МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА І СВІТОВИЙПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС
Соціально-економічнакриза і політична нестабільність в Україні, загострення різноманітнихвнутрішніх проблем призводять до того, що події міжнародного життя у свідомостібагатьох наших співвітчизників, відходять на другий план, набувають вторинногозначення.
В той же час ознакоюдемократизації у суспільстві слугує спроможність громадян мати власну думку зприводу світових подій, можливість висловлювати її, уміння добиватися того, щобвладні кола враховували її, здійснюючи міжнародну політику. Прагнення людейбрати участь у міжнародному житті, впливати на його розвиток є характерноюрисою, тенденцією сучасного розвитку політичних процесів у світі.
(Згадаємо: виступиокремих радянських громадян проти введення військ у Чехословаччину і вАфганістан. Масовий характер, якого набула у США боротьба за припинення війни уВ’єтнамі. Розширення міжнародних контактів. Народна дипломатія.).
Міжнародна політика –це не тільки мистецтво дипломатії і воєнно-політичного маневрування,здійснюваного офіційними особами, вузьким колом обраних. У ній є місце дляучасті рядових громадян і значення цієї участі невпинно зростає.
СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА МІЖНАРОДНИХВІДНОСИН
Почнемо з короткогоекскурсу в історію міжнародної політики.
Міжнароднаполітикаяк засіб взаємодії,взаємовідношення розрізнених суспільних груп – націй, країн, союзів та ін.– формується разом з виникненням і розвитком цих груп. Відомо, що вже першірабовласницькі держави, що виникли у IV-IIIтис. до н.е. в Єгипті та Дворіччі, взаємодіяли, створювали різноманітні союзи,воєнно-політичні об’єднання головним чином для спільного ведення воєн. Вісторії західноєвропейського регіону розвиток міжнародної політики нараховуєкрайньою мірою 2,5 тис. років. І тут теж вона вичерпувалась в основномувійнами, протиборством. Разом з тим уже в стародавньому світі виникають релігійно-політичніоб’єднання держав „амфіктіонії” (наприклад, дельфійська, делоська),учасники яких спільно вирішували питання культу, охорони храмового майна ізбереження миру між собою.
І у середньовічнийперіод історії протиборство і війна залишаються головним елементом,засобом міжнародної політики. Феодальне міжнародне право допускало і визнавало війнуяк спосіб вирішення державних проблем. В цей же час зароджується і отримуєшироке розповсюдження практика укладання міжнародних договорів, наприклад, зприводу умов плавання в нейтральних водах, прикордонних майнових питаннях,прав іноземців та ін… Розширюється міжнародна торгівля, яка регулюється задопомогою договорів і угод, в практику впроваджуються валютні обміни,заключаються консульські угоди.
Зростанню інтенсивностіміжнародних відносин, становленню їхньої сутності значною мірою сприялибуржуазні революції XVIIIст. Розвиток машинного виробництва, застосування найманої робочої силипоступово і з необхідністю призвели до утворення єдиного світового ринку, доширокого розвитку міжнародної торгівлі, до встановлення розгалуженої сіткиекономічних, технічних, наукових, культурних та інших зв’язків. Цьому сприялоудосконалення засобів комунікації. У XIXст. уже заключається велика кількість міжнародних угод з питань транспорту,зв’язку, санітарно-медичного обслуговування та ін. Виникають першіміжнародні організації, покликані сприяти вирішенню спеціальних питань:Міжнародний телеграфний союз (1885 р.), Всесвітній поштовий союз (1874 р.).Проголошується і здійснюється принцип свободи пароплавства по міжнароднихрічках (Рейну, Дунаю та ін.). Широко використовується арбітраж для вирішенняміжнародних конфліктів.
Але задоволеннядержавами їхніх інтересів за допомогою війн залишається нормоюміжнародного права і навіть отримує закріплення у ряді міжнародних угод. Так,Віденський конгрес 1814-1815 рр. визнав законність колективних інтервенцій назахист монархічних порядків в Європі та існуючих кордонів. З цією метою у1815 р. був створений Священий союз у складі Австрії, Прусії іРосії, до якого потім приєдналась Франція і низка інших держав.Застосування воєнної сили розглядалося як законний засіб вирішення спорів міждержавами аж до середини XXст. Анексії (насильницьке захопленнячужих земель) і контрибуції (данина, якою переможець обкладавпереможених) вважались законним засобом прирощення територій і державногозбагачення.
Лише у II-йпол. XX ст. під впливомостанньої світової війни та її наслідків і перед обличчям реальної загрозитермоядерного конфлікту світова громадськість, правлячі кола деяких держав, щовпливають на світову політику, теоретики міжнародних відносин поступовоприходять до висновку про неприпустимість і навіть злочинність в сучаснихумовах воєнного способу вирішення конфліктів. Але для цього людству потрібнобуло пройти через період „холодної війни”. В останні десятиліття невпинноскладається розуміння того, що у сучасному світі не існують такі обставини, яківиправдали б застосування сили, щоб приводило до загибелі людей. Сьогоднінабуває визнання і практичного втілення велика гуманістична ідея про природні іневідчужувані права людини, і перш за все право на життя. І хоча в світіпродовжує зберігатися протистояння сил, залишаються невирішеними багаторегіональних проблем, періодично спалахують вогнища конфліктів, все ж увизначаючі висувається тенденція постановки інтересів людини в голову кутасвітової політики, підкорення їм діяльності держав. Це вносить суттєві зміни узміст сучасної міжнародної політики, дозволяє повніше і глибше розуміти їїсутність.
То що ж таке міжнароднаполітика? В чому її предмет і об’єкт вивчення? Міжнародну політику вивчаютьбагато наук: 1) історія міжнародних відносин; 2) історія зовнішньої політикирізних держав; 3) дипломатична історія.
Існує багатовіковатрадиція вважати, що сутність міжнародних зв’язків складають взаємовідносинидержав за допомогою дипломатії. У світовій науці про політику подібніуявлення отримали узагальнену назву „традиційний напрямок”. Багато йогопредставників, серед яких Г.Моргентау, К.Томсо, І.Фокс, А.Фольферс – вважаютьобласть міжнародних відносин ареною вічного, неминучого суперництва їхучасників, що відбувається від їхньої природної схильності до насилля і жагивлади (війна + дипломатія).
У II-йпол. XX ст. виник „модерністськийнапрямок”, представники якого (М.Каплан, Р.Роуєкранс, Р.Спайдер, Х.Брук)досліджували міжнародні відносини і політику не лише як галузь міжнароднихвідносин і взаємодій, оскільки коло суб’єктів міжнародного життярозширюється за рахунок різного роду приватних ініціатив, позаурядовихгромадських організацій, окремих осіб.
Безсумнівна і очевиднаплодотворність „прагматичного підходу” до досліджень міжнародної політики, якийвиявляє шляхи оптимального досягнення мети, користі. Але не можна відкидати ітой факт, що міжнародна політика багато в чому являє собою зіткнення інтересіввеликих груп людей, закономірний процес їхньої взаємодії і взаємовпливу з метоювзаємного здійснення інтересів.
Наприкінці 60-х – напочатку 70-х рр. в науці і практиці відбувається поступове подолання уявленняпро міжнародні відносини як просту сукупність зовнішньої політики окремихдержав і формується розуміння її як цілісної системи, функціональної єдностіелементів, що її складають. таке розуміння покликане поєднувати перевагитрадиційного і модерністського підходів до визначення міжнароднихвідносин, які є не що інше, як „… здійснення інтересів соціальнихгруп за межами національних держав” (А.А. Мурадян); „… сукупністьінтеграційних зв’язків, які формують людське суспільство” (Г.Х.Шахназаров); „всі форми обміну діяльністю, які є предметом відносин міждержавами (правові, наукові, техніко-виробничі і багато інших), аж доіндивідуального спілкування…” (І.І. Кравченко).
В останні десятиліття вструктурі цілей і завдань міжнародної політики все чіткіше проявляються такі зних, як участь у міжнародному поділі праці і пов'язаний з ним обмін товарами,сировиною, технологіями, науково-технічними відкриттями і духовними цінностями,а також взаємне культурне збагачення; спільне вирішення загальносвітовихпроблем, спільний захист прав людини. Особливо актуально звучить сьогодні ідеяпро те, що виконання і захист прав людини – перша і необхідна умовазабезпечення міжнародного миру.
Таким чином, „Міжнароднівідносини – це сукупність економічних, політичних, ідеологічних правових,дипломатичних та інших зв’язків і взаємовідносин між державами і системамидержав, між основними класами, основними соціальними, економічними, політичнимисилами, організаціями і громадськими рухами, що діють на світовій арені, тобтоміж народами у самому широкому розумінні цього слова”.
Розглянемо змістпонять, які вживаються в одному контексті з поняттям „міжнародні відносини”, впершу чергу це поняття „міжнародна політика”. Прийнято вважати, що воновужче за поняття „міжнародні відносини” і включає суто політичні зв’язки міжсуб’єктами міжнародного спілкування.
„Міжнародні відносини”являють собою продовження в умовах міжнаціонального спілкування такихсуспільних відносин, які вже склалися на національній основі в рамках даноїдержави. Разом з тим вони є і сукупністю „міжнародних політик” різних країнпевної епохи. Цю сукупність, як комплекс загальної, глобальної взаємодії, щеназивають світовою політикою.
„Міжнародна політика” –це політика одних країн у їх взаємовідношенні з іншими. В її структурірозрізняють 1) міждержавні відносини (або зовнішню політику держави) і2) діяльність недержавних суб’єктів.
Постановка цілей уміжнародній політиці обумовлена також її співвідношенням з політикоювнутрішньою. З одного боку, міжнародна є продовженням, функцієювнутрішньополітичних процесів, вона залежить від соціальної природи і характерупануючих соціальних сил, похідна від них.
З іншого боку, лініяповедінки правлячих сил на міжнародній арені може сприяти або, навпаки,послаблювати їхні внутріполітичні позиції; авторитет існуючої влади. Більше того,часто ті чи інші акції міжнародного характеру здійснюються виключно з метоювирішити внутріполітичні проблеми. Зміцнення позицій партії консерваторів та М.Тетчер у Великобританії після завершення Фолклендського конфлікту міжАргентиною та Великобританією.
Поняття „міжнароднівідносини” вживається у політичному лексиконі, коли необхідно підкреслитиофіційний характер зв’язків між країнами. Величезна роль тут належить різногороду дипломатичним зв’язкам і інститутам. На відміну від них позаурядові недержавніекономічні, наукові, культурні, релігійні та інші зв’язки та ініціативиздійснюються партіями, громадськими і міжнародними рухами, окремими громадянамибезпосередньо і самостійно, обминаючи урядові структури. У сучасному світі всебільша частина таких зв’язків між країнами і народами здійснюється на приватнійоснові.
Отже, міжнароднаполітика – це історично визначена форма інтегративних тенденцій, щовідбуваються у розвитку людського співтовариства, форма взаємодії,взаємозв’язку його частини (держав).
Міжнароднівідносини– охоплюють всі видисуспільних або приватних, політичних або інших відносин, які передбачаютьперехід державного кордону людьми, товарами або ідеями
ВИДИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
1.На основі сфер суспільного життя (і, відповідно, змісту відносин) –економічні, культурні, ідеологічні і т.п.
2.На основі учасників, що взаємодіють – міждержавні, міжпартійні, міжрізними міжнародними організаціями, транснаціональними корпораціями.
3.У залежності від ступеня розвитку і інтенсивності – високий, низький,середній рівні.
4.На основі геополітичного критерію – глобальний (абозагальнопланетарний), регіональний (європейський, азіатський), субрегіональний(наприклад, країни Карибського басейна), рівні міжнародної взаємодії.
5.З точки зору ступеня напруги: наприклад, стан стабільності інестабільності; довіри і ворожості; співробітництва і конфлікту; миру і війни.
ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ
Зовнішня політика– загальний курс держави в міжнародних справах, який регулює взаємовідносини зіншими державами та інституціями у відповідності з потребами, принципами іцілями її внутрішньої політики.
Дипломатія– офіційна діяльність державних органів, здійснення функції представництвадержави, спрямовану на реалізацію її зовнішньої політики.
Міжнародне право– загальнодемократична, загально-цивілізаційнасистема правових норм, що регулюють відносини між державами, націями,міжнародними організаціями з проблем функціонування та розвитку людськоїцивілізації.
Отже такі вихідні явищаі процеси, як «зовнішня політика», «дипломатія», «міжнародне право» визначають,встановлюють, регулюють та контролюють принципи міжнародної політики.
Пьєр Прудонстверджував, що принципи взагалі складають душу історії. „Усякий предмет маєсвою ідею, свій принцип, свій усяке явище відповідає будь-якій ідеї; нічого невідбувається в світі, без вираження будь-якої ідеї, – все це складає аксіомуновітньої філософії… На принципах засноване все життя народів и все моральнезначення їх побуту; в ім’я принципів здійснюються державні перевороти; в ім’яїх вмирають і відроджуються суспільства”.
Принципи міжнародноїполітики, міжнародного права мають вищу порівняно з іншими нормами міжнародногоправа, обов’язками з міждержавних договорів юридичну силу; це основнінорми міжнародного права, відображення головного змісту міжнародних відносин.
Своє реальне існуванняпринципи міжнародної політики набувають у міждержавних угодах.Найважливішим міжнародно-правовим актом сучасності, в якому відображені основніпринципи і передбачені особливі заходи їх забезпечення, є Статут ООН,підписаний у 1945 р. Основні принципи сучасної міжнародної політикисформульовані у „Декларації про принципи міжнародного права” (1970).
Розвитку окремихпринципів та їх втіленню у практику міжнародного спілкування сприяли такідокументи Генеральної Асамблеї ООН як „Декларація про надання незалежностіколоніальним країнам і народам” (1960), „Декларація про недопустимістьінтервенції і втручання у внутрішні справи держав” (1981) та ін. Суттєву роль урозвитку змісту основних принципів, наповнені їх новим змістом і процедурамизіграв Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва у Європі 1975 р.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ
1. Мирне співіснування
Держави зобов’язаніпідтримувати міжнародний мир, заснований на справедливості і міжнароднихпринципах, проявляти терпимість і жити разом як добрі сусіди, розвиватиспівробітництво незалежно від їхніх політичних, економічних, соціальних таідеологічних систем та їхнього рівня розвитку.
2. Незастосування силиабо загрози силою в міжнародних відносинах
Цей принципбезпосередньо пов'язаний із попереднім принципом. У Статуті ООН сказано: „Всічлени ООН утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою і їїзастосування як проти територіальної недоторканості і політичної незалежностібудь-якої держави, так і будь-яким іншим чином”. Це положення знаменувалокрутий поворот у практиці здійснення міжнародних відносин, відмову відбагатовікової традиції, коли співвідношення сил у світі було прийнято зводитидо співставлення військової потужності держав. Сьогодні співвідношення сил усвіті перестало зводитись тільки до балансу військової сили, зростає значенняполітичних, економічних та ідеологічних чинників міжнародної взаємодії. Окрімпотенціалу великих держав посилюється вплив всіх інших на ситуацію в світі, нахід міжнародних справ.
У зв’язку з цимСтатутом ООН передбачається можливість правомірного звертання до збройних силтільки лише у двох випадках: в цілях самооборони, якщо відбувається збройнийнапад на державу (ст. 51), і за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрозисвіту, будь-якого порушення миру або акту агресії (ст. 39 і 42). Агресивнавійна проголошена міжнародним злочином, що несе за собою міжнародну правовувідповідальність держав і міжнародну кримінальну відповідальність виннихіндивідів.
3. Принцип суверенноїрівності держав
Приходити до угодиможуть тільки рівні. Якщо у взаємовідносинах і позиціях держав немає рівності,то ці взаємовідносини будуються не на угодах, а на явному або прикритомупідкоренні. Саме тому в Декларації про принципи міжнародного права 1970 р.проголошено, що всі держави є рівноправними членами світового співтовариства,незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного або іншогохарактеру; що для всіх держав існує рівний обов’язок виконувати повністю ідобровільно їхні міжнародні зобов’язання і жити в мирі з іншими державами; щовсі держави повинні бути рівною мірою зацікавлені у вирішенні загальнолюдськихпроблем, у створенні всеохоплюючої системи міжнародної безпеки, колективноївідповідальності держав перед людством.
4. Рівноправністьнародів та їх право самостійно визначати свою долю
5. Непорушностідержавних кордонів
Цей принцип полягає вміжнародно-правовому визнанні існуючих кордонів держав, у відмові від будь-якихпосягань на ці кордони. Принцип слугує для виключення територіальної експансіїв будь-якій формі. Учасники Хельсинської Наради по безпеці і співробітництву вЄвропі 1975 р. в Декларації принципів Заключного акту зафіксували:„Держави-учасники розглядають як непорушні всі кордони одна одної, так ікордони всіх держав в Європі, і що вони будуть утримуватись зараз і вмайбутньому від будь-яких посягань на ці кордони”.
6. Територіальноїцілісності держав
Даний принципзакликаний виключити насильницьке захоплення або зміну приналежності іноземнихтериторій, а також заборонити протиправне використання іноземних територій абонанесення їм суттєвої шкоди.
7. Принцип мирноговрегулювання спорів
Із Статуту ООН: „Всічлени ООН вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб непіддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість”.
8. Невтручання увнутрішні справи держав
Статут ООН накладає навсі держави та інші суб’єкти міжнародного права зобов’язання не втручатисяпрямо або непрямо з будь-яких причин у справи, які по суті входять довнутрішньої компетенції будь-якої іншої держави.
9. Добровільневиконання зобов’язань з міжнародного права та договорів
10. Всезагальна повагаправ людини і основних свобод всіх індивідівбез різниці раси, статі, мови, релігії і т. ін.
11. Принцип „статускво”
Необхідність прийматиза основу у світових взаємовідносинах положення речей, що склалося та існує.
Отже, міжнароднеправо – це сукупність норм і принципів, що регулюють всю системуміжнародних відносин, а також взаємодію в рамках окремих груп держав або надвосторонній основі.
Норми міжнародногоправа зв’язують між собою держави, які на основі власних зобов’язань приймаютьзаходи для того, щоб внутрішнє законодавство відповідало тим міжнароднимугодам, які вони (держави) підписали і ратифікували.
СУЧАСНЕ ПОЛІТИЧНЕ МИСЛЕННЯ
До цих пір сучаснеполітичне мислення у міжнародній політиці за традицією часто називають новимполітичним мисленням, пов’язуючи цей термін безпосередньо із іменемМ.Горбачова. Але доречно відзначити відносність новизни „нового політичногомислення”. Новим воно є перш за все по відношенню до наших традиційнихідеологічних і концептуальних побудов, заснованих на конфронтації, орієнтованихна боротьбу до перемоги системи цінностей однієї групи людей у світовомумасштабі.
Проте положення, щомістяться в концепції „Нового політичного мислення”, і, зокрема, уявлення пронове співвідношення загальнолюдських і партійно-класових інтересів, про гуманніпринципи взаємовідносин народів і держав між собою, між ними і оточуючимсередовищем висловлював вже у 20-30 рр. академік В.І. Вернадський.
Теоретичні посилкинового політичного мислення були сформульовані А.Ейнштейном (1945), Н.Бором(1944), Б.Расселом й Ф. Жоліо-Кюрі (1955), а також у низці основних документівруху неприєднання, Пагуошського руху вчених за мир і роззброєння, знайшли себеу діяльності „Комісії Пальме” та інших миротворчих організацій.
Основні ідеї сучасногополітичного мислення
1.Визнання світу як суперечливого, але взаємозв’язаного і цілісного убагатоманітності існуючих в ньому соціальних і політичних систем.
2.Розуміння суспільства як системи організмів, які, щоб існувати, повинніспівіснувати.
3.Визнання пріоритету загальнолюдських цінностей по відношенню до цінностейкласових, станових, національних і т. ін..
4.Визнання багатоваріативності суспільного прогресу.
5.Прагнення до миру без насильства і воєн.
6.Розуміння того, що у сучасному світі немає жодної політичної, економічної,соціальної, ідеологічної або якої-небудь іншої проблеми, яку можна було бпозитивно вирішити шляхом застосування сили або загрози силою.
7.Визнання того, що немає такої проблеми, яку не можна було б вирішити мирними,політичними засобами.
8.Прагнення до діалогу і співробітництва в інтересах розвитку і збереженняцивілізації.
9.Рух до нового, більш справедливого світового порядку.