Міністерство освіти і науки України
Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка
Особливості спілкування молодших школярів
у шкільному колективі
Виконала
студентка
факультету
групи
Науковий керівник:
Полтава
План
Вступ
Розділ І. Особливості шкільного колективу молодших школярів
1.1 З історії вивчення взаємовідносину дитячих колективах
1.2 Особливості взаємовідносин у колективі молодшихшколярів
Розділ ІІ. Місце процесу спілкування учнів у системіміжособистісної взаємодії
2.1 Характеристика особливостей спілкування молодшихшколярів у шкільному колективі
2.2 Потреба у спілкуванні як фактор розвитку взаємовідносину колективі
2.3 Методи розвитку навичокспілкування у дітей молодшого шкільного віку
Висновки
Література
Вступ
Емоційне благополуччя та самопочуття школяріву системі міжособистісних взаємовідносин, які складаються у колективі, залежитьне лише від того, скільки однокласників один з одним спілкується, а від тогонастільки велике це бажання спілкування. Важливим є вивчення структуривзаємостосунків у колективі та рівня задоволення учнів процесом спілкування вумовах загальноосвітнього закладу, обумовленого інтересом до емоційного стану класумолодших школярів.
Спілкування являється однією з найважливішихсфер духовної сторони життєдіяльності людини. Зараз потреба в уміннях комунікативностіє запорукою гарних стосунків у будь-якому колективі. Вона допомагає уникнутиконфліктів та піднімає рівень якості навчально-виховного процесу у школі. Томууміння будувати комунікативні зв’язки необхідно якомога раніше прививати тарозвивати школярам.
Актуальність: Насучасному етапі розвитку педагогічної та психологічної науки в нашій країніоднією з найбільш актуальних являється проблема спілкування молодших школярів ушкільному колективі.
Тому вивчення особливостей спілкуваннямолодших школярів у шкільному колективі є важливим напрямомпсихолого-педагогічного дослідження.
Об’єктом даноїроботи є спілкування молодших школярів.
Предметом єособливості спілкування у шкільному колективі.
Мета: теоретичнообгрунтувати особливості спілкування молодших школярів у шкільному колективі.
Задачі:
Висвітлити історико-теоретичний аспектвзаємовідносин у дитячому колективі.
Висвітлити особливості комунікативних відносинмолодших школярів у колективі.
Охарактеризувати зміст та особливості процесуспілкування у шкільному житті першокласників.
Визначити методи розвитку навичок спілкуваннядітей молодшого шкільного віку.
Розділ І. Особливості шкільногоколективу молодших школярів
1.1 З історії вивчення взаємовідносину дитячих колективах
Зi вступом дитини до школи змiнюється їїсоцiальна ситуацiя розвитку. Змiна соцiальної ситуації розвитку, щовiдбувається в молодшому шкiльному вiцi, та змiна провiдного типу дiяльностi,на думку Л.С. Виготського, сприяє становлению якiсно нових вiдносин мiж дитиноюi колективом класу, мiж дитиною i дорослим, який його навчає.
Певнi вiдносини iз дорослими й ровесникамиформуються на основi того, як учень навчається, виконує класнi доручення,поводиться в сiм’ї, з дорослими, однолiтками, виявляє або не виявляє готовнiстьвиконувати доручення інших людей. Отже, соцiальна ситуацiя дитини залежить вiдрiвня задоволення соцiальних потреб школяра, якi реалiзуються в межах взаємодiї„вчитель — учень" i “учень — учень". Це об’єктивне становище дитинисуб’єктивно й адекватно чи менш адекватно проявляється в настрої домiнуючихпереживань, емоцiйному ставленнi до школи і навчального процесу.
П.М. Якобсон зазначає, що школа для молодшогошколяра спричиняє дуже багато нових видiв переживань, яких не було в дошкiльномувіці. Це, зокрема, переживання повязані з перебуванням в учнівській групі,спілкування з ровесниками, учителем, оцiнка якого, похвала чи зауваження є дужезначущими для учня в такий період.
Вивчення взаємостосунків й спілкуваннявсередині дитячих групп являється традиційним у вітчизняній та зарубіжній соціально-психологічнійта педагогічній думці, та як наслідок літературі.
Перші згадки про певний тип взаємовідносин,які складаються між дітьми у класі можна помітити ще у літературі ХІХ століття.Вже Л.М. Толстой писав про таке явище як „дух школи". Тепер цесоціально-психологічний клімат, атмосфера в середині дитячого колективу таосередку.
Проблема взаємних впливів дітей один на одногознаходить відображення і в роботах інших визначних педагогів початку ХХстоліття. Цікаво, що найрозповсюдженішою проблемою на той час було питаннялідерства та вожачества.
Педагоги та психологи визначають, що школярімають значнi резерви у своєму розвитку. У цей перiод вiдбувається активне анатомо-фiзiологiчнедозрiвання органiзму. Після цього створюються умови для здiйснення цiлеспрямованогодовiльного планування i виконання програм дiй. Зростає рухливiсть нервовихпроцесiв, спостерiгається бiльша, ніж у дошкiльникiв витривалість у процесiзбудження i гальмування, хоча збудження переважають. Зростає функцiональна рольдругої сигнальної системи, слово набуває узагальненого значения. Істотнозростає фiзична витривалість дитини, але вона вiдносна. Працездатнiсть молодшихшколярiв рiзко спадає через 25 — 30 хвилин уроку. Тому в усіх працях проколектив 20-30 років помічається сильний вплив рефлексологічних концепцій В.М. Бєхтєрєва,що були сформульовані ним в „Колективній рефлексології", що також мало місцеу поясненні поняття про колектив дітей з біологічної точки зору.
Одним з педагогів, що розглядали проблемувивчення дитячих колективів та їх взаємостосунків був Г. Фортунатов. Авторвисвітлював важливість та самостійність проблеми дитячих колективів. Віннамагається вперше класифікувати типи колективів. Стверджував, що колектив не єзвичайним збігом індивідуумів, він завжди є системою взаємоіснуючихособистостей і при цьому характеризується наявністю не просто об'єднуючих, алей організуючих в єдине ціле моментів.
Заслужує уваги й думка відомого педагога свогочасу Г.А. Рокова про те, що дитячий колектив має організуюче значення. У купіграючихся школярів швидко встановлюються ті норми поведінки та спілкування, якініколи не складуться в умовах суворого контакту на уроках.
Г. Фортунатовим колектив визначається як реальноіснуюча сукупність особистостей у стадії формування, що поєднані однієюспільною діяльністю, виконанням соціальних завдань в процесі тривалої взаємодіїта спілкування. Автор робить перші спроби дати диференціацію членам колективуза ознаками особливостей поведінки та деяких характеріологічних якостей. Ціособливості учнів мають великий вплив на формування процесіввнутрішньоколективного спілкування. Діти розподіляються на наступні групи:
1) вожаки та організатори, що мають твердуцілеспрямованість;
2) активісти, що володіють особистоюініціативою при необов’язковій твердості їх характеру;
3) виконувачі;
4) одиначки, що живуть своїм окремим життям;
5) бунтарі, які вступають у боротьбу противожаків, проти встановлених правил поведінки;
6) затравлені члени колективу. Ці групи учнів,взаємодіючи між собою активно формують стиль та особливості спілкування уколективі.
Не дивлячись на абстрактність сутікомунікативної функції колективу дітей, вітчизняні педагоги присвячують безлічтворів та праць роз'ясненню цього питання, адже воно має чималий вплив та вагуна ефективність навчально-виховного процесу.
Вивчення взаємостосунків у шкільній групі,проведене в руслі соціометрії, показало, що між дітьми існують складнівідносини, які несуть на собі відбиток реальних соціальних впливів, що існуютьі у дорослому світі. Декілька досліджень дитячих колективів виявили певніфактори, які, як вважають їх автори, пов'язані зутворенням малих груп. Морено відмічав, що діти молодшого шкільного вікуутворюють доволі стабільні колективи й що членам цих груп надається певнийстатус, а також що відношенні престижу, розумового розвитку й сімейногодостатку членів колективу.
В останні роки інтерес до вивченнявзаємовідносин у групі школярів посилюється. Це пов'язаноі з тим, що в умовах нашої виховної системи школи стають закладами якісноговиховання
Одним з головних факторів розвитку суспільноговиховання дітей, — пише А.П. Усова, — дитина виступає перед нами головним чиномяк особистість, що живе своїм життям, як член маленького дитячого суспільства зйого інтересами, потребами, зв'язками, що завойовує якесь місце у цьомусуспільстві.
Спілкування з близьким товаришем, — підсумовуєТ.В. Драгунова, — виділяється в абсолютно особливу діяльність. Вона існує яксамостійна діяльність, яка може бути названа діяльністю спілкування. Предметомцієї діяльності є інша людина — товариш-одноліток як людина. Ця діяльністьіснує з одного боку, у вигляді вчинків школярів по відношенню один до одного.
1.2 Особливості взаємовідносин у колективімолодших школярів
Як ми вже відмічали відносини учнів ті зароджуютьсявже у перші дні перебування у школі, тому їх важко відділити одне від одного. Узв'язку з цим ми зупинимося на аналізі не лише процесуспілкування, а й ділових, особистісних відносинах, які складаються вже напочаткових етапах навчання в школі.
З перших днів перебування у школі діти буватьнастільки приголомшені безліччю нових вражень, що майже не помічають власниходнокласників. Часто вони не можуть відповісти на просте запитання: „ С ким тисидів за партою? ”
Характерно те, що спочатку діти навітьуникають контактів з товаришами (якщо серед них не має сусідів чи вихованціводного дитячого садочку). Цей контакт здійснюється через педагога. Якщо,наприклад, хто-небудь з учнів забув ручку, то вони ніколи не попрохають товаришівдати їм її. Вони будуть мовчки сидіти, навіть плакати, доки їх не помітитьвчитель та не вирішить за них проблему. Але згодом, поступово вчитель допомагаєта привчає їх спілкуватись та взаємодіяти з однокласниками без остраху.
Ці перші паростки колективізму необхідноукріплювати та розвивати, заохочувати до них учнів. Дуже велике значення вже наперших етапах формування колективу має створення його структури: треба розбитиколектив на мілкі елементи та встановлювати зв’язки між дітьми.
Як вже мовилося вище, одна з головнихтенденцій молодшого шкільного віку — переорієнтація спілкування з батьків,вчителів на ровесників, більш менш рівних за положенням.
Потреба в спілкуванні з однолітками, яких неможуть замінити батьки, виникає у дітей дуже рано і з віком посилюється. Вже удошкільників відсутність оточення однолітків негативно позначається на розвиткукомунікативних здібностей і самосвідомості. Спілкування з однолітками в такому віцівиділяється в абсолютно|цілком| особливудіяльність, предметом якої є інша людина, пізнання цієї людини, а такожпізнання самого себе порівняно з ним.
Разом з рідною домівкою школа — найважливішаінстанція соціалізації. Шкільний клас — найважливіша група приналежності учня. Школярвступає у певні особисті відносини з однолітками. Ці відносини грунтуються навідчутті симпатії і антипатії. Крім того, особистісні відносини можутьгрунтуватися на спільності інтересів, думок, поглядів. Статус учня в системіособистісних відносин є для нього дуже значущим і робить сильний вплив на йогоповедінку і самосвідомість надалі. Відсутність близьких товаришів негативно позначаєтьсяна емоційному стані учня, породжує глибокі переживання, наприклад відчуття самотності, невір'яв себе і т.п. Несприятливе положення в класному колективі — одна з головних причинпередчасного невдоволення дітей по відношенню до школи.
Таким чином, група однолітків лише тоді єсприятливим для дитини середовищем, коли статус його достатньо високий. Місце всистемі відносин залежить від різних рис вдачі школяра, у тому числі і відтаких, як товариськість, здатність зрозуміти іншого, швидко орієнтуватися вобстановці, що склалася. Спостереження показують, що нерідко в групі між учнямивиникають взаємини, які не тільки не виробляють у дітей гуманні один до одноговідносин, але, навпаки, ведуть до виховання протилежних якостей. Не всім дітямдобре живеться в середовищі однолітків, не для всіх тут сприятливий " клімат".У шкільній групі звичайно є декілька надзвичайно активних дітей, яких вчителінерідко вважають ядром групи, на них спираються в навчально-виховній роботі. Втой же час в групі є діти, які знаходяться в підпорядкуванні у перших. Такаполяризація погано відбивається на розвитку особистості.
Будь-який шкільний клас диференціюється нагрупи і підгрупи, причому на різні, не співпадаючи одна з одною за ознакам. По-першеіснує соціальне розшарування, що виявляється як в нерівності матеріальнихможливостей, так і в характері життєвих планів, рівні домагань і способів їхреалізації у дітей. Іноді ці групи практично не спілкуються один з одним. По-друге,складається особлива внутрішньокласоваієрархія, заснована на офіційному статусі учнів їх учбовій успішності абоприналежності до “активу”. По-третє, відбувається диференціація авторитетів,статусів і престижу на основі неофіційних цінностей, прийнятих в самомуучнівському середовищі. Виявляється різниця в положенні “зірок” і “відкиданих".
Що стосується лідерства, в шкільних класах є офіційнийлідер, що посідає керівні посади, не завжди буває найавторитетнішою людиною вколективі. Часто його висувають не діти, а дорослі. У стихійних же групахлідером може бути лише той, хто володіє реальним авторитетом.
Крім шкільного класу, учень є членомреферентної групи, тобто тієї групи, яка відповідає його віковим потребам.
Шкільні групи задовольняють в першу чергупотребу у вільному, нерегламентованому дорослими спілкуванні. Вільнеспілкування — не просто спосіб проведення дозвілля, але і засіб самовираження,встановлення нових людських контактів. Приналежність до певної компаніїпідвищує упевненість в собі і дає додаткові можливості самоствердження.
Часто такі групи учнів характеризуються певноюманерою поведінки, що відрізняє її від дорослих і зазвичай відношуваної доознак субкультури. Субкультурою називають культуру щодо дрібних груп, що характеризуєтьсянизкою властивих тільки їм особливостей. Субкультура означає, як правило,власні норми, вдачі і звички, нерідко такі, що протирічать пануючим всуспільстві.
Розділ ІІ. Місце процесу спілкуванняучнів у системі міжособистісної взаємодії2.1 Характеристика особливостей спілкуваннямолодших школярів у шкільному колективі
Спiлкування багатоплановий процес встановленняi розвитку контактiв мiж людьми, який передбачає обмiн iнформацiєю, певну тактикуi стратегiю взаємодiї сприймання i розумiння суб’єктами спiлкування один одного.
Спілкування iсторично склалося в процесiспiльної дiяльностi, де спочатку вiдiгравало допомiжну роль: супроводжувало iобслуговувало певні дії. З ускладненням дiяльностi воно набуває вiдносноїсамостiйностi, починає виконувати специфiчну функцiю передачi наступнимпоколiнням форми культури i суспiльного досвiду. В онтогенезi спiлкування такожпоступово стає особливою дiяльнiстю. Задовольняючи потребу в спiлкуваннi дитинаоволодiває мовленням, освоює соцiальнi норми, культуру в цiлому, будує образсвiту i свого Я. В процесi спiлкування вiдбувається перехiд від одного рiвняжиття до iншого. Спiлкуючись, людина виявляє себе iндивiдом i заявляє про себеяк особистiсть.
Експерименти з позбавленням людини можливостiспiлкуватись, випадки виживання дiтей, що виростали серед тварин, переконливосвiдчать: спiлкування — необхiдна умова повноцiнного психiчного розвиткуiндивiда, нормального життя.
На вiдмiну вiд предметної дiяльностi, якареалiзує суб’єкт-об’єктнi стосунки, спiлкування — зв’язок суб’єкта з суб’єктом.Навiть у найпростiшому виглядi спiлкування — це взаємини, в процесi яких йоголюди заявляють про себе i висловлюють відносне ставлення один до одного. Однаксуб’єкт-суб’єктнi стосунки не iснують безвiдносно суб’єкт-об’єктних. Убудь-якому разi вони є способом вияву суспiльних стосункiв мiж учнями i несутьу собi не тiльки iнформацiю, а й суспiльні цiнностi, соцiальнi норми.
Отже, спiлкування i предметна дiяльнiстьперебувають у взаємозалежностi i взаємозв’язку. Тому не випадково спiлкуваннявиявляє риси дiяльностi, адже, як i дiяльнiсть, воно спонукається певнимимотивами, спрямовується на досягнення якихось цiлей, має свiй операцiйний змiст.До того ж, чим бiльше дiяльнiсть об’єднує її учасникiв, тим iнтенсивнiше iглибше спiлкування мiж ними. В свою чергу, на дiяльностi позначається формаспiлкування. Про це, наприклад, свiдчить експеримент, пiд час якого кiлька групучнів з приблизно однаковим рiвнем iнтелекту розв’язували математичнi задачiрiзної складностi. У першiй серiї кожен член групи розв’язував задачу сам iспiлкувався з iншими лише з приводу отриманих результатiв. У другiй членигрупи, розв’язуючи задачi, повiдомляли один одного про свої пошуки i помилки. З’ясувалося,що результати першої серiї в усiх групах були майже однаковi. Друга серiявиявила iстотнi вiдмiнностi мiж ними за такими параметрами, як успiшнiсть,швидкiсть розв’язання, ступiнь точностi. При цьому бiльшої продуктивностiдосягли групи, структура спiлкування яких вдало поєднувалася з поєднаннямзусиль.
Про взаємозв’язок спiлкування i предметноїдiяльностi свiдчить також вiдома схема перiодизації психiчного розвитку удитячому вiцi, за якою такий розвиток вiдбувається шляхом закономiрногопереходу вiд дiяльностi до спiлкування та вiд спiлкування до дiяльностi умолодшому шкільному віці.
В онтогенезi спiлкування дитини з одноліткамискладається особлива комунiкативна дiяльнiсть, мотивом якої є тi чи іншівластивостi товариша. Вона складається з дiй дитини, адресованих товаришу iспрямованих на нього як на свій об’єкт; її операцiями є мовнi i немовнi засоби,що ними користується дитина. Потреба в спiлкуваннi, на якiй грунтується такадiяльнiсть, формується вже у вiцi немовляти а особливого свого піку розвиткудосягає у шкільному віці.
У першi сiм рокiв життя комунiкативнадiяльнiсть проходить ряд форм ситуативно-особистiсну, ситуативну-дiлову,позаситуативно-пізнавальну i позаситуативну-особистiсну. Своєрiднiсть кожноївизначають змiст потреби в спiлкуваннi, провiднi мотиви, а також мiсцеспiлкування в життi дитини. Цi форми закономiрно змiнюють одна одну iзабезпечують повноцiнний психiчний розвиток дитини за умови задоволеннявiдповiдної потреби. Якщо ж цього не вiдбувається, порушується онтогенезспiлкування, а разом з ним i психiчний розвиток: вiн стає ненормативним.
Спiлкування — складний процес, в якомувидiляють три взаємопов’язанi аспекти — комунiкативний, iнтерактивний iперцептивний.
Комунiкативний аспект спiлкування це обмiн мiж його учасниками рiзною iнформацiєю: знаннями,думками, почуттями тощо. Головним засобом спiлкування учнів у цьому разi ємовлення — використання мови, значення якої є водночас i носiями знань, iзнаряддям пiзнавальної дiяльностi. Тому спiлкування — не лише передачаiнформацiї, а й її створення. Про це, зокрема, свiдчить аналiз висловлювань — суджень,якi в зв’язку з особливостями спiлкування є ланкою своєрiдного ланцюга,створюваного учнем, що розмовляє. Вони несуть у собi власнi значення i смисли,а також значення i смисли висловлювань спiвбесiдника. При цьому висловлюванняне втiлюється в словi, як слiд було б сподiватися, а породжується у ньому. Усеце робить мовне спiлкування молодших школярів багаторiвневим процесом: вiн даєзмогу школярам не лише обмiнюватись iнформацiєю, а й творити її виявляючи прицьому змiст не лише своєї свiдомостi, а й несвiдомого.
Мовлення буває усне або письмове, що впливаена характер спiлкування. Так, на вiдмiну вiд усного, письмове висловлюваннязначною мiрою регламентуеться граматичними i стилiстичними нормами, що обмежуєспектр виявiв емоцiйних станiв суб’єктiв мовлення. Однак, завдяки письмудолаються просторово-часовi обмеження, пiдсилюється змiстовнiсть спiлкування. Письмовеспiлкування не втрачае дiалогiчностi й загалом вiдбиває особливостi реальногоспiлкування людей. Проте воно менш притаманне дітям цієї вікової групи, аджевони мають певну специфіку їх навчання.
Iстотну роль у спiлкуваннi молодших школяріввiдiграють також немовнi засоби: жести, мiмiка, пантомiмiка, манера триматися,зовнiшнiй вигляд (одяг, зачiска), темп мовлення, iнтонування, паузи тощо. Важливийi „контакт очима" який дає можливiсть зрозумiти смисл повiдомлення, щойого передають, емоцiї спiвбесiдника. Крiм того, невербальнi засоби є джереломзворотного зв’язку в спiлкуваннi — необхiдної умови його нормальногофункцiонування колективу.
Iнтерактивний аспект спiлкування характеризує органiзацiю мiж його суб’єктами. Спiлкування вцьому разі може бути кооперацією або ж конкуренцiєю. Хоча конкуренцiя сприяєефективностi спiльної дiяльностi, особливо спочатку, часто супроводжуютьсяконфліктами, які негативно позначаються на дiяльностi учнів. Психологирозробили низку дій, спрямованих на подолання конфлiктiв у дитячих колективах,та використання їх як джерела активностi. Найоптимальнiшою щодо цього єкооперацiя оскiльки вона передбачає взаємодопомогу, прикладання зусиль.
Рiвень спiлкування залежить вiд характерувiдношень, що склалися мiж учасниками спiлкування, тобто колективом певногокласу. Видiляють три такi рiвнi: соцiальний, дiловий i духовний. Соціальнийрiвень реалiзує спiлкування, в процесі якого учні ставляться один до одногозгiдно з соцiальними нормами поведінки. Дiловий рiвень коли, спiльна дiяльністьхарактеризується насамперед змiстом конкретної ситуацiї, що викликаєспiлкування. Духовний рiвень — взаємодiя, засобами якої є не лише значення, а йсмисли спілкування. Це спiвпереживання i взаємопроникнення учасниківспiлкування у внутрiшнiй свiт один одного, це, власне, спілкування особистостейучнів. У такому віці діти дуже чутливі до думок та почуттів товаришів, вониактивно допоможуть та переживатимуть разом з ними якісь проблеми, турботи.
Також має місце наслiдування — повторенняучнями зразкiв поведiнки, що їх демонструють довколишнi люди. Найяскравiше цевиявляється у дитячому віці. Через те, що молодші дошкільники легко підпадаютьпід вплив дорослих та авторитетних однолітків.
Перцептивний аспект спiлкування характеризує особливостi сприймання i взаєморозумiнняпартнерами один одного.
Iдентифiкацiя — уподiбнення себе iншому,спроба поставити себе на його мiсце, проникнути в систему його смислiв. Цейзасiб виникає в процесi неусвiдомлюваного наслiдування дитиною свого товариша,про те надалi вiн набуває форми особливої, внутрiшньої ідентифiкацiї тiснопов’язана з емпатiєю — здiбнiстю проникатися емоцiйними станами iншої людинишляхом спiвпереживання. Якщо iдентифiкацiя — рацiональний момент побудовиобразу людини, то емпатiя — афективний.
Рефлексiя у процесах спiлкування — спосiбодного учня зрозумiти iншу, виходячи з уявлень про себе та свій досвід. Цязалежнiсть посилюється за умови спiльної дiяльностi у колективі. Коли ж людимало знайомi, образ часто будується на пiдставi зовнiшнiх, до того жмалоiнформативних ознак. Це можна проспостерігати з приходом „новачка” доусталеного колективу.
Симпатiя, дружба… це основні види ставленнядітей один до одного в умовах шкільного колективу.
Симпатiя — бiльш-меншстiйке емоцiйно-позитивне ставлення люди ні до тих, хто вiдповiдає її привабливостi.Сюди входить певне уявлення про зовнiшнiсть, манеру триматися, говорити тощо. Наперших етапах спiлкування переважають фiзичнi складники цього еталону (симпатичнимиздаються красивiшi люди). Посилюють симпатiю такi властивостi iншого, якпривiтнiсть, доброзичливiсть, уважнiсть, освiченiсть тощо.
Дружба — вибiрковеемоцiйнонасичене ставлення однiєї дитини до iншої. З другом дiлятьсяцiнностями, переживаннями, враженнями, йому допомагають, будучи впевненими ваналогiчному ставленнi до себе. Особливого значення дружба набуває в молодшомувiцi, адже потрапивши у нове середовище, діти прагнуть мати опору та однодумців.Переважна бiльшiсть дружить з особами своєї статi, вiку, соцiального становища,з подiбними iндивiдуально-психологiчними особливостями і поглядами. Проте прицьому нерiдко перебiльшують ступiнь її взаємностi i розумiння iншого. Коженсхильний вважати активнiшим у виявленнi емоцiйної пiдтримки і добровiльноїдопомоги друговi. Дружба має складну динамiку: вона може привести допригнічення стосункiв i навiть до переходу у свою протилежнiсть — ворожнечу.
2.2 Потреба у спілкуванні як факторрозвитку взаємовідносин у колективі
Ми вже говорили про те, що клас чи інше більшчи менш постійне об'єднання людей завжди являє собою якесь ціле, малу групу всоціально-психологічному сенсі цього слова. що ж заставляє їх зближуватись? Іншимисловами яка внутрішня психологічна причина того, що діти вступають між собою уемоційно-насичений контакт? Такою внутрішньою основою являється потреба успілкуванні.
Потреба у спілкуванні — одна з основнихсоціальних потреб. Виникає вона на самих різних етапах людського життя, а деякіпсихологи вважають її вродженою й пов'язують з нею майже всі суспільні прояви.
В даний момент дуже важко сказати чи,являється потреба у спілкуванні дійсно вродженою. Але абсолютно точновстановлено, що виникає вона найяскравіше у молодшому шкільному віці.
Поступово потреба у спілкуванні примушуєдитину шукати емоційного контакту не лише з дорослими, але й з однолітками, зіншими дітьми. Як визначило соціальне дослідження, між дітьми виникаютьрізноманітні контакти, які включають в себе й позитивні взаємостосунки йнегативні.
Згідно цього, з соціально-психологічної точкизору вже в колективі дітей молодшого дошкільного віку є особистіснівзаємостосунки — симпатія та антипатія й певні індивідуальні розбіжності в їхпояві.
З віком потреба у спілкуванні розширюється й ускладнюєтьсяяк за формами так і за по змісту. Діти починають її усвідомлювати. При цьомуособливо гостро проявляється потреба у спілкуванні з однолітками, потреба удитячому колективі. Як вказує Аркін А., якщо 3-4 річну дитину влаштовуєспілкування ляльок, то 6-7 річній необхідно мати товаришів — однолітків.
Ріст потреби у спілкуванні з одноліткамипризводить до того, що група школярів — це складна психологічна одиниця. Прихіддитини в школу — дуже важливий момент в його житті: змінюється „соціальнаситуація” його психічного розвитку.
З того моменту як дитина потрапила у групуоднолітків його індивідуальний розвиток вже не можна назвати, розглядати тавивчати поза стосунків з іншими членами колективу. Саме тут на сонові досвідуспілкування з друзями закладаються основи моральних якостей особистості.
Розвиток та поглиблення потреби у спілкуванніяскраво проявляється у дошкільників у тому, що з кожним днем відношення міжними стають все більш стійкими. Вперше виникає дружба, вивченню якоїприділяється велика увага.
Навіть далеко не повний аналіз ситуацій, якіскладаються в процесі спілкування між дітьми у колективі, показує, щовзаємостосунки між дошкільниками являють собою актуальну-психолого-педагогічнупроблему. Щоб її розв'язати необхідно базуватись на наступних принциповихположеннях.
По-перше, взаємостосунки між дітьми у групах іу шкільному колективі треба розглядати як цілісну систему зі своєю внутрішньоюструктурою й динамікою розвитку. Необхідно вивчати відношення кожного членагрупи до усіх інших учасників. Неможна обмежуватись вузьким аналізом групиблизьких друзів. Адже кількість дружньої компанії — це невелика за обсягомгрупа. Окрім того, відносини дітей, які дружать один з одним потребуютьдослідження, так як між ними складаються не лише комунікативні зв'язки. Необхідно, далі вивчити яке місце займають дружні пари узагальній системі відносин та як вони впливають на процес спілкування ушкільному колективі.
Новий етап потреб у спілкуванні, розвиткувзаємостосунків починається із вступом дітей до школи. Особливий інтереспредставляють взаємостосунки першокласників. У порівнянні з підготовчою групоюдитячого садку в учнів першого класу є багато особливостей.
Взагалі у школі виникає глибока перебудоваусієї структури взаємостосунків між дітьми. Першокласники не мають багато часудля спілкування та налагодження стосунків, вони можуть говорити в основномулише на переваг. Тут у них з'являється система діловихвідносин. Структура цих відносин багато у чому залежить від педагога та йоговпливу.
У подальшому системи відносин розвиваються неоднаково. Одні з них свідомо постійно будується педагогами. Саме вонивизначають ділові відносини у колективі та їх перебіг. Система особистихвідносин, яка виникає на базі особистих симпатій дітей, не має ніякогоофіціального оформлення. її структура складається зсередини, стихійно.
У появі та розвитку потреби у спілкуванні ушколярів молодших класів помічаються значні особистісні індивідуальніособливості. як показує спеціальне дослідження, тут можна виділити дві групидітей. В учнів першої групи спілкування з товаришами в основному обмежувалосьшколою й, на думку, вчителя та батьків, не займало значного місця в їх житті. Вучнів другої групи спілкування з товаришами вже займало чимале місце у житті.
В початкових класах проходить зміна, що пов'язана з загостренням потреби у спілкуванні з однолітками. це знаходитьсвоє вираження у тому що у своїх дітей дуже яскраво з'явилосьпрагнення до спілкування з товаришами, бажання брати участь в усьому, щопроходить у класі.
Підвищилось прагнення не лише до встановленняособистісних контактів. Діти прагнуть знайти у колективі, у стосунках зтоваришами якесь своє місце — не просто бути поряд, а бути визнаним товаришами
Звичайно, у початкових класах у дитини вже єпрагнення зайняти певне положення у системі колективних відносин, але частодіти важко переживають невідповідність між бажаннями в цій області й фактичнимстаном.
2.3 Методи розвитку навичокспілкування у дітей молодшого шкільного віку
Спілкування є однією з найбільш важливих сфердуховної життєдіяльності людини. Вищі психічні функції дитини, такі як пам'ять,увага, мислення, формуються спочатку в спілкуванні з дорослим і лише потімстають повністю довільними. В процесі спілкування з дорослим і однолітками,дитина пізнає закони поведінки, норми людських взаємин. Правильно побудованеспілкування — це і є процес виховання і розвитку дитини. Традиційно процесрегуляції і побудови спілкування дитини з дорослими і однолітками вважаєтьсяпрерогативою педагогів. У зв'язку з цим виникає питання: якою мірою психолог зйого специфічними методами може оптимізувати процес спілкування психічноздорової, благополучної дитини? Відповісти на це питання психолог може лише врезультаті глибокої психологічної діагностики тих дітей, з якими він працює.
Дитина має ряд специфічних рис, які утрудняютьпроцес його спілкування з однолітками і дорослими і результати цьогоспілкування багато в чому визначають його подальший психологічний розвиток.
Слід відмітити, що проблеми спілкування може втій або іншій формі мати кожна дитина, оскільки уміння спілкуватися формуєтьсяприжиттєво і, як будь-яка психічна функція, являється|результатом досвіду людини.
Аналіз особливостей проблемних дітей іспецифічних дефектів спілкування з однолітками дозволив виділити основнінапрями роботи:
По-перше необхідно порушити справжній інтересдитини до людей, що оточують її, примусити її задуматися про їх інтереси,потреби. Така інформація може допомогти дитині більш ефективно встановитисправжній характер ставлення до себе, а увипадку виниклих розбіжностей уникнути розповсюдження власної негативної оцінкиз виниклою ситуацією на відношення до себе і, відповідно, на взаємини з тими,що оточують її.
По-друге необхідно навчити дитину неприкладати мірку досконалості ні до себе ні до інших, не допускатизвинувачення, виховати в собі прагнення уважку хвилину залишатись в контакті,навчитись бачити позитивне в негативному таневдалому спілкуванні.
Високі вимоги до своїх друзів та близькихстворюють потенційне джерело для образ, дитина таким чином виходить за межізвичайних спокійних контактів та залишається соціально ізольованою. Психологічнакомпенсація цього явища пов'язана з привиттям дитині уміння подивитись на себе з боку, об’єктивно оцінити своюповедінку й дії.
Третій напрям розвитку функцій спілкуванняпов'язане з навчанням їх прийомам саморегуляції свого стану, що дозволило б їмуникати конфліктів та бути соціально-гнучким.
Велике значення треба приділяти навчанню дітейвираженню дружніх почуттів, посмішки, спокійного темпу мовлення.
Велике значення для розвитку навиківспілкування має уміння підтримувати загальну бесіду, брати участь в колективномуобговоренні теми, необхідно навчити правилам участі у спілкуванні: уважновислуховувати кожного, не перебиваючи, обговорювати всі виниклі ідеї по черзі,не говорити дуже довго і швидко, чітко і ясно виражати|виказувати, висловлювати свою точку зору, договорюючи до кінця.
Робота по вдосконаленню функції спілкуваннязначно полегшується в результаті розвитку у дітей навиків саморегуляціїемоційних станів. Будь-якому конфлікту передує сплеск напруги, злості, образи. Миучимо дітей позбавлятися самостійно від сильних негативних емоцій і зрозумілійна зрозумілому дітям мові, що поки ці емоції володітимуть ними, дружба, радостіспілкування і сумісної гри бути не може — всі навколо сприйматимуться як ворогиі самі вони залишатимуться для тих, що оточують ворогами.
У основі будь-якого навику саморегуляціїлежить уміння розслабитися, якому ми маємо навчити дітей, використовуючиоригінальні методики і відомі в психогимнастиці тренінги розслаблення.
Після|потім|отримання базових навиків, необхідних для розвитку функції спілкування, дітипереходять до виконання складніших завдань, що розвивають такі якості якадекватність самооцінки і рівня домагань, отримання об'єктивної інформації увідносини свого соціального статусу і соціальних очікувань групи, розвиток співчуття,співпереживання, емпатії, інтересу до своїх товаришів, пошана до їх думки. Дляцього використовується ціла серія різноманітних методів. Наприклад, дітямпропонується по черзі скласти розповідь по картинках і поставити собі за цеоцінку. Потім колективну оцінку йому ставлять інші члени групи. Оцінці передуєобговорення, в якому приймає участь дорослий, пом'якшуючи або конкретизуючиоцінку для запобігання можливої образи з боку дитини. Досвід показує, щоінформація про відношення групи до дитини багато в чому влаштує його,стабілізує його самооцінку, оскільки найбільш тривожним чинником для дітей єсаме відсутність зворотного зв'язку.
Розвиток навиків спілкування неможливий безстворення атмосфери доброзичливості, радості спільної діяльності, доброти ісимпатії, інтересу один до одного. Для цього можна використовуватинайрізноманітніші методичні засоби. Наприклад, влаштувати конкурс на кращиймалюнок, де самі діти повинні переконливо похвалити малюнки один одного, знайтив них яскраві відмітні особливості і довести, що малюнок товариша (а не свійвласний) заслуговує першого місця. При цьому заохочувати до моментів не там, декращий малюнок, а там, де найбільш яскравий вислів|висловлювання|відносно малюнка товариша. Інший методичний прийом «Художники» бувнаправлений на розвинення уміння збирати і узагальнювати інформацію протоваришів по групі. Пропонувалося створити словесний портрет кожного членагрупи: описати його зовнішність, присмаки і особливості особи.
Разом з дітьми необхідно послідовно освоюватирізні моделі аналізу поведінки в ситуації спілкування.
Засвоєння моделей поведінки в соціальнихситуаціях, активне їх використання є важливий етап в розвитку школяра (будь-якого,не тільки проблемного) — дитина починає усвідомлювати сама спосіб виконаннядії, а не тільки його результат. У дослідженнях А.Н. Леонтьєва, Я. Неверовіч, Д.Б.Ельконіна, А.Р. Лурія, А.В. Запорожця переконливо доведено, що перехід від дії,направленої на результат, до дії, регульованої уявленнями про спосіб діїозначає корінний рубіж розвитку дитини, внутрішньої, усвідомленої регуляціїсвоєї поведінки.
Ефективною формою розвитку навиківспілкування, логики й соціальної поведінки, прогнозу поведінки людей в ситуаціїспілкування є розбір п'єс, кінофільмів. Діти обговорюють вчинки і характеригероїв з позицій загальнолюдських якостей, таких як доброта, чуйність,сміливість, боязкість, жадність. З'ясувавши для себе ці поняття, дітирозкривають для себе той факт, що, про людину судять по його поведінці, манеріспілкуватися, а зовсім не від того що він сам про себе думає|вважати|. Прогноз соціальної поведінкирозвивається питаннями про те, яка була б дія казки, якби герой поступив інакше.Як краще можна було б вчинити в тій або іншійситуації? Поступово перед дітьми розвертається логіка соціальних подій, якаполягає в тому, що щасливому кінцю дії передують тільки добрі вчинки героїв.
Ступінь осмислення дітьми позицій в ходіспілкування і логіки соціальних подій перевіряється в ході бесід на теми:«Чим можна образити людину?», «На що я ображаюся?», «Випадки,коли я образив іншу людину», «Что приносить найбільшу радість?»,«Найбільш вдалий спосіб поліпшити настрій батьків, друзів».
Висловлюючись, діти наводять приклади звласного життя намагаються об'єктивно оцінити свій позитивний і негативнийдосвід спілкування.
Підводячи підсумок опису рекомендацій порозвитку навиків спілкування у школярів, ми хочемо підкреслити послідовнийхарактер цієї роботи. Кожної вправи набуває значення саме як компонентсистемної роботи з дітьми, яка охоплює найрізноманітніші сфери дитячого життя.
Описані вище методи розвитку спілкуванняадресовані найширшому колі дітей дошкільноговіку, оскільки вони сприяють планомірному розвитку комунікативних навиків і уміннювідчути інших людей, могли зрозуміти їх вчинки, знаходити продуктивний вихід зконфліктної ситуації. Найбільший ефект формування і вдосконалення навиківспілкування виявляється при роботі із спокійними дітьми. При цьому головнимрезультатом роботи з ними з'явилася зміна їх соціальних установок: відноснооточуючих затвердилися такі установки як «Всі люди — потенційні друзі»,у конфлікті — хочу, щоб ми обидва перемогли", у відношенні з товаришами погрупі — «Ти хороший — я хороший». Проте всі ці зміни стосувалися,головним чином, вдосконалення спілкування зіншими дітьми. Складніше опинилася проблема оптимізації відносин з дорослими.
Дефекти спілкування дитини з батькамипроявляють себе в самих різних сферах поведінки дитини і обов'язково стаютьджерелом проблем взаємовідношення дитини із стороннім дорослим (вихователемвчителем), що негативно відбивається на процесі виховання і навчання. Річ утому, що|справа в тому, що, дело в томустановку «всі люди — вороги» дитина часто формує в спілкуванні збатьками, але рідко актуалізує її у відносини з ними, а зазвичай переносить їїна відносини з однокласниками, де ця установка проростає в постійний важкийконфлікт.
Висновки
Молодший шкільний вік є сенситивним періодом вонтогенезі самосвідомості, коли формуються нові компоненти структури самосвідомостіособистості, специфічні саме для цьоговікового етапу. Розвиток здібності до спілкування як основи взаємостосунків вдитячому колективі — найважливіша передумова успішного становлення особистостіучнів.
Цілеспрямоване формування здібності до спілкуванняу школярів потребує забезпечення певних психологічних умов і вимагаєспеціального керівництва процесом з боку дорослих.
Формування і розвиток спілкування молодшихшколярів може здійснюватися шляхом розвитку у них здатності до комуникації впроцесі спеціальних організованих занять, включаючи прийоми і методи активноїпсихологічної дії.
У молодшому шкільному віці спілкування всебільшою мірою починає включатися в процес управління поведінкою. Безпосереднімкомпонентом цілісної системи управління поведінкою виступає саморегуляція, якаразом з процесом спілкування в колективі являється новоутворенням. Спілкування,виникаючи під впливом різноманітних форм взаємодії з людьми, починає регулюватиповедінку учня в спілкуванні з іншими людьми. Більшість дослідників відзначаютьважливу роль спілкування з однолітками і дорослими у формуванні “Я-образа"школяра. У поведінці молодших школярів по дослідженнях Белохвостової мотивспілкування з іншими людьми виражає прагнення розуміти інших людей з метоюуспішного здійснення сумісного вчинку або спільної діяльності. Образ іншогонабуває у суб'єкта спілкування мотиваційне значення, визначає спонуки доконтактів з ним лише порівнюючись з образом Я-суб'єкта. Становлення і розвиток особистості пов'язане з ровесниками, спілкування зякими для учнів особливо значущо.
Основною причиною, що впливає на появуновоутворення в особистості молодших школярів є зміна соціальної ситуаціїрозвитку, що висуває нові вимоги до поведінки, діяльності, навчання, до системивідносин з дорослими, новими особливостям спілкування.
Під час дослідження нами:
Здійснено історико-теоретичний аналіз вивченнявзаємовідносин у дитячих колективах в педагогічній та психологічній думці.
З’ясовано особливості процесу спілкування вколективі молодших школярів.
Висвітлено поняття потреби спілкування, якфактору розвитку взаємостосунків у колективі.
Визначено методи розвитку навичок спілкуваннядітей молодшого шкільного віку.
Література
1. Андреева Г.М. Социальная психология. — 2-е изд.,перераб. и доп. — М.: Изд-во Моск ун-та, 1988.432 с.
2. Андреева Г.М. Социальная психология. — М.: Аспект-Пресс,1997. — 376 с.
3. Берн Э. Игры в которые играют люди. Психологиячеловеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры. Психология человеческойсудьбы. — Минск: Прамеб, 1992. — С.5-154.
4. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человекачеловеком. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1982. — 198 с.
5. Бодалев А.А. Личность и общение: Избр. психол, тр.- М.: Междунар. пес. акад, 1995. — 326 с.
6. Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание: конфликт! — 2-еизд., перераб. и доп, Новосибирск: Наука, 1989. — 189 с.
7. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. — М.: Мысль,1978. — С.110-136.
8. Войскунский А. Я говорю, мы говорим… Очерки очеловеческом общении. — 2-е изд. Дораб. и доп. — М.: Знание, 1990. — 238 с.
9. Волков Б.С., Волкова Н.В. Психология общения вдетском возрасте. — М, 1996. — 104 с.
10. Выготский Л.С. Собр. Соч.: В 6 т. — М.: Педагогика,1982. — Т.2. — С.6 — 361.
11. Галигузова Л.Н., Смирнова Е.О. Ступени общения, отгода до семи лет. М.: Просвещение, 1992. — 143 с
12. Гозман Л.Я. Псохология эмоциональных отношений — М.:Изд-во Моск. ун-та, 1987. — 175 с.
13. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческихвзаимоотношений. — К.: Политиздат Украины, 1989. — 189 с.
14. Грехнее В.С. Культура педагогического общения: Кн. дляучителя. — М.: Просвещение, 1990. — 144 с.
15. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии ипсихогигиене общения: Кн. для учителя и родителей. — М.: Просвещение, 1987 — 205с.
16. Добрович А. Общение: наука и искусство. — М.: АОЗТ«Яуза», 1996. — 254 с.
17. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическоеобщение. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1985. — 166 с.
18. Каган М.С. Мир общения. Проблема межсубъектныхотношений. — М.: Политиздат, 1988. — 319 с.
19. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении: Кн.для учителя. — М.: Просвещение, 1987. — 189 с.
20. Крижанская Ю.С., Третьяков В.П. Грамматика общения.- Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1990. — 204 с.
21. Кучинский Г.М. Психология внутреннего диалога. — Минск:Изд-во Белорус. ун-та, 1988. — 205 с.
22. Леонтьев А.А. Педагогическое общение. — М.: Знание,1979. — 48 с.
23. Лисина М.И. Общение, личность и психика ребенка. — Москва;Воронеж: НПО „МОДЭК”, 1997. — 384 с.
24. Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. — М.: Педагогика,1986. — 144 с.
25. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретическиепроблемы психологии. — М.: Наука, 1984. — С.242-288.
26. Мудрик А.В. Общение как фактор воспитанияшкольников, — М.: Педагогика, 1984. — 110 с.
27. Обозов Н.Н. Межличностные отношения, — Л.: Изд-воЛенингр. ун-та, 1979. — 150 с.
28. Обозов Н.Н. Психология внушения и конформности. — СП6.,1997. — 48 с.
29. Обозов Н.Н. Щекин Г.В. Психология работы с людьми.- К.: МАУП, 1966. — 136 с.
30. Общение и деятельность / Под ред.Г.М. Андреевой, Я.Яноушека. — Прага: Изд-во Карлова ун-та, 1981. — .238 с.