КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім.ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Інститутпіслядипломної освіти
КОНТРОЛЬНАРОБОТА
ВІКОВАПСИХОЛОГІЯ
НАТЕМУ:
КРИЗИДОРОСЛОСТІ: ХАРАКТЕРИСТИКА, УМОВИ ЗАПОБІГАННЯ ТА РОЗВ‘ЯЗАННЯ
Робота студента групи 210/32
Покотило
м.Київ 2011
Зміст
Вступ
Кризидорослості. Загальні риси вікових змін та перші ознаки кризи
Характеристикикриз дорослості
Умовизапобігання та шляхи подолання криз. Дисгармонійність розвитку життєвих ролей
Життєвакриза як рольовий конфлікт
Шляхиподолання
«Терапіяроллю» (психодрама)
«Терапіяролі» (трансакційний аналіз)
Практична частина
Список використаноїлітератури
Вступ
“Життєва криза[1]”— феномен внутрішнього світу людини, який виявляється в різних формахпереживання непродуктивності свого життєвого шляху і є його поворотним пунктом,який виникає в ситуації неможливості реалізації життєвого замислу, що склався.
Існують різніпогляди щодо самої природи виникнення і перебігу життєвої кризи: або вонавиникає як емоційна реакція людини на загрозливу ситуацію перешкод у процесідосягнення життєво важливої мети і ці перешкоди неможливо подолати звичнимспособом[2]; або криза може виникнутиі в умовах, які зовні виглядають ніби цілком мирно. Проте, існують ситуації,які є кризовими для всіх або більшості людей: вступ дитини до дитячого садка,до школи, підлітковий вік, закінчення школи, початок трудової діяльності,народження дитини в сім’ї, вихід на пенсію тощо. Такі ситуації, закономірнозмінюючи одна одну протягом життя людини, визначаються як кризи розвитку. Самев такі періоди життя висуває до людини найбільші вимоги.
З огляду на думкупевних авторитетів психології[3] класифікувати життєвікризи можна об'єднавши їх в одну більш менш повну систему:
вікові(нормативні кризи) — криза одного, трьох років, підліткова криза, кризатридцяти років, криза “середини” життя тощо;
за критеріємтривалості: мікрокризи — кілька хвилин; короткочасні — близько чотирьох — шеститижнів; довготривалі — до одного року;
за критеріємрезультативності: конструктивні, деструктивні;
діяльніснимкритерієм: криза операційного аспекту життєдіяльності: “не знаю, як жити далі”;криза мотиваційно-цільового аспекту: “не знаю, для чого жити далі”; кризасмислового аспекту: “не знаю, навіщо взагалі жити далі”;
критеріємдетермінованості: кризи, викликані інтрапсихічними чинниками; кризи, викликаніситуаційними чинниками;
за критеріємскладності: прості кризи, викликані однією подією; багатовимірні кризи, щоторкаються майже всіх аспектів індивідуального життя людини.
Зрештою кризапостає водночас і як загроза для особистості, і як можливість для росту. Цескладний феномен індивідуального життя людини, який має ряд особливостей, бо укризовій ситуації порушується вся система самоорганізації (індивід потрапляєситуацію, де панують емоції); влада негативних емоцій гальмує і створюєтруднощі для пошуку основної суперечності життя в період кризи та іншіособливості. Криза є болючим, гострим періодом розвитку людини, хоча може і небути обов’язковим симптомом переходу від одного стабільного періоду до іншого.Бо неминучими є не кризи, а переломи, якісні зрушення у розвитку[4].
Загалом існуютьдві принципові позиції у розумінні критичного періоду:
1. визнаннякритичних періодів необхідним моментом розвитку (позиція Л.С. Виготського, Д.Б.Ельконіна). За Л.С. Виготським криза – це природній і закономірний етапрозвитку, в ході якого відбувається кардинальна і бурхлива перебудовасоціальної ситуації розвитку, що склалася, і формування центральногоновоутворення віку (акцент на психологічних механізмах розвитку).
2. Визнаннянеобхідності якісних змін у розвитку, переходу до нової системи взаємин. (акцентна зовнішніх, соціальних умовах, а не психологічних механізмах розвитку (позиціяО.М. Леонтьєва, Л.І. Божович та ін.).
Але життєвий шляхлюдини — це історія формування і розвитку особистості в певному суспільстві,сучасника певної епохи і ровесника певного покоління. Разом з тим, фазижиттєвого шляху датуються історичними подіями, зміною способів виховання,змінами способу життя і системи відносин, сумою цінностей і життєвою програмою— цілями і смислом життя, якими така особистість володіє… Практично, ступенісуспільного виховання, освіти і навчання, що складають сукупність підготовчихфаз життєвого шляху, формування особистості стали визначальнимихарактеристиками періодів росту і дозрівання[5].
Кризи дорослості.Загальні риси вікових змін та перші ознаки кризи
Потреба в розумінні закономірностей розвитку людини в процесіжиття існувала з давніх часів. Так, наведемо деякі погляди щодо періодизаціїжиттєвого циклу людини, відомі зі стародавності до наших днів.
Давньокитайска класифікація
Молодість до 20 років
Вік вступу в шлюб до 30 років
Вік виконання суспільних обов'язків до 40 років
Пізнання власних помилок до 50 років
Останній період творчого життя до 60 років
Бажаний вік до 70 років
Старість від 70 років
Класифікація віків життя по Піфагору (VІ в. до н.е.)
Період становлення 0-20 років (весна)
Молода людина 20-40 років (літо)
Людина в розквіті сил 40-60 років (осінь)
Стара і згасаюча людина 60-80 років (зима)
Класифікація віків життя по Гіппократу (IV в. до н.е.)
Перший період 0-7 років
Другий період 7-14 років
Третій період 14-21 рік
Четвертий період 21-28 років
П'ятий період 28-35 років
Шостий період 35-42 роки
Сьомий період 42-49 років
Восьмий період 49-56 років
Дев'ятий період 56-63 років
Десятий період 63-70 років
В силу багатьохоб'єктивних і суб'єктивних факторів дослідити кризи розвитку дорослого життя людинидосить складно. Разом з тим, дослідження під керівництвом Б.Г. Ананьєва, Б.С.Братуся, В.І. Слободчикова та інших, дозволили стверджувати, що за межамидитинства розвиток не відбувається лінійно, а складно, суперечливо, кризово.Проте критичні періоди не такі різкі, як це було у підлітковому віці, не єтакими прив'язаними до вікових рамок. Як правило, вони проходять більш гладко,інтеріоризовано, і менш драматично, ніж кризи дитинства.
Разом з тим, особистіснізрушення найчастіше зв’язані з наступними періодами життя: 28-34 роки, 40-45років, 50-55 років. Можна думати, що саме на цей час припадають кризидорослості, оскільки в інтервалах між ними розвиток як правило проходить більшрівномірно, відбувається нагромадження суперечностей, які яскраво виявляютьсяпід час кризи[6].
Зрозуміло, що таківікові рамки є достатньо умовними. Як характер, так і терміни тих чи інших кризможуть помітно змінюватися в залежності від конкретних особливостей двохосновних умов протікання психічних процесів: фізіологічних та зовнішніхсоціальних умов (зміна соціальних очікувань тощо).
Кожному із зазначенихперіодів властива своя феноменологія[7].
Коли душевномуспокою загрожує небезпека, є вік за 40 років. Організм слабшає і починаєпомітно здавати… Наступає підведення підсумків: старість, про яку раніше недумалося, хоч і не наступило, проте заставляє людину відчувати своє дихання, — мимоволі з’являються думки про те, що кращий, найбільш працездатний періоджиття вже позаду, а зроблено так мало. Спливають у пам’яті мрії і очікуванняюності, починається їх порівняння з досягненнями і, звичайно, не на користьостанніх… Іноді з’являється смуток, похмурі думки: життя пройшло даремно,нічого не здобуто”.
З віком 50–55 пов’язаначергова психологічна нормативна криза, коли нагромаджений досвід дозволяєреалістично оцінити співвідношення очікуваного і досягнутого: людина починаєпідводити підсумки своєї попередньої діяльності і того, що вона зробила,задумуватись про смисл і цінність зробленого. Відтепер, заглядаючи у майбутнє,людина змушена переглядати свої цілі з урахуванням свого професійного статусу,фізичного стану і стану справ у сім’ї[8].
Першими ознакамикризи є зміна ставлення до того, що раніше здавалося важливим, значимим,цікавим, відштовхуючим. Це сигнал протікання глибокої внутрішньої роботи.Наступний етап – усвідомлення в тій чи іншій мірі того, що відбулося,визначення його людиною для себе. І, нарешті, останній етап – вкорінення новогоу світогляді, тобто появи нових вимог до себе і до інших, нових повсякденнихдій і звичок.
Особливо слідпідкреслити, що переломи і зрушення в розвитку дорослої людини виникають тоді,коли яскраво виражена невідповідність між наявними можливостями, областю знаньі умінь та системою смислових зв’язків зі світом. У періоди значногорозходження цих сторін діяльності і відбувається, нажаль, ще недостатньовивченні на сьогоднішній день нормативні кризи зрілості. Загалом вони виникаютьрідше, ніж у дитинстві, з великим часовим інтервалом (7-10 років) і більш тіснозалежать від “соціальної ситуації розвитку” (Л.С. Виготський). Як вженаголошувалося, кризи зрілості проходять достатньо усвідомлено і більшприховано, у внутрішньому плані, не демонстративно. Хоча близькі люди можуть помітитипідвищену тривожність, критичність стосовно власних зовнішніх і внутрішніхдосягнень, не стійкість поведінки, симптоми розчарування тощо.
І нормальнаособистість, це не та, яка позбавлена внутрішніх суперечностей і труднощів, — цеособистість, яка здатна внутрішньо приймати, усвідомлювати і оцінювати цісуперечності, здатна самостійно і продуктивно розв’язувати їх у відповідностізі своїми найбільш загальними цілями і моральними ідеалами, що веде до всенових і нових стадій, ступенів розвитку.
Характеристики криз дорослості
Життядорослої людини неминуче без криз нормальних, тобто вікових криз, які пов'язанііз завершенням певного етапу психічного розвитку і переходом до нового віковогоперіоду, і анормальних, або ненормативних криз, що виникають в складних умовахжиття і вимагають від людини дій, які перевершують її можливості, а в деякихвипадках такі кризи кардинально змінюють долю людини[9].
Біографічнікризи[10]характеризуються переживаннями та протиріччями у внутрішньому світі людини івиражають її суб'єктивне ставлення до подій у її житті або ж до життя в цілому.
Кризанереалізованості виникає в тому випадку, коли, на думку людини, життєвапрограма не виконана, коли вона незадоволена продуктивністю свого життя, не бачить,чи недооцінює свої досягнення, недооцінює суттєвих у минулому подій, які бвпливали на сьогоднішнє і майбутнє життя.
Кризаспустошеності виникає тоді, коли людина слабо уявляє собі актуальні зв'язки, щоведуть від минулого через сьогодення до майбутнього. Людина може усвідомлювативажливі і значимі досягнення у своєму житті, але на майбутнє у неї «немає сил»,вона не має конкретної мети, яка б приваблювала її.
Кризабезперспективності характеризується слабким усвідомленням потенційних зв'язківподій, проектів, планів на майбутнє. У людини є і активність, і досягнення, іцінні особистісні риси, але вона не може будувати нових життєвих програм,самовдосконалюватися, реалізовувати себе в різних ролях.
Кризи можутьвиникати і тоді, коли змінюються життєві ролі людини. Життєві ролі (особистісніролі) завжди пов'язані з важливими функціями людини, у власному і суспільномужитті. В одних людей зміна ролі проходить спокійно, без великих суперечностейпродуктивно і завершується прийняттям людиною нової ролі — так протікаєгармонійний розвиток. В інших, навпаки, — прийняття нової ролі викликає великісуперечності, небажання змиритися з новою роллю, відхилення у поведінці — цехарактерно для дисгармонійного розвитку. Життєва криза — це перехідний періоджиття, коли відбувається ламання і активна зміна життєвих ролей особистості, щохарактеризується неможливістю (або труднощами) засвоїти нову життєву роль, абоускладненням з можливістю позбутися старої життєвої ролі.
Іншим випадкомдисгармонійного розвитку особистості може бути нерозвинутість важливихпсихологічних ролей людини, що пов'язане з нерозвинутістю її важливихсоціальних функцій.
Вирізняють:кризи становлення особистості, їх ще називають віковими або нормативними, тобтотакими кризами, які необхідні для розвитку особистості. Ці кризихарактеризуються повними, якісними змінами, а саме змінами ролей, які виконуєлюдина в грі, навчанні, спілкуванні, праці, тобто зміни ролей, які потребуєпровідна діяльність.
Кризиздоров'я. Втратаздоров'я часто веде до значних проблем у житті людини, змінює спосіб їїіснування і соціальні функції, перекреслює наміри і життєві плани.
Термінальнікризи —визначені поняттям «термін» і пов'язані з «термінальними цінностями» людини.Наприклад, звістка про тяжку хворобу, що неминуче призведе до закінчення життя,може викликати кризу.
Кризизначущих стосунків. Для кожної людини дуже важливим є коло людей, з якими вона підтримуєпевні стосунки і грає певні міжособистісні ролі. Зміни у структурі цихстосунків призводять до кризового стану. Так, наприклад, смерть близькоїлюдини, розлучення, непорозуміння з дорослими дітьми, розлука супроводжуєтьсякризами і змінами міжрообистісних ролей.
Новіміжособистісні ролі батька і матері, з появою у сім'ї немовляти, також можутьпризвести до кризи. До категорії криз значущих стосунків відносяться і кризикохання.
Кризиособистісної автономії пов'язані з втратою чи обмеженням особистісної свободи. Це може бутипримусовий вплив чи опіка інших людей, або позбавлення волі за хибнимзвинуваченням.
Кризисамореалізації виникаютьза певних обставин, які унеможливлюють нормальну, звичайну самореалізаціюлюдини. Це може бути втрата роботи, місця проживання, вихід на пенсію,банкрутство, будь-яка катастрофа.
Кризижиттєвих помилок можутьвиникати тоді, коли дії людини або її бездіяльність призвели до фатальнихнаслідків.
Упсихології виділяють наступні вікові або нормативні кризи віку дорослості.
Увіці ранньої дорослості, приблизно у 23 роки, виникає перша нормативна кризавіку дорослості. Вона полягає у тому, що молода людина обирає між «Я —реальним» і «Я — ідеальним» на користь першого. Фантазії, мрії юності відходятьна другий план і поступаються місцем активній діяльності молодої людини, якапрагне, щоб у її житті все було унікальне, неповторне і найкраще.
Е.Еріксон вважає, що «новоспечений дорослий… готовий злити свою ідентичність зідентичністю інших». Але якщо ця готовність не знаходить взаєморозуміння у віціранньої дорослості, то формується підозріле ставлення до оточуючих, уникаютьсяконтакти, що зобов'язують до близькості.
Наступнакриза у віці ранньої дорослості виникає приблизно у 33 роки. На цей час людинавже має певний життєвий досвід, який допомагає їй зрозуміти, що життя не можнапрожити по максимуму, що кожна людина має певні можливості, що існує безлічперешкод та обмежень у досягненні мети. Відбувається корекція планів, якіособистість на цей час не реалізувала. Виникає потреба почати життя спочатку,знайти нову роботу, змінити місце проживання, розлучитися або вдосконалюватисяу професійному зростанні. У цьому віці людина краще розуміє себе і визнаєнеповторність і індивідуальність інших.
Перехідвід ранньої до середньої дорослості характеризується кризою 37—40 років, якамас назву кризи середини життя. Вона полягає в остаточному переосмисленніпланів життя, співставлені їх з реальністю і корегуванні особистісних рис.
Життяпостійно вносить свої корективи у плани людини, час невпинно йде вперед ілюдині інколи здається, що все заплановане, задумане їй не вдасться здійснити,тому вона прагне перебудуватись.
Об'єктивніпричини перебігу кризи середини життя і зумовлюють перебудову особистості зурахуванням зміни статусу людини у житті. Вже неадекватною вважатиметьсянадмірна емоційність, юнацький максималізм, жорсткість у поведінці, невміння пристосуватисядо нових умов життя. Чоловіки знижують свої фізичні можливості, жінки стаютьменш привабливими, хоч дехто з них може бути неготовим до такої перебудови.Тільки адекватна переоцінка цінностей призведе до оновлення особистості, до їїгенеративності при входженні у період середньої дорослості.
Передлюдиною постає ряд суттєвих завдань, які пов'язані, на думку А. Маслоу, з їїсамоактуалізацією. Вона прагне стати кращим батьком для своїх дітей,реалізуватися в суспільно-громадському житті, або досягти професійних висот,бути корисною для оточуючих, цікавою у спілкуванні. Такі прагнення потребуютьпостійної роботи над собою, постійного удосконалення своїх ролей.
віковакриза психодрама особистісна
Умови запобігання та шляхи подолання криз. Дисгармонійність розвиткужиттєвих ролей
Залежно від міризв'язку рольової поведінки людини з базовими особистісними утвореннямипсихологічні ролі можна поділити на ситуативні та особистісні. У цій площиніможе трактуватися і проблема особистісної дисгармонії, а саме: дезадаптивні інегармонійні особистості в парадигмі теорії ролей можуть розглядатися якособистості з дезадаптивними і негармонійними особистісними ролями.
Життєвими ролямими називаємо такі особистісні ролі, які пов'язані з важливими життєвими функціямилюдини і мають велике значення в її життєвому шляху. Життєві ролі людинипостійно розвиваються, змінюються, виникають, зникають тощо протягом усьогожиття.
Але зміна ролейздійснюється боляче, бо людина не може прийняти нову для себе роль, що диктуєтьсялогікою її психосоціального розвитку, або відмовитися від старої ролі, якавтратила своє функціональне значення і призводить до деформацій і дисгармоній уповедінці — мають місце рольові конфлікти особистості, серед яких можнарозглядати і життєву кризу особистості.
Життєва криза — це перехідний період життя, коли відбувається активна зміна життєвих ролей.Так, характерне для багатьох особистісних криз прагнення «втекти відсебе» — це не що інше, як прагнення людини позбутися тієї ролі, що чомусьстала причиною її дисгармонійного стану. Але ролі мають і адаптивну, захиснуфункцію — виступають як захисні механізми. Руйнування ролі, що відбувається впроцесі життєвої кризи, завжди супроводжується руйнуванням її адаптивної,захисної функції: втратою смислу життя, порушенням адекватного уявлення просебе, втратою звичних форм поведінки, пов'язаної з необхідністю створювати новіповедінкові моделі (в тому числі й адаптивні), яких перед тим ще не було, іт.д. Це руйнування не може проходити безболісно, особливо якщо побудова новихролей чи прийняття їх ускладнені.
Життєва кризаяк рольовий конфлікт
Загостреннявнутрішніх суперечностей, що супроводжують кризу, стосується і загостреннясуперечностей у життєвих ролях особистості. Зміни, що відбуваються з людиною,яка переживає кризу, не обмежуються трансформацією її життєвих ролей. Алерольовий аспект заслуговує на увагу, тому що дає змогу проаналізувати суттєвізакономірності протікання життєвої кризи і дає конкретні засоби психологічноїдопомоги людині. Є всі підстави вважати, що криза — це внутрішній рольовийконфлікт, що переживається людиною в переломні моменти життя, коли необхідністьзміни життєвих ролей наражається на труднощі, які людина не здатна подолатисама. Це переломний етап у житті особистості, рубіж між старим і новимдосвідом, якісний перехід із одного стану в інший. Він, як і всяка зміна, маєдва види детермінації: внутрішню (обумовлену поступовими внутрішніми змінами,що приводять до якісного стрибка, і зовнішню, обумовлену обставинами життя, складностямиміжособистісних стосунків, якимись значущими життєвими подіями і т.ін.
Внутрішнядетермінація пов'язана зі змінами в особистості людини, коли формуютьсяуявлення про себе як носія нових психологічних ролей, коли формується потребастати суб'єктом нової ролі, для якої ще не створилися об'єктивні умови. Якщонова життєва роль не може реалізуватись у рольовій поведінці, це може статипричиною досить істотної життєвої кризи, яка може мати найсерйозніші наслідки.
Зовнішні зміни пов'язанізі змінами обставин життя людини, коли існуючі життєві ролі людини вступають усуперечність з соціальними рольовими очікуваннями, коли ці ролі втрачаютьзначення в житті людини і мають замінитися іншими. Ситуація, коли виникаєнеобхідність міняти життєві ролі, які ще не віджили, також стає причиноюжиттєвої кризи, що полягає у труднощах народження нових життєвих ролей людини[11].
Шляхиподолання
Будь-яка криза – цеемоційний дискомфорт. Причина проста: людина не одержує того, що йому потрібно.А потрібна йому одна річ — реалізована самототожність, тобто розуміння того,хто ти, прийняття себе таким і реалізація цього.
Розвитоксамототожності йде по чотирьох векторах:
— статеваідентичність ;
— професійнаідентичність;
— ідеологічнаідентичність (де і з ким я живу, географія, історія, етнічна приналежність);
— любовно-сімейнаідентичність.
Спочатку людинавиробляє свою ідентичність по цих напрямках, потім апробує її. І переживаннявнутрішнього неблагополуччя тим гостріше, ніж більша кількість векторів эгоідентичностейпорушено. Досить двох векторів, щоб людині стало зовсім погано.
Якщо рольовийконфлікт є важливою складовою життєвої кризи, то істотним чинникомпсихологічної допомоги людині, що переживає кризу, можуть стати методи,спрямовані на відбудову, корекцію чи відтворення її психологічних ролей. Методирольової психотерапії (серед яких найвідомішою є психодрама) спрямовані надопомогу людині в розв'язанні численних життєвих проблем.
Будь-яка людина,що перебуває у критичній життєвій ситуації, справляється з психологічнимитруднощами з допомогою особливої внутрішньої діяльності — переживання[12],яке є особливою формою реалізації життя. Те, що на рівні буття є можливістюреалізації життєвих необхідностей, можливістю життєтворення, те на рівнісвідомості є осмисленістю життя. В ситуації неможливості перед людиною постаєзавдання смислу, завдання здобути осмисленість, знайти джерела смислу, тобто створитийого. Саме ця загальна ідея «виробництва» смислу дозволяє говорити пропереживання як про продуктивний процес, як про особливу роботу свідомості.
І в основіхарактеристики внутрішньої діяльності людини з подолання критичної ситуації лежатьознаки рівня інтелектуального розвитку особистості і її ставлення до оточуючогосвіту, згідно яких виникає чотири типи переживання.
Гедоністичнепереживання ігнорує наявну реальність, заперечує її, формує і підтримує ілюзіюблагополуччя. Реалістичне переживання підкоряється принципу реальності, в основіякого лежить механізм терпіння. Людина приймає реальність, підкоряє свої потребита інтереси новому смислу життя. Попередній смисл життя втрачається назавждивнаслідок чого людина має минуле, але втрачає історію. Ціннісне переживаннявизнає наявну критичну ситуацію, яка руйнує смисл життя, і намагається активнопротистояти цьому. Ціннісне переживання будує новий смисл життя, враховуючи прицьому життєві втрати. Творче переживання – це переживання творчої особистості,яка в критичних ситуаціях зберігає здатність свідомо шукати вихід із скрутногостановища. Вона або відновлює перерваний кризою попередній спосіб життя абоформує, створює нове життя. В будь-якому випадку – це деяке самоформування, самотворення,тобто творчість.
Треба зазначити,що реальний процес подолання критичних ситуацій включає декілька типівпереживання. Від того, який тип переживання домінує, залежить ступіньзбереженості особистості після виходу із кризи. Якщо домінантним був принципзадоволення, то це, навіть у випадку успіху, може призвести до регресуособистості, принцип реальності може хіба що утримати її від деформації. І тількипринципи цінності та творчості мають можливість перетворити потенційно руйнівніподії життя в джерела духовного зросту та удосконалення особистості.
Які ж існуютьформи адаптації людини, спрямовані на подолання рольових дисгармоній? Цеадаптація, пов'язана із зростанням особистісних потенцій — самоактуалізацією таадаптація, пов'язана з розвитком компенсуючої функції психологічних ролей,своєрідна рольова гіперкомпенсація.
Існують двіосновні стратегії рольової реабілітації
1. Стратегія«терапія ролі», тобто система заходів, спрямованих на змінупсихологічних ролей особистості (тут роль виступає як об'єкт впливу). Вона включаєтакі методи: корекцію життєвих ролей і сценаріїв (трансакційний аналіз);формування і реконструкцію ролей (рольовий тренінг, психодрама); трансформаціюролі шляхом емоційного відреагування (психодрама, рольова психотерапія);розвиток ролей та їхних особистісних складових (тренінг особистісногозростання); психокорекція рольових конфліктів.
2. Стратегія«терапія роллю», тобто система методів психотерапії за допомогоюрольової поведінки (тут роль виступає як засіб впливу на інші психологічністорони особистості): ролі, що заміщають, уявні ролі, рольове переживання якзасіб гармонізації життя чи як засіб компенсації (психодрама, терапія творчимсамовираженням).
Якщо перша формаадаптації пов'язана з розкриттям сутнісних сил людини і автономізацією від соціумуі соціальних ролей, то друга форма може призвести до формування особистості,рольова поведінка якої буде придушувати прояви спонтанності. По суті цеособлива форма рольової дисгармонії, що не належить до дезадаптивних, але у тойже час є неконструктивною формою рольової гіперкомпенсації (подолання рольовоїдезадаптації).
«Терапіяроллю» (психодрама)
Психодраманалежить до таких методів рольової психотерапії, в яких роль виступає основнимінструментом терапевтичного процесу, завдяки якому вдається здійснити позитивнізміни в особистості людини.
Засновник методупсиходрами Дж.Морено надавав настільки великого значення психологічним ролям,що вважав їх первинними по відношенню до «Я» людини, а не навпаки.Хоча це твердження є дискусійним, не можна не погодитись з тим, що міжособистістю, «Я» і психологічними ролями людини існує найтіснішийзв‘язок. Психодрама є одним з методів психотерапії, який найкращим чиномпідходить до розв'язання людиною рольових конфліктів і до психологічноїдопомоги в переживанні людиною життєвої кризи.
Психодрама даєможливість моделювати життя людини, переживати події минулого, теперішнього тамайбутнього, — як такі, що існували, так і такі, яких не було і не могло бути,відтворювати будь-які, навіть найфантастичніші, ролі. Моделюючи життєву кризу,можна допомогти людині віднайти такі емоційні ресурси, які дадуть змогуподолати її несприятливі психологічні наслідки. У психодрамі створюється певнийжиттєвий світ людини, який можна творити і змінювати за власним розсудом,орієнтуючись на нагальні потреби людини, які в реальному житті не можутьреалізуватись з якихось причин. Отже, якщо у людини власний життєвий світзруйнований чи деформований внаслідок життєвої кризи, психодрама допомагає нетільки відновити його, а й знайти перспективи для розвитку, варіанти можливихспособів розв'язання складних життєвих колізій.
«Терапіяролі» (трансакційний аналіз)
Методтрансакційного аналізу, засновником якого є відомий американський психотерапевтЕ.Берн, належить до таких методів, які розглядають роль як об'єкт аналізу. Сутьцього методу психотерапії базується на ідеї его-станів, тобто особливих станівособистості, в яких вона виступає у процесі спілкування (трансакції) з іншимилюдьми: стан «Дитини» (переважання емотивної сфери, безпосередність іспонтанність), стан «Дорослого» (переважання раціональної сфери,розсудливість та паритетність в стосунках) та стан «Батька»(переважання моральної сфери, покровительство та контроль за виконаннямсоціальних норм). Функціонування цих его-станів створює складну картину життялюдини та її стосунків з іншими і дає змогу проаналізувати багато явних іприхованих тенденцій.
Важливоюскладовою частиною цієї теоретичної системи є аналіз ігор, в яких беруть участьлюди. Е.Берн наводить класифікацію цих ігор, робить їх докладний аналіз, атакож показує їх зв'язок з життєвими сценаріями людей та їхніми видами. Одниміз застосувань трансакційного аналізу є сценарний аналіз та ідея корекціїдисгармонійних життєвих сценаріїв людини. Ця ідея має надзвичайне значення длянас, оскільки життєві кризи, як і інші важливі тенденції в житті людини, можутьбути «запрограмованими», тобто в неявному вигляді закладеними вжиттєвому сценарії людини, а отже подолання життєвої кризи та її наслідків можебути здійснене методами трансакційного аналізу.
Говорячи протерапевтичні аспекти рольового підходу до вивчення життєвих криз, не можна незазначити, що практична психологічна допомога людині, що переживає кризу,можлива лише за умови наявності в людини потреби до особистісних змін,невдоволеності існуючою ситуацією. Далеко не при всіх рольових дисгармоніяхлюдини можна говорити про таку потребу. Досить часто деформації рольовоїповедінки є бажаними для людини і використовуються для різних психологічнихцілей.
Проблема«рольової людини», тобто проблема гармонії і дисгармонії особистостіі її ролей) пов'язана з цілим рядом проблем соціальної психології особистості,таких як соціальний конформізм (добровільне прийняття на себе ролей чужих длялюдини, але таких, що схвалюються соціальною чи політичною системою); проблемапсихології влади, як рольової компенсації особистісних проблем людини; проблемаволі і добровільної «несвободи» особистості, що бере на себе роль«в'язня» чи «жертви», щоб уникнути відповідальності заприйняття життєво важливих рішень чи позбавитися зусиль, необхідних дляособистісного самовираження. Ці проблеми уже виходять за межі практикипсихологічної допомоги, хоч і визначають досконалість і гармонійність життєвогосвіту людини.
Практичначастина
Підготуйте напівпроективнеінтерв’ю «Сімейний фотоальбом» з метою встановлення ступеня задоволеностіжиттям людей похилого віку. Яку роль відіграє осмислення минулого, віднайденняу ньому сенсу і формування зв‘язного образу пережитого в переживаннінасиченості життя та задоволеності прожитим в старості?
Відповідьпроілюструйте прикладами.
В основі всіх проективнихметодик лежить відкритий К.Юнгом[13] феномен можливості задопомогою непрямих дій викликати реакції, що проектують неусвідомлювані, алезначимі для людини області переживань і поведінки. Тобто одвічно властивелюдині прагнення тлумачити явища і предмети навколишньої дійсності увзаємозв'язку з її бажаннями, потребами, відчуттями, всім тим, що складаєвнутрішній світ особистості.
Найбільш важливоюрисою проективних методик є невизначеність стимул-реакції, за допомогою якоїпроектується індивідуальний спосіб бачення життя. Передбачається, щостимул-реакція спрацьовує як свого роду екран, на який людина проектуєхарактерні для неї способи мислення, настрій, потреби.
Основні принципи[14],які лежать в основі проективного дослідження особистості:
1. Дослідженняунікального в структурі або організації особистості. (Особистість розглядаєтьсяяк система взаємозв'язаних процесів, а не перелік (набір) здібностей або рис).
2. Особа впроективному підході вивчається як відносно стійка система динамічних процесів,організованих на основі потреб, емоцій і індивідуального досвіду.
3. Ця системаосновних динамічних процесів постійно, активно діє впродовж життя індивіда,формуючи, направляючи, спотворюючи, змінюючи і переінакшуючи кожну ситуацію всистему внутрішнього світу індивіда. Кожна нова дія, кожен емоційний проявіндивіда, його сприйняття, відчуття, висловлювання, рухові акти несуть на собівідбиток особистості (Проективна гіпотеза).
Загальними длявсіх проектних методик є такі ознаки:
1.Невизначеність, неоднозначність використовуваних стимул-реакцій.
2. Відсутністьобмежень у виборі відповіді.
3. Відсутністьоцінки відповідей досліджуваних як «правильних» і «помилкових».
Класифікаціяпроективних методик[15]:
Конститутивніпроективні методики. Досліджуваному пропонується який-небудь аморфний матеріал, якому вінповинен надати сенсу. Прикладом може служити методика Роршаха, що складається з10 таблиць, на яких намальовані симетричні однобарвні і поліхромні зображення,— плями, які легко отримати, нанісши на аркуш папери трохи чорнил або фарбу, апотім перегнув цей аркуш навпіл. Досліджуваному задається лише один питання:«Що це може бути, на що це схоже?» Вважається, що в процесі інтерпретаціїзображень, додання їм змісту досліджуваний проектує свої внутрішні установки,прагнення й очікування на тестовий матеріал.
Конструктивніпроективні методики. Пропонуються оформлені деталі (фігурки людей і тварин, моделі їх житлатощо), з яких потрібно створити осмислене ціле і пояснити його. «Тест світу»,напр., складається з 232 моделей об'єктів, розподілених в різних пропорціях по15 категоріям (удома, дерева, літаки, люди, тварини і
т.п.).Досліджувані конструюють «малий світ», а по безлічі його особливостей, щовраховуються дослідниками, робляться висновки про особистість «конструктора».
Інтерпретативніметодики.Необхідно тлумачити, інтерпретувати яку-небудь подію, ситуацію. Тест тематичноїапперцепції є хорошою ілюстрацією цього виду методик. Досліджуваномупропонуються таблиці-картини, на яких змальовані відносно невизначені ситуації,що допускають неоднозначну інтерпретацію. В ході обстеження досліджуванимскладається невелика розповідь, в якій необхідно вказати, що привело дозмальованої ситуації, що відбувається в даний час, про що думають, щовідчувають дійові особи, чим ця ситуація завершиться. Передбачається, щодосліджуваний ідентифікує себе з «героєм» розповіді, що дає можливістьрозкриття внутрішнього світу досліджуваного, його відчуттів, інтересів іспонук.
Катартичні. Пропонується здійснення ігровоїдіяльності в особливо організованих умовах. Наприклад, психодрама, здійснюванау вигляді імпровізованої театральної вистави, дозволяє суб'єктові не лишеафектно відреагувати (ігровий катарсис) — і тим самим добиваютьсятерапевтичного ефекту,— але і дає дослідникові можливість виявити, щовиносяться в зовні конфлікти, проблеми, іншу особистісно насичену продукцію.
Рефрактивні. Особистісні особливості, прихованімотиви дослідник прагне діагностувати по тих мимовільних змінах, які вносятьсядо загальноприйнятих засобів комунікації, наприклад, мова, почерк.
Експресивні. Виконання досліджуваним образотворчійдіяльності, малюнок на вільну або задану тему, наприклад, методика «Дім-дерево-людина».Пропонується намалювати будинок, дерево і людину. По малюнку роблять висновкипро афектну сферу особистості, рівень психосексуального розвитку й іншіособливості.
Імпресивні. Ці проективні методики ґрунтуються навивченні результатів вибору стимул-реакцій з ряду запропонованих. Досліджуванийвибирає найбільш бажані переважаючі стимул-реакції. Наприклад, тест Люшера, щоскладається з 8 кольорових квадратів (неповний набір). Пред'являються всіквадрати з проханням вибрати найбільш приємний. Процедура повторюється,і урезультаті утворюється ряд, в якому кольори розташовуються по їх привабливості.Психологічна інтерпретація виходить з символічного значення кольору. Якстимул-реакції можуть виступати фактично будь-які об'єкти живої і неживої природи.
Адитивні. У цих проективних методикахвід обстежуваного вимагається завершення вже початих речень, розповіді абоісторії. Наприклад, пропонується серія незавершених речень типу: «Майбутнєздається мені...», «Думаю, що справжній друг...» і тому подібне Ці методикипризначені для діагностики особистісних змінних — від мотивів тих або іншихвчинків до виявлення ставлення до чогось.
Опитуваний: чоловік 64 років.
Методика: опитуваному пропонувалось(оцінити) розказати про людей з якими він виріс за фотографіямисімейного/шкільного альбомів. Опитуваний згадував вчителів, однокласників,розповідав історії свого шкільного життя, інтерпретуючи певні ситуації з висотисвого теперішнього життєвого досвіду. При цьому він читав свої вірші про цихлюдей з нещодавно опублікованої збірки «Позняки і позняківці» (вибіркаілюстрацій додається).
Слід відзначити,що часове трактування життєвих негараздів говорить про те, що наступний їханаліз опитуваним з метою віршування став ключем оволодіння ним тим, минулимчасом і дав можливість для продуктивного розв'язання минулих та теперішніхжиттєвих криз. Відчувається свідоме оволодіння психологічними ролями на всьомужиттєвому шляху, адже роль передбачає виконання, тобто розгортання в часісистеми дій та вчинків. І таким позитивним творчим епілогом є видання поетичноїзбірки про свій життєвій шлях та життєві шляхи близьких чи дорогих людей.
До того ж,відбувається освоєння нової ролі: поета, свідка минулих часів та хранителятрадицій колись великого поселення Позняки (опитуваний створив шкільний музей«Родинний гай») з метою передачі традицій новому поколінню.
Таким чиномопитуваний зміг позитивно переглянути свій життєвий шлях, зробити певнівисновки, створити нові цілі та визначитись із засобами їх реалізації нанаступні роки свого життя. Що дає йому натхнення та нові творчі задуми на коженновий день.
Висновок
Часоветрактування життєвої кризи говорить про те, що проблема часу, зокрема часужиття людини, є ключовою серед життєвих проблем людини. А отже оволодіння часомдає можливості для продуктивного розв'язання життєвих криз, які образно можнаназвати збуреннями на життєвому шляху людини. Психологічна роль за самою своєюприродою містить часовий компонент, адже роль передбачає виконання, тобторозгортання в часі системи дій та вчинків. Тому роль можна вважати засобомкризової психотерапії.
А знання іврахування у роботі з різними віковими категоріями закономірностей особистісногорозвитку людини в різні вікові періоди усвідомлюється суспільством прирозв’язанні багатьох проблем у різних сферах життєдіяльності. Ці знаннядопомагають не лише діагностувати наявність стабільних і критичних періодів вжитті людини, але й долати труднощі, які зв’язані з нормативними кризамирозвитку; у процесі профорієнтації врахування індивідуально-віковихособливостей може сприяти знаходженню адекватних цим особливостям способів ізасобів вираження людиною своєї індивідуальності, а також успішномупрофесійному становленню тощо.
Списоквикористаної літератури
1. АнаньєвБ.Г. Человек как предмет познания.- Л.: Изд-во. Ленинград. ун-та, 1968. – 339с.
2. Адлер А.Практика та теорія індивідуальної психології. – М., 1995. – 270 с
3. БратусьБ.С. К проблеме развития личности в зрелом возрасте. Вестн. Моск. ун-та, сер.14, психология, 1980., №2 С. 3-12.
4. ВиготскийЛ.С. Проблема возраста // Собрание сочинений: В 6 т. – М., 1984 (б) – Т.4 – С.244 – 269.
5. ГорностайП. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического консультирования:Проблемный подход. — К., 1995.
6. ГройсманА. Л. Проблемы ролевой психотерапии // Психологические механизмы регуляциисоциального поведения. — М., 1979.
7. Гейл Шихи«Возрастные кризисы» «Возрастные кризисы»: Ювента; Санкт‑Петербург; 1999
8. ДрагуноваТ.В. Проблема конфликта в подростковом возрасте // Вопросы психологии. – 1972.- №2. – С. 51-63.
9. Життєвікризи особистості (у двох частинах). Част. 1. – К., 1998. – 358 с.
10. Життєвікризи особистості (у двох частинах). Част. 11. – К., 1998. – 365 с.
11. Принципразвития в психологии. М., 1978. – 368 с.
12. ПоливановаК.Н. Психологический анализ кризисов возрастного развития // Вопросыпсихологии. – 1994. — №1. – с. 61-69.
13. СтепановаЕ.І. Психологія дорослих. — СПб., 2000. — 360 с.
14. ТичинаІ.М. Творчість як засіб подолання життєвої кризи у дорослому віці //Духовністьукраїнства: Збірник наукових праць: Випуск другий / Ред. кол. Ю. Білодід та ін.– Житомир: Редакційно-видавничий відділ ІПСТ, — 2000. – С.33 – 36.
15. Хрестоматіяпо віковій психології / Під ред. Д.І. Фельдштейна. — М., 1996. — 530 с.
16. ФестингерЛ. Теория когнитивного диссонанса. СПб.: Ювента, 1999. С.15–52
17. ЭрихФромм «ИМЕТЬ ИЛИ БЫТЬ» Перевод: Н.Войскунской, И.Каменкович, Е.Комаровой,Е.Рудневой, В.Сидоровой, Е.Фединой и М.Хорькова, Москва. изд. «АСТ»,2000