Вступ
Впродовжісторичного розвитку педагогічної думки вищезазначений процес знаходився уфокусі уваги учених і практиків. Тому і у наш час виховання залишаєтьсяосновною категорією педагогіки. Зміст даного явища оновлюється у міру розвиткупрактичного досвіду, педагогічної науки і її провідної доктрини. Суспільнапрактика передачі соціального досвіду від старшого покоління до молодшогосклалася терміну, що набагато раніше позначає її. Тому суть вихованнятрактується з різних точок зору. У будь-якому випадку як предмет виховання розглядаєтьсялюдина, що випробовує дію.
Сутьвиховання полягає в такій взаємодії, що вихователь навмисно прагне вплинути навиховуваного: «чим людина як людина може і повинен бути» (До. Д. Ушинський).Тобто виховання є одним з видів діяльності по перетворенню людини або групилюдей. Це діяльність, направлена на зміну психічного стану, світогляду ісвідомості, знання і способу діяльності, особи і ціннісних орієнтаціївиховуваного. Свою специфіку виховання виявляє у визначенні меті і позиціївихователя по відношенню до вихованця. При цьому вихователь враховує єдністьприродної, генетичної, психологічної і соціальної суті виховуваного, а такожйого вік і умови життя.
Якпоказує практика, функція виховної дії може реалізовуватися різними способами,на різних рівнях, з множинними цілями. Наприклад, сама людина можецілеспрямовано робити на себе виховний вплив, управляючи своїм психологічнимстаном, поведінкою і активністю. У такому разі можна говорити просамовиховання. При цьому від позиції людини відносно себе (ким би він хотівбути в сьогоденні і стати в майбутньому) залежить вибір виховної мети іспособів її досягнення.
Об’єктдослідження – типи виховання.
Предметдослідження – особливості західного та східного типів виховання людини.
Метадослідження – зробити порівняльний аналіз західного та східноготипів виховання людини.
Завданнядослідження:
- розглянутивиховання як процес;
- проаналізуватиособи виховної дії на людину;
надатипорівняльну характеристику західному та східному типам виховання.
1.Теоретичні основи виховного впливу на людину
1.1Виховання як процес
Структуравиховного процесу є взаємозв'язком основних елементів: цілей і змісту, методіві засобів, а також досягнутих результатів.
Вихованняє багатофакторним процесом. На нього роблять вплив природне середовище,життєвий мир і ієрархія суспільних цінностей; сім'я, школа і вуз, дитячі імолодіжні організації; повсякденна і професійна діяльність, мистецтво і засобимасової інформації.
Середрізноманіття виховних чинників виділяють дві основні групи: об'єктивну ісуб'єктивну.
Догрупи об'єктивних чинників відносяться:
•генетична спадковість і стан здоров'я людини;
•соціальна і культурна приналежність сім'ї, що робить вплив на його безпосереднєоточення;
•обставини біографії;
•культурна традиція, професійний і соціальний статус;
•особливості країни і історичної епохи.
Групусуб'єктивних чинників складають:
•психічні особливості, світогляд, ціннісні орієнтації, внутрішні потреби іінтереси як вихователя, так і виховуваного;
•система відносин з соціумом;
•організовані виховні дії на людину з боку окремих людей, груп, об'єднань івсього співтовариства.
Вході історії виникла потреба в осмисленні процесу виховання, визначення йогоспецифіки. А саме в уточненні цілей виховання і рівнів їх реалізації; специфіцізасобів і видів виховання.
Цілівиховання – це очікувані зміни в людині (або групі людей), здійснені підвпливом спеціальних підготовлених і планомірно проведених виховних акцій і дій.Процес формулювання таких цілей, як правило, акумулює гуманістичне відношеннявихователя (групи або всього суспільства) до особи виховуваного.
Яккритерії оцінки вихованості людини приймають:
•«добро» як поведінка на благо іншої людини (групи, колективу, суспільства вцілому);
•«істину» як керівництво при оцінці дій і вчинків;
•«красу» у всіх формах її прояву і творення.
Міравихованості людини визначається наступними критеріями: широтою і висотоюсходження людини до вищезазначених цінностей; ступенем орієнтації в правилах,нормах, ідеалах і цінностях суспільства і мірою керівництва ними у вчинках ідіях, а також рівнем придбаних на їх основі особових якостей.
Провихованість людини можна судити за численними показниками: по зовнішності,мові, манері поведінки в цілому і характерним окремим вчинкам, по цінніснихорієнтаціях, по відношенню до діяльності і стилю спілкування.
Осьщо писав про вихованих людей А.П. Чехів: «Виховані люди, на мою думку, повиннізадовольняти наступним умовам:
1.Вони поважають людську особу, а тому завжди поблажливі, м'які, ввічливі, поступливі…Вони не бунтують із-за молотка або зниклої гумки; живучи з ким-небудь, вони нероблять з цієї позики, а йдучи, не говорять: з вами жити не можна! Вонипрощають і шум, і холод, і пережарене м'ясо, і гостроту, і присутність в їхжитлі сторонніх…
2.Вони жалісливі не до одних тільки жебракам і кішкам. Вони хворіють на душу івід того, чого не побачиш простим оком…
3.Вони поважають чужу власність, а тому і платять борги.
4.Вони щиросерді і бояться брехні як вогню. Не брешуть вони навіть в дурницях.Брехня образлива для слухача і опошляє в його очах того, що говорить. Вони немалюються, тримають себе на вулиці так само, як удома, не пускають пилу в очіменшої братії… Вони не балакучі і не лізуть з відвертостями, коли їх не питають…З поваги до чужих вух вони частіше мовчать.
5.Вони не знищують себе з тією метою, щоб викликати в іншому співчуття ідопомогу. Вони не грають на струнах чужих душ, щоб у відповідь їм зітхали іняньчилися з ними. Вони не говорять: мене не розуміють!.
6.Вони не суєтні. Їх не займають такі фальшиві діаманти, як знайомство іззнаменитостями, захоплення зустрічного в Salon'e, популярність по портерних…
7.Якщо вони мають в собі талант, то поважають його. Вони жертвують для ньогоспокоєм, жінками, вином, суєтою…
8.Вони виховують в собі естетику. Вони не можуть заснути в одязі, дихатипаскудним повітрям, крокувати по підлозі, що обпльовувала…»
Будь-якевиховне завдання вирішується через ініціацію вихователем активних дійвихованця. Таким почином може стати, наприклад, виконання фізичної вправи аборішення учбової задачі, сприйняття художнього твору або прибирання квартири,подолання страху або шкідливої звички.
Успішністьвиховної акції як єдність виховної мети-змісту (засобів і способів досягненнямети) виявляється як підвищення ступеня автономної активності вихованця. Такимчином, в спільно-розподіленій діяльності здійснюється перехід від позиції «нарівних» до позиції розширення прав вихованця, передачі йому повноважень іобов'язків. Починаючи самостійну діяльність, прагнучи до самоудосконалення,вихованець може розраховувати на допомогу і підтримку вихователя.
Напрямвиховання визначається єдністю цілей і змісту.
Зацією ознакою виділяють розумове, етичне, трудове, фізичне і естетичневиховання. У наш час формуються нові напрями виховної роботи – цивільне,правове, економічне, екологічне.
Розумовевиховання орієнтоване на розвиток інтелектуальних здібностей людини, інтересудо пізнання навколишнього світу і себе.
Воноприпускає:
•розвиток сили волі, пам'яті і мислення як основних умов пізнавального іосвітнього процесів;
•формування культури учбової і інтелектуальної праці;
•стимулювання інтересу до роботи з книгою і новими інформаційними технологіями;
• атакож розвиток особових якостей – самостійності, широти кругозору, здібності дотворчості.
Завданнярозумового виховання вирішуються засобами навчання і освіти, спеціальнимипсихологічними тренінгами і вправами, бесідами про учених, державних діячахрізних країн, вікторинами і олімпіадами, залученням до процесу творчого пошуку,дослідження і експерименту.
Етикаскладає теоретичну основу етичного виховання.
Завданняі зміст етичного виховання молодого покоління визначаються за допомогою етичнихвимог суспільства. У письмовій традиції людства основні постулати етичноїповедінки людини були представлені в Біблії і Корані.
Якосновні завдання етичного виховання виділяють:
•накопичення етичного досвіду і знань про правила суспільної поведінки (у сім'ї,на вулиці, в школі і інших суспільних місцях);
•розумне використання вільного часу і розвиток етичних якостей особи, таких якуважного і дбайливого відношення до людей; чесності, терпимості, скромності іделікатності; організованості, дисциплінованості і відповідальності, відчуттядовга і честь, пошана людської гідності, працьовитості і культури праці,дбайливого відношення до національного надбання.
Уповсякденному житті можна спостерігати факти відхилення людини відморально-етичних принципів
Наприклад,герой «Записок з підпілля» Ф.М. Достоєвського хоче по своїй, по дурній воліпожити; і тому, хай хоч рушиться весь світ, а він буде чаєм балуватися. Упсихології людини «з підпілля» Достоєвський побачив явище суспільного«нігілізму», що розростається.
Основнимикритеріями етичної людини є його етичні переконання, моральні принципи, ціннісніорієнтації, а також вчинки по відношенню до близьких і незнайомих людей.
Уданому контексті доречно пригадати ідею Л.Н. Толстого щодо примноження«зла» в світі.
Урозповіді «Фальшивий купон» гімназист одурює крамаря; той, у свою чергу,платить селянинові за дрова фальшивими грошима. Із-за подальшого збігу обставинселянин стає розбійником. Л.Н. Толстой концентрує увагу читача на дієвостів повсякденному житті стародавнього постулату – «не роби іншому того, чого собіне бажаєш».
Впроцесі етичного виховання широко застосовуються такі методи, як переконання іособистий приклад, рада, побажання і схвальний відгук, позитивна оцінка дій івчинків, суспільне визнання досягнень і достоїнств людини. Також доцільнепроведення етичних бесід і диспутів на прикладах художніх творів і практичнихситуацій. Одночасно спектр етичного виховання припускає як суспільний осуд, такі можливість дисциплінарних і відстрочених покарань.
Головнимизавданнями трудового виховання є: розвиток і підготовка, добросовісного,відповідального і творчого відношення до різних видів трудової діяльності,накопичення професійного досвіду як умови виконання найважливішого обов'язкулюдини.
Длявирішення вищезазначених завдань використовують різні прийоми і засоби:
•організацію сумісної праці вихователя і вихованця;
•пояснення значущості певного виду праці на користь сім'ї, колективуспівробітників і всього підприємства, Вітчизни;
•матеріальне і моральне заохочення продуктивної праці і прояву творчості;
•знайомство з трудовими традиціями сім'ї, колективу, країни;
•кружкові форми організації праці по інтересах (технічної творчості,моделювання, театральної діяльності, кулінарії);
•вправи по виробленню трудових навиків при виконанні конкретних операцій(навиків читання, рахунку, листа, користування комп'ютером; різних ремонтнихробіт; виготовлення виробів з дерева і металу);
•творчі конкурси і змагання, виставки творчих робіт і оцінка їх якості;
•тимчасові і постійні домашні доручення, чергування по класу в школі, виконанняпокладених обов'язків в трудових бригадах;
•систематична участь в суспільно-корисній праці, навчання технологіям і прийомаморганізації професійної діяльності;
•контроль за економією часу і електроенергії, ресурсами;
•облік і оцінка результатів праці (якості, термінів і точності виконаннязавдання, раціоналізації процесу і наявність творчого підходу);
•спеціальна професійна підготовка до трудової діяльності (інженера, вчителя,медика, оператора, бібліотекаря, сантехніка).
Метоюестетичного виховання є розвиток естетичного відношення до дійсності.
Естетичневідношення припускає здібність до емоційного сприйняття прекрасного. Воно можевиявлятися не тільки по відношенню до природи або витвору мистецтва. Наприклад,І. Кант вважав, що споглядаючи художній твір, створений рукою людського генія,ми залучаємося до «прекрасного». Проте лише океан або виверження вулкана миосягаємо як «піднесене», яке чоловік створити не в силах.
Завдякиздібності до сприйняття прекрасного, людина зобов'язана привносити естетичне вособисте життя і життя тих, що оточують, в побут, в професійну діяльність ісоціальний ландшафт. Одночасне естетичне виховання повинно уберігати нас відвідходу в «чистий естетизм».
Урозповіді «Сніжна королева» сучасного петербурзького прозаїка В. Шпаковагероїня прагне звести життя до існування в прекрасній сфері класичної музики.Прагнення до класики – само по собі похвально, але біда в тому, що по дорозі донеї відкидається «груба» повсякденність, в якій всі ми живемо. І повсякденністьмстить, зводячи героїню з розуму.
Впроцесі естетичного виховання використовують художні і літературні твори:музику, мистецтво, кіно, театр, народний фольклор. Цей процес припускає участьв художній, музичній, літературній творчості, організацію лекцій, бесід,зустрічей і концертних вечорів з художниками і музикантами, відвідини музеїв іхудожніх виставок, вивчення архітектури міста.
Виховнезначення має естетична організація праці привабливе оформлення класних кімнат,аудиторій і освітніх установ, художній смак, що виявляється в стилістиці одягуучнів, студентів і викладачів. Це відноситься і до соціального ландшафтуповсякденного життя. Як приклади можуть послужити чистота під'їздів, озелененнявулиць, оригінальний дизайн магазинів і офісів.
Основнимизавданнями фізичного виховання є: правильний фізичний розвиток, тренуваннярухових навиків і вестибулярного апарату, різні процедури гартування організму,а також виховання сили волі і характеру, направлене на підвищенняпрацездатності людини.
Організаціяфізичного виховання здійснюється за допомогою занять фізичними вправамибудинку, в школі, вузі, в спортивних секціях. Вона припускає наявність контролюза режимом учбових занять, праці і відпочинку (гімнастики і рухомих ігор,туристичних походів і спортивних змагань) і лікарсько-медичної профілактикизахворювань підростаючого покоління.
Длявиховання фізично здорової людини надзвичайно важливе дотримання елементівповсякденного режиму: тривалий сон, калорійне живлення, продумане поєднаннярізних видів діяльності.
Цивільневиховання припускає формування у людини відповідального відношення до сім'ї, доінших людей, до свого народу і Вітчизни. Громадянин повинен сумлінно виконуватине тільки конституційні закони, але і професійні обов'язки, вносити свій внесокдо процвітання країни. У теж час він може відчувати відповідальність за долювсієї планети, якою загрожують військові або екологічні катастрофи, і ставатигромадянином миру.
Економічневиховання – це система мерів, направлена на розвиток економічного мисленнясучасної людини в масштабах своєї сім'ї, виробництва, всієї країни. Данийпроцес припускає не тільки формування ділових якостей – ощадливості,заповзятливості, обачності, але і накопичення знань, що стосуються проблемвласності, систем господарювання, економічної рентабельності, податковогообкладення.
Екологічневиховання засноване на розумінні не скороминущої цінності природи і всьогоживого на Землі. Воно орієнтує людину на дбайливе відношення до природи, їїресурсів і корисних копалини, флорі і фауні. Кожна людина повинна взяти посильнуучасть в запобіганні екологічній катастрофі.
Правовевиховання припускає знання своїх прав і обов'язків і відповідальність за їхнедотримання. Воно орієнтоване на виховання шанобливого відношення до законів іКонституції, правам людини і на критичне відношення до тим, хто переступаєостанні.
Виховнийпроцес в цілому і в рамках окремого напряму можна спостерігати абоорганізовувати на декількох рівнях.
Перший,так званий соцієтарний рівень дає уявлення про виховання як постійну функціюсуспільства на будь-якій стадії його розвитку в контексті загальнозначущоїкультури, а саме такої сторони життя соціуму, яке пов'язане з трансляцієюкультури у всіх її формах і проявах молодому поколінню. На Україні виховні ціліцього рівня визначені в законі «Про освіту», в Конституції, в МіжнароднійКонвенції про права людини і інші державно-політичні документи, в яких вираженаосвітньо-виховна політика наший країни і всього міжнародного співтовариства.
Другий,інституційний рівень припускає реалізацію виховних цілей і завдань в умовахконкретних соціальних інститутів. Тобто організацій і установ, які спеціальностворюються для цього. Такими організаціями є дитячі будинки і школи-інтернати,дитячі сади, школи і вузи, удома творчості і центри розвитку.
Третій,соціально-психологічний рівень обумовлює виховання в умовах окремих соціальнихгруп, асоціацій, корпорацій, колективів. Наприклад, колектив підприємства надаєвиховна дія на своїх співробітників, асоціація бизнесменов – на своїх колег, асоціаціяжінок-матерів загиблих воїнів, виступаючи проти війни, – на державні органи,асоціація педагогів – на розвиток творчого потенціалу педагогів.
Четвертий,міжособовий рівень визначає специфіку виховання як практику взаємодії міжвихователем і вихованцями, з урахуванням індивідуально-психологічних і особовихособливостей останніх. Прикладами такої практики можуть послужити: батьківськевиховання, робота соціального психолога і педагога в роботі з дітьми,підлітками і дорослими, виховний вплив вчителя в процесі спілкування з учнями вумовах освітньої системи.
П'ятий,інтраперсональний рівень по суті є процесом самовиховання, який здійснюється яквиховна дія людини на самого себе в різних життєвих обставинах. Наприклад, вситуаціях вибору і конфлікту, в процесі виконання учбових завдань, в періодскладання іспитів або спортивного змагання.
1.2Способи виховної дії на людину
Длявирішення виховних завдань можна вибирати різні поєднання методів, прийомів ізасобів. Цей вибір перш за все залежить від специфіки поставлених цілей ізавдань.
Щорозуміють під методами, прийомами і засобами виховання?
Якоснова для визначення методів орієнтуються на позиції вихователя у виборіспособів виховної взаємодії. Можна виділити ряд взаємодій, що встановлюютьсяміж вихователем і вихованцем: способи впливу на характер відносин вихованця досамого собі, до своєї сім'ї; включення його в систему спілкування зоднолітками, із співробітниками по роботі; способи коректування світогляду,зміна ціннісних установок і стилю поведінки. Тобто однозначного визначення методіввиховання не існує.
Разомз тим, виявлена їх загальна спрямованість на зміну відношення вихованця досуспільства або самому собі, предмету або способу діяльності, до іншої людиниабо цілої групи людей. Звідси витікає, що метод виховання є одним з інструментівне тільки дії на людину, але і взаємодії.
Методивиховання проявляють свій зміст через:
•безпосередній вплив вихователя на вихованця (за допомогою переконання, моралі,вимоги, наказу, загрози, покарання, заохочення, особистого прикладу, авторитету,прохання, ради);
•створення спеціальних умов, ситуацій і обставин, які вимушують вихованцязмінити власне відношення, виразити свою позицію, здійснити вчинок, проявитихарактер;
•громадська думка референтної групи, наприклад, колективу (шкільного, студентського,професійного), особово значущого для вихованця, а також завдяки авторитетнійдля нього людині – отцеві, ученому, художникові, державному діячеві, діячевімистецтва, і засоби масової інформації (телебачення, друкарські видання,радіо);
•спільну діяльність вихователя з вихованцем, спілкування, гру;
•процеси навчання і самоосвіти і передачі інформації, соціального досвіду вкрузі сім'ї, в процесі дружнього і професійного спілкування;
•занурення в світ народних традицій, фольклорної творчості, читання художньоїлітератури.
Виховательвибирає і використовує систему методів відповідно поставленим цілям. Оскількивони є «інструментами дотику до особи» (А.С. Макаренко), остільки при їхвиборі необхідно враховувати всі тонкощі і особливості особи вихованця. Неіснує хорошого або поганого методу. Ефективність вирішення виховних завданьзалежить від багатьох чинників і умов, а також від послідовності і логікизастосування сукупності методів.
Роблятьсяспроби систематизувати методи виховання. Так, наприклад, виділяють три групиметодів (Р.І. Щукина):
1)орієнтовані на формування позитивного досвіду поведінки вихованців вспілкуванні і діяльності;
2)направлена на досягнення єдність свідомості і поведінки вихованців;
2)використовуючі заохочення і покарання.
П.І.Підкасистий пропонує інше угрупування методів виховання:
1) щоформують світогляд вихованців і що здійснюють обмін інформацією;
2)організуючі діяльність вихованців і стимулюючі її мотиви;
3) щонадають допомогу вихованцям і що здійснюють оцінку їх вчинків.
Вищезазначенікласифікації методів виховання, подібно до будь-яких інших, вельми умовні.Виховне завдання повинне вирішуватися за допомогою комплексу методів, прийоміві засобів.
Приведемоприклади методів виховання, уточнюючи їх відмітні особливості.
Педагогічнавимога як метод виховання може:
•виражати норми поведінки людини, які необхідні для збагачення соціальногодосвіду;
•виступати як конкретне завдання;
•мати стимулюючу або таку, що «сковує» функцію у вигляді вказівок на початку ікінці роботи, про перехід до нових дій, про надання допомоги, про припиненнядій;
•допомогти вихованцеві з'ясувати сенс, корисність або необхідність дії, вчинку.
Яквидно, можливості методу різноманітні і насправді не обмежуються перерахованимнабором. Форми пред'явлення вимоги до людини підрозділяються на прямих (увигляді наказу, вказівки в діловому, рішучому тоні, що мають інструктивнийхарактер) і непрямих (здійснювані за допомогою ради, прохання, натяку з метоювикликати у вихованця відповідне переживання, інтерес, мотив дії або вчинку).
Привчанняяк метод виховання припускає культивування у вихованця здібності доорганізованих дій і розумної поведінки як умови становлення основ моральності істійких форм поведінки.
Привчанняприпускає демонстрацію вихователем зразка або процесу правильного виконаннядій. Вихованець повинен навчитися ідеально копіювати і систематичнопідтримувати знайдене уміння або навик.
Привчаннядосягається через систему вправ. Можливості методу полягають в наступному: віндопомагає засвоювати важливі уміння і дії як стійкі основи поведінки людини.Даний метод сприяє самоорганізації вихованця і проникає на всі боки життяучення, працю, відпочинок, гру, спорт.
Прикладяк метод виховання поміщений в переконливому зразку для наслідування. Якправило – це самостійна особа, способу життя, манері поведінки і вчинкам якоїпрагнуть слідувати інші. Приклад пов'язаний з наочним уявленням іконкретизацією ідеалу людини. Він є перспективою прагнень вихованця бути схожим(позитивний варіант) на ідеальний образ або долати в собі ті негативніособливості, які в чомусь споріднені негативному образу (негативний варіант). Впроцесі виховання дитини сила як позитивного, так і негативного прикладіводнаково дієва.
Прикладивикористовують як засоби формування певного способу поведінки вихованця, длятого, щоб орієнтувати його на позитивний ідеал і розвинути емоційне неприйняттядо асоціальних дій і вчинків.
Заохоченняяк метод виховання направлений на емоційне затвердження успішно вироблюванихдій і етичних вчинків людини і стимулювання до нових.
Покаранняяк метод виховання орієнтований на заборону негативних дій людини і вплив, що«сковує» (гальмуюче), в подібних ситуаціях.
Видизаохочень можуть бути найрізноманітнішими: схвалення, похвала, подяка,нагорода, відповідальне доручення, поцілунок близького, моральна підтримка уважкій ситуації, прояв довіри і захоплення, турботи і уваги, прощення запровину.
Видипокарань: зауваження, догана, суспільний осуд, усунення від важливої справи,моральне виключення з суспільного повсякденного життя, сердитий поглядвихователя, засудження, обурення, докір або натяк, іронічний жарт.
Методичніприйоми – це конкретний прояв певного методу виховання на практиці. Вонивизначають своєрідність використовуваних методів і підкреслюють індивідуальнийстиль його роботи. У конкретних ситуаціях взаємозв'язок між методами іприйомами носить діалектичний і неоднозначний характер. Вони можуть замінюватиодин одного, і не завжди видно їх супідрядні відносини. Наприклад, в процесізастосування методу переконання вихователь може використовувати приклади,проводити бесіди, створювати спеціальні ситуації дії на свідомість, відчуття,волю вихованця. В даному випадку приклад, бесіда виступають як ухваленнярішення виховної задачі. В той же час, застосовуючи метод привчання, виховательможе використовувати переконання як одного з прийомів. Переконання допоможездійснити завдання включення вихованця в систему доцільних дій з формуванняконкретного досвіду; наприклад, строгого виконання режиму роботи і відпочинку.
Засобивиховання є «інструментарієм» матеріальної і духовної культури, якийвикористовується для вирішення виховних завдань. До них відносяться:
•знакові символи;
•матеріальні засоби;
•способи комунікації;
• миржиттєдіяльності вихованця;
• колективі соціальна група як організуючі умови виховання;
•технічні засоби;
•культурні цінності (іграшки, книги, витвори мистецтва).
Якправило, людина відчуває на собі ситуативні акти виховного впливу, які носятькороткочасний характер. Варіанти цілеспрямованої виховної взаємодії вихователяі вихованця можуть мати різну форму, тривалість і здійснюватися в різних умовах(у сім'ї, освітньо-виховній установі).
Формивиховання – це варіанти організації конкретного виховного акту. Наприклад:роз'яснювальна бесіда батьків про правила поведінки в суспільних місцях (ушколі, музеї, театрі, стадіоні, в магазині), диспут на тему «Що важливіше длялюдини – «Я» або «Ми»?», сумісна акція дорослих і дітей по впорядкуванню свогобудинку, озелененню двору.
Процедурувикористання комплексу методів і прийомів по досягненню виховної мети прийнятоназивати методикою.
Системуметодів, прийомів і засобів, вживану відповідно до конкретної логіки досягненняцілей і принципів дії вихователя, визначають як технологію.
Наприклад,говорять про методику виховання культури мови або акуратності у дитини, але протехнологію мовного тренінгу або ділового спілкування. Розробка і застосуванняяк методики, так і технології спираються на наукові знання про людину і процесйого виховання. Тому їх відносять до сфери професійної діяльності фахівців вобласті виховання людини.
Поєднаннярозвиваючих методів і засобів виховання слід використовувати в періодстановлення особі вихованця і стимулювати в нім здатність активно реагувати навиховну дію. Тобто дійсно бути суб'єктом конкретної ситуації. Виховні методи ізасоби застосовують не тільки для вирішення виховних завдань підростаючогопокоління. Вони також використовуються з метою надання допомоги дорослим людям,в процесах соціалізації, адаптації до нових життєвих умов, корекції стилюповедінки або характеру взаємин з людьми.
2.Порівняльний аналіз західного та східного типів виховання людини
2.1Характеристики західного і східного типів виховання
Першийісторичний тип виховання, що відноситься до первісної людини, володів порядособливостей. Його відмінною рисою була висока ефективність і значнавідповідність цілей, засобів і результатів виховання.
Можнасказати, що виховувало саме життя; природне середовище вимагало від людинитільки такої поведінки і дії, які дозволили б йому вижити. У даний періодвиявлявся традиційний характер орієнтації дітей на відтворення діяльностідорослих, досвід яких був порівняно невеликий. Виховання в первісномусуспільстві здійснювалося разом з боротьбою за виживання і вимагало постійногозасвоєння життєво необхідного ряду навиків, умінь і обрядів. Будь-які видисамообмежень, з якими стикалася дитина, були колективними і носили обов'язковийхарактер. У даному типі виховання ми зустрічаємося з унікальним досвідом прагненнялюдини від невміння до уміння, від незнання до знання, а також до виникненняпотреб пізнання навколишнього світу.
Уміру становлення цивілізації перший тип виховання, заснований на природномурозподілі праці і відповідної соціокультурної суті первісної епохи,поступається місцем другому типу виховання. Цей тип був детермінованийсуспільним розподілом праці і супроводжувався майновою і соціальною нерівністю.Різні соціальні групи і окремі люди мали можливості, відповідні їх суспільномуположенню. В результаті у них з'явилися різні педагогічні завдання. Тобтовідбулася диференціація цілей виховання і способів реалізації останніх. Томудругий тип представляє історичне різноманіття виховання людини, обумовленесоціокультурними особливостями цивілізації, епохи, країни, нації.
Стародавніцивілізації залишили людству безцінну спадщину, що відноситься доорганізованого виховання людини (А.Н. Джурінський, Р.Б. Корнетів). Але длякожної великої або локальної цивілізації характерні свої особливості виховання.Які ж педагогічні традиції великих стародавніх цивілізацій?
Далекосхіднацивілізація склалася на території Китаю в другій половині 1-го тисячоліття до.н.е. і також утвердилась в Кореї і Японії. Не дивлячись на деяку динаміку,зміст виховання в рамках даної цивілізації залишався практично незмінним аж допочатку XX століття. В процесі історії далекосхідна педагогічна традиціясклалася як результат синкретичної єдності конфуціанства, даосизму і буддизму.
Китайськомуфілософові Конфуцію належить одна з перших в історії людства ідей, що полягаютьу усесторонньому розвитку особи. Він віддавав перевагу перед утвореною розвиткув людині етичного початку. Мудреці і філософи далекосхідної цивілізаціївиховували в молодих людях шанобливість до старших, проповідували прагнення догідного життя, відповідного з суспільними нормами, орієнтували на нескінченнесамоудосконалення. Останнє припускало не тільки пізнання вищої чесноти, але іпроходження їй в кожен момент життя. Своє життя потрібно було зробитидобродійним, не тікаючи від страждань в нірвану, не покладаючи всі надії насвіт інший. Оскільки престиж освіченої людини був дуже високий, остількисклався культ освіти. У свою чергу виховання носило переважно сімейно-становийхарактер.
ЦентромПівденноазіатської цивілізації була Індія. Даній цивілізації були властивігромадський устрій життя і кастова організація суспільства, освячена ритуальнимсимволізмом. Педагогічна традиція спиралася на принцип єдності трьохзобов'язань людини: перед богом, мудрецями і предками. Через суворе виховання ісамовиховання людина повинна була подолати власну природу і вивільнитивнутрішній світ. Тобто досягти нірвани.
Світоглядноюосновою педагогічної традиції Південноазіатської цивілізації був індуїзм, апізніше буддизм. Дана основа і визначала спосіб життя людини, системусоціальних і етичних норм, обрядів і свят. Ні виховання, ні навчання невважалися всесильними. Природжені якості і спадковість в рамках даної традиціїповністю обумовлювали можливості виховання і освіти в процесі розвитку людини.
Близькосхіднацивілізація формувалася під могутнім впливом ісламу, іудаїзму і християнства.Її культурна і, відповідно, педагогічна традиція була пройнята глибокоюрелігійністю, що поєднувалася з елементами раціоналізму. Людина вмусульманській культурі вважалася рабом всемогутнього аллаха. Під вихованнямрозуміли процес культивування чеснот, найважливішою з яких вважалася єдністьслова і справи. Тому сенс виховання зводився до вироблення у вихованців навиківслухняності, покори волі аллаха і виконання релігійних обов'язків. А такожпотрібно було строго виконувати наказані норми поведінки, які носили сакральнийхарактер і вводили людину в традиційний устрій життя – конфесійну, кастову,родову спільність.
Дофундаментальних основ ісламського виховання і навчання відносили не тількирелігію, знання і науку, мудрість, справедливість, практику і мораль, але іобдарованість людини.
Базисніпедагогічні традиції великих цивілізацій Сходу визначили східний тип виховання.Даному типу властиві жорсткі вимоги щодо виконання традиційних норм і канонів.Людина тут розуміється як духовна єдність емоцій, волі і розуму. Одночасно цятрадиція прагне звернутися прямо до серця як осереддя божественного ілюдського. Тому знання носить вторинний характер як спосіб досягнення«локальних» завдань. В результаті, для людини Сходу обмеження індивідуальноїсвободи, незалежності мислення, самостійності в різних сферах суспільного життябуло типове.
Західнацивілізація зародилася в античну епоху. Становлення західної педагогічної традиціїпочалося в Стародавній Греції. Саме тоді склалися спартанська і афінська моделінавчання і виховання, що стали першоджерелом розвитку західної педагогічноїтеорії і практики. Якщо Спарта продемонструвала миру зразок суспільного івійськово-фізичного виховання, то Афіни – систему усестороннього і гармонійногорозвитку людини. Саме тут був висунутий ідеал виховання вільної творчої особи,включеної в полісний (суспільний) устрій життя, пропорційно античному розуміннюкосмосу. Пафос практики виховання і навчання в Стародавній Греції пронизувавпринцип агоністики. Діти, підлітки, хлопці постійно змагалися в гімнастиці,танцях, музиці, словесних спорах, самостверджується і відточуючи свої кращіякості. У трактаті «Держава» Платон одним з перших висунув ідею вихованнялюдини впродовж всього життєвого шляху.
Вжена даному етапі розвитку західної цивілізації як генотипу сучасної європейськоїкультури виявилася тенденція поєднання цілеспрямованих і ціннісно-раціональнихпідходів до вирішення виховно-освітніх проблем.
Базовапедагогічна традиція західної цивілізації пройшла довгий і суперечливий шлях.
Слідвиділити основні риси педагогічної традиції, що визначила західний типвиховання.
Доних відносяться:
•ціннісно-раціональний характер навчання і виховання;
• переважнаорієнтація на розвиток волі і розуму;
•твердження в людині індивідуального і творчого почав, такого, що поєднувалося згармонізацією відносин з соціумом.
Длярозуміння історичного розвитку педагогічних традицій західної цивілізації і формуваннявідповідного процесу на Україні особливе значення має римський період.
Вихованняв Римі носило цивільний і політичний характер, а освіта була по перевазіриторичним.
Вихованняу Візантії орієнтувалося на пізнання душі або самопізнання і, відповідно, насамоудосконалення. Саме у цей період зароджується педагогічна традиціясвітської і книжкової освіти, прагнуча до незалежності від диктату церкви іпошуку гуманістичних ідеалів у вихованні людини.
Відповіднітрадиції складалися на Україні переважно під впливом західної культури іцивілізації, особливо візантійської.
В.О. Ключевськийхарактеризував її таким чином:
• устародавній період – сімейно-громадське виховання і міфологічну освіту;
•потім християнське виховання людини на «миру» і залучення людини до православ'яз найранішого віку;
•схоластична освіта.
Впродовжтривалого історичного періоду виховання на Україні підрозділялося на народне(селянське), домостроєвське (виховання в сім'ях купців і міщан) і дворянське. Усвою чергу народна освіта була початковою і ремісничою, а дворянське вищим.
З1917 року на Україні реалізуються ідеї комуністичного виховання. Останнєприпускає програму загальної письменності і триступінчату систему безперервноїосвіти, що характеризується одноманітністю освітніх установ у всіх регіонах України(дитячий сад, школа, училище, технікум, інститут, університет).
Зпочатку 1990-х років Україна перейшла до нового етапу вирішення виховних іосвітніх завдань.
Висновки
Одніі ті ж виховні завдання можуть бути вирішені різними способами.
Ефективністьрішення виховної задачі залежить від багатьох чинників, але в першу чергу від:
•логіки сукупного застосування методів, прийомів і виховних засобів;
•індивідуально-особових особливостей вихованця і вихователя;
•умов і обставин, в яких здійснювався виховний акт.
Насправдіметоди і засоби виховання застосовуються у взаємозв'язку. Таке поєднанняможливе в контексті як комплексу, так і окремої виховної ситуації. Наприклад, врамках виховної роботи батьків, членів трудового (учнівського, студентського)колективу і в ході виховної діяльності професіоналів в спеціальних установах.
Доосновних понять, використовуваних для розуміння способів виховної дії на людинуі прийомів взаємодії вихователя і вихованця, відносять методи, прийоми і засобивиховання, форми виховання, методику і технологію виховання.
Уісторії розвитку педагогічної практики виділяють два головні типи виховання:первісної і соціально-орієнтованої людини.
Впроцесі цивілізаційного розвитку людства оформилися східний і західний типи виховання.
Уісторії розвитку педагогічних традицій кожного народу є характерні особливості,які визначають неповторність відповідних тенденцій в кожній країні. Також напроцеси виховання і освіти роблять вплив чинники повсякденного життя, культуриі цивілізації, історичної ситуації в країні. Україна, збагатившиськультурно-освітніми традиціями Заходу і Сходу, створила свої традиції вихованняі освіти людини.
Списоклітератури
1. АндриановМ. Философия для детей в сказках и рассказах: пособие по воспитанию детей всемье и шк. / М. Андрианов. – Минск: Современное слово, 2003. – 280 с.
2. Баранов С.П. Педагогика.– М., 1987. – 368 с.
3. Ващенко Г. Виховний ідеал: підруч. для педагогів, виховників,молоді і батьків. Т. 1 / Г. Ващенко; авт. передм. О. Гентош. – Львів:Камула, 2006. – 276 с.
4. Веремій Л. Маленькі таємниці виховання дитини в українській родині/ Л. Веремій; передм. О. Кондратюк. – К.: Поліграф Консалтинг, 2004. – 90 с.
5. Дерман-Спаркс Л. Антидискримінаційні методи виховання дітейдошкільного віку / Переклад з англійської О. Тереха – К., 2002. – 262 с.
6. Джуринский А.Н.«История педагогики. Древнего и средневекового мира». – М. «Совершенство» 1999 г. //с. 138,142 – 148.
7. ДмитриеваО. Великобритания // сайт Alisa Studio 18. Макарова Е.В., Макаров В.АСреднее образование в Великобритании // Родительское собрание. – №4. –2002.
8. Дроб‘язко П. Українська національна школа: витоки і сучасність. – К., 1997. – 181 с.
9. Историяпедагогики – М. «Владос» 2000 г. // стр. 100–120.
10. Катаєва Е.А. Воспитаниегражданственности у детей старшего дошкольного возраста. – Шадринск, 2001. – 92 с.
11. Концепціянаціонального виховання // Освіта. – 1996. – 7 серпня.
12. Корнетов Г.Б.«История педагогики» – М. «Урао» 2003 // стр. 49–51.
13. Крутецкий В.А. Психология.– М., 1986. – 264 с.
14. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д.Сергійчук З.О. Основи національного виховання. – К., 1993. – 152 с.