--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK-- Кпр = Vн.ч. / Тф,
де Vн.ч — обсяг виготовленої продукції робітниками передової групи в
кращому кварталі звітного року в нормованому часі, ( в нормо-годинах); Тф — фактично відпрацьований час робітниками передової групи за відповідний період, (в годинах).
Приклад: У механічному цеху машинобудівного заводу працює 46 робітників-токарів. У табл. 7.2 представлені дані за III квартал звітного року, у якому був досягнутий найвищий рівень виконання норм виробітку робітниками даної професії.
У передову групу ввійдуть дві групи робітників, відсоток виконання норм виробітку яких склав: 121 —130 % і 131 —140 %. Кількість робітників у зазначених групах складає 12 чоловік, або 26,1 % від загальної кількості токарів.
Рахунок прогресивного коефіцієнта виконання норм виробітку
Виконанння норм виробітку
Кількість
робітників
Фактично відпрацьований час
Обсяг виготовленої продукції, нормо-год.
Середній процент виконання норм виробітку,
%
абсолют., чол.
відносн.,
%
%
100—110
16
34,8
8960
9498
106,0
111—120
18
39,1
10404
12048
115,8
121—130
8
17,4
4656
5927
127,3
131—140
4
8,7
2384
3211
134,7
Всього
46
100,0
26404
30684
116,2
На основі даних про фактично відпрацьований час робітниками передової групи й обсягу виробленої ними продукції в нормо-годинах визначимо прогресивний коефіцієнт виконання норм виробітку:
Кп = 5927 + 3211 / 4656 + 2384 = 1,298,
Нормативна трудомісткість виробу «А» на початок розрахункового року склала 109 нормо-год. З урахуванням розрахованого К прогресивна трудомісткість даного виробу складе:
Кпр = 109/1,298 = 84 (н/г)
Розрахована прогресивна трудомісткість виробів приймається
за основу визначення вхідної (на початок розрахункового року) виробничої потужності.
Протягом розрахункового року підвищення виробітку, що досягається за рахунок впровадження комплексу заходів щодо технічного й організаційного розвитку підприємства, забезпечує зниження трудомісткості окремих видів продукції, що має бути враховано при розрахунку вихідної (на кінець року) виробничої потужності.
Взаємозв'язок між динамікою виробітку і трудомісткості одиниці продукції відбивається формулою:
Δt = ΔВ * 100 /100 +ДВ
де Δt — запланований темп зниження трудомісткості одиниці продукції, %; ΔВ — запланований темп приросту виробітку в розрахунковому році, %.
Звідси нормативна трудомісткість одиниці продукції (tк), яка враховується при розрахунку вихідної виробничої потужності, складе:
tк = tн* [1- ΔВ / 100 + ΔВ ]
або tк = tн* 100 + Δt / 100
У нашому прикладі при запланованому темпі приросту середнього виробітку робітників-токарів у розрахунковому році на 15%:
а) темп зниження трудомісткості складе:
Δt = -15*100 /100 + 15 = -13%
б) нормативна трудомісткість одиниці продукції, що враховується
при розрахунку вихідної виробничої потужності складе:
tк = 109*[1-15 /100 + 15] = 94,8 (н/г)
або tк = 109*100 + (-13) /100 = 94,8 (н/г)
У розрахунках виробничої потужності цехів (дільниць), що вводяться (чи реконструюються), застосовуються проектні норми трудомісткості одиниці продукції, відбиті в технологічних картах, а також дані технічних паспортів устаткування.
1.7.Розрахунок продуктивності технологічного устаткування
Планова часова продуктивність предметно спеціалізованого устаткування (Пт)} яка використовується при розрахунку виробничої потужності, визначається за формулою:
Ппл = Пп / [1 +( tпз + tп / tз) ]
де Пп — паспортна часова продуктивність устаткування; tпз тривалість підготовчо-завершальних операцій, год.; tп -тривалість технологічних (технічно неминучих) перерв, год.; tз — номімальна тривалість зміни, год. У розрахунках виробничої потужності механізованих потокових ліній у ряді галузей харчової промисловості використовують приведену продуктивність устаткування. Специфіка таких ліній (зокрема, ліній з виробництва сливового, яблучного, морквяного та інших видів фруктових і овочевих соків) полягає в наступному:
♦ на кожній операції переробляються різні обсяги предметів праці;
♦ технічна продуктивність устаткування вказується в різних одиницях виміру.
У цьому зв'язку паспортну норму продуктивності устаткування на кожній операції необхідно привести до загального вимірника, що характеризує обсяг кінцевого продукту потокової лінії. В якості вимірника використовується приведена продуктивність устаткування.
Приведена продуктивність устаткування на і-й операції ^) визначається за формулою:
Ппрі = Ппр / αі ,
де Ппрі — паспортна продуктивність устаткування на і-й операції, у тоннах, декалітрах, тубах; а. — коефіцієнт приведення, що враховує обумовлені технологією розбіжності кількості оброблюваних на даній операції предметів праці з їхньою кількістю на завершальній операції потокової лінії. Розрахунок коефіцієнта приведення а. здійснюється на основі норм виходу готової продукції з одиниці сировини, обумовлених технологією поопераційних втрат предметів праці, а також складу і кількості компонентів, що додаються на окремих операціях відповідно до рецептури виготовлення продукції:
αі = Vі – Vвті + Vвні / Vк,
де Vі — кількість предметів праці, що переробляються на даній операції, у відсотковому відношенні від їхньої початкової кількості (переробляються на першій операції); Vвті — виражені у відсотках технологічні втрати предметів праці на і-й операції; Vвні — обсяг внесених на і-й операції компонентів, виражений у відсотках від кількості предметів праці, що переробляються на даній операції; Vк — кількість предметів праці в кінцевому продукті у відсотках від їхнього початкового обсягу (який переробляється на першій операції).
Приклад: У табл. наведено приклад розрахунку коефіцієнтів (ос.) для окремих операцій механізованої потокової лінії з виробництва яблучного соку.
Розрахунок коефіцієнтів приведення для потокової лінії з виробництва яблучного соку
Операції технологічного процесу
Кількість оброблених на даній операції предметів праці в процентному відношенні від їхньої початкової
кількості
(Vі |), %
Виражені в процентах технологічні втрати предметів праці (Vвті) та обсяг внесених на і-ій операції компонентів (Vвні|), %
Коефіцієнт приведення (αі)
1. Загрузка гідрожолоба
100
-1,5%
(100-1,5)760,0 =
=1,642
2. Миття яблук
100-1,5=98,5
-2,0 %
(98,5-2,0)/60,0 =
= 1,608
11. Укладання банок
62,5-2,44=60,06
-0,06 %
(60,06-0,06)/60,0 = =1,0
Розрахунок режимного й ефективного фондів часу
Величина виробничої потужності знаходиться у прямій залежності від часу роботи підрозділів основного виробництва підприємства і технологічного устаткування. При розрахунку виробничої потужності для окремих виробничих підрозділів, груп устаткування й окремих верстатів (агрегатів) визначають наступні фонди часу: календарний, режимний (номінальний) і ефективний (дійсний, корисний). Зазначені фонди часу обчислюються в днях і часах.
Календарний фонд часу:
а)у днях: Фк(д) = 365 (366) днів;
б)у годинах: Фк(г) = 365 * 24 = 8760 год.
Режимний фонд часу відображає номінальну (максимально
можливу) кількість днів (годин) роботи підприємства або його виробничих підрозділів з урахуванням кількості святкових і вихідних днів, а також встановленого режиму роботи. За режимом роботи розрізняють підприємства безперервної і перервної роботи. До
перших відносяться підприємства нафтовидобувної,
нафтопереробної, газодобувної, металургійної, хімічної, скляної
і деяких інших галузей. До других — підприємства машинобуд
івної, легкої, харчової і більшої частини інших галузей промис
ловості.
Для підприємств з безперервним процесом виробництва режимний фонд часу дорівнює календарному, дая підприємств із перервним виробництвом він визначається на основі таких формул:
а) у днях: Фр(д) = Фк(д) — Дп — Дв;
б) у годинах: Фр(r) = (Фк(д) — Дп — Дв) * З * t3,
де Дп, Дв — кількість святкових і вихідних днів відповідно
протягом розрахункового періоду (рік, квартал); 3 -змінність (кількість змін) роботи виробничого підрозділу; із — номінальна тривалість зміни в годинах. Ефективний (корисний) фонд часу являє собою максимально можливий фонд часу роботи устаткування (агрегату, лінії) при заданому режимі роботи підприємства (виробничого підрозділу) з урахуванням витрат часу на планово-попереджувальний ремонт. Для підприємств із безперервним процесом виробництва ефективний фонд часу роботи устаткування дорівнює:
а)у днях: Фе(д) = Фр(д) - Др = Фк(д) — Др;
б) у годинах: Фе(г)= Фе(д) * 24 = (Фр(д) — Др) * 24,
де Др — кількість днів простою устаткування в плановому ремонті.
Для підприємств із переривним процесом виробництва ефективний фонд часу роботи устаткування дорівнює:
а) у днях: Фе(д) = Фр(д) — Др = Фк(д) — Дп — Дв — Др;
б) у годинах: Фе(r) = Фе(д) * З * t3 = (Фе(д) — Др) * З * t3 =
= (Фк(д) — Дп — Дв — Др) * З * t,
Простої устаткування внаслідок неукомплектованості робітниками, незабезпеченості матеріальними й енергетичними ресурсами, а також через організаційні неполадки при розрахунку ефективного фонду часу до уваги не беруться.
На консервних підприємствах і підприємствах ряду галузей харчової промисловості із сезонним характером виробництва розрахунок річного режимного й ефективного фондів часу виробничих підрозділів і технологічного устаткування має свою специфіку, яка полягає в наступному:
1. На даних підприємствах номінальна тривалість зміни встановлюється в залежності від характеру продукції і пори року, протягом якого вона виробляється:
♦ для цехів з перервним процесом виробництва (з одним вихідним днем, протягом якого робота повністю припиняється) у сезон при розрахунку виробничої потужності приймається двозмінний режим роботи з 7-го-динною тривалістю зміни;
♦ у міжсезонний період для цехів з перервним виробництвом установлюється двозмінний режим роботи з 8-го-динною тривалістю зміни і двома вихідними днями на тиждень;
♦ при розрахунку потужності цехів з безперервним процесом виробництва (наприклад, цехів, що виробляють томат-продукти), приймається тризмінний режим роботи з 8-годинною робочою зміною. При цьому вихідні дні для кожного працівника визначаються за розробленим календарним графіком.
2. При розрахунку виробничої потужності номінальна тривалість зміни зменшується на величину регламентованих перерв (відповідно до діючих на консервних підприємствах норм), необхідних для періодичного виконання санітарно-гігієнічної обробки устаткування.
3.При здійсненні розрахунків величини виробничої потужності на консервних заводах користуються галузевими рекомендаціями гардо визначення річного фонду часу роботи технологічного устаткування з виробництва консервної продукції в змінах. Наприклад, при виготовленні томатної пасти цей фонд складає від 100 до 150 змін, томатного соку — від 60 до 80 змін, фаршированого перцю — 100 змін, зеленого горошку — від 40 до 70 змін, фруктових компотів — від 100 до 180, освітлених фруктових соків — 70 змін і тд.
1.8.Методика розрахунку виробничої потужності окремих виробничих одиниць
Визначення виробничої потужності підприємства в кінцевому підсумку зводиться до розрахунку виробничої потужності (пропускної здатності) технологічних ліній, груп устаткування, окремих агрегатів. Розглянемо алгоритми розрахунку потужності виробничих одиниць, які найчастіше застосовуються на практиці.
Потужність виробничих одиниць з предметно-технологічною спеціалізацією
Виробнича потужність агрегатів періодичної дії (доменних і мартенівських печей, автоклавів, хімічних агрегатів, плавильних печей і т.ін.) визначається за формулами:
а) у тоннах (лиття та ін.):
ВП= Q* kв Фе / Тц
б) в одиницях готової продукції (виробах, деталекомплектах та ін.)
ВП= Q* Фе* kв / Тц* Вк
де Q – ємність агрегату; kв – коефіцієнт корисного виходу продукції; Тц– тривалість циклу, год.; Фе — ефективний річний фонд часу роботи агрегату, год.; Вк – вага комплекту лиття на виріб (деталекомплект), т.
Потужність потокової лінії механічної обробки чи складанняпродукції, яка часто визначає виробничу потужність цехів масового і крупносерійного виробництва, розраховується за формулою:
ВП= Фе / τ
де Фе -річний ефективний фонд часу потокової лінії, хв.;
τ — такт потокової лінії, хв.
Виробнича потужність автоматичної потокової лінії визначається на основі годинної продуктивності, передбаченої в технічному паспорті лінії і річного ефективного фонду часу її роботи.
Методичний підхід до розрахунку виробничої потужності складального виробництва (цеху, дільниці) залежить від типу виробництва. Так, у масовому і крупносерійному виробництві складання виробів здійснюється на потокових лініях (див. розрахунок потужності потокової лінії).
В умовах одиничного, дрібно- і середньосерійного виробництва в складальних цехах створюються робочі місця (як тимчасові, так і постійні),
обладнані, як правило, спеціальними стендами, на яких здійснюється складання виробів (так звана «стендова»).
Величина виробничої потужності складального цеху при стендовому складанні виробів залежить від співвідношення наявного ресурсу складального цеху і необхідного питомого ресурсу в розрахунку на один виріб. Наявний ресурс складального цеху розраховується в квадратних метро-годинах, як добуток режимного фонду часу цеху (Ф ) на величину його виробничої площі (§в). Питомий необхідний ресурс на один виріб визначається добутком нормативної трудомісткості складання виробів (Јод) на площу, яку займає один стенд (§о ). Формула розрахунку виробничої потужності складального цеху має такий вид:
ВП= Sв*Фр / Sод* tод
Особливості розрахунку потужності технологічно
спеціалізованих виробничих одиниць в умовах багатономенклатурного виробництва
При розрахунку потужностей технологічно спеціалізованих виробничих одиниць (цехів, дільниць, груп устаткування, агре гатів)
в умовах багатономенклатурного виробництва виникають труднощі, пов'язані з тим, що:
♦ на тому самому обладнанні виготовляються машиноком-плекти заготовок і деталекомилекти до великої кількості найменувань виробів;
♦ на тих самих площах здійснюється складання різних видів продукції.
В даних умовах можуть застосовуватися два підходи (або способи) до розрахунку потужності виробничих одиниць: спрощений підхід, заснований на балансових розрахунках, і підхід, що забезпечує розрахунок виробничої потужності у фізичних виробах.
Спрощений підхід до розрахунку потужності
технологічно спеціалізованих виробничих одиниць в
умовах багатономенклатурного виробництва
Перший підхід — спрощений — не передбачає визначення виробничої потужності у фізичних виробах. Даний підхід широко використовується на практиці для техніко-економічного обґрунтування виробничого плану підприємства, однак він не дозволяє оцінити виробничий потенціал промислового підприємства. Суть підходу полягає в розрахунку й аналізі для кожної виробничої одиниці коефіцієнта використання його наявного ресурсу (Кв.р. ). В економічній літературі даний показник, розрахований для окремої групи устаткування, називають коефіцієнтом завантаження устаткування (К3), розрахований для окремого підрозділу основного виробництва (ливарного, складального та ін. цехів (дільниць) — коефіцієнтом використання його виробничої потужності (Кв.п.). У загальному вигляді розрахунок коефіцієнта використання наявного ресурсу здійснюється за формулою:
Кв.п =Рп / Рн,
Де Рп, Рн — величина потрібного і наявного ресурсу для даної виробничої одиниці.
Методику розрахунку потрібного і наявного ресурсів, що має специфічні особливості для окремих виробничих одиниць, наведено нижче.
На основі розрахованих коефіцієнтів робиться висновок про забезпеченість проектних обсягів виробництва продукції наявними ресурсами відповідних виробничих одиниць (цехів, дільниць, агрегатів, груп устаткування). Виробнича програма вважається обґрунтованою наявним ресурсом відповідної виробничої одиниці, якщо Ки.р.
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--А. Виробнича потужність, що максимізує сумарний прибуток від реалізації продукції:
продукція «А» (Х1) = 146 шт.
продукція «Б» (Х2) = 922 шт.
продукція «У» (Х3) = 0 шт.
Загальна сума прибутку від реалізації продукції (значення цільової функції):
Z = 191-146 + 176-922+229-0 = 190158(грн.)
Б. Виробнича потужність, що мінімізує сумарні простої устаткування:
продукція «А» (Х1) = 0 шт.
продукція «Б» (Х2) = 977 шт.
продукція «В»(Х3) = 77 шт.
Сумарний час простоїв металорізального устаткування (значення цільової функції):
Z = 11543 + 3717 = 15260 (станко-годин)
У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих потужностей підприємства є найдешевшим заходом. що різко впливає на ефективність роботи кожного з них.виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких є учасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються якісні, та кількісні зміни.
Якщо не враховувати впливу обєктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції і технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізірованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови. Важлива роль тут відводиться новій технології. Так, застосування при виготовленні різний їхніх розмірів і форм складових готових виробів зумовлює суттєві зміни в якісному і кількісному складі устаткування, насамперед в обраних виробництвах, що впідсумку стимулює необхідність перебудови структури їх сисстем машин.
Важливість і необхідність належної координації всіх елементів системи машин, які перебувають в безперервному русі і розвитку, зумовлена і тим, що на багатьох підприємствах цей прцес виробництва має дискретний характер. Формування і налагодження стійких звязків між елементами систем за допомогою відповідних методів регулювання набуває важливого практичного значення, оскільки дає змогу підтримувати системи в належному робочому стані і ефективно функціонувати.
Досягнення стійкої збалансованої структури систем машин вимагае постійного впорядкування складових їх єлементів та удосконалення організаційних звязків між ними, тобто відповідного управління системами машин підприємства.
Раціонально побудована система машин підприємства і його підрозділів може стійко функціонувати протягом порівняно тривалого періоду. Однак, можливі певні відхилення, насамперед у пропускній здатності окремих машин, їх підсистем і системи в цілому на різних рівнях ієрархічної структурної побудови підприємства. Прицьому. Одні з них мають мінімальну пропускну здатність, а інші – максимальну. В зв язку з цим, середній коефіцієнт завантаження устаткування знижується, що позначається на ефективності використання виробничих потужностей для швидкого освоєння випуску нової продукції.
1.10.Виробничий фактор «капітал» як основне джерело підвищення єфективності виробництва.
У практичному розумінні «капітал» — це вкладене в основну спрвву джерело доходу, що дає суспільно корисний єфект. Перевищення вкладень від використання капіталу коштів над вкладеннями утворить прибуток. Спрямування її частини на розвиток виробництва означає капіталізацію (реінвестування) прибутку.
Доход приносить не тільки виробничий фактор «капітал», а й інші джерела (гроші, акції і т.п.). Однак усі ці джерела в остаточному підсумку забезпечують доход в результаті інвестування в об єкти підприємницької діяльності – виробництво товарів, послуг, що задовольняють потреби суспільства.
Так, гроші не приносять їхнім власникам доходу доти, поки вони не вкладені у прибуткову справу. Внески в банк приносять їхнім вкладникам доход у вигляді відсотків завдяки тому, що банк інвестує прийняті ним внески у виробництво шляхом надання підприємствам кредитів під більш високий відсоток, ніж відсоток за вкладами.
Капітал, як виробничий фактор виступає, з одного боку, у формі грошового або речового капіталу, а з іншого – у формі власного або чужого капіталу.
Ця неоднозначність визначається структурою балансу підприємства. Якщо дивитися з боку пасиву, то можна виділити власний капітал підприємства, тобто фінансові кошти, які підприємство (підприємець) створює саме собі, ічужі (позикові) кошти, що утворюють чужий капітал.
З боку активу можна виділити грошовий капітал (фінансові кошти) і речовий (реальний) капітал. Надання грошового капіталу для купівлі засобів виробництва називається фінансуванням, перетворення грошового капіталу в реальний капітал – інвестуванням.
Таким чином, інвестиції фінансуються за рахунок власного капіталу підприємства (самофінансування) і за рахунок чужого капіталу шляхом залучення позикових коштів. Існують різні механізми залучення позикових коштів (у формі позички, кредиту, випуску облігацій, венчурного фінансування, лізінгу).
Величина виробничого фактора «капітал» змінюється під впливом інвестицій і витрат капіталу. Якщо інвестиції дорівнюють витратам, то капітал залишається незмінним.
У випадку, коли інвестиції меньші ніж витрати. Величіна капіталу падає (такий стан характерний останніми роками для багатьох виробництв російської промисловості). Якщо інвестиції перевищують витрати виробництва, о капітал зростає.
Засоби виробництва тривалого користування надовго прив язують фінансові кошти до виробництва, тому плата за користування таким капіталом висока: мають місце витрати фінансових коштів на відсоток і виробничий капітал на амортизацію і ремонт. Ці витрати виникають незалежно від кількості виробленої продукції, тобто є постійними. Якщо в капіталомісткому виробництві фактор «капітал» увесь час виявляється незавантаженим, то постійні витрати розподіляються на меньшу кількість продукції, що призведе до зростання цих витрат на одиницю продукції, зниженню прибутку й рентабельності капіталу.
Коли прибуток дорівнює нулю, то це порог прибутковості (точка критичного обсягу виробництва). При меньшому обсягу виробництва (обсягу прдажів) підприємство зазнає збитків. При збільшенні виробництва понад критичний обсяг підприємство дістає прибуток.
На підприємстві, яке повніше використовує свої виробничі потужності, при тому ж обсягу поточного виробництва рентабельність продукції буде вищою. Максимальна рентабельність досягається при повному використанні виробничих потужностей. У з вязку із цим найважливішим завданням управління підприємством є повне використання виробничих потужностей.
Вирішення цього завдання досягається систематичним оновленням
продукції, що забезпечує підтримку попиту на даному ринку, і проникнення на інші ринки, де попит на дану продукцію досить високий. Іншим способом вирішення цього завдання є раціональна диверсифікованість виробництва шляхом розширення сфери діяльності підприємства по життєвому циклу продукції (наприклад, не тільки виготовлення технологічного устаткування, а й його монтаж і налагодження в споживача, профілактичне обслуговування і ремонт) і розширення номенклатури продукції в межах даної технології (найпростіший, широко розповсюджений варіант – випуск різних модифікацій на основі базової конструкції).
Визначальний вплив на величину виторгу на одиницю продукції мають:
¨якість виробу;
¨матеріфломісткість;
¨енергоємність;
¨фондоємність;
¨трудомісткість (точніше, зарплатоємність) продукції.
Значення цих параметрів визначаються на стадії проектування й досвідченного відпрацьовування продукції й технологічної системи виготовлення.
Очевидно, чим нижча зарплатоємність продукції. Тим при повному обсягу виробництва підприємство починає одержувати прибуток. Тому одним із завдань стратегічного управління є розміщення виробництв компанії в районах, щозабезпечують зниження затратоємності продукції. Так, багато транснаціональних компаній розміщують свої трудомістсткі складні виробництва в регіонах з дешевою робочою силою.
Матеріалоємні виробництва (наприклад, металургійні) доцільно розміщувати поблизу джерел сировини, щоб максимально знизити транспортні витрати.
Наукомісткі виробництва краще розміщувати там, де є кваліфікована робоча сила і тому не потрібно додаткових витрат на навчання.
Виробництва, що потребують великих територій, розміщують у районах з більш низькою ціною на землю. Однак слід зазначити, що всі зусилля зі зниження затратоємності продукції можуть не виправдатися, якщо буде вироблятися продукція низької якості (з низкою ціною продажу).
2. Розрахункова частина.
Завдання №1
На підставі вихідних даних розрахуємо тривалість виробничого циклу виготовлення виробів при використанні послідовного, паралельного та паралельно-послідовного виду руху предметів праці.
Вихідні дані:
Найменування показника
Значення показника
Загальний розмір оброблення однієї партії виробів, од.
15
Кількість транспортних партій
5
Розмір транспортної партії, од.
3
Кількість робочих місць:
1 операція
1
2 операція
1
3 операція
1
4 операція
2
5 операція
1
6 операція
1
Норми часу на виконання операцій, хв.
1 операція
3
2 операція
6
3 операція
2
4 операція
12
5 операція
3
6 операція
8
Вирішення завдання:
1) Розрахуємо тривалість технологічного циклу при використанні послідовного виду руху предметів праці:
Тпосл = 15* 5[ 3/1+6/1+2/1+12/2+3/1+8/1] = 2100хв.
2) Побудуємо графік для послідовного виду руху:
№ опе- рації
tі,
хв.
Сі,
1
3
1
45 225
2
6
1
675
3
2
1
825
4
12
2
1275
5
3
1
1500
6
8
1
2100
3) Розрахуємо тривалість технологічного циклу при використанні паралельного виду руху предметів праці:
Тпар = [75-15] * 8 + 15 [3 + 6 + 2 + 6 + 3 + 8] = 900хв.
4) Побудуємо графік для паралельного виду руху:
№ опе- рації
tі,
хв.
Сі,
1
3
1
45
2
6
1
135
3
2
1
165
4
12
2
225
5
3
1
300
6
8
1
420 540 660 780 900
5) Розрахуємо тривалість технологічного циклу при використанні паралельно-послідовного виду руху предметів праці:
Тпар.посл = 2100 — [75 — 15] * [ 3/1+2/1+2/1+3/1+3/1] = 1320хв.
6) Побудуємо графік для паралельно-послідовного виду руху:
№ опе- рації
tі,
хв.
Сі,
1
3
1
45 225
2
6
1
495
3
2
1
405 525
4
12
2
855
5
3
1
720 900
6
8
1
1320
Завдання №2
На підставі вихідних даних розрахуйте основні параметри безперервно потокової лінії виготовлення виробу з робочим конвеєром, а саме:
- такт потокової лінії;
- чисельність робочих місць (розрахункову, прийняту);
- коефіцієнти завантаження робочих місць;
- швидкість руху конвеєру;
- робочі зони для виконання кожної операції;
- довжину робочої ділянки і замкнутої стрічки конвеєра;
- тривалість технологічного циклу виготовлення одного виробу на потоковій лінії;
- технологічний, транспортний та резервний запас виробів
Вихідні дані:
Найменування показника
Значення показника
Виробниче завдання за зміну, од.
300
Крок конвеєра, м.
1,1
Регламентовані перерви за щміну, хв.
35
Кількість змін
2
Тривалість зміни, хв.
480
Радіус натягувального барабана, м.
0,55
Норми часу на виконання операцій, хв.
1 операція
6,0
2 операція
2,3
3 операція
7,0
4 операція
2,5
5 операція
3,5
6 операція
4,0
Вирішення завдання:
1) Визначаємо такт роботи лінії:
r = (480-35)*2 / 300*2 = 890 / 600 = 1,48 ≈ 1,5 хв/од.
2) Розраховуємо кількість робочих місць та рівень їх завантаження
№ Розрахункова к-сть Прийнята к-сть Коефіцієнт
операції робочих місць робочих місць завантаження
1 Ср = 6,0 /1,5 = 4 Спр = 4 Кз = 4 /4 = 1
2 Ср = 2,3 /1,5 = 1,5 Спр = 2 Кз = 1,5 /2 = 0,75
3 Ср = 7,0 /1,5 = 4,7 Спр = 5 Кз = 4,7 /5 = 0,94
4 Ср = 2,5/1,5 = 1,7 Спр = 2 Кз = 1,7 /2 = 0,85
5 Ср = 3,5 /1,5 = 2,3 Спр = 3 Кз = 2,3 /3 = 0,77
6 Ср = 4,0 /1,5 = 2,7 Спр = 3 Кз = 2,7 /3 = 0,9
3) Розрахуємо швидкість руху конвеєра:
Vк = 1,1 /1,5 = 0,73 м/хв.
4) Визначимо робочі зони кожної операції:
№ операції Робоча зона операції
1 L1 = 1,1*4 = 4,4
2 L2 = 1,1*2 = 2,2
продолжение
--PAGE_BREAK--