КУРСОВА РОБОТА
ПОЗАУРОЧНА ВИХОВНА РОБОТА В ОСВІТНІЙСИСТЕМІ СУЧАСНОЇ ШКОЛИ
1.Сутність, завдання і зміст позаурочної діяльності
Узаконі України «Про освіту» йдеться про позашкільне виховання як невід’ємнучастину системи освіти й спрямовується воно на розвиток здібностей і талантівучнівської молоді, задоволення її інтересів і духовних запитів.
Сутністьпозаурочної освіти та виховання як складової частини системи освіти Українивизначають специфічні умови її функціонування, а саме: диференційованість,динамічність, гнучкість, мобільність варіативність, доступність тощо.
Позаурочнаосвіта та виховання — процес безперервний. Він немає фіксованих термінівзавершення і послідовно переходить із однієї стадії в другу від створення умов,сприятливих для творчої діяльності дітей і підлітків, до забезпечення їхспівробітництва у творчому процесі та самостійній творчості, яка і формуєпотребу особистості в подальшому творчому сприйнятті світу.
Особливістьпозаурочної виховної роботи полягає в проектуванні таких педагогічних методикта технологій, що могли б якнайповніше допомогти дітям зорієнтуватися ісамореалізуватися у складній багатогранній соціокультурній ситуації.
Позаурочнаробота передбачає самостійний вибір і використання її суб’єктами доступних длясприйняття різноманітних форм і методів роботи.
Виховнаробота в школі базується на історично обумовлених традиціях вихованняособистості, створених представниками різних національних спільнот України,суспільних та родинних цінностях, ідеалах і реалізується в позаурочний час успільній роботі педагогічного та учнівського колективу школи.
Головнамета позаурочної роботи в школі — створення умов для творчого інтелектуального,духовного та фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний віднавчання час, підготовка підлітків до життя в умовах переходу до ринковоїекономіки, задоволення їх потреб шляхом залучення до науково-експериментальноїта дослідницької діяльності.
Метапозаурочної виховної роботи — поглиблення й розширення знань, формуванняпрактичних навиків і світоглядних переконань. Цілеспрямована позаурочнадіяльність сприяє виробленню звичок поведінки, що відповідають нормамзагальнолюдської культури і моралі.
Позаурочнавиховна робота тісно пов’язана з навчальною діяльністю школярів, та, недивлячись на це, являє собою автономну область навчально-виховного процесу. Уцій сфері діяльність школярів відзначається більшою самостійністю, творчістю,індивідуальністю тощо.
Творченачало є основною рисою, яка визначає життєздатність і результативність вчинківі дій людей в умовах реальної дійсності. У зв’язку з цим мета освіти івиховання пов’язується з формуванням творчої особистості, котрій притаманнегостре почуття нового, повна самореалізація сил і здібностей в діяльності іспілкуванні; всебічне пізнання і самопізнання власного “Я“, інтенсивнийрозвиток духовного потенціалу в цілому, а не лише у сфері покликання; гармоніяміж самопізнанням, самовираженням, самоутвердженням і саморозвитком.
Проблемапедагогічної творчості набуває особливого значення у зв’язку з інтеграцієюосвіти: школі потрібен вихователь з творчим мисленням, який не замикається лишена одному предметі, здатний зв’язати його з іншими навчальними дисциплінами, знаукою в цілому, із завданнями виховання в ім’я цілісного розвитку особистостішколяра.
Важливароль у вихованні учнівської молоді належить позакласній роботі, яка забезпечуєсприятливі умови для ознайомлення юнаків і дівчат з основами зовнішньоїполітики України, допомагає педагогам виховувати їх патріотами України,розвиває творчі здібності, активність і самостійну діяльність кожного школяра.
Основнимизавданнями позаурочної роботи є:
— формування суспільно-громадського досвіду особистості;
— розвиток, стимулювання та реалізація її духовного і творчого потенціалу;
— створення системи пошуку, розвитку і підтримки юних талантів для формуваннятворчої та наукової еліти у різних галузях суспільного життя;
— залучення до особистісно-значущих соціокультурних цінностей, потреба у яких незабезпечується системою базової освіти;
— задоволення потреб особистості у професійному самовизначенні;
— забезпечення соціально-педагогічного захисту неповнолітніх та організація їхдозвілля;
— розвиток психофізичних ресурсів, зміцнення здоров’я, підтримка високоїпрацездатності протягом всього періоду навчання;
— виховання вольових якостей, формування активної життєвої позиції, здоровогоспособу життя засобами фізичної культури та спорту.
Вшколах України склалася нестійка система позакласної виховної роботи, якавідображає стан діяльності загальноосвітньої школи в умовах ринкових відносин.Учні наших шкіл не захищені від згубного впливу насильницької ідеології,прагнення досягнути вершини матеріального благополуччя будь-яким шляхом. Томуорганізаторам позакласної роботи з дітьми потрібно це пам’ятати і працювати зними, щоб праця кожного педагога позитивно впливала на процес становлення особистостішколяра.
Ситуація,що склалася в Україні, в освіті, потребує пошуку оптимальних шляхів розв’язанняпитань щодо виховання молоді в процесі позакласної роботи, уточнення соціальнихі моральних орієнтирів, визначення пріоритетів.
Сучаснийетап розвитку нашого суспільства гостро ставить проблему педагогікигромадянського миру і національної злагоди. Їх актуальність пояснюється несформованістю національної самосвідомості, непідготовленістю до розуміннянаціональних питань, незнання історії та культури, що створює сприятливий грунтдля деформації у міжнаціональних відносинах.
Особливароль у вихованні підростаючого покоління належить школі. Саме в школі молодалюдина одержує відповідну суму знань, тут формується її характер, воля ісвітогляд. По суті виховання учнів потрібно розуміти як цілеспрямований,систематичний дійовий вплив всіма прийомами педагогічних форм і методів наформування свідомості учнів, на виховання їх в дусі високої відданості Україні,вірності моральним принципам.
Нашесуспільство вимагає, щоб сучасна українська школа готувала активних і свідомихтворців нового життя, а тому перед нею ставляться нові, більш складні завданняпо вихованню підростаючого покоління. Змінюється і оновлюється зміст вихованняучнів. Він приводиться у відповідність з новими цілями української школи.
Зміствиховання учнів тісно пов’язаний із змістом всього навчально-виховного процесушколи, становленням гармонійно розвиненої особистості. Він має бути таким, щовідображає історію рідного краю, традиції, мистецтво українського народу,культуру нації тощо.
Увиховання школярів в процесі позакласної роботи вчитель — класний керівник маєшироко використовувати вироблену протягом багатьох тисячоліть мудрість народноїпедагогіки. Як справедливо відзначав академік АПН України М.Г. Стельмахович,народна педагогіка є сумою здобутих трудящими знань і вмінь у справі вихованняі навчання. Цілі, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі(казках, легендах, прислів’ях, приказках, народних піснях тощо), а також іграх,танцях, прикладному мистецтві, музиці, святкових обрядах, традиціях трудовоговиховання. Автор вказує, що народна педагогіка наймудріша, тому що вонастворювалася протягом довгого часу, шліфувалась, перевірялась досвідоммільйонів людей багатьох поколінь. Вона є мудрим посібником в справі вихованняюнаків та дівчат на ідеях і традиціях українського народу, в дусі миру.
Метавиховання учнів — забезпечити засвоєння дітьми соціального досвіду старшихпоколінь, формування в них громадянської свідомості, розуміння законівсуспільного розвитку, політики України, потреби брати участь у суспільномужитті школи, області, країни.
Складніумови, за яких здійснюється виховання учнів, вимагають і нових підходів доорганізації виховної діяльності педагогічних колективів, розширення її меж, якідозволили б різними засобами впливу викликати розуміння суті виховання кожнимшколярем, залучивши його до активної громадської діяльності ісуспільно-корисної праці.
Вихованняучнів в позакласній роботі позитивно впливає на становлення особистостішколярів, виводить їхні моральні уявлення за межі повсякденних відносин. Мотивиморальної поведінки опосередковуються їх переконаннями і світоглядом.
Підзмістом виховання школярів ми розуміємо систему знань, певних навичок і вмінь,спрямованих на формування світогляду учнів, їхніх поглядів і переконань, якасприяє підготовці молодого покоління до участі в будівництві незалежноїдемократичної держави України.
Зміст- це те, з чого складається даний предмет чи явище, сукупність тих суттєвихякостей внутрішніх процесів, які становлять основу предмету чи явища.
Змістмає як зовнішню, так і внутрішню форму. Під зовнішньою формою змісту мається наувазі конкретна суттєва визначеність, його зовнішнє обличчя, місце в просторі.Предмети завжди починають аналізувати із змісту, який більш рухливий за форму.
Формазалежить від змісту. Вона тісно пов’язана з ним. В свою чергу зміст впливає наформу, яка активно впливає на зміст. Тому дуже важливо в створенні певних умоввиховання в процесі позаурочної діяльності добиватися відповідності змісту іформи.
Зміствиховання учнів залежить, насамперед, від таких факторів:
— мети і завдань виховання загалом;
— політики держави і завдань, що стоять перед суспільством в даний історичний момент;
— наявності і якості матеріальної бази даної школи, її обладнання і оснащення;
— вікових особливостей дітей, їх інтересів і нахилів;
— теоретичного рівня підготовленості педагога, який проводить позакласну роботу зучнями;
— зв’язку виховного процесу школи з життям суспільства.
Програма«Освіта України ХХІ століття» визначила основний напрям, зміст і методивиховання підростаючого покоління в сучасних умовах. Це, насамперед: формуваннянаукового світогляду молодих поколінь; виховання переконаності, вірності бойовимі трудовим традиціям українського народу; потреби наслідувати їх, розвивати іпримножувати; виховання високих почуттів патріотизму і громадянського служіннясвоїй Батьківщині; формування громадянської самовідданості; вміння протистоятичужому негативному впливові; формувати загальнолюдські цінності особистості.
Увизначенні змісту виховання учнів в позакласній роботі педагогіка завждиповинна виходити із законів Української держави про школу. Вона враховуєпотреби нашого суспільства і перспективи будівництва незалежної України. Чимглибше ми оволодіваємо здобутками вітчизняної педагогіки, її історією, повнішеі всебічніше досліджуємо народну виховну мудрість і науково-педагогічнуспадщину як єдину і цілісну національну систему, тим глибше і чіткіше усвідомлюємоїї провідні традиції, ідеї, закономірності розвитку, сучасні перспективнітенденції і галузі співробітництва школи з батьками і громадськістю з питаньвиховання учнів в позакласній роботі.
Основнізмістові компоненти нового педагогічного мислення щодо проблеми вихованняшколярів засобами позаурочної виховної роботи, на наш погляд, полягають унаступних фундаментальних положеннях:
— дитина — центр навчально-виховного процесу, суб’єкт навчання і виховання;
— виховання дітей засобами позакласної роботи — це за своєю суттю є самонавчання,самоосвіта, самовиховання, самоорганізація і самореалізація особистості;
— виховання дітей повинно бути природовідповідним, батьки і школа покликані бутиголовними вихователями дитини на протязі її дитинства;
— виховання дітей на національних традиціях — всеохоплююча і багатогранна системавпливів, ідей та підходів, яка покликана пробуджувати, стимулювати розвитокзакладених природою задатків і можливостей дитини, набуття нею соціальногодосвіду і реалізації завдань гуманізації і демократизації системи освіти.
Сучаснийрівень розвитку національної системи виховання української педагогіки створюєумови для індивідуально-конкретного, особистісно-спрямованого виховного впливу.Це сприятиме тому, щоб учень міг бути у гармонії з собою, із оточенням, бачитисебе у єдності ланок: минуле — сучасне — майбутнє.
Коженпедагог має знайти в собі сили, розвинути свою енергію, творчість, виявитирезерви свого “Я“ з метою успішної реалізації єдиного підходу у вихованні учняяк суб’єкта дії, життєтворчості. Керуючись таким теоретико-методологічнимпідходом, педагоги відкривають цим самим і перед собою і перед учняминевичерпні можливості і нові перспективи їх виховання. Це одна з найголовнішихумов того, щоб школа стала для дитини школою радості, дослідницького пізнання, гуманногоспілкування, мирного і творчого життя.
Завдякигуманному спрямуванню позакласної виховної роботи в учнів формується розумінняпро суспільно-корисні цінності, прагнення бути чесними і справедливими людьми,палкими патріотами, свідомими громадянами України. Педагоги ставлятьсуспільно-значущі цілі і завдання; в дружньому, партнерському спілкуванні,спільній діяльності з учнями і батьками допомагають у виконанні ними цих цілей.Відчуваючи себе вільно і невимушено (саме при такій умові особистість стаєвідкритою, а її пізнавальний потенціал працює на природному високому рівніефективності), учні різного віку в майбутньому роблять свій вибір, приймаютьвласні рішення, отже, розвивають, творять себе, стають борцями за мир і злагоду.Кожному батькові, вчителеві, вихователеві треба глибоко усвідомити, що з науковоїточки зору не можна виховувати іншого. Можна виховувати лише себе.
Требапостійно підвищувати статус дитини у родинному, шкільному і громадському життіз метою формування готовності бути господарем на рідній землі, захисникомрідного дому і Вітчизни, ініціатором добрих справ, державо творцем.
Заостанні роки виникла потреба кардинальним чином змінити парадигму педагогічногомислення, підходи у вихованні, спрямовані насамперед на пробудження і розвитокприродних сил, духовних якостей дітей, а не лише на формування в них умінь інавичок. Розбудова і відродження національної системи освіти вимагає відходувід засад авторитарної педагогіки, відновлення не тільки гуманістичної школи — пройнятої увагою, повагою і добротою, вірою в можливості і здібності дитини, ай тісного співробітництва школи, вищих навчальних закладів, сім’ї ігромадськості.
Нетільки школі і вузу потрібен сьогодні педагогічно інструментований процес патріотичноговиховання, побудованого на їх тісному співробітництві з сім’єю, позашкільнимивиховними закладами і громадськими організаціями. Постала також нагальнапроблема в більш ефективному співробітництві цих соціальних інститутів впідході до патріотичного виховання учня як суб’єкта виховання. В цьому напрямкуповинна розвиватися робота школи, сім’ї, громадських організацій.
Томукожний педагог повинен вміло, в процесі виховної роботи, здійснюватиіндивідуальний підхід до школяра. І.С. Кон з цього приводу вірно відзначає, що «втручаючисьв його (учня) внутрішній світ та стараючись по мірі сил допомогти йому,вчитель, як лікар, повинен завжди пам’ятати першу заповідь Гіппократа: «Ненашкодь».
Школаповинна підготувати учня не тільки до праці, до сімейного життя, але й досуспільної діяльності в контексті побудови держави. Виховання учнівської молодіна ідеях розуміння нової політичної і економічної думки є важливою складовоючастиною позаурочного виховання в загальноосвітній школі.
2.Характеристика принципів позаурочної виховної роботи
Основніпринципи, які визначають зміст, форми і методи виховання учнів засобамипозакласної роботи у відповідності із завданнями української школи, розробленіна основі теоретичного узагальнення праць вчених, вчителів — практиків,закономірностей розвитку української школи, державних документів. Вонивідображають історичний досвід нашої школи і педагогіки, що сприятиме вихованнюлюдини, яка в змозі створити економічно-розвинену, сильну, авторитетну євродержаву. Принципи виховання учнів охоплюють всі сторони життя людини.
Вихованнямолоді є складовою частиною роботи загальноосвітньої школи, тому ті принципи,які визначають зміст, форми і методи виховання є і принципами виховання учнівзасобами позакласної роботи.
Процесвиховання школярів повинен відображати положення, викладені в Концепціїнаціонального виховання, яка схвалена Всеукраїнською педагогічною радоюпрацівників освіти 30 червня 1994 року. Проте ці принципи виховання не повиннівизначати конкретну методику педагогічних колективів по вихованню підростаючогопокоління, вони є керівництвом до дії.
Слідтакож відзначити, що єдності поглядів на принципи виховання у виховній роботісеред науковців і вчителів, класних керівників, педагогів-практиків не існує.Тому ми зупинимося на деяких, загальних, які найчастіше зустрічаються в науковомуобігу.
Принципгуманізації виховної діяльності передбачає гуманне ставлення до кожноїособистості зокрема, гуманізації взаємин між вихователями і вихованцями, повагудо особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір’я до неї.Важливим є сприйняття особистості вихованця як вищої цінності, визначення їїправа на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності.
Принципдемократизації процесу виховання передбачає усунення зі спілкування іспівробітництва авторитарних стосунків, забезпечення співробітництва на правахсуб’єктів, формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи,правами людини, її громадянською відповідальністю.
Багатоукладністьта варіативність передбачає можливість широкого вибору змісту, форм і засобівосвіти і виховання у вільний від навчання час, альтернативність у задоволеннідуховних запитів особистості, її пізнавальних та інтелектуальних можливостей таінтересів. Дотримання цього принципу дає можливість молодій людині застосуватисвої здібності керуючись внутрішніми мотивами і особистими потребами таінтересами, не зважаючи на рамки навчального процесу у школі чи іншому закладі.
Принципєдності вимог і поваги до особистості вихованця вимагає від учителя поряд з високоювимогливістю також і належної поваги до нього. Поважати вихованця і ставитивимоги до нього — це означає уважно ставитись до нього, знати його сильні іслабкі сторони і створювати необхідні умови для його зростання та вдосконалення.Вихователь повинен враховувати бажання і прагнення особистості, рахуватися здумкою школяра, поважати його вибір, надавати свободу щодо вибору форм, змістута окремих деталей в організації спільної позаурочної діяльності.
Порядз цим, учень, виявивши бажання займатися спільною діяльністю, цим самим бере насебе обов’язок сумлінно виконувати доручення, які покладаються на нього. Вцьому випадку учитель повинен добиватися ретельного виконання спільної справи,яка стала тепер не лише бажанням і прагненням, але й обов’язком школяра, відвиконання якого залежатиме спільна справа.
Томуучитель повинен об’єктивно оцінювати громадську діяльність своїх вихованців,відноситись до них з довір’ям і в той же час розумно контролювати їх поведінкуі суворо, без прискіпливості, карати за невиконання добровільно взятих на себеобов’язків. Таке ставлення вихователя мобілізує сили і прагнення учнів досамовдосконалення.
Принципсистематичності, єдності виховних впливів і варіативності форм і методіввиховання дітей проявляється перш за все в доцільному і зваженому відборівчителем разом з учнями виховного матеріалу, в такому управлінні соціальнимрозвитком школярів, коли послідовно досягається певна мета і вирішуютьсявиховні завдання із застосуванням сукупності форм, методів і засобів вихованняшколярів.
Щодоєдності виховних впливів, то слід відзначити неабияку користь відспівробітництва школи, сім’ї і громадськості. І учні і учителі одностайні вдумці про те, що спільні форми позакласної роботи разом з сім’єю сприяютьвиробленню єдиного стилю у підходах до виховання дітей, дають можливістьподивитися і вчителям і батькам на стосунки у сім’ї і школі, зробити висновки івнести необхідну корекцію.
Залученнясім’ї до організації позаурочної діяльності корисна також і з тієї точки зору,що допомагає перейняти досвід спілкування та виховання дітей у різних сім’ях,зробити певні висновки, виправити помилки тощо. Наше дослідження (про що мовапіде пізніше) ставило за мету вияснити, як учні відносять саме до такого стилюроботи. Серед спільних форм роботи передусім слід визначити різноманітніекскурсії, походи, спортивні свята, заходи фольклорного спрямування.
Досвідшколи доводить необхідність єдності вимог до учнів і єдності педагогічнихвпливів на них. Науковці вбачають успіх виховання в єдиній, цілеспрямованійдіяльності всіх суспільних організацій, де на першому місці стоїть сім’я ішкола.
Добровільністьі доступність передбачає право вибору та доступність у забезпеченні потребособистості у творчій самореалізації, духовному самовдосконаленні, здобуттідодаткових знань, умінь та навичок, підготовки до активної професійної тагромадської діяльності.
Принципприродо відповідності виховання передбачає врахування вікових та індивідуальнихособливостей учнів, багатогранної і цілісної природи людини, її анатомічних,фізіологічних, психологічних, національних і регіональних особливостей,визначення вчителем змісту діяльності відповідно до віку, сил та можливостейдітей.
Безумовно,принцип природо відповідності у організації позаурочної виховної роботи тіснопов’язаний із змістом такого принципу у народній педагогіці. Його обґрунтуваввідомий дослідник української етнопедагогіки академік М.Г. Стельмахович. Вінвважав, що принцип природо відповідності вимагає будувати процес виховання зурахуванням особливостей природи. На підтвердження цього можна навестипорівняння і аналогії типу «людина — природа», чи «природа-людина», які широкопобутують у народних уявленнях, наприклад: «Гни дерево, доки молоде, вчи дитя,поки мале», «На дерево дивися, як родить, а на чоловіка, як робить», «Заклопотався,як квочка коло курчат».
Віклюдини нерідко порівнюють з певною порою року: дитинство — весна, молодість — літо, зрілість — осінь, старість — зима. На основі порівняння з чотирма порамироку народна педагогіка будує ще одну аналогію — чотири броди. Суть цієїаналогії яскраво передав Михайло Стельмах у романі «Чотири броди». Вік людини,її життєвий шлях, за словами письменника, проходить через чотири броди: першийбрід блакитний — це дитинство; другий, наче сон — кохання; третій — брідбезмірної роботи і турботи; четвертий — брід онуків і прощання. Чотирма бродамистікають води життя і назад не повертаються.
Такепоетичне обґрунтування принципу природо відповідності доцільне, на наш погляд,не лише як популярна дефініція, а може бути використано умілими педагогами дляорганізації різних форм позаурочної діяльності, як от святкування свята матері,бабусі і дідуся, батька тощо. Усвідомлення цього принципу дає можливістьмолодій людині задуматися над сутністю свого земного життя, призначення людинина землі, її високих функцій і неповторності миті життя.
Принципприродо відповідності застосовується також в організації форм позаурочноїдіяльності і активного залучення до їх проведення самих учнів. Якщо у середніхкласах в переважній більшості роботу по організації заходів проводить самучитель, то в старших класах вихователі довіряють проведення бесід, вечорів,диспутів самим учням. З урахуванням вікових особливостей дітей учитель підбираєі методи виховання.
Припроведенні позакласної роботи по вихованню учнів потрібно враховуватиіндивідуальні особливості дітей. Вчителю слід уміти визначати межі кругозору ідавати дітям посильні індивідуальні завдання.
Важливимпринципом є розвиток самодіяльності, ініціативи, диференціації,індивідуалізації виховного процесу та громадської активності школярів підпедагогічним керівництвом учителів. Людина за своєю природою внутрішньоактивна. ЇЇ громадська активність виявляється в різноманітних формах і маєрізну спрямованість. Для українського школяра поряд із пізнавальною активністювелике значення має і громадська активність. Участь школярів в житті колективусвого класу, загальношкільного колективу і виробничих колективів значною міроюрозвиває їх самодіяльність, ініціативу і громадську активність.
Великіможливості для розвитку самодіяльності, ініціативи і громадської активностінадає їх участь в роботі самодіяльних клубів, учнівських гуртків, в організаціїроботи суспільних молодіжних організацій і об’єднань.
Керівництвосамодіяльністю і творчістю молоді по усвідомленню процесів, які відбуваються всуспільстві — обов’язкова умова успішного досягнення мети позакласноговиховання учнів. Учитель повинен його здійснювати так, щоб залучати всіх безвинятку школярів до активної співпраці, щоб розвивати їх самоуправління,зацікавленість в справах свого колективу, свого міста, області, країни.
Безправильного педагогічного керівництва учні самі не спроможні розглядати всіпитання складного процесу державотворення, оскільки у них не вистачає досвідутакої роботи. Тому учитель повинен враховувати при організації позаурочноївиховної діяльності рівні фізичного, психічного, соціального, духовного,інтелектуального розвитку, можливість розкриття творчої індивідуальностікожного школяра.
Дотриманняцього принципу у виховному процесі дасть змогу формувати у молодого поколіннясамостійність у вирішенні багатьох далеко не простих задач, які буде ставитиперед ним майбутнє доросле життя. І саме школа у цьому випадку має всі шансидати молодій людині можливість випробувати себе в різних соціальних ролях.Оскільки, якщо на уроці дитина може бути, як правило, лише учнем, то впозаурочній діяльності вона може виконувати будь-які соціальні ролі і обрати зних ті, які найбільше їй до душі.
Принципсамостійності і активності особистості полягає у забезпеченні такоїпсихолого-педагогічної атмосфери, яка сприяє виявленню, а також розвитку іреалізації учнями пізнавальної самостійності, творчої активності, проявуобдарованості і таланту в навчально-виховній діяльності у поза навчальний час.
Принципцілісності виховання особистості передбачає здійснення виховання на основівсебічного розвитку особистості. Учень соціально формується як ціліснаособистість. Рівномірно повинні розвиватися його розумові здібності, естетичнісмаки та уподобання, трудові навички і вміння, наукова ерудиція. Зв’язок зоточуючим світом веде до того, що розвиваються і ускладнюються одночасноматеріальні і духовні потреби школяра.
Турботапро гармонійний розвиток особистості повинна бути насущною потребою виховнихінституцій. З точки зору методики позаурочної діяльності це повинно виражатисяв адекватному виборі принципів, методів, форм та засобів виховної роботи зшколярами. Перенесення акцентів лише на один якийсь напрямок приведе до того,що учні утратять інтерес до проведення дозвілля у межах школи, перестанутьцікавитися цією ланкою роботи, оскільки не кожен з них віднайде себе в чітковизначеному напрямку роботи.
Такожщодо цього слід відзначити, що дотримання принципу цілісності виховного процесудає можливість кожному розвинути свої здібності і знайти призначення для своїхвмінь. Застосування будь якої комплексної форми роботи, чи то концерт, чиспартакіада, чи похід тощо передбачає участь багатьох і багатьох учасників з найрізноманітнішимиролями. Адже задля організації концерту потрібно уміти не лише співати ітанцювати, але й складати сценарій, робити декорації, виготовляти емблеми іреквізити, запрошувати і зустрічати гостей, дбати про оголошення і внесенняпевних коректив. Та зрештою мобільність таких форм роботи передбачає постійнийекспромт, тому кожен учень зможе знайти себе у ньому, важливо лише дати йомутаку можливість. Ця функція, звичайно, належатиме, перш за все, класномукерівнику чи наставнику.
Щеодною особливістю врахування цього принципу є те, що при його дотриманнізабезпечується використання усіх напрямів роботи з школярами, хоч їх є чимало:спортивно-оздоровча, фольклорно-етнографічна, пізнавальна,громадянсько-патріотична, художньо-творча тощо.
Практичнаспрямованість позаурочної діяльності передбачає набуття учнями певнихдопрофесійних умінь і навичок, орієнтацію на трудову діяльність у ринковихумовах, їх розширення та розвиток, а також впровадження в життя за умовінтеграції з наукою і виробництвом.
Усукупності й взаємодії ці принципи орієнтують позаурочну виховну діяльність назабезпечення соціалізації і соціальної адаптації, єдності і взаємозв’язку зіншими соціокультурними системами на основі послідовності, взаємодії,інтеграції та диференціації освітньо-виховного впливу на особистість; сприяютьуспішному входженню її у суспільне життя, фізичному, духовному таінтелектуальному розвитку.
3.Аналіз основних форм і методів позаурочної діяльності
Поняття«форма» означає: «спосіб організації і спосіб існування предмета, процесу,явища» (Філософська енциклопедія). Форма в педагогічній науці визначається якспосіб організації виховного процесу, що відображає зовнішні ознаки явища у тойчас, коли метод вказує на внутрішній зв’язок його елементів і характеризуєвзаємовідносини вихователів і вихованців.
Ефективністьорганізаційних форм залежить від умілого використання методів досягненнявідповідних цілей (інструментування). Щоб чітко уявити такий процес, слідпроаналізувати ще одну досить важливу проблему.
Мизвикли до того, що виховання часто називають мистецтвом. На цьому особливонаголошував К.Д.Ушинський. Він був прихильником того, щоб педагогіку називатимистецтвом, а не наукою. Таке трактування викликало сумнів у багатьохпедагогів. Ця суперечність існує й понині. Проте, якщо визначати поняттявиховної позаурочної діяльності, то з впевненістю можна сказати, що цемистецтво в повному розумінні цього слова.
Формиорганізації виховного процесу мають бути оригінальними, творчими, науково обґрунтованими,майстерно сконструйованими, тобто мають гармонійно поєднувати довершеність,оригінальність і красу. Як і в художньому творі, форми виховання мають своїструктурні компоненти (композицію), тобто свій початок і закінчення(експозицію, зав’язку і розв’язку), кульмінаційні моменти, що хвилюють душудитини, підлітка, юнака чи дорослу людину, формуючи нестандартність їхньогохарактеру. Як і форми живопису, форми виховання забезпечують певне забарвлення,тон, відтінки, форми виховання забезпечують також оригінальність побудовизмісту, виховних впливів, естетизацію виховного процесу. «Мистецтво вихованнямає ту особливість, — підкреслював К.Д.Ушинський, — що майже всім воно здаєтьсясправою знайомою й зрозумілою, а декому навіть справою легкою. І тимзрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана теоретичночи практично».
Єрізні підходи до класифікації форм виховання: фронтальні чи масові; групові чигурткові; індивідуальні. Зроблено спроби класифікувати форми організаціїнавчально-виховного процесу залежно від методики виховного впливу. За такоїкласифікації форми виховання поділяють на групи: словесні (інформація, збори,конференції, зустрічі, усні журнали, радіогазети тощо); практичні (походи,екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси); наочні (шкільні музеї, кімнати ізали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки і вітрини новихкнижок, тематичні стенди тощо).
Подібніузагальнені групи форм організації виховання можуть бути і сьогодні доцільнимиваріантами їхньої класифікації, але за умови, якщо вони чітко поєднуватимутьсяіз підструктурами системи виховання і відповідатимуть методиці виховання. Крімцього, давати який-небудь загальний рецепт відносно класифікації формнавчально-виховного процесу не зовсім доцільно, бо він здійснюється в різнихумовах, на різних рівнях розвитку особистості і колективу, передбаченняорганізаційних форм залежить від стилю керування виховним закладом, відповідноїпідготовки кадрів тощо.
Головнеполягає в тому, щоб кожен педагог чітко уявляв мету педагогічного впливу, тонковідчував технологію педагогічного процесу як цілісного явища, умів включатися внього, переключатися, прогнозувати, вивчати і перевіряти одержані результати нарізних етапах розвитку виховної системи, систематично збагачуватися знаннямипро методи виховного впливу, педагогічного дослідження, опрацювання одержанихрезультатів, визначаючи на цій основі форми виховного впливу.
Організаційніформи можна також класифікувати відповідно до змісту виховання, враховуючи прицьому основні напрямки діяльності школярів.
Діяльністьшколярів в рамках позаурочної виховної роботи є багатогранною і різноманітною.І чим ширше коло діяльності, тим багатшим є духовний світ дітей, більшеперспектив для формування морального обличчя особистості. Види діяльності немають певних меж: вони видозмінюються, оновлюються, втрачають свою актуальністьчи, навпаки, підвищується їхня пріоритетність. Тому перелік видів діяльностіможе бути лише відносним.
Спосіборганізації кожного із видів діяльності вимагає від педагога творчого підходу.Слід при цьому враховувати, що одні і ті самі форми можуть стосуватися різнихнапрямків діяльності школярів. Тому більш доцільним вважають педагогипроведення комплексних форм виховання, які узагальнюють сукупність виховнихвпливів, форм і методів.
Узв’язку з цим і окремий метод виховання не можна розглядати як ізольованийзасіб, що є найбільш ефективним підходом до розв’язання виховних проблем. Метод- запозичення із західноєвропейських мов, яке зводиться до грецького «шлях,дослідження, метод».
Грецькеслово «метод» означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей.Розкриття суті цього поняття посідає значне місце в педагогічній літературі.Метод — це шлях, спосіб досягнення передбаченої мети.
Вумовах перебудови сучасного суспільства виникла потреба і в підвищенніефективності методів виховання. Отже, слід застосовувати їх більш активно,творчо, відповідно до рівня освіти і потреб людей, які значно зросли.Змінюється підхід і до формулювання самого визначення методу.
Поняття«метод виховання» і «форма виховання» дуже близькі між собою. Часто одне й тесаме поняття може використовуватися як метод і як форма, тобто може виступатияк організаційний засіб і як спосіб досягнення цілі. У процесі розвиткупедагогічної науки здійснювалися різні підходи до класифікації методіввиховання. Як і кожен педагогічний процес чи категорія, що розвивається, методивиховання мають свою історію.
Історіяметодики розкриває перед педагогом цінний арсенал педагогічних ідей, форм,методів і прийомів роботи, які свого часу було поставлено на службупедагогічної справи. Звичайно, це не означає, що всі досягнення слід сліпопереносити на сучасну школу. Методична робота має критично засвоювати думки,ідеї, враховуючи ті конкретно-історичні обставини, умови, коли ця ідея булависловлена стосовно цілей і завдань виховання. Особливість методики полягає втому, що її творять постійно тисячі майстрів педагогічної справи, передаючинаступним поколінням свої знахідки. Постійний обмін досвідом — необхідна передумовазростання педагогічної майстерності педагога.
Однієюіз найпопулярніших класифікацій методів можна вважати класифікацію, розробленуі обґрунтовану В.А.Сластьоніним, згідно з якою методи поділено на чотири групи.
Першагрупа — методи формування свідомості особистості (бесіда, лекція, методидискусійного характеру, переконання, навіювання, метод прикладу).
Воснові цієї групи методів лежить слово педагога — найпопулярніший інструмент упедагогічній діяльності. В руках у педагога слово — такий самий могутній засіб,як і музичний інструмент в руках у музиканта, як фарби в руках у живописця, якрізець і мармур у руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарб іпензля — живопису, без мармуру й різця — скульптури, так без живого,трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово — це ніби тоймісток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність.
Другагрупа — методи організації діяльності, спілкування та формування позитивногодосвіду суспільної поведінки (привчання, тренування, педагогічна вимога,громадська думка, створення виховуючи ситуацій, метод прогнозування).
Логічнийзв’язок між цими групами методів: від слова — до конкретної справи. Адже саме впроцесі різнопланової діяльності школярів закріплюються знання, формуютьсяуміння, навички, звичні норми поведінки, створюються умови для внутрішньоколективних відносин, укорінення елементів моральності та етики.
Третягрупа — методи стимулювання діяльності і поведінки. Виходячи з того, що цягрупа є допоміжною, оскільки кожен із методів використовується як відповіднийстимул, що сприяє ефективному використанню методів двох попередніх груп, методиможна розподілити на дві підгрупи:
1.Засобиемоційного стимулювання, що застосовуються в процесі формування свідомостіособистості (влучний добір питань; аналіз проблемних питань, моральнихконфліктних ситуацій, створення уявних ситуацій морального вибору, близькихжиттєвому досвіду школярів, аналіз міркувань ровесників, протилежнихвисловлювань, розбір етичного змісту прислів’їв і приказок, афоризмів, життєвихдевізів, ігрові ситуації проблемно-пошукового характеру, гра).
2.Засоби стимулювання різнопланової діяльності школярів і досвіду позитивноїсуспільної поведінки (гра, змагання, романтика, заохочення, покарання).
Четвертагрупа — методи самовиховання (самопізнання, самоставлення, саморегуляція).
Отже,методика педагогічного впливу є системою засобів, яка використовується з метоюорганізації різнопланової діяльності дітей, що забезпечує її різнобічнийрозвиток.
Середнайважливіших джерел, які постійно живлять методику виховання, є історичнийдосвід школи; передовий досвід сучасної вітчизняної і зарубіжних шкіл;теоретичні праці відомих педагогів; спеціально організовані педагогічніексперименти, що підтверджують чи спростовують істинність наукового чипрактичного характеру.
Методикавиховання постійно бере ідеї з наукових педагогічних праць. Не можна бутидосконалим педагогом-практиком, не знаючи відповідної науково-методичноїлітератури. В свою чергу, безплідними суб’єктивними будуть методичнірекомендації науковця, який, не знаючи практики роботи школи, станевисвітлювати обрану ним педагогічну проблему. Методична література може матинаукову цінність лише тоді, коли методичні рекомендації є науково обґрунтованими,психологічно вмотивованими, а не рецептивними, об’єктивним міркуваннями.
Якщотеоретично, в загальному проаналізувати позаурочну виховну діяльність у школі зточки зору форм та видів діяльності, то можемо одержати наступну картину(За:»Моделюваннявиховної діяльності в системі професійної підготовки студентів(теорія,практика, програми)», за заг. ред. А.Й. Капської):Форми виховної діяльності, в яких найповніше реалізуються інтереси учнів Види діяльності, які найефективніше використовуються у вказаних формах позаурочної діяльності і сприяють реалізації інтересів учнів 1.Клуби вихідного дня
Тематичні вечори, екскурсії (краєзнавчо-туристичні)
Походи
Усний журнал
Зустрічі (з цікавими людьми, вчителями-майстрами, видатними людьми)
Бесіди
Диспути
Обговорення (фільмів, книг, періодики, спектаклів)
КВК
Конкурси
Виставки
Дні, тижні, місячники, декади проведення культурно-масових заходів
Шкільний музей
Дискотека
Школа молодого лектора
Читацькі конференції
Огляди творчості 2. Гуртки (художнього слова, рідної мови, історичний, філософський, молодого поета та ін).
Бесіди
Зустрічі
Обговорення спектаклів, книг, фільмів, періодики
Диспути
Усні журнали
Конкурси
Виставки
Екскурсії 3. Студії (театральна, літературна, музична)
Огляди творчості
Тематичні вечори
олімпіади
Читацькі конференції
Дні, тижні, декади, місячники проведення культурно-масових заходів
Школа молодого лектора 4.Художня самодіяльність
Тематичні вечори
Фестивалі
Конкурси
Зустрічі
Екскурсії
Огляди творчості 5. Факультети громадських професій
Зустрічі
Бесіди
Диспути
Обговорення спектаклів, книг, фільмів
Усні журнали
Конкурси
Виставки
Екскурсії
Читацькі конференції
Вечори 6. Факультативи
Бесіди
Зустрічі
Диспути
Конкурси
Виставки
Екскурсії
Тематичні вечори
Усні журнали
Існуєтакож інша класифікація форм виховної діяльності. Всі форми за участю суб’єктівподіляються на індивідуальні, групові і колективні, а за формою вираження івтілення на словесні, практичні, наочні.
Найпопулярнішимиі найбільш поширеними серед словесних форм можна назвати: збори, збір, бесіду,лекцію, диспут, усну газету, радіожурнал, літературні читання, мітинг тощо. Допрактичних методів відносять: похід, екскурсію, конкурс, зустріч, свято,ярмарку, творчий гурток, зони творчої дії. Найвідомішими наочними методами є:шкільний музей, історична кімната, тематична виставка, конкурс газет, плакатів,мала художня галерея, вітрини, стенди, виставки дитячої творчості.
Відомийпедагог І.П.Іванов, автор популярної методики колективних творчих справ,запропонував класифікацію форм виховної діяльності згідно основних напрямів:
— пізнавальні справи — вечір-збір веселих задач, вечір-подорож, вечір розгаданихі нерозгаданих таємниць, місто веселих майстрів, захист фантастичних проектів,прес-бій, прес-конференція, розповідь-естафета, збір-диспут, турнір-вікторина,усний журнал тощо;
— художні справи — кільцівка пісень, концерт-блискавка, ляльковий театр,літературно-художні конкурси, турніри знавців поезії, естафети улюблених занятьтощо;
— спортивні справи — весела спартакіада(зимова, літня), спартакіада народнихігор, сюїта туристичних ігор, походи, екскурсії, естафети, малі олімпійськіігри тощо;
-суспільно-політичні- день знань, день конституції, новорічне свято, свято матері, свято захисникаВітчизни тощо;
— організаційні справи — газета «Блискавка», день народження колективу, «Живагазета», журнал-естафета, колективне планування, загальний збір, естафетадружби тощо;
— трудові справи — трудова атака, трудовий десант, подарунок далеким друзям,трудова пошта, трудовий рейд, трудовий сюрприз, трудова фабрика.
Звичайно,час вносить свої корективи у суспільне життя і разом з тим у систему освіти ізміст навчально-виховного процесу у школі. Застосовувати сьогодні методикуколективних творчих справ І.П.Іванова було б не зовсім доцільно, протевикористати її сильні та позитивні аспекти було б корисно. Ця методика особливатим, що передбачає неабиякі можливості для розвитку творчості та ініціативидітей, вчить їх вміти застосовувати, розвивати і реалізовувати свої вміннячасто навіть у нереальних ситуаціях. Вона обов’язково передбачає спільнепланування виховної діяльності, в якому слово учнів має вирішальне значення. Укожній колективній творчій справі існує можливість для співпраці суб’єктівдіяльності, для виявлення турботи про ближнього.
Аналізнормативної, наукової, практичної і методичної літератури дає змогу зробитивисновок, що основними напрямами позаурочної і позашкільної виховної роботиможуть бути: соціокультурний, художньо естетичний, дослідницько-експериментальний,науково-технічний, еколого природничий, туристсько-краєзнавчий, фізкультурно-оздоровчий,військово патріотичний, дозвіллєво-розважальний.
Соціокультурний- передбачає допомогу дитині у визначенні свого статусу як особистості черезвключення її у систему соціальних відносин, зростання її престижу і авторитету,виконання різних соціальних ролей, раннє залучення до участі у вирішеннітрудових, соціально-політичних, моральних проблем суспільства.
Художньо-естетичний- забезпечує художньо-естетичну освіченість та вихованість особистості, здатноїдо саморозвитку і самовдосконалення, формування її художньо-естетичної культуризасобами кращих національних і світових культурологічних надбань, сприяєвиробленню умінь примножувати культурно-мистецькі традиції свого народу.
Дослідницько-експериментальний- передбачає включення дітей і підлітків у науково-дослідну, пошуковудіяльність, поширення наукових знань та їх перетворення в інструмент творчогоосвоєння світу.
Науко-технічнийспрямований на формування у дітей і підлітків техніко-технологічних знань,розширення їх політехнічного світогляду, задоволення потреб юної особистості увдосконаленні освіти з основ інформатики та комп’ютеризації, конструкторськоїекспериментальної та винахідницької діяльності, реалізації здібностей шляхомпошуку та розвитку вмінь, навичок технічного моделювання, конструювання, тощо.
Еколого-природничий- забезпечує оволодіння знаннями про навколишнє середовище (природне ісоціальне), усвідомлення себе частиною природи та можливість постійногоспілкування з нею; формування екологічної культури особистості, набуття навичокі досвіду вирішення екологічних проблем та передбачення можливих наслідківвласної природоперетворюючої діяльності; залучення до практичноїприродоохоронної роботи, екологічної діяльності з збереженням навколишнього середовища.
Туристсько-краєзнавчий- передбачає залучення до активної діяльності у сфері туризму і краєзнавства,дослідництва та пошуку у сфері знань про комплексну генетичну картину життяпевних територій, вивчення окремих географічних об’єктів і явищ соціальногожиття у природньо-історичному аспекті, а також формування фізично здорової ідуховно розвиненої особистості.
Фізкультурно-оздоровчийнапрям забезпечує науково обґрунтований об’єм рухової активності молоді,формування у неї навичок здорового способу життя та оволодіння системою знаньпро людину, її повноцінний фізичний і духовний розвиток, формування фізичнихздібностей, зміцнення здоров’я, гармонії духу і тіла.
Військово-патріотичнийнапрям забезпечує формування громадянина, виховання високих духовних якостей іпатріотичних почуттів і глибокою громадянської відповідальності за долюукраїнського народу та держави, підготовку молодого покоління до військовоїслужби.
Дозвіллєво-розважальнийпередбачає організацію культурного дозвілля дітей та підлітків, спілкуванняоднолітками у різних формах ігрової та дозвіллєво-розважальної діяльності,поліпшення психологічного здоров’я, зняття психічної та фізичної напруги.
Такінапрямки діяльності мають створити умови для професійної орієнтації тасамовизначення особистості, від формування стійких мотивів до самореалізації упрофесійній діяльності, підготовку молоді до змін професій, адаптації доринкової економіки.
4. Специфіка спільної роботи класногокерівника та учнівського колективу щодо організації позаурочної діяльності
Дляорганізації позаурочної виховної роботи в середніх і старших класах із числанайбільш досвідчених учителів призначаються класні керівники. Їх необхідністьзумовлена тим, що в цих класах навчальну і виховну роботу ведуть кількаучителів, діяльність яких потребує певної координації. Окрім цього, цілий рядвидів позаурочної діяльності, такі як, наприклад, створення і вихованняучнівського колективу, організація суспільно-корисної праці, різні формихудожньо-творчої, фольклорної, народознавчої роботи не входять в обов’язкивчителів-предметників і покладаються на класного керівника.
Інституткласних керівників має свою історію та існує не лише в Україні. В Бельгії,наприклад, учителі не займаються вихованням і дисципліною учнів. Їх обов’язок — забезпечити повний об’єм знань з того предмету, який вони викладають. Все інше- турбота вихователів. Вини дивляться за порядком в класі і проводятьпозаурочні заходи.
Діяльністькласного керівника регламентується рядом документів: інструктивно-методичнимилистами Міністерства освіти України, статутом школи, концепціями про вихованнятощо. В них визначаються його функції, основні напрямки роботи і обов’язки. Вякості найважливіших функцій класного керівника виступають наступні:когнітивно-діагностична, організаційно-стимулююча, координаційна іособистісно-розвивальна.
Когнітивно-діагностичнафункція пов’язана з необхідністю усестороннього вивчення особливостей розвиткуі поведінки учнів з метою обліку цих особливостей в процесі позаурочноївиховної роботи і здійснення індивідуального підходу до їх навчання івиховання. Класному керівнику необхідно знати стан здоров’я учнів, особливостіїх фізичного розвитку, умови домашнього виховання, міжособистісні контакти іучасть в позаурочній діяльності, нахили, здібності, інтереси. Одержанівідомості класний керівник повинен довести до відома вчителів-предметників, щобвони відповідним чином враховували їх в процесі навчально-виховної діяльності.
Організаційно-стимулюючафункція зумовлена тим, що участь школярів в позаурочній діяльності є справоюдобровільною. Вона несумісна з примусом і жорсткою регламентацією діяльностіучнів. Головним тут є вміння класного керівника організувати позаурочнудіяльність таким чином, щоб вона захоплювала учнів високою змістовністю, різноманітністюі свіжістю форм, новими підходами до її проведення. Навіть найтрадиційніші видироботи кожен раз слід проводити по-новому, надавати їм яскравості ізмістовності.
Координаційнафункція зумовлюється тим, що з класом працює ряд вчителів-предметників і узв’язку з цим виникає необхідність узгодження їхньої діяльності і педагогічнихзусиль для навчання і виховання учнів, координації їх діяльності, здійсненняєдиного підходу до учнів. Ця робота покладається на класного керівника, якийтакож проводить необхідну роботу з батьками учнів і залучає їх до спільної зішколою виховної діяльності.
Особистісно-розвивальнафункція заклечається в наданні виховній роботі дійового педагогічного впливу нарозвиток особистісних якостей учнів: стимулювання їх мотиваційної сфери,навчально-пізнавальної активності, моральне і естетичне формування, розвитоктворчих здібностей і задатків, утвердження гідності і міжособистісномуспілкуванні тощо.
Здійсненняцих функцій пов’язано з виконанням класним керівником цілого ряду покладених нанього обов’язків. До них відносяться:
— всебічне вивчення учнів;
— щоденне спостереження за успішністю учнів, контроль за їх домашньою роботою, атакож регулювання об’єму домашніх завдань;
— періодичне проведення зборів в класі;
— залучення учнів до гурткової роботи;
— організація суспільно-корисної праці;
— надання допомоги в роботі добровільних дитячих і юнацьких організацій іоб’єднань;
— внесення пропозицій щодо заохочення і покарання учнів;
— об’єднання виховних зусиль учителів, що працюють у класі;
— підтримка зв’язків з батьками і робота з сім’єю;
— систематичне проведення позаурочної виховної роботи різних форм та напрямківтощо.
Говорячипро виховні завдання, які має вирішувати сьогодні класний керівник, не можна незазначити, що одним з найголовніших є виховання високоморального підростаючогопокоління, формування у нього національної свідомості на основі відродженнянаціональних традицій українського народу, широкого використання ідей народноїпедагогіки, психології і практики виховання, надбань світової педагогіки.
Системароботи класних керівників залежить від традицій, які склалися у педагогічномуколективі, від рівня підготовки учнів, батьків і педагогів, інших факторів.Тому, організовуючи народознавчу роботу з учнями, класні керівники практикуютьпроведення уроків історії, уроків пам’яті, уроків Матері-України, якідопомагають спрямувати виховну роботу на глибоке вивчення рідної мови, історіїрідного краю, пам’яток культури та природи, коріння свого народу. Значногопоширення в роботі класних керівників набули уроки народознавства, якізнайомлять учнів з давніми та сучасними обрядами, традиціями, звичаями нашогонароду, навчають збирати і шанувати перлини народної творчості.
Зметою розширення народознавчої роботи важливо залучати учнів до проведенняпошукової, дослідницької роботи, збирання оповідань, легенд, казок, пошукустаровинних книг, повернення забутих імен національних героїв, написаннямісцевої «Книги пам’яті», вивчення творчості майстрів українського слова.Значний інтерес в учнів викликає проведення конкурсів, змагань, конференцій,які виявлятимуть кращі колективи, окремих талановитих учнів — знавців рідноїкультури.
Несприятливеекологічне середовище в Україні, слабкий фізичний розвиток та стан здоров’япереважної більшості школярів на перший план перед класним керівником висуваєзавдання по створенню необхідних умов для фізичного розвитку школярів,збереженню та зміцненню їх здоров’я.
Успішнерозв’язання завдання фізичного виховання школярів є важливою умовою їхдуховно-морального виховання, головною особливістю якого в умовах національноїшколи є орієнтування на загальнолюдські цінності. Тому, організовуючипозакласну виховну роботу з учнями, класному керівнику важливо завжди пам’ятатипро необхідність виховання у кожного з них почуття любові до України,відданості їй, національної самосвідомості, особистої відповідальності зазбереження та примноження природних багатств рідного краю, високої екологічноїкультури. Слід виховувати в кожного школяра потребу оволодівати рідною мовою,знаннями історії, мистецтва, культури, звичаїв, обрядів, символіки. Приформуванні культури поведінки слід турбуватися про виховання в дітей доброти,уважності, чуйності, милосердя, чесності, гідності, терпимості до інших, любовіі поваги до своїх батьків і рідних.
Процесвиховання школяра також передбачає розвиток таланту, розумових і фізичнихздібностей учнів, формування в них високої пізнавальної культури, організаціїзмістовного дозвілля. Тому спільно з вчителями предметниками класний керівник маєвиховувати відповідальне ставлення до навчання, сприяти вибору і залучати учнівдо роботи в різноманітних науково-технічних товариствах, малих академіях наук,гуртках, секціях, клубах, студіях, об’єднаннях відповідно до їх інтересів,нахилів і можливостей, заохочування до вивчення іноземних мов на курсах, уклубах, гуртках. Важливо також розширювати пізнавальний та культурний світоглядшколярів шляхом проведення екскурсій, різноманітних вечорів, конкурсів,зустрічей, відвідання музеїв, кіно, театрів; допомагати дітям у громадськійроботі, організовувати колективну творчу діяльність, спільний відпочинок дітей.
Всеце допомагає підлітку реалізувати себе, відчути свою причетність до спільнихсправ, не допускає відчуження від школи, стимулює самовиховання тасаморозвиток.
Обов’язковоюумовою становлення особистості в сучасних умовах є підготовка школярів догосподарсько-трудової діяльності. Тому серед важливих завдань класногокерівника слід визначити питання підготовки до трудової діяльності в новихумовах господарювання, виховання бережливого ставлення до природи, її багатств,їх економного використання, економічне виховання, розвиток підприємництва,участь у відновленні народних промислів і ремесел. Організовуючи роботу в цьомунапрямку, важливо, щоб діяльність школярів була соціально цінна і значуща,включала елементи гри і романтики, опиралась на їх ініціативу, творчість ісамодіяльність.
Новепедагогічне мислення, яке класному керівникові необхідно реалізувати у своїйроботі, передбачає принципово нове ставлення до особистості учня, гуманізаціїпедагогічного процесу, демократизацію стосунків у класному колективі.
Узв’язку з цим значно зростає роль учнівського самоврядування, форми якогоможуть бути різними. Класний керівник повинен дбати про те, щоб якомога повнішевиявляти здібності кожного учня і залучати його до участі в організаціїпозаурочної діяльності. Всі учні повинні брати активну участь в плануванніпозаурочної діяльності, доборі її форм і методів, розробці сценаріїв,підготовці реквізитів та декорацій.
Важливоюсферою життя кожної дитини є спілкування. Від того, наскільки позитивними єемоції дитини від спілкування з ровесниками, друзями, старшими, вчителями, будезалежати настрій дитини, її успішність у навчанні, бажання підтримувати ті чиінші контакти, розвивати їх, брати участь у спільному відпочинку чи розвагахтощо. Не завжди від спілкування дитина одержує задоволення і позитивні емоції.Тому увійти в сферу спілкування вихованців, навчитися корегувати відносини міжними — одне з найважливіших завдань вихователя. Важливо також вести серйознуроботу по вихованню в дітей культури спілкування, дотриманню елементарних нормморалі у взаємовідносинах в колективі, сім’ї.
Однієюз особливих ланок роботи класного керівника є співпраця з сім’єю та батьками.Вихователю слід пам’ятати, що найбільш могутнім за своїм впливом надуховно-моральний розвиток дітей є соціальний досвід, набутий в сім’ї, дестворюються унікальні можливості для формування в дітей моральних цінностей,відносин, життєвих установок. Природно, що стан сім’ї, оточуюча побутоваатмосфера, організація життя безпосередньо впливають на здоров’я, навчання,моральний стан дітей. Тому класному керівникові важливо уділяти увагуповсякденному життю дитини, способу її життя в сім’ї. Він повинен знайомитися зумовами життя дитини в сім’ї, режимом дня школяра, вивчати особливості взаєминз батьками.
Значнобільшої уваги і турботи вимагають діти з неблагополучних сімей, діти-сироти,діти з неповних сімей. Знання рівня педагогічної культури батьків, сімейно-побутовихумов створює передумови для вироблення єдиних вимог школи і сім’ї до учня, длянадання допомоги батькам у сімейному вихованні через систему педагогічногонавчання, індивідуальної роботи., залучення батьків до участі і організації позанавчальної виховної роботи.
Отже,діяльність класного керівника щодо організації спільної роботи з дитячимколективом в позаурочний час відзначається рядом особливостей і специфічністю.Така діяльність спрямовується на задоволення інтересів, прагнень, нахилів учнів,передбачає творчість, ініціативу учнів у здійсненні завдань виховної роботи впозаурочний час. Позаурочна робота класного керівника відбувається внадзвичайно широкій сфері дитячих інтересів і уподобань, тому вимагає відвихователя ряду спеціальних знань і умінь. Важливим є широке залучення школярівяк до планування позаурочної діяльності, так до власне здійснення творчихзадумів. Від того, який характер носить позаурочна діяльність школярів, узначній мірі буде залежати тип спілкування в учнівському колективі, успішністьучнів, поведінка дітей у межах школи та поза нею. Важливим елементом роботи уцій сфері є залучення до співпраці сімей школярів, активна співпраця з ними,виконання спільної діяльності, взаєморозуміння.
/>