ЗМІСТ
ВСТУП
1. МИМОВІЛЬНАСАМОРЕГУЛЯЦІЯ
2. ДОВІЛЬНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Вступ
Серйознимзавданням системи професійної підготовки практичних психологів має бутисприяння їх особистісному розвиткові, культивування потреби у постійномусамовдосконаленні, яке є неможливим без самопізнання. Завдяки активностісамопізнання особистість перестає бути продуктом зовнішніх обставин, набуваєздатності до самотворення, самоактуалізації. Водночас професійна свідомістьпсихолога практика виступає як відкрита система, що знаходиться у постійнійвзаємодії з іншими, система інтерсуб'єктна за своєю природою. Це вимагає відфахівця спеціальних умінь збереження власного психічного гомеостазу, витримки ітерпіння, тому майбутні практичні психологи повинні володіти хоча бнайпростішими методами і прийомами саморегуляції, відбір і використання якихповинно базуватись теж на знаннях про власні особистісні характеристики.
1. Мимовільнасаморегуляція
Самопізнання — невід'ємний компонент психічного життя особистості, що сприяє її повноцінному«функціонуванню»: форма свідомості, що передбачає активність і самостійністьособистості як суб'єкта своєї життєдіяльності. Процес самопізнання – цекропітка робота, що вимагає від суб'єкта значних зусиль, невпинної праці надсобою, оскільки самопізнання взаємодіє з психічними утвореннями, якостями,властивостями, які або сприяють його розгортанню, або гальмують. Необхідноюумовою розвитку особистості виявляється її постійне перебування в „станісамопізнання", розвиток рефлексивних здібностей.
Проблема регуляції психічної діяльності належить до фундаментальнихпроблем психології. Це пов'язано з тим, що при взаємодії з навколишнім світомчоловік безперервно стикається з ситуацією вибору різних способів реалізаціїсвоєї активності залежно від поставлених цілей, індивідуальних особливостей іумов дійсності, що оточує його, особливостей людей, що взаємодіють з ним. Уситуації вибору зменшення невизначеності можливе лише засобами регуляції, а уразі психологічної регуляції — засобами саморегуляції в тому сенсі, що людинасама досліджує ситуацію, програмує свою активність і контролює і коректуєрезультати.
Місце і рольпсихічної саморегуляції в житті людини достатньо очевидні, якщо взяти до уваги,що практично все його життя є нескінченна безліч форм діяльності, вчинків,актів спілкування і інших видів цілеспрямованої активності. Від ступенядосконалості процесів саморегуляції залежить успішність, надійність,продуктивність, кінцевий результат будь-якого акту довільної активності.Саморегуляція цілеспрямованої активності виступає як найбільш загальна ісутнісна функція цілісної психіки людини, в процесах саморегуляції реалізуєтьсяєдність психіки у всьому багатстві що умовно виділяються її окремих рівнів,сторін, можливостей, функцій, процесів, здібностей і тому подібне.
Разом з очевидними досягненнями у вивченні регуляції станів опинилися внедостатньому ступені досліджені особливості саморегуляції в повсякденнихжиттєвих ситуаціях: феноменологічна картина саморегуляції негативних станіврізного рівня інтенсивності, тривалості, якості і ін. Останні представляють, навідміну від екстремальних і важких ситуацій, буденне актуальне життя суб'єкта,де негативні стани постійно мають місце. Також не розкрита специфікасаморегуляції станів при перехідних процесах — переході від негативних станівдо позитивних, тобто в тих випадках, коли суб'єкт намагається нормалізуватисвій психічний стан, не вивчений вплив психічних процесів ііндивідуально-психологічних властивостей на саморегуляцію, роль рефлексії,образів і мотивації, а також особових сенсів в регуляції.
При взаємодії з навколишнім світом людина безперервно стикається зситуацією вибору різних способів реалізації своєї активності залежно відпоставлених цілей, індивідуальних особливостей і умов дійсності, що оточуєйого, особливостей людей, що взаємодіють з ним. У ситуації вибору зменшенняневизначеності можливе лише засобами регуляції, а у разі психологічноїрегуляції — засобами саморегуляції в тому сенсі, що людина сама досліджуєситуацію, програмує свою активність і контролює і коректує результати.
«Регулювати», згідно визначенню, означає: 1) підпорядковуватипевному порядку; правилам, упорядковувати; 2) впливати на роботу механізму ійого частин, добиватися потрібного протікання якого-небудь процесу. Цівизначення відображають різні сторони психічної саморегуляції.
Пошук оптимального рішення відбувається шляхом самоврядування ісаморегуляції. Ці два поняття не ідентичні. Самоврядування пов'язане зпостановкою цілей самим суб'єктом діяльності і спілкування, з передбаченнямвіддалених результатів, тоді як саморегуляція направлена на актуальнудіяльність і є такою, що становить самоврядування. Саморегуляція має дві форми- довільну і мимовільну. Довільна саморегуляція (усвідомлена) сполучена зцільовою діяльністю, тоді як мимовільна (неусвідомлена) — пов'язана зжиттєзабезпеченням, не має цілей і здійснюється в організмі на основіеволюційних норм, що склалися. Разом з тим, самоврядування і саморегуляціямають схожість: всі вони направлені на досягнення оптимального рівняжиттєдіяльності суб'єкта. Досягнення оптимального рівня функціонування суб'єктає метою, а самоврядування і довільна саморегуляція — механізмами реалізаціїцієї мети, завдяки якій і відбуваються закономірні зміни елементів всієїсистеми психічних явищ.
Збільшення займенникового прикметника «само» до того або іншого іменникамає цілком певне словотворче значення, сенс якого полягає в позначенніспрямованості дії на того, хто його проводить. Об'єктом регуляції для людини вданому випадку є його вчинки і дії, властиві йому психічні явища (процеси,стани, властивості). Саме у останньому випадку, коли людина регулює власнупсихічну сферу, ми маємо справу з психічною регуляцією. Розглядаючи склад іфункцію саморегуляції, ми тим самим піднімаємо питання про його механізм.Розкрити механізм чого-небудь — це, значить, проникнути в його внутрішнійустрій (будова), з'ясувати взаємозв'язок і взаємозалежність частин і елементівцілого і пояснити суть предмету (процесу), його необхідний закономірний хід ійого неминуче виникнення в тих або інших умовах. Цілком зрозуміло, щосаморегуляція не може здійснюватися без наявності того, що власне регулюється,перевіряється. З іншого боку, в саморегуляції її складові повинні відповідатиеталону. Контрольована і еталонна складові, процес звірення і оцінки ступеня їхзбігу формують інформаційний зміст механізму саморегуляції. Канали прямого ізворотного зв'язку, мозкове представництво операції звірення є структурнимикомпонентами механізму саморегуляції.
Механізми саморегуляції мають місце вже на клітинному рівні організаціїдіяльності життєдіяльності людини. У основі єдності і цілісності організмулюдини як біологічної системи лежать два взаємозв'язані види саморегуляції:гуморальна або хімічна, і нервова.
Саморегуляція пронизує всі психічні явища, властиві людині, — саморегуляцію окремих психічних процесів: відчуття, сприйняття, мислення та ін.
Відповідно до принципу довільності слід розрізняти довільний імимовільний види саморегуляції. Дії називаються довільними, якщо вони доступнісамоконтролю. Витікає нерозривний зв'язок довільного зі свідомим, що буловідмічене І.М. Сеченовим, який говорив, що довільний рух завжди свідомий.Позицію, близьку до сказаного, займає, коли піднімає питання про те, які діїможна віднести до довільних, а які до мимовільних. На думку автора, довільнідії характеризуються сумарною діяльністю кори і наявністю уявлення (образу) якрегулятора дій. Неодмінною межею довільних дій є їх свідомий характер(наявність усвідомленої мети), тоді як усвідомленість довільних дій по ходу їхпрояву може бути зовсім не обов'язковою. Вона з'являється зазвичай на головнихетапах здійснення довільної дії.
Способи регуляції на зорі людської цивілізації формувалися, в основному,«стихійно», тобто їх поява диктувалася певною необхідністю,зв'язаною, перш за все з безпекою, живленням і ін. вітальними потребами. Протеіз зростанням суспільної і індивідуальної свідомості, з виникненням «духовних»потреб у людини з'явилася необхідність і в «штучній» регуляції, історія якоїйде своїм корінням в глибоку старовину. Причому, що дивно (а може бути і,навпаки, не дивно) шаманізм — один з перших «штучних» способів регуляції,зв'язаний з використанням змінених станів свідомості, — налічує, згідноархеологічним дослідженням наскальних малюнків і місць стародавніх поховань, близько40 000 років.
Природно, встає питання про сферу і можливості регуляції поведінки,психіки, всій життєдіяльності людини в цілому. Із цього приводу М.Я. Басівписав: «Яка діяльність людини потребує регуляції і підлягає їй? На цепитання не може бути двох відповідей: звичайно, всяка. Якої б форми процесповедінки ми не узяли, він повинен бути розглянутий з погляду механізмів йогорегуляції. Чи буде то зовнішня, чисто рухова реакція або процес сприйняття якихабо зовнішніх вражень, або відтворення явищ з глибини минулого досвіду або,нарешті, це буде складний розумовий процес — все одно, кожен з процесів цьогороду в своїй течії повинен бути якось регульованим». Очевидно, що свідомадія на людину без знання причин, механізмів і чинників, що визначають йогопсихічну діяльність, буде, щонайменше, украй неефективним.
2. Довільна саморегуляція
Система психічноїсаморегуляції стану має ієрархічну будову і включає окрім мимовільного ідовільний рівень. Довільна саморегуляція стану – це свідома саморегуляція, яказавжди є індивідуально і особове забарвленою. Завдяки довільній саморегуляціїстану можливості пристосування до скрутних умов можуть зростати і розширятися.Рівень системи довільної саморегуляції стану визначає сутність і зміствзаємовпливу стану і професійної діяльності. Як показано в роботі Л.Г. Дікої,саморегуляція у міру збільшення її мимовільності спочатку входить впсихофізіологічну структуру діяльності на рівні активаційно-енергетичногозабезпечення; потім взаємодіє з професійною діяльністю по типу сумісноїдіяльності; потім у міру усвідомлення оператором необхідності її виділення всамостійну діяльність може здійснюватися поперемінно з професійною, змінюючиодна одну залежно від співвідношення векторів «мотив – ціль» і іншихкомпонентів їх психологічних систем. Тому можна сказати, що саморегуляціяфункціональних станів людини пов’язана з різними формами активації: мимовільнаі неусвідомлювана – з короткочасними, емоційно-вольова – з більш тривалими,зміни рівня активності – з найтривалішими.
Одним знайвідоміших видів довільної саморегуляції є вольова регуляція, основнимизасобами здійснення якої служать вольові зусилля. Важлива роль в довільнійсаморегуляції стану належить розумовим процесам, які є необхідною умовоюреалізації будь-якого способу саморегуляції. Мислення може виступати яксамостійний спосіб саморегуляції у формі самопереконання. Іншими психологічнимиспособами управляючої самодії на стан є самонавіяння, різні форми уявлення,сенсорна і емоційна репродукція, уява, ідеомоторний дія, самопрограмування.Загальною задачею всіх цих способів є направлена перебудова взаємодії психічнихланок в цілісній структурі функціонального стану. Так, самонавіяння звичайноздійснюється за допомогою індивідуально підібраних формул, направлених на активізаціюпевних умовно-рефлекторних соматичних і вегетативних процесів.
Все більш широкепоширення набуває спосіб саморегуляції і управління деякими вегетативнимифункціями, нейрофізіологічними процесами і цілісним психофізіологічним станомза допомогою штучно створюваних функціональних систем, так званий «біологічнийзворотний зв’язок». Постановка питання про довільний самоконтроль ісаморегуляцію мимовільних функцій є сучасним науковим підходом до проблемидовільності і мимовільності в життєдіяльності людини, заснованим на системнихуявленнях про діяльність людського організму.
Основоюреалізації цього способу довільної саморегуляції є біотехнічна функціональнасистема, яка виникає завдяки штучному інформаційно-технічному каналу зворотногозв’язку. По цьому каналу на сенсорні входи людини поступає спеціальним чиномоброблена інформація про зміну стану відповідної функції або процесу. Цепризводить до того, що неусвідомлювані і мимовільні процеси стаютьусвідомлюваними і довільними.
Вивченнясаморегуляції функціональних станів ґрунтується на знаннях про саморегуляціюпсихофізіологічних і психічних станів, як зовнішніх і внутрішніх детермінантахстану. Функціональний стан є результатом взаємодії внутрішніх і зовнішніхдетермінант, при цьому внутрішні зміни у формі довільної і цілеспрямованоїсаморегуляції функціонального стану, готують людину до діяльності, передбачаютьїї вимоги, проводять корекцію неоптимальних для діяльності станів і стимулюютьрезервні можливості. Тому визначальними в регуляції функціонального стану впроцесі діяльності є внутрішні зміни, а саме саморегуляція, яка є умовоюформування загальної системи регуляції і її стабільності.
Функціясаморегуляції полягає в здатності розвивати певні внутрішні стани і таким чиномкомпенсувати збурюючу дію умов і змісту діяльності, тим самим зберігаючифункціональний стан на рівні, необхідному для надійної роботи.
Чинником процесів регуляції, що ініціює, розглядається невідповідністьміж об'єктивною дійсністю і суб'єктивним, «внутрішнім світом» людини,що виникає унаслідок суб'єктивно значущих змін в них. Людина прагне оцінити ізрозуміти зміни, що відбуваються, тобто подолати вказану невідповідність, що інаправляє, організовує його подальшу активність. Ступінь невідповідностівизначає як тип психічної активності (поточну, ситуативну, довгострокову), такі клас проблемностей (або різні форми невідповідності — невизначеності,неоднозначності, утруднення): проблемні моменти (коли наголошується незначнийступінь невідповідності), проблемні ситуації (з достатньо істотним ступенемневідповідності) і проблеми (з найбільш серйозним ступенем невідповідності).
Виходячи з головної мети школи, різносторонній розвиток і творчаактивність особи школяра повинні формуватися на високоморальній основі.Моральність — це невід'ємна сторона особи, що забезпечує добровільне дотриманнянею існуючих норм, правив і принципів поведінки. Вона знаходить вираз увідношенні до Батьківщини, суспільства, колективу і окремих людей, до самогособі, праці і результатам праці.
Етична саморегуляція поведінки може бути як навмисною, так і мимовільною.
При довільній, навмисній саморегуляції чоловік свідомо ухвалює рішеннядіяти відповідно до моральних вимог і, контролюючи свою поведінку, виконує цейнамір навіть в тих випадках, коли воно протирічить його безпосереднім бажанням.
При мимовільній саморегуляції людина поступає етично тому, що інакше вінпросто не може. Моральні мотиви поведінки у нього сильніші, ніж всі останніспонуки. Мимовільна етична поведінка більшою мірою відповідає умовам повсякденногожиття, які часто вимагають негайних вчинків. Мимовільна саморегуляціяформується в основному двома шляхами. По-перше, в процесі стихійногонакопичення етичного досвіду. В цьому випадку діти непомітно для себеоволодівають деякими етичними нормами, засвоюють моральні вимоги, у нихрозвиваються етичні відчуття, закріплюються певні форми поведінки, тобтоформуються етичні звички. Справжній моральний сенс цих звичок усвідомлюєтьсяними значно пізніше.
Цей шлях, за допомогою якого закріплюються головним чином елементарніправила і норми, створює грунт для засвоєння складніших моральних вимог, якездійснюється вже по другому шляху: спочатку довільно, під особистим контролем,всупереч іншим бажанням, а потім мимоволі. Саме на цьому етапі, коли свідомозасвоєні етичні принципи, збагачуючись відповідними переживаннями, стаютьмотивами поведінки, відбувається становлення етичної саморегуляції.
Істотним недоліком, що часто зустрічається в практиці виховання, є те, щопри навчанні дітей моральним знанням не спираються на їх власний життєвийдосвід. Знання даються як би абстрактно, тим самим не створюються умови длявправи дітей в поведінці, заснованій на моральних знаннях, що вивчаються. Прицьому в пред'явленні дітям етичних знань часто відсутня яка-небудь система, вонидаються фрагментарно, від випадку до випадку.
Ці і інші недоліки в етичному вихованні школярів приводять до розриву міжморальними знаннями і моральною поведінкою.
Для ліквідації розриву необхідно:
— дотримувати таке співвідношення між етичним досвідом дитини і щопред'являються йому готовими моральними знаннями, коли цей досвід робитьможливим застосування даних знань в поведінці;
— ставити перед дітьми спеціальні завдання по вичлененню загальногоетичного змісту з їх різних вчинків і виразу його в словесній формі;
— спонукати дітей ставити перед собою етичні питання і допомагати їмзнаходити на них відповіді;
— озброювати дітей спеціальними засобами, потрібними для застосуванняетичних знань і втілення етичних спонук в поведінці, тобто навчати дітейвідповідним формам етичної поведінки; і, нарешті;
— постійно оцінювати поведінку дітей з погляду тих норм, якими вониповинні оволодіти.
Висновки
Всі ланки регуляторного процесу, будучи інформаційними утвореннями,системно взаємозв'язані і отримують свою змістовну і функціональну визначеністьлише в структурі цілісного процесу саморегуляції.
У контексті вивчення особової саморегуляції включає до складуструктурного — функціональних компонентів системи саморегуляції особи наступніскладові: цінності і цілі, ідеали і образ «Я», а також рівень домагань ісамооцінку. Ці компоненти, тотожні з моделлю усвідомленої регуляції і єпроцесуальною, динамічною формою існування цих компонент, як системи, щодетермінує активність особи.
Список використаної літератури
1. Абульханова-Славская, К. А.Стратегия жизни /К. А. Абульханова-Славская. – М.: Мысль, 1991. – 304 с.
2. Боришевский, М. И. Развитиесаморегуляции поведения школьников: дис.… на соискание науч. степ. Докторапсихол. наук в форме науч. докл.: 19.00.07 “Педагогическая и возрастнаяпсихология” / М. И. Боришевский. – К., 1992. – 77 с.
3. Колесніченко, Л. А. Психологічніособливості саморегуляції у професійній діяльності менеджерів: автореф.дис.… на здобуття наук ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.07 / Л. А.Колесніченко. – К., 2004. – 20 с.
4. Конопкин, О. А. Психическаясаморегуляция произвольной активности человека. Структурно-функциональныйаспект / О. А. Конопкин // Вопросы психологии. – 1995. –№ 1. – С. 5–12
5. Миславский, Ю. А. Саморегуляция иактивность личности в юношеском возрасте / Ю. А. Миславский // Науч.исслед.ин-т общей и педагогической психологии Акад. пед. наук СССР – М.: Педагогика,1991. – 152 с.
6. Позіненко, Ю. В. Рольсаморегуляції в оптимізації професійної діяльності працівників правосуддя:автореф. дис.… на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.06“Юридична психологія” / Ю. В. Позіненко. – Х., 2004. – 20 с.