Національний університет«Києво-Могилянська Академія»
Факультет соціальних наук і соціальнихтехнологій
Кафедра політології
Східна та Південно-східна Азія як полегеостратегічних інтересів України
Письмоваробота
зполітичної географії
студента3 року навчання,
МельникаРомана Івановича
Науковийкерівник
Кандидатгеографічних наук,
Доцент
ТкачукЛ.М.
Київ – 2010
Зміст
Вступ
Розділ1. Теоретичне підґрунтя розгляду Східної та Південно-східної Азії як поля геостратегічнихінтересів України
Розділ2. Перспективи України у Східній та Південно-Східній Азії
Розділ3. Кореляція геополітичних концепцій з реальним станом справ, спираючись нарозділ №2
Висновки
Джерела
Вступ
Україна з часу проголошення своєїнезалежності не проголосила і не артикулювала ні законодавчо, ні практично нінавіть ідейно чи науково-публіцистично своїх чітких геостратегічних цілей, непрацювала над геополітикою як прикладною наукою, а тому не визначила поля своїхгеостратегічних інтересів. Ці питання лише піднімаються, і мають бутивирішеними за будь-яких політичних умов, тому дана робота є досить актуальною,адже пропонує коротке обґрунтування геостратегічних інтересів України у регіоніСхідна та Південно-Східна Азія (СПСА).
Сусідами першого порядку Українивиступають впливові регіональні актори – РФ та ЄС. Обидва актори прагнуть домаксималізації контролю над оточуючою територією, а тому їхні геополітичницілком природні інтереси стикаються саме в України, як межовій державі міждвома геополітичними потугами сучасного людства. Така буферна зона зазвичайприносить країнам неабиякі політичні та фінансові дивіденди, від співпраці міждвома системами, однак ця практика реальна лише для тих країн, які суттєвокраще ніж Україна відчувають власний і довколишній простір, і які потужноюекономікою та стабільним, не обов’язково демократичним, політичним режимомконцептуалізують власні інтереси-зазіхання, а тому вдало використовуютьгеопросторове розташування. Стосовно цих двох геополітичних потуг, Українанамагається вести більш-менш стратегічну політику взаємовідносин та співпраці.Щодо Східної та Південно-Східної Азії (СПСА), Україна ніколи не демонструваласерйозних довгострокових намірень стосвоно будь-якої співпраці з данимрегіоном. Україна заявляє свої поодинокі і не артикульовані інтереси у даномурегіоні, що свідчить про тактичну, низькопробну діяльність, а отже не можезабезпечити належного розширення поля геостратегічних інтересів України (ПГІУ)у СПСА. Політична передвиборча риторика та реалії української політики за останні19 років ілюструють факт зацикленості та невирішеності Україною векторуспрямування: на Захід ( ЄС, США, ринкова демократія, капіталізм, толерантизм,прозорість, лібералізм) чи на Схід – на Росію (частково ручна економіка,позики, відсутність реформ, отримання преференцій з боку РФ у певних дрібнихпитаннях). Може здатися, що орієнтація на Схід однозначно програшна, однакврахувавши той факт, що орієнтація на Захід призведе до реформ, зміну і чисткукадрів, зменшення рейтингу серед селекторату, «Росія» досить приваблива. Щеоднією проблемою є постановка питання: Захід чи Схід, що обмежує, особливо усучасному пласкому глобалізаційному світі, ПГІ України. Дуже рікдо проскакуєсеред політиків, і трішки частіше серед економістів потреба у вихід наекономічний, а згдодом і геополітичний ринок Азії, особливо східноазійскьихтигрів та центрів найінтенсивнішого зростання господарства, яке знало людство(якраз регіон СПСА який є домівкою багатьох економічних див: Японського,Корейського, Сінгапурсього, Малазійсього, Тайванського та сучасногоКитайського).
Зважаючи на низьку ефективністьдіяльності всієї політичної та економічної системи України, у даній роботі буделише гіпотетично розглянуто можливості України у слідуванні власнимгеостратегічним інтересам, зважаючи навіть на той факт, що багато експертіввзагалі сумніваються, що Україна володіє власною суверенністю. [1]
Розділ 1. Теоретичне підґрунтярозгляду Східної та Південно-східної Азії як поля геостратегічних інтересівУкраїни
Територія сучасної держави Україниу більшості парадигм геополітики минулого століття була втягнута у різноманітніконцепції розстановки сил на світовій політичній карті. Будучи у складіРосійської імперії, а згодом у СРСР, терени нашої держави активно розглядалисяяк плацдарм для різноманітних потенційних маневрів, як одна з небагатьох«шахівниць», доля якої нечітко визначена, і може зіграти ключову роль у потенційнійтій чи іншій світосистемі. Проблема у тому, що Україну, як окремийгеополітичний простір, з політичними кордонами, з причини фізичної відсутностісуверенності України, майже ніхто не розглядав, тому аналізуючи різні ідеїгеополітиків, треба постійно віднаходити чи створювати Україну, на ігрищіЄвропейської, Російської, Євразійської, Хартлендівської, Рімлендівської таінших концепцій.
Згідно з відомою концепціює Хартленду,найбільшого теоретично-наукового наповнення якій надав Г. Маккіндер,
Світова історія є результатомконфронтації континентальних та океанічних держав. Дану тезу взяли на озброєннямайже всі відомві геополітики 20 ст., починаючи з концепції Гартленду Г.Маккінедера, яка і спрямувала розвиток всіх наступних концепцій у схожому руслі.Саме розподіл на сушу та море, вихід до океану, здатність блокувати та бутизаблокованим морською, океанічною чи суходільною блокадою визначалося як одне зключових положень для конкретної держави у вибудовуванні своєї геостратегії.
Коротко розглянемо концепцію Г.Маккінедера. Згідно з нею, звісно ж вся розстановка сил пов’язана зпротистоянням морських та суходільних країн, що у його теорії призвело доутворення таких двох світових центрів активної взаємодії як: Гартленд таМорські держави. Ключову роль відіграє саме Гартленд, який включає у себебасейн льодовитого океану, передньоазійскі простори, Монголію, ЄвропейськуРосію, Кавказ і, залежно від дати публікації нових і нових вдосконаленьГартленду, України. Все було б набагато простіше, однак територія України, ще в10-50 рр. минулого століття не є однозначними навіть для Західних науковців,схильних до редукціонізму заради виправдання своїх же інтересів. До морськихдержав належать західноєвропейські та США, які в першу чергу протистоятьГартеленду. Гартленд, або по іншому «осьовий ареал» чи «географічна вісьісторії» не має чітких меж, проте в загальному вписувався у межі СРСР і бувпривабними для автора особливо у тому ключі, що його неможливо було блокуватиані морем, ані океаном, бо ця земля виключно суходільна, з величезними запасамиресурсів, і в принципі єдина самодостатня регіональна одиниця, що не потребує співпрацічи торгівлі з іншими країнами. Ще одним структурним елементом є Світовийострів, який складається з Європи, Азії та Африки.[2]У праці «Британія та Британські моря» висловлено відому максиму Маккіндера:«той, хто контролює Східну Європу, керує Гартлендом; хто керує Гартлендом,домінує над Світовим островом (Європа, Азія, Африка); хто домінує над Світовимостровом, керує світом»[3]. Як бачимо,Східна Європа, де ключову позицію займає Україна та східноєвропейська частинаРосії, є у даній парадигмі, входом у світове панування, формулою для розширеннявласних геостратегічних полів, для певної країни. Цікаво, що автор пише: хтоволодіє Східною Європою, неначе натякаючи, що нема реального володаря цихземель, або що володар може бути змінений, адже така фраз як: «хто володіє США»буде виглядати менш привабливо і реально. Отже Україна згідно з даноюконцепцією має усі шанси бути потужним геополітичним гравцем, однак щодо темицієї роботи, дана концепція підходить не дуже, адже немає більш прямого іадекватнішого зв’язку між Україною та СПСА, окрім як заволодіння Гартлендом,Світовим Островом, а тоді вже рештою світу, включно з СПСА.
Тому пропонуємо іншу геополітичнупарадигму відомого американського геополітика нідерландського походження Н.Спікмена, який особливу роль віддав географічним чинниками стверджуючи, що«міністри приходять і зникають, диктатори помирають, а гірські хребтизалишаються на місці»[4]. Пан Ніколасзапропонував протилежний Гартлендівській концепції варіант геополітичної будовисвіту, згідно з якою запорукою світового панування є «внутрішній півмісяць»(Рімленд). Тому той хто домінує над Рімленд, домінує над Євразією, а отжетримає долю світу у власних руках – інша версія чергової максими. Рімленд –Західна і Центральна Європа, країни Близького Сходу та Аравійський півострів,Туреччина, Іран, Афганістан, Тибет, Китай, Східний Сибір, Індійський таБірмано-Сіамський півострови. Звідси видно, що регіон СПСА (за винятком Японії)якраз належить до центральної «осі» парадигми Н. Спікмена, а отже володінняним, чи принаймні співпраця та взаємодія дозволяють підвищити рівеньзабезпеченості «ніколи необежених» геополітичних інтересів держав. ПослідовникСпікмена Д. Майнінг у одній зі своїх робіт відмічає, що геополітичні критеріїповинні враховувати функціональну орієнтації населення і держави, а не лишечисто географічні відношення Суші до Моря. В число країн першого виду, тобтонайбільш сприятливих для співпраці та взаємодопомоги, ввійшли Китай, Монголія,Північний Вєтнам, Бангладеш, Афганістан, Східна Європа, Прибалтика і Карелія. [5]Тобтоавтор підійшов частково синтетично до підходу Спайкмена і об’єднав, більшезважаючи на економічні та прагматичні чинники, Східну Європу, куди належитьУкраїна, та частину СПСА (Китай, В’єтнам) в особливе коло країн, поєднанихспільними інтересами, в тому числі потенційними і ще не розвинутими. Звіснодане геополітичне бачення світо устрою не повністю пояснює зв'язок України таСПСА, проте навіть у американських авторів є певні концепції, які розглядатиподібну співпрацю чи навіть об’єднання між цими двома суб’єктами. З іншогобоку, дані концепції досить старі, не враховують сучасні телекомунікаційні таекономічні фактори, здатні знівелювати релігійні, культурні, просторовіперешкоди, а отже є можливість стверджувати, що Україна, яка знаходиться накраю Гартленду, і одразу межує з Рімледом має усі карти для того, аби незменшуючи потенціал використання Євроінтреграції та співпраці з Росією, активнофорсувати інтеграцію з регіоном СПСА. Це твердження окрім сучасних реалійбазується на тому, що як вже було згадано, Україна знаходиться на кордоніСерединної Землі і Внутрішнього моря, до якого якраз відносяться країни СПСА, аотже парадагми Гартленду і Рімленду малюють для України непогані перспективи упроектуванні власного поля геопросторових інтересів на теренах Східної таПівденно-Східної Азії (СПСА).
Розділ 2. Перспективи України уСхідній та Південно-Східній Азії
Регіон Східна Азія – це третійнайпотужніший світовий регіон з точки зору ВВП та продуктивних сил. Ядром цьогорегіону є Китай, Північна Корея, Японія та Тайвань, які і визначаютьфінансово-політичне обличчя даного регіону у світовій політиці, та формуютьнайбільше геостратегічне поле, своїми активними економічними зростаннями тарозширеннями. Монголія та Північна Корея у даній роботі не розглядатимуться якчастини українських геостратегічних інтересів України, зважаючи на їхнюзакритість економік, відсутність потенційних у найближчій перспективі точокдотику, задля виграшу у економічній, політичній та як наслідок геопросторовійсферах.
Східна Азія має у своєму складітакі країни, які у переважній своїй більшості, спроможні вкладати гроші будь-деу світі, аби тільки мати з цього вигоду, та певні гарантії. Це свідчить провідкритість даних країн до співпраці та зацікавленість у ній у різноманітнихформах. Тому зволікання з активізацією співпраці та інтегрування у даний регіонкожного року буде приносити все більші втрати навіть у грошовому еквіваленті,якщо взяти за основу економічну модель розрахунків альтернативних вигід тавтрат. Важливою деталлю, навіть ключовою, є те, що окрім авторитарного Китаю,усі країни показують високий рівень демократичності, не ведуть, на зразок США,експансіоністську військову та культурну діяльність, не бавляться у месіанство,а тому вигідні економічні, та політичні партнери, адже можна будувати полявзаємодії без якихось роздратувань чи поступок, будувати ці поля прагматично тапрозоро. Згодом така діяльність може перерости у все тісніші союзи, що можедозволити створення третього вектору орієнтації України – Східноазійский.
Японія
Країна сонця, що сходить. У своїйгеополітичній доктрині, представленій працями Іккі Кіта, Танакі Гіїті, АмауУджі, Тодзьо Хідекі, полягає у формуванні великої Східно-Азійсько сфериспівпроцвітання, що залишає за Японією метрополітичні функції стосовно суміжнихконтинентальних держав. Історія свідчить, що Японія останні сто років активнонамагалася стати геополітичним гегемоном як мінімум у своєму регіоні, а томуісторія та доктрини власних інтересів чітко концептуалізовані. На даний момент,не вдаючись до теорії та історичного фактажу, можна стверджувати, що друга завеличиною ВВП після США економіка світу справляється зі своїми неабиякиминамірами бути надпотужним лідером. Зважаючи на пост воєнну західну модельдержавного будівництва, незалученість до жодних військових блоків, активнузовнішньоекономічну та фінансову діяльність та інші похідні фактори Японія єдуже привабливим партнером для українського приватного сектору, а також длясамої держави. Сучасний стан зацікавленості України у Японії як у своємустратегічному партнері досить низький. Аналітики стверджують, що японські бізнесовікола готові працювати з Україною, проте у них замало інформації про нашудержаву та можливості кооперації. Також товарообіг між нашими державами восновному відбувається через широку, ускладнену міжнародну мережу поставок, щозменшує інтенсивність та продуктивність зовнішньоторговельної діяльності двохкраїн. Для вирішення таких проблем, а також для залучення Японії в українськеполе геостратегічних інтересів, потрібно активно розвивати та поглиблюватинасамперед міжурядове співробітництво задля налагодження та приведення увідповідність законодавства обох країн задля спрощення різних митних та іншихбюрократичних процедур, налагодження постійних зустрічей на міждержавному рівніміж урядом та вищими очільниками державних органів влади із залученням широкихкіл підприємців обох країн. Проведення спільних науково-дослідних тадослідно-конструкторських робіт. Залучення японських інвестицій насамперед утакі перспективні галузі українського господарства як: сільсько-господарська,хімічна, наукова, важка промисловість, а також переоснащення вже наявнихпромислових об’єктів. Сучасний стан Україно-Японської співпраці не такий вжеплачевний, але це швидше через всюди сущність японських грошей та товарів і їхвисоку якість, ніж спрямовані стратегічні зусилля українського уряду.
Варто зазначити, що темпипозитивних змін у галузі українсько-японських и японо-українських відносин покищо не задовольняють жодну із сторін і це служить чудовим ресурсом для тіснішоюспівпраці між обома країнами. Японія хоче розвивати торговельне й інвестиційнеспівробітництво з Україною, Японія зацікавлена в закупівлі сировини, зокрема,для металургії у України, а також у розвитку торгівлі з Україною й вінвестуванні в розвиток української інфраструктури. [6]
Подібну думку розділяють багатояпонських підприємців, які є учасниками українсько-японських ділових контактів.Беручи участь у семінарі «Економіка України: нові можливості для зміцненняспівробітництва» ділові люди з Японії відверто говорили про те, що нашринок їх дуже цікавить, але на ньому дуже важко працювати.
Непоганим показником є те, що починаючиз 1997 року, Україна щорічно отримує технічну допомогу від Уряду Японії врамках програми «Офіційна Допомога для Розвитку» (ОДР).
ОДР Японії базується на наданніекономічної допомоги країнам-реципієнтам за рахунок коштів, які виділяє УрядЯпонії, і складається з двох основних компонентів — фінансової допомоги (шляхомнадання грантів) і кредитної допомоги. Координація залучення в Українуфінансової допомоги в рамках програми ОДР Японії та надання пропозицій УрядуУкраїни щодо напрямків її використання покладено на Міністерство економікиУкраїни. Перспективні інвестиційні українсько-японські проекти відносяться насампереддо галузі транспорту і енергетики. Українська сторона запропонувала декількапроектів для фінансування в рамках програми ОДР Уряду Японії протягом останніхп’ять років.
Починаючи з 2007 фінансового року,Урядом Японії запропоновано такі форми співпраці з Україною в галузі культури:
1. Надання культурного гранту длямасштабних проектів, які включають в себе реконструкцію будівель, покращанняінфраструктури галузі, постачання обладнання тощо (до 2,7 млн. дол. США);
2. Надання гранту загального типу для5 дитячих лікарень (до $6,5млн.).
Щодо перспектив геополітичногорозширення поля українських інтересів, потрібно передусім провести ребрендингсамої держави України, і врегулювати заплутане внутрішнє становище. ЗаразЯпонія як і більшість країн з високим рівнем інветсуванняя у інші країни,вкладає значно більше коштів у російську економіку, що свідчить про більшактивну та продуктивну діяльність російського вищого керівництва та намаганнявести економічну багатовекторність, задля можливості поступового політичногоманеврування. Тому для України потрібна подвійна діяльність: перебудова напокращення самої держави, реформи і т.д. і водночас показати зацікавленість таготовність до співпраці з Азійськими країнами, та більш точніше капіталами.Японії потрібна опора у час, коли її могутність з кожним роком все більшеставиться під знак питання зважаючи на те, що минулого року ВВП номінальнийКитаю лише на 11 млн. доларів був меншим ніж Японії. Не треба відкидати з полязору військово-технічну співпрацю, що саме є одним з базових блоків розширенняПГІУ у регіоні СПСА, а особливо цей козир допоможе у співпраці з Японією, якапоступово виводиться у «вільне плавання» з точки зору оборонки та воєнки. ТобтоСША вже не має змоги і такої потреби у наданні військової парасольки Японії,тому остання потребуватиме військового оснащення, та створення певних видіввійськ та стратегічних озброєнь, у чому український ВПК, хоча і не надтосучасний, проте потенційно ефективний, може прислужитися Японській стороні. Цебуде на початках однією з небагатьох сфер, де Україна може виступати з Японієюбільш-менш на рівних умовах. Така військо-технічна, а з нею неодміннотехнологічна співпраця допоможе заодно більш глибоко інтегруватися двомкраїнам, адже військова сфера більш інтимна ніж просто суто економічна. Протезаради цього, як вже почасти згадувалося вище, Україні слід перетворитися насамостійного суб’єкта власної як зовнішньої політики, так і внутрішньої, тазабезпечити своїм азійським друзям, не лише Японії, принаймні прозору звітністьдіяльності української економіки онлайн, переклад урядових порталів паралельноанглійською та японською і іншими мовами, задля декларування особливого статусуцих країн, а також відкритість і шанобливість. Чудовим прикладом є Сінгапур, наурядових сайтах якого можна знайти англійською мовою, в силу того, щоанглійська мова державна мова Сінгапуру, практично всю економічну звітністьданої країни.
Чудовою була б політична тіснаспівпраця між Японією та Україною. Спільна участь глав урядів у різноманітнихкультурних та політичних заходах, спільні заяви та підтримка одне одного наміжнародній арені.
Для формування ПГІУ у регіоні СПСАпотрібно застосовувати таку загальну схему співробітництва, яку відповіднотреба узгоджувати та пристосовувати до кожного із геополітичних гравців:
• політична підтримкаЯпонією процесів державотворення в Україні;
• політична взаємодія узапобіганні та врегулюванні міжнародних конфліктів;
• співробітництво в рамкахміжнародних організацій з таких питань, як безпека, захист навколишньогосередовища, нерозповсюдження ядерної зброї тощо;
• співробітництво у сферахінвестицій та обміну технологіями;
• спільні розробки в галузіенергозбереження; розвиток ядерної енергетики, а також нових джерел енергії тарозробка заходів для зменшення енергоспоживання;
• транспортування нафти зрайону Каспія до країн Східної та Центральної Європи; залучення японськихінвестицій до розбудови інфраструктури транспортних коридорів через українськутериторію.
• створення спільних технологічнихпарків.
• студентський обмін міжуніверситетами.
• Стажування українських студентіву японських корпораціях не лише в Японії, але і в інших країнах їхньогорозташування.
• відкриття кафедр японістики,запрошення японських професорів та науковців у вітчизняні виші.
Особливо уважним та виваженимпотрібно бути з КНР, як державою, яка цензурує Інтернет і чітко заявляє просвою готовність стати гегемоном у всьому азіатсько-тихоокеанському регіоні.
Китай
Отже, Китай! Для України данакапіталістично-комуністична країна повинна бути особливим партнером, протезважати потрібно та той факт, що з такою країною співпраця у політичній сфері,спільна участь у певних подіях і схожого роду заняття виглядатимуть тьмяно танереалістично, допоки Україна не виокремиться з тіні інших пострадянськихкраїн, вирветься з-під влади Росії, та заявить себе на світовій геополітичнійарені як східноєвропейського лідера, співпраця з яким принесе шанси дозближення з іншими країнами Європи, особливо ЄС, та навіть Росії. Китаю, як майбутньомучітко вираженому політико-економічноу полюсу, доступ до Європи, до Росії черезУкраїну, через розміщення на її території своїх капіталів, як людських так іфінансових ресурсів, через допомогу у розвитку України, як свого часу робивСРСР Китаю, хоча не дуже успішно і через інші шляхи. Україна ласий шматочок длякраїни, яка накопичила 2, 648 тлрн. дол. США золотовалютних резервів. [7]ЄвгенійШаров, завідуючий відділом зовнішньої політики Національного інститутустратегічних досліджень, твердить що без Китаю Україна і зовсім не здатнавирватися з матриці перманентної деградації і деіндустріалізації останніх 19років, провести модернізацію країни і створити умови для переходу наінноваційний розвитком економіки. Також аналітик твердить, що україно-китайськаспівпраця створить стратегічний фундамент для виходу з матриці великоїшахівниці поважним геостратегічним гравцем, і завадить спробам установлення надУкраїною зовнішнього впливу. «Україно-китайське співробітництво –церозчарування тим, хто хотів би бачити нинішню політику України як повністюпроросійську».[8]Проте є значназагроза того, що Україна просто стане для Китаю одним з елементів йогогеополітики, східноєвропейською філією без особливих власних втіленихгеостратегічних інтересів. Китай просто може купити Україну, вкласти величезнікошти в економіку, тому на даному етапі, якщо брати реальну ситуацію в Україні,нашій державі світить лише роль поля чудових інвестиційних проектів для Китаю,не більше. Проте навіть така співпраця в умовах тотальної зовнішньополітичноїбездіяльності значний потенційний прогрес, який зможе дати нашій державіпоштовх до розвитку, можливості для маневрування між Заходом-Сходом у більштехнологічному та грошовитішому вимірі. В загальному Китай надважливий дляУкраїни, в першу чергу як економічний партнер, але також як політичний ігеополітичний, особливо зважаючи на намагання КНР перетворитися на найбільшрозвинуту та впливову державу світу. Україні ж слід вдало використати цюполітику Китаю, вигнути вектор його зацікавленості та грошових потоків всторону України, з паралельним зростанням важливості України для Китаю. Такіздобутки розв’яжуть нашій державі геопросторові пута та дозволять увійти у ЄСчи іншу економічну, військову, політичну систему сильними та зміненими, бажаннямита очікуваними. Вересневий візит В. Януковича до Китаю, який за словамиекспертів перевершив усі їхні сподівання щодо продуктивності співпраці здостатньо закритим і настороженим Китаєм, свідчить про те, що Україна починаєшукати фінансового донора, без належного внутрішнього очищення організму від«паразитів», як системних, так і ментальних і людських. Як вже було сказановище, це становить небезпеку перетворення нашої держави на вдалий економічнийпридаток, однак краще ніж нічого.
Південно-східну Азію (ПСА) у данійроботі ми розглянуло у форматі Асоціацій країн південно-східної Азії, як їхнайчіткішого виразника, що дає змогу більш стисло та ефективно розглянути цейрегіон, як шанс для розширення ПГІУ. Отже наддержаве утворення АСЕАН включає усебе 10 країн-членів, і існує з 1967 року, хоча практичне закріпленняекономічних та геостратегічних цілей відбулося не раніше ніж 1976 року. Сюдивходять: Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Сінгапур і Тайланд – засновники, атакож Бруней, Камбоджа, Лаос, Мянма та Вєтнам, які згодом приєдналися.
Площа АСЕАНу 4.46 млн. кв.км, щоскладає 3% суходолу Землі, населення 600 млн. людей, 8.8% світового населення.За останніми даними комбінований номінальний ВВП становить приблизно 1.8 трлдол. Якби АСЕАН була країною, то посіла б 9 місце у світі за економікою, і 3 уАзії з точки зору номінального ВВП.
Причиною утворення Асоціації бувстрах цих країн бути завойованими сусідніми потугами (Китай, Індія) або жпотрапити у їхню економічну чи політичну залежність, а також бажання об’єднатиусі сусідні країни в рамках консенсусної, демократичної, паритетної економічноїспівпраці, що б зменшило шанси на конфронтацію та конфлікти між країнами-сусідками.
Геополітично АСЕАН заявив себе якновий регіональний лідер, якому по силі потягатися з основними геополітичнимигравцями регіону. Важливим фактом також є те, що країни-засновники АСЕАНспромоглися не вступити, підтримуючи Захід за умов біполярної системиміжнародних відносин, з західними країнами в офіційні блокові відносини, щозасвідчує бажання південно-східних азійських країн до власного творення своєїгеополітики і розпоряджанням геопросторовими можливостями. З іншого боку це єваговим зростання економічної моці і надалі, через відсутність зовнішніх,навіть мінімальних центрів впливу. Дані країни об’єдналися навколо спільноїтериторії, культури та бажанням бути незалежними і впливовими, що дало міцнузакваску для зростання і все більшої взаємної інтеграції, адже ідеологія,політичний режим та певна економічна кон’юнктура речі доволі мінливі, татимчасові. Ще одним фактом потуги АСЕАНу є його довга, злагоджена історіявдосконалення та розширення функцій. Станом на 2009 рік у Тайланді на 30 асамблеїАСЕАНУ було прийнято Дорожню карту спільноти АСЕАН на 2009-2015 рр. [9]У цій масштабно деталізованій роботі на 6 років розбито чіткі плани щодоінтенсифікації співробітництва та обміну у трьох базових проектах: 1)ASEANPolitical-SecurityCommunity Blueprint2) ASEAN EconomicCommunity Blueprint3) ASEAN Socio-CulturalCommunity Blueprint.Варто відмітити те, що у кожному проекті було створено чи по-новомуорганізовано досить багато підкомісій, комісій, рад і т.ін. які якразпредставляють практично кожну сферу суспільно-політичного, демократичного іекономічного життя цих країн. Завдання цих комісій у обміні, зустрічах, виробленніспільних стратегій і т ін. Тобто АСЕАН на даний момент чітко усвідомила себеєдиним представником свого регіону, відчула власний простір, і спільнимизусиллями країн-учасниць намагається пробитися у поля геостратегічних інтересівінших країн, особливо Китаю, Пд. Кореї, Японії, Австралії, і більш дотичноРосії та США.
Окремо варто згадати Росію і їїмісце у співпраці з АСЕАН, адже РФ має єдиний і особливий статус у Асоціації –оглядача. Окрім того, Росія з 1996 року активно співпрацює з АСЕАН ізадекларована повномасштабним партнером цього блоку. За цей час було сформованонормативно-правову базу взаємодії, яка включає: спільну декларацію пропартнерство у справі миру і безпеки, і декларацію щодо процвітання і розвиткуАзійсько-Тихоокеанського регіону (АТР). З майже кожним роком кількість угод таїх специфікація розширювалася, що свідчить про зацікавленість у інтеграціїРосії у дану структуру з обох сторін. У 2005 році в Куала-Лумпурі відбувсяперший саміт Росія-АСЕАН за участю президента РФ В. Путіна. Для Українинадмірна участь Росії у функціонуванні АСЕАНу невигідна тим чином, що у планіекономічного становища, потенціалу та привабливості та навіть корупції мизнаходимося на схожих позиціях, а отже на даному рівні важко вирватися впередза якимись показниками, щоб економічно привабити АСЕАН. Тому варто аналізуватикожен крок і саміт не лише головних самітів АСЕАНу, але і Росії+АСЕАНу, імаксимально ефективно та продуктивно потрібно українському урядові намагатисяне відставати від РФ у плані зближення з АСЕАН, а також використовувати модельспівпраці України не зі всією асоціацією, а з її окремими членами. Наприкладспівпраця України з Сінгапуром у сфері високих технологій для виведеннясупутників, чи облаштування українських дослідних інститутів найновішимитехнологічними обладнаннями, а також пропозиція щодо побудови на територіїУкраїни певних виробничих потужностей Сінгапуських корпорацій, спільні проекти,що можуть зацікавити не лише Сінгапур, але і Малайзію у доступі до не меншкваліфікованої ніж китайці робочої сили, та близькість до одного з найбільшихспоживчих ринків світу – Західної та Центральної Європи. Важливість АСЕАНу дляУкраїни полягає у тому, що цей регіон є регіоном, що активно розвивається, хочадеякі його суб’єкти почали розвиток разом із творенням Японського та іншихсхідноазійських див, що свідчить про схожі моделі економік та векторівдержавної стратегічної діяльності. Цей регіон, не претендуючи нагегемонічність, якраз буде зацікавлений у партнерстві з Україною, зважаючи нате, що остання лише стоїть на шляху перетворень, має надзвичайнийрізносторонній потенціал і готова до геополітичних маневрів, заради не зацикленняна Росії та ЄС. Схожа модель як до Східної Азії повинна бути застосована доПівденно-Східної Азії, особливо звернувши увагу на харчову промисловість тапостачання зернових у ці країни. Це дозволило б здійснити непогане закріпленняукраїнських товарів на даних ринках, та залити фундамент для подальшоїспівпраці. ПСА має вигідне положення, адже розташована біля Азійських лідерів –Японії та Китаю, а також здатна через зручне океанічне та морське сполученнясполучатися із країнами зовнішнього півмісяця, а також внутрішнього. Українаможе стати цікавим не лише політичним але і політичним другом для країн ПСА, особливозважаючи на завоювання України капіталами інших країн, особливо східноазійських(Китай, Південна Корея, Японія), а тому частково гра на випередження і простазважена політика будуть іти на користь для обох сторін. Україні не потрібнонехтувати жодною з країн АСЕАН і не менш активно співпрацювати таорганізовувати щорічні саміти з кожною з країн окремо, а також з усіма разом уформаті АСЕАНу. Отже в епоху глобалізації вигідне положення України між Сходомта Заходом, де під Сходом розуміють переважно Росію і близький Схід і переднюАзію, варто трактувати як положення між Заходом та Сходом у широкому значення,де під останнім мати на увазі перш за все розвинений Схід – майбутній світовийекономічний та політичний центр – регіон АТР, або ж СПСА.
україна азіягеополітичний співробітництво
Розділ 3. Кореляція геополітичнихконцепцій з реальним станом справ, спираючись на розділ №2
Концепція Гартленду не моглапохвалитися особливою точністю та розумінням регіональних особливостей, однак взагальному пояснювала, і спрогнозувала майбутні вузли конфліктів тапротистоянь, базуючись лише на геопросторових деталях та факторах, не звертаючиуваги на цивілізаційні та культурні чинники. Однак так може здатися лише зпершого погляду, проте кордон між Гартелендом та внутрішнім півмісяцем ізовнішнім півмісяцем таки проходить по зонах або економічних систем, чицивілізаційних. Тобто дана концепція Г. Маккінедера швидше випливає зісторично-економічних, а отже культурно-цивілізаційних умов, тому твердити, щоприналежність до регіону серединної землі, до великих просторів Євразії, моженадати преференції у володінні над рештою світу, замало обґрунтована, аджевідмінність «Географічної вісі історії», що лежить в основному у відсталості якполітичному так і економічно-культурному від регіонів півмісяців, веде швидшедо наслідування моделей розвитку більш успішних регіонів, або ж до витвореннявласного історичного ходу, що може звісно мати успіх, проте це можна лишепсевдонауково передбачити, але не обґрунтувати. Іншим боком медалі є те, що цяісторична вісь історії в основному закріплена за Росією у трохи ширшому ніждержавний рівень сенсі, тому є імовірність того, що Г. Маккіндер вірив у те, щоданий регіон, в міру своєї особливості винайде власну лінію розвитку, якекономічну так і геополітичну, що дозволить йому дійсно стати світовим центром,або ж одним з небагатьох полюсів світосистеми. Накладаючи парадигми Рімленду таГартленду можна простежити певні закономірності та залежності, які можутьпояснити і спрогнозувати певні наслідки, проте вони наскільки малі, щодозволимо вважати дані концепції даниною історіє геополітики, невиправданою учас 21 ст… яке поламало безліч стереотипів та навіть усталених та перевіренихгеополітичних концепцій. Світ занадто ускладнений та поляризований ісегментований, щоб увігнати весь його механізм у якусь глобальну теоретичнусвітсистему, тому Україні швидше треба виробляти свою власну школу геополітикита геостратегії і активно діяти на світовій арені, бо саме швидкість таінноваційність, поруч з унікальністю та ризиком обіцяють непогані результати тавигідну зміну геопросторових інтересів.
Висновок
Східний вектор українськоїгеополітики характеризується пошуком вільних фінансових активів серед гравцівданого регіону та їх бажанням вкласти ці гроші в «підприємство Україна», аджепо-іншому це важко назвати. Проте, у будь-якому випадку, чи Україна такаслабка, яка вона зараз є, а чи вона потужна та геополітично здорова іагресивна, Східна та Південно-Східна Азія однаково потрібні. У першому варіанті,реальному та похмурому, така співпраця, а переважно продаж економічних проектівдля великих азійських капіталів дозволить як мінімум втриматися на плаву та непотонути у власній бездіяльності та антиефективності української влади, і вкращому випадку це дозволить підняти життєвий та світоглядний рівень якнаселення так і політичної системи, що призведе до поступових демократичнихперетворень, до прозорості та лібералізації економіки, і поступовомупробудженню регіонального східноєвропейського лідера – України, якійпророкували лідерство оптимістичні західні аналітики ще на зорі нашоїнезалежності. як для простого економічного зростання і шанс не потонути векономічній кризі у пасивному сучасному варіанті стану України. Другий варіантідеалістичний, однак більш кращий, привабливіший. Україна залучає кошти відрегіону СПСА і паралельно форсованими темпами здійснює реструктуризацію всієї«бюрократичної тачанки», перетворюючи її html-протоколу веб-мережі. Тобто повна зміна, реформування та максимальна оптимізаціядіяльності всієї держави. У такому разі економічні вливання країн-донорівбудуть ще ефективнішими, що дозволить накопичити більше ресурсів, таперетворити Україну гравця та суб’єкта міжнародних шахівниць у стислі терміни.
Джерела:
1. Вікіпедія.
2. Національна безпека та оборона. Журнал.Джерело: www.razumkov.org.ua/ukr/files/category_journal/NSD113_ukr.pdf
3. Яценко Б. П. Політична географія ігеополітика
4. НартовН.А., Нартов В.Н. Геополитика.М.:ЮНИТИ-ДАНА 2007 ст. 84
5. СоколенкоС.І. Глобалізація і економіка України. – К.: Логос, 1999
6. http://news.finance.ua/ua/~/1/10/all/2010/10/14/213204
7. Roadmap for an ASEAN Community 2009-2015
8. http://www.aseansec.org
9. http://glavcom.ua/articles/1641.html