КУРСОВА РОБОТА
на тему:
«Шляхи удосконалення сучасного уроку»
Виконала студентка
ІІ курсу групи
Перевірив викладач:
2009
Зміст
Вступ
Розділ І. Теоретичні основи організації сучасного уроку
1.1 Стан проблеми в науковій літературі
1.2 Умови організації сучасного уроку
Висновок до І розділу
Розділ ІІ. Методика проведення сучасного уроку
2.1 Стан організації проведення уроку в практиці роботи сучасної школи
2.2 Методика організації уроку
Висновок до ІІ розділу
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
В наш час йде становлення нової системиосвіти, орієнтованої на входження в світовий освітній простір. Загальнітенденції розвитку освіти — це не тільки значне розширення сфери знань і уміньшколярів, і підвищення їх культури, максимальний розвиток здібностей, творчогопотенціалу і індивідуальності, формування у них гуманістичної системицінностей, а також збереження і зміцнення здоров'я школярів.
Як же краще зорієнтуватися в новітніхдосягненнях педагогічної думки, здійснити їх критичний аналіз, виявити своїсильні і слабі сторони, розібратися в системному підході до навчання? Ціпроблеми хвилюють і досвідчених викладачів, молодих вчителів і студентів — майбутніх фахівців, що прийшли в школу з бажанням використовувати новітнінавчальні технології і форми навчання.
Підготовка школярів до життя, праці ітворчості закладається в загальноосвітній школі. Для цього процес навчання іорганізаційна методика уроку повинна бути побудована так, щоб широко залучатиучнів в самостійну творчу діяльність по засвоєнню нових знань і успішномузастосуванню їх на практиці.
Класно-урочна система передбачає різні формиорганізації учбово-виховного процесу: домашня учбова робота (самопідготовка),екскурсії, практичні заняття і виробнича практика, семінарські заняття,позакласна учбова робота, факультативні заняття, консультації, заліки, іспити. Алеосновною формою організації навчання в школі є урок.
Педагогічна наука і шкільна практиканаправляють свої зусилля на пошуки шляхів вдосконалення уроку.
Розділ І. Теоретичні основиорганізації сучасного уроку1.1 Стан проблеми в науковійлітературі
В даний час перед сучасною педагогічною наукоюстоїть проблема, як підвищити інтерес школярів до уроків хімії і біології. Одназ причин втрати інтересу — це непридатність ряду традиційно вживаних прийомівнавчання для нинішнього контингенту учнів: адже у нашої молоді сьогодні сильнорозвинуто відчуття самосвідомості і власної гідності, вона багато про що маєсвої уявлення, — тому заняття, що базуються на авторитарному натиску, наказі,безапеляційних вказівках і бездоказових твердженнях викликають лишероздратування і нудьгу — вони неприйнятні.
Це спонукало викладачів шукати нові методи ізасоби навчання, сприяючі розвитку інтересу до предмету, утілюючи в собі ідеївисокої взаємної вимогливості і пошани, що спираються на самостійність учнів,що виросли, і, нарешті, значно розширили і збагатили методичний арсеналвчителів, оскільки відомо, що постійність — ворог інтересу.
Г.С. Калінова, Л.Н. Мягкова, В.З. Резникова,вважають за необхідне спеціально організоване навчання школярів роботі злітературними джерелами, посилення уваги до перевірки формування даного уміння.Вони підкреслюють доцільність використання перевірки знань учнів не тільки длявизначення рівня оволодіння основними поняттями, законами, теоріями і науковимифактами, але і для виявлення сформованості різних видів учбової діяльності: інтелектуальних,практичних, загальнонаукових.
Аналіз літератури показує, як виправдано іефективно на самому початковому етапі викладання біології використовуваннянестандартних уроків, які пожвавлять учбово-виховний процес, підвищать інтересдо предмету. Адже дуже важливо на початку викладання нового предмету, аособливо такого важкого і такого насиченого складним науковим змістом, — біології зацікавити предметом, навчити відвідувати цей урок із спрагою отриматинові знання, вести постійний творчий пошук, відкривати в собі приховані талантиі просто «любити» предмет.
Вчителі ж можуть використовувати такі урокипри підготовці відкритих уроків, позакласних заходів, вони підштовхують допошуку нових оригінальних форм і методів навчання, втіленню вчителями своїхдидактичних ідей цієї фантастичної країни наукових знань.
Такі нові форми роботи дозволяють реалізувативсі ведучі функції навчання: виховну, освітню і розвиваючу на основі ідеїпедагогіки співпраці, коли вчитель не просто з предметом йде до дітей, а здітьми до предмету.
Типології уроків присвячено багато науковихробіт. І тим не менше на сьогоднішній день ця проблема залишається спірною всучасній дидактиці. Існує кілька підходів до класифікації уроків, кожний з якихвідрізняється певною ознакою.
Уроки класифікують виходячи із:
дидактичної мети;
мети організації занять;
змісту і способів проведення уроку;
основних етапів навчального процесу;
дидактичних задач, що вирішуються на уроці;
методів навчання;
способів організації навчальної діяльності учнів.
Для вчителя вкрай важливо, розуміючиоб'єктивну багатоплановість процесів на уроці, не задовольнятися їх стихійнимходом, а постійно шукати і знаходити оптимальні варіанти взаємодії елементівуроку один з одним.
Структурна побудова уроку залежить від конкретнихучбово-виховних задач, характеру передбачуваної на уроці діяльності інавчальної взаємодії вчителя з дітьми. Це особливо яскраво виявляється вдосвіді відомих вчителів — Лисенкової С.Н., Ільіна Е.Н., Волкова І.П., ШаталоваВ.Ф.
1.2 Умови організації сучасного уроку
Основні шляхи вдосконалення сучасного урокунаступні:
1. Посилення цілеспрямованості діяльностівчителя і учнів на уроці. Одна з важливих задач вчителя — мобілізувати учнів навиконання поставлених задач, досягнення мети безпосередньо на уроці. Для цьогонеобхідно спланувати кожний урок, щоб в ньому були передбачені найкоротші шляхидо поставленої мети, і в першу чергу намічені структура методика і засобинавчання в строгій відповідності з поставленою метою.
2. Здійснення організаційної чіткості кожногоуроку від першої до останньої хвилини. Наперед на перерві готуються необхіднідля уроку наочні приладдя, технічні засоби, учнівське обладнання, довідкова ідодаткова література, розкладається все необхідне на кожне робоче місце. Такождля цього можливо поставити перед учнями цікаве завдання, що включає їх вроботу з першої хвилини уроку.
Замість домашніх завдань застосовуються різніспособи фронтальної прискореної перевірки — тестові письмові роботи,програмування, перфокарти і ін. .
3. Підвищення пізнавальної самостійності ітворчої активності учнів. Найцікавіший напрям пов'язаний з питаннямизастосування на уроці методів і прийомів проблемного навчання і створенняпроблемних ситуацій як засобів підвищення пізнавальної активності учнів, — цесприяє підвищенню якості знань і виробленню необхідних навичок і умінь. Такожпередбачається самостійна робота учнів з учбовою і науковою літературою,словниками, довідниками і енциклопедіями, таблицями, діаграмами, графіками, картами.
4. Оптимізація учбово-виховного процесу. Цілеспрямованийвибір якнайкращого варіанту побудови процесу, який забезпечує за певний часмаксимальну ефективність рішення задач освіти в даних конкретних умовах школи,певного класу.
Необхідно вибирати оптимальні варіантипоєднання різних методів, прийомів засобів навчання, які ведуть найкоротшимшляхом до досягнення мети уроку.
5. Інтенсифікація учбово-виховного процесу науроці. Чим більше учбово-пізнавальних дій і операцій виконано учнями за урок,тим вище інтенсивність учбової праці. Ступінь інтенсивності учбової працізалежить від продуктивності використання кожної хвилини уроку, майстерностівчителя, підготовки учнів, організованості класного колективу, наявностінеобхідного устаткування і раціонального його розміщення, правильногочергування праці і відпочинку і т.п. В умовах інтенсифікації навчання учнізасвоюють знання в основному на уроках, і відпадає необхідність заучуванняудома матеріалу. Замість заучування учні дістають можливість краще його осмислитиі закріпити, виконати творчі завдання, що викликають у них інтерес, відчуттяінтелектуального задоволення від вдало виконаної роботи.
6. Здійснення міжнаочних і внутрішньонаочнихзв'язків. При переході до нового матеріалу, ставляться задачі і питання длявідтворення і подальшої корекції, опорної для засвоєння нового матеріалу знаньі практичних навиків і умінь. Ці знання отримані учнями в процесі навчання абона основі особистих спостережень, при вивченні даного предмету або спорідненихдисциплін. Це можуть бути уявлення, поняття, закони, формули, числові дані, щостворюють опору, фундамент для повноцінного сприйняття і розуміння нових знань.Але відтворення опорних знань повинно супроводжуватися їх вдосконаленням: доповненнямнеповних, поглибленням поверхневих, розширенням вузьких, виправленнямпомилкових знань.
Внутрішньонаочні в міжнаочні зв'язки такожздійснюються з метою досягнення узагальнення і систематизації широкого кругазнань. Міжнаочні зв'язки сприяють засвоєнню системи знань про об'єкти, якіокремими елементами вивчаються по різних учбових дисциплінах.
7. Вдосконалення типології і структури уроку. Урокє складним педагогічним об'єктом. Як і всякі складні об'єкти уроки можуть бутирозділений на типи по різних ознаках. Зразкова типологія уроків в сучаснійшколі:
урок засвоєння нових знань;
урок засвоєння навиків і умінь;
урок комплексного застосування знань;
урок узагальнення і систематизації знань;
урок перевірки, оцінки і корекції знань,навиків і умінь.
Виходячи з цієї типології, будуєтьсякалендарний або тематичний план з розподілом уроків по окремих розділах і темаху відповідності з освітньою метою. Співвідношення уроків різних типівнеоднаково і залежить від характеру учбової дисципліни, специфіки знань,навиків і умінь, мети і задач окремих учбових предметів. Кожний тип уроку маєпевну чітко позначену, основну освітню мету і методику відповідну його цілям ізадачам.
Класифікація уроків раціональна і дозволяєбільш чітко визначити мету, задачі і структуру кожного уроку і мобілізувати учнівна успішне їх рішення. Так, якщо планується урок засвоєння нових знань, топеред учнями ставляться відповідні задачі по сприйняттю, осмисленню визначенихпонять, законів, теорій; якщо передбачається урок застосування знань, навиків іумінь, учні настроюються на творче рішення ряду практичних задач на основізасвоєних на колишніх уроках знань. На уроці комплексного застосування знань іумінь що вчаться навчаються застосовувати отримані знання і навики в життєвихумовах, що формує творчу активність в рішенні різних життєвих проблем і задач. Науроці узагальнення і систематизації знань учні не тільки повторюють пройденийматеріал, але і приводять поняття в струнку систему, що передбачає розкриття ізасвоєння зв'язків і відносин між її елементами.
Загальні вимоги стисло можна сформулювати так:
озброювати учнів свідомими, глибокими іміцними знаннями;
формувати у учнів міцні навики і уміння,сприяючі підготовці їх до життя;
підвищувати виховний ефект навчання на уроці,формувати у учнів в процесі навчання межі особи;
здійснювати усесторонній розвиток учнів,розвивати їх загальні і спеціальні особливості;
формувати у учнів самостійність, творчуактивність ініціативу, як стійкі якості особи, уміння творчо вирішувати задачіякі зустрічаються в житті;
виробляти уміння самостійно вчитися, набуватиі заглиблювати або поповнювати знання, працювати з книгою, опановувати навикамиі уміннями і творчо застосовувати їх на практиці;
формувати у учнів позитивні мотиви учбовоїдіяльності, пізнавальний інтерес, бажання вчитися, потреба в розширенні іпридбанні знань, позитивне відношення до навчання.
Ці вимоги умовно можна поділити на чотиригрупи.
Виховні вимоги. Виховувати моральні якості,формувати естетичні смаки, забезпечувати тісний зв'язок навчання з життям, їїзапитами і вимогами, формувати активне відношення до неї.
Дидактичні вимоги. Забезпечувати пізнавальнуактивність на уроці, раціонально поєднувати словесні, наочні і практичні методиз проблемами, роботу з підручником, рішення пізнавальних задач. Реалізовувативимоги єдності навчання, виховання і розвитку шляхом тісного зв'язку теорії зпрактикою, навчання з життям, із застосуванням знань в різних життєвихситуаціях. Необхідно здійснювати систематичний контроль за якістю засвоєннязнань, навиків і умінь і корекцію їх учбових зусиль. Постійне отриманнязворотного зв'язку дозволяє впливати на хід учбового процесу коригувати його. Привиявленні пропусків в знаннях потрібно аналізувати їх причини і знаходити шляхиїх усунення. Привчати учнів до самостійності і самоконтролю в процесісамостійної пізнавальної діяльності.
Постійне залучення вчаться до активноїпізнавальної діяльності і виконання практичних завдань на уроці сприяєзакріпленню знань навиків і умінь.
Психологічні вимоги. Вчитель контролюєточність, ретельність і своєчасність виконання що вчаться кожної вимоги. Воля іхарактер вчителя виявляються на уроці у всій його діяльності. Особливоцінується учнями вимогливість педагога в поєднанні із справедливістю ідоброзичливістю, пошаною і педагогічним тактом. Вчитель повинен відрізнятисясамовладанням і самоконтролем, щоб долати негативний психічний стан на уроці — невпевненість, скутість або, навпаки зайву самовпевненість, грайливість,підвищену збудливість.
Гігієнічні вимоги. Дотримання температурногорежиму в класі належних норм освітлення. Слід уникати одноманітності в роботі,монотонності викладу, чергувати слухання учбової інформації з виконаннямпрактичних робіт. Зміна видів роботи приносить відпочинок, дозволяє включати впізнавальну діяльність різні органи чуття.
Одна з основних вимог до сучасного вчителя — володіння сучасними педагогічними технологіями.
Педагогічна технологія — це науковообґрунтований вибір характеру дії в процесі організовуваного вчителем взаємногоспілкування з дітьми, вироблений в цілях максимального розвитку особи яксуб'єкта оточуючої дійсності. Педагогічна технологія є деякою проекцією теоріїі методики виховання на практику виховання, що сфокусована в одній крапці,короткій за часом, ледве вловимої за способами, що індивідуалізувалася в силуширокого різноманіття персональних особливостей особи вчителя і учня.
Педагогічна технологія як система науковогознання повинна оптимізувати і забезпечити виховний процес. Виховання — цеоб'єктивний процес який проходить в суспільстві незалежно від волі і бажанняпедагога.
Розвиток особи не припиняється ні на хвилину. Задачапедагога полягає в тому, щоб направити виховний процес у бік «сходження»дитини до людської культури, сприяти самостійному засвоєнню досвіду і культури,вироблених людством за багато тисячоліть. Якщо виховання — постійне сходженнядо культури і повсякденне відтворення культури в усіх життєвих актах, топризначенням виховання є формування особи, яка б придбала в процесі розвиткуздатність самостійно будувати свій варіант життя, гідний Людини. Очевидно, щоознайомлення з різними варіантами життєвого пристрою не вичерпує проблемувиховання. Таким чином:
розвиток дитини відбувається тоді, коли вінсам, проявляючи активність взаємодіє з світом;
характер цієї активності визначається суб'єктивновільним відношенням особи;
педагогічний вплив повинен орієнтувативихованця на визначене відношення до соціальних цінностей;
взаємодія педагога і весь процес взаємодії здитиною повинна проводитися на рівні сучасної культури і відповідно до метивиховання.
Взаємодія педагога і учнів у високому значенніцього слова припускає щось більше, ніж взаємний вплив один на одного. Дляздійснення взаємодії необхідне ухвалення співбесідниками один одного якрівноправних суб'єктів цього спілкування, що на практиці в системі «учитель-учень»зустрічається не так часто. Педагогічна дія, виступаюча як коротка митьспілкування або тривалий вплив, забезпечує реалізацію функцій відповідно довиховної мети. При аналізі педагогічної дії слід виходити з його призначення якпочаткового моменту взаємодії вчителя з учнем. Іншими словами, основнепризначення педагогічної дії полягає в перекладі учня на позицію суб'єкта, щовіддає собі звіт у власному житті.
Реалізація цих функцій педагогічної діїзабезпечується педагогічною технологією, яка науково обґрунтовує професійнийвибір дії педагога на дитину в його взаємодії з світом, формує у ньоговідношення до цього світу. Єство педагогічної технології виявляється черезсистему необхідних і достатніх елементів, зв'язаних між собою і мають внутрішнюлогіку.
Щоб визначити доданки педагогічної технології,необхідно відповісти на ряд питань:
які елементи складають педагогічну технологію;
який їх необхідна і достатня присутність;
в якому взаємозв'язку вони знаходяться;
які загальні і специфічні функції кожногоелемента.
Педагогічне спілкування, що має спрямованістьна «відкриття учня в спілкуванні» через створення психологічнокомфортних умов для розкриття його як особи. Педагогічна оцінка, що забезпечуєфункції «внесення образу» на рівні соціальної норми, стимулюваннядіяльності і корекції відхилень, можлива на фоні втілення оцінки, не сприйманаучнем як оцінка, а здійснюваної прихованим порядком.
Педагогічна вимога — ще один технологічнийелемент. За допомогою його здійснюється сходження суб'єкта на рівень сучасноїкультури. Отримання в результаті привчання до соціальної норми є йогоіндивідуальність в поведінці.
Наступний технологічний елемент — конфлікт. Конфліктяк всякого роду суперечність між суб'єктами вимагає позначення цих протилежнихпоглядів. Разом з тим, педагог не наполягає, а лише пропонує варіант відносиниі поведінки і ставить проблему вибору, як поступити в цій ситуації. Педагогічнийконфлікт вирішується при реалізації функцій «зняття психічної напруги».В даній системі доданків педагогічної технології особливе місце займає такийелемент, як педагогічна техніка. Педагогічна техніка заломлює реалізацію всієїрешти елементів спотворюючи або випрямляючи, підсилюючи або ослабляючи їх вплив.Для реалізації кожного з цих елементів педагогічної дії, що має свої специфічніфункції, на практиці використовується не весь можливий набір, а вибираютьсяокремі операції, характерні саме для цього викладача.
Висновок до І розділу
Майстерність вчителя на уроці полягає головнимчином в умілому володінні методикою навчання і виховання, творчому застосуваннісучасних педагогічних технологій і передового педагогічного досвіду,раціональному керівництві пізнавальною і практичною діяльністю учнів, їхінтелектуальним розвитком.
Різноманітність операцій-дій підлягаєузагальненню. Їх можна описати, ними можна оволодіти, проте їх не можнаприписати для конкретної ситуації, їх не можна пропонувати як рішенняпедагогічних задач.
Різноманітність технологічних операційнеминуче припускає творчий вибір вихователем однієї з них в обставинах, щосклалися. Це не позбавляє його від творчого зусилля у момент впливу на дитину. Аналізуючихарактер учня, його стан як об'єкту — але об'єкту, який є або потенційноздатний стати суб'єктом.
Структура уроку і його тип утворюються зкомбінації основних елементів процесу навчання.
Володіння педагогічною технологією забезпечуєвчителю можливість організації педагогічної дії відповідно до її основногопризначення — переводом дитини в позицію суб'єкта.
Розділ ІІ. Методика проведеннясучасного уроку2.1 Стан організації проведення урокув практиці роботи сучасної школи
Форма навчання єцілеспрямованою, чітко організованою, змістовно-насичену і методично оснащеноюсистемою пізнавального і виховного спілкування, взаємодії, відносин вчителя іучнів. Результатом такої взаємодії є професійне вдосконалення вчителя,засвоєння дітьми знань, умінь, навиків, розвиток їх психічних процесів іетичних якостей.
Форма навчання реалізується як органічнаєдність цілеспрямованої організації змісту, навчальних засобів і методів. Одиничнаі ізольована форма навчання (урок, лекція, лабораторна робота, семінарськезаняття, екскурсія і ін) має приватне навчально-виховне значення. Воназабезпечує засвоєння дітьми конкретних фактів, узагальнень, висновків, обробкуокремих умінь і навиків.
Основною організаційною формою навчання всучасній школі є урок, як головна ланка всієї класно-кабінетної,урочно-поліморфної системи. Інші форми застосовуються для більш глибокого іповноцінного вирішення задач навчання.
По своїй суті і призначенню урок є обмеженою вчасі, чітко організованою системою навчання, по якій заняття проводить вчительз групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки.
Зміст діяльності, види учбових робіт,спеціально підібрані ефективні методи і прийоми диктують в їх творчості підхіддо формування структури, визначенню типу уроку.
Не форма веде за собою зміст, а зміст визначаєформу.
Аналіз уроків, що проводяться в школісвідчить, що їх структура і методика багато в чому залежать від тієїдидактичної мети і задач які розв'язуються в процесі вивчення тієї або іншоїтеми. Все це дозволяє говорити про методичну різноманітність уроків і виділятиті з них, які характеризуються поряд загальних особливостей. Таким чином впедагогіці з'явилася необхідність в класифікації різних типів уроків.
В дидактиці існує декілька підходів докласифікації уроків залежно від їх ознак, узятих за основу:
1. За способом проведення: лабораторнезаняття, практичне заняття, залік, контрольна робота і т.д.;
2. По етапах навчальної діяльності: ввідні,первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять і т.д.;
З педагогів минулого найбільш стійкукласифікацію уроків дав відомий російський педагог К.Д. Ушинський. Він виділяв:
а) змішані уроки;
б) уроки усних вправ;
в) уроки письмових вправ;
г) уроки перевірки і оцінки знань.
Сучасна дидактика в основному зберегларозроблену Ушинським класифікацію уроків, дещо уточнюючи її. Основними типамиуроків, які проводяться в школі і що характеризуються певними методичнимиособливостями, є:
комбіновані уроки;
уроки викладу нового матеріалу;
уроки закріплення вивченого матеріалу;
уроки повторення, систематизації іузагальнення вивченого матеріалу;
уроки перевірки і оцінки.
Таким чином всі вище перераховані типи уроківможна розділити на типові (стандартні) і нестандартні уроки.
Нестандартний урок — імпровізоване учбове заняття, що має нетрадиційну (невстановлену) структуру,зміст, і форми, які викликають перш за все інтерес учнів, розвиток їх творчогопотенціалу, сприяючих їх оптимальному розвитку і вихованню.
Для них характерні: максимальна насиченістьрізними видами пізнавальної діяльності, використовування програмованого іпроблемного навчання, здійснення міжнаочних зв'язків, відчуженняперевантаженості учнів.
Класифікація нестандартних уроків (по Фіцула М.М.):
Інтегровані уроки, на яких матеріал декількохтим дають блоками (В. Шаталов);
Міжнаочні уроки, які ставлять мету об'єднатиоднорідний матеріал декількох предметів;
Театралізовані уроки, які проводять в межахучбової програми, відведеного учбовим планом часу і згідно встановленомурозкладу;
Сугестопедичні уроки, які ще не придбалишироке розповсюдження, оскільки механізм дії підсвідомості поки що технологічноне розроблений щодо педагогіки і окремих методик;
Уроки з різновіковим складом учнів, щопередбачає передачу блоками матеріалу, що за програмою вивчення в різних класах.
Види нестандартних уроків (з аналізупедагогічної літератури):
1. Урок — ділова гра.
2. Урок — прес-конференція.
3. Урок — змагання.
4. Урок — консиліум.
5. Урок — залік.
6. Урок — КВН.
7. Урок — суд.
8. Урок — аукціон.
9. Урок — екскурсія.
10. Урок — семінар.
11. Урок — театральна вистава.
12. Урок — консультація.
13. Урок — блок-схема.
14. Урок — лекція.
Легко помітити, що в ряд нестандартних уроківпотрапили деякі типи занять, які в колишніх класифікаціях фігурували якдопоміжні, позакласні і позаурочні форми організації учбової роботи.
Передумови широкого застосування нестандартнихуроків.
Чому ж нестандартні уроки отримали такерозповсюдження сучасній школі?
Творчий вчитель постійно шукає шляхуудосконалення уроку. Такі пошуки направлені на рішення ланцюганавчально-виховних завдань, передусім на підвищення виховної ролі уроку,розвиток творчого потенціалу особи.2.2 Методика організації уроку
1. Комбіновані уроки.
Комбінований урок — це найбільш поширений типуроку в існуючій практиці роботи школи. На цих уроках центральне місце відводитьсявивченню нового матеріалу, його осмисленню, запам`ятовуванню, узагальненню тасистематизації. На них має місце і повторення раніше вивченого, перевіркадомашнього завдання, закріплення нового матеріалу. На ньому вирішуютьсядидактичні завдання всіх типів уроків. Звідси він і одержав свою назву — комбінований.
Типова структура комбінованого уроку:
А) Організація класу.
Привітання.
Перевірка готовності робочих місць.
Б) Підсумок спостережень.
В) Перевірка домашнього завдання.
Г) Актуалізація опорних знань дітей та їх життєвого досвіду.
Д) Оголошення теми та завдань навчальної діяльності учнів.
Е) Ознайомлення з новим матеріалом (сприймання таусвідомлення знань).
Ж) Закріплення нових знань (осмислення, узагальнення,систематизація знань).
З) Підсумки уроку.
И) Повідомлення домашнього завдання (запис на дошці).
Підсумок фенологічних спостережень.
На кожному уроці перш ніж приступити доперевірки домашнього завдання необхідно підсумувати спостереження учнів.
Перевірка домашнього завдання.
Може проводитися усно або письмово.
Усне опитування може бути фронтальним таіндивідуальним.
Письмові самостійні роботи буваютьіндивідуальними, за варіантами або однаковими для всього класу.
Всі види опитування повинні органічнопоєднуватись на уроці.
Актуалізація опорних знань дітей та їхжиттєвого досвіду.
Ця робота спрямована на виявлення вже набутихраніше знань, які є основою для сприймання, усвідомлення та засвоєння нових. Вонастимулює психологічну підготовку учнів, збуджує інтерес, створює емоційнийнастрій, мобілізує увагу учнів до сприймання нових знань.
Для актуалізації опорних знань найчастішезастосовують усну фронтальну бесіду або виконання завдань.
Варто використовувати пізнавальні ігри,загадки, якими вчитель підводить учнів до сприймання нового матеріалу.
Оголошення теми та завдань уроку, мотиваціянавчальної діяльності учнів. Вчитель повідомляє про те, що учні повинні взнатинового, які знання, навички, вміння мають набути.
Ознайомлення з новим матеріалом (сприймання таусвідомлення знань).
Під час викладу нового матеріалу вчительвдається до ілюстрацій (картин, навчальних таблиць), демонстрацій (кінофільму,діафільму, дослідів).
На цьому етапі активно працює в основномуучитель, учні, як правило, слухають, спостерігають, запам’ятовують, тобтовідбувається сприймання та усвідомлення готових знань.
Ефективність цього етапу залежить від уміннявчителя керувати сприйманням і усвідомленням знань учнями. Необхідно створюватипроблемні ситуації, ставити проблеми, застосовувати евристичні бесіди. Важливодібрати відповідний матеріал з навколишньої природи, життя і праці людей, щобпоказати практичне значення знань. Це активізує учнів, підвищує інтерес донавчального матеріалу.
Закріплення нових знань (осмислення,узагальнення, систематизація знань). Ця робота проводиться після вивченнянового матеріалу. Одержані знання узагальнюються, засвоєні поняття зводяться вєдину систему, розкриваються причинно-наслідкові зв’язки.
Підсумки уроку.
Наприкінці уроку вчитель коротко підсумовуєнаслідки роботи й виставляє оцінки, оголошуючи й обґрунтовуючи їх. Оцінюючизнання, він враховує роботу учня протягом усіх інших етапів уроку: відповідіпід час фронтального повторення вивченого матеріалу, доповнення до відповідейінших учнів, відповіді під час вивчення та закріплення нової теми.
Повідомлення домашнього завдання.
На завершальному етапі уроку вчительповідомляє домашнє завдання. Воно має те саме призначення, що й закріплення, іможе бути найрізноманітнішим, але не повинно копіювати тієї роботи, яка булапроведена в класі.
Для домашньої роботи можна запропонувати:
Повторити матеріал за підручником;
Виконати практичні завдання (провести спостереження, зібратиколекції, гербарій, провести дослід, виготовити модель), прочитатинауково-популярну літературу та ін.
Компоненти структури комбінованого уроку взалежності від характеру навчальної ситуації і педагогічної майстерностіучителя взаємодіють між собою і часто переходять один в одного, міняють своюпослідовність в залежності від організації пізнавального процесу. В такихвипадках структура комбінованого уроку стає гнучкою, рухомою. Це дозволяєвчителю уникати в своїй роботі шаблону, формалізму. Так, в досвіді передовихучителів засвоєння нових знань відбувається в процесі виконання самостійноїроботи, а перевірка знань вплітається в організацію занять і виступає якпоказник активності школярів в коментуванні ходу своєї роботи, їх знань.
В процесі вивчення нового матеріалу можнавідразу організувати його закріплення та застосування, а при закріпленніздійснити контроль знань, умінь і навичок і розвиток навичок застосування цихзнань в різноманітних, в тому числі нестандартних ситуаціях.
Така комплексна взаємодія між структурнимиелементами комбінованого уроку робить урок багатоцільовим і заставляє учителяпри проведенні уроку правильно регламентувати час уроку на його окремі етапи. Недопустимо,коли перевірка знань учнів займає 20-25, а то і всі 30 хвилин, і на роботу зновою темою залишається 15-20 хвилин. Природно, з такого уроку учні переносятьвсю вагу роботи по засвоєнню нового матеріалу на домашню роботу.
Ефективність та результативність комбінованогоуроку залежить не від абсолютизування його структури, а від чіткого визначенняцільових установок уроку, як відповіді вчителя на запитання про те, чому вінмає навчити учнів, як використовувати заняття для розумної організації їхдіяльності.
Окремі компоненти структури комбінованогоуроку властиві і методичним структурам інших типів уроків.
2. Уроки засвоєння нових знань.
На уроках засвоєння нових знань перевіркидомашнього завдання немає. Весь урок присвячений вивченню нового матеріалу.
Метою уроку вивчення нового матеріалу єоволодіння учнями новим матеріалом. Для цього школярі повинні підключатися довирішення таких дидактичних задач як засвоєння нових понять і способів дій,самостійної пошукової діяльності, формуванню системи ціннісних орієнтацій.
Види уроків, що застосовуються в рамках цьоготипу уроків, являються досить різноманітними: урок-лекція, урок-семінар,кіно-урок, урок теоретичних і практичних самостійних робіт (дослідницького типу),урок змішаний (сукупність різних видів уроків на одному уроці). Спільним длявсіх цих видів уроків являється те, що час уроку відводиться на роботу учнів зновим матеріалом, в ході якої використовуються всі можливі прийоми активізаціїпізнавальної діяльності школярів: надання викладу нового матеріалу проблемногохарактеру, використання учителем яскравих прикладів, фактів, підключення учнівдо їх обговорення, підкріплення тих чи інших теоретичних положень особистимиприкладами і фактами, використання наочно-образного матеріалу і технічнихзасобів навчання. Все це спрямоване на змістовне і глибоке роз'яснення новогоматеріалу учителем і вміння підтримувати увагу і розумову активність учнів прироботі з ним. Крім того, спільним являється і те, що на уроці в ході вивченнянового матеріалу, йде робота і по упорядкуванню та закріпленню ранішезасвоєного. Неможливо вивчати новий матеріал, не згадуючи, не аналізуючи, неопираючись на уже пройдений матеріал, не використовуючи його при висновкахякихось нових положень.
Структура уроку засвоєння нових знань:
Організація класу.
Привітання.
Перевірка готовності робочих місць.
Підсумок фенологічних спостережень.
Актуалізація опорних знань дітей та їх життєвого досвіду.
Ознайомлення з новим матеріалом (сприймання та усвідомленнязнань).
Оголошення теми та завдань уроку, мотивація навчальноїдіяльності учнів.
Осмислення учнями знань (найважливіших зв’язків і відношеньміж предметами та явищами).
Узагальнення і систематизація знань.
Підсумки уроку.
Домашнє завдання.
3. Уроки узагальнення і систематизації нових знань.
На уроках узагальнення і систематизації новихзнань узагальнюються знання з відповідних тем.
Основні дидактичні завдання, які вирішуютьсяна уроках вдосконалення знань, умінь і навичок, в основному зводяться донаступних:
а) систематизація і узагальнення нових знань;
б) повтор і закріплення раніше засвоєних знань;
в) застосування знань на практиці дляпоглиблення і розширення раніше засвоєних знань;
г) формування умінь і навичок;
д) контроль за ходом вивчення навчальногоматеріалу і вдосконалення знань, умінь і навичок.
В більшості класифікацій цей тип урокурозбивають на декілька типів:
уроки закріплення матеріалу, що вивчається;
уроки повторення;
уроки комплексного застосування знань, умінь і навичок;
уроки формування умінь і навичок та ін.
Однак уроки «чистого», повтору чиформування умінь і навичок, як засвідчує реальна шкільна практика, меншеефективні і тому вони входять до складу уроків вдосконалення знань, умінь інавичок. Видами цього типу уроків являються:
а) уроки самостійних робіт (репродуктивноготипу — усних або письмових вправ);
б) урок — лабораторна робота;
в) урок практичних робіт;
г) урок — екскурсія;
д) урок — семінар.
Уроки узагальнення і систематизації новихзнань проводяться після вивчення основних розділів програми. На уроках цьоготипу закріплюються знання про об’єкти, явища або процеси, узагальнюються окреміфакти і формуються відповідні поняття, розкриваються причинно-наслідковізв’язки. Наведені приклади видів уроків вдосконалення знань, умінь і навичоксвідчать про те, що організація навчальної діяльності учнів на уроці одночасноз повтором здійснює і застосування знань в дещо зміненій ситуації, ісистематизацію знань і закріплення, зміцнення вмінь і навичок їх вдосконаленняне тільки в межах теми, що вивчається, але і на між тематичному і міжпредметному рівні.
При плануванні уроку разом з повтором можнаорганізувати і контроль, і систематизацію знань. Не виключена можливість такоїпобудови уроку, коли вчитель планує тільки поточний повтор в межах теми,наприклад, перед контрольною роботою. Він може весь урок закріплюватиякі-небудь навички, що буде основною дидактичною метою. Однак не можнапідходити до цього запитання механічно. Головне, щоби на цих уроках правильнопов'язувались фронтальне опитування та індивідуальне опитування учнів зписьмовими, усними і практичними вправами, а також з організацією самостійноїнавчальної роботи.
Урок узагальнення і систематизації знаньспрямований на вирішення двох основних дидактичних задач — встановлення рівняоволодіння учнями теоретичними знаннями і методами пізнавальної діяльності повузловим питанням програми, що мають вирішальне значення для оволодінняпредметом в цілому, і перевірки та оцінки знань, умінь і навичок учнів за всімпрограмним матеріалом, що вивчається на протязі довгих періодів — чверті,півріччя і за весь рік навчання.
Психологічно такі уроки стимулюють учнів досистематичного повторення більших розділів, великих блоків навчальногоматеріалу, дозволяє їм усвідомлювати його системний характер, розкриватиспособи вирішення типових задач і поступово оволодівати досвідом їх переносу внестандартні ситуації при вирішенні виникаючих перед ними нових незвичайнихзадач.
Специфікою уроків узагальнення тасистематизації знань являється те, що учитель кожного разу при проведенні урокузаздалегідь визначає питання-проблеми для повторення, заздалегідь вказуєджерела, якими необхідно користуватися учням, при необхідності проводитьоглядові лекції, дає учням завдання для їх колективно-групового виконання позауроком, проводить як групові, так і індивідуальні консультації, співбесіди походу підготовки учнів до уроку, дає рекомендації для самостійної роботи. Встарших класах найбільш розповсюдженим видом уроків узагальнення ісистематизації являються уроки, на яких проводяться проблемні дискусії, абоуроки — семінари, на яких поглиблюється або систематизується певний зміствивченого розділу програми або програмного матеріалу в цілому, а також уроки,на яких учні цілеспрямовано (окремо або групами) вирішують творчі завданнятеоретичного або практичного характеру.
Структура уроку узагальнення і систематизаціїнових знань:
Організація класу.
Привітання.
Перевірка готовності робочих місць.
Підсумок фенологічних спостережень.
Оголошення теми та завдань уроку, мотивація навчальноїдіяльності учнів.
Повторення й узагальнення окремих фактів, явищ та процесів,групування їх.
Узагальнення уявлень, понять, приведення їх у систему.
Підсумки уроку.
Домашнє завдання.
4. Уроки перевірки знань.
На уроках перевірки знань здійснюється поточнаабо підсумкова перевірка вивченого (самостійна робота, тести). Уроки контролю ікорекції знань, умінь і навичок призначені для оцінки результатів навчання,рівня засвоєння учнями теоретичного матеріалу, системи наукових понять, сформованостіумінь і навичок, досвіду навчально-пізнавальної діяльності школярів.
Видами уроку контролю та корекції можуть бути:усне опитування (фронтальне, індивідуальне, групове); письмове опитування,; залік,залікова практична (лабораторна) робота; контрольна самостійна робота; екзаменита ін. Всі ці та інші види уроків проводяться після вивчення цілих розділів,тем. Вищою формою перевірки та оцінки знань учнів, рівня їх знань є екзамен зкурсу в цілому.
Після проведення уроку контролю проводитьсяспеціальний урок аналізу та виявлення типових помилок, недоліків у знаннях,вміннях і навичках учнів, в організації їх навчально-пізнавальної діяльності.
Звичайно, в практиці роботи школи можливі йінші типи і структурні комбінації уроків. Крім того слід мати на увазі, щоперераховані типи уроків у «чистому» вигляді рідко зустрічаються впрактиці роботи учителя. Так чи інакше функції одного типу уроку частовплітаються в структуру іншого типу уроку. Різниця полягає тільки в тому, щокожний перерахований тип уроків відрізняється домінуванням певної функції,наприклад, ознайомлення та вивчення нового матеріалу або контроль і оцінка, афункції інших типів уроків носять допоміжний характер. Тому класифікація уроківпродовжує залишатися однією із актуальних проблем дидактики.
5. Предметні уроки.
На предметних уроках використовуються певніпредмети — натуральні наочні посібники, на яких базується вивчення новогоматеріалу. При вивченні рослин і тварин перевагу слід надавати живим об’єктам,тоді уявлення будуть точнішими і яскравішими. Але іноді замість самого предметаможна використати інші види унаочнення (гербарії, колекції, чучела або вологіпрепарати рослин і тварин).
Я.А. Каменський зазначав, що починати навчаннятреба не з словесного тлумачення про предмети, а з реального спостереження заними, і тільки після ознайомлення з предметом може йти мова про нього, потрібновчити так, щоб люди, наскільки це можливо, набули знань не тільки з книг, але знеба і землі, з дубів і з буків, тобто знали і вивчали нові предмети.
К.Д. Ушинський писав, що предмет, якийзнаходиться перед очима учня або який дуже вкарбувався в його пам’яті сам пособі, без чужого слова, збуджує в учня думки, виправляє їх, якщо вони непевні,приводить їх у природну, тобто правильну систему.
На предметному уроці вчитель привчає думати івідповідати самих дітей, використовуючи свої спостереження за предметом. Учительтільки уточнює і доповнює відповіді, ставить запитання.
Якщо вчитель сам розповідає про предмет, тоучні швидко втомлюються, погано засвоюють матеріал. Коли ж вчитель ставитьзапитання, збуджує мислення, вчить дітей робити узагальнення і висновки, торобота учнів активізується, напружується їхня увага, полегшується сприйняття тазапам’ятовування. Працюючи з певним предметом, діти перевіряють і уточнюютьсвої знання.
Більшість предметних уроків проводять післяекскурсій, під час яких учні ознайомлюються з предметом в природномусередовищі, спостерігають його зв'язок з іншими предметами або явищами. Відфактів, які діти спостерігали в природі, переходять до вивчення основнихвластивостей конкретних предметів, роблячи потрібні узагальнення і висновки.
Важлива умова для правильної організаціїпредметного уроку — забезпеченість всіх учнів класу предметами, що вивчаються. Цепривчає дітей уважно розглядати, вивчати об’єкт. Велике пізнавальне значеннямає порівняння предметів. Воно сприяє кращому розумінню й засвоєннюособливостей предмета і дає поштовх мисленню.Висновок до ІІ розділу
Актуальною стала проблема розвитку в учняхпізнавальних інтересів, виховання потреби в знаннях і самоосвіта, формування вумінні працювати з джерелами наукової інформації, відбирати необхідну для свогозагального розвитку і майбутньої професійної діяльності. Проблемним сталопитання оптимального відбору змістовного матеріалу до уроків, оскільки ідотепер не вистачає досконалих підручників як по хімії, так і по біології. Щеоднією вагомою стала проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках звикористанням активних методів навчання, виконання учнями різних видівсамостійних робіт, творчих і дослідницьких завдань. Також з аналізу літературиможна зробити висновок, що думки педагогів з приводу нестандартних уроківрозходяться: одні бачать в них прогрес педагогічної думки, правильний крок вдемократизації школи, а інші навпроти, — вважають небезпечним порушеннямпедагогічних принципів, вимушеним відступом педагогів під натиском учнів, неохочих і не уміючих серйозно працювати. Практикувати такі уроки слід всімвчителям, але перетворювати нестандартні уроки на головну форму роботи, вводитиїх в систему недоцільно через велику втрату часу вчителя при підготовціякісного нестандартного уроку.
Висновки
Історії світової педагогічної думки і практицінавчання відомі найрізноманітніші форми організації навчання. Їх виникнення,розвиток, поступове відмирання окремих із них пов'язане з вимогами, потребамисуспільства, що розвивається.
Кожний новий історичний етап в розвиткусуспільства накладає свій відбиток і на організацію навчання. В результатіпедагогічна наука накопичила значний емпіричний матеріал в цій області.
Всі організаційні форми навчаннявзаємозв’язані між собою і спрямовані на виконання навчально-виховних завдань. Підчас уроків розвиваються наукові біологічні поняття і практичні вміння. Їхрозвиток триває і поглиблюється під час виконання домашніх завдань, позаурочноїроботи і на екскурсіях, під час позакласної роботи.
Таким чином, формування дитини як суб'єктавідбувається при позитивному підкріпленні на його адресу, вислові прихованоїоцінки, при безумовності необхідної норми. Виявлені елементи, з позначенимифункціями і певними операціями, складають єство педагогічної технології.
Основною організаційною формою навчання всучасній школі є урок, як головна ланка всієї класно-кабінетної,урочно-поліморфної системи. Інші форми застосовуються для більш глибокого іповноцінного вирішення задач навчання.
По своїй суті і призначенню урок є обмеженою вчасі, чітко організованою системою навчання, по якій заняття проводить вчительз групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки.
Структура уроку і його тип утворюються зкомбінації основних елементів процесу навчання. Структурна побудова урокузалежить від конкретних учбово-виховних задач, характеру передбачуваної науроці діяльності і навчальної взаємодії вчителя з дітьми.
Проте цим зміст педагогічної технології необмежується: додаткові елементи, такі як психологічний клімат, груповадіяльність, педагогічна реакція на вчинок, носять узагальнюючий або приватний характер.
Узагальнивши все, можна зробити висновок, щонайбільш стійкішою формою організації навчання виявилась класно-урочна система,яка й сьогодні є основною в загальноосвітній школі. Вона полягає в тому, щонавчальна робота проводиться з групою учнів постійного складу, однакового вікуі рівня підготовки (класом), протягом певного часу і за встановленим розкладом(у формі уроку).
Список використаних джерел
1. Аристова А.А.;«Активність навчання школяра»; М., 1968 р.;
2. Бабанський Ю.К.; «Оптимізація процесу навчання»; М., 1977 р.;
3. Богданова О.К.; «Сучасні форми і методивикладання біології в школі»; Харків, 2003 р.;
4. Верб М.А., Куценко В.Г.; «Педагогічна техніка»;М., 1974 р.;
5. Ельконін Д.Б.; «Психологія гри»; М., 1978р.;
6. Кукушкін В.С.; «Дидактика (теорія навчання)»;М., 2003 р.;
7. Леві В.Л.; «Мистецтво бути собою»; М., 1977р.;
8. Лихачов Б.Т.; «Педагогіка. Курс лекцій.»; М., 1993 р.;
9. Лихачов Б.Т.; «Педагогіка. Курс лекцій.»; М., 2001 р.;
10. Лутошкін А.Н.; «Як вести за собою»; М.,1986 р.;
11. Макаренко А.С.; «Педагогічні твори»; М.,1986 р.;
12. Новицька Л.І.; «Уроки натхнення»; М., 1984р;
13. Оніщук В.А.; «Урок в сучасній школі»; М.,Освіта. 1981 р.;
14. Підкасистий П.І.; «Педагогіка. Навчальнийпосібник»; М., 1996 р.;
15. Питюков В.Ю.; «Що таке педагогічна технологія.(Виховання школярів)»; М., 1995 р.;
16. Подласий І.П.; «Педагогіка. Новий курс»; М.,1999 р.;
17. Щуркова Н.Е.; «Педагогічна технологія. Педагогічнадія в процесі виховання школярів»; М., 1992 р.
18. «Шкільний світ, Біологія, хімія»/ № 30; 2003р.;
19. Фіцула М.М.; «Педагогіка: Наукова допомога длястудентів вищих педагогічних учбових закладів»; К., «Академія», 2002р.;
20. Харламов М.Ф.; «Педагогіка: Навчання»; Мн.,2000 р.;