Допомога сімї та дитині у подоланні девіантної поведінки в практиці роботи шкіл

Зміст
Вступ
1. Девіантне поводження: основні підходи до поняття
2. Вивчення причин девіантного поводження школярів
3. Форми прояву девіантного поводження в дітей
4. Взаємодія родини і школи
5. Форми і методи роботи викладача школи з батьками
6. Взаємодія школи і родини у вихованні
7. Основи юридичних відносин між батьками і дітьми
8. Захист прав дитини в школі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Кожний з нас щодня зіштовхується з різноманітними проявами соціально небажаного поводження — агресією, шкідливими звичками, протизаконними діями. Фахівці, що займаються подібними проблемами, багато років шукають відповіді на ряд питань.
В даний час початі спроби систематизації численних розрізнених наукових даних по психології поводження особистості, що відхиляється. Фахівцю, що робить допомогу людям з поведінковими девіациями, важливо почувати впевненість і компетентність у таких питаннях. Які етиология, механізми функціонування, умови і закономірності різних форм поводження, що відхиляється. Особливо важливо сформувати адекватні представлення і позитивні навички впливу на поводження особистості, що відхиляється.
Поведінкова психологія — активно розвивається як галузь. У порівнянні з іншими підходами, поведінкова інтервенція, можливо, є одним з найбільш адекватних і ефективних способів впливу на поводження особистості. У той же час у сучасній практиці надання психологічної і психотерапевтичної допомоги спостерігається тенденція до інтеграції різноманітних методів, заснованої на різній методології, для рішення конкретних практичних задач. У випадку поведінкових порушень досить широко й успішно використовуються интегративние підходи, спрямовані на рішення стратегічної задачі — досягнення позитивних особистісних змін.
Вирішальним фактором, що гарантує успішність застосування будь-яких методів виступає особистість самого фахівця, що робить соціально-психологічну допомогу. Можна говорити про таких соціально важливого якостях соціального педагога, як адаптивність, високий рівень розвитку життєво важливих умінь, упевненість, щирий інтерес до людей, духовність.
Девіантне, що відхиляється, поводження викликає жвавий інтерес у психологів, лікарів, педагогів, працівників правоохоронних органів, соціологів, філософів. Тема поводження, що відхиляється, носить міждисциплінарний і дискусійний характер. Спряженість терміна з поняттям «соціальна норма» багаторазово ускладнює проблему, оскільки границі норми дуже умовні, а людини абсолютно нормальної за всіма показниками не існує.
Різноманіття підходів виявляється і при рішенні таких практичних задач, як діагностика поводження особистості, що виявляється, його профілактика і подолання в ході надання соціально — психологічної допомоги.
В області розвитку народної освіти узятий один важливий рубіж — довершений перехід до обов'язкової загальної середньої освіти, Головне сьогодні в тім, щоб підвищити якість навчання, трудового і морального виховання в школі.
У рішенні цих питань учитель зустрічає труднощі в організації індивідуальної роботи з учнями. Це порозумівається тим, що в навчальних планах педагогічних інститутів і курсів підвищення кваліфікації вчителів не передбачене вивчення даної проблеми. Учителя, як правило, не ставлять перед собою мети оцінити те, наскільки правильно розвивається особистість школяра, чи не бідує вона в допомозі, щоб попередити її розвиток по спадній лінії. Імовірно, саме тому перші негативні прояви в поводженні окремих школярів квалифицированно не усуваються, а коли ці недоліки стають більш вираженими, то викликають у педагогів переважно негативну реакцію, недоброзичливе відношення, упередженість, що не тільки не допомагає важкому школяреві виправитися, але і сприяє поглибленню його негативних якостей.
У діяльності школи утворилося визначене протиріччя: метою виховання є всебічний розвиток особистості школяра, виховання в нього активної життєвої позиції, а в процесі рішення конкретних навчальних задач і проведення виховної роботи не просліджується розвиток особистості кожного школяра.
Необхідна теоретична підготовка студента і вчителя по проблемі індивідуального підходу до учнів, у тому числі і до важкого.
Найбільш значну роль у процесі виховання підростаючого покоління необхідно відвести співробітництву родини і школи.
Родина повинна робити допомогу школі в успішному здійсненні закону про освіту в організації діяльності учнів. Але на сучасному етапі заважає соціальному вихованню і шкільній адаптації слабке знання родителями основ педагогіки, їхнє невміння, а часом батьків обвинувачувати в цьому теж нереально. Тому в даний момент необхідно поглиблювати взаємодія родини і школи, підвищувати відповідальність батьків і матерів за виховання дітей. І організувати цю роботу повинна школа. У зв'язку з цим зростає значення роботи вчителя, психолога, соціального педагога в школі по організації цієї діяльності, від якої залежить успіх рішення багатьох проблем і питань.
1. Девіантне поводження: основні підходи до поняття
Девіантне поводження – це поводження з відхиленнями. Психологи розглядають девіантність як поводження, що знаходиться на границі між правовим і кримінальним поводженням. Дітей, яким властиві відхилення поведінкових реакцій, називають по-різному: недисципліновані, педагогічно або соціально запущені, важкі діти, важковиховувані, схильні до правопорушень, девіантние підлітки й ін. Ці терміни найбільше часто використовуються як синоніми. Відхилення в поводженні позначається на навколишніх, і суспільство ставить діагноз девіантності чи деликвентности.
У психолого-педагогічній літературі немає єдиного підходу до визначення девіантності. В. Ковальов визначає Девіантне поводження як відхилення від моральних норм, а деликвентність вважає поводженням злочинним. Хевит і Дженкинс важковиховуваних підлітків розділяють на двох категорій:
діти із соціалізованими формами антигромадського поводження;
діти із соціалізованим агресивним поводженням.
Н. Максимова виділяє типи важковиховуваних у залежності від детермінант соціальної дезадаптации підлітків, що чинять опір педагогічному впливу:
несформованість особистісних структур, низький рівень моральних представлень і соціально прийнятих навичок поводження (педагогічно запущені);
особливості розвитку вищої нервової діяльності (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність);
недотепний виховний вплив(помилкова чи ситуативна трудновоспитуемость);
функціональний новотвір особистості (власне трудновоспитуемость).
І. Фурманів зв'язує формування негативних форм поводження в дітей зі стилями сімейного виховання: емоційне відторгнення (по типі Золушки), «гіпопротекція» (дитина належить сам собі), що домінує гіперпротекція (занадто велику увагу батьків до дітей і позбавлення їхньої всякої самостійності).
В. Воробйов і Н. Коновалова виділяють три форми, і одночасно, і три причини шкільної дезадаптации:
«деприваційна» — неможливість особистості побачити в реальній ситуації власну психологічну проблему;
невротична природа шкільної дезадаптации;
«психопатична» — психологічні проблеми дитина вирішує неправильно, і через це з'являються нові проблеми.
Існує багато інших способів класифікації правопорушень і важковиховуваємості. Усі ці знання необхідні практичному психологу для розуміння механізмів появи відхилень у поводженні школярів, умов і причин девіантності. Вони є своєрідним покажчиком для психолога у виборі методів і прийомів до роботі з дітьми: спостереження, аналіз продуктів діяльності (матеріальних, інтелектуальних, духовних), анкетування, тестування, социометрические виміри і вербальні методики, бесіди та інші.
2. Вивчення причин девіантного поводження школярів
Кожна девіантна дитина має свій набір відхилень у поводженні: прогулювання уроків, фізичне насильство над однолітками, брутальність у спілкуванні з навколишніми, вороже відношення до людей, зневага обов'язками, агресивна протидія до педагогічних вимог, недовіра до батьків і вчителів, підвищені рівень самооцінки і рівень домагань, а практичному психологу важливо простежити їхній генезис і лише тоді вирішувати питання профілактики, діагностики, консультування і корекції, при цьому необхідно пам'ятати, що причини порушень поводження майже завжди взаємозалежні.
Родина – основний інститут виховання дітей. Зразки поводження діти переймають у своїх батьків, оскільки саме батьки визначають норми оцінки поводження. Діти часто грають ролі своїх батьків, тому дуже важливо попередити закріплення дезадаптивних форм поводження дитини шляхом психокорекційної і консультативної роботи не тільки з дітьми, але і з родителями.
Комплексне вивчення причин відхилень у поводженні, створення прогностичної програми реальних заходів і шляхів подолання проблем девіантних школярів – є одночасною роботою по подоланню недоліків сімейного і педагогічного виховання. Такий підхід диктує необхідність розробки комплексних заходів для надання психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу.
Доцільним у практиці дослідження причин девіантного поводження є використання методу «незакінчених пропозицій» А. Пейна (модифікований С. Подмазіним) для різних вікових категорій. Обробка результатів подає інформацію про відношення учня до батьків, друзям, однокласникам, учителям, самим собі; про їхні мрії, бажання, страхах, проблемах особистісного розвитку. На основі цього можна зробити психологічний аналіз домінуючих стереотипів свідомості і діяльності.
Інформаційної для психолога є діагностика перешкод особистісного розвитку – опросник для дітей 9-11 років, що включає 90 питань. Анкетування дає психологу можливість визначити рівень тривожності, імпульсивності, агресивності, схильність до нечесного поводження, асоціальну замкнутість, непевність, і естетичну нечутливість. При цьому, важливе значення має сама організація анкетування, оскільки чесність відповідей прямо залежить від того довірчого контакту, що психолог зуміє установити з дітьми. Валидність даної діагностики підтверджується багаторічним досвідом.
Для вивчення типу темпераменту можна використовувати опросник Г.Айзенка, або тейпинг-тест, для вивчення типу реагування в конфліктній ситуації – тест фрустації С. Розенцвейга.
Підлітки, яких вважають важковиховуваними, дуже відрізняються напрямками стереотипної реакції на конфліктну ситуацію. Так, одні з них виявляють екстернальність, а інші – інтернальність, а деякі – байдужість чи займають компромісну позицію.--PAGE_BREAK--
Для роботи з важковиховуваними дітьми психологи з успіхом використовують патохарактерологічний опросник (ПДО) А. Личко, що виділяє 11 типів акцентуацій характеру. Для діагностики акцентуацій особистості можна використовувати опросник Х.Шмишека, в основу якого покладена концепція «акцентуацій особистості» К. Леонгарда й інші.
Діючим методом впливу середовища на дитину, і навпаки, відносини дитини до близьких людей, є методика вивчення соціальної близькості.
У результаті аналізу відповідей на поставлені питання, психолог одержує інформацію про тім, хто з близького оточення дитини є для нього найбільш авторитетним, з ким найчастіше він радиться, від кого чекає допомоги, кому довіряє, на кого хоче бути схожим і т.д.
Проективні тести мають ряд переваг, зокрема тому, що діти сприймають їхній як гру і не усвідомлюють цілей дослідження, що дає можливість одержати щирий результат, відкрити двері у світло проблем школяра, що не завжди доступно вербальним методикам.
Діагностика особистості за допомогою психорисунков (Будинок, дерево, людина", «Малюнок родини», «неіснуюча тварина») є досить інформативним, однак, вимагають гарної теоретичної і практичної підготовки психологів.
3. Форми прояву девіантного поводження в дітей
Наркоманія і токсикоманія. Наркоманія — це захворювання, що виражається у фізичній чи психологічній залежності від наркотиків, нездоланному потязі до них, що поступово приводить організм до фізичного і психічного виснаження. Стан наркотичного сп'яніння характеризується почуттям ейфорії, легкістю тіла, ясністю думки. Світ сприймається в райдужних тонах, губиться відчуття часу. Прийом наркотику-опіуму, гашишу, кокаїну — супроводжується тахікардією, сухістю в роті, іншими, ще більш серйозними розладами. Для абстинентного синдрому, так називаної «ломки», тобто Наркотичного похмілля, характерний різкий спад настрою, загальна слабість, сонливість, тремор (тремтіння) кінцівок.
Наркоманія має соціальні причини і наслідки. Для злочинних елементів це найлегший шлях добування грошей. Зловживання наркотиками веде до росту смертності, особливо серед молоді, і розвитку цілого «букета» соматиних і психічних захворювань. Економіці суспільства і його моральних підвалин наноситься матеріальний і моральний збиток. На ґрунті наркоманії відбуваються злочини, тому що в стані «ломки» наркоман здатний на будь-який злочин. Придбання наркотиків стає причиною здійснення злочинів проти особистості: злодійства, грабежу, розбою. Наркоманія вкрай негативно позначається на потомстві. Діти народжуються із серйозними фізичними і психічними відхиленнями, що, у свою чергу, веде до розпаду родини. Наркоман у міру розвитку хвороби деградує як особистість, тому що рабська залежність від наркотиків змушує його робити аморальні вчинки.
Шлях молодих людей до наркоманії починається з бездоглядності з боку родини і суспільства, коли підліток попадає під вплив так називаного авторитету неформальної групи. Пропозиція спробувати «травичку» випливає, як правило, після психологічної обробки новачка. Звикання залежить від індивідуальних особливостей особистості, але відбувається швидко. Фізична залежність виявляється в тім, що якщо наркотик не вводиться, те настає абстинентний синдром — «ломка», тобто організм уже вимагає нової порції отрути. Людина попадає в рабську залежність від «наркоти», і деградація особистості завершується.
Токсикоманія — захворювання, викликане споживанням токсиних речовин, тобто таблеток транквілізаторів (хворі називають їх «колесами»), кофеїну, отриманого з міцного чаю — «чифиря», вдиханням ароматичних речовин побутової хімії. У стані сп'яніння, крім ейфорії, виникають зорові галюцинації.
Пияцтво й алкоголізм. Між цими поняттями існують розходження. Алкоголізм характеризується патологічним потягом до спиртного і наступною соціально-моральною деградацією особистості. Пияцтво — це непомірне споживання алкоголю, що поряд з погрозою здоров'ю особистості порушує її соціальну адаптацію.
За даними різних обстежень, у Україні більш 100 тис. підлітків-алкоголіків, 80—85% з них школярі й учні ПТУ, у тому числі 3,8% п'ють систематично, 18% — помірковано, 27% — епізодично.
Уживання підлітками алкогольних напоїв заборонено законом. Однак результати деяких обстежень свідчать, що 7 з 10 опитаних вперше ужили алкогольні напої у віці 10—11 років. На думку медиків, четверта частина юнаків і шоста частині дівчин, що вживають алкоголь, потенційні алкоголіки.
Складність ситуації в тім, що якщо до наркотиків підлітки в більшості випадків прилучаються через друзів і знайомих, то до алкоголю — через членів родини. Вони ж на думку деяких дослідників, — основні постачальники алкоголю для підлітків. У родинах, де традиційне вживання спиртного по святах і дням народження ще не перейшло в пияцтво, діти сприймають алкогольне застілля як природне і навіть обов'язкове явище. Про тім свідчать сюжети детсадовских післясвяткових ігор, що імітують поводження дорослих за святковим столом. Завжди в групі дітей знайдеться організатор «свята», що повідомляє себе «тамадою», що строго дотримує «правила» застілля, наприклад, такі: «Після першої чарки не закушуємо», «Пити треба до дна» і ін. Учасники гри, згадуючи минулий свято у своїй родині, поділяються один з одним зведеннями, які алкогольні вироби подавалися до столу, як і по якій рецептурі можна приготувати самогон чи «сльози садівника», повідомляють, скільки горілки, самогону, чи чачи чогось іншого їм дали спробувати чи випити їхні батьки.
На формирование алкоголізму впливає кілька факторів, серед яких головні — спадковість, характер, індивідуальні властивості особистості й особливості навколишнього середовища.
До факторів, що сприяють алкоголізації, можна віднести низький рівень матеріального становища й освіти. Впливає і звичай неодмінного частування зі спиртним. Одним словом, програмування кращого відношення до алкоголю як обов'язковому елементу будь-якого святкового застілля починається із самого раннього віку.
У процесі дитячих ігор з «алкогольним змістом» виразно виявляються аспекти оцінки дітьми ролі і призначення алкоголю. Їм подобаються насамперед ритуали, зв'язані зі споживанням спиртного, викликає інтерес його оп'яняюча дія. Ритуали формують у дитини відношення до алкоголю як до цінності й орієнтують на його споживання. А оп'яняюча дія спиртного сприймається як факт позитивний, що дає привід для незвичайних відчуттів і форм поводження, недозволенних для тверезої людини. І той і інший аспекти викликають підвищений інтерес до алкоголю. Так уже в перші роки життя в дитини закладається модель майбутнього алкогольного поводження. З цього випливає, що розвитку алкоголізму в підлітків сприяють раннє прилучення до спиртного і формування «алкогольного мислення».
Друга причина пияцтва підлітків — посилені домагання на дорослість. Споживання алкоголю представляється символом самостійності, мужності, засобом самоствердження.
Привабливість спиртного збільшується для підлітків популяризацією алкоголепития в кіно і телевізійних передачах. Соціологи США затверджують, що для підлітків, що проводять до 5 годин у телевізора, приклади питущих кіно- і телегероїв — найбільш діюча форма залучення в пияцтво. Ними підраховано, що в самих популярних програмах, що йдуть в Америці з 20.00 до 23.00, за кожну годину показують у середньому 7,02 випадків вживання алкогольних напоїв (безалкогольних тільки 3,33 випадки). При цьому позитивні герої прикладаються до чарки в 5 разів частіше негативних.
Ще одна причина підліткового алкоголізму — приклад однолітків. У дітей і підлітків з неблагополучних (особливо неповних) родин, як правило, культура спілкування не розвита. Відсутність щиросердечної близькості з родителями, контактів з дітьми з родин благополучних, некомунікабельність приводять до пошуку «вуличної», «двірської» компанії, у якій обов'язковим елементом спілкування і времяпрепровождения є випивка. У такій компанії, часто неоднорідної за віком, що п'ють підлітки мають реальні можливості для самоствердження, переймаються самоповагою, чого не в змозі одержати ні в родині, ні в школі.
В останні роки виявлена ще одна причина потяга підлітків до алкоголю. Спостерігається вона в дітей, про благополуччя яких надмірно піклуються близькі. Спроби відгородити своє чадо від неминучих турбот і обов'язків приводять до формування в підлітка комплексу таких рис характеру, як безвільність, залежність, безвідповідальність, непідготовленість до життя. Зовні це благополучні, тихі, смирні, що легко підкоряються волі дорослих діти і підлітки. У них як би «угодовський» тип характеру, аморфний, без яскравої індивідуальності. Небажання переборювати виникаючі в житті труднощів приводить до пошуку легких шляхів рішення проблем, до неопору дурним впливам. Споживання спиртного для молодих людей такого складу є найбільш простим і доступним (завдяки матеріальній забезпеченості батьків), хоча й ілюзорним виходом з важких ситуацій. Вони — продукт середовища. У здоровому колективі вони можуть стати гарними людьми, учнями, працівниками, а в компанії антисоціальних підлітків легко співаються. Їхнє майбутнє залежить від оточення, у якому їм доведеться жити і працювати.
Якщо людина страждає якоюсь формою олігофренії, уродженим фізичним чи психічним захворюванням, то тут алкоголь виступає як компенсуючий фактор, що дозволяє нібито згладити дефекти особистості. Для молоді алкоголь служить універсальним засобом розкріпачення і подолання сором'язливості, некомунікабельності, від якого страждають багато підлітків.
Проституція. Довгий час проституцію оточували міфи і таємничість, але в цих міфів є дві сторони: одна, зовнішня, — приємна, інша — схована і безстороння. Міфи про престижність заняття проституцією, про шляхетних «кавалерів», про насильство і неминучість проституції так і залишаються міфами. Красиві номери в готелях звичайно закінчуються брудними кімнатами в кублах, салонами машин і подібних місць, шкірно-венеричними захворюваннями, наркологічними лікарнями чи «психушками». Такий звичайний фінал.
Термін «проституція» походить від латинського слова — опоганення, збезчещення. Учені виділяють у проституції наступні істотні ознаки:
а) рід занять — задоволення сексуальних потреб клієнтів;
б) характер занять — систематичний промисел у формі полових зв'язків з різними обличчями, без почуттєвого потяга і спрямований на задоволення полової пристрасті клієнта в будь-якій формі;
в) мотив занять — заздалегідь погоджена винагорода у виді грошей чи матеріальних цінностей, що є основним чи додатковим джерелом існування повії.
Крім загальних причин існування проституції, соціально-економічних і морально-етичних, можна виділити також специфічні причини. Так, частина жінок володіє сильним лібідо, і їхньої потреби вище середніх, звідси вихід на спортивний секс. Інша причина криється в середовищі, що оточує повій. Це рекетири, сутенери, власники «малин» та інші карні елементи, що установлюють свої норми взаємин з повіями і підкоряють їх своєму «статуту».
У чому полягає суспільна небезпека проституції? По-перше, проституція — це форма соціального паразитизму, Що виражається у відхиленні від суспільно корисної праці. Проституція сприяє поширенню венеричних захворювань і СНІДу. Такі жінки не здатні робити на світло здорове потомство. Відбувається моральне падіння жінки, вона втрачає сором, естетичні ідеали. Особливо небезпечне залучення в проституцію неповнолітніх. Чи доцільно встановлення кримінальної відповідальності за проституцію? На це питання більшості експертів відповідають негативно. Чому? В даний час держава відтворює умови, що сприяють девіантному поводженню й у держави немає моральних основ уводити кримінальну відповідальність за проституцію.
Карне переслідування привело б до судових помилок, тому що довести склад злочину найчастіше неможливо. Однак у Кримінальному кодексі України існує ряд статей за «супутні» проституції діяння (звідництво, зміст кубел і ін.). Слід зазначити, що в статтях 198, 210, 226 і 228 КК України хоча і містяться міри карного покарання, але в судовій практиці вони використовуються рідко.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Розглянемо проблеми попередження проституції. Ліквідація проституції справа безнадійна, тому що сексуальні потреби — найперша потреба людини. Мова тому йде не про викорінювання проституції, а про її цивілізоване регулювання. Факторами, що стримують проституцію, можуть стати підвищення життєвого рівня населення, реалізація програми полового виховання, згладжування соціальної нерівності, уведення кримінальної відповідальності за діяльність сутенерів, власників «хат» і інших, хто паразитує на проституції. Держава повинна чітко визначити своє відношення до організованої проституції.
Сьогодні приходиться визнати, що нинішні влади не мають у своєму розпорядженні можливості активно впливати на попередження проституції. Організована проституція тим часом відкрито розгорнула бізнес по «продажі любові». Ріст проституції і полових дисгармоній неминуче веде до поширення СНІДу. За прогнозами вчених, через 10—15 років ця епідемія стане проблемою номер один. Питання, чи вводити карні санкції, чи легалізувати проституцію, залишається відкритим.
Суїцидальне поводження. Суїцид — це свідоме позбавлення себе чи життя спроба до самогубства. Суїцидальне поводження — саморуйнівне поводження, до якого можна віднести і такі форми девіантного поводження, як зловживання алкоголем, уживання наркотиків і завзяте небажання лікуватися, керування транспортом у нетверезому стані, самокатування, свідома участь у бійках і т.п.
Суїцидальне поводження в підлітків часто порозумівається відсутністю життєвого досвіду і невмінням визначити життєві орієнтири. Крім загальних причин, є й особливі. Серед молоді більш поширена наступні: утрата коханої людини чи зарозуміло відкинуте почуття любові; уражене почуття власного достоїнства; крайня перевтома; руйнування захисних механізмів особистості в результаті алкогольного сп'яніння, уживання психотропних засобів; токсикоманія і наркоманія; ототожнення себе з відомою людиною, що зробила самогубство; стан фрустрації чи афекту у формі гострої агресії, страху, коли людин утрачає контроль над своїм поводженням.
Девіантне поводження на ґрунті сексуальних захворювань. Сучасна сексопатологія виділяє патологічні й інші відхилення в сексуальному поводженні особистості. Патологічні девіации у формі всякого роду сексуальних перекручень є предметом дослідження медицини і психіатрії. Непатологічні девіации, тобто відхилення в межах норми, є предметом соціально-психологічного дослідження, оскільки містять у собі відхилення від соціальних і моральних норм у сексуальному поводженні здорової людини.
У свою чергу всі сексуальні девіации поділяються на наступні основні групи: відхилення у відношенні об'єкта сексуального задоволення (зоофілія); відхилення в способах реалізації полової пристрасті (садизм, мазохізм і ін.); нетипові відхилення у формі полової пристрасті до облич своєї статі чи близьким родичам (гомосексуалізм, лесбіянство, кровозмішення); відхилення, зв'язані з порушенням полової самосвідомості (транссексуалізм); відхилення, зв'язані зі зміною стереотипу полоролевого поводження (маскулинність) і ін. правопорушення. Однієї з форм антисоціального поводження, що спрямовано проти інтересів суспільства в цілому чи особистих інтересах громадян, є правопорушення.
У юриспруденції розрізняють правомірне і неправомірне поводження громадян. Неправомірні дії (правопорушення) — це такі юридичні факти, що суперечать нормам права. Подібні дії порушують встановлений у країні і суспільстві порядок.
Усі правопорушення поділяються на злочини і провини.
Злочин — протиправне, винне, карне суспільно небезпечне діяння, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини і приносящее їм істотна шкода. Злочини кваліфікуються по нормах карно-процесуального права.
Провина — теж протиправне і винне діяння, але не представляє великої суспільної небезпеки. Провини регулюються нормами адміністративного, цивільного, трудового й інших галузей права.
Правопорушення у формі провини виявляються в підлітків у зухвалій манері поводження, лихослів'ї, драчливости, дрібному злодійстві, пияцтві, бродяжництві.
Підліткам і юнакам у віці від 14 до 18 років присуща як корислива, так і насильницька мотивація протиправного поводження. Корисливі правопорушення носять незавершений «дитячий» характер, оскільки відбуваються з бешкетництва, цікавості, невмотивованої агресії. До підліткових і юнацьких правопорушень можна віднести викрадення автотранспорту, заволодіння предметами молодіжної моди (радіоапаратура, спортивний інвентар, модний одяг, гроші, насолоди, вино, тютюнові вироби). Насильницькі правопорушення викликаються потребами самоствердження, стадним почуттям ложно зрозумілого боргу перед своєю компанією, недоліками виховання, особливо в родинах, де нормою було пияцтво, брутальність, жорстокість. До типових насильницьких правопорушень можна віднести молодіжні «розбирання», що супроводжуються нецензурною лайкою, тілесними ушкодженнями, насильством.
Підлітки — одна з найбільше кримінально активних частин населення країни. У 2008 м. чисельність підлітків, що зробила злочини, складала 164,9 тис. чоловік (проти 153,2 тис. чел. у 1990 р.), ними чи при їхній участі було зроблено 189,3 тис. злочинів (у 1990 м. — 164,7 тис.). До дійсного часу частка підлітків у загальній чисельності засуджених складає 12,3 % (у 1990 м. — 14,7%). Однак порозумівається це не стільки скороченням злочинності, скільки збільшенням віку відправлення підлітків у місця видбування покарань. У світі й у нас у країні все більша увага приділяється принципу ненасильства. Суспільство прагне вивести людини з зон ризику, що розширюються, до яких можуть бути віднесені слідчі ізолятори, виховні колонії.
Характерною рисою останнього років є «омолодження» злочинців. Щорічно в країні виявляєтся більш 300 тис. кримінальних справ неповнолітніх, причому більш 100 тис. злочинів відбуваються підлітками, і що досягли 14 років. Підлітки всі частіше утягують у злочинні угруповання дорослих: використання неповнолітніх у злочинній діяльності дозволяє угрупованням уникнути кримінальної відповідальності, і це веде до ще більшого залучення підлітків у цю сферу.
Найбільш частим злочином є грабіж. З'явився такий вид «діяльності» як вимагання школярів у школярів. Новий для підлітків вид злочину — дітовбивства, викрадення дітей з метою викупу.
В останні роки з'явилася ще одна тенденція. Раніш злочини робили діти з неблагополучних, асоціальних родин. Зараз — із благополучних. Перші грабували кіоски, другі роблять тяжкі злочини, грабежі, торгують наркотиками, тобто зовнішнє благополуччя родин може бути обманчиво.
Однієї з найбільше, значимих причин подібного є втрата монополії на виховання дітей родителями і школою. Родина, у якій раніше разом жили представники трьох поколінь і яка століттями була опорою держави, пішла в минуле. Розпад родини багато психологів вважають найважливішою причиною росту насильства.
Батькам усе сутужніше привчати підростаюче покоління до визначеної шкали цінностей, що була б зрозуміла їм і в який воно могло б повірити. Норми, що існували в часи батьків, знецінилися нерідко самі батьки втратили орієнтири і не в змозі прилучити дітей до шляхетних занять.
Порушення поводження дітей і підлітків і їх соціальна дезадаптация є актуальною проблемою, і ця актуальність має чітко виражену тенденцію до росту. Відхилення від загальноприйнятих соціальних і моральних форм поводження дітей і підлітків ставлять серйозні задачі перед родиною, дошкільними установами, школою і суспільством у цілому.
4. Взаємодія родини і школи
Спосіб життя родини багато в чому зв'язаний з її матеріальним становищем, але, навіть маючи гарний матеріальний статок, багато родин переживають духовну кризу у відносинах, як між чоловіками, так і у відносинах з дітьми. Рівень спілкування переходить на вузько орієнтований (їжа, одяг, будинок), деградує культура спілкування в родині. Найчастіше проблеми з дітьми бувають у родинах, де панує авторитарний стиль виховання чи навпаки — попустительський, де спостерігається емоційна отверженність дитини або гіперопіка. Негативно позначається, коли на дитину вішають ярлики: ''жертва долі'', ''нещасливий'', ''нестерпний'' чи ''найкращий''. Особлива увага варто звертати на родини, де в батьків спостерігається тривожність, дратівливість, емоційна нестійкість чи якщо батьки (чи один з них) – «холодні раціоналісти».
Часто батьки не шукають допомоги в психологів і педагогів, вважаючи свою родину цілком благополучної. Для них правопорушення, зроблене їхньою дитиною — повна несподіванка, подія, що не має причин. Вони можуть бачити причину у впливі вулиці, школи, але дуже рідко у власних помилках у вихованні. Необхідно відзначити, що кожна родина є унікальною системою, і прояв перерахованих вище ознак може бути різним і різноманітної. Дитині потрібно тепло, людська участь, це нічим не заміниш. Справа не стільки в матеріальному добробуті батьків і їхньому високому положенні в суспільстві, скільки в тім, як вони виховують своїх дітей. Там, де дітям з раннього віку прищеплюються навички самостійності і відповідальності, де діти позбавляються можливості зловживати заробленими їхній родителями засобами, де є теплота й увага, там діти виростають нормальними.
Однієї з ведучих форм виховно-профілактичної роботи є організація спільної діяльності учнів, вчителів і батьків. Школа, як могутній інститут соціалізації неповнолітніх, повинна стати центром і правовою культурою, і соціалізації підлітків. Зі шкільних установ повинні піти в минула байдужність, брутальність і хамство, жорстокість у звертанні з учнями, вимагання з батьків під різними приводами. У кожній школі необхідні психолог і соціальний педагог. На наш погляд, шкільний психолог повинний починати свою роботу з дітьми і родителями з першого класу. Співробітництво школи з родиною, вивчення родини, необхідно, насамперед, тому, що особистість матері й особистість батька, їхній характер, темперамент, індивідуальні особливості, якість їхніх подружніх взаємин, повсякденне поводження в побуті, ступінь їхньої культурності, освіченості є вирішальним чинником виховання дітей.
Шкільні психологи в співробітництві з родителями і всіх зацікавлених організаціях повинні брати участь у створенні і впровадженні молодіжних програм здорового способу життя, що ґрунтуються на об'єктивної і зухвалої довіру інформації про алкоголізацію, наркотизацію і їхні наслідки. Метою цих програм повинне бути формування в підлітків «здорових» моделей способу життя, що надають можливості для реалізації особистісного потенціалу. Досягнення успіху в профілактиці і подоланні раннього формування залежностей можливо тільки при координації роботи всіх структур, що працюють з підлітками: правоохоронних, психолого-педагогічних, соціологічних, медичних. Варто визнати пріоритетну роль у боротьбі з поширенням наркотичних речовин серед соціальних педагогів, що учаться, і психологів. Результати дослідження показують, що не страх покарання здатний удержати підлітків від вживання алкоголю і наркотиків, а пояснення наслідків їх зловживанням. На питання анкети «Якби Ви знали про шкоду алкоголю і наркотиків, чи стали б Ви їх приймати?» більшість студентів (96,7%!) відповіли негативно. Для попередження алкоголізації і наркоманії серед підлітків у сферу діяльності шкільного психолога входить виявлення груп ризику, аналіз кризових ситуацій у підлітковому середовищі і пропозиції по соціально прийнятних способах дозволу цих ситуацій.
Важливе значення має і підготовка вчителів для роботи з важкими дітьми. Практика показує, що вчителя часто не мають спеціалізованої соціально-педагогічної підготовки. Їм не виявляється необхідна допомога для роботи з «важкими» дітьми.
Іноді в існуючій соціально-педагогічній системі відсутні служби, з якими школа могла б взаємодіяти з метою досягнення необхідних виховних результатів для кожного «важкого» дитини (консультації, регіональні соціальні установи й ін.). Необхідно, щоб школи мали у своєму розпорядженні спеціально підготовлені кадри — психологами, соціальними педагогами й ін.
Мала чи дружня група може також є чинником асоціального поводження дітей і підлітків, якщо присутні асоціальні елементи в системі норм, цінностей, якими керуються члени групи у своєму поводженні; якщо у взаєминах у групі панує авторитарний стиль, виявляється насильство; якщо в групі поширена антишкільна субкультура.
5. Форми і методи роботи викладача школи з батьками
Ідеалом, до якого прагне родина, школа все наше суспільство, є всебічно розвита людина, утворена, здорова фізично і морально, що вміє і любить трудитися.
Про роль школи в організації процесу сімейного виховання дітей писав А.С.Макаренко: «Родини бувають гарні, і родини бувають погані. Доручитися за те, що родина виховує як випливає, не можна. Говорити, що родина може виховувати, як хоче, ми не можемо. Ми повинні організувати сімейне виховання, і організуючим початком повинна бути школа, як представниця державного виховання».    продолжение
--PAGE_BREAK--
З цих позицій і визначаються основні задачі роботи соціальних педагогів шкіл з родителями молодших школярів:
Систематична різнобічна педагогічна освіта батьків, тобто ознайомлення їх як з основами теоретичних знань, так і з практикою роботи з учнями.
Залучення батьків до активної участі в навчально-виховному процесі.
Формування в батьків потреби в самоосвіті.
Ознайомлення вчителів предметников з різноманітними методами сімейного виховання, добір і узагальнення кращого досвіду.
Соціально педагогічне дослідження родин, диференціація їх на визначені типи
Робота з дітьми девіантного поводження.
Забезпечення правового захисту дитини в родині і школі.
При проведенні цієї великої і відповідальної роботи враховуються проблеми, висунуті перед суспільством самим життям: Нечисленність родини, виховання в ній однієї дитини; окреме проживання молодих чоловіків і звідси — утрачивание сімейних традицій, утрудненість передачі досвіду сімейного виховання, специфіка впливу неповної родини на дитину; дефіцит спілкування батьків з дітьми в зв'язку з великою зайнятістю батьків, продовженням навчання молодих батьків; поглинання духовних інтелектуальних запасів так називаним «вещизмом». Правильне педагогічне керівництво сімейним вихованням можливо за умови комплексного підходу до виховання, забезпечення координації зусиль в усіх напрямках виховання — ідейно-політичного, трудового, морального, естетического, фізичного.
Робота педагогів шкіл з родителями здійснюється в двох напрямках:
з колективом батьків і індивідуально.
У практиці склалися найбільш раціональні її форми: загальні і класні збори батьків, колективні й індивідуальні консультації, бесіди, лекції, конференції, відвідування родин учнів, оформлення різних за формою і змістом текстових матеріалів, фотомонтажі, виставки робіт учнів. Батьки залучаються до участі в організації учбово-виховного процесу: керівництво кружками, виступу перед родителями і дітьми, підготовка й участь у проведенні позакласної і позашкільної роботи, господарська допомога.
Налагодження з родителями доброзичливих контактів відбувається легше, якщо педагог будує спілкування цілеспрямовано, з огляду на ситуацію, заздалегідь продумує не тільки зміст бесіди, але і її хід, можливі варіанти і несподівані повороти. Даючи ради, прагнучи, якщо це необхідно, внести корективи у виховні впливи батьків на дитину, потрібно пам'ятати, що пряме нетактовне утручання у внутрішні справи родини може викликати як протест і нанести важко поправну шкоду. Адже кожен батько виховує своїх дітей так, як вважає потрібним, виходячи зі своїх знань, умінь, почуттів і переконань.
Велика соціальна значимість цілеспрямованого спілкування з родиною полягає в тім, що направляючи по потрібному руслу вплив батьків на дітей, педагог впливає і на перебудову внутрісімейних відносин, сприяє удосконалюванню особистості самих батьків, тим самим підвищує рівень загальної культури населення.
Індивідуальна робота з родителями й інших дорослих членах родини учня складна і різноманітна.
Перевагою індивідуальної роботи є те, що знаходячись наодинці із соціальним педагогом, батьки відвертіше розповідають йому про свої проблеми внутрісімейних відносин, про які ніколи б ні сказали при сторонніх. При індивідуальних бесідах необхідно дотримувати головного правила: зміст індивідуальної бесіди повинний бути надбанням тільки розмовляють, воно не повинне розголошуватися.
Дуже уважно випливає відноситься до прохань батьків. Не виконати прохання можна тільки в тому випадку, якщо її виконання може нанести шкода дитині.
Індивідуальне спілкування не тільки дає можливість учителю вплинути на батьків, але й у свою чергу, багато в чому допомагає йому у виборі правильного підходу до дітей.
Багато чого у відношенні школи і родини залежить від першої зустрічі. У першій розмові з родителями не слід говорити про труднощів роботи з дітьми. Потрібно постаратися, щоб у батьків з'явилася впевненість, що учити і виховувати їхнього сина чи дочку будуть кваліфіковані педагоги і для цього підготовлені всі необхідні умови. Особливо це відноситься до батьків першокласників — адже деякі з них, якщо дитина не ходила в дитячий сад, уперше розстаються з ним і дуже хвилюються. Щоб у майбутньому рациональнее спланувати роботу, намітити індивідуальний підхід до кожного батька, знайти шляху залучення родини до активної участі в справах класу і школи, можна при записі дитини в школу запропонувати батькам анкету з наступним змістом:
I. Інформація про батьків.
П.І.Б
Вік
Освіта
Місце роботи, телефон
Суспільна робота
Квартирні умови
Загальний заробіток родини
У яких заходах школи ви хотіли б брати участь
II. Інформація про дитину.
Чим ваша дитина любить займатися у вільний час?
Які ігри предпочитает?
Які види спортивних розваг більше любить?
З ким частіше грає(з чи хлопчиками дівчинками)?
Як поводиться в дитячому колективі? (активний, пасивний, соромливий.)
Які обов'язки має по будинку?
Які з вашого погляду, індивідуальні особливості дитини варто врахувати.
III. Інформація про родину.
Хто в родині безпосередньо займається вихованням дитини?
Де найчастіше разом з дитиною проводиться дозвілля?
Чи знаєте ви друзів своєї дитини і їхніх батьків?
Чи приходять до вас у гості приятелі дитини?
Що вас утрудняє у вихованні дитини?
Які методи виховання ви предпочитаете? (домовленості, роз'яснення, строгі вимоги, покарання, заохочення, дружні контакти і т.д.)
Для одержання різнобічних зведень про учнів, соціальному педагогу разом із класними учителями вивчити характеристики, дані в дитячих роках. Переглянувши документи соціальному педагогу необхідно скласти собі список учнів, з якими варто зустрітися індивідуально, кого можна запросити в школу на колективну бесіду.
Дуже важлива форма проведення індивідуальної бесіди. Кожен співрозмовник повинний уміти слухати. При знайомстві з родителями це правило особливе необхідно дотримувати.
Багато вчителів готують пам'ятки різного змісту, такі пам'ятки повинна також розробляти соціальний педагог на наступні теми:
Як поводитися в конфліктних ситуаціях?
Що повинено вміти першокласник?
Що повинено вміти другокласник?
Що повинено вміти третьокласник?
Правила поведінки в громадських місцях, зокрема, у школі й ін.
Пам'ятки бажано підготовляти для кожної теми яку розглядають батьки і вчителі колективно. В обов'язку соціального педагога входить відвідування родин, з девіантним поводженням. Перший візит у родину — відповідальний момент часто вирішальний, чи будуть батьки довіряти вчителю, прислухатися до його рад. Педагог заздалегідь готується до відвідування тієї чи іншої родини: довідається її склад, матеріальне становище, з'ясовується, де працюють батьки, продумують можливі питання членів родини і відповідає на них, намічає, які зведення про дитину йому потрібно одержати.
Відвідування родини в другий і третій раз учитель планує, з огляду на результати попереднього знайомства; поводження дитини в школі, відношення батьків до своїх обов'язків, їхня участь у житті школи.
Йдучи в родину, соціальний педагог ставить перед собою задачу виявлення, узагальнення і поширення кращого досвіду сімейного виховання. Досвід сімейного виховання в кожній родині педагог збирає по крупинках. В одній родині це може бути устаткування дитячого куточка, в іншій цікава організація дозвілля і т.д.
Часто зустрічаються труднощі у вихованні дитини, де конфлікти між батьком і матір'ю переходять границі внутрісімейних розбіжностей. Задача, що повинна вирішити школа в роботі з не благополучними родинами — спробувати всіма способами забезпечити охорону інтересів дитини. А значить так уплинути на батьків, щоб вони усвідомили відповідальність за зростаючого людину, це дуже складна кропітка робота, що не завжди приносить результат відразу. Тут потрібно використовувати усілякі форми і методи роботи: переконання, роз'яснення, приклад інших батьків, посилений контроль.
Особливо великі труднощі представляють родини, у яких чи мати батько п'ють, і навіть якщо пияцтво не має злісної форми, а виражається в застіллях, періодичному вживанні спиртного, соціальний педагог бере такі родини під особливий контроль. Він регулярно відвідує цю родину, цілеспрямовано проводить з родителями окремі, індивідуальні бесіди. Самим небезпечної для виховання дітей стає нерозуміння такими родителями шкоди, що може принести алкоголь зростаючому організму.
Обстеження показало, що 51% питущих у дорослому стані виховувалися в родинах, де часто вживався алкоголь.
Задача соціального педагога — розкрити перед родителями шкода пияцтва в родині, особливе прилучення дітей до вживання алкоголю, необхідно емоційно набудовувати дітей проти алкоголю.
Діти повинні ясно уявляти собі всі аспекти проблеми: фізіологічний, соціальний, екологічний. Практика роботи говорить про ефективність індивідуальної роботи з антиалкогольної пропаганди з родинами учнів.
Якщо ж методи переконання не дають результату, необхідна вимогливість, а якщо потрібно, то і пряме втручання громадськості. Соціальний педагог може звернутися до керівників підприємств, на яких працюють батьки. У крайніх випадках, форми суспільного впливу не діють, використовується більш стругаючи форма впливу громадський осуд, попередження, накладають штраф. Крайньою мірою, коли поводження батьків, несумісно з виконанням ними батьківських обов'язків, стає позбавленням ними батьківських прав.
З метою антиалкогольної пропаганди разом із учителями, вести позакласну і позашкільну роботу, у процесі якої організуються спільні з родителями виходи в театр, кіно, екскурсії, виїзди на природу, спортивні свята, вечори дозвілля.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Часто в школах спостерігається практика, коли для бесіди запрошуються ті батьки, діти яких чимось провинилися. Це вкрай невірно, у цьому випадку кожна передбачувана зустріч з педагогом викликає занепокоєння, зніяковілість, а іноді і дратує. Плануючи бесіди, педагог повинний виходити з того, що спілкування з родителями не повинно обмежуватися повчаннями   повчаннями, зауваженнями. Бесіди повинні бути взаємно цікавими, частіше приємними, дохідливими, природним видом зв'язку батьків і школи.
Часто бесіди з родителями допомагають знайти правильний підхід до учня — адже близькі добре знають його і можуть багато чого підказати, допомогти визначити причину того чи іншого вчинку.
Робота з колективом батьків.
Великі можливості представляє робота з колективом батьків: широка педагогічна інформація, обмін досвідом, створення в необхідних випадках суспільної думки, залучення батьків до участі в житті класу. Ця робота ведеться в двох напрямках: підвищення педагогічної культури батьків і більш зроблене в зв'язку з цим виконання ними обов'язків вихователів своїх дітей, об'єднання батьків у споєний колектив, діяльність якого спрямована на підвищення рівня учебно — виховної роботи з усіма дітьми.
Основна задача соціального педагога — активізувати педагогічну, виховну діяльність родини, додати їй цілеспрямований, суспільно значимий характер.
Основна форма роботи з колективом батьків — батьківські збори, разом із учителями початкових класів, що проводить щомісяця, а якщо це необхідно щотижня.
Батьківські збори зближають вчителів і батьків, наближають родину до школи, допомагають визначити найбільш оптимальні шляхи впливу у виховному впливі на дитину. На зборах батьків систематично знайомлять з цілями і задачами, змістом, формами і методами, виховання і навчання дітей у родині і школі.
Батьківські збора можуть бути побудовані по-різному. Основна їхня частина — повідомлення педагогічних знань — може виразитися в лекції, доповіді, бесіді, диспуті, дискусії. Це може бути семінарське заняття, перегляд і обговорення кіно фільму, ділова гра, між вчителями і родителями, що веде соціальний педагог. Може бути проведене читання окремих статей, добірки витримок з добутків класиків педагогічної літератури, постановка проблемних ситуацій. Такий прийом активізує аудиторію, стимулює обмін думками, прагнення до педагогічної самоосвіти. Цікаво проходять виступу батьків перед учнями. Це може бути розповідь чи робітника інженера про працю людей на виробництві. Такі виступи готуються дуже ретельно. Зміст і форма повинні бути доступні дітям.
Залучення батьків до виконання доручень до щоденної доброзичливої допомоги школі — важлива, насущна задача в роботі вчителя, соціального педагога з родиною.
Формою роботи, що виправдала себе, з родителями, стало оформлення стендів, куточків для батьків. Такі куточки створюються в допомогу вчителю по здійсненню педагогічного всеобуча батьків, по підвищенню їхньої педагогічної культури, як виховної.
Добре, коли зміст матеріалів у куточках збігається з тією темою, з яким у даний момент знайомлять батьків. Це дозволяє розширити, поглибити знання, ще раз повернутися до сказаного, повторити, підкреслити необхідне. На стенді може бути розкрита і самостійна тема, тому соціальному педагогу необхідно контролювати, а також допомагати кожному вчителю початкових класів в оформленні такого куточка, допомагати підбирати теми і т.д.
У процесі індивідуальної роботи з родителями соціальному педагогу необхідно мати педагогічну бібліотеку, який можуть користатися батьки. Для цього можна завести читацькі картки. Щоб залучити батьків до читання педагогічної літератури соціальному педагогу можна відвідувати збори батьків у класі і робити оголошення про яку-небудь новинку. Якщо рекомендована книга була прочитана здебільшого батьківського колективу можна організувати обговорення, обмін думками.
Зразковий порядок проведення батьківських зборів:
повідомлення чи педагога члена батьківського комітету про випол- нении рішень попереднього зборів;
лекція, бесіда фахівця на педагогічну тему;
виступ батьків про досвід сімейного виховання по даному питанню;
узагальнення, обмін думками по викладеному питанню;
повідомлення чи вчителя соціального педагога про стан навчально-виховної роботи в чи школі в класі;
обговорення і рішення питань, що стосується життя класу і школи.
Соціальний педагог повинний скласти графіка проведення загальшкільних збор по початковій ланці, також графік відвідування класних збор учителів початкової ланки. Досвідчені педагоги вважають, що успіх зборів багато в чому забезпечується його підготовкою. Соціальний педагог починає заздалегідь збір різного матеріалу. По-перше, про зміст наступного зборів повідомляють батькам на попередньої зустрічі з ними. Батькам необхідно запропонувати питання над який потрібно подумати.
Іноді до зборів готують виставку учнівських робіт, виступу художньої самодіяльності дітей. Такі заходи оживляють батьків.
Збори не повинні затягуватися більш ніж на 1 годину — 1 година 30 хвилин. Початок повинний набудовувати батьків на діловий лад. Разом з тим невимушене, емоційно пофарбоване вступне слово чи вчителя члена батьківського комітету створює ту доброзичливу атмосферу доброзичливості.
Виходячи з планів роботи, індивідуальних бесід з родителями, відвідувань родини, підсумків роботи батьківських збор, соціальний педагог може проводити колективні консультації з родителями, по особливо хвилюючим їх проблемам.
Колективні консультації для батьків можуть бути планові і позапланові. Час і терміни проведення планових консультацій соціальний педагог намічає заздалегідь. Від теми майбутньої консультації залежить, чи всіх батьків можна запросити, поговорити по даному питанню, чи тільки тих, з ким необхідно поговорити по даному питанню. Для всіх батьків добре провести консультації юриста, працівника міліції, дитячої кімнати і т.д.
Позапланові консультації призначаються як з ініціативи вчителя, так і на прохання самих батьків.
Соціальному педагогу можна запропонувати і допомогти вчителям початкової ланки організувати чергування батьків. Під час чергувань батьки більш глибоко знайомляться з організацією життя класу, спостерігають, а іноді і практично беруть участь у навчально-виховному процесі. Звичайно, батьки дуже зайняті на сьогоднішній день. Але, у початковій ланці, це здійсненно, тому що деякі з батьків спеціально беруть відпустку для того, щоб у цей важкий перехідний період для своєї дитини бути поруч з ним.
Соціальному педагогу можна окремо працювати з членами батьківських комітетів кожних класів. Для цієї роботи можна проводити конференції батьків. Основною задачею батьківських конференцій є обмін досвідом сімейного виховання, поширення і впровадження кращого досвіду родини. Члени батьківського комітету разом із учителем готують доповіді, з якими виступають на конференціях. Такі конференції допоможуть більш сильно згуртувати вчителів і батьків, учителя можуть одержати з боку батьків велику інформацію і навпаки.
Також можна організувати педагогічні кружки, що можуть звістки і соціальний педагог, і вчителя початкових класів.
Для цього соціальний педагог складає графік проведення педагогічних кружків учителями. Допустимо, якщо в школі 13 початкових класів, те кожному вчителю не буде складати праці 1-2 рази за навчальний рік провести педагогічний кружок.
На педагогічному кружку можна розглядати наступні теми: як організувати читання дітей у родині, розучувати з ними вірші, слухати музику, розбирати важкі проблемні ситуації, як перебороти їх і т.д.
Організувати таку роботу соціальний педагог допоможе вчителям залучити більше батьків у навчально-виховний процес.
У план роботи соціального педагога входять такі види спільної діяльності школи і родини: організація екскурсій на різні підприємства за місцем роботи батьків; організація екскурсій і прогулянок по місту з метою знайомства дітей з підприємствами й установами міста, продукцією, що вони випускають; проведення бесід про професії і їхню користь для людей.
Форми і методи роботи з родителями різноманітні, але головне те, що педагогу необхідно робити правильний вибір, з огляду на всі особливості роботи вчителів з даним колективом батьків, особливості системи роботи школи в цілому.
6. Взаємодія школи і родини у вихованні
Батьки хочуть бачити своїх дітей гідними громадянами нашого суспільства. Без допомоги родини школа не може забезпечити високих результатів виховання. На відміну від соціальних інститутів родина впливає на дитину каждодневно, тому розташовує, майже, необмеженими можливостями у формуванні його особистісних якостей.
До факторів сімейного виховання соціологи відносять матеріальні умови життя родини, її структуру, освітній рівень, інтереси, духовні потреби, рівень культури. По характері взаємин батьків родини розділялися на три групи: живуть дружно, іноді сваряться, конфликтуют.
На основі отриманих даних простежили, яким образом характер взаємин батьків впливає на моральне формування особистості дитини, затвердилася думка, що в більшості родин, де існує розуміння між батьком і матір'ю, діти ростуть добрими чуйними. Це підтверджують даних учителів шкіл Вінницької області. Інше положення в родинах, де батьки сваряться, втягують у свої конфлікти дітей. У таких родинах діти в кращому випадку виховані задовільно, але частіше погано.
У дослідженнях соціологів розкриті фактори, що знижують виховний вплив родини: її нестабільність, наявність однієї дитини, недолік робочого часу в батьків для виховання дітей, відсутність належного контакту зі школою, недостача педагогічних знань і умінь.
Для успішної взаємодії школи і родини у вихованні потрібно, щоб батьки вміли аналізувати діяльність і поводження своїх дітей, їхня вихованість. А для цього необхідно:
розробити зміст і методику педагогічної освіти батьків з урахуванням підготовленості їх до морального виховання;
розбудити в батьків, як вихователів, інтерес до процесу самоосвіти в області спеціальних педагогічних і психологічних знань.
удосконалювати взаємини батьків з дітьми і класним керівником, розширювати сферу їхньої спільної діяльності і спілкування.
Тому соціальні педагоги Вінницької області склали конкретну методику аналізу вихованості дітей у родині, що допомогла б самім розібратися в результатах сімейного виховання, цілеспрямовано виховувати відповідні якості у своїх дітей.
Якщо між класним керівником і родителями існують довірчі відносини, педагог може попросити поділитися результатами своїх спостережень. Таким чином, забезпечується єдність вимог школи, голосного колективу і родини.
Підключення батьків до аналізу вихованості школярів є не тільки способом більш глибокого пізнання ними дітей, але і стимулом самоосвіти самих батьків. У них з'являється потреба збагатити свої знання, опанувати невідомими їм методами сімейного виховання.
Родина, будинок розташовують чималими позитивними умовами, що сприяють підвищенню виховних можливостей домашніх ігор: по-перше, батьки і діти проводять спільно достатню кількість часу, часто разом займаються, грають, відпочивають; по-друге, для організації проведення ігор у домашніх умовах існує чимало різноманітного інвентарю.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Як показує практика, контакти батьків молодших школярів з їхнім учителем — самі тісні й активні в порівнянні з учителями більш старших дітей. Саме ці батьки стають головною опорою вчителя в проведенні ігор.
Цікавий досвід взаємодії вчителя з родителями по організації спільних ігор дорослих і дітей у початковій ланці, у школі № 13 м. Вінниці, вчитель експериментального класу, Лукіна І.Ю. розробила конкретний план спільної роботи і на одних зі збор познайомила з ним батьків.
Ірина Юріївна розповіла батькам про зміст, головні моменти майбутньої спільної роботи, про конкретну допомогу, що можуть зробити батьки вчителю. На наступних батьківських зборах частина часу також присвячувалася проблемам спільних ігор з дітьми. Батьки одержували необхідні знання, опановували практичними уміннями по створенню будинку дитячого ігрового куточка. Іноді батьки запрошувалися в школу для практичної участі в іграх дітях. На одних зі збор учитель запропонував батькам на час принести в клас нові цікаві іграшки. У такий спосіб була створена класна ігротека. У новій обстановці, у новій грі обридла іграшка ставала привабливої і корисний навіть для її власника. Батьки, що володіють потрібними знаннями, виступали як експертів, консультантів, а іноді в нових командних іграх — ведучими.
Так завдяки взаємодії вчителя з родителями дітей молодших школярів значно підвищилася виховна функція ігор, у яких активно беруть участь і батьків, і їхні діти.
Продуману систематичну роботу з родителями веде вчитель початкової ланки школи №18 м. Вінниця В.Ф. Юречко. Перед початком кожної чверті вона знайомила батьків із планом виховної роботи на чверть, обов'язково розповідала про тих батьків, що брали активну участь у громадському житті класу.
Після закінчення першого півріччя В.Ф. Юречко поставила перед собою ціль: прилучити батьків до виховання дітей, тому що вони намагаються не приходити на збора. До дня Армії вона підготувала вечрку за участю батьків. Урочиста обстановка перетворила їх. Також Валентиною Федорівною проводилися збора на тему «Естетического виховання дитини в родині».
Напередодні ведення таких збор, разом із членами батьківського комітету оформила класну кімнату; підготувала виставку дитячих виробів і малюнків, стенд із педагогічною літературою і т.д.
В.Ф. Юречко вважає, що тільки тематичні збори підвищують педагогічну культуру батьків, а звідси і значно поліпшують сімейне виховання дітей.
Цікавий досвід роботи з родителями Л.В. Чупіной СШ №17, м.Вінниці, що організувала сімейний клуб у себе в класі. У клубі задіяні всі батьки дітей. Презентація клуба відбулася в березні 1996 р., на якому було затверджене назва клуба «Зернятко». Девіз — «Навчи дитини любити і ти його навчиш усьому». Роботу клуба Любов Володимирівна початку з залучення батьків у культурно-досугову діяльність, тобто батьки разом із вчителем і дітьми готують розважальні заходи. На даному етапі Любов Володимирівна початку проводити лекторій по підвищенню педагогічної культури батьків. За словами Л.В. Чупіної позитивні результати видні не тільки у виховному аспекті, але й у навчальній діяльності дітей.
Цікавий досвід Вінницької школи №7. Особливий інтерес представляє він у зв'язку з тим, що соціально-педагогічна робота в школі проводилася на основі створених у її структурі соціальних служб: медико-психолого-педагогічної; сімейної; культурного дозвілля і педагогічної анімації; правового й економічного захисту родини; професійній орієнтації і соціальній адаптації; соціальної профілактики; фізичного і психічного здоров'я; розвитку і підтримки дитячих і юнацьких ініціатив. Керує їхньою діяльністю Ольга Василівна Зейбель.
Однак, перш ніж розповісти про цей досвід, слід зазначити, що стосовно проблеми організації соціально-педагогічної служби існують дві принципово різних концепції. Одна з них полягає в тім, що ця служба організаційно повинна будуватися в спеціальних соціально-педагогічних центрах мікрорайону.
Інша полягає в тім, що центрами соціально-педагогічної роботи повинна стати школа. Прихильників другої концепції на багато більше і чимало серед фахівців нинішнього покоління. Подібна точка зору у відомій мері розділяється колективом авторів (В.Н. Каласьєв, І.В.Яковлева, Н.М. Полуектова, Н.В.Старков) розробки «Діагностика професійних здібностей системи добору соціальних педагогів і соціальних працівників». Вони зокрема вважають, що місцями роботи соціального педагога — дошкільні установи, школи, коледжі і т.д.
Так склалося в школі №7, що соціально-педагогічна робота пішла через школу, ними накопичений визначений досвід.
Головним у підвищенні ролі родини в соціалізації особистості є тісна взаємодія її зі школою в цьому процесі на основі наукової системної організації роботи вихователів, більш широкого використання громадськості (шкільні батьківські комітети, шкільні ради батьків, ради сприяння родині і школі і т.д.).
1.Організація соціальних служб у школі.
Створення соціальних служб у школі №7 почалося з того, що колектив вирішив підвищити ефективність виховної роботи, якість соціалізації особистості. Вони виходили з наступного припущення, организуемая соціальними педагогами робота з родинами і дітьми дозволить школі стати відкритою системою, а широта і розмаїтість соціальних зв'язків у такій школі підвищить соціальну підготовленість особистості. Основний шлях рішення цієї задачі — вплив соціальних педагогів на родину, тобто гіпотеза наступна: соціалізація особистості школяра стає ефективніше, якщо:
у структурі школи створюються соціальні служби;
родина стає основним об'єктом впливу з боку школи за посередництвом соціальних служб.
Першої в школі була створена Медико-психолого-педагогічна сімейна служба, у 1992 році, у даний час у ній працює 9 соціальних педагогів, психолог і лікар 10,5 ставки.
Соціальними педагогами цієї служби за 3 роки проведений наступна робота: вивчена середовище, у результаті чого оформлена характеристика мікрорайону; проведена робота з діагностики родини з метою виявлення її морально педагогічного клімату і виховного потенціалу. На основі отриманих дані родини отдифференцированни на типи і відповідно типам розроблені програми впливу на них.
2. Служба культурного дозвілля.
Ця служба була створена 1992 року, у ній працювали від 3 до 5 чоловік (соціальні педагоги). Основне призначення служби — задіяти як дітей, так і дорослих у різні спільні види діяльності культурно-досуговой спрямованості. Форми організації тієї діяльності різноманітні: різні варіанти дитячих і сімейних свят і фестивалів («День матері», «Свято новоселів» і т.д.), ігрових сімейних конкурсів і змагань («Спортивна родина», «Родина ерудит» і т.д), читацьких конференцій типу «Вечір спогадів, забуті імена», чи «Відпочиваємо всією родиною», — зустріч з артистами народного театру «Зоря».
При проведенні спільних заходів педагогів з родителями й учнями практикуються ділові ігри, такі як «Вертушка спілкування», «Прес-центр» і т.д.
Фахівцями служби вівся постійний облік зайнятості дітей у різних видах культурно-досуговой і спортивної діяльності.
Наступна соціальна служба:
Служба правового й економічного захисту родини й особистості, професиональной орієнтації і соціальній адаптації. Основна мета служби — допомогти учнем, батькам адаптуватися в сучасних соціально-економічних умовах, забезпечити успіх їхнього професійного самовизначення. Для учнів організовувалися зустрічі з представниками різних спеціальностей і професій. Для батьків і дітей був організований економічний всеобуч, давалися консультації по складанню бюджету родини, планування витрат на раціональне харчування. Велася робота і по правовій освіченості батьків і дітей. Давалися конкретні ради правової спрямованості, проводилися тематичні заняття, вечори питань і відповідей, конкурси правознавців.
3. Служба психічного і фізичного здоров'я родини й особистості.
Основні задачі цієї служби — пропаганда здорового способу життя; виявлення причин психічного і фізичного нездоров'я дітей; організація взаємозв'язку між особистістю, родиною, лікарями і педагогами, профілактика шкідливих звичок.
4. Служба розвитку і підтримки дитячих і юнацьких ініціатив.
Діяльність служби по підтримці і розвитку детско-юношеских соціальних ініціатив у школі розмежована на такі основні аспекти:
Соціальний — забезпечення умов для школярів у реалізації їхніх захоплень і творчих проектів, у творчому освоєнні навколишнього світу (це творчі заняття, колективні творчі справи).
Комунікативний — узагальнення через розвиваючі интеллектуально-тренинговие гри, інші досуговие форми.
Освітній — розробка і поводження колективних і індивідуальних ігор, занять, ігор, справ по додатковому утворенню.
Інформаційний — вивчення основ наукових знань, спеціальної літератури, консультативна навчальна робота з організаторами творчих справ, педагогами, ініціативними групами.
5. Служба соціальної профілактики.
Основними задачами є:
Індивідуальна робота з родинами, що бідують в особливій педагогічній увазі.
Організація послуг сімейного спілкування, психолого-педагогічні консультації для батьків.
Організація допомоги дітям, соціально мало захищеної категорії родин, придбання пільгових путівок і т.д.
Робота з учителями по забезпеченню індивідуального навчання і виховання дітей з метою подолання ними шкільної дезадаптации.
Захист дітей від жорстокості дорослих.
Охорона прав дитини, відповідно до Конвенції про права дитини.
Соціальної допомоги і більш пильного до себе уваги вимагають родини, що мають статус біженців. Число таких родин за останні роки сильно зросло, родин, у яких батьки мають статус безробітних.
Силами соціальних педагогів у школі організована робота «Телефону довіри».
За даними соціальних педагогів у цій школі значно покращилася успішність, видні відчутні позитивні результати виховної роботи.
З досвіду школи №7 напрошується висновок, що робота соціальних педагогів у школі просто необхідна, великий педагогічний ефект виходить від робіт соціальних служб, організованих у школі. Хотілося б, звичайно, щоб багато шкіл пішли досвіду школи №7, виходячи, зі своїх власних особливостей побудували систему соціально-педагогічної роботи.
За даними досліджень родин у початковій ланці середньої школи №13 м. Вінниці, просліджується залежність між обстановкою в родині й успішністю. Кількість щодо благополучних родин збігається з кількістю встигаючих дітей на «4» і «5». Кількість учнів за зниженими оцінками по поводженню збігається з кількістю педагогічно неспроможних родин, що є причиною зниження активності викладачів у навчально-виховному процесі.
Також, за даними вчителів була простежена залежність успішності хлопчиків і дівчинок у різних типах родин.
У школі виявився досить відомий факт кращої успішності дівчинок, не в останню чергу, обумовлений, як уніфікацією вимог до учениць і учнів. Через переважно жіночим складом учителів, що краще можуть оцінити і заохотити успіхи дівчинок.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Кожному соціальн-педагогу необхідно на початку планованої роботи зробити аналіз сімейного виховання (А С В), що проведено у школі №13.
Кожному батьку був виданий бланк відповідей, у якому він повинний виділити той номер висловлення, з яким згодний.
Аналіз відповідей проходив по наступним аспектах:
— Рівень протекції в процесі виховання (шкала П+; П-)
Мова йде про тім, скільки сил, уваги, часу батьки приділяють вихованню дитини.
Серед батьків молодших школярів спостерігалася гіперпротекція (шкала П-) — випадок украй зниженого рівня протекції. Дитина при цьому виявляється на периферії уваги батьків. За нього беруться лише тоді, коли случається щось серйозне.
— Ступінь задоволення потреб дитини (шкала З+; З-)
У відповідях батьків молодших школярів переважала шкала (З-) — ігнорування потреб дитини, що означає недостатнє прагнення батьків до задоволення потреб дитини. Частіше страждають при цьому духовні потреби, особливо в емоційному контакті, спілкуванні з родителями, у їхній любові.
— Кількість вимог до дитини в родині (шкала В+; В-).
Аналізуючи відповіді по даному аспекті, серед багатодітних родин, у відповідях переважала надмірність вимог (шкала В+). Це означає підвищену моральну відповідальність. Вимоги в цьому випадку до дитини великі, непомірні. Батьки упевнені, що цього вимагають обставини, у яких родина знаходиться в даний момент. У родинах де одна дитина, переважали відповіді зі шкалою (В-) — недостатність обов'язків. У цьому випадку дитина має мінімальну кількість обов'язків у родині.
— Кількістю вимог, заборон, т.е вказівка на те, що дитині робити не можна, визначається ступінь самостійності дитини.(шкала Н+; Н-)
У батьків молодих у відповідях переважала шкала(Н+) — у цьому випадку дитині «усі не можна». Таке положення дитини стимулює розвиток реакції емансипатии. У більш літніх батьків у відповідях переважала шкала (Н-) — недостатність вимог заборон. У цьому випадку дитині всі можна. Навіть якщо й існують якісь заборони, дитина легко порушує їх.
Даний аналіз сімейного виховання дозволяє виявити самі глобальні причини відхилення в сімейному вихованні:
Причина порушення, що по відповідях батьків знаходиться на першому місці — це розширення сфери батьківських почуттів (шкала РБП).
Дане джерело порушення виховання виникає тоді, коли в силу яких-небудь причин, подружні відносини між родителями виявляються порушеними: дружина немає (умер, у розводі, або відносини з ним не задовольняють батька). Нерідко при цьому мати (рідше батько), хочуть щоб дитина, став для них чимось великим, ніж просто дитиною.
З'являється прагнення віддати чи сину дочці «усі почуття», «усю любов».
На другому місці знаходиться наступна причина — виховна непевність батьків. (шкала ВН). У цьому випадку через якісь психологічні особливості батьків відбувається перерозподіл влади в родині між дитиною і батьком. Батько йде «на приводу» у дитини, уступає йому у всіх питаннях. Це відбувається тому, що дитина знайшла в батька «слабке місце». Такі батьки бояться упертості, опору своїх дітей і знаходять досить багато приводів уступити їм.
На третім місці наступна причина порушення виховання — внесення конфлікту між чоловіками в сферу виховання (шкала ВК). При цьому різниця в думках батьків з питань виховання буває діаметральної: один наполягає на дуже строгому вихованні, іншої ж схильний шкодувати дитини. При цьому легко виявляється, що кожного цікавить, хто правий у виховних суперечках, а не те, як виховувати дитини.
Для того щоб глибше зрозуміти причини відхилення в сімейному вихованні, даний аналіз сімейного виховання необхідно підкріпити методикою батьківського відношення. Вона дозволяє виявити особливість батьківського відношення до дитини. Особливостей сприйняття і розуміння характеру й особистості дитини, його вчинків. Для цього батькам був запропонований «бланк відповідей», що містить твердження про батьківське відношення. Батьку необхідно виділити той номер відповіді, із твердженням якого він згодний.
Методика аналізу батьківського відношення складається з декількох аспектів:
1. Прийняття — відкидання
Полюс прийняття: дитина подобається батькам таким, який він є, батько прагне проводити з ним достатня кількість часу. До числа таких батьків відноситься 15 % від числа що відповідають. Полюс відкидання: батько сприймає дитину непристосованим, невдалим (10 % від числа опитаних).
2. Кооперація.
Це означає, що батько знає усі про справи дитини, зацікавлений у них, намагається бути з ним на рівних (10 % від числа опитаних).
3.Симбіоз.
Означає дистанцію в спілкуванні з дитиною. Постійно відчуває тривогу за дитину, прагне відгородити від труднощів, вважає його слабким і беззахисної (40 % від числа опитаних).
4.Авторитарна гіперсоціалізація.
Батько жадає від дитини беззастережної слухняності, намагається нав'язати свою волю (30 % від числа опитаних).
Згідно з даними дослідженнями головна причина в порушенні виховання в родині те, що батьки молодших школярів кидаються в двох крайностей:
Одні батьки виховують дитину по авторитарному стилі, їхня увага зосереджена на дотриманні порядку і на шкільних оцінках, таких батьків мало турбує чи добрий їхня дитина, чи здатна вона допомагати і т.д.
Інші батьки надають дитину самому собі, не бажаючи прикласти ніяких зусиль по вихованню і навчанню дитини. Це, звичайно ж, відбувається в педагогічно неспроможних родинах. Але, досліджуючи тільки батьків, соціальному педагогу не вдається створити оптимальна взаємодія родини і школи, необхідно також вести поглиблене вивчання роботи вчителів і дітей, намагатися визначити взаимосвязивающие головні «нитки» між учителем→дитиною→батьком.
Для дозволу цієї задачі необхідно виявити насамперед самопочуття профессиальное і соціальне вчителів.
Професійна діяльність учителів протікає в складних і суперечливих умовах, конкретно це означає, що існують проблеми:
Труднощі, зв'язані з адаптацією вчителювання до нинішніх соціально-економічних умов, а також неготовність значної частини вчителів до такої адаптації.
Відсутність збігу між професіоналізмом розуміється в традиційному ключі (як тріада: знання→уміння→навички) і новим змістом освіти з новими стандартами якості знань.
Розривши між станом матеріального забезпечення вчителів і можливостями вільної, творчої педагогічної діяльності
Система соціальної підтримки педагогічних працівників на державному чи регіональному рівні не відповідає вимогам до дотримання і захисту вчительських інтересів.
Соціальному педагогу необхідно проводити роботу з визначення однакових вимог з боку батьків і з боку вчителів, тому що в процесі виховання і навчання дуже важлива єдність вимог. Вирівнювання вимог школи і родини можна за допомогою лекцій, бесід, індивідуальних консультацій, круглих столів спілкування між вчителями і родителями.
Дуже тривожні порівняльні дані про попит та пропозицію додаткових педагогічних послуг. Пропозицій від учителів по різних педагогічних послугах дуже мало, а попит на ці послуги серед дітей набагато вище, ніж пропозиції вчителів, а ще вище попит батьків у порівнянні з учителями. Це можна пояснити розгубленістю вчителів у сучасній обстановці; завантаженістю навчальним годинник, тому вчителям і невідомо те, що наші діти стали більше цікавитися музикою, танцями, мовами, роботі на комп'ютері і т.д. Цей аспект не повинний упустити з полючи зору соціальний педагог, для рішення цієї проблеми необхідно доносити до вчителів дані про інтереси учнів, організовувати прес-центри ділових ігор між вчителями і дітьми.
У результаті проробленої роботи ми спробували позначити прикладний план роботи соціального педагога школи №13, з обліком індивідуальних особливостей у роботі школи.
План роботи соціального педагога в початковій ланці на перше півріччя.
I. Учбово-методична робота.
1. Вивчення літератури по соціальній педагогіці.
2. Знайомство з періодичною пресою.
3. Участь у семінарах і нарадах соціальних педагогів.
4. Продовжити вивчення методик дослідження особистості родини, вчителів і дітей.
II.Робота з родиною.
1. Провести діагностику сімейного виховання з родителями молодших школярів.
2. Диференціація родин по типах.
3. Організувати взаємодія соціальних служб для дозволу виникаючих конфліктів.
4. Залучати вчителів, дітей, батьків у проведенні спільних вечорів.
5. Виступити на класних зборах з циклом лекцій.
6. Організувати соц-психологичеський тренінг спілкування між учителями молодших школярів по обміні досвідом у роботі з родителями.
7. Проводити консультації для батьків за графіком.
III.Робота з дітьми.
1. Вивчити зайнятість дітей у позаурочний час.
2. Продовжити вивчення особистості дітей, роботу проводити узгоджено зі шкільним психологом.
3. Проводити годинник спілкування, допомагати дозволу конфліктів із учителями.
4. Приділяти особливу увагу дітям находящимся під опікою.
5. Вести індивідуальну роботу з «важкими дітьми».
IV. Взаємозв'язок соціальної служби школи з інститутами виховання.
1. Організувати зустріч хлопців із працівниками правоохоронних органів.
2. Запрошувати батьків і учнів (по необхідності) на індивідуальні бесіди з юристом, педагогом, психологом.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Додатково необхідно проводити роботу з профілактики негативних звичок: паління, токсикоманія, наркоманія. Такий вид роботи особливо необхідний у третьому класі початкової школи, тому що цим дітям має бути перебороти важкий період, зв'язаний з переходом у середню ланку загальноосвітньої школи.
Бажано кожному соціальному педагогу організувати в школі телефон довіри і для дітей і для батьків.
7.Основи юридичних відносин між родителями і дітьми
У сімейному праві важливе місце займає регламентація відносин між родителями і дітьми.
Суспільні і правові відносини, виникають між родителями і дітьми (наприклад: усиновлення, піклування, опікунство над неповнолітніми дітьми), містять у собі широке коло суспільних відносин. Родина створює визначену обстановку для виховання, виступає посередником при передачі дитині соціального досвіду. У вихованні дітей, крім родини, бере участь багато інших людей. Тому необхідно, щоб процес виховання протікав узгоджено, у взаємній відповідності. Законодавство висуває основні принципи, що відносяться як до виховання в родині, так і до нинішнього виховного впливу.
В даний час взаємні відносини між родителями і дітьми визначені сімейним правом, можна коротко сформулювати:
З правових відносин між родителями і дитиною виключені елементи домінування. Закон не говорить про так називану батьківську владу. Змістом правових відносин є взаємні (насамперед з позиції захисту інтересів дитини) права й обов'язку.
Виключено яка б те ні була дискримінація з боку батьків, так і з боку дітей. Послідовно здійснюється принцип взаємного рівноправного положення батьків і всіх їхніх дітей.
Дитина має законне право на виховання і всебічний розвиток.
Обов'язку по вихованню і всебічному розвитку дітей покладаються на батьків, так і на відповідні суспільні і державні організації.
Правові норми насамперед висувають вимоги попереджати порушення у вихованні дітей, переслідують профілактичну діяльність. Далі, закон бере до уваги засобу, що використовуються при порушенні батьківських прав і обов'язків.
Якщо дитина позбавлена уваги і турботи в рідній родині, то він має законне право на виховання поза власною родиною. Відповідні державні органи зобов'язані піклуватися про дітей, що потрапили у важку сімейну чи обстановку батьків, що втратили.
Права й обов'язки батьків стосовно дітей виникають з моменту народження. Свої права й обов'язки батьки повинні виконувати в результаті взаємної домовленості. Якщо вони не можуть домовитися по основних питаннях, то вони можуть звернутися в суд. У більшості випадків права й обов'язки батьків припиняються, як тільки дитина досягає совершеннолетия.
Правами й обов'язками батьків і дітей повною мірою володіють прийомні діти й усиновителі.
Батьки можуть пручатися протизаконному втручанню в дане їм право по вихованню дітей.
За виховання своїх дітей батьки несуть відповідальність перед суспільством. Вони не можуть перекласти свої обов'язки на вихователів і вчителів. Батьки мають право активно співробітничати з всіма учасниками виховного процесу, не покладаючи на них своїх батьківських обов'язків.
Зловживання і зневага батьківськими правами й обов'язками — це серйозний антигромадський напрямок, що може розцінюватися як порушення суспільних відносин. Закон передбачає різні види, покарання за поводження батьків, що ігнорують свої права й обов'язки по вихованню рідних і прийомних дітей.
Сьогодні усе більше створюється родин, у яких тільки один з чоловіків є рідним, котрий живе в цій родині. Закон покладає на нерідного чоловіка обов'язок допомагати у вихованні своєму чоловіку (дружині), хоча він не має батьківські права стосовно цієї дитини.
У процесі виховання батьки зобов'язані стежити за тим, щоб їхня дитина не робила таких юридичних дій. При порушенні цієї умови закон вимагає, щоб за дії неповнолітнього відповідали батьки.
У практиці часто приходиться зіштовхуватися з дуже важливою проблемою, зв'язаної зі здійсненням контакту між дитиною і батьком, що пішли з родини. Закон дає можливість судовим органам визначати час для зустрічі того батька з дитиною. Якщо батько позбавляється батьківських прав, то він позбавляється і права контакту з дитиною. Діти мають право користатися матеріальними і культурними благами родини, по можливості допомагати батькам своєю працею.
Виховні міри державних органів.
Державні органи зобов'язані ужити відповідних заходів у будь-якому випадку порушення виховного процесу. Національним комітетам в області виховання дітей довірені важливі і широкі задачі різноманітного характеру. Національний комітет може прийняти, наприклад, такі конкретні міри:
Робити офіційні зауваження неповнолітній дитині і його батькам.
Установити нагляд над дитиною, разом із працівниками школи, громадськими організаціями, спостерігати за навчанням і поводженням.
Запобігати шкідливий вплив на виховання неповнолітньої дитини. Забороняти йому відвідування ряду закладів, що не підходять по віку.
Виховні міри судів: У першу чергу, суд може обмежити батьківські права по об'єктивних причинах -тривале перебування батьків у лікарні і т.д. Є причини суб'єктивного характеру — батьки не виконують батьківські права. Однак ніколи не перестає існувати обов'язок батьків по змісту дитини.
Рішення про позбавлення батьківських прав суд може прийняти і стосовно усиновленої дитини.
Види сімейної опіки. Сімейна опіка — це особливі сімейно-правові відносини, що дають можливість замінити дитині його кревних батьків, забезпечити йому нову родину.
Загальною рисою для усіх видів сімейної опіки є те, що державні органи забезпечують турботу про виховання неповнолітнього громадянина, про яке по різних причинах не піклуються батьки.
Розходження між окремими формами сімейної опіки полягає в обсязі взаємних прав і обов'язків, способі суспільного контролю над виконанням прав і обов'язків того громадянина, якому передана дитина.
Серед форм сімейної опіки на першому місці коштує усиновлення, що займає надзвичайний стан серед інших форм сімейної опіки. Між родителями й усиновленій дитині звичайно виникають такі взаємини, які бувають у родинах з рідними дітьми.
Дитина живе в сімейному колективі, у якому він формує свої перші життєві навички, одержує основи необхідних знань. У родині в першу чергу формуються такі якості людини, як чуйність, доброта, уміння любити і переживати радість і горе іншої людини. Від сімейного виховання в дитячі роки багато в чому залежить усе майбутнє життя дорослої людини.
8. Захист прав дитини в школі
У 1989 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла конвенцію про права дитини — документ найвищого правового і педагогічного значення. В даний час права дитини захищені Законом України про освіту (статті 5, 6, 32, 50, 51 і ін.); викладання права включене в обов'язкову частину базисного, навчального плану, затвердженого Міністерством освіти України.
Перш ніж перейти до питання про захист прав дитини в школі, необхідно скласти чітке представлення про тім, а від чого ж його варто захищати. Так у статті 15 закону України про освіту записано, що застосування методів «фізичного і психічного насильства стосовно вихованців, що навчаються, не допускаються».
Неможливо провести в життя цю статтю закону, не знаючи, які дії можуть бути квалифицированни як «фізичні і психічні насильства», як воно виявляється в різних вікових групах учнів.
Щоб відповісти на ці питання М.А. Галагузова та І.А. Шеланков у плині 5 років проводили дослідження, експериментом були охоплені понад 5 тисяч шкіл, що учаться, 150 вчителів і батьків. Дослідники відвідували уроки, проводили довірчі бесіди, організовували дискусії з проблем прав людини, аналізували творчі роботи дітей.
У результаті було зроблено 2 висновки:
1. У школах панує авторитарний стиль спілкування в системі: «адміністрація — учитель — учень».
2. У школах практикуються різні види насильства над учнем.
Озброюючи дитини морально-педагогічними знаннями і не надаючи йому ніяких гарантій захисту, ми створюємо умови для формування в нього соціальної чи апатії цинізму.
Аналіз сутності фізичного чи психічного насильства застосовуваного в школі стосовно учня, дозволив виділити трохи його видів.
Самим грубим і жорстоким видом є фізична образа.
Піддаються йому найбільшою мірою учні молодшого шкільного віку: «У другому класі, — розповідала п'ятикласниця Олена К., — мене учителька вдарила по голові лінійкою за те, що я не зрозуміла урок. І в мене з'явився страх до цього предмета.» Морально естетическое свідомість дитини в початкових класах перебуває в стадії становлення. Йому складно орієнтуватися у своїх почуттях, адже цьому віку властиво унікальна й уразлива якість душі — довіра. І проте, дані дослідження показують, що пік усіх видів насильства приходиться саме на початкову школу.
Під словесною образою розуміється така ситуація, коли дорослий навмисно, намагається скривдити учня, викликати в нього почуття психологічного дискомфорту за допомогою брутальних слів. Такі дії звичайно викликані невдоволенням поводженням учня, його успішністю, учитель не задумується над наслідком своїх слів. Характерна риса цієї ситуації — відсутність свідків.
Словесна образа при свідках ще більше збільшують ситуацію і виділяється в окремий вид насильства — публічне приниження: «Це було в третьому класі — пише Катерина К. — Я сиділа з хлопчиком — непосидою і „розібралася“ з ним, учителька, поставила мене в кут і стала лаяти при всьому класі. Потім змусила мене вибачитися перед нею. Мені було так кривдно, що я навіть заплакала. Так мене унизили перед усім класом».
Під колективним осудом із приниженням достоїнства ми розуміємо принижуючі достоїнство дитини осуд його вчинку при участі свідків з метою сформувати визначену суспільну думку і відношення навколишніх.
Під шантажем, як видом психічного насильства, застосовуваного в шкільній практиці, ми розуміємо погрозу небажаним, суперечним етичним нормам розголошення інформації про чи дитину його родині з метою корекції його поводження.
У шкільному житті досить часто практикується покарання працею, найчастіше принижуюча особистість школяра, що зазіхає на його індивідуальність і здоров'я: «Я був покараний працею через, що прийшов без „сменки“. Учитель змусив мене забирати сніг. Справа була узимку і на вулиці було холодно».
Усе сказане підтверджує гостру необхідність створення системи мір, що забезпечили реальний захист і дотримання прав дитини в школі. У цьому зв'язку дослідниками була розроблена й апробована концепція соціальної служби, призначеної для організації активного співробітництва шкільної адміністрації, педагогів, учителів, батьків, зовнішніх соціальних структур з метою надання реальної, всебічної і своєчасної допомоги по захисту прав особистості і попередженню порушення цих прав у школі.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Принципи діяльності соціальної служби школи:
Об'єктивність — прийняття в увагу як можна більшого числа аспектів життєдіяльності конкретного шкільного колективу й окремої особистості, вироблення неупереджених рекомендацій, облік вікових особливостей особистості.
Коммуникативність — організація широких зв'язків (з адміністрацією школи, педагогами, учнями, родителями, лікарями, психологами, юристами і т.д) для одержання різноманітної інформації про життя шкільного колективу, для вільної орієнтації у всіх його справах, швидкого перебування засобів кваліфікованої допомоги.
Інтеграція — акумулювання отриманої інформації в замкнуту систему, що забезпечує її нерозголошення й анонімність респондентів.
Оперативність — швидкий дозвіл назрілих чи профілактика назріваючих проблем і конфліктів.
Автономність — незалежність від адміністрації школи й органів керування освітум.
Репрезентативність — представництво і врахування інтересів усіх підрозділів шкільного колективу.
Адаптація — оперативність і швидке реагування на зміни в зовнішнім середовищі й усередині колективу.
Основні функції соціальної служби школи:
Діагностична — вивчення на основі сучасних досягнень соціології і психології особливостей особистості, мікро-колективів, шкільного колективу, неформальних об'єднань молоді, у яких беруть участь представники даної школи, а також дослідження міжособистісних відносин і процесів;
Прогностична — складання на основі спостережень і досліджень прогнозу розвитку негативних і позитивних параметрів, що характеризують ту чи іншу соціальну групу;
Консультативна — розробка рад і методик, що забезпечують корекцію поводження учнів, педагогів, адміністрації, чи профілактику стимуляцію того чи іншого соціального процесу, явища;
Послужливо-профілактична — розробка на підставі зібраної інформації комплексу мір і заходів, що запобігають розвиток негативних процесів і тенденцій, що послабляють їхній вплив на особистість, навчально-виховний процес у школі, функціонування шкільних мікро-колективів.
Представницька — представлення інтересів і захист соціальних прав колективу, чи групи окремих облич у різних інстанціях, включаючи суд і прокуратуру.
Структура соціальної служби школи:
Загальшкільний комітет соціальних проблем, що включають підкомітети: I-III кл., V-VI кл.,...XI кл.
Ради груп, класів, паралелей класів.
«Телефон довіри».
Служба ЕОМ.
Висновки
Родина — першорядний осередок суспільства, що здійснює базисну соціалізацію дітей завдяки зусиль усіх її функцій — виховної, рекреативний (сюди входить фізична, матеріальна, моральна, психологічна підтримка, організація дозвілля), коммукативной (спілкування і через нього — соціалізація), регулятивної, фемецитологической (відчуття щастя в родині).
На це указують В.Г.Бочарова і Г.Н.Філонов: «Особою сферою соціальної педагогіки є родина. Величезний діапазон і унікальність засобів впливу на семью робить її одним із самих могутніх засобів соціалізації, соціальної підтримки і захисту особистості». І далі: «У той же час родина — об'єкт багатопланових соціальних впливів з боку держави і суспільства. Вона сама має потребу в різнобічної, підтримці суспільства і його інститутів. У соціально педагогічному аспекті родина, сімейний соціум розглядається як пріоритетне середовище поводження всієї соціальної політики, орієнтованої не на підміну функцій родини діяльністю різного роду державно-суспільних структур, а на оздоровлення відносин у сімейному соціумі, зміцнення і розвиток потенціалу родини як головної умови розвитку задатків і здібностей людини, прилучення його до культури, розвитку і соціального захисту особистості.
Але зараз, на жаль, що відбуваються в суспільстві социально-економічні і психологічні процеси, супроводжуються поруч негативних явищ організаційного і побутового характеру, що оптимально впливають на навчання і виховання підростаючого покоління. Йде зниження якості виховання і загальної успішності. В даний час роль соціального педагога стає більш значимої, тому що чисельність дітей „важкого поводження“ росте, а ефективність педагогічного впливу на таких дітей можна досягти тільки через роботу з їх родинами.
У житті кожної родини виникають свої об'єктивні і суб'єктивні труднощі. Особливої уваги заслуговують проблеми неповних родин і питання виховання дітей у них. Рішенням цих питань і проблем необхідно починати вже з першого класу общеобразоательной школи.
Перший етап у роботі з неблагополучними родинами полягає у виявленні всіх типів таких родин (конфліктні, аморальні, педагогічні неспроможні, асоціальні). Значення специфіки кожної благополучної родини допомагає соціальному педагогу зорієнтуватися, визначити з ким саме, у початковій ланці школи він повинний координувати свої зусилля. Поступово необхідно формувати в батьків потреба до руйнування наявних бар'єрів недовіри до школи, допомагати змінювати умови життя в родині.
Подальше діагностування взаємин у класі, своєчасне коректування навчально-виховної діяльності дозволяє многим важким учнем освоїти програмний матеріал, поліпшити своє поводження, взаємини в родині, знайти заняття по душі.
»Інструментом" впливу на родину в соціумі з метою підвищення її ролі в соціалізації особистості дитини є соціально-педагогічна робота, организуемая соціальними педагогами.
Соціально-педагогічна робота розуміється як професійна діяльність по наданню допомоги родині з метою поліпшення чи відновлення її здатності до соціального функціонування.
Переглядаючи відношення до учня, як об'єкту навчання і виховання, соціальний педагог повинний виявити причини відхилень у сімейних відносинах і вміло допомагати родині в становленні особистості дитини. Він повинний організувати соціально-педагогічний захист, що дозволяє знайти оптимальні шляхи інтелектуального й особистісного розвитку учнів, з'єднати ланки спільної роботи вчителя і батька. Але при цьому головною задачею соціального педагога залишається допомога родині і вчителю в прищеплюванні учнем визначених навичок, умінь. Для цього необхідно розробити і здійснити систему взаємозалежних заходів щодо підготовки вчителів і батьків до роботи з дітьми молодшого шкільного віку.
Систему таких заходів необхідно розробляти з урахуванням деяких особливостей навчально-виховного процесу в початковій ланці школи на сучасному етапі.
У результаті досліджень, що проводилися в загальноосвітній школі №13 м. Вінниці визначені деякі особливості навчально-виховного процесу в початковій ланці школи, проблеми співробітництва вчителя і батька:
Просліджується залежність між обстановкою в родині й успішністю. Кількість щодо благополучних родин збігається з кількістю дітей устигаючих на 4 і 5.
У школі виявився досить відомий факт уніфікації вимог до учениць і учнів, через переважно жіночим складом учителів.
Методика «Аналіз сімейного виховання» дозволила визначити переважний стиль виховання дітей молодшого шкільного віку в родині, більшість батьків авторитарного стилю виховання.
З метою оптимального впливу родини і школи, необхідно вести вивчення соціального самопочуття вчителів.
Часткове дослідження стан учителів по деяких аспектах дозволило зробити наступні висновки:
Неготовність учителів до адаптації в нинішніх соціальних умовах.
Розрив між матеріальним забезпеченням вчителів і можливостями вільної діяльності.
Виявлена необхідність роботи з вирівнювання вимог родини і школи.
Спостерігається зниження пропозицій від учителів по педагогічних послугах, а попит на ці послуги серед батьків і дітей підвищується.
У плині вже ряду років педагоги намагаються визначити шляхи підвищення ролі родини як соціального інституту в процесі соціалізації особистості дитини. У сучасній педагогічній літературі здійснюється пошук найбільш ефективних мір впливу на родину з метою підвищення її ролі в цьому питанні. Усе більш значне місце приділяється цілеспрямованим мірам як можна більш раннього впливу на родину, оздоровленню внутрішніх взаємин, усуненню конфліктних ситуацій у ній, рішенню питань соціального захисту як родини в цілому, так окремих її членів.
У результати можна зробити наступні висновки:
Необхідно ретельне вивчення родин (у першу чергу морально-психологічного клімату в них, педагогічної освіченості батьків).
Ефективність «домашнього виховання» полягає в створенні в родині благополучної обстановки, при якій батьки відносяться друг до друга і дітей з любов'ю довірою і повагою. Досягнення цієї мети можливо шляхом підвищення педагогічної культури батьків, їхнього авторитету в родині з обліком національних, регіональних і інших особливостей.
Основа рішення проблеми якісної соціалізації особистості в родині, ми вважаємо в усуненні причин які приводять до створення конфліктних ситуацій між родителями і дітьми. Ця задача зважується шляхом надання родині діючої педагогічної допомоги.
Діяльність соціального педагога в початковій ланці школи впливає на організацію співробітництва родини і школи шляхом удосконалювання соціально-педагогічної спрямованості діяльності педагогічного колективу.
Підвищення пізнавальної до соціальної активності дитини молодшого шкільного віку залежить від організації соціальними педагогами систематичних, спільних заходів з родителями і вчителями.
Захист прав, здоров'я й інтересів дитини — як один з головних напрямків у роботі соціального педагога, що здійснюється шляхом проведення лекцій, бесід, організації зустрічей із працівниками правоохоронних органів.
Проаналізувавши роботу багатьох соціальних педагогів у загальноосвітніх школах м. Вінниці, ми прийшли до висновку, що в школах дуже мало соціальних педагогів (1-2 на школу), і вони не в змозі плідно працювати з великою кількістю учнів і з їх родинами. І найчастіше, при всій завантаженості, соціальні педагоги не загострюють свою увагу на початковій ланці школи, а направляють свої зусилля на роботу з дітьми середньої і старшої ланки.
Але наше дослідження дозволяють затверджувати, що діяльність соціального педагога по організації співробітництва родини і школи може привести до позитивних результатів тільки тоді, коли вона буде почата вже з першого класу, і тому існує необхідність перегляду і коректування системи виховної роботи школи.
Дане дослідження не має своєю метою дати повну картину діяльності соціальних педагогів по організації співробітництва родини і початкової ланки школи. У задачу входило пропозиції найбільш ефективного напрямку в цій області. Більш конкретного вивчення вимагають сама підготовка кадрів соціальних педагогів, уточнення сфери їхньої діяльності і т.п.
Наприклад, сам аналіз сімейного виховання, більш докладного його осмислення технології взаємин, і багато чого іншого також повинні стати предметом серйозного вивчення.
Список використаної літератури
Социология молодёжи: Учебное пособие /Под ред. проф. Ю.Г. Волкова. – Ростов н/Д, 2001. – 576с.
Девиантное поведение у подростков: Диагностика. Профилактика. Коррекция: Учебное пособие /В.Г. Кондрашенко, С.Л. Игумнов. – Мн.; Аверсэв, 2004. – 365с.
Курганов С.М. Мотивы действий несовершеннолетних правонарушителей // Социс, 1989. №5. С.61.
Петелин Б.Я. Организованная преступность несовершеннолетних // Социс. 1990., №9. C. 94.
Габиани А.А. Наркотики в среде учащейся молодёжи // Социс. 1990., №9. С. 90 – 91.
Социальная педагогика: Проблема «трудных» детей: Теория. Практика. Эксперимент: пособие для учителей, воспитателей, студентов, магистров, аспирантов пед. Высш. учеб. Заведений /В.Н. Наумчик, М.А. Паздников. – 2005. – 400с.
Практическая психология образования /Под ред. И.В. Дубровиной. Мн.: Сфера, 1997. – 528с.
Социально-психологический коррекционный инструментарий /Под ред. С.А. Беличевой. М.: Социальное здоровье России.1993. 116с.
Фигдор Г. «Я тебя понимаю, но я тебе этого не скажу» (О возможностях психоаналитической педагогики в работе с трудными детьми) //Психологическая наука и образование 1998. С. 59 – 74.
Менделевич В.Д. Психология девиантного поведения. – М… 2001.
Крайг Г. Психология развития. — СПб., 2001
Смит Н. Психология. Психология. Современные системы: история, постулаты, практика/ Н. Смит. СПб., 2007.