Поняттяі ознаки демократії
Слово«демократія» відоме ще від часів Давньої Греції і у перекладі з грецькоїозначає «владу народу». У ранній період свогоіснування в Давній Греції демократія розумілася як особлива форма або різновидорганізації держави, при якому владою володіє не одна особа (як при монархії,тиранії), і не група осіб (як при аристократії, олігархії), а всі громадяни, щокористуються рівними правами на управління державою.
Кожна історичнаепоха вносила свої ознаки в поняття демократії і розставляла свої акценти на їхзначущості.
Слово«демократія» вживається в різному значенні:
•як форма держави;
•як політичний режим;
•як принцип організації та діяльності державних органів і громадськихорганізацій.
Колипро державу кажуть, що вона — демократична, то мають на увазі наявність усіхцих значень. Демократія як форма держави можлива вкраїнах із демократичним режимом, а відтак, із демократичним принципом організаціїта діяльності всіх суб'єктів політичної системи суспільства (органи держави,державні організації, громадські об'єднання, трудові колективи), котріодночасно є й суб'єктами демократії. Зрозуміло, що суб'єктами демократії єнасамперед громадянин і народ.
Демократія нідеі ніколи не існувала без держави. Реально демократія є формою (різновидом)держави, яка характеризується, щонайменше, такими ознаками:
1)визнанням народу вищим джерелом влади;
2)виборністю основних органів держави;
3)рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;
4)підкоренням меншості більшості (перших останнім) при прийнятті рішень.
Будь-якідемократичні держави будуються на підґрунті цих загальних ознак, але ступіньрозвитку демократії може бути різним. Демократизація суспільства — це тривалийбезперервний процес, що потребує не лише внутрішньодержавних, але й міжнароднихгарантій.
Сучаснідемократичні держави (а бути демократичною державою є престижним) доповнюютьсянизкою інших ознак і принципів:
(1)додержання прав людини, їх пріоритет над правами держави;
(2)конституційне обмеження влади більшості над меншістю;
(3)повага до прав меншості на власну думку і її вільне вираження;
(4)верховенство закону;
(5)поділ влади та ін.
Виходячи ізсучасного наповнення демократії якісним додатковим змістом, можна дативизначення демократії як зразка, ідеалу, до якого прагнуть цивілізованідержави.
Демократія— політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участьусіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборністьосновних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктівполітичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншостівідповідно до міжнародних стандартів.
Розглянемоознаки демократії.
1.Демократія має державний характер:
а)виражається в делегуванні народом своїх повноважень державним органам.Народ бере участь в управлінні справами в суспільстві і державі якбезпосередньо (самоврядування), так і через представницькі органи. Він не можездійснювати сам належну йому владу і делегує державним органам частину своїхповноважень;
б)забезпечується виборністю органів держави, тобто демократичною процедуроюорганізації органів держави в результаті конкурентних, вільних і чеснихвиборів;
в)проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та діяльністьлюдей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними справами.
2.Демократія має політичний характер:
а)передбачає політичне різноманіття. Демократія, як,утім, і ринкова економіка, неможлива без існування конкуренції, тобто безопозиції і плюралістичної політичної системи. Це знаходить вияв у тому, щодемократія виступає принципом діяльності політичних партій у боротьбі заволодіння державною владою. При демократії враховується різноманіття політичнихдумок — партійних та інших, ідеологічних підходів до вирішення суспільних ідержавних завдань. Демократія виключає державну цензуру та ідеологічнийдиктат.Законодавства розвинутих західних держав закріплюють низку принципів,якими має гарантуватися політичний плюралізм:
1)загальне право голосу; 2) рівність при виборах; 3) таємне голосування; 4) прямівибори тощо. Нагадуємо, що ст. 15 КонституціїУкраїни проголошує, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадахполітичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія неможе визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена;
б)ґрунтується на політичній рівноправності громадян на участь в управліннісправами суспільства і держави і, насамперед, рівності виборчих прав.Така рівність надає можливість вибору між різними політичними варіантами, тобтополітичними можливостями розвитку.
3.Демократія передбачає проголошення, гарантування та фактичне втілення правгромадян — економічних, політичних, громадянських, соціальних, культурних, атак само — й їх обов'язків відповідно до міжнародних стандартів, закріплених уХартії прав людини (Загальна декларація прав людини 1948р., Міжнародний пактпро громадянські і політичні права 1966 p. і Міжнародний пакт про економічні, соціальніі культурні права 1966 p., які набрали сили від 23 березня 1976 р., та ін.).Законом України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів натериторії України» встановлено порядок застосування міжнародних норм про правалюдини.
4.Демократія передбачає законність як режим суспільно-політичного життя.Режим громадсько-політичного життя виражається у вимогах до всього суспільства— до всіх суб'єктів політичної системи (вони ж — і суб'єкти демократії) і,насамперед, до державних органів — засновуватися і функціонувати на основісуворого і неухильного виконання правових норм. Кожний орган держави, кожнапосадова особа повинні мати стільки повноважень, скільки необхідно, щобстворити умови для реалізації прав людини, їх охорони і захисту.
5.Демократія припускає взаємну відповідальність держави і громадянина,що виражається у вимозі утримуватися від учинення дій, що порушують їх взаємніправа і обов'язки. У Конституції України наголошено: «Держава відповідає передлюдиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини єголовним обов'язком держави» (ст. 3). Арбітром у можливих конфліктах міждержавою і громадянином є незалежний і демократичний суд.
Функціїі принципи демократії
Функціїдемократії — основні напрямки її впливу на суспільні відносини, метою яких єпідвищення соціально-політичної активності громадян в управлінні суспільством ідержавою.
Функціїдемократії можна поділити на дві групи:.
•що розкривають зв'язок із суспільними відносинами;
•що виражають внутрішні функції діяльності держави. До числа найзагальнішихфункцій демократії можна віднести такі.
1.Організаційно-політичну — організація політичної влади на демократичнихзасадах. Вона містить у собі під функціюсамоорганізації народу (самоврядування) як джерело державної влади івиражається у наявності організаційних зв'язків між суб'єктами демократії:органами держави, державними організаціями, громадськими об'єднаннями,трудовими колективами.
2.Регулятивно-компромісну — забезпечення плюралізму діяльності суб'єктівдемократії в цивілізованих рамках співробітництва ікомпромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо інтересівгромадянського суспільства і держави. Правовим засобом забезпечення даноїфункції є врегульованість правових статусів суб'єктів демократії.
3.Суспільно-стимулюючу — забезпечення оптимального служіння держави суспільству,стимулювання, урахування і використання громадської думки і активності громадян(консультативних референдумів, наказів, листів, заяв тощо) при розробці таприйнятті державних рішень.
4.Установчу — формування органів державної влади і органів місцевогосамоврядування демократичним шляхом (конкурс, вибори).
5.Контрольну — забезпечення діяльності органів держави в межах їх компетенціївідповідно до вимог нормативно-правових актів; підконтрольність і підзвітністьусіх ланок державного апарату (наприклад, контроль представницьких органів завиконавчими органами, звіт останніх перед першими).
6.Охоронну — забезпечення державними органами безпеки честі і гідності кожноїлюдини, охорони і захисту прав і свобод особи,меншості, форм власності, запобігання правопорушенням і припинення їх.
Останні трифункції демократії виражають внутрішні функції держави.
Принципидемократії — незаперечні вихідні вимоги, які ставляться до всіх учасниківполітичної діяльності, тобто до суб'єктів демократії.
Основніпринципи демократії:
1)політична свобода — свобода вибору суспільного ладу і форми правління, правонароду визначати і змінювати конституційний лад(ст. 5 Конституції України), забезпечення захисту і її людини. Свобода маєпервинне призначення — на її основі може виникнути рівність і нерівність, алевона допускає рівноправність;
2)рівноправність громадян — означає рівність усіх перед законом, рівнувідповідальність за скоєне правопорушення, право на рівний захист перед судом.Дотримання рівноправності гарантується: не може бути привілеїв або обмежень заознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань,статі, етнічного та соціального походження, майнового становища, місцяпроживання, за мовними або іншими ознаками. Найважливіший аспект рівноправності— рівність прав і свобод чоловіка і жінки, що мають однакові можливості для їхреалізації;
3)виборність органів держави і постійний контакт із ними населення— допускає формування органів влади і місцевого самоврядування шляхом народноговолевиявлення, забезпечує їх змінюваність, підконтрольність і взаємоконтроль,рівну можливість кожного реалізувати свої виборчі права. У демократичнійдержаві ті самі люди не повинні тривалий час безперервно обіймати посади ворганах влади: це викликає недовіру громадян, призводить до втрати легітимностіцих органів;
4)поділ влади — означає взаємозалежність і взаємне обмеження різних гілок влади:законодавчої, виконавчої, судової, що служить перешкодою для перетворення владина засіб придушення свободи і рівності:
5)прийняття рішень за волею більшості при обов'язковому дотриманні прав меншості— означає поєднання волі більшості з гарантіями правособи, яка перебуває в меншості — етнічній, релігійній, політичній; відсутністьдискримінації, придушення прав особи, яка не є у більшості при прийняттірішень;
6)плюралізм — означає багатоманітність суспільних явищ, розширює коло політичноговибору, допускає не лише плюралізм думок, але й політичний плюралізм —множинність партій, суспільних об'єднань тощо с різними програмами тастатутами, що діють у рамках конституції. Демократія можлива в тому разі, колив її основі полягає принцип плюралізму, проте не всякий плюралізм є неодміннодемократичним. Лише у сукупності з іншими принципами плюралізм набуваєуніверсального значення для сучасної демократії.
Формита інститути демократії
Функціїдемократії реалізуються через її форми та інститути. Форма демократії — це їїзовнішнє вираження. Форм демократії можна назвати чимало, але основні з нихтакі:
1.Участь народу в управлінні державними і суспільними справами (народовладдя) —здійснюється у двох формах: прямій та
Пряма— представницька демократія
Непряма— безпосередня демократія
– форманародовладдя, при якій здійснюється через виявлення волі представників народу увиборних органах (парламенти, органи місцевого самоврядування)
— форманародовладдя, при якій влада здійснюється через безпосереднє виявлення волінароду чи певних соціальних груп (референдум, вибори)
2.Формування та функціонування системи органів держави на основі демократичнихпринципів законності, гласності, виборності, змінюваності, поділі компетенції,які запобігають зловживанню службовим становищем і суспільним авторитетом:
3.Юридичне (насамперед конституційне) закріплення системи прав, свобод іобов'язків людини і громадянина, їх охорона ізахист відповідно до міжнародних стандартів.
Видидемократії класифікують за сферами суспільного життя:
— економічна;
— соціальна;
— політична;
— культурно-духовна та ін.
Інститутидемократії — це легітимні і легальні елементи політичної системи суспільства,які безпосередньо створюють демократичний режим у державі через втілення в нихпринципів демократії.
За вихіднимпризначенням у вирішенні завдань політики, влади та управління відрізняють інститутидемократії:
Структурні
Функціональні
— сесії парламентів
— депутатські комісії
— народні контролери тощо
— депутатські запити
— накази виборців
— громадська думка тощо
За юридичноюзначущістю прийнятих рішень відрізняють інститути демократії:
Імперативні
Консультативні
•мають остаточне загальнообов'язкове значення для державних органів, посадовихосіб, громадян:
— референдум конституційний та законодавчий;
— вибори;
— накази виборців та ін.
•мають дорадче, консультативне значення для державних органів, посадових осіб,громадян:
— референдум консультативний; — всенародне обговорення законопроектів;
— мітинги;
— анкетування та ін.
У системіінститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.
Вибори— форма безпосередньої участі громадян в управлінні державою шляхом формуваннявищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їхперсонального складу.
Громадянидемократичної держави мають право вільно обирати і бути обраними до органівдержавної влади і органів місцевого самоврядування. Громадянин може виражатисвою волю вільно при додержанні рівності. Свобода виборця реалізується задопомогою таємного голосування і потребує встановлення гарантій проти тиску нанього.
На основізагального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування вУкраїні обираються населенням: Президент, Верховна Рада, Верховна РадаАвтономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (сільської,селищної, міської ради та їх голови).
Виборчасистема може бути мажоритарною, пропорційною та змішаною(мажоритарно-пропорційною).
Мажоритарнасистема — система визначення результатів виборів, відповідно до якоїдепутатські мандати від виборчого округу отримують лише кандидати, що одержаливстановлену більшість голосів. Відповідно до пропорційної системи депутатськімандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів, відданих запартію в межах виборчого округи.
Так, виборидепутатів Верховної Ради України в 1998 p. проводилися за змішаною системою: із450 депутатів — 225 обиралося в одномандатних виборчих округах на основівідносної більшості (мажоритарна система), а 225 — за списками кандидатів удепутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатномузагальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва(пропорційна система).
Особливимінститутом демократії є референдум як один із засобів демократичного управліннядержавними справами.
Референдум(лат. — те, що повинно бути повідомленим) — засіб вирішення шляхом голосуваннякардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення (прийняттяконституції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також іншихрішень з найважливіших питань). Референдум є одним із важливих інститутівбезпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя безпосередньоїучасті громадян в управлінні державою і місцевими справами.
Референдумиза предметом проведення:
•конституційний — на всенародне голосування виноситься проект конституції абоконституційні поправки;
•законодавчі — на всенародне голосування виносяться проект закону або чиннийзакон;
•консультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодопринципового питанню державного життя.
Референдумиза ступенем обов'язковості проведення:
•обов'язковий — предметом референдуму є питання, віднесені Конституцією довиключного вирішення в результаті всенародного опитування (наприклад,відповідно до ст. 73 Конституції України виключно всеукраїнським референдумомвирішуються питання про зміну території України);
—факультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодоконкретного питання, яке цікавить певну частину населення регіону (наприклад,про встановлення вільної економічної зони у Харківській області).
Юридичнінаслідки зазначених референдумів — різні:
1. Результатиконституційного і законодавчого референдумів мають найвищу юридичну силу, непотребують затвердження. Вони є загальнообов'язковими для державних органів,слугують правовим підґрунтям їх правотворчої і правозастосовної діяльності.
2. Результатиконсультативного референдуму не є обов'язковими для винесення адекватногорішення з опитуваного питання. Вони мають дорадчий характер, розглядаються івраховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.
За територієюпроведення референдум може бути:
(1)Загальнонаціональним — проводиться в масштабах усієї країни. Доцільно проводитиперед референдумом всенародне або широке громадське обговорення питань, щовирішуються референдумом.
Відповідно доКонституції України (ст. 72) загальнонаціональний, усеукраїнський референдумпризначається Верховною Радою або Президентом. Призначення всеукраїнськогореферендуму відбувається відповідно до народної ініціативи за вимогою не меншяк 3 мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписищодо призначення референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і неменш як по 100 тисяч підписів у кожній області.
Референдум вУкраїні не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету таамністії. Як уже зазначалося, виключно всеукраїнським референдумом вирішуютьсяпитання про зміну території України.
(2) Місцевим —проводиться в межах окремих суб'єктів федерації (у федеративній державі) абоадміністративно-територіальних одиниць (в унітарній та федеративній державах)із метою вирішення найважливіших питань місцевого значення.
У виборах іреферендумах мають право брати участь громадяни України, які досягли на день їхпроведення 18 років. Гарантується вільне волевиявлення. Голосування під часвиборів і референдумів є таємним: контроль за волевиявленням громадян недопускається.
Поняття провибори та їхнє місце в демократичній державі
Виборипроводяться в різних демократичних організаціях: партіях, профспілках,добровільних асоціаціях, кооперативах, акціонерних товариствах тощо. У цій темійдеться в основному про вибори в масштабах держави, усієї політичної системи.
Вибори завждипов'язані з голосуванням. Однак за всієї близькості цих понять вони мають іістотні відмінності. Вибори звичайно розуміються як закріплений у конституції йінших законах відносно регулярний, періодичний процес обирання складу органівдержави. А голосування не завжди пов'язане з виборами. Воно використовується врізних формах прямої демократії: у референдумах, опитуваннях, прийманніколективних рішень на зборах і т. п.
Класифікаціявиборів
Якщо прийняти завихідну підставу класифікації поділ влади, то можна виокремити вибори взаконодавчі, виконавчі та судові органи. Відповідно до територіальногопредставництва можна виділити:
вибори додержавних (федеральні) органів влади (до парламенту, президента);
вибори дорегіональних органів влади (губернаторів, депутатів земельних, крайових, дообласних та інших територіальних органів влади);
вибори домісцевих (муніципальних) органів влади, чи органів місцевого самвря-дування(бургомістрів, мерів, глав адміністрацій, депутатів зборів, дум, рад тощо).
вибори доміжнародних органів, наприклад, до Європарламенту.
Вибори в органивлади можуть бути загальними і локальними. Загальні вибори проводяться вмасштабах усієї держави чи регіону. Локальні вибори проводяться при створеннінових адміністративно-територіальних утворень, при вибутті представників (зпричин недієздатності, відкликання, смерті, зміни виборчого законодавства і т.д.).
З огляду напричини їх проведення, вибору можуть бути: черговими — проводяться у зв'язку іззакінченням строку повноважень виборного органу; позачерговими — проводятьсячерез дострокове припинення виборним органом своєї діяльності; додатковими —проводяться для поповнення представницького закладу, якщо з його складу вибуводин або кілька членів.
Демократичніпринципи виборчого права включають:
1. Загальність,тобто всі громадяни, незалежно від статі, расової, національної, класової чипрофесійної належності, мови, рівня доходів, освіти, конфесії чи політичнихпереконань мають активне (як виборець) і пасивне (як кандидат) право на участьу виборах. Загальність обмежується лише вкрай невеликою кількістю цензів, тобтоумов допуску громадян до участі у виборах:
віковий ценз даєможливість брати участь у виборах лише з відповідного віку, як правило, здосягненням повноліття. Наприклад, на виборах до нижньої палати парламентуВеликої Британії віковий ценз для активного виборчого права (право обирати)становить 18 років, для пасивного — (право бути обраним) — 21 рік; у Франціївідповідно 18 і 23 роки, у Бельгії, Італії, Канаді, Нідерландах, США, Україніта в деяких інших країнах — 18 і 21 рік, у Японії — 20 і 25 років. Щодо виборівдо верхньої палати, то віковий ценз для пасивного виборчого права значно вищий,ніж до нижньої палати. Так, у США він становить 30 років, у Бельгії й Італії —40, у Франції — 25, у Японії — 30 років. У Фінляндії й Швейцарії віковий ценздля активного й пасивного виборчого права однаковий;
цензнедієздатності обмежує виборчі права психічно хворих, що повинно бутипідтверджено судовим рішенням.
моральний цензобмежує чи позбавляє виборчих прав осіб, які перебувають за вироком суду вмісцях позбавлення волі;
ценз осілості,що висуває як умову допуску до виборів відповідний строк проживання в даніймісцевості. У США він становить місяць, в Австралії, ФРН і Японії — три, вКанаді й Фінляндії — 12 місяців. Крім вимоги певного строку проживання натериторії виборчого округу, виборче право деяких країн встановлює і строкпроживання в цій країні. Наприклад, у Норвегії й Ісландії для активноговиборчого права строк осілості становить п'ять років, Австралії — півроку, вУкраїні — 2 роки. Це обмежує електоральну активність мігрантів;
статевий ценздовгий час обмежував участь жінок у виборах (у деяких мусульманських країнахобмежує й досі);
майновий цензобмежує активність незаможних громадян. У країнах Заходу тривалий час існувавмайновий і цілий ряд інших цензів, які не допускали до виборів осіб найманоїпраці, бідні прошарки населення, жінок (у Франції цей ценз відмінено в 1944 p.,в Італії та Японії — в 1945, у Греції в 1956, в Швейцарії — в 1971, вПортугалії
2. Рівність. Цеозначає, що кожний виборець має один голос, і всі громадяни беруть участь увиборах на рівних підставах. При цьому ні майновий стан, ні посада, ні будь-якіінші статусні чи особисті якості не повинні впливати на стан громадянина яквиборця. Рівність виборчих прав передбачає й приблизну рівність виборчихокругів, яка необхідна, щоб голоси виборців мали приблизно однакову вагу приобранні депутата. Саме тому в багатьох країнах установлюється мінімум, а інколи
3.Безпосередністьвиборів (пряме голосування). Сутність цього принципу, конституйованого вбільшості країн з розвинутою парламентською демократією, полягає в тому, щовиборці прямо (без посередників, делегатів чи представників) обирають членівпарламенту, президента, представників інших органів політичної влади.
4.Принципнепрямого виборчого права має місце тоді, коли між виборцями і тими, когообирають, є посередник, якому довірено вирішити результат виборів. Непрямевиборче право існує у вигляді:
1) непрямихвиборів, у ході яких виборці формують комісію виборців (наприклад США);
2)багатоступеневих виборів, за яких громадяни вибирають лише нижній ступіньпредставницьких органів місцевого управління. Члени вищих органів державиобираються їхніми колегами, що знаходяться рангом нижче (наприклад Китай).
В Україні,згідно з Конституцією (ст. 71), вибори до органів державної влади та органівмісцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального,рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
5. Таємнеголосування — це коли рішення конкретного виборця повинне бути нікому невідоме. Цей принцип забезпечує свободу вибору, охороняє громадян від можливихпереслідувань, а також підкупу. Практично таємниця виборів забезпечуєтьсязакритою процедурою голосування, наявністю спеціальних кабін для голосування,стандартною формою, однаковістю бюлетенів для голосування, включенням у нихімен усіх кандидатів чи використанням замість паперових бюлетенів спеціальнихмашин, які зберігають таємницю виборчого рішення і полегшують технікуголосування та підрахунок його результатів, та опечатуванням виборчих урн ісуворим покаранням за порушення виборчої таємниці тощо.
Вибори якінструмент переходу до демократії
Виборизабезпечують найменш болісний для громадян і всього суспільства мирний перехіддо демократії. За своєю суттю вони виключають політичне насильство. Здійснюваніза їхньою допомогою зміни влади відбуваються без пролиття крові, людськихжертв, руйнувань і т. п. Крім того, вибори — найефективніший засіб ліквідаціїавторитарного режиму і приходу до влади демократичних сил. Однак здійснюєтьсяце при хитливій рівності сил держави і громадянського суспільства. Таке частотрапляється в країнах, де демократичні режими ще не мають глибокого коріння, адемократичні прагнення лідерів держави наштовхуються на протидію антидемократичнихсил.
Перехідсуспільства від авторитаризму до демократизму пов'язаний з вирішеннямполітичної дилеми: поступовість переходу колишнього режиму до нового режиму вумовах втрати підтримки населення. Де розв'язання цього непростого завдання потрібнаоптимізація переходу через ряд етапів, через політичні технології, в тому числіі через багаторазово повторюваний виборчий процес.
Революційнінасильницькі форми боротьби навіть у випадку успіху безпосередньо не приводятьдо виникнення демократичних інститутів, а завершуються лише
зміноюавторитарної влади. Політичне насильство, як правило, має свою логіку.Породжуючи численний шар звиклих до використання сили і відвиклих від творчоїпраці людей, прагнення переможців одержати привілею як компенсацію за своїжертви і позбавлення, їхня нетерпимість до переможених — усе це можепровокувати запеклий опір останніх. Взагалі політичне насильство не сумісне здемократичним ладом, гальмує його утвердження .
Отже, технологіярозгортання громадянського суспільства відбувається через демократичні вибори.А тривалість переходу від авторитаризму до демократії обчислюєтьсядесятиліттями, поколіннями і серіями демократичних виборів. Чим меншепрактичного досвіду багатопартійності, чим несприятливіші соціально-демократичніумови, що позначаються на виробленні політичної терпимості, тим потрібенбільший часовий інтервал. Поспішність деяких країн, які вважають, що перехід додемократії відбувається в мить, яку не можна упускати, найчастіше приводить дошвидкого відновлення авторитаризму в квазидемократичному вигляді. Тож для такихкраїн кожні дійсно демократичні вибори являють собою маленький, але необхіднийкрок на важкому шляху становлення правової демократичної держави.
Основні функціївиборів.
Вплив виборів нажиття сучасного суспільства різноманітний і виявляється в їхніх найважливішихфункціях. У науковій літературі виділяються такі функції виборів:
легітимація істабілізація політичної системи а також легітимація конкретних інститутіввлади: парламенту, уряду, президента і т. п. Участь громадян у виборах звичайноозначає прийняття ними даного типу політичної системи, політичного режиму іправил формування органів влади, незалежно від ставлення населення доконкретних посадових осіб, уряду і правлячих партій. Вибори дають громадянамшанс переобрати уряд, який їх не влаштовує, чи ряд депутатів, замінити їхлюдьми, які користуються довірою. Тим самим криза конкретного уряду і йогополітики не призводить до відторгнення громадянами всього політичного ладу і додестабілізації політичної системи, не переростає в прагнення зруйнуватиіснуючий політичний порядок шляхом революції;
створенняфункціюючої представницької системи. Вибори до органів влади створюютьвідносини представництва громадян у цих органах і дають їм змогу впливати надіяльність цих органів. Представницька система влади, впливаючи на суспільство,модифікує його відповідно до інтегральних інтересів представників йогосоціальних груп, і так забезпечує процес суспільного розвитку;
мобілізаціявиборчого корпуса на рішення актуальних суспільних завдань. Роз'яснюючигромадянам свої програми, переконуючи людей у необхідності прийняти іпідтримати відповідні політичні цінності і цілі, вказуючи шляхи реалізації їх,партії й окремі депутати тим самим мобілізують громадян на важливі для країниполітичні дії;
розширеннякомунікацій, відносин представництва між інститутами влади і громадянами. Уході виборчого процесу кандидати регулярно зустрічаються з громадянами,вислуховують їхні думки і прохання, вносять корективи у свої виборчі платформи.Вибори — найважливіший канал зворотних зв'язків між громадянами і владою. Відїхньої дієвості дуже багато в чому залежить характер стосунків між керівникамидержави і населенням, виникнення довіри чи недовіри, політичної участі чи відчуження,підтримки чи боротьби;
рекрутуванияполітичної еліти. Вибори — найважливіший канал входження громадян до складуполітичної еліти, здійснення політичної кар'єри. У результаті виборівоновлюється склад правлячої й опозиційної еліт, змінюється політична вагапартій та їхніх представників;
артикуляція,агрегація і представництво різноманітних інтересів населення. У період виборівстворюються найсприятливіші можливості для усвідомлення громадянами своїхінтересів і включення їх у виборчі програми партій та окремих депутатів. Підчас виборів, прагнучи одержати масову підтримку, депутати та їхні довіреніособи особливо сприйнятливі до запитів і побажань населення. Це активізуєпроцес усвідомлювання і представлення громадянами своїх інтересів. У виборчих платформахінтереси артикулюються, одержують чітке формулювання й агрегу-ються,звільняються від крайнощів і усереднюються, набувають несуперечливої, придатноїдля реалізації форми. І хоч після перемоги на виборах багато депутатівзабувають про свої обіцянки, депутатський корпус у цілому, не тільки керуючисьморальними мотивами, а й піклуючись про престиж партії й підтримку виборцями намайбутніх виборах, орієнтується на свої зобов'язання і запити електорату;
каналізація,переклад політичних конфліктів у русло інституційованого мирного врегулюванняїх. Вибори дають змогу відкрито і привселюдно представити суперечливі інтереси,цінності й ідеї на суд народної думки, визначити реальну підтримку позицій тієїчи іншої сторони конфлікту, за допомогою авторитету громадської думки ідержавних інститутів переконати конфліктуючих відмовитися від найрадикальнішихвимог і незаконних форм боротьби. Уже сама орієнтація учасників конфлікту нате, щоб його розв'язали виборці, як правило, спонукає їх. відмовитися відкрайнощів, пом'якшити свою позицію, шукати компроміси і рішення, прийнятні длябільшості;
інтеграціярізноманітних думок і формування загальної політичної волі. Плюралізм сучасногосуспільства має свої межі. Щоб не привести до анархії, хаосу і гострихруйнівних конфліктів, він має потребу в державному регулюванні, що відображаєзагальні цінності й інтереси громадян. За допомогою виборів забезпечуєтьсяоб'єднання більшості громадян навколо відповідної політичної платформи ілідерів, що її представляють, формується домінуюча в державі політична воля.Вираження цієї волі забезпечує урядові авторитет і підтримку, а це підвищуєйого дієздатність;
політичнасоціалізація населення, розвиток його політичної свідомості і політичноїучасті. У ході виборчого процесу громадяни особливо інтенсивно засвоюютьполітичні цінності і норми, здобувають політичні навички і досвід, переглядаютьчи уточнюють свої політичні позиції. Роблячи вибір, виборці більш-меншототожнюють себе з відповідними політичними силами. Усе це підвищує їхню політичнусвідомість і активність. Вибори, таким чином, виступають механізмом політичногорозвитку суспільства;
контроль заінститутами влади. В результаті виборів створюється найважливіший інститутконтролю за урядом — парламент, а також оформляється опозиція, яка звичайноревно стежить за дотриманням конституції і закону. Парламентський контрольспирається як на власні права, судові інстанції, так і безпосередньо на думкувиборців. Побоюючись поразки на найближчих виборах, уряд звичайно змушенийприслухатися до критики. Крім того, самі вибори являють собою найважливішийінститут контролю, оскільки вони дають виборцям змогу регулярно виносити свійвердикт про уряд і опозицію, змінювати склад органів влади, коригуватиполітичний курс.
Таким чином,найважливіша функція виборів відповідно до суспільного договору — трансформаціяполітичної системи в напрямі пошуку для країни оптимального політичного
Абсентеїзм (відлат. — відсутність) — ухилення від участі у виборах. Одна з форм свідомогобойкотування виборцями виборів, відмова від участі в них; пасивний протестнаселення проти існуючої форми правління, політичного режиму, проява байдужостідо виконання людиною своїх прав та обов'язків.
В широкомузначенні абсентеїзм можна розуміти як факт байдужого ставлення населення дополітичного життя, обивательське уявлення окремих людей про те, що від них вполітиці нічого не залежить. Абсентеїзм присутній в будь якому суспільстві,розвиненому чи не розвиненому, в демократичному і тоталітарному. Його причинибагатообразні: відсутність віри громадян в ефективність політичних інститутів,відсутність політичної культури, боротьба за ситуативне задовільнення інтересівта ін.
Законодавствомряду держав передбачені певні санкції за неучасть у виборах:
у Австрії —адміністративний штраф 1000 шилінгів або ув'язнення протягом 4-х тижнів);
в Аргентиніособа, яка не брала участі у виборах, втрачає право перебувати на державнійслужбі протягом трьох років;
у Греції таТуреччині таку особу засуджують до позбавлення волі;
у Бельгії,залежно від кількості проігнорованих виборів, передбачені різні за розмірамиштрафи;
в Італії участьгромадян у виборах визнається їх обов'язком, за невиконання якого протягомп'яти років прізвища порушників вносяться до спеціальних списків, яківиставляються на загальний огляд.
Деякі державивиходять із ситуації, зумовленої абсентеїзмом, визнаючи вибори навіть якщо вних взяло участь менше половини зареєстрованих виборців.
Також термінабсентеїзм часом вживається в разі ухиляння від участі в інших зборах таголосуваннях окрім політичних, наприклад уникнення засідань певних установ,акціонерних товариств тощо. Причини в цілому аналогічні політичномуабсентеїзмові.
Студентськесамоврядування
Студентськесамоврядування — форма управління, за якої студентство має право самостійновирішувати питання внутрішнього управління, або виборна установа, що здійснюєтаке управління; право студентства самостійно вирішувати питання внутрішньогоуправління, а також мати свої керівні органи.
Студентськесамоврядування у вищому навчальному закладі — невід'ємна частина громадськогосамоврядування, що забезпечує захист прав і інтересів осіб, які навчаються увищому навчальному закладі, й їхню участь в управлінні вищим навчальнимзакладом.
Також його можнатлумачити як самостійну громадська діяльність студентів з реалізації функційуправління вищим навчальним закладом, яка визначається ректоратом(адміністрацією), деканатами (відділеннями) та здійснюється студентами увідповідності з метою й завданнями, які стоять перед студентськими колективами,функціонує з метою забезпечення виконання студентами своїх обов'язків і захистуїхніх прав й сприяє гармонійному розвитку особистості студента, формуванню унього навичок майбутнього організатора, керівника.
У студентськомусамоврядуванні беруть участь особи, які навчаються у вищому навчальномузакладі. Усі такі особи мають рівне право на участь у студентськомусамоврядуванні.
Органистудентського самоврядування (за чинним законодавством):
приймають акти,що регламентують їхню організацію та діяльність;
проводятьорганізаційні, наукові, культурно-масові, спортивні, оздоровчі й інші заходи;
сприяютьпрацевлаштуванню осіб, які навчаються в вузі;
розпоряджаютьсякоштами й іншим майном, що знаходяться на їхньому балансі та банківськихрахунках;
виконують іншіфункції.
Студентськесамоврядування здійснюється на рівні студентської групи, факультету,гуртожитку, вищого навчального закладу. Залежно від контингенту студентів, типута специфіки вищого навчального закладу студентське самоврядування можездійснюватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка,структурних підрозділів вищого навчального закладу.
Основні завдання
Основнимизавданнями органів студентського самоврядування є:
забезпечення ізахист прав та інтересів студентів, зокрема стосовно організації навчальногопроцесу;
забезпеченнявиконання студентами своїх обов'язків;
сприяннянавчальній, науковій та творчій діяльності студентів;
сприяннястворенню відповідних умов для проживання і відпочинку студентів;
сприяннядіяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами;
організаціяспівробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжнимиорганізаціями;
сприянняпрацевлаштуванню випускників;
участь увирішенні питань міжнародного обміну студентами;
сприянняпроведенню серед студентів соціологічних досліджень.
Теми рефератів
Громадянськесуспільство (суть, атрибути та функції, громадянське суспільство України)
Політичніпроцеси (політичні партії, опозиція, лобізм, політична еліта та політичне лідерство)
Нація (поняттянації, нація етнічна та нація політична, нація і націоналізм, політична нація вУкраїні)
Засоби масовоїінформації – ЗМІ (види та функції ЗМІ, ЗМІ – «четверта влада», свобода слова тацензура, інформаційний простір в Україні)