість іревнощі, тощо ці емоції не прояснити дану тему і вони залишаються єдинимджерелом інформації — поведінкові «розслідування» розчарування, абоповедінка. Може бути, це може пролити світло на те, що відбувається, коли вийдете від ситуації в ситуації розчарування в отриманні? Зазвичай виділяють такітипи поведінки: хвилювання це марно) і неврегульовані реакції; b) апатія (у дослідженні,проведеному Баркер,. Dembo та к. Левін, один з дітьми в ситуації лежали напідлозі і дивився на стелі); агресії і руйнування в); ) є тенденція до сліпийповторення Виправлено поведінку; d) регресії, а це означає, що будь-який«як для лікування поведінкові, хто за раніше часи життя людини» абояк «primitivizatsiya» поведінки (вимірюється за експеримент р.Баркер,. т. Dembo і знижуватися, ". Левін," проводять) або падати.«Якість реалізації. Які найбільш важливі, Центральна характеристики?Монографія Майер н. відповіді цього питання вже свою назву —»розчарування: поведінка без мети. В іншому папір н. Майер пояснив, щоосновні свою теорію не є, що «людина не має ніякої мети, розчаровані, алещо людська поведінка не має що означає, що воно втрачає цільової орієнтації.Маєр, дисертації ілюструє приклад яких двох людей поспішали купити скандалчерги квиток на поїзд на, а потім боротьба і обидва врешті-решт, приходитькінець. Така поведінка не є об'єктивною.
Впливконкретної ситуації здатен викликати в організмі інтенсивний стресовий стан, щоможе або підсилити працездатність, підняти його, або статі причиною хвороби. Уцих випадках говорять про емоційний стрес. Найчастіше емоційний стресвідбувається в результаті впливу негативних емоцій. Стресові нерідко передуютьнеприємні процеси, конфліктні ситуації в родині й на роботі, помисливість,необґрунтовані побоювання й тривоги.
Стресхарактеризується наявністю трьох фаз: фази тривоги, фази опірності, фазивиснаження. Люди зі стійкою емоційною сферою, як правило, переборюють фазутривоги й включаються в активну боротьбу зі стресовими факторами: беруть собі вруки, розумно зважують усі „за“ й „проти“. Емоційнохитливих людей охоплює тривога, що потім переходити в страх, і за фазою тривогивідразу настає фаза виснаження.
Людина,що була свідком страшного злочину (наприклад, убивства) або та, яка сталажертвою злочину, відчуває стан напруженості. При цьому всі її психічні процесияк би пригальмовані: людина поганий чує, мало бачить, повільно міркує, поганевідчуває свої рухи. В одна картина напруженості може бути яскраво вираженою,тривалою, в інших — менш помітною й короткою. Розгубленість або фрустраціябуквально означає розлад планів, указує на ситуацію, при якій терпитьсяневдача. Психолог Н.Д. Левітів визначає фрустрацію як психічний стан, щовиражається в характерних рисах переживань і поведінки й викликаєтьсяоб'єктивно нездоланними труднощами, що виникають на шляху до досягнення метиабо до рішення задачі. У стані розгубленості може знаходитися потерпілий, що незумів відбити напад злочинця, і людина, яка була не в змозі реалізувати докінця свій злочинний задум через виниклі непередбачені перешкоди. Відмінністьрозгубленості від напруженості складається в їхньому походженні. Якщо принапруженості порушення в увазі й мисленні від емоційного стану, те прирозгубленості смороді первинні, а емоції — вторинні.
Стійкістьбудь-якої людини до стресових ситуацій може бути забезпечена двома шляхами:системою її емоційного тренування й ретельним навчанням, тобто найдокладнішимінформуванням по цікавлячи фактах, програванням можливих складних ситуацій іт.д.
Фрустрація являє собоюсвоєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізаціясвідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи. М.Д.Левітов називає такірізновиди фрустрації, як агресивність, діяльність за інерцією, депресивністани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустраціявиникає в результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, уякому людина не дістає підтримки, співчутливого ставлення. Негативна соціальнаоцінка людини, яка її особистісне — її значущі стосунки, загрожує престижу,людській гідності, — спричиняє стан фрустрації. Він виникає в людей з підвищеноюзбудливістю, з недостатньо розвиненими гальмівними процесами, у невихованих,розбещених дітей.
1.3 Депресія
Депресія- кінець результат різних патогенних механізмів, які призводять до наборузагальні симптоми. Тим часом навіть з обережні клінічних сортування пацієнтів з»ендогенних" депресія, серед них є люди, які мають симптоми депресіїу поєднанні з іншими психічних розладів, істинна природа цього відносини частозалишається невідомим. Показано, що депресія всіх психічних розладів, найбільшчасто розвивається як наслідком в поєднанні, або, навпаки, є тривожним. Єбагато клінічних сценаріїв для високих сумісності депресії і болісні розлади.
Наприклад,депресії і тривоги розлад може розвиватися як два окремих захворювань. Тривогаможе бути одним з проявів депресивний синдром, повністю зникають післяуспішного резолюції депресивний епізоду. Типовий депресії часто є наслідкомтривале занепокоєння і нападів паніки іноді спостерігаються після короткий, алесерйозні депресивний епізодів, які представляють реакцією на переміщеніпсихічне напруження. Схвильованим депресії (турбуючись) можна розглядати якКлінічні прояви або висловив занепокоєння, що характеризується постійнимпаніку, або як змішана розлад синдромів переважно низькі настрій і депресивнийсимптоми. Нарешті, пацієнтів з психічними розладами може депресивний епізод цепобічні ефекти деяких лікарських засобів, розвиток, наприклад, на тлі тривалеспоживання наркотиків доз.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ АГРЕСИВНОСТІ І КОНФЛІКТНОСТІСЕРЕД КУРСАНТІВ ТА ПРАЦІВНИКІВ ДАІ
 
2.1 Загальна характеристика груп випробуваних таметодів дослідження
Опитуванняпроводилось на базі ГУМВС України в Харківській області та в Харківськомунаціональному університеті внутрішніх справ. В дослідженні приймали участьпрацівники Державної Автомобільної Інспекції та курсанти 5 курсу Харківськогонаціонального університету внутрішніх справ, загальне число яких склало 60осіб. Віковий проміжок працівників ДАІ, які приймали участь у тестуванняхстановить від 21 до 43 років, а курсанти від 21 до 25 років.
Відповіднов подальшому ці дві групи ми будемо відмічати як перша(курсанти) та другагрупи(працівники ДАІ).
Вдослідженні приймали участь як чоловіки так і жінки.
Длявиконання поставлених завдань, які мають практичне значення в даній роботі буливикористані наступні методики.
Першаз них – методика особистісна агресивність і конфликтность” (Е.П. Ільїн, П.А.Ковальов).
МетодикаЕ. П. Ільїним і П. А. Ковальовим направлена на виявлення схильності до певноготипу агресивної поведінки.
Інструкція.На кожне ствердження необхідно дати відповіді «так» «+» чи «ні» «-».
Відповіді«так» по позиціям 1,5,9,13,17,21,37 і «ні» по позиціям 25, 29, 33 говорить просхильність опитуваного до прямої вербальної агресії; відповіді «так» попозиціям 2, 6,10,14,18,30, 34, 38 і «ні» по позиціям 22, 26—0 схильність довербальної агресії; відповіді «так» по позиціям 7,11,15,27,35 і «ні» попозиціям 3,19, 23,31,39 — о схильності до фізичної агресії; відповіді «так» попозиціям 8, 12, 16, 20, 32 і «ні» по позиціям 4, 24, 28, 36, 40— о схильностідо прямої фізичної агресії. За кожний із вказаних відповідей нараховується 1бал.
Сума балів за пряму та фізичну агресію і пряму вербальну агресію даєможливість судити про не стриманість, якщо сума 20 балів і більше, або стриманість(витримка), якщо сума 10 балів і менше.
Наступноюметодикою, яку ми використовували була методика Самооцінка форм агресивногоповодження (модифікований тест Басса-Даркі).
Опитувальник Басса-Дарки.
Термін «агресія» надзвичайночасто вживається сьогодні в самому широкому контексті й тому має потребу всерйозному «очищенні» від цілого ряду нашарувань й окремих змістів.
Завданням психолога повинна статипсихокорекційна робота з особами, які більш агресивні в порівнянні з іншими.Але, як визначити це «більш» або «менш»? Відповідь на цепитання неможливий без досить точного визначення понять «агресії» й«агресивності».
Необхідність такого визначенняобґрунтовується тим, що термін «агресія» надзвичайно часто вживаєтьсясьогодні в самому широкому контексті й тому має потребу в серйозному«очищенні» від цілого ряду нашарувань й окремих змістів.
Різні автори у своїх дослідженняхпо-різному визначають агресію й агресивність: як уроджену реакцію людини для«захисту займаної території» (Лоренд; Ардри); реакцію особистості наворожу людині навколишню дійсність (Хорни, Фромм). Дуже широке поширенняодержали теорії, що зв'язують агресію й фрустрацію (Маллер, Дуб, Доллард).
Під агресивністю можна розумітивластивість особистості, що характеризується наявністю деструктивних тенденцій,в основному в області суб'єктивних відносин. Імовірно, деструктивний компонентлюдської активності є необхідним у творчій діяльності, тому що потребиіндивідуального розвитку з неминучістю формують у людях здатність до усунення йруйнування перешкод, подоланню того, що протидіє цьому процесу.
Агресивність має якісну й кількіснухарактеристики. Як і всяка властивість, вона має різний ступінь виразності: відмайже повної відсутності до її граничного розвитку. Кожна особистість повиннамати певний ступінь агресивності. Відсутність її приводить до пасивності,відомості, і т.д.
Надмірний розвиток її починає визначативесь вигляд особистості, що може стати конфліктної, нездатної на свідомукооперацію й т.д. Сама по собі агресивність не бажає суб'єкта свідомонебезпечним, тому що, з одного боку, існуюча зв'язок між агресивністю йагресією не є твердої, а, з інший, сам акт агресії може не приймати свідомонебезпечні й не схвалювані форми. У життєвій свідомості агресивність єсинонімом «зловмисної активності». Однак саме по собі деструктивнеповодження «зловмисністю» не володіє, такий його робить мотивдіяльності, ті цінності, заради досягнення й володіння якими активністьрозвертається. Зовнішні практичні дії можуть бути подібні, але їхні мотиваційнікомпоненти прямо протилежні.
Виходячи із цього, можна розділитиагресивні прояви на два основних типи: перший — мотиваційна агресія, яксамоцінність, другий інструментальна, як засіб (маючи на увазі при цьому, що йта, і інша можуть проявлятися як під контролем свідомості, так і поза нього, ісполучені з емоційними переживаннями: гнів, ворожість). Практичних психологівбільшою мірою повинна цікавити мотиваційна агресія як прямий прояв реалізаціївластивих особистостей деструктивних тенденцій. Визначивши рівень такихдеструктивних тенденцій, можна з великим ступенем імовірності прогнозуватиможливість прояву відкритої мотиваційної агресії.
Однієї з подібних діагностичних процедурє опросник Басса-Дарки. А.Басе, що сприйняв ряд положень своїх попередників,розділив поняття агресії й ворожість і визначив останню як: "… реакцію,що розвиває негативні почуття й негативні оцінки людей і подій". Створюючисвій опросник, що диференціює прояву агресії й ворожості, А.Басе й А.Даркивиділили наступні види реакцій:
1. Фізична агресія — використанняфізичної сили проти іншої особи.
2. Непряма — агресія, обхідним шляхомспрямована на іншу особу або ні на кого не спрямована.
3. Роздратування — готовність до проявунегативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, брутальність).
4.  Негативізм- опозиційна манера в поводженні від пасивного опору до активної боротьби протисталих звичаїв і законів.
5.  Образа- заздрість і ненависть до навколишнім за дійсні й вигадані дії.
6.  Підозрілість- у діапазоні від недовіри й обережності стосовно людей до переконання в тім,що інші люди планують і приносять шкоду.
7.  Вербальнаагресія — вираження негативних почуттів як через форму(лемент, вереск), так ічерез зміст словесних відповідей (прокльону, погрози).
8.  Почуттяпровини — виражає можливе переконання суб'єкта в тім, що він є поганою людиною,що надходить зло, а каяття, що відчувають також їм, совісті.
Запитальник складається з 75 тверджень, наякі випробуваний відповідає «так» або «ні». Опросникскладений таким чином, що:
1.  Питанняможе ставитися тільки до однієї форми агресії.
2.  Питанняформулюються таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільногосхвалення відповіді на питання.
Наступнаметодика Тест Томаса.
ІнструкціяЗапропоновані Вашій увазі опитувальник складений із подвійних виразів: А і Б.Уважно прочитайте кожний вираз, піддослідні обирають те, яке в більшому разівідповідають тому, як досліджуваний звичайно поводиться та діє.
Цейтест виявляє особистісну схильність до конфліктної поведінки, а також виявляєстиль поведінки.
Порядокдослідження: опитувальник складається з 12 суджень щодо поведінки індивіда уконфліктній ситуації, які у різних складах згруповані між собою в 30 пар.
Дляопису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях К.Томас вважає, що можназастосовувати двохвимірну модель регулювання конфліктів .
Основовимірами в даній моделі є :
кооперація, що пов’язана з увагою людини до інтересів інших людей, уникливих в конфлікт,та напористість, для якої характерний акцент на захисті власних інтересів.
Згідноз цими двома основними вимірами К.Томас виділяє наступні способи регулюванняконфліктів:
1)Конкуренція як прагнення досягти задоволення своїх інтересів незважаючи на інтересиінших
2)Компроміс
3)Уникнення, для якого характерно як відсутність прагнення до кооперації, так івідсутність тенденцій до досягнення власних цілей
4)Співробітництво, коли учасники ситуації досягають альтернативи, яка повністюзадовольняє інтереси обох сторін
5)Пристосування, що у повній протилежності суперництву означає принести в жертвувласні інтереси заради іншої людини.
Отримані в результаті дослідження дані співвідносяться із ключемпідраховується частота прояву кожного типу поведінки.
Для перевірки достовірностірезультатів ми використовували математичний метод — це методматематичної статистики φ* — кутовеперетворення Фішера.
Критерій Фішера призначений для зіставлення двох вибірок по частотізуcтрічаємості ефекту, що цікавить дослідника. Критерій оцінює достовірністьрозходжень між відсотковими частками двох вибірок, у яких зареєстрований ефект,який нас зацікавив.
Для підрахування критерію необхідно:
1. Визначитивеличини φ, відповідні відсотковим часткам в кожній з груп за таблицями
2. Підрахуватиемпіричне значення φ за формулою:
φемп = (φ1 – φ2)* />
де: φ1 -кут, відповідний більшої % частки;
φ2 – кут відповідно меншої % частки;
n1 – кількість спостережень у вибірці 1;
n2 – кількість спостережень у вибірці 2.
3. Встановитикритичне значення φкр відповідно до прийнятих в психологіїрівнів статистичної значущості: p
Призбільшенні розбіжності між кутами φ1 і φ2 ізбільшення чисельності вибірок значення критерію зростає. Чим більше розмірφ*, тим більше мабуть, що розходження достовірні.
2.2 Особливості видів агресивності курсантів ХНУВС та працівників ДАІ
Використовуючиметодику особистісна агресивність і конфликтность” (Е.П. Ільїн, П.А. Ковальов),нами були досліджені ведучі симптоми агресивності та конфліктності і в якомурівні їх найбільше число. Отримані результати представлені в таблиці 2.1

Таблиця2.1 Домінуючі види агресивної поведінки працівників ДАІ та курсантів НУВС (в %)№ Вид агресивної поведінки Курсанти ХНУВС (1-ша група) Працівники ДАІ (2-га група) φ p 1. Пряма вербальна агресія 29,8 14,6 1,94 0,05 2. Схильність до вербальної агресії 17,5 43,1 0,307 ― 3. Схильність до фізичної агресії 15,1 36,4 0,45 ― 4. Схильність до прямої фізичної агресії 37,6 5,9 2,67 0,01
Повиду агресивної поведінки «пряма вербальна агресія» у першій групі складає — 29,8%, по виду агресивної поведінки «схильність до вербальної агресії» 17,5%, по видуагресивної поведінки «схильність до фізичної агресії» — 15,1%, та останній видагресивної поведінки «схильність до прямої фізичної агресії» складає — 37,6%.
Заразрозглянемо другу групу. Тут ми бачимо, що по виду агресивної поведінки «прямавербальна агресія» складає – 14,6%, по виду агресивної поведінки «схильність довербальної агресії» –43,1%, по виду агресивної поведінки «схильність дофізичної агресії» — 36,4%, та останній вид агресивної поведінки «схильність допрямої фізичної агресії» складає – 5,9%.
Якми бачимо з таблиці 2.1 достовірні результати дослідження ми отримали по видуагресивної поведінки «пряма вербальна агресія», де у першої групи вони достовірновищі, ніж у другої (29,8% та 14,6%; р≤0,05). Також по виду агресивноїповедінки «схильність до прямої фізичної агресії» ми виявили, що у першої групирезультат достовірно вищий, ніж у другої групи (37,6% та 5,9%; р≤0,01).
Потаблиці 2.1 добре видно як в першій групі переважають такі види агресивноїповедінки як: на першому та другому місці схильність до прямої фізичної агресіїта пряма вербальна агресія. До першої групи відносяться курсанти ХНУВС. Їхній видагресивної поведінки можна обґрунтувати тим що, курсанти тільки недавно вийшлиз підліткового віку, а він як усім відомо вважають най агресивніший з усіх періодівжиття.
Додругої групи відносяться працівники ДАІ. Їм притаманні такі види агресивноїповедінки як: схильність до вербальної агресії та схильність до фізичноїагресії. Їхній вид агресивної поведінки можна обґрунтувати умовами праці,стосунками в сім’ї на роботі, самопочуття в момент написання тестів.
/>
Рис.1. Домінуючі види агресивної поведінки працівників ДАІ та курсантів НУВС (в %)
Числаякі знаходяться горизонталі ― рівні агресивної поведінки, а по вертикаліпоказники у відсотках. Перший ряд ― курсанти, другий ― працівникиДАІ.
2.3 Особливості форм агресивної поведінки курсантів ХНУВС та працівниківДАІ
Длядослідження форм агресивної поведінки курсантів ХНУВС та працівників ДАІ мипровели методику модифікований тест Басса-Даркі. За допомогою цієї методики мивизначили форми агресивної поведінки курсантів та працівників та намагалисявиявити відмінності між формами агресивної поведінки працівників ДАІ, та формамиагресивної поведінки курсантів ХНУВС. Отримані результати представлені втаблиці 2.2
Таблиця2.2 Результати дослідження форм агресивної поведінки курсантів ХНУВС тапрацівників ДАІ(%)№ Види реакції прояву агресії та ворожості Курсанти ХНУВС (1-ша група) Працівники ДАІ (2-га група) φ p 1. Фізична агресія 20,8 16,7 1,83 0,05 2. Не пряма 8,6 12,3 0,45 - 3. Роздратування 13,4 3,4 0,94 - 4. Негативізм 14,3 5,1 2,13 0,05 5. Образа 18,2 35,6 0,19 - 6. Підозрілість 23,1 17,2 2,9 0,01 7. Вербальна агресія 17,2 2,4 1,9 0,05 8. Почуття провини 8,6 7,3 0,47 -
Повиду реакції прояву агресії та ворожості «фізична агресія» у першій групіскладає — 20,8 %, по виду реакції прояву агресії та ворожості «не прямаагресія» 8,6%, по виду реакції прояву агресії та ворожості «роздратування» — 13,4%, по виду реакції прояву агресії та ворожості «негативізм» складає –14,3%, по виду реакції прояву агресії та ворожості «образа» складає – 18,2%, повиду реакції прояву агресії та ворожості «підозрілість» складає – 23,1%, повиду реакції прояву агресії та ворожості «вербальна агресія» складає – 17,2%,по виду реакції прояву агресії та ворожості «почуття провини» складає – 8,6%.
Теперрозглянемо другу групу. Тут ми бачимо, що по виду реакції прояву агресії таворожості «фізична агресія» у першій групі складає – 16,7 %, по виду реакції проявуагресії та ворожості «не пряма агресія» 12,3%, по виду реакції прояву агресіїта ворожості «роздратування» — 3,4%, по виду реакції прояву агресії таворожості «негативізм» складає – 5,1%, по виду реакції прояву агресії таворожості «образа» складає – 35,6%, по виду реакції прояву агресії та ворожості«підозрілість» складає – 17,2%, по виду реакції прояву агресії та ворожості«вербальна агресія» складає – 2,4%, по виду реакції прояву агресії та ворожості«почуття провини» складає – 7,3%.
Якми бачимо з таблиці 2.2 достовірні результати дослідження ми отримали по видуреакції прояву агресії та ворожості «фізична агресія», де у першої групи вони достовірновищі, ніж у другої (20,8% та 16,7%; р≤0,05); по виду реакції проявуагресії та ворожості «негативізм», де у першої групи вони достовірно вищі, ніжу другої (14,3% та 5,1%; р≤0,05); по виду реакції прояву агресії таворожості «підозрілість», де у першої групи вони достовірно вищі, ніж у другої(23,1% та 17,2%; р≤0,01); по виду реакції прояву агресії та ворожості «вербальнаагресія», де у першої групи вони достовірно вищі, ніж у другої (17,2% та 2,4%;р≤0,05);
Розподілформ агресивної поведінки по тесту Басса-Даркі ми пояснюємо для першої групи:
— віком;
— недостатнім рівнем розвинутості вольовогоконтролю;
— труднощами пов’язаними зі службовоюпідготовкою, яка сполучається з навчально-професійною підготовкою.
Показникипо шкалі фізична агресія займає друге місце, а в групі працівників ДАІ — п’ятемісце. Вербальна агресія в групі курсантів займає четверте місце, а в групіпрацівників ДАІ — восьме місце.
Результатиотримані по методики “Особистісна агресивність і конфликтность” (Е.П. Ільїн,П.А. Ковальов) узгоджуються із результатами модифікованого тесту Басса-Даркі.

/>
Рис.2. Результати дослідження форм агресивної поведінки курсантів ХНУВС тапрацівників ДАІ(%).
Числаякі знаходяться горизонталі ― види реакції прояву агресії та ворожості, апо вертикалі показники у відсотках. Перший ряд ― курсанти, другий ―працівники ДАІ.
2.4 Особливості способів регулювання конфліктівкурсантів ХНУВС та працівників ДАІ
Длядіагностики типів поведінки ми обрали «Тест Томаса»
Використовуючитест Томаса, нами були досліджені наступні типи поведінки: суперництво, співробітництво,компроміс, уникнення та пристосування. Отримані результати представлені втаблиці 2.3, де видно специфіку типів поведінки у працівників ДАІ та курсантівХНУВС.

Таблиця2.3 Особливості способів регулювання конфліктів курсантів ХНУВС та працівниківДАІ.(%)№ Способи регулювання конфліктів Курсанти ХНУВС (1-ша група) Працівники ДАІ (2-га група) φ p 1. Суперництво 12,4 46,8 2,46 0,01 2. Співробітництво 28,2 12,4 0,82 - 3. Компроміс 5,3 9,9 0,87 - 4. Уникнення 44,4 14,2 2,47 0,01 5. Пристосування 9,7 16,7 1,83 0,05
Поспособу регулювання конфліктів «суперництво» у першій групі складає – 12,4 %,по способу регулювання конфліктів «співробітництво» 28,2%, по способурегулювання конфліктів «компроміс» — 5,3%, по способу регулювання конфліктів «уникнення»складає – 44,4%, по способу регулювання конфліктів «пристосування» складає – 9,7%.
Теперрозглянемо другу групу. Тут ми бачимо, що по способу регулювання конфліктів «суперництво»складає – 46,8 %, по способу регулювання конфліктів «співробітництво» 12,4%, поспособу регулювання конфліктів «компроміс» — 9,9%, по способу регулюванняконфліктів «уникнення» складає – 14,2%, по способу регулювання конфліктів «пристосування»складає – 16,7%.
Якми бачимо з таблиці 2.3 достовірні результати дослідження ми отримали по способурегулювання конфліктів «суперництво», де у другої групи вони достовірно вищі,ніж у першої (46,8% та 12,4%; р≤0,01); по способу регулювання конфліктів «уникнення»,де у першої групи вони достовірно вищі, ніж у другої (44,4% та 14,2%; р≤0,01);по способу регулювання конфліктів «пристосування», де у першої групи вонидостовірно вищі, ніж у другої (16,7% та 9,7%; р≤0,05).
Потаблиці 2.3 добре видно як в першій групі переважають такі способи регулюванняконфліктів як: на першому та другому місці уникнення та співробітництво. Допершої групи відносяться курсанти ХНУВС. Їхній спосіб регулювання конфліктівможна обґрунтувати тим що, курсанти навчаючись в Харківським національнімуніверситеті внутрішніх справ з першого курсу пристосувались до умов які наданів цьому університеті, з особливостями учбової професійної діяльності, тадіяльністю, спрямованою на службову підготовку майбутнього міліціонера.
Додругої групи відносяться працівники ДАІ. Їм притаманні перші два способирегулювання конфліктів: суперництво та пристосування Їхній спосіб регулюванняконфліктів можна обґрунтувати тим що, кожний працівник бореться за посадувищого ступеня, звання, довіру зі сторони керівництва, а під роботи необхіднопідтримувати добрі відносини із співробітниками.
/>
Рис.3. Особливості способів регулювання конфліктів курсантів ХНУВС та працівниківДАІ.(%)
Числаякі знаходяться горизонталі ― типи поведінки, а по вертикалі показники увідсотках. Перший ряд ― курсанти, другий ― працівники ДАІ

ВИСНОВКИ
1.Конфлікти виникають майже у всіх сферах людського життя. Існують різнівизначення конфлікту, але всі вони підкреслюють наявність протиріччя, щоприймає форму розбіжностей, якщо мова йде про взаємодію людей, конфлікти можутьбути схованими або явними, але в основі їх лежить відсутність згоди. Взагалі конфліктяк відсутність згоди між двома або більше сторонами — особами або групами.
Емоції(франц. emotion, від лат. emovere — збуджувати, хвилювати)— фізіологічні стани організму, які мають яскраво значущий суб’єктивний колір іохоплюючи усі види почуттів та переживань людини — від глибоко травмуючи стражданьдо високих форм радощів і соціального життєвідчуття.
Деяківиди емоцій:
Страх- це емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальномуіснуванню людини й спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки.
Гнів- це емоційний стан, який протікає у формі афекту й викликається раптовимвиникненням значної перешкоди на шляху вдоволення винятково важливої длясуб'єкта споживи.
Агресія- мотиваційна поведінка, акт, що може часто завдавати шкоди об'єктаматаки-нападу або ж фізичний збиток іншим індивідам, що викликає в них депресію,психодискомфорт, незатишність, напруженість, страх, боязнь, стан пригніченості,аномальне психічне переживання
Тривожність- це багатозначний психологічний термін, що описують як визначений станіндивідів в обмежений момент часу, так і стійка властивість будь-якої людини.
2.При вивченні особливостей видів агресивності серед курсантів ХНУВС тапрацівників ДАІ були отримані дані, що свідчать про те, що курсантам більшпритаманна пряма вербальна агресія і схильність до прямої фізичної агресії.
3. При вивченні особливостейформагресивної поведінки серед курсантів ХНУВС та працівників ДАІ були отриманідані, що свідчать про те, що курсантам більш притаманна фізична агресія,негативізм, підозрілість та вербальна агресія.
Фізичнаагресія — використання фізичної сили проти іншої особи.
Негативізм — опозиційнаманера в поводженні від пасивного опору до активної боротьби проти сталихзвичаїв і законів.
Підозрілість — удіапазоні від недовіри й обережності стосовно людей до переконання в тім, щоінші люди планують і приносять шкоду.
Вербальна агресія — вираження негативних почуттів як через форму(лемент, вереск), так і через змістсловесних відповідей (прокльону, погрози).
4. При вивченні особливостей способів регулюванняконфліктів серед курсантів ХНУВС та працівників ДАІ були отримані дані, щосвідчать про те, що курсантам більш притаманне уникнення, а працівникам ДАІбільш притаманне суперництво та пристосування.
Суперництво- як прагнення досягти задоволення своїх інтересів незважаючи на інтереси інших
Уникнення- для цього способу регулювання конфліктів характерно як відсутність прагненнядо кооперації, так і відсутність тенденцій до досягнення власних цілей
Пристосування- цей спосіб регулювання конфліктів у повній протилежності суперництву означаєпринести в жертву власні інтереси заради іншої людини.

ЛІТЕРАТУРА
1.Бандурка О.М., Друзь В.А. Конфліктологія: Навч. посіб. Для ВНЗ.- Харків:Університет внутрішніх справ, 1997.
2.Бородкин Ф. М., Коряк Н. М. Увага: конфлікт. — Новосибірськ: Наука. Сиб.отд-ние, 1989.
3.Корнеева Е.Н. Якщо в родині конфлікт… — Ярославль: Академія розвитку:Академія Холдинг, 2001.
4. СтоляренкоЛ. Д. Основи психології. Ростову-на-Дону. Видавництво «Фенікс», 1999
5.Ващенко І.В.Особливості конфліктів під час взаємодії процівників органіввнутрішніх справ як передумова успішного розв'язання оперативно-службовихзавдань/Психологія: ЗБ. Наук праць.- НДПУ ім. М.П. Драгоманова.-Вип.2.Ч.П.-2000.
6.Ващенко І.В., Гіренко С.П. Общая конфліктологія: Навч. Посіб./Під заг.ред. І.В.Ващенко, С.П. Гіренко.- 2-е вид.,- Харків: Оригінал,2001.
7.У.Гришина Н.В. До питання про предросположеність до конфліктної поведінки/Експерементальната прикладна психологія.-Л.: ЛГУ, 1981.- Вип.№10
8.Гришина Н.В. Про природу соціально-виробничих конфліктів./Соціально-психологічніпроблеми руководства та управління колективами.- М,1974.
9. АграшенковА. В. Психологія на щодня. Ради, рекомендації, тести. — М.: Віче, 1997.
10.Донцов А. І., Полозова Т.А. Проблеми об'єктивних детермінант міжособистісного конфліктув групі. Вест. МДУ. Психологія, 1977,№ 4.
11.Дмітрієв А., Кудрявцев В. Вступ в загальну теорію конфлікту. М., 1993.
12.Лефевр В.А. Конфліктуючі структури. Вороніж, 1967.
1З.Сідоренко Е.В. Методи математичної обробки в психології /Е.В. Сідоренко.- Спб.:Мова,2002.
14.Тюріна В.А., Ващенко І.В. Види конфліктів.- К., 1998.
15.Пономарьов І.Б. Конфлікти в діяльності і спілкуванні працівників ОВС- М., 1988.
16.  ХоллігерВ. Людина та агресія.- М.: Просвещение.,1985.
17.  КудрявцевС.В. Конфлікт та насильственні злочини. М.,1991.
18.Орлова Є.А., Філонов Л.Б. Взаємодія в конфліктній ситуації: Деякі фактори, які визначаютьхід взаємодії. Психологічні проблеми соціальної регуляції поведінки. М., 1976.
19. Імуратов А.Т. Конфлікт і згода. — К.: Наук. Думка, 1996.
20. Хібовська В.А. Трудові конфліти:причини, резутати і способивирішення .-М.,1995.-№ 3.
21.Манешин В. С. Дисциплина и общество. Социально-философский аспект — М.: МГУ,1984.
22.Професійна психологія в органах внутрішніх справ: Загальна частина. – Київ:УАВС,1995
23.Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебноепособие. – Самара, 1998.
24.Сидоренко Е. В. Методы математической обработки в психологии / Е. В. Сидоренко.– СПб.: Речь, 2002.
25.Сливка С.С. Професійна культура працівника міліції. – Львів: Вільна Україна,1995
26.Ткаченко Т.С. Моральна деформація співробітників ОВС // Філософські проблемиправа та правоохоронної діяльності співробітників ОВС. – Київ: УАВС,1995
27.Шванцара Й. И др. Диагностика психического развития.– Прага
28.Репина Т.А. Анализ теорий полоролевой социализации в современной западнойпсихологии// Вопр. психологии, N 2
29.Раншбург Й., Поппер П. Секреты личности.– М.
30.Рабочая книга социолога/ Под ред. Г.В.Осипова и др.
31.Х. Хекхаузен Агрессия // Мотивамия и деятельность. М., 1986