Міністерствоосвіти і науки України
Чернівецькийнаціональний університет ім.Ю.Федьковича
Факультетісторії, політології та міжнародних відносин
Кафедраполітології та державного управління
ІНДЗ
Натему: Специфіка становлення та еволюції партійної еліти в Румунії у трансформаційнийперіод
Науковийкерівник:
Колесников О.В
Виконав:
Студент 511 групи
Савчук Василь
Чернівці-2010
В Румунії втрансформаційний період відбувалися процеси тотожні з тими пертурбаціями щовідбувалися в інших «країнах соцтабору». Щодо успішності цих перетворень товони відбувалися досить повільно і носили суперечливий характер. ДомінуваннюРКП було покладено край і дало можливості для подальшої демократизації країни,плюралізму і багатопартійності. Якщо намагатися виявити особливості формуванняв Румунії демократичного середовища взагалі і становлення нової політичноїсистеми зокрема доцільно вказати на те чим ці особливості зумовлені. І тутдоводиться констатувати певну аберацію нормального ходу історичного розвитку.Вона полягала в тому що завдання призначене для партії правого ухилу – демонтажсоціалізму і капіталізацію суспільства, взяла на себе політична сила лівоїполітичної орієнтації. Ця обставина породила не тільки ряд недоладностей приформуванні політичного обличчя суспільства але й гостру політичну боротьбу.
Румунськакомуністична партія (рум. Partidul Comunist Român) — румунська політична партія, одназ двох політичних партій Румунії, що носять цю назву. Сформована з крилаСоціалістичної партії Праці, члени якого не хотіли об'єднуватися з есдеками. Долипня 2010 носила назву Партія Соціалістичний Альянс (рум. Partidul AlianţaSocialistă). Ця партія стоїть біля основи Європейських лівих. Румунськакомуністична партія або РКП (рум. Partidul Comunist Român) — румунськакомуністична політична партія, яка була продовжувачкою большевицького крилаРумунської соціалістичної партії. Ідеологією партії були підготовкакомуністичної революції і відмова від націоналістичного проекту Велика Румунія.РКП у міжвоєнний період була невеликим нелегальним угрупуванням, що знаходилосяпід прямим контролем Комінтерну. У 30-ті роки більшість активістів перебували вув'язненні або втекли до СРСР. Комуністична партія вийшла на перший планрумунської політики в серпні 1944 року, коли комуністи взяли участь упалацовому перевороті і повалення про-нацистського уряду Іона Антонеску. Здопомогою радянських окупаційних сил РКП відправила короля Міхая I у вигнання івстановила однопартійний режим в 1948 році, що тривав аж до 1989 року.
Партія «ВеликаРумунія»(рум. Partidul România Mare — PRM) — націоналістична політична партія вРумунії. Партія виступає з антиугорськими, антициганськими і антисемітськими гаслами,а також ратує за створення Великої Румунії в межах до 1940 року. Лідер партії — Корнеліу Вадим Тудор. Партія була створена в 1991 році журналістами КорнеліуВадимом Тудором та Євгеном Барбу. У 1993-1995 роках партія, що мала 22 мандатипісля виборів 1992 року, підтримувала кабінет Миколи Векерою, але не булапредставлена в уряді міністрами.
На президентськихвиборах 2000 року кандидат партії Вадим Тудор, за якого голосував румунськийпротестний електорат, несподівано зайняв друге місце в першому турі і вийшов удругий тур, де програв Йону Ілієску. На що проводилися в тому ж роціпарламентських виборах партія отримала 84 місця у нижній палаті та 37 місць всенаті, ставши другою за чисельністю депутатів політичною партією. Напарламентських виборах 2008 року партія отримала лише 3,15% голосів і неподолала п'ятивідсотковий бар'єр.
У Європарламентіпартія представлена 3 депутатами (8,7% голосів) з 33 місць, відведених дляРумунії
Демократичналіберальна партія (рум. Partidul Democrat-Liberal — PD-L) — правоцентристська політичнапартія в Румунії. ДЛП була створена 15 грудня 2007 року шляхом злиття двохблизьких правоцентристських партій — Демократичної і Ліберал-демократичної. Напарламентських виборах 2008 року ДЛП отримала 115 місць в нижній палаті румунськогопарламенту і 51 місце в румунському сенаті. У 2009 році партія отримала 10місць на виборах до Європарламенту з 33, зарезервованих для Румунії. Лідерпартії Еміль Бок став прем'єр-міністром в коаліційному уряді зсоціал-демократами.
ДЛП підтримуєнинішнього президента Румунії Траяна Бесеску, який з 2001 року був головою ДП,але в 2004 році був змушений призупинити своє членство для участі впрезидентських виборах. Демократичний союз угорців Румунії (угор. RomániaiMagyar Demokrata Szövetség; рум. Uniunea Democrată Maghiarădin România) — політична партія в Румунії, яка виражає інтереси угорськоїменшини. Партія не є зареєстрованою в Румунії в традиційному розумінні слова,але діє на законних підставах (у тому числі і бере участь у виборах) як організація,що представляє національну меншину. ДСВР був заснований 25 грудня 1989 року. З1993 року ДСВР очолює письменник Бела Марко. У період з 1996 по 2008 рік партіявходила до правлячих коаліцій або підтримувала уряд без входження до них.
За підсумкамипарламентських виборів 2008 року партія отримала 22 місця у нижній палаті та 9місць у сенаті. У грудні 2009 року ДСВР став партнером по коаліціїДемократичної ліберальної партії [10]. В обмін на підтримку другого кабінетуЕміля Бока лідер партії Бела Марко став першим віце-прем'єром, Хунор Келемен — міністром у справах культури, релігії та національної спадщини, Аттіла Чеке — міністром охорони здоров'я, Ласло Борба — міністром навколишнього середовища іводних ресурсів. Призначення письменника на угорській мові Келемен, яка не єправославним, на пост міністра у справах культури, релігії та національноїспадщини, викликало багато суперечок в Румунії. Так, віце-президент ДЛП ЧезарПретак назвав його призначення однієї з найбільших політичних помилок останніхроків [2]. Щоб уникнути можливих складнощів в майбутньому релігійні питаннябули виведені з компетенції міністра культури і передані прем'єр-міністру.
У 2004 році лідерпартії Бела Марко балотувався в президенти Румунії та набрав 5,1% голосів. Напрезидентських виборах 2009 року представник партії Хунор Келемен отримав 3,8%голосів. У Європарламенті партія представлена двома депутатами з 33 місць,відведених для Румунії. Партія виступає за створення національної угорськоїавтономії, за розширення сфери застосування угорської мови в адміністрації таосвіті, за збільшення автономії місцевих органів влади і за подальшу інтеграціюРумунії до Євросоюзу.
Соціал-демократичнапартія (рум.Partidul Social Democrat) — лівоцентристська політична партія в Румунії. Партіябула заснована в січні 2001 року шляхом злиття Партії соціальної демократії вРумунії (рум. Partidul Democraţiei Sociale in România) і Румунськоїсоціал-демократичної партії (рум. Partidul Social Democrat Român) — учасників правлячого блоку Соціал-демократичний полюс Румунії. У 2004 роцілідер партії і прем'єр-міністр Адріан Нестасе брав участь у президентськихвиборах, але поступився у другому турі Траяну Бесеску. З квітня 2005 рокупартію очолює Мірча Джоане, що висувався в президенти в 2009 році, але програву другому турі чинному президенту Траяну Бесеску.
На виборах СДПвиступає в союзі з Консервативною партією. До 2004 року була правлячою (АдріанНестасе був прем'єр-міністром з 28 грудня 2000 по 21 грудня 2004 року), запідсумками виборів 2008 року увійшла до правлячої коаліції, але на правахмолодшого партнера. В даний час партія представлена 103 мандатів у нижнійпалаті румунського парламенту і 47 місцями в сенаті. Також партія в союзі зконсерваторами представлена 11 депутатами в Європарламенті з 33 місць,відведених для Румунії.
Після заворушень22 грудня 1989 року у Бухаресті було організовано Раду Фронту Національногоспасіння (ФНС), яка оголосила себе вищим органом державної влади і розпустилавсі колишні органи, включаючи і уряд, підпорядкувавши собі всі органи влади,включаючи міністерства і місцеву адміністрацію. Ще на початковому етапіформування Ради ФНС центральні позиції у ній зайняли вихідні із комуністичноїноменклатури, на чолі з Іоном Ілієску, який став головою політичною фігуроюРумунії після подій грудня 1989 р. Головою уряду став Петре Роман, представникбільш молодого покоління.
Бажанняпосткомуністичної еліти зберегти себе спричинила зворотність траєкторіїтрансформаційного процесу. Комуністична партія у 1989 р. була розпущена, але вона знову перевизначилася доктринально і просто змінила свій фланг,ставши ліво-центричною партією, або соціал-демократичною. Здавалося б, що КПР зникла без сліду після 1989р., в грудні 1990 р. група колишніх лідерів оголосили про відновлення партіїпід назвою Соціалістична Партія Праці, яка матиме маргінальну, периферійну рольв політичному житті. У 1992 р. вірні прихильники націоналістичної політикичаушевського режиму вийшли зі складу ФНС і утворили Партію СоціальноїДемократії на чолі зі І.Ілієску який і виграв президентські вибори 1992 р.Більш ліберальна частина політиків ФНС (максималісти) залишились і перетворилиФронт на Демократичну Партію Фронту Національного Спасіння (ДПФНС) яка сьогодніє пропрезидентською партією Т.Басеску. Таким чином відбувається репродукція староїкомуністичної еліти.
Вірніпредставники ідеалів подій 1989 р.- ДПФНС змінили владу “ілієвської еліти”після загальних виборів 1996 р. (загальні, бо до конституційнихзмін 2003 р. парламентські вибори проводились в один день із президентськими)на чолі із майбутнім президентом Е.Константинеску. Через нездатністьпротистояти демагогічним політикам опозиційної ПСДР, у 2000 р. демократичнісили були змушені поступитися ліво-радикальним представникам колишньоїкомуністичної еліти (мінімалістам). Після виборів 2000 р. СДПР на чолі зпрезидентом І.Ілієску встановлюють синдром домінуючої влади в Румунії. Вцьому періоді при владі лишаються ті ж представники античаушевськоїноменклатури, що розвиває патронально-клієнталістські відносини в елітарнійсистемі. Ліберально-демократичне крило колишньої комуністичної еліти (ДПФНС–прихильники максимально радикальних демократичних змін) на чолі із Т.Басескуотримала більшість як на парламентських, так і на президентських виборах у 2004р. Таким чином “ілієвська” еліта відходить від влади в опозицію але лишаєтьсяактивним актором політичної сцени і породжує нову хвилю – “джоанівську еліту”на чолі з лідером Соціал-Демократичної Партії – Мірча Джоане.
Післяпарламентських виборів 2008 р. ця політична сила отримала відносну більшістьголосів і уклала коаліційний договір з ліберально-демократичними представникамиколишньої комуністичної еліти (ДП Т.Басеску). Таким чином, відбувається злиття обохпосткомуністичних еліт що у далекому 1989 р. утворили античаушевський ФНС, а у1992 р. обрали різні шляхи політичного розвитку через підтримку різних методівнаціонально-політичного розвитку: радикальні представники утворили ПСДР будучиприхильниками поступових трансформацій політичної системи та ліберально-демократичнекрило Фронту яка реструктурувала ФНС на ДПФНС обравши прискорений шляхтранзиції близький до принципів “шокової терапії”.
Грошові фондирумунських політичних партій названі при реєстрації(дані на 1990 рік).Наприклад найбільш багата партія НСП 102 тисячі леїв у НЛП 30 тис, СДПР 20тисяч, а у ФНС тільки 5 тисяч. Найбільш багата на той час румунська політичнапартія НСП член міжнародного демохристиянського союзу. А найбільш бідна партія«Свободи і демократії»(місто Крайова) її початковий фонд 500 лей. Чимало партійоблаштовували свої штаб-квартири на периферії розповсюджуючи таким чином свійвплив на ці регіони оскільки в центрі їм ловити нічого. Просто значна частинаполітичних партій не мала ні значної підтримки населення ні фінансових ресурсіва значить і впливу. Частина населення скептично ставилася до необхідностііснування в країні такої кількості політичних партій. Інші навпаки вважали що вбагатопартійності полягає головна умова демократизації Румунії. Відомий вислівтого часу « В Румунії 23 мільйони партій-стільки ж скільки й жителів в країні.Газета «Лібертатя» писала що для багатьох нових партій цього періоду характернебуло незнання елементарних понять про політику і суспільство і навіть пропартії. Газета іронічно рекомендувала керівникам цих партій терміново пройтикурси вивчення основ політології.
Лозунг «гетькомунізм» став буденним. Щодо можливості існування соціалістичної чимарксистської партій чоловіки ставилися терпиміше ніж жінки.
У травні 1990відбулися вільні вибори до нового, двопалатного парламенту та вибори президентакраїни. Главою держави обрано І.Ілієску за якого проголосувало 85 %виборців. ФНП, лідером якого був І. Ілієску, здобув у новому парламенті 233місця, що складало 66,3 % від загальної кількості депутатських місць. Улистопаді 1991 парламент країни прийняв нову конституцію, яка проголосилаРумунію правовою, демократичною і соціальною державою. У вересні 1992 відбулисянові парламентські вибори, які суттєво не змінили розстановки політичних сил.
Створена у перші годиниповстання Рада Фронту національного порятунку, основу якої склали І. Ілієску,обраний головою Ради ФНС, П. Роман, С. Брукан, Д. Бойкан, оголосила про розпускусіх державних структур, у тому числі і компартії. Главою уряду було призначеноПетру Романа, створено виконавче бюро, РФНС, місцеві ради Фронту і органисамоуправління у повітах, муніципіях, містах і комунах. З 29 травня 1990 р.декретом РФНС Соціалістична Республіка Румунія зветься просто Румунією.
У перші місяці 1990 р. наполітичній арені країни з'явилося близько 70 партій. Було відновлено так званіісторичні партії — НЦП та НЛП. Заявили про себе Соціал Демократична партія,Угорський демократичний союз, Екологічна партія. 1991 р. парламент ухваливконституцію Румунії, однак до стабільності було ще далеко. На виборах у вересні 1992 р. перемогу здобувДемократичний фронт національного порятунку — політичний блок лівих сил,незабаром перейменований на Соціал-демократичну партію. Президентом країнизнову було обрано І. Ілієску, а прем'єр-міністром став Н. Векерою.У 1992-1996рр. політична боротьба загострилася. Правлячому блокові лівих партійпротистояла права опозиція, об'єднана у Демократичну конвенцію Румунії (ДКР).
Президент і уряд активновзялися до справ, але економічні проблеми вимагали рішучих кроків. Виконавчавлада не зуміла справитись із труднощами. Результати діяльності уряду в 1997 р.виявилися невтішними. Демократична партія заявила про вихід з коаліційногоуряду, чим спровокувала політичну кризу. В квітні 1998 голова праволіберальногоуряду Віктор Чорба пішов у відставку. Президент призначив новогопрем'єр-міністра — Раду Василє, який до цього був сенатором від цараністськоїпартії. Румуніявступила до НАТО у 2004.1 січня 2007 року вона увійшла до ЄС.
Значну більшістьголосів на перших вільних виборах, що пройшли 20 травня 1990 року, здобув Фронтнаціонального порятунку, дуже гетерогенна структура, що перейняла керівництвокраїни після усунення режиму Чаушеску. Тоді президента і членів парламенту обирали на дворічнийтермін, упродовж якого нове керівництво країни мало створити солідну основу дляподальшого розвитку справді демократичної Румунії. Пізніше, у 1991 році, румунивзяли участь і в першому референдумі, на якому ухвалили першу посткомуністичнуКонституцію Румунії. На початку 1992-го пройшли і перші місцеві вибори, колизапекла політична боротьба, властива перехідному періоду до демократичноїсистеми, дійшла до рівня пересічного румуна. Потім щочотири роки відбувалисявибори – від члена сільської ради до глави держави. У 1992, 1996, 2000 та 2004роках парламентські та президентські вибори відбувалися того ж дня, у неділю, іприносили, окрім виборів 1992 року, зміну президента та ідеологічного кольорувлади. У 2004 році на президентських перегонах переміг кандидат опозиції ТраянБесеску, який був обраний на 5-річний термін, внаслідок бажання відокремитипрезидентські вибори від парламентських. У 2008 році парламентські виборипройшли уперше за мажоритарною системою і вперше окремо від президентських.Наступного року завершилася перша президентська каденція Траяна Бесеску, і тежу 2009 році, чинний глава держави був уперше переобраний на другій термін. Задва роки до цього сталася інша прем'єра – парламент оголосив президентуімпічмент, що згідно чинному законодавству мав бути затверджений навсенародному референдумі. Референдум, що мав відбутися 20 травня 2007 року унеділю. Щоб уникнути порівняння з першими демократичними виборами 1990 року,референдум був проведений у суботу 19 травня. Народ підтримав тоді президента,а потім переобрав на другий термін наприкінці минулого року. Рівно через трироки, 19 травня 2010 року, на цей раз у середу, була проведена найбільша заостанні два десятиліття акція протесту, в тому числі й проти президента. Надругий день, 20 травня, багато говорилося про дивні співпадіння та їх значення.Але мало хто згадав про слова аналітика Сільвіу Брукана, який у 1990 роцісказав що країні потрібно 20 років для повної демократизації. Дехто каже щопророцтво збулося, інші стверджують, що цей термін треба продовжити[8].
Парламентськівибори у Румунії відбулися 30 листопада 2008 року. Центральне виборче бюровизнало лідерів: альянс опозиційних Соціал-демократичної (PSD) таКонсервативної партій, а також Демократично-ліберальна партія (PD-L), яка підтримуєпрезидента країни Траяна Басеску. За підсумками голосування вони отримали,відповідно, 33,09 та 32,36% голосів.Правляча зараз у РумуніїНаціонал-ліберальна партія, яку очолює прем'єр-міністр Калін, Попеску-Терічанунабрала лише трохи більше 18% голосів, Демократичний союз угорців, щовідображає інтереси угорської національної меншини, отримав майже 7% голосіввиборців. Націоналістична партія Романія Маре (Велика Румунія), не змоглаподолати 5-відсотковий бар'єр і її представників не буде в новому складіпарламенту.За підсумками виборів новим прем'єр-міністром Румунії став першийвіце-президент Демократично-Ліберальної партії (PD-L) Теодор Столожан (TheodorStolojan). Відповідний мандат для формування уряду країни надав йому 10 грудняпрезидент Румунії Траян Бесеску[10].
Списоквикористаних джерел
1. Довженко.Н. Политические силы впостсоциалистических обществах, Румыния// Общественные науки и современность.-1992.-№3.-с.116-125.
2. Павлова-СильванскаяМ. Румыния. Крах великого кондуктора // Новоевремя. – 1990. – №1. С.5-6
3. Колодій Ф. До питання про політичний режим вУкраїні (спроба транзитивного підходу)//Сучасність.-1999.-№ 7-8.-С.84-96
4. BrâncoveanuR. Măşinăria politică, societatea civilă şicritica culturii // Sfera politicii. – 2000. – № 90. P. 19– 23.
5. BobocI… Conflictistoric şi e-conflict între partidele politice din România // Sfera politicii. – 2006. – № 14. P. 40 – 46.
6. Stoica S.Dicţionarul partidele politice din România (1989-2001). – Bucureşti, 2001. – 309 pag.
7. Hergel A. Tranziţia:recapitulări şi transformări Safera politicii Recapitulare: Tranziţia de la comunism la post-comunism România, Polonia, Cehoslovacia, Ungaria, RDG,Bulgaria (1989-1990). www.sfera politicii.ro
8. Ведрашко.В.Партии ведут борьбу: Румыния сегодня // Правда.- 1990.- 5 марта.-с5.
9.www.rri.ro/arh-art.Shtml?lang=128sec=114sart=32810- дата перегляду 27.10.10.
10.http:/uk.Wikipedia.org. (Парламентські вибори в Румунії) –дата перегляду 27.10.10