Особливості впливу сучасної сім’ї на девіантну поведінку молоді

Зміст
Вступ
Розділ 1. Сутність структура і функції родини
1.1Поняття родини і шлюбу, їхні історичні типи
1.2 Функції родини
Розділ 2.Девіантна поведінка як прояв дисфункцій родини
2.1 Девіантна поведінка як соціальний феномен
2.2Родина, як середовище прояву основних форм девіантноїповедінки
Розділ 3. Конфлікти в сім’ї, як фактор стимуляціїдевіантної поведінки
3.1Конфлікти в сім’ї: основні характеристики і причини
3.2 Профілактика і вирішення конфліктів, як засібоптимізації сімейних відносин
Висновки
Список використаної літературиВступ
Актуальність данної теми обумовлена тим, що девіаціяв різних формах є дуже поширеним явищем. Тенденція до відхилення від загальноприйнятихправил поведінки має давню історію, вона з'явилася одночасно з зародженням людства.Уже тоді суспільство ставило на її шляху якісь перешкоди, що утримували людей відучинків, що суперечать уявленням людей про правила поведінки. На мій погляд, вивченняпричин виникнення конфліктів у родині є необхідним і дуже важливим. І в даній роботіми вивчаємо природу конфліктів у молодій родині в період первинної адаптації.
Динамізм соціальних процесів у період трансформації,кризова ситуація в багатьох сферах громадського життя, аномічний стан українськогосуспільства, неминуче приводять до збільшення девіацій, що проявляються в поведінковихформах, що відхиляються від норм. Поряд з ростом позитивних девіацій (політичнаактивність населення, економічна заповзятливість, наукова і художня творчість) підсилюютьсядевіації негативні — насильницька і корислива злочинність, алкоголізація і наркотизаціянаселення, підліткова делінквентність, аморальність. Значну роль у регулюванні цихпитань відіграє сім’я.
Об'єктом даного дослідження є сучасна сім’я.
Предметом дослідження — особливості впливу сучасноїсім’ї на девіантну поведінку молоді.
Мета — розкрити специфіку особливостей впливу сучасноїсім’ї на девіантну поведінку молоді.
Досягнення мети припускатиме рішення наступнихзадач:
· розглянути теоретико — методологічних основ аналізусім’ї;
· описати систему функцій, які виконує сім’я, особливостейїх реалізації в сучасних умовах;
· проаналізувати та розкрити основні форми девіантноїповедінки;
· розглянути конфлікти в сімейних відносинах та їх впливна виникнення девіацій в сім’ї.
Багато соціологів говорять, що інститут шлюбу взахідних країнах за останні 40 років сильно ослабшав. Як аргументи вони називаютьлегкість і частоту розводів, вступ у шлюб у більш пізньому віці, збільшення числалюдей, що ніколи не складалися в шлюбі, ріст кількості незареєстрованних шлюбів,приступність контрацептивів, розглядаючи ці фактори як сили, що підточують основиродини і зводять на немає її головну функцію — продовження роду. Якщо така тенденціязбережеться, застерігають соціологи і демографи, то індустріальні суспільства висохнуть,оскільки не зможуть відтворювати самі себе.
Багато українців теж виражають стурбованість ізприводу того, у яких напрямках розвивається сімейне життя в останні десятиліття.Вони вважають, що інститут родини переживає кризу, і приводять багато ознак, толкуєміяк симптоми упадку і дезінтеграції: кількість розводів катастрофічно зріс; рівеньнароджуваності знизилася; збільшилося число матерів, що не складаються в шлюбі;виросла кількість неповних родин; матері, що мають маленьких дітей, істотно поповнюютьтрудову армію країни.
Без сумніву, значення шлюбу змінилося, а разомз ним змінився й інститут родини, але правомірно припустити, що родина буде продовжуватиадаптуватися до існуючих умов зовсім непередбаченим образом, а дослідження родиниі її трансформацій в умовах сучасного суспільства будуть продовжуватися і поглиблюватися.
Сімейна політика всіх цивілізованих держав своєюпріоритетною задачею вважає зміцнення інституту родини. Однак у сучасних системахвиховання й утворення більшості країн практично відсутня спеціальна підготовка дошлюбу і виконання подружніх обов'язків. Молоді люди одружуються, знаходячись у владісентиментальних, романтичних представлень, не знаючи правил і закономірностей подружньогожиття. Багато хто з них потім досить швидко розходяться.
Більшість молодих людей одружуються після декількохмісяців знайомства. І схема таких шлюбів проста. Начебто б любили. Тому й одружилися.Незабаром розлюбили. Тому і розлучилися.
Сама по собі тема «природа конфліктів у родині»не одержала належної розробки як у вітчизняній педагогіці і психології, так і взакордонній (у даний час публікації на цю тему в нас одиничні і являють собою, головнимчином, огляд закордонних досліджень).
Звичайно, існують спроби в педагогіці, соціології,психології і сексології проникнути в інтимний світ людей. Створюється необхідналітература про родину і шлюб. Виникають різні центри молодої родини, клуби знайомств,консультації й ін. Але сьогодні цього недостатньо.
Людям необхідно знати не тільки етику і психологію,але і педагогіку подружнього життя, уміти побачити різницю між закоханістю, любов'юі пристрастю; розібратися у своєму почутті, врахувати особливості психології чоловікаі жінки, щоб не помилятися або, принаймні, менше помилятися і страждати, щоб умітивитягати корисне з допущених помилок, виправляти них.
У попередженні і подоланні сімейних конфліктівдуже багато чого залежить від мистецтва спілкування в родині, основу якого складаєпрагнення згладити назріваючий сімейний конфлікт, а не розпалювати його; уміннясприймати дружину або чоловіка такими, які вони є, бачити в них насамперед позитивне,не випинати їх недоліки, перебільшуючи їх значення; прагнення бачити джерело свогороздратованого стану насамперед у собі самому, а не в чоловіку. Дуже важливо недозволити собі опуститися до вживання образливих виражень стосовно близького дотебе людини.
Розділ 1. Сутність структура і функціїродини1.1 Поняття родини і шлюбу, їхні історичнітипи
Один з найбільш важливих розділів соціології — дослідження родини і шлюбу. Соціологія родини — це галузь соціології, що вивчаєзакономірності виникнення, функціонування і розвитку родини (сімейно-шлюбних відносин)як соціального феномена в конкретних культурних і соціально-економічних умовах,що сполучить у собі риси соціального інституту і малої соціальної групи.
При аналізі сім’ї важливо звернути увагу на визначенняключових понять споріднення, шлюбу і родини.
Родиною називається засноване на кревному спорідненні,шлюбі або усиновленні об'єднання людей, зв'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністюза виховання дітей.
Споріднення. Цей термін означає сукупність соціальнихвідносин, заснованих на деяких факторах. До них насамперед відносяться біологічнізв'язки, шлюб, норми і правила, що стосуються усиновлення, піклування і т.д.
Шлюб можна визначити як соціально визнаний і схваленийсоюз статей між двома дорослими індивідами. Коли двоє людей одружуються, вони стаютьродичами. Шлюб — це історично мінлива форма відносин між чоловіком і жінкою. Відомішлюби моногамні і полігамні.
Моногамія — тип шлюбу, при якому чоловік і жінкаскладаються тільки в одному шлюбі [58, С. — 143].
Полігамія — коли чоловік і жінка можуть складатисяодночасно в декількох шлюбах. Тут виділяють полігінію, при якій чоловік може бутиодружений більш ніж на одній жінці, і поліандрію, при якій жінка може мати одночаснодекількох чоловіків. У більшості суспільств, в яких є полігамія, віддається перевагаполігінії. Джордж Мердок (1949) досліджував безліч суспільств і установив, що в145 з них існувала полігінія; у 40 переважала моногамія і лише в 2-х — поліандрія.Інші суспільства не відповідали ні однієї з даних категорій. Оскільки в більшостісуспільств співвідношення чоловіків і жінок приблизно 1: 1, полігінія не знаходитьширокого поширення навіть у тих суспільствах, де вона вважається кращою. У противномувипадку число неодружених чоловіків значно перевищувало б чисельність чоловіків,що мають декількох дружин. Фактично більшість чоловіків у полігінічному суспільствімали одну дружину. Право мати кілька дружин звичайно давалося людині з вищого класу.
Основою сучасного шлюбу стають не економічні абостатусні, а емоційні сторони міжособистісних відносин.
Виділяють два головних типи родини — розширену(або багатовікову), вона ж називається традиційної (класичної), і сучасну нуклеарну(двохвікову) родину.
Родина називається нуклеарною, тому що демографічнимядром родини, що відповідає за відтворення нових поколінь, є батьки і їхні діти.Вони складають біологічний, соціальний і економічний центр будь-якої родини. Всіінші родичі відносяться до периферії родини. Якщо усі вони живуть разом, то родинаназивається розширеної. Вона розширюється за рахунок 3-4 поколінь прямихродичів. Нуклеарна родина може бути повної і неповної. Повною родиною називаєтьсятака родина, у якій є дві дружини, неповної — родина, у якій немає одного з чоловікаі жінки. Слід зазначити, що нуклеарна родина можлива в тих суспільствах, де дорослідіти мають возможность після шлюбу жити окремо від батьківської родини.
Розрізняють також батьківську родину, або родинупоходження, і прокреаційну, або новостворену (вона створюється дорослими дітьми).
По числу дітей розрізняють бездітну, однодітнуі багатодітну родини. За критерієм панування в родині чоловіка або дружини виділяютьпатріархальну і матріархальну родини, а за критерієм лідерства — патернальну (главародини чоловік), матеріальну (глава родини жінка) і еквалітарну (обоє дружина воднаковій мірі вважаються главою родини).
Також сучасні родини розрізняються і по інших ознаках:по числу зайнятих членів родини, по числу дітей молодше 18 років, по типах житловихприміщень, розмірові житлової площі, по типі поселення, по національному складіі т.д.
У багатьох традиційних суспільствах переважалинаступні форми партнерства. При екзогамному (міжродовим, міжплемінним) шлюбі табупоширювалося тільки на членів свого роду, і полове спілкування обмежувалося тількиз кревними родичами; представників же інших пологів і племен це не стосувалося.В інших культурах навпаки, шлюби полягали тільки між індивідами, що належали дотому самому роду. Ця форма шлюбу іменується ендогамією.
Що стосується правил вибору місця проживання, тов суспільствах існують різні правила. Неолокальне місце проживання означає, що молодіживуть окремо від своїх батьків. У суспільствах, де нормою є патрилокальне місцепроживання, молодь іде зі своєї родини і живе в родині чоловіка або поблизу відбудинку його батьків. У суспільствах, де нормою є матрилокальное місце проживання,молодята повинні жити з батьками нареченої або поблизу від них.
Неолокальне місце проживання, що вважалося нормоюна Заході, рідко зустрічається в іншій частині світу. Лише в 17 з 250 суспільств,вивчених Мердоком, молодята переселялися на нове місце проживання. Патрилокальнемісце проживання знайшло поширення в суспільствах, де існували полігінія, рабствоі часте відбувалися війни; члени цих суспільств звичайно займалися полюванням ізбором рослин. Матрилокальне місце проживання вважалося нормою, де жінки користувалисяправом землеволодіння. Неолокальне місце проживання зв'язане з моногамією, тенденцієюдо індивідуалізму і рівному економічному становищу чоловіків і жінок.
девіантна поведінка молодь сімейний
У плані родоводу і спадкування майна, існує тритипи систем визначення родовід і правил спадкування власності. Найбільш розповсюдженоїє родовід по чоловічій лінії. Хоча дружина підтримує відносини зі своїми родичамиі її дитиною успадковує її гени, діти стають членами родини чоловіка.
У деяких випадках, наприклад, серед жителів Тробіандськихостровів, споріднення визначається по жіночій лінії, тобто по родовідної жінки.Як прийнято на Тробіандських островах, молоді дружини живуть у селищі в чоловіка,але майно і щоденна допомога надходить по лінії дружини. Майно матері стає власністюдочки, і основну підтримку молодій родині робить брат дружини.
У нашому суспільстві знайшла поширення сімейнасистема, заснована на двосторонньому родоводі. Вона є загальноприйнятою в 40% світовихкультур. У таких системах при визначенні споріднення рівною мірою враховуються кревніродичі з боку батька і матері. Однак при такій системі можуть виникати і проблеми.Численні обов'язки стосовно багатьом родичам, наприклад, необхідність їх відвідувати,дарувати подарунки по урочистих випадках і позичати гроші можуть стати обтяжними.
Родина, у свою чергу, являє собою більш складнусистему чим шлюб, оскільки вона, як правило, поєднує не тільки чоловіка і жінки,але і їхніх дітей, а також інших родичів і близьких. Крім того, родина виступаєяк соціально-економічний осередок суспільства, що представляє собою в такий спосібдуже близьку “оригінальну” модель усього суспільства, у якому вона функціонує.
Родина це соціальна група, у якій відбуваютьсявизначені процеси і яка здійснює конкретні функції, і історично розвивається. Створюючитеорію історичного розвитку родини, Ф. Енгельс використовував результати этнологічнихдосліджень американського вченого Льюїса Моргана (1818-1881), що довгий час живу племені Сенека північноамериканських індіанців-ірокезів і результати своїх спостережень,зокрема над родинними і сімейними відносинами, виклав у книзі “Древнє суспільство”.
У своєму дослідженні сімейних і родинних відносинМорган виходив з гіпотези, що в початковий період історії людського суспільстваіснував повний проміскуїтет. Надалі, із забороною на половий зв'язок батьків і дітей,а також введенням інших заборон, виникли визначені форми сімейного життя. Виходячиз результатів численних досліджень, насамперед досліджень Моргана, більшість вченихі сьогодні дотримують точки зору, що родина у своєму розвитку пройшла через наступніфази: проміскуїтет, кровнородинна родина, пуналуальна родина, синдиасмічна родинаі моногамна родина. Загальною характеристикою цього розвитку є звуження кола половихпартнерів і зміцнення зв'язків, що поєднують членів родини.
Проміскуїтет характерний для нижчої ступіні дикості.Це така форма спільного життя, у якій сімейне життя було ідентично суспільної. Наоснові етнологічних даних і знань про низький рівень розвитку примітивної людинина нижчій ступіні дикості укладають, що існували необмежені полові відносини міжусіма членами суспільства. Примітивній людині невідоме поняття споріднення в змістійого, людини, кровнородинного зв'язку з окремими членами групи; йому зрозуміло лишеспоріднення в змісті його приналежності і зв'язку з цілою групою.
Багато соціологів заперечували існування проміскуітетуяк попереднього етапу в розвитку сімейного життя; проте, можна з упевненістю сказати,що первісна людина могла існувати лише в деякій великій спільності і був з нею найтіснішимобразом зв'язаний. Однак, відповідно до Моргану, досить незабаром відбувається обмеженняполового спілкування, і починають виділятися окремі групи, між якими таке спілкуваннядозволене. Цей процес, безсумнівно, тривав досить довго і привів до виникнення особливоїформи родини — кровнородинною.
Кровнородинна родина характеризується груповимшлюбом, полове спілкування в ній дозволене лише між тими, хто належить до одногопокоління. Усі, хто належить до одного покоління, тобто брати і сестри, незалежновід ступеня їхнього споріднення утворять одну родину. Така родина є ендогамною спільністю,тому що включає людей, що належать одному поколінню або племені. У сучасному суспільствіцей тип родини не існує. Звуження кола полових партнерів у рамках родини подібноготипу відбулося під впливом розвитку суспільства і привело до виникнення більш развитоїформи родини — пуналуальною.
У пуналуальної родині з полового спілкування виключаютьсянайближчі кревні родичі по жіночій лінії, а пізніше ця заборона поширюється і наінших, більш далеких родичів цього ж покоління. Цьому типові родини усе ще властивийгруповий шлюб. Однак принцип ендогамії заміняється екзогамією, так що можна сказати,що це — шлюб між людьми, що належать до одного покоління, але до різних родів. Пуналуальнародина, таким чином, являє собою таку форму шлюбних відносин, коли шлюбними партнерамиє група сестер з одного роду і група братів з іншого роду. У рамках такого типусімейного життя усе більш частими виявляються стійкі і позитивні зв'язки між однимчоловіком і одною жінкою. Це — перший крок до появи парного шлюбу.
Перехідним історичним типом виступає синдасмічнародина, що з'являється на рубежі дикості і варварства; у ній один чоловік живе зодною жінкою; а полігамія, тобто багатошлюбність, або в даному випадку багатоженство,залишається виключним правом чоловіка. Шлюбні узи легко розриваються, і тоді дітизалишаються з матір'ю. Регулюючи полові відносини визначеного чоловіка і визначеноїжінки, синдасмічна родина робила відомим дійсного біологічного батька і створювалаумови для створення моногамної родини, що виникає в часи розкладання родового ладуі появи приватної власності, прибавочного продукту і класів.
Моногамна родина відрізняється тісним зв'язкомміж чоловіком і жінкою, причому даний зв'язок може бути розірвана тільки з волічоловіка. Безпосередньою причиною виникнення моногамної родини була поява приватноївласності і прагнення її захистити, тобто забезпечити безперечність батьківстваі права потомства на володіння сімейним майном. Сімейні відносини, що очолюють положенняв яких належить чоловіку, одержали назва патріархату. Патріархальна родина буластійким і досить великим виробничим об'єднанням. В часи катастрофи рабовласництвавона продемонструвала свою устойчивість і в різних модифікаціях збереглася в багатьохнародів і протягом наступної епохи, епохи феодалізму. Тільки під впливом капіталістичногоспособу виробництва патріархальна родина звалилася.
Відділення праці від родини, індустріалізація виробництвапривели до утворення нуклеарної родини (від лат. “нуклус" — ядро). Така родинаскладається із самих необхідних для утворення родини членів — чоловіка і дружини.У неї може входити скільки завгодно дітей, але стало фактом зменшення їхньої кількостіі навіть утворення бездітних нуклеарних родин (уперше назва “нуклеарна” застосувавдо родини американський соціолог Ж. Мердок).
Нуклеарна родина виявилася щонайкраще пристосованоїдо сучасного суспільства. Це обумовлено цілим поруч обставин.
По-перше, відділення праці від родини і включеннячленів родини в суспільне виробництво вимагає пересування людей з однієї місцевостів іншу, при цьому пересування не взагалі людей, а представників визначеному, необхіднихданому виробництву професій. Це обмежує частоту зустрічей між родичами і послабляєзв'язку між ними, веде до дроблення родини.
По-друге, члени родини одержують можливість матирізні професії, займати різне положення, одержувати різна винагорода за працю, щопороджує відповідні розходження в стилі життя, формах проведення дозвілля, способахдосягнення різних цілей і задоволення потреб.
По-третє, розвиток сфери послуг, спеціалізованихслужб, що забезпечують безпеку і захист громадян, системи соціального забезпечення(виплата пенсій і соціальних посібників) знижує необхідність у хворих і старих людейшукати опору в родині і відчувати потребу в близьких відносинах з великим числомродичів.
По-четверте, суспільне виробництво усе більш висуваєна перший план особисті заслуги людини, у результаті чого від нього потрібне умінняі здатність самостійно виявляти свої здібності, не розраховуючи на допомогу родичів.
Нуклеарна родина може бути повної і неповної. Повноюнуклеарною родиною називається така, у якій є чоловік, дружина і їхні діти. Неповнародина утвориться по різних причинах: у результаті смерті одного з чоловіка і жінки,розводу, народження позашлюбної дитини або усиновлення. Така форма родини є юридичноправомірною.
Участь обох чоловіка і жінки у виробництві, їхвідносно рівний внесок у загальне господарство і юридичну рівність членів родиниз розвитком демократичних початків сприяє становленню в родині егалітарних відносин.Сучасна нуклеарна родина стає егалітарною (від лат. “егалитаре” — зрівняльний),тобто родиною з рівною часткою прав і відповідальності всіх її дорослих членів здосить незалежним положенням дітей.
Родина може класифікуватися по іншій підставі:у залежності від наявності або відсутності дітей у шлюбної пари. У цьому змістівиділяють ті родини, які орієнтовані на сімейне життя і родини, що роблять потомства.До першого типу відносяться ті, у кого вже народилася одна дитина; до другого — родини, у яких дорослі члени ”відкриті" виробництву нового покоління дітей.
Крім нуклеарної родини, виділяють також розширенийтип родини. Розширена родина — родина, у якій шлюбна пара і діти живуть спільноабо недалеко, продовжуючи контактувати один з одним. У цих родинах іноді два — трипокоління живуть в одному місці або неподалік. Такі родини можуть включати бабусьі дідусів, братів і їхні дружини, сестер і їхніх чоловіків, тіткою, дядьком, племінниківі т.д.
Виходячи з вищевикладеного, ми можемо укласти,що шлюб і родина — історично змінюються явища. Їхній суспільний зміст складає те,що властиво їм як різновидам суспільних інститутів і відносин, що знаходяться вскладній взаємодії суспільних умов із природно-біологічної, інстинктивної природополовоїпотреби людини.
Можна виділити наступні основні фактори макросередовищаабо загальні соціальні умови життєдіяльності, що у вирішальному ступені впливаютьна форми сімейно-шлюбних відносин і життєдіяльності родини. До цих факторів відносятьнаступні:
1. соціально-економічні умови і відносини, що обумовленіступенем розвитку продуктивних сил і відбивають рівень матеріально-технічної базиїї інфраструктури, визначеного етапу розвитку суспільства;
2. соціально-політичні умови і відносини, що обумовленіполітичною системою або політичним ладом суспільства і відбивають діяльність йогоосновних інститутів і організацій;
3. соціальні умови і відносини, обумовлені соціальноюструктурою суспільства, тобто поділом її на класи, шари, групи, а також по демографічній,етнічному, професійному і територіальній ознаці, що характеризується суспільнимподілом праці і станом продуктивних сил суспільства на визначеному етапі його розвитку;
4. соціально-культурні (або духовно-моральні) умовиі відносини, що відбивають систему діючих у суспільстві правових, морально-етнічнихнорм, цінностей і ідеалів, зразків діяльності і поводження, що носять нормативнийхарактер для родини, а також способи збереження і передачі соціальної інформаціїі соціального знання і їхня приступність; приступність установ утворення, культури,мистецтва, спорту й інших духовних цінностей суспільства.
Необхідно також підкреслити, що загальні соціальні(об'єктивні) умови або фактори макросередовища роблять свій вплив на життєдіяльністьродини, як правило, опосредовано (побічно) через її найближче соціальне оточенняабо фактори макросередовища. До них відносять такі компоненти: ступінь урбанізаціїсередовища безпосереднього поселення родини (тобто тип населеного пункту: місто,село; кількість жителів і т.д.); характеристика можливої зайнятості населення (тобтотип підприємств, рівень кваліфікації, утворення і т.д.); демографічна структура,етнічні характеристики; кількісні і якісні показники розвитку інфраструктури середрозміщення родини (тобто наявність сфери обслуговування, дитячих лікувальних, культурно-спортивнихустанов і т.д.). Крім того, до факторів мікросередовища обітання родини часто відносятьсяі соціально-психологічні умови і відносини, що впливають на її життєдіяльність іхарактеризують стан суспільної свідомості людей, їхнє відношення до світу і своємубезпосередньому оточенню. Ці умови носять яскраво виражений суб'єктивний характер.До них насамперед відносять соціальні установки, інтереси і ціннісні орієнтаціїв сфері шлюбних відносин, що, як би вплітаючи в загальну тканину суспільної свідомості,у рамках дослідження родини, здобувають статус самостійних об'єктів дослідженняі практично не розглядаються в контексті умов.
 1.2 Функції родини
Життя родини характеризується матеріальними і духовнимипроцесами. Через родину змінюються покоління людей, у ній людина народжується, черезнеї продовжується рід. Родина, її форми і функції прямо залежать від суспільнихвідносин у цілому, а також від рівня культурного розвитку суспільства. Природно,чим вище культура суспільства, тим вище культура родини.
Внутрісімейні відносини можуть бути, як і персональні(відносини між матір'ю і сином), так і групові (між батьками і дітьми або між подружнімипарами у великих родинах).
Сутність родини відбиває в її функціях, у структурій у рольовому поводженні її членів.
Найважливішими функціями родини є:
· репродуктивна
· господарсько-споживча
· виховна
· відбудовна
· регулятивна
· соціалізації особистості
· комунікативна
· досугова
· соціально — статусна
· емоційна
· сексуальна
1. Репродуктивна функція містить у собі відтворення в дітях чисельності батьків, тобто бере участьу кількісному і якісному відтворенні населення. Можна сказати, що це найважливішафункція. Виконання цієї функції родиною залежить від усієї сукупності суспільнихвідносин. В останні роки ця функція привертає загальну увагу: Скільки сучасній родинімати дітей? Адже, міркуючи логічно, щоб через 24-30 років населення нашої країнибуло не менше, ніж зараз, необхідно, щоб дітей у родині було не менше ніж батьків.Бажано навіть більше, тому що іноді двоє дітей по тим або інших причинах не завждивідтворюють своїх батьків. У цілому 1000 чоловік населення, що складає з 2х-дітнихродин, через 25-30 років утрачають третина своєї чисельності і по статистиці длявідтворення населення треба, щоб приблизно 50 % родин мали 3 дітей.
В даний час, через перевагу міського способу життя,збільшення зайнятості жінок, найтяжкого економічного становища народжуваність падає.Звичайно, варто відзначити і вплив на цю функцію сім’ї розводів і абортів. Такимчином, може виявитися, що на двох пенсіонерів буде приходитися один працівник. Зцього погляду держава зацікавлена в збільшенні багатодітних родин, надання їм визначенихпільг. Але, не дивлячись на це, зокрема з позицій тенденції збільшення народженняв багатодітних родинах дітей з патологіями, перенаселення через обмеженість ресурсів,збільшення непрацюючого населення й інших факторів, можна припустити, що на даномуетапі збільшення дітонародження і багатодітних родин має не тільки позитивну сторону.
2. Господарсько-споживча функція родини охоплює різні аспекти сімейних відносин. Це ведення домашнього господарства,дотримання домашнього бюджету, керування родиною, проблема жіночої праці та ін.
Родина забезпечує міцні економічні зв'язки міжсвоїми членами, підтримує матеріально неповнолітніх і непрацездатних її членів,робить допомогу і підтримку тим членам родини, у яких виникають матеріальні, фінансовітруднощі.
3. Відбудовна функція родини складається в підтримці здоров'я, життєвого тонусу, організаціїдозвілля і відпочинку, родина стає оздоровчим середовищем, де будь-який член родинивправі сподіватися на турботливе відношення рідних і близьких. Для цього потрібноне тільки морально-психологічна підготовка, але і дотримання режиму праці і відпочинку,режиму харчування та інше.
Організація дозвілля відіграє велику роль у відновленні.Дозвілля служить засобом відновлення фізичних і духовних сил людини. Часто дозвіллявідбувається в кожного по-своєму. Хтось дивиться ТБ, слухає музику і т.д., це єпасивним відпочинком. Людина має потребу в активному відпочинку (подорожі, прогулянки).Це приносить більше здоров'я для родини в цілому і кожного її членів.
4. Призначення регулятивноїфункції полягає в тому, щоб регулювати й упорядковувати відносини між статями,підтримувати сімейний організм у стабільному стані, забезпечувати оптимальний ритмйого функціонування і розвитку, здійснювати первинний контроль за дотриманням членамиродини суспільних норм особистого, групового і громадського життя.
5. Родина як соціальнаспільність є первинним елементом, опосредуючим зв'язок особистості із суспільством:вона формує в дитини представлення про соціальні зв'язки і включає в них його знародження. Звідси наступна найважливіша функція родини — соціалізація особистості.Потреба людини в дітях, їхньому вихованні і соціалізації додає зміст самого людськогожиття. Дана функція сприяє виконанню дітьми визначених соціальних ролей у суспільстві,їхньої інтеграції в різні соціальні структури. Ця функція тісно зв'язана з природноюі соціальною сутністю родини як виробника людського роду, а також з господарсько-економічноюфункцією родини, оскільки виховання дітей починається з їхнього матеріального забезпеченняі відходу за ними.
6. Усе більше значеннясоціологи додавали і додають комунікативної функції родини. Можна назватинаступні компоненти цієї функції: посередництво родини в контакті своїх членів іззасобами масової інформації (телебачення, радіо, періодична преса), з літературоюі мистецтвом; вплив родини на різноманітні зв'язки своїх членів з навколишнім природнимсередовищем і на характер її сприйняття; організація внутрісімейного об'єднання.
Невміння спілкуватися здатне зруйнувати родину.Основними компонентами культури спілкування є співпереживання, терпимість, поступливість,доброзичливість. Особлива здатність до спілкування — уміння визнати цінність іншого,навіть при розбіжності позицій. Тільки в такий спосіб можна досягти гармонії в сімейномужитті.
У родині, крім дорослих, у повноцінному спілкуваннібідують також і діти. Спілкування є одним з основних факторів формування особистостідитини. Потреба в спілкуванні з'являється в дитини із самого народження. Вже у віці2-х місяців побачивши матері він посміхається.
Спілкування батьків з дітьми має величезне значеннядля їхнього повноцінного розвитку. Доведено, що діти, позбавлений можливості спілкуватисяз батьками, характеризуються низьким рівнем саморегуляції поводження, мають підвищенучутливість до звертання до них дорослого, випробують труднощі в спілкуванні з однолітками.
7. Досугова функція здійснює організацію раціонального дозвілля і здійснює контроль у цієїсфері, крім того, задовольняє визначені потреби індивіда в проведенні дозвілля.Досугова функція ориєнтована на оптимізацію організації вільного сімейного часуна задоволення потреб членів родини в спілкуванні, підвищення рівня культури, поліпшеннястану здоров'я, відновлення сил. У родинах відбувається взаємозбагачення інтересівчоловіка і жінки і їхніх дітей, досугова діяльність носить переважно розвиваючийхарактер.
8. Соціально-статусна функція зв'язана з відтворенням соціальної структури суспільства, тому що надає(передає) визначений соціальний статус членам родини.
Співробітництво як тип взаємин у родині припускаєопосередкованість міжособистісних відносин у родині загальними цілями і задачамиспільної діяльності, її організацією і високими моральними цінностями. Саме в ційситуації переборюється егоїстичний індивідуалізм дитини. Родина, де ведучим типомвзаємин є співробітництво, знаходить особливу якість, стає групою високого рівнярозвитку — колективом.
Дошкільник бачить себе очима близьких дорослих,його що виховують. Якщо оцінки і чекання в родині не відповідають віковим і індивідуальнимособливостям дитини, його представлення про себе здаються перекрученими.
9. Емоційна функція припускає одержання емоційної підтримки, психологічного захисту, а такожемоційна стабілізація індивідів і їхня психологічна терапія. Дуже важливо частішеподілятися своїми думками, не скупитися на похвалу, добрі слова.
Несформовані відносини між чоловіком і дружиноюведуть до негативних наслідків. Психологами встановлено, що існує зв'язок між подружнімиконфліктами і нервово психічними розладами. Відсутність взаєморозуміння в родиніприводить до пригніченості, відчуженості, до погіршення психологічного і фізичногостану, значному зниженню працездатності людини.
10. Сексуальна функція родини здійснює сексуальний контроль і спрямована на задоволення сексуальнихпотреб чоловіка і жінки.
11. Виховна функція. Родина як первинний осередок є виховною колискою людства. У родині головнимчином виховуються діти. У родині дитина одержує перші трудові навички. У нього розвиваєтьсяуміння цінувати і поважати працю людей, там він здобуває досвід турботи про батьків,рідному і близьких, учиться розумному споживанню різних матеріальних благ, накопичуєдосвід спілкування з грішми.
Кращий приклад-це приклад батьків. У більшостівипадків діти наслідують батьків. У родині виховуються і дорослі, і діти. Особливоважливе значення має її вплив на підростаюче покоління. Тому виховна функціяродини має три аспекти.
Перший — формування особистості дитини, розвитокйого здібностей і інтересів, передача дітям дорослими членами родини (матір'ю, батьком,дідусем, бабусею й ін.) накопиченого суспільством соціального досвіду, збагаченняїхнього інтелекту, естетичний розвиток, сприяння їхньому фізичному удосконалюванню,зміцненню здоров'я і виробленню навичок санітарно-гігієнічної культури.
Другий аспект — родина впливає на розвиток особистостікожного її члена протягом усього його життя.
Аспект третій — постійний вплив дітей на батьків(і інших дорослих членів родини), що спонукує їх активно займатися самовихованням.
Таким чином можна зробити висновки що, рольовавзаємодія в родині є сукупність норм і зразків поведінки одних членів родини стосовноінших. Традиційні ролі, коли жінка господарювала, виховувала дітей, а чоловік бувхазяїном, власником майна і забезпечував економічну самостійність родини, змінилися.На сьогоднішній день гнітюче число жінок беруть участь у виробничій діяльності,економічному забезпеченні родини, беруть рівну участь у суспільних рішеннях. З однієїсторони це сприяло розвиткові жінки як особистості, рівності чоловіка і жінки, алез іншого боку — привело до зниження рівня народжуваності і збільшенню числа розводів[58, С — 102].
Розділ 2. Девіантна поведінка як проявдисфункцій родини2.1 Девіантна поведінка як соціальнийфеномен
Практично все життя будь-якого суспільства характеризуєтьсянаявністю відхилень. Відхилення, або девіації присутні в кожній соціальній системі.
Девіантна поведінка, що розуміється як порушеннясоціальних норм, придбала в останні роки масовий характер і поставила цю проблемув центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохороннихорганів.
Динамізм соціальних процесів у період трансформації,кризова ситуація в багатьох сферах суспільного життя, аномічний стан українськогосуспільства, неминуче приводять до збільшення девіацій, що проявляються в поведінковихформах, що відхиляються від норм. Поряд з ростом позитивних девіацій (політичнаактивність населення, економічна заповзятливість, наукова і художня творчість) підсилюютьсядевіації негативні — насильницька і корислива злочинність, алкоголізація і наркотизаціянаселення, підліткова делінквентність, аморальність. Зростає соціальна незахищеністьгромадян. У цих умовах підвищується попит на наукові дослідження девіацій, їхніхформ, структури, динаміки взаємозв'язків.
Проблеми соціального «лиха» завжди приверталиувагу вчених. Філософи і юристи, медики і педагоги, психологи і біологи розглядалий оцінювали різні види соціальної патології: злочинність, пияцтво й алкоголізм,наркотизм, проституцію, самогубства і т.п. У становленні соціології як науки дослідженнянегативних явищ (Г. Тард і Э. Дюркгейм, А. Кетле і Г. Зиммель, П. Сорокін і Р. Мертон)зіграло свою роль.
У надрах соціології зародилася і сформувалася спеціальнасоціологічна теорія — соціологія девіантної поведінки і соціального контролю. Самепід такою назвою функціонує один з 40 дослідницьких комітетів Міжнародної соціологічноїасоціації. У джерел соціології девіантної поведінки стояв Э. Дюркгейм, а конституюваннюв якості самостійного наукового напрямку вона зобов'язана — насамперед Р. Мертонуй А. Коену [6, С-88].
У колишньому СРСР поведінка, що відхиляється, тривалийчас вивчалася переважно в рамках спеціальних дисциплін: кримінології, наркології,суїцидології і т.п. Соціологічні дослідження почали в Ленінграді наприкінці 60-х- початку 70-х рр. В.С. Афанасьєв, А.Г. Здравомислов, И.В. Маточкін, Я.И. Гилинський.У розвитку і інституалізації соціології девіантної поведінки велика заслуга належитьакадемікові В.Н. Кудрявцеву.
Спробуємо розглянути девіантну поведінку на основісоціосинергетичної парадигми. Вивчення взаємодії особистісної і надіндивідуальноїсвідомості дозволяє сьогодні показати вплив соціальних девіацій на суспільний розвитоку повному обсязі. Цьому сприяє і наробітку в області західної соціальної психології.Мається багато теорій, що пояснюють появу і сутність девіацій. Досить повне представленняпро них дає, зокрема, робота Н. Смелзера. На жаль, поза полем зору американськогосоціолога залишився соціально-психологічний підхід.
Соціально-психологічний підхід найбільш переконливопредставлений у концепції соціальних відхилень Р. Харре і теорії поведінки добровільногоризику С. Лінга. Названі дослідження пояснюють причини появи девіантної поведінкичерез вивчення психологічного стану девіанта з урахуванням зміни його положенняв системі соціально-політичних координат. Соціально-психологічний підхід дозволяєзаглянути в глибинні причини, що впливають на появу девіантної поведінки, скластибільш об'єктивне представлення про механізм соціальної еволюції, тому що намагаєтьсяпояснити: [2, С — 54]
а) чому девіантна поведінка найчастіше з боку зовнішньогоспостерігача з'являється як акт агресії;
б) чому в сучасних умовах усе більше людей устаютьна шлях навмисного ризику, невід'ємного атрибута будь-який девіації;
в) як відхиляється поведінка — з'являється«з середини», не з боку зовнішнього спостерігача, а суб'єкта девіацій,який ціннісний зміст останній знаходить у такій нестандартній формі поведінки.
Дослідження соціальних психологів підводять довисновку: девіантна і нормативна поведінка — дві рівноцінні складові соціально-рольовоїповедінки. Девіантна поведінка — результат складної взаємодії процесів, що відбуваютьсяв суспільстві і свідомості людини. Девіації спрямовані на подолання фрустрації- перешкоди, що встали на шляху досягнення мети, і виявляються через соціально значимідії. Будь-яка девіантна поведінка припускає не тільки прагнення зруйнувати або зміститифрустрируючий блок, але і концентрацію енергії (фізичної і психічної), необхідноїдля здійснення цього задуму. Антифрустрируюча дія завжди супроводжується визначеноючасткою ризику, але не обов'язково носить руйнівний характер [6, С — 77].
Заслуговують на увагу дослідження французьких ученихП. Дюпати і Ж. — П. Бриссо, що бачили причини девіантної поведінки в пороках соціальногожиття, у політичній і економічній нерівності людей. Аналізуючи статистичні дані,Дюпати прийшов до висновку, що число щорічно вчинених злочинів повинно бути завждиприблизно однаковим, оскільки існують загальні і постійні причини девіантної поведінки.Цей висновок з'явився передоднем соціальних теорій про вічність злочинності, щобули наприкінці XIX — початку ХХ століття Е. Дюркгеймом, Н.Д. Сергеєвським, а всучасний період — П. Сооїсом, М. Клайнердом і іншими. Найбільш чітко думка про вічністьзлочинності як соціального явища виразив французький соціолог Е. Дюркгейм, що вважав,що не можна представити суспільство без злочинів; вони, на його думку, є елементомбудь-якого здорового суспільства.
Е. Дюркгейм затверджував, що девіація відіграєфункціональну роль у суспільстві, оскільки девіація і покарання девіанта сприяютьусвідомленню границь того, що вважається припустимою поведінкою, і виконує рольфакторів, що спонукують людей підтвердити свою прихильність моральному порядку суспільства.Дюркгейму належить ідея аномії — суспільного стану, що характеризується розкладаннямсистеми цінностей, обумовленим кризою всього суспільства і його соціальних інститутів,протиріччям між проголошеними цілями і неможливістю їхньої реалізації для більшості.Люди виявляють, що їм важко координувати свою поведінку відповідно до норм, що вданий момент стають слабкими, неясними або суперечливими. У періоди швидких суспільнихзмін люди перестають розуміти, чого чекає від них суспільство, і випробують труднощів узгодженні своїх учинків з діючими нормами. «Старі норми» вже не вважаютьсяпідходящими, а нові норми, що зароджуються ще занадто мрячні і не чітко сформульовані,щоб служити ефективними і значимими орієнтирами в поведінці. У такі періоди можначекати різкого зростання кількості випадків девіації.
Піддаючи критиці антропологічні теорії, багатопредставників соціологічної теорії злочинності призивали до соціальних реформ, однак,характеризуючи причини злочинності, вони не змогли виділити найголовніше серед безлічіекономічних, культурних, географічних, кліматичних і інших факторів. Соціальні причинизлочинності не зв'язувалися ними з основними закономірностями розвитку суспільства,із суспільними відносинами.
Американський соціолог Роберт Мертон спробувавзастосувати поняття аномії і соціальної солідарності Дюркгейма при аналізі соціальноїдійсності у США. Для більшості американців, життєвий успіх особливо виражений уматеріальних благах, перетворився в культурно визнану мету. При цьому тільки визначеніфактори, наприклад, гарна освіта і високооплачувана робота, одержали схвалення,як засоби до досягнення успіху. Ніякої проблеми не було б, якби всі американськігромадяни мали однаковий доступ до засобів досягнення матеріального успіху в житті.Але біднякам і представникам національних меншостей часто доступні лише більш низькірівні освіти й убогі економічні ресурси. Якщо ж вони інтерналізували цілі, що полягаютьу матеріальному успіху (а це відноситься не до всіх індивідів), сильні обмеженняможуть штовхнути їх до нонконформізму і здійснення не традиційних учинків, томущо вони не в змозі досягти загальновизнаних цілей законними засобами. Вони намагаютьсядомогтися престижної мети будь-якими засобами, в тому числі порочними і злочинними[14, С — 12].
Суспільство з твердою класовою або кастовою структуроюможе не давати усім своїм членам рівних шансів висунутися, але в той же час вихвалятибагатство; так було у феодальних суспільствах середньовіччя. Тільки тоді, коли суспільствопроголошує загальні символи успіху для всього населення, обмежуючи при цьому доступбезлічі людей до визнаних засобів досягнення таких символів, створюються умови дляантигромадської поведінки. Мертон виділив 5 реакцій на ділєму мети — засобу, 4 зяких являють собою девіантні адаптації до умов аномії.
Конформізм має місце, коли члени суспільства приймаютьяк культурні цілі досягнення матеріального успіху, а також затверджені суспільствомзасоби для їхнього досягнення. Подібна поведінка складає опору стабільного суспільства.
Інновація спостерігається, коли індивіди твердодотримуються культурно встановлених цілей, але відкидають схвалені суспільствомзасоби їхнього досягнення. Такі люди здатні торгувати наркотиками, підробляти чеки,шахраювати, привласнювати чуже майно, красти, брати участь у крадіжках зі зломомі в розбійних пограбуваннях або займатися проституцією, вимаганням і купувати символиуспіху.
Ритуалізм має місце, коли члени суспільства відкидаютькультурні цілі або принижують їхню значимість, але при цьому механічно використовуютьсхвалені суспільством засоби для досягнення таких цілей. Наприклад, мети організаціїперестають бути важливими для багатьох ревних бюрократів, однак вони культивуютьзасоби як самоціль, фетишизуючи правила і паперову тяганину.
Ретритизм полягає в тому, що індивіди не визнаютьі культурні цілі і законні засоби їхнього досягнення, нічого не пропонуючи в замін.Наприклад, алкоголіки, наркомани, бурлаки і занепалі люди стають ізгоями у власномусуспільстві; «вони живуть у суспільстві».
Бунт полягає в тому, що бунтарі відкидають культурніцілі суспільства і засоби їхнього досягнення, але при цьому заміняють їх новиминормами. Такі індивіди поривають зі своїм соціальним оточенням і включаються в новігрупи з новими ідеологіями, наприклад, радикальний суспільний рух.
Кожна девіація містить у собі руйний і творчийпочаток, для процесу соціальної еволюції важливо, який компонент переважає. Позитивнимидевіаціями є тоді, коли сприяють прогресові системи, підвищують рівень її організованості,допомагають перебороти застарілі, консервативні або навіть реакційні стандарти поведінки.Межі між позитивною і негативною формами девіантної поведінки рухливі в часі і соціальномупросторі. Творча девіація повинна розглядатися як зовсім нормальне явище в життібудь-якого суспільства, тому що навіть самий досконалий закон не в змозі врахувативсього різноманіття життєвих ситуацій. Ступінь досконалості закону відносна, оскількисуспільство мінливе. Соціальні ідеали (цінності), чекання, загальноприйняті правила,норми, як і критерії девіантної поведінки, згодом міняються. Якщо процес соціалізаціїі соціальний контроль відповідають за збереження соціокультурного коду, функціюсоціального спадкування в процесі суспільного розвитку, то девіація — за функціюсоціальної мінливості, пристосовності індивіда і всього суспільства до нових умов.Під новою соціальною реальністю ми розуміємо ситуацію, при якій виникає дихотоміясформованих у суспільстві цілей і засобів (неможливість задоволення старими способамиколишньої потреби), а також виникнення нових потреб [4, С — 32].
У випадку, якщо той або інший вид девіації здобуваєстійкий характер, стає нормою поведінки для багатьох людей, суспільство зобов'язанепереглянути принципи, що стимулюють «порушення правил» або провести переоцінкусоціальних норм. В останньому випадку поведінка, що вважалася девіантною, оцінюєтьсяяк нова норма. Для того щоб деструктивна девіація не одержувала широкого поширення,необхідно:
а) розширювати доступ до законних способів досягненняуспіху і просування по соціальним сходам;
б) дотримувати соціальну рівність перед законом;
в) постійно удосконалювати саме законодавство,приводити його у відповідність з новими соціальними реаліями;
г) прагнути до адекватності злочину і покарання.
Усе це в сукупності дозволить знизити соціальнунапругу в суспільстві, зменшити його криміналізацію. Тільки при виконанні перерахованихвище вимог суспільство має право називатися правовим і демократичним.
Оскільки будь-яка девіантна поведінка — це відхиленнявід загальновизнаної, неодноразово перевіреною практикою норми поведінки, вона завждинесе в собі елемент непередбачуваності, невідомості, можливої небезпеки. Тому девіаціяі ризик — сторони однієї медалі. Стан ризику — свого роду границя, риса, що розділяєхаос і порядок, інновацію й устояну нормативно-рольову форму поведінки. Чим меншеризик, тим більш передбачувана поведінка системи в цілому.
Девіантна поведінка, що супроводжується ризиком,сприяє самоактуалізації, самореалізації і самоствердженню особистості. Останнє єнайважливішою психологічною причиною, що пояснює бажання людей відповісти на викликшвидко мінливої соціальної реальності. Девіантно-ролевий різновид соціальної поведінкинерозривно зв'язаний з аддикцією, із внутріособистісним конфліктом. Аддикція в загальномузначенні слова — прагнення піти від стану внутрішнього психологічного дискомфорту,змінити свій психічний стан, що характеризується внутрішньою боротьбою.
Девіантний шлях вибирають насамперед люди, що немають легальної можливості для самореалізації в умовах сформованої соціальної ієрархії,чия індивідуальність придушується, фруструюча енергія блокується. Вони не вважаютьзагальноприйняті норми порядку природними і справедливими, не можуть зробити кар'єру,змінити свій соціальний статус через легітимні канали соціальної мобільності. Усеце неминуче приводить їх до внутріособистісного конфлікту.
Основні причини мотиваційних конфліктів, витиснутиху підсвідомість, визначаються в даний час не інстинктивними, а соціальними факторами.За даними інституту Бехтерева, тільки 15 % мотиваційних конфліктів мають сексуальнуоснову, інші — соціальні джерела. Тверде регулювання каналів соціальної мобільності,блокування соціальних «ліфтів», що сприяють перетворенню психічної енергіїв соціальну, приводять до посилення напруги системи (системна напруга, відповіднодо термінології Р. Мертона) і, як наслідок, до збільшення числа девіантів, латентногоформування нової соціальної стратифікації, до переписування сценарію соціально-рольовихінтеракцій. Відносини соціально-оріентованого «me» (соціальна роль) іімпульсивно-творчого «l» (енергетичний потенціал) у ході девіантної поведінкиі мінливої соціальної ідентифікації гармонізуються. Якщо індивідуальна девіаціянацілена на самоствердження особистості, переосмислення нею власної самоідентифікації,то колективна девіація — на суспільне (нехай і в рамках спочатку неформальної групи)визнання нової самоідентифікації особистості іншими людьми [6, С — 41].
Форма відповідної реакції суспільства на той абоінший вид девіації повинна залежати від того, які соціальні норми порушуються: загальнолюдські,расові, класові, групові й ін.
Можна виділити наступні залежності:
—  Чим більш високий рівень (по ступені суспільства) соціальнихнорм порушується, тим більше рішучими повинні бути дії держави. Найвища цінність- природні права людини.
—  Чим більш низький рівень соціальних норм порушується,тим більш увага повинна приділятися неформальним мірам соціального контролю (соціальнавинагорода або осудження, переконання і т.д.)
—  Чим складніше соціальна структура суспільства, тим багатоманітнішимиповинні бути форми соціального контролю.
—  Чим більш низький рівень соціальних норм порушуєтьсялюдиною, тим більш терпимою повинна бути реакція на його дії.
—  Чим демократичніше суспільство, тим більше акцент повиннийробитися не на зовнішній соціальний, а на внутрішній особистісний самоконтроль.
Підкреслимо ще раз, девіантно-рольова поведінка- природна реакція людини на виникаюче в суспільстві протиріччя між соціальною метоюі соціальними нормами її досягнення. Творчі девіації виконують найважливіші позитивнісоціальні функції. Вони необхідні, щоб суспільство було гнучким і готовим до змін.Девіантна і нормативна поведінка — два рівноцінні складові соціально-рольової поведінки.Для нормального протікання соціогенеза (що розуміється в широкому сенсі) девіантно-рольоваповедінка людини має не менше значення, чим його нормативно-рольова поведінка. Томупри її аналізі особлива увага приділяється поняттю „норма”.
Соціальна норма визначає історично сформовану уконкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимої (дозволеної або обов'язкової)поведінки, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. У відмінностівід природних норм фізичних і біологічних процесів соціальні норми складаються якрезультат адекватного або перекрученого відображення у свідомості і вчинках людейоб'єктивних закономірностей функціонування суспільства. Тому вони або відповідаютьзаконам суспільного розвитку, будучи «природними», або недостатньо адекватніїм, або вступають у протиріччя через відображення об'єктивних закономірностей. Утакому випадку аномальною стає «норма», «нормальні» відхиленнявід неї.
От чому відхилення можуть мати для суспільстварізні значення. Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи, підвищеннярівня її організованості, подолання застарілих, консервативних або реакційних стандартівповедінки. Це — соціальна творчість: наукова, технічна, художня, суспільно-політична.Негативні — дисфункціональні, дезорганізують систему, підриваючи з часом її основи.Це — соціальна патологія: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид[7, С — 52].
Межі між позитивною і негативною девіантною поведінкоюрухливі в часі і просторі соціумів. Крім того, одночасно існують різні «нормативнісубкультури» (від наукових співтовариств і художньої «богеми» доспівтовариств наркоманів і злочинців).
Доцільніше розглядатиповедінку людей по двох головних регуляторах життєдіяльності: мораль і право. Звичайно,границя між ними іноді порівняно умовна, проте, нею можна керуватися при вивченніконкретних форм девіантної поведінки.
Соціальні норми, подібноіншим цінностям, виконують функції оцінки й орієнтації особистості, спільності.Разом з тим вони не обмежуються цими функціями. Норми здійснюють регулювання поводженняі соціальний контроль за поведінкою. Вони носять яскраво виражений вольовий характер.Це не тільки вираження думки, але і вираження волі. При цьому, на відміну від індивідуальноговолевиявлення, норма виражає типові соціальні зв'язки, дає типовий масштаб поведінки.Норма не тільки оцінює й орієнтує, подібно ідеям, ідеалам, але і пропонує. Її характерноюрисою є імперативність. Це єдність оцінки і розпорядження.
Соціальні норми — це правила,що виражають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групив їхніх взаєминах один з одним, соціальними інститутами, суспільством у цілому.
Регулюючий вплив нормполягає в тому, що вони встановлюють границі, умови, форми поведінки, характер відносин,мети і способи їхнього досягнення.
Унаслідок того, що нормипередбачають і загальні принципи поведінки, і конкретні її параметри, вони можутьдавати більш повні моделі, еталони належного, ніж інші цінності [38, С-24].
Різноманіття соціальноїреальності, соціальних потреб породжує і різноманіття норм. Класифікувати нормиможна по різних підставах. Для соціолога має значення виділення норм по суб'єктам,носіям норм. По цій підставі виділяють загальнолюдські норми, норми суспільства,групові, колективні. У сучасному суспільстві спостерігається складна колізія, взаємопроникненняцих норм.
По об'єкту або сфері діяльностірозмежовують норми, що діють в області визначених видів відносин: політичні, економічні,естетичні, релігійні і т.д.
По змісту: норми, що регулюютьмайнові відносини, спілкування, що забезпечують права і свободи особи, що регламентуютьдіяльність установ, взаємини між державами і т.д.
По місцю в нормативно-цінніснійієрархії: основні і другорядні, загальні і конкретні. За формою утворення і фіксації:жорстко фіксовані і гнучкі. По масштабах застосування: загальні і локальні.
По способу забезпечення:які опираються на внутрішнє переконання, суспільну думку або на примус, на силудержавного апарата.
По функціях: норми оцінки,що орієнтують, контролюючі, регламентуючі, караючі, що заохочують.
По ступені стійкості: норми, що спираються на соціальноюзвичку, на звичай, традиції і не мають такої підстави й ін. [19, С-45].
Таким чином, порушеннянорм викликає більш конкретну і чітку негативну реакцію з боку соціальної групи,суспільства, його інституціональних форм, спрямовану на подолання девіантної поведінки.Тому норми є більш діючим засобом боротьби з девіацією, засобом забезпечення порядку,стійкості суспільства.
Норми виникають унаслідок потреби у визначенійповедінці. Так, наприклад, однією із самих древніх норм була норма чесного відношеннядо своєї частки в суспільній праці. На зорі людства можна було вижити, тільки дотримуючисьданої норми. Вона з'явилася в результаті закріплення повторюваних необхідних спільнихдій. Цікаво, що ця норма не втратила свого значення і в даний час, хоча нею актуалізуютьінші фактори.
Збереження негативних явищ свідчить про наявністьісторичних передумов, об'єктивних і суб'єктивних умов, про суперечливість суспільногорозвитку, де тісно переплелися як труднощі становлення способу життя, так і деформаціїекономічних, соціальних, політичних і духовних процесів.
Девіантна поведінка “ по-перше, існує по тому,що нова соціальна система виникає не на порожньому місці, а виростає з ряду елементівколишньої, зруйнованої системи — чи йде мова про людей або про елементи продуктивнихсил, духовної або матеріальної культури.
По-друге, процес розвитку самої нової соціальноїсистеми звичайно нерівномірний, а це породжує диспропорції в співвідношенні деякихз її елементів і приводить до відставання деяких з них і тим або іншим дефектамфункціонування.
По-третє, може спостерігатися неповна адаптаціясистеми, що розвивається, до зовнішніх і внутрішніх умов її існування. Говорячиіншими словами, соціальний, культурний або технічний розвиток може часом не поспіватиза знову виникаючими суспільними, духовними або економічними потребами.
По-четверте, не можна скидати з рахунків випадковіподії. Усе це в сукупності і служить конкретним джерелом девіації".
Говорячи про девіантну поведінку, соціологи виходятьз того, що вона являє собою “соціальне явище”, виражене в масових формах людськоїдіяльності, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим уданому суспільстві нормам (стандартам, шаблонам)".
Що ж є причиною такої поведінки?
Вона опосередковується головним чином економічнимивідносинами. Однак антигромадськаповедінка не знаходиться в прямійзалежності від їхнього стану. Взаємозв'язок тут більш складній і багатоплановій.Але про те, що вона існує в прямої залежності від їхнього стану, говорить вся історіярозвитку суспільства.
Але основне, що ми не повинні упускати з виду,це існування різних форм соціальної нерівності. Як показує життєва практика, тіабо інші форми нерівності продовжують існувати, причому викликані вони не реальнообумовленими розходженнями, а деформованими суспільними відносинами: приналежністюдо влади, причетністю до тіньової економіки, тощо.
Загострення протиріч між фізичним і розумовим,кваліфікованим і некваліфікованим, престижною і не престижною працею створює передумовудля аморальної поведінки людей. Звичайно, це не означає, що некваліфікована працяпрямо і безпосередньо спричиняє відхилення. І серед працівників низької кваліфікаціїпереважна більшість живе з почуттям громадського обов'язку, відповідальності. Разомз тим дослідження фіксують тісний взаємозв'язок між змістом праці і злочинною поведінкою.Осіб з високою виробничою кваліфікацією серед злочинців у 6 разів менше, ніж працівниківцієї кваліфікації в загальній структурі населення. Так, у найбільш розвитому індустріальномуй урбанізованому регіоні злочинна активність осіб, що виконують роботу вручну, перевищуєвідповідний показник для тих, хто трудиться за допомогою машин і механізмів, у 3,2рази, а для зайнятих ремонтом і накладкою — 26 разів.
За даними С.И. Плаксія, молоді люди, зайняті некваліфікованою,фізично важкою працею, у 3 рази частіше допускають порушення трудової дисципліни,серед них у 4,2 рази більше частка споживаючі спиртні напої щотижня, чим серед їхніходнолітків високої кваліфікації. Зв'язок між змістом праці й антигромадською поведінкою,звичайно, не прямий. Він опосередкований психологічним і моральним станом, що відбиваєпротиріччя між потребами працівника й обставинами його виробничої ситуації.
Таким чином, при аналізі умов і причин відхиленьне можна скидати з рахунка протиріччя інтересів різних шарів і груп трудящих. Сучаснесуспільство не вільне від загострень і зіткнень інтересів, що можуть виникати впроцесі взаємодії окремих підприємств, галузей народного господарства і суспільствав цілому.
Несвоєчасне і неадекватне вирішення подібних протирічнакладає визначений відбиток на свідомість і поведінку людей. На ґрунті зневагидержавними інтересами виростає розрив між словом і справою, соціальна апатія. Переживаючибезгосподарність, махінації, приписки, байдужність керівництва до матеріальних цінностей,люди починають пасивно відноситися до закликів, шукають шляхи полегшити свою працюза рахунок суспільства. Джерелом негативних явищ стають помилки і перекручення вкеруванні, порушення законності, принципів демократії і справедливості [25, С-21].
Розглядаючи девіантну поведінку не можна обійтипитання про соціальну спадковість. Спадковість, як відомо, не обмежується рамкамибіологічних процесів, поширюється на багато інші, у тому числі і на соціальні. Ізсоціальною спадковістю зв'язане відтворення як позитивних, так і негативних сторінспособу життя людей. Механізм соціального спадкування не позбавлений протиріч. Однез них полягає в тім, що предметом спадкування стає не тільки нормальний, але і порочнийжиттєвий досвід, що за допомогою соціальної інформації передається від поколіннядо покоління.
Аналіз проявів девіантної поведінки, припускаєвиділення типологічних груп, що мають як загальні риси, так і специфічні особливості.Угруповання видів і форм відхилень має сенс здійснювати по сферах життєдіяльностілюдей. Багато груп можуть бути віднесені до усіх без винятку сферам громадськогожиття, а ряд з них не завжди уособлює девіантну поведінку, що відхиляється, хоча,зрозуміло, і характеризує визначені вади у свідомості і поведінки людей.
2.2 Родина, як середовище прояву основнихформ девіантної поведінки
Сім’я грає велику рольу можливостях виникненні девіантної поведінки у членів її родини, таких, як: алкоголізм,наркоманія, тютюнопаління та ін.
При цьому можна говоритио розбіжностях тих чи інших форм девіації. Так, соціологічні дослідження злочинностіі її заподій беруть початок у роботах російського статистика К.Ф. Германа (1824р.). Могутній поштовх у розвитку соціології злочинності дала робота франко-бельгійськоговченого — математика-статистика Л.А. Кетле «Соціальна фізика» (1835 р.).У ній, спираючи на статистичний аналіз, Кетле дійде висновку про те, що всякий соціальнийлад припускає визначена кількість і визначений порядок злочинів, що випливають зйого організації.
У міру вивчення проблемзлочинності більша кількість факторів, що впливають на її динаміку, попадає в полезору дослідників. До них можна віднести: соціальний стан, рід зайняти, освіту, убогістьяк самостійний фактор. Виявлене також особливе значення декласування, тобто руйнуванняабо ослаблення зв'язків між індивідом і соціальною групою. У 30-і роки ХХ сторіччядослідження, проведені представниками так називаної чикагської школи в соціології,виявили вплив внутріміських розходжень на рівень злочинності: самі «злочиннірайони» — райони, де є присутнім високий ступінь соціальної дезорганізації.Дотепер залишається дискусійною проблема співвідношення біологічного і соціальногоу формуванні злочинної поведінки.
Як відзначають дослідники,розвиток злочинності в нашій країні по основних якісних показниках наближаєтьсядо загальносвітових тенденцій. Хоча поки региструємий рівень злочинності в нас нижче,ніж в індустріальних країнах, але дуже високий темп приросту злочинів. У цьому зв'язкупотрібно враховувати, що злочинність має поріг кількісного і якісного насичення,за яким вона з кримінологічної, правоохоронної проблеми перетворюється в проблемуполітичну [1, С-18].
В Україні на стан злочинностівеликий вплив робить перехід до ринкових відносин і поява таких феноменів, як конкуренція,безробіття, інфляція. Фахівці відзначають, що поки ще характер злочинності в нашійкраїні можна визначити як «патріархальний», але вже помітні процеси, щоговорять про "індустріалізацію" девіантності.
Незадоволена соціальна потреба викликає до життястихійний прояв нормативно неурегульованих видів діяльності, що прагнуть заповнитифункцію законних інститутів, однак за рахунок існуючих норм і правил. У своїх крайніхпроявах подібна активність може проявитися в протиправних, злочинних діях.
Злочинність є проявом дисфункції соціальних інститутів.Наприклад, дисфункції політичних інститутів, що виростають з дезорганізації суспільства,часто зв'язані зі зміною форм державного правління, в умовах ослаблення легітимностідержавної влади можуть викликати ріст політичних, тобто протидержавних, злочинів(насильницьке захоплення або утримання влади, насильницька зміна конституційноголаду, публічні заклики до такої зміни, тероризм і т.п.). Злочинність функціональнозв'язана з протіканням соціальних процесів, що визначають характер і напрямки суспільногорозвитку, зміст соціальних змін [1, С-20].
Економічна злочинність, як дисфункція економікисоціального інституту, являє собою явище, що виникає в ході й у зв'язку з взаємодієюдержави і економіки. У ході цієї взаємодії державні структури, що розпоряджаютьсяпрактичним і правовим ресурсом влади, пересікаються з економічними інститутами,суб'єктами господарських відносин, що розпоряджаються матеріальними (майновими,грошовими) ресурсами.
Аналогічно можна сказати про появу злочинностіу зв’язку з дисфункціональним впливом сім’ї.
Соціологія розглядає злочинністьяк соціальне явище, що носить деструктивний для суспільства характер. Її можна визначитияк відносно стійку розповсюджену форму девіантної поведінки, що досягла ступенясуспільної небезпеки і визначена карним законодавством.
У зв'язку зі значним зменшенням віку злочинців- поняття злочинності серед неповнолітніх і молоді зв'язано з віковими групами від14 до 29 років, хоча ряд тенденцій має місце й у молодших вікових групах.
Специфічними рисами злочинності молоді і неповнолітніхє:
По-перше, її висока латентність (тобто неповнотавиявлених злочинів).
Через це нефактичний рівень злочинності в 2-3 разивище, ніж зареєстрований. Латентність зв'язана з наступними факторами:
а) дорослі потерпілі не завжди звертаються в правоохоронніоргани;
б) значна частина злочинів відбувається у своємуж середовищі, взаємини в якій специфічні й у ряді випадків виключають повідомленнябатькам, учителям, працівникам міліції;
в) у правоохоронних органів у даний час недостатньосил і засобів, і тому вони прагнуть зосередити них на боротьбі з тяжкими злочинами,у той час як заява про менш тяжкі злочини (а це 4/5 усіх злочинів неповнолітніх,тобто крадіжки, хуліганство, грабежі) часто залишаються без реєстрації і заходудля них не приймаються [1, С-26].
По-друге, серед молодого покоління підвищеною кримінальноюактивністю відрізняються неповнолітні. Рівень злочинності серед підлітків у 1,5разів перевищує аналогічний показник серед інших молодіжних груп.
По-третє, злочинність неповнолітніх носить переважногруповий характер — 3 з 5 чинених злочинів.
По-четверте, злочинність неповнолітніх і молодів значно більшому ступені, ніж злочинність дорослих, «відчутно» до мірборотьби з нею, до рівня контролю з боку родини, виховних установ, соціальних служб,громадськості, тим більше, що до 80 % злочинів відбувається поблизу місця проживання,навчання, у тому числі і безпосередньо в навчальних закладах і гуртожитках.
Процес перетворення злочинності обумовлений, якправило, залученням неповнолітніх у злочинну діяльність шляхом передачі кримінальногодосвіду і підбурювання карними елементами.
Усе більше молодих людей утягують у сферу організованоїзлочинності.
У цілому молоді люди у віці від 14 до 29 роківроблять 57% усіх зареєстрованих злочинів.
Процес правопорушення підлітка в правопорушникаабо злочинця забирає тривалий час. В міру наростання соціальної дезадаптації девіантнийпідліток стає об'єктом впливу різних інститутів, що займаються профілактикою дитячоїбездоглядності і правопорушень неповнолітніх. Вони, у залежності від виконуванихними функцій можуть бути розділені на 4 категорії:
1. Установи первинної соціальної профілактики. Дитячі сади,школи, установи додаткової освіти, мед. установи і т.п., діяльність яких спрямованана забезпечення адекватної соціалізації основної маси дітей, реалізацію їхніх праві законних інтересів.
2. Установи первинної спеціальної профілактики. Соціальніпритулки, реабілітаційні центри для дітей з обмеженими можливостями, центри соціальноїдопомоги родини і дітям, психолого-медико — соціальні центри, центри постинтернатноїадаптації і т.п., що надають допомогу соціально — дезадаптованим дітям і дітям,опинившимся у важкій життєвій ситуації, що мають підвищений ризик здійснення правопорушення.
3. Установи вторинної спеціальної профілактики.Відділи попередження правопорушень неповнолітніх органів внутрішніх справ, відкритіі закриті спеціальні учбово-виховні установи, що повинні здійснювати ресоціалізаціюнеповнолітніх правопорушників і дітей, що зробили суспільно небезпечні діяння додосягнення віку настання кримінальної відповідальності.
4. Установи кримінально — правової і кримінально-виконавчоїпрофілактики. Виховні колонії, головною задачею яких є попередження рецидивної злочинностінеповнолітніх.
Таким чином, ріст дитячої злочинності в Українівідповідає загальносвітовій тенденції, яку можна розглядати в якості мегатенденції- спрямованої, тривалої і глобальної динаміки розвитку цього соціального феномену.Субстанціальні причини мегатенденції повинні бути однаковими незалежно від просторовихі тимчасових розходжень. Вони є постійно діючими факторами. Наростаюча соціальнадезорганізація веде до втрати соціальними інститутами даного суспільства можливостіреалізовувати основну функцію — задоволення конкретної соціальної потреби.
Ще однією формою девіантноїповедінки є алкоголізм. Фактично алкоголь ввійшов у наше життя, ставши елементомсоціальних ритуалів, обов'язковою умовою офіційних церемоній, свят, деяких способівчасопроводження, рішення особистих проблем. Однак ця соціокультурна ситуація дорогообходитися суспільству. Як свідчить статистика, 90% випадків хуліганства, 90% зґвалтуваньпри обтяжуючих обставинах, майже 40% інших злочинів зв'язані зі сп'янінням. Вбивства,грабежі, розбійні напади, нанесення тяжких тілесних ушкоджень у 70% випадків відбуваютьсяособами в нетверезому стані; близько 50% усіх розводів також зв'язано з пияцтвом.
Вивчення різних аспектівспоживання алкоголю і його наслідків представляє велику складність. За якими критеріямиможна судити про алкогольну ситуацію і її динаміку? Як правило, використовуютьсятри групи соціологічних показників гостроти алкогольної проблеми і масштабів поширенняпияцтва в країні: по-перше, рівень споживання алкоголю на душу населення і структураспоживання; по-друге, характеристики масової поведінки, що є наслідком споживанняспиртного; по-третє, збиток, заподіяний економіці і суспільству пияцтвом.
Показник рівня споживанняалкоголю має сенс тільки в сполученні з даними про структуру споживання. Варто враховуватиі ще цілий ряд характеристик, наприклад, регулярність споживання, тривалість, зв'язокіз прийомом їжі. Важливі й особливості розподілу загального обсягу споживання алкоголюсеред населення: чисельність і склад питущих, непитущих, питущих помірковано; розподілспоживання алкоголю між чоловіками і жінками, по віку і інших соціально-демографічнихознаках. Поведінка при однаковому ступені сп'яніння й оцінки цієї поведінки такожістотно розрізняються в соціокультурних і етнічних групах. Усі перераховані характеристикивходять у поняття моделі алкогольного споживання.
Життєвий досвід і наукові дослідження переконливопоказали величезну шкоду і непоправний збиток, що наносить зловживання алкоголемфізичному і психічному здоров'ю, працездатності і творчій активності людини, добробутовіродини і суспільства в цілому.
Більшість соціологів, юристів і економістів, щозаймаються соціальним аспектом алкоголізму, як основну причину пияцтва висуваютьживучість звичок і звичаїв, що дісталися нам від предків, прихильність людей “додиких питних звичаїв”.
Разом з тім під впливом вікових традицій і звичокпідсилювалася дія й інших відомих факторів, що сприяли розвиткові алкоголізму [41,С-37].
Про негативний вплив пияцтва батьків на потомствознали ще в далекій давнині. Грецька міфологія оповідає, що богиня Гера родила відсп'янілого Зевса кульгавого Гефеста. Виречення Плутарха “п'яниці народжують п'яниць"стало крилатим. Нині ж учені-медики єдині в думці про те, що спадкоємний факторявляє собою той ґрунт, на якому легше усього формується пристрасть до спиртногоі наркотиків, розвивається алкоголізм і наркоманія. В однаковій мірі доведень пагубнийвплив алкоголізму і наркоманії батьків на здоров'я їхніх дітей. Діти алкоголіківі наркоманів народжуються кволими, хворобливими, психічно і фізично відсталими,погане учаться, конфліктують з однолітками і т.п.
За останні десятиліття зросло число випадків алкоголізмуі наркоманії серед молоді, включаючи підлітків і юнаків. Фахівці-медики пояснюютьце, насамперед тим, що діти, що виросли в алкогольних родинах, мають у тому абоіншому ступені ослаблений біологічний ґрунт або схильність до алкоголізму. Цьому,зрозуміло, сприяє і ранне знайомство молоді зі спиртними напоями. Так, дослідженняпоказали, що багато молодих людей до моменту закінчення школи вже знали смак вина.А деякі з них навіть устигли звести з ним більш близьке знайомство.
За даними статистики, 80% убивств і більш 90% випадківхуліганства відбувається в п'яному виді. Від 60 до 80% прогулів, чинених на промисловихпідприємствах, також зв'язані зі споживанням алкоголю або інших одурманюючих засобів.У середньому по країні злочини, зв'язані з алкоголем, складають 43%.
Правда у тім, що в загальній сукупності проблем,що виникають у зв'язку з вживанням алкоголю і наркотичних засобів, центральне місцезаймає проблема соціальної, моральної деградації. Саме отут корінь небезпеки пияцтва,алкоголізму і наркоманії як соціального явища. Моральна деформація особистості п'яниціі наркомана є джерелом антигромадської поведінки. Алкогольне або наркотичне сп'яніння,що веде до тимчасового придушення моральних і психічних регуляторів людської поведінки,досить часто виступає безпосередньою причиною того або іншого злочину [22, С-59].
Алкоголізм і наркоманія є прямими стимуляторамиантигромадської поведінки, у тому числі злочинної.
Причини, що визначають взаємозв'язок між пияцтвом,алкоголізмом, наркоманією й інтенсивністю злочинної поведінки особистості, як говориться,лежать на поверхні:
у стані сп'яніння знижується можливість особистостіконтролювати свої вчинки в конкретних життєвих ситуаціях;
здійснення злочинів стимулює алкогольна деградаціяособистості і зв'язаний з нею спосіб життя;
неправомірна поведінка п'яниць провокує і загострюєконфлікти і т.п.
Паралельно з ростом корисливої мотивації поведінкиалкоголіків і наркоманів збільшується їхня схильність до паразитичного способу життя.Це зв'язано з утратою ними бажання займатися суспільно корисною працею.
Масове зловживання спиртними напоями об'єктивноспричиняє збільшення числа молодих людей з явищами явної деградації, аморальноїповедінки.
До аналогічних наслідківможе привести наркоманія. Термін „наркоманія" походить від грецьких слів narke- «заціпеніння» і mania — «розповідь, божевілля». Це захворювання,що виражається у фізичній і (або) психічної залежності від наркотичних засобів,що поступово приводить до глибокого виснаження фізичних і психічних функцій організму.Наркоманія (наркотизм) як соціальне явище характеризується ступенем поширеностіспоживання наркотиків або прирівняних до них речовин без медичних показань, кудивходити як зловживання наркотиками, так і хворобливе (звичне) їхнє споживання. Конвенціяпро психотропні речовини 1977 р. як наркотики розглядає речовини, що викликаютьзалежність (звикання) на основі порушення або гноблення центральної нервової системи,порушення моторних функцій, мислення, поведінки, сприйняття, появи галюцинацій абозміни настрою. Усього нараховується близько 240 видів наркотичних речовин рослинногоі хімічного походження [33, С-14].
Атмосфера самозаспокоєності в 60 — 70-х рр. ХХстоліття виявилася однією з головних причин того, що в суспільстві не звертали достатньоуваги на цю гостру соціальну проблему. Це зло охопило різні суспільні групи, вразилопредставників найбільш дієздатної частини населення.
За даними А.А. Габіані, наркоманія поширена головнимчином серед чоловіків у віці до 35 років, що проживають у містах. Особливо тривожитьте, що третина з них — молодь до 25 років. Хоча наркоманія являє собою, насампередміську проблему, однак географія споживання наркотичних засобів розширилася, пагубнапристрасть проникнула навіть в окремі сільські райони.
Середня тривалість життя наркомана 5-7 років. Середпідлітків (до 18 років), що вживає наркотики, смертність вище на 30%. Серед наркоманівдо 25років — на 50%, після 25 років — на 70%.
Вище рівень смертності серед чоловіків, вони найчастішегинуть від передозування. “Професійна" хвороба наркоманів — гепатит. В останніроки з нею почав конкурувати СНІД. Більшість усіх випадків зараження СНІДом відбуваєтьсячерез шприц.
З погляду рівня освіти наркомани мало чим відрізняютьсявід своїх однолітків: більшість (83,3%) має середню, незакінчену вищу або вищу освіту,61,7% працювали, 5,8% училися, не працювали і не училися — 24,8% (але якщо дивитисяправді в особу ті за останні кілька років — освічених “утворених” наркоманів вусіменше, а останніх вусі більше).
Приблизно кожен другий живе в родині, де хтосьзловживає спиртним або наркотиками, має судимість або важко хвора, часто психічнимиабо нервовими захворюваннями.
Досить широко поширена полінаркоманія. Гашиш приймають83,9%, морфій-46,7, опій — 43,8, кокаїн — 11,7, героїн — 2%. Більшість — приблизно3/4 — почали з гашишеві, що, всупереч існуючій думці про нібито незначну шкідливість,приводити до тяжких наслідків. Викликає заклопотаність і та обставина, що багатохто відносяться до категорії хронічних наркоманів, тобто осіб, давно і систематичноприймаючі наркотики.
Більшість опитаних (77,1%) пристрастилися до зілляпід впливом інших осіб. До числа спокусників відносяться головним чином друзі ізнайомі. Майже 2/3мали гедоністичні устремління, відчували спрагу гострихвідчуттів, четверта частина вступила на цей шлях, наслідуючи іншим, зі снобістськихспонукань.
Число тих, хто шукав у наркотиках забуття післяперенесеної психічної травми, особистої драми або потягнувся до них через незадоволеністьжиттям, не велико. Приведені дані спростовують спрощене уявлення, начебто головнапричина споживання наркотиків — бажання перебороти страждання, придбати щиросердечнурівновагу.
Споживачі наркотиків платять за них чималі гроші.Зрозуміло, що відповідну суму більшість споживачів наркотиків можуть дістати тількизлочинним шляхом, тому що багато хто з них не працюють, а якщо і трудяться, то такихгрошів не заробляють. Це дозволяє зробити висновок, що наркоманія ставши такою суспільноюпроблемою, не бачити якої вже не можна: потрібне глибоке пророблення мір боротьбиз цим явищем, у тому числі і за допомогою виявлення глибинних соціальних причин[40, С-26].
Ще одна форма девіантноїповедінки, яка може розглядатися, як слідство дисфункції родини — суїцид. Суїцид- намір позбавити себе життя, підвищений ризик здійснення самогубства. Ця формаповедінки пасивного типу, що відхиляється, є способом відходу від нерозв'язних проблем,від самого життя.
У різні епохи й у різнихкультурах існували свої оцінки цього явища: часто самогубство засуджували (з поглядухристиянської моралі самогубство вважається тяжким гріхом), іноді ж допускали івважали у визначених ситуаціях обов'язковим. При оцінці конкретних суїцидальнихактів багато що залежить від мотивів і обставин, від особливостей особистості. Дослідженнясвідчать, що фактором, що провокує суїцидну поведінку, виступає специфічна комбінаціятаких характеристик, як стать, вік, освіта, соціальний і родинний стан [3, С-34].
Світовий досвід дослідження самогубств виявляєосновні закономірності суїцидної поведінки. Суїциди в більшому ступені характернідля високорозвинених країн, і сьогодні існує тенденція до збільшення їхнього числа.Суїцидна активність має визначені тимчасові цикли. Факт весняно-літнього піка йосінньо-зимового спаду її був відзначений ще Е. Дюркгеймом. Кількість самогубствзростає у вівторок і знижується в середу-четвер. Кінець тижня більше «небезпечний»для чоловіків. Співвідношення між чоловіками і жінками приблизно таке: 4: 1 привдалих самогубствах і 4: 2 при спробах, тобто суїцидна поведінка чоловіків частішеприводить до трагічного результату.
Дюркгейм виділив 4 типи самогубств: аномічне, егоїстичне,альтруїстичне і фаталістичне.
Аномічний тип самогубств одержує поширення, колив суспільстві виникає неузгодженість ціннісного світу. Люди можуть переживати економічнінегоди, війни й інші катаклізми без процентного росту самогубств, якщо зберігаєтьсявисокий ступінь їхньої соціальної інтеграції.
Егоїстичне самогубство обумовлене розривом соціальнихзв'язків у силу тих або інших причин (смерть близьких, розлучення). Соціальна роз'єднаністьу цих і подібних випадках породжує відчуття нікчемності, самітності, безцілісностііснування.
Альтруїстичне самогубство, навпроти, обумовленодуже сильним поглинанням індивіда соціальною групою. Прикладами подібного типу можебути самогубство дружини після смерті чоловіка.
Фаталістичне самогубство виникає, коли з боку групивиходить надлишковий контроль, що виражається в строгій регламентації в особистомужитті. Для деяких індивідів це може стати нестерпним. [6, С-28]
Відзначено, що імовірністьпрояву цієї форми відхилень залежить і від вікової групи. Самогубства відбуваютьсячастіше у віці після 55 і до 20 років, сьогодні самогубцями стають навіть 10-12-літнідіти. Світова статистика свідчить, що суїцидна поведінка частіше виявляється в містах,серед самотніх і на крайніх полюсах суспільної ієрархії.
Дослідження суїцидноїповедінки на території колишнього СРСР виявляє цілий ряд особливостей. Усі колишніреспубліки Радянського Союзу можна умовно розділити на дві групи: перша — республікиЄвропейської частини колишнього СРСР, Росія, Грузія, у них рівень самогубств середміського населення нижче, ніж серед сільського, і складає близько 70%; друга — республікиСередньої Азії, Закавказзя (крім Грузії), Казахстан; тут рівень міських самогубстввище, ніж у сільській місцевості, у середньому у 2 рази. Перше співвідношення можнаназвати європейським, а друге — азіатським типом поширення самогубств. Азіатськийтип поширення самогубств порозумівається національно-релігійними традиціями, особливостямиміжособистісних відносин, великою кількістю багатодітних родин, урбанізацією; європейський- несприятливою соціально-економічною обстановкою на селі, стагнацією сільськогожиття, відтоком працездатних селян у міста, старінням сільських жителів. По цихже причинах серед міст по числу самогубств лідирують малі і середні.
Оскільки самогубство — діяння навмисне, то, першніж говорити про його попередження, необхідно розглянути мотиви і причин самогубств:
1. Особисто-сімейні конфлікти, у тому числі сімейніконфлікти, розвід; хвороба, смерть близьких; самітність; невдала любов; образи збокові навколишніх; полова неспроможність.
2. Стан здоров'я, у тому числі психічні захворювання;соматичні захворювання; каліцтва.
3. Конфлікти, зв'язані з антисоціальною поведінкоюсуїцидента, у тому числі побоювання кримінальної відповідальності; страх іншогопокарання або ганьби.
4. Матеріально-побутові труднощі.
5. Конфлікти, зв'язані з роботою або навчанням,
у тому числі конфлікти на роботі; неуспіхи в навчанні.
6. Інші мотиви [36].
Більшість людей, що планують самогубство, не хочевмирати. Їх переповняє почуття безнадійності, гніву на оточуючих; вони переконуютьсебе, що їхні проблеми ніколи не будуть вирішені. Це спроба знайти допомогу і підтримкуу навколишніх. Така людина може стати жертвою власних дій і, навпроти, орієнтованана лікування, він швидко розуміє, що самогубство — не вихід зі сформованої ситуації.Методами профілактики запобігання самогубств є постійні спостереження за особамиіз суїцидальними настроями, наявність телефонів довіри й анонімних психологічнихконсультацій, а у відомій ситуації — негайна допомога психіатра. В Україні сьогодніз'явився ряд суїцидологічних центрів і кабінетів соціально-психологічної допомоги,де люди в критичній ситуації можуть одержати професійну допомогу.
У ряді територій не забезпечується належний рівеньдержавного контролю за умовами змісту і виховання дітей підлітків в освітніх установах.Тим часом, нерідкі випадки рукоприкладства педагогів і інших антипедагогічних впливівна неповнолітніх, злочинів у відношенні дітей у стінах навчальних закладів. Рольсім’ї та сімейного виховання має на це великий вплив.
Одна із форм девіантної поведінки — проституція.Під проституцією розуміється така форма позашлюбних сексуальних відносин, що неґрунтується на особистій схильності або почуттєвому потязі, при цьому для однієїзі сторін (жінки) важливим стимулом є заробіток.
Ключовою ознакою сучасної проституції є те, щожінки і їхні клієнти звичайно не знають один одного. І хоча чоловіки можуть статизавсідниками подібних закладів, спочатку відносини встановлюються не на основі особистогознайомства. Проституція прямо зв'язана з розвитком капіталізму, виникненням великихміст і комерціалізації суспільних відносин [30, С-34].
У сучасній Україні ряди повій поповнюються в основномуза рахунок бідноти, як було і раніш, але до них приєднується і значне число представницьз більш забезпечених шарів. Зростаюче число розводів штовхає деяких дівчин, що потрапилив нестаток, до проституції. Крім того, деякі дівчини не зуміли знайти роботу післяодержання освіти, улаштовуються масажистками або дівчинками по виклику, підшукуючисобі тим часом іншу роботу.
Прийнята в 1951 році резолюція ООН засуджує тих,хто організує проституцію або наживається на повіях, але не забороняє проституціюяк таку. Резолюція була формально прийнята 53 країнами — членами ООН хоча законодавствоцих держав по проблемі проституції досить різноманітні. У ряді країн проституціяпоза законом. В інших країнах (наприклад, у Великобританії) заборонені лише визначенівиди — такі як вулична і дитяча проституція. У деяких країнах центральні або місцевівлади видають дозвіл офіційно визнаним публічним будинкам або секс — салонам такимяк «Ерос-центр» у ФРН або «Удома сексу» в Амстердамі лише небагато країн дозволяють чоловічу проституцію [21, С-47].
Часто в проституцію утягуються діти. Так, соціологамибули проведені дослідження дитячої проституції в США на основі інформації 596 департаментівполіції і 125 установ соціального забезпечення по всій території країни. Згідноз цими даними, річний доход від дитячої проституції може досягти 2 млрд. доларів.У результаті дослідження дитячої проституції в США, західноєвропейських країнахі Росії говорять про те, що вона має в основному «малий масштаб», наприклад,діти, що утекли з будинку і залишилися без засобів до існування, звертаються допроституції, щоб вижити.
Можна виділити 3 основні категорії дітей, що займаютьсяпроституцією.
1. «Втікачі» — ті, хто або залишає будинок іне розшукується батьками або завзято біжить усякий раз, коли його знаходять і повертаютьбатькам.
2. «Гуляки» — це ті, хто в основному живе будинку,але у визначені періоди часу поводить поза ним, пропадаючи, наприклад, час від часуна кілька ночей.
3. «Відказники» — діти, батьки яких байдужнідо того, що вони роблять.
Усі категорії включають як хлопчиків, так і дівчинок.
Як широко поширилася дитяча проституція? Ця проблематоркається сотень тисяч дітей, якщо не мільйони. Один з делегатів Всесвітнього конгресупроти комерційної сексуальної експлуатації дітей (1996) говорив: «Дітей купуютьі продають як сексуальний ширвжиток. Ними торгують у своїх країнах і продають закордон як контрабанду, них укладають у борделі і примушують скоритися численниммисливцям за сексом».
Ця проблема придбала міжнаціональний розмах, їївплив поширився на різні покоління людей. По оцінках фахівців, щороку мільйон дітейнадходить на незаконний секс — ринок, оборот якого обчислюється млрд. доларів. Однідіти змушені займатися проституцією для того, щоб вижити, допомогти своїй родиніабо заробити на одяг і інші речі. Досить часто дітей викрадають і змушують займатисяпроституцією. Багато дівчинок і хлопчиків починають торгувати собою через поганеставлення в родині — на вулиці вони виявляються через насильство вдома і кровозмішення.
Таким чином можна зробити висновок, що кожна девіаціямістить у собі руйнівний і творчий початок, для процесу соціальної еволюції важливо,який компонент переважає. Позитивними девіації є тоді, коли сприяють прогресовісистеми, підвищують рівень її організованості, допомагають перебороти застарілі,консервативні або навіть реакційні стандарти поведінки. Межі між позитивною і негативноюформами девіантної поведінки рухливі в часі і соціальному просторі.
Розділ 3. Конфлікти в сім’ї, як факторстимуляції девіантної поведінки3.1 Конфлікти в сім’ї: основні характеристикиі причини
Відношення між людьми в родині з усіх людськихвідносин бувають найбільш глибокими і міцними. Вони включають чотири основних видивідносин: психофізіологічні, психологічні, соціальні і культурні. Психофізіологічні- це відносини біологічного споріднення і статеві відносини. Психологічні включаютьвідкритість, довіру, турботу друг про друга, взаємну моральну й емоційну підтримку.Соціальні відносини містять розподіл ролей, матеріальну залежність у родині, а такожстатусні відносини: авторитет, керівництво, підпорядкування й ін. Культурні — цеособливого роду внутрісімейні зв'язки і відносини, обумовлені традиціями, звичаями,що склалися в умовах визначеної культури (національна, релігійної і т.д.), усерединіякої дана родина виникла й існує. Уся ця складна система відносин впливає на сімейневзаєморозуміння і виховання дітей. Усередині кожного з виду відносин можуть існуватияк згода, так і розбіжність, що можуть позитивно або негативно позначатися на відносинахі вихованні.
Спільне життя жадає від чоловіка і жінки постійноїготовності до компромісу в кожнім з названих видів відносин, уміння вважатися зособистими інтересами і потребами партнера, поважати один одного, довіряти одинодному, знаходити взаєморозуміння один з одним. Статистика шлюборозлучних процесівпоказує, що найбільші труднощі виникають у сфері відносин, зв'язаних із внутрісімейноюкультурою. На них приходиться велика частина розлучень, особливо в молодих родинах,що існують від року до п'яти років. Культура спілкування припускає, у свою чергу,взаємну довіру, увічливість, тактовність, чуйність, доброзичливість, уважність,чуйність, доброту. Її відсутність може стати фактором стимуляції девіантної поведінкичленів сім’ї.
Частіш за все під конфліктом розуміється обопільнийнегативний психічний стан двох або більш людей, що характеризується ворожістю, негативізмому відносинах, викликане несумісністю їхніх поглядів, інтересів або потреб. Конфліктибувають відкриті або сховані. Відкриті конфлікти приймають форму сварки, скандалу,бійки і т.д. Сховані ж конфлікти не мають яскравого зовнішнього прояву, це внутрішнєневдоволення, але їхній вплив на подружні відносини не менш відчутний, чим відкритих.Особливості конфліктів у родині виражаються в тім, що психічний стан чоловіка іжінки може перейти в стресовий, що спотворює психіку людини; загострюються негативніпереживання в духовному світі людини, може наступити стан спустошеності, при якомуусі здається байдужним.
У зв'язку з особливою виховною роллю родини виникаєпитання про те, як зробити так, щоб максимізувати позитивні і звести до мінімумунегативні впливи родини на виховання дитини. Для цього спочатку необхідно точновизначити внутрісімейні соціально-психологічні фактори, що мають виховне значення.
За даними соціологів конфлікти між чоловіками зприводу дітей по частоті знаходяться на першому місці. Причому не тільки в молодихбатьків, але і батьків зі стажем.
Джерелами порушення сімейних відносин є, як правило,зіткнення різних представлень чоловіка і дружини про цілях родини, про конкретнийзміст її функцій і способів їхньої реалізації, про розподіл ролей у родині. Якщочоловік і жінка не будуть розуміти один одного в життєво важливих для існуванняшлюбу питаннях і діяти відповідним чином, якщо не вироблять загальну систему поглядів,то подружні відносини будуть руйнуватися.
Вік вступу в шлюб. Соціологічні дослідження показують,що ранній висновок шлюбу є важливим чинником, що впливає на задоволеність відносинамив родині. При вивченні успішних і неуспішних шлюбів з'ясувалося, що в групі успішнихродин тільки 43 % одружилися до 21 року, а неуспішних 69 %. Успішний шлюб припускаєвисокий рівень соціальної і психологічної зрілості людей, тому що для нього необхідністійкі установки, визначені знання й уміння, чого в найчастіше немає в юнацькомувіці.
Економічний фактор. Вивчення шлюборозлучної практикипоказало, що мала зарплата, відсутність окремої квартири ніколи не називається якпершопричину розладу в родині, на першому місці звичайно знаходяться причини морально-психологічногохарактеру, а матеріальні утруднення можуть збільшувати розбіжності й ускладнювативже порушені відносини.
Житлові умови. Цей фактор зв'язаний з роздільнимабо спільним проживанням молодої пари з батьками. Дані досліджень говорять про те,що молоді родини, що проживають разом з батьками, трохи стабільніше тих, хто живероздільно, хоча конфлікти між молодими чоловіками і їхніми батьками при спільномупроживанні виникають нерідко. З однієї сторони спільне проживання сприяє зовнішньомусоціальному контролеві з боку батьків за молодою парою, виконанням її сімейних функцій,збагачує особистісні контакти. Однак, з іншої сторони життя з батьками може утруднятипроцес адоптації чоловіка і жінки, заважає їхньої бажаної самостійності, заважаєрозвиткові почуття відповідальності за створену родину.
Величезну роль грають такі фактори, як батьківськіродини, у яких виховувалися чоловік і жінка; відношення батьків до шлюбу дітей;дошлюбна вагітність — є при створенні родини високим фактором ризику. Прискоренеформування родини приводить до незадоволеності, що впливає і на емоційну сторонувзаємин між чоловіком і дружиною.
Тривалість знайомства до шлюбу. Цей фактор є доситьзначущим для міцності шлюбу. Нетривалість знайомства до шлюбу не дозволяє майбутнімдружинам довідатися один одного настільки, щоб мати адекватне представлення проможливості спільної адоптації, особливостях характерів і темпераментів.
Конфлікт викликається якийсь складною для чоловікаі жінки проблемою. Конфлікти специфічні для різних стадій розвитку родини. Найбільшістотна роль конфлікту в період формування родини, коли чоловік і жінка тільки починаютьпристосовуватися друг до друга. Саме на цьому етапі важливо визначити способи ішляхи рішення конфліктних ситуацій. На першому етапі розвитку родини, коли закладаєтьсясистема цінностей і формується сімейна мікрокультура, важливу роль грає функціядозвілля. З народженням дитини з'являються нові проблеми, що вимагають дозволи,особливого значення набуває господарсько-побутова і виховна функція. На етапі дорослішаннядітей, виходу чоловіка і жінки на пенсію відносини в родині міняються, і конфліктмає інший ґрунт.
Існує залежність між конфліктом і особистостямиконфліктуючих. Так, є люди, що випробують позитивні емоції при конфлікті. Деякіж переживають їх дуже болісно, оскільки не переносять будь-яку психічну напруженість.Визначені риси характеру людини (злість, запальність, примхливість, уразливістьі т.д.) можуть загострювати виникаючі розбіжності, збільшувати неприязність у відносинах.От чому важливо виховувати в собі з юних років ті якості, що можуть сприяти уміннюналагоджувати стосунки з людьми. Можна з упевненістю сказати, що якщо чоловік іжінка з якихось причин не зуміли знайти вірний, адекватний спосіб рішення своїхпроблем, то конфлікт, навіть природний і закономірний для даної стадії життєвогоциклу родини, виявляється нездоланним.
Виникнення сварок, що ніколи не проходять безвісти,- один зі згубних наслідків адаптації любові. Говорять: милі сваряться, тільки потішаються.Але це не так. Усяка сварка необоротна, тобто накладає якийсь відбиток на подальшівідносини. Але як часто сварки ґрунтуються на дрібницях!
Найчастіше неусвідомлюваною причиною сварки є негативнапсихологічна установка. У стані емоційної утоми людина часто стає причепливим, нестриманим.Краще відразу зрозуміти причину зриву і відразу це розуміння продемонструвати:" Я розумію, ти сьогодні утомився і тому так причепливий." такий проявдоброзичливості звичайно допомагає винному одуматися. Якщо ж іншому вчасно не вдаєтьсястриматися, сварка наростає, як сніжний ком.
Часто конфлікти виникають через те, що чоловікі жінка не зрозуміли один одного, тому що не виразили свого відношення до справидосить ясно. Щоб посваритися використовується усі: і як чистять зуби, і як тримаютьложку, і яке в іншого захоплення. Для цього потрібна тільки відповідна установка.І якщо узято установку на «війну» у будинку, то сварка неминуча. І немаєбільшої образи, чим та, котра нанесена близькою людиною. Він може «ударити»боляче, тому що знає, куди треба бити, щоб заподіяти біль. Образа — найтяжке переживання.Хоча тут є і такий аспект: необґрунтована і надмірна уразливість деяких. Психологизвертають увагу от на що. Образа може викликати агресію, що включає всі імунні механізми,початківці працювати вхолосту. Якщо постійно думати про свої образи, організм будепіддаватися небезпечним перевантаженням. Для того щоб звільнятися від цих хворобливихявищ психіки, потрібно займатися самовихованням думки. Перебороти зайву уразливість- значить знайти шляхи до більш гнучкого міжособистісного спілкування і запобігтиформуванню девіантної поведінки.
Виникнення конфліктів зв'язане з прагненням людейзадовольняти ті або інші потреби або створити умови для їхнього задоволення безврахування інтересів іншого чоловіка або члена родини.
Вибір засобів взаємодії конфліктуючими чоловікамизалежить від рівня культури, типу темпераменту, особливостей характеру, ступеняпсихолого-педагогічної готовності до сімейного життя, віку і т.п.
У залежності від засобів, обраних людьми для дозволуконфлікту, він може виконувати як руйнівну, так і творчу роль. До засобів, що руйнуютьсімейні відносини, відносяться образи, приниження людського достоїнства, прагненняпровчити, побільше скривдити, звалити провину за виниклий конфлікт один на одного.У підсумку зникає взаємна повага, подружня взаємодія стає неприємним обов'язком.В другому випадку, коли конфлікт виконує творчу роль, чоловік і жінка прагнуть вибиратизасоби, що сприяють з'ясуванню причин конфліктів, шукають них насамперед у своїхдіях і вчинках, виражають взаємну готовність змінити сформовані взаємини.
Сам дух родини, характер відносин у ній, загальнийстиль і тон шлюбу прийнятий називати сімейною атмосферою. По суті, вона є основнимджерелом радості або неприємностей, відчуття повноти шлюбу або його неповноцінності.Сімейна атмосфера складається з багатьох елементів, головний з яких — моральне здоров'яродини, тісно зв'язане з життям суспільства. Можна сказати, що моральна сімейнаатмосфера стійка в такій мері, у якій соціальна родина й у який щирі і чесні чоловікі жінка у своїх взаєминах. Причому моральна свідомість родини і чоловіка і жінкипостійно зростає, якщо тут не проголошують принципів, а ними керуються, не говорятьпро те, як треба поводитися, а просто живуть за законами совісті і честі, не міркуютьпро моралі, а живуть відповідно до неї. Така атмосфера оптимістична, пронизана високоюморальністю, впевненістю в майбутньому. В ній може сформуватися позитивна девіантнаповедінка.
Сімейна атмосфера — це психологічний клімат родини.Вона містить у собі духовне життя батьків і дітей, єдність їхніх інтересів, захоплень,переживань. У цьому випадку психологи говорять про духовну єдність родини, коликожний прагне зрозуміти інших, розділити їхню турботу, допомогти. Кожний у родиніреально може затвердити себе в очах близьких, завоювати повагу, довіру, одержатисхвалення, виразити себе саме в сфері побуту і вільного часу. Культура вільногочасу дуже впливає на атмосферу в родині. Якщо вільний час планується для самотворенняі росту духовних потреб, воно дає саму різноманітну гаму позитивних вражень.
Духовна ж близькість створюється на основі психологічноїсумісності чоловіка і жінки, батьків і дітей у системі міжособистісних відносин,що має регулююче значення для стилю і тону подружніх відносин.
Сумісність — значить близькість, подібність аботаку різницю, коли характери, погляди, звички не ворожі, а доповнюють один одного.Саме від такої багатослівної сумісності — емоційної, духовної, моральної, сексуальної- залежить доля шлюбу: чим повніше це сумісність, чим більше в чоловіка і дружиниблизьких сторін, тим краще їм один з одним, чим менше — тим тускніше їхнє життя.
Слово «сумісність» народилося в біологіїі медицині. Щоб тканина, що пересаджують в інший організм, прижилася (виявиласясумісною), їй потрібно майже близнюкове споріднення з цим організмом. Для психологічноїсумісності важливо не споріднення, а подібність, щиросердечні «загальні знаменники»:досить, щоб люди хоча б у чомусь головному доповнювали один одного або були схожіодин на одного, як схожі берези різних порід, як схожі слова, що римуються. Тобтотреба, щоб різні властивості людей не ворогували, а уживалися між собою.
Таке уживання винятково важливо для сімейного життя,тому що полюбити можна різних людей, а зберегти любов (або потяг) — тільки до сумісноїлюдини. І чим індивідуальніше люди, чим глибше їхня своєрідність, тим більше гранейсумісності потрібно їхньої психології, підсвідомості.
Найкраща сумісність — це, видимо, сплав подібностіі полярності, і вона коштує на трьох китах: на спорідненні душ, тобто подібностіщиросердечного відношення до життя; на щиросердечній близькості — близькості інтересів,поглядів, ідеалів; на протилежності нервового складу. Найкраще сполучаються люди,у яких близький душевно-духовний світ і полярний темпераменти (наприклад, холерикі флегматик або сангвінік).
Любов — стихійна сила, вона приходить і іде сама.Сумісність — частіше плід наших страждань, „дитя" нашої волі і почуттів, свідомостіі поводження. Створювати її приходиться звичайно щодня, без перерв: адже люди увесьчас міняються — дорослішають, старіють, у них ростуть діти, робляться іншими укладжиття, звички, характери, погляди, пристрасті, і до всіх цих змін треба увесь часпристосовуватися, пристосовувати свою душу і поведінку.
При цьому не варто віддалятися в крайність і думати,що гарні відносини в чоловіка і дружини можуть бути тільки при повній, усебічнійсумісності. Часто людей зв'язують далеко не всі нитки, але вони терпимо відносятьсядо не дуже приємного для них рис в іншій людині, поважають її право на самостійність,«автономію». До речі говорячи, і ця терпимість до неминучих недоліківблизької людини, і повага до його самостійності входять у число головних опор сумісності.
Повна, усебічна сумісність узагалі буває дуже рідко.Куди частіше зустрічається неповна сумісність, не всебічна, але різнобічна, і їїзвичайно вистачає для гарних відносин, якщо тільки дбайливо відноситися до них.
Найкраще сумісність створюється, коли їй допомагаєлюбов. Люблячі як би обмінюються частками своїх «я», переймають друг віддруга якісь риски, властивості душ. Обмінюються не завжди кращим у собі, а частотим, що в одного яскравіше і що здається іншому притягальним.
Обмін частками свого «я», психологічнеузагальнення один одного — паливо любові, що підтримує її вогонь. Якщо цього паливані, любов найчастіше гасне.
Сплав цієї спільності і різниці і створює всю непростумозаїку подружніх відносин. З одного боку, самим психологічним глибинам людини- особистості потрібно, щоб у неї було якнайбільше загальних інтересів із близькоюлюдиною, щоб у них «римувалося» якнайбільше сторін душі.
Сумісність — це або тяжіння до того, що подобаєтьсяв людині, або «мирне співіснування» з тим, що здається нейтральним абоне дуже приємним. Несумісність — неуживання з тим, що не подобається, дряпає, відчуваєтьсяяк неприємне. Сумісність з достоїнством людини часто несе в собі вкраплення несумісностіз його недоліками, вірніше, з тим, що здається недоліками. Причому головне тут- саме «здається» — не те, що є насправді, а те, що бачиться, відчувається,здається гарною рискою або поганою.
В одних людей між сумісністю і несумісністю йдегостра ворожнеча, і ланцюг їхніх відносин рветься на ланки притягань і відштовхувань.В інших — частіше в тих, хто терплячіше й у кого недоліки слабкіше — сумісністьпереважує й уколи несумісності ранять менше, не дуже затьмарюють гарні відносини.
Ці відносини дають більше задоволення, якщо людиповодяться як би за законами подвійної оптики: не дають собі звикати до гарних сторінблизької людини і намагаються так будувати життя, щоб ці гарні сторони не тьмяніли;чужі недоліки намагаються терпіти і прощати, свої — стримувати і будувати життятак, щоб вони поменше вилазили назовні.
Старання ці неймовірно важкі, вони віднімають масущиросердечних сил, але дають замість такі потоки задоволення, такі заряди енергії,що набагато перевершують нервові витрати.
Якщо такі старання слабкі, люди повертаються другдо друга слабкими сторонами і нитки їхніх потягів починають слабшати і лопаютьсяодна за іншою. На основі цього і виникає конфлікт.
Тому варто піклуватися про кожен елемент сімейноїатмосфери, інакше неминуче в ній з'являється протиріччя, конфлікти, невідповідностіі виникає неприємна емоційна напруженість. Саме родина створює високу цінність,бути може саму прекрасну, — радість. І тому сімейна атмосфера повинна бути власнекажучи своєму оптимістичної, побудованої на позитивних емоціях і переживаннях.
Найчастіше сімейні конфлікти виникають у родинз напруженою і конфліктною атмосферою.
Напружена атмосфера характерна для суперечливихтипів родин, у яких чоловік і жінка з однаковими або протилежними недоліками: чоловікі дружина — службисти або ледачі; або один працьовитий, а інший ледар; або хтосьнеохайний, хтось охайний. Тут постійно зіштовхуються різні характери і різні установки.Якщо люблять, чоловік і жінка терплять недоліки один одного, хоча це дається і непросто.
Конфліктна атмосфера характерна для неблагополучноїродини і чоловіка і жінки, емоційно і раціонально несумісних. У таких родинах настрійпесимістичний (чоловік і жінка не можуть розстатися через дітей або з іншої причиниі втратили надію на краще життя) або аффектний (скандали, ненависть один до одного).
Як вже зазначалося, у родині трапляються розбіжності,і це природно. Адже для спільного життя поєднуються чоловік і жінка з індивідуальнимипсихічними розходженнями, неоднаковим життєвим досвідом, різними поглядами на світ,інтересами; пізніше в орбіту сімейних відносин включені дорослі і діти — представникитрьох поколінь. І по всіляких питаннях, починаючи з того, де провести вихідний абовідпустку, і кінчаючи тим, у який вуз надходити синові або дочці, можуть бути суперечливідумки.
Неминучі проблеми на роботі, незадоволеність одинодним, поводження дітей, відношенням друзів. Життя не буває без труднощів, вонокожного випробує на витримку і стійкість. Легко любити, коли все добре, а як зберегтипочуття, коли погано в родині або на роботі і, здається, не видно кінця неприємностям.Можлива депресія, утома, що, звичайно, позначиться і на подружніх почуттях. От чомуважливо навчитися правильно поводитися в складних ситуаціях, бути витриманим у відносинахз людьми. У такі періоди і перевіряється життєздатність шлюбу, сила почуттів чоловікаі жінки й уміння спільно переборювати труднощі.
Конфлікт, як правило, породжується не однією, акомплексом причин, серед яких досить умовно можна виділити основну. З основної причини,тобто по ведучому мотиві, можна виділити наступні групи сімейних конфліктів, щовиникають у результаті:
- прагнення одного або обох чоловіка і жінки реалізуватив шлюбі насамперед особисті потреби (розвита спрямованість «на себе»,тобто егоїзм);
- сильно розвитих матеріальних потреб в одного або обохчоловіка і жінки;
- незадоволеної потреби в самоствердженні;
- наявності в одного або обох чоловіка і жінки завищеноїсамооцінки;
- розбіжності представлень чоловіка і жінки про змістролей чоловіка, дружини, батька, матері, глави родини;
- невміння чоловіка і жінки спілкуватися один з одним,з родичами, друзями і знайомими, колегами по роботі;
- невміння чоловіка і жінки розібратися в причинах, щовикликають небажану поведінку одного з них, у результаті чого виникає взаємне нерозуміння;небажання одного з чоловіка і жінки брати участь у веденні домашнього господарства;
- небажання одного з чоловіка і жінки займатися вихованнямдітей або розбіжності поглядів на методи їхнього виховання;
- різниця в типах темпераменту чоловіка і жінки і невміннівраховувати тип темпераменту в процесі взаємодії.
Одна з найбільш розповсюджених причин сімейнихконфліктів — егоїстичність одного або обох чоловіка і жінки. Егоїст насамперед думаєпро свої потреби, піклується про себе. Егоїзм у родині і є головний ворог щасливогошлюбу. Узагалі, немає пороку страшніше, ніж егоїзм, достоїнства він перетворює внедоліки. Так, з'єднання егоїзму з працьовитістю породжує психологію хапуги, зісміливістю — молодецтво, авантюризм. Навіть здібності і розум егоїста підлеглі однієїмети — кар'єризмові, самозамилуванню, виправданню своїх помилок. Ще страшніше егоїзмвпливає на недоліки: він перетворює них у пороки. Егоїзм і лінь — уже паразитизм,егоїзм і неправда — підлість, егоїзм і боягузтво — зрадництво і т.д. Егоїзм одногоз чоловіка і жінки робить нещасливими обох.
Егоїзм обох чоловіка і жінки породжує міщанство.У цьому випадку вони спочатку конфліктують, а потім претерпеваються один до одного,прощають пороки і недоліки і поєднуються в ім'я того, щоб задовольнити свої примітивніспоживчі запити. Вони заражаються цілим колом пристрастей, у числі яких: пристрастьдо накопичення; прагнення до престижу; самореклама; самовдоволення; життя за принципом:Мій будинок — моя міцність.
У міщанській родині немає нічого міцного і сьогодення,крім вигоди. Вигода — її бог і точка опори.
Міщанська родина середовище для подальшого розквітуегоїзму в кожнім з чоловіка і жінки. І вже по одному цьому міщанство — головнийворог любові! Не можна допустити, щоб найвища радість на землі гинула через самозакоханість,жадібності, заздрості, користі одного або обох чоловіка і жінки. Але слід визнати,що девіація в таких родинах має менше шансів.
Інша загальна причина сімейних лих — непоступливістьчоловіка і жінки. Вона — головна перешкода до взаєморозуміння, згоди, сімейної гармонії.
Уступати повинні обидва. Але першим уступити повиннийтой, хто мудріше, сильніше, хто розуміє, що небажання і невміння уступати — шлях,що веде до сварок і нерідко — до розводів.
Дуже важливо навчитися такту і витримці, уміннюпереконливо й аргументовано викладати свою точку зору. Якщо ж переконати чоловікане вдається, краще припинити суперечку. Саме головне — не перетворити сімейні суперечкиу сварки, дискусії — у скандали і з'ясування відносин. Дружинам треба навчитисявзаємодіяти з батьками і родичами, а важливіше — навчитися поважати один одного.
Сімейна згода будується поступово на взаєморозумінніі власному самовдосконаленні. Якщо кого-небудь з чоловіка і жінки не влаштовуютьзвички, потреби й установки іншого, треба, щоб і інший це усвідомив і зрозумів,що необхідно зміну. Виправити положення можна в тому випадку, якщо цього хочутьобоє дружина. Скандали, ультиматуми, лайка, навіть фізичне насильство не спонукаютьдо кращого поводження, не допомагають, а тільки заважають винному виправити своїпомилки або позбутися від недоліків. Підвищити культуру побуту, культуру відносин- це значить і підвищити вимогливість чоловіка до самого себе.
Прагнучи допомогти коханій людині позбутися недоліків,не можна займати позиції судді. Важливо і самому визначити свою частку провини внеправильному поводженні коханої людини.
Можна сказати, що уміння вирішувати сімейні конфлікти- це насамперед уміння зробити крок назустріч іншому, здатність змінити свої погляди,позиції. На жаль, варіант, коли обидва наділені цією здатністю, зустрічається доситьрідко, набагато частіше нею володіє лише один з них. На воно-те, цьому"" чоловіку, що уступає, фактично і тримається родина, він стає її цементуючимпочатком.
Перший крок назустріч важливий не тільки під часприйняття важливих сімейних рішень, коли думки чоловіка і жінки не збігаються, колив родині виникає конфліктна ситуація. Спочатку сімейного життя, у період пристосування,точніше, навчання життя вдвох, чоловіка і жінки суцільно і поруч підстерігають дрібні,незначні помилки, що звичайно приводять до настільки ж дрібних конфліктів. Однакякщо їх вчасно не погасити, ці дрібні конфлікти можуть ґрунтовно попсувати нервиобом.
Як вважає відомий радянський психолог В. Леві,сварку потрібно анатомувати і відносини варто з'ясовувати. Однак у таких з'ясуванняхпотрібно дотримуватися одного правила: кожний говорить тільки про свої помилки.Але не можна перетворювати життя в суцільне з'ясування відносин, інакше з тихоїпристані родина перетвориться в театр воєнних дій. Якщо невдоволень нагромадилосядуже багато і занадто багато претензій друг до друга, В. Леві рекомендує проводити" ігри, що очищають," або рольовий тренінг.
Є тільки один спосіб дозволу сімейних проблем,конфліктних ситуацій, рятування від образи — це спілкування чоловіка і жінки, уміннярозмовляти один з одним і чути один одного. За затяжним, недозволеним конфліктом,сваркою, як правило, ховається невміння спілкуватися.
Американський психолог Дж. Готтман, що спеціальновивчав процес сімейного спілкування, виявив цікаві закономірності спілкування чоловікаі жінки в конфліктних родинах. Насамперед для цих родин характерна зайва скутістьспілкування. Члени їх як би бояться сказати своє слово, виразити свої переживання,почуття. Конфліктні родини виявилися більш «мовчазними», чим безконфліктні,у них чоловік і жінка рідше обмінюються новою інформацією, уникають «зайвих»розмов, очевидно боячись, як би ненароком не спалахнула сварка. У конфліктних родинахчоловік і жінка практично не говорять "ми", вони воліють говорититільки "я". А це свідчить про ізольованість чоловіка і жінки, проемоційну роз'єднаність, про те, що почуття "ми" у цій родині несформувалося. І, нарешті, проблемні, що вічно сваряться конфліктні родини — це родини,у яких спілкування відбувається у виді монологу. Усе це нагадує розмову глухих,кожен говорить своє, найважливіше, наболіле, але ніхто його не чує — у відповідьзвучить такий же монолог.
За даними психологів, що вивчають проблеми спілкування,дві людини в процесі безпосереднього спілкування передають за допомогою слів тільки7 відсотків всієї інформації, що повідомляється. Інші 93 відсотка передаються: черезінтонацію голосу і жести, якими супроводжується розмова, — 38 відсотків, через вираженняособи — 55 відсотків.
Ще одне джерело труднощів у спілкуванні, що підстерігаєчоловіка і жінку, особливо в конфліктних ситуаціях, — невміння виражати і виявлятисвої почуття і переживання.
У кожної людини є визначене представлення про себе,про свої можливості, що складається протягом усього життя. У дитинстві — на основіоцінки, що дається дитині близькими, у наступні роки — оточуючими людьми і результатісамоаналізу. У психології оцінку людиною своїх можливостей, якостей і його представленняпро своє місце серед людей називають самооцінкою. Вона може бути завищеною, заниженоюабо адекватною. Самооцінка впливає на характер взаємин людини з оточуючими людьмиі вибір засобів самоствердження.
Відношення людини до себе знаходить вираження увсьому його вигляді. Людина з заниженою самооцінкою, як правило, соромлива, нерішуча,з побоюванням включається в діяльність. Вона оцінює свої можливості й успіхи нижчеїхнього реального стану. У людей із заниженою самооцінкою досить розвита здатністьдо самокритики.
Людина з завищеною самооцінкою зневажливо й осудливовідноситься до людей. Вона переоцінює свої реальні можливості й успіхи. Така людинаоцінює себе вище, ніж його оцінюють взаємодіючі з ним люди.
Людина з адекватною самооцінкою точно знає, нащо вона здатна, і береться за діло тоді, коли упевнена в успіху.
При всій розмаїтості проблем родина, що випробуєбіль, завжди характеризується: низькою самооцінкою, ненаправленими, поплутаними,неясними, у значній мірі нереалістичними і нечесними комунікаціями; ригідними, інертними,стереотипними, негуманними, не спрямованими на допомогу іншим і надмірно обмежуючимижиття правилами поведінки; соціальними зв'язками, або наповненими страхом і погрозою.
Неблагополучні родини породжують неблагополучнихлюдей з низькою самооцінкою, що штовхає них на злочин, обертається щиросердечнимихворобами, алкоголізмом, наркоманією, убогістю й іншими соціальними проблемами.
Причиною розладів у родині може бути заздрістьдо матеріального забезпечення. Частіше в людей з егоїстичною спрямованістю надмірнорозвиті матеріальні потреби. Зрозуміло, людина повинна бути матеріально забезпеченою.Але матеріальні потреби можуть бути настільки значними, що зарплати на їхнє задоволенняне вистачить. Одні шукають додаткову роботу. Намагаючись заробити побільше грошей.Інші «добувають» гроші злочинним шляхом — хабарничають, займаються вимаганням,спекулюють, крадуть, беруть участь у грабежах. Треті, не знайшовши способу«добути» гроші, мучаються, страждають, почувають себе нещасливими і заздрятьтим, хто «уміє жити». У цих людей часто буває поганий настрій, викликанесильними негативними переживаннями. У підсумку — неминучі сімейні сварки.
Люди з нормально розвитими матеріальними потребамиживуть по засобах і прагнуть свої потреби привести у відповідність з можливостямизадоволення них.
Велику роль у виникненні сімейних конфліктів граєнезнання індивідуально-психологічних розходжень людей, знання ж дозволяє зрозумітиїх поведінку, допомагає правильно вибрати засобу спілкування з ними.
Типи темпераменту не можна поділяти на «гарні»і «погані». Людей з «чистими» типами темпераменту не буває.Під впливом умов життя і виховання темперамент піддається змінам. Поводження людинитого або іншого типу темпераменту можна у визначеній мері коректувати. У залежностівід обстановки холерик може зірватися, накричати, але може і стриматися. Принижуючийдружину і близьких людей у себе будинку, холерик утримається від подібного поводженнястосовно начальника, якщо знає, що це може для нього погано скінчитися. Необхіднонавчитися розрізняти особливості поводження, викликаного типом темпераменту і невмінням(або небажанням) стримувати себе. Крім того, на поведінку людини впливає і станйого нервової системи, і стан здоров'я. Нервове захворювання може стати причиноюнестриманості, емоційного спалаху. І флегматика, якщо дуже постаратися, можна вивестиіз себе.
Якщо обоє — холерики, то можна чекати стану підвищеноїконфліктності в родині. Якщо обоє — флегматики, то швидше за все, конфліктних ситуаційбуде мало. Якщо один з чоловіка і жінки холерик, а іншої — флегматик, то запальністьі нетерплячість наштовхнеться на витримку, спокійне і рівне поводження іншого. Уцій ситуації холерик, що підігрівається відповідною дією, заспокоїться і сваркаможе не виникнути. Зрозуміло, негативний прояв того або іншого темпераменту повиннікоректуватися самовихованням.
Частою причиною, а за даними соціологів коштуютьна першому місці, конфліктів між чоловіками є діти.
Народилася нова людина. До його народження майбутнібатьки навряд чи задумувалися над тим, який нелегкий шлях має бути їм пройти разом,які іспити витримати.
А іспити ці дуже серйозні. За першими хвилинамирозчулення починається кропітка робота: безсонні ночі, щоденні годівлі, купання,прання, прасування.
Дружинам приходиться змінювати весь лад уже сформованихусередині родини відносин, звичок, весь створений ними уклад життя. Крім колишніхролей чоловіка і жінки. Вони приймають на себе нові ролі матері і батька. На кількароків у родині складається така ситуація, коли новий член родини фактично«диктує» своїм батькам умови сімейного життя. Подібна перебудова не завждипроходить гладко. Більш того, труднощі цього періоду інший раз приводять до такихконфліктів, що можуть на довгі роки спотворити, скалічити весь лад щиросердечних,психологічних відносин між людьми.
Постійно виникаючі конфлікти можуть негативно позначитисяне тільки на подружніх відносинах, але і на моральному, психічному розвитку дитини.Адже психіка маляти, його щиросердечний склад, сприйняття і відношення до навколишньогосвіту, іншим людям і собі самому формуються під впливом тієї атмосфери, що пануєв рідному будинку. Емоційний настрой, що домінує у взаєминах чоловіка і жінки, маєтут немаловажне значення. Проходить зовсім небагато часу, і постійно конфліктуючімолоді папи і мами починають дивуватися, відкіля в їхнього маляти з'явилися не дужеприємні властивості і якості: драчливість, жадібність, примхливість, надмірна сором'язливість,облудність, виникнення яких у свою чергу веде до серйозного ускладнення і без тогонатягнутих відносин.
Як же уникнути конфліктів, зв'язаних з дітьми?Шлях тільки один: перешикувати свої відносини так, щоб на перше місце вийшли задачі,зв'язані з вихованням дитини, доглядом за нею. Тоді маля стане дійсним центром подружніхвідносин, а не перешкодою.
Психологи знають: виховання дітей — це бойовище,на якому з'ясовуються фактично не педагогічні проблеми, а подружні відносини, взаємніобрази. Хоча більшість людей переконані в тім, що їхні особисті турботи — це одне,а труднощі виховання — зовсім інше. Багато хто навіть наївно думають, що не будьїх діти такими «складними», то і подружні відносини складалися б у нихзначно легше. На жаль, вони приймають причину за наслідок.
Батьківська любов збагачує подружжя. Любов до дітейбезкорислива по своїй суті, допомагає дорослим позбутися від неминучих спочаткуегоїстичних установок. Досвід батьківської любові формує такі якості, як терпимість,уважність до людей, тактовність, делікатність, а тому удосконалюють самі подружнівідносини, робить їхні тонше, глибше. Можна сказати, що діти — своєрідна школа вихованнябатьків. Адже нові турботи змушують діяти інакше, чим на початку подружнього життя,з'являються додаткові права й обов'язки, міняються погляди і відносини. Кожний зчоловіка і жінки при народженні дитини виявляє в собі й в іншому і нових позитивнихякостях, і несподівані здібності, і звичайно ж, деякі слабості, життєву недосвідченість,що тепер потрібно переборювати самому і допомагати іншому позбутися від них. Подоланнятруднощів, зв'язаних з вихованням дітей і власним удосконалюванням, піднімає чоловікаі жінку на якісно новий рівень їхнього духовного розвитку, удосконалює їхній внутрішнійсвіт. У подоланні труднощів і своїх слабостей люди кращають, а це збагачує них.
Діти — це і нова якість подружніх відносин. Ранішбула любов друг до друга — тепер вона доповнюється спільною любов'ю до дитини йу порядку зворотного зв'язку — любов'ю дітей до батьків.
Виховання дітей — це насамперед самовиховання батьків.З появою дитини виникає необхідність багато чого знати і вміти, розвивати свої силиі здібності, щоб відповідати ідеалові батька і матері. Адже дитина постійно спостерігаєповодження старших, спочатку наслідує йому, а подорослішав, свідомо обирає ідеаломбатьків або. не обирає. Тому не можна в родині здаватися гарним, а потрібно такимбути насправді.
Нормальні виховні відносини складаються при взаємнійзадоволеності чоловіка і жінки, їхній відповідності один одному у всіх видах внутрісімейнихвідносин. Особливе позитивне значення для виховання дітей мають довірчі відносинив родині, а також соціально-психологічна готовність чоловіка і жінки до шлюбу, включаючизасвоєння елементарних норм і правил людського спілкування, прийняття взаємних зобов'язаньпо відношенню один до одного, що відповідають їхнім сімейним ролям: дружина, чоловікі жінка, батько, мати і т.п.
Частими причинами аномалій у вихованні дітей єсистематичні порушення етики внутрісімейних відносин, відсутність взаємної довіри,уваги і турботи, поваги, психологічної підтримки і захисту. Нерідко причиною такогороду аномалій є неоднозначність розуміння сімейних ролей, завищені вимоги, пропонованідруг до друга. Але самими, мабуть, істотними факторами, що негативно позначаютьсяна вихованні дітей, є несумісність моральних позицій чоловіка і жінки, неузгодженістьїхніх точок зору на честь, мораль, совість, борг, обов'язки перед родиною, мірувідповідальності за стан справ у родині.
Основними шляхами і способами практичного усуненнянегативного впливу перерахованих факторів на виховання дітей є досягнення взаєморозумінняі гармонізації особистих взаємин чоловіка і жінки.
Соціологи вивчали конфліктні родини і родини награні розводу. Самим серйозним для долі шлюбу є порушення (або руйнування) духовно-моральногозв'язку, головного в шлюбі. Багато функцій у таких родинах порушуються, перетерплюютьзначні зміни психологічні установки чоловіка і жінки на збереження шлюбу. Життєвіплани розпадаються. Порушення фізичної близькості виражається в тім, що чоловікі жінка перестають задовольняти один одного як сексуальні партнери, функція дітородінняприпиняється. Економічна сторона брачно-сімейних відносин також змінюється. У веденнідомашнього господарства з'являється роз'єднаність: чоловік і дружина починають«обслуговувати» кожен сам себе, спостерігається самостійність у фінансуванні.Якщо який-небудь із процесів, характерних для дезорганізації родини, затримуєтьсяабо припиняється, розкладання родини не буде остаточним.
Не може бути щасливий чоловік, що намагається своєщастя побудувати на нещастя іншого чоловіка. Тільки спільний пошук шляхів створеннящасливої родини може привести до успіху.
На всьому протязі свого життя родина може зштовхнутисяі неминуче зіштовхується з найрізноманітнішими проблемами, може виявитися і неминучевиявляється в тих або інших ситуаціях, що породжують напругу, стреси і роблять тойабо інший позитивний або негативний вплив на родину і на її долю. Ці проблеми ікризи мають різну природу і походження. Частина з них зв'язана з проходженням родиничерез різні стадії життєвого циклу — від виникнення до повного зникнення родини.Життєвий цикл родини визначається стадіями споріднення і починається з предбатьківства,т. е періоду з моменту висновку шлюбу і до народження першої дитини. Наступна стадіяжиттєвого циклу родини — стадія репродуктивного батьківства, тобто час між народженнямпершої й останньої дитини. Стадія репродуктивного батьківства перетинається зі стадієюсоціалізаційного батьківства, тобто періоду між народженням первістка і виділеннямз родини останньої дитини. Завершується життєвий цикл родини стадією прабатьківства,періодом від народження першого онука до смерті одного з прабатьків. Сказане вищехарактеризує, точне визначення, повний цикл родини. У реальності повний цикл можевиродиться в неповен або через випадання тієї або іншої стадії, або через розвідабо смерть одного з чоловіка і жінки. Класифікація сімейних структур на стадіяхжиттєвого циклу дозволяє більш конкретно, адресно й ефективно підходити до задачсімейної політики, вибирати ту або іншу тактику сімейної соціальної роботи, більшуспішно допомагати родинам у рішенні їхніх проблем [22, С-46].
Слід зазначити, що будь-яка «нормальна»,«природна» подія в житті родини (вступ у шлюб, народження дитини, надходженнядитини в школу, чиясь смерть або хвороба і т.д.), зміна в родині або її структурівикликувані цими подіями, неминуче породжують у родинах ті або інші проблемні ситуації,кризи, жадають від родини прийняття відповідних рішень, мобілізації для цього необхіднихресурсів. Такі переходи можуть бути критичними в розвитку родини, і навіть привестидо наступного руйнування родини. Ці нормативні кризи життєвого циклу зв'язані зізміною сімейної структури — як внутрішньої, що характеризує чисельність і складродини, а також взаємини її членів (рольова структура, структура влади і т.д.),так і зовнішньої, що характеризує взаємини родини як цілого і її окремих членівз навколишнім соціальним середовищем (родичами, друзями, сусідами, соціальними інститутамий організаціями і т.д.). У ці моменти родина втрачає адекватність і виявляєтьсяперед необхідністю нової самоіндефікації, т. е зміни старої моделі сімейної організаціїна нову. Інші проблеми і кризи, з якими приходиться зіштовхуватися родині, породжуютьсяне її власним розвитком, а або випадковими стосовно кризи сімейними подіями, типухвороби, тривалість розлуки, розводу втрати роботи, тюремного ув'язнення, що можутьвідбутися в родині або стресорами зовнішнього середовища, що родина не в змозі контролювати(стихійні лиха, політичні й економічні кризи, інфляція, безробіття, воєнні дії іт.д. і т.п.). [26, С-39]
 3.2 Профілактика і вирішення конфліктів,як засіб оптимізації сімейних відносин
Стиль поведінки в конфлікті збігається за значеннямзі способом його вирішення. Щодо спілкування між людьми стиль їхня манера вестисебе, сукупність характерних прийомів, що відрізняють образ дій, тобто в даномувипадку спосіб подолання конфліктної ситуації, рішення проблеми, яка привела доконфлікту. Отже шлях до врегулювання конфліктів лежить через ті ж п'ять способівзгаданих вище. При цьому приходиться взяти до уваги ряд істотних обставин, що такчи інакше зводяться до використання мір стимулювання, включаючи переконання і примус.
По-перше, основна задачау врегулюванні будь-якого конфлікту полягає в тому, щоб по можливості додати йомуфункціонально-позитивний характер, звести до мінімуму неминучий збиток від негативнихнаслідків протистояння або гострого протиборства. Такий результат досяжний, якщоучасники конфлікту виявлять чесний і доброзичливий підхід до улагоджування своїхрозбіжностей, загальну в цьому зацікавленість, якщо вони прикладуть спільні зусиллядо пошуку позитивного рішення на основі консенсусу, тобто стійкої, стабільної згодивсіх сторін,
Однак багато родин не в змозі самостійно справитисяз проблемами і кризами, не здатні змінити себе заради збереження своєї цілісності.З погляду здатності родини вирішити виникаючі перед нею нормативні і ненормативнікризи всі родини можуть бути розділені на три групи:
родини, яких система взаємодій достатня гнучка,члени яких вільні в прояви своїх почуттів і бажань, у яких усі виникаючі проблемиобговорюються всіма членами родини, що дає можливість знаходити нові зразки відносин,адекватно змінювати сімейну структуру;
родини, у яких основна маса зусиль спрямована напідтримку згоди і єдності перед зовнішнім світом і в яких тому виключені будь-якііндивідуальні розбіжності, а згадана єдність досягається як підпорядкування воліі бажань усіх волі і бажанням одного (глави, лідера і т.п.);
родини, у яких взаємодії хаотичні і засновані набезперервних суперечках і конфліктах ведучих до кризи, і в яких минулий досвід неслужить орієнтиром для поводження в майбутньому.
Очевидно, що об'єктами соціальної підтримки можутьбути родини, що відносяться до кожного з цих трьох типів. Однак, по-перше, ступіньпотреби їх у соціальній підтримці різна, як різні і види допомоги кожному з зазначенихтипів. Родини першого типу бідують лише в соціальній підтримці скоріше в ситуаціяхненормативного стресу.
Родини другого типу, у більшому ступені потребуютьсоціальної підтримки, однак через їх «закритість» для зовнішнього світузвертання до неї можливо лише у випадку подій, які стають відомими. Такими можутьбути психічні захворювання, випадки насильства, що відкривається, над членами родиниі т.п.
Родини третього типу мають хаотичну структуру внутрішньоїі зовнішньої взаємодії, низькоорганізовані, конфліктні в найменшому ступені маютьвласний потенціал дозволу кризових ситуацій. Тому вони в дійсному ступені потребуютьсоціальної підтримки [2, С-29].
У цілому можна затверджувати, що об'єктами соціальноїпідтримки повинні бути аж ніяк не всі родини, а лише ті які дійсно мають потребув цьому, котрі або не в змозі самостійно справитися з виникаючими в їхньому життіпроблемними ситуаціями, або справляються з ними лише з великою і надмірною напругою,або таким чином, що це негативно позначається як на родині, так і на окремих їїчленах.
Отже соціальна підтримка — це завжди робота з різнимитипами родин, що мають специфічні потреби і випробують специфічні труднощі.
Звідси випливає задача, чіткого визначення тогоякої саме родини і з якими конкретними потребами і проблемами мають потребу в коженданий момент часу в соціальній підтримці з боку суспільства і держави.
На сучасному етапі, зміни, що трапились з родиноюза останні два — три сторіччя можна представити в такий спосіб.
По-перше, на зміну характерному для колишньої,«традиційної» родини, родинному-сімейному принципові організації сімейногожиття (сімейно-групової цінності) прийшли і стали переважати егоїстично індивідуальніцінності і насамперед економічні.
По-друге, на місце сімейного домогосподарства(неподільність будинку і роботи) прийшло абсолютне територіальне і психологічнерозмежування. Сімейне виробництво не зникає, але перестає бути головним, визначальнимелементом економіки. В урбанізованих регіонах одержує поширення чисте споживчийтип родини, у якій суспільна діяльність зводиться в основному до задоволення особистихфізіологічних і психологічних потреб її членів за рахунок індивідуальних доходіводержуваних за межами родини. Однак у такого роду родинах жінки, також беруть участьу позасімейної діяльності (наймана праця, підприємництво, вільні професії іт.д.) і продовжують господарювати. Це породжує проблему так називаної подвійноїзайнятості жінок і є основою різного роду концепцій, що інтерпретують цей нерівномірнийрозподіл сімейних обов'язків як прояв і результат «поневолення» жінок.[36, С-45]
Не ігнорую існування і складність самої проблеми,варто мати на увазі, що вона породжена процесом трансформації родини. Цю проблемузнімає виравнювання сімейних навантажень різних членів родини на основі їхньої взаємодоповнюваності.
По-третє, фізичне і психологічне розмежування будинку,родини і роботи обумовлена виникнення різкого контрасту між внутрісімейними відносинамиз однієї сторони і знеособленістю відносин із зовнішнім, навколишнім світом — зіншої. Однак відзначимо, що і відносини усередині родини останнім часом в окремихвипадках став здобувати знеособлений характер, тобто члени родини відносяться другдо друга не як до особистостей, а як до простого «уособленням» сімейнихролей.
По-четверте, батьки не стали являти приклад абопредмет для наслідування своїм дітям, діти стали шукати приклад для наслідуванняна позасімейних поприщах.
По-п'яте, на зміну системі таких цінностей, яксімейний борг, сімейна відповідальність, діти, благополучна старість батьків іт.д., прийшли цінності індивідуалізму, незалежності, особистого успіху і т.п.
По-шосте, система розширених сімейних зв'язків,що поєднує не менш трьох поколінь поступається місцем простим родинам, у яких шлюбніузи ставляться вище батьківсько-родових зв'язків, інакше кажучи наростає ізоляціяособистості від родини.
По-сьоме, на зміну розводові з ініціативи чоловіка(насамперед, у зв'язку з тяжкістю шлюбу і подружньою невірністю), розводові, надзвичайнорізкому, приходить розвід викликаний винятково міжособистісними конфліктами(«не зійшлися характерами»).
По-восьме, «закрита» система шлюбноговибору, при якій переважають шлюби організовані батьками й інших родичах при мінімальномуобліку бажань тих, які вступають у шлюб змінюється системою «відкритої»,у якій домінує «вільний» вибір чоловіка і жінки незалежно від бажань родичіві традицій. [19, С-27]
В-дев'ятих, багатовікова культура багатодітностіз характерною забороною на будь-яке втручання в репродуктивний цикл змінюється новимисоціально-культурними нормами (планування родини).
У підсумку, людство вступило і далеко просунулосяпо шляху зникнення багатодітної родини. Реальні зміни сімейних структур дають підставидля висновку про перехід до епохи зменшення народжуваності в родині аж до однодітностіі далі бездітності. У сучасному суспільстві відсутні які-небудь соціальні«захисні» механізми, здатні зупинити цей процес на якомусь «соціальнобезпечному» рівні.
Перераховані вище чисельні зміни родини фіксуютьсядемографічною статистикою.
Зміна особлива характерна для другої половини 20століття: масова нуклеаризація родини, зменшення частки многопоколінних і розширенихродин, ріст числа і частки літніх і старих одинаків, що живуть поза родинами їхніхдорослих дітей; зниження шлюбності, ріст числа частки співжиттів, народження позашлюбом, збільшення частки матерів одинаків і взагалі «осколкових» родин,ріст «повторних» шлюбів і відповідно збільшення числа і частки «повторних»родин; масова малодітність і однодітність, викликані зменшенням потреби родини увеликому числі дітей. Відзначені глобальні тенденції повною мірою виявляються йу Російській Федерації. За даними перепису населення, за період 1959-89 років числородин у країні збільшилося на 41%, з 28,5 млн. до 40,2 млн., при цьому середнійрозмір родини скоротився — з 3,60 до 3,21 чіл. У місті — з 3,45 до 3, 19; у селі- з 3,75 до 3,28 [6, С-52]
За роки, що пройшли після перепису населення 1989р., середня дітність ще знизалася, оскільки цей період характеризується різким падіннямнароджуваності в країні. У 1995 р. сумарний коефіцієнт народжуваності в РосійськійФедерації дорівнював 1,344; у містах 1, 207; у селах 1,788. Відповідно до наявнихоцінок, у найближчій перспективі варто очікувати подальшого зменшення дітності родини.Цілком імовірно, що соціально-економічні перетворення, що відбуваються з початку1990-х років, що спочатку обумовили різке падіння ступеня задоволення потреби вдітях (що і стало однієї з причин падіння народжуваності в цей період), в остаточномупідсумку приведуть до трансформації самої по собі потреби в дітях, до її зменшеннядо потреби лише в одній дитині в родині (поки ще переважної є потреба в двухдітноїродині). Процес нуклеаризації родини, зменшення числа дітей у ній і як наслідокзменшення розмірів родини не є наслідком сучасних кризових умов розвитку РосійськоїФедерації, навпроти, це проблема всесвітнього масштабу, що охоплює всі країни вміру їхнього індустріального розвитку. Етнічні і релігійні розходження впливаютьлише на особливості його протікання, у той час як основні риси цього процесу однаковідля всіх народів світу.
Негативні прояви сімейних змін розглядаються якнаслідок, що не завершився, тривалого, а тому нужденного в прискоренні переходувід «традиційної» родини до «сучасного». звідси випливають іпрактичні пропозиції в області сімейної політики, метою якої вважається допомогав усуненні негативних наслідків сімейних вимірів або їхня компенсація.
Сімейна політика має мета впливу на родину, напроцеси сімейних змін або сімейне поводження. У Росії термін «сімейна політика»став уживатися в другій половині 1980-х років. Під соціальною політикою розумієтьсядіяльність, яка має метою розвиток родини, сімейного способу життя, зміцнення соціальнихфункцій родини як одного з основних інститутів суспільства. У зв'язку з цим довгостроковіцілі соціальної політики повинні бути орієнтовані на подолання сучасної кризи родини,забезпечення гарантованого забезпечення родиною її соціальних функцій по народженнюзмістові і соціалізації дітей підростаючих поколінь. Сімейна політика має і більшприватні коротко і середньострокові задачі, зв'язані з рішенням конкретних актуальнихпроблем того або іншого періоду. Довго і короткострокові цілі сімейної політикизв'язані один з одним таким чином, що досягнення перших сприяє реалізації других.Зміцненні родини одночасно означає створення умов реалізації потенціалу окремихродин при рішенні їх конкретних життєвих проблем, з якими кожна родина зустрічаєтьсяпротягом свого життя. Ця сторона сімейної політики зветься соціальної підтримкиродини. [16, С-26]
Необхідність сімейної політики визначається тиминесприятливими наслідками змін структури і функцій родини, що відбулися в ході історичногорозвитку, у плині процесів урбанізації, індустріалізації, і які у своїй сукупностіхарактеризують криза родини як соціального інституту. Будучи загальні і глобальнимиза своїм характером, процеси кризи родини відбивають також особливості історичногошляху в Росії в радянську і пострадянську епохи; відбулося накладення довгостроковихсімейних змін на наслідки соціально-економічної кризи 1990-х років. Це обумовило,зокрема, то, що сімейні проблеми розглядаються насамперед у контексті негативнихнаслідків проведених перетворень як результат падіння рівня життя більшості родин,особливо родин з декількома дітьми. Сімейна політика розглядається головним чином,що направляється і фінансована державою соціальний захист родин від бідності й убогості,як і надання родині матеріальної допомоги для часткової компенсації зниження рівняжиття. Ця установка відбилася й у так називаної державної сімейної політики РФ(1993), що орієнтує на рішення задач, зв'язаних з поліпшенням матеріальних умовжиттєдіяльності родини, профілактикою бідності і підтримкою незаможних родин. Сімейнаполітика, що розуміється таким чином, будучи змістовно матеріальної (грошової) допомогоюбідним родинам, безпосередньо відбиває політична перевага ізольованої нуклеарноїродини з одним двома дітьми, хоча це і не відповідає задачам забезпечення стійкоговідтворення населення.
Принципи сімейної політики — це суверенність родини,воля вибору родиною будь-якого способу життя, суспільний договір, соціальна участь,єдність цілей федеральної і регіональної політики [29, С-46].
Принцип суверенної родини означає, що родина незалежнавід держави і вправі приймати будь-яке рішення, що стосуються її життя, сообразуючисьлише з власними цілями й інтересами, але в рамках діючого законодавства і загальноприйнятихсоціальних норм. Це означає і право родини на будь-який тип сімейного поводження,на будь-який образ і стиль життя (крім кримінальних). Принцип суверенності припускаєнаявність у родини відповідної економічної основи — можливості витягати і використовуватидоход від будь-яких легітимних видів діяльності, достатній для самозабезпеченняі розвитку родини, для задоволення всіх її потреб і потреб усіх її членів.
Принцип суспільного договору означає регламентаціювзаємин родини і держави, формулювання усіх взаємних прав і обов'язків родини ідержави по відношенню друг до друга. Родина забезпечує суспільство виконавцями соціальнихролей. Отже, суспільство об'єктивне зацікавлено в тім, щоб родина ефективно виконуваласвої специфічні соціальні функції. Але соціальні зміни підірвали і чим далі, тимбільше підривають особистісну зацікавленість, умотивованість індивідів у народженніі вихованні декількох дітей, на якій ґрунтувалося соціальне життя протягом сторічі яка формувалася родиною. Тому родина задовольняючи потреби суспільства в працівниках,у виконавцях соціальних ролей, вправі зажадати від держави як представника загальногоінтересу на договірній основі забезпечувати підтримку тих людей сімейного життя,що сприяють реалізацій функцій відтворення і соціалізації.
Принцип соціальної участі означає участь у проведеннісімейної політики інших, крім держави, суб'єктів. Мова йде про долю в цьому процесівсіх інститутів цивільного суспільства — об'єднанні громадян, партій, союзів, суспільств,асоціацій, рухів, у тому числі і тих, котрі створюються з метою захисту і відставаннявласне інтересів родини, а також комерційних фірм і партії, територіальних, етнічнихі ін. Важливо лише, щоб усі ці недержавні суб'єкти сімейної політики мали чітковиражені цілі і наміри щодо того, який повинна бути родина, як вона повинна змінитися,у чому складається суспільний стосовно до відтворення населення. Соціальна участь- це поняття, що характеризує широкий спектр ситуацій, у яких громадяни в тім абоіншому ступені втягнення в процеси вироблення і реалізації соціально значимих рішень,соціальної (у тому числі сімейної) політики.
Принцип єдності цілей федеральної і регіональноїсімейної політики означає, що основні принципи єдині для всієї країни і не залежитьвід конкретних особливостей родини і сімейного поводження на тій або іншій території.Облік регіональних особливостей при цьому може досягатися як за рахунок конкретизаціїєдиних у своїй основі цілей сімейної політики, так і шляхом застосування специфічнихзасобів їхнього досягнення. При цьому узгодження федеральних і місцевих інтересівповинне здійснюватися в конституційних і законодавчих рамках з використанням тихструктур які формуються в даний час. Спеціальні регіональні програми — це найкращиймеханізм реалізації сімейної політики і забезпечення єдності цілей з урахуванняммісцевих особливостей. [6, С-38]
Стратегічною метою сімейної політики є зміцненняродини як соціального інституту. Конкретизація цієї стратегічної мети виражаєтьсяу вимозі підтримки і заохочення з боку суспільства і держави родин з декількомадітьми. Основною моделлю родини, що заохочується державою, може бути повна родиназ трьома — чотирма дітьми, а орієнтація на підтримку таких родин, не зв'язана знаданням допомоги в несприятливих умовах, стресових ситуаціях, а носить довгостроковийхарактер. Це може гарантувати зміцнення родини як соціального інституту. Відродитиродину можна лише допомагаючи окремим родинам вирішувати їхні життєві проблеми,переборювати труднощі виникаючі на різних стадіях життєвого циклу. Звідси випливаютькороткострокові цілі, це підтримка родин які на стадії батьківства зіштовхуютьсяз тими або іншими проблемами, стресовими ситуаціями. Причому основна увага повиннаприділяється тим родинам у яких внутрішній потенціал не дозволяє їм самим вийтизі складної життєвої ситуації. І тому має потребу в економічній, соціальній і соціально-психологічнійдопомозі з боку спеціалізованих (сімейних) служб. [14, С-35]
Основні напрямки діяльності в рамках сімейної політики:
1. Соціальна робота
2. Соціальна допомога
3. Соціальна підтримка
4. Соціальне інспектування і соціальний патронаж
Програми сімейної політики — це завжди компромісміж устремліннями різних соціальних сил і між різними концепціями. Тому виробленняадекватних механізмів пошуку такого компромісу, узгодження різних напрямків і найчастішепротилежних інтересів різних соціальних груп є найважливішою частиною стратегіїрозробки і проведення сімейної політики.
При консенсусі зовсімне обов'язково, щоб загальна згода була одноголосністю — повним збігом позицій всіхучасників процесу врегулювання конфлікту. Досить того, щоб було відсутнє запереченнякого-небудь з опонентів, тому що консенсус несумісний з негативною позицією хочаб однієї зі сторін, що беруть участь у конфлікті. Звичайно, той або інший варіантзгоди залежить від природи і типу конфлікту, характеру поводження його суб'єктів,а також від того, хто і як керує конфліктом.
По-друге, можливийдвоякий результат конкретного конфлікту — його повний або частковий дозвіл. У першомувипадку досягається вичерпне усунення причин, що викликали конфліктну ситуацію,а при другому варіанті відбувається поверхневе ослаблення розбіжностей, що згодомможуть знову знайти себе.
При повному дозволіконфлікт припиняється як на об'єктивному, так і на суб'єктивному рівнях. Конфліктнаситуація перетерплює кардинальні зміни, її відображення у свідомості опонентів означаєтрансформацію, перетворення «образа супротивника» у «образ партнера»,а психологічна установка на боротьбу, протидію змінюється орієнтацією на примирення,згоду, партнерське співробітництво.
Часткове ж розв’язанняне викорінює причини конфлікту. Воно, як правило, виражає тільки зовнішню змінуконфліктного поводження при збереженні внутрішнього спонукання до продовження протиборства.Стримуючими факторами виступають або вольові, що йдуть від розуму аргументи, абосанкція сторонньої сили, що впливає на учасників конфлікту. Міри, що починаються,направляються на те, щоб переконати або змусити конфліктуючі сторони припинити ворожідії, указати на засоби, що сприяють взаєморозумінню.
По-третє, окрема особа або соціальна група, співвідносячиінтереси конфліктуючих сторін і параметри їхнього поводження, вибирають пріоритетнийдля себе спосіб дозволу конфлікту, найбільш доступних і прийнятний у даних умовах.Необхідне розуміння того, що не всякий стиль, отже, і спосіб підходять до конкретнійситуації. Кожний зі способів ефективний лише при дозволі визначеного типу конфліктів.
Спосіб конфронтаціїчасто обирають учасники колективних трудових суперечок, локальних і загальних соціальнихконфліктів. Нерідко вони доводять свої розбіжності з роботодавцями по соціально-трудовихпроблемах до крайньої форми — страйку, пускаючи в хід погрозу нанесення відчутногоекономічного збитку, а також психологічний тиск за допомогою проведення мітингів,демонстрацій і голодувань, висування політичних вимог до органів влади і т.п. Співробітництво- досить результативний спосіб дозволу конфліктів в організаціях, що дозволяє шляхомвідкритого колективного обговорення, взаємного узгодження досягати задоволення інтересівконфліктуючих сторін.
Широко розповсюдженим способом дозволу конфліктівє нині компроміс.
Класичний приклад компромісу- відносини продавця і покупця на ринку — результат купівлі-продажу (головним чиномугода про ціну) і є бажаний плід компромісу, взаємних поступок, що влаштовують обидвісторони.
Разом з тим постійнезвертання до компромісів показує, що немає універсальних, єдино придатних засобів,що будь-який спосіб як сукупність прийомів і правил має обмеження в залежності відситуації, учасників конфлікту і розв'язуваних ними задач. Компроміс тим і зручний,що не протистоїть іншим способам врегулювання конфліктів, не виключає їхнього використаннянарівні або в сполученні із собою.
По-четверте, сторона,що конфліктує може за певних умов скористатися не одним, а двома-трьома або узагалівсіма способами дозволу конфлікту. Це обставина також служить підтвердженням тогофакту, що жоден з п'яти стилів поводження в конфліктах, способів їхнього дозволуне можна виділяти, визнати як найкращий і відповідно як найгірший. [3. C,219-220]
Таким чином, головне полягає в тім, що потрібно знайти уміння з користю застосовуватикожної зі способів, свідомо робити той або інший вибір, виходячи з конкретної конфліктноїситуації.
Ми вже говорили, що конфлікти є чинником девіантноїповедінки. Подолання і попередження антигромадської поведінки можливо лише на шляхуудосконалювання соціального життя людей. Сполучення і комплексне використання економічних,соціально-культурних, виховних і правових мір — основна умова рішення цієї складноїсоціальної проблеми. Подолання девіантної поведінки і соціально небезпечних учинківзв'язано з виявленням і усуненням причин, що породжують їх, і умов, що сприяютьїхньому здійсненню.
Що стосується попередження злочинів, то під циммається на увазі сукупність державних і суспільних мір, що мають метою усуненняабо нейтралізацію причин і умов, що сприяють здійсненню правопорушень. Попередженнязлочинів забезпечується всім комплексом заходів, спрямованих на розвиток і удосконалюваннясуспільних відносин, економіки, ідеології і культури, на створення і зміцнення такоїорганізації громадського життя, що протистоїть будь-яким антигромадським проявам.
Профілактика — головний напрямок боротьби зі злочинністю.Даний принцип являє собою прямий наслідок загальної концепції права, кримінологічноїнауки і практики. Справді, якщо злочинність обумовлена об'єктивними соціальнимипроцесами і її причини знаходяться не в пороках людської натури, то звідси витікає,що боротьба з цим злом повинна ґрунтуватися, насамперед, на усуненні конкретнихнедоліків у житті суспільства, у вихованні дітей, на поліпшенні відносин у родиній у виробничому колективі, на удосконалюванні керування суспільними процесами, функціонуваннядержавних інститутів. Глибока філософська теза К. Маркса: “ Якщо характер людинистворюється обставинами, то треба, стало бути, зробити обставини людяними “.
Попередження злочинності — один з важливих напрямківдіяльності суспільства і держави по удосконалюванню суспільних відносин і вихованнюнової людини. Загальні запобіжні заходи можуть бути економічними, політичними, ідеологічними,виховними, правовими, управлінськими і технічними. При цьому за всіма мірами профілактикизлочинності варто бачити людину, з її потребами, із усіма властивими їй, як особистостіособливостями.
Різноманіття соціальних зв'язків людини складає,мабуть, головні труднощі при виборі методів виховання, впливу на поведінку, на формуванняморальних якостей і моральних поглядів людей. Саме тому попередження злочинів повинненосити комплексний характер.
Матеріальні вкладення держави в сферу виробництва,в область ідеології і духовного життя створюють необхідні передумови для росту культуриі свідомості людей. Справа, зрозуміло, не зводиться до економічних витрат. Великісоціально-економічні і виховні заходи держави і суспільства, спрямовані на рішеннязадач, сприяють поступовому подоланню злочинності. (Так, принаймні, було в середині80-х, на сьогоднішній день фінансування державою зведено майже до нуля, а криза17 серпня 1998 р. ще більш погіршила положення. Чи навряд тепер можна чекати зниженнязлочинності. Думаю, що в найближчі час можна чекати більшого сплеску злочинів, людьмираніше що не робили правопорушень.)
Соціальні міри попередження злочинів носять конкретнийхарактер. Насамперед, мова йде про такій розповсюдженій нині формі, як комплексніплани профілактики правопорушень, що є складовою частиною планів соціального розвитку.Важливо, що попередження правопорушень розглядається при цьому в тісному зв'язкуз загальними задачами соціального розвитку.
Система запобіжнихзаходів у різних регіонах і соціальних групах має свою специфіку і своїх адресатів.Поряд із загальноосвітніми і виховними мірами в планах профілактики правопорушеньпередбачається, що конкретно повинні робити юридичні органи (органи МВС, юстиції,прокуратури і суди), безпосередньо ведучу боротьбу зі злочинністю; спільна їхняробота з громадськими організаціями, а також координування їхніх дій. Адресат запобіжнихзаходів — це ті люди, поведінка яких свідчить про відхилення від норм закону абоправил соціального співжиття. У планах профілактики правопорушень передбачаютьсяшляхи і методи правового, морального і естетичного виховання населення, особливомолоді.
Відхилення від норм поведінки повинні стає предметомуваги, насамперед у тому мікросередовищі, у тих соціальних осередках, де людинаформується як особистість, — у родині, у школі, інституті, на роботі. Саме тут потрібновести кропітку роботу по подоланню антисоціальних навичок і звичок.
Аналізуючи життєвий шлях правопорушника, завждиможна знайти ті вади його особистості, що спочатку привели його до аморальних вчинків,а потім і до більш серйозного конфлікту з правилами поведінки в суспільстві, з карнимзаконом. При цьому важливе значення мають не тільки життєві умови або особливостіконкретної обстановки, наприклад невпорядкованість, дійсна або удавана образа, алетакож індивідуальні риси особистості, що реагує на сформовану ситуацію [28. С, 21].
Різноманіття дій людей, що знаходяться в подібнихумовах, порозумівається, насамперед, наявністю в самій об'єктивній дійсності різнихшляхів і можливостей, що і складає основу для прийняття людиною того або іншогорішення. Профілактична робота, особливо спеціальні її форми, зв'язані з аналізомконфліктних ситуацій і попереджувальним впливом на осіб, повинна активізувати всесоціально корисне з урахуванням ступеня зіпсованості людини і можливості її виправленняі перевиховання.
При проведенні спеціальних запобіжних заходів необхідновраховувати, що в мікросоціальних групах у силу специфічних умов можуть складатися“свої" правила поведінки, “свій" спосіб життя, що протистоїть якщо нев цілому, то в значній частині існуючим в суспільстві нормам і моральним цінностям.Не секрет, наприклад, що в осіб, неодноразово суджених, часто існує “своя"психологія і “свої" погляди на норми поведінки в суспільстві. Диференційованийпідхід до оцінки способу життя людей у різних мікросоціальних групах повинен бутизв'язаний, природно, і з диференційованим підходом до самих людей, до використаннярізноманітних форм і методів роботи з ними. Пошуки “слабкої ланки" у життєвомушляху людини мають принципове значення для прийняття адекватних соціальних мір попередженнята корегування девіантної поведінки антигромадських вчинків.
Попередження злочинів за допомогою індивідуалізованоговпливу на людей, що встали на шлях антигромадського поводження, здійснюється органамиМВС, прокуратури, судами в тісній взаємодії з громадськими організаціями і колективамипідприємств, установ і організацій. Складністю проблеми подолання злочинності визначаєтьсяосновний висновок: боротьба зі злочинністю не може бути прерогативою якого-небудьодного органа в державі. Зміцнення родини, поліпшення виховання дітей, підвищеннякультури населення, вирівнювання соціальних розходжень — усе це справа всього суспільства.
Своєчасне виявлення несприятливих ситуацій і наданнядопомоги людям, що потрапили в таку ситуацію, — самий важкий, але зате і самий реальнийі гуманний шлях попередження антигромадської, злочинної поведінки.
Загальні і спеціальні профілактичні заходи припускаютьцілеспрямоване формування людських потреб, створення найбільш сприятливих можливостейдля їхнього задоволення, а також посилення ролі моральних початків у поведінці людей.Це стосується всіх класів і соціальних груп. Разом з тим необхідно враховувати ібільш приватні територіальні, економічні, національні і соціально-психологічні розходження.Ці розходження часом помітно позначаються на мотивах поведінки, рівні правової іморальної свідомості. Профілактична робота повинна проводиться диференційовано,з огляду на вікові, професійні й інші особливості людей.
Говорячи про попередження антигромадських і соціальнонебезпечних дій, необхідно мати на увазі, що види цих дій різноманітні і від їхньоїоцінки багато в чому залежить система профілактичних мір.
Під антигромадською поведінкою розуміється поведінкалюдини, спрямована проти інтересів суспільства в цілому, окремих його осередків,конкретних людей, контрольована його свідомістю і волею. Очевидно, що така людинаповинна мати всі якості соціальної особистості, включаючи визначений стан психічногоздоров'я, тобто ця людина повинна бути осудною [27. С, 37]
Антигромадські вчинки, зв'язані з порушенням моральнихнорм і правил, переборюються переважно за допомогою виховних мір.
Правопорушення — більш серйозні антигромадськідіяння. Це порушення не тільки моральних, але і правових норм. Найбільш небезпечнимвидом антигромадської поведінки поводження є злочин, за здійсненням якого випливаєкарне покарання.
Усі ці дії суть вчинки людей осудних, котрі, щоправда,можуть мати ті або інші відхилення в психіці, що впливають на характер їхньої поведінки,але відхилення, що не змінюють їхній сутнісної характеристики. Тому і попередженняантигромадських дій таких осіб зв'язано, насамперед, з їхнім соціальним вихованням.
У той же час зустрічаються діяння несамовитих,котрі є соціально небезпечними і які іноді необґрунтовано плутають з антигромадськоюповедінкою. Такими можуть бути дії, на перший погляд подібні зі злочинами (наприклад,убивство одною людиною іншої і т.п.).
Очевидно, що раннє виявлення, як фізіологічнихособливостей дитини, так і несприятливих мікросоціальних ситуацій могло б сприятикорекції її поведінки, насамперед шляхом створення соціальних умов, необхідних дляформування повноцінної людської особистості.
Соціальна допомога родині і дітям у даний час- це соціальне обслуговування і підтримка членів родини, що потрапили у важку життєвуситуацію, наданні їм комплексу соціальних послуг і здійснення їхньої соціальноїадаптації і реабілітації.
Найважливіша задача системи соціального обслуговуванняродини і дітей — забезпечення реалізації соціальних прав і гарантій родини, рішеннявиникаючих проблем за допомогою надання соціально-правових, соціально-медичних,соціально-побутових, соціально-педагогічних послуг і консультацій.
Соціальне обслуговування родин і дітей здійснюєрозгалужена багаторівнева система, що складається з органів керування й установдержавного і муніципального секторів, установ соціального обслуговування, створенихсуспільними, благодійними, релігійними й іншими організаціями [33. С, 48].
В останні роки відзначений помітний прогрес порозвитку нових видів послуг, створенню нових установ, надомних форм обслуговуванняі т.д.
У помітному ступені цьому сприяла робота з реалізаціїФедеральних законів «Про основи соціального обслуговування населення РФ»,Указ Президента РФ «Про президентську програму „Діти Росії“ від 18серпня 1994 р., постанови Уряду РФ „Про надання безкоштовного соціального обслуговуванняі платних соціальних послуг державними соціальними службами“ від 24 червня1996р.
Найбільше інтенсивно розвивається мережа центрівекстреної психологічної допомоги родині і дітям. ці центри характеризуються багатопрофільністюдіяльності і комплексних послуг, хоча на сьогодні недостатнього задоволені потребив соціально-реабілітаційних центрах для дітей з обмеженими можливостями.
В даний час у РФ склалося і діє кілька моделейсоціального обслуговуванні я родин і дітей. Використовуючи критерій державної підтримкиі фінансування, їх можна класифікувати в такий спосіб:
державні соціальні служби;
змішані служби;
комерційні служби, що працюють самостійно або приблагодійних фондах, релігійних і громадських організаціях [16. С, 53].
Переважна модель державної служби — територіальніцентри соціальної допомоги родині і дітям. На відміну від інших установ соціальногообслуговування ці центри, що мають різноманітні напрямки діяльності і надають широкийспектр соціальних послуг, можуть вирішити самотужки проблеми родини, робити допомогав подоланні важких життєвих ситуацій у різних областях життя. Ця здатність центрадуже важлива й істотна, тому що російська родина сьогодні зіштовхується з безліччюпроблем, що не можуть вирішити існуючі в межах тієї або іншої території функціонуючісоціальні установи. Щорічно перелік державних послуг затверджує Уряд РФ; він є обов'язковимдля регіональних органів влади і може бути розширений за рахунок фінансових можливостеймісцевих органів влади. Цей перелік містить у собі основні соціальні послуги, щоробляться родині і дітям:
1. Побутово-соціальна, матеріальна і натуральна допомога:
· термінове соціальне обслуговування і надання терміновоїматеріальної допомоги;
· сприяння родинам, що мають дітей, важкохворих, інвалід^-інвалідів-дитяти-інвалідів;родинам і окремим громадянам, що випробують утруднення в пересуванні, що бідує впостійному відході, доставці і придбанні продуктів, придбанні медикаментів, задоволенніінших насущних нестатків;
· прийняття від населення, і реалізація речей (одягу,взуття й ін.) на безоплатній основі або за помірну плату; розподіл, благодійноїі гуманітарної допомоги (товарів, продуктів і ін.);
· соціальна допомога дитятам-сиротам, дітям, що залишилисябез піклування батьків, опікунським родинам;
· організація заходів щодо залучення засобів для наданняадресної, соціальної допомоги;
· створення при установах, речових фондів, фондів дитячогоодягу для неповнолітніх самотніх матерів і інших категорій нужденних;
· сприяння в працевлаштуванні (у тому числі тимчасовому)і одержанні професії (спеціальності);
· сприяння у відвідуванні дітьми театрів, виставок і іншихкультурних заходів; сприяння в організації благодійних, обідів, літнього відпочинку,санаторно-курортного лікування дітей;
· сприяння в організації харчування і побуту гостро потребуючим;
· сприяння у виділенні: коштів; продуктів харчування;засобів санітарії і гігієни; засобів уходу за дітьми; одягу, взуття й інших предметівпершої необхідності; технічних засобів реабілітації батьків — інвалідів та дітей-інвалідів;грошових посібників, пільг, доплат, компенсацій;
· сприяння в написанні листів, заяв, підготовці й оформленнідокументів, у тому числі по встановленню опіки і піклування;
· соціально-побутова допомога вдома непрацездатним малозабезпеченимродинам;
· сприяння в організації надомної праці інвалід^-інвалідів-дитяти-інвалідіві допомога в їхньому подальшому працевлаштуванні;
· організація для підлітків, безробітних Майстерень іцехів при центрі;
· сприяння в перевезенні дитят-інвалідів до місця лікуваннявідпочинку, в оформлень документів (у межах регіону).
2. соціально-правові послуги:
· допомога в написань і оформленні документів, зв'язанихіз захистом прав і інтересів клієнтів, у тому числі дітей;
· сприяння в наданні соціальних виплат;
· участь у правовій освіті населення (виступу в місцевихзасобах інформації, лекції і т.д.), підвищенні його юридичної компетентності (розробкапам'яток, інформаційних листівок і т.д.);
· участь у правовому захисті особистісних інтересів дітей.
3. Соціально-реабілітаційні послуги:
· організація „соціального консиліуму“ (психолого-медико-педагогічнеобстеження);
· соціальний патронаж неповнолітніх, що допускають асоціальнеповодження й антигромадські вчинки;
· складання індивідуальних коррекційних програм.
4. Психологічні послуги:
· психопрофілактика і психогігієна;
· психодіагностика й обстеження особистості клієнта;
· психотерапевтична допомога (індивідуальна, групова,сімейна);
· сімейне психологічне консультування (індивідуальне,групове);
· психологічне консультування (індивідуальне, групове);психологічний^-психологічний-соціально-психологічний консиліум; робота з людьмиу важких емоційних станах; відвідування в стаціонарних установах охорони здоров'яз метою надання морально-психологічної підтримки;
· психосоціальне консультування;
· психологічний патронаж;
· психологічне втручання в кризових ситуаціях; корекціявідносин і поводження; проведення тренінгів по комунікативному спілкуванню;
· розвиток навичок емоційної саморегуляції; організаціяпосередницьких послуг; профорієнтація на основі тестування;
· організація діяльності груп взаємопідтримки; психологічнаосвіта;
· ознайомлення батьків дитяти-інвалідів із психокоррекційнимиі психотерапевтичними методами.
5. Педагогічні послуги:
· педагогічна допомога дітям у захисті їхніх інтересів;
· консультативна допомога батькам і дітям;
· групова робота з розвитку навичок спілкування й емоційноїсфери дітей;
· корекційна допомога дітям з порушеннями мовного розвитку,аутизмом, неврозами;
· сприяння культурно-досугової діяльності дітей;
· практична допомога в організації домашнього навчаннядитяти-інвалідів;
· навчання батьків прийомам організації ігрової і навчальноїдіяльності дитяти-інвалідів.
6. Соціально-медичні послуги:
· сприяння в напрямку в стаціонарні медичні наркологічніустанови осіб, що бідують у цьому, у тому числі дітей;
· організація консультування з проблем планування родин,сексуальних відносин і психосексуальних розладів, виховання здорового способу життя;
· сприяння в забезпечення дитят-інвалідів необхіднимидопоміжними засобами;
· патронаж родин, що мають дітей з обмеженими фізичнимиабо розумовими можливостями;
· навчання батьків навичкам відходу за дитиною-інвалідом;
· патронаж вагітних жінок і матерів, що годують [33. С,57].
Усе це ще раз підтверджує складність і значимістьпроблем і задач, що вирішує система соціального обслуговування родини і дітей. Зовсімочевидні й особливості системи: велика номенклатура і масштабність соціальних послуг,надання яких вимагає великого професіоналізму і такту у взаєминах між соціальнимипрацівниками і родин, дітьми, менш усього захищеними, що мають до того ж різні захворювання[3. С, 35].
Основна задача працівників служби — допомогти членовіродини (не залежно від віку і соціального стану) усвідомити проблему, що заважаєйого нормальної життєдіяльності, за допомогою використання методів соціально-психологічного,соціально-педагогічного, соціально-економічного й іншого методів соціальної роботи.Критерієм ефективності тут прийнято вважати ступінь реабілітації члена родини, тобтовідновлення його колишніх здібностей до трудової діяльності, повернення його в суспільство.
Розглянута нами конкретна діяльність відділу соціальноїдопомоги взаємодіє з різними категоріями населення. Споконвічно визначає коло дітейі підлітків, що бідують у допомозі; робить також допомога батькам, самотнім матерям,учителям шкіл — усім, хто оточує дитину.
Висновки
Девіантна поведінка — це відхилення від загальновизнаної,неодноразово перевіреної практикою норми поведінки, вона завжди несе в собі елементнепередбачуваності, невідомості, можливої небезпеки. Тому девіація і ризик — сторониоднієї медалі, соціальної мутації. Стан ризику — свого роду границя, риса, що розділяєхаос і порядок, інновацію й устояну нормативно-рольову форму поведінки. Чим меншеризик, тим більш передбачувана поведінка системи в цілому.
Кожна девіація містить у собі руйнівний і творчийпочаток, для процесу соціальної еволюції важливо, який компонент переважає. Позитивнимидевіації є тоді, коли сприяють прогресові системи, підвищують рівень її організованості,допомагають перебороти застарілі, консервативні або навіть реакційні стандарти поведінки.Межі між позитивною і негативною формами девіантної поведінки рухливі в часі і соціальномупросторі.
Під новою соціальною реальністю ми розуміємо ситуацію,при якій виникає дихотомія сформованих у суспільстві цілей і засобів (неможливістьзадоволення старими способами колишньої потреби), а також виникнення нових потреб.
Найбільш чітко думка про вічність девіацій, яксоціального явища виразив французький соціолог Э. Дюркгейм, який вважав, що не можнапредставити суспільство без девіацій; вони, на його думку, є елементом будь-якогоздорового суспільства. У періоди швидких суспільних змін люди перестають розуміти,чого чекає від них суспільство, і відчувають труднощі в узгодженні своїх вчинківз діючими нормами. „Старі норми“ вже не вважаються підходящими, а нові,що зароджуються, ще занадто мрячні і не чітко сформульовані, щоб служити ефективнимиі значимими орієнтирами в поведінці. У такі періоди можна чекати різкого зростаннякількості випадків девіації. Девіантний шлях вибирають насамперед люди, що не маютьлегальної можливості для самореалізації в умовах сформованої соціальної ієрархії,чия індивідуальність придушується, фруструюча енергія блокується. Вони не вважаютьзагальноприйняті норми порядку природними і справедливими, не можуть зробити кар'єру,змінити свій соціальний статус через легітимні канали соціальної мобільності. Усеце неминуче приводить їх до внутріособистісного конфлікту.
В Україні на стан різних форм девіантної поведінкивеликий вплив робить перехід до ринкових відносин і поява таких феноменів, як конкуренція,безробіття, інфляція. Дисфункції політичних інститутів, що виростають з дезорганізаціїсуспільства, часто зв'язані зі зміною форм державного правління, в умовах ослабленнялегітимності державної влади можуть викликати ріст політичних, тобто протидержавних,злочинів (насильницьке захоплення або утримання влади, насильницька зміна конституційноголаду, публічні заклики до такої зміни, тероризм і т.п.).
Ступінь досконалості закону відносна, оскількисуспільство мінливе. Соціальні ідеали (цінності), чекання, загальноприйняті правила,норми, як і критерії девіантної поведінки, згодом міняються. Якщо процес соціалізаціїі соціальний контроль відповідають за збереження соціокультурного коду, функціюсоціального спадкування в процесі суспільного розвитку, то девіація — за функціюсоціальної мінливості, пристосовності індивіда і всього суспільства до нових умов.
Саме в родині закладаються основи моральності людини,формуються норми поводження, розкриваються внутрішній світ і індивідуальні якостіособистості. Родина сприяє не тільки формуванню особистості, але і самоствердженнюлюдини, стимулює його соціальну, творчу активність, розкриває індивідуальність.Так склалося, що з розвитком цивілізації родина переклав частину своїх турбот наінші соціальні інститути й організації, тим самих батьки одержали більше вільногочасу, а діти більш велику можливість до соціалізацію в суспільстві.
Взаємозв'язок родини й інших соціальних інститутіввиявляється із самого моменту народження дитини і чим цей зв'язок більш налагоджений,тим легше дитині проходити всі етапи становлення повноцінної особистості.
Соціальне середовище сприяє засвоєнню суспільнихсоціальних норм і культурних цінностей, причому базисною основою є родина, де закладаєтьсяфундамент особистості, подальше будівництво якої потім здійснює школа, потім наступнийнавчальний заклад, потім робочий колектив і т.д.
Дитина, як я уже висловлювався неодноразово, починаєсвою соціалізацію в родині, однак родина зіштовхується з необхідністю спілкуванняз лікарнями, школами, дитячими установами, школами, трудовим колективом, спортивнимисекціями, установами культури, з державними відомствами, з неформальними об'єднаннями,церквою, друзями і безліччю інших організацій, саме у взаємодії всіх цих організаційі установ і проходить становлення юної особистості, і чим взаємини в родини з цимиорганізаціями краще налагоджені, тим виростає більш соціалізована, більш успішнаособистість.
Родина є одним із самих древніх соціальних інститутів.Вона виникла набагато раніш релігії, держави, армії, утворення, ринку. Родина — єдиний і незамінний виробник самої людини, продовження роду. Але, на жаль, виконуєвона цю головну функцію зі збоями. І залежить це не тільки від неї, але і від суспільства.Родина виникає з потреби задовольнити особисті потреби й інтересів індивідів. Будучичастиною суспільства, вона з'єднує їх із суспільними інтересами. Особисті потребиорганізуються на основі прийнятих у суспільстві норм, цінностей, зразків поведінкиі часто відбувається так, що безцеремонне втручання суспільства в життя родини руйнувалоїї і життя людей її складових, доводило неї до злидарського існування.
Причин людей, що спонукують, об'єднаються в сімейнігрупи, створювати стійкі зв'язки і взаємодії багато, але основою в першу чергу єпотреби людини. Говорячи науковою мовою, духовні, фізіологічні і сексуальні потребичоловіка і жінки спонукують їхній об'єднаються для спільного здійснення цілей: відтвореннялюдського роду, створення матеріальних умов існування — житла, одягу, харчування;задоволення потреби в дітях, біологічній залежності дітей від батьків, потреби всексі. Хіба людина не може задовольнити цю потребу поза родиною? Звичайно, може.Але чи не повчальний досвід предків? Звернувши свій погляд у минуле, ми усвідомлюємо,що суспільство в цілому, а значать і люди, його складові, зацікавлені в тім, щобці біологічні потреби здійснювалися в рамках родини. Тільки виявивши ці специфічніособливості в реалізації потреб людини в умовах родини, можна зрозуміти сутністьродини як соціального інституту, а разом з цим і джерела живучості родини, її життєстійкості,привабливості для людини.
У чому ж невигубна сила родини? Сила і привабливістьродини, її сутність полягає в тій цілісності, що властива родині і соціальній спільності,і як малій соціальній групі, і як соціальному інститутові. Цілісність родини утворитьсяза рахунок взаємопритяжіння і взаїмодоповнюванності статей, що створюють єдине,якусь цілісність.
Отже, родина як осередок суспільства є невіддільноюскладовою частиною суспільства. І життя суспільства характеризується тими ж духовнимиі матеріальними процесами, як і життя родини. Суспільство складається з людей, щоє батьками і матерями у своїх родинах, а також їхніх дітей. У цьому зв'язку дужеважливі ролі батька і матері в родині, а зокрема виховна функція родини. Адже відтого, як батьки привчають своїх дітей до праці, повазі до старших, любові до навколишньоїприроди і людей, залежить те, якої буде суспільство, у якому будуть жити наші діти.Чи буде це суспільство, побудоване на принципах добра і справедливості або ж навпаки?У цьому випадку дуже важливе спілкування в родині. Адже спілкування є одним з основнихфакторів формування особистості дитини, члена суспільства. І тому в сімейному спілкуваннідуже важливі моральні принципи, головним з яких є — повага іншого.
Наслідками дурного спілкування в родині можутьбути конфлікти і розводи, що наносять велику соціальну шкоду суспільству. Чим меншерозводів у родинах, тим здоровіше суспільство.
Таким чином, суспільство (а його теж можна назвативеликою родиною) прямо пропорційно залежить від здоров'я родини, так само як і здоров'яродини від суспільства.
В роботі було розкрито специфіку особливостей впливусучасної сім’ї на девіантну поведінку молоді та вироблено рекомендації щодо подоланняцього кризового явища.
Список використаної літератури
1. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика.- М., 1980.
2. Андреева Г.М. Социальная психология. Учебник для высшихучебных заведений. — Г.: Аспект Пресс, 2000.
3. Авсиевич М.Т., Мельник Л.И. Супружеские конфликты ипути их преодоления. — М.: Материал в помощь лектору, 1988. — 22с
4. Андреева И.С., Гулыга А.В. — Семья: Книга для чтения.Кн.2. — М: Политиздат, 1991. — 527с
5. Аргайл М. Психология счастья. / Пер. с англ. / Общ.ред. М.В. Кларина. — М.: Прогресс, 1990. — 336с.
6. Афанасьева Т.М. Семья: учебное пособие для 9-10 кл.сред. шк. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Просвещение, 1988. — 285с
7. Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия. Изучениявлияния воспитания в семейных отношениях. — Г.: Апрель Пресс, Изд-во Эксмо-пресс,1999.
8. Божович Л.И. Проблемы формирования личности. — Г.: Изд-во»Институт практической психологии", Воронеж: НПО «МОДЭК», 1995.
9. Богданов Г.Т., Богданович Л.А., Полеев А.М. и др. Супружескаяжизнь: гармония и конфликты / сост. Л.А. Богданович. — 2-е изд. — М.: Профиздат,1991. — 175с.
10. Вековая и педагогическая психология. Учеб. пособие длястудентов пед. ин-тов. Под ред. проф. А.В. Петровского.Г., «Образование»,1973.
11. Витек К. Проблемы супружеского благополучия. / Пер.с чеш. / Общ. ред. и предисл. М.С. Мацковского. — М.: Прогресс, 1988. — 138с.
12. Волков Ю.Г., Добреньков В.И., Нечипуренко В.Н., ПоповА.В. Социология: Учебник. — М.: Гардарики, 2000.
13. Волков Ю.Г., Мостовая И.В. Социология. — М.: Гардарики,1998.
14. Выготский Л.С. Педология подростка. Соб. соч.Г., 1984,том 4.
15. Габиани А.А. На краю пропасти: наркомания и наркоманы.М.,1990. С.156
16. Габиани А.Л. Наркотики в среде учащейся молодежи //Социологические исследования. — 1990. — № 9. — С.90-91
17. Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения и социальногоконтроля // Социология в России / Ред.В.А. Ядов.2-е изд. — М., 1998.
18. Гилинский Я.И., Смолинский Л.Г. Социодинамика самоубийств// Социологические исследования. 1988. № 5. С.62
19. Говако Б.И. Студуенческая семья. / Редкол.: Э.К. Васильева(пред. ) и др. — М.: Мысль, 1988. — 158с.
20. Голод С.И. Проституция в контексте изменений половойморали // Социологические исследования. 1988. № 2. С.66
21. Гофман А.Б. Семь лекций по истории социологии. — М.,1995
22. Гребенников И.В. Основы семейной жизни: Учеб. пособиедля пед. ин-тов. — М.: Просвещение, 1991. — 157с.
23. Грэйс Крайг Психология развития. — Спб.: Издательство«Питер», 2000.40
24. Гуревич П.С. Психология. — М: Знание, 1999.
25. Данилин А., Данилина И. Героин. — «Врачи предупреждают»- М.: ЗАО Изд-во Центрполиграф", 2000.
26. Данилин А., Данилина И. Как спасти детей от наркотиков.- «Врачи предупреждают». — Г.: ЗАО Изд-во «Центрполиграф», 2000.
27. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. — Спб.:Питер Ком, 1999.
28. Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд.М., 1994.
29. Еникеева Д. Несчастливый брак. — М.: «РИПОЛ КЛАССИК»,1998. — 224с.
30. Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учебн. пособие.- Ростов н\Д.: Изд-во «Феникс», 1997.
31. Иванов В.Н. Девиантное поведение: причины и масштабы// Социально-политический журнал. — 1995. — № 2.
32. Каблуков В.А. Проблемы студенческих семей. — К.: О-во«Знание» УССР, 1989. — 48. — (Сер.7 «Педагогическая», №4)
33. Карнеги Д. Как быть счастливым в семье. / Пер. с англ.П.Петрова. — Мн.: Попури, Г.К.М., 1996. — 431с.
34. Ковальова А.И., Луков В.А. Соціологія молоді: Теоретичніпитання. — Г.: Социум, 1999.
35. Комісаров Б.Г., Фоменко А.А. SOS: наркоманія. — Ростовн\Д: вид-во «Феникс», 2000.
36. Коэн А. Исследование проблем социальной дезорганизациии отклоняющегося поведения // Социология сегодня. — М., 1965.
37. Коэн А. Содержание делинквентной субкультуры // Социологияпреступности.М., 1966
38. Курганов С.М. Мотивы действий несовершеннолетних правонарушителей// Социологические исследования. 1989. № 5. С.61
39. Окружающая среда и здоровье населения Украины".(http://sci. aha.ru/ATL/)
40. Ланцова Л.А., Шурупова М.Ф. Социологическая теория девиантногоповедения // Социально-политический журнал. — 1993. — № 4.
41. Лунеев В.В. Преступность в XXI веке: Методология прогноза// Социологические исследования. — 1996. — № 7.
42. Льюис К.С. Христианское поведение // Иностранная литература.1990. № 5.С. 208 М.: Юрид. Лит., 1988. — 176 с.
43. Н.П. Дубинин, И.И. Карпец, В.Н. Кудрявцев. Генетика, поведение, ответственность. М.: Политиздат., 1982. — 301 с.
44. Осипова О.С. Девиантное поведение: благо или зло?// Социологические исследования. — 1998. — № 9.
45. Петелин Б.Я. Организованная преступность несовершеннолетних// Социологические исследования. 1990. № 9. С.94
46. Проблемы, дискуссии, предложения. Проституция и преступность. Психология. — М: Проспект, 1999.
47. Радугин К.А. Социология: курс лекций. — М.: Центр, 2000.
48. Разумихина П.П. Мир семьи: Книга для учащихся старшихклассов по курсу «Этика и психология семейной жизни». — М.: Просвещение,1986. — 208с.
49. Разумовская Т. Узы брака, узы свободы. — М.: Мол. Гвардия,1990. — 222с.
50. Сатир В. Как строить себя и свою семью. Заметки психолога.- М.: Педагогика-Пресс, 1992. — 192с.
51. Семейно-бытовая культура. — Минск, 1987. — 106с
52. Сизанов А.Н., Быков В.М., Тюхлова И.Н., Смирнова Е.С.Безопасное и ответственное поведение: Цикл бесед, практических и тренинговых занятийс учащимися I-XI классов о ВИЧ-инфекции и наркотической зависимости: Пособие длякласс. рук., воспитателей, психологов и соц. педагогов / под ред.А.Н. Сизанова.- Мн.: «Тессей», 1998.Ч. III. — 176с.
53. Симеонова Л. Маленькая книжка о любви: О сложных проблемахвзаимоотношений супружеских пар. — М.: Республика, 1992. — 173с.
54. Смидович С.Г. Самоубийства в зеркале статистики // Социологическиеисследования. — 1990. — №4.
55. Социология. — Ростов-н/Дону: Феникс, 1999.
56. Социология. Учебник. /Под ред. Кравченко А.И. — Арсофт,2005.
57. Социология: Учебник/Под ред. проф. Ю.Г. Волкова. — Изд.2-е,испр. и доп. — М.: Гардарики, 2003
58. Психология семейных отношений / Ковалёв С.В. — М.: Педагогика,1987.
59. Социология: 3 том: Социальные институты и процессы.Добреньков В.И., Кравченко А. И.
60. Семья и общество / Отв. ред.А. Харчев. — М.: Наука,1992.
61. Социология / Осипов Г.В., Коваленко Ю.П. — М.: Мысль,1990. — С.281.
62. Стариков Е. Маргиналы, или размышление на старую тему:«Что с нами происходит?» // Знамя. 1989. № 10. С.133
63. Тощенко Ж.Т. Социология. — М: Прометей,1994. — 383 с.
64. Шихирев П.Н. Жить без алкоголя? Социально-психологическиепроблемы пьянства и алкоголизма.М., 1988. С.4
65. Шапошников Е. А.1000+1 совет семейного психотерапевта.- М.: Олимп: ООО «Фирма „Издательство АСТ“.
66. Шуман С.Г., Шуман В.П. Конфликты в молодой семье: причины,пути устранения. — Мн.: Университетское, 1989. — 80с.
67. Юркевич Н.Г., Красовский А.С., Бурова С. Н и др. Этикаи психология семейной жизни: Кн. для учителя. — Мн.: Нар. асвета, 1989. — 286с
68. Юрчук В.В. Современный словарь по психологии. — Мн.:Элайда, 2000. — 704с.