Механізми обмеження застосування насилля в конфліктах

ЖНАЕУ

Реферат з курсу конфліктології на тему:
«Механізми обмеження застосування насилля в конфліктах»
 
Студента 5 курсу 1 групи
факультету аграрного менеджменту
спеціальності «Менеджмент організацій»

Вступ
Механізми обмеження насилля в конфліктах настільки ж різноманітні,як і самі конфліктні ситуації. Однак всі вони можуть бути зведені до наступнихчотирьох основних:
1.  тактика відходу, або запобіганняконфлікту;
2.  силове придушення, або метод насильства;
3.  метод однобічних поступок абопристосування;
4.  тактика компромісу або співробітництва.
Неважко помітити, що за основу в цій класифікації тактик керуванняконфліктом береться ступінь готовності сторін піти назустріч один одному увиниклому протиборстві.
Розглянемо кожну із цих тактик більш детально.

1 Тактика запобігання конфлікту й метод насильства
 
1.1 Тактика відходу
Найменшим ступенем такої готовності відрізняється тактика відходувід конфлікту, що іноді називають методом запобігання. Проте, це доситьпопулярний спосіб поводження в конфліктній ситуації; до нього нерідкоприбігають як учасники конфлікту, так і ті, хто за своїм посадовим статусомповинен виступати в ролі посередника при його врегулюванні. Суть цієї тактикиполягає в ігноруванні конфліктної ситуації, відмові від визнання її існування,залишенні «сцени», на якій розгортається конфлікт, самоусуненні або фізично абож у психологічному розумінні. Ця тактика означає, що людина, що опинилася уконфліктній ситуації, воліє не вживати ніяких конструктивних кроків щодо їїрозв’язання або зміни.
На перший погляд може здатися, що ця тактика повинна оцінюватисятільки негативно. Але при більше уважному розгляді виявляється, що як і всякийметод, ця лінія поводження в конфлікті має свої плюси й мінуси.
Достоїнства тактики запобігання полягають у наступному:
1.  вона швидко здійсненна, оскільки невимагає відшукування ні інтелектуальних, ні матеріальних ресурсів. Так,наприклад, керівник, уникаючи конфлікту, може не відповідати на черговеписьмове прохання підлеглого про надання йому тих або інших пільг, оскільки цепрохання є необґрунтованим;
2.  можливість відстрочити або навіть запобігтиконфлікту, зміст якого є несуттєвим з погляду стратегічних цілей даноїорганізації або групи. Так, батьки можуть закрити очі, «не зв'язуватися» здорослою дочкою через те, що спідниці, які вона носить, мають не ту довжину,що, на їхню думку, відповідає вимогам пристойності.
Але в цій тактиці є й мінуси. Так, за певних умов вона можеповести до ескалації конфлікту, оскільки причина, його що викликала, тактикоюизбегания не переборюється, а тільки консервується, И якщо ця проблема реальна,істотна, те це затягування може привести тільки до загострення, а неулагоджуванню конфлікту.
Проте, незважаючи на свої недоліки, ця тактика все-таки може бутизастосована при наявності наступних конкретних умов:
1.  при невеликій значимості причин, щопородили протиборство: якщо безпосередня причина, що породила конфлікт, є лише«верхівкою айсберга», лише свідчить про наявність інших глибинних передумовконфлікту. Природно, в цих умовах варто втриматися від розтрати сил нанесуттєві проблеми, зберігши їх для рішення інших глибинних завдань, коли вонивиявляться повною мірою;
2.  при деяких тимчасових параметрах конфлікту: якщоконфлікт виник у такий час, коли немає можливості витратити його наврегулювання протиборства, оскільки існують інші, більше значимі з поглядуцілей організації невідкладні проблеми;
3.  при обмеженості наявних відомостей проконфлікт, відсутність достатньої інформації й необхідності додаткової роботидля збору даних, які забезпечували б ефективне завершення конфлікту;
4.  при наявності в однієї з конфліктуючихсторін могутніших сил, які в стані швидко й успішно розв'язати конфлікт. Так,досвідчений воєначальник утримується від повномасштабного бою до підходурезервів і тільки після їхнього прибуття починає потужний наступ насупротивника. Саме такої тактики дотримувався Кутузов під час війни зНаполеоном.
Тактика відходу, або запобігання характеризується й певними діямиучасників конфлікту, специфічними формами їхнього поводження. Використання цієїтактики досить чітко виявляється в наступних характерних ознаках поводженняконфликтантов:
1.  утаюванні, засекречуванніінформації, необхідної для врегулювання виниклого конфлікту, з метоюнедопущення його можливого загострення при ознайомленні людей з«вибухонебезпечною» інформацією;
2.  відмові від визнання самого фактуіснування причин конфлікту, розраховуючи на те, що він, так чи інакше,залагодиться сам собою, без активної участі протиборчих сторін;
3.  затягуванні під тими або іншими приводами остаточного рішенняпроблеми, що викликала протиборство.
 
1.2 Силове придушення
Використання силового придушення свідчить про більш високийступінь готовності до розв’язання конфлікту, принаймні, однієї із сторін. Йогосутність складається в примусовому нав'язуванні однієї зі сторін свого рішення.Для використання цієї тактики також існують певні передумови, що сприяють їїуспішному застосуванню. Такими передумовами для використання силових методівможуть бути наступні:
1.  вирішальна перевага однієї зі сторін унаявних матеріальних і психологічних ресурсах. Наприклад, перевагаадміністрації, що конфликтує з робочим колективом заводу;
2.  виникнення надзвичайної ситуації, що вимагаєнегайних дій. Прикладом може служити стрімкий марш-кидок загону російськихдесантників у Косово на завершальній стадії військового конфлікту міжЮгославією й НАТО в 1999 р.;
3.  раптово виникла необхідність ухваленнянепопулярного рішення, що буде свідомо негативно зустрінуто іншою стороною.Саме таким було рішення Російського уряду в серпні 1998 р. про припиненнявиплат по державних кредитних зобов'язаннях, що призвело до глибокої фінансовоїкризи; до дій того ж порядку відносяться й рішення адміністрації підприємствапро зниження зарплати або збільшення робочого дня в умовах загрози банкрутства;
4.  безперечна правомірність дій сторони, щомає силову перевагу, коли ці дії пов'язані із забезпеченням життєво важливихдля даної структури проблем, наприклад, негайне звільнення працівника, щодопустив вчинок, який спричинив серйозний матеріальний або моральний збитокорганізації. До числа таких вчинків можуть бути віднесені розголошенняпрацівником комерційної таємниці, ненадання медичним працівником невідкладноїдопомоги пацієнтові, зрив занять викладачем і т.п.;
5.  будь-які прояви деструктивних форм поводження збоку членів організації, такі, наприклад, як пияцтво, наркоманія, розкраданнямайна, прогули, порушення техніки безпеки й т.п.
Силова тактика також має свої специфічні прояви й на поведінковомурівні. Тут вона виражається в наступних поведінкових формах:
1.  використанні переважно примусових, силових методіввпливу при обмеженому залученні виховних засобів, які в розглянутих умовахможуть виявитися малоефективними;
2.  застосуванні твердого, наказного стилю спілкування,розрахованого на беззаперечне підпорядкування однієї сторони конфлікту іншій;
3.  використанні з метою забезпечення успіху силової тактикимеханізму конкуренції, що був відомий уже давнім римлянам за назвою методу«розділяй і пануй» і який нерідко застосовується й понині під більш звичноюназвою механізму стримань і противаг; ці механізми найчастіше використовуютьсяна практиці у вигляді сполучення засобів покарання для недбайливих тазаохочення для сумлінних працівників.
Незважаючи на відзначені серйозні слабкості, саме ці двірозглянуті тактики найбільш широко застосовуються в практиці регулюванняконфліктів. І це масове використання методів відходу й боротьби не випадково.Існує ряд причин особливої поширеності саме цих тактик, однаково розрахованихна виграш, перемогу однієї сторони й програш, поразка в конфлікті іншоїсторони. Перша причина — історичного характеру: саме тактики «виграш — програш»як найбільш прості були першими засвоєними людьми способами розв’язанняконфліктів. За тисячоріччя їхнього використання людьми накопичений найбагатшийдосвід їхнього застосування в найрізноманітніших ситуаціях. Друга причина — психологічного характеру: використання цих тактик придбало згодом майжеавтоматичний, рефлексивний характер, стало стійким психологічним стереотипом,що глибоко вкоренився в людській свідомості.
У силу цих причин методи запобігання та боротьби залишаютьсяпереважними дотепер при вирішенні конфліктних ситуацій. Навіть у сучасномуцивілізованому суспільстві, де більшість людей відповідає на погрозу, уникаючивзаємодії. Якщо ж відхід від конфлікту неможливий, мобілізуються всі ресурси,щоб змусити супротивника підкоритися. Така реакція виникає часто неусвідомленой дотепер є універсальною. Хоча ми не рятуємося від супротивника втечею в ліс іне боремося з ним за допомогою стріл і копій, більшість так званих «нових формрозв’язання конфліктів зводяться зрештою все до тих же двох тактик:
1.  відхід від спілкування, втеча, спроба перервативзаємини;
2.  силові прийоми, боротьба, спробиперемогти іншого силоміць.
В обох цих тактиках так чи інакше реалізується той самий підхід,виражений формулою «виграш — програш».
Про широке поширення саме цього підходу свідчать такі широкорозповсюджені в сучасному суспільстві явища, як звільнення працівників,розірвання шлюбів, соціально-політичні конфлікти у вигляді страйків,терористичних актів, холодних і гарячих війн, Збиток, що спричиняєься методамиподібного роду розв’язання конфліктів, настільки великий, що важко піддаєтьсяобліку. Так, за свідченням американських конфліктологів, звільнення тількиодного керівника нижчої ланки в промисловості завдає фірмі фінансовий збиток урозмірі приблизно 20 тис. дол.
В зв'язку із цим сучасна конфліктологія оцінює тактику відходу йборотьби, засновану на принципі «виграш — програш» переважно негативно,кваліфікуючи її як прояв ірраціональних, «помилкових рефлексів» при розвязанніконфліктів.

1.3 Тактики «виграш — виграш»
Їм протиставляються засновані на принципі «виграш — виграш»цивілізовані, ґрунтовно раціоналізовані методи:
1.  тактика однобічних поступок;
2.  тактика компромісів,взаємовигідних угод або співробітництва.
Ці тактики більш різноманітні й багаті за своїм змістом, хоча йбільше складні для реалізації на практиці, оскільки жадають від учасниківконфлікту певного рівня конфліктологічної грамотності. Їхня загальна риса — націленість на конструктивне розв’язання конфлікту, зниження рівнянапруженості, підвищення рівня згуртованості організації. Оволодіння цимитактиками є необхідною умовою ефективності сучасної управлінської діяльності.Один з різновидів тактик подібного роду є метод однобічних поступок абопристосування.
Для успішного застосування цього методу також існує рядспецифічних передумов, пов'язаних з конкретними особливостями конфліктноїситуації:
1.  явна помилка, що виявилася в ходіконфлікту, допущена однієї зі сторін, наприклад, адміністрацією заводу, привстановленні норм виробітку виробленої продукції; у цих умовах неможливий нівідхід від конфлікту, ні його силове придушення, а єдино можливою тактикою, щодопоможе адміністрації «зберегти особу» стане поступка працівникам у вигляді,наприклад, зниження до розумної межі норм виробітку. Подібний крокадміністрації безсумнівно буде сприйнятий як прояв її самокритичності, їїздатності до об'єктивної оцінки вимог працівників, що в остаточному підсумкуприведе до зміцнення єдності колективу, підвищенню ефективності його роботи;
2.  в умовах, коли значимість необхідноїпоступки для однієї з сторін виявляється непорівнянної з її значенням для іншоїсторони. У цих обставинах, ідучи на деякі невеликі поступки, одна стороназапобігає можливості значного викиду конфліктної енергії іншою стороною й тимсамим знов-таки домагається відновлення згоди. Так, задовольнивши проханняспівробітника про надання короткочасної позачергової відпустки з родиннихобставин, керівник не тільки запобігає можливому конфлікту, але й здобуває вособі цього співробітника нового союзника;
3.  напередодні можливих у найближчомумайбутньому кризових подій для групи, коли необхідно берегти сили, енергію, ресурсидля цього майбутнього й ціною поступок зберегти в даний період мир і спокій;
4.  до тактики поступок поволі доводитьсяприбігати тоді, коли відмова від них загрожує однієї зі сторін значно більшесерйозною безпосередньою втратою, коли складається ситуація вибору, якговорять, «між життям і гаманцем». Подібна ситуація нерідко виникає при веденніпереговорів зі злочинцями, що захопили заручників.
Все-таки й метод однобічних поступок має свої слабкості, оскількивін не повністю, а лише частково реалізує принцип «виграш — виграш». Адже прийого застосуванні вигоду одержує лише одна сторона, а друга так чи інакшевиявляється в збитку, що рано або пізно може виявитися джерелом новоїнапруженості. Тому більше надійним, ефективним методом регулювання конфліктувизнається тактика компромісу, взаємних поступок, що у перспективі може статинайбільш надійною основою довгострокового співробітництва. Ця тактика знаходитьусе більше широке застосування в демократичних країнах і розглядається вконфліктології в якості класичного, тобто зразкового способу розв’язанняконфліктних ситуацій.
Під компромісом розуміється шлях взаємних поступок, взаємовигідноїугоди, створення умов для хоча б часткового задоволення інтересів протиборчихсторін. Компроміс, таким чином, є вид угод, заснованих на взаємномукоректуванні позицій обох сторін по обговорюваних проблемах, пошуквзаємоприйнятої позиції по спірних питаннях.
Звичайно, для успішної реалізації цього методу необхідний деякийкомплекс сприятливих умов. До числа таких умов можна віднести:
1.  готовність обох сторін до реалізації своїхцілей шляхом взаємних поступок за принципом «виграш — виграш» або «віддай — одержи»;
2.  повну неможливість розв’язання конфліктусиловим методом або способом відходу, тобто за принципом «виграш — програш».
У реалізації цього методу більшу роль грає такий універсальниймеханізм регулювання конфлікту, як переговори. Переговірний процес, проведеннядискусій найбільшою мірою дозволяють виявити точки дотику інтересівсупротивників, так називані «зони згоди». Надзвичайно корисно починатипереговори з питань, що входять у цю зону й дозволяють іншій стороні сказати«Так!». Але для успіху переговорів необхідне дотримання цілого ряду умов,наприклад, визначити місце й строки їхнього проведення, склад учасників,наявність посередників, форми прийняття рішень і ряд інших умов.
Звичайно й тактика компромісу, найважливішим елементом якоївиступають переговори, не є універсальної, безвідмовної у всіх видахконфліктних ситуацій. Її застосування також, як і використання іншихрозглянутих методів, є проблемним, сполучено з рядом труднощів, що виникаютьпри практичному використанні тактики компромісів. Найбільше часто виникаютьтакі труднощі:
1.  відмова однієї зі сторін від спочаткузайнятої позиції через виявлення в ході переговорів її нереалістичності;
2.  вироблене рішення через взаємні поступкиможе виявитися суперечливим, нечітким і тому важко здійсненним. Так, обіцянки,дані обома сторонами прискорити виконання взаємних зобов'язань, можутьвиявитися незабезпеченими ресурсами, які в них реально є;
3.  наявність в прийнятій компромісній угоди елементівсумніву, що з часом може привести до послаблення або розірвання домовленостей.
Але незважаючи на ці й деякі інші труднощі компромісні рішення єоптимальними для розв’язання конфліктної ситуації, оскільки вони мають багатоявних достоїнств, найважливіші з яких полягають у тому, що вони:
1.  сприяють виявленню й врахуваннювзаємних інтересів, будучи націлені на взаємовигідний результат за принципом«виграш — виграш»;
2.  демонструють повагу сторін допрофесіоналізму й чеснот один одного.
Таким є основний зміст тактики взаємовигідного співробітництва, щовизнається наукою як найбільш ефективний спосіб врегулювання конфлікту.
 
1.4 Тактика прихованих дій та проблема«ціни конфлікту»
При аналізі проблем керування конфліктом більшість дослідниківпідкреслюють «високу ціну» його успішного розв’язання. Ця висока цінаконструктивного розв’язання конфлікту виявляється з особливою ясністю при їїпорівнянні з негативними підсумками нерозв’язаного конфлікту. Ці результативиявляються діаметрально протилежними. Так, результати міжособистісного абоміжгрупового конфлікту характеризуються в такий спосіб.Невдача в розв’язанніконфлікту має результат, що виражається такими психологічними категоріями, як:тривога, безпорадність, сум'яття, самітність, розвал, поляризація, високийкров'яний тиск, стрес.
І навпроти, успішне врегулювання конфлікту приводить до ситуації,що оцінюється зовсім в інших термінах: спокій, веселощі, кипуча енергія, щастя,відкритість, ефективність, відчуття сили, радість спілкування, почуття успіху,відчуття розширення можливостей, почуття ліктя, зміни, ріст позитивнихособистих якостей, мир, розслаблення, міцне здоров'я, спокійний сон.
Але негативні наслідки конфліктів можуть бути, звичайно, не тількипсихологічними, але й соціальними, вони нерідко несуть із собою втративеличезних матеріальних і людських ресурсів. Особливо руйнівними можуть бутинаслідки великомасштабних конфліктів, таких, як масові мітинги й демонстраціїпротесту, страйку, повстання, революції й війни. Причому той або іншийрезультат конфлікту багато в чому залежить від способу його розвязання. Яквідзначалося, найбільш надійним шляхом до позитивного результату є тактикавзаємовигідного співробітництва, компромісу, переговорів.
Звичайно, при цьому не слід забувати, що в конфлікті більшу рольграють не тільки раціональні, але й ірраціональні фактори. Конфлікт частосупроводжується розгулом емоцій, високим розжаренням страстей. Під їхнімвпливом протиборчі сторони нерідко використають такі засоби досягнення бажаногорезультату, які не тільки далекі від рекомендованих наукою, але й взагалісуперечать загальноприйнятим нормам людської моральності. Концентрованимвираженням негативних прийомів розв’язання соціальних протиріч є так званийметод схованих дій, або дій нишком. Використання цієї ризикованої тактикиособливо часто веде до руйнівних наслідків.
У рамках цього методу використаються такі засоби, як підкуп,обман, створення штучних перешкод у діяльності організації, змови, інтриги йінші подібні способи «підкилимної боротьби». Серед відомих історичних прикладівздійснення подібної тактики змова проти римського імператора Цезаря,організована його друзями на чолі із Брутом, а також змова групи придворнихпроти російського імператора Павла I, у якому взяв участь і його синаОлександр. На жаль, використання методів подібного роду триває й у сучасномусвіті, приклади цього легко навести, фактів пре достатньо. Сприятливимсоціальним середовищем для застосування цієї тактики є низький рівеньуправлінської, політичної й загальної культури, а також кризовий стан сучасногосуспільства.
Використання цього способу веління в конфліктній ситуації має йдеякі інші передумови, до їх числа відносяться:
1.  прагнення сторін приховати свою участь уборотьбі, що розгортається, із психологічних, економічних або інших міркувань.Так, потужний викид «компромату» через засоби масової інформації проти того абоіншого кандидата організується на виборах, як правило, його суперником, що претендуєна те ж місце, хоча він при цьому, звичайно, воліє залишитися в тіні,спостерігаючи з гори, подібно мавпі з китайської притчі, як під горою б'ютьсятигри;
2.  відома силова нерівність сторін, підвищенийризик для слабкої сторони у випадку її відкритої участі в конфлікті. Самеобставинами подібного роду продиктовані дії анонімника, що шле вищомуначальству донос на свого безпосереднього керівника в надії таким шляхомвирішити на свою користь виниклі розбіжності.
Ризикованість застосування цього методу полягає в тому, що вінтаїть у собі небезпеку негативних наслідків в умовах, коли таємне стає явним. Уцьому випадку буває важко уникнути різкого падіння престижу тієї або іншоїсторони конфлікту, актів протесту або відплати.
 

2 Основні механізми тактики взаємного виграшу
 
2.1 Механізми здійснення тактики компромісу
Саме тому найбільш ефективною в порівнянні із цією тактикою, атакож у порівнянні з тактиками відходу, застосування сили й використанняоднобічних поступок визнається тактика взаємного виграшу.
Переваги підходу «виграш — виграш» полягає в тім, що вигодуодержують обидві сторони, у зв'язку із чим ухвалене рішення здобуває більшміцний, сталий характер. У зв'язку з цим у конфліктологічній літературі цятактика розроблена найбільше глибоко й детально, включаючи не тільки їїпередумови, переваги й недоліки, але й механізми її практичного здійснення.
Ці механізми покликані вирішити два основні завдання:
1.  збір всебічної інформації, повної бази данихпро конфлікт;
2.  вироблення основних форм поводженняучасників конфлікту, що забезпечують його успішне врегулювання.
Вирішення першого із цих завдань забезпечується поглибленимвивченням конфліктної ситуації, врахуванням всіх факторів, що викликаликонфлікт. Як найбільш зручний спосіб її практичного здійснення пропонуєтьсяскладати карту конфлікту, основні елементи якої: опис суті проблем, щовикликали конфлікт, визначення природи конфлікту (психологічний абосоціальної); перелік учасників конфлікту (окремих осіб, груп, відділів,організацій). І найважливіше — характеристика потреб учасників конфлікту, аможливо, і виниклих у них побоювань у зв'язку з появою перешкод, що заважаютьзадоволенню тих або інших потреб.
Однак оволодіння інформацією про конфлікт — необхідна, аленедостатня умова його успішного врегулювання. Для досягнення цієї складної метинеобхідно також вирішити й інше завдання — забезпечення на основі цієїінформації певним чином організованих дій, поводження учасників конфлікту.Інформація, узята сама по собі,- явище невидиме, ефемерне, погано контрольоване.Вона знаходить зримі форми тільки в спілкуванні людей, вербальному йневербальному. Народившись у процесі спілкування, конфлікт тільки в процесіспілкування може бути й переборений.
 
2.2 Трансформація конфліктних взаємин увідносини згоди
Трансформація конфліктних взаємин у відносини згоди досягається,як показує досвід, у результаті здійснення наступних дій або кроків:
1.  необхідно виділити спеціальний час дляспілкування, розмови, дискусії. При цьому часто доводиться переборювати бажанняіншої сторони піти від контакту, удатися до тактики відходу. Щоб переборотитаке бажання, важливо переконати іншого в тому, що подолання розбіжностейвигідно і йому. Важливо не зв'язувати іншу сторону ніякими попереднімизобов'язаннями, крім участі в майбутньому діалозі й виключення при йогопроведенні залякування й погроз, тобто спроб силового тиску. Однак доситьважливо завчасно домовитися про ухвалення рішення про закінчення зустрічітільки по взаємній згоді, щоб не допустити, наскільки це буде можливо, її передчасногозакінчення, тобто її припинення до створення умов для переходу до наступногоетапу. Але для цього потрібно виконати й деякі інші кроки.
2.  варто забезпечити сприятливу ситуацію навесь період проведення зустрічі. Що це значить? Це означає створення необхіднихзручностей для спокійного проведення зустрічі. У приміщенні, де ведетьсябесіда, не повинно бути сторонніх, варто уникати й телефонних дзвінків. Кориснозвернути увагу й на такі дріб'язки, як температура в приміщенні, освітлення йт.п. Потрібно заздалегідь приготуватися до тривалого обговорення конфлікту усерйозній нервовій напрузі. Корисно зберігати в таємниці зміст бесід надалі доповного врегулювання конфлікту. Тільки дотримання цих основних умов проведеннязустрічі забезпечить успіх головного, третього кроку регулювання конфлікту.
3.  дотримання основних правил обговорення проблеми. Ці прийомиведення переговорів будуть докладно розглянуті в одній з наступних глав, тут жевкажемо лише самі головні з них:
4.  • насамперед із самого початку діалогу варто виразити оптимістичнунадію на досягнення в результаті взаємовигідного рішення. Після цього кориснонагадати про необхідність дотримання попередньо погоджених умов проведеннябесіди: не переривати обговорення передчасно, утримуватися від силових ігор іт.п.;
5.  • після цих вступних зауважень доцільно перейти до наступногомоменту бесіди: сформулювати суть виниклої проблеми й запросити співрозмовникавикласти своє бачення виниклої ситуації, що й буде означати початок основногопроцесу переговорів. У процесі його розвитку не слід відволікатися відпоставленої проблеми, обговорювати погоду, розповідати анекдоти й т.п. Не требай виражати сумніву в успіху зустрічі. Потрібно прикласти максимум зусиль, щобнаправити бесіду до конструктивного результату. Із цією метою можна, наприклад,висловити співчуття із приводу свого поводження в минулому, заявити про своюготовність піти на поступки по спірному питанню, виразити розуміння проблемспіврозмовника, добрі почуття, повагу до нього, прагнення до пошукувзаємоприйнятих рішень;
6.  • при налагодженні такого процесу обміну жестами примирення йнаступає зрештою вирішальний момент діалогу, у підсумку якого слабшаєнапруженість, підсилюється довіра й досягається бажаний прорив у взаєминах, щодозволяють укласти договір про розв’язання конфлікту на взаємовигідних умовах.
7.  укладання договору і є завершальноючастиною процесу врегулювання конфлікту на основі тактики компромісу. Але длятого щоб договір став міцним, здійсненним, він повинен бути взаємовигідний, збалансованим,компромісним. Причому рішення повинно бути конкретним, точно визначати, хто,коли й що повинен робити, і не складатися із загальних фраз про взаємоповагу,щирість один з одним і т.п. Досягнуту угода найкраще, не покладаючись на своюпам'ять, оформити в письмовому виді, а його копію вручити кожній стороніконфлікту. Звичайно, під час обговорення сімейних проблем письмовий договірможе й не знадобитися, але у виробничому конфлікті він необхідний.
Розглянутий процес проведення діалогу з метою врегулюванняконфлікту на основі тактики компромісу одержав найменування чотирикроковогометоду. Він рекомендується конфліктологами як найбільш ефективний спосібперетворення конфліктного поводження у відносини співробітництва.
Такими є деякі методи розв’язання конфлікту шляхом відходу, сили,однобічних і взаємовигідних поступок. Кожна із цих тактик реалізується задопомогою специфічних, тільки їй властивих засобів, механізмів.
Але існують і деякі універсальні вимоги щодо успішного розв’язанняконфлікту. Їх іноді називають стратегічними. Ці вимоги виходять із необхідностіврахування в кожній конфліктній ситуації деяких властивостей психіки, які такчи інакше властиві кожній людині, такі, як прагнення до волі й творчості,почуття власної гідності, віра в добро й справедливість та ін. Слід зазначити,що ці вимоги відносяться до сфери поводження, а не до сфери свідомості, доспособу поводження, а не до напряму думок. Останній важко виявити, а тим більшезмінити. Сфера поводження, навпроти, досить легко виявляється як навербальному, так і на невербальному рівні, навіть у таких явищах, як виразочей, міміка, пози й жести т інші невербальні засоби спілкування. Тому їх легшерозпізнавати й коректувати, змінювати в потрібному напрямку.
Універсальні прийоми регулювання конфлікту часто розглядаютьметодом контрасту, підрозділяючи їх на негативні й позитивні.
 

2.3 Негативні методи
Під негативними методами розуміються такі, які не слідвикористовувати в конфліктній ситуації, якщо учасники хочуть її конструктивногорозв’язання, особливо в рамках розглянутих вище тактик, заснованих на принципі«виграш — виграш». До їхнього числа відносяться наступні методи:
1.  постійне перебивання партнера в ході бесіди,створення перешкод до вільного вираження їм своєї позиції;
2.  виявлення до іншого своєї особистоїворожості, антипатії;
3.  дріб'язкові причіпки, не пов'язані ізсуттю справи;
4.  приниження партнера, негативна оцінка йогоособистості;
5.  спроби залякати співрозмовника, погрози;
6.  підкреслення різниці між собою й партнером;
7.  зменшення внеску партнера в спільнусправу й перебільшення своїх заслуг;
8.  систематичні відмови у відповідь наконструктивні пропозиції партнера, постійне заперечення справедливості йогослів;
9.  прояви нещирості, лицемірства.
До числа негативних прийомів невербального рівня відносяться:порушення персонального простору партнера, зневажливі жести на його адресу йін.
Отже, усього цього треба уникати в умовах конфлікту. Використанняподібних прийомів може призвести до зростання емоційної напруженості, до посиленняконфлікту, навіть в умовах, коли його конструктивне розв’язання здається зовсімблизьким.
 

2.4 Позитивні методи
Зовсім інший характер носять позитивні методи регулюванняконфлікту. Вони служать не тільки цілям розв’язання конфліктних ситуацій, алеможуть грати й профілактичну роль, попереджати конфлікти, особливодеструктивні. Їх можна умовно розділити на чотири групи:
1.  рекомендації самого загального характеру, що відносятьсяне тільки до конфліктної взаємодії, але й до будь-якого виду спілкування людей.До їхнього числа відносяться такі правила, як постійна увага до співрозмовника,здатність терпляче вислухувати його; доброзичливе, дружелюбне, поважневідношення до нього; постійна підтримка зворотного зв'язку зі співрозмовником,що відповідає реагуванню на його поводження; деяке вповільнення темпу, ритмубесіди в тому випадку, якщо виявляється, що співрозмовник зайво схвильований;прагнення співчувати партнерові, відчувати ті ж самі почуття, які характернідля людини, що перебуває поруч із вами, тобто, виявляти здатність до співчуття,емпатію.
2.  блок методів, які використовуються напочатковій, переважно ще дословесній фазі бесід, переговорів, проведених зметою розв’язання конфліктної ситуації. На цій фазі важливо дати можливістьбільш повно виговоритися співрозмовникові, не намагаючись його перебивати, датийому можливість, як говорять, «випустити пару»; показати мімікою, жестами, щови розумієте стан партнера; зменшити соціальну дистанцію, навіть торкнутисяйого плеча, посміхнутися.
3.  основні рекомендації на другій,основній фазі бесіди або переговорів можна звести до наступного: потрібно хочаб на короткий час відволікти або перемкнути увагу співрозмовника із предметаконфлікту, дати йому невеликий перепочинок від емоційної напруги, запропонувавшихоча б випити чашку кава, закурити, або просто сказати йому що-небудь приємне:запропонувати присісти, але бажано не навпроти один одного, оскільки такапозиція, як уважають психологи, не зменшує, а підсилює конфронтацію, а поруч,на відстані до напівметра, під вутлому друг до друга; тільки після цихпопередніх поведінкових акцій варто приступитися до обговорення проблеми, щовикликала конфлікт; при цьому корисно якщо буде потреба визнати й свою провинуза виникнення протиборства; потрібно визнати й правоту співрозмовника в тихпунктах, де він виявився правим; важливо в процесі обговорення підкреслюватиспільність, а не тільки розходження в інтересах сторін; не менш важливозвернути увагу на кращі якості співрозмовника, які є в партнері і які допоможутьйому впоратися зі своїм хвилюванням і знайти оптимальний вихід зі сформованоїситуації; звичайно, найкраще вирішити питання, що призвело до розбіжностейпитання відразу ж або спробувати вирішити його в найкоротший термін, тому щозволікання, як правило, тільки збільшує ситуацію.
4.  рекомендації універсального характеру, що утворятьблок спеціальних, оперативних прийомів, можуть бути використані в складнихконфліктних ситуаціях. Вони припускають облік слабких, уразливих місць упозиції співрозмовника, а також деяких болючих точок його як особистості. Так,у деяких випадках варто показати співрозмовникові, що він надто різкий увисловлюванях, прийнявши із цією метою підкреслено ввічливий тон; іноді буваєнеобхідно виявити до партнера більше сильну агресію, чим та, котрупродемонстрував він; можна сказати співрозмовникові про ті негативні наслідкиконфліктної ситуації, які можуть піти для нього особисто; і нарешті, інодіварто показати, що задоволення його вимог може привести до негативних наслідківдля людей, думкою яких він дорожить.
Звичайно, всі зазначені тактики й прийоми можуть уточнюватися,удосконалюватися при їхньому застосуванні для регулювання конкретнихконфліктних ситуацій, кожна з яких неповторна.
Досвідчений керівник, накопичуючи досвід керування конфліктами,поступово перетворює його у свого роду зведення правил, кодекс принципів. Однез таких зведень правил поводження в конфліктній ситуації пропонує конфліктологВ. И. Андрєєв. Це такі правила:
1.  Не прагніть домінувати будь-що-будь.
2.  Будьте принципові, але не боріться зарадипринципів.
3.  Помятайте , що прямолінійністьгарна, але не завжди.
4.  Критикуйте, але не критиканствуйте!
5.  Частіше посміхайтеся! Посмішка малокоштує, але дорого цінується.
6.  Традиції гарні, але до певної межі.
7.  Сказати правдутежтреба вміти.
8.  Будьте незалежні, але не самовпевнені!
9.  Не перетворюйте наполегливість, унастирливість!
10.Не чекайте справедливості до себе,якщо ви самі несправедливі.
11.Не переоцінюйте свої здатності йможливості.
12.Не проявляйте ініціативу там, де в нійнемає потреби.
13.Проявляйте доброзичливість!
14.Проявляйте витримку й спокій убудь-якій ситуації.
15.Реалізуйте себе у творчості, а не вконфліктах!
Подібні кодекси не тільки є узагальненням змісту сучасної теоріїкерування конфліктом, але й служать практичним керівництвом для регулюванняповодження людей у конфліктній ситуації. Саме ця різноманітна практикарозв’язання конфліктів перешкоджає догматизації сформованих правил і норм,сприяючи їхньому подальшому вдосконалюванню й розвитку.
 

3 Результати керування конфліктом
Найбільш переконливим свідченням ефективності застосування якзагальних стратегічних принципів, так і конкретних тактик регулюванняконфліктів служать реальні результати. Результати керування конфліктом можуть бутидвох видів:
1.  позитивні, або конструктивні.
2.  негативні, або деструктивні.
Позитивний, або конструктивний результат успішно розв’язаногоконфлікту може бути виражений в:
1.  розрядженні емоційної напруги;
2.  глибокому взаєморозумінні сторін, їхньомузближенні, забезпеченні бажаного результату;
3.  зростанні продуктивності праці,стимуляції соціальних змін, прогресу;
4.  розкритті наявних протиріч і визначеннішляхів їхнього подолання;
5.  збільшенні можливостей переоцінки колишніхцінностей і норм;
6.  посиленні взаємної довіри, терпимостічленів даної групи, їхньої згуртованості
На думку класика американської конфліктології Льюїса Козера, самеці позитивні функції конфліктів є джерелом соціальної зміни й розвитку. Однаквін уважає що, ця соціальна функція конфлікту вільно реалізується тільки вумовах демократичного, плюралістичного суспільства. У суспільствах женедемократичних, в умовах панування методів насильства конфлікти здобуваютьхарактер конфронтації, ворожнечі між групами й класами, служать джереломруйнування соціальних зв'язків і навіть самого суспільства, тобто маютьпереважно негативні наслідки.
Ці негативні наслідки конфліктів полягають у наступному:
1.  у почутті незадоволеності, пригніченості,депресії, зниженні активності, падінні продуктивності праці, плинності кадрів;
2.  у низькому ступені співробітництва, дистанціюванній відчуженні між конфліктуючими сторонами;
3.  у ствердженні «комплексу ворога», тобто уявленьпро іншу сторону як про ворога;
4.  у тенденції до збільшення ворожості між сторонами вміру зменшення співробітництва;
5.  у збереженні можливості подальшоїескалації конфлікту.
 

Висновок
Ці негативні наслідки конфліктів можливі й у демократичнихсуспільствах, якщо в конфліктних ситуаціях у силу тих або інших причин невикористаються відповідні методи конфліктного керування.
Але негативні наслідки конфліктів можуть бути, звичайно, не тількипсихологічними, але й соціальними, вони нерідко несуть із собою втративеличезних матеріальних і людських ресурсів. Особливо руйнівними можуть бутинаслідки великомасштабних конфліктів, таких, як масові мітинги й демонстраціїпротесту, страйку, повстання, революції й війни. Причому той або іншийрезультат конфлікту багато в чому залежить від способу його розвязання. Яквідзначалося, найбільш надійним шляхом до позитивного результату є тактикавзаємовигідного співробітництва, компромісу, переговорів.
Зіставлення двох полярних за своїм характером типів завершенняконфліктної ситуації ще раз показує високу ціну ефективного керуванняконфліктом, а також особливе соціальне й психологічне значення його своєчасногопопередження.

Література
 
1.Андрєєв В.И. Саморозвиток культуридозволу конфліктів. \\ Хрестоматія по соціальній психології. — М: Міжнароднапедагогічна академія. 2005. — С. 82.
2.Дэн Д. Подолання розбіжностей. — Спб.:Інститут особистості, 2008. — С. 17.
3.Карнелиус X., Фейр Ш. Виграти можекожний. — М.: Стрингер, 1997.