План
Вступ
1. Мотиви і мотивація діяльностіі навчання
2. Поняття «стимулу». Види стимулів навчання
3. Процес мотивації і стимулюваннянавчальної діяльності
4. Прийоми і методи мотивації істимулювання навчання
5. Активність і пізнавальнаактивність особистості. Активізація навчальної діяльності
Висновок
Література
Вступ
Великийвчений, засновник теорії педагогіки Ян Амос Коменський казав, що дидактика(теорія навчання) – це мистецтво всіх вчити всьому. Секретарка Вірочка з фільму“Службовий роман” сказала ще одну крилату фразу: “І зайця можна навчитикурити”. Отже, кожен з нас в принципі може навчитись чому завгодно, щодозволяють нам наші здібності. Чому ж насправді навчатись так важко? Що складаєоснову нашого успіху в навчанні?
Уявіть собірізні варіанти такої ситуації:
Учень перекладаєтекст з іноземної мови.Варіант 1. Це його домашнє завдання. Варіант 2. Він перекладає для себе детективну розповідь свого улюбленого автора. Варіант 3. Він змагається з іншими учнями у швидкості і якості перекладу. Варіант 4. Він допомагає своїй молодшій сестрі.
Як вивважаєте, чи буде продуктивність діяльності учня однаковою у різних варіантахвідбуття ситуації? У якому випадку можуть спостерігатись відволікання і нудьга,а у якому – найбільша захопленість? І нарешті, що відрізняє всі ці ситуації іобумовлює різну продуктивність учня (його бажання, зацікавленість, мотив).
В основі успішноїдіяльності (і навчання) закладений мотив та мотивація.
Поняття “мотив”походить з лат. movere – рухатись.
1. МОТИВИІ МОТИВАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ І НАВЧАННЯ
Мотив – це внутрішній потяг людинидо діяльності, особисті причини, що спонукають людину до дій, вчинків, те,заради чого діяльність відбувається (якийсь привабливий для неї предмет).
Кожна діяльністьобумовлює свої мотиви, які можуть називатись і класифікуватись по-різному.Наприклад, С. Занюк виділяє такі види мотивів:
1) мотивсамоствердження (потяг затвердити себе у соціумі) – пов’язаний з почуттям власноїгідності, честолюбством, самолюбством, коли людина прагне довести оточуючим, щовона на щось здатна, прагне отримати або підтримати високий соціальний статус,позитивну оцінку оточуючих, бажає, щоб її поважали і цінували. З’являється,коли людину недооцінюють тривалий час (або вона не отримує достатньоїінформації про її визнання). Може проявлятися у надзвичайній працездатностілюдини, ризикованих вчинках.
2) мотивідентифікації з іншою людиною – прагнення бути схожим на героя, кумира, авторитетну особу(батька, викладача і т.п.), що приводить до підвищення енергетичного потенціалуіндивіда за рахунок символічного “позичання” енергії у кумира. Проявляється уцікавості до будь-яких відомостей щодо цієї людини, уважливості до неї, її наслідуванні.
3) мотиввлади –потяг суб’єкта до впливу на людей, керування людьми, визначати і регламентуватиїх діяльність. Проявляється у прагнення розпоряджатись, приймати рішеннясамостійно, позбавленні інших людей права голосу і т.п. Актуальність цьогомотиву не повинна бути самодостатньою, бо в цьому випадку людина буде боротисьза владу усіма способами заради однієї влади.
4) процесуально-змістовнімотиви – цезбудження до активності самим процесом і змістом діяльності, які індивіду довподоби. Проявляються у захопленості людиною процесом діяльності, її інтелектуальнійі емоційній активності у процесі її виконання (наприклад. грі).
5) мотивсаморозвитку, самовдосконалення — потяг до повної реалізації своїх здібностей і бажаннявідчувати свою компетентність (А. Маслоу). Проявляється у прагненні до всьогонового (інформації, нових форм діяльності і завдань), цікавості до будь-якоїінформації про себе, навчання і т.п.
6) мотивдосягнення — потяг досягти високих результатів і майстерності в діяльності, що проявляєтьсяу виборі складних завдань і потягу їх виконати.
7) просоціальні(суспільно значущі) мотиви – мотиви, пов’язані з усвідомленням суспільної значущостідіяльності, з почуттям боргу, відповідальності перед групою та суспільством,проявляються у нормативності, лояльності до групових стандартів, визнанні ізахисті групових цінностей, прагненням реалізувати групові цілі.
8) мотиваффіліації (відангл. affiliation – приєднання) – це потяг до встановленню або підтримці стосунківз іншими людьми, контактів і товариськості, спілкуванню як самоцінності.Проявляється у балакучості людини, активності у встановленні контактів зрізноманітними людьми.
9) негативнамотивація –це збудження, викликані усвідомленням можливих неприємностей, незручностей,покарань, які може викликати невиконання (або неякісне виконання) діяльності.Проявляється у тривожності, боязкості, пасивності, відмови від дій і т.п.
Завдання: Спробуйте встановити можливиймотив кожного варіанту наведеної вище ситуації.
У навчанні також виділяють певну сукупністьмотивів та пропонують їх класифікації. За видами виділяють соціальні іпізнавальні мотиви, які у свою чергу поділяють на рівні (К.А. Маркова, М.І. Алексєєва):
— широкісоціальні мотиви (борг, відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання);
— вузькісоціальні (або позиційні) мотиви – прагнення підвисити свій соціальний статус, зайняти певнупосаду у майбутньому, отримати визнання оточуючих, отримати гідну винагороду засвою працю);
— мотивисоціального співробітництва – орієнтація на різні способи взаємодії з оточуючими,затвердження своєї ролі і позиції у групі;
— широкіпізнавальні мотиви – орієнтація на ерудицію, задоволення від самого процесу навчання та йогорезультатів;
— навчально-пізнавальнімотиви –орієнтація на способи добування знань, засвоєння конкретних навчальнихпредметів;
— мотивисамоосвіти –орієнтація на здобуття додаткових знань.
До цих мотивівможна додати ще особистісні мотиви, до яких входять мотиви саморозвитку,самоствердження, ідентифікації з іншою людиною, влади, досягнення та інші.
У практицінавчання ці мотиви поєднуються у групи за спрямованістю і змістом:
1) соціальні(соціально-ціннісні);
2) пізнавальні;
3) професійно-ціннісні;
4) естетичні;
5) комунікаційні;
6) статусно-позиційні;
7) традиційно-історичні;
8) утилітарно-практичні(меркантильні).
Але мотиви – це не єдинізбуджуючі фактори діяльності. Крім мотивів нами рушать також потреби, бажання,інтереси, цілі, наміри та інше. Сукупність внутрішніх факторів, що обумовлюютьповедінку і діяльність людини і підтримують її на необхідному рівні, називаєтьсямотивацією.
Про наявність мотивації доякої-небудь діяльності свідчить прагнення до її здійснення. Наприклад, якщоучень постійно і систематично самостійно навчається, кажуть, що в ньогоспостерігається мотивація до навчання. У спортсмена, який прагне досягтивисоких результатів, високий рівень мотивації досягнень; бажання керівника всіхпідкорити свідчить про наявність високого рівня мотивації до влади.
Більшість складовихмотивації особистості не є стійкими утвореннями і постійно змінюються.Найстійкішими є мотиви, які можуть проявлятись однаково у різних ситуаціях іобставинах.
Наприклад, мотив матеріальногоблагополуччя може однаково визначати і прагнення людини до професійноговдосконалення, і потяг до спілкування із багатими людьми.
Інтереси, смаки, бажання,наміри – можуть змінюватись під впливом різних обставин.
Учень вирішував завдання іззахопленням, доки не потрапив на досить складне, і далі втратив до роботи інтерес.
Робітник отримав незрозумілі вимоги івтратив бажання до роботи.
Дівчина зустрічалася з хлопцем, докивін не відізвався погано про її матір.
На зміну мотивації впливаютьтакі фактори, як стан здоров’я, складність завдання, тиск з боку керівника чиоточуючих, вимоги і т.д. Отже, певний мотив (або ж сукупність мотивів)однозначно не визначають мотивацію учня. Необхідно враховувати також внесокфакторів конкретної ситуації та, по можливості, послабляти негативні іпідсилювати позитивні фактори.
У мотивації діяльності якправило присутні декілька мотивів, які утворюють мотиваційний комплекс(ієрархію). Одні мотиви у цій системі мають провідне значення і більшузбуджувальну силу (здійснюють більший вплив на діяльність, частішеактивізуються). Роль інших мотивів – нижча. Сила дії того чи іншого мотивузалежить від конкретних обставин життя, впливу інших людей, часових факторів іт.п. Тому ієрархія мотивів хоч і є відносно стійкою, час від часу змінюється.Нижчі мотиви можуть набути більшої активізуючої сили і навпаки.
Наприклад, не відчуваючи ранішепотреби у психологічних знаннях, студент все ж прийшов на декілька занять зпсихології і раптово відкрив для себе цікавий і привабливий світ цієї науки.Надалі студент починає регулярно відвідувати заняття, читати основну ідодаткову літературу по дисципліни і т.п. (пізнавальний мотив набуває більшої актуальності).
Встановлено, що у різніперіоди життя суспільства переважають ті чи інші мотиви навчання. Наприклад, у70-х роках ХХ ст. перевагу мали широкі соціальні мотиви, як то, служіннясуспільству, батьківщині, участь у спільної будівлі комунізму і т.п. Сьогоднітакі мотиви діють незначно, і це необхідно враховувати. Провідними мотиваминавчання у сучасних умовах стають особисті мотиви: в інформації, професійномустановленню, саморозвитку, самореалізації і т.п. Але переорієнтаціяпедагогічної теорії і практики на нові мотиви трохи відстає, тому частовикладачі спрямовують свої зусилля не на справжні (дійсні, реальні) мотивиучнів, а на мотиві мнимі, ілюзорні, надумані.
Здійснюється педагогами незавжди. Для кожного віку учнів знаходять свої відмовки: молодші школярі ще немають стійких мотивів, підлітки – слабко цікавляться навчанням незалежно відзусиль викладачів, а старші школярі і студенти вже вважаються настільки дорослимиі свідомими, що цілком здатні до самоуправління своєю мотивацією. Разом з тим,людина будь-якого віку не буде навчатись успішно, якщо вона слабко розумієзаради чого вона навчається. Відірваність навчання і практичної діяльностіпризводить до того, що у людини з’являється справжній мотив до навчання лишепісля його завершення, і вона починає жаліти марно витрачений час. Допомогти увиникненні і підсиленні необхідної мотивації учнів будь-якого віку здатній і зобов’язанийвикладач.
Для того, щоб підсилитимотивацію своїх підлеглих (учнів) керівнику (вчителю) необхідно працюватищонайменше у трьох напрямках:
1) задіяти (актуалізувати) якомога більшу кількістьмотивів;
2) збільшити збуджувальну най значущих мотивів;
3) забезпечити необхідні ситуативні фактори.
Для виявлення співвідношеннярізних мотивів у збудженні складних видів діяльності може бути корисною схема,запропонована Б.Додоновим. Він виділив такі групи мотивів:
1) задоволення від самого процесу діяльності – П;
2) прагнення до отримання результату діяльності(продукту, знань і т.п. – Р;
3) прагнення до винагороди діяльності (оцінки, плати,підвищення у посаді, отримання диплому) – В;
4) запобігання санкцій (покарання), які б погрожувалиу випадку ухилення від діяльності або її неякісного виконання (Д).
Кожен із цих мотивів вноситьрізний внесок у загальну мотивацію діяльності, як позитивний, так і негативний.Позначивши кількісну міру такого внеску за допомогою умовних індексів, можнаотримати формулу мотивації конкретної діяльності, де вплив кожного фактору можеваріюватись від –3 до +3 (–3 – фактор, що не тільки не мотивує, але й викликаєпомітне незадоволення; 0 – фактор, до якого людина байдужа; +3 – фактор, щозначно мотивує)..
Наприклад, формула П-2Р0В3Д1,означає, що процес праці надає людині помітне незадоволення (П-2),до результатів праці людина байдужа (Р0), але її мотивує винагородаза працю (В3) і дещо менше – неприємні наслідки її невиконання (Д1).
Завдання: Запишіть формулу своєї мотивації до навчання
Таким чином, запорукою успішногоуправління навчанням є з’ясування викладачами (вчителями) дійсних мотивівнавчання учнів і спирання на ці мотиви, врахування і підсилення наявноїмотивації.
2. ПОНЯТТЯ СТИМУЛУ.ВИДИ СТИМУЛІВ НАВЧАННЯ
Поняття “стимул” хоч іпозначає аналогічно до мотиву рушійну силу людини до діяльності, значновідрізняється від того за своїм смислом. В давності так називали довгузагострену палицю, якою поганяли биків та мулів. У перекладі це слово позначає“підштовхувати, поганяти”. Отже, на відміну від мотиву, який означає внутрішнійпотяг людини до діяльності, стимул є зовнішнім спонуканням активності.
Дія стимулу спрямована наактуалізацію наявних мотивів і переключення їх до забезпечення потрібноїдіяльності. Це добре демонструє такий приклад:
Миша заходить у комору, щоб знайтищось поїсти. Нею рушить мотив отримання їжі, що і обумовлює її пошуки. Щобспіймати цю мишу, ми кладемо у мишоловку шматочок сиру. Сир є стимулом длятого, щоб миша потрапила до мишоловки, до якої вона б не увійшла просто так.Він відповідає її мотиву, підсилює його, і миша починає виконувати необхіднудіяльність (заходить до мишоловки).
Дія під впливом стимулувідрізняється від дії, здійсненої під впливом мотиву. Коли ми маємо власнумотивацію до діяльності, ми діємо із задоволенням, мало відволікаємося і можемопрацювати тривалий час з однаковою продуктивністю. Дія під впливом стимулу –вимушена, неприродна, і хоч продуктивність роботи під час дії стимулу може бутидуже високою, при найменшому послабленні його дії ми починаємо відволікатись,уникати роботи продуктивність різко знижається.
Вчитель примусив учнів виконатидодаткове завдання. В його присутності всі мов би плідно працюють, але яктільки вчитель вийшов з класу, учні відрізу ж припинили своє заняття, почалигучно розмовляти, лаяти вчителя і т.п.
Здавалося, від застосуваннястимулів варто відмовитись. Але досить часто наша мотивація до діяльності –недостатня. Лінощі і звичка до байдикування призводять до загального зниженняжиттєвого тонусу і байдужості навіть до цікавих занять. У таких випадкахстимулювання необхідне. Тим більш, що часто початкове стимулювання спричиняє іформування необхідних мотивів, появу мотивації.
Стимули також можнакласифікувати. Часто їх розрізняють за спрямованістю дії на такі види:
1) позитивні підкріплення:схвалення, позитивні відмітки (бали, тести показники), матеріальні винагороди(призи, подарунки, гроші, цукерки, премії, медалі і т.п.), привілеї, можливістьпідвищення статусу і т.п. за гарну діяльність та її результати;
2) негативні підкріплення:вербальне (словесне) покарання (засудження, зауваження і т.п.), негативнаоцінка, відмітка, матеріальні санкції (штраф, позбавлення привілей, стипендії),соціальна ізоляція (зневага, ігнорування), позбавлення волі, фізичні покарання,погрози у випадку нездійснення діяльності або її недостатньої якості.
В.М.Вергасов пропонуєкласифікувати стимули навчання таким чином:
1) збуджувальні (інтерес,довіра, пріоритет, важливість, професія);
2) динамічні (час,швидкість);
3) загрозливі (контроль,оцінка, важкість, відповідальність).
Стимул довіри – полягає у привертанні учнів до спільного вирішення проблем,ситуацій, самостійного здобуття знань, їх обговорення, процесу викладання.Довіру можна створити ситуацією вільного вибору завдання, участі у контролі іоцінюванні своїх робіт, привертанню до науково-дослідної діяльності викладача,проханнями допомогти, щось підказати, підрахувати, пригадати і т.п.
Стимул інтересу – надання можливості задоволення пізнавальних потреб. Інтерес можебути викликаний:
— цікавою проблемною ситуацією, пов’язаною ззахопленнями учня, його особистими проблемами;
— цікавими історичними відомостями;
— інформацією про актуальні події;
— наочною демонстрацією цікавого факту;
— розповіддю нового про відомі факти, особисте життявідомих осіб;
— створенням атмосфери очікування незвичайного,оригінального, нового.
Стимул пріоритету полягає у наданні можливості учням проявити себе краще за інших.Викликається ігровими ситуаціями, змаганнями. Може бути підсилений ще йоцінками, коли викладач ставить п’ятірку першому, хто виконав завдання.
Стимул важливості – підкреслення важливості якоїсь події, формули, теорії тощо.
Стимул професії – вказування на професійну необхідність знання.
Стимул часу ішвидкості – обмеження дій учня часом. Може бути такожскомбінований з оцінкою. Наприклад, зниження оцінки на бал у випадку несвоєчасноговиконання завдання.
Стимул контролю – створення загрозливої ситуації – непередбаченість проведенняконтрольної роботи, вибору питання, білету. Систематичне використання такогостимулу може викликати негативне ставлення учнів.
Стимул оцінки – заохочення оцінкою .
Стимул посильноїважкості – диференційований розподіл завдань для сильнихі слабких студентів.
Стимулвідповідальності – спонукання відповідальногоставлення до навчання взагалі, покладання певних обов’язків на студентів(почергове) – допомога викладачу у підготовці і розподілі роздатковихматеріалів, наочних засобів. Добре поєднувати із стимулом довіри.
Роль стимулів у діяльності інавчанні настільки значна, що на заході існує навіть спеціальний психологічнийнапрямок – біхевіоризм, який зводить будь-яку діяльність до формули “стимул-реакція”.Тобто будь-яка дія це лише реакція на зовнішній подразник, ситуацію – стимул, ідостатньо лише чітко встановити, яку реакцію викликає той чи інший стимул, щобможна було ефективно управляти людиною, пред’являючи їй стимули у необхіднійпослідовності.
Завдання: Надайте відповідь на запитання: чи потрібна у навчанні власнамотивація учнів чи досить обмежитись лише стимулюванням?
У роботах біхевіористівпідкреслюється, що в основі успішного навчання і виховання повинне бутизакладене позитивне підкріплення, а негативне підкріплення повинне бутимінімізоване.
3. ПРОЦЕС МОТИВАЦІЇ ІСТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Мотивацію особистості можнарозглядати не тільки як сукупність певних спонукальних причин наших дій, але іяк процес розгортання активності індивіда у часі, від початку до завершення.Схематично процес мотивації можна представити наступним чином:
/>
В основі процесу мотиваціїполягають потреби. Потреби – це стан деякої нестачі чогось, яку організмпрагне компенсувати, це внутрішня напруга, яка динамізує і спрямовує активністьна отримання того, що необхідне для нормального функціонування організму іособистості в цілому.
Потреба – це необхідна умовабудь-якої діяльності. Однак само по собі потреба не здатна надати діяльностічіткого напрямку. Основна відмінність процесу і мотиву: потреба збуджуєактивність, а мотив – спрямовує діяльність по її задоволенню. Одна і тажпотреба може обумовлювати різні мотиви, як і різні потреби можуть викликатиоднаковий мотив.
Потреба у соціальному визнанні можевикликати і мотив служіння суспільству, і мотив пригнічення іншої людини. Упершому випадку людина може створити чудовий твір мистецтва, у другому – пітина злочин.
Звичайно нами рушитьдекілька потреб і мотивів. Для здійснення діяльності певний мотив повиненактуалізуватись, “перемогти” у боротьбі з іншими мотивами, і визначити появуцілі діяльності і відповідних дій. В результаті спостерігається або задоволенняпотреби і підсилення відповідного мотиву, або незадоволення потреби іпідсилення іншого мотиву.
Наприклад, маленька дитина 4-5 років,коли хоче їсти звичайно реалізовує декілька мотивів: самоствердження (бажаєїсти лише з певної посуди), влади (перебирає продуктами, примушуючи маму нескінченнопропонувати їй різні варіанти), аффіліації (вимагає, щоб її годували, хоч можеїсти сама, розповідали казку), прагне улюблену страву і т.п… Тим самим дитинавипробовує дію різних мотивів. Перемога того чи іншого мотиву у даній ситуаціїможе закріпитись із часом і визначати мотивацію дитини і в інших видахдіяльності.
Процес стимулюванняздійснюється трохи по-іншому. Як правило, людина зразу ж підштовхується довиконання необхідних дій, що повинні забезпечуватись необхідним мотивом. Якщоцей мотив у людини присутній і актуалізований, виконувана діяльність отримаєпідкріплення у необхідній мотивації. Якщо ні – дії будуть, вимушені,неприродні. Процес забезпечення активності при цьому як би змінює свій напрямок– від дій до цілі, мотиву, потреби. Зовнішній характер стимулювання і обумовлюєменшу ефективність процесу стимулювання у випадку відсутності відповідної мотивації.
/>У навчанні процес мотивації є безперервним, оскільки вивчення якогосьнавчального матеріалу закладає основу для викладання нового матеріалу,дисципліни – для викладання нової дисципліни. Тобто мотивація не повинназавершуватись при проходженні чергового відрізку навчання, а зберігатись іпідсилюватись для подальшого навчання. Отже, процес мотивації у навчанні маєхарактер певного циклу, він повторюється на кожному навчальному відрізку навищому рівні. У схематичному вигляді реалізацію мотиваційного циклу на певномуетапі навчання можна представити так.
4. ПРИЙОМИ ІМЕТОДИ МОТИВАЦІЇ І СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАННЯ
Забезпеченнявикладачем кожного етапу мотиваційного циклу в навчанні може здійснюватись задопомогою спеціальних прийомів і методів. Забігаючи вперед, скажемо, що метод — це спосіб викладацької роботи вчителя і організації навчально-пізнавальноїдіяльності учня з вирішення різних дидактичних завдань, спрямованих наоволодіння матеріалом, що вивчається, а прийом звичайно є складовою частиноюабо окремою стороною методу. Назвемо основні методи і прийоми мотивації істимулювання навчання, які вдалося виділити на основі вивчення різноманітноїлітератури, власного досвіду викладання.
1. Комунікативна атака– це метод швидкого включення,мобілізації аудиторії до навчання; зацікавлення, дія якого ґрунтується наактивізація емоційної сфери учня — викликання його подиву, захоплення черезвикористання ефекту новизни, несподіваності. Комунікативна атака може здійснюватисьна будь-якому етапі мотиваційного циклу в навчанні, але найбільший ефект вонадає на вступно-мотиваційному етапі (на початку вивчення дисципліни, теми,заняття). Найбільший ефект цей метод надає серед емоційних, допитливихслухачів, з переважанням мимовільної уваги (жінки, діти), а від викладачапотребуються творчі здібності і артистизм. Прийоми комунікативної атаки:
— ефектнацитата;
— незвичайнадія;
— розповідьказки, анекдоту, притчі;
— цікавезапитання;
— особистезацікавлення (щось близько пов’язане з інтересами учнів, питання до аудиторії);
— приклад,опис ситуації з власного життя викладача
2. Доведення та переконання — активізація вольових зусильучнів через пояснення їм необхідності навчального матеріалу дляжиттєдіяльності. Застосування цього методу вимагає високого рівня свідомостіучнів, їх логічного мислення, розвиненої сили волі, довільність уваги. Немасенсу доводити щось людини, яка байдужа до свого майбутнього, постійновідволікається від логіки міркувань викладача (наприклад, підлітку). Цей методособливо продуктивний у дорослій аудиторії, при появі сумнівів слухачівстосовно якогось питання, висунення критичних зауважень. Від викладача потребуєвпевненості у поведінки, логічності і доказовості його міркувань, володіння відповіднимиприйомами:
— посиланняна негативні наслідки незнання, позитивні наслідки знання;
— використанняіндукції (від конкретних прикладів до загального ствердження про необхідність)та дедукції (навпаки);
— посиланняна несуперечливі факти та відомості;
— посиланняна авторитети та авторитетні джерела в даній галузі;
— використанняаналогій та порівнянь;
— підкресленняактуальності та практичності (дієвість, актуальність знань з теми у житті,можливість на практиці перевірити свої знання, легке впровадження; засібвирішення особистих проблем; складова професійності, компонент діловоїкар’єри);
— виявленнясуперечностей у критичних зауваженнях аудиторії;
— прийом«так, але…» (прийняття думки аудиторії з наступним повертанням додумки викладача);
— прийом«бумерангу» — відповідь запитанням на запитання, аргументом на аргумент
3. Сугестія (навіювання) – цей метод полягає уопосередкованому формуванні думки про необхідність навчання через апеляцію допідсвідомості учнів. Важливо, щоб учні не усвідомили того впливу, щоздійснюється, тому викладач повинен слідкувати за невимушеністю своєї поведінкийого поведінки, динамізмом свого впливу на аудиторію. Навіювання досягається зарахунок таких прийомів:
— періодичнеповторення однієї і тієї ж думки;
— висуваннявимог до бажаної емоційної реакції слухачів (думаю, що ви погодитеся зі мною,що…);
— інтонаційногопідкреслення важливіших моментів виступу;
— автоматичневключення до певної роботи, динамічність викладу матеріалу, коли не даєтьсячасу на обмірковування їх необхідності.
4. Метод долання перешкод — обумовлює активізаціюрозумової діяльності учнів через створення спеціальних умов виконаннязавдань. Потребує достатньої свідомості і зрілості учнів, їх здатності додолання спеціально висунених перешкод. Прийоми застосування цього методу:
— завданняна вирішення певних навчальних задач, ситуацій, виконання тестів, які неможливевиконати без вивчення матеріалів теми;
— стимулюваннячасом (обмеженість в часі, чи нагорода за швидкість);
— удавананедовіра до слухачів (підкреслюється складність завдання та низька ймовірністьйого виконання).
5. Метод делегування — залучення учнів добудь-якого етапу управління процесом навчання. Потребує свідомості,відповідальності та зрілості учнів, їх здатності до самоорганізації, вдалого керівництваз боку викладача.
— особистісно-довірливезвертання до аудиторії;
— договір заудиторією;
— звертанняза радою до аудиторії;
— формуванняпочуття “ми”;
— суміснепланування навчання (відбір змісту; форм та методів навчання, контролю).
— взаємоперевіряння;
— взаємовикладання(“метод змінних пар”)
6. Метод закріплення позитивноговраження –спосіб мотивації і стимулювання подальшої самостійної роботи учнів, підтримкиїх позитивного враження від заняття, теми, дисципліни, викладача. Найчастішезастосовується на завершальному етапі мотиваційного циклу. Можливі прийоми:
— узагальненняосновних думок, підведення підсумків, резюме.
— заклик додії (“запрошення” до подальшого вивчення теми).
— компліментслухачам, подяка
— викликаннясміху, особливо потрібно, якщо слухачі помітно стомилися;
— ефектнацитата (примушує замислитись про її зміст);
— нагнітаннята кульмінації – розрядження (на кінець залишається найважливіше);
— встановленнязв’язку з попередніми та наступними темами (включається асоціативне запам’ятовування).
— “навчальнеколо” – повторення початку заняття, але на більш глибокому рівні (наприклад, теж питання, але слухачі самі знаходять відповідь).
— “ефектШахеризади” чи відстрочення закінчення (почати цікаву розповідь, пов’язану зтемою заняття, і пообіцяти її завершити на наступному занятті).
5. АКТИВНІСТЬІ ПІЗНАВАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ. АКТИВІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
І стимулювання, і мотиваціянавчання забезпечують активність особистості, її дії, поведінку і діяльність яквищий прояв активності. Але поняття активності має і спеціальне значення.
Слово активністьпоходить від латинського activus і означає діяльний, енергійний, ініціативний.Дуже часто термін “активний” використовують як протилежний “пасивному”(активний – отже діючий) або як протилежний реактивному (активний – отжесамостійний, цілеспрямований, діючий не зважаючи на обставини).
Людині притаманні декількавидів активності:
1) природна, абсолютна і незмінна активність людини якбіологічної істоти, що реагує на оточуюче середовище, фізіологічно змінюєтьсята інше;
2) активність як риса особистості – відносна, змінна зрозвитком людини, зміною обставин її життя і діяльності;
3) активність як ситуативний стан людини в певниймомент діяльності, що проявляється у готовності людини реагувати
Ми будеморозуміти активність саме у третьому значенні. У процесі навчання такаактивність учня називається пізнавальною активністю і означає психічнуготовність учня до навчання, знаходження його психіки у стані актуалізації.Пізнавальна активність виражається в тому, що всі психічні процеси учня(відчуття, сприйняття, пам’ять, уява, мислення, мова), його увага,емоційно-вольова сфера готові до активного опрацювання навчального матеріалу.
Забезпеченняпізнавальної активності учня є однією із найважливіших складових активізаціїнавчальної діяльності. Педагогічна практика використовує різні шляхиактивізації, основний серед яких – різноманіття форм, методів, засобів навчання,вибір таких їх сполучень, які у виниклих ситуаціях стимулюють активність ісамостійність учнів. Активізація ж пізнавальної сфери учня відбувається наоснові розуміння основних властивостей психічної сфери людини, що навчається, івикористання спеціальних прийомів управління психічною діяльністю. Надамо огляді конкретні рекомендації з активізації різних сфер психічного життя людини, щоможе бути корисним в управлінні будь-яким видом діяльності.
Початком інеобхідною умовою процесу засвоєння навчальної інформації є увага. Самоце психічне явище забезпечує вибір з оточуючого середовища особистісно значущихсигналів і відкидає з сфери психічного аналізу все неактуальне в даний момент.Враховуючи те, що навчальна інформація, яка надається в навчальному процесі, якправило, складна і велика за обсягом, навіть усвідомлення її значущості інеобхідності у майбутньому не може забезпечити тривалу константність їїсприйняття і опрацювання психікою. Будь-які сильніші і актуальніші подразникивідволікають увагу учня. В зв’язку з цим первісним завданням будь-якого вчителяє забезпечення уважності учня, яке побудоване на усвідомленні особливостейцього психічного явища Рекомендуються такі прийоми привертання уваги:
Ø забезпечуватирізноманітність, насиченість інформації, що надається;
Ø постійночергувати і дозувати інформацію, забезпечуючи її послідовне опрацювання учнями(великий обсяг – розпорошення уваги);
Ø запобігатимонотонності, стандартності, стереотипності операцій, що виконуються (ірухових, і інтелектуальних).
Ø приодноманітній роботі — попереджати стомлення від монотонії: періодично накороткий час переключати роботу аналізаторів (слухової інформації на зорову),змінювати темп роботи, використовувати гумор для зняття втоми;
Ø при уснихповідомленнях забезпечувати інтенсивність сигналу:
— фактори“новизни”, “неочікуваності” (ефектна розповідь, виклад якого-небудьпарадоксального випадку або суперечливого ствердження);
— інтонаційневиділення найсуттєвіших аспектів повідомлення (голосність, паузи, темп промови,повторення).
— гучнізвуки (голосне звертання до аудиторії, стук ручкою по парті з наступнимпроханням уваги, хлопок у долоні, голосне зачинення двері та інше – чим більшегомін в аудиторії – тим голосніше повинен бути звук);
— пересуванняпо аудиторії (не занадто);
— актуалізуючіслова («Послухайте!», «Це цікаво!», «Запишіть, будь ласка!»).
Первіснимкомплексним психічним процесом, який зустрічає навчальну інформацію, до якоїбула привернута увага, є сприйняття.
Сприйняття – це психічний процесцілісного відображення предметів і явищ об’єктивного світу при їх безпосередньомувпливі на органи відчуття. Це результат поєднання окремих почуттів. Воноприпускає виділення з комплексу окремих відчуттів основних і найбільш суттєвих,з одночасним відвертанням від несуттєвих. Хоч відчуття також пов’язане з певнимпсихофізичним станом людини, сприйняття – більш суб’єктивне. Воно залежить відпопереднього досвіду людини. Існують декілька закономірностей сприйняття,про які корисно пам’ятати:
1) людиназавжди сприймає більше, ніж усвідомлює, або, якщо людина чогось не усвідомлює, тоце не значить, що вона це не сприймає.
2) людинаскоріше сприйме знайомі об’єкти;
3) людинасприймає оточуючі її знайомі об’єкти як незмінні;
4) людиначасто сприймає те, що очікує сприйняти;
5) присприйнятті доповнюється нестача певних почуттів;
6) сприйняттязавжди прагне виділити знайоме в незнайомому;
7) сприйняттяможе бути помилковим (ілюзорним);
8) сприйняттязалежить від уважності людини.
Існують і певні принципидосягання ефективного сприйняття якоїсь інформації:
1. Активність.Вона забезпечує різноманіття відчуттів, які надходять до нервової системилюдини, а отже й повноцінність сприйняття. Крім того, практична діяльністьслужить засобом зворотного зв’язку з об’єктом сприйняття, перевіркиправильності образів, що сформувалися.
2. Оптимальнийобсяг інформації, яка надходить до мозку з зовнішнього і внутрішньогосередовища. Недостатня кількість інформації з зовнішнього середовища можевикликати явище “сенсорного голодування”, а надто велика – перенавантаженістьнервової системи.
3. Використаннямаксимальної кількості інформаційних каналів. В реальному житті людина відчуваєінформаційне навантаження майже на всі сенсорні канали, що формує комплексний,багатоканальний засіб сприймання. А, наприклад, в навчанні, слуховий каналвикористовується частіше, ніж зоровий. Разом з цим, відомо, що зоровийаналізатор має в декілька разів більшу, ніж у слухового, пропускну здатність, азорові уявлення дуже стійкі.
4. Організаціяпроцесу сприйняття. Формування цілісного образу об’єкта сприйняття – процесскладний. Досвід свідчить про те, що на початку сприймання корисно організуватидрібне, всебічне і послідовне обстеження об’єкта (його виявлення). Надаліпроцес сприймання повинен доповнюватись підключенням механізмів мислення іпам’яті, коли серед великої кількості зовнішніх ознак об’єкта починають виділятисьзнайомі властивості (узнавання), відбувається узагальнення первісних ознак івстановлюється приналежність даного об’єкта до певного типу об’єктів(ідентифікація).
До прийомівактивізації сприйняття відносять:
Ø Пред’явленнярізноманітних засобів прямої наочності:
— натуральних– реальні предмети і явища;
— модельованих– штучні копії реальних об’єктів – макети, моделі ті інш.;
— зображених,які в свою чергу поділяються на: образні – показують предмети і явища вреальному виді (кінофрагменти, телебачення, фотографії, картини, малюнки);умовно-схематичні – передають головне, основне в предметі чи явищі, при відомійлогічній обробці і використанні умовних графічних знаків і символіки (діаграми,графіки, таблиці, схеми, формули, математичні моделі економічних процесів,географічні карти та інше).
Ø Помірне ідоречне застосування засобів наочності (у разі втоми слухового сприйняття, дляйого полегшення, для реалізації цілей навчання, а не відволікання від них).
Ø Використаннявсього спектру відчуттів (зорових, слухових, кінестетичних, нюхових, смакових,тактильних) або окремих їх комбінацій.
Ø Врахуванняпри розробці засобів наочності розміру аудиторії за рахунок їх: яскравості;контрастності; оптимальних розмірів об’єкта в цілому і окремих його елементів.
Ø Високаякість виконання модельованих і зображених засобів наочності.
Ø Динамічністьзасобів, що використовуються (наприклад, зображення схеми на дошці дозволяєпрослідкувати за етапами її утворення і логікою викладача).
Ø Вдалесловесне супроводження засобів наочності (незаважання спостереженню).
Ø Наведенняприкладів, яскравих фактів (розмовний тон, життєвість ситуацій).
Ø Використанняепітетів, звичайних порівнянь і аналогій.
Ø Ілюстраціяположень науки подіями сучасності, з використанням прикладів з техніки,літератури, історії, повсякденного життя.
Ø Словеснийопис ситуації, пейзажу, людини, картини та інш.
Ø Екскурс вісторію науки, терміну.
Ø Розумовіексперименти на основі уявлених ситуацій.
Сьогодні вконцепції навчання відбуваються певні зміни стосовно значущості пам’яті впроцесі навчання. Якщо раніш якість навчання вимірялася обсягом і міцністю набутихучнями за роки навчання знань про об’єкти і явища навколишнього середовища, тосьогодні першочергове значення в формуванні пізнавальних здібностей займаєрозвиток мислення учня, а в структурі знань – формування досвіду його творчоїдіяльності і емоційно-ціннісного ставлення. Разом з цим, запам’ятовуваннянавчальної інформації все ж має велике значення для учнів. Збереження уважностідо навчального матеріалу, а також ефективність його сприйняття залежить відминулого досвіду індивіда, встановлення зв’язків поміж актуальною інформацієюта інформацією, що зберігається у його пам’яті. Крім того, саме пам’ятьзабезпечує дотримання найбільш загальних правил при виконанні завдань, щовиконуються, їх послідовності. Тобто в завдання вчителя входить організаціяефективного запам’ятовування учнем навчального матеріалу, яке також повиннепідпорядковуватись психічним механізмам протікання цього процесу.
Приреалізації процесу запам’ятовування, збереження і відтворення інформаціїкорисно пам’ятати наступні закономірності:
ü трансформація зорових образів при збереженні їх упам’яті: спрощення (зникнення деталей), перебільшення окремих деталей,перетворення фігури у більш симетричну (одноманітну).
ü найкраще запам’ятовування і відтворення образівнезвичних, неочікуваних, а також близько пов’язаних з інтересами того, хтозапам’ятовує.
ü менша точність відтворення образної пам’яті ідовільність керування нею на відміну від символічної, але даний вид пам’ятідопомагає у функціонуванні інших її форм (наприклад, пригадуванню інформації зконспекту часто допомагає уявлення цього конспекту, потрібної сторінки,розташування тексту на ній та інше) – доповнення словесної образною.
ü Характерними особливостями словесно-логічноїпам’яті є більша довільність запам’ятовування і точність відтвореннянавчального матеріалу. Однак і при словесному збереженні інформації можутьспостерігатись її викривлення. Краще запам’ятовується початок і кінецьповідомлення. Найбільш цікаві відомості у подальшому переказі переноситься напочаток. Обсяг тексту, що переказується, – скорочується, в ньому зберігаєтьсятільки головне і цікаве для людини.
ü Емоційна пам'ять забезпечує запам'ятовування іпригадування почуттів при повторному впливові тієї ситуації, в якій відповіднаемоційна реакція виникла вперше. Особливості цієї пам’яті – в швидкостіформування слідів, особливої їх міцності і мимовільності відтворення. Глибокі,емоційно забарвлені враження людина зберігає найтриваліше. Поряд із збереженнямпочуттєвого стану, який супроводжує певну інформацію, емоційна пам’ятьзабезпечує швидке і міцне запам’ятовування і самої інформації, але не гарантуєїї точність. Тому сильні, яскраві враження в нормальних обставинах сприяютьзапам’ятовуванню. Глибоке ж потрясіння, яке може викликати загроза покарання увипадку невдач, здатне значно послабити або навіть повністю знищити те, що запам’ятовувалося.
ü Відділ короткочасної пам'яті має обмежений обсяг.Експериментальними дослідженнями встановлено, що для осмисленогозапам'ятовування обсяг інформації повинен знаходитися в межах 5 – 9 значущиходиниць (7 /> 2).Це підтверджується і народною мудрістю, що з давніх часів виділяла число 7:“Семь раз отмерь, один отрежь”, “Семь бед, один ответ”, «Семеро одного неждут», «Семь пятниц на неделе», «Семи пядей во лбу», «Сельмая вода на киселе»,«Семь чудес света», «Семь дней недели» и т.д.
Вчитель можезначно допомогти учням в організації процесу запам’ятовування і відтвореннянавчального матеріалу: підготувати певним чином навчальний матеріал, надатиспеціальні завдання, що створюють умови для збереження навчальної інформації упам’яті, навчити учнів прийомам ефективного запам’ятовування та інше. Прийомиорганізації процесу запам’ятовування інформації:
Ø повторення:підкріплення не пізніше, ніж через 40-50 хв. після вивчення і подальше періодичневідтворення у різних формах (механічного відтворення, переказу,переформулювання).
Ø розбиттяскладної інформації на структурні одиниці, порції, логічно пов’язані поміжсобою і їх засвоєння в межах одного заняття, без тривалої перерви;
Ø довільнезапам’ятовування через вольові зусилля: чітке завдання щось запам'ятати,нагадування про різні переваги запам’ятовування (штучне підвищення цінності),встановлення часовий контекст запам’ятовування (розрахунок на тривалішезапам’ятовування, як правило, забезпечує його міцність).
Ø досяганняповного і глибокого розуміння матеріалу, логіки його побудови черезупорядкування засвоюваного матеріалі, виділення і запам’ятовування суттєвого,не перевантажуючи пам'ять другорядними деталями.
Ø досягненнямимовільного запам’ятовування через емоційне забарвлення матеріалу — виказування деякої незгоди з інформацією, подиву, задоволення.
Ø привнесенняштучних зв’язків у нелогічний матеріал, який важко запам’ятати (іноземні слова,номери телефонів, важковимовні поняття та інш.):
— методлокального прив’язування (матеріал асоціюється з певним розташуванням у просторі);
— методсловесних посередників (матеріал прив’язується до ряду осмислених слів);
— методрозбиття на групи (розбиття ряду об’єктів на частки і поєднання часток в ритмічнуструктуру при вимові назв об’єктів через інтонаційне виділення або виклад уформі віршів.
— запам’ятовуванняопорних слів,дат, з якими пов’язується те, що заучується (при цьому подальше пригадуваннязалежить від того, наскільки часто зустрічалося дане слово чи дата у минуломудосвіді людини).
— методасоціацій — утворення зв’язків матеріалу, що запам’ятовується, з зоровими образами (умовамизавчання, уявленнями, що викликав матеріал та іншим).
Необхідноюосновою для сприйняття і засвоєння навчального матеріалу, його переходу взнання є розумова діяльність або мислення. Саме мислення відіграє провідну рольу процесі навчання.
Як відомо,мислення забезпечує вищий рівень пізнання людиною об'єктивної реальності ісвого внутрішнього світу. Завдяки мисленню забезпечується одержання новогопізнавального результату, пізнання виходить за межі безпосереднього почуттєвогосприйняття і наявного в людини індивідуального досвіду, виявляються івраховуються глибинні, приховані зв'язки і відношення в предметах і явищахоб'єктивної і суб'єктивної реальності, у практичній діяльності. Близько змисленням пов’язане і уява – психічний процес, що полягає у створеннінових образів (уявлень) на основі попереднього досвіду. Це своєрідна формавідображення дійсності, що полягає у розумовому відході від того, щобезпосередньо сприймається, сприяє передбаченню майбутнього.
Для забезпеченняефективності реалізації мислення і уявлення необхідно усвідомлювати особливуроль самоорганізації, знати прийоми і правила активізації розумової діяльності:
Ø Спонуканняучнів до осмислення логіки і послідовності у викладі навчального матеріалу, довиділення в ньому головних і найбільш суттєвих положень (з обов’язковимнавчанням логічним прийомам виконання відповідних завдань):
— пояснення,побудоване на логічних методах індукції (приклад – теорія) та дедукції (теорія- приклад), висновки, підсумки, теоретичне завбачення, аналогія, підтвердженняприкладом;
— звертанняуваги учня на логіку у викладі матеріалу, його структурування, висновки.
— навчанняучнів тезисному конспектуванню, аналізу літератури, прийомам аналізу, синтезу,порівняння, класифікації інформації.
Ø Наданняучню пізнавальних завдань, які можуть бути вирішені у ході прослуховування викладу:
— сформулюватиосновні питання, тобто скласти план матеріалу.
— самостійносформулювати висновки.
— навестиприклади для ілюстрації засвоєних положень.
— знайтифакти-докази до засвоєних положень.
— побудуватиблок-схему основних понять теми.
— сформулюватипитання до теми (наприклад, типу «якщо …, то»).
— порівнятинові факти і положення з тими, що вивчалися раніш.
Ø Наданнярізноманітних пізнавальних завдань за наочним матеріалом:
— пояснитисхему, малюнок чи інший засіб.
— завдання,що починаються дієсловами: “показати”, “підкреслити”, “знайти схожість чи відзнаку”.
— скластирозповідь за малюнком.
— створитиопорну схему, малюнок, таблицю.
Ø В методахсамостійного опрацювання навчального матеріалу при роботі з підручником — завдання на осмислення логіки викладу:
— виділитиосновну думку.
— прослідкуватиза переконаністю її обгрунтування.
— скластиплан тексту.
— знайтинеобхідний матеріал в тексті.
— визначитилогіку роздумів.
— визначитипослідовність і етапи доказу формули.
— співвіднестиположенням, що доводиться, конкретні приклади і факти.
— законспектуватиосновні положення.
Ø Стимулюванняобговорення навчального матеріалу:
— запитаннядо аудиторії: прямі – потребують відповіді конкретного учня; проблемні –викликають дискусію, не мають однозначної відповіді; риторичні – не потребуютьвідповіді, бо відповідь – загальновідома; навідні — потребують не односкладнихстверджувальних або заперечних відповідей, а розгорнутих міркувань, певнихвисновків і порівнянь, у результаті яких учні відрізняють істотні ознакидосліджуваних предметів і явищ і таким шляхом набувають нові знання.
— висуненняпроблемних ситуацій, або пізнавальних задач, вирішення яких – пошук виходу з проблеми;
— умиснапомилка — пропущене слово у визначенні, невірна формула ті ін. (учні не повинніздогадуватись про умисність помилки, і бути в змозі її помітити).
— роздуми вслух (викладач коментує свої дії).
— дискусія– провокування обміну думками поміж слухачами (викладач виграє роль керівникаобговорення, не дає обговоренню вийти за межі теми).
— ігроваситуація – утворення змагання поміж учнями, наприклад, попередній розподілнавчального матеріалу поміж учнями, які і проводять заняття (рідко застосовуєтьсяпри наданні інформації, бо потребує багато часу, але здатна значно активізуватислухачів).
— експрес-опитування– швидке повторення тільки що викладеного матеріалу без оцінювання.
Емоційнийкомпонентбезпосередньо впливає на формування так званих оцінних знань, тобто таких, якіхарактеризують суспільне або особисте значення для людини навчальногоматеріалу. В будь-якій формі надання навчального матеріалу поряд зі знанням пропоняття, терміни і факти повсякденної дійсності і науки, теорії та засобивиконання пізнавальних дій, переноситься і досвід емоційно-ціннісногоставлення, тобто відношення самого вчителя до світу, діяльності, науковихзнань, моральних норм, ідеалів. Крім того, емоційне реагування супроводжує процеснавчально-пізнавальної діяльності учня, повідомляючи вчителю і оточуючим проособисте ставлення учня до навчальних завдань і матеріалу, тобто забезпечуєзворотний зв’язок, повідомлення про хід і результати вчення. Разом з цимемоційне реагування може здійсняти і негативний вплив на процес навчання. Дляуправління своїми емоціями доцільно враховувати такі правила:
1) правилостворення оптимального емоційного стану Йоркса-Додсона: “Людина не досягаєуспіху у своїй діяльності, якщо вона цього зовсім не хоче, або хоче цьогозанадто”. Наявність деякого передстартового хвилювання дозволяє мобілізуватисвої сили. Надмірне ж хвилювання – заважає роботі всіх психічних процесів.
2) максимальнозібрати інформацію про ситуацію, що викликає хвилювання. Відповідноінформаційній теорії емоцій П.В.Симонова, сила емоцій зворотно пропорційнанаявності попередньої інформації.
3) в ситуаціяхпідсиленого хвилювання доцільно дещо знизити мотивацію – довільно перевестиувагу учнів на щось інше, відволікти їх від думки про значущість результату абоспробувати правильно оцінити його індивідуальну цінність, проаналізуватипричини, технічні деталі, тактичні прийоми поведінки, в тому числі і у випадкуневдачі. Східна мудрість: “Господи, надай мені мужність, щоб виконати те, що язможу виконати, дай мені сили, щоб змиритись з тим, що я не зможу виконати, інадай мені мудрість, щоб відрізнити одне від іншого”;
4) у випадкуневдачі інколи – змиритись з поразкою, визнати її, відмовитись від негайногодосягнення цілі і зберегти сили для наступної спроби, переоцінити ситуацію –“Не дуже і хотілося”.
5) длязаспокоєння дуже схвильованої людини не застосовувати прямих наказів чи проханьзаспокоїтись, не приводити логічні доводи, не ігнорувати його емоційний стан,оскільки це може сприйматись як нерозуміння його проблем. Краще надати людини“перегоріти”, виговоритись, розрядитися. Коли його збудження знизиться, тодіможна наводити аргументи. Правило Д. Карнегі: “Якщо людина не впевнена в собіі, занадто хвилюючись, не може включитись до роботи, корисно попросити їїдопомогти вам з якого-небудь питання. Намагаючись допомогти вам, вона забудепро своє хвилювання”.
6) коли людина,навпаки, в апатії, втратила сенс життя – стимулювати її до будь-якоїдіяльності, навіть недоцільної, показати їй нову перспективу, викликати вихідемоції на поверхню, навіть через істерику, руйнування чогось. Гарно допомагаютьвипадки колективного співпереживання
7) гарнодозволяють досягти оптимального емоційного стану свіже повітря, прогулянка,зайняття спортом, розмова з друзями про щось приємне, релаксація (аутогеннетренування).
Рекомендації іприйоми роботи вчителя з активізації емоційної сфери учня:
Ø Прогнозуванняможливих емоційних реакції учнів на запропонований навчальний матеріал ізавчасне запобігання виникненню негативних емоцій, зайвого напруження, надаючиучням всю необхідну інформацію про свої вимоги, шляхи отримання певноїінформації, критерії оцінювання і т.п.
Ø Актуалізаціяпізнавальної потреби і забезпечення її задоволення
Ø Використаннярізноманітних прийомів покращання настрою аудиторії, знаття втоми: відступів,епітетів, порівнянь, жестів, міміки, посмішки, гумору, схвалень, змінінтонації, створення творчої обстановки і т.п.
Ø При надтовеликому хвилюванні учнів перед контрольною роботою, іспитом можна дещопринизити особисту значущість цієї контрольно-оціночної ситуації для учнів(повідомленням про можливість покращення негативної оцінки в майбутньому, позитивнимсприйманням особистого тлумачення навчальної інформації та інше).
Ø Запобіганнянецікавих способів навчання, несправедливого розподілу відповідальності танавчального навантаження між учнями, уникнення навчальних завдань, щопотребують занадто великої перенапруженості психічних процесів (уваги, пам’яті,мислення) та інше.
Ø Запобіганнярозвитку конфлікту. Треба або ліквідувати джерело конфлікту (надати відповіднуінформацію), або створити умови перетворення негативної енергії у позитивну (відволіктивиконанням цікавого завдання). І вчителю і учням корисно оволодіти методикоюрелаксації (вчитель може розповісти учням про цю методику і надавати декількахвилин на розслаблення для зняття втоми на занятті).
Ø Запобіганнявиникнення негативних емоції, які можуть створюватись перешкодами типупитального слова «що», використовуваного не до місця, частим повторенням «таксказати» і т.п.
Ø Емоційнезабарвлення матеріалу, що надається (наприклад, при викладі певної інформаціїможна виказати певну незгоду з нею, або подив, задоволення.
Активізаціявольових зусиль – найбільш безпосередньо пов’язана з перетворенням навчальної діяльностіу навчально-пізнавальну, де учень стає суб’єктом пізнання. Вольова сферапоєднує вищі прояви психічної активності: довільні увагу, сприйняття, запам’ятовуваннята опрацювання навчальної інформації. Тільки оволодівши прийомами довільноїорганізації свого психічного життя, учень стає дійсним суб’єктом пізнання,використовуючи власні психічні “інструменти пізнання” найбільш оптимально.Вольові прийоми достатньо відомі і широко впроваджуються у виховному процесі(самодисциплінування, самовідповідальність, тощо). Але слід пам’ятати, що вумовах навчання, коли учні відчувають постійне стомлення (особливо в періодекзаменаційної сесії) їх здатність до здійснення цілеспрямованого вольовогозусилля може суттєво зменшуватись. На жаль, на сьогодні механізми волевиявленнянайбільш експлуатуються в навчально-виховному процесі. Значна кількістьвчителів вважають, що саме воля є провідним фактором навчання.
Висновок
Експлуатаціяздатності людини до підвищення ефективності діяльності через вольовий імпульспризводить до перевантаження захисних механізмів організму, розвитку хронічногостомлення, зниження мотивації навчання. Саме активізація, стимулюючи додатковірезерви організму, дозволяє покращити умови навчання, зберігати енергоресурси,підтримувати оптимальний рівень працездатності. Серед прийомів, що дозволяютьактивізувати вольові зусилля учня без насильства над його особистими бажаннямита інтересами застосовуються наступні.
Ø «Натяк» — прийом, який зберігає самолюбство та використовується при незначних порушеннях,що не підлягають відкритому засудженню. Інформація педагога подається такимчином, що показує учню його недоліки та можливі шляхи їх подолання, залишаючийого нерозпізнаним. Учню надається можливість врятувати своє обличчя в очах товаришів.
Ø «Удавананедовіра» застосовується до учня з метою зачепити його самолюбство, викликатипрагнення довести зворотне в свою адресу. Наприклад: «Це завдання не дужетяжке… Але у вас може не вистачити терпіння довести його до кінця...».Важливо, щоб учень не здогадався про істинну мету впливу.
Ø «Удаваназаборона» — прийом, ефективний при необхідності привернути зацікавлення доповсякденного. Вчитель навмисне драматизує ситуацію, підкреслює їїнеповторність і важкодосяжність цілі. Заборонений плід завжди солодкий,спрацьовує механізм задоволення потреб і зараз вже всі самі прагнуть,наприклад, прочитати цю книгу, оволодіти цим навиком і т. д.
Ø «Схвалення»і «похвала». Схвалення виражається короткими ствердженнями типу «молодець»,«правильно», «вірно». Похвала — оцінка з аналізом діяльності. Застосовується віндивідуальній бесіді, у ході занять. Обов'язково повинен бути аналізопрацьованої учнем роботи.
Ø «Довіра»- пропозиція вчителя учню тимчасово діяти за себе в розрахунку на йогоініціативу і компетентність. Стимулюючий ефект даного прийому заснований напідвищенні задоволеності працею і взаємовідносинах із педагогом.
Ø «Стимулюваннячасом» полягає в наданні можливості прискореними темпами виконати завдання, азалишок часу використовувати для себе. Надання такої довіри, надання «свободидій» сприяє активізації творчих можливостей учня, підвищенню його особистоївідповідальності.
Література:
1. Вергасов В.М. Активизациямыслительной деятельности студента в высшей школе. – К.: Выща школа, — 1979. –216 с.
2. КовальчукГ.О. Активізація навчання в економічній освіті. — К.: КНЕУ, 1999. — 128 с.
3. ЛещинскийВ.М., Кульневич С.В. Учимся управлять собой и детьми: Педагогический практикум.– М.: Просвещение: Владос, 1995. – 240 с.
4. МарковаА.К., Матис Т.А., Орлов А.Б. Формирование мотивации учения. –М.: Просвещение,1990. — 192 с.
5. Педагогика:Учеб. пособие для студ. пед. учеб. завед./ Под ред.П.И. Пидкасистого. – М.:Пед.об-во России, 1998. – С. 471-475.
6. ПодласыйИ.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. — М.:Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – Кн.1: Общие основы. Процесс обучения. – С.359 – 418.
7. Практическаяпсихология для преподавателей. – М.: Информационно- издательский дом «Филинь»,1997. – С. 242 — 243.
8. ЯкунинВ.А. Педагогическая психология: Учеб. пособие / 2-е изд. — СПб.: Изд-во МихайловаВ.А. 2000. — С. 130 -150.