Батьківська поведінка та її вплив на особистість

Зміст
Вступ
Розділ 1. Психологія особистості
1.1 Особистість як соціологічне поняття
1.2 Етапи формування особистості
Розділ 2. Роль сім'ї у становленні особистості
2.1 Фактори, що впливають на розвиток особистості
2.2 Сім'я як основний чинник, щовпливає на становлення особистості
2.3 Вплив неповної сім'ї на становлення особистості
Висновок
Список викоритсаної літератури
Вступ
Актуальність роботи. З самого народження людинапотрапляє в суспільство. Він росте, розвивається і вмирає в ньому. На розвиток людинивпливає безліч різних чинників, як біологічних, так і соціальних. Головним соціальнимфактором, що впливає на становлення особистості, є сім'я. Сім'ї бувають абсолютнорізними. У залежності від складу сім'ї, від відносин у родині до членів сім'ї івзагалі до оточуючих людей людина дивиться на світ позитивно чи негативно, формуєсвої погляди, будує свої відносини з оточуючими. Відносини в родині впливають такожна те, як людина надалі будуватиме свою кар'єру, по якому шляху він піде. Сім'ядає людині дуже багато, але може не дати нічого. Є ж і неповні сім'ї, і сім'ї збатьками або дітьми-інвалідами. Само собою, що відносини і виховання в цих сім'яхкардинально відрізняються від виховання у звичайній повній сім'ї. Також відрізняєтьсяі виховання у багатодітних сім'ях; в сім'ях, де часті конфлікти між батьками; всім'ях з різними стилями виховання, тобто скільки сімей, стільки й варіантів вихованняособистості. Крім того, людина може і не стати особистістю, якщо у нього немає власноїдумки, власних переконань, якщо він підпорядковується всьому, чого від нього хочуть.І в даному випадку теж багато залежить від сім'ї.
Сім'я може виступати в якості як позитивного, такі негативного фактора виховання. Позитивний вплив на особистість дитини полягаєв тому, що ніхто, крім самих близьких для нього в сім'ї людей — матері, батька,бабусі, дідусі, брата, сестри — не відноситься до дитини краще, не любить його такі не піклується стільки про нього. І разом з тим ніякий інший соціальний інститутне може потенційно завдати стільки шкоди в вихованні.
У зв'язку з особливою виховної роллю сім'ї виникаєпитання про те, як зробити так, щоб максимізувати позитивні і мінімізувати негативнівпливи сім'ї на поведінку особистості, що розвивається. Для цього необхідно чітковизначити внутрісімейні соціально-психологічні фактори, що мають виховне значення.
Саме в сім'ї індивід отримує перший життєвий досвід,робить перші спостереження і вчиться поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо,щоб те, чому батьки вчать дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб вінбачив, що у дорослих теорія не розходиться з практикою, в іншому випадку він почненаслідувати негативним прикладам батьків.
Проблема впливу сім'ї на становлення особистостібула і залишається одним з найважливіших проблем соціальної психології. У данійроботі ми спробуємо розкрити цю тему і виявити, яким чином і наскільки сім'я впливаєна розвиток особистості.
Мета і завдання роботи: Вивчення впливу сім'ї настановлення особистості.
Об'єкт роботи: Молоді люди у віці до 20ти років.
Предмет роботи: Вплив сім'ї на становлення особистості.
Ступінь розробки: Дана тема була розглянута і розробленатакими авторами, як М. Земска, А.А. Бодальов, В.Я. Титаренко та ін.
Новизна роботи: Спроба об'єднати в єдине ціле дослідженняавторів, раніше вивчали цю тему.
Структура: Робота складається з вступу, 2-х розділіві висновку.
Розділ 1. Психологія особистості
 1.1 Особистість як соціологічне поняття
На питання, що таке особистість, психологи відповідаютьпо-різному, і кожне визначення особистості заслуговує на те, щоб врахувати йогоу пошуках глобального визначення особистості.
Особистість частіше за все визначають у сукупностісоціальних, набутих якостей людини. У поняття «особистість» зазвичай включаютьтакі властивості, які є більш-менш стійкими і свідчать про індивідуальність людини,визначаючи його значимі для людей вчинки.
Вивченню проблеми особистості приділяють пильнуувагу представники різних наук: філософи і педагоги, письменники і соціологи, психологита юристи. Сучасна психологія виділяє такі суттєві поняття цього терміну:
1. Особистість — це людина, що володіє певними,лише йому одному властивими фізичними і психічними особливостями. Тому, говорячипро конкретної особистості, ми говоримо і про індивідуальність. Індивідуальність- це неповторне поєднання фізичних і психічних особливостей, їх поєднань, форм,ступеня вираженості, що відрізняє даної людини від інших людей. До індивідуальномусвоєрідності особистості відноситься не тільки наявність або відсутність якої-небудьвластивості, але й своєрідність ступеня вираженості даної властивості, і його різніпоєднання з іншими якостями особистості.
2. Особистість — це представник певного суспільства,громадянин. Чим більш повно особистість висловлює у своїх прагненнях, ідеях, справах,світогляді передові ідеї суспільства, чим більшими можливостями, знаннями, здібностямивона володіє, тим більш позитивною, прогресивної, цінної вона є. Негативні особистості(злодії, хулігани тощо) висловлюють ті консервативні, відживаючі ідеї, в боротьбіз якими відбувається незмінне прогресивний розвиток нових суспільних відносин інової людини.
3. Особистістю називають людину-діяча, що береактивну участь в житті суспільства, в його боротьбі за вирішення як великих, такі більш приватних завдань. Особистістю є людина, зайнятий суспільною працею. Однієюз найбільш істотних рис особистості є її активність. По тому, що людина робить іяк робить, з його ставлення до своєї діяльності судять про ступінь суспільної вихованостіособистості.
4. Особливості особистості позначаються на характеріта перебігу психічних процесів. Спрямованість особистості, її інтереси, установки,надають усім психічним процесам чіткий виборчий характер. Особливості особистостівиявляються і в тому, що вона відображає навколишнє. На перебіг психічних процесіві виникнення психічних властивостей і станів особистості виразно впливають темпераментніособливості особистості, або її типологічні особливості вищої нервової діяльності.Вони проявляються в поведінці, способі дій людини, в особливостях протікання йогоемоційно-вольових процесів. Типологічні особливості вищої нервової діяльності людинивиступають в єдиному сплаві з придбаними в процесі життя рисами, утворюючи своєріднийвнутрішній вигляд, або характер людини.
5. Особистість володіє самосвідомістю. Зрілий людинане тільки пізнає навколишнє життя і оцінює всі ці навколо події, він знає і себе,вміє оцінити свої вчинки, наміри, поведінку з позицій суспільно визнаних норм моралі.Л.І. Божович вважає, що особистістю можна вважати лише таку людину, яка досяглапевного рівня саморозуміння, а всі психічні процеси і властивості придбали відомуструктуру. При таких високих вимогах особистістю може бути названий тільки цілкомсформований і вихована людина.
1.2 Етапи формування особистості
З думкою про те, що особистістю людина не народжується,а стає, згідно зараз більшість психологів. Проте їх точки зору на етапи формуванняособистості значно розходяться.
З кожним типом теорій пов'язане своє уявлення пророзвиток особистості. Психоаналітична теорія розуміє розвиток як адаптацію біологічноїприроди людини до життя в суспільстві, вироблення у нього захисних механізмів іузгоджених з його «Поверх-Я» способів задоволення потреб. Теорія рис засновуєсвоє уявлення про розвиток на тому, що всі риси особистості формуються прижиттєвоі розглядає процес їх зародження, перетворення та стабілізації як підкоряється іншим,небіологічних, законам. Теорія соціального навчання представляє процес розвиткуособистості крізь призму формування певних способів міжособистісного спілкуваннялюдей. Гуманістична та інші феноменологічні теорії трактують його як становлення«Я». Е. Еріксон у своїх поглядах на розвиток дотримувався так званогоепігенетичного принципу: генетичної визначеності стадій, які в своєму особистісномурозвитку проходить людина до кінця своїх днів. Становлення особистості в концепціїЕріксона розуміється як зміна етапів (криз), на кожному з яких відбувається якіснеперетворення внутрішнього світу людини і радикальна зміна його відносин з оточуючимилюдьми. Розглянемо цю періодизацію більш докладно.
І етап: дитинство (від народження до 2-3х років).
За перші два роки свого життя діти міняються такшвидко і разюче, як ні в якій іншій дворічний період свого життя.
Перший місяць після народження — особливий періоду житті дитини. Саме в цей час малюк повинен звикнути до того, що він покинув вкриваютьі живильну материнську утробу, і пристосуватися до зовнішнього середовища. Першиймісяць після народження — відновлювальний період після пологів і час перебудовиосновних функцій дитини, таких, як дихання, кровообіг, травлення і терморегуляція.Крім того, це період, коли встановлюються ритми життя і знаходиться баланс між недолікомі надлишком стимуляції з досить мінливого зовнішнього середовища.
Після тривалих спостережень за немовлятами П. Вольфвдалося виділити і визначити 6 поведінкових станів немовлят: рівний (глибокий) сон,нерівний (поверхневий) сон, напівсон, спокійне пильнування, активне неспання і крик(плач). Ці стани мають постійну (типовою для кожної з них) тривалістю і, принаймні,на перший погляд, відповідають передбачуваному добового циклу сну і неспання. Ібатьки, і дослідники швидко розуміють, що рівень сприйнятливості дитини залежитьвід стану, в якому він знаходиться.
Спочатку немовлята проводять більшу частину добив стані сну (рівного і нерівного). У міру дозрівання організму і «пробудження»кори головного мозку новонародженого змінюється співвідношення сну і неспання, ідо четвертого місяця звичайна дитина вже спить більшу частину ночі.
Доношені діти мають цілу низку складних рефлексіві рефлекторних комплексів. Вважається, що ці рефлекси мають значення в ході виживаннявиду в ході еволюції і відображають ті форми поведінки, які в минулому (а в деякихвідносинах — і зараз) життєво важливі для дитини. Більшість цих рефлексів зникаєчерез 2-4 місяці, але все ж деякі з них заслуговують на увагу. Це рефлекс Моро,шийно-тонічний рефлекс, рефлекс крокування, хапальний рефлекс, рефлекс пошуку грудейі смоктальний рефлекс. Зоровій системі новонародженого також властивий ряд рефлекторнихрухів і моторних патернів. Повіки у відповідь на роздратування відкриваються і закриваються.Зіниці розширюються в темряві і звужуються на світлі.
Поведінкою немовляти управляє і безліч інших рефлексів.Одні з них, такі, як кашель і чхання, необхідні для виживання, другі, мабуть, єспадщиною предків; призначення третіх ще не з'ясовано.
Дитинство для дитини — період відкриттів у сферісприйняття і дії. Кожен день приносить із собою нові знання про людей, предметиі події, що становлять оточення немовляти. Це — один з найважливіших періодів розвиткулюдини, так як він сильно розвивається як фізично, так і психічно. Наприклад, докінця четвертого місяця вага дитини збільшується майже в два рази, а зростання- на 10 і більше см. Шкіра значно відрізняється шкіри новонародженого, на головіз'являється новий волосяний покрив. Змінюються також кістки немовляти; до 6-7мумісяцю з'являється перший зуб. Приблизно в цей же час починається і відкриття себе.Немовля раптом виявляє, що в нього є руки і пальці, і може розглядати їх по кількахвилин поспіль, стежачи за їхніми рухами. До п'яти місяців немовля проходить шляхвід рефлекторного хапання до довільного; хапання стає все більш досконалим. У вісіммісяців більшість дітей вже можуть перекладати предмет з однієї руки в іншу. Більшістьдітей у 8 місяців можуть самостійно сідати і майже всі — сидіти без підтримки післятого, як їм допомогли прийняти сидяче положення. Між 5 і 8м місяцями більшість дітейпочинають ті чи іншим способом пересуватися в просторі. До 12ти місяців більшістьдітей вже стоять без підтримки і пробують ходити. Однорічні діти мають розвиненоюздатністю до маніпулювання, вміють відсувати засувки, відкривати ящики, підбиратидрібні предмети. До півтора років майже всі діти вміють самостійно ходити, вже можутьїсти самі і в змозі навіть частково роздягатися без допомоги дорослих. До дворічноговіку діти вміють не тільки ходити і бігати, а й кататися на двоколісному велосипеді,підстрибувати на місці на обох ногах.
Важливе значення у розвитку дитини має харчування.Серйозні порушення об'єму і структури харчування в перші 30 місяців життя вже майженеможливо компенсувати. Основним джерелом харчування для немовлят є грудне молоко.Якщо тільки мати не важко хвора, нормально харчується і не вживає алкоголь або наркотики,грудне молоко — ідеальний продукт харчування для немовляти.
У три місяці дітей зазвичай починають підгодовуватипротертою їжею. До восьми місяців більшості дітей вже пропонують широкий асортиментспеціально приготовленої їжі, а годування молоком починає скорочуватися.
У перші два роки життя відбувається також розвитокрізних перцептивних аналізаторів. Вже протягом перших 4-6-ти місяців зорові здібностінемовлят швидко розвиваються; поліпшується фокусуються здатність очі, зростає гостротазору і сприйняття кольорів. Значно підвищується і гострота слуху. Немовлята вловлюютьдосить відчутні зміни в гучності, висоти і тривалості звуків. Органи смаку, нюхуі дотику функціонують з народження, даючи немовлятам відчувати дотики, розрізнятисмакові якості їжі і відчувати біль. Дослідники вважають, що в принципі немовлятаз'являються зі сформованими рецепторними функціями, які згодом — і спілкуватисяз людьми.
З самого народження діти включаються в процес спілкування.Дуже скоро вони навчаються повідомляти батькам про свої основні потреби. У віціблизько року більшість дітей більшість дітей вимовляють своє перше слово; до півторароків вони з'єднують два слова і більше, а до двох років вже знають більше ста сліві здатні вести розмову.
Оволодіння мовою є хоча і важким, але природнимпроцесом. Величезну роль тут грають такі фактори, як наслідування і підкріплення.Свої перші слова дитина вивчає завдяки розвиненому слуху й наслідуванню, тому щодитина не може придумувати слова і відкривати їх сенс самому собі. Що стосуєтьсяпідкріплення, то на дитину, безумовно, впливає реакція дорослих на його спроби заговорити.
У період оволодіння мовою все діти роблять схожіпомилки. Два види таких помилок — це розширення і звуження значень слів, що пов'язанозі специфікою понять дитини і розумінням слів, які вони вживають для їх вираження.
У період часу від 3-х років відбувається становленняперших відносин між дитиною і піклуються про нього дорослими. Починається оформленнятемпераменту дитини, з'являються нові емоції, страхи. Страхи 8-12тімесячного дитининайчастіше пов'язані з розставанням з близькими людьми, з незнайомим соціальнимоточенням, з новою обстановкою. Дитина, наприклад, може несподівано розплакатися,побачивши незнайому людину і навіть свою власну маму в незнайомому зовнішньому вигляді.Найбільш вираженими страхи бувають між 15 і 18ю місяцями життя, а потім поступовозникають. Швидше за все, страх у цей період відіграє роль пристосувальної реакції,оберігає дитину від неприємностей у незнайомій обстановці.
Протягом першого року життя у дитини формуєтьсяпочуття прихильності. Найбільш сильна прив'язаність виникає у дитини, чиї батькидоброзичливі й уважні до нього, завжди намагаються задовольнити його основні потреби.У цей період починається особистісна соціалізація дитини, відбувається становленняйого самосвідомості. Він впізнає себе у дзеркалі, відгукується на своє ім'я, сампочинає активно користуватися займенником «Я». Потім діти-трьохлітки починаютьпорівнювати себе з іншими людьми, що сприяє формуванню певної самооцінки, з'являєтьсявиражене прагнення відповідати вимогам, які висуваються дорослими людьми. Далі удітей формується почуття гордості, сорому, рівень домагань.
Приблизно в 3-річного віку з'являється і деякапотреба у самостійності. Своє право на незалежну поведінку діти починають активновідстоювати після ініціативної заяви «я-сам», коли хто-небудь з дорослихнамагається їм допомогти в чомусь проти їх волі.
Свої можливості й власні якості особистості дитинапочинає більш-менш усвідомлювати приблизно з півтора року. На третьому році життя,виконуючи будь-яку дію, дитина його описує.
З появою самосвідомості поступово розвиваєтьсяздатність дитини до емпатії — розуміння емоційного стану іншої людини. Після півторароків у дітей можна спостерігати явно виражене прагнення втішити засмученого людини,обійняти, поцілувати його, дати йому іграшку.
У період від півтора до двох років діти починаютьзасвоювати норми поведінки, наприклад, необхідність бути акуратним, слухняним іт.п. При переході з другого на третій рік життя відкривається можливість для формуванняу дитини одного з найбільш корисних ділових якостей — потреби в досягненні успіху.Одним з найбільш ранніх ознак прояву цієї здатності у дітей є приписування дитиноюсвоїх невдач якими-небудь об'єктивних чи суб'єктивних обставин. Має значення і характерпояснення дитиною успіхів і невдач інших людей.
У цілому досягнення дитини до трьох років здаютьсядосить значними. За даними деяких дослідників, до цього віку в дитини можна помітитипрояв внутрішньої емоційної життя, наявність певних рис характеру, здібностей дорізних видів діяльності соціальних потреб у спілкуванні, досягненні успіху, лідирування,а також прояв волі. Однак дитині належить пройти ще величезний життєвий шлях перш,ніж він стане справжньою особистістю.
ІІ етап: раннє дитинство (від 2-х до 5-ти років).
Роки раннього дитинства відмінні кардинальнимизмінами фізичних можливостей дитини і помітним розвитком його рухових, когнітивнихі мовних навичок. У період з 2-х до 6-ти років, у міру того як тіло змінює своїрозміри, пропорції і форми, дитина перестає виглядати немовлям. У порівнянні з доситьшвидким темпом зростання, які спостерігаються у дітей протягом перших півтора роківжиття, для раннього дитинства характерний більш рівний і уповільнений темп, якийзберігається аж до пубертатного стрибка росту. Діти використовують переваги такогорівномірного зростання в ранньому і середньому дитинстві для придбання нових навичок,особливо рухових. Найбільш помітні зміни в цей період зачіпають грубу моторику- здатність здійснювати рухи великої амплітуди, до яких належить біг, стрибки, киданняпредметів. Розвиток тонкої моторики — здатність здійснювати точні рухи малої амплітуди,такі, як лист, користування виделкою і ложкою — відбувається повільніше.
Рухові навички, якими оволодівають діти, — це,як правило, повсякденні дії, такі, як зав'язування шнурків, користування ножицямиабо виконання різних стрибків. Оволодіння цими навичками дозволяє дитині невимушенопересуватися, самому про себе дбати і проявляти свої творчі нахили.
Зворотній зв'язок, яку діти отримують від своїхдосягнень, сприяє підтримці їх мотивації. Цей зв'язок може бути зовнішньої, наприклад,схвальна реакція з боку батьків або однолітків, або внутрішньої і властивої самоїзадачі: діти виявляють, що їхні дії тягнуть за собою природні наслідки.
Створюючи оптимальну навчальну середу, батьки повинніпростежити за тим, щоб у ній не було джерел небезпеки, які могли б завдати дитинішкоду, стати причиною травми або навіть смерті.
Три джерела найбільшої небезпеки для дошкільнят- це автомобілі, предмети, що оточують дітей вдома, і басейни. Необхідно уважностежити за маленькими дітьми під час їх ігор, оскільки вони, захопившись, схильнінехтувати елементарними правилами безпеки.
У дошкільні роки значні зміни відбуваються і вкогнітивному розвитку. У період з 2-х до 6-ти років діти оволодівають символічноюрепрезентацією — здатністю заміщати фізичні об'єкти, людей та події уявними символами.Символи сприяють ускладнення розумових процесів дитини та формуванню у нього різнихпонять, наприклад, він навчаються впорядковувати події в часі.
Незважаючи на ці успіхи дитини, його мислення відрізняєтьсяконкретністю, необоротністю, егоцентризмом і концентрацією. Дошкільнята фокусуютьсвою увагу на стан речей у даний момент, не усвідомлюючи, що предмети і явища можутьзазнавати трансформації.
У продовження усього дошкільного віку діти швидкопоповнюють свій словниковий запас, іноді вивчаючи на день по 2-3 слова, починаютькористуватися все більш складними граматичними конструкціями і все частіше ставитисядо мови як до засобу налагодження соціальних зв'язків.
Існує безліч методів, за допомогою яких батькиполегшують немовлятам завдання оволодіння мовою. Коли батьки розмовляють зі своїмидітьми, вони демонструють їм, як треба висловлювати свої думки і обмінюватися ідеямиc іншими людьми. Вони знайомлять дитину з символами і вчать його тому, як переводитискладний світ в уявлення та слова. Ці концептуальні засоби є для дитини тими підтримуютьконструкціями, які він використовує для створення власних засобів вираження. Задовгодо того, як діти вчаться говорити, вони знайомляться зі своєю культурою і мовою,чутна мова батьків або тих, хто про них піклується. За допомогою мови діти дізнаються,хто вони такі і як вони повинні себе тримати з іншими людьми. Найважливіша категоріяідентифікації для маленької дитини — пол. Мабуть, у мисленні матері вже сформованіпевні уявлення про те, як повинні вести себе дівчатка і хлопчики, вони-то і спонукаютьїї міняти свою поведінку в залежності від статі дитини.
Діти не просто вимовляють слова чи фрази. Вониведуть розмови — з дорослими людьми, з іншими дітьми і навіть самі з собою. Дітичасто переривають свою промову, щоб подивитися, чи слухає їх інша людина і чи розумієвін їх. Діти роблять паузи, по кілька разів повторюють одне й те ж і поправляютьсебе. Вони люблять задавати питання. Все це — звичайні дії по налагодженню комунікації.Діти повинні навчитися керувати розмовою, щоб усунути розбіжності з співрозмовником,уникнути конфлікту і подолати збентеження. Керувати в даному випадку означає вживатислова ввічливості, такі як «дякую», «будь ласка»; проявлятиувагу; вибирати правильну форму звернення, вірні вираження і відповідну тему розмови,а також враховувати статус іншої людини.
Розвивати свої рухові, когнітивні та мовленнєвінавички дітям допомагає гра, яка відбувається у невимушеній атмосфері. Граючи, дітипізнають світ та оволодівають важливими соціальними навичками. Гра може прийматирізні форми, від гри-метушні до гри зі словами. Всі види ігор допомагають дітямосвоїти соціально схвалювані моделі і норми поведінки, навчитися співпереживатиі відрізняти вигадку від реальності. Гра є для дітей чудовою нагодою поекспериментуватиз реальність, значеннями слів і безпосереднім досвідом. Крім того, гра задовольняєбагато потреб дитини — потреба виплеснути енергію, розважитися, наситити свою цікавість,досліджувати навколишній світ і поекспериментувати в безпечній ситуації.
Протягом дошкільного періоду діти все краще починаютьрозуміти себе і те, яке місце належить їм у конкретному соціальному оточенні. Вонидізнаються, чого від них чекають члени їх сім'ї і сусіди, а саме — що означає вестисебе добре чи погано для таких, як вони, хлопчиків та дівчаток. Вони навчаютьсясправлятися зі своїми почуттями соціально схвалюються способами; засвоюють норми,правила і культурні смисли свого суспільства і розвивають свою Я-концепцію, якаможе зберігатися протягом всього життя.
ІІІ етап: середнє дитинство (від 6-ти до 12ти років).
Середнє дитинство — час, коли діти вдосконалюютьсвої рухові здібності і стають більш незалежними. У цей період продовжується стійке,рівномірний фізичний розвиток. Діти не тільки стають вище і додають у вазі, алеці зовнішні зміни супроводжуються органічними змінами. Триває зростання і зміникісток скелета, м'язи стають більшими і сильнішими — відповідно збільшується фізичнасила і витривалість. Все це необхідно для вдосконалення грубої і тонкої моторики.
Дитина молодшого шкільного віку здатний виконуватиконтрольовані, цілеспрямовані руху. До того часу, як дитина вступає в початковушколу, він уже вміє бігати, стрибати і скакати на одній нозі. Статеві відмінностів рухових навичках до початку статевого розвитку більшою мірою зумовлені обставинамижиття та культурними очікуваннями, ніж дійсними фізичними відмінностями.
Тонка моторика, що дозволяє дітям виконувати рукамивсі складні і точні рухи, також зберігається протягом всього середнього дитинства,і цей розвиток починається ще до того, як дитина піде в перший клас. Більшість необхіднихдля письма тонких моторних навичок розвивається на 6-7м році життя дитини.
Важливим фактором фізичного розвитку дитини є здоров'я,тому що здорові діти можу більш активно брати участь в фізичного, розумового тасоціальної діяльності в оточуючому їх світі. Серед основних проблем, пов'язанихзі здоров'ям дітей молодшого шкільного віку, слід назвати надмірна вага, незадовільнуфізичну форму, нещасні випадки і травми.
Оскільки значну частину часу діти проводять у школі,у програмах початкових класів враховується і потреба дітей у русі.
Взагалі вступ дитини до школи знаменує собою нетільки початок переходу пізнавальних процесів на новий рівень розвитку, але й виникненнянових умов для особистісного зростання людини. У цей період часу провідною для дитинистає навчальна діяльність.
Особливістю дітей молодшого шкільного віку, якаріднить їх з дошкільнятами, але ще більше посилюється з надходженням до школи, єбезмежна довіра до дорослих, головним чином, до вчителів, підпорядкування і наслідуванняїх. Діти цього віку повністю визнають авторитет дорослої людини, майже беззастережноприймають його оцінки. Навіть характеризуючи себе як особистість, молодший школярв основному лише повторює те, що говорить про нього дорослий. Це безпосередньо стосуєтьсясамооцінки. На відміну від дошкільнят у молодших школярів вже зустрічаються самооцінкирізних типів: адекватні, завищені і занижені.
У молодшому шкільному віці самостійний контрольдитиною власних дій досягає такого рівня, коли діти вже можуть керувати поведінкоюна основі прийнятого рішення, наміри, довгострокової поставленої мети. Крім того,на базі вже отриманого досвіду навчальної, ігрової і трудової діяльності в дитинискладаються передумови для оформлення мотивації досягнення успіхів. Приблизно між6ю і 11ю роками у дитини виникає уявлення про те, як можна компенсувати недоліксвоїх здібностей за рахунок збільшення прикладених зусиль і навпаки.
Паралельно з мотивацією досягнення успіху і підїї впливом у молодшому шкільному віці вдосконалюється працьовитість і самостійність.Працьовитість виникає як наслідок неодноразово повторюваних успіхів при додаткудостатніх зусиль і отримань дитиною заохочень за це, особливо тоді, коли він проявивнаполегливість у досягненні мети. Самостійність молодших школярів поєднується зїх залежністю від дорослих. При цьому дуже важливо, щоб поєднання самостійностіі залежності було взаємно врівноваженим.
З надходженням дитини в школу відбуваються і змінив його взаєминах з оточуючими людьми, причому досить істотні. Перш за все, значнозбільшується час, що відводиться на спілкування. Змінюються теми спілкування, внього не входять теми, пов'язані з грою. Крім того, у дітей ІІІ-ІV класів відзначаютьсяперші спроби стримування емоцій, безпосередніх імпульсів і бажань. У молодшому шкільномувіці сильніше починає виявлятися їх індивідуальність. Відбувається значне розширеннята поглиблення знань, удосконалюються вміння та навички дитини, у більшості дітейдо ІІІ-ІV класів виявляються як загальні, так і спеціальні здібності до різних видівдіяльності.
Особливе значення для розвитку в цьому віці маєстимулювання і максимальне використання мотивації досягнення в навчальній, ігрової,трудової діяльності дітей.
До кінця молодшого шкільного віку, до ІІІ-ІV класівшколи, підвищене значення для дітей набувають стосунки з однолітками, і тут відкриваютьсядодаткові можливості для активного використання цих взаємин у навчально-виховнихцілях.
ІV етап: підлітковий і юнацький період (від 12тидо 20ти років).
Підлітковий вік називають важким. Дійсно, цьоговіку властива крайня неврівноваженість, різкість, швидка зміна настроїв, він важкийдля оточуючих своєю надзвичайною суперечливістю.
Часто буває важким визначити чіткі межі цього періоду.Звичайно, найбільш надійним показником настання дорослості є емоційна зрілість,а не такі критерії, як половоззрелость, завершення освіти, вступ у шлюб або появадітей.
У підлітковому і юнацькому віці людина намагаєтьсяпристосуватися до соціального тиску та встановити рівновагу між зовнішніми і внутрішнімицінностями. Підростаюче покоління дуже чуйно реагує на навколишнє суспільство — його цінності, економічні та політичні суперечності, неписані правила. Юнаки і дівчатаформують очікування і будують плани з приводу власного майбутнього; ці очікуванняв якійсь мірі залежать від культурної та історичної обстановки, в якій вони живуть.
Період отроцтва-юності збігається з рядом фізіологічнихзмін, в результаті яких тіло дитини перетворюється на тіло дорослої людини. Вікнастання статевої зрілості коливається в досить широких межах. У середньому цейпроцес починається в 11-12 років. Зміни ці відбуваються різко і часто досить раптово,тому підліткам та членам їх сімей доводиться швидко адаптуватися до нового способу,що говорить, що дитинство залишилося позаду.
З фізіологічної точки зору підлітковий вік по швидкостібіологічних змін можна порівняти з фетальним періодом внутрішньоутробного розвитку(з 3го місяця вагітності до пологів) і з двома першими роками життя. Однак на відмінувід немовлят підлітки, спостерігаючи за цим процесом, відчувають прикрості і радості,вони спостерігають за подіями зі змішаним почуттям інтересу, захоплення і жаху.
Біологічними ознаками настання отроцтва є помітнезбільшення швидкості росту, швидкий розвиток репродуктивних органів і поява вториннихстатевих ознак. Деякі зміни зустрічаються у обох статей, але більшість має статевуспецифіку.
Зазвичай змін пубертатного періоду передує збільшенняжирових відкладень в організмі; деякі діти у цей період помітно поправляються. Такожу цей період різко зростає кількість гормонів, що впливають на зростання підлітків.Швидкість розвитку у хлопчиків і дівчаток різна. У середньому у дівчаток стрибокросту та інші біологічні зміни пубертатного періоду відбуваються приблизно на 2роки раніше, ніж у хлопчиків. Але існують дуже великі індивідуальні відмінностіу швидкості розвитку представників однієї статі. Також різні ознаки дозрівання хлопчиківі дівчаток.
У хлопчиків першою ознакою пубертату є прискоренняросту яєчок і калитки. Приблизно через рік після цього спостерігається аналогічнеприскорення зростання пеніса. Між цими двома подіями починають з'являтися волоссяна лобку. Має місце збільшення серця і легенів. У період від 11ті до 16ти роківвідбувається перше виверження, що наступає або при мастурбації, або уві сні (полюції).
У дівчаток першою ознакою статевого дозріваннязазвичай є набухання області сосків. Одночасно відбувається розвиток матки і піхвиразом з помітним збільшенням зовнішніх статевих органів. Менструації (менархе)- ймовірно, найбільш драматичний і символічний ознака зміни статусу дівчинки. Періодпояви місячних коливається між 9,5 і 16,5 року.
У обох статей у пубертатний період відбуваєтьсяобволосіння лобка і пахв і активізація сальних і статевих залоз.
Підлітки приділяють дуже багато уваги своєму тілу.У кожної дитини в період середнього дитинства складаються уявлення про ідеальнузовнішності, і підлітки всіма способами прагнуть наслідувати свого ідеалу. Але якщохлопчики в цьому віці більше стурбовані фізичною силою, то дівчаток більше турбуєнадмірна вага і високий зріст. У результаті багато нормальні і навіть стрункі дівчатанамагаються схуднути. Подібна заклопотаність своєю вагою в екстремальних випадкахможе призвести до порушень харчової поведінки, таким, як анорексія або булімія.
Біологічні зміни, з якими стикаються підлітки,мають безпосереднє відношення до теми зрілої статевої ідентичності, що включає всебе вираз сексуальних потреб і почуттів і прийняття або відкидання статевих ролей.
Статеві ролі і стереотипи починають складатисязадовго до настання юності. Аж до кінця середнього дитинства діти підтримують стосункив основному з групами однолітків з ними статі, причому ці відносини сексуально нейтральні.З досягненням пубертату викликані дозріванням зміни в організмі підлітків пробуджуютьу них новий інтерес до представників протилежної статі, і викликають потребу в інтеграціїсексуальності з іншими аспектами особистості. У юності молоді люди починають вступатиу відносини, в яких секс грає центральну роль.
Розвиток статевого дозрівання і сексуальної поведінки,включаючи мастурбацію і способи прояви сексуальності, у хлопчиків і дівчаток протікаєпо-різному. Дівчатка-підлітки присвячують більше часу фантазій на тему романтичнихвідносин; хлопчики, щоб дати вихід своїм сексуальним імпульсам, частіше використовуютьмастурбацію. Але як мастурбація, так і фантазії на сексуальні теми широко поширенісеред обох статей.
Мастурбація, хоча і є нормою, а не патологією,зазвичай є всього лише тимчасовою заміною статевого акту до моменту вступу в статевийзв'язок. Тут між статями знову-таки є деякі розбіжності. Юнаки вступають у статевівідносини раніше і ставляться до них трохи інакше. Перша зв'язок юнаки частіше завсе відбувається з випадковою партнеркою, і вони отримують більше соціальне схваленняза втрату невинності, ніж дівчата. Юнаки також намагаються повторити свій досвіднезабаром після першої проби, частіше розповідають про свої сексуальні «подвиги»і рідше, ніж дівчата, відчувають провину.
На сексуальну поведінку юнаків і дівчат впливаютьтакі фактори, як психологічна конституція, сімейні відносини, біологічне дозріванняі рівень освіти. Залежно від цих факторів перший статевий контакт відбувається пізнішеабо раніше.
Фізичне перетворення дитини в дорослого вимагаєтакож і розширення можливостей мислення. У підлітковому і юнацькому віці людинапочинає краще усвідомлює сенс абстрактних понять і вчиться ними оперувати. Підліткипочинають розуміти, що у кожної людини повинні бути права і почуття власної гідності.З свідомістю цього в нього загострюється почуття справедливості і сумління.
Психічні особливості підлітка відрізняються відпсихічних особливостей і процесів як дітей, так і дорослих. Характерні риси підлітків- допитливість розуму і жадібне прагнення до пізнання, широта інтересів, що сполучаються,однак, з розкиданістю, відсутністю системи в набутті знань. Свої розумові якостіпідлітки зазвичай спрямовують на ті види діяльності, які їх найбільше цікавлять.
Підлітковий вік характеризується вираженою емоційноюнестійкістю, різкими коливаннями настрою, різкими коливаннями настрою, швидкимипереходами від екзальтації до субдепресивний стан. Бурхливі афективні реакції, особливочасто виникають у відповідь на зауваження про зовнішність підлітка або при спробі«ущемити» його самостійність, часто здаються дорослим неадекватними.
Пік емоційної нестійкості у хлопчиків припадаєна 11-13 років, у дівчаток — на 13-15 років. У старшому підлітковому віці фон настроюстає більш стійким, емоційні реакції — більш диференційованими. Бурхливі афективніспалахи нерідко змінюються підкресленою зовнішнім спокоєм, іронічним ставленнямдо оточуючих. Також для підліткового віку характерно поперемінне прояв полярнихякостей особистості: самовпевненість часто змінюється невпевненістю в собі, потребау спілкуванні — бажанням усамітнитися, розв'язність сусідить з сором'язливістю,а мрійливість і романтичність — з цинізмом. У результаті з підлітками важко і вшколі, і вдома. Але дорослим треба пам'ятати, що самому підлітку ще важче. Підлітковийвік — напружений час становлення особистості, час активної соціалізації, коли йдепроцес входження в доросле життя, засвоєння моральних норм і цінностей, кориснихнавичок і знань, складних соціальних ролей, які доведеться виконувати у майбутньому.
У період отроцтва надзвичайно зростає значеннягруп однолітків. Підлітки шукають підтримки в інших, щоб впоратися зі своїми проблемами,і в основному цими іншими виявляються такі ж підлітки, як і вони самі. Коло ровесниківграє головну роль у розвитку соціальних навичок підлітка. Характерні для тінейджеріврівні відносини допомагають виробленню позитивних реакцій на різні кризові ситуації,з якими стикаються молоді люди. Розвиток соціальної компетентності базується, частково,на здатності підлітка до порівнянь. Ці порівняння дають йому можливість сформуватисвою ідентичність, а також виявити і оцінити характерні риси інших. На підставіцих оцінок підлітки вибирають друзів і визначають своє ставлення до різних групі компаніям, що є частиною оточення однолітків. Крім того, тінейджер користуєтьсясоціальним порівнянням, щоб оцінити свої здібності, форми поведінки, зовнішність,загальне почуття Я при зіставленні з іншими, що має величезне значення, тому щопідліткові необхідно знайти себе на строкатій «арені рівних», що включаєбезліч людей різних типів. У цей час підлітки зосереджують свою увагу на тому, яквони виглядають, і на властивостях особистості, які роблять їх популярними, наприклад,почутті гумору або дружелюбність. Цей процес тягне за собою появу широкого колазнайомств. Цим відносинам бракує інтимності, але це не означає, що підлітки не здатніна тривалі, глибокі відносини. Тінейджери схильні вибирати друзів по спільностіінтересів і занять, рівності відносин, відданості і зобов'язань, вказуючи на зрадуяк на основну причину розриву дружби. У міру поглиблення і зміцнення дружніх відносинпідлітки все частіше звертаються з найрізноманітніших питань до близьких друзів,а не до батьків, хоча з таких питань, як освіта, фінанси і планування кар'єри вонияк і раніше шукають поради у батьків.
У період отроцтва — час значних і часто драматичнихзмін для підлітка — змінюється і сім'я як соціальна система. Одночасно змінюєтьсяі характер можна колінної комунікації.
Сім'я дуже сильно впливає на підлітка, навіть якщоколишні хороші відносини можуть ставати в ряді випадків натягнутими. Конфліктівміж підлітками та їх сім'ями значно менше, ніж прийнято вважати. Більшість конфліктіввиникає за такими пересічним проблем, як робота по дому, зовнішній вигляд і поведінказа столом. Сім'ям важливо розуміти, що якщо вони зможуть зберегти комунікацію іспільні погляди з дітьми протягом отроцтва, вони успішно подолають труднощі цьогоперіоду.
Протягом отроцтва батьки як і раніше впливаютьне тільки на думку підлітків, але і на поведінку, хоча вплив матерів і батьків дещорізниться. Батьки схильні заохочувати інтелектуальний розвиток дитини і часто включаютьсядо вирішення проблем і сімейні дискусії. Взаємодія підлітків і матерів набагатоскладніше. Вони стикаються в таких областях, як домашні обов'язки, навчання, дисципліна,дозвілля. Все це може стати причиною більшої конфліктності, однак створює і великув порівнянні з батьками емоційну близькості. Великий вплив на підлітків роблятьтакож стилі батьківської поведінки, динаміка сімей та сімейних союзи. Хоча союзиміж окремими членами сім'ї природні і нешкідливі, важливо, щоб батьки виступалиєдиним фронтом і дотримувалися чітку межу між собою і дітьми, в іншому випадку цеможе спричинити за собою проблеми і для тих, і для інших.
У підлітковому віці завершується формування складноїсистеми соціальних установок. Також в обох статей можна виявити акцентуації характерів.У цьому ж віці присутній і виражена полоролевая диференціація, тобто розвиненістьформ жіночого і чоловічого поведінки у юнаків та дівчат. Вони знають, як себе вестив тих чи інших ситуаціях, їх рольова поведінка є досить гнучким. Підлітковий період- пора першого кохання, виникнення інтимних емоційних відносин між юнаками і дівчатамиформує особистісні якості вірності, прихильності, особистої відповідальності задолю близької людини.
Процес формування особистості триває і за межамишколи, до закінчення якої більшість підлітків вже робить свій професійний вибір.Проте багато з того, що людина як особистість набуває в шкільні роки, залишаєтьсяз ним на все життя і значною мірою визначає її долю.
Хоча основними в період юності є фізичне дозріванняі адаптація до сексуальності, в цей період відбуваються також і важливі зміни вмисленні та поведінці. У підлітків з'являється абстрактне мислення, зростає здатністьпланувати і передбачати. Підлітки набувають схильність до самоаналізу і самокритики,що призводить до появи у них нової форми егоцентризму. Крім того, підлітки здатнірозмірковувати на високому моральному рівні, можуть розглядати свою поведінку уминулому, інтегрувати його з реальністю і подумки переноситися у власне майбутнє.
Щоб задовольняти новим вимогам дорослого життя,підліткам доводиться використовувати все, нього він навчився за все своє минулежиття. Зокрема, підлітку доводиться засвоювати дорослі ролі. Це досить складно,тому що доводиться перебудовувати свої відносини з батьками, однолітками, і ця перебудоване завжди відбувається гладко.
V етап: рання зрілість (від 20-ти до 40 років).
Рання зрілість — це той період, коли ми здатнідосягти піку фізичної діяльності. Після 30ти років фізичні можливості людини починаютьповільно, але помітно йти на спад, хоча до 40 років рівень фізичних можливостейдорослих продовжують залишатися надзвичайно високим.
Фізичний розвиток у ранній зрілості зазвичай тягнеза собою більш зрілі форми сексуальної поведінки і сексуальних відносин, ніж у юності.Крім цього, в цей період репродуктивність обох статей перебуває на піку свого розвитку.
Когнітивний розвиток, за даними досліджень, незакінчується разом з юністю, хоча немає цілковитої згоди у питанні про те, які здібностідорослих змінюються і яким чином. Розвиток діалектичного мислення, відповідальностіі обов'язковості, гнучке використання інтелекту і розвиваються смислові системи- тільки деякі з описаних когнітивних досягнень, характерних для ранньої зрілості.
Розвиток дорослої людини можна описати в контекстітрьох самостійних систем, які співвідносяться з різними аспектами його Я. Вони включаютьрозвиток особистого Я, Я як члена сім'ї (доросла дитина, чоловік (дружина) або батько)і Я як працівника. Всі ці системи взаємопов'язані і зазнають зміни як під впливомрізних подій і обставин, так і в результаті взаємодії з більш широким соціальнимоточенням.
Згідно Еріксону, найважливіше завдання, встає передлюдиною в юності і ранньої зрілості — встановлення своєї ідентичності в близькихвідносинах з іншими людьми та трудової діяльності. Формування ідентичності — безперервнийпроцес. Дорослі повинні структурувати і переструктурувати свою особисту, професійнуі сімейну ідентичності тісно пов'язаний розвиток близькості з друзями і, в кінцевомупідсумку, з чоловіком або з дружиною. Близькість є вирішальним чинником у встановленніприносять задоволення любовних відносин. Ті, хто нездатний сформувати близькі відносинив період ранньої зрілості, можуть відчувати чималі труднощі в соціальній адаптаціїі страждати від почуття самотності, пригніченості й підозрілості. Важливим контекстомрозвитку дорослих є сім'ї. Хоча родина зазвичай вважається володінням жінки, чоловікитеж вважають свої сімейні ролі важливими щодо формування своєї ідентичності та забезпеченняемоційного єдності. Робота може визначати наш соціальний статус, рівень доходів,престиж, розпорядок дня, наші соціальні контакти і можливості особистого розвитку.Для людини робота означає або просто спосіб заробляння грошей, або щось більше,що допомагає розвиватися. Велике значення в цьому випадку відіграють дружні стосункиз колегами.
Більшість дорослих, будь вони перебувають у шлюбіабо що обрали холосту життя, прагнуть до близьких стосунків з іншою людиною. Близькість- невід'ємна частина стійкою, що приносить задоволення емоційного зв'язку, є основоюлюбові. Згідно з 3-компонентної теорії любові Стернберга, любов має 3 складові:
1. Інтимність, почуття близькості, яке виявляєтьсяв любовних відносинах. Близькість має декілька різних проявів. Нам хочеться зробитижиття улюблених краще, ми щиро їм симпатизуємо і знаходимося на верху блаженства,коли вони поруч. Ми розраховуємо, що вони підтримають нас у важку хвилину, і намагаємосяпоказати їм, що готові зробити те ж саме. У нас спільні інтереси і заняття, ми ділимосяз ними своїми речами, думками і почуттями.
2. Пристрасть — відноситься до таких видів порушення,які призводять до фізичного потягу і сексуальної поведінки у стосунках. Статевіпотреби тут дуже важливі, але не є єдиним видом наявних мотиваційних потреб. Інодіблизькість викликає пристрасть, а в інших випадках пристрасть передує близькості;іноді пристрасть не супроводжується близькістю, а близькість — пристрастю.
3. Рішення / зобов'язання — ця складова має короткочаснийі довгостроковий аспекти. Короткочасний аспект відбивається в рішенні про те, щоконкретна людина кохає іншого; довготривалий аспект — у зобов'язанні зберігати цюлюбов.Вид любви Компонент Интимность Страсть Решение/обязательство Симпатия  +  -  - Страстная любовь  -  +  - Придуманная любовь  -  -  + Романтическая любовь +  +  - Любовь-товарищество +  -  + Слепая любовь  -  +  + Совершенная любовь +  +  +
Близькість може руйнуватися негативними почуттями,особливо гнівом і роздратуванням. Крім того, близькості заважає страх бути відкинутим,відсутність щирості, випадковий секс, придумана любовна гра і садистичні правдивість.
Процес утворення пари — звичайне явище у життідорослої людини, який часто закінчується вступом у шлюб. Вибір шлюбного партнераможе бути обумовлений різними причинами: потягом до батьків протилежної статі, потягомдо кого-то, чиї якості доповнюють власні якості людини. Само собою, що самим бажанимє той вибір, в основі якого ляже ретельний аналіз переваг та недоліків потенційногочоловіка, вироблений у процесі залицяння.
Парам, початківцям спільне життя після весілля,доводиться вирішувати завдання визначення своїх ролей, не покладаючись при цьомуна соціальні установки. Молодята повинні пристосуватися до своїх різних потреб внезалежності і єдності, розумно розподілити між собою домашні обов'язки, навчитисяповажати індивідуальність один одного і виходити з конфліктних ситуацій
Якщо ж люди просто вирішили жити разом, співжиттяможе бути, а може не бути схожим на шлюбні відносини — в залежності від конкретноїпари. У принципі, неоформлене в установленому порядку спільне життя породжує проблеми,подібні до тих, які виникають у молодят плюс осуд з боку суспільства.
Але є і люди, що вибирають самотній спосіб життя,прагнучи до більшої автономії і свободи. Ті ж, хто залишається один після припиненнятривалих близьких відносин, розлучення або смерть чоловіка (дружини), часто відчуваютьемоційне потрясіння і довго не можуть оговтатися.
У ранній зрілості багато людей стають батьками.Батьківство вимагає нових ролей та обов'язків з боку подружжя, покладає на них відповідальністьі наділяє новим соціальним статусом. На відміну від подружніх відносин, людина найчастішепродовжує виконувати роль і обов'язки батьків навіть тоді, коли обставини життязмінюються.
Поява дитини стає причиною багатьох стресів і труднощів.Часто після народження дитини в сім'ях починаються конфлікти та суперечки. Крімтого, задоволення запитів зростаючих дітей може стати для батьків важким завданням.Особливо важко доводиться батькам, які виховують дітей самі. Багато батьки-одинакивідчувають ті ж труднощі, що й матері-одиначки. Батькам-одинакам буває важко зберегтиколо своїх друзів і отримати емоційну підтримку. Це є для них ще більшою стресовоюситуацією.
Професійний цикл людини починається з набуття життєвогодосвіду, що веде до вибору професії, триває весь час, протягом якого людина займаєтьсяобраним справою і припиняється з виходом на пенсію. Цей цикл може супроводжуватисянизкою позитивних і негативних подій, що впливають професійну кар'єру людини. Навибір людиною професійної кар'єри впливає безліч різних чинників; цей процес починаєтьсяще в дитинстві. Для успішного входження в професію необхідно, щоб людина змоглаперетворити свої ідеалістичні мрії в реалістичні цілі. Дуже важлива тут роль наставника,який допомагає молодим працівникам у придбанні майстерності та впевненості в собі.Після того, як працівники адаптуються в своєму професійному середовищі, вони вступаюв період збереження досягнутого, протягом якого займають міцне професійне становище,а іноді роблять кар'єру.
Однією з головних проблем ранньої зрілості є успішнепоєднання роботи та сімейних обов'язків, що вдається не кожному. Ті ж, кому це вдається,досягає більшої гармонії на шляху особистісного розвитку
VІ етап: середня зрілість (від 40 до 60ти років).
Тривалість цього етапу може змінюватися в залежностівід того, як конкретна людина реагує на різноманітні соціальні, фізичні та психологічніознаки його настання. Середина життя — це той час, коли люди критично оцінюють тааналізують своє життя.
Найбільш очевидні зміни, пов'язані з настаннямсереднього віку — це зміни фізичні. Саме в середньому віці люди одержують недвозначнінагадування про те, що їхнє тіло старіє.
Функціонування організму, інтелекту й особистостів середньому віці поєднує в собі елементи постійності і змін. Фізичні здібностілюдини досягають у своєму розвитку плато, з'являються перші ознаки старіння. Окреміфізичні функції починають погіршуватися (наприклад, гострота слуху і зору знижується),хоча це відбувається не дуже помітно. У середньому віці починають відбуватися зміниструктури і функцій внутрішніх органів і систем організму. Сповільнюється функціонуваннянервової системи, особливо після 50ти років. Скелет втрачає колишню гнучкість ікілька стискається. Шкіра і м'язи починають втрачати еластичність, відмічаєтьсятенденція до накопичення підшкірного жиру.
Найбільш драматичним морфо-функціональним зміноюдля жінок є менопауза — подія, як правило, що несе за собою фізичні та психологічнінаслідки. Менопауза знаменує собою закінчення дітородного періоду життя жінки. Воназазвичай наступає у віці від 48 до 51го року. При цьому відбуваються певні фізичніта емоційні зміни. Іноді, щоб послабити небажані наслідки менопаузи, вдаються дозамісної гормональної терапії.
В організмі чоловіків зміни відбуваються більшплавно. Тут також спостерігається ряд фізичних і психологічних змін.
Як правило, зміни в організмі людини середньоговіку відбиваються і на його сексуальної активності. І чоловіки, і жінки в цьомувіці проявляють меншу сексуальну активність. Багато людей цього віку змінюють своєуявлення про сексуальність. Обійми, тримання за руку, дотики і погладжування маютьтепер набувають для них важливіше значення, ніж безпосередньо статевий акт.
Середній вік — це період, коли людину починаютьпо-справжньому турбувати різні хвороби. І чоловіки, і жінки середніх років частіше,ніж люди більш молодого віку, страждають від серцево-судинних захворювань, раку,діабету і хвороб органів дихання. Проблеми зі здоров'ям приймають особливо гострийхарактер у тих, хто курить, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотики. Крімтого, на фізичний стан організму впливають стресові ситуації, хоча багато чого залежитьвід ставлення до них самої людини.
Середній вік відрізняється також і низкою зміну пізнавальній діяльності. Деякі дослідники поділяють інтелект на дві групи: текучий,що досягає піку свого розвитку в період юності, а потім поступово знижується, ікристалізований, який з віком підвищується.
При розгляді подій зрілості більшість теорій звертаютьсядо зміни ролей, переломним віх і завданням розвитку. Для середньої зрілості характернісвої завдання, вираз яких по-різному для чоловіків і жінок.
Чоловіки схильні реагувати на досягнення серединижиття індивідуально, але все-таки в рамках якоїсь загальної схеми. Більшість чоловіківвідчували зобов'язання як по відношенню до сім'ї, так і по відношенню до роботи.Більша частина чоловіків до цього віку вже виробила звичний спосіб життя, який допомагавїм справлятися зі своїми турботами і проблемами. Багато чоловіків стикалися з однаковимипроблемами: турбота про старіючих і залежних батьків, складнощі з дітьми-підлітками,звикання до обмежень, визнання своєї фізичної уразливості.
Жінки традиційно більшою мірою визначають себев рамках сімейного циклу, ніж виходячи з свого становища в професійному циклі. Крімтого, жінки сильніше, ніж чоловіки, реагують на старіння.
На всьому протязі середнього віку для представниківобох статей особливе значення набуває зв'язок між людьми, ключовими елементами вякій є відносини в родині і з друзями. Люди середнього віку грають роль сполучноїланки між молодшим і старшим поколінням. У середньому віці також відбувається перевизначенняу відносинах між батьками та дітьми. Не викликає сумнівів, що процес відпусканнядітей у доросле життя є для батьків періодом переходу в новий стан. У батьків, особливоу матерів, з'являється більше вільного часу. Але після того, як батьки відпустятьвід себе свого найменшого дитини, вони повинні перейти на інші ролі та інтереси,тому що дорослі діти відчувають необхідність віддалитися, принаймні, на час, відбатьків, перш ніж вони будуть в змозі більш реалістично дивитися на своїх батьків.
Крім того, ставлення дорослих доньок до батьківвідрізняється від ставлення дорослих синів. Дочки значно частіше, ніж сини, доглядаютьза своїми батьками.
Багато людей середнього віку виявляються в додатковійролі бабусь і дідусів. Для більшості з них виконання цієї ролі є діяльністю, щоприносить глибоке задоволення.
В середині життя, коли істотно змінюється характерсімейних відносин, чимало людей більше покладається на друзів, ніж на членів сім'ї.З юності і до кінця середнього віку люди схильні при виборі друзів користуватисяприблизно одними й тими ж критеріями. На цьому етапі люди більше цінують індивідуальні,неповторні сторони особистості своїх друзів.
Людям середнього віку часто доводиться налагоджуватижиття у сім'ях,
перебувають у перехідному стані, який є результатомрозлучення і повторного шлюбу. Сім'ї з дітьми від попереднього шлюбу вимагають івід дітей, і від дорослих серйозних кроків на зустріч один одному.
Середній вік є також періодом професійної наступностіі змін. Багато людей в середині життя оцінюють свою професійну кар'єру, щоб побачити,чого їм вдалося досягти і чи слід їм змінити свої цілі. Часто така переоцінка призводитьдо змін у кар'єрі. Іноді люди в цьому віці втрачають роботу, що призводить до сильнихстресів.
VІІ період: пізня зрілість (60 років і старше).
Пізня зрілість по праву займає важливе місце вжитті людини. З періодом старості пов'язані багато стереотипів і спотворені уявлення,як позитивні, так і негативні. «Старики» — це не однорідна група. Їх можнарозділити на кілька підгруп.
1. Передстаречому період: 60-69 років. Це десятиліттязнаменує собою важливий перехідний період. Перейшовши 60-річний рубіж, багато людейповинні почати пристосовуватися до нової рольової структурі, намагаючись справитисяз втратами і скористатися вигодами цього десятиліття. У цьому віці часто скорочуютьсядоходи, а друзів і колег стає все менше. Фізична сила в цьому віці дещо спадає,і для осіб, які працюють на виробництві, це може виявитися серйозною проблемою.Однак і серед переступили 60-річний рубіж є люди, які можуть похвалитися надлишкоменергії.
2. Старечий період: 70-79 років. На це етапі старостівідбуваються великі зміни, ніж за попередні два десятиліття. Після 70-ти років багатостикаються із втратами та хворобами; вмирають все більше друзів і рідних. Крім цього,багатьом людям у цьому віці доводиться стикатися і з зменшенням своєї участі у формальнихорганізаціях. У цей час проблеми зі здоров'ям від їм все більше клопоту. І у чоловіків,і у жінок часто спостерігається зниження сексуальної активності. У багатьох випадкахце відбувається в результаті втрати сексуального партнера. Але незважаючи на перенесенівтрати, далеко не всі люди цього віку стають безпорадними інвалідами.
3. Піздньостаречий період: 80-89 років. Більшості80-тилетних людей стає важче, ніж раніше, пристосовуватися до навколишнього світуі взаємодіяти з ним. Багатьом з них потрібні більш прості умови життя, з мінімумомпобутових проблем, що поєднують можливість самоти і вплив зовнішніх стимулів. Уцьому віці більшість людей не в змозі підтримувати соціальні та культурні контактибез сторонньої допомоги. Багато хто, хоча і не всі, 85-тирічні люди відрізняютьсяслабким здоров'ям.
4. Дряхлість: 90-99 років. Про цю групу наука маєнайменшою кількістю даних. Незважаючи на те, що проблеми зі здоров'ям усе поглиблюються,90-річні знаходять собі нові заняття, що дозволяють їм використовувати свої можливостінайкращим чином.
Проблеми та можливості у всіх перерахованих вищегруп свої. Але є й загальні сторони, наприклад, фізичні аспекти.
Старіння — процес універсальний і неминучий. Йомупіддаються всі тілесні органи і системи організму, навіть при оптимальних генетичнихі середовищних умовах. Протягом пізньої зрілості організм зазнає низку змін. Зокрема,ці зміни стосуються зовнішність людини, його органи чуття, м'язи, кістки і рухливість,а також внутрішні органи.
Сивина, в'яне шкіра, зміна постави та поглибленнязморшок — зрадницькі ознаки процесу старіння. Шкіра стає менш еластичною, більшзморшкуватою, сухий і тонкою. Перш зморшки формувалися конкретними м'язами. У старостівони викликаються також втратою підшкірної жирової тканини. Можливо і збільшеннякількості бородавок на тілі, обличчі і шкірі голови, виникнення крихітних синціві пігментних плям. Деякі з цих змін зовнішності — результат нормального процесустаріння, тоді як інші мають явно генетичну природу.
Почуття людини зазвичай слабшають в міру його старіння.Дуже поширене явище — погіршення слуху, особливо у чоловіків. Також у літніх частознижується гострота зору і нюху. Смакові відчуття ж майже не змінюються.
У процесі старіння відбувається зниження м'язовоїмаси, що може призвести до зниження ваги. Кістки стають порожніми, крихкими і неміцними;в старечому віці зростає ймовірність переломів. Робота м'язів сповільнюється. Кровоноснісудини втрачають свою еластичність. У результаті можуть виникнути різні захворювання.
Проблеми зі здоров'ям, що виникають у старості,часто носять хронічний характер. Найчастіше у людей похилого віку зустрічаєтьсяартрит, захворювання серцево-судинної системи, гіпертонія. Нові проблеми зі здоров'ямв значній мірі відображають зниження здатності організму справлятися зі стресом,включаючи стрес, пов'язаний з хворобою. Іноді слабке здоров'я в старості може бутинаслідком убогого або неправильного харчування, тому людям цього віку потрібно узгодженадієта.
Багато людей схильні вважати, що розум людей похилоговіку слабшає. Це не завжди так. Більшість розумових навичок старінням не зачіпається,хоча може зменшуватися швидкість виконання розумових і фізичних операцій. Але подібнізміни можна віднести на рахунок погіршення здоров'я, соціальної ізоляції, бракуосвіти, слабкості мотивації. Крім того, в старості спостерігаються деякі погіршеннявторинної пам'яті, особливо в частині запам'ятовування нової інформації. Процесинавчання, сенсорна, первинна і пам'ять на віддалені події в старості не зачіпається.Що ж стосується старечого недоумства, то воно часто викликається хворобами, такими,як хвороба Альцгеймера або ін органічними ураженнями мозку.
Крім фізичних змін, в старості відбуваються і психосоціальнізміни. Старість, як і попередні стадії життя, складається з послідовних змін статусу,включаючи власне настання старості, вихід на пенсію і часто — вдівство. Старечінемочі і проблеми, пов'язані з організацією життєвого середовища, лягають важкимпсихологічним тягарем на багатьох людей похилого віку. Літнім людям доводиться змінюватисвою Я-концепцію у міру того, як вони втрачають колишню автономію і стають більшзалежними від інших у задоволенні своїх повсякденних потреб. Одні пристосовуютьсядо цього легко, інші не можуть пристосуватися. Оцінка людиною свого фізичного станучасто є показником його психологічного благополуччя. Старіючи, люди починають виходитиз того, скільки їм залишилося жити. Одна з центральних завдань розвитку в похиломувіці пов'язана з тим, що до кінця життя люди повинні відмовитися від старих зв'язківі поступитися місцем іншим. Люди похилого віку також відчувають потребу проводитибагато часу в роздумах про те, як пройшла їхнє життя, і в спробах оцінити те, щовони залишать після себе людям.
Старіння може по-різному позначатися на чоловікахі жінках. Чоловіки зазвичай стають більш пасивними і дозволяють собі проявляти рисихарактеру, більш властиві жінкам, у той час як літні жінки стають більш агресивними,практичними і владними. Але індивідуальна реакція на старіння може визначати якступінь подальшого пристосування до нього, так і особливості розвитку особистостів похилому віці.
Значною зміною статусу в пізньої зрілості є видаленнявід справ. Реакція на вихід у відставку або на пенсію залежить від таких факторів,як бажання залишити роботу, здоров'я, фінансове становище і ставлення колег. Пристосуваннядо виходу на пенсію часто проходить легше, якщо людина планував свій догляд.
Зміни статусу також на сімейних та особистих відносинах,коли старі звикають до припинення виховної діяльності в сім'ї, до ролей дідусів(бабусь), прадідусів (прабабусь), до здійснення догляду за хворим чоловіком (дружиною).Такі події, як втрата чоловіка (дружини) і близьких людей у ​​старості можуть викликати сильний стрес. Багато літніх людей, залишившисьна самоті, страждають від цього самотності і нав'язаної їм долею незалежності.
Смерть — останнє критичне подія в житті людини.На фізіологічному рівні смерть являє собою незворотне припинення всіх життєвих функцій.На психологічному рівні вона має особисту значимість і особисте значення для самоговмираючого і для його рідних і близьких. Померти — значить, припинити відчувати,залишити улюблених людей, залишити незакінчені справи і піти в невідоме.
Згідно психоаналітичним дослідженням, для людейнормально боятися смерті. У цілому смерті менше всього бояться люди похилого вікуі люди, що мають мету в житті. Дожили до похилого віку лякає не стільки смерть,скільки можливість тривалого й болісного вмирання.
Розділ 2. Роль сім'ї у становленніособистості2.1 Фактори, що впливають на розвитокособистості
Термін «розвиток» вказує на зміни, якіз часом відбуваються в будові тіла, мисленні або поведінці людини в результаті біологічнихпроцесів в організмі і впливу навколишнього середовища.
Всі живі організми розвиваються відповідно до їхгенетичним кодом, чи планом. Психологи, кажучи про процес розвитку у зв'язку з генетичнимпланом, користуються терміном «дозрівання». Процес дозрівання складаєтьсяз послідовності запрограмованих змін не тільки зовнішнього вигляду організму, алеі його складності, інтеграції, організації та функції. Неправильне харчування абохвороба можуть уповільнити дозрівання, але це не означає, що правильне харчування,гарне здоров'я і навіть спеціальна стимуляція і навчання мають його прискорити.
Дозрівання органів тіла і моторних здібностей йдез різною швидкістю. Кожен орган або здатність зазвичай має свою точку оптимальноїзрілості. Термін «зростання», як правило, означає збільшення розміру,функціональних можливостей або складнощів до такої точки. Термін «старіння»відноситься до біологічних змін, що відбуваються після проходження точки оптимальноїзрілості. При цьому процеси старіння не обов'язково передбачають спад активностіабо зношування організму. Так само, як старіння підвищує якість деяких вин, вономоже підвищувати людську розсудливість і проникливість. Крім того, слід зауважити,що старіння деяких тканин організму починається вже в підлітковому віці і навітьу дитинстві.
Кожна мить ми піддаємося впливу навколишнього середовища.Світло, звук, тепло, їжа і багато чого іншого може служити задоволенню основнихбіологічних і психологічних потреб, заподіювати серйозну шкоду, привертати увагуабо ставати компонентами навчання. Деякі впливи середовища носять тимчасовий характер.Однак багато інших середовищні впливи можуть бути постійними. Середовищні впливиможуть затримувати або стимулювати ріст організму, породжувати стійку тривогу абосприяти формуванню складних навичок.
Соціалізація — це загальний процес, завдяки якомулюдина стає членом соціальної групи: родини, громади, роду. Соціалізація включаєзасвоєння всіх установок, думок, звичаїв, життєвих цінностей, ролей та очікуваньконкретної соціальної групи. Цей процес триває все життя, допомагаючи людям знайтидушевний комфорт і відчувати себе повноправними членами суспільства або якоїсь культурноїгрупи всередині цього суспільства.
 2.2 Сім'я як основний чинник, що впливаєна становлення особистості
Серед різних соціальних факторів, що впливаютьна становлення особистості, одним з найважливіших є сім'я. Традиційно родина — головнийінститут виховання. Те, що людина набуває в сім'ї, він зберігає протягом усьогоподальшого життя. Важливість сім'ї обумовлена ​​тим,що в ній людина знаходиться протягом значної частини свого життя. У сім'ї закладаютьсяоснови особистості.
У процесі близьких стосунків з матір'ю, батьком,братами, сестрами, дідусями, бабусями та іншими родичами у дитини з перших днівжиття починає формуватися структура особистості.
У сім'ї формується особистість не тільки дитини,але і його батьків. Виховання дітей збагачує особистість дорослої людини, посилюєйого соціальний досвід. Найчастіше це відбувається у батьків несвідомо, але останнімчасом стали зустрічатися молоді батьки, свідомо виховують також і себе. На жаль,ця позиція батьків не стала популярною, не дивлячись на те, що вона заслуговує найпильнішоїуваги.
У житті кожної людини батьки відіграють великуі відповідальну роль. Вони дають дитині нові зразки поведінки, з їх допомогою вінпізнає навколишній світ, їм він наслідує у всіх своїх діях. Ця тенденція дедалібільше посилюється завдяки позитивним емоційним зв'язкам дитини з батьками і йогопрагненням бути схожим на матір і батька. Коли батьки усвідомлюють цю закономірністьі розуміють, що від них багато в чому залежить формування особистості дитини, товони ведуть себе так, що всі їхні вчинки та поведінку в цілому сприяють формуваннюу дитини тих якостей і такого розуміння людських цінностей, які вони хочуть йомупередати. Такий процес виховання можна вважати цілком свідомим, тому що постійнийконтроль за своєю поведінкою, за ставленням до інших людей, увага до організаціїсімейного життя дозволяє виховувати дітей у найбільш сприятливих умовах, що сприяютьїх всебічному і гармонійному розвитку.
Сім'я впливає на особистість дорослих не тількиу зв'язку з вихованням дітей. Велику роль відіграють в сім'ї взаємини між представникамирізних поколінь, а також у межах одного і того ж покоління (подружжям, братами,сестрами, дідусями, бабусями). Сім'я як мала соціальна група впливає на своїх членів.Одночасно кожен з них своїми особистими якостями, своєю поведінкою впливає на життясім'ї. Окремі члени цієї малої групи можуть сприяти формуванню духовних цінностейїї членів, впливати на цілі і життєві установки всієї родини.
Всі етапи розвитку вимагають від людини адаптаціїдо нових соціальних умов, що допомагає індивіду збагачуватися новим досвідом, ставатисоціально більш зрілим. Багато етапи розвитку сім'ї можна передбачати і навіть підготуватисядо них. Проте в житті бувають такі ситуації, які не піддаються передбаченню, томущо виникають миттєво, як би стихійно, наприклад, важка хвороба когось з членів сім'ї,народження хворої дитини, смерть близької людини, неприємності на роботі і т.п.Подібні явища також вимагають від членів сім'ї адаптації, тому що їм доводитьсявишукувати нові методи взаємин. Подолання кризової ситуації найчастіше підсилюєзгуртованість людей. Проте буває, що така ситуація стає поворотним пунктом у життісім'ї, призводить до її розпаду, дезорганізує її життя.
Сім'я має величезне значення для розвитку особистості.Діти, позбавлені можливості безпосередньо і постійно брати участь в житті малоїгрупи, що складається з рідних і близьких їм людей, багато втрачають. Особливо цепомітно у маленьких дітей, що живуть поза сім'єю — у дитбудинках та інших установахцього типу. Розвиток особистості цих дітей нерідко протікає іншим шляхом, ніж удітей, які виховуються в сім'ї. Розумове і соціальний розвиток цих дітей часом запізнюється,а емоційне — загальмовується. Те ж саме може відбуватися з дорослою людиною, томущо недолік постійних особистих контактів є суттю самотності, стає джерелом багатьохнегативних явищ і служить причиною серйозних особистісних порушень.
Відомо, що на поведінку багатьох людей впливаєприсутність інших осіб. Багато індивіди ведуть себе в присутності інших людей інакше,ніж тоді, коли залишаються одні. Причому якщо людина відчуває доброзичливе, добреставлення присутніх, то у нього найчастіше з'являється певний стимул до таких дій,які викличуть схвалення оточуючих його людей і допоможуть йому стати в кращому світлі.Якщо ж людина відчуває недоброзичливе ставлення, то в нього з'являється опір, щовиявляється самими різними способами. Добре вихована людина долає цей протест усвідомленимзусиллям.
У малій групі, де панують дружні взаємини, колективробить досить сильний вплив на індивіда. Це особливо проявляється у формуванні духовнихцінностей, норм і зразків поведінки, стилю взаємин між людьми. Завдяки своїм особливостямсім'я як мала група створює своїм членам такі умови для емоційних потреб, які, допомагаючилюдині відчувати свою приналежність до суспільства, підсилюють відчуття його безпекиі спокою, викликають бажання надавати допомогу і підтримку іншим людям.
Сім'я має свою структуру, визначену соціальнимиролями її членів: чоловіка і дружини, батька і матері, сина і дочки, сестри і брата,дідуся і бабусі. На основі цих ролей складаються міжособистісні відносини в родині.Ступінь участі людини в житті сім'ї може бути найрізноманітнішою, і залежно відцього сім'я може робити на людину більше чи менший вплив.
Сім'я відіграє колосальну роль в житті та діяльностісуспільства. Функції сім'ї можна розглядати як з позиції реалізації цілей суспільства,так і з позиції виконання своїх обов'язків по відношенню до суспільства. Сім'я якмікроструктура задовольняє важливі соціальні потреби і виконує важливі соціальніфункції.
Завдяки своєї репродуктивної функції сім'я є джереломпродовження людського життя. Це та соціальна група, яка спочатку формує особистістьлюдини. Сім'я сприяє збільшенню творчих і продуктивних сил суспільства. Сім'я вводитьв суспільство його нових членів, передаючи їм мову, звичаї і звичаї, основні зразкиповедінки, обов'язкові в даному суспільстві, вводить людину у світ духовних цінностейсуспільства, контролює поведінку своїх членів. Соціальні функції сім'ї виявляютьсяне тільки у відношенні дітей, а й стосовно подружжя, тому що життя в шлюбі є процесом,що грає велику роль в житті суспільства. Одна з найголовніших функцій сім'ї — створенняумов для розвитку особистості всіх своїх членів. Сім'я задовольняє різні потребилюдини. У шлюбі чоловік і дружина знаходять щастя інтимного спілкування. Народженнядітей викликає радість не тільки від свідомості продовження свого роду, але і даєможливість впевненіше дивитися в майбутнє. У сім'ї люди піклуються один про одного.Також в сім'ї задовольняються різноманітні потреби людини. У подружнього життя людининайбільш яскраво проявляється почуття любові і взаєморозуміння, визнання, повагу,відчуття безпеки. Проте задоволення своїх потреб пов'язано з виконанням певних функційсім'ї.
На жаль, сім'ї не завжди виконують свої функції.У таких випадках виникає проблема асоціальної ролі сім'ї. Не виконують своїх функційсім'ї, які не в змозі забезпечити своїм членам безпеку, необхідні умови побуту івзаємодопомога, якщо в сім'ї неправильно піднесені деякі цінності. Крім того, колисім'я виховує емоційно незрілих людей з ослабленим почуттям небезпеки, з людськимиякостями, далекими від суспільних норм, вона завдає шкоди своєму народу.
Розглядаючи роль сім'ї в житті кожної людини, необхіднотакож відзначити її психологічну функцію, тому що саме в сім'ї формуються всі тіякості особистості, які становлять цінність для суспільства.
Кожна людина протягом свого життя, як правило,є членом двох сімей: батьківської, з якої він походить, і родини, яку він створюєсам. На життя в сім'ї батьків припадають періоди приблизно до юнацького віку. Уперіод змужніння людина поступово набуває самостійності. Чим далі, тим більше життєвого,професійного і соціального досвіду накопичує людина, і все більшу роль для ньогопочинає відігравати сім'я.
Для розвитку сім'ї дуже важливим етапом є вступчоловіки і жінки в подружній союз. Народження первістка відкриває батьківський етап,а після здобуття дітьми самостійності можна говорити про фазу вторинної подружньогожиття. Окремим періодам у житті родини відповідають різні відрізки часу і різніпотреби. Визначення тривалості окремих періодів життя сім'ї не може через різнихтермінів вступу партнерів у шлюб. У зв'язку з цим буває досить складно пов'язатирозвиток сім'ї з періодами розвитку особистості, проте узгодження насіннєвого іжиттєвого циклів необхідно.
З точки зору соціальної психології подружжя — особливагрупа, що складається з двох осіб протилежної статі. Це дві особистості, дві індивідуальності,які вирішили разом провести своє подальше життя. Подружжя взаємно задовольняютьемоційні, соціальні, інтимні потреби, допомагають один одному в реалізації особистихцілей, разом прагнуть поліпшити матеріальні умови свого життя, спільно створюютьекономічну базу сім'ї. Основи сім'ї формуються соціальними позиціями подружжя повідношенню один до одного. Провідна роль в сім'ї зазвичай належить тому чоловікові,який має більший вплив, вміє приймати рішення при виникненні проблем у процесі спільногожиття. Зазвичай це чоловік, але в наші дні спостерігається як зсув верховенствав сім'ї у бік жінки, так і рівноправність подружжя. Само собою, що при визначеннісімейних позицій велику роль грають культурні традиції, а також особистісні рисикожного з подружжя. На формування структури, а отже, і на розподіл ролей у сім'їсерйозний вплив роблять зміни, які відбуваються в соціальній мікроструктурі. Розподілобов'язків у родині пов'язане з тими ролями, які взяли на себе чоловік і дружина.
Після створення сім'ї починається процес взаємногопристосування один до одного. І тут велике значення вміє вміння людей йти на компроміси,проявляти терпимість і стримувати себе в конфліктних ситуаціях. Труднощі, які виникаютьв сімейному житті, дуже часто стають причиною кризи шлюбу, і в деяких випадках бажанадопомога психолога, але в більшості випадків молоді люди справляються самі.
Народження дитини — значна подія в житті подружжя,яке свідчить про вступ сім'ї в новий період розвитку. Це чергове випробування дляподружжя. Вони приступають виконання нових соціальних ролей — матері і батька, входженняв нову соціальну роль завжди буває важким і вимагає підготовки. У даному випадкутакою підготовкою є вагітність. Майбутні батьки поступово у думках і уяві готуютьсядо зміни, яка повинна відбутися у їхньому житті; одночасно вони готують і своє оточення.Їм доводиться серйозно міняти налагоджене життя. У період вагітності у подружжяпочинають формуватися установки на майбутню дитину. Тут мають значення такі фактори,як бажання або небажання дитини, а також бажання одного з батьків мати дитину певноїстаті. Все це в подальшому може відбитися на вихованні.
Ролі батьків всеохоплюючі і багатогранні. Батькинесуть відповідальність за вибір дитиною життєвої позиції. Народження дитини танеобхідність забезпечення йому умов для розвитку тягнуть за собою певну реорганізаціюдомашнього життя. Але крім турботи про дітей, ролі батьків поширюються і на формуванняособистості дитини, світу його думок, почуттів, прагнень, на виховання його власного«Я». Гармонійний розвиток особистості дитини пов'язане не тільки з присутністюі активною діяльністю в родині кожного з батьків, але й узгодженістю їх виховнихдій. Розбіжності у виховних методах і міжособистісних відносинах батьків не даютьдитині зрозуміти і осмислити, що добре, а що — погано. Крім того, коли згода міжбатьками порушується, коли найближчі дитині люди особи, які є його опорою, знаходятьсяу сварці, та до того ж він чує, що це відбувається з причин, що стосуються його,то він не може відчувати себе впевнено і в безпеці. А звідси і дитяча тривога, страхиі навіть невротичні симптоми. Для дитини дуже важливі взаємини між членами сім'ї.І особливо важливо для нього розуміти, як дорослі ставляться до нього.
Характер емоційного ставлення батьків до дитиниможна назвати батьківського позицією. Це один з найважливіших факторів, що формуютьособистість дитини. Існує декілька варіацій цього чинника, від домінування до повноїбайдужості. І постійне нав'язування контактів, і повна їх відсутність шкідливо дитині.Дуже важливо налагодити контакт з дитиною, щоб згодом можна було говорити про віддачуз боку дитини. До дитини перш за все потрібно підходити без перебільшеною зосередженостіуваги, але і без надмірної емоційної дистанції, тобто необхідний контакт вільний,а не напружений або занадто слабкий і випадковий. Мова йде про такий підхід, якийможна охарактеризувати як урівноважений, вільний, спрямований до розуму і серцядитини, орієнтований на його дійсні потреби. Це повинен бути підхід, заснованийна певній незалежності, в міру категоричний і наполегливий, що є для дитини опороюта авторитетом, а не владним, командним наказом або поступливою, пасивної проханням.Порушення контакту з дитиною проявляються в декількох характерних формах, наприклад,зайвої агресивності або прагненні коригувати поведінку дитини.
З самого раннього віку правильний процес розвиткудитини здійснюється в першу чергу завдяки турботам батьків. Маленька дитина вчитьсяу своїх батьків мислити, говорити, розуміти і контролювати свої реакції. Завдякиособистісним зразкам, якими є для нього батьки, він вчиться тому, як ставитися доінших членів сім'ї, родичам, знайомим: кого любити, кого уникати, з ким більш-меншвважатися, кому висловлювати свою симпатію чи антипатію, коли стримувати свої реакції.Сім'я готує дитину до майбутнього самостійного життя в суспільстві, передає йомудуховні цінності, моральні норми, зразки поведінки, традиції, культуру свого суспільства.Напрямні, узгоджені виховні методи батьків вчать дитину розкутості, в той же часвін навчається керувати своїми діями і вчинками згідно з моральними нормами. У дитиниформується світ цінностей. У цьому багатосторонньому розвитку батьки своєю поведінкоюі власним прикладом надають дитині велику допомогу. Однак деякі батьки можуть утрудняти,гальмувати, навіть порушувати поведінку своїх дітей, сприяючи прояву у нього патологічнихрис особистості.
Дитина, яка виховується в сім'ї, де особистіснимизразками для нього є батьки, отримує підготовку до подальшим соціальним ролям: жінкиабо чоловіки, дружини або чоловіка, матері чи батька. Крім того, досить сильнимє соціальний тиск. Дітей зазвичай хвалять за поведінку, яка відповідає їхнім підлозі,і засуджують за дії, властиві протилежній статі. Правильне статеве виховання дитини,формування почуття приналежності до своєї статі складають одну з основ подальшогорозвитку їх особистості.
У результаті розумного застосування заохочень розвитокзаохочень розвиток людини як особистості можна прискорити, зробити більш успішним,ніж використовуючи покарання і заборони. Якщо все ж таки виникає потреба в покаранні,то для посилення виховного ефекту покарання по можливості має йти безпосередньоза заслуговує його провиною. Покарання більш ефективно в тому випадку, якщо провина,за який дитина покараний, доступно йому пояснений. Дуже суворе може викликати удитини страх або збурити його. Будь-яка фізична вплив формує у дитини переконання,що він теж зможе діяти силою, коли його щось не влаштує.
Поведінка дитини багато в чому залежить від вихованняв сім'ї. Дошкільнята, наприклад, часто бачать себе очима дорослих. Т.ч., позитивнечи негативне до нього ставлення з боку дорослих формує його самооцінку. Діти, уяких занижена самооцінка, незадоволені собою. Це відбувається в сім'ях, де батькичасто лають дитини або ставлять перед ним завищені завдання. Крім того, дитина,що бачить, що батьки не ладнають, часто звинувачує в цьому себе, і в результатісамооцінка знову-таки занижується. Така дитина відчуває, що не відповідає бажаннямбатьків. Існує й інша крайність — завищена самооцінка. Зазвичай це відбуваєтьсяв родинах, де дитину заохочують по дрібницях, а система покарань дуже м'яка.
Само собою, що діти з неадекватною самооцінкоюзгодом створюють проблеми і собі, і своїм близьким. Тому з самого початку батькиповинні намагатися формувати у своєї дитини адекватну самооцінку. Тут потрібна гнучкасистема покарання і похвали. Виключається захоплення і похвала при дитині, рідкодаруються подарунки за вчинки, не використовуються вкрай жорсткі покарання.
Крім самооцінки батьки задають і рівень домаганьдитини — те, на що він претендує у своїй діяльності та відносинах. Діти з високимрівнем домагань, завищеною самооцінкою і престижною мотивацією розраховують лишена успіх, і у випадку невдачі можуть отримати важку психічну травму. Діти з низькимрівнем домагань і низькою самооцінкою не претендують на багато що ні в майбутньому,ні в сьогоденні. Вони не ставлять перед собою високих цілей і постійно сумніваютьсяу своїх можливостях, швидко миряться з невдачами, але при цьому часто багато чогодомагаються.
У кожній родині об'єктивно складається певна, далеконе завжди усвідомлена система виховання. Тут мається на увазі і розуміння цілейвиховання, і прийомів виховання, і врахування того, що можна і чого не можна допуститиу відношенні дитини. Можуть бути виділені 4 тактики виховання в сім'ї і відповідаютьїм 4 типи сімейних відносин, які є передумовою і результатом їх виникнення: диктат,опіка, «невтручання» і співробітництво.
Диктат у родині виявляється в систематичному придушеннібатьками ініціативи та почуття власної гідності у дітей. Зрозуміло, батьки можутьі повинні пред'являти вимоги своїй дитині, виходячи з цілей виховання, норм моралі,конкретних ситуацій, в яких необхідно приймати педагогічно і морально виправданірішення. Однак ті з них, які віддають перевагу всім видам дії наказ і насильство,зіштовхуються з опором дитини, який відповідає на натиск, примус, погрози лицемірством,обманом, спалахами гніву, а інколи і відвертою ненавистю. Але навіть якщо опір виявляєтьсязломленим, разом з ним відбувається ломка багатьох якостей особистості: самостійність,почуття власної гідності, ініціативність, віра в себе і свої можливості, все це- гарантія невдалого формування особистості.
Опіка в родині — система відносин, при якій батьки,забезпечуючи своєю працею задоволення всіх потреб дитини, захищають його від будь-якихтурбот, зусиль і труднощів, приймаючи їх на себе. Питання про активне формуванняособистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозноїпідготовки їх дітей до реальності за порогом рідної хати. Така надмірна турботапро дитину, надмірний контроль за всім його життям, заснований на тісному емоційномуконтакті, називається гіперопікою. Вона призводить до пасивності, несамостійності,труднощів у спілкуванні. Існує також протилежне поняття — гіпоопека, що припускаєпід собою поєднання байдужого ставлення батьківського відносини з повною відсутністюконтролю. Діти можуть робити все, що їм заманеться. У результаті, подорослішавши,вони стають егоїстичними, цинічними людьми, які не в змозі нікого поважати, саміне заслуговують на повагу, але при цьому як і раніше вимагають виконання всіх своїхзабаганок.
Система міжособистісних відносин у родині, якабудується на визнанні можливості і навіть доцільності незалежного існування дорослихвід дітей, може породжуватися тактикою «невтручання». При цьому передбачається,що можуть співіснувати два світи: дорослі і діти, і ні тим, ні іншим не слід переходитинамічену таким чином лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивністьбатьків як вихователів.
Співробітництво як тип взаємин у сім'ї передбачаєопосередкованість міжособистісних стосунків у сім'ї загальними цілями і завданнямиспільної діяльності, її організацією і високими моральними цінностями. Саме в ційситуації долається егоїстичний індивідуалізм дитини. Сім'я, де провідним типом взаєминє співробітництво, знаходить особливу якість, стає групою високого рівня розвитку- колективом.
Багато батьків з завмиранням серця чекають такзваного перехідного віку у своїх дітей. У кого-то цей перехід від дитинства до дорослостівідбувається абсолютно непомітно, для кого-то стає справжньою катастрофою. Ще недавнослухняний і спокійна дитина раптом стає «колючим», роздратованим, вінраз у раз вступає в конфлікт з оточуючими. Це нерідко викликає непродуману негативнуреакцію батьків, вчителів. Їх помилка полягає в тому, що вони намагаються підпорядкуватипідлітка своїй волі, а це тільки озлоблює, відштовхує його від дорослих і, що найстрашніше,- ламає зростаючої людини, роблячи його нещирим пристосуванцем або як і раніше слухнянимаж до втрати свого «Я». Підлітковий самостійність виражається в основномув прагненні до емансипації від дорослих, звільнення від їх опіки, контролю. Маючипотребу в батьках, в їх любові і турботі, в їх думці, вони відчувають сильне бажаннябути самостійними, рівними з ними. Те, як складуться відносини в цей важкий дляобох сторін період і після нього, залежить, головним чином, від стилю виховання,що склався в сім'ї, і можливостей батьків перебудуватися — прийняти почуття дорослостісвоєї дитини. Існує 3 стилю батьківської поведінки — авторитарний, демократичнийі попустительский.
При авторитарному стилі бажання батька — закондля дитини. Такі батьки пригнічують своїх дітей. Вони вимагають від підлітка беззаперечногопідпорядкування і не вважають за потрібне пояснювати йому причини своїх вказівокі заборон. Вони жорстко контролюють усі сфери життя підлітка, причому роблять цене завжди коректно. Діти в таких сім'ях зазвичай замикаються, їх спілкування з батькамипорушується. Частина підлітків йде на конфлікт, але частіше діти, які ростуть вподібній сім'ї, пристосовуються до стилю сімейних відносин і стають невпевненимиу собі, менш самостійними.
Демократичний стиль сімейних відносин є найоптимальнішимдля виховання. Демократичні батьки цінують у поведінці підлітка і самостійність,і дисципліну. Вони самі надають йому право бути самостійним у якихось сферах йогожиття, не обмежуючи прав, одночасно вимагають виконання обов'язків; вони поважаютьйого думку і радяться з ним. Контроль, заснований на теплих почуттях і розумноїтурботі зазвичай не дуже дратує підлітка, він часто прислухається до поясненням,чому не варто робити одного і варто зробити інше. Формування дорослості за такихобставин відбувається без особливих переживань і конфліктів.
При попустітельское стилі батьки майже не звертаютьуваги на своїх дітей, ні в чому їх не обмежують, нічого не забороняють. Підліткиз таких сімей часто потрапляють під поганий вплив, можуть підняти руку на своїхбатьків, у них майже немає цінностей.
Як би гладко не проходив підлітковий період, конфліктівне уникнути. Конфлікти найчастіше виникають при відношенні батьків до підлітка якдо маленької дитини, а також будь-яка дрібниця — від манери підлітка одягатися допитання про годині, до якого йому дозволено перебувати поза домом. Для того, щобзнайти спільну мову з підлітком, потрібно постаратися сприймати його як рівноправногопартнера, який просто поки володіє меншим життєвий досвідом, цікавитися його проблемами,вникати у всі виникаючі в його житті складності і допомагати йому. У такому випадкупідліток обов'язково відплатить своїм батькам увагою і турботою зі свого боку.
2.3 Вплив неповної сім'ї на становленняособистості
Неповна сім'я є найбільш проблематичною і вразливоюу виховному плані. Її питома вага в числі інших сімей досить високий. На основістатистичних даних можна заявити, що більшість правопорушників — вихідці з неповнихсімей. Крім того, атмосфера неповної сім'ї робить більш високим ризик прилученнядітей до алкоголю та зловживанню ім.
Згідно думку Р. Тамотюнене, структура сім'ї впливаєна формування ціннісних орієнтацій і трудових установок дітей.". У робітників,що вийшли з неповних сімей, домінує орієнтація на працю як на можливість стати незалежним,самостійним".
Є дані, що люди з неповних сімей мають менш вираженийабо негативним досвідом підготовки до сімейного життя, тому ймовірність розпадушлюбу у вихованців неповних сімей значно вище в порівнянні з тими, хто виховувавсяу звичайних сім'ях. Неповна сім'я здатна чинити негативний вплив на успішність дітей,їх моральне обличчя, активність, майбутню життєву позицію, підготовку до сімейногожиття і т.д.
Обмежені виховні можливості неповної сім'ї породженічинниками матеріального, педагогічного та морально-психологічного порядку. Турботапро виховання дитини в неповній родині, яка цілком падає на плечі жінки — це, першза все турбота про створення необхідних матеріально-побутових умов життя. При цьомувідмічено, що в разі розпаду шлюбної зв'язку збереження і навіть підвищення длядитини колишнього матеріального рівня жінка нерідко розглядає як питання власногопрестижу і тому береться за більш важку роботу, знаходячи додатковий приробітокі т.д. Тому цілком природно, що ціннісні орієнтації матерів-одиначок змінюються,основне місце починає займати бажання матеріального благополуччя. Постійна зайнятістьматері на виробництві, турботи з ведення домашнього господарства і пов'язані з цимбезперервне напруга, утома негативно позначаються на ставленні до дитини, обертаютьсяурізаними можливостями виховання, дефіцитом спілкування, ведуть до нестачі увагидо дитини, його справжнім інтересам і потребам, послаблення контролю за його поведінкою.Більш того, діти в неповних сім'ях часто залишаються взагалі без нагляду, тобтоматеріальні і тимчасові проблеми її життєдіяльності нерідко обертаються проблемоюбездоглядності дітей з наслідками, що випливають звідси наслідками. Звичайно, несприятливіумови виховання в неповній родині почасти компенсуються значною участю старшогопокоління у долі онуків, але очевидно, що ця допомога нездатна повністю компенсувативитрати, що виникають у сім'ї з втратою батька.
Головний фактор, що визначає виховну неповноцінністьнеповної сім'ї — морально-психологічний. У неповній сім'ї значно частіше виявляютьсяобмеженими відносини між матерями і дітьми-підлітками. Дітям зазвичай однаково дорогіобидва батьки, вони відчувають потребу в любові до них і в рівній мірі мають потребув ній і з їхнього боку. З точки зору виховання почуттів і їх закріплення в особистостіце надзвичайно важливо. Адже батько і мати у вихованні суттєво доповнюють один одного.Кожна людина, маючи вию індивідуальність, приносить із собою в сім'ю неповторнерозмаїття почуттів і думок, інтересів і знань, дій і вчинків. І вся ця різноманітнасторона життя в сім'ї порушується при відсутності одного з батьків і ніким і нічимне відшкодується.
Існування неповної сім'ї у цьому обумовлено в основномунаступними ознаками: смертю одного з подружжя, щодо широко поширеною позашлюбноїнароджуваністю, розпадом шлюбів. Що стосується першої причини, то в даний час їїпитома вага серед інших причин не такий високий. Позашлюбна народжуваність займаєбільш значне місце в утворенні неповної сім'ї; вона підтримується зростанням позашлюбнихзв'язків серед молоді, чому сприяє ослаблення контролю в міських умовах з боку сім'їі недоробки в області статевого виховання.
Неповна сім'я, що виникає в результаті розлучення,з точки зору її виховного потенціалу є найбільш вразливою. Крім того, для багатьохдітей, які втратили рідного батька, незначною виявляється перспектива придбанняіншого в результаті повторного заміжжя матері. Це пов'язано з тим, що лише невеликачастина жінок, які мають дітей, вступає в повторні шлюби, а також з тим, що не завждивітчим для дитини стає справжнім батьком.
Займаючи провідне місце в освіті неповної сім'ї,розлучення в той же час супроводжується цілою низкою обставин, що роблять деформуючевплив на морально-емоційний розвиток особистості дитини. Перш за все до них відноситьсянездорова обстановка в сім'ї, як правило, передує розірвання шлюбу. Її характеризуютьконфліктні відносини близьких людей — батька і матері. Розпадається шлюб викликаєвсе саме погане в подружжі. Атмосфера взаємної неприязні, ненависті, образ і взаємнихзвинувачень не може не позначитися на світосприйнятті дитини, її моральних переконаннях,поглядах, установках, ставлення до оточуючих і т.д. Позитивний вплив батьків надитину в такій ситуації стає скрутним. Батьки виявляються не в силах контролювативчинки дітей і направляти їх розвиток.
На думку зарубіжних дослідників (Дж. Макдермот,Дж. Валлерштейна та ін), найбільш гострі переживання і відповідні їм наслідки розлученнявикликають у дітей дошкільного віку. Вони стають більш замкнутими, агресивними,примхливими. Найбільш вразливий у розлученні єдина дитина. Ті, у кого є брати ісестри, набагато легше переживають розлучення: діти або підтримують один одного,або зганяють один на одному агресію і тривогу.
Не меншою мірою, хоча і по-іншому, розлучення впливаєна дітей більш старшого, в тому числі і підліткового віку. Помічено, що підвищенаемоційність, неврівноваженість, болюча чутливість, властиві перехідному періоду,у підлітка з сім'ї, що розпалася носять гіпертрофований характер, роблячи його психікуособливо вразливою. Почуття болю і сорому, власної ущербності, неповноцінності,відчуття покинутості та самотності довгий час у таких випадках не залишають дітей,роблячи їх грубими, дратівливими, Некомунікативна, такими, що втратили інтерес довсього.
особистість неповна сім'я соціальний
Частим наслідком розпаду сім'ї є зміна ставленнядитини до матері. Іноді у нього виникає загострене почуття жалості до неї, інодівін звинувачує матір у догляді батька. Внаслідок цього він починає критично ставитисядо неї і т.о., По суті, втрачає для себе і другого батька.
Розлучення з попередніми йому і наступними обставинами- це цілий комплекс несприятливих факторів, здатних чинити негативний вплив на психічнеі моральне становлення особистості дітей аж до патологічних змін в області психікиі криміногенного поведінки неповнолітніх.
Висновок
Народження, смерть. між ними — ціле життя. Коженпроживає своє життя по-своєму, але дорогу в життя йому дає сім'я. Скільки сімей,стільки й варіантів виховання. У залежності від цього відбувається і становленняособистості. Особистістю може стати лише людина, що бажає чогось досягти в житті,що має свої цілі і наполегливо йде до їх досягнення. Це людина зі стійкою системоюнорм, цінностей, що має тверді переконання, а також власну думку з кожного питання,що вміє відстоювати свою точку зору. Особистістю стає далеко не кожен. Становленняособистості пов'язане з впливом на людину різних чинників, як біологічних, так ісоціальних. Має значення кожна дрібниця — від генів до харчування. Найменша помилка- і людина може втратити свою індивідуальність, стати «таким, як усі».
Кожен з нас хоче зробити кар'єру, створити сім'ю,виростити дітей. У всіх різна самооцінка, потреби та рівень домагань, і це такожє одним з факторів, що впливають на становлення особистості поряд з сім'єю, школоюі т.д. Хтось задовольняється малим, а кому-то потрібно все і відразу.
Сім'я не лише дарує людині життя. У сім'ї людинаотримує свій перший соціальний досвід, робить перші кроки, говорить перші слова.На становлення особистості людини впливають не тільки мати і батько, але й іншічлени сім'ї. Дуже важливо, щоб маленький чоловічок виховувався в доброзичливій атмосфері,щоб у процесі виховання у батьків не було розбіжностей з приводу методів його виховання,щоб дитина не була свідком конфліктів. В іншому випадку він може вирости в асоціальнуособистість, завдає шкоди не тільки оточуючим, а й собі.
Виховання в повних та неповних сім'ях, в сім'яхз одним або декількома дітьми, в сім'ях, де хтось з членів сім'ї — інвалід — кардинальнорозрізняється. Що стосується виховання в неповних сім'ях, то виховання в сім'ях,де спочатку відсутній один з батьків, відрізняється від виховання в сім'ях, де дитинастає свідком розлучення батьків. Розлучення абсолютно по-різному впливає як на дітей,так і на батьків, і якщо сім'я розпалася, то їм краще не віддалятися один від одного,а пережити цю трагедію разом, не звинувачуючи нікого в те, що трапилося. Адже, якщопридивитися, то провину можна звалити на будь-якого, в тому числі і на дитину, адля нього це — ще один стрес.
Мабуть, розлучення — найстрашніше, що може трапитисяна шляху становлення особистості. Наслідки розлучення батьків часто відбиваютьсяна подальшому житті людини.
У даній роботі зроблена спроба опису життєвогошляху особистості, стадії її становлення і різні методи впливу сім'ї на цей процес.Проблеми сім'ї досить мало вивчені, і треба продовжувати вносити щось нове в їхвивчення. Сім'я — головне джерело всіх правильних вчинків на життєвому шляху особистостіі викорінення помилок у вихованні є можливим.
Список викоритсаної літератури
1. Аршавский И.А. Основы возрастной периодизации, Л., изд.Наука, 1975, 132 с.
2. Бауэр Т. Психическое развитие младенца, М., изд. Прогресс,1979, 180 с.
3. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание, М., изд.Прогресс, 1986,290 с.
4. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи, М., изд.Просвещение, 1988, 207с.
5. Гвоздев А.Н. Вопросы изучения детской речи, М., изд.АПН РСФСР, 1959,138 с.
6. Дольто Ф. На стороне подростка, СПб, изд. Петербург- ХХІ век, 1997, 387 с.
7. Земска М. Семья и личность, М., изд. Прогресс, 1986,133 с.
8. Кле М. Психология подростка: психосексуальное развитие,М., изд. Педагогика, 1991, 196 с.
9. Крайг Г. Психология развития, СПб, изд. Питер, 2000,992 с.
10. Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения, М., изд. Педагогика,1986, 263 с.
11. Люблинская А.А. Очерки психического развития ребенка,М., изд. АПН РСФСР, 1959, 138 с.
12. Мухаммедрахимов Р.Ж. Мать и младенец: психологическоевзаимодействие, СПб, изд. СПб Университета, 1999, 360 с.
13. Мы и наша семья/сост. Зацепин В., Цимбалюк В.М., изд.Молодая гвардия, 1989, 415 с.
14. Райнпрехт Х. Воспитание без огорчений, М., изд. Семьяи школа, 2000,254 с.
15. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста,СПб, изд. Питер, 1999, 847 с.
16. Семья и формирование личности/ред. Бодалев А.А., М.,изд. Просвещение, 1989, 206 с.
17. Субботский Е.В. Ребенок открывает мир, М., изд. Просвещение,1991,198 с.
18. Титаренко В.Я. Семья и формирование личности, М., изд.Мысль, 1987, 351 с.
19. Уайт Б. Первые три года жизни, М., изд. Педагогика,1982, 258 с.
20. Фельдштейн Д.И. Формирование личности ребенка в подростковомвозрасте, Душанбе, изд. Дониш, 1973, 256 с.
21. Флейвелл Дж.Х. Генетическая психология Жана Пиаже, М.,изд. Просвещение, 1967, 345 с.
22. Фрейджер Р., Фейдимен Дж. Личность: теории, эксперименты,упражнения, СПб, изд. Прайм-Еврознак, 2002, 865 с.
23. Эльконин Э.Г. Детство и общество, СПб, изд. Ленато,1996, 300 с.