Допомога сім`ї та дитині у подоланні девіантної поведінки в практиці роботи шкіл

Зміст
Вступ
1. Девіантне поводження: основніпідходи до поняття
2. Вивчення причин девіантного поводження школярів
3. Форми прояву девіантного поводження в дітей
4. Взаємодія родини і школи
5. Форми і методи роботи викладача школи з батьками
6. Взаємодія школи і родини у вихованні
7. Основи юридичних відносин між батьками і дітьми
8. Захист прав дитини в школі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Кожний з нас щодня зіштовхується зрізноманітними проявами соціально небажаного поводження — агресією, шкідливимизвичками, протизаконними діями. Фахівці, що займаються подібними проблемами,багато років шукають відповіді на ряд питань.
В даний часпочаті спроби систематизації численних розрізнених наукових даних по психологіїповодження особистості, що відхиляється. Фахівцю, що робить допомогу людям зповедінковими девіациями, важливо почувати впевненість і компетентність у такихпитаннях. Які етиология, механізми функціонування, умови і закономірностірізних форм поводження, що відхиляється. Особливо важливо сформувати адекватніпредставлення і позитивні навички впливу на поводження особистості, щовідхиляється.
Поведінковапсихологія — активно розвивається як галузь. У порівнянні з іншими підходами,поведінкова інтервенція, можливо, є одним з найбільш адекватних і ефективнихспособів впливу на поводження особистості. У той же час у сучасній практицінадання психологічної і психотерапевтичної допомоги спостерігається тенденціядо інтеграції різноманітних методів, заснованої на різній методології, длярішення конкретних практичних задач. У випадку поведінкових порушень доситьшироко й успішно використовуються интегративние підходи, спрямовані на рішеннястратегічної задачі — досягнення позитивних особистісних змін.
Вирішальнимфактором, що гарантує успішність застосування будь-яких методів виступаєособистість самого фахівця, що робить соціально-психологічну допомогу. Можнаговорити про таких соціально важливого якостях соціального педагога, якадаптивність, високий рівень розвитку життєво важливих умінь, упевненість,щирий інтерес до людей, духовність.
Девіантне, щовідхиляється, поводження викликає жвавий інтерес у психологів, лікарів,педагогів, працівників правоохоронних органів, соціологів, філософів. Темаповодження, що відхиляється, носить міждисциплінарний і дискусійний характер.Спряженість терміна з поняттям «соціальна норма» багаторазовоускладнює проблему, оскільки границі норми дуже умовні, а людини абсолютнонормальної за всіма показниками не існує.
Різноманіттяпідходів виявляється і при рішенні таких практичних задач, як діагностикаповодження особистості, що виявляється, його профілактика і подолання в ходінадання соціально — психологічної допомоги.
В областірозвитку народної освіти узятий один важливий рубіж — довершений перехід дообов'язкової загальної середньої освіти, Головне сьогодні в тім, щоб підвищитиякість навчання, трудового і морального виховання в школі.
У рішенні цихпитань учитель зустрічає труднощі в організації індивідуальної роботи з учнями.Це порозумівається тим, що в навчальних планах педагогічних інститутів і курсівпідвищення кваліфікації вчителів не передбачене вивчення даної проблеми.Учителя, як правило, не ставлять перед собою мети оцінити те, наскількиправильно розвивається особистість школяра, чи не бідує вона в допомозі, щобпопередити її розвиток по спадній лінії. Імовірно, саме тому перші негативніпрояви в поводженні окремих школярів квалифицированно не усуваються, а коли цінедоліки стають більш вираженими, то викликають у педагогів переважно негативнуреакцію, недоброзичливе відношення, упередженість, що не тільки не допомагаєважкому школяреві виправитися, але і сприяє поглибленню його негативнихякостей.
У діяльностішколи утворилося визначене протиріччя: метою виховання є всебічний розвитокособистості школяра, виховання в нього активної життєвої позиції, а в процесірішення конкретних навчальних задач і проведення виховної роботи непросліджується розвиток особистості кожного школяра.
Необхіднатеоретична підготовка студента і вчителя по проблемі індивідуального підходу доучнів, у тому числі і до важкого.
Найбільш значну роль у процесі виховання підростаючого поколіннянеобхідно відвести співробітництву родини і школи.
Родина повиннаробити допомогу школі в успішному здійсненні закону про освіту в організаціїдіяльності учнів. Але на сучасному етапі заважає соціальному вихованню ішкільній адаптації слабке знання родителями основ педагогіки, їхнє невміння, ачасом батьків обвинувачувати в цьому теж нереально. Тому в даний моментнеобхідно поглиблювати взаємодія родини і школи, підвищувати відповідальністьбатьків і матерів за виховання дітей. І організувати цю роботу повинна школа. Узв'язку з цим зростає значення роботи вчителя, психолога, соціального педагогав школі по організації цієї діяльності, від якої залежить успіх рішеннябагатьох проблем і питань. 
1. Девіантнеповодження: основні підходи до поняттяДевіантне поводження – це поводження звідхиленнями. Психологи розглядають девіантність як поводження, що знаходитьсяна границі між правовим і кримінальним поводженням. Дітей, яким властивівідхилення поведінкових реакцій, називають по-різному: недисципліновані,педагогічно або соціально запущені, важкі діти, важковиховувані, схильні доправопорушень, девіантние підлітки й ін. Ці терміни найбільше частовикористовуються як синоніми. Відхилення в поводженні позначається нанавколишніх, і суспільство ставить діагноз девіантності чи деликвентности.
Упсихолого-педагогічній літературі немає єдиного підходу до визначення девіантності.В. Ковальов визначає Девіантне поводження як відхилення від моральних норм, аделиквентність вважає поводженням злочинним. Хевит і Дженкинс важковиховуванихпідлітків розділяють на двох категорій:
1)   діти із соціалізованимиформами антигромадського поводження;
2)   діти із соціалізованимагресивним поводженням.
Н. Максимовавиділяє типи важковиховуваних у залежності від детермінант соціальноїдезадаптации підлітків, що чинять опір педагогічному впливу:
1.      несформованістьособистісних структур, низький рівень моральних представлень і соціальноприйнятих навичок поводження (педагогічно запущені);
2.      особливостірозвитку вищої нервової діяльності (акцентуації характеру, емоційнанестійкість, імпульсивність);
3.      недотепнийвиховний вплив(помилкова чи ситуативна трудновоспитуемость);
4.      функціональнийновотвір особистості (власне трудновоспитуемость).
І. Фурманівзв'язує формування негативних форм поводження в дітей зі стилями сімейноговиховання: емоційне відторгнення (по типі Золушки), «гіпопротекція»(дитина належить сам собі), що домінує гіперпротекція (занадто велику увагубатьків до дітей і позбавлення їхньої всякої самостійності).
В. Воробйов і Н.Коновалова виділяють три форми, і одночасно, і три причини шкільноїдезадаптации:
1.      «деприваційна»- неможливість особистості побачити в реальній ситуації власну психологічнупроблему;
2.      невротичнаприрода шкільної дезадаптации;
3.      «психопатична»- психологічні проблеми дитина вирішує неправильно, і через це з'являються новіпроблеми.
Існує багатоінших способів класифікації правопорушень і важковиховуваємості. Усі ці знаннянеобхідні практичному психологу для розуміння механізмів появи відхилень уповодженні школярів, умов і причин девіантності. Вони є своєрідним покажчикомдля психолога у виборі методів і прийомів до роботі з дітьми: спостереження,аналіз продуктів діяльності (матеріальних, інтелектуальних, духовних),анкетування, тестування, социометрические виміри і вербальні методики, бесідита інші. 2. Вивчення причиндевіантного поводження школярів
Кожна девіантнадитина має свій набір відхилень у поводженні: прогулювання уроків, фізичненасильство над однолітками, брутальність у спілкуванні з навколишніми, ворожевідношення до людей, зневага обов'язками, агресивна протидія до педагогічнихвимог, недовіра до батьків і вчителів, підвищені рівень самооцінки і рівеньдомагань, а практичному психологу важливо простежити їхній генезис і лише тодівирішувати питання профілактики, діагностики, консультування і корекції, прицьому необхідно пам'ятати, що причини порушень поводження майже завждивзаємозалежні.
Родина – основнийінститут виховання дітей. Зразки поводження діти переймають у своїх батьків,оскільки саме батьки визначають норми оцінки поводження. Діти часто грають ролісвоїх батьків, тому дуже важливо попередити закріплення дезадаптивних формповодження дитини шляхом психокорекційної і консультативної роботи не тільки здітьми, але і з родителями.
Комплексневивчення причин відхилень у поводженні, створення прогностичної програмиреальних заходів і шляхів подолання проблем девіантних школярів – є одночасноюроботою по подоланню недоліків сімейного і педагогічного виховання. Такийпідхід диктує необхідність розробки комплексних заходів для наданняпсихологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу.
Доцільним упрактиці дослідження причин девіантного поводження є використання методу «незакінченихпропозицій» А. Пейна (модифікований С. Подмазіним) для різних віковихкатегорій. Обробка результатів подає інформацію про відношення учня до батьків,друзям, однокласникам, учителям, самим собі; про їхні мрії, бажання, страхах,проблемах особистісного розвитку. На основі цього можна зробити психологічнийаналіз домінуючих стереотипів свідомості і діяльності.
Інформаційної дляпсихолога є діагностика перешкод особистісного розвитку – опросник для дітей9-11 років, що включає 90 питань. Анкетування дає психологу можливістьвизначити рівень тривожності, імпульсивності, агресивності, схильність донечесного поводження, асоціальну замкнутість, непевність, і естетичнунечутливість. При цьому, важливе значення має сама організація анкетування,оскільки чесність відповідей прямо залежить від того довірчого контакту, щопсихолог зуміє установити з дітьми. Валидність даної діагностикипідтверджується багаторічним досвідом.
Для вивчення типутемпераменту можна використовувати опросник Г.Айзенка, або тейпинг-тест, длявивчення типу реагування в конфліктній ситуації – тест фрустації С.Розенцвейга.
Підлітки, якихвважають важковиховуваними, дуже відрізняються напрямками стереотипної реакціїна конфліктну ситуацію. Так, одні з них виявляють екстернальність, а інші –інтернальність, а деякі – байдужість чи займають компромісну позицію.
Для роботи зважковиховуваними дітьми психологи з успіхом використовуютьпатохарактерологічний опросник (ПДО) А. Личко, що виділяє 11 типів акцентуаційхарактеру. Для діагностики акцентуацій особистості можна використовуватиопросник Х.Шмишека, в основу якого покладена концепція «акцентуаційособистості» К. Леонгарда й інші.
Діючим методомвпливу середовища на дитину, і навпаки, відносини дитини до близьких людей, єметодика вивчення соціальної близькості.
У результатіаналізу відповідей на поставлені питання, психолог одержує інформацію про тім,хто з близького оточення дитини є для нього найбільш авторитетним, з кимнайчастіше він радиться, від кого чекає допомоги, кому довіряє, на кого хочебути схожим і т.д.
Проективні тестимають ряд переваг, зокрема тому, що діти сприймають їхній як гру і неусвідомлюють цілей дослідження, що дає можливість одержати щирий результат,відкрити двері у світло проблем школяра, що не завжди доступно вербальнимметодикам.
Діагностика особистості за допомогою психорисунков (Будинок, дерево,людина", «Малюнок родини», «неіснуюча тварина») єдосить інформативним, однак, вимагають гарної теоретичної і практичноїпідготовки психологів.
3. Форми прояву девіантного поводження вдітей
Наркоманіяі токсикоманія. Наркоманія— це захворювання, що виражається у фізичній чи психологічній залежності віднаркотиків, нездоланному потязі до них, що поступово приводить організм дофізичного і психічного виснаження. Стан наркотичного сп'яніння характеризуєтьсяпочуттям ейфорії, легкістю тіла, ясністю думки. Світ сприймається в райдужнихтонах, губиться відчуття часу. Прийом наркотику-опіуму, гашишу, кокаїну —супроводжується тахікардією, сухістю в роті, іншими, ще більш серйознимирозладами. Для абстинентного синдрому, так називаної «ломки», тобтоНаркотичного похмілля, характерний різкий спад настрою, загальна слабість,сонливість, тремор (тремтіння) кінцівок.
Наркоманіямає соціальні причини і наслідки. Для злочинних елементів це найлегший шляхдобування грошей. Зловживання наркотиками веде до росту смертності, особливосеред молоді, і розвитку цілого «букета» соматиних і психічнихзахворювань. Економіці суспільства і його моральних підвалин наноситьсяматеріальний і моральний збиток. На ґрунті наркоманії відбуваються злочини,тому що в стані «ломки» наркоман здатний на будь-який злочин.Придбання наркотиків стає причиною здійснення злочинів проти особистості:злодійства, грабежу, розбою. Наркоманія вкрай негативно позначається напотомстві. Діти народжуються із серйозними фізичними і психічними відхиленнями,що, у свою чергу, веде до розпаду родини. Наркоман у міру розвитку хворобидеградує як особистість, тому що рабська залежність від наркотиків змушує йогоробити аморальні вчинки.
Шляхмолодих людей до наркоманії починається з бездоглядності з боку родини ісуспільства, коли підліток попадає під вплив так називаного авторитетунеформальної групи. Пропозиція спробувати «травичку» випливає, якправило, після психологічної обробки новачка. Звикання залежить відіндивідуальних особливостей особистості, але відбувається швидко. Фізичназалежність виявляється в тім, що якщо наркотик не вводиться, те настаєабстинентний синдром — «ломка», тобто організм уже вимагає новоїпорції отрути. Людина попадає в рабську залежність від «наркоти», ідеградація особистості завершується.
Токсикоманія— захворювання,викликане споживанням токсиних речовин, тобто таблеток транквілізаторів (хворіназивають їх «колесами»), кофеїну, отриманого з міцного чаю — «чифиря»,вдиханням ароматичних речовин побутової хімії. У стані сп'яніння, крім ейфорії,виникають зорові галюцинації.
Пияцтвой алкоголізм.Між цими поняттями існують розходження. Алкоголізм характеризуєтьсяпатологічним потягом до спиртного і наступною соціально-моральною деградацієюособистості. Пияцтво — це непомірне споживання алкоголю, що поряд з погрозоюздоров'ю особистості порушує її соціальну адаптацію.
Заданими різних обстежень, у Україні більш 100 тис. підлітків-алкоголіків, 80—85%з них школярі й учні ПТУ, у тому числі 3,8% п'ють систематично, 18% —помірковано, 27% — епізодично.
Уживанняпідлітками алкогольних напоїв заборонено законом. Однак результати деякихобстежень свідчать, що 7 з 10 опитаних вперше ужили алкогольні напої у віці10—11 років. На думку медиків, четверта частина юнаків і шоста частині дівчин,що вживають алкоголь, потенційні алкоголіки.
Складністьситуації в тім, що якщо до наркотиків підлітки в більшості випадківприлучаються через друзів і знайомих, то до алкоголю — через членів родини.Вони ж на думку деяких дослідників, — основні постачальники алкоголю дляпідлітків. У родинах, де традиційне вживання спиртного по святах і днямнародження ще не перейшло в пияцтво, діти сприймають алкогольне застілля якприродне і навіть обов'язкове явище. Про тім свідчать сюжети детсадовскихпіслясвяткових ігор, що імітують поводження дорослих за святковим столом.Завжди в групі дітей знайдеться організатор «свята», що повідомляєсебе «тамадою», що строго дотримує «правила» застілля,наприклад, такі: «Після першої чарки не закушуємо», «Пити требадо дна» і ін. Учасники гри, згадуючи минулий свято у своїй родині,поділяються один з одним зведеннями, які алкогольні вироби подавалися до столу,як і по якій рецептурі можна приготувати самогон чи «сльози садівника»,повідомляють, скільки горілки, самогону, чи чачи чогось іншого їм далиспробувати чи випити їхні батьки.
Наформирование алкоголізму впливає кілька факторів, серед яких головні —спадковість, характер, індивідуальні властивості особистості й особливостінавколишнього середовища.
Дофакторів, що сприяють алкоголізації, можна віднести низький рівеньматеріального становища й освіти. Впливає і звичай неодмінного частування зіспиртним. Одним словом, програмування кращого відношення до алкоголю якобов'язковому елементу будь-якого святкового застілля починається із самого ранньоговіку.
Упроцесі дитячих ігор з «алкогольним змістом» виразно виявляютьсяаспекти оцінки дітьми ролі і призначення алкоголю. Їм подобаються насамперед ритуали,зв'язані зі споживанням спиртного, викликає інтерес його оп'яняюча дія. Ритуалиформують у дитини відношення до алкоголю як до цінності й орієнтують на йогоспоживання. А оп'яняюча дія спиртного сприймається як факт позитивний, що даєпривід для незвичайних відчуттів і форм поводження, недозволенних для тверезоїлюдини. І той і інший аспекти викликають підвищений інтерес до алкоголю. Такуже в перші роки життя в дитини закладається модель майбутнього алкогольногоповодження. З цього випливає, що розвитку алкоголізму в підлітків сприяютьраннє прилучення до спиртного і формування «алкогольного мислення».
Другапричина пияцтва підлітків — посилені домагання на дорослість. Споживанняалкоголю представляється символом самостійності, мужності, засобомсамоствердження.
Привабливістьспиртного збільшується для підлітків популяризацією алкоголепития в кіно ітелевізійних передачах. Соціологи США затверджують, що для підлітків, щопроводять до 5 годин у телевізора, приклади питущих кіно- і телегероїв —найбільш діюча форма залучення в пияцтво. Ними підраховано, що в самихпопулярних програмах, що йдуть в Америці з 20.00 до 23.00, за кожну годинупоказують у середньому 7,02 випадків вживання алкогольних напоїв(безалкогольних тільки 3,33 випадки). При цьому позитивні герої прикладаютьсядо чарки в 5 разів частіше негативних.
Щеодна причина підліткового алкоголізму — приклад однолітків. У дітей і підлітківз неблагополучних (особливо неповних) родин, як правило, культура спілкуванняне розвита. Відсутність щиросердечної близькості з родителями, контактів здітьми з родин благополучних, некомунікабельність приводять до пошуку «вуличної»,«двірської» компанії, у якій обов'язковим елементом спілкування івремяпрепровождения є випивка. У такій компанії, часто неоднорідної за віком,що п'ють підлітки мають реальні можливості для самоствердження, переймаютьсясамоповагою, чого не в змозі одержати ні в родині, ні в школі.
Востанні роки виявлена ще одна причина потяга підлітків до алкоголю.Спостерігається вона в дітей, про благополуччя яких надмірно піклуютьсяблизькі. Спроби відгородити своє чадо від неминучих турбот і обов'язківприводять до формування в підлітка комплексу таких рис характеру, як безвільність,залежність, безвідповідальність, непідготовленість до життя. Зовні цеблагополучні, тихі, смирні, що легко підкоряються волі дорослих діти іпідлітки. У них як би «угодовський» тип характеру, аморфний, безяскравої індивідуальності. Небажання переборювати виникаючі в житті труднощівприводить до пошуку легких шляхів рішення проблем, до неопору дурним впливам.Споживання спиртного для молодих людей такого складу є найбільш простим ідоступним (завдяки матеріальній забезпеченості батьків), хоча й ілюзорнимвиходом з важких ситуацій. Вони — продукт середовища. У здоровому колективівони можуть стати гарними людьми, учнями, працівниками, а в компаніїантисоціальних підлітків легко співаються. Їхнє майбутнє залежить від оточення,у якому їм доведеться жити і працювати.
Якщолюдина страждає якоюсь формою олігофренії, уродженим фізичним чи психічнимзахворюванням, то тут алкоголь виступає як компенсуючий фактор, що дозволяєнібито згладити дефекти особистості. Для молоді алкоголь служить універсальнимзасобом розкріпачення і подолання сором'язливості, некомунікабельності, відякого страждають багато підлітків.
Проституція. Довгий час проституціюоточували міфи і таємничість, але в цих міфів є дві сторони: одна, зовнішня, —приємна, інша — схована і безстороння. Міфи про престижність заняттяпроституцією, про шляхетних «кавалерів», про насильство і неминучістьпроституції так і залишаються міфами. Красиві номери в готелях звичайнозакінчуються брудними кімнатами в кублах, салонами машин і подібних місць,шкірно-венеричними захворюваннями, наркологічними лікарнями чи «психушками».Такий звичайний фінал.
Термін«проституція» походить від латинського слова — опоганення, збезчещення.Учені виділяють у проституції наступні істотні ознаки:
а)рід занять — задоволення сексуальних потреб клієнтів;
б)характер занять — систематичний промисел у формі полових зв'язків з різнимиобличчями, без почуттєвого потяга і спрямований на задоволення половоїпристрасті клієнта в будь-якій формі;
в)мотив занять — заздалегідь погоджена винагорода у виді грошей чи матеріальнихцінностей, що є основним чи додатковим джерелом існування повії.
Крімзагальних причин існування проституції, соціально-економічних іморально-етичних, можна виділити також специфічні причини. Так, частина жінокволодіє сильним лібідо, і їхньої потреби вище середніх, звідси вихід наспортивний секс. Інша причина криється в середовищі, що оточує повій. Церекетири, сутенери, власники «малин» та інші карні елементи, щоустановлюють свої норми взаємин з повіями і підкоряють їх своєму «статуту».
Учому полягає суспільна небезпека проституції? По-перше, проституція — це формасоціального паразитизму, Що виражається у відхиленні від суспільно корисноїпраці. Проституція сприяє поширенню венеричних захворювань і СНІДу. Такі жінкине здатні робити на світло здорове потомство. Відбувається моральне падінняжінки, вона втрачає сором, естетичні ідеали. Особливо небезпечне залучення впроституцію неповнолітніх. Чи доцільно встановлення кримінальноївідповідальності за проституцію? На це питання більшості експертів відповідаютьнегативно. Чому? В даний час держава відтворює умови, що сприяють девіантномуповодженню й у держави немає моральних основ уводити кримінальнувідповідальність за проституцію.
Карнепереслідування привело б до судових помилок, тому що довести склад злочинунайчастіше неможливо. Однак у Кримінальному кодексі України існує ряд статей за«супутні» проституції діяння (звідництво, зміст кубел і ін.). Слідзазначити, що в статтях 198, 210, 226 і 228 КК України хоча і містяться мірикарного покарання, але в судовій практиці вони використовуються рідко.
Розглянемопроблеми попередження проституції. Ліквідація проституції справа безнадійна,тому що сексуальні потреби — найперша потреба людини. Мова тому йде не провикорінювання проституції, а про її цивілізоване регулювання. Факторами, щостримують проституцію, можуть стати підвищення життєвого рівня населення,реалізація програми полового виховання, згладжування соціальної нерівності,уведення кримінальної відповідальності за діяльність сутенерів, власників «хат»і інших, хто паразитує на проституції. Держава повинна чітко визначити своєвідношення до організованої проституції.
Сьогодніприходиться визнати, що нинішні влади не мають у своєму розпорядженніможливості активно впливати на попередження проституції. Організованапроституція тим часом відкрито розгорнула бізнес по «продажі любові».Ріст проституції і полових дисгармоній неминуче веде до поширення СНІДу. Запрогнозами вчених, через 10—15 років ця епідемія стане проблемою номер один.Питання, чи вводити карні санкції, чи легалізувати проституцію, залишаєтьсявідкритим.
Суїцидальнеповодження. Суїцид— це свідоме позбавлення себе чи життя спроба до самогубства. Суїцидальнеповодження — саморуйнівне поводження, до якого можна віднести і такі формидевіантного поводження, як зловживання алкоголем, уживання наркотиків і завзятенебажання лікуватися, керування транспортом у нетверезому стані, самокатування,свідома участь у бійках і т.п.
Суїцидальнеповодження в підлітків часто порозумівається відсутністю життєвого досвіду іневмінням визначити життєві орієнтири. Крім загальних причин, є й особливі.Серед молоді більш поширена наступні: утрата коханої людини чи зарозуміловідкинуте почуття любові; уражене почуття власного достоїнства; крайняперевтома; руйнування захисних механізмів особистості в результаті алкогольногосп'яніння, уживання психотропних засобів; токсикоманія і наркоманія;ототожнення себе з відомою людиною, що зробила самогубство; стан фрустрації чиафекту у формі гострої агресії, страху, коли людин утрачає контроль над своїмповодженням.
Девіантнеповодження на ґрунті сексуальних захворювань. Сучасна сексопатологія виділяєпатологічні й інші відхилення в сексуальному поводженні особистості. Патологічнідевіации у формі всякого роду сексуальних перекручень є предметом дослідженнямедицини і психіатрії. Непатологічні девіации, тобто відхилення в межах норми,є предметом соціально-психологічного дослідження, оскільки містять у собівідхилення від соціальних і моральних норм у сексуальному поводженні здоровоїлюдини.
Усвою чергу всі сексуальні девіации поділяються на наступні основні групи:відхилення у відношенні об'єкта сексуального задоволення (зоофілія); відхиленняв способах реалізації полової пристрасті (садизм, мазохізм і ін.); нетиповівідхилення у формі полової пристрасті до облич своєї статі чи близьким родичам(гомосексуалізм, лесбіянство, кровозмішення); відхилення, зв'язані з порушеннямполової самосвідомості (транссексуалізм); відхилення, зв'язані зі зміноюстереотипу полоролевого поводження (маскулинність) і ін. правопорушення. Однієїз форм антисоціального поводження, що спрямовано проти інтересів суспільства вцілому чи особистих інтересах громадян, є правопорушення.
Уюриспруденції розрізняють правомірне і неправомірне поводження громадян. Неправомірнідії (правопорушення) — це такі юридичні факти, що суперечать нормам права.Подібні дії порушують встановлений у країні і суспільстві порядок.
Усіправопорушення поділяються на злочини і провини.
Злочин— протиправне,винне, карне суспільно небезпечне діяння, що зазіхає на охоронювані закономсуспільні відносини і приносящее їм істотна шкода. Злочини кваліфікуються понормах карно-процесуального права.
Провина— тежпротиправне і винне діяння, але не представляє великої суспільної небезпеки.Провини регулюються нормами адміністративного, цивільного, трудового й іншихгалузей права.
Правопорушенняу формі провини виявляються в підлітків у зухвалій манері поводження,лихослів'ї, драчливости, дрібному злодійстві, пияцтві, бродяжництві.
Підліткамі юнакам у віці від 14 до 18 років присуща як корислива, так і насильницькамотивація протиправного поводження. Корисливі правопорушення носятьнезавершений «дитячий» характер, оскільки відбуваються збешкетництва, цікавості, невмотивованої агресії. До підліткових і юнацькихправопорушень можна віднести викрадення автотранспорту, заволодіння предметамимолодіжної моди (радіоапаратура, спортивний інвентар, модний одяг, гроші,насолоди, вино, тютюнові вироби). Насильницькі правопорушення викликаютьсяпотребами самоствердження, стадним почуттям ложно зрозумілого боргу перед своєюкомпанією, недоліками виховання, особливо в родинах, де нормою було пияцтво,брутальність, жорстокість. До типових насильницьких правопорушень можнавіднести молодіжні «розбирання», що супроводжуються нецензурноюлайкою, тілесними ушкодженнями, насильством.
Підлітки— одна з найбільше кримінально активних частин населення країни. У 2008 м.чисельність підлітків, що зробила злочини, складала 164,9 тис. чоловік (проти153,2 тис. чел. у 1990 р.), ними чи при їхній участі було зроблено 189,3 тис.злочинів (у 1990 м. — 164,7 тис.). До дійсного часу частка підлітків узагальній чисельності засуджених складає 12,3 % (у 1990 м. — 14,7%). Однакпорозумівається це не стільки скороченням злочинності, скільки збільшенням вікувідправлення підлітків у місця видбування покарань. У світі й у нас у країнівсе більша увага приділяється принципу ненасильства. Суспільство прагне вивестилюдини з зон ризику, що розширюються, до яких можуть бути віднесені слідчіізолятори, виховні колонії.
Характерноюрисою останнього років є «омолодження» злочинців. Щорічно в країнівиявляєтся більш 300 тис. кримінальних справ неповнолітніх, причому більш 100тис. злочинів відбуваються підлітками, і що досягли 14 років. Підлітки всічастіше утягують у злочинні угруповання дорослих: використання неповнолітніх узлочинній діяльності дозволяє угрупованням уникнути кримінальноївідповідальності, і це веде до ще більшого залучення підлітків у цю сферу.
Найбільшчастим злочином є грабіж. З'явився такий вид «діяльності» яквимагання школярів у школярів. Новий для підлітків вид злочину — дітовбивства,викрадення дітей з метою викупу.
Востанні роки з'явилася ще одна тенденція. Раніш злочини робили діти знеблагополучних, асоціальних родин. Зараз — із благополучних. Перші грабуваликіоски, другі роблять тяжкі злочини, грабежі, торгують наркотиками, тобто зовнішнєблагополуччя родин може бути обманчиво.
Однієїз найбільше, значимих причин подібного є втрата монополії на виховання дітейродителями і школою. Родина, у якій раніше разом жили представники трьохпоколінь і яка століттями була опорою держави, пішла в минуле. Розпад родинибагато психологів вважають найважливішою причиною росту насильства.
Батькамусе сутужніше привчати підростаюче покоління до визначеної шкали цінностей, щобула б зрозуміла їм і в який воно могло б повірити. Норми, що існували в часибатьків, знецінилися нерідко самі батьки втратили орієнтири і не в змозіприлучити дітей до шляхетних занять.
Порушенняповодження дітей і підлітків і їх соціальна дезадаптация є актуальноюпроблемою, і ця актуальність має чітко виражену тенденцію до росту. Відхиленнявід загальноприйнятих соціальних і моральних форм поводження дітей і підлітківставлять серйозні задачі перед родиною, дошкільними установами, школою ісуспільством у цілому. 4. Взаємодія родини ішколи
Спосіб життя родини багато вчому зв'язаний з її матеріальним становищем, але, навіть маючи гарнийматеріальний статок, багато родин переживають духовну кризу у відносинах, якміж чоловіками, так і у відносинах з дітьми. Рівень спілкування переходить навузько орієнтований (їжа, одяг, будинок), деградує культура спілкування вродині. Найчастіше проблеми з дітьми бувають у родинах, де панує авторитарнийстиль виховання чи навпаки — попустительський, де спостерігається емоційнаотверженність дитини або гіперопіка. Негативно позначається, коли на дитинувішають ярлики: ''жертва долі'', ''нещасливий'', ''нестерпний'' чи''найкращий''. Особлива увага варто звертати на родини, де в батьківспостерігається тривожність, дратівливість, емоційна нестійкість чи якщо батьки(чи один з них) – «холодні раціоналісти».
Часто батьки не шукають допомоги в психологів і педагогів, вважаючисвою родину цілком благополучної. Для них правопорушення, зроблене їхньоюдитиною — повна несподіванка, подія, що не має причин. Вони можуть бачити причинуу впливі вулиці, школи, але дуже рідко у власних помилках у вихованні.Необхідно відзначити, що кожна родина є унікальною системою, і проявперерахованих вище ознак може бути різним і різноманітної. Дитині потрібнотепло, людська участь, це нічим не заміниш. Справа не стільки в матеріальномудобробуті батьків і їхньому високому положенні в суспільстві, скільки в тім, яквони виховують своїх дітей. Там, де дітям з раннього віку прищеплюються навичкисамостійності і відповідальності, де діти позбавляються можливості зловживатизаробленими їхній родителями засобами, де є теплота й увага, там дітивиростають нормальними.
Однієї з ведучих форм виховно-профілактичної роботи є організаціяспільної діяльності учнів, вчителів і батьків. Школа, як могутній інститутсоціалізації неповнолітніх, повинна стати центром і правовою культурою, ісоціалізації підлітків. Зі шкільних установ повинні піти в минула байдужність,брутальність і хамство, жорстокість у звертанні з учнями, вимагання з батьківпід різними приводами. У кожній школі необхідні психолог і соціальний педагог.На наш погляд, шкільний психолог повинний починати свою роботу з дітьми іродителями з першого класу. Співробітництво школи з родиною, вивчення родини,необхідно, насамперед, тому, що особистість матері й особистість батька, їхнійхарактер, темперамент, індивідуальні особливості, якість їхніх подружніхвзаємин, повсякденне поводження в побуті, ступінь їхньої культурності,освіченості є вирішальним чинником виховання дітей.
Шкільні психологи в співробітництві з родителями і всіх зацікавленихорганізаціях повинні брати участь у створенні і впровадженні молодіжних програмздорового способу життя, що ґрунтуються на об'єктивної і зухвалої довіруінформації про алкоголізацію, наркотизацію і їхні наслідки. Метою цих програмповинне бути формування в підлітків «здорових» моделей способу життя,що надають можливості для реалізації особистісного потенціалу. Досягненняуспіху в профілактиці і подоланні раннього формування залежностей можливотільки при координації роботи всіх структур, що працюють з підлітками:правоохоронних, психолого-педагогічних, соціологічних, медичних. Варто визнатипріоритетну роль у боротьбі з поширенням наркотичних речовин серед соціальнихпедагогів, що учаться, і психологів. Результати дослідження показують, що нестрах покарання здатний удержати підлітків від вживання алкоголю і наркотиків,а пояснення наслідків їх зловживанням. На питання анкети «Якби Ви зналипро шкоду алкоголю і наркотиків, чи стали б Ви їх приймати?» більшістьстудентів (96,7%!) відповіли негативно. Для попередження алкоголізації інаркоманії серед підлітків у сферу діяльності шкільного психолога входитьвиявлення груп ризику, аналіз кризових ситуацій у підлітковому середовищі іпропозиції по соціально прийнятних способах дозволу цих ситуацій.
Важливе значення має і підготовка вчителів для роботи зважкими дітьми. Практика показує, що вчителя часто не мають спеціалізованоїсоціально-педагогічної підготовки. Їм не виявляється необхідна допомога дляроботи з «важкими» дітьми.
Іноді в існуючій соціально-педагогічній системі відсутніслужби, з якими школа могла б взаємодіяти з метою досягнення необхіднихвиховних результатів для кожного «важкого» дитини (консультації,регіональні соціальні установи й ін.). Необхідно, щоб школи мали у своємурозпорядженні спеціально підготовлені кадри — психологами, соціальнимипедагогами й ін.
Мала чи дружня група може також є чинником асоціальногоповодження дітей і підлітків, якщо присутні асоціальні елементи в системі норм,цінностей, якими керуються члени групи у своєму поводженні; якщо у взаєминах угрупі панує авторитарний стиль, виявляється насильство; якщо в групі поширенаантишкільна субкультура.
5. Форми і методи роботи викладача школи з батьками
Ідеалом, до якогопрагне родина, школа все наше суспільство, є всебічно розвита людина, утворена,здорова фізично і морально, що вміє і любить трудитися.
Про роль школи ворганізації процесу сімейного виховання дітей писав А.С.Макаренко: «Родинибувають гарні, і родини бувають погані. Доручитися за те, що родина виховує яквипливає, не можна. Говорити, що родина може виховувати, як хоче, ми не можемо.Ми повинні організувати сімейне виховання, і організуючим початком повинна бутишкола, як представниця державного виховання».
З цих позицій івизначаються основні задачі роботи соціальних педагогів шкіл з родителямимолодших школярів:
—   Систематична різнобічнапедагогічна освіта батьків, тобто ознайомлення їх як з основами теоретичнихзнань, так і з практикою роботи з учнями.
—   Залучення батьків до активноїучасті в навчально-виховному процесі.
—   Формування в батьків потребив самоосвіті.
—   Ознайомлення вчителівпредметников з різноманітними методами сімейного виховання, добір іузагальнення кращого досвіду.
—   Соціально педагогічнедослідження родин, диференціація їх на визначені типи
—   Робота з дітьми девіантногоповодження.
—   Забезпечення правовогозахисту дитини в родині і школі.
При проведенніцієї великої і відповідальної роботи враховуються проблеми, висунуті перед суспільствомсамим життям: Нечисленність родини, виховання в ній однієї дитини; окремепроживання молодих чоловіків і звідси — утрачивание сімейних традицій,утрудненість передачі досвіду сімейного виховання, специфіка впливу неповноїродини на дитину; дефіцит спілкування батьків з дітьми в зв'язку з великоюзайнятістю батьків, продовженням навчання молодих батьків; поглинання духовнихінтелектуальних запасів так називаним «вещизмом». Правильнепедагогічне керівництво сімейним вихованням можливо за умови комплексногопідходу до виховання, забезпечення координації зусиль в усіх напрямкахвиховання — ідейно-політичного, трудового, морального, естетического,фізичного.
Робота педагогівшкіл з родителями здійснюється в двох напрямках:
з колективомбатьків і індивідуально.
У практицісклалися найбільш раціональні її форми: загальні і класні збори батьків,колективні й індивідуальні консультації, бесіди, лекції, конференції,відвідування родин учнів, оформлення різних за формою і змістом текстовихматеріалів, фотомонтажі, виставки робіт учнів. Батьки залучаються до участі ворганізації учбово-виховного процесу: керівництво кружками, виступу передродителями і дітьми, підготовка й участь у проведенні позакласної іпозашкільної роботи, господарська допомога.
Налагодження зродителями доброзичливих контактів відбувається легше, якщо педагог будуєспілкування цілеспрямовано, з огляду на ситуацію, заздалегідь продумує нетільки зміст бесіди, але і її хід, можливі варіанти і несподівані повороти.Даючи ради, прагнучи, якщо це необхідно, внести корективи у виховні впливибатьків на дитину, потрібно пам'ятати, що пряме нетактовне утручання увнутрішні справи родини може викликати як протест і нанести важко поправнушкоду. Адже кожен батько виховує своїх дітей так, як вважає потрібним, виходячизі своїх знань, умінь, почуттів і переконань.
Велика соціальназначимість цілеспрямованого спілкування з родиною полягає в тім, що направляючипо потрібному руслу вплив батьків на дітей, педагог впливає і на перебудовувнутрісімейних відносин, сприяє удосконалюванню особистості самих батьків, тимсамим підвищує рівень загальної культури населення.
Індивідуальнаробота з родителями й інших дорослих членах родини учня складна і різноманітна.
Перевагоюіндивідуальної роботи є те, що знаходячись наодинці із соціальним педагогом,батьки відвертіше розповідають йому про свої проблеми внутрісімейних відносин,про які ніколи б ні сказали при сторонніх. При індивідуальних бесідах необхіднодотримувати головного правила: зміст індивідуальної бесіди повинний бутинадбанням тільки розмовляють, воно не повинне розголошуватися.
Дуже уважновипливає відноситься до прохань батьків. Не виконати прохання можна тільки втому випадку, якщо її виконання може нанести шкода дитині.
Індивідуальнеспілкування не тільки дає можливість учителю вплинути на батьків, але й у своючергу, багато в чому допомагає йому у виборі правильного підходу до дітей.
Багато чого увідношенні школи і родини залежить від першої зустрічі. У першій розмові зродителями не слід говорити про труднощів роботи з дітьми. Потрібнопостаратися, щоб у батьків з'явилася впевненість, що учити і виховувати їхньогосина чи дочку будуть кваліфіковані педагоги і для цього підготовлені всінеобхідні умови. Особливо це відноситься до батьків першокласників — адже деякіз них, якщо дитина не ходила в дитячий сад, уперше розстаються з ним і дужехвилюються. Щоб у майбутньому рациональнее спланувати роботу, намітитиіндивідуальний підхід до кожного батька, знайти шляху залучення родини доактивної участі в справах класу і школи, можна при записі дитини в школузапропонувати батькам анкету з наступним змістом:
I. Інформація пробатьків.
1.     П.І.Б
2.     Вік
3.     Освіта
4.     Місцероботи, телефон
5.     Суспільнаробота
6.     Квартирніумови
7.     Загальнийзаробіток родини
8.     У якихзаходах школи ви хотіли б брати участь
II. Інформаціяпро дитину.
1.     Чим вашадитина любить займатися у вільний час?
2.     Які ігрипредпочитает?
3.     Які видиспортивних розваг більше любить?
4.     З кимчастіше грає(з чи хлопчиками дівчинками)?
5.     Якповодиться в дитячому колективі? (активний, пасивний, соромливий.)
6.     Якіобов'язки має по будинку?
7.     Які звашого погляду, індивідуальні особливості дитини варто врахувати.
III. Інформаціяпро родину.
1.     Хто вродині безпосередньо займається вихованням дитини?
2.     Денайчастіше разом з дитиною проводиться дозвілля?
3.     Чи знаєтеви друзів своєї дитини і їхніх батьків?
4.     Чиприходять до вас у гості приятелі дитини?
5.     Що васутрудняє у вихованні дитини?
6.     Якіметоди виховання ви предпочитаете? (домовленості, роз'яснення, строгі вимоги,покарання, заохочення, дружні контакти і т.д.)
Для одержаннярізнобічних зведень про учнів, соціальному педагогу разом із класними учителямививчити характеристики, дані в дитячих роках. Переглянувши документисоціальному педагогу необхідно скласти собі список учнів, з якими вартозустрітися індивідуально, кого можна запросити в школу на колективну бесіду.
Дуже важливаформа проведення індивідуальної бесіди. Кожен співрозмовник повинний умітислухати. При знайомстві з родителями це правило особливе необхідно дотримувати.
Багато вчителівготують пам'ятки різного змісту, такі пам'ятки повинна також розроблятисоціальний педагог на наступні теми:
—   Як поводитися в конфліктнихситуаціях?
—   Що повинено вмітипершокласник?
—   Що повинено вмітидругокласник?
—   Що повинено вмітитретьокласник?
—   Правила поведінки вгромадських місцях, зокрема, у школі й ін.
Пам'ятки бажанопідготовляти для кожної теми яку розглядають батьки і вчителі колективно. Вобов'язку соціального педагога входить відвідування родин, з девіантнимповодженням. Перший візит у родину — відповідальний момент часто вирішальний,чи будуть батьки довіряти вчителю, прислухатися до його рад. Педагогзаздалегідь готується до відвідування тієї чи іншої родини: довідається їїсклад, матеріальне становище, з'ясовується, де працюють батьки, продумуютьможливі питання членів родини і відповідає на них, намічає, які зведення продитину йому потрібно одержати.
Відвідуванняродини в другий і третій раз учитель планує, з огляду на результати попередньогознайомства; поводження дитини в школі, відношення батьків до своїх обов'язків,їхня участь у житті школи.
Йдучи в родину,соціальний педагог ставить перед собою задачу виявлення, узагальнення іпоширення кращого досвіду сімейного виховання. Досвід сімейного виховання вкожній родині педагог збирає по крупинках. В одній родині це може бутиустаткування дитячого куточка, в іншій цікава організація дозвілля і т.д.
Частозустрічаються труднощі у вихованні дитини, де конфлікти між батьком і матір'ю переходятьграниці внутрісімейних розбіжностей. Задача, що повинна вирішити школа в роботіз не благополучними родинами — спробувати всіма способами забезпечити охоронуінтересів дитини. А значить так уплинути на батьків, щоб вони усвідомиливідповідальність за зростаючого людину, це дуже складна кропітка робота, що незавжди приносить результат відразу. Тут потрібно використовувати усілякі формиі методи роботи: переконання, роз'яснення, приклад інших батьків, посиленийконтроль.
Особливо великітруднощі представляють родини, у яких чи мати батько п'ють, і навіть якщопияцтво не має злісної форми, а виражається в застіллях, періодичному вживанніспиртного, соціальний педагог бере такі родини під особливий контроль. Вінрегулярно відвідує цю родину, цілеспрямовано проводить з родителями окремі,індивідуальні бесіди. Самим небезпечної для виховання дітей стає нерозуміннятакими родителями шкоди, що може принести алкоголь зростаючому організму.
Обстеженняпоказало, що 51% питущих у дорослому стані виховувалися в родинах, де частовживався алкоголь.
Задачасоціального педагога — розкрити перед родителями шкода пияцтва в родині,особливе прилучення дітей до вживання алкоголю, необхідно емоційно набудовуватидітей проти алкоголю.
Діти повинні ясноуявляти собі всі аспекти проблеми: фізіологічний, соціальний, екологічний.Практика роботи говорить про ефективність індивідуальної роботи зантиалкогольної пропаганди з родинами учнів.
Якщо ж методипереконання не дають результату, необхідна вимогливість, а якщо потрібно, то іпряме втручання громадськості. Соціальний педагог може звернутися до керівниківпідприємств, на яких працюють батьки. У крайніх випадках, форми суспільноговпливу не діють, використовується більш стругаючи форма впливу громадськийосуд, попередження, накладають штраф. Крайньою мірою, коли поводження батьків,несумісно з виконанням ними батьківських обов'язків, стає позбавленням нимибатьківських прав.
З метоюантиалкогольної пропаганди разом із учителями, вести позакласну і позашкільнуроботу, у процесі якої організуються спільні з родителями виходи в театр, кіно,екскурсії, виїзди на природу, спортивні свята, вечори дозвілля.
Часто в школахспостерігається практика, коли для бесіди запрошуються ті батьки, діти якихчимось провинилися. Це вкрай невірно, у цьому випадку кожна передбачуваназустріч з педагогом викликає занепокоєння, зніяковілість, а іноді і дратує.Плануючи бесіди, педагог повинний виходити з того, що спілкування з родителямине повинно обмежуватися повчаннями ‑ повчаннями, зауваженнями. Бесідиповинні бути взаємно цікавими, частіше приємними, дохідливими, природним видомзв'язку батьків і школи.
Часто бесіди зродителями допомагають знайти правильний підхід до учня — адже близькі добрезнають його і можуть багато чого підказати, допомогти визначити причину того чиіншого вчинку.
Робота зколективом батьків.
Великі можливостіпредставляє робота з колективом батьків: широка педагогічна інформація, обміндосвідом, створення в необхідних випадках суспільної думки, залучення батьківдо участі в житті класу. Ця робота ведеться в двох напрямках: підвищенняпедагогічної культури батьків і більш зроблене в зв'язку з цим виконання нимиобов'язків вихователів своїх дітей, об'єднання батьків у споєний колектив,діяльність якого спрямована на підвищення рівня учебно — виховної роботи зусіма дітьми.
Основна задачасоціального педагога — активізувати педагогічну, виховну діяльність родини,додати їй цілеспрямований, суспільно значимий характер.
Основна формароботи з колективом батьків — батьківські збори, разом із учителями початковихкласів, що проводить щомісяця, а якщо це необхідно щотижня.
Батьківські зборизближають вчителів і батьків, наближають родину до школи, допомагають визначитинайбільш оптимальні шляхи впливу у виховному впливі на дитину. На зборахбатьків систематично знайомлять з цілями і задачами, змістом, формами іметодами, виховання і навчання дітей у родині і школі.
Батьківські збораможуть бути побудовані по-різному. Основна їхня частина — повідомленняпедагогічних знань — може виразитися в лекції, доповіді, бесіді, диспуті,дискусії. Це може бути семінарське заняття, перегляд і обговорення кіно фільму,ділова гра, між вчителями і родителями, що веде соціальний педагог. Може бутипроведене читання окремих статей, добірки витримок з добутків класиківпедагогічної літератури, постановка проблемних ситуацій. Такий прийом активізуєаудиторію, стимулює обмін думками, прагнення до педагогічної самоосвіти. Цікавопроходять виступу батьків перед учнями. Це може бути розповідь чи робітникаінженера про працю людей на виробництві. Такі виступи готуються дуже ретельно.Зміст і форма повинні бути доступні дітям.
Залучення батьківдо виконання доручень до щоденної доброзичливої допомоги школі — важлива,насущна задача в роботі вчителя, соціального педагога з родиною.
Формою роботи, щовиправдала себе, з родителями, стало оформлення стендів, куточків для батьків.Такі куточки створюються в допомогу вчителю по здійсненню педагогічноговсеобуча батьків, по підвищенню їхньої педагогічної культури, як виховної.
Добре, коли змістматеріалів у куточках збігається з тією темою, з яким у даний момент знайомлятьбатьків. Це дозволяє розширити, поглибити знання, ще раз повернутися досказаного, повторити, підкреслити необхідне. На стенді може бути розкрита ісамостійна тема, тому соціальному педагогу необхідно контролювати, а такождопомагати кожному вчителю початкових класів в оформленні такого куточка,допомагати підбирати теми і т.д.
У процесііндивідуальної роботи з родителями соціальному педагогу необхідно матипедагогічну бібліотеку, який можуть користатися батьки. Для цього можна завестичитацькі картки. Щоб залучити батьків до читання педагогічної літературисоціальному педагогу можна відвідувати збори батьків у класі і робитиоголошення про яку-небудь новинку. Якщо рекомендована книга була прочитаназдебільшого батьківського колективу можна організувати обговорення, обміндумками.
Зразковий порядокпроведення батьківських зборів:
—   повідомлення чи педагогачлена батьківського комітету про випол- нении рішень попереднього зборів;
—   лекція, бесіда фахівця напедагогічну тему;
—   виступ батьків про досвідсімейного виховання по даному питанню;
—   узагальнення, обмін думкамипо викладеному питанню;
—   повідомлення чи вчителясоціального педагога про стан навчально-виховної роботи в чи школі в класі;
—   обговорення і рішення питань,що стосується життя класу і школи.
Соціальнийпедагог повинний скласти графіка проведення загальшкільних збор по початковійланці, також графік відвідування класних збор учителів початкової ланки.Досвідчені педагоги вважають, що успіх зборів багато в чому забезпечується йогопідготовкою. Соціальний педагог починає заздалегідь збір різного матеріалу.По-перше, про зміст наступного зборів повідомляють батькам на попередньоїзустрічі з ними. Батькам необхідно запропонувати питання над який потрібноподумати.
Іноді до зборівготують виставку учнівських робіт, виступу художньої самодіяльності дітей. Такізаходи оживляють батьків.
Збори не повиннізатягуватися більш ніж на 1 годину — 1 година 30 хвилин. Початок повиннийнабудовувати батьків на діловий лад. Разом з тим невимушене, емоційнопофарбоване вступне слово чи вчителя члена батьківського комітету створює тудоброзичливу атмосферу доброзичливості.
Виходячи з планівроботи, індивідуальних бесід з родителями, відвідувань родини, підсумків роботибатьківських збор, соціальний педагог може проводити колективні консультації зродителями, по особливо хвилюючим їх проблемам.
Колективніконсультації для батьків можуть бути планові і позапланові. Час і термінипроведення планових консультацій соціальний педагог намічає заздалегідь. Відтеми майбутньої консультації залежить, чи всіх батьків можна запросити,поговорити по даному питанню, чи тільки тих, з ким необхідно поговорити поданому питанню. Для всіх батьків добре провести консультації юриста, працівникаміліції, дитячої кімнати і т.д.
Позаплановіконсультації призначаються як з ініціативи вчителя, так і на прохання самихбатьків.
Соціальномупедагогу можна запропонувати і допомогти вчителям початкової ланки організуватичергування батьків. Під час чергувань батьки більш глибоко знайомляться зорганізацією життя класу, спостерігають, а іноді і практично беруть участь унавчально-виховному процесі. Звичайно, батьки дуже зайняті на сьогоднішнійдень. Але, у початковій ланці, це здійсненно, тому що деякі з батьківспеціально беруть відпустку для того, щоб у цей важкий перехідний період длясвоєї дитини бути поруч з ним.
Соціальномупедагогу можна окремо працювати з членами батьківських комітетів кожних класів.Для цієї роботи можна проводити конференції батьків. Основною задачеюбатьківських конференцій є обмін досвідом сімейного виховання, поширення івпровадження кращого досвіду родини. Члени батьківського комітету разом ізучителем готують доповіді, з якими виступають на конференціях. Такі конференціїдопоможуть більш сильно згуртувати вчителів і батьків, учителя можуть одержатиз боку батьків велику інформацію і навпаки.
Також можнаорганізувати педагогічні кружки, що можуть звістки і соціальний педагог, івчителя початкових класів.
Для цьогосоціальний педагог складає графік проведення педагогічних кружків учителями.Допустимо, якщо в школі 13 початкових класів, те кожному вчителю не будескладати праці 1-2 рази за навчальний рік провести педагогічний кружок.
На педагогічномукружку можна розглядати наступні теми: як організувати читання дітей у родині,розучувати з ними вірші, слухати музику, розбирати важкі проблемні ситуації, якперебороти їх і т.д.
Організувати такуроботу соціальний педагог допоможе вчителям залучити більше батьків унавчально-виховний процес.
У план роботисоціального педагога входять такі види спільної діяльності школи і родини:організація екскурсій на різні підприємства за місцем роботи батьків;організація екскурсій і прогулянок по місту з метою знайомства дітей зпідприємствами й установами міста, продукцією, що вони випускають; проведеннябесід про професії і їхню користь для людей.
Форми і методироботи з родителями різноманітні, але головне те, що педагогу необхідно робитиправильний вибір, з огляду на всі особливості роботи вчителів з данимколективом батьків, особливості системи роботи школи в цілому. 6. Взаємодія школи іродини у вихованні
Батьки хочутьбачити своїх дітей гідними громадянами нашого суспільства. Без допомоги родинишкола не може забезпечити високих результатів виховання. На відміну відсоціальних інститутів родина впливає на дитину каждодневно, тому розташовує,майже, необмеженими можливостями у формуванні його особистісних якостей.
До факторівсімейного виховання соціологи відносять матеріальні умови життя родини, їїструктуру, освітній рівень, інтереси, духовні потреби, рівень культури. Похарактері взаємин батьків родини розділялися на три групи: живуть дружно, інодісваряться, конфликтуют.
На основіотриманих даних простежили, яким образом характер взаємин батьків впливає наморальне формування особистості дитини, затвердилася думка, що в більшостіродин, де існує розуміння між батьком і матір'ю, діти ростуть добрими чуйними.Це підтверджують даних учителів шкіл Вінницької області. Інше положення вродинах, де батьки сваряться, втягують у свої конфлікти дітей. У таких родинахдіти в кращому випадку виховані задовільно, але частіше погано.
У дослідженняхсоціологів розкриті фактори, що знижують виховний вплив родини: їїнестабільність, наявність однієї дитини, недолік робочого часу в батьків длявиховання дітей, відсутність належного контакту зі школою, недостачапедагогічних знань і умінь.
Для успішноївзаємодії школи і родини у вихованні потрібно, щоб батьки вміли аналізуватидіяльність і поводження своїх дітей, їхня вихованість. А для цього необхідно:
—   розробитизміст і методику педагогічної освіти батьків з урахуванням підготовленості їхдо морального виховання;
—   розбудитив батьків, як вихователів, інтерес до процесу самоосвіти в області спеціальнихпедагогічних і психологічних знань.
—   удосконалювативзаємини батьків з дітьми і класним керівником, розширювати сферу їхньоїспільної діяльності і спілкування.
Тому соціальні педагоги Вінницької області склали конкретну методикуаналізу вихованості дітей у родині, що допомогла б самім розібратися врезультатах сімейного виховання, цілеспрямовано виховувати відповідні якості усвоїх дітей.
Якщо між класнимкерівником і родителями існують довірчі відносини, педагог може попроситиподілитися результатами своїх спостережень. Таким чином, забезпечується єдністьвимог школи, голосного колективу і родини.
Підключеннябатьків до аналізу вихованості школярів є не тільки способом більш глибокогопізнання ними дітей, але і стимулом самоосвіти самих батьків. У них з'являєтьсяпотреба збагатити свої знання, опанувати невідомими їм методами сімейноговиховання.
Родина, будинокрозташовують чималими позитивними умовами, що сприяють підвищенню виховнихможливостей домашніх ігор: по-перше, батьки і діти проводять спільно достатнюкількість часу, часто разом займаються, грають, відпочивають; по-друге, дляорганізації проведення ігор у домашніх умовах існує чимало різноманітногоінвентарю.
Як показує практика,контакти батьків молодших школярів з їхнім учителем — самі тісні й активні впорівнянні з учителями більш старших дітей. Саме ці батьки стають головноюопорою вчителя в проведенні ігор.
Цікавий досвідвзаємодії вчителя з родителями по організації спільних ігор дорослих і дітей упочатковій ланці, у школі № 13 м. Вінниці, вчитель експериментального класу,Лукіна І.Ю. розробила конкретний план спільної роботи і на одних зі зборпознайомила з ним батьків.
Ірина Юріївнарозповіла батькам про зміст, головні моменти майбутньої спільної роботи, проконкретну допомогу, що можуть зробити батьки вчителю. На наступних батьківськихзборах частина часу також присвячувалася проблемам спільних ігор з дітьми.Батьки одержували необхідні знання, опановували практичними уміннями постворенню будинку дитячого ігрового куточка. Іноді батьки запрошувалися в школудля практичної участі в іграх дітях. На одних зі збор учитель запропонувавбатькам на час принести в клас нові цікаві іграшки. У такий спосіб буластворена класна ігротека. У новій обстановці, у новій грі обридла іграшкаставала привабливої і корисний навіть для її власника. Батьки, що володіютьпотрібними знаннями, виступали як експертів, консультантів, а іноді в новихкомандних іграх — ведучими.
Так завдякивзаємодії вчителя з родителями дітей молодших школярів значно підвищиласявиховна функція ігор, у яких активно беруть участь і батьків, і їхні діти.
Продуманусистематичну роботу з родителями веде вчитель початкової ланки школи №18 м.Вінниця В.Ф. Юречко. Перед початком кожної чверті вона знайомила батьків ізпланом виховної роботи на чверть, обов'язково розповідала про тих батьків, щобрали активну участь у громадському житті класу.
Після закінченняпершого півріччя В.Ф. Юречко поставила перед собою ціль: прилучити батьків довиховання дітей, тому що вони намагаються не приходити на збора. До дня Арміївона підготувала вечрку за участю батьків. Урочиста обстановка перетворила їх.Також Валентиною Федорівною проводилися збора на тему «Естетическоговиховання дитини в родині».
Напередодніведення таких збор, разом із членами батьківського комітету оформила класнукімнату; підготувала виставку дитячих виробів і малюнків, стенд із педагогічноюлітературою і т.д.
В.Ф. Юречковважає, що тільки тематичні збори підвищують педагогічну культуру батьків, азвідси і значно поліпшують сімейне виховання дітей.
Цікавий досвідроботи з родителями Л.В. Чупіной СШ №17, м.Вінниці, що організувала сімейнийклуб у себе в класі. У клубі задіяні всі батьки дітей. Презентація клубавідбулася в березні 1996 р., на якому було затверджене назва клуба«Зернятко». Девіз — «Навчи дитини любити і ти його навчишусьому». Роботу клуба Любов Володимирівна початку з залучення батьків укультурно-досугову діяльність, тобто батьки разом із вчителем і дітьми готуютьрозважальні заходи. На даному етапі Любов Володимирівна початку проводитилекторій по підвищенню педагогічної культури батьків. За словами Л.В. Чупіноїпозитивні результати видні не тільки у виховному аспекті, але й у навчальнійдіяльності дітей.
Цікавий досвідВінницької школи №7. Особливий інтерес представляє він у зв'язку з тим, щосоціально-педагогічна робота в школі проводилася на основі створених у їїструктурі соціальних служб: медико-психолого-педагогічної; сімейної;культурного дозвілля і педагогічної анімації; правового й економічного захистуродини; професійній орієнтації і соціальній адаптації; соціальної профілактики;фізичного і психічного здоров'я; розвитку і підтримки дитячих і юнацькихініціатив. Керує їхньою діяльністю Ольга Василівна Зейбель.
Однак, перш ніжрозповісти про цей досвід, слід зазначити, що стосовно проблеми організаціїсоціально-педагогічної служби існують дві принципово різних концепції. Одна зних полягає в тім, що ця служба організаційно повинна будуватися в спеціальнихсоціально-педагогічних центрах мікрорайону.
Інша полягає втім, що центрами соціально-педагогічної роботи повинна стати школа.Прихильників другої концепції на багато більше і чимало серед фахівцівнинішнього покоління. Подібна точка зору у відомій мері розділяється колективомавторів (В.Н. Каласьєв, І.В.Яковлева, Н.М. Полуектова, Н.В.Старков) розробки«Діагностика професійних здібностей системи добору соціальних педагогів ісоціальних працівників». Вони зокрема вважають, що місцями роботи соціальногопедагога — дошкільні установи, школи, коледжі і т.д.
Так склалося вшколі №7, що соціально-педагогічна робота пішла через школу, ними накопиченийвизначений досвід.
Головним упідвищенні ролі родини в соціалізації особистості є тісна взаємодія її зі школоюв цьому процесі на основі наукової системної організації роботи вихователів,більш широкого використання громадськості (шкільні батьківські комітети,шкільні ради батьків, ради сприяння родині і школі і т.д.).
1.Організаціясоціальних служб у школі.
Створення соціальних служб у школі №7 почалося з того, що колективвирішив підвищити ефективність виховної роботи, якість соціалізаціїособистості. Вони виходили з наступного припущення, организуемая соціальнимипедагогами робота з родинами і дітьми дозволить школі стати відкритою системою,а широта і розмаїтість соціальних зв'язків у такій школі підвищить соціальнупідготовленість особистості. Основний шлях рішення цієї задачі — впливсоціальних педагогів на родину, тобто гіпотеза наступна: соціалізація особистостішколяра стає ефективніше, якщо:
—   уструктурі школи створюються соціальні служби;
—   родинастає основним об'єктом впливу з боку школи за посередництвом соціальних служб.
Першої в школібула створена Медико-психолого-педагогічна сімейна служба, у 1992 році, у данийчас у ній працює 9 соціальних педагогів, психолог і лікар 10,5 ставки.
Соціальнимипедагогами цієї служби за 3 роки проведений наступна робота: вивченасередовище, у результаті чого оформлена характеристика мікрорайону; проведенаробота з діагностики родини з метою виявлення її морально педагогічного кліматуі виховного потенціалу. На основі отриманих дані родини отдифференцированни натипи і відповідно типам розроблені програми впливу на них.
2. Службакультурного дозвілля.
Ця служба буластворена 1992 року, у ній працювали від 3 до 5 чоловік (соціальні педагоги).Основне призначення служби — задіяти як дітей, так і дорослих у різні спільнівиди діяльності культурно-досуговой спрямованості. Форми організації тієїдіяльності різноманітні: різні варіанти дитячих і сімейних свят і фестивалів(«День матері», «Свято новоселів» і т.д.), ігрових сімейнихконкурсів і змагань («Спортивна родина», «Родина ерудит» іт.д), читацьких конференцій типу «Вечір спогадів, забуті імена», чи «Відпочиваємовсією родиною», — зустріч з артистами народного театру «Зоря».
При проведенніспільних заходів педагогів з родителями й учнями практикуються ділові ігри,такі як «Вертушка спілкування», «Прес-центр» і т.д.
Фахівцями службивівся постійний облік зайнятості дітей у різних видах культурно-досуговой іспортивної діяльності.
Наступнасоціальна служба:
Служба правовогой економічного захисту родини й особистості, професиональной орієнтації ісоціальній адаптації. Основна мета служби — допомогти учнем, батькам адаптуватисяв сучасних соціально-економічних умовах, забезпечити успіх їхнього професійногосамовизначення. Для учнів організовувалися зустрічі з представниками різнихспеціальностей і професій. Для батьків і дітей був організований економічнийвсеобуч, давалися консультації по складанню бюджету родини, планування витратна раціональне харчування. Велася робота і по правовій освіченості батьків ідітей. Давалися конкретні ради правової спрямованості, проводилися тематичнізаняття, вечори питань і відповідей, конкурси правознавців.
3. Службапсихічного і фізичного здоров'я родини й особистості.
Основні задачіцієї служби — пропаганда здорового способу життя; виявлення причин психічного іфізичного нездоров'я дітей; організація взаємозв'язку між особистістю, родиною,лікарями і педагогами, профілактика шкідливих звичок.
4. Службарозвитку і підтримки дитячих і юнацьких ініціатив.
Діяльність службипо підтримці і розвитку детско-юношеских соціальних ініціатив у школірозмежована на такі основні аспекти:
·          Соціальний- забезпечення умов для школярів у реалізації їхніх захоплень і творчихпроектів, у творчому освоєнні навколишнього світу (це творчі заняття,колективні творчі справи).
·          Комунікативний- узагальнення через розвиваючі интеллектуально-тренинговие гри, інші досуговиеформи.
·          Освітній- розробка і поводження колективних і індивідуальних ігор, занять, ігор, справпо додатковому утворенню.
·          Інформаційний- вивчення основ наукових знань, спеціальної літератури, консультативнанавчальна робота з організаторами творчих справ, педагогами, ініціативнимигрупами.
5. Службасоціальної профілактики.
Основнимизадачами є:
—   Індивідуальна робота зродинами, що бідують в особливій педагогічній увазі.
—   Організація послуг сімейногоспілкування, психолого-педагогічні консультації для батьків.
—   Організація допомоги дітям,соціально мало захищеної категорії родин, придбання пільгових путівок і т.д.
—   Робота з учителями позабезпеченню індивідуального навчання і виховання дітей з метою подолання нимишкільної дезадаптации.
—   Захист дітей від жорстокостідорослих.
—   Охорона прав дитини,відповідно до Конвенції про права дитини.
Соціальноїдопомоги і більш пильного до себе уваги вимагають родини, що мають статусбіженців. Число таких родин за останні роки сильно зросло, родин, у яких батькимають статус безробітних.
Силами соціальнихпедагогів у школі організована робота «Телефону довіри».
За данимисоціальних педагогів у цій школі значно покращилася успішність, видні відчутніпозитивні результати виховної роботи.
З досвіду школи№7 напрошується висновок, що робота соціальних педагогів у школі простонеобхідна, великий педагогічний ефект виходить від робіт соціальних служб,організованих у школі. Хотілося б, звичайно, щоб багато шкіл пішли досвідушколи №7, виходячи, зі своїх власних особливостей побудували системусоціально-педагогічної роботи.
За данимидосліджень родин у початковій ланці середньої школи №13 м. Вінниці,просліджується залежність між обстановкою в родині й успішністю. Кількість щодоблагополучних родин збігається з кількістю встигаючих дітей на «4» і«5». Кількість учнів за зниженими оцінками по поводженню збігається зкількістю педагогічно неспроможних родин, що є причиною зниження активностівикладачів у навчально-виховному процесі.
Також, за данимивчителів була простежена залежність успішності хлопчиків і дівчинок у різнихтипах родин.
У школі виявивсядосить відомий факт кращої успішності дівчинок, не в останню чергу,обумовлений, як уніфікацією вимог до учениць і учнів. Через переважно жіночимскладом учителів, що краще можуть оцінити і заохотити успіхи дівчинок.
Кожномусоціальн-педагогу необхідно на початку планованої роботи зробити аналізсімейного виховання (А С В), що проведено у школі №13.
Кожному батькубув виданий бланк відповідей, у якому він повинний виділити той номервисловлення, з яким згодний.
Аналіз відповідейпроходив по наступним аспектах:
— Рівеньпротекції в процесі виховання (шкала П+; П-)
Мова йде про тім,скільки сил, уваги, часу батьки приділяють вихованню дитини.
Серед батьківмолодших школярів спостерігалася гіперпротекція (шкала П-) — випадок украйзниженого рівня протекції. Дитина при цьому виявляється на периферії увагибатьків. За нього беруться лише тоді, коли случається щось серйозне.
— Ступіньзадоволення потреб дитини (шкала З+; З-)
У відповідяхбатьків молодших школярів переважала шкала (З-) — ігнорування потреб дитини, щоозначає недостатнє прагнення батьків до задоволення потреб дитини. Частішестраждають при цьому духовні потреби, особливо в емоційному контакті,спілкуванні з родителями, у їхній любові.
— Кількість вимогдо дитини в родині (шкала В+; В-).
Аналізуючивідповіді по даному аспекті, серед багатодітних родин, у відповідях переважаланадмірність вимог (шкала В+). Це означає підвищену моральну відповідальність.Вимоги в цьому випадку до дитини великі, непомірні. Батьки упевнені, що цьоговимагають обставини, у яких родина знаходиться в даний момент. У родинах деодна дитина, переважали відповіді зі шкалою (В-) — недостатність обов'язків. Уцьому випадку дитина має мінімальну кількість обов'язків у родині.
— Кількістювимог, заборон, т.е вказівка на те, що дитині робити не можна, визначаєтьсяступінь самостійності дитини.(шкала Н+; Н-)
У батьків молодиху відповідях переважала шкала(Н+) — у цьому випадку дитині «усі не можна».Таке положення дитини стимулює розвиток реакції емансипатии. У більш літніхбатьків у відповідях переважала шкала (Н-) — недостатність вимог заборон. Уцьому випадку дитині всі можна. Навіть якщо й існують якісь заборони, дитиналегко порушує їх.
Даний аналізсімейного виховання дозволяє виявити самі глобальні причини відхилення всімейному вихованні:
Причинапорушення, що по відповідях батьків знаходиться на першому місці — церозширення сфери батьківських почуттів (шкала РБП).
Дане джерелопорушення виховання виникає тоді, коли в силу яких-небудь причин, подружнівідносини між родителями виявляються порушеними: дружина немає (умер, урозводі, або відносини з ним не задовольняють батька). Нерідко при цьому мати(рідше батько), хочуть щоб дитина, став для них чимось великим, ніж простодитиною.
З'являєтьсяпрагнення віддати чи сину дочці «усі почуття», «усю любов».
На другому місцізнаходиться наступна причина — виховна непевність батьків. (шкала ВН). У цьомувипадку через якісь психологічні особливості батьків відбувається перерозподілвлади в родині між дитиною і батьком. Батько йде «на приводу» удитини, уступає йому у всіх питаннях. Це відбувається тому, що дитина знайшла вбатька «слабке місце». Такі батьки бояться упертості, опору своїхдітей і знаходять досить багато приводів уступити їм.
На третім місцінаступна причина порушення виховання — внесення конфлікту між чоловіками всферу виховання (шкала ВК). При цьому різниця в думках батьків з питаньвиховання буває діаметральної: один наполягає на дуже строгому вихованні, іншоїж схильний шкодувати дитини. При цьому легко виявляється, що кожного цікавить,хто правий у виховних суперечках, а не те, як виховувати дитини.
Для того щобглибше зрозуміти причини відхилення в сімейному вихованні, даний аналіз сімейноговиховання необхідно підкріпити методикою батьківського відношення. Вонадозволяє виявити особливість батьківського відношення до дитини. Особливостейсприйняття і розуміння характеру й особистості дитини, його вчинків. Для цьогобатькам був запропонований «бланк відповідей», що містить твердженняпро батьківське відношення. Батьку необхідно виділити той номер відповіді, ізтвердженням якого він згодний.
Методика аналізубатьківського відношення складається з декількох аспектів:
1. Прийняття — відкидання
Полюс прийняття:дитина подобається батькам таким, який він є, батько прагне проводити з нимдостатня кількість часу. До числа таких батьків відноситься 15 % від числа щовідповідають. Полюс відкидання: батько сприймає дитину непристосованим, невдалим(10 % від числа опитаних).
2. Кооперація.
Це означає, щобатько знає усі про справи дитини, зацікавлений у них, намагається бути з нимна рівних (10 % від числа опитаних).
3.Симбіоз.
Означає дистанціюв спілкуванні з дитиною. Постійно відчуває тривогу за дитину, прагневідгородити від труднощів, вважає його слабким і беззахисної (40 % від числаопитаних).
4.Авторитарнагіперсоціалізація.
Батько жадає віддитини беззастережної слухняності, намагається нав'язати свою волю (30 % відчисла опитаних).
Згідно з данимидослідженнями головна причина в порушенні виховання в родині те, що батькимолодших школярів кидаються в двох крайностей:
Одні батькивиховують дитину по авторитарному стилі, їхня увага зосереджена на дотриманніпорядку і на шкільних оцінках, таких батьків мало турбує чи добрий їхня дитина,чи здатна вона допомагати і т.д.
Інші батькинадають дитину самому собі, не бажаючи прикласти ніяких зусиль по вихованню інавчанню дитини. Це, звичайно ж, відбувається в педагогічно неспроможнихродинах. Але, досліджуючи тільки батьків, соціальному педагогу не вдаєтьсястворити оптимальна взаємодія родини і школи, необхідно також вести поглибленевивчання роботи вчителів і дітей, намагатися визначити взаимосвязивающиеголовні «нитки» між учителем→дитиною→батьком.
Для дозволу цієїзадачі необхідно виявити насамперед самопочуття профессиальное і соціальневчителів.
Професійнадіяльність учителів протікає в складних і суперечливих умовах, конкретно цеозначає, що існують проблеми:
—   Труднощі, зв'язані задаптацією вчителювання до нинішніх соціально-економічних умов, а такожнеготовність значної частини вчителів до такої адаптації.
—   Відсутність збігу міжпрофесіоналізмом розуміється в традиційному ключі (як тріада: знання→уміння→навички)і новим змістом освіти з новими стандартами якості знань.
—   Розривши між станомматеріального забезпечення вчителів і можливостями вільної, творчоїпедагогічної діяльності
—   Система соціальної підтримкипедагогічних працівників на державному чи регіональному рівні не відповідаєвимогам до дотримання і захисту вчительських інтересів.
Соціальномупедагогу необхідно проводити роботу з визначення однакових вимог з боку батьківі з боку вчителів, тому що в процесі виховання і навчання дуже важлива єдністьвимог. Вирівнювання вимог школи і родини можна за допомогою лекцій, бесід,індивідуальних консультацій, круглих столів спілкування між вчителями іродителями.
Дуже тривожніпорівняльні дані про попит та пропозицію додаткових педагогічних послуг.Пропозицій від учителів по різних педагогічних послугах дуже мало, а попит наці послуги серед дітей набагато вище, ніж пропозиції вчителів, а ще вище попитбатьків у порівнянні з учителями. Це можна пояснити розгубленістю вчителів усучасній обстановці; завантаженістю навчальним годинник, тому вчителям іневідомо те, що наші діти стали більше цікавитися музикою, танцями, мовами,роботі на комп'ютері і т.д. Цей аспект не повинний упустити з полючи зорусоціальний педагог, для рішення цієї проблеми необхідно доносити до вчителівдані про інтереси учнів, організовувати прес-центри ділових ігор між вчителямиі дітьми.
У результатіпроробленої роботи ми спробували позначити прикладний план роботи соціальногопедагога школи №13, з обліком індивідуальних особливостей у роботі школи.
План роботисоціального педагога в початковій ланці на перше півріччя.
I.Учбово-методична робота.
1. Вивченнялітератури по соціальній педагогіці.
2. Знайомство зперіодичною пресою.
3. Участь усемінарах і нарадах соціальних педагогів.
4. Продовжити вивченняметодик дослідження особистості родини, вчителів і дітей.
II.Робота зродиною.
1. Провестидіагностику сімейного виховання з родителями молодших школярів.
2. Диференціаціяродин по типах.
3. Організувативзаємодія соціальних служб для дозволу виникаючих конфліктів.
4. Залучативчителів, дітей, батьків у проведенні спільних вечорів.
5. Виступити накласних зборах з циклом лекцій.
6. Організуватисоц-психологичеський тренінг спілкування між учителями молодших школярів пообміні досвідом у роботі з родителями.
7. Проводитиконсультації для батьків за графіком.
III.Робота здітьми.
1. Вивчитизайнятість дітей у позаурочний час.
2. Продовжитививчення особистості дітей, роботу проводити узгоджено зі шкільним психологом.
3. Проводити годинникспілкування, допомагати дозволу конфліктів із учителями.
4. Приділятиособливу увагу дітям находящимся під опікою.
5. Вестиіндивідуальну роботу з «важкими дітьми».
IV. Взаємозв'язоксоціальної служби школи з інститутами виховання.
1. Організувати зустрічхлопців із працівниками правоохоронних органів.
2. Запрошуватибатьків і учнів (по необхідності) на індивідуальні бесіди з юристом, педагогом,психологом.
Додатковонеобхідно проводити роботу з профілактики негативних звичок: паління,токсикоманія, наркоманія. Такий вид роботи особливо необхідний у третьому класіпочаткової школи, тому що цим дітям має бути перебороти важкий період,зв'язаний з переходом у середню ланку загальноосвітньої школи.
Бажано кожномусоціальному педагогу організувати в школі телефон довіри і для дітей і длябатьків. 7.Основи юридичнихвідносин між родителями і дітьми
У сімейному правіважливе місце займає регламентація відносин між родителями і дітьми.
Суспільні іправові відносини, виникають між родителями і дітьми (наприклад: усиновлення,піклування, опікунство над неповнолітніми дітьми), містять у собі широке колосуспільних відносин. Родина створює визначену обстановку для виховання,виступає посередником при передачі дитині соціального досвіду. У вихованнідітей, крім родини, бере участь багато інших людей. Тому необхідно, щоб процесвиховання протікав узгоджено, у взаємній відповідності. Законодавство висуваєосновні принципи, що відносяться як до виховання в родині, так і до нинішньоговиховного впливу.
В даний часвзаємні відносини між родителями і дітьми визначені сімейним правом, можнакоротко сформулювати:
1.        Зправових відносин між родителями і дитиною виключені елементи домінування.Закон не говорить про так називану батьківську владу. Змістом правових відносинє взаємні (насамперед з позиції захисту інтересів дитини) права й обов'язку.
2.        Виключенояка б те ні була дискримінація з боку батьків, так і з боку дітей. Послідовноздійснюється принцип взаємного рівноправного положення батьків і всіх їхніхдітей.
3.        Дитинамає законне право на виховання і всебічний розвиток.
4.        Обов'язкупо вихованню і всебічному розвитку дітей покладаються на батьків, так і навідповідні суспільні і державні організації.
Правові норминасамперед висувають вимоги попереджати порушення у вихованні дітей, переслідуютьпрофілактичну діяльність. Далі, закон бере до уваги засобу, що використовуютьсяпри порушенні батьківських прав і обов'язків.
Якщо дитинапозбавлена уваги і турботи в рідній родині, то він має законне право навиховання поза власною родиною. Відповідні державні органи зобов'язаніпіклуватися про дітей, що потрапили у важку сімейну чи обстановку батьків, щовтратили.
Права й обов'язкибатьків стосовно дітей виникають з моменту народження. Свої права й обов'язкибатьки повинні виконувати в результаті взаємної домовленості. Якщо вони неможуть домовитися по основних питаннях, то вони можуть звернутися в суд. Убільшості випадків права й обов'язки батьків припиняються, як тільки дитинадосягає совершеннолетия.
Правами йобов'язками батьків і дітей повною мірою володіють прийомні діти й усиновителі.
Батьки можутьпручатися протизаконному втручанню в дане їм право по вихованню дітей.
За вихованнясвоїх дітей батьки несуть відповідальність перед суспільством. Вони не можутьперекласти свої обов'язки на вихователів і вчителів. Батьки мають право активноспівробітничати з всіма учасниками виховного процесу, не покладаючи на нихсвоїх батьківських обов'язків.
Зловживання ізневага батьківськими правами й обов'язками — це серйозний антигромадськийнапрямок, що може розцінюватися як порушення суспільних відносин. Законпередбачає різні види, покарання за поводження батьків, що ігнорують свої правай обов'язки по вихованню рідних і прийомних дітей.
Сьогодні усебільше створюється родин, у яких тільки один з чоловіків є рідним, котрий живев цій родині. Закон покладає на нерідного чоловіка обов'язок допомагати увихованні своєму чоловіку (дружині), хоча він не має батьківські права стосовноцієї дитини.
У процесівиховання батьки зобов'язані стежити за тим, щоб їхня дитина не робила такихюридичних дій. При порушенні цієї умови закон вимагає, щоб за діїнеповнолітнього відповідали батьки.
У практиці частоприходиться зіштовхуватися з дуже важливою проблемою, зв'язаної зі здійсненнямконтакту між дитиною і батьком, що пішли з родини. Закон дає можливість судовиморганам визначати час для зустрічі того батька з дитиною. Якщо батькопозбавляється батьківських прав, то він позбавляється і права контакту здитиною. Діти мають право користатися матеріальними і культурними благамиродини, по можливості допомагати батькам своєю працею.
Виховні міридержавних органів.
Державні организобов'язані ужити відповідних заходів у будь-якому випадку порушення виховногопроцесу. Національним комітетам в області виховання дітей довірені важливі іширокі задачі різноманітного характеру. Національний комітет може прийняти,наприклад, такі конкретні міри:
1.    Робити офіційні зауваженнянеповнолітній дитині і його батькам.
2.    Установити нагляд наддитиною, разом із працівниками школи, громадськими організаціями, спостерігатиза навчанням і поводженням.
3.    Запобігати шкідливий вплив навиховання неповнолітньої дитини. Забороняти йому відвідування ряду закладів, щоне підходять по віку.
Виховні мірисудів: У першу чергу, суд може обмежити батьківські права по об'єктивнихпричинах -тривале перебування батьків у лікарні і т.д. Є причини суб'єктивногохарактеру — батьки не виконують батьківські права. Однак ніколи не перестаєіснувати обов'язок батьків по змісту дитини.
Рішення пропозбавлення батьківських прав суд може прийняти і стосовно усиновленої дитини.
Види сімейноїопіки. Сімейна опіка — це особливі сімейно-правові відносини, що даютьможливість замінити дитині його кревних батьків, забезпечити йому нову родину.
Загальною рисоюдля усіх видів сімейної опіки є те, що державні органи забезпечують турботу провиховання неповнолітнього громадянина, про яке по різних причинах не піклуютьсябатьки.
Розходження міжокремими формами сімейної опіки полягає в обсязі взаємних прав і обов'язків,способі суспільного контролю над виконанням прав і обов'язків того громадянина,якому передана дитина.
Серед формсімейної опіки на першому місці коштує усиновлення, що займає надзвичайний стансеред інших форм сімейної опіки. Між родителями й усиновленій дитині звичайновиникають такі взаємини, які бувають у родинах з рідними дітьми.
Дитина живе всімейному колективі, у якому він формує свої перші життєві навички, одержуєоснови необхідних знань. У родині в першу чергу формуються такі якості людини,як чуйність, доброта, уміння любити і переживати радість і горе іншої людини.Від сімейного виховання в дитячі роки багато в чому залежить усе майбутнє життядорослої людини. 8. Захист прав дитинив школі
У 1989 р.Генеральна Асамблея ООН прийняла конвенцію про права дитини — документнайвищого правового і педагогічного значення. В даний час права дитини захищеніЗаконом України про освіту (статті 5, 6, 32, 50, 51 і ін.); викладання прававключене в обов'язкову частину базисного, навчального плану, затвердженогоМіністерством освіти України.
Перш ніж перейтидо питання про захист прав дитини в школі, необхідно скласти чіткепредставлення про тім, а від чого ж його варто захищати. Так у статті 15 законуУкраїни про освіту записано, що застосування методів «фізичного іпсихічного насильства стосовно вихованців, що навчаються, недопускаються».
Неможливопровести в життя цю статтю закону, не знаючи, які дії можуть бутиквалифицированни як «фізичні і психічні насильства», як воновиявляється в різних вікових групах учнів.
Щоб відповісти наці питання М.А. Галагузова та І.А. Шеланков у плині 5 років проводилидослідження, експериментом були охоплені понад 5 тисяч шкіл, що учаться, 150вчителів і батьків. Дослідники відвідували уроки, проводили довірчі бесіди,організовували дискусії з проблем прав людини, аналізували творчі роботи дітей.
У результаті булозроблено 2 висновки:
1. У школах пануєавторитарний стиль спілкування в системі: «адміністрація — учитель — учень».
2. У школахпрактикуються різні види насильства над учнем.
Озброюючи дитиниморально-педагогічними знаннями і не надаючи йому ніяких гарантій захисту, мистворюємо умови для формування в нього соціальної чи апатії цинізму.
Аналіз сутностіфізичного чи психічного насильства застосовуваного в школі стосовно учня,дозволив виділити трохи його видів.
Самим грубим іжорстоким видом є фізична образа.
Піддаються йомунайбільшою мірою учні молодшого шкільного віку: «У другому класі, — розповідала п'ятикласниця Олена К., — мене учителька вдарила по голові лінійкоюза те, що я не зрозуміла урок. І в мене з'явився страх до цього предмета.»Морально естетическое свідомість дитини в початкових класах перебуває в стадіїстановлення. Йому складно орієнтуватися у своїх почуттях, адже цьому вікувластиво унікальна й уразлива якість душі — довіра. І проте, дані дослідженняпоказують, що пік усіх видів насильства приходиться саме на початкову школу.
Під словесноюобразою розуміється така ситуація, коли дорослий навмисно, намагаєтьсяскривдити учня, викликати в нього почуття психологічного дискомфорту задопомогою брутальних слів. Такі дії звичайно викликані невдоволеннямповодженням учня, його успішністю, учитель не задумується над наслідком своїхслів. Характерна риса цієї ситуації — відсутність свідків.
Словесна образапри свідках ще більше збільшують ситуацію і виділяється в окремий виднасильства — публічне приниження: «Це було в третьому класі — пишеКатерина К. — Я сиділа з хлопчиком — непосидою і „розібралася“ з ним,учителька, поставила мене в кут і стала лаяти при всьому класі. Потім змусиламене вибачитися перед нею. Мені було так кривдно, що я навіть заплакала. Такмене унизили перед усім класом».
Під колективнимосудом із приниженням достоїнства ми розуміємо принижуючі достоїнство дитиниосуд його вчинку при участі свідків з метою сформувати визначену суспільнудумку і відношення навколишніх.
Під шантажем, яквидом психічного насильства, застосовуваного в шкільній практиці, ми розуміємопогрозу небажаним, суперечним етичним нормам розголошення інформації про чидитину його родині з метою корекції його поводження.
У шкільному життідосить часто практикується покарання працею, найчастіше принижуюча особистістьшколяра, що зазіхає на його індивідуальність і здоров'я: «Я був покаранийпрацею через, що прийшов без „сменки“. Учитель змусив мене забиратисніг. Справа була узимку і на вулиці було холодно».
Усе сказанепідтверджує гостру необхідність створення системи мір, що забезпечили реальнийзахист і дотримання прав дитини в школі. У цьому зв'язку дослідниками буларозроблена й апробована концепція соціальної служби, призначеної дляорганізації активного співробітництва шкільної адміністрації, педагогів,учителів, батьків, зовнішніх соціальних структур з метою надання реальної,всебічної і своєчасної допомоги по захисту прав особистості і попередженнюпорушення цих прав у школі.
Принципидіяльності соціальної служби школи:
·         Об'єктивність- прийняття в увагу як можна більшого числа аспектів життєдіяльностіконкретного шкільного колективу й окремої особистості, вироблення неупередженихрекомендацій, облік вікових особливостей особистості.
·         Коммуникативність- організація широких зв'язків (з адміністрацією школи, педагогами, учнями,родителями, лікарями, психологами, юристами і т.д) для одержання різноманітноїінформації про життя шкільного колективу, для вільної орієнтації у всіх йогосправах, швидкого перебування засобів кваліфікованої допомоги.
·         Інтеграція- акумулювання отриманої інформації в замкнуту систему, що забезпечує їїнерозголошення й анонімність респондентів.
·         Оперативність- швидкий дозвіл назрілих чи профілактика назріваючих проблем і конфліктів.
·         Автономність- незалежність від адміністрації школи й органів керування освітум.
·         Репрезентативність- представництво і врахування інтересів усіх підрозділів шкільного колективу.
·         Адаптація- оперативність і швидке реагування на зміни в зовнішнім середовищі й усерединіколективу.
Основні функціїсоціальної служби школи:
·         Діагностична- вивчення на основі сучасних досягнень соціології і психології особливостейособистості, мікро-колективів, шкільного колективу, неформальних об'єднаньмолоді, у яких беруть участь представники даної школи, а також дослідженняміжособистісних відносин і процесів;
·         Прогностична- складання на основі спостережень і досліджень прогнозу розвитку негативних іпозитивних параметрів, що характеризують ту чи іншу соціальну групу;
·         Консультативна- розробка рад і методик, що забезпечують корекцію поводження учнів, педагогів,адміністрації, чи профілактику стимуляцію того чи іншого соціального процесу,явища;
·         Послужливо-профілактична- розробка на підставі зібраної інформації комплексу мір і заходів, щозапобігають розвиток негативних процесів і тенденцій, що послабляють їхнійвплив на особистість, навчально-виховний процес у школі, функціонуванняшкільних мікро-колективів.
·         Представницька- представлення інтересів і захист соціальних прав колективу, чи групи окремихоблич у різних інстанціях, включаючи суд і прокуратуру.
Структурасоціальної служби школи:
1.                    Загальшкільнийкомітет соціальних проблем, що включають підкомітети: I-III кл., V-VI кл.,...XIкл.
2.                    Радигруп, класів, паралелей класів.
3.                    «Телефондовіри».
4.                    СлужбаЕОМ.
Висновки
Родина — першорядний осередок суспільства, що здійснює базисну соціалізацію дітейзавдяки зусиль усіх її функцій — виховної, рекреативний (сюди входить фізична,матеріальна, моральна, психологічна підтримка, організація дозвілля),коммукативной (спілкування і через нього — соціалізація), регулятивної,фемецитологической (відчуття щастя в родині).
На це указуютьВ.Г.Бочарова і Г.Н.Філонов: «Особою сферою соціальної педагогіки є родина.Величезний діапазон і унікальність засобів впливу на семью робить її одним ізсамих могутніх засобів соціалізації, соціальної підтримки і захистуособистості». І далі: «У той же час родина — об'єкт багатоплановихсоціальних впливів з боку держави і суспільства. Вона сама має потребу врізнобічної, підтримці суспільства і його інститутів. У соціально педагогічномуаспекті родина, сімейний соціум розглядається як пріоритетне середовищеповодження всієї соціальної політики, орієнтованої не на підміну функцій родинидіяльністю різного роду державно-суспільних структур, а на оздоровленнявідносин у сімейному соціумі, зміцнення і розвиток потенціалу родини якголовної умови розвитку задатків і здібностей людини, прилучення його докультури, розвитку і соціального захисту особистості.
Але зараз, нажаль, що відбуваються в суспільстві социально-економічні і психологічніпроцеси, супроводжуються поруч негативних явищ організаційного і побутовогохарактеру, що оптимально впливають на навчання і виховання підростаючогопокоління. Йде зниження якості виховання і загальної успішності. В даний часроль соціального педагога стає більш значимої, тому що чисельність дітей»важкого поводження" росте, а ефективність педагогічного впливу натаких дітей можна досягти тільки через роботу з їх родинами.
У житті кожноїродини виникають свої об'єктивні і суб'єктивні труднощі. Особливої увагизаслуговують проблеми неповних родин і питання виховання дітей у них. Рішеннямцих питань і проблем необхідно починати вже з першого класу общеобразоательнойшколи.
Перший етап уроботі з неблагополучними родинами полягає у виявленні всіх типів таких родин(конфліктні, аморальні, педагогічні неспроможні, асоціальні). Значенняспецифіки кожної благополучної родини допомагає соціальному педагогузорієнтуватися, визначити з ким саме, у початковій ланці школи він повиннийкоординувати свої зусилля. Поступово необхідно формувати в батьків потреба доруйнування наявних бар'єрів недовіри до школи, допомагати змінювати умови життяв родині.
Подальшедіагностування взаємин у класі, своєчасне коректування навчально-виховноїдіяльності дозволяє многим важким учнем освоїти програмний матеріал, поліпшитисвоє поводження, взаємини в родині, знайти заняття по душі.
"Інструментом"впливу на родину в соціумі з метою підвищення її ролі в соціалізаціїособистості дитини є соціально-педагогічна робота, организуемая соціальнимипедагогами.
Соціально-педагогічнаробота розуміється як професійна діяльність по наданню допомоги родині з метоюполіпшення чи відновлення її здатності до соціального функціонування.
Переглядаючивідношення до учня, як об'єкту навчання і виховання, соціальний педагогповинний виявити причини відхилень у сімейних відносинах і вміло допомагатиродині в становленні особистості дитини. Він повинний організуватисоціально-педагогічний захист, що дозволяє знайти оптимальні шляхиінтелектуального й особистісного розвитку учнів, з'єднати ланки спільної роботивчителя і батька. Але при цьому головною задачею соціального педагогазалишається допомога родині і вчителю в прищеплюванні учнем визначених навичок,умінь. Для цього необхідно розробити і здійснити систему взаємозалежних заходівщодо підготовки вчителів і батьків до роботи з дітьми молодшого шкільного віку.
Систему такихзаходів необхідно розробляти з урахуванням деяких особливостейнавчально-виховного процесу в початковій ланці школи на сучасному етапі.
У результатідосліджень, що проводилися в загальноосвітній школі №13 м. Вінниці визначенідеякі особливості навчально-виховного процесу в початковій ланці школи,проблеми співробітництва вчителя і батька:
—   Просліджується залежність міжобстановкою в родині й успішністю. Кількість щодо благополучних родинзбігається з кількістю дітей устигаючих на 4 і 5.
—   У школі виявився доситьвідомий факт уніфікації вимог до учениць і учнів, через переважно жіночимскладом учителів.
—   Методика «Аналізсімейного виховання» дозволила визначити переважний стиль виховання дітеймолодшого шкільного віку в родині, більшість батьків авторитарного стилювиховання.
—   З метою оптимального впливуродини і школи, необхідно вести вивчення соціального самопочуття вчителів.
Частковедослідження стан учителів по деяких аспектах дозволило зробити наступнівисновки:
1.   Неготовність учителів доадаптації в нинішніх соціальних умовах.
2.   Розрив між матеріальнимзабезпеченням вчителів і можливостями вільної діяльності.
3.   Виявлена необхідність роботиз вирівнювання вимог родини і школи.
4.   Спостерігається зниженняпропозицій від учителів по педагогічних послугах, а попит на ці послуги середбатьків і дітей підвищується.
У плині вже рядуроків педагоги намагаються визначити шляхи підвищення ролі родини яксоціального інституту в процесі соціалізації особистості дитини. У сучаснійпедагогічній літературі здійснюється пошук найбільш ефективних мір впливу народину з метою підвищення її ролі в цьому питанні. Усе більш значне місцеприділяється цілеспрямованим мірам як можна більш раннього впливу на родину,оздоровленню внутрішніх взаємин, усуненню конфліктних ситуацій у ній, рішеннюпитань соціального захисту як родини в цілому, так окремих її членів.
У результатиможна зробити наступні висновки:
1.        Необхідноретельне вивчення родин (у першу чергу морально-психологічного клімату в них,педагогічної освіченості батьків).
2.        Ефективність«домашнього виховання» полягає в створенні в родині благополучноїобстановки, при якій батьки відносяться друг до друга і дітей з любов'ю довіроюі повагою. Досягнення цієї мети можливо шляхом підвищення педагогічної культурибатьків, їхнього авторитету в родині з обліком національних, регіональних іінших особливостей.
3.        Основарішення проблеми якісної соціалізації особистості в родині, ми вважаємо в усуненніпричин які приводять до створення конфліктних ситуацій між родителями і дітьми.Ця задача зважується шляхом надання родині діючої педагогічної допомоги.
4.        Діяльністьсоціального педагога в початковій ланці школи впливає на організаціюспівробітництва родини і школи шляхом удосконалювання соціально-педагогічноїспрямованості діяльності педагогічного колективу.
5.        Підвищенняпізнавальної до соціальної активності дитини молодшого шкільного віку залежитьвід організації соціальними педагогами систематичних, спільних заходів зродителями і вчителями.
6.        Захистправ, здоров'я й інтересів дитини — як один з головних напрямків у роботісоціального педагога, що здійснюється шляхом проведення лекцій, бесід,організації зустрічей із працівниками правоохоронних органів.
Проаналізувавшироботу багатьох соціальних педагогів у загальноосвітніх школах м. Вінниці, миприйшли до висновку, що в школах дуже мало соціальних педагогів (1-2 на школу),і вони не в змозі плідно працювати з великою кількістю учнів і з їх родинами. Інайчастіше, при всій завантаженості, соціальні педагоги не загострюють своюувагу на початковій ланці школи, а направляють свої зусилля на роботу з дітьмисередньої і старшої ланки.
Але нашедослідження дозволяють затверджувати, що діяльність соціального педагога поорганізації співробітництва родини і школи може привести до позитивнихрезультатів тільки тоді, коли вона буде почата вже з першого класу, і томуіснує необхідність перегляду і коректування системи виховної роботи школи.
Дане дослідженняне має своєю метою дати повну картину діяльності соціальних педагогів поорганізації співробітництва родини і початкової ланки школи. У задачу входилопропозиції найбільш ефективного напрямку в цій області. Більш конкретноговивчення вимагають сама підготовка кадрів соціальних педагогів, уточнення сфериїхньої діяльності і т.п.
Наприклад, саманаліз сімейного виховання, більш докладного його осмислення технологіївзаємин, і багато чого іншого також повинні стати предметом серйозноговивчення.
Список використаної літератури
1.     Социологиямолодёжи: Учебное пособие /Под ред. проф. Ю.Г. Волкова. – Ростов н/Д, 2001. –576с.
2.     Девиантноеповедение у подростков: Диагностика. Профилактика. Коррекция: Учебное пособие/В.Г. Кондрашенко, С.Л. Игумнов. – Мн.; Аверсэв, 2004. – 365с.
3.     Курганов С.М.Мотивы действий несовершеннолетних правонарушителей // Социс, 1989. №5. С.61.
4.     Петелин Б.Я.Организованная преступность несовершеннолетних // Социс. 1990., №9. C. 94.
5.     Габиани А.А.Наркотики в среде учащейся молодёжи // Социс. 1990., №9. С. 90 – 91.
6.     Социальнаяпедагогика: Проблема «трудных» детей: Теория. Практика. Эксперимент:пособие для учителей, воспитателей, студентов, магистров, аспирантов пед. Высш.учеб. Заведений /В.Н. Наумчик, М.А. Паздников. – 2005. – 400с.
7.     Практическаяпсихология образования /Под ред. И.В. Дубровиной. Мн.: Сфера, 1997. – 528с.
8.     Социально-психологическийкоррекционный инструментарий /Под ред. С.А. Беличевой. М.: Социальное здоровьеРоссии.1993. 116с.
9.     Фигдор Г. «Ятебя понимаю, но я тебе этого не скажу» (О возможностях психоаналитическойпедагогики в работе с трудными детьми) //Психологическая наука и образование1998. С. 59 – 74.
10.   МенделевичВ.Д. Психология девиантного поведения. – М… 2001.
11.   КрайгГ. Психология развития. — СПб., 2001
12.   Смит Н.Психология. Психология. Современные системы: история, постулаты, практика/ Н.Смит. СПб., 2007.