Педагогічні погляди і просвітницька діяльність Олени Пчілки
Вступ
ОленаПчілка (Ольга Петрівна Косач-Драгоманова) посідає значне місце у розвиткуукраїнської культури кінця XIX – початку ХХ ст. Але той внесок, що вона зробила для суспільства – авторбагатьох прозових, поетичних і драматичних творів, критик, публіцист,перекладач, фольклорист та етнограф, редактор і видавець, громадський діяч –став відомим широкому загалові лише недавно. Упродовж майже семи десятилітьможновладці намагалися стерти той слід, який залишала ця видатна жінка, бо немогли їй вибачити той безкомпромізм, який виявила в усьому, що стосувалосяУкраїни (а це і протести національних утисків і русифікації, і послідовнеобґрунтування спроможності української культури посісти гідне місце у світовійкультурі, і пропагування української історії, що будила в нащадків національнусвідомість, і виховання свідомої української молоді на національних тадемократичних засадах).
Слідзазначити, що, якщо взагалі про літературну творчість Олени Пчілки та про їївнесок у скарбницю української культури вже написано низку критичних розвідок,то праця її на ниві дитячої літератури майже не досліджена. Хоча її роздуми пронаціональне виховання, методи якого нині модно шукати у досвіді інших націй,були б надзвичайно актуальними, адже після довгих років шовіністичноїрусифікаторської політики ми зіткнулися з проблемою, подібною до тої, якунамагалася розв'язати у свій час письменниця.
Непересічнапостать Олени Пчілки потрібна нам особливо сьогодні, коли у боротьбі занаціональне самоутвердження ми знову і знову надихаємося невгасимим світочемнаціональної ідеї, що її виплекали минулі покоління. Як громадський іполітичний діяч вона поклала міцні основи для відродження своєї нації. Особливуроль вона покладала саме на молоде покоління, і тому величезне значеннянадавала вихованню дітей в національному дусі, „щоб не виростали вони перевертнями,щоб звикали вони шанувати своє рідне” [8, 140].
Саметому метою цієї роботи стало дослідження творчості Олени Пчілки для дітей,виявлення її специфічних особливостей, Адже різноманітна за тематикою і жанрамитворчість Олени Пчілки для дітей і тепер не втратила свого педагогічного,культурного, естетичного значення і тому може активно використовуватись усправі виховання підростаючого покоління.
Громадська діяльність Олени Пчілки як педагога та просвітителя
Дослідникизаймалися аналізом літературної, публіцистичної, редакторської спадщини ОлениПчілки, але оскільки об’єктом нашого вивчення стали педагогічні поглядиавторки, то, перш за все нас цікавлять дослідження, присвячені самепросвітительській діяльності Олени Пчілки. Серед критичних розвідок, присвяченихтворчості Олени Пчілки як дитячої письменниці, варто згадати статтюО.М.Таланчук та Л.Ф.Дунаєвської „Олена Пчілка і дитяча література”. У ційроботі автори проаналізували декілька віршів Олени Пчілки для дітей,наголошуючи на їх виховному змісті. Також у статті наведені прикладивикористання письменницею у своїх творах для дітей багатого фольклорногоматеріалу. Зокрема, аналізується обробка Оленою Пчілкою таких народних казок,як „Казка про Козу-дерезу” та „Коржик”. Стаття також порушує питання участіОлени Пчілки у діяльності товариства „Просвіта", сподівань, які покладалаписьменниця на цю організацію в аспекті виховання молодого покоління внаціональному дусі.
Устатті „Олена Пчілка та українські діти” Л.Новаківська стверджує, що найбільшепедагогічний талант Олени Пчілки виявився у редагуванні нею дитячого журналу„Молода Україна”. У статті розповідається про тематику часопису, прорізножанровість творів, що друкувалися в ньому, про те, як ретельно ОленаПчілка добирала авторів журналу. Авторка статті також подає відомості прорубрики журналу, про багатство зібраного в ньому фольклорного матеріалу длядитячого читання.
Пропагуваннярідної мови Олена Пчілка вважала надзвичайно важливим своїм завданням. Одним іздоказів піклування письменниці про повноцінне функціонування та розвитокукраїнської мови може бути її перебування у складі делегації допрем'єр-міністра Вітте у справі скасування заборон на українську мову. У 80-хроках XIX ст. Олена Пчілка разом ізМ.Старицьким, М.Комаровим та іншими діячами культури працювала над укладаннямукраїнсько-російського та російсько-українського словників. В одній із науковихстатей Ольги Петрівни читаємо такі рядки: „Багато перешкод, що маємо яконаслідок нашого давнього рабства під тягарем обскурантизму або й хоч культури,та деспотичної, що вгашала нашого національного духа, не давала нам розвиватияк слід нашу багату, могутню мову” [3, 51]. На жаль, цей вислів актуальний ісьогодні.
Розглядаючивеликий творчий доробок Олени Пчілки як дитячої письменниці, насампередвважаємо за необхідне звернути увагу на її педагогічні погляди і ті принципи,які вона покладала в основу виховного процесу.
Свійвеликої сили педагогічний талант Олена Пчілка в першу чергу виявила у своїйродині, у вихованні власних дітей.
Прагнучи,щоб діти виросли справжніми патріотами, вона створила для них – Михайла, Лесі,Ольги, Оксани, Миколи, Ісидори – затишний український мікросвіт. Але він був негерметизований, а відчинений навстіж у люди і народи. Любов до рідної мови,шану до народних українських звичаїв Ольга Петрівна прищепила дітям на всежиття. А разом з тим – величезну спрагу знань, знання кількох іноземних мов,захоплення зарубіжною літературою та культурою.
Слідзазначити, що Ольга Петрівна намагалася виховувати своїх дітей справедливо, невдаючись до покарань, і, мабуть, цим також сприяла укоріненню в їх душахкодексу демократизму. Наймолодша донька Олени Пчілки Ісидора Косач-Борисова такписала про матір: „Олена Пчілка була ворогом муштрування дітей, надуживаннядорослих примусом, наказом у стосунках з дітьми, говорячи завжди, що такасуворість дорослих з дітьми „пригащає” дух. Так Олена Пчілка уміла сполучати увідносинах з членами своєї родини ніжність, жартівливість і пестощі знеухильним виконанням обов'язків. І тому, коли вчила когось зі своїх дітейчогось (рідної чи чужої мови тощо), то ставила великі вимоги, а водночас зарізні дитячі пустощі й провини не карала” [5, 28].
ОльгаПетрівна організувала домашній український драматичний і ляльковий театр,виконувати ролі у якому запрошувались діти з інших родин, а також селянськідіти.
Увихованні дітей на національних традиціях зустрічались усілякі перешкоди, якіОлені Пчілці все ж таки вдавалося успішно подолати. Насамперед, бракувалоукраїнськомовних підручників: їх треба було створювати самій. Вона самаперекладала найкращі зразки творів іноземної літератури.
Танайбільшою проблемою, яка дуже непокоїла Олену Пчілку, була шкільна наука. Вонабула впевнена, що русифікована школа зведе нанівець усі її намагання унаціональному вихованні дітей. І тому вона відважилася на немалий ризик — напочатку зовсім ізолювати дітей від російськомовної школи і самостійно дати їмпочаткову освіту. У своїй „Автобіографії” Ольга Петрівна так писала про це:„Мені тоді здавалось, що школа зараз же зруйнує моє змагання виховати дітей вукраїнській мові. Це був даремний страх, бо потім я побачила, що коли дітейдобре вправлено в українській мові, то тоді школа цієї мови не руйнує” [1,143].
Проте, яку високу оцінку сучасників здобула материнська школа Олени Пчілки,свідчать вітальні листи, спогади близьких людей, а найбільше – сама реальністьнавдивовижу освічених, винятково талановитих дітей. З нагоди 25-річчялітературної діяльності Олени Пчілки редакція „Літературно-наукового вісника” вособі М.Грушевського, І.Франка, В.Гнатюка серед великих заслуг ювілянткинаголосила на її педагогічно-материнській першості: „Ви дали Україні першийприклад освіченої сім'ї, в якій плекається рідна українська мова і українськалітературна традиція в найкращому розумінню цього слова”. АЛ.Старицька-Черняхівська, порівнюючи з Михасем та Лесею себе, інших однолітків,які навчалися у гімназії, приходить до висновку про незрівнянну перевагувихованців материнської школи: „… вони були далеко серйозніші і освіченіші занас. Одрізнялися вони від нас і мовою, і одежею. Балакали і ми по-українськи,але се вже була якась мішанина з російщиною, що затопляла нас у гімназії, –Леся ж і Михайло балакали добірною мовою, бо вони і вчилися на ній, що ж доодежі, то й тут вони відрізнялися від нас; скільки пам'ятаю Лесю та Михайла –все пам'ятаю їх у доброму українському вбранню – Михайла в сірій чумарочці,Лесю в спенсері, у вишиваній сорочці, білява голівка гладенько перев'язанастьожкою” [1, 143].
ОленаПчілка справді продовжила і увічнила себе у своїх дітях. Однак її педагогічнізаслуги не вичерпуються лише фундацією основ української школи родинноговиховання. Успішно здійснивши великої ваги експеримент на власних дітях, вонавийшла зі своїми ідеями виховання поміж люди.
Педагогічноюдіяльністю Олена Пчілка займалася наполегливо і серйозно, бо вважала цю працюсвоїм патріотичним обов'язком. У той час, коли все поступове українство бачилошлях до щасливого майбутнього лише через зміну зовнішніх обставин, Олена Пчілкавважала, що, передусім, слід самоудосконалитися, зміцніти духом, пройнятисянаціональною ідеєю і пронести її крізь життя.
Педагогічніздібності Олени Пчілки особливо повно розкрилися у редагуванні дитячого журналу„Молода Україна”. Ю.Тищенко-Сірий так пише про це: „Вона збагнула, що длянаціонального виховання майбутніх поколінь треба працю виховання починати зколиски. Будучи послідовною у своїх поглядах, вірячи в те, що боротьбою мидосягнемо того, що Україна прокинеться зі сну, вона не обмежувалась вихованнямтільки своїх дітей в національному дусі. Вона не задовольнялась тим, щовиховала й дала Україні славнозвісну поетку, свою доньку Лесю Українку. Вонабачила, що діти українських родин денаціоналізуються, і, щоб запобігти цьому,засновує у Києві в 1908 році український дитячий журнал „Молода Україна” [7, 8].
Натой час це був перший і єдиний на Наддніпрянській Україні журнал для дітейукраїнською мовою. Тому його роль у патріотичному вихованні молодого поколіннябула дуже великою.
ОленаПчілка дбайливо добирала авторів свого журналу. Серед них є відомі і маловідоміукраїнському сучасному читачеві: Леся Українка, Борис Грінченко, МихайлоСтарицький, Спиридон Черкасенко, Надія Кибальчич, ЛюдмилаСтарицька-Черняхівська, Христя Алчевська, Грицько Григоренко, Олександр Олесь,Микола Фон-Рендель, Сергій Мартос, Марія Ішуніна, Одарка Романова, Валер'янТарноградський та інші. На сторінках „Молодої України” дебютував МаксимРильський одними зі своїх перших творів – віршем „Зимовий танок” та оповіданням„Кузьмик і Семенко”.
Якдосвідчений педагог Олена Пчілка надавала великого значення і природничимнаукам. Тому в її „Молодій Україні” була вміщена спеціальна рубрика під назвою„Світознання”. Тут діти могли почерпнути інформацію про землю та різноманітнізміни на її поверхні, про море, вулкани, повітря, сніг, вітер, „крейдяні гори”,коралові острови, амебу, інфузорії, водяну крапельку, тропічні рослини, життятварин тощо. Більшість таких розповідей написала сама Олена Пчілка.
Слідтакож зауважити, що кожен місячник „Молодої України” був пересипаний народноюмудрістю та гумором. Були вміщені українські народні казки, дитячі пісеньки,ігри, приповідки, колисанки, жартівливі віршики, шаради, загадки, прислів'я,швидкомовки, сміховинки, колядки, щедрівки, різдвяні та великодні пісні.
Педагогічнийчасопис „Світло”, що також виходив в Україні на початку XX ст. схвально відгукувався про„Молоду Україну” і, зокрема, зазначав про цікавість матеріалу, про те, що його„дібрано тямущою, досвідченою рукою, ретельно просіяно й упорядковано людиною,що свідома своєї праці й кохається в ній” [7, 9].
Висновки
Отже,вклад Олени Пчілки в розвиток педагогічної думки України важко переоцінити.Педагогічні та просвітницькі погляди письменниці залишаються актуальними і насьогоднішній день.
ОленаПчілка заклала основи школи родинного виховання на національних традиціях. Вонанадавала великого значення материнській школі в процесі виховання дітей.Основними засадами, на яких ґрунтувалися її педагогічні та просвітницькі ідеїматеринської школи включали такі складові:
- вихованняв етнокультурному середовищі на культурних традиціях свого народу, але водночасвідкрито до інших культур (вивчення кращих зразків зарубіжної літератури);
- пропагуваннярідної мови у виховному процесі;
- вихованняна демократичних засадах;
- використаннякращих зразків фольклорного надбання народу в процесі виховання;
- наданнявеликого значення природничим наукам, які сприяють формуванню світогляду;
- вихованнятворчістю (організація драматичного театру, у якому брали участь діти, щосприяло розкриттю творчого потенціалу дітей, згуртуванню дітей за творчимиінтересами) – цю ідею набагато пізніше розвиватиме В.Сухомлинський у своїйпедагогічній концепції, що ще раз свідчить про повсякчасну актуальністьпоглядів Олени Пчілки;
- значна увагадо книг, по яким навчалися діти. Олена Пчілка серйозно підходила до вирішенняцього питання: сама створювала книги, робила переклади творів зарубіжноїлітератури, варті вивчення.
Отже,головною метою виховання й освіти за концепцією Олени Пчілки було виховання надемократичних всебічно розвиненої особистості, свідомої свого національногокоріння. Ці проблеми є актуальними і на сьогоднішній день.
Списоклітератури
1. АвраховГ. Олена Пчілка: барви особистості і феномен духу // Дзвін. – 1993. – № 10-12.– С. 140 — 144.
2. ГуменюкН. Олена Пчілка. Феномен світла в чорноті доби // Літературна Україна. – 1999.– 9 вересня. – С. 4.
3. ДрофаньЛ. І правду й боротьбу благословити: До 150-річчя від дня народження О. Пчілки// Дивослово. – 1999. – № 6. – С. 50 — 54.
4. КондратенкоЛ. Олена Пчілка – мати, письменниця, педагог // Дошкільне виховання. – 1990. –№ 7. – С. 20 — 21.
5. Косач-БорисоваІзидора. Спогад про Олену Пчілку: [Наймолодша сестра Лесі Українки розповідаєпро матір] // Українська культура. – 1996. – №1. – С.27-28.
6. МірошниченкоЛ. Олена Пчілка про світ дитини // Берегиня. – 1999. – 3 число. – С. З — 8.
7. НоваківськаЛ. Олена Пчілка і українські діти // Рідна школа. – 1998. – №11.–С.8-9.
8. ТаланчукО.М., Дунаєвська Л.Ф. Олена Пчілка і дитяча література // Актуальні проблемисучасного літературознавства та мовознавства. – К., 1991. – С. 140-144.