Джерелафункціоналізму. Вплив Дарвіна на розвиток психології
Протестфункціоналізму
Функціоналізм,як підказує його назва, займається проблемами функціонування психіки або їївикористання організмом для адаптації до навколишнього середовища. Рухфункціональної психології сконцентрував свої зусилля на практичному питанні пророль і значення психічних процесів. Функціоналісти вивчали психіку з поглядудослідження не її складу (структури й основних елементів), а, скоріше функцій іпроцесів, які приводять до практичних наслідків у реальному світі.
Дослідженняпсихіки, проведені Вундтом і Титченером, не виявили ніяких практичних результатівпсихічної діяльності людини, це й не було їхньою метою. Таке утилітарневідношення до подібних питань було несумісне з їх чисто науковим підходом допсихології. Функціоналізм – перша чисто американська система психології – з'явивсяусвідомленим протестом проти експериментальної психології Вундта йструктуралізму Титченера. Справа в тому, що обоє цих напрямки вважалися надтообмеженими й не здатними дати відповіді на питання про те, які функції виконуєрозум і як він це робить.
Хочавиникнення функціоналізму було протестом проти існуючих напрямків психології,його прихильники не прагнули до формального утворення власної наукової школи.Основна причина цього носила особистісний, а не ідейний характер: ніхто ізприхильників нового плину не мав честолюбного бажання організувати новийнауковий рух, подібне вундтовському або титченеровському.
Згодомфункціоналізм дійсно придбав багато рис наукової школи, але її створення ніколине було щирою метою його лідерів. Вони були згодні задовольнятися простоюмодифікацією сформованої системи й не додавали зусиль до її заміни.
Упідсумку функціоналізм ніколи не став таким строгим і відособленим рухом, якимбув структуралізм Титченера. Тому не існувало й такої єдиної функціональноїпсихології, якою була структурна психологія. Хоча було кілька напрямківфункціоналізму, що мали свої власні розходження, проте всі вони займалисяпроблемами функцій свідомості. Але оскільки вони вивчали поводження організму вумовах його взаємодії з навколишнім середовищем, те стали цікавитися йпитаннями потенційного застосування психології до рішення повсякденних завдань.Таким чином, прикладна психологія швидко розвивалася саме в Сполучених Штатах,де сьогодні вона вважається головною творчою спадщиною руху функціоналістів.
Функціоналізм– науковий напрямок у психології, що займається проблемами, пов'язаними з роллюпсихіки в адаптації організму до умов навколишнього середовища.
Попередникифункціоналізму
Важливовідзначити період часу, протягом якого попередники функціоналізму розроблялисвої ідеї. Він почався до виникнення нової психології й тривав у перші роки їїрозвитку.
Першаробота Дарвіна, присвячена проблемам еволюції «Про походження видів» (On theOrigin of Species, 1959 р.), була опублікована всього за рік до появи«Елементів психофізики» Фехнера (1860 р.) і за 20 років до створенняВундтом психологічної лабораторії в Лейпцігському університеті. Гальтон почавсвої роботи з питань індивідуальних розходжень в 1869 році, перш, ніж Вундтнаписав «Принципи фізіологічної психології» (1873–1874). Досвіди по вивченнюпсихології тварин стали проводитися в 80х роках минулого століття, перше ніжТитченер відправився в Німеччину до Вундту.
Такимчином, основна робота з вивчення функцій свідомості, індивідуальних розходженьі поводження тварин виконувалася в той же самий час, коли Вундт і Титченеробдумано виключали ці питання зі сфери своїх досліджень. Новому поколіннюамериканських психологів довелося знову привнести в психологію психічніфункції, індивідуальні розходження й лабораторії піддослідних пацюків, щобвивести неї на передові наукові позиції.
Перевороту природознавстві: Чарльз Дарвін (1809–1882)
РоботаЧарльза Дарвіна «Про походження видів шляхом природного добору», що побачиласвітло в 1859 році, стала, безперечно, однієї з найвидатніших книг в історіїлюдства. Викладена в ній теорія еволюції вплинула не тільки на американськушколу психології, зобов'язану своїм розвитком і становленням працям Дарвіна,але також на розуми й ідеї багатьох інших відомих учених. (Як ми побачимозгодом, її вплив випробував і Зиґмунд Фрейд.)
Припущенняпро те, що всі види тварин і рослин безупинно змінюються й розвиваються, щостало одним з наріжних каменів еволюційної теорії, виникло задовго до Дарвіна.Слід появи цього припущення губиться приблизно в V столітті до Різдва Христова,але тільки наприкінці XVIII сторіччя воно знайшло статус наукової гіпотези йстало предметом дослідження сучасних учених. Дід Чарльза, фізіолог ЕразмусДарвін, що важив, між іншим, 340 фунтів, і Френсис Гальтон, відзначали у своїхроботах, що всі теплокровні істоти ведуть свою історію від первинних особин, щоодержали життя безпосередньо від Бога.
В1809 році французький натураліст Жан-Батист Ламарк сформулював теорію розвиткуживої природи, у якій основний акцент був зроблений на зміни зовнішньоговигляду тварин, викликаного їхнім прагненням пристосуватися до нових зовнішніхумов. Ці зміни, на думку Ламарка, передавалися в спадщину. Відповідно до йоготеорії, поява довгої шиї в жирафів було наслідком переданими з покоління впокоління змінами, обумовленими необхідністю тягтися до найвищих гілок дерев упошуках достатньої кількості їжі.
Усередині 1800-х років англійський геолог Чарльз Лайель увів поняття еволюції вгеологію, доводячи, що Земля пройшла різні етапи розвитку, перш ніж досягланинішнього стану.
Алечому після багатьох століть беззастережного визнання біблійної моделівиникнення й розвитку природи з'явилися спроби дати своє пояснення цимпроцесам? Одна із причин полягала в тому, що дослідники надавали врозпорядження вчених всі нові й нові відомості про раніше невідомих тварин ірослини, що населяють Землю. Тому стало неминучим питання: як Ний смогрозмістити на своєму ковчегу так багато пар особин кожного виду – адже людствовже знало їх стільки, що із працею вірило в цю історію.
Крімтого, була виявлена безліч костей і окам'янілих останків, які могли належатитільки давно зниклим представникам фауни. Ці спостереження наводили на думку,що всі живі істоти не могли зберегтися в первозданному виді й згодомпіддавалися змінам.
Змінистосувалися не тільки предмета досліджень учених і натуралістів, але й різнихсторін повсякденного життя. Сам «дух часу» стрімко мінявся під впливомпромислової революції. Суспільні цінності, система взаємин у суспільстві,культурні й моральні норми, незмінні для багатьох поколінь, стрімко руйнувалисявнаслідок міграції населення із сільських районів і маленьких провінційнихгородків у індустріальні центри.
Помітнішеставала й роль науки. Росла кількість людей, схильних засновувати свої поданняпро людину й суспільство не на біблійних істинах, а на досягненнях науковоїдумки.
Необхідністьзмін стала велінням часу. зміни, Що Відбулися, торкнулися й фермерів, чий пульсжиття визначався тепер не повільною зміною пір року, а ритмом роботисільськогосподарських машин і вчених, які проводили час, ламаючи голову надзагадками костей копалин тварин. Суспільний і науковий клімат сприяв визнаннюідеї еволюційного розвитку природи. Однак досить довго вона бродила в розумахлише у вигляді припущень і здогадів, випробовуючи недолік у конкретних фактах.Тільки після появи на світло дарвінівської роботи «Про походження видів» ідеяеволюції одержало достатню кількість доказів і знайшла риси наукової теорії, щовимагає до себе серйозного відношення. Сам час диктував необхідність створеннятакої теорії, і її провісником став Чарльз Дарвін.
Сторінкижиття
КолиЧарльз Дарвін був маленьким хлопчиком, ніщо не вказувало на те, що він станетим наполегливим і проникливим ученим, чиє ім'я буде відомо усьому світу. Вінріс гучним і бешкетним ребенком, любив несподівані витівки й міг запростозбрехати по будь-якому приводі, щоб залучити до себе увага дітей і дорослих.Зберігся спогад свідків його дитячого років про те, як замкнений у кімнаті запогане поводження маленький Чарльз спробував розбити вікно, щоб вибратисяназовні (Desmond & Moor. 1991). Він подавав так мало надій, що йогобатько, заможний лікар, всерйоз турбувався, як би син не знеславив його ім'я.Хоча Чарльз ніколи не любив ходити в школу й не демонстрував успіхів у навчанні,воно виявив ранню цікавість до питань історії природознавства, колекціонуваннюмонет, морських раковин і мінералів. Посланий батьком в Единбургськийуніверситет вивчати медицину, він швидко втратив до неї всякий інтерес і кинувзаняття. І тоді батько вирішив, що Чарльз повинен стати священиком.
МолодийДарвін провів три роки в Кембриджському університеті. Згодом він озивався пропроведене там часі як про витрачений в пусту – принаймні, з академічної точкизору. У плані ж вільного проводження часу цей період був самим щасливим у йогожитті. Він збирав колекцію комах і ходив на полювання, брав участь у вечірках,горланив пісні й грав у карти з тими студентами, яких сам же вважав безпутнимий недалекими.
Одинз його наставників, відомий ботанік Джон Стевенс Хенслоу, виклопотав дляДарвіна призначення на посаду дослідника на корвет «Бигль», що споряджаєтьсябританським урядом у кругосвітнє плавання з науковими цілями. Під час цієїзнаменитої подорожі, що тривала із 1831 по 1836 рік, були проведені дослідженняу водах, які омивали Південну Америку, на Таїті, у Новій Зеландії. Участь векспедиції надало Дарвінові унікальну можливість познайомитися з різноманіттямтваринного й рослинного миру й зібрати величезна кількість фактичногоматеріалу. Важливо було й те, що воно змінило його характер. Зі схильного долегковажних розваг дилетанта він перетворився в серйозного вченого, що поставивперед собою наукове завдання, що стало справою всього його життя: розробититеорію еволюції живої природи.
В1836 році Дарвін женився й через три роки переїхав із дружиною в Даун, невеликесело в шістнадцяти милях від Лондона. Там, удалині від шуму міського життя, вінміг цілком присвятити себе роботі. Дарвін ніколи не відрізнявся міцнимздоров'ям і нерідко страждав від різних фізичних недуг, по черзі скаржачись наприступи блювоти, скупчення газів, фурункули, поява шкірної висипки,запаморочення, тремтіння в руках і подавлений стан. Ці симптоми свідчили,очевидно, про наявність у нього розладів невротичного характеру й проявлялисящораз, коли яка-небудь зовнішня подія порушувало звичний ритм його життя. Утакий спосіб хвороба стала свого роду екраном, що захищала вченого відповсякденної суєти, забезпечуючи йому необхідна самітність і можливість цілкомсконцентруватися на роботі над новою теорією. Один з його біографів визначивйого недугу як «хвороба, що породжує творчий процес».
Дарвінвів відокремлений спосіб життя, уникав поїздок у гості й сам намагався нікогодо себе не запрошувати. Він навіть установив дзеркало за вікном свого кабінету,щоб стежити за тими, хто приїжджав його відвідувати. День за вдень, тиждень затижнем, він страждав від болів у шлунку й всі ці роки сільського самітництвавідмовлявся спати всюди, крім свого надійного будинку. Його постійно терзализанепокоєння.
Вартосказати, що для занепокоєння були серйозні підстави. Ідея еволюції природизустріла суворий осуд реакційно настроєних діячів церкви й деяких учених.Духівництво бачило в ній погрозу морального розкладання й підриву суспільнихпідвалин. У своїх проповідях священики невпинно підкреслювали, що якби не булорозходження в походженні людей і тварин, то не було б і розходження в їхньомуповодженні, і в підсумку звірина жорстокість знищила б паростки цивілізації.Сам Дарвін іноді називав себе «диявольським проповідником» і визнавався друзям,що робота над теорією еволюції подібна сповіді присудженого до смерті (Desmond &Moore. 1991). Він знав, що після опублікування своїх ідей буде проклятий якєретик.
Пройшлидовгих 22 року, перш ніж Дарвін зважився познайомити мир зі своїми відкриттями.Йому хотілося, щоб до моменту опублікування його теорія опиралася нанезаперечні наукові докази. Тому він працював не поспішаючи, діючи граничноуважно й обережно.
В1842 році Дарвін склав перший 35-сторінковий начерк своєї теорії. Два рокичерез начерк перетворився у есе, що однаково не влаштовувало автора. Вінпродовжував зберігати свої відкриття в строгому секреті, довіряючи їх лишегеологові Лайелю й ботанікові Джозефові Хукеру. Наступні 15 років пройшли вболісних міркуваннях, ретельному вивченні зібраного матеріалу, перевірці йповторному огляду доказів з метою зробити свою теорію невразливої у всіхвідносинах.
Невідомо,скільки б ще часу Дарвін продовжував відкладати публікацію своєї роботи, якби вчервні 1838 року не одержав листа від молодого натураліста Альфреда РасселаУоллеса, що зробило на нього ефект бомби, що розірвалася. Уоллес, перебуваючи уВест-Індії, під час відпустки по лікуванню хвороби зумів загалом розробити своютеорію еволюції, багато в чому подібну з дарвінівської, хоча й не мала у своїйоснові настільки багатого аналізованого матеріалу. Найжахливішим було те, що,за словами самого Уоллеса, ця робота зайняла в нього всього три дні. Вінцікавився думкою вченого про своє відкриття й просив про сприяння в йогоопублікуванні. Представте стан Дарвіна, що віддав майже 20 років життя щоденнимкропітким дослідженням!
Подібноученим, Дарвін відрізнявся крайнім честолюбством. Ще до експедиції на «Бигле»їм був зроблений запис про прагнення «зайняти гідне місце у світі науки».Згодом він додав до неї такі слова: «Я хотів би надавати якнайменше значеннятаким дрібницям, як слава. Мені не подобається, коли в основі творчості лежитьпрагнення до першості, але я був би уражений, якби хто-небудь зміг опублікуватимої ідеї раніше мене».
Засловами Лайела, Дарвін знав, що якщо допоможе Уоллесу опублікувати його роботу,то роки завзятої праці над теорією еволюції зійдуть нанівець, а він самвтратить право на авторство. Дарвін буквально розривався перед важким вибором.Кончина сина, що вмер від скарлатини в ці ж дні, поставила його на граньрозпачу. З тугою міркуючи про лист Уоллеса, у підсумку він із завидноюбезпристрасністю прийшов до наступного висновку: «Схоже, це буде надтожорстоко, якщо я втрачу пріоритет відкриття, яким фактично володів уже стількироків. До того ж я не вважаю, що відмова від публікації відіб'ється на науковійстороні питання… Публікація ж буде занадто несправедлива стосовно мене».
Лайелі Хукер запропонували, щоб лист Уоллеса й уривки з майбутньої книги Дарвінабули зачитані на зборах Линеєвської спілки (наукового суспільства, названого поім'ю шведського натураліста Линея) 1 липня 1858 року. Ця подія ввійшла вісторію науки, а всі 1250 екземплярів першого видання «Про походження видів»були розкуплені в перший же день продажу. Книга породила небачений сплескемоцій суспільної думки й незліченні суперечки. Дарвін, хоча й під вогнемкритики, виграв свою битву за місце в історії.
«Пропоходження видів» і інші роботи
Відзначившифакт мінливості видів живих істот, Дарвін зробив висновок про спадкоємнупередачу розходжень від покоління до покоління. Оскільки в природі, міркувавдалі Дарвін, процес природного добору приводить до виживання тих організмів,які щонайкраще підходять до середовищу перебування, у безперервній боротьбі заіснування перемагають ті, хто успішно пристосовується до змін зовнішньогосередовища; не здатні до адаптації гинуть.
Дарвінсформулював свою ідею про боротьбу за виживання після читання книги економістаТомаса Мальтуса «Досвід про закон народонаселення», написаної в 1789 році. (Усвій час ця ж книга надихнула й Альфреда Уоллеса.) Мальтус затверджував, щовиробництво продовольства у світі росте в арифметичній прогресії, у те час якнаселення Землі – у геометричній. Це неминуче приведе до ситуації, колибільшість людей зштовхнеться з погрозою голодної смерті. Вижити в таких умовахзможуть тільки найдужчі й жорстокі.
Дарвінпоширив цей принцип на всі живі організми й розробив свою концепцію природногодобору. Відповідно до його подань, особині, що перемогли в боротьбі заіснування й якщо достигли зрілості, прагнуть передати своєму потомству навичкий переваги, що дозволили їм перебороти бар'єр природної селекції. Далі,оскільки мінливість є одним із проявів закону спадковості, вона неминучепозначиться й на новому поколінні, причому окремі його представники будуть матибільшу перевагу в боротьбі за існування в порівнянні з родителями. У підсумкуці якості, передаючись із покоління в покоління, можуть викликати помітнівнутрішньовидові зміни. Іноді внутрішньовидові розходження стають настількиглибокими, що, як підтвердили дослідження, приводять до утворення нових видів.
Дарвінне розглядав природний добір як єдиний механізм розвитку еволюції. Він розділявпереконання Ламарка в тім, що зміни, придбані організмом у період його життя,можуть передаватися в спадщину.
Хочадеякі релігійні діячі напрочуд прихильно поставилися до ідей еволюційноїтеорії, основна маса сприйняла її в багнети, оскільки була переконана в їїнесумісності з канонічною біблійною картиною створення миру. Одинвисокопоставлений служитель церкви назвав її «спробою скинути Бога», додаючипри цьому, що «якщо вважати теорію Дарвіна щирої, те варто визнати помилковоїКнигу Буття, а відомі всім нам, християнам, Божественні одкровення – обманом».
Протягомроку після опублікування роботи «Про походження видів» не вщухали дебати вОксфордському університеті й на засіданнях Британської асоціації розвиткунауки. Серед виступаючих минулого біолог Томас Генрі Гексли, що захищавДарвіна, і єпископ Семюэль Уилберфорс (що одержав за свої красномовність кличкуМильний Сем), що відстоювала точку зору Біблії. «Розглядаючи теорію Дарвіна,Уилберфорс поздоровив себе… що він – не нащадок мавпи. На що пішла негайнарепліка Хаксли, що він скоріше зволіє бути нащадком мавпи, чим людини, щовикористовує свої знання й красномовство на те, щоб опорочити вченого, щоприсвятив своє життя пошукам істини».
Іншимдоповідачем був Роберт Фитцрой, що був капітаном на «Бигле» під час подорожіДарвіна. Будучи релігійним ортодоксом, він винив себе за допомогу, зробленудослідженням ученого. Під час свого виступу Фитцрой потрясав над головоювеличезною Біблією, заклинаючи слухачів вірити слову Божому, але його виступпотонув в обурених лементах тих, що зібралися. П'ять років через нещаснийкапітан покінчив життя самогубством.
Недавнівідкриття істориків дозволили по-новому глянути на те, що кануло в Лету,наукове протистояння. Очевидно, характер звіту про дебати в Оксфорді бувобумовлений антиклерикальною позицією Гексли і його спробою (можливо йненавмисної) зміцнити свій образ передового вченого. Фактично слухання носилихарактер не відкритої полеміки, а серії підготовлених доповідей, і саме другДарвіна Джозеф Хукер, а не Гексли дав відсіч єпископові Уилберфорсу. Сам жеДарвін зберіг з єпископом гарні відносини, озиваючись про його аргументи як про«надзвичайно митецький, хоча й позбавлених наукового змісту».
Боротьбанавколо теорії еволюції продовжилася й у нашім столітті. В 1925 році в містіДейтоне, штат Теннессі, відбувся так званий «мавпячий процес» над шкільнимучителем Джоном Скоупсом, що познайомив своїх учнів з навчанням Дарвіна. Уцьому ж штаті майже піввіку через, в 1972 році, один священик обвинувачувавтеорію Дарвіна в тім, що вона «породжує моральне розкладання, похіть,аморальність, користолюбство й такі злочинні дії, як уживання наркотиків,розбій і приголомшлива своя жорстокість акти геноциду». В 1968 році ВерховнийСуд США скасував закон, що забороняв викладання теорії еволюції в школах, однакпроведене в 1985 році дослідження показало, що майже половина дорослогонаселення Америки рішуче її відкидають.
В1987 році Верховний Суд виступив проти законопроекту штату Луїзіана, що містиввимогу про те, щоб, у випадку викладання в школі теорії Дарвіна, у рівномуобсязі викладалося б і традиційне біблійне вчення про походження життя. В 1990році Колегія з питань освіти штату Техас схвалила випуск підручника, що містиввиклад теорії еволюції, однак все-таки третина її членів була проти такогорішення.
Починаючиз 1840 року Дарвін вів записи про свого малолітнього сина, стежачи за йогорозвитком. В 1877 році він опублікував їх у журналі «Mind» за назвою«Біографічний нарис про розвиток дитини» (A Biographical recording the child).Ця робота вважається одним із джерел виникнення сучасної дитячої психології.
НадаліДарвін займався активним вивченням вираження емоційного стану людей і тварин,показуючи, як зміна жестів і поз, типових для більшості емоційних станів живихістот, можуть бути інтерпретовані в термінах еволюційної теорії. У своїй книзі«Вираження емоцій у людей і тварин» він затверджував, що емоційні жести єзалишковим наслідком рухів, що служили колись практичним цілям.
СамДарвін перебував осторонь від полеміки навколо свого відкриття й писав тимчасом інші книги, що мали важливе значення для розвитку психології. Його другабільша робота «Походження людини» (The Descent of Man), що вийшла в 1871 році,містила опис свідчень розвитку людини, починаючи з нижчих щаблів, – у нійробився акцент на подібності психічних процесів у людей і тварин. Книга швидкозавоювала успіх. Відомий журнальний оглядач відзначав: «У салонах вонасуперничає по популярності з новітніми романами, а в кабінетах розбурхує розумивчених, моралістів і теологів. І там, і там вона породжує шквал емоцій, щоскладаються із суміші здивування, глибокого збурювання й замилування». Однакшвидке здивування, замилування й визнання перемогли збурювання й неприйняття.
Література
1. Анохон П.К. ВідДекарта до Павлова (Триста років теорії рефлексу). К., 2003.
2. Кузьмін Є.С., Якунін В.О. Розвитокпсихології усередині природознавства. – К., 2000.
3. Челпанов Г. І.Введення в експериментальну психологію. – К., 2003
4. Ждан А.Н. Історіяпсихології. Від античності до сучасності. – К., 2003