Відомі психологи Ломрозо Чезаре та Лірі Тімоті

Реферат на тему:

Відомі психологи: Ломрозо Чезаре та Лірі Тімоті
ЛОМБРОЗОЧЕЗАРЕ

(1835-1909)

Чезаре Ломброзо народився в Італії у місті Верона 6 листопада 1835 р. У мо­лодості Чезаре брав участь у русі за об'єднання країни, за що його переслідували і згодом було ув'язнено.

Він навчався в Турині, Відні й Па­рижі, а також закінчив університет Павії. Під час навчання він зацікавився психіатрією і з 1855 р. став публікувати

статті з цієї тематики, і зокрема з кретинізму. 1862 р. Ломброзо було призначено професором психіатрії Павійського університету, а згодом—директором Клініки душевних захворювань у Пезаро. До цього часу він уже був досить популярним у науково-медичних колах.

1863 р. вийшла книга Ч.Ломброзо «Геніальність і божевілля». Осно­вою для цієї праці стали спостереження вченого, проведені в психіат­ричній клініці в Пезаро. Він вивчав художні твори пацієнтів, визначав їхні основні теми. Ломброзо намагався визначити закономірності оцінюван­ня творів мистецтва, за якими можна було б встановити, наскільки душев­но здорова людина. Він дійшов висновку, що артистичні здібності досить часто виявляються за певних форм божевілля. Для того, щоб знайти підтвердження своєї теорії, Ломброзо вивчав біографії багатьох відомих творчих людей. Так, наприклад, він вважав геніальними безумцями бага­тьох найвідоміших композиторів: Моцарта, Шумана, Бетховена, Генделя, Глюка.

У своїй праці Ломброзо виводить невропатичну теорію творчості, що протиставляє творчість і нормальність. Геній має підвищену чут­ливість, він сприймає багато з того, що не помічають звичайні люди. Але, за Ч.Ломброзо, такими самими вразливими є і люди, які страждають на психічні розлади. Певні події одну людину спонукають до великих відкриттів, а в іншої спричиняють неприродні реакції. Отже, невротизм і геніальність схожі.
ЛІРІ ТІМОТІ (1920-1996)

Тімоті Лірі народився 22 жовтня 1920 р. у Спрингфілді, США. Він вступив до Єзуї­тського коледжу, готуючись стати свяще­ником. Однак навчання в коледжі не дало Т.Лірі нічого, крім нелюбові до релігії, і в 1939 р. він залишив навчання. На вимогу батька свою освіту Лірі продовжив у Вест-Пойнтській військової академії. Військова служба приваблювала його не більше, ніж церковна. Але саме в академії він ознайомився зі східною філософією, книжки з цієї теми він читав на гауптвахті. Через півтора року Т.Лірі зали­шив і цей навчальний заклад.

1940 р. Т.Лірі вступив до університету Алабами, де вивчав психологію. Закінчивши університет, він одержав ступінь бакалавра й активно зайняв­ся науковою діяльністю. 1950 р. Лірі захистив докторську дисертацію.

1956 р. вийшла його робота «Рівні вимірювання міжособистісиої по­ведінки». У цій книзі він заклав основи своєї теорії, на якій базувався створений ним знаменитий опитувальник. ХЛірі працював співробітни­ком, а потім і керівником лабораторії психологічних досліджень в Окленді. Він був не лише дослідником, а й практиком: у праці «Прогноз міжосо­бистісиої поведінки в психотерапевтичних групах» він запропонував нові методи групової терапії, розробив теорію комунікативних ігор.

Основною причиною успішної взаємодії особистості з оточенням Т.Лірі вважав самоактуалізацію та особистісне зростання. Ці ідеї перегу­кувалися з теоріями Маслоу і Роджерса, опублікованими в той час, однак були незаслужено зігноровані.

1957 р. ТЛірі створив нову психодіагностичну методику. Тоді він пра­цював у Гарварді, де й опублікував статтю, у якій навів опитувальник з інтерпретацією, згодом названий «Інперсопальний діагноз Лірі». За до­помогою цього опитувальника можна виявити риси особистості, які впли­вають на її взаємодію з оточенням. Автор запропонував 128 тез, що різно-сторонньо характеризують людину. Випробуваний повинен оцінити, чи відповідають йому наведені висловлювання.

Серед запропонованих тез були, наприклад, такі: «справляє враження на інших», «уміє розпоряджатися, наказувати», «псує людей надмірною добротою». Ці тези стосуються 16 основних характеристик людської осо­бистості, що визначають варіант міжособистісних взаємини. Т.Лірі запро­понував 8 таких варіантів: владно-лідируючий, незалежно-домінуючий, прямолінійно-агресивний, недовірливо-скептичний, покірно-сором'язли­вий, залежно-слухняний, конвенціально-емпатійний і відповідально-по­блажливий.

Цінність опитувальника Лірі полягає в тому, що в результаті ми маємо не конкретну характеристику особистості, а кругову діаграму доміную­чого стилю міжособистісних взаємин.

Не більш як 8 позитивних відповідей на кожну групу тез, що належать до одного варіанта поведінки, означають, що особистість цілком гармо­нійна. Більш високі показники означають появу конкретної поведінкової стратегії, а якщо оцінка перевищує 14 балів, можна говорити про труд­нощі соціальної адаптації. Перевірка цього опитувальника іншими мето­дами засвідчила його надійність. Опитувальник переклали багатьма мова­ми і стали використовувати в різних країнах світу.

1960 р. у житті Т.Лірі відбулася подія, яка дуже вплинула на його по­дальше життя. Подорожуючи Мексикою, він скуштував отруйні гриби, які іноді використовували аборигени для здійснення ритуалів, оскільки гриби спричиняли галюцинації та зміни свідомості. Він був у захваті від пережитого. Пізніше Т.Лірі писав: «За 4 години я більше дізнався про роботу людського розуму, ніж за 15 років професійної практики». Індіанці дуже рідко застосовують таку практику, тому гриби в них не викликають залежності. Цей факт породив ілюзію про те, що застосуван­ня отруйних грибів нешкідливе і не спричиняє залежності. Т.Лірі вирі­шив, що цей засіб можна активно застосовувати для «розширення свідо­мості».

Повернувшись до Гарварда, Т.Лірі почав проводити експерименти, вивчаючи дію галюциногенів на свідомість, незабаром він дійшов виснов­ку про необхідність використання в дослідах найсильніший з них—ЛСД. У той час ця речовина не була заборонена і широко використовувалася багатьма психотерапевтами на практиці. Лірі вважав, що західна психоло­гія докладно описує зовнішні вияви психіки, не вивчаючи процеси, що відбуваються у свідомості людини. Він прагнув заповнити цю прогалину, тому основним завданням своєї наукової праці вбачав дослідження роз­витку свідомості.

Лірі вважав, що ЛСД є своєрідним «вітаміном для мозку», оскільки дає змогу значно збільшити його можливості. На його думку, застосування ЛСД та інших психоактивних речовин допоможе західній людині досягти того, чого вже давно досягай східні мудреці, — просвітління розуму. Люди­на зможе використовувати свої здібності, закладені в генах. Кілька публі­кацій на цю тему спровокували заборону цього препарату і водночас зробили Лірі «психоделічним гуру» молоді.

Він став справді культовою фігурою для молоді того часу. Не дивно, що з Гарварда його звільнили. Популярність Т.Лірі досягла такого рівня, що в 1969 р. він навіть балотувався на губернаторських виборах у Калі­форнії, але не набрав потрібної кількості голосів.

У лютому 1970 p., після того як у машині Лірі знайшли попіл від сигарети з маріхуаною, його засудили на 30 років. Через три місяці ув'язнення його викрали, і якийсь час про Т.Лірі ніхто нічого не знав. Він переховувався в Африці та Азії разом з різними терористичними групами, а в 1973 р. в Афганістані його піймала спеціально вислана для цього спецгрупа.

Після відставки президента Ніксона Т.Лірі достроково звільнили. Він тримався подалі від суєти міст, від людей і цілком присвятив себе дослі­дженню свідомості. Т.Лірі називав людину «лялечкою, яка ще не стала метеликом», вважав, що індивідуальність людини, незалежність її думки всіляко обмежують. їх звільнення, а також розкриття всіх можливостей людського розуму Т.Лірі бачив у використанні різних галюциногенних препаратів. Навчений гірким досвідом, він не публікував своїх праць, а писав «у стіл».

Однак невгамовний характер ученого дався взнаки. У 1984 р. Гібсон випустив свою технократичну антиутопію «Неоромантик», що стала при­чиною появи в країні руху «кіберпанк». Лірі приєднався до цього руху і незабаром разом з Гібсоном очолив його. Лірі прагнув розширити мож­ливості людського розуму через «біомеханічний синтез людини і комп'ю­тера».

Перейнявшись новою ідеєю, Лірі видав книгу «Інфопсихологія», у якій описав безмежні можливості пошуку нових реальностей, що відкрива­ються за допомогою комп'ютера.

Тімоті Лірі помер 31 травня 1996 р. У 2000 р. один американський журнал назвав його найбільшим мислителем сторіччя, при цьому багато хто дотепер сумнівається, чи можна його вважати вченим.