Курсова робота
зекспериментальної психології
Дослідженнятривожності п’ятикласників
Зміст
Вступ
Розділ І. Теоретичніаспекти проявів шкільної тривожності
1.1 Поняття тривожностіта причини, які її породжують
1.2 Зміна форморганізації навчальної діяльності як одна із проявів тривожності
Висновок до І розділу
Розділ ІІ.Експериментальне дослідження рівня тривожності (ситуативної, особистісної,шкільної, самооціночної, міжособистісної) у школярів
2.1 Група досліджуванихта методики досліження
2.2 Результати дослідженнярівня тривожності у школярів
Висновок до ІІ розділу
Висновок загальний
Література
Додатки
Вступ
Кожналюдина, яка живе у нашому суспільстві, може зрозуміти, з власного досвіду тасвоїх спостережень за людьми, які проживають поруч, що тривога є глибиннимявищем. Можна припустити, що людина усвідомлює не тільки більш глобальніпричини, які викликають тривогу в наш час, такі, як загроза війни,непередбачене майбутнє, відсутність контролю за ядерною зброєю, політичні таекономічні зміни; вона бачить також менш очевидні, більш глибокі, якістосуються кожного індивіда особисто джерела тривоги, які знаходяться в ньомусамому і притаманні людям, з якими вона спілкується. Це відсутність згодилюдини із самим собою, відсутність психологічно прийнятих орієнтирів івідсутність загальноприйнятих правил виходу із конфліктних ситуацій.
В нашчас збільшилася кількість тривожних дітей, які відрізняються підвищеноюнеспокійністю, невпевненістю, емоційною нестійкістю. Проблема тривожності є однієюз найгостріших проблем сьогодення. Результати досліджень свідчать, що в нашчас, порівняно з минулим десятиліттям не тільки збільшилася кількість тривожнихдітей молодшого шкільного віку, а змінилися форми їх тривожності. Тривожність”подорослішала”, стала глибиннішою, особистіснішою, тому ця проблема і єактуальною в наш час. [1, 148с.]
Психологічніпроблеми особистості мають суб’єктивну та об’єктивну форми прояву, через яківони, власне, і сигналізують людині про своє існування. І ці форми часто незбігаються з психологічною суттю проблем, причинами їх виникнення. Найчастішеіндикаторами психологічної проблеми особистості виступають негативні емоції(страх, тривога, стрес), психічні стани (тривожне очікування, напруження,хвилювання). [7, 89с.]
Особливогострими періодами прояву та виникненню тривожності є зміна умов повсякденногожиття: вступ до школи, перехід до середньої школи, до дорослого життя…
Психологічнесамопочуття дітей, в цей період, характеризується нестачею любові, теплихнадійних відносин у сім’ї, емоційної прив’язаності. Проявляються ознакинеблагополуччя, напруженості у контактах, страхи, тривога.
Ібатькам, і учителям добре відомо, наскільки болісно протікають роки навчаннядля тривожних дітей. А шкільна пора – основна частина дитинства: це часформування особистості, вибору життєвого шляху, оволодівання соціальниминормами і правилами. Якщо ж лейтмотивом переживань школяра є тривога іневпевненість в собі, то і особистість формується тривожна. Вибір професій длятакої людини заснований на прагненні охоронити себе від невдачі, спілкування зоднолітками і вчителями є не радістю, а тягарем. Та й інтелектуальний розвитокшколяра, коли він пов’язаний тривожністю, не збігається з розвитком творчихздібностей, оригінальністю мислення. Бо творча людина – це людина вільна,ризикуюча, яка не боїться запропонувати новий, нетрадиційний погляд чи рішення.Тривожні ж люди – притримуються давно прийнятих, застарілих, але багаторазовоперевірених життям варіантів. [16, 10-11с.]
Щобкількість таких проблем зменшити, потрібно своєчасно виявляти та ліквідовуватирізноманітні причини виникнення тривожності, використовуючи індивідуальнийпідхід до кожної особистості. Тому ця проблема, на мою думку, ніколи невтратить своєї актуальності.
Тема:Дослідження тривожності п’ятикласників
Об’єктдослідження: рівень тривожності в підлітковому віці
Предметдослідження: тривожність школярів 5 класу
Гіпотеза:спостерігаються гендерні відмінності у проявах шкільної тривожності в учнів10-11 років, рівень тривожності у хлопчиків вищий, ніж у дівчаток.
Мета:виявити відмінності рівня тривожності в учнів 5 класу в залежності від статі.
Проблема,об’єкт і мета дослідження вимагають вирішення таких завдань:
Визначитиосновні фактори, які є причиною тривожності.
Дослідитирівень особистісної та ситуативної тривожності у школярів за допомогою методикСпілбергера та Кондаша.
Підтвердитиабо спростувати гіпотезу.
Розділ1. Теоретичні аспекти проявів шкільної тривожності
1.1 Поняттятривожності та причини, які її породжують
Тривожність– це очікування людиною несприятливого розвитку подій, до яких вона причетна.Як правило, високотривожні люди емоційно нестійкі. Вони невпевнені в собі,глибоко переживають наявні та можливі труднощі, перебільшуючи при цьому їх рольі загрозливе значення. Високий рівень тривожності може свідчити пронесприятливі умови психічного розвитку, наявність травмуючих психіку чинників.Низькотривожні люди упевнені в своїх силах, а тому з меншим зусиллям долаютьтруднощі, що трапляються на їхньому шляху, емоційно стійкі в ситуаціях, якізачіпають їх потреби. [6, 407с.]
Слово“тривожний” відмічається в словниках з 1771 року.
Впсихологічному словнику тривожність – це індивідуальна психологічнаособливість, яка визначається в підвищеній схильності відчувати хвилювання врізноманітних життєвих ситуаціях, у тому числі і таких, які навіть не сприяютьвиникненню тривожності. [12, 358с.]
Слідвідрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога – це епізодичний проявхвилювання, неспокою дитини, то тривожність є стійким станом.
Тривожністьне пов’язана з якою-небудь певною ситуацією і проявляється в основному завжди.
Впсихологічній літературі зустрічалися різні визначення цього поняття, хочабільшість досліджень збігаються у визнані необхідності розглядати йогодиференційовано як ситуативне явище і як особистісну характеристику зурахуванням перехідного стану і його динаміку.
Так,П.А. М’ясоїд, вказує, що тривожність – це очікування людиною несприятливогорозвитку подій, до яких вона причетна. [6, 407с.]
Завизначенням Р.С. Немова, “тривожність – постійне чи ситуативне виявлення ознаклюдини входити в стан підвищеного неспокою, відчувати страх і тривогу вспецифічних соціальних ситуаціях”.Немов Р.С.Психология: Учеб.пособие длястудентов высших учебных заведений.М – 1998, с.601
Л.С. Степановзазначає, що тривожність – це відчуття емоційного неблагополуччя, яке пов’язанез підвищеною схильністю до хвилювання, неспокою, небезпеки. Степанов С.С.Большие проблемы маленького ребёнка: советы психолога родителям. М. – 1995,с.138
Отже,поняттям “тривожність” психологи визначають стан людини, який характеризуєтьсяпідвищеною схильністю до хвилювань, які мають негативний емоційний характер зпередчуттям небезпеки чи невдачі.
Зв’язокемоційних станів і властивостей найвиразніше проявляється у стані тривоги. Терміном“тривога” позначається емоційна відповідь на можливу психічну загрозу, навідміну від терміна “страх”, яким позначається реакція на реальну загрозу,загрозу порушення функцій організму й виконуваної діяльності. Стан тривогивиникає у зв’язку з можливими неприємностями, непередбаченими ситуаціями,змінами у звичайній обстановці й виражається специфічними переживаннями –хвилювання, побоювання, порушення спокою. Тривожність може даватися взнаки успілкуванні, у поведінці і супроводжується проявом неадекватно завищеноїтривоги, що призводить до порушення регуляторних процесів. Тоді тривожністьзакріплюється як властивість особистості і стає домінуючою рисою характеру.
Тривожністьяк риса особистості є найбільш значущим ризик-фактором, що сприяє нервово-психічнимзахворюванням. Висока тривожність знижує ефективність інтелектуальноїдіяльності; гальмує її в напружених ситуаціях, наприклад під час іспитів,заліків, знижує рівень розумової працездатності, викликає невпевненість у своїхздібностях, є однією з причин негативного соціального статусу особистості, боїї поведінка характеризується емоційною неврівноваженістю, роздратуванням іможе призвести до емоційного стресу. [13, 377с.]
Термін“тривожність” використовується також для позначення відносно стійких індивідуальнихвідмінностей в схильності випробувати цей стан. У цьому випадку тривожністьозначає рису особистості. Тривожність як риса, чи особистісна тривожність, непроявляється безпосередньо в поведінці, але її рівень можна визначити виходячиз того, як часто і як інтенсивно у індивіда виникає стан тривоги.
Ми,люди, хочемо жити в атмосфері тепла і поваги, хочемо відчувати дружелюбністьоточуючих. Тільки це може дати нам те почуття соціальної захищеності, яке, якстверджують психологи, необхідне нам для нормального життя в суспільстві. Якщож чомусь ми не надіємось на допомогу інших людей, їх підтримку,доброзичливість, ми відчуваємо тяжкі та хворобливі переживання.
В тійчи іншій мірі ці переживання знайомі всім людям. Кому з нас не доводилось,наприклад відчувати неспокій, коли кінцевий результат якої-небудь важливої длявас справи залежав від того, чи допоможуть вам оточуючі? А хто з нас нехвилювався, вступаючи в новий колектив: чи зрозуміють? Чи знайду спільну мову?
Ціпереживання бувають у більшості людей. Але у деяких недовіра, настороженість,тривожність по відношенню до інших стають постійними, характерними рисами – цевже не мимовільне почуття, яке породжене ситуацією, це властивість особистості.І, на кінець, в своїх крайніх формах такі переживання можуть вийти за межіпсихічної норми і стати причиною тяжких неврозів і психозів.
Знайомівсім почуття, риса особистості, тяжка патологія, а в основі цих різноманітнихречей один і той же комплекс переживань, який психологи називаютьміжособистісною тривожністю. [8, 131с.]
Психологивиділяють два основних види тривожності. Першим з них – це так звана ситуативнатривожність, тобто породжена деякою конкретною ситуацією, яка об’єктивновикликає неспокій. Цей стан може виникати у будь-якої людини внаслідок можливихнеприємностей і життєвих ускладнень. Цей стан не тільки є нормальним, але івідіграє свою позитивну роль. Він виступає своєрідним мобілізуючим механізмом,який дозволяє людині серйозно і відповідально підійти до рішення виникаючихпроблем. Ненормальним є скоріше зниження ситуативної тривожності, коли людинаперед серйозними обставинами демонструє свою безвідповідальність,безлабурність, що частіше за все свідчить про інфантильну життєву позицію,недостатню сформульованість самосвідомості.
Ситуативначи реактивна тривожність як стан характеризується суб’єктивно пережитимиемоціями: напруженням, занепокоєнням, заклопотанням, нервозністю. Цей станвиникає як емоційна реакція на стресову ситуацію, може бути різним за інтенсивністюй динамічним у часі.
Другийвид – це особистісна тривожність. Вона може розглядатися як особистісна риса,яка проявляється в постійній схильності до переживань, тривоги внайрізноманітніших життєвих ситуаціях, в тому числі і таких, які об’єктивно доцього не провокують. Вона характеризується станом страху, невизначенимвідчуттям загрози, готовністю сприймати будь-яку подію як неблагоприємне інебезпечне. Дитина, яка піддається такому стану, постійно знаходиться внастороженому і пригніченому настрої, у неї ускладнені контакти з оточуючимсвітом, який сприймається нею як лякаючий і ворожнечий, закріплюючись в процесістановлення характеру до формування заниженої самооцінки і песимізму. [9,295с.]
Яксхильність, особистісна тривожність активізується під час прийняття стимулів,які людина розцінює як небезпечні, пов’язані зі специфічними ситуаціями загрозиїї престижу, самоповазі.
Упсихології ще існує таке поняття, як “маски тривожності”. Маски тривожності — це такі форми поведінки, що, маючи вигляд яскраво виражених ознак особистіснихособливостей, породжуваних ознак особистісних особливостей, породженихтривожністю, дозволяють людині водночас переживати її в пом’якшеному вигляді іне виявляти назовні. Такими “масками” найчастіше описуються агресивність,залежність, апатія, надмірна мрійність, облудність, лінощі. Маска не рятуєдитину, підлітка від суб’єктивних переживань тривоги, але дає змогу більш-меншуспішно приховати її від оточення і дає змогу регулювати появу і рівеньпережитої тривоги. Маски тривожності – це не тільки захист, а й способирегуляції та компенсації тривоги. Це зародкові, загальмовані або деформованіваріанти ефективних шляхів подолання труднощів. [15, 17с.]
ПРИЧИНИТРИВОЖНОСТІ
Середпричин, які викликають дитячу тривожність, на першому місці стоїть неправильневиховання і несприятливі відносини дитини і батьками, особливо з матір’ю. Так,відмова, неприйняття матір’ю дитини викликає у нього тривогу через неможливістьзадоволення потреби у любові, в пестощах, захисті. У цьому випадку виникаєстрах: дитина відчуває умовність матеріальної любові. Незадовільність потребидитини в любові буде спонукати його добиватися її задоволеності будь-якимиспособами.
Дитячатривожність може бути внаслідок і симбіотичних відносин дитини з матір’ю, колимати відчуває себе одним цілим з дитиною, намагається відгородити його відтруднощів і неприємностей життя. Вона “прив’язує” до себе, застерігаючи віднеіснуючих небезпек. В результаті дитина відчуває неспокій, коли залишаєтьсябез матері, легко губиться, хвилюється і боїться. Замість активності ісамостійності розвиваються пасивність і залежність. [1, 148с.]
Усім’ї діти отримують перші представлення про світ, добро і зло.
Внинішніх умовах нестабільності суспільства у багатьох сім’ях спостерігаєтьсяпідвищений рівень тривожності, агресивності. Цілі групи неповнолітніх стаютьжертвами несприятливих умов соціалізації. Для багатьох дітей сім’я – джерелодискомфорту, напруженості і відчуженості.
Нестачусімейного тепла повинна компенсувати функція виховання. Людина, яка виховує,повинна приймати дитину такою, якою вона є. [21, 108с.] Задача полягає в тому,щоб зрозуміти причини замкнутості, підвищеної тривоги чи агресивності якзахисної реакції на несприятливі відносини, забезпечити кожній дитині ситуаціюуспішності. Важливо надати можливість займатися тою діяльністю, яка дастьможливість самореалізуватися, відчути себе потрібним для інших. [5,62с.]Занижена самооцінка, невіра у власні сили супроводжується почуттям нестабільності.Тривожно-невпевнене “я” перешкоджає нормальному розвитку особистості школяра,негативно впливає на становлення його пізнавальних інтересів, цінніснихорієнтацій, ускладнює спілкування з оточуючими. Школяр відчуває недовіру доінших, страх, невпевненість, що і є причиною тривожності. [5, 91с.]
Інтенсивністьпереживання тривоги, рівень тривожності у хлопчиків і дівчаток різні.
Л.П. Бададінапов’язує велику тривожність дівчаток з тим, що вони з більшою усвідомленістю,чим хлопці, сприймають роль школяра у різноманітному віці і домінуючі причинитривожності (автор називає їх видами тривожності). У дівчаток шкільнатривожність домінує в 7-9 років, а в 10 років уступає своє місце самооціночнійтривожності.
Удівчаток молодших класів на фоні меншої кількості невротичних реакцій, чим ухлопчиків, найбільш часто відмічається нестійкість настрою, плаксивість,вередування, боязливість, підвищена образливість. У хлопчиків 7 років домінуєміжособистісна тривожність, шкільна тривожність наступає у 8-9 річному віці.При цьому вже в 9 років показники самооціночної тривожності у хлопців починаютьвирівнюватись з показниками шкільної тривожності, а після 12 років загальнийрівень тривожності у дівчаток в цілому зростає, у хлопчиків знижується, хочасеред хлопчиків зустрічаються хлопці із серйозними порушеннями в цій сфері. [4,109с.]
Однієюз найчастіших причин тривожності є завищені вимоги до дитини, негнучка системавиховання, яка не враховує власну активність дитини, її інтереси, здібності ісхильності.
Найбільшрозповсюджена система виховання – “ти повинен бути відмінником”. Виразні проявитривоги спостерігаються у встигаючих учнів, які відрізняються добросовісністю,вимогливістю до себе в співвідношенні з орієнтацією на оцінки, а не на процеспізнання. Буває, що батьки орієнтують на високі, недоступні йому досягнення вспорті, мистецтві, “нав’язують” йому (якщо це хлопчик) образ справжньогочоловіка – сильного, сміливого, незнаючого поразок, невідповідність якомуболяче б’є по хлопчачому самолюбстві. До цієї області відноситься примусовенав’язування дитині інтересів, які не є цікавими самій дитині. Вибір хобіповинен належати дитині. Примусова участь дитини в справах, які його нецікавлять, ставить його в ситуацію неуспіху.
Прагненнявиробити у дитини такі якості як добросовісність, акуратність, слухання,учителі ускладнюють і без того нелегкий стан дитини, збільшуючи прес вимог,невиконання яких призведе для нього внутрішнє покарання. Без сумніву,добросовісне відношення до справи необхідно, однак справа школяра (навчання) –особлива справа, у якій процес важливіший за результат і слабо з ним пов’язаний.Якщо робочий працює перед усім заради результату, наприклад заради виготовленняякої-небудь деталі, то дитина вчиться не для того, щоб знайти рішення тої чиіншої задачі: вона давно має розв’язання і відповідь розмішена в кінці книги. Сенснавчання – у самому процесі навчання і розвитку, орієнтація на результат, а тимпаче на оцінку як кінцеву мету всіх старань школяра в співвідношенні зпідвищеною вимогою батьків сприяє перенапрузі його сил. Від оцінки частозалежить відношення до дитини значущих для нього людей. Дитина відчуває, щовідношення до нього прямопорційне його успішності і оцінки стають засобомдосягнення прихильності до батьків, вчителів, однокласників. [1, 150с.]
Отже,такі негативні емоції, як страх, тривога, стрес, психічні стани – тривожнеочікування, хвилювання, неспокій є індикаторами психологічної проблемиособистості
Коріньдитячої тривожності – це відкрита зневага інтересам дитини, а нестійка,невпевнена, а часом і просто самообманна любов породжує в ній внутрішній конфлікт.Як же по-іншому – вона то близька, то далека, то обдарована усіма милостями, товідкинута і покарана і сама не знає за що. Сутність тривоги – внутрішнєпротиріччя дитячої душі. Дитина буквально відчуває в себе протилежні сили: однатягне її до батьків, друга-відштовхує. Вона відчуває любов (у крайньомувипадку, баче її ознаки), але одночасно відчуває і постійний страх втратити цюлюбов. Вона не віре в її надійність. Такий страх страшніший за будь-якепокарання. [7, 89с.]
ОСОБЛИВОСТІПОВЕДІНКИ ТРИВОЖНОЇ ДИТИНИ
Тривожнідіти відрізняються частими проявами неспокою і тривоги, а також великоюкількістю страхів, причому страхи і тривога виникають в тих ситуаціях, у якихдитині, здавалося б, нічого не загрожує. Тривожні діти відрізняються особливоючутливістю, вразливістю. Так, дитина може тривожитися: доки вона в садочку,раптом з мамою щось трапиться.
Тривожнідіти нерідко характеризуються низькою самооцінкою, в зв’язку з чим, у нихвиникає очікування неблагополуччя з боку оточуючих. Це характерно для тихдітей, чиї батьки ставлять перед ними непосильні задачі, потребуючи того, щодіти не в змозі виконати, причому у випадку невдачі їх, як правило, карають,принижують (Нічого ти робити не можеш! Нічого у тебе не виходить!”).
Тривожнідіти дуже чутливі до своїх невдач, гостро реагують на них, схильні відмовлятисявід тої діяльності, наприклад малювання, у якій відчувають ускладнення.
Утаких дітей можна помітити різницю у поведінці на заняттях і поза ними.Відповідають на питання учителя тихим і глухим голосом, можуть навіть початизаїкатися. Мова їх, може бути як дуже швидкою, поспішною, так і уповільненою.Як правило, виникає тривале збудження: дитина перебирає руками одяг, маніпулюєчим-небудь, погляд спрямований вниз.
Тривожнідіти мають схильність до шкідливих звичок невротичного характеру (вони гризуть нігті,смокчуть пальці, виривають волосся, займаються онанізмом). Маніпуляція ізвласним тілом знижує у них емоційне напруження, заспокоює. [17, 47с.]
Розпізнатитривожних дітей допомагає малювання. Їх малюнки відрізняються наявністюштрихування, сильними натисканнями, а також маленькими розмірами зображень.
Утривожних дітей серйозний, стриманий вираз обличчя, опущені очі, на стільцісидить акуратно, старається не робити зайвих рухів, не шуміти, надає перевагутому, щоб на них не звертали уваги, тобто залишатись непомітними. Таких дітейназивають скромними, сором’язливими. Батьки однолітків зазвичай ставлять їх уприклад своїм дітям. Говорять: “Дивись, як гарно себе поводить Микола. Він невередує на прогулянці, слухає маму, тихенько грається”. Так, це дивно, але цейперелік є правдою – ці діти поводять себе “правильно”.
Аледеяких батьків хвилює поведінка своїх дітей: “Микола нічим не цікавиться,робить те, до чого звик”, “Сашко не грає з дітками – боїться, що вони зламаютьйому іграшки”.
Такимчином, поведінка тривожних дітей відрізняється частими проявами неспокою ітривоги, такі діти постійно живуть у напрузі, весь час, відчуваючи загрозу, тате, що в будь-який момент можуть зіткнутися з невдачами. [18, 9-10с.]
Такимчином, можна дійти до висновку, що проблема підвищеної тривожності посідаєважливе місце у житті дитини, так як несе за собою лише негативні наслідки, якіє рушійними: занижена самооцінка, невпевненість у власних силах, постійніхвилювання, які призводять до неврозу. Кількість тривожних дітей збільшилася,тривожність “подорослішала” стала глибиннішою, особистіснішою.
1.2 Змінаформ організації навчальної діяльності як одна з причин прояву тривожності
На кожномуетапі розвитку людина освоює нове коло спілкування і, разом з тим, як би завойовуєнезалежність від нього: коли коло спілкування освоєно, у людей більше невиникає тривоги. Однією тільки своєю належністю до цього кола, людина відчуваєсебе рівним серед рівних.
Алечому найважливіші на якомусь етапі для нас люди викликають тривогу? Можнагадати, що підвищена увага, висока чутливість у новій області спілкування, бажаннядосягти в ній хорошої позиції примушують людину гостро переживати найменшіневдачі, Потреба в успіху наскільки велика, що будь-які, навіть незначнівідхилення, переживаються як невдача. Людина, спілкуючись, чекає і боїтьсянових неприємностей.
Всеце схоже на почуття страху, коли щось загрожує нашому життю, здоров’ю. Це, всутності також страх, але на відміну від біологічного, він приходить до настоді, коли щось загрожує нам як особистості.
Почуттястраху, як відомо, необхідне для нормального пристосування організму донавколишнього середовища – воно сигналізує про небезпеку, про необхідністьзмінити поведінку, щоб запобігти її. [8, 135с.]
Однієюіз суттєвих причин усвідомлення педагогічною наукою і шкільною практикоюнеобхідності здоров’я-зберігаючого підходу до вивчення і розвитку сучасногошколяра є неухильна тенденція збільшення рівня тривожності. Це пов’язано зізмінами навчальної діяльності, наприклад перехід з однієї школи до іншої. Педагогамта психологам важливо знати причини, вікові і індивідуальні форми проявутривожності. [2, 26с.]
Так,при переході дітей із початкової школи в середню перед психологом постає широкей різнобічне коло завдань. Психологічні проблеми цього періоду можуть бутипов’язані як з об’єктивними змінами в організації навчально-виховної діяльностіу старших класах, так і з особистісними процесами, характерними дляпідліткового віку, а підлітковий вік, як нам відомо, це найбільш складний табурхливий період у формування особистості дитини, який характеризуєтьсяглибокими змінами зовнішніх і внутрішніх факторів розвитку. [7, 432с.]
Дитина,навіть та, яка ходила в дитячий сад, опиняється в цілком новому для неїоточенні, їй потрібно звикати до нового порядку, розкладу, учителів. Звідси вшколі виникає почуття загальної тривожності. Учителю молодших класів потрібнозблизити учнів, створити єдиний колектив. Якщо у дитини з’являться друзі, якщовін буде знати, що його там ніколи не образять, він кожного разу буде ходититуди з радістю.
Тихійі тривожній дитині після дитячого садка, де завжди можна було знайти захист удоброго вихователя, нерідко важко буває влитися у компанію рухливих, жвавихдітей. [2, 30с.]
Навчаннядля молодшого школяра – нова діяльність, у дитини рідко коли виникають труднощів перші ж дні тижня навчання, а до їх виникнення він почуває себе впевнено. Вшколі вчителі лякають поганими оцінками і у дитини складається стереотип, що їх“двійка” – це справжня біда, які ніяк не можна виправити. Учитель повиненруйнувати цей стереотип, щоб учень, відповідаючи, відчував себе впевнено. [2,313с.]
Основнимфактором виникнення тривожності у дітей є страх перед перевіркою знань. Саме цеможе стати для тривожної дитини справжнім випробовуванням. Тривожному учнюпередусім потрібно допомогти повірити в себе, в свої сили. Тривожна дитинаповинна завжди пам’ятати, що школа – місце, куди вона прийшла вчитися і відзробленої помилки нічого поганого з ним не відбудеться.
Багатодітей бояться відповідати біля дошки, боючись, що не правильно щось скажуть ібудуть засміяні однокласниками. На уроках тривожна дитина завжди напружена.Незначне завдання, з яким би справився навіть слабкий учень, уже викликаєпочуття тривоги. Дуже важливо підвищувати у тривожних дітей самооцінку. [2,32с.]
Восновному, перейшовши до 5 класу середньої школи, більшість діток з легкістюадаптуються до нових умов навчання. Але…Але є й діти, які сприймають школузовсім не так. Їм тривожно, страшно, назатишно. Добре, що таких діток менше,ніж радісних і бадьорих. Але вони є. І це зрозуміло: діти перейшли до середньоїшколи, і їхнє шкільне життя кардинально змінилося. Треба звикнути до новихучителів, з’явилося багато нових предметів, замість затишного “свого” класу –безліч кабінетів. Деякі дітки перелякані, почуваються маленькими, беззахиснимий безпорадними. [17, 48с.]
Перехіддітей до середньої школи в цілому можна охарактеризувати як кризу шкільногорозвитку дитини. По-перше, цей перехід збігається з кінцем дитинства – доситьстабільним періодом розвитку, по-друге, як говорилося вище, – у п’ятому класізначно змінюються умови навчання: діти переходять від одного основного вчителядо системи “класний керівник – вчителі-предметники”. Більшість дітей переживаєцей період як важливий крок у житті. У цей час у школярів виражене емоційнеставлення до навчального предмета, що зумовлено домінуванням емоційної сфери вцьому віці. Тобто ці предмети, що викликають у дитини позитивні емоції,сприймаються нею як “улюблені”, вона виявляє інтерес до них, у неї з’являється бажанняпоповнювати свій багаж знань. Зниження інтересу до навчання пов’язане із такзваною переоцінкою значущості навчання та життєвих цілей загалом. У дітейз’являється своєрідний “вакуум мотиву” навчання, коли ті уявлення про навчання,які існували, вже не влаштовують, а нові ще не створені.
Якщосередовище ставить до учня ті вимоги, адаптація до яких важка через йогоособистісні або вікові особливості, може розвинутися стан соціальної, соматичної,психологічної напруженості – загроза дезадаптації, а звідси – розвиваєтьсяпідвищена тривожність, знижується комунікабельність, емоційна стійкість,з’являється почуття неповноцінності, занижується успішність і т.д. [11, 69с.]
Почуттятривоги у школяра, який щойно змінив місце навчання, виникають у ситуаціїневизначеності, Отже перед дитиною з першого дня перебування в школі постаютьтипові ситуації, що викликають страхи: напружене очікування початку уроку тайого кінця, невизначеність свого стану, невідомі стосунки, нові рівніспілкування, постійне напруження в новому колективі.
Підчас уроку в учнів з’являються нові страхи: страх задачі, страх загрози якнеможливості змінити очікувану негативну ситуацію: страх наслідків дій, щоможуть не збігтися з тим, чого очікує вчитель. Може статися так, що нові страхинакладуться на вже існуючі, і тоді життя для дитини в перші дні навчання станесправжнім жахом. [14, 2с.]
Алевідомо, що страх має подвійну природу, так як одночасно приваблює і відштовхуєнас. Людина або завмирає на місці, або тікає геть, але не залишається байдужоюдо джерела такої сильної емоції. Не секретом є, що людина часто випробовуєекстремальні види спорту, намагаючись пережити почуття страху з метоюсамоствердження. Є таке поняття як “марний страх”, це страх, який не несесигнального значення й не приносить користі, а лише заважає індивіду повноцінножити та діяти. І страх поступово переходить у тривожність, як рису. [10, 35с.]
Особистістьз високим рівнем тривожності схильна сприймати оточуючий світ як такий, якийнесе в собі загрозу і небезпеку в значно більшій мірі, чим особистість знизьким рівнем тривожності. Тривожність як переживання емоційного дискомфорту,передчуття небезпеки є вираженням незадовільності найбільш значних для людинипотреби, особливо при ситуативному переживанні тривоги.
Високийрівень тривожності негативно впливає на результат діяльності та призводе довідсутності у людини впевненості у своїх можливостях в спілкуванні, пов’язана знегативним соціальним статусом, формує конфліктні відносини.
Рішенняпроблеми тривожності є непростою справою для педагогів і шкільного психолога.
Шкільненавчання, пізнання нового, перевірка ЗУН, завжди супроводжується підвищеннямтривожності. [2, 26-27 с.]
Заоптимального, нормального рівня – тривожність мобілізує – це ознака готовностілюдини діяти. Наприклад, якщо тривожність буде надто низькою, при переходіпроїжджої частини, людина може потрапити під машину. Але мобілізуюча функціятривоги діє в досить вузьких межах при сильних стабільних переживаннях.
Стійкий,високий рівень тривожності має негативний, дезорганізуючий вплив на діяльністьі розвиток особистості дітей і підлітків, незалежно від того, у якій формі та вякому вигляді вона виявляється. При високому рівні тривожність додає діяльностіпристосовницький характер, негативно позначається на результативностідіяльності й насамперед в оцінних ситуаціях (формується низький рівеньдомагань).
Припристосувальному характері діяльності діяльність і спілкування здійснюється неза внутрішніми, властивими самій діяльності мотивами, а визначаютьсятривожністю, тобто зовнішнім стосовно діяльності, далеким мотивом. [15,16-17с.]
Окрімшколи, ще одним джерелом тривожності можна вважати і сім’ю, стосунки в ній,виховання, відносини батьків. Так, у психологічному дослідженні психологомА.Прихожан матерів, які повинні були оцінити свій емоційний стан, переважаючийфон настрою, було отримано такі результати: понад 38% батьків оцінюють свійстан як постійне роздратування – “на межі зриву”, 28% — як похмурий, лише 17% оцінилисвій стан як добрий, близько 20% — як урівноважений, спокійний.
Уцілому можна сказати, що багато дітей живе в атмосфері емоційних негараздів,емоційного напруження. Одним із найрозповсюдженіших страхів у дітей є страхзасмутити батьків. Подібна атмосфера — це значущий чинник у виникненнітривожності, саме у молодших школярів. Річ не в тім, що діти “заражуються”тривожністю дорослих – подібна атмосфера заважає переживанню почуттязахищеності, надійності, сімейного оточення, що необхідно для нормальногоемоційного самопочуття. [14, 3с.]
Висновокдо І розділу
Отже,виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що існує два видитривожності – ситуативна та особистісна.
Психологамивиявлено причини, які породжують виникнення тривожності, а саме – неправильневиховання і несприятливі відносини між дітьми та батьками, нестача сімейноготепла. Отже, на першому місці стоїть сім’я. На друге місце можна поставитишколу. Саме шкільна пора- основна частина дитинства, а в цей період формуєтьсяособистість. А якщо тривога “переслідує” дитину, то і особистість формуєтьсятривожна. Найчастіше проявляється тривога у відмінників, вони відрізняютьсядобросовісністю. Ще однією причиною тривожності є завищені вимоги до дитини,негнучка система виховання. Тривожна дитина не може бути творчою людиною, томущо боїться запропонувати нетрадиційний погляд чи рішення, така дитина будепритримуватися перевірених життям варіантів, застарілих поглядів.
Отож,уникаючи страхів, дитина здатна буде розкрити свої потенційні можливості умисленні, почуттях, уяві та інших психічних процесах. Для цього школа та сім’я маютьспівпрацювати, тобто мати однакові (схожі) вимоги, табу. Адже дитині важкозрозуміти, хто має рацію, а хто – ні, якщо сім’я і школа не мають спільноїмети.
Дитинів даному випадку найважче. Допоможемо ж їй у цьому!
РозділІІ. Експериментальне дослідження рівня тривожності (ситуативної, особистісної,шкільної, самооціночної, міжособистісної) у школярів
2.1Група досліджуваних та методики дослідження
Дослідно-експериментальнуроботу я проводила у лютому 2007-2008 навчального року.
Дляексперименту було обрано учнів 5-А класу. Зі слів психолога закладу та класногокерівника можна зробити таку психолого-педагогічну характеристику класу:
У 5-Акласі навчається 21- учень з них 11- дівчаток,10- хлопчиків.
Фізичнийта психічний розвиток дітей в доброму стані.
Дітимають стійкий інтерес до навчання. Добросовісно виконують навчальні завдання.Вміють вчитись, долати труднощі у навчанні, приймають активну участь у життікласу.
Великоювідзнакою колективу є те, що вони вміють організуватися для виконанняколективних справ. Вміють розподіляти між собою доручення і раціонально їхвиконувати, вміють виконувати розпорядження уповноважених осіб. Розподілу міжхлопцями й дівчатами немає. Діти дружать в школі і поза нею, вони уважні досвоїх товаришів, прагнуть допомагати їм. Також слід відмітити те, що дітивносять в клас пропозиції щодо поліпшення життя класу. А це говорить про те, щодіти не байдужі до свого навчання та виховання, а також, я помітила власнимиспостереженнями, що діти не бояться та не соромляться проявити себе.
Великуувагу своїм дітям приділяють батьки: відвідують шкільний заклад, телефонують,приймають активну участь у батьківських зборах, впливають на навчання тавиховання своїх дітей.
Взагаліучні цього класу – здібні, вміють навчатися та поводити себе в оточені іншихлюдей, тому, мабуть, я і обрала саме цей клас із двох паралелей для свогоексперименту.
Загальнакількість досліджуваних становила 17 осіб (81% учнів класу) віком 10-11 років.З них 9 дівчаток та 8 хлопчиків.
Якбачимо, контингент дослідження складали представники чоловічої та жіночоїстаті. Розподіляючи досліджуваних таким чином, я вийшла з того, що рівеньтривожності залежить від статі, це і є моєю гіпотезою, яка в ході експериментуповинна підтвердиться чи спроститися.
Отже,перша методика, яку я обрала для дослідження рівня тривожності була методикаСпілбергера. Метою мого дослідження за даною методикою було вивчити рівень ситуативноїта особистісної тривожності учнів підліткового віку.
Уоснову цієї методики покладено дослідити ситуативну та особистісну тривожність.
Методика,яка запропонована Ч.Д. Спілбергером та адаптована Ю.Л. Ханіним, дає змогудиференційовано вимірювати тривожність і як особистісну властивість, і як стан.Взагалі, вимірювання тривожності як властивості особистості особливо важливо,оскільки ця властивість зумовлює поведінку суб’єкта. Певний рівень тривожності– природна та обов’язкова особливість активної діяльності особистості. У кожноїлюдини є свій оптимальний чи бажаний рівень тривожності – це так звана кориснатривожність. Оцінювання людиною свого стану в цьому відношенні є для ньоговажливим компонентом самоконтролю і самовиховання.
Данийтест є надійним інформативним способом самооцінки рівня тривожності в даниймомент (реактивна тривожність як стан) і особистісна тривожність (як стійкахарактеристика людини).
Особистіснатривожність характеризує стійку схильність сприймати велике коло ситуацій якзагрозливі, реагувати на такі ситуації станом тривоги. Реактивна тривожністьхарактеризується напругою, хвилюванням, нервозністю. Дуже висока реактивнатривожність викликає порушення уваги, іноді порушення тонкої координації. Дужевисока особистісна тривожність прямо корелює з наявністю невротисного конфліктуз емоційними і невротичними зривами і з психосоматичними захворюваннями.
Заоптимального, нормального рівня – тривожність мобілізує – це ознака готовностілюдини діяти. Наприклад, якщо тривожність буде надто низькою при переходіпроїжджої частини дороги, людина може потрапити під машину. Але мобілізуючафункція тривоги діє в досить вузьких межах при сильних і стабільних переживаннях.Стійкий, високий рівень тривожності має негативний, дезорганізуючий вплив надіяльність і розвиток особистості дітей і підлітків незалежно від того, у якійформі та в якому вигляді вона виявляється.
Деякийрівень ситуативної тривожності притаманний всім людям і є необхідною складовоюдля оптимального пристосування людини до дійсності. Наявність тривожності якстійкого утворення — свідчення порушення особистісного розвитку. Вона заважаєдіяльності і спілкуванню. Слід зазначити, що в основі тривожності лежитьнеспіввідношення ведучих соціогенних потреб “Я” (розходження між самооцінкою ірівнем притягань, тобто вимогами оточення).
Бланкшкал самооцінки у Спілбергера містить у собі інструкції та 40 запитань –суджень, 20 з них призначені для оцінювання рівня реактивної тривожності (РТ) і20 – для рівня особистісної тривожності (ОТ).
Дослідженняя проводила у групі 05 лютого 2008 року о 12год.00хв. Запропонуваладосліджуваним дати відповідь на запитання шкал згідно інструкції, яказнаходилася на запитальнику, також нагадала, що досліджувані повинні працюватисамостійно. У кожного був бланк з судженнями. Незрозумілі дітям запитання япояснювала, використовуючи синоніми.
Аледля підтвердження результату ситуативної тривожності я обрала ще й методикуКондаша з тією ж групою учнів. Метою цього експерименту за даною методикоюбуло:
дослідитирівень шкільної тривожності;
дослідитирівень самооціночної тривожності;
дослідитирівень міжособистісної тривожності.
Вданій методиці потрібно було оцінити не наявність чи відсутність у себе якихосьпереживань, симптомів тривожності, а ситуацію з точки зору того, наскільки вонаможе викликати тривогу. Перевага шкал такого типу полягає, по-перше, в тому, щовони дозволяють виявити області дійсності, об’єкти, які являються для школяраосновними джерелами тривоги,і, по-друге, виявляються залежними від особливостейрозвитку в учнів інтроспекції.
Бланкметодики включає інструкцію і завдання, що і дозволило мені провести груповедослідження. На першій сторінці бланку діти вказали своє прізвище, ім’я, клас,вік та дату проведення.
Методикабула проведена 19 лютого 2008 року о 11.30 хв. з тією ж самою групою учнів.
Бланкметодики має 30 ситуацій, які за характером розподіляються на шкільні,міжособистісні та самооціночні. Варіанти відповідей я записала на дошці дляспрощення і пояснила, що дані ситуації часто траплялися у їхньому житті. Деякіз них можуть бути для них неприємними, оскільки вони викликають тривогу,занепокоєння, хвилювання страх. Сказала, що діти повинні уважно прочитати кожнеречення і обвести ту цифру, варіант якої найбільше підходить для їхньоївідповіді. Сказала, що цифру “0” повинні обвести, тоді коли дана ситуація нездається їм неприємною; цифру “1” обводимо тоді, коли ситуація дещо непокоїть,хвилює; цифру “2” – в тому випадку, якщо ситуація досить неприємна та викликаєтаке занепокоєння, що надалі хотілось би її уникнути; цифру “3” обводити тоді,коли ситуація дуже неприємна, викликає дуже сильне занепокоєння, страх,тривогу; цифру “4” обводити тоді, коли ситуація дуже неприємна, викликає дужесильне занепокоєння, дуже сильний страх.
Діти,під час проведення дослідження за методикою Кондаша зустріли мене привітно,адже ми були уже знайомі та з нетерпінням чекали завдання від мене. В ходіексперименту я спостерігала за хлопчиками, вони відповідали повільно, нерозмовляючи з сусідом по парті, обличчя були серйозними. Дівчатка невідрізнялися від хлопчиків, але боялися, що їхні відповіді будутьнеправильними, що дало мені підставу вважати дівчаток неспокійними, тривожними,але я пояснила, що неправильних відповідей не буває і це їх заспокоїло. Я немогла робити ще висновків, не підвівши підсумки методики, але деякі передбаченнябули.
Актуальністьдосліджуваної теми безсумнівна, адже стосується пошуку конкретних ознак типуповедінки людини з домінантою негативних емоцій, із виявом особливої тривожності,що супроводжується бажанням особистості відтворювати конфліктогенні події зподальшим самоприниженням, сором за свої прорахунки. Ці страждання особистостістають причиною зниження в неї рівня самоповаги як упевненості у своїхздібностях та можливостях.
Отже,щоб запобігти цьому, потрібно проводити дослідження учнів та методами корекціїусувати виявлену тривожність, допомогти повірити в себе, надати повну свободу проявуініціативи, але все це робиться не за один день, навіть не за тиждень. Над цимпотрібно працювати місяцями, щоб досягти бажаного результату.
2.2Результати дослідження рівня тривожності у школярів
Заметодикою Спілбергера був виявлений рівень ситуативної та особистісноїтривожності. Результати тестування наведені у таблиці (додаток 1).
Короткоохарактеризуємо кожного досліджуваного жіночої статі згідно бланку шкалситуативної тривожності. У експерименті брало участь 9 дівчаток.
Отже,ми бачимо що дівчаток, які мають низький рівень ситуативної тривожності 44.4%,помірна тривожність у 44.4%, високу тривожність мають 11.2 %.
Відсотковеспіввідношення можемо побачити у таблиці (додаток2).
Можназробити висновок, що однакова кількість дівчаток мають низький та помірнийрівні ситуативної тривожності (по 4 дівчинки), з високою тривожністю 1 учениця.В основному дівчатка були спокійними, радісними, сильно збуджених не було,розгніваних теж.
Перейдемодо чоловічої статі того ж самого бланку шкал. У експерименті брало участь 8хлопчиків.
Отже,бачимо, що серед хлопчиків високий рівень ситуативної тривожності мають 25%учнів, помірний 65.5%, з низьким рівнем – 12.5%.
Отож,за результатами дослідження зробимо висновок, що 50% хлопчиків мають високийрівень особистісної тривожності та 50% мають помірний рівень. З низьким рівнемособистісної тривожності хлопчиків не виявлено.
Задвома бланками шкал високий рівень ситуативної та особистісної тривожностімають два учні – _____________ Помірна ситуативна та особистісна тривожність у6 учнів, це – _______________________. З низьким рівнем виявлено лише однудівчинку — ________________
Загальнийсередній бал за запитальником Спілбергера:
Ситуативнатривожність у дівчаток – 32.8 бали
Ситуативнатривожність у хлопчиків – 43 бали
Особистіснатривожність у дівчаток – 38.3 балів
Особистіснатривожність у хлопчиків – 45.5 балів
Зарезультатами можна зробити такий висновок: у хлопчиків рівень тривожностівищий, ніж у дівчаток. Отже, моя гіпотеза, яка була запропонована на початкудослідження підтвердилася, але це результати згідно першої методики.
Перейдемодо наступної методики дослідження рівня тривожності за Кондашем.
Результатитестування наведені у таблиці (додаток 3).
Короткоохарактеризуємо кожного досліджуваного, почнемо з дівчаток.
Таблицярезультатів у відсотковому співвідношенні наведена у додатку 4.
Перейдемодо результатів тривожності за методикою Кондаша серед хлопчиків.
Отже,за результатами дослідження можна зробити висновок, що серед хлопчиків є такі,які мають високий рівень тривожності. Таких учнів четверо. В учня ________високий рівень самооціночної тривожності, у___________ – шкільної, у __________– самооціночної, у ___________.- міжособистісної тривожності.
Загальнийсередній бал за методикою Кондаша:
Загальнатривожність у дівчаток – 39.4 бали
Загальнатривожність у хлопчиків – 49.3 бали
Шкільнатривожність у дівчаток – 13.3 бали
Шкільнатривожність у хлопчиків – 16.26 балів
Самооціночнатривожність у дівчаток – 11.9 балів
Самооціночнатривожність у хлопчиків – 15.8 балів
Міжособистіснатривожність у дівчаток – 13.8 балів
Міжособистіснатривожність у хлопчиків – 17 балів
Якбачимо з вищезазначеного, рівень тривожності у чоловічої статі вищий. І задругою методикою моя гіпотеза також підтвердилась.
Висновокдо ІІ розділу
Мноюбуло проведено дослідження учнів 5 класів (10-11 років). Виявлено, що в данійгрупі хлопчиків з високим рівнем ситуативної тривожності за методикоюСпілбергера виявлено два хлопчики, що становить 25%, і одна дівчинка 11.2%, звисоким рівнем особистісної тривожності 4 хлопчики 50% та дві дівчинки — 22.2%;за методикою Кондаша – хлопчиків та дівчаток з високою загальною тривожністю –не виявлено. Шкільна тривожність висока у 12.5% хлопчиків та 10% у дівчаток.Самооціночна висока у 25% хлопців у дівчаток не виявлено. Міжособистіснатривожність висока у 12.5% хлопчиків, дівчаток з високою тривожністю невиявлено. Отже, з високою ситуативною тривожністю виявлено вдвічі більшехлопців, ніж дівчат. Аналогічні дані і стосовно особистісної тривожності. Асеред дівчаток не виявлено осіб із високим рівнем самооціночної тривожності, втой час, коли хлопців – 25%, також немає дівчаток з високим рівнемміжособистісної тривожності (хлопців – 12.5%).
Вцьому віці хлопчики більш тривожні, ніж дівчатка. Це пов’язано з тим, з якимиситуаціями вони пов’язують свою тривогу, як вони її пояснюють, що для них єнебезпечним. Як бачимо, з даного дослідження у хлопчиків набагато вища самооціночната міжособистісна тривожність.
Діткамз високим показником тривожності потрібно формувати почуття впевненості, а длянизькотривожних – пробудження активності, зацікавленості, почуттявідповідальності.
Висновки
Проблематривожності є однією із найбільш актуальних проблем у сучасній психології.Серед негативних переживань людини тривожність займає особливе місце, дужечасто вона призводить до зниження дієздатності, продуктивності діяльності, дотруднощів у спілкуванні. У стані тривоги ми, як правило, переживаємо не однуемоцію, а деяку комбінацію різноманітних емоцій, кожна з яких надає впливу нанаші соціальні взаємовідносини, на наш соматичний стан, не сприймання,мислення, поведінку. При цьому слід враховувати, що стан тривоги у різних людейможе проявлятися різними емоціями.
Тривожність– індивідуальна психологічна особливість, яка здатна в підвищеній схильностівідчувати неспокій в різноманітних життєвих ситуаціях.
Тривожністьможе породжуватись як реальним неблагополуччям особистості в більш значнихобластях діяльності і спілкуванні, так і існувати всупереч об’єктивноблагополучному положенню, являючись наслідком певних особистісних конфліктів,порушень в розвитку самооцінки.
Певнийрівень тривожності — природна і обов’язкова особливість суб’єкта. У кожноїлюдини існує свій оптимальний чи бажаний рівень тривожності – це так званакорисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для ньогосуттєвим компонентом самоконтролю і самовиховання.
Однакпідвищений рівень тривожності є суб’єктивним проявом неблагополуччяособистості.
Тривожністьнадає суттєвого впливу і на самооцінку дитини.
Підвищенийрівень тривожності у дитини може свідчити про його недостатнє та емоційнепристосування до тих чи інших соціальних ситуацій. Це породжує невпевненість усобі.
Такимчином, питання вивчення дитячої і підліткової тривожності займає значне місце усучасній психології.
Отже,підійшовши до завершення моєї курсової роботи, можна зробити висновок, що ядосягла поставленої мети, а саме, виявила відмінності рівня тривожності в учнів5 класів в залежності від статі. Я вирішила завдання, які ставила перед собоюна початку дослідження: визначила основні фактори, які є причиною тривожності,дослідила рівень особистісної та ситуативної тривожності у школярів задопомогою методик Спілберегера та Кондаша. Також моя гіпотеза підтвердилась. Вданій групі хлопчики мають вищий рівень тривожності, ніж дівчатка.
І я вважаю,що ця тема є актуальною, і такою, яка не повинна залишатись поза увагоюнауковців, психологів, педагогів, вихователів.
Література
1. Александровский Ю.А. Познай и преодолей себя: (Наедине со всеми…)– М.: Профиздат, 1992.-224с.
2. Воспитание школьников. Журнал. М.:2006. №9 — 45с.
3. Захаров А.И. Как помочь нашим детям избавиться от страха.- С.Пб.:Гиппократ, 1995. – 126с.
4. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. –СПб.: Питер, 2003. – 503с.: (серия “Мастера психологии”).
5. Кондрашова Л.В. Превентивная педагогика: Учеб.пособие.-К.: Вищашк., 2005.- 231с.
6. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч.посібник. – 5- те вид.,стер. – К.: Вища шк., 2006. – 487с.
7. Панок В. Основи практичної психології. – 3-тє вид., стер. –К.:2006. – 522с.
8. Популярная психология: Хрестоматия: Учеб.пособие для студентовпединститутов /сост.В.В. Мироненко. – М.: Просвещение, 1990. – 399с.
9. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии/Подред.А.А. Крылова, С.А.Маничева. – 2-е издание., доп. и перераб. – СПб.: Питер,2007. – 560с.
10. Практична психологія та соціальна робота.Журнал. К.:2006. — №12 –43с.
11. Практичному психологу. Журнал. К.:2006. — №10 – 46с.
12. Психология. Словарь/Под.ред.А.В. Петровского и М.Г. Ярошевского,2-е изд., испр.и доп., М.: Политиздат. 1990.
13. Психологія/За ред. Члена – кореспондента АПН УкраїниЮ.Л.Трофімова.-К.: 2001. – 558с.
14. Психолог. Журнал/За ред.О. Главник. – К.:2002. — №12 – 53с.
15. Психолог. Журнал/За ред.Т. Шаповал. – К.:2006. №13 – 43с.
16. Психолог. Журнал/За ред.Т. Шаповал. – К.:2005. №2 – 28с.
17. Психолог. Журнал/За ред.Т. Шаповал. – К.:2004. №10-11 – 63с.
18. Психолог. Журнал/За ред.Т. Шаповал. – К.:2003. №13 – 31с.
19. Рабочая книга школьного психолога/Под ред. И.П Дубровиной. –М.:1991
20. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. Учеб.пособие:В 2 кн. – М.: Гуманит.изд.центр ВЛАДОС, 2004. – КН.2. – 480с.
21. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищихпедагогічних закладів освіти. – 3-тє вид., перероб. і доп. – Тернопіль:Навчальна книга – Богдан, 2007. – 232с.