ПЛАН ЗАНЯТТЯ № 9Група: 13,14,19 Спеціальність ВБДК, ЗВ Тема заняття:
М.П.Старицький. Загальний огляд творчого шляху. «Не судилось» Мета заняття: Навчальна - Розкрити провідні теми та ідеї творчості, ознайомити з драматургією М.Старицького (оглядово), розкрити глибину почуття й саможертовність героїв Знати зміст драми; визначати проблематику; характеризувати образи з точки зору сучасного читача. Виховна - Виховувати почуття відповідальності перед суспільством та оточуючими Розвиваюча - Розкриття внутрішніх переживань героїв у зв’язку з життєвими проблемами; проблеми взаємин поколінь та вибору життєвих ідеалів представниками різних соціальних груп. Вид заняття: Практичне заняття Форма проведення заняття: Діалог Міжпредметні зв’язки: Забезпечуючі Історія України Забезпечувані Українська драматургія Методичне забезпечення: опорні конспекти, тексти драматичних творів Література:
1. Єфремов С. Історія українського письменства. — К., 1995.
2. Історія української літератури: В 8 т. — К., 1969. — Т. 4, кн. 1—2.
3. Історія української літератури: В 2 т. — К., 1987. — Т. 1.
4. Історія української літератури XIX століття: В 3 кн. — К., 1997. — Кн. 3. 70—90-тіроки XIX ст.
5. Дем'янівська Л. С. «Вогонь не згасне, не замре...» // Старицький М. Твори: В 2 т. —К, 1985. — Т.
6. Демьянивская Л. С. Михайло Старицкий и его роман «Богдан Хмельницкий» //Старицкий М. Богдан Хмельницкий: Трилогия. — К., 1991. — Кн. 3.
7. Зеров М. К. Літературна позиція М. Старицького // Життя і революція. — 1929. — № 6.
8. Зубков С. Д. Михайло Старицький: Поетичні твори. Драматичні твори. — К., 1987.
9. Комишанченко М. П. Михайло Старицький: Літературний портрет. — К., 1968.
10. Корифей української сцени. — К, 1901.
11. Левчик Н. В. Поезія М. П. Старицького (жанрові та образно-стильові особливості). — К, 1990.
12. М. В. Лисенко у спогадах сучасників. — К, 1968.
13. Пчілка Олена. М. П. Старицький // Киевская старина. — 1904. — Кн. 5.
14. Сокирко Л. Г. М. П. Старицький. — К., 1960.
15. Старицький М. Твори: В 8 т. — К, 1963—1965.
16. Старицький М. Твори: В 6 т. — К., 1988—1990.
17. Сумцов Н. Ф. Старицкий как драматург. — СПб., 1909.
18. Тези доповідей і повідомлень наукової конференції «М. Старицький: Творче обличчя і місце в національній культурі». — К., 1990. Франко І. Михайло Щетрович]
19. Старицький // Зібр. творів: У 50 т. -— К., 1982. — Т. 33
20. Хорунжий Ю. Борвій. Роман про М. Старицького. — К., 1987. Технічні засоби навчання комп’ютер
ХІД ЗАНЯТТЯ
1.Організаційний момент
2.Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями заняття
Багатогранна творчість Старицького має неминуще значення.Письменник сприяв подальшому розвитку української літературної мови і красногописьменства в цілому. Твори його відзначаються широким діапазономмовностильових пластів — від розмовно-побутового до романтично-піднесеного, відніжно-інтимного до іронічно-саркастичного, засобами якого автор гнівно тавруєсуспільні й людські вади. Письменник «викував» багато слів-неологізмів. Відомійого словотвори —- «мрія», «нестяма», «байдужість», «страдниця», «приємність», «чарівливий»,«пестливий» та інші — увійшли до мовного активу народу, вживаються і нині,«втративши» свого автора.
Великарозмаїта мистецька спадщина М. Старицького живе повним життям і нині,зберігаючи не лише історико-пізнавальну, а й виховну та естетичну цінність.Співець трудової людини, письменник у своїх творах утверджував її високу моральі етику, волелюбність і високий патріотизм, немеркнучу красу народної душі, якуне могли знівечити віки визиску, жорстокості, наруги.
3.Мотивація навчання
Вагомийвнесок у розвиток українського реалістичного народного театру зробивМ.Старицький насамперед своїми оригінальними драматичними творами. Актуальна,вагома проблематика, психологічна достовірність кожного характеру, що водночасє й виразним соціальним типом доби, природність конфлікту, викінчена формакожної сцени і п’єси в цілому — все це ставить на перше місце у спадщині митцядраму «Не судилось» (1881), написану на основі конкретноговипадку. «Факт, що послугував темою у моїй драмі, — зазначав М.Старицький,- факт правдивий, з щирого життя, з сусіднього нашого села, якому я бувсвідком… У драмі навіть всі фамілії з малими одмінами, — так замість Ілляшенків- Ляшенки, а решта — ті ж самі».
Підпервісною назвою «Панське болото» п’єсу не дозволили виставляти. ВисновокПетербурзького цензурного комітету був такий: «Через усю п’єсу проходитьта думка, що пани безкарно можуть глумитися над чесними селянськими дівчатами,а потім безжалісно залишати їх. Зважаючи на це, не зміцнілі моральні відносиниміж селянами і колишніми їх власниками, здається, на думку комітету,несвоєчасним і незручним виводити на сцену ті сумні моменти з минулогоселянського побуту, які можуть породити або підтримати пристрасну упередженістьміж вищими і нижчими станами».
Драма«Не судилось» є вершиною критичного реалізму М.Старицького, ввійшла укласичну скарбницю української драматургії.
4. Актуалізаціяопорних знань (опитування)
Студенти зачитують підготовлені вдома доповіді про життя татворчість Михайла Старицького.
В історію української літератури М. Старицький увійшов як поет,драматург, прозаїк, перекладач, а в історію культури — як театральний діяч,організатор українського професійного театру і голова першого на Українітеатрального товариства, актор, режисер, видавець.
Часи, на які припадає становлення митця, були епохою гострихсоціальних суперечностей, коли кожна хвиля піднесення в суспільному життісупроводжувалась розгулом реакції. В особливо несприятливих, важких умовахпринизливих заборон і утисків розвивалася українська культура. Суспільнепожвавлення, викликане реформою 1861 р., швидко змінювалося на жорстокепридушення всіх і всяких прогресивних починань, репресіями й утисками. «Сядоба, — писав І. Франко, — зазначила себе в українському] письменстві пам'ятнимантрактом 1862— 1872, десятиліттям страшного і фатального затишку і застою,млявості в публічнім і літературнім житті, продукуванням не для друку, а длявласного бюрка, загальним занепадом, а в найліпшім разі збиранням сирихетнографічних матеріалів»2.
Окреслюючи характер літературної продукції «того покоління молодихшестидесятників, що вповні виявило себе в 70-х роках і працювало аж доостаннього часу, але задержавши той основний настрій, з яким вийшло налітературну ниву», С. Єфремов зазначав: «В поезії це заступники громадянськихмотивів, у белетристиці — реалісти, в драматичному письменстві і в сценічнійдіяльності — прихильники етнографізму. Народ, його минулі нещастя і сучаснізлидні — головний зміст їхніх творів; любов до рідного краю, але любов широка,що не заплющує очей на найгірші сторони життя й проривається то тяжким докором,то сатиричною ноткою — найзвичайніший мотив їхньої творчості. Хронологічнопершим у лаві цих письменників стоїть Старицький».
5. Коментар відповідей та робіт студентів Короткий аналіз відповідей,виставлення оцінок
6. Викладення та вивчення нового матеріалу
Михайло Старицький (1840—1904)
З перших кроків самопізнанняна полі народнім я загорівся душею і думкою послужить рідному слову, огрануватийого, окрилити красою і дужістю, щоб воно стало здатним висловити культурнуосвічену річ, виспівати найтонші краси високих поезій. (МихайлоСтарицький)
Михайло Старицький —багатогранна особистість: поет, драматург, прозаїк, перекладач, видавець, актор, режисер, організаторпрофесійного українського театру. Він належний до однієї з уславленихукраїнських родин — Старицьких-Лисенків, що своєю подвижницькою працею сприяларозвиткові культурного руху останньої третини ХІХ — початку ХХ століть,плеканню цілого літературного покоління. Мистецька постать Старицькогогармонійно поєднала в собі літературний і артистичний дар, почуттягромадянського обов'язку, культуру наставництва. Михайло Рудницькийтаксхарактеризував Старицького: «Справжній запорожець — вдачею,темпераментом, свободолюбними ідеями. Те, що його дужа голова та енергійнийвислів обличчя мають у собі із предківської козацької спадщини, поєднане дивнимдивом із нахилами інтелігента, чулого на нові духовні потреби».
«Жага на світі жити...» (Михайло Старицький)14 грудня 1840 року Михайло Петрович Старицький народився в селі Кліщинці на Полтавщині (тепер — Чорнобаївський район Черкаської області) у поміщицькій родині. Окрасою батьківського дому була чудова бібліотека. У спілкуванні з дідом — полковником, учасником російсько-французької війни 1812 року, людиною широко освіченою — минало дитинство Михайла. Дід дав онукові й початкові знання 1848, 1852 Раннє сирітство (батько помер, коли хлопцеві виповнилося 8 років, у 12 років він утратив і матір) привело Михайла Старицького у родину, в якій виховувався майбутній славетний композитор: хлопчик опинився на вихованні в сім'ї Віталія Лисенка, двоюрідного брата його матері. Згодом про свій родовід напише в «Автобіографії» дочка драматурга, письменниця Людмила Старицька-Черняхівська: «Батько мій, Михайло Петрович Старицький (і дворянин, і поміщик, та ще рід свій вели від брата Іоанна ІІІ князя Старицького, що і село їх зветься Княжою Лукою). Мати, Софія Віталіївна Лисенко (і дворянка, і поміщиця, а рід свій Лисенки ведуть від поплічника Богданового Лисенка-Вовгури)». з 1851 року Хлопець навчався у Полтавській гімназії, що була на той час одним із кращих навчальних закладів в Україні. Захоплення театром, яке тривало упродовж усього життя, прийшло саме у гімназійні роки. У цей же час Старицький багато читав, самотужки поглиблюючи свої знання, розширюючи горизонти власного світобачення. 1858 році, а з 1860-1866 … Університетську освіту Михайло Старицький здобував у Харківському університеті, куди вступив у 1858 році, а з 1860 року продовжив навчання в Київському університеті на юридичному факультеті, завершивши його в 1866 році. Роки навчання припали на час активної діяльності громад, в яку включився і Михайло Старицький. Він відвідує студентські зібрання, на яких обговорюються національні й політичні проблеми, активно працює в недільних школах, бере участь у роботі театрального і хорового гуртків. Старицький був серед київських студентів (Михайло Драгоманов, Микола Лисенко, Петро Косач, Тадей Рильський, Павло Житецький), які у травні 1861 року впряглися у траурний повіз, щоб допровадити домовину з тілом Тараса Шевченка із лівого берега Дніпра до церкви Різдва на Поштовій площі. Цей факт із життя письменника символічний: Старицький, як і решта названих, свідомо «впряглися» у справу відродження українства — і не зреклися обраного шляху до кінця своїх днів. Це тим більш прикметно, що початок літературної діяльності Старицького (середина 60-х років ХІХ століття) припадає на «мертвий антракт», добу, що її Іван Франко схарактеризував як «десятиліття страшного і фатального затишку і застою, млявості в публічнім і літературнім житті», « загальний занепад». Для Старицького ці роки не стали втраченими, не звелися до « продукування не для друку, а для власного бюрка» (Іван Франко) завдяки його енергії, з якою він взявся опановувати мови (англійську, німецьку, французьку), зайнявся перекладацтвом і оригінальною творчістю. 1881, 1883 Оригінальна поезія Михайла Старицького з'явилася друком на початку 80-х років у двотомній збірці «З давнього зшитку. Пісні та думи». Загалом поезія (а її автор писав упродовж усіх 40 років свого творчого шляху) — одна з найцінніших сторінок його мистецької біографії, адже демонструє розвиток української лірики від доби «пошевченківської» до неоромантичних тенденцій початку ХХ століття. Вірш Старицького «Виклик», покладений на музику Миколою Лисенком, став із часом народною піснею. На 1883 — 1893 роки припадає найяскравіша сторінка діяльності Старицького як організатора театру і драматурга. Саме 1883 року Михайло Старицький став директором першої професійної української трупи, створеної Марком Кропивницьким. Успіхові трупи в Україні, Росії, Молдавії, Криму та Польщі сприяли як мистецька позиція, так і самовіддана діяльність Михайла Старицького — її директора. Продавши маєток, він обновив декорації, костюми та реквізит, закупив інструменти для оркестру, створив новий хор, поліпшив матеріальні умови життя всіх працівників. Географія гастролей трупи Михайла Старицького дуже промовиста: Москва, Петербург, Варшава, Мінськ, Вільнюс, Астрахань, Тифліс та багато інших міст, де керівник і очолюваний ним великий колектив пропагували українське слово і національне мистецтво. Аби зрозуміти, в яких умовах жив і працював театр, достатньо сказати про заборону київського генерал-губернатора виступати в Київській, Волинській, Кам'янець-Подільській, Полтавській і Чернігівській губерніях. Мало сприяв розвиткові українського театру і його застарілий репертуар. Це спонукало Михайла Старицького до написання низки п'єс за сюжетами інших авторів. До найпопулярніших інсценізацій та драматичних переробок з українського матеріалу належать «За двома зайцями» (і нині найпопулярніша у багатьох театрах комедія), «Крути, та не перекручуй», «Чорноморці».
Міжпредметніпаралелі. За мотивами творів Миколи Гоголя на українськітеми Михайло Старицький створив оперету «Різдвяна ніч», п'єсу «Сорочинськийярмарок», лібрето опери і драму «Тарас Бульба», лібрето опери «Утоплена, абоРусалчин великдень» (музика Миколи Лисенка). Матеріалом для драматичного етюду«Зимовий вечір» послужило однойменне оповідання польської письменниці ЕлізиОжешко (1841—1910). В основу конфлікту драми«Циганка Аза» було покладено повість «Хата за селом» польського письменникаЮзефа Ігнація Крашевського (1812 — 1887). Історичнадрама «Юрко Довбиш» створена за сюжетом роману «За правду» австрійськогописьменника Карла Еміля Францоза (1848 — 1904). Честьдраматургові робить те, що завдяки його інсценізаціям суттєво поглиблюваласясоціальна і психологічна основа першотворів. Висока сценічність, досягнута врезультаті переробок, є винятковою заслугою Михайла Старицького. Життєвістьйого інсценізацій та драматичних переробок підтвердила уже вікова сценічнаісторія цих творів.1872 Водевіль «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» 1881 «Не судилось» соціально-психологічна 1887 Богдан Хмельницький» історична, Водевіль «По-модньому» 1889 Водевіль «Чарівний сон» 1892 «У темряві» соціально-психологічна, «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» соціально-побутова 1893 «Талан», роман «Молодість Мазепи» 1894 історична проза – трилогія «Богдан Хмельницкий» 1897 «Маруся Богуславка» історична 1898 «Оборона Буші» 1901 «Останні орли» 1903 «Розбійник Кармелюк» 27 квітня 1904 року Михайло Петрович помер в Києві, похований на Байковому кладовищі.
Новаторство письменника відзначавІван Франко: « В тих перших поезіях Старицького і всіх пізнішихбачимо виразно, що це говорить український інтелігент не до фікційногоукраїнського народу, який з елементарних причин не міг ані слухати, анірозуміти його, але до своїх рівних інтелектуалів, про свої інтелігентськіпогляди та почування». Молодість поета, пора його громадянської свідомості припала на60-і роки.
Із реакцією, що наступила після Емського указу, збігся в часі розквіт його творчості. Тому цілковито виправданим є домінування громадянськоїлірики у поетичному доробку митця, котрий не виключав і «чистоліричних тонів небуденної краси, що до самого серця доходять і проймають йоговідповідними почуваннями» (Сергій Єфремов).
На розбудову українськоїнаціональної культури Михайло Старицький свідомо поклав усе своє життя, першим порушивши родинну традицію служити увійську. Нащадок старовинногошляхетськогороду, він плекав шляхетність і демократизм, розвивав український театр і краснеписьменство, власним життям утверджуючи святість справи служіння нації.
Міжпредметніпаралелі. У знаменитому літературному портреті «Михайло П.Старицький» (1902) Іван Франко зауважував, що пункт Емського указу про заборонуперекладів українською мовою був неначе спеціально спрямований протиСтарицького, «який дав уже себе пізнати, як талановитий перекладач Некрасова,Крилова, Лермонтова та сербського народного епосу». Багато наступнихдослідників трактували переклади як «головний пункт літературної діяльності»письменника, вияв його послідовної літературної позиції. Так само думали йсучасники, ставлячись, правда, до перекладів з Джорджа Гордона Байрона, Генріха Гейне і Вільяма Шекспіра неоднозначно.Однодумці були захоплені і поділяли прагнення «вивести рідне письменство зпростонародного вузького шляху на широкий всесвітній шлях» (Олена Пчілка). Офіційнікола вважали переклади Михайла Старицького великим зухвальством, наполягаючи нанепридатності української мови для вислову речей та ідей «високого» порядку.Старицький боронився — через суди і через листи. Послідовно перекладаючиєвропейських класиків, він використовував кожну можливість їх «оприлюднення»:«Моїм головним завданням було передати усі тонкощі первотвору тими ж самимибарвами; я уникав обминати трудне місце або переказувати його власними словами…— ні! Мені хотілося виробити саму мову до повного комплекту всіх барв напалітрі».
«Українізуючи» твори великихпоетів через переклади, Михайло Старицький збагатив словник рідної мовибагатьма новотворами. Якісь із них були тимчасовими, інші — прийнялися і«зажили» у мові великого народу завдяки чуттю, вірі і мудрій упертості їхньоготворця — Михайла Старицького. Такими є слова: мрія,страдниця, приємність, пестливо, пестощі, бруднити, жага, чудодій, з'явисько,пишнобарвний та інші.
Підсумуйте.
1. З'ясуйте походженняписьменника. Чим уславився його рід?
2. Назвіть освітні заклади, деписьменник навчався.
3. У чому виявляєтьсябагатогранність таланту Михайла Старицького? У яких мистецьких царинах він бувнайдіяльнішим?
4. У чому Іван Франко вбачав новаторствоСтарицького-поета?
5. Що єднало особисті ймистецькі долі Михайла Старицького та Миколи Лисенка?
6. З'ясуйте роль перекладівСтарицького у літературному процесі другої половини XIX століття. Окресліть їхзначення для розвитку української мови.
7. Вкажіть тенденції,характерні для поетової лірики.
8. Які твори зарубіжнихписьменників зазнали інсценізацій чи драматичних переробок Михайла Старицького?
9. Які неологізми МихайлаСтарицького побутують у нашому мовленні?
10. Як в Україні вшановують пам'ятьпро визначного корифея українського театру?
«Не судилось» (1881
Актуальна, вагома проблематика, психологічна достовірністьхарактерів, що водночас є й виразними соціальними типами доби, природністьконфлікту, викінчена форма кожної сцени, п'єси в цілому — все це ставить наперше місце у спадщині митця драму «Не судилось» (1881), засновану надійсних фактах. «Факт, що послугував темою у моїй драмі, — зазначав М.Старицький, — факт правдивий, з щирого життя, з сусіднього нашого села, якому ябув свідком… У драмі навіть самі фамілії з малими одмінами, — так замістьІлляшенків — Ляшенки, а решта ті ж самі».
Під первісною назвою «Панське болото» п'єсу не дозволиливиставляти. Висновок Петербурзького цензурного комітету був такий: «Через усюп'єсу проходить та думка, що пани безкарно можуть глумитися над чеснимиселянськими дівчатами, а потім безжалісно залишати їх. Зважаючи на щенезміцнілі моральні відносини між селянами і колишніми їхніми власниками,здається, на думку комітету, несвоєчасним і незручним вводити на сцену ті сумнімоменти з минулого селянського побуту, які можуть породити або підтриматиупередженість між вищими і нижчими станами»1.
Драма побудована на контрастному зіставленні світоглядних позиційінтелігента-демократа (Павло Чубань) і ліберала з поміщиків (Михайло Ляшенко),ширше — конфлікт охоплює стосунки українського панства і трудового села. Вп'єсі тісно, у межах одного дому зведено представників різних соціальнихверств, виразників різних життєвих принципів. І це була не художня умовність, авідображення реальних обставин життя, коли зруйнувався феодально-патріархальнийлад, однак залишилися в силі його визначальні засади — велике землеволодіння,«великопанська» ідеологія і мораль. Водночас це була доба активного розвиткукапіталізму. Вона позначена змішуванням станів і класів, ширшим їхнімвзаємопроникненням, взаємодією. Кастово-дворянські межі було порушено, а новіще не чітко окреслено. Побачити нові життєві тенденції, осмислити їх — такебуло завдання демократичного мистецтва. Це завдання часу виконували І.Карпенко-Карий, І. Франко, Леся Українка, інші талановиті митці. З успіхомвиконував його і М. Старицький — передусім у тому літературному роді, в якомубув найсильніший і який мав найширшу аудиторію, тобто у своїй драматургії.
Дія драми починається природно, конфлікт виникає і розвиваєтьсяцілком умотивовано, логічно, без жодних натяжок й умовностей. На вакаціях уселі, у панському маєтку, відпочивають два юнаки, студенти університету —поміщицький син Михайло Ляшенко та його приятель із різночинців Павло. ПаничМихайло, «чистюк і джигун», під впливом ліберально-культурницьких ідейнамагається наслідувати Павла: у своєму маєтку збирати й учити сільських дітейграмоти, але його запалу вистачає ненадовго. З більшою охотою він відвідує сільськівечорниці. Вже на початку п'єси, в першій ремарці і фразах, ми бачимонеприховану авторську іронію щодо Михайлових «великодушних поривань» і праці накористь народу. Герой, «розкішно по-українськи одягнений», лежить без жупана всадку і курить сигару, розмірковуючи: «чорт його зна, якісь мене лінощі обсіли:сьогодні вже й до школи не пішов (Потягається). Та з цією дрібнотою нудно йволоводитись… Тільки Павло й зможе!».
«Програма»,, яку він розгортає у розмові з дядьком, запеклимретроградом, кріпосником і монархістом Бєлохвостовим, досить-таки розпливчастаі невиразна. Тож недаремно з приводу всіх «ідейних» тирад Михайла, йогозаклику: «Ні од кого не залежать, а працювати там, де мені мило, — на користьнародові!» — Бєлохвостов насмішкувато зауважує: «Очень укорительно, но невразумительно!». І, розуміючи, що запальні промови Михайла не більше ніж поза,данина моді, він іронічно-зневажливо додає: «Мьі еще на зти темьі почешемязьїки. Вот костюм зтот в деревне — одобряю». В кінці п'єси відбувається повнепримирення молодого «демократа» з Бєлохвостовим. Це належно прокоментував ПавлоЧубань: «Одним ви миром мазані. Обтешетесь зверху культурою, приберетесь уідеальні химо-роди та й красуєтесь; а дмухни тільки на вас, подряпай трішки, —то такі ж жироїди у ґрунті!».
Конфлікт світоглядного й морально-етичного планів (Михайло іПавло) завершується остаточним розходженням сторін. Випробування життям,потреба активно діяти, ствердити свої слова вчинками зробили наявним те, що зпевних міркувань приховувалося, затушовувалося. Особливо огидно розкриває своєєство панство у ставленні до селян (сцена у маєтку, коли Катря приходитьпобачитися і поговорити з Михайлом).
Представником нової демократичної інтелігенції є Павло Чубань —натура послідовна, дійова, рішуча. Цей образ споріднений з низкою постатей«нових людей» у прозі 70—90-х років XIX ст., зокрема Тимофія Жука («Лихі люди»Панаса Мирного), Семена Жука («Семен Жук і його родичі» О. Кониського), ЮріяГоровенка («Юрій Горовенко. Хроніка з смутних часів» О. Кониського), ПавлаРадюка («Хмари» І. Нечуя-Левицького) та ін. Але драматургія таких героїв на тойчас ще не показувала (образ Мирона Серпокрила з'явився у драмі І.Карпенка-Карого «Понад Дніпром» у 1897 р.). М. Старицький виступив тутноватором. Новим було для української драматургії і таке точне, виразнезмалювання «підпанків», людців з лакейською психологією— огидного породженнярозтлінної моралі власть імущих. Добровільні шпигуни, донощики, пліткарі йзлодії, істоти, що втратили людську душу, — мабуть, найстрашніший результатлицемірства, розбещеності, що панують у цьому середовищі, прикриті чемноюфразою і респектабельною, про людське око, поведінкою. З такою викривальноюсилою, як зобразив О. Островськии російське купецтво через докладний показсередовища, в якому воно діє й живе, його повсякденний побут і поведінку, М.Старицький показав українських поміщиків і їхнє найближче оточення. У цій темівін також є духовним спадкоємцем Т. Шевченка.
Реалістично відтворив драматург і наростання селянського протеступроти панської сваволі, — адже реформа 1861р. по суті нічого не змінила установищі народу. Як і раніше, селянство у рабській залежності від великихземлевласників. Чого вартий вигук пані Ляшенкової на адресу Катрі, яка«посягнула» на її сина: «Раскатать ее!»?
Лише у далекому майбутньому сподівається інтелігент-народник ПавлоЧубань соціальної справедливості: «… Не ми, а діти чи внуки землю по правдіподілять...».
Драма «Не судилось» є вершиною реалізму М. Старицького. Автор«Очерков истории украинской литературьі XIX в.» М. Петров вважав, щоп'єса є етапною у творчості письменника, як і в українській літературі загалом.«Прегарною» вважав п'єсу й І. Франко.
7. Коментар роботи студентів
8. Підсумок заняття
старицький творчість вірш
Письмово доведіть або спростуйте одну зтез:
а)«Більшої уваги, ніжоповіданню, реалісти (Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький)надають історичному романові та повісті… При цьому романи й повісті…творять з метою, прикладною до сучасності: нагадати своєму народові йогогероїчні традиції, провести через історичну алегорію сучасні думки, посилитинародну самосвідомість» (Валерій Шевчук);
б)«Старицький — один із перших національнихпоетів, що, за образним висловом Франка, перестали «натягатина себе мужицьку свиту» і саме цим вплинули на своїх літературних наступників» (МиколаЗеров).
9. Домашнє завдання
ВИКЛИК (напам'ять)
Нічяка, господи! Місячна, зоряна:
Ясно,хоч голки збирай...
Вийди,коханая, працею зморена,
Хочна хвилиночку в гай!
Сядемукупі ми тут під калиною -
І надпанами я пан...
Глянь,моя рибонько, — срібною хвилею
Стелетьсяполем туман;
Гайчарівний, ніби променем всипаний,
Чизагадався, чи спить?
Он настрункій та високій осичині
Листяпестливо тремтить;
Небонезміряне всипано зорями -
Що тоза божа краса!
Перлами-зорямитеж під тополями
Граєперлиста роса.
Ти нелякайся-но, що свої ніженьки
Вмочишв холодну росу:
Ятебе, вірная, аж до хатиноньки
Самна руках однесу.
Ти нелякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
Тепло-нівітру, ні хмар...
Япригорну тебе до свого серденька,
Йзайметься зразу, мов жар;
Ти нелякайсь, аби тут та підслухали
Тихурозмову твою:
Нічкапоклала всіх, соном окутала -
Анішелесне в гаю!
Сплятьвороги твої, знуджені працею,
Насне сполоха їх сміх...
Чи жнам, окривдженим долею клятою,
Йхвиля кохання — за гріх?