МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХЕРСОНСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедраполітології і права
Контрольнаробота з предмету „Політологія”
Виконала__________________студенткагрупи 3зПР
Пестрецова Л.М.
Перевірив_________________Чермошенцев М.І.
Херсон –2007
6 –варіант
Політичнежиття і політична система суспільства
1. Політичне життя, його сутність і основніформи прояву.
2. Поняття політичної системи суспільства,її сутність і функції, критерії ефективності на сучасному етапі.
3. Розвиток політичної системи України.
1. Політичне життя, його сутність і основніформи прояву.
Політичне життясуспільства — одна з найширших категорій політології, яка охоплює всю політичнусферу та її елементи, дає можливість відобразити їх динамізм. У різні епохи й урізних країнах воно має свої особливості, залежить від рівня цивілізованостісуспільства, його демократизму, співвідношення корінних інтересів соціальнихгруп, вміння і прагнення політичного керівництва об'єднати народ для досягненняспільної мети. Закономірністю політичного життя є зростання його ролі йзначення у міру зростання людського виміру політики демократизації і гуманізаціїсоціальних засад суспільства, формування соціально-правової держави.
Політичне життя —сукупність духовних, емоційних і практичних явищ політичного буття людини ісуспільства, що характеризує їхнє ставлення до політики й участі в ній.
Політичне життя завжди існує в конкретно історичних формах, зумовленихматеріальними й соціокультурними чинниками. Водночас воно являє собоюсукупність політичних явищ, які функціонують у суспільстві, керованих іспонтанних політичних процесів; результат діяльності соціальних суб'єктів —класів, націй, соціальних верств, груп, індивідів і створюваних ними політичнихінститутів; сферу боротьби за реалізацію ідеалів, норм, цінностей, щоконцентрують у собі корінні потреби та інтереси соціальних суб'єктів; взаємодіюі зміну при владі політичних сил для репрезентації владних інтересів усіхсоціальних груп.
Політичне життя тіснопов'язане з найрізноманітнішими формами політичної діяльності.
Політична діяльність —індивідуальна чи колективна, спонтанна чи організована діяльність соціальнихсуб'єктів, яка прямо чи опосередковано випливає з інтересів великих суспільнихгруп і цінностей, що їx вони поділяють.
Ця діяльністьвідбувається в межах існуючих відносин з владою або всупереч їм, регулюєтьсяправовими нормами та статусними ролями. Її можна розглядати у широкому йвузькому значеннях. У широкому розумінні політична діяльність постає якреалізація суспільно-політичних відносин, взаємодія класів, націй, організацій,органів, інших соціальних спільнот й окремих осіб для здійснення певнихполітичних інтересів щодо завоювання, використання та утримання влади. Увузькому значенні політична діяльність — це методи й засоби виконання владнихфункцій певними політичними силами, соціальними групами, а також засобипротидії їм.
Розрізняють теоретичну й практичну політичну діяльність.
Для теоретичної основними формами є:
· пізнавальна;
· прогностична;
· ціннісно орієнтована.
Практичнаполітична діяльність — це вироблення й реалізація внутрішньої та зовнішньоїполітики держави, різні форми участі в політичному житті суспільства партій,громадсько-політичних об'єднань, рухів. Основніїї форми:
· увалення політичного рішення;
· вибори;
· політична реформа;
· страйк;
· демонстрація;
· дипломатичні, міжурядові переговори;
· офіційний візит тощо.
Умовою й формою політичної діяльності є політичнівідносини, які виникають внаслідок соціальної диференціації суспільства і виявуінтересів великих суспільних груп.
Суб'єктами політичних відносин є:
· класи;
· нації;
· соціальні групи;
· індивіди;
· політичні інститути й організації.
Політичні відносини—реальні практичні відносини, взаємозв'язки соціальних суб'єктів, у якихвідображені їхні інтереси і здійснюється політична діяльність — співробітництвочи боротьба (вибори, референдуми, мітинги, зібрання, маніфестації, страйки тощо).
Вони охоплюють зв'язкиміж різними соціальними групами та індивідами, політичними інститутами таорганізаціями щодо завоювання і реалізації політичної влади, певних суспільнихінтересів. Характер відносин соціальних суб'єктів визначає політичну ситуацію,стратегію, тактику, зміст політичної діяльності. Політичні відносинивстановлюють, у який спосіб соціальні суб'єкти можуть здійснювати політичнудіяльність через політичні інститути, норми, процедури, визначають методи йзасоби політичної діяльності, регламентують її.
Існує певна ієрархія інтересів: загальнолюдські, інтереси суспільства,народу, класу, групи. Координація, узгодження політичних інтересів, їх взаємнеуточнення та обмеження з урахуванням об'єктивної реальності досягаються упроцесі активної політичної діяльності.
Політична діяльність класів, націй,соціальних груп, індивідів, політичних інститутів і організацій супроводжуєтьсяпевним типом політичної поведінки. Така поведінка зумовлена вибором мотивів увинесенні рішень щодо політичних відносин, добором засобів досягнення цілей,здатністю сприймати загальний суспільний інтерес, розумінням співвідношення зним інтересу приватного, групового, вмінням їх поєднати. Політична поведінкаохоплює як внутрішні реакції — думки, сприйняття, судження, настанови,переконання, так і конкретні дії, які можна спостерігати, — участь у виборах,вияв протесту, лобіювання, проведення зборів, політичних кампаній. Політичнаповедінка може виявити себе як у діяльності мас, класів, соціальних груп,націй, виборців, індивідів, політичних партій, владних структур, політичнихлідерів, так і в будь-якій інституціональній ситуації — сім'ї, бізнесі, церквітощо, але обов'язково в межах або через посередництво держави.
Характер її значноюмірою залежить від наявних у суспільстві традицій легітимації (визначення,обґрунтування правомірності, законності певних рішень і дій). Традиціїлегітимації трансформуються від визнання правомірності певних засобів, способівдосягнення мети, правоти сили до усвідомлення необхідності співвідносити своїнаміри з інтересами й позиціями інших учасників політичної взаємодії, базуватирішення й дії на невід'ємних правах людини. Тому й форми політичної поведінкисоціальних суб'єктів можуть бути різними. Розрізняють відкриту (політична дія)і закриту (політична бездіяльність) форми політичної поведінки. За своєюцілеспрямованістю політична поведінка може бути конструктивною щодо існуючогосуспільного ладу і політичної системи (спрямованою на їх зміцнення) абодеструктивною і навіть екстремістською. Залежно від мотивації розрізняютьсоціальне усвідомлену, ціннісне орієнтовану, афектну і традиційно зумовленуполітичну поведінку.
Важлива роль у функціонуванні політичного життя належитьособі, без чого неможлива соціально-політична діяльність. Йдеться про політичнуучасть.
Політичнаучасть — залучення людей до процесу політико-владних відносин, здійснення нимипевних актів, заходів, що виражають інтереси, потреби, уподобання, думки,погляди та настрої; вплив на органи влади з метою реалізації соціальнихінтересів.
Культура політичноїучасті визначається рівнем володіння соціальними суб'єктами процедур ірегламентів здійснення політичних акцій і заходів, настановами на погодженістьіснування різноманітних соціальних груп.
Мотивами політичноїучасті є:
· підвищений інтерес до політики, спрямований на пізнання сутностіполітичних подій, їх значення для життя суспільства;
· прагнення до соціального єднання, до конформізму, наслідування;
· кар'єра, задоволення честолюбних намірів.
Політичну пасивність,різке зниження політичної участі людей зумовлюють нестатки, життєві клопоти йтруднощі, злидні, безнадійність спроб змінити життя на краще.
Особливою формоюполітичної участі є вибори, які формують центральні органи влади (президент,віце-президент, парламент) та органи місцевого самоврядування різних рівнів.Вони стимулюють політичну активність населення. У центрі передвиборчої боротьбиздебільшого перебувають питання внутрішньої та зовнішньої політики, арезультати голосування громадян визначають курс майбутнього уряду всерединікраїни та на міжнародній арені. Вибори супроводжуються зіткненням політичнихсил, боротьбою не лише осіб, а й політичних платформ, політичних курсів, часомдіаметрально протилежних.
2. Поняття політичної системи суспільства,її сутність і функції, критерії ефективності на сучасному етапі.
Політична система являє собою соціально-політичний механізм, який регулюєосновні суспільні інтереси і має свої особливості: вона володіє монополією наздійснення влади в масштабах всього суспільства, визначає стратегію суспільногорозвитку загалом і економічну, соціальну, культурну та зовнішню політикузокрема; визначає і представляє інтереси панівних соціальних груп або всьогосуспільства на державному рівні; забезпечує політичне та адміністративно-державнеуправління суспільними процесами; сприяє стабілізації або дестабілізаціїсуспільного життя; формує правову систему і функціонує в її рамках або виходитьза межі правового поля; має спеціальний прошарок людей, які професійно зайнятів сфері управління.
Політична система має свою структуру, основними компонентами якої є:політичні інститути й політичні організації, політичні відносини між класами,між державою і особою стосовно влади, політичні і правові норми, засоби масовоїінформації, політична свідомість, політична культура.
До політичних інститутів і політичних організацій відносяться, насамперед,держава та її установи, партії, суспільно-політичні рухи, громадськіорганізації, засоби масової інформації.
Політичні відносини у суспільстві характеризують відносини між класами,соціальними групами, націями, політичними інститутами, між державою і особою взв’язку з виробленням і реалізацією політики. Тому вони виступають важливоюумовою здійснення соціальних інтересів і реалізуються в системі суспільнихвідносин, визначають ступінь участі суб’єктів політики в здійсненні управлінняполітичною та державною владою.
Політичнівідносини– це завжди відносини з приводу захоплення, утримання та використання державної влади в інтересах певних політичних сил. В них концентруються політичні інтереси головних суб’єктів політики.
Політичні принципи і правові нормиформують поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичноїсистеми. Вони закріплюютьсяв Конституції (Основному Законі)держави, в основних законодавчих актах, які регулюють політичні відносини різних суб’єктів політичної системи. Політичні норми характеризують політичний режим, формидержавного управління, сукупністьзагальнообов’язкових правил поведінки.
Держава забезпечує виконання правових норм засобами державноговпливу через адміністративне,цивільне і кримінальне право.
Важливим елементом політичної системи є політична свідомість,яка є відображенням політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, традиціях, уявленнях людини, соціальної групи, нації, народу. Вона виступає як сукупність відповідних знань і оцінок,про що мова буде далі.
Значну роль в політичній системі суспільства відіграє політична культура. Політична система функціонує та розвивається через суб’єкти політики, а вони вносять в політику свої орієнтації,інтереси, настанови. Політична культура, як система політичнихзнань, орієнтацій і настанов включаєтакож політичні погляди, політичні ідеї та політичні рішення. Без формування і утвердженняполітичної культури суб’єктів політики неможливий демократичний розвиток політичної системи суспільства.
Політичнасистема суспільства— цесистема політичних явищ, які існують у соціальнонеоднорідному суспільстві.
Якщохарактеризувати політичнусистеми суспільства більш повно, то необхідно зазначити, що це цілісна,впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підпорядкованих певним політичним, соціальним, правовим, ідеологічним, культурним нормам, історичним традиціям і засадам політичного режиму даного конкретного суспільства. Політична система включає у себе організацію політичної влади, відносини між суспільством і державою, характеризує протікання політичних процесів, включаючи інституалізацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості у суспільстві, характеручасті у політичному житті.
Політичнасистема являє собою одну з частин абопідсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншимиїї підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою,культурною. Центральне становище політичноїсистеми визначається організаційною та регулятивно-контрольною роллю самої політики.Політична система суспільствавизначається формою держави,її соціальним ладом, класовою природою, формою соціально-політичнихвідносин (стабільні чи ні, конфліктнічи консенсусні), політико-правовим статусом державита іншими факторами.
Головні функції політичної системи – це визначенняцілей і завдань даного суспільства, а також мобілізація ресурсів для досягненняцих цілей і регулювання режиму політичної діяльності. Здійснюючи свої функції,політична система забезпечує цілісний керівний вплив на суспільство якадміністративно-територіальні одиниці (області, райони, департаменти).
Функціязабезпеченняцілісності громадянського суспільства. Політична система суспільства як найбільш інституціоналізована система впливаєна все суспільство, визначаєцілі розвитку, механізми загального управління, політичні і правові нормита принципи. Вона охоплює населення даної території країни. Механізм політичного функціонування, створений на демократичних засадах, відкриває простір для цілісного самовиявлення громадянського суспільства, народу, нації.Сильна, активна політична система сприяєприскоренню розвитку всього громадянського суспільства. А для цього вонаповинна насамперед вдало виконувати владні функції.
Владно-політичнафункція. Політичнасистема суспільства покликана формувати,захищати і підтримувати функціонування політичної влади як цінності. Такою є влада у процесі реалізації політики як керівництва, управління, організації, військової діяльності, заохочення, примусу тощо. Від спрямуванняполітичної системи,характеру владного функціонуванняі політичного режиму, на який вона спирається, залежить дієвість політики. Владно-політична діяльність політичної системи є значноюмірою визначальною, оскільки від демократично або тоталітарне організованої влади залежить зміст усього її функціонування.
Функціянародної,національної інтеграції. Держава, політичні партії і рухи, громадсько-політичніутворення у своїй діяльності об'єднані розв'язанням національнихпроблем, а також проблем народу в цілому,інтереси якого і представляє політичнасистема. Національна інтеграціявідбувається навколо національних цінностей, у боротьбі за їх створення, збереження, розквіт, у сприянні розвитку націй, розширенні міжнаціональних зв'язків та ін.
Функціяуправління. Система органів (державних, партійних і громадських)становить апарат управліннясуспільством. У суспільствіспостерігається подальше зростаннязначущості бюрократичних організаційних форм. Йдеться про бюрократію як структурну організацію управління суспільством. Управлінський апарат, що дедалібільше професіоналізуєтьсята спеціалізується, набуваєполітичних функцій. Типи бюрократичних структур залежать від того, на основі яких принципівфункціонує політичнасистема. При цьому існує небезпека перетворення апарату управління на самостійну політичну силу, що протистоїть владі і контролю обраних народом парламентів та їхніх депутатів. У разі такого перетворення адміністративний апарат розглядає практичні методи як цілі організації, а саме функціонування як самоціль.
Функціявідтворенняполітичного життя. Суспільнежиття являє собою процес відтворення всього фундаментального і творення нового. Житгєспроможністьполітичної системи залежить від того, наскільки вона здатна постійно спрямовувати свої творчі силипроти ентропійних процесів. Політична система, якане здатна до відтворення, позбавлена імпульсів самозбереження, об'єктивно несе в собі елементидезорганізації, розпаду.Прикладом можуть бути тоталітарніполітичні системи, які не здатні до тривалого поступового розвитку. Навіть тимчасове нагромадженняпозитивного в соціальному русівиявляє патологічнийхарактер самої системи.Демократично організовані політичнісистеми розвиваються на соціокультурній основі, їхнє прагнення до модернізації й упорядкованості виражає історичну потребу інтенсифікації,організації, демократизації,ефективності розвитку, протистояння негативним тенденціям у політичній сфері.
Функціядемократизаціїжиттєдіяльності суспільства. Демократизаціяжиттєдіяльності усіх структурполітичної системистановить систему політичної демократіїу єдності, сукупності взаємозв'язків. Така політична демократія є гарантом демократизації всього суспільного організму. Політична система досягає цього, якщо її побудованоза вертикальним принципом (ієрархіяорганів) і за принципом політичної горизонталі (три рівноправних, взаємоурівноважуючихінститути влади, жоден з якихне може перетворитися на одноосібного господаря системи).
Функціяорганізаціїй упорядкованості політичного життя. Для XX — початку XXIст. характерна об'єктивна тенденціяорганізації і демократизації всього суспільного життя, насамперед у політичній сфері. Розвиток і організаційне зміцнення державних інституцій, розмаїття політичних партій, рухів і організацій — все це характеризує політичне життя. Вони викликали до життя організацію й упорядкованістьяк напрям, тенденцію до згуртування політичних сил, як засіб недопущення політичної стихії та її наслідків — терору революцій, переворотів, заколотів, громадянських воєн.
Функціяконсолідаціїсоціально-політичних сил. Зрушення,що відбуваються в сучасному суспільстві, можна охарактеризувати як руйнацію традиційних ціннісних норм (рівноправності, справедливості, революції, комунізму) і пошукнових (свободи, демократії, солідарності тощо). Об'єднання людей у групи, організації відбувається на різних засадах, утому числі й ціннісних. Реакція людей на цінності, зокрема політичні, зумовлює політичне перегрупування їх, політичну мобільність,зміну функцій політичних організацій, наповнення їх новимполітичним змістом. Одна група людей, їхні політичні організації, рухи прагнуть до збереження колишніх цінностей, інша — включається в кореляцію їх при збереженні ядра старих цінностей (революція, соціалістичний вибір та ін.), третя — схильна до радикальних змін у суспільстві, четверта — дореально радикальних зрушеньна основі нових цінностей (визнання об'єктивних суперечностей, відмова від соціальнихспрощень, захист прав індивіда, пріоритет таких правперед груповими, національнесамовизначення, утвердженняправ людини). У складних умовах, коли здійснюється перегрупування політичних сил та їхніх організацій, неприйнятним є силовий тиск щодоносіїв цінностей та їхніх організаційних структур.
Функціясоціально-політичноїмодернізації. На кожному історичномуетапі свого розвитку суспільство ставить за мету соціальнумодернізацію. Для країн посткомуністичного суспільства це означає швидкийрух до сучасних цивілізованих структур, високого рівня життя. А цього можна досягтина основі нових технологій і зрілихполітичних відносин. Суспільство, для якого характерним є процесмодернізації, здійснює відтворення на органічній новації, а не на тенденції розриву або руйнуванняпопередніх організацій. Воно прагне до збалансованості, гармонії економічної, політичної, правової та інших систем, а також їхніх внутрішніхелементів.
Функціястабілізаціїсоціально-політичного життя. Стабілізаційнадіяльність політичної системи полягає в умінні з'ясовувати причини різних конфліктів (класових, групових, міжнаціональних, міжнародних, міждержавних, міжпартійних, регіональних та ін.), не допускати їхнього розвитку, знаходити виходи з кризовихситуацій шляхом досягнення компромісів, встановленняконсенсусу. Стабілізаційна функціявтілюється в реальних науково обґрунтованих програмах політичного розвитку.
3. Розвиток політичної системи України.
Особливості системи політичних інститутів сучасноїУкраїни визначаються наступними факторами:
По-перше, відносна стабільність (на поверхні) системи, здатна легко трансформуватисяв нестабільність через поглиблення конфліктів між основними політичнимиблоками, в тому числі і всередині державного механізму, а також між різнимирегіонами.
По-друге, система з відносно низьким темпом соціальних процесів і недостатньоюсприйнятністю соціальних новин. Самостійна політична система сучасної Українимолода, фактично не має досить ефективних традицій і досвіду самостійногофункціонування. Історичні традиції державної суверенності України практично незв'язані з процесом реалізації сучасних проблем суспільства.
По-третє, політичній системі України властиві централізованість з деякимиелементами раціоналізації та децентралізації. Система не здійснює повністюкомплекс функцій, необхідних для забезпечення нормального функціонуваннясучасного цивілізованого суспільства.
По-четверте, сучасна політична система України — це перехід від неправового до правового типу політичної системи, в якій методи нормативногоправового регулювання переважають над методами використання безпосередньо вольовихактів органів політичної влади.
Для більшості населення політична система легітимна.Політична система сучасної України діє в умовах надзвичайної, а не нормальноїситуації — політичної та соціальної. Причому надзвичайність обставин склалась вусіх сферах суспільства:в природному (фізичному та біологічному) середовищі, де поглиблюється екологічна криза, що зберігає панування нерозумних моделей природокористування (в промисловості та сільському господарстві), загальний генофонд народу зазнає значних втрат; в господарюванні прогресуючою виступає тенденція деградації найважливіших структур життєдіяльності соціуму; в сфері культури (зокрема в сфері освіти) не забезпечується повне відтворення загальної культури відповідно передовим, прогресивним стандартам та потребам прискореного соціального розвитку, спостерігається дальша ерозія масової «практичної моралі», значна частина населення все ще перебуває під впливом «культурного шоку», зв'язаного з швидкими змінами панівних офіційних міфів і відсутністю чіткої національної ідеї; не сформована система ефективних відносин України з іншими державами і міжнародним співтовариством.
Особливістю політичної системи сучасної України є перехіддо впровадження консенсусної моделі вирішення соціальних конфліктів,миролюбність і не агресивність, позбавлення власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів.
Сучасна політична система ще поки не здатна забезпечитизростання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення. Політичнасистема є світська, на відміну від атеїстичної або релігійної.
Політична система України етатизована(одержавлена) з недосидь високим інтелектуальним рівнем політики, зпереважанням певних соціальних прошарків реформованої традиційної номенклатури,нової номенклатури — сил, що включаються в контроль над «каналамирозподілу» і «нуворишів», здатних «стимулювати» внеобхідному для них напрямку діяльності політиків і бюрократичного апарату.
Сучасну політичну систему України можна назватиперехідною від соціалістичної до капіталістичної або перехідною від казармового(недемократичного, негуманного) соціалізму до капіталізму, доповнену деякимирисами неокапіталізму, але не як перехідну до демократичного соціалізму.
В сучасній Україні існує і специфічний«змішаний» політичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основнихчистих різновидів політичних режимів: демократичного, авторитарного,автократичного, диктаторського, тоталітарного, анархічного, охлократичного.Передбачити направлення подальшої еволюції політичного режиму сучасної Українидосить складно, тому що характер еволюції залежить від надто величезноїкількості факторів, і внутрішніх, і зовнішніх.
Процес демократизації сучасного суспільства іперетворення політичної системи України обумовлюються рядом особливостей.
По-перше, Україна на протязі багатьох століть розвивалась у складібагатонаціональної Російської держави і разом з утворенням досконалішихекономічних і соціальних основ об'єднання, природно йшов процес удосконаленняполітичної системи Російської імперії.
По-друге, в умовах унітарного багатонаціонального утворення, Україна позбавленаправа і можливості на формування своєї, національно-специфічної державності, аетнічна спорідненість, спільність духовного життя, специфічні народні традиціїросіян, українців, білорусів, однаковість