--PAGE_BREAK--
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу і завдання дисертаційної роботи, розкрито теоретико-методологічні основи, методи й етапи педагогічного дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, подано відомості про апробацію та впровадження результатів наукової роботи.
У першому розділі – „Теоретичні засади дослідження” – на основі розгляду психолого-педагогічної літератури проаналізовано шкільне суспільствознавство як педагогічну проблему, зміст сучасних суспільствознавчих курсів, досліджено теорію і практику підготовки майбутніх учителів суспільствознавства в системі вищої педагогічної освіти.
Проведені теоретичні дослідження свідчать, що цілеспрямоване формування особистості та її світогляду відбувається в умовах соціальних інститутів, вагоме місце з-поміж яких посідають загальноосвітні навчальні заклади. Одним із провідних засобів формування особистості школярів є шкільне суспільствознавство.
Аналіз джерел з проблеми дозволяє стверджувати, що як навчальна дисципліна шкільне суспільствознавство мало тривалу й неоднозначну історію. Перші спроби його викладання було здійснено в 20-30-і роки минулого століття, що характеризувались активними пошуками в напрямі оновлення системи національної освіти. Однак звужене розуміння сутності цього предмета у подальшому призвело до його вилучення з навчальних програм.
Знову до навчальних планів загальноосвітніх шкіл суспільствознавство було введене лише у 1962/63 навчальному році. Зважаючи на тогочасні реалії, його мета вбачалася у забезпеченні засвоєння учнями основ політичних знань, навчанні їх розуміти політику КПРС і сприянні залученню школярів до впровадження її у життя. Досягнення цієї мети відбувалося завдяки застосуванню у загальноосвітніх закладах вузівських форм навчання – лекцій та семінарів, проведенню соціологічних опитувань, організації теоретичних конференцій. В основу змісту покладалося ознайомлення учнів з умовами діяльності виробничих колективів, колгоспів, радгоспів, його опрацювання також відбувалося в гуртках та на факультативах з етики, естетики, логіки тощо.
Наступний етап розвитку шкільного суспільствознавства припадає на 80-і роки, коли були спроби, які, однак, не дали належного ефекту, реформувати систему освіти. Пануючі цінності та ідеали зазнають руйнації, все виразніше починають розходитися з реально існуючими в суспільстві. Школа поступово усувається від ідеологічної пропаганди, а суспільствознавство вилучається з навчальних програм.
На початку 90-х років на заміну курсу “Суспільствознавство” у випускних класах середніх загальноосвітніх навчальних закладів вводиться курс “Людина і суспільство”. Проте його програма була досить складною для використання, що зумовлювалося не лише запропонованим змістом, а й непідготовленістю вчителів до роботи з ним.
Проведені дослідження свідчать, що нинішнє шкільне суспільствознавство є комплексом навчальних дисциплін, що мають на меті закласти в свідомості учнів основи філософських, культурологічних, правових, економічних, політологічних, громадянознавчих знань. Пріоритетні напрями шкільного суспільствознавства, а отже, і структура його змісту віддзеркалюються насамперед в інтеграції таких елементів знань, як основи філософії, культури, економіки, права і Конституції України, політології і громадянознавства. Його головна функція вбачається у забезпеченні належної соціалізації молодого покоління, формуванні у нього системи загальнолюдських, національних та особистісних цінностей і ціннісних орієнтацій, можливостей для свідомого вибору молодою людиною моделей поведінки, що відповідають потребам і викликам молодої української держави, демократії, інформаційного суспільства.
Належне викладання шкільного суспільствознавства потребує підготовки фахівців, яким притаманний високий рівень компетентності в галузі людинознавства і спілкування, що забезпечує адекватне відображення реальності, які мають власну думку щодо явищ дійсності та вміють її висловлювати, мають знання й уміння, необхідні для виховання духовності та громадянських якостей в учнів.
Аналіз літератури з проблеми дисертації свідчить, що в педагогіці вищої школи нагромаджено значну кількість досліджень, які аналізують проблеми формування професійних умінь та особистісних якостей майбутніх учителів, визначають їхню готовність до педагогічної діяльності студентів, формулюють науково-теоретичні основи професійного становлення, підвищення рівня професійної кваліфікації шляхом удосконалення навчально-виховного процесу. Більшість авторів вбачають результат професійної підготовки вчителя у належному рівні його психолого-педагогічної, спеціальної і загальноосвітньої підготовки та формуванні індивідуальних рис особистості вчителя.
Для вчителя суспільствознавства спеціальна підготовка має вміщувати перелік необхідних спеціальних дисциплін, елементи інформації яких інтегруються у відповідні шкільні курси. Найбільш важливими особистісними характеристиками його є суспільна спрямованість, науковий світогляд та соціальні потреби, загальнолюдські моральні риси та якості, громадянські ціннісні орієнтації, усвідомлення громадського обов’язку, суспільна активність і обізнаність з подіями світового і місцевого життя. Важливою є також пізнавальна спрямованість студента на вивчення подій і явищ суспільного життя, прагнення до пошуку шляхів розв’язання важливих проблем держави, суспільства й особистості.
Нарешті більшість вчених говорить про необхідність для майбутнього вчителя, зокрема вчителя суспільствознавства, розвинути у себе такі психологічні характеристики: творчо-практичний склад мислення, самокритичність, здатність до інверсії (сприймання особистості в розвитку), емпатію (вміння поставити себе на місце учня, зрозуміти його позицію); знання, вміння та навички, що допомагають співпрацювати з учнівським колективом: конструктивні, організаторські, комунікативні, прикладні. Ці вимоги обов’язково мають бути реалізовані у підготовці вчителя даної групи предметів, оскільки викладання суспільствознавчих дисциплін передбачає не тільки постійне застосування таких характеристик у процесі навчання, а й розвиток подібних рис особистості в учнів.
У другому розділі – „Теорія і практика підготовки майбутніх учителів суспільствознавства в системі вищої педагогічної освіти” визначено зміст, форми, методи та засоби формування готовності студентів до викладання суспільствознавства, обґрунтовано модель підготовки студентів до викладання суспільствознавства у загальноосвітніх навчальних закладах, з’ясовано стан підготовки студентів до викладання суспільствознавчих дисциплін.
Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що в сучасних умовах виникають нові вимоги до підготовки майбутнього вчителя, суспільствознавства, формування у нього ціннісного самовизначення та вільного вибору здатності реалізації демократичних і гуманістичних принципів у майбутній педагогічній діяльності, підвищення рівня його загально-педагогічної і професійної культури. Суть такої підготовки полягає в осмисленні та вивченні актуального педагогічного досвіду, аналізі здобутків і труднощів, проектуванні шляхів їх подолання, прогнозуванні результатів і наслідків у педагогічному процесі, виборі оптимальних педагогічних технологій.
Перед системою вищої педагогічної освіти постає завдання підготовки вчителя – фахівця суспільствознавчого профілю, спроможного на подальше поглиблення фундаментальної освіти, наближення навчального процесу до дослідницької та практичної діяльності. Його підготовка має передбачати оптимальне поєднання теоретичних знань і творчих здібностей майбутніх учителів, що дозволило б їм після закінчення ВНЗ ефективно викладати, самостійно підвищувати рівень своєї освіченості й професійної підготовки в галузі суспільствознавства, орієнтуватися в потоці суспільно-політичної, психолого-педагогічної, методичної інформації, обсяг якої постійно збільшується.
Аналіз відповідної психолого-педагогічної літератури, врахування досвіду моделювання соціальних процесів, професіографічного підходу до аналізу та проектування особистості вчителя, результатів констатувальних досліджень дозволили розробити модель підготовки майбутнього вчителя суспільствознавчих дисциплін, що є комплексом взаємопов’язаних компонентів, які сприяють реалізації завдань ефективної професійної підготовки педагога. При цьому було враховано вимоги, згідно з якими така модель повинна:
- відповідати сучасним тенденціям професійної освіти та рівню розвитку педагогічних наук;
- відображати основні моменти науково-методичної підготовки вчителя суспільствознавчих дисциплін;
- використовувати традиційні та модернізовані форми, методи та засоби навчання;
- забезпечувати реалізацію особистісно орієнтованого підходу до процесу підготовки.
Розроблена модель підготовки майбутнього вчителя шкільного суспільствознавства містить: цільовий компонент, який передбачає усвідомлення студентами мети і завдань професійно-педагогічної діяльності вчителя суспільствознавства, послідовне формування цілей і завдань навчання і розвитку на кожному етапі підготовки і навчання студентів; змістовий компонент, який має на меті формування когнітивної, оцінної та операційно-процесуальної складових діяльності майбутнього вчителя суспільствознавства, опанування студентами змістом суспільствознавчих дисциплін, знаннями стратегії і тактики їх викладання у загальноосвітніх навчальних закладах, усвідомлення сутності педагогічної взаємодії з учнями та способів її організації;мотиваційний компонент, що є сукупністю певних мотивів досягнення успіхів у навчанні як передумови належної підготовки до професійно-педагогічної діяльності. В основі мотивації – глибокі й міцні професійні знання, вміння та навички.
Взаємозв’язки та взаємозалежності між елементами описаної моделі подано на рисунку 1.
Рис. 1. Авторська модель підготовки студентів до викладання суспільствознавчих дисциплін
З метою перевірки відповідності підготовки майбутніх учителів суспільствознавства розробленій моделі було проведено констатувальні дослідження. Діагностика студентів здійснювалася з урахуванням компонентів моделі підготовки майбутніх учителів шкільного суспільствознавства та критеріїв готовності студентів до такого виду педагогічної діяльності. Зокрема, для змістового компонента підготовки вчителя суспільствознавства було визначено пізнавальний та практично-діяльнісний критерій, для мотиваційного компонента – потребнісно-мотиваційний критерій, для цільового компонента – критерій здатності до цілепокладання. Для проведення досліджень було відібрано спеціальні діагностичні методики, зокрема розроблено завдання теоретичного і практичного характеру. Наприклад, рівень сформованості змістового компонента визначався за допомогою завдань, зміст яких передбачав виявлення теоретичної поінформованості студентів щодо професійно-педагогічної діяльності вчителя суспільствознавчих дисциплін. При цьому враховувалися правильність, глибина, логічність висловлювань, за допомогою додаткових запитань визначався ступінь усвідомлення студентами сутності теоретичного матеріалу й уміння співвідносити його з конкретною педагогічною діяльністю як майбутнього вчителя.
Разом із завданнями використовувалися анкетування, тестування, а для діагностики мотиваційного компонента – спеціальна методика „Мотивація професійної діяльності”, що базується на концепції внутрішньої й зовнішньої мотивації особистості. Крім того, для визначення професійної підготовленості студентів у плані сформованості умінь, визначених нами для вчителя шкільного суспільствознавства, застосовувався метод самооцінки. На основі результатів встановлювалися рівні готовності майбутніх учителів суспільствознавства до професійної діяльності.
Як засвідчили результати дослідження, найбільша кількість студентів, охоплених констатувальним етапом експерименту, перебувала за сукупністю показників розроблених нами критеріїв на середньому рівні сформованості такої готовності (32,8%). Досить чисельною була група майбутніх учителів суспільствознавства, які за результатами діагностики перебували на низькому рівні – 30,2%. Достатній рівень було виявлено у 25,2% студентів. До високого рівня належало лише 11,8% студентів.
Узагальнюючи результати констатувального етапу експерименту, зробимо висновок, що зміст, форми і методи підготовки майбутніх учителів шкільного суспільствознавства, які використовуються нині в педагогічному університеті, не зовсім відповідають вимогам, що висуваються до фахівців цієї спеціальності. Немає цілісної системи підготовки майбутніх учителів шкільного суспільствознавства, зокрема, сучасних теоретичних засад та практичних технологій формування відповідних фахівців, що негативно позначається на підготовленості студентів до самостійної професійної діяльності. Такий стан зумовив необхідність пошуку засобів, спроможних подолати виявлені недоліки, піднести означену підготовку на рівень, що задовольняє потреби загальноосвітніх навчальних закладів та суспільства в цілому стосовно навчання та виховання учнів.
У третьому розділі – „ Експериментальна перевірка моделі підготовки студентів до викладання суспільствознавства у середніх загальноосвітніх навчальних закладах ” представлено авторську систему підготовки майбутніх учителів до професійної діяльності, проаналізовано організацію, хід та результати проведеного дослідження.
Під час експериментального навчання студентами опрацьовувався новий зміст суспільно-політичних дисциплін, у структурі якого зінтегровані знання цілісного циклу суспільних наук: соціології, політології, правознавства, етики, економічної теорії, соціальної психології, культурології, соціальної екології, філософії. Важливу увагу в засвоєнні змісту дисципліни було приділено усвідомленню й осмисленню студентами суспільствознавчих понять як форми наукового пізнання, яка відображає суттєве в об’єктах, що вивчаються.
Основні компоненти запропонованої моделі підготовки студентів до викладання суспільствознавства було реалізовано в авторській навчальній програмі курсу “Теорія та методика навчання суспільно-політичних дисциплін”, мета якого полягала у підготовці студентів до викладання відповідних курсів у школі. Її впровадження у навчально-виховний процес відбувалося за модульною системою і передбачало три модулі: І. Теорія навчання суспільно-політичних дисциплін; ІІ. Місце суспільно-політичних дисциплін у шкільній галузі “Суспільствознавство”; ІІІ. Технології навчання суспільно-політичних дисциплін. Програма також містила тематику практичних (семінарських) занять, лабораторних і самостійних робіт, критерії оцінки її ефективності.
продолжение
--PAGE_BREAK--