Вступ
Актуальність дослідження. Нові цілі освітиприпускають формування творчої особистості, здатної до самостійного визначення способівсвоєї діяльності. Якістьосвітнього процесу багато в чому визначається тим, якою мірою учень є суб'єктомпізнання, виявляючи в процесі навчання активність і пізнавальну самостійність. Самостійність є основою формування творчості в діяльностісуб'єкта, а творча діяльність — це активна взаємодія суб'єкта з навколишнім світом,в результаті якого він цілеспрямовано змінює цей світ і себе, і створює щось нове,що має суспільне значення. Тому майбутнє напрямузалежить від зусиль школи: наскільки добре вона забезпечить розвиток активностіі самостійності підлітків у навчанні. Таким чином, дана проблема є об'єктом пильноїуваги психологів і педагогів. Разом з тим,завдання освіти на сучасному етапі вимагають конкретного вивчення проблеми самостійностіпідлітків на матеріалі окремих предметів. У роботі кращихвчителів накопичений значний досвід розвиваючого навчання. Однак переважнов більшості шкіл залишається традиційна організація самостійності підлітків. Ці недоліки масовоїпрактики пояснюються не достатньо високим рівнем розвитку технології самостійностішколярів в навчально-виховному процесі.
Важливість практичноговирішення проблеми розвитку самостійності, її недостатня теоретична вивченість,значення для вдосконалення навчання і необхідність розробки обґрунтованої технологіїрозвитку самостійності зумовили її актуальність і визначили вибір теми дослідження«Розвиток самостійності підлітків в навчально-виховному процесі».Успіх такої роботи багато в чому визначається тимиумовами, в яких протікає навчання. Свідомо створюванів навчальному процесі, ці умови відносяться до педагогічних та повинні сприяти творчомурозвитку особистості школяра.
Об’єктом дослідженняє особливості розвитку самостійності підлітків підліткового віку в навчально-виховномупроцесі.
Предметом дослідженнявиступає процес розвитку самостійності підлітків в навчально-виховному процесі
Мета дослідження.Виявити можливості розвитку самостійності підлітків підліткового віку в навчально-виховномупроцесі.
Завдання:
1) Вивчення теоретичногоматеріалу з проблеми розвитку самостійності підлітків підліткового віку;
2) Вивчення психологічних особливостей розвитку самостійності підлітків;
3) Проведення дослідження за допомогою психодіагностичнихметодик;
4) Аналіз і узагальнення результатів дослідження.
Гіпотеза дослідження.Високий рівень розвитку самостійності забезпечує гармонійний розвиток особистості.
Методи дослідження.
1) вивчення і аналіз літератури;
2) типологічно порівняльний;
3) структурний;
4) метод спостереження;
5)тестування;
6)статистичний метод.
Дослідженняпроводилося на базі Коростишевської НВК ЗОШ І-ІІІ ступенів, ліцей інформаційнихтехнологій, з учнями 8 – Б класу.
Розділ I.Теоретичні засадирозвитку самостійності підлітків в навчально-виховному процесі
1.1 Аналіз поняття «самостійність»
Одним із системоутворюючих якостей особистостіє самостійність, що набуває в умовах сучасної і перспективної соціально-економічноїситуації особливої ваги. Розвитокцієї якості призводить до розвитку особистості підлітка в цілому.
Необхідність формування і розвитку самостійностідиктується нам потребами суспільства в людях нестандартних, які вміють мислити творчо,робити відкриття на благо людства. А рішення цього питання знаходить своєвідображення в процесі розвитку самостійності, яка дозволяє людині ставити новіпроблеми, знаходити нові рішення.
Проблема самостійності в навчально-виховномупроцесі розглядалася ще з давніх часів. Аналіз літературних джерел показує, щопитання самостійності підлітків сягають своїм корінням вглиб античності.
Вже греки створили теорію всебічності,що отримала розвиток в трактатах Платона і Аристотеля, а також в роботах давньоримськихфілософів: Плутарха, Тацита, Квінтілліана. Чільне місце у цих теоріях відводилосярозумовому вихованню людини, зокрема розвитку самостійності.
Афінський філософ Сократ прийшов до думкипро необхідність спеціального керівництва пізнавальної активністю і самостійністюпідлітків у процесі навчання. Вінбув переконаний, що до такого керівництву необхідно спеціально готуватися заздалегідь,тобто попередньо готувати питання і завдання. Йому належить першістьу розробці спеціального методу навчання, активізує самостійність навчання — евристичнібесіди.
Поняття самостійності охоплює не тількиту сторону безпосередній фізичної діяльності що-небудь зробити чи змінити, але ірозумову, інтелектуальну діяльність, що сприяє правильному досягненню реальної мети.
Думка про розвиток самостійності підлітківнародилася як заперечення середньовічних схоластичних методів навчання і відірваностівід життя змісту освіти.
В епоху Відродження з'являються ціннівисловлювання Ф. Рабле, М. Монтеня, Т. Мора, Д. Локка та інших. Вони вимагають навчати дитину самостійності,виховувати в ньому вдумливого, критично мислячої людини. Я.А. Коменський, Ж.Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, А. Дістервега, Н.І. Новіков, К.Д. Ушинський активність і самостійність підлітківу навчанні зводять в один з провідних принципів дидактики.
Видатний французький просвітитель Ж.Ж. Руссо, родоначальник теорії вільного виховання,заперечуючи усілякий авторитаризм у навчанні, ратував за те, щоб усі учні самостійночерпали знання з самої дійсності. «Великим двигуном, який веде вірно і далеко,- стверджував Ж.Ж. Руссо,- є інтерес дитини до діяльності, до навчання. На нього повинен, перш за все, спиратисяпедагог, стимулюючи самостійність підлітків ».
Основи методики навчання, що розвиваєсамостійність підлітків, заклав Я.А. Коменський. «У своїх підлітків, — зазначав він, — я завжди розвиваю самостійність в спостереженні, у мові, в практиці» [18, 207].
На межі XVIII-XIX ст. велику роль у розвитку теорії самостійноїроботи зіграли погляди І.Г.Песталоцці і А. Дістервега, що поглиблюють думка просамостійність підлітків як засіб активізації навчання. І.Г. Песталоцці розробив таку методику навчання,в якій велике значення надавав евристичним спостереженнями, що сприяють розвиткусамостійності навчання школярів. Роль самостійності навчання в активномузасвоєнні учнями знань, формування вмінь і навичок і розвитку пізнавальних інтересівдітей високо оцінював А. Дістервега. Він вважав, що дитяча самостійність упроцесі навчання є одним з найважливіших засобів розвитку розумових здібностей:«Поганий вчитель повідомляє істину, хороший вчить її знаходити».
Не випадково в працях багатьох російськихвчених XIX ст. розвиткусамостійності навчання, пізнавальної самостійності і самостійності мислення відводилосяодне з провідних місць в загальній системі виховання людини.
У XIX ст. в Росії проблему самостійності як одногоз найважливіших умов навчання та виховання розглядали демократи А.І. Герцен, В.Г. Бєлінський, Н.А. Добролюбов, Н.Г.Чернишевський, Д.І. Писарєв.
Особливо добре розумів виховну та дидактичнуцінність самостійності підлітків у навчанні А.І.Герцен. Він вважав за необхідне порушувати у нихінтерес до знань, допитливість, здатність і готовність до самоосвіти. "Істини, встановлені наукою, — підкреслювавА.І.Герцен, — не стають самі по собі надбанням розвивається розуму учня. Для їх дії потрібно наполеглива самостійнарозумова робота. Розумнасистема виховання повинна надавати учневі можливість самодіяльності ».
Н.Г. Чернишевський висловлювався про важливістьопори на самостійність вчення і пізнавальну самостійність у навчальному процесі. «Якщо наші діти хочуть бути людьми справдіосвіченими, — стверджував він, — вони повинні здобувати освіту самостійними знаннями»[47, 255].
У справу розробки методики навчання, активізуєсамостійність дітей, чимало цінного і істотного вніс К.Д. Ушинський. Грунтуючись на закономірностях мисленнядітей, він прийшов до переконання, що навчання має обов'язково передбачати працяшколярів по засвоєнню знань, так як «Самостійність думки… випливає із самостійно… набутих знань». Дітиповинні «по можливості трудитися самостійно, а вчитель керувати цим самостійнимпрацею і давати для нього матеріал» [43, 256].
В.П. Вахтерів керувався у своїй практиці організацієюсамостійної роботи підлітків як найважливішим принципом навчання. «Цей загальний принцип вимагає, — зазначаєвін, — щоб діти самі брали участь у всіх дослідах, а не тільки дивилися, як проводитьїх учитель».
У післяреволюційних епоху більша частинарадянських педагогів, що проводила реформу школи, бачила школу, що створює сприятливіумови для розвитку ініціативи і самостійності підлітків у пізнавальній і практичнійдіяльності.
Найціннішим внеском у педагогічну наукубула розроблена теорія виховання колективу як основного компонента в концепції розвиткусамостійності особистості (А. С. Макаренко).
В даний час існує чимало робіт, які розкриваютьсамостійність у навчальній діяльності: П.І.Підкасістого, О.А. Нільсона, Р.І. Іванова, Б.П. Єсипова, З.Ф. Пономарьової, Л.В. Жарової, Т.М. Пономарьової. Ними розглянуті характеристики, основніскладові, рівні самостійності навчання школярів; самостійність як якість особистості,що формується в процесі використання самостійної роботи, види самостійної роботи.
Такі автори, як Б.П. Йосипов, І.Т. Огородніков, Л.М. Піменова, Я.А. Пономарьов вказували, що самостійністьдитини в навчанні виступає спочатку як наслідувальний, що відтворює діяльність,що дитині в елементарному плані властиво і зародження ідеї та творчого завдання,уявне її рішення і навіть реалізація на практиці.
У педагогічній роботі вчені теоретикив єдності з філософами, психологами, соціологами і фізіологами досліджують і теоретичнообґрунтовують цей аспект проблеми в світлі основних якостей особистості представникасучасної епохи — ініціативності, самостійності, творчої активності — як головнихпоказників всебічного розвитку людини наших днів.
Що ж таке самостійність? Самостійність — незалежність, свободавід зовнішніх впливів, примусів, від сторонньої підтримки, допомоги. Самостійність — здатність до незалежнихдій, суджень, володіння ініціативою, рішучість. Такі визначення нам дає «Тлумачний словникросійської мови». Упедагогіці це одна з вольових сфер особистості. Це вміння не піддаватися впливу різнихфакторів, діяти на основі своїх поглядів і спонукань.
«Самостійність» — дуже багатоАспектно і психологічно непростої феномен, це скоріше змістотворних, якісна характеристикабудь-якої сфери діяльності й особистості, що має власні конкретні критерії. Самостійність — як характеристика діяльностіучня в конкретної навчальної ситуації являє собою постійно проявляється здатністьдосягати мета діяльності без сторонньої допомоги. У зв'язку, з чим в дослідженні виділяютьсязв'язані поняття з поняттям «самостійність».
«Самодіяльність» — суб'єктивна,власне індивідуальна самокерована діяльність, з особистісно зумовленими компонентами:метою, провідною потребою, мотивацією і способами реалізації.
«Самоактівація» — це суб'єктивноспіввіднесення внутрішня мотивація діяльності.
«Самоорганізація»- властивість особистості мобілізувати себе, цілеспрямовано, активно використовувативсі свої можливості для досягнення проміжних і кінцевих цілей, раціонально використовуючипри цьому час, сили, кошти.
«Саморегуляція» — спочатку психологічнезабезпечення діяльності, у подальшому розвитку набуває особистісний сенс, тобто власне психічне наповнення.
«Самоконтроль» — необхіднийкомпонент самої діяльності, який здійснює її виконання на особистісному рівні.
Незважаючи на суперечливість у визначеннітермінів, вчені одностайні в одному: самостійність — найважливіша характеристикаособистості; самостійність не може виникнути у відриві від інших особистісних властивостей(довільності, волі, цілеспрямованості), без самостійності особистість не стає повноцінним.
На думку фахівців, самостійність і активність- це психічний стан особистості, що включає в себе: здатність ставити перед собоюзавдання; здатність утримувати в пам'яті кінцеву мету дії і організовувати своїдії в руслі її досягнення; здатність робити певною мірою складності дії без сторонньоїдопомоги, співвідносити отриманимрезультат з вихідним наміром.
На думку С.Л. Рубінштейна (1989), самостійність є результатомвеликої внутрішньої роботи людини, його здатності ставити не тільки окремі цілі,завдання, але й визначати напрямок своєї діяльності [34, 6].
Академік І.С. Кон (1992) розширює дане визначення, характеризуючисамостійність як властивість особистості, що припускає, по-перше, незалежність,здатність самому, без підказки ззовні, приймати і втілювати в життя важливі рішення,по-друге, відповідальність, готовність відповідати за наслідки своїх вчинків і, по-третє, переконання в тому, що такаповедінка реально, соціально можливо і морально правильно [19, 26].
П.І. Підкасістий у своїх роботах визначає самостійність,як будь-яку організовану вчителем активну діяльність підлітків, спрямовану на виконаннядидактичної мети. Цейпроцес має на увазі пошук знань, їх осмислення, закріплення, формування і розвитокумінь і навичок, узагальнення та систематизацію знань [30, 54].
С.С. Степанов вказує, що самостійність — цеінтегральне вираження багатьох емоційних та інтелектуальних властивостей особистості,спрямованості і волі [41, 68].
Збільшений інтерес до самостійності посиливіснуюче протиріччя між потребами педагогічної практики в розвитку самостійностіпідлітків і нерозробленість психологічно обґрунтованих дидактичних систем, що забезпечуютьвисокоефективне розвиток цієї якості. Цій проблемі присвячено в даний час роботиН.Г. Чаніловой,А.С. Кошарний,В.Г.Орловського і т. д.
Так Н.Г. Чанілова визначає самостійність як «специфічнеінтегративне освіта особистісно-діяльнісних якостей, детермінує розвиток бажань,умінь і здібностей людини без сторонньої допомоги формулювати значущі для ньогопроблеми і доводити їх дозвіл до позитивних результатів» [45, 4].
Необхідність формування самостійностівідзначає і В.Г. Орловський:«На сучасному етапі загальна тенденція вдосконалення методів і форм навчання полягаєв тому, щоб активізувати пізнавальні інтереси та максимально розвинути самостійністьпідлітків, сформувати навички самостійної роботи з навчальною та довідковою літературою,науково-технічною інформацією, технічної та технологічної документації, тобто розвинути прагнення вчитися самому, самостійно поповнюватисвої знання і творчо застосовувати їх в практичній діяльності »[26, 4].
Рівень самостійності залежить від змістуконкретної діяльності (предметної, розумової, комунікативної), що здійснюється учнямбез допомоги інших людей. Самостійністьмає ще одну характеристику — ступінь вираженості. Порівнюючи дії двох підлітків, ми завждиможемо виділити, хто з них найбільш самостійний, тобто більш наполегливий, меншрозраховує на підтримку, зосереджений на завданні. У школяра це якість проявляється найчастішеу навчальній, інтелектуальної діяльності, а у дорослого — у трудовій. Отже, змістовна будь-яка діяльність, щовона є самостійною тільки тоді, коли здійснює її людина опановує нею в повному обсязі,тобто стає її носієм. Узв'язку з цим самостійність можна визначити як особливий момент становлення цілісноїдіяльності, як критерій ступеня оволодіння цією діяльністю. Істотну роль у процесі формування самостійностівідіграє здатність учня до аналізу та самоаналізу дій і відносин у спільних справах,вміння співвідносити свої можливості з можливостями участі товариша. Наявність всіх цих показників дозволяєшвидко самоствердитися в спільній діяльності, знайти своє місце і розумно застосуватисвої здібності. Спільна діяльність з однолітками і відповідне керівництво цимпроцесом з боку дорослого є важливими умовами розвитку самостійності.
Розкриваючи дидактичні аспекти проблеми,що розглядається, варто пам'ятати, що важливо не передавати дітям знання, а озброюватиїх способами придбання знань, адже те, що дістається самостійно, з працею, завждисамоцінне. У зв'язку з цим на плечі вчителів, працівників сфери освіти лягаєнаступна проблема — створення умов в школі, класі, в групі, що сприяють становленнюцієї якості особистості, і вже в школі можна домогтися гармонійного поєднання високоїуспішності, мотивації і старанності.
Передумови розвитку самостійності аж ніякне гарантують успішне формування у підростаючого людини цієї якості. Доведено, що без знань і умінь немає самостійностів навчанні. Осьчому важлива повноцінна навчальна діяльність, в якій формується система знань ікомплекс різноманітних умінь. Виділимолише ті основні групи вмінь, якими учні повинні систематично опановувати протягомусього періоду навчання:
1.Общеучебние уміння (знаходити відповідьна запитання, складати план прочитаного, тези, конспект, таблиці, планувати своюдіяльність, контролювати їх дії).
2.Общелогіческіе уміння (виділяти головне,проводити порівняння, доводити, робити висновки, формулювати питання).
3.Предметние (спеціальні) вміння, що відбиваютьспецифіку окремих навчальних дисциплін (виконувати вправи, писати твори, розв'язуватизадачі та ін.)
4.Коммунікатівние вміння (вести діалогз учителем, з товаришами, брати участь у спільній діяльності, встановлювати контактита ін.)
Співпраця учня з педагогами і товаришами- необхідна умова опанування вмінь — найважливішим компонентом самостійності. Наявність знань і вмінь визначає готовністьпідлітків до самостійного дії, як, втім, і емоційний стан при виконанні завдань. Проте виникає питання: чи завжди учень,що добре володіє знаннями та вміннями, прагне проявити самостійність у своїх діях. Однозначної відповіді на нього немає. Виконуючи самостійну або контрольну роботу,добре підготовлений учень прагне реалізувати свої можливості. Проте в іншій ситуації,наприклад при підготовці тематичного вечора, це якість в учня може і не виявлятися. Все це відбувається тому, що немає мотиву,внутрішньої потреби діяти самостійно.
Таким чином, самостійність характеризуєтьсяі певною мотиваційної установкою, яка приводить у рух знання і вміння, спонукаєучня діяти без сторонньої допомоги, нагадування.
Самостійність вимагаєемоційного та розумового напруження, викликає масу несподіваних запитань і помилок,сумніви і переживання. Л.С. Виготський свого часуписав, що здатність самостійно вирішувати ті або інші навчальні завдання є показникомзасвоєних знань і умінь.
З. Ф. Пономарьова у своїйпраці «Виховання самостійності підлітка в громадській діяльності» стверджує, щорозвивати самостійність необхідно через формування у школярів способів дії.
1.2 Самостійна діяльністьучнів підліткового віку в навчальній діяльності.Аналіз різних підходів.Структура самостійної діяльності
Фахівцями в цій галузіпідкреслювалося, що учням важливо дати метод, дороговказну нитка для організаціїпридбання знань, а це значить — озброїти їх вміннями та навичками наукової організаціїрозумової праці, тобто вміннями ставити мету, вибирати засоби її досягнення, плануватироботу в часі. Для формування цілісної та гармонійної особистості необхідно систематичневключення її в самостійну діяльність, яка в процесі особливого виду навчальних завдань- самостійних робіт — набуває характеру проблемно-пошукової діяльності.
Однак, існують деякі структурні принципианалізу значення, місця та функції самостійної діяльності. Є 2 варіанти, близьких по суті, але якімають власне наповнення та специфіку: вони і визначають (за умови їх єднання) сутністьсамостійної забарвлення діяльності.
Перша група:
змістовний компонент: знання, вираженів поняттях, образах, сприйняттях і уявленнях;
оперативний компонент: різноманітні дії,оперування уміннями, прийомами, як у зовнішньому, так і у внутрішньому плані;
результативний компонент: нові знання,способи, соціальний досвід, ідеї, здібності, якості.
Друга група:
змістовний компонент: виділення пізнавальноїзавдання, цілі навчальної діяльності;
процесуальний компонент: підбір, визначення,застосування адекватних способів дій, що ведуть до досягнення результатів;
мотиваційний компонент:потреба у нових знаннях, що виконують функції словотвору та усвідомлення діяльності.
Власне процес самостійної діяльності видаєтьсяу вигляді тріади: мотив — план (дія) — результат.
Отже, у соціальному плані самостійна діяльністьможе розглядатися в дуже широкому спектрі. У будь-якому відношенніособистості до навколишнього світу, в будь-якому вигляді її конкретного взаємодіїіз середовищем.
Проблема самостійної діяльності учніві засобів її організації в структурі уроку має свою багату історію. Виділяють три основнінапрями, в рамках яких проблема самостійної діяльності обговорюється представникамипередової педагогічної думки протягом багатьох століть.
Представниками першого напрямку можнавважати давньогрецьких вчених (Архіт, Арістоксен, Сократ, Платон, Арістотель), якіглибоко і всебічно обґрунтували значимість добровільного, активного, самостійногооволодіння дитиною знаннями. Усвоїх судженнях вони виходили з того, що розвиток мислення людини може успішно протікатитільки в процесі самостійної діяльності, а вдосконалення особистості та розвитокйого здібностей — шляхом самопізнання.
Другий напрям (дидакто-методичне) бересвій початок у працях Я.А. Коменського. Змістом його є розробка організаційно-практичнихпитань залучення школярів у самостійну діяльність. При цьому предметом теоретичного обґрунтуванняосновних положень проблеми виступають тут викладання, діяльність вчителя без достатньоглибокого дослідження і аналізу природи діяльності самого учня.
Третій напрямок (психолого-дидактичний)характеризується тим, що самостійна діяльність учня не тільки декларується в рамкахдослідження арсеналу педагогічних засобів і методів викладання, а й сама обираєтьсяв якості предмету дослідження. Ценапрямок бере свій початок в основному в працях К.Д. Ушинського.
Вихідним положенням концепції Л.М. Толстого є облік життєвогодосвіду дитини, надання йому максимальної свободи в діях на основі широкого розгортанняв процесі навчання самостійної роботи як засобу розвитку творчих сил і здібностейучнів.
У працях А.В. Луначарського, П.П. Блонського, С.Т. Шацького, М.М. Пістрака став трактуватисязначно ширше дослідницький метод: виховання в учнів свідомого ставлення та дослідницькогоінтересу до навколишнього життя; озброєння їх методами наукового дослідження. Завдяки «дослідницькому методу»дитина набуває навиків самостійної елементарної дослідницької роботи.
Н.Д. Левітів вважає самостійної таку діяльність,яка виконується без точного інструктажу вчителя [21,188]. Прихильники цього напрямунамагаються показати наростання ступеня активності та самостійності учнів у навчанніі тим самим намітити шляхи розробки методики організації самостійних робіт учнів.
Б.П. Йосипов доповнює даневизначення, вважаючи, що формування у школярів умінь і навичок включає в себе ітакі завдання, які вимагають «самостійного виконання робіт з поступовим наростаннямїх складності» [11, 17]. «Творчадіяльність учнів, — пише Б.П.Йосипов, — не обмежується лише придбанням нового, вонавключає створення нового »[11, 63]. І.Т. Огородніков вбачає елементитворчості учнів при самостійній діяльності насамперед у розкритті ними нових сторінявищ, які вивчаються, у висловленні своїх суджень, у використанні більш досконалихметодів вирішення поставлених питань.
П.І. Підкасістий самостійнудіяльність представляє як систему, що включає в себе наступні основні компоненти:змістовний бік (знання, виражені в поняттях або образах сприйнять і уявлень); оперативну(різноманітні дії, оперування уміннями, прийомами як у зовнішньому, так і у внутрішньомуплані дії); результативну сторону. Він зазначає,«що головна ознака самостійної діяльності як дидактичного освіти, виявляється втому, що мета діяльності учня несе в собі одночасно і функцію управління цією діяльністю. Тому предметнийзміст кожної дії, як одиниці самостійної діяльності, актуально усвідомлюється школярем,стає безпосередньою метою цієї дії. Що ж стосуєтьсямети в цій структурі діяльності, то вона виконує по відношенню до предметного змістурегулятивну функцію і сприяє подальшому самостійного просування школяра в процесіпізнання, в засвоєнні ним нових знань, досвіду діяльності та їх подальших перетворень»[30, 56].
Ми привели висловлюваннялише небагатьох авторів, але і це показує, що в даний час існує безліч різних підходівдо розгляду поняття «самостійна діяльність». Один з них — об'єктивний підхід (логіко-соціологічний), що описує діяльність учня без його психічноїсфери (Б. П. Йосипов, А. В. Усова). Другий — суб'єктивний(психологічний) підхід, де головна увага звертається на відтворення та опис психічнихпроцесів на шкоду пізнавальним (Р. Б. СРОД).
Нарешті, можна виділитиі третій підхід, в якому по суті справи відсутня будь-яка чітко виражена теоретичнуконцепцію. Тут дидактичний аналіз самостійної діяльності підміняється описомокремих прикладів виконання учнями самостійних робіт.
Проаналізувавши вищесказане, ми приходимодо висновку: самостійна діяльність знаходить своє відображення у самостійній роботі. У зв'язку з цим виникаєнеобхідність розгляду самостійної роботи як засіб розвитку самостійності.
1.3Поняття «самостійнаробота» і її функції
У психолого-педагогічноїлітератури переконливо доводиться, що правильно організована самостійна робота учнівна уроці сприяє значному підвищенню ефективності навчання (П. Я. Голант, М. О. Данілов,Н. Г. Дайрі, Б. П. Йосипов, Р.Г. Лемберг, І. І.Малкін, Р. М. Мікельсон, І. Т. Огородніков, Т. С. Панфілов, М. Н. Скаткін, Р. Б.Зроду, А. В. Усова та ін.)
Уточнення ознак самостійної роботи учніввимагає розгляду деяких підходів до визначення поняття «самостійна робота» та класифікаціїїї видів.
Самостійна робота — це не форма організаціїнавчальних занять і не метод навчання. Її правомірно розглядати скоріше як засібзалучення учнів у самостійну пізнавальну діяльність, засіб її логічної і психологічноїорганізації.
Вивчаючи сутність самостійної роботи втеоретичному плані, виділяється 3 напрямки діяльності, за якими може розвиватисясамостійність навчання — пізнавальна, практична та організаційно-технічна. Б.П. Йосипов (60-s рр.) обґрунтував роль, місце,завдання самостійної роботи в навчальному процесі. При формуванні знань і умінь учнів стереотипний,в основному вербальний спосіб навчання, стає малоефективним. Роль самостійної роботи школярів зростаєтак само у зв'язку із зміною мети навчання, його спрямованістю на формування навичок,творчої діяльності, а так само у зв'язку з комп'ютеризацією навчання.
Другий напрямок бере свій початок у працяхЯ.А. Коменського. Змістом його є розробка організаційно-практичнихпитань залучення школярів у самостійну діяльність. При цьому предметом теоретичного обґрунтуванняосновних положень проблеми виступає тут викладання, діяльність вчителя без достатньоглибокого дослідження і аналізу природи діяльності самого учня. У рамках дидактичного напряму аналізуютьсяобласті застосування самостійних робіт, вивчаються їх види, неухильно вдосконалюєтьсяметодика їх використання в різних ланках навчального процесу. Стає і значною мірою вирішується в методичномуаспекті проблема співвідношення педагогічного керівництва і самостійності школярау навчальному пізнанні. Практиканавчання багато в чому збагатилася так само змістовними матеріалами для організаціїсамостійної роботи школярів на уроці та вдома. [10,59].
Третій напрям характеризується тим, щосамостійна діяльність обирається в якості предмету дослідження. Це напрямок бере свій початок в основномув працях К.Д.Ушинського. Дослідження,які розвивалися в руслі психолого-педагогічного спрямування, були направлені навиявлення сутності самостійної діяльності як дидактичної категорії, її елементів- завдань і мети діяльності. Однакпри всіх наявних досягнень у дослідженні цього напрямку самостійної діяльності школяраїї процес і структура ще не досить повно розкрита.
Проблема самостійної роботи завжди приковуваладо себе увагу наших вчених і вчителів-практиків. І це закономірно: одна з умов ефективностінавчання — прищеплення учням навичок самостійної роботи над навчальним матеріалом,що пояснюється тими цілями і завданнями, які стоять нині перед нашою школою: підготуватимолоде покоління до життя, до активної участі у праці.
Ці навички необхідні їм у період навчаннята після закінчення школи. Отже,проблема активізації самостійності учнів у процесі навчальної роботи — одна із актуальнихпроблем і педагогічної науки і практики.
Важливу роль самостійної роботи відводилиМ. Г. Чернишевський, М. О. Добролюбов.«Якщо нашідіти, — писав М. Г. Чернишевський, — хочуть бути людьми, справді, освіченими, вониповинні здобувати освіту самостійними заняттями». [8, 16].
Велике значення надавав самостійній роботіК. Д. Ушинський. Вінвважав, що вчитель повинен не лише давати учням знання, а й направляти їх розумовудіяльність. Учніповинні «по можливості трудитися самостійно, а вчитель — керувати цим самостійнимпрацею і давати для нього матеріал».
Необхідність самостійноїроботи в школі відстоювала і Н. К. Крупської.
Деякі питання самостійної роботи знайшливідображення в сучасних дослідженнях і посібниках по дидактиці.
Питання самостійної роботирозглядаються у статті І. Т. Огороднікова «Дидактичні основи підвищення самостійностіта активності учнів в досвіді шкіл Татарії». Автор вказує на важливість координаціївикладу матеріалу вчителем і самостійної роботи учнів. Поєднання між цими елементами навчаннядосягається поступовим ускладненням у самостійній роботі учнів. Автор рекомендує таку систему цієї роботи:
1) спочатку учні викладають вже вивченийматеріал;
2) потім учням пропонуєтьсявідповісти на питання;
3) після цього учні вчаться узагальнюватививчене. [6, 109].
Проблема активізації розумової діяльностіучнів у процесі самостійної роботи учнів висвітлюється у статті М. О. Данилова «Вихованняу школярів самостійності і творчої активності у процесі навчання».
Автор підкреслює, що мета самостійноїроботи — розвиток розумових здібностей учнів. Важливу роль у цьому відіграє навчанняучнів навичкам такої роботи.
Питання самостійної навчальної роботирозглядалися в статті Т. С. Панфілова «Самостійна робота учнів у процесі оволодіннязнаннями». Авторпідкреслює, що самостійна робота необхідна на всіх етапах навчання та виховання. Навчити дітей учитися, здобувати знання,формулювати потрібні висновки — ось головне завдання самостійної роботи в школі.
Аналогічні положення містить стаття О.Ф. Зіновьевой «Самостійна робота учнів з підручником на уроці». [7, 59].
У статті даються зразкитаких завдань для самостійної роботи з підручником, як читання підручника (параграфа),відповіді на запитання, складання плану параграфу, формулювання виведення з параграфаі ін.
Аналіз монографічних робіт, присвяченихпроблемі організації самостійної роботи школярів, П.І. Підкасістого, І. А. Зимової, показав,що поняття самостійної роботи трактується неоднозначно:
Самостійна робота — цетака робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, але за його завданням,у спеціально надане для цього час, при цьому учні, свідомо прагнуть досягти поставленоїмети, вживаючи свої зусилля і виражаючи в тій чи іншій формі результат розумовихабо фізичних (аботих і інших разом) дій. Самостійна робота, на наш погляд, найбільш повно визначаєтьсяО.І. Зимової. За її визначенням самостійна робота представляєтьсяяк цілеспрямована, внутрішньо мотивована структурована самим об'єктом в сукупностівиконуваних дій і коректування їх по процесу та результату діяльності. Її виконання потребуєдосить високого рівня самосвідомості, рефлективності, самодисципліни, особистоївідповідальності, доставляє учневі задоволення як процес самовдосконалення та самопізнання.[12, 217].
Самостійна робота пов'язана з роботоюшколяра в класі і є наслідком правильної організації навчально-пізнавальної діяльностіна уроці.
А.І. Зимова підкреслює, щосамостійна робота школяра є наслідком правильно організованої його навчальної діяльностіна уроці, що мотивує самостійне її розширення, поглиблення і продовження у вільнийчас. Для вчителя це означає не тільки чітке усвідомлення свого планунавчальних дій, але й усвідомлене його формування у школярів як деякої схеми освоєннянавчального предмета в ході вирішення нових навчальних завдань. Але в цілому це паралельно існуючазайнятість школяра за обраної ним з готових програм або їм самим виробленої програмізасвоєння будь-якого матеріалу.
Самостійна робота розглядаєтьсяяк вищий тип навчальної діяльності, що вимагає від учня достатньо високого рівнясамосвідомості, рефлексивності, самодисципліни, відповідальності, і доставляє учневізадоволення, як процес самовдосконалення і самосвідомості.
Ефективність навчального процесу пізнаннявизначається якістю викладання та самостійної пізнавальної діяльністю учнів. Ці два поняття дуже тісно пов'язані, алеслід виділити самостійну роботу як провідну й активізують форму навчання у зв'язкуз низкою обставин.
По-перше, знання, навички,вміння, звички, переконання, духовність не можна передавати від викладача до учнятак, як передаються матеріальні предмети. Кожен учень опановує ними шляхомсамостійного пізнавального праці: прослуховування, усвідомлення усної інформації,читання, розбір і осмислення текстів, і критичний аналіз.
По-друге, процес пізнання, спрямованийна виявлення сутності та змісту, що вивчається підпорядковується строгим законам,що визначають послідовність пізнання: знайомство, сприйняття, переробка, усвідомлення,прийняття. Порушенняпослідовності приводить до поверхневих, неточним, неглибоким, неміцним знань, якіпрактично не можуть реалізуватися.
По-третє, якщо людинаживе в стані найвищої інтелектуального напруження, то він неодмінно змінюється,формується як особистість високої культури. Саме самостійна робота виробляєвисоку культуру розумової праці, яка передбачає не тільки техніку читання, вивченнякниги, ведення записів, а перш за все глузду, потреба у самостійній діяльності,прагнення вникнути у суть питання, йти в глиб ще не розв'язаних проблем. У процесі такої праці найбільш повно виявляютьсяіндивідуальні здібності школярів, їх нахили та інтереси, які сприяють розвитку вмінняаналізувати факти та явища, навчають самостійного мислення, яке призводить до творчомурозвитку та створенню власної думки, своїх поглядів, уявлень, своєї позиції. [4, 49].
Самостійна робота є важливим методом оволодінняглибокими знаннями, формування активності і самостійності, розвитку розумових здібностейучнів. Прихарактеристиці суті самостійної роботи треба виходити з урахування специфіки внутрішніхрозумових процесів школярів, адекватно пов'язаних з їх практичними діями. Тому завдання для самостійної пізнавальноїдіяльності стимулюють у школярів абстрактне мислення у вигляді аналітико-синтетичнихпроцесів, що ведуть до появи самоконтролю. При виконанні практичних дій активізуєтьсячуттєве пізнання, воно поєднується з понятійним мисленням, оскільки завдання міститьнові для учнів уявлення і поняття, якими слід опанувати. Здійснюючи самоконтроль, школярі зновупереходять до абстрактних аналітико-синтетичним процесам.
Завданнями для самостійної роботи учнівпри вивченні природничих дисциплін властиво часткове або повне відтворення будь-якогометоду географічних, біологічних наук. Завдання спираються на запас раніше засвоєнихучнями теоретичних знань і практичних умінь і навичок, мають чітко виражену структуру. Завдання повинні міститиновий для учнів матеріал, а також забезпечувати вчителю отримання зворотної інформаціїпро розумові операціях та якість виконання завдання кожним учнем.
У міру того як школярі опановують вміннямита навичками самостійної роботи, зміст завдань послідовно ускладнюється, стимулюючиактивізацію пізнавальної діяльності учнів.
Визначаючи функції самостійної роботиучнів, Б.П. Єсіповвиділяв загальні і специфічні. Дозагальних функцій він відносив: навчальні (самостійна робота підвищує свідомістьі міцність засвоєння знань учнів; виробляє у них вміння і навички, необхідні програмоюкожного навчального предмета відповідно до цільової установкою школи; дозволяє навчитиучнів користуватися набутими знаннями, вміннями та навичками в житті, у суспільно-корисній праці), що розвиває(розвиває їх пізнавальні здібності — спостережливість, допитливість, логічне мисленняі т. д.), виховну (прищеплює учням культуру розумової праці, інтерес до досягненняпоставленої мети). Доспецифічних він відносив підготовку учнів до самоосвітньої роботи.
Самостійні роботи можна розділити, згідноз класифікацією О.А. Абдуллін,на різні види за наступними ознаками: характер діяльності (репродуктивні, репродуктивно-творчі,творчо-репродуктивні, творчі); форми організації (колективні, групові та індивідуальні);цільова спрямованість (теоретичні та практичні); місце в навчальному процесі (длясприйняття й осмислення, для закріплення, систематизації та узагальнення);ступінь активності студентів, їх ставлення до самостійної роботи (обов'язкові іальтернативні, загальні і варіативні, навчальні завдання в рамках навчального процесута завдання щодо інтересам). [7, 129].
Таким чином, самостійна робота може бутирозглянута як форма організації навчання (позааудиторна або позакласна робота учнів),як метод навчання (використання самостійної роботи на навчальних заняттях), як засібнавчання (система завдань для аудиторної та позааудиторної самостійної роботи).
З усього раніше сказаного видно, що самостійнаробота — це вища робота навчальної діяльності школяра і є компонентом цілісногопедагогічного процесу, тому їй притаманні такі функції, як виховна, освітня, розвиваюча.
Отже, було зазначено, що самостійна роботавиступає як форма, метод і засіб навчання. Ми будеморозглядати її як один із шляхів розвитку самостійності, тому вважаємо найбільш доцільнимїї використання на практичних, вважаючи, що саме вони надають широкі можливостідля розвитку зазначеного якості: припускають самостійну підготовку, виконання самостійнихзавдань різного рівня складності, варіювання різних форм самостійної діяльності.
1.4Вікові особливостіпідліткового віку
Підлітковий вік, періодрозвитку дітей від 11 -12 до 15 -16 років. Підлітковий вік називають також перехіднимвіком, тому що він характеризується поступовим переходом від дитинства до дорослості. До 17-18 ст. Підлітковий вік не виділявся в життєвомуциклі людини в особливий період. Етап дитинства закінчувавсяразом із статевим дозріванням, після якого більшість молодих людей відразу вступалиу дорослий світ. Внаслідок акселерації статеве дозрівання відбувається в сучаснихумовах кількома роками раніше, ніж у минулому, в той час як психологічне та соціальне дорослішання відстрочені,збільшивши проміжний період між дитинством і дорослість. За рівнем і характером психічного розвиткупідлітковий вік — типова епоха дитинства. З іншого боку, підліток — зростаючий людина,що стоїть на порозі дорослого життя. Досягнутий рівень розвитку, збільшеніможливості підлітка викликають у нього потреба в самостійності, самоствердженні,визнання з боку дорослих його прав і потенційних можливостей. Дорослі ж, підкреслюючи, що підліток вжене маленька дитина, і пред'являючи до нього підвищені вимоги, часто продовжуютьвідмовляти йому в праві на самостійність, в можливостях для самоствердження. Таке двоїсте суперечливе становище підлітказагрожує різними ускладненнями в міжособистісних відносинах, які виливаються в конфліктиі приймають різноманітні форми протесту. Тому підлітковий вік іноді називають «важким»,«критичним». [3, 207].
Одним з найважливіших моментів у розвиткуособистості підлітків є формування самосвідомості, самооцінки, виникнення потребв вихованні. Урозвитку пізнання підлітком навколишньої дійсності настає період, коли об'єктомщодо глибокого вивчення стає людина, її внутрішній світ. Це прагнення до пізнання й оцінки морально-психологічнихякостей людей викликає інтерес до себе, до своєї психічного життя і якостей своєїособистості, потреба порівняти себе з іншими, оцінити себе, розібратися у своїхпочуттях і переживаючи течіях. Такформується уявлення підлітка про власну особистості.
Розумовий розвиток у підлітковому віцітісно пов'язане із зміною характеру і форм навчальної діяльності. Серйозна і багатогранна трудова діяльність,зросла допитливість розуму вимагають від підлітка більш високою і організованоюрозумової діяльності. Перехіддо систематичного вивчення основ наук веде до систематизації знань, до встановленнязв'язку знань однієї області зі знаннями з інших областей, з практикою життя. Все це впливає на характер пізнавальноїдіяльності в підлітковому віці. Підлітокстає здатним до складнішого аналітико-синтетичному сприйняття предметів і явищ.Спостереження як цілеспрямоване організоване сприйняття починає займати все більшемісце у розумовій діяльності підлітків. Зміст і логіка досліджуваних предметів,характер засвоєння знань формують у підлітка здатність самостійно мислити, міркувати,порівнювати, робити щодо глибокі висновки та узагальнення. Розвивається здатність до абстрактногомислення. Дляпідліткового віку характерне інтенсивний розвиток довільної логічної пам'яті; зростаєвміння логічно обробляти матеріал для запам'ятовування. Увага стає більш організованим, все більшевиступає його навмисний характер.
Розділ ІІ. Практичне дослідження розвиткусамостійності підлітків в навчально-виховному процесі
2.1 Методичні рекомендації з визначеннюрівня самостійності підлітків в навчально-виховному процесі
Під час проведення психологічного дослідженняз учнями 8 – Б класу, Коростишевської НВК ЗОШ І-ІІІ ступенів, ліцею інформаційних технологій,було використано ряд методик по визначенню рівня самостійності підлітків в навчально-виховномупроцесі.
1. Спостереження:
Під час дослідження проводилося спостереженняза навчально-виховним процесом учнів 8 – Б класу, а саме за проявами самостійностіучнів. Критеріями спостереження виступали такі чинники навчально-виховного процесу:
- виконання домашніх завдань;
- самостійна робота на уроках;
- підготовка до виховних заходів;
- самостійного створення завдань для уроківта виховних заходів;
- вміння брати на себе відповідальність;
- прояви самостійності в неформальному спілкуванні;
- лідерські якості учнів.
Спостереження за типом було прихованим,тобто учні не знали, що являються досліджуваними.
2. Тестування: Тест «моя самостійність»
Дана методика спрямована на визначеннярівня самостійності учнів в навчально-виховному процесі.
Проведення методики. Учням було запропонованоуважно прочитати та дати відповіді на 10 запитань, а саме:
Твердження:
1. Вибираючи факультатив,гурток чи спортивну секцію, ви приймали рішення:
А) повністю самостійно, слідуючи своємупотягу та інтересам;
Б) прислухаючись до думки своїх батьківі близьких;
В) чисто випадково.
2. При вирішенні складних завдань, виконаннядомашнього завдання ви звичайно; розраховуєте:
А) на свої сили і завзятість;
Б) на допомогу друзів, однокласників,батьків;
В) на випадок, підказку під час уроку.
3. Під час розмови з однокласниками (однолітками)ви:
А) наполегливо відстоюєте свою точку зору;
Б) прислухаєтеся до думки хлопців;
В) часто міняєте свої погляди.
4. При виникненні складних життєвих ситуаційви приймаєте рішення:
А) розраховуючи тількина свій досвід і знання;
Б) завжди радячись з батьками та друзями;
В) іноді радячись з батьками та друзями.
5. Якщо вам доручили купити продукти, виздатні зробити самостійний вибір, що саме купити?
А) звичайно, я так іроблю;
Б) напевно, зможу, але краще все ж порадитисяз батьками;
В) ні, для мене це проблема.
6. При розмові з батьками:
А) я завжди відстоюю свою точку зору;
Б) висловлюю свою точку зору, але прицьому поважаю і позицію батьків;
В) ніяк не можу зважитися висловити своюточку зору.
7. Як ви розвиваєтеся як особистість?
А) повністю прислухаючись до своїх здібностейі бажань;
Б) прислухаючись і до себе, і до думкиі рекомендацій батьків;
В) повністю покладаючись на думку батьків.
8. Піклуючись про своє здоров'я, ви:
А) прислухаєтеся до своїх відчуттів іпокладаєтеся на них;
Б) довіряєте думку своїх батьків;
В) довіряєте лише вирішенню лікарів.
9. Аналізуючи різну інформацію (політичнуабо економічну), зазвичай ви:
А) покладаєтеся тількина свою точку зору;
Б) довіряєте тільки відомим фахівцям вданій області;
В) не можете прийняти певну точку зору.
10. Плануючи своє подальшежиття, ви:
А) розраховуєте тількина себе і свої сили;
Б) розраховуєте на допомогубатьків і хороших людей;
В) покладаєтеся на щасливий випадок.
Учням були запропоновані бланки куди вонимали заносити свої результати. Бали по кожному питанню та суму балів були підрахованідослідником.
Твердження
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
Відповідь
Бали
Загальна кількість балів
Обробка результатів
Оцініть ваші відповідіза такими правилами:
— За кожну відповідь«а» по 4 бали;
— За кожну відповідь«б» по 2 бали;
— За кожну відповідь «в» по0 балів.
Потім складіть всі отримані цифри і порівняйтез пропонованою інтерпретацією.
Інтерпретація результатів
0 — 10 балів. Ви дуже нерішучі. Настільки, що це межує з малодушністю. Може бути, тому до вас іноді ставлятьсяз зневагою? Чомуб вам не спробувати проявити більше самостійності? Звичайно, в розумних межах.
11 — 29 очок. У вас сильний характер, ви непогано переноситестреси. Винадійний друг. Ваша впевненість у собі, у своєму майбутньому цілком обґрунтована. Ви незалежні, але завждиприслухаєтеся до думки оточуючих, що вас за це цінують і поважають.
30 — 40 очок. Ви занадто самостійніу всіх відносинах. Ви не тількине терпите будь-якого втручання у ваші справи, але і не можете прислухатися до думкиінших людей. Чивпевнені ви, що завжди будете точно оцінювати всі плюси і мінуси прийнятих рішень?