--PAGE_BREAK--· їм бракує емоціонального балансу, вони часто нетерпеливі та поривчасті;
У діяльності з такими учнями потрібно використовувати творчі методи, які сприяють ефективній роботі з обдарованими дітьми:
· повага до бажання учнів працювати самостійно;
· вміння утримуватись в процесі творчої діяльності;
· надання дитині свободи вибору галузі застосування свої здібностей, методів досягнення мети;
· індивідуальне застосування навчальної програми залежно від особливостей учня;
· заохочення роботи над проектами, запропонованими самими учням;
· виключення будь-якого тиску на дітей, створення розкріпаченої атмосфери;
· схвалення результатів діяльності дітей в одній галузі метою спонукати бажання випробувати себе в інших галузях діяльності;
· підкреслювання позитивного значення індивідуальних відмінностей;
· надання авторитетної допомоги дітям, які висловлюють відмінну від інших точку зору і у зв’язку з цим відчувають тиск з боку ровесників;
· добування максимальної користі з хобі, конкретних захоплень та індивідуальних нахилів;
· терпиме ставлення до можливого безладдя;
· заохочення максимальної захопленості у спільній діяльності;
· переконання учнів, що вчитель є їхнім однодумцем, а не ворогом. (9; с. 236)
При складанні індивідуальних програм потрібно врахувати проблеми обдарованих дітей:
· неприязнь у школі часто з’являється тому, що навчальна програма нудна і нецікава для обдарованої дитини;
· ігрові інтереси – обдарованим дітям подобаються складні ігри і нецікаві ті, якими захоплюються їхні ровесники. Як наслідок – дитина опиняється в ізоляції;
· заглиблення у філософські проблеми – для обдарованих дітей є характерним замислюватися над такими явищами, як смерть, потойбічне життя, релігійні вірування набагато частіше, ніж для інших дітей;
· невідповідність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком – обдаровані діти частіше віддають перевагу спілкуванню із дітьми старшого віку. Через це їм важко бути лідерами, бо вони поступаються фізичним розвитком;
· прагнення до досконалості – для обдарованих дітей характерна внутрішня потреба досконалості – вони не заспокоюються, доки не досягнуть бажаного;
· почуття незадоволеності – вони критично ставляться до своїх досягнень, мають низьку самооцінку;
· нереальні цілі – вони часто ставлять перед собою завищені цілі, не маючи можливості досягти їх, переживають;
· надмірні чутливість, вразливість;
· потреба в уважному ставленні дорослих;
· нетерплячість, зневажливість у відношенні до дітей, які стоять нижче від них в інтелектуальному розвитку. (9; с. 27)
1.3 Світовий і вітчизняний досвід роботи з обдарованими дітьми
У нашій країні з 60-х років існують спеціалізовані класи і школи куди відбираються діти на основі їх схильностей і більш високого рівня здібностей. Навчання певним предметам ведеться по спеціально розроблених програмах. Дані по цих класах показують, що в цілому успіхи цих дітей набагато вищі ніж їх однолітків, що навчаються в звичайних школах).
За кордоном існують і інші форми організації. Одна з них — виділення всередині одного класу груп з різними рівнями розумової обдарованості. Обдаровані дістають можливість вчитися в своєму класі, але в групі однолітків, близьких їм по рівню здібностей. В тому разі коли такі учні займаються за спеціально розробленою програмою ефект дуже високий. Якщо ці діти навчаються в групі за тією ж програмою, що і весь клас ефект особливого розумового розвитку дуже невеликий.
Позитивний, але не такий помітний ефект дає ще одна форма організації — створення груп з високим рівнем інтелекту на основі декількох класів.
Отже вплив навчання в однорідних групах на академічні успіхи обдарованих дітей позитивний, але тільки в разі спеціальних розроблених програм.
Разом з тим серед педагогів на Заході багато хто критично відноситься до спеціалізованих шкіл для обдарованих дітей. Найчастіше висловлюється побоювання, що навчання серед собі подібних створює у дітей з високим розумовим потенціалом відчуття приналежності до еліти, формує завищену самооцінку. Проте дані досліджень переконують в протилежному. Навчання разом з іншими дітьми, що мають високий розумовий рівень сприятливо впливає на самооцінку — адже в такій ситуації необхідно вчитися з повною віддачею сил, відчуваючи постійну стимуляцію з боку товаришів по навчанню. Що ж до дуже здатних дітей, які вчаться в звичайних класах, то вони часто зарозуміло відносяться до однолітків, які, на їх думку, насилу засвоюють навчальний матеріал.
Складність полягає в тому, що опинившись серед інших обдарованих, з таким же рівнем розвитку і вище, деякі з цих дітей починають страждати від самолюбства, від зниження свого групового статусу. Не для всіх обдарованих ситуація постійного інтелектуального змагання цілком сприятлива.
Таким чином, давня і разом з тим актуальна проблема, чи створювати однорідні по розумовому рівню класи, не має простого, однозначного вирішення. Вона вимагає подальших досліджень. Це дискусійна проблема повинна вирішуватися з урахуванням конкретних соціально-педагогічних обставин. Обдарованість настільки індивідуальна і неповторна, що питання про оптимальні умови навчання кожної дитини повинне розглядатися окремо.
Розділ 2. Методи діагностики розумової обдарованості
2.1 Тестові методи
Виявлення дітей, що володіють неабиякими здібностями, є складною і багатоаспектною проблемою. Широкого поширення набули різні тести, направлені на виявлення обдарованості. Але проблема в тому, що в інтерпретації результатів тестування істотну роль відіграє теоретична основа того або іншого тесту, співвідношення методичних позицій дослідника з базовою моделлю тесту. Ігнорування цієї обставини знижує ефективність тестування і може привести до некоректної інтерпретації. Багато фахівців справедливо відзначають, що численні помилки в прогнозах пояснюються не стільки недосконалістю психометричних процедур, скільки складністю і багатоаспектністю самого феномену обдарованості і недостатнім теоретичним опрацьовуванням основних понять.
В даний час в психологічній літературі представлено два основні погляди на процес встановлення обдарованості. Один з них заснований на системі єдиної оцінки. Наприклад, дитина вважається обдарованою, якщо вона набрала кількість балів за шкалою Станфорд-Біне, що перевищує деяке порогове значення. У різних джерелах вказуються різні значення цього порогового показника для віднесення дитини до групи обдарованих. Інший підхід заснований на комплексній оцінці, що включає безліч оцінних процедур (тестування, опит вчителів і батьків і так далі). Проте і комплексний підхід не позбавляє повністю від помилок. Сумна доля тих дітей, які були віднесені за наслідками обстеження до обдарованих, але потім ніяк не підтвердили цієї оцінки. (7; с. 233)
Відомі основні вимоги до побудови і перевірки методик: стандартизація, тобто встановлена одноманітність процедури проведення і оцінки результатів; надійність, що розуміється як стійкість результатів при повторенні на одних і тих же випробовуваних; валідність — придатність для виміру саме того, на що направлена методика, ефективність її в цьому відношенні.
Проте навіть при дуже кваліфікованому використанні і кращі тести не застраховують від помилок. Крім того, необхідно враховувати, що жоден з існуючих тестів не охоплює всіх видів обдарованості.
2.2 Неформалізовані методи
Одним з таких методів є спостереження. При підході до обдарованої дитини не можна обійтися без спостережень за його індивідуальними проявами. Щоб судити про його обдарованість, потрібно виявити те поєднання психологічних властивостей, які властиві саме їй. Тобто, потрібна цілісна характеристика, що отримується шляхом різносторонніх спостережень.
Перевага спостереження і в тому, що воно може відбуватися в природних умовах, коли спостерігачеві може відкритися немало тонкощів. Існує природний експеримент, коли, наприклад, на уроці або на заняттях гуртка організовується потрібна для дослідження обстановка, яка є для дитини абсолютно звичною і коли вона не знає, що за нею спеціально спостерігають. Застосовують і так зване включене спостереження, коли сам спостерігач є учасником того, що відбувається. Деякі сучасні дослідники охоче розробляють такі форми експерименту, в яких важлива роль відводиться спостереженням.
Ознаки обдарованості дитини важливо спостерігати і вивчати в розвитку. Для їх оцінки потрібне достатньо тривале дослідження змін, що настають при переході від одного вікового періоду до іншого. Таке дослідження називається лонгітюдним. Обдарованість – «справа штучна», це завжди індивідуальна і тут кожен випадок вимагає перш за все індивідуального підходу. Мається на увазі систематичне спостереження за випробовуваним впродовж довгого часу. Спостереження може бути безперервним, день за днем, а може, і з перервами. Великий інтерес для вивчення обдарованості представляє біографічний метод. Вивчення життєвого шляху почало розповсюджуватися як дуже ефективний підхід до з'ясування особливостей випробовуваного в даний період, а частково і до прогнозу на майбутнє. Розробка біографічного методу зв'язана із застосуванням таких способів отримання інформації, як опитувальники, звернені до самої досліджуваної особи, бесіди і інтерв'ю з ним, а також, вивчення продуктів діяльності, щоденників, листів і так далі
Попова Л.В. вказує, що серед нових діагностичних методик на перший план виходить біографічний опитувальник який надійніший, ніж традиційні тести, засіб виявлення творчих можливостей і прогнозу досягнень. Таким чином, недостатність традиційних тестів інтелекту і креативності, що виявилася наслідком підвищення інтересу до менш формалізованих методів діагностики. Біографічний метод почав застосовуватися і до дітей, і до підлітків. (14; с. 192)
Розділ 3. Розумове виховання і навчання обдарованих дітей
3.1 Напрями та форми розумового виховання обдарованих дітей
Гостра практична потреба в методах відбору обдарованих дітей для навчання в спеціалізованих школах з високим розумовим розвитком дитини, або з поглибленим вивченням певного навчального чи творчого спрямування.
Перша з них стосується співвідношення загальної і спеціальної обдарованості. Якщо в психофізіологічному плані при вивченні природних передумов обдарованості: властивостей нервової системи і типів взаємодії сигнальних систем — ця тенденція успішно долається, то в психологічному плані питання про співвідношення загальних і спеціальних здібностей або про загальні і спеціальні критерії розвитку не лише не вирішується, але навіть рідко ставиться.
Хоча всіма визнається, що видатні досягнення в будь-якій спеціальності можливі лише на основі високого рівня загального психічного розвитку, парадоксальним чином діагностика музичною, художньою і інших видів обдарованості ведеться без врахування загальних здібностей дитини. Проблема полягає в тому, що між загальним і спеціальним розвитком немає взаємно-однозначної відповідності, і можливі випадки, коли високо розвиненими спеціальними здібностями маскується низький рівень загального розвитку. Найбільш виразним прикладом цього є описи окремих дітей-імбецилів, що володіють унікальними музичними здібностями. Такі діти можуть відрізнятися феноменальною музичною пам'яттю і абсолютним слухом, але їх музичність зведена до повторюваності, до відтворення почутої музики без проникнення в її емоційний контекст. Музичність цих дітей не можна в справжньому сенсі назвати творчим і естетично значущим.
З цим зв'язана і проблема соціокультурного маскування. При відборі, орієнтованому на виявлення рівня розвитку спеціальних здібностей, переваги отримують діти, що пройшли попередню спеціальну підготовку по розвитку музичного слуху, навиків володіння іноземною мовою і т. д., внаслідок чого обдаровані діти, що не мали спеціального досвіду, можуть не пройти конкурсу. Звідси напрошується висновок про необхідність включення в систему відбору, окрім діагностики спеціальних здібностей, критеріїв загального розвитку психічних функцій дитини. Перевага повинна віддаватися методикам, що мінімізують ефект соціокультурних впливів, тому вербальні тести і тести загальної обізнаності навряд чи можуть бути засобами діагностики обдарованості у 6-7-річних дітей, що беруть участь в конкурсі.
Найбільший успіх в навчанні і розвитку будь-якої дитини може бути досягнута тоді, коли учбова програма відповідає його потребам і можливостям. У зв'язку з тим, що потреби і можливості обдарованих дошкільників, молодших школярів і підлітків дуже відрізняються від потреб їх однолітків, виникає необхідність диференційованого навчання обдарованих дітей по спеціально розроблених програмах. Багатогранність і складність феномену обдарованості визначає доцільність існування різноманітних напрямів, форм і методів роботи з обдарованими дітьми.
Як основні напрями роботи з обдарованими дітьми слід виділити:
а) систему дошкільних освітніх установ, насамперед дитячих садів загальнорозвиваючого виду, Центрів розвитку дитини, в яких створені найбільш сприятливі умови для формування здібностей дошкільників, а також навчальних установ для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, що забезпечують вибір засобів і методів розвитку дітей при переході в школу;
б) систему загальноосвітніх шкіл, в рамках яких створюються умови для індивідуалізації навчання обдарованих дітей;
в) систему додаткової освіти, призначену для задоволення індивідуальних соціокультурних і освітніх потреб обдарованих дітей, що постійно змінюються, і дозволяють забезпечити виявлення, підтримку і розвиток їх здібностей в рамках позашкільної діяльності;
г) систему шкіл, орієнтованих на роботу з обдарованими дітьми (зокрема ліцеїв, гімназій, нетипових освітніх установ вищої категорії і тому подібне) і покликаних забезпечити підтримку і розвиток можливостей таких дітей в процесі здобування загальної середньої освіти.
Форми навчання обдарованих дітей:
продолжение
--PAGE_BREAK--