Міністерство освіти та науки України
Східноукраїнський національний університет
ім. В. Даля
Кафедра історії України
Курсова робота
на тему:
УніверсалиЦентральної Ради
Виконала: студентка групи ІП-131
Алексеєва Ю. М.
Перевірив: професор
Сергієнко Ю. Г.
Луганськ 2005
ЗМІСТ
Вступ 3
1. Еволюція політичного аспекту заУніверсалами ЦР 7
2. Зміни соціально-економічних положень вУніверсалах Центральної Ради 15
3. Динаміка національно-культурного аспектув Універсалах ЦР 18
Висновки 21Список використаної літератури 22Додатки 23
ВСТУПНадпошуком розв’язаннятакзваної української справи–проблеми відношення іпобудування української державності-працювало чималопоколінь українців.Її вирішеннязапочаткували ще керило-мефодіївці, а розвинули М. Драгоманов, М. Грушевський, В. Липинський, Ю. Бочинський, І Франко, Д.Донцов та інші. По-різному відповідали вченінацескладнепитання.Наприклад, М. Драгоманов майжевсе життябувавтономістом, тобтобачивУкраїнуяк автономнудержавнуодиницюу складідемократичноїРосії. М. Грушевськийаждо IV УніверсалуЦентральноїРади(1918р.) розглядавУкраїнуяк федеративнучастинузновуж таки демократичноїРосійськоїдержави. ПротеС.Рудницькийвжев перших своїхпрацяхтвердостояв на позиціїсамостійництва.Не автономія, не федеративначастинаіншоїдержави, а самостійна, незалежна, суверенна держава Європи– такою уявлявсобівидатнийвченийУкраїну. “Для всіхУкраїнців, — писав він, — державнасамостійністьУкраїниповиннабути єдиноюкінцевоюметою”.Є дуже важливідокументи, вивчення яких допоможе висвітлити вказане питання. Між ними – й УніверсалиЦентральної Ради, науковий підхід до змісту яких за останній час суттєвозмінюється, поступово відбувається переоцінка державних перетворень добивизвольних змагань українського народу, діяльності УНР, її політичної лінії.
Відомо, що українська державністьрозвивалася окремими етапами. Якщо підрахувати хоча б приблизно роки нашої волій неволі, то майже 500 років українці у різних формах мали державність і тільки350 років були її позбавлені. Щонайменшечотирирази в просторійчасінароджуваласьУкраїнськадержава. Їїперша літописнаісторіятворилась в IX-XIV ст. на теренахвідКарпат доДону, відБалтійськогодо Чорного морівпідназвоюКиївськоїта Галицько-ВолинськоїРусі.
УXVII ст.підняласядругаУкраїнськадержава —козацько–гетьманська. Алецюнезавершену будову підступно йнемилосердноруйнують Річ Посполита,Російська,Османська, апізніше й Австро-угорська імперії,щонамагалися знищити навіть згадкупроукраїнську державність.Проте вбити національну ідеювнароді, вісторії якого незалежністьсталареальністю,було неможливо.
Томуна початку ХХстоліття втретє відроджуєтьсяукраїнська державність:створюєтьсяУкраїнськаНароднаРеспублікатаЗахідно УкраїнськаНароднаРеспубліка,що22січня1919 рокуоб’єдналисявсоборнуУкраїну.
Такі основні віхи боротьби українськогонародупередувалиісторичному рішенню ВерховноїРади, яка24серпня1991 рокуприйнялаАкт пронезалежність України.
НародУкраїни1грудня1991 рокупроголосувавзадержавну незалежність і цим змінивустановленийхід історії,засвідчивпередусім світом,що незважаючинажорстоке і послідовне викореннягенетичногокодументальності нації державницькаідеянезнищена.Відновлення державності України — епохальна подіянетількидлясамої України.Цеодназ найвизначніших подій другоїполовиниХХстоліття.
“Цілковита самостійність і незалежність-наголошувавМ. Грушевський, сутьпослідовне,логічне завершення запитів національного розвитку ісамовизначення будь-якої народності,щозаймепевнутериторію і має достатні нахилитаенергіюрозвитку”.Українському народовісудилосьнезрівнянно довше, черезтяжкі і тривалі випробуванняприйти до Акту продержавну незалежність. Нажертовник свободи він поклав титанічну працю і мільйонижертвсвоїх синів і дочок,щоб незалежна українськадержава сталареальністю.
Автори розглядають УніверсалиЦентральної Ради з різних позицій. У радянській історіографії концепція історіїреволюції та відношення до Універсалів Центральної Ради почали складатисятільки наприкінці 20-х – на початку 30-х років та були основані намарксистсько-ленінських ідеологічних засадах. На цій основі формувалася усянаступна радянська історіографія. Тобто історики Радянських часів бачили вУніверсалах контреволюційні документи.
Але тільки на початку 90-х років ХХстоліття почали відбуватись істотні зміни в підході українських вчених довивчення проблем та усвідомлення історичного значення Універсалів ЦентральноїРади. Тому українські історики діаспори та сучасні історики розглядають ціУніверсали як важливі історичні документи, які змінили долю України, вивели їїна шлях самостійного розвитку. Слід зазначити такі прізвища: В. A. Солдатенко, О. К. Кудлай, С. В. Кульчицький, В. Кремень та інші.
Тому, виходячи з розгляду відповіднихджерел і літератури, ми в своїй роботі ставимо наступні питання:
1. Розглядеволюції політичного аспекту Центральної Ради;
2. УніверсалиЦентральної Ради й процеси державотворення.
3. Її політику всоціальній сфері.
Хронологічні межі охоплюють червень 1917року (тобто період утвердження Центральної Ради на історичній арені, як сили щоочолить революцію, та проголошення Першого Універсалу як прояв політичної воліукраїнства) до січня 1918 року (тобто проголошення Четвертого Універсалу, якийстав закономірним етапом розвитку національно-демократичної революції).
Враховуючи те, що вперше мова проукраїнські кордони йшла вже в Третьому Універсалі, можно умовно виділити такітериторіальні межі дослідження: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина,Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (Без Криму),частина Куртини, Холмщини, Воронежчини і суміжні губернії і області.
Головний практичний висновок, зробленийавтором цієї роботи, можна сформулювати так: Універсали Центральногї Ради, якбудь-яке історичне явище, впливали на процеси в суспільстві як позитивно, такнегативно, але в будь-якому випадку вони зіграли значну роль в подальшомурозвитку України на шляху боротьби за незалежність. В процесі оцінки стануджерельної бази, окреслюється колопевних недоліків, на думку автора, маючих принципове значення. По-перше, внаукових роботах приділяється дуже мало уваги соціально-економічній, а,особливо, культурній сфері, тому ця тема має великий потенціал для розробки.По-друге, наукових праць або статей, присвячених конкретно аналізу УніверсалівЦентральної Ради, дуже не багато.
Мої висновки були виказані насемінарському занятті і були одобрені.
1. Еволюція політичного аспекту заУніверсалами ЦР
Спочатку для діячів Центральної Ради кінцева мета національно-визвольногоруху уявлялася як підготовка до Установчих зборів, де б ставилося питання проавтономію у складі Росії. М.Грушевський надрукував серію статей програмногохарактеру, де виступив проти культурницького напрямку національно-визвольногоруху, а пропонував автономію України у складі Російської Федеративноїреспубліки ”[1].
О.Я.Шульгін, видатний український дипломат, мав уявлення про федералізмзначно ширші, ніж у більшості тодішніх політиків. Його програма приділялаособливу увагу обов‘язковому гарантуванню дотримання прав усіх національнихменшин України, зробивши наголос на загальносвітових процесах інтеграції.Майбутній перший міністр закордонних справ України настоював на ВсеукраїнськомуНаціональному Конгресі, що відбувся на початку квітня 1917 р., на вимогахнаціонально-територіальній автономії України і визначення її кордонів. Саме цейконгрес поклав початок “створенню незалежної Української держави, сформулювавшипрограму-мінімум, яка логічно приводила до цього бажаного результату” ”[2].
В умовах загальнонаціонального піднесення Центральна рада наважилася нарішучий крок: 10 червня 1917 р. схвалила і того ж дня урочисто проголосила наВсеукраїнському військовому з‘їзді Універсал “До українського народу на Україній поза Україною сущою”, пізніше названий Першим універсалом, який закликавнарод до організації нового політичного ладу в Україні.
Аналізуючи текст документу, можна виявити основну політичну думку – вимоганадати Україні автономію у складі Росії.В Універсалі проголошувалося: “ХайУкраїна буде вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державоюросійською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкуватисвоїм життям”.
Проте, якщо ми уважно прослідкуємо за змістом Універсалу, то побачимо важкіполітичні умови, в яких Центральна Рада намагалась виявити волю українськогонароду. Наприклад:
„Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягне нам руку в сійроботі, що в згоді з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашійземлі.
Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання,одпіхнуло простягнену руку українського народу...”
Тобто се свідчить, що політика, яку впроваджував Тимчасовий Уряд, йшла всупротив УЦР, проте, не зважаючи на цей фактор, виявлялась надія, щоВсеросійські Установчі Збори погодяться на автономію України.
Наступним кроком було рішення про розподіл влади. Законодавчий органУкраїни — Всенародні Українські збори (Сойм), що мали бути обрані всезагальним,рівним, прямим і таємним голосуванням. А найвищим органом влади було призначеноЦентральну Раду.
Універсал справив величезне враження на суспільство. З місцьйшли сотнями телеграми, в якихвисловлювалися солідарність з Радою і запевненням у щирій підтримці. У ІУніверсалі утверджувалася національна ідея, яка об’єднувала всіх українців.
Іншою була реакція на універсал з боку Тимчасового уряду, який розумів,якщо надати автономію Україні, то її стануть вимагати й інші. Але найбільшобурювало Тимчасовий уряд утворення Генерального Секретаріату. Це було вкрай невигідно для Тимчасового уряду, але щоб не загострювати стосунки, він пішов накомпроміс. Після переговорів у Києві Генеральний Секретаріат був визнаний вищиморганом державної влади в Україні, що стало “стратегічним проривом у процесіподальшого державного будівництва” [3].
3 липня 1917 р. був проголошений II Універсал, який зафіксував результатидвосторонніх переговорів УЦР з делегацією Тимчасового уряду (О.Керенський,М.Терещенко, І.Церетелі), що проходили в Києві 28.6.(11.7)-30.6.(13.7).1917.Конфронтація з Центральною владою була недоречною. Тимчасовий уряд видав 2(15).7.1917 постанову «Про національно-політичне становище України», в якійрегламентував організацію влади і збройних сил в Україні. В II Універсалі УЦРоголосила, що не має наміру відділяти Україну від Росії та зобов'язувалася нездійснювати самочинно автономії України. Взагалі в українському суспільстві глибоковкоренилася ідея федерації, а тому самостійників було небагато.
Аналізуючи положення Універсалу „… Прямуючи до автономного ладу наУкраїні, Центральна Рада в згоді з національними меньшостями Українипідготовлятиме проект законів про автономний устрій України для внесення їх назатвердження Учредительного Зібрання...” та „… Що торкається комплектованнявійськових частей, то для сього Центральна Рада матиме своїх представників прикабінеті Військового Міністра, при Генеральнім Штабі і ВерховномуГоловнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремихчастин виключно українцями, поскільки таке комплектування, по опреділеннюВійськового Міністра, буде являтись з технічного боку можливим без порушеннябоєспособности армії...” ми прийшли до наступних висновків, що УЦРзобов'язувалась подати Тимчасовому уряду на затвердження склад новогоГенерального секретаріату як найвищого крайового органу управління Тимчасовогоуряду в Україні та за погодженням з національними меншинами готувати проектзакону про автономний устрій для внесення його на затвердження Всеросійськихустановчих зборів. Представники УЦР при верховних армійських інституціях Росії(військовому міністерстві, Генеральному штабі, Верховному головнокомандувачу)мали брати участь у комплектуванні українських військових частин.
Таким чином, можемо сказати, що Тимчасовий урядпризнавав ЦР як орган влади і надавав йому всі повноваження, але об автономіїне повинно бути й мови. Зміст Універсалу свідчить, що Центральна Рада зробилаістотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рухпевними рамками. Для українців цінність укладеної угоди істотно знижуваласятим, що не окреслювалась територія, на яку мала поширюватися вада ЦентральноїРади. Не уточнювалися також повноваження секретаріату, особливо в йогостосунках з місцевими органами Тимчасового уряду, які продовжували існувати.
На цей час до влади в Росії прийшли більшовики. Україна не бажалаРадянської влади на своїй території, саме тому було прийнято IIIУніверсал 7(9) листопаду 1917 року.
Цю картину, на нашу думку дуже вдало змалював В. Винниченко: „Дляукраїнської демократії питання стояло так: або визнати петроградський УрядНародних Комісарів і йти з ним разом, поділяючи всю його соціальну й політичнупрограму, або вести цілком самостійну, ні з ким уже не пов’язану акцію.
Центральна Рада обрала другий шлях”[4].
Політичні засади цього документу були наступними:проголошувалась створення Української народної республіки (УНР), якавтономної державної одиниці Російської республіки. УНР планувала вступити уфедеральні відносини з тими державами, які сформувалися на руїна імперії, і,звичайно, без більшовицьких урядів.
Юрисдикціяпоширювалася на дев‘ять українських губерній. ІІІ Універсал визначив територію УНР: Київщина, Поділля, Волинь,Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина і частинаТаврії. Приєднання тих земель Курщини, Холмщини, Воронежчини та суміжнихгуберній, де українці становили більшість, мало вирішуватися населенням цихобластей.ПроголошенняУНР стало видатною подією в житті українського народу. Це був черговий етап урозвитку української революції. Рішення Центральної Ради відбилося на настрої більшості населенняУкраїни.
Такожне в дусі моменту були і пункти, що проголошували Україну складовою частиноюРосійської федерації рівних і вільних народів, яку УЦР зобов'язуваласьдопомогти створити. Особливо небезпечним було положення, що УЦР стане насторожі «прав і революції не тільки нашої землі, а й усієї Росії». Цебуло непосильне й непотрібне для України завдання.
Такожважливо зазначити, що III Універсал проголошувавшироку програму перетворень: — скасовувалось право приватної власності на землю- вона визнавалась власністю всього трудового народу й передавалась йому безвикупу; — Центральна Рада зобов'язувалась негайно подбати про мирні переговориз Німеччиною та її союзниками;- проголошувалась свобода слова, друку, віри,зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість особи і помешкання;скасовувалась смертна кара; впроваджувався 8-годинний робочий день, контрольнад виробництвом, підтверджувалось право національно-територіальної автономії.
Можемовиділити наступний пункт даного документу: окремим секретарствам ГенеральногоСекретаріату було приписано: здійснювати контроль над виробництвом і розподіломпродукції; проробити заходи з упорядкування судівництва та закріплення правмісцевого самоврядування; підготувати законопроект про національно-персональнуавтономію. Визначено термін виборів до Українських установчих зборів — 27. 12.1917 та день їх скликання — 9. 1. 1918. Затверджений на засіданні Малої Ради.
За визначенням В.Винниченка, III Універсал не справив такоговпливу, як перший, хоча був більш продуктивним, але в ньому накреслювалисясоціально-економічні заходи, по-різному зустрінути в різних колах.
Проте,цей Універсал також не було запроваджено у життя, більше того, через цекерівництво Радянської Росії відправило до Києва „Маніфест українському народу”з ультимативними вимогами до УЦР.
Нацей час йшла перша світова війна, а тому лишепроголошення незалежності могло вивести країну на шлях самостійної міжнародноїполітики. Цей варіант вважався найліпшим, тому 9 січня 1918 року булопідписано IVУніверсал.
Універсалпроголошував самостійність і незалежність УНР як вільної суверенної державиукраїнського народу і заявив про її прагнення до мирного співіснування зсусідніми народами. У ньому говорилося: «ОдниніУкраїнська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною,вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами,як то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми хочемо житив згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя СамостійноїУкраїнської Республіки».
Підтвердивповноваження влади УЦР до моменту скликання Українських установчих зборів.Перетворив Генеральний Секретаріат у Раду народних міністрів та доручив їйпродовжувати переговори з Центральними державами і укласти мирний договір.Закликав уряд та громадян УНР дати відсіч більшовикам. Оголосив про цілковитийрозпуск постійної армії та організації замість неї народної міліції. Призначивперевибори місцевих органів влади. Встановив термін передачі соціалізованоїземлі — до початку весняних робіт. Зобов'язав РНМ негайно приступити довідновлення промисловості, з переведенням її на виробництво мирної продукції.Оголосив про державний контроль над банками, найважливішими галузями торгівлі,експортом-імпортом та ціноутворенням, з встановленням монополії на найбільш прибутковупродукцію. Підтвердив усі демократичні свободи, оголошені в III Універсалі,підкресливши право всіх націй УНР на національно-персональну автономію. Тобто вгалузі національної політики передбачалося найближчим часом ухвалити закон пронаціонально-персональну автономію для національних меншин.
Питанняпро федеративний зв'язок з республіками колишньої Російської держави залишав нарозгляд Українських Установчих Зборів. Універсал був офіційно проголошений востанній редакції на засіданні Малої Ради вночі 12 (25).1.1918.
Опублікованийукраїнською, російською, польською і єврейською мовами в газетах та афішах.Положення IV Універсалу не були повністю реалізовані внаслідок повалення владиУЦР і встановлення в Україні режиму гетьмана П.Скоропадського (29.4.1918).В.І.Орленко звертає увгу на той факт, що в стані глибокої кризи перебувалиоргани місцевого управління, оскільки була недостатньою правова база, щогрунтувалася “на загальних, декларативних нормах універсалів Центральної Радита деклараціях її Генерального Секретаріату”. Ще більш ситуацію ускладнював IVУніверсал Центральної Ради, який додав до органів місцевої влади радиробітничих, селянських, солдатських депутатів та їх виконавчі комітети ”[5].
Післяанти гетьманського повстання в листопаді-грудні 1918, наслідком якого сталовідновлення УНР, Директорія УНР замість Універсалів практикувала оголошенняДекларацій. Тексти Універсалів, подані у працях В. Винниченка, Д. Дорошенка, І.Мазепи, П. Христюка, К. Костіва та в ряді ін. видань, є вільно відредаговані йне завжди відповідають оригіналу.
ПрийняттяУніверсалустало визначноюподієюв життіукраїнськогонароду. Тривалийшлях боротьбизавершивсялогічнимрезультатом: проголошеннямнезалежності. Фактично він завершив процес “складного,суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, якийврешті-решт відкинув ідеї автономії та федералізму” [6]. Існує також погляд, що цей універсал став“найвидатнішим актом державотворчого процесу в Україні, широкою програмоютворення незалежної Української держави” [7].
Хочав той час не вдалосявідстоятисамостійнуукраїнськудержаву ідобра нагодавідродженняізакріпленнясвоєїдержавностізазналакраху, алеідеясамостійноїсоборноїУкраїнижила в умах кращихпредставниківукраїнськогонароду, надихалаїхна боротьбуза незалежнуУкраїну. Самев цьомуполягаєголовне історичнезначенняIV УніверсалуЦентральноїРади.
Вцілому можна констатувати, що українська національна інтелігенція була слабопідготовлена до державотворчої діяльності, вона “надто тривалий час булаохоплена автономістсько-федералістичними фантазіями, безґрунтовнимисподіваннями на спільні дії з російською демократією і з великим запізненнямпереконалася у необхідності проголошення незалежності України… пояснюватипричини поразки Центральної Ради лише зовнішнім фактором – наступом військРаднаркому – некоректно” [8].
Розглянувшиполітичні аспекти Універсалів Центральної Ради, оцінивши їх державотворчу таісторичну цінність та порівнявши різноманітні погляди стосовно цієї тематики, цілкомзакономірно можна зробити висновок, що ці документи дійсно виявились визначнимипунктами еволюції політичної думки в українському суспільстві в періодреволюції початку ХХ століття. Кожний Універсал ніс з собою новий крок доусвідомлення ідеї самостійності, як необхідного елементу державності будь-якоїнації, і лише Другий Універсал став кроком назад, який, мабудь, і став роковим,загальмувавши подальший розвиток політичної думки та змарнувавши багато часу.
Такможна графічно зобразити еволюцію політичної думки того часу, використовуючианаліз Універсалів Центральної Ради:
2.Змінисоціально-економічних положень в Універсалах Центральної Ради.
В будь-якому суспільстві соціально-економічна сфера такультурний рівень є показниками рівня розвитку держави. Тому розглядаючиУніверсали, не можливо обминути увагою ці сфери. Слід зазначити, що не існуєполітики окремо від економіки і навпаки, вони взаємопов’язані, саме тому нашимзавданням є прослідкувати за змінами соціально-економічних положень, спираючисьна еволюцію політичної думки.
В Першому Універсалі соціальна та економічна сфери майже не зачіплялись,лишевказувалось: „...Щобпевначастинагрошей,якізбираютьсяв Центральнуказну знашогонароду, булавіддананам, представникамсьогонароду, на національно-культурніпотреби його.”, „...І гроші, щозбираютьсязнашоїземлі, одмовилосьповернутина потреби нашоїшколи, освітийорганізації.” та „...А для успіхутоїпрацінасампередпотрібнівеликікошти(гроші).До сьогочасу українськийнарод всікоштисвоїоддававу ВсеросійськуЦентральнуКазну, а сам не мавтане маєтепервіднеїтого, щоповинен биматиза се.
І через те ми, УкраїнськаЦентральна Рада, приписуємовсіморганізованимгромадянамсел ігородів, всімукраїнськимгромадськимуправам іустановамз1-го числа місяцялипня(іюля) накластина людністьособливийподатокна ріднусправу іточно, негайно,регулярно пересилатийоговскарбницюУкраїнськоїЦентральноїРади”.
З усього цього вище зазначеного миможемо зробити певний висновок, що поставало питання про необхідністьзаснування Української казни за рахунок податків населення.
Йдучи на поступки Тимчасового уряду тавиходячи від національних ідей, Центральна Рада у Другому Універсалі зовсімобминає увагою соціально-економічеий аспект, ні слова не виказавши про рішенняаграрного питання в умовах відстрочки проголошення автономії.
Виходячи з тексту 3-го Універсалу, миможемо побачити, в якому тяжкому стані перебувала Україна і до яких заходіввона вдавалась. Наприклад: „Тяжкий і грізний час, якийперебуває вся Росія, а з нею і наша Україна, вимагає доброго упорядкуваннявиробництва, рівномірного розпреділення продуктів споживання і кращоїорганізації праці. І через те приписуємоГенеральномуСекретарству працівідсьогодня разом зпредставництвомвідробітництвавстановитидержавнуконтролю над продукцієюУкраїни, пильнуючиінтересівяк України, так іцілоїРосії.”
Невиразні соціально-економічні пунктиТретього Універсалу не мали й натяку щодо кардинальних перетворень виробничихвідносин на тих соціальних принципах, апологетами яких вважали себе творціУкраїнської держави. Якщо в земельному питанні було заявлено про намірипередати землю селянам, то інші галузі господарювання практично випадали з полязору[9].
Не сприяв популярності доволі радикальний земельний закон, основу якогоскладав принціп соціалізації землі. Він настроював проти української влади нелише великих землевласників, а також заможних селян.
На практиці Центральна Рада не виявляла послідовності та рішучості вреалізації своїх програмових завдань, особливо соціально-економічних. Тому вонав листопаді-грудні 1917 року почала втрачати частину своїх завоювань.
У IVУніверсалі ми побачили таку фразу: „Але в тяжкугодину відродиласьволя України. Чотирироки лютоївійнизнесилилинаш край ілюдність. Фабрики товарівне виробляють. Заводи спиняються.Залізницірозхитані. Грошів цініпадають.Хліба зменшується.Насуваєголод. По краюрозплодились юрми грабіжників і злодіїв, особливо, колизфронтупосунуловійсько,зчинивши криваву різню, заколоті руїнунанашій землі”.Аналізуючи данні,ми дійшлидопевного висновку,що підчас першоїсвітової війнинаУкраїни булоне переливки,насувавсяголод,тобто була економічнакриза.
У IVУніверсалістверджується, що за допомогою державного скарбу будуть відбудовані знищенівійною місцевості. Також констатувалося, що “на ґрунті анархії, неспокоїв ужитті й недостачі продуктів зростає невдоволення серед деяких частиннаселення”. Пропонувалось боротися зі спекулянтами, а всі доходи з торгівлі УНР“обертає на користь народу”. Встановлювався контроль над банками, а всамостійній державі “не повинен страждати ні один трудящий чоловік”.
Також в останній момент Центральна Рада прийняла новий земельний закон, заяким соціалізації не підлягала власність до 30 десятин. Але “було вже пізно...”В.Винниченко зазначає, що кінець Центральної Ради був не тоді, коли воназакликала німців, а коли порвала з масами. Її діячі “розщепили свою суцільнузброю на дві половини, на соціальну й національну, вибрали останню й почали неюборотися протисоціальної. Через це вони одразу ж одірвалися від своїх працюючихмас і були до щенту розбиті” [10].
Таким чином, Центральна Рада, проголошуючи шляхи вирішеннясоціально-економічних проблем в Універсалах, на практиці їх не втілювала, а це,як ми знаємо, призвело до її закономірної поразки, яка була просто неминуча дляуряду, який ігнорував соціальні та економічні, особливо земельні, проблемиукраїнського населення.
3.Динаміка національно-культурного аспекту в Універсалах ЦР
Дивлячисьна стиль тамову написанняуніверсалів, мидійшли певного висновку,щойшло відродження української мови якдержавної. Цей факт свідчить також, що українська мова повернулась післястількох років її нехтування.
Проте, наприклад, Другий Універсал булонаписано не