Народні звичаї і традиції як засіб екологічного виховання молодших школярів

Зміст
Вступ
Розділ 1. Педагогічні основи екологічного вихованнямолодших школярів засобами народних звичаїв і традицій
1.1 Сутність та педагогічний зміст екологічного виховання
1.2 Українські звичаї і традиції як засіб екологічноговиховання учнів
1.3 Педагогічні засоби екологічного виховання молодшихшколярів
Розділ 2. Методика екологічного виховання молодших школяріву процесі використання народних звичаїв і традицій
2.1 Організація та зміст експериментального дослідження
2.2 Ефективність експериментального дослідження
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Формування нової національної стратегії освітине може не враховувати тисячолітній досвід екологічного виховання молодшихпоколінь. Етнічна ментальність нашого народу довела потужні внутрішніможливості українства до самоорганізації та самозбереження. Саме «в цихкатегоріях духовності закладено феномен виживання українців унайнесприятливіших історичних умовах» [20, 41]. Наш народ не лише зберігсяяк одна з найчисленніших спільнот Європи, а й виборов свою державність ужорсткому протистоянні сильнішим сусідам. Тож, «розглядаючи в історичнійретроспективі екологічний аспект освітньої діяльності українців, маємо на метівизначити найважливіші чинники життєстійкості етносу, її культуротворчу роль,показати роль моралі, сакральних факторів у дотриманні екологічної рівноваги,важливість урахування етнічного і національного в навчально-виховному процесіяк умови природовідповідної педагогічної діяльності» [55, 45].
В радянські часи методологічною універсальноюосновою всіх наук було проголошено «діалектичний матеріалізм» [8, 46].Все те, що не вписувалось у його схему, вважалося хибним і не мало права наіснування та розвиток. Волею будівників комуністичного майбутнього вітчизняна педагогічнанаука була виключена із світового контексту, а особистість стала предметомнебаченого експерименту над своєю соціальною природою [37, 8]. Із спадщини Я.А.Коменського, Й. Песталоцці, А. Дістервега, Д. Локка, Ж. — Ж. Руссо, К.Д. Ушинськогота інших педагогів і вчених на широкий загал видавалося лише те, що буловигідне пануючій системі. Творча спадщина Григорія Ващенка взагалі булаприречена на забуття, а видатні школи українського народознавствазаперечувалися. Важко уявити народ без його історичної спадщини — традицій,звичаїв, вірувань. Зокрема, «для українців ідеальне є першоосновоюментальності» [57, 38]. Тож без дослідження пласта української культури,пов'язаного з екологічним вихованням, розвитком екологічної культурипідростаючого покоління, неможливо уявити цілісну картину освітнього процесу.
Прогресивний розвиток суспільства ставможливим завдяки спільним фізичним і духовним зусиллям усього роду, якінагромаджувалися сотнями поколінь. Великий екологічний досвід — витвірсуспільної свідомості далекого минулого — лежить в основі українськоїетнопедагогіки, фольклору і традицій. Саме «етнопедагогіка максимальноспіввідносна дії закону відповідності етносу географічному середовищу і впобудові оптимальних національних педагогічних систем і моделей школи може бутирушійною силою» [60, 14].
Екологічну культуру вчені визначають як «засвоєнняособистістю екологічних (природоохоронних) моральних норм, принципів,категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх якзвичних форм особистої поведінки» [68, 38]. Структуру екологічної культуриособистості складають «знання, почуття, відношення, поведінка» [30,17]. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленнюекологічної культури учнів є формування у них системи екологічних знань,почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки.
Ось чому заразперед учителями та вихователями стоїть завдання екологічної освіти і вихованнямолоді, а починати слід з найменших школярів, враховуючи їхніморально-психологічні особливості. Діти цього віку сприймають на віру всесказане вчителем, його думка є для них більш вагомою, ніж думкидрузів-однолітків, інших дорослих. Вони більш емоційні, ближче до серця сприймаютьнегаразди інших, сильніше співпереживають. Тому народні природознавчі традиціїохорони довкілля є дієвим засобом формування екологічної культури у дітеймолодшому шкільному віці.
Проблеми екологічного виховання та формуванняекологічної культури школярів у процесі використання народних природознавчихтрадицій досліджували класики педагогічної думки (В.О. Сухомлинський [63], К.Д.Ушинський [66] та ін.), сучасні педагоги (В.П. Горощенко [12], Н.С. Жесткова [18],Л.І. Іщенко [22], А.І. Кузьмінський [34], Н. Є. Мойсеюк [42], М.М. Фіцула [67] таін.), методисти (Н.П. Байбара [1], О.А. Біда [3], О.М. Варакута [5], О.Л. Іванова[20], С.К. Іващенко [21], С.С. Клименко [26], Н.С. Коваль [28-29], І.М. Коренева[33], О.З. Плахотип [51], Н.О. Пустовіт [53], О.Н. Химинець [68] та ін.),вчителі-практики (Г.М. Бондаренко [4], О.А. Гаври-ленко [10], Ю.І. Рева [55], Л.К.Різник [56], Л.М. Руденко [57], А.О. Степанюк [61], О.І. Ткаченко [65], Н.В. Хлонь[69], З.А. Шевців [71] та ін).
Проте аналіз вищенаведених праць показав, щопроблема екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку в них розкританеповно, фрагментарно або в контексті загального екологічного розвиткуособистості. Тому необхідність удосконалення процесу екологічного виховання науроках у початкових класах у процесі використання народних звичаїв і традиційзумовило актуальність проблеми й вибір теми дипломного дослідження.
Об’єкт дослідження — екологічне вихованнямолодших школярів в процесі навчально-виховної діяльності.
Предмет дослідження — використання народнихзвичаїв і традицій як засобу екологічного виховання учнів молодшого шкільноговіку.
Мета дослідження — теоретично обґрунтувати іекспериментально перевірити особливості методики екологічного вихованнямолодших школярів на основі використання народних звичаїв і традицій у процесінавчальної діяльності.
Гіпотеза дослідження: якщо в процесінавчальної діяльності забезпечити практичне використання народних звичаїв ітрадицій, то показники екологічної вихованості в учнів початкових класівпідвищаться.
Відповідно до поставленої мети та гіпотезидослідження визначені завдання дослідження:
Розкрити сутність та структуру екологічноговиховання учнів.
Розкрити шляхи екологічного виховання учнівмолодшого шкільного віку на основі використання народних звичаїв і традицій.
Визначити вплив експериментальної методики нарезультативність процесу екологічного виховання молодших школярів.
Для розв’язання поставлених завдань іперевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження — теоретичні (аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація йузагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній та методичнійлітературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду з проблемекологічного виховання учнів) та емпіричні (педагогічне спостереження,бесіди, педагогічний експеримент, аналіз результатів експерименту).
Практична значущість дослідження полягає урозкритті системи роботи вчителя початкових класів щодо оптимізації процесуекологічного виховання учнів засобами народних звичаїв і традицій.
Дипломна робота складається із вступу, двохрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг роботи — 75сторінок.
Розділ 1. Педагогічні основиекологічного виховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій
 1.1 Сутність та педагогічний змістекологічного виховання
Екологія (гр. оikos — дім, родина) — наука, що «вивчає закономірності існування, формування і функціонуваннябіологічних систем всіх рівнів — від організму до біосфери та їх взаємодії іззовнішніми умовами» [35, 19]. Це — «наука про організми в себе вдома»[23, 40]. У сучасній науці поняття «екологія» характеризується "єдністюбіологічного, соціального, економічного, технічного, гігієнічного факторівжиття людей" [51, 37]. Тому «екологічна культура учня — це сформованасистема наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатіввзаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу якнаціональну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність доприродоохоронної діяльності» [23, 41].
Формування екологічної культури, гармонійнихвідносин людини й природи посідає в Україні особливе місце. Чорнобильськакатастрофа, високий рівень радіаційної, хімічної забрудненості довкілля привелидо зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалостіжиття, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротногозникнення окремих класів, родів та численних видів рослин і тварин і т. ін. Томуставлення людини до природи розглядається як важлива громадянськахарактеристика особистості.
Екологічну культуру вчені визначають якзасвоєння особистістю екологічних (природоохоронних) моральних норм, принципів,категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх якзвичних форм особистої поведінки [33, 17].
Структуру екологічної культури особистостіскладають «знання, почуття, відношення, поведінка» [23, 40]. Томузмістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню екологічноїкультури учнів є формування у них «системи екологічних знань, почуттів,ставлень, а також екологічної поведінки» [23, 41].
Відповідно до сучасних наукових досліджень,екологічний розвиток особистості проходить три стадії. На первинному рівнідитина виконує вимоги, боячись покарання. На конвенційному рівні дотриманняекологічних норм визначається намаганням належати групі, суспільству, івідповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій piвень екологічногорозвитку автономний: людина добровільно і обирає екологічно прийнятнуповедінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих неюдобровільно [35, 20].
Формування екологічної культури молодшихшколярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій,громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуаціїбезпосереднього вияву турботи про природу та людину, надання допомоги іпідтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і т. ін. [24, 107]. До формекологічного виховання відносять спеціальні уроки, екологічні бесіди, відвертірозмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря,благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та іншіформи занять [35, 19].
Складовою екологічної культури є «екологічнасвідомість як сукупність уявлень (індивідуальних та групових) про взаємозв'язкиу системі „людина-природа“ і в самій природі, ставлення до природи, атакож відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею» [33, 17].
Донедавна як у світі в цілому, так і в нашійкраїні сформувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу. Це така«система уявлень про світ, згідно з якою вищою цінністю є людина, априрода має цінність постільки, оскільки вона цінна для людини; метою взаємодіїз природою є задоволення потреб людини, а характер взаємодії визначається»прагматичним імперативом": правильним і дозволеним є те, що кориснелюдині і людству; діяльність з охорони навколишнього світу продиктованавіддаленим прагматизмом — необхідністю зберегти природне середовище, щоб ниммогли користуватися майбутні покоління" [51, 38].
До яких екологічних наслідків це призвело — мивже знаємо. Тому на даному етапі розвитку суспільства постає потреба уформуванні екологічної свідомості ексцентричного типу. Це така система уявленьпро навколишній світ, відповідно до якої вищу цінність являє собою гармонійнийрозвиток людини і природи, що є елементами єдиної системи; метою взаємодії зприродою є максимальне задоволення як потреб людини, так і природи, а характервзаємодії визначається екологічним імперативом: правильним і дозволеним є те,що не руйнує екологічну рівновагу; етичні норми і правила однаковою міроюпоширюються на взаємодію як між людьми, так і зі світом природи.
В умовах загострення проблем взаємодії людствай природи перед сучасною педагогічною наукою та практикою постає низканевідкладних завдань, пов’язаних з необхідністю виховувати молоде покоління неу згубній традиції якомога більше брати від природи, а у шанобливому ставленнідо всього сущого, що споконвіку притаманне українському народові [24, 107].
Серед якостей, що характеризують екологічнукультуру особистості, важливу роль відіграють знання про природнізакономірності, взаємодію людства та природи. Специфіка засвоєння екологічнихзнань визначається складністю природних об’єктів, багатогранністювзаємозв’язків та залежностей між компонентами природних систем суспільством танавколишнім середовищем.
Сучасний рівень розвитку засобів впливу надовкілля вимагає від кожної людини уміння прогнозувати й запобігати можливимнегативним наслідкам своєї діяльності. Вибір оптимальних варіантів взаємодії зприродою потребує глибокого аналізу, творчого підходу тому засвоєнняекологічних знань не може обмежуватися рівнем застосування їх за взірцем. Обов’язковомає досягатися творчий рівень оволодіння знаннями.
В шкільній практиці поширені різноманітніметоди й засоби навчання, що сприяють активізації творчої пізнавальноїдіяльності учнів. Заслуговують на увагу ті з них, які допомагають розвитковіумінь систематизувати знання, самостійно їх набувати, використовувати напрактиці. До них відносяться різні види дидактичного матеріалу в тому числіігри та вікторини. Ігри та вікторини на екологічну тематику стимулюють інтересучнів до проблем навколишнього середовища і надають урокам яскравого емоційногозабарвлення. Різноманітні ігри та вікторини можна використовувати на всіхетапах уроку: під час опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення йузагальнення знань [15, 41-42].
Загальновизнано, що «екологічнадіяльність дітей займає одне із вагомих місць серед засобів вихованняособистості» [51, 38]. Екологічна робота використовується як засіброзвитку пошуково-пізнавальної активності школярів. При цьому вони стаютьшироко обізнані про навколишню природу, оточуюче середовище, засвоюють досвідпоміркованого й обережного ставлення людей праці до довкілля.
Практика безпосереднього вивчення природисвого краю з метою його пізнання, збереження й перетворення стає дляукраїнських дітей тією житейською школою, котра наближує її до реалійповсякдення. Разом з тим педагогічне значення екологічної діяльності полягає втому, що:
1. Зібраний фактичний матеріал дужерезультативно може використовуватись на уроках у контексті освітньої, виховноїі розвивальної функцій навчання. На його основі можуть складатися різніілюстраційні схеми, що унаочнюють пізнавальний процес, матеріали: карти,діаграми, таблиці, макети, муляжі; виготовлятись роздаткові матеріали (копії статей,цитати з книжок і витяги з документів, листівки, бюлетені, зразки натурних предметіві ін).
2. Екологічний матеріал, окрім навчальної, маєвисоку віддачу і при використанні його у виховній роботі в позаурочний час. Зокрема- при проведенні вікторин, олімпіад; в організації зустрічей з екологами; черезвипуск стінгазет, екологічних альманахів.
3. Вивчаючи природу рідного краю, учнінабувають і закріплюють навички пошукової, дослідницької, природоохоронноїроботи; у них формуються почуття колективізму, громадянської відповідальності.
4. Забезпечується прилучення школярів до посильноїгромадсько-корисної праці, зокрема, через виконання доручень дослідницького таінформативного характеру від господарських підрозділів, наукових організацій,громадських об'єднань [67, 38-39].
Проводячи екологічну, природоохоронну роботу,учні можуть виявити нові факти, аргументи, відомості; уточнити деталі вжевідомих явищ і подій. Така робота допомагає педагогам краще пізнати своїхучнів, вихованців, розкрити їх своєрідність, неповторність, різнобічністьінтересів, уподобань, спрямувати їхню професійну зорієнтованість.
Робота вчителя з екологічним матеріаломрозширює його кругозір, збагачує новими знаннями, ініціює процес вдосконаленняпедагогічної і методичної майстерності. Зважаючи на це, цілком зрозумілим є те,чому в школах і дитячих дошкільних закладах України поширюється природоохороннаробота, поглиблюється її зміст, з'являються нові цікаві формипізнавально-пошукової активності дітей. Але доводиться констатувати, що «екологічневиховання не скрізь стало складовою частиною навчального процесу, не завжди щемає систематичний характер» [55, 29]. Не всі педагоги творчо підходять доцього питання в організації вивчення основ охорони природи учнями рідного краю,в методичному забезпеченні ефективного процесу екологічного виховання.
Окремі вчителі не проводять планових,передбачених програмами навчальних екскурсій, практичних занять на місцевості,спостережень; не використовують екологічний матеріал у формуванні ціліснихуявлень своїх учнів про навколишній світ. Зазначені негативні моменти стаютьможливими насамперед там, де керівники шкіл недооцінюють роль природоохоронноїроботи у навчанні й вихованні, не контролюють роботу вчителів у реалізаціїкраєзнавчого принципу, не планують екологічну роботу в шкільному масштабі, успівробітництві з іншими структурами системи освіти [42, 167].
Без організації природоохоронної роботи важкозабезпечити поєднання навчального процесу із життям. Посилання ж на «книжковіприклади, чим ніби реалізується екологічний принцип, може лише посилитиабстрактність сприйняття учнями різних наукових теорій, однак не забезпечитьналежного рівня їхньої екологічної культури» [4, 213].
З іншого боку — часом і вчителі лише радіють зтого, що їхні вихованці задовольняють свої екологічні запити поза школою, вгуртках юних туристів й екологів позашкільних установ. Однак в центріекологічної роботи повинна бути загальноосвітня школа, її педагогічнийколектив, учнівський контингент. Саме у них найбільші можливості забезпечитипотрібну розумну «масовість» такій роботі.
Свого часу вчителі задовольнялися тим, що вшколі працював гурток з охорони природи з 10-15 учнів, члени якого практикувалипоходи по рідному довкіллю, займалися очищенням джерел чи струмків і т. ін. Протесьогодні це вже не відповідає потребам виховної роботи і навчального процесу. Черезце цілком предметно ставляться завдання щодо того, щоб «екологічна освітаперейшла в сферу системного забезпечення ефективної реалізації своїх виховнихможливостей в контексті повсякденної навчально-виховної ікультурно-просвітницької роботи різних структурних підрозділів системи освіти вУкраїні» [51, 37].
Системне співробітництво в галузі навчальної іприродоохоронної роботи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесунавчання й виховання, наголошуючи єдність їх мети і конкретних завдань, принципіві методів навчально-виховного впливу на свідомість, почуття й волю, життєвупозицію і особистісні переконання учнів. Така робота є дієвим моментомкомплексного впливу на учнів, бо забезпечує поєднання пошукової активностішколярів з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту інавчально-виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивногоемоційного насичення процесу реалізації учнями мети і завдань екологічного руху.При цьому «пізнавальний пошуковий інтерес виступає як рушійна силадуховного розвитку школяра, стимулює його активність у навчальній, трудовій ігромадській роботі» [2, 49].
Підпорядкована справі державного становленняукраїнської нації, «екологічна діяльність на уроках, у позакласний тапозашкільний час стає джерелом формування екологічної свідомості» [25, 31].Зокрема, всебічне вивчення природних, соціально-економічних умов та історичнихособливостей рідного краю, реалізація завдань охорони природи постає як один ізнайдієвіших засобів формування активної життєвої позиції учнів на ґрунтіполіаспектного сприйняття ними змісту екологічного виховання.
Особливе місце в екологічному дитячому русіналежить початковій школі. Проте «сьогодні природоохоронний принципповинен більш активно заявити про себе в навчально-виховному процесі. Практичнонемає жодного шкільного предмета, зміст якого не можна було б зробити більшцікавим для учнів, більш доступним для усвідомлення шляхом наповнення йогопрограмових завдань екологічним матеріалом» [11, 42]. Починаючи від простихфенологічних спостережень за природою і завершуючи питаннями охорони природнихоб’єктів, — все має бути підпорядковане тому, аби шкільне буття учнівмаксимально сприяло розширенню екологічного кругозору, формуванню екологічноїсвідомості молодших школярів.
В результаті проведеного теоретичного аналізуцілком очевидними стають такі функції екологічного виховання:
теоретико-методологічна — зумовлює наявністьфундаментальних основ, з позицій яких дається пояснення взаємозв’язку предметівта явищ навколишнього середовища;
соціально-культурна — виявляється векологічній свідомості особистості, здатності помічати та реагувати наекологічні проблеми;
дидактична — пов’язана із забезпеченнямшколярів системою екологічно спрямованих знань у сфері охорони природи;
практична (діяльнісна) — пов’язана ізпрактичною допомогою у вирішенні екологічних проблем, участю в активнійприродоохоронній діяльності.
Вважаємо за необхідне розкрити основні джерелаформування екологічної культури молодших школярів, якими виступають:
а) пізнавальна діяльність учнів, щопов'язана із спостереженням навколишнього середовища. Характерною особливістюцього виду роботи є те, що в процесі її учні здобувають екологічні знання збезпосереднього оточення. Така діяльність розвиває інтерес дітей до природоохоронноїроботи, формує позитивне ставлення до екологічної діяльності;
б) дослідницька діяльність передбачаєне пасивне спостереження, а різноманітну активну природоохоронну роботу. Цепрактичний пошук, відкриття раніше невідомих фактів екологічної діяльності. Удослідницькій діяльності особливо яскраво виявляється активність учнів, вмінняїх самостійно розв’язувати екологічні проблеми. Творчий пошук ведеться нависокому рівні пізнавальної, практичної ініціативи, активності та емоційногонастрою, що створює сприятливі передумови для розвитку високих моральнихякостей особистості, у даному випадку екологічної культури. Кожний учасникподорожі, експедиції або екскурсії під керівництвом учителя може проводитиспостереження та елементарні наукові дослідження впливу порушення рівноваги нажиттєдіяльність навколишнього середовища загалом чи конкретного природногооб’єкта. Це підвищує увагу учнів до об'єктів дослідження, сприяє активізаціїпроцесу екологічного виховання дітей молодшого шкільного віку.
в) практична (прикладна) діяльність виникаєі розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку. Вона формуєактивне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесіпошуку екологічні знання у переконання та практичні навички природоохоронноїроботи [51, 38-39].
Екологічний матеріал за своїм змістом є дужерізноплановим (природничим, історичним, літературним, географічним). Основнимиджерелами його надходження є науково-природнича та інша література (науково-популярна,довідкова, художня); місцева періодична преса (обласні та районні газети іжурнали); повідомлення місцевого радіо та телебачення; власні спостереженняучителя та учнів за природою та працею людей своєї місцевості; натуральнінаочні посібники (колекції місцевих корисних копалин, зразки ґрунту, гербаріїрослин та ін.); ілюстрації, малюнки, фотокартки, діапозитиви із зображеннямекологічно небезпечних явищ і т. ін.; спогади, розповіді спеціалістів проекологічні проблеми [27, 69-70].
Таким чином, екологічне виховання слід розглядатине лише як діяльність учнів, спрямовану на формування екологічних знань, але йяк одну з умов розвитку екологічної свідомості та життєвої екологічної культури.
 1.2 Українські звичаї і традиції якзасіб екологічного виховання учнів
На певному етапі біологічної еволюції нашідалекі предки «вийшли з сфери суцільного підпорядкування біологічнимзаконам і самі стали джерелом творення культурогенного потоку інформації,завдяки чому відбувалася їхня дальша адаптація до дії законів природи: черезвиробництво (перманентний розвиток і вдосконалення знарядь праці), засобикомунікації (мова), традиції, мораль, звичаї і т. ін. Мінімально змінюючисьгенетично і вдосконалюючи свої суспільні інститути, людина змогла вижити ірозвинутися у світі жорсткого природного відбору» [30, 17]. Невід'ємноюумовою суспільної еволюції став процес навчання і виховання.
Основою релігії давніх слов'ян, особливо тих,що жили на землях біля середнього Дніпра, був культ природи. В уявленні давньоїлюдини все, що оточувало її, було живе, одухотворене, наділене магічною силою,яка так чи інакше на неї впливала. Головні елементи і сили природи, особливоті, що здавалися найбільш містичними, стародавня людина обожнювала [51, 37]. Однак,на відміну від греків і римлян, наші предки не наділяли їх людською подобою іне приписували їм різних людських рис і пристрастей, а уявляли їх як осіб вищоїдуховної сфери. Не можна створити абсолютно точної картини щодо слов'янськогоОлімпу, але вважають, що було чотири або п'ять головних богів: бог грому іблискавки Перун, бог сонця Хоре, або Дажбог, бог вітру Стрибог, бог вогнюСварожич і опікун худоби, бог скотарства Велес. Крім того, в уявленні давніхслов'ян увесь навколишній світ був наповнений іншими таємничими істотами нижчогопорядку: водяниками, лісовиками, русалками, мавками, домовиками, що жили уводі, болотах, лісах, горах, полях і в людських оселях. В українському пантеоніне було злих богів, боги та нижчі божества ставилися до людей прихильно, алетреба було здобути і утримувати їхню ласку молитвами, обітницями, жертвоприношеннями.
Характер божеств залежав від характеру етносу,а на останній вирішальний вплив мала природа. Благодатна земля, м'якістькраєвидів не зумовлювали активно-агресивні орієнтації стосовно природи. Навпаки,сприяли розвиткові мрійливості, толерантності і віротерпимості. У першовитокахукраїнських вірувань беруть початок етнічний кордоцентризм, емоційність ічуйність — риси, які завжди переважали. Раціоналізм і цілеспрямованістьвідступали на другий план [68, 22].
Ми вбачаємо в українській ментальності прямийзв'язок з тим, то саме Україна дала світові видатних мислителів і педагогів зглибокою педагогічною інтуїцією і тонким розумінням співвідношення міжемоційними та раціональними засадами в процесі навчання і виховання. Серед них- митрополит Іларіон, Володимир Мономах, Климентій Смолятич, ГригорійСковорода, Памфил Юркевич, Костянтин Ушинський, Борис Грінченко, ГригорійВащенко, Антон Макаренко, Василь Сухомлинський та багато інших, феномен якихпрагнуть збагнути і закордонні дослідники.
Молитви і релігійні обряди справлялисяякнайближче до таємничих сил природи: під особливим деревом (зокрема, дубом),на полі, біля криниць, в лісі, біля річок і озер. Опоетизовані в народнійтворчості і літературі верба, тополя, калина, явір, липа — надбання нашоїісторії. На узвишші, часто на узліссі встановлювалися і язичницькі ідоли — боввани. Сама природа була не тільки оселею, а й частиною єства вищих сил; приміщеннячи будови для молитов були не потрібні: храми і капиша з'явились порівнянонедавно, уже за княжої доби. Український лісостеп і степ, родючі землі,неповторні краєвиди були тими природними чинниками, які формували національнийхарактер [30, 17].
Пантеїзм вірувань сприяв відчуттю єдності зприродою. Під час відправляння ритуалів людина ніби розчинялась у просторі. Ритуалисупроводжувалися проникливим співом, характер і зміст якого залежав відпризначення обряду. Так виникли й дотепер зберегли високий естетизмстародавньої традиції гаївки, щедрівки, колядки, веснянки, обжинки, голосіння іт. ін. [46, 42]. У ритуалі брали участь всі члени роду: від найстаріших донайменших, дня яких споглядання обряду було водночас і великою школоюестетичного, морального виховання, і уроком набуття природничих знань тасуспільного досвіду.
Потужні корені цієї школи проросли увисокопродуктивній і природовідповідній господарській діяльності. Набожнеставлення до землі, початки якого яскраво проглядаються ще від трипільців (4тис. до н. е), було пронесено через тисячоліття і закарбувалось увисловлюваннях «Земля — мати», «Земля — годувальниця». Неюклялися: «Хоч землю їж» [60, 105]. Немало повір'їв, що збереглися ідотепер, у давнину виконували роль заборон, імперативів і навчали берегти всеживе: дерева, звірів, птахів, не забруднювати водойми, криниці. Заборониакумулювали природжений естетизм, потяг до краси, гармонії з природою: чорногузане займай — «згорить хата», у воду не плюй — «вона свята».
Сила язичницьких ритуалів народних віруваньбула така переконлива, що багато з них, особливо пов'язаних з водою, перейнялохристиянство. Згадаймо хресні ходи до священних водоймищ, скроплюванняосвяченою водою на Великдень, Трійцю, Спаса [30, 18].
Про грані співіснування язичництва іхристиянства написано чимало. Безперечним є факт екологізації українськогоправослав'я через його поєднання з попередньою релігійно-світоглядною системою.Засвоюючи нову чужу віру, вірування наших предків не розчинилися у новиххристиянських святах та обрядах. Неможливо уявити собі зиму без Різдва Христового,без ряджених, вертепу і куті, а весну — без Христового Воскресіння, Великдень — без писанок. Літні Зелені свята невід'ємно асоціюються з клечанням хати лепехоюі свіжою травою. Спас поєднується з обжинковими звичаями та обрядами. Можнатільки пишатися тим, що наша обрядовість є однією з найбагатших у Європі і дужедавньою, як і сам народ [3, 201].
Виникнення ранньофеодальної держави КиївськаРусь історики відносять до IX ст. У дохристиянський період існування нашоїдержави звичаєва педагогіка, яка сформувалася і закріпилася в традиціях,символах попереднього етапу суспільного розвитку, продовжувала відіграватипанівну роль. Вона збереглася і в наступних століттях, ніколи не втрачаючисвого значення. Як зазначалося раніше, процеси виховання і навчання буливзаємопов'язані і носили практичний характер.
Діти пізнавали життя під час трудовоїдіяльності: разом з батьками полювали, обробляли землю, оволодівали ремесламитощо. Перші моральні настанови і знання вони одержували через звичаї, обряди,традиції, народний фольклор. Великий образно-емоційний потенціал несла в собіказка, яка за язичницькою традицією втілювала ідею спорідненості життя тварин ірослин з життям людини, поетизувала роль надприродних сил, а отже, виховувалалюбов до природи. Ігри та ігрові пісні («Льон», «А ми прососіяли», «Зайчик», «Ворон», «Коза», «Гуси»,«Просо»), зоофагічні танці, загадки також мали природничий зміст іпередавали досвід природо-відповідної поведінки [60, 110].
У Київській Русі була започаткованаприродозаповідна справа: охоронялися урочища, призначені для полювання князів(«Звіринець», «Соколиний Ріг»), За Володимира Волинськогостворена добре відома й нині Біловезька Пуща, з ХІX ст. під охороною перебуваєтур. Охорона угідь, пташиних гніздовищ, звірів у період виведення молодняку таінші імперативи, обов'язкові для виконання всіма жителями ранньосередньовічноїдержави, також мали переконливе виховне значення.
З прийняттям першого писемного законодавства«Руської Правди» вони частково перейшли із звичаєвої сфери у площинуправових відносин. Як і раніше, дітей привчали шанобливо ставитися до землі — головногобагатства держави і гаранту її достатку. Ця традиція виявилася такою сильною,що її беззастережно сприйняло християнство, передбачивши церковне покаранняпоклоніннями протягом 15 днів для того, хто «бив землю». Зберігся ікульт Матері, який деякі сучасні автори відносять до головних архетипівколективного безсвідомого українців і, як доказ, наводять приклад поклонінняБогородиці нарівні з Христом.
Крім моральних засад і світоглядних настанов,у Київській Русі дитина здобувала професійні знання, які також передавалися заправилами звичаєвої педагогіки: від батька — до сина. Селянин-землероб володівмайже 200 професійними навичками успішного ведення господарства. Значною міроюпродуктивному господарюванню сприяв агрокалендар, складений нашими предкамизавдяки спостережливості, господарській інтуїції та глибоким знанням природи [64,19].
Природні прикмети відігравали велику роль увиховному процесі, з дитинства входили у свідомість, розвивалиспостережливість, образне мислення, сприйняття кольорової гами навколишньоїприроди: «Ясний місяць дощу не бачить», «Червоне вечірнє небо — ждидощу», «Трапляється такий год, що на день по сім погод», «Сухийквітень — голодний рік»-, «Весна багата на квіти, а хліба в осеніпозичає», «Як травень дощі сіє — жито половіє», «Як утравні дощ не впаде, то і золотий плуг не виоре», «Не радій великомупосіву, а радій гарному врожаю», «Зима біт, та снігу не їсть, атільки сіно».
Після прийняття християнства все ж велику рольпродовжували відігравати служителі язичницького культу і носії ізотеричнихзнань та магії — волхви. Пригадаймо факти з «Літопису руського», колиза порадою до волхвів звертаються великі князі Київської Русі, зокрема — князьОлег, якому було напророковано смерть від власного коня. Будучи невід'ємноючасткою культури праукраїнців, дохристиянські вірування відігравали рольекологічного чинника в пристосуванні етносу до природного середовища.
Християнство з чітко регламентованими канонамиі нетерпимістю до поганства трансформувалося на місцевому фунті — з огляду наоб'єктивні процеси самоорганізації та самозбереження етносу. І в наступні часислужителі уже християнського віровчення прославляли рідну землю, її красу,велич і силу її людей, утверджуючи політичну повноправність батьківщини середінших християнських країн, відстоюючи її інтереси в протистоянні ідеологічномувпливові Візантії та збройному втручанню войовничих сусідів [33, 19].
Екологічні мотиви писемних джерел сягаютьчасів Київської Русі. «Слово о полку Ігоревім», створене через 200років після офіційного прийняття християнства, найповніше з усіх давньоруськихоригінальних джерел відображає ментальність народу. Важко відшукати твірсередньовічної літератури, який би так зримо ілюстрував роль культури як засобупристосування до конкретних умов проживання. Тут людина і природа, природа ібатьківщина (у творі — це земля Руська) — одне ціле; стала екологічна систематримається на високому патріотизмі і моральності. Природа співпереживає своїмзахисникам, набуває людських якостей, сприяє діям героїв, іноді стає наперешкоді, попереджаючи про небезпеку. Назви птахів тут зустрічаються 54 рази,назви рік — 23.
Природа має багатокольорову гаму: синій коліру поемі зустрічається вісім разів, червлений — шість, чорний — чотири, сірий тазелений — по три, білий — два, багряний — один раз. Князівські чвари і війна,все те, шо руйнує екологічні зв'язки, заслуговують найглибшого осуду. Авторсвідомо використовує багатовіковий досвід самозбереження етносу, акумульованийв язичницьких віруваннях, і підпорядковує його привнесеній ззовні християнськійтрадиції. Така трансформація автохтонної світоглядної системи через призмухристиянства простежується і в інших творах давньоруської літератури («Словопро закон і благодать» Іларіона, «Поучения» дітям ВолодимираМономаха та ін). Вона має єдину мету: зберегти самобутність та ідентичністьнароду, що тисячоліттями проживав на цій землі і мав колосальний потенціалколективного несвідомого [57, 38].
Для навчально-виховних традицій Київської Русіхарактерні зачатки формування валеологічних знань. Народні традиції збереглиспособи лікування грижі, ревматизму, геморою, сечокам'яної хвороби тощо. Цимизнаннями володіли знахарі, баби-повитухи, чаклуни. Євпраксія, онука ВолодимираМономаха, в трактаті «Алімма» описала основи догляду за немовлятами,гігієни з використанням народної медицини, тощо.
Школа Київської Русі, поєднавши візантійськутрадицію з місцевою, формувала природничі уявлення та знання, моральніцінності, навички пізнання навколишнього світу, тобто закладала екологічнітрадиції в розуміння явищ навколишньої дійсності. І хоча школи набули великогопоширення, особливо з прийняттям християнства, звичаєва педагогіка, екологічнийзміст якої був зумовлений тисячолітнім досвідом етносу, продовжувала жити [64,20].
У сучасних умовах у практиці початковогонавчання формування екологічної культури молодших школярів здійснюється урізноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній,особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього виявутурботи про природу та людину, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого,молодшого, хворого і т. ін. До форм екологічного виховання відносять спеціальніуроки, екологічні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори,зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів зісторії родоводу, вечорниці та інші.
Таким чином, в важливим засобом екологічноговиховання школярів є народні традиції, тобто досвід, звичаї, норми поведінки,смаки, що склалися історично й передаються з покоління в покоління. Дотримуючисьтрадицій своїх предків у сфері збереження і охорони довкілля, люди зможутьурятувати навколишнє середовище від знищення й екологічної кризи.
 1.3 Педагогічні засоби екологічноговиховання молодших школярів
Екологічна освіта й виховання молодшихшколярів здійснюється на міжпредметній основі. Зміст чинних програм дає змогусформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення йпоняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкритивзаємозв'язки між неживою та живою природою, природою і людиною.
Людина — частка природи. Потяг до всьогоживого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравішевиявляється в дитячому віці. Однак відчуття краси, розуміння природи неприходить саме собою. Його треба виховувати з раннього дитинства, коли інтересдо навколишнього особливо великий [56, 23].
Розпочинаючи цю роботу з 1 класу, треба прагнутивикликати в дітей передусім допитливість, а згодом — стійкий інтерес до природиі на цьому ґрунті — відповідальне ставлення до всього живого.
Процес цей складний і тривалий. І «найпершаумова його результативності, особливо в міській школі, — вихід навчання за межіпідручника» [4, 51]. Справді, хоч якими захоплюючими й цікавими не були брозповідь учителя й матеріал навчальної книжки, навколишній світ в усій своїйкрасі і неповторності відкриється перед учнем лише тоді, коли він сприйматимейого безпосередньо. Спостереження засвідчують: молодші школярі виявляютьтурботу передусім про ті об'єкти, які бачили, про які мають чимало відомостей; незнанняж спричинює в кращому разі байдужість. Нерідко ж, не усвідомлюючи наслідківнегативного ставлення до навколишнього, діти завдають шкоди рослинам і тваринам.
Як же зробити, щоб людина змалечку не тількиоволоділа певними знаннями й уміннями, а й виросла чуйною, активною, колийдеться про захист природи поліпшення навколишнього середовища? Педагогічнихзасобів, що сприяють активізації природничої й природоохоронної підготовкимолодших школярів, існує чимало. Одним із найважливіших вважають «систематичнеознайомлення учнів з природою своєї місцевості, здійснюване неодмінно шляхомбезпосередніх спостережень» [18, 39]. Таке спілкування з природнимиоб'єктами стане надійним фундаментом для подальшого вивчення дисциплінприродничого циклу. До того ж використання екологічного матеріалу активізуєпізнавальний процес, сприяє розвитку самостійності.
Однак, сама по собі природа не розвиває і невиховує. Залишивши дитину наодинці з нею, годі сподіватись, що вона під впливомнавколишнього середовища стане розумнішою, глибоко моральною, непримиренною дозла. Тільки «активна взаємодія з природою здатна виховати найкращі людськіякості. Ось чому в шкільному краєзнавстві важливо забезпечити практичнуприродоохоронну діяльність учнів, спрямувати її на збереження, примноження,впорядкування навколишнього середовища» [71, 40].
А починати слід з формування в дітей уявленняпро природу рідного краю, потреби спілкування з нею, розкриття зв'язків міжрізноманітними її об'єктами, взаємовпливу природи і людини. Вже в початковійшколі учні мають усвідомити, що життя людини, її матеріальне й моральнеблагополуччя залежать від стану навколишнього середовища [3, 127]. Ці ідеїекологічного виховання можна втілювати в різний спосіб. Скажімо, під часекскурсій до лісу (парку, водойми), коли діти спостерігають за змінами як уживій, так і в неживій природі та за працею людей, перевіряють прикмети прозміну погоди, з'ясовують особливості пір року; на прогулянках, в ході якихвиявляються ті рослини найближчого оточення, що потребують охорони (те ж саме іщодо тварин) або більш тривалих подорожей.
Не бракує й доступних для молодшого шкільноговіку видів практичної природоохоронної діяльності. Це «догляд за шкільнимиквітниками та кімнатними рослинами в зеленому куточку класу, вирощуваннярозсади овочевих культур чи квітів в умовах класного приміщення; робота нанавчально-дослідній ділянці, озеленення школи, дитячого садка; збирання насіннята плодів для пернатих; висаджуванні дерев і кущів на шкільному подвір'ї, замежами школи; прокладання екологічної стежини; регулярна підгодівля птахівузимку, розвішування шпаківень, дуплянок; допомога дорослим у підгодівлілісових звірів» [41, 58]. Вже один цей перелік свідчить, що у вчителя єчимало можливостей для формування в дітей необхідних практичних навичок.
Широкий простір для екологічного вихованнязабезпечують й інші види природничих завдань: виготовлення гербаріїв дикорослихрослин, альбомів книжок-розкладок про рослини й тварин створення місцевоїЧервоної книги — книги тривоги, оформлення краєзнавчого куточка; виготовленняіграшок та аплікацій з природного матеріалу, фільмів про природу дляіграшкового телевізора [58, 51]. Зарекомендували себе й тематичні бесіди,ранки, конкурси, участь дітей у роботі учнівських організацій «Голубийпатруль» та «Зелений патруль» [1, 164].
При цьому слід пам'ятати, що всі види й формиекологічного виховання дають найбільший ефект тоді, коли їх застосовуватикомплексно, не зводячи до буденного повторення вивченого на уроціпідручникового матеріалу, їхня мета — «розширити, поглибити, систематизуватинабуті знання, сформувати в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси,матеріального й морального благополуччя» [30, 17].
На сьогоднішній день екологічне виховання упочаткових класах не обмежується формуванням у дітей уявлень про природу та їїкомпоненти. Зміст екологічного виховання складає «система взаємопов’язанихпонять, засвоєння учнями кожного з яких потребує спеціальної методичноїпідготовки вчителя». Уроки природознавства, читання, рідної мови і т. ін. покликанівиховувати у школярів екологічну культуру та формувати навички природоохоронноїдіяльності [43, 104]. Особлива увага приділяється вихованню в учніввідповідальності за збереження навколишнього середовища як важливого фактораіснування людини.
Перед сучасною початковою школою гостро стоїтьпитання про таку організацію навчально-виховного процесу, який був би більшособистісно-орієнтованим на екологічну підготовку школярів, їхній цілісний ігармонійний розвиток та особисте зростання.
Водночас практика свідчить, що вчитель незавжди використовує можливості навчальних занять для екологічного виховання,формування екологічної культури учнів, їхньої самостійності, ініціативи уприродоохоронній діяльності.
Значно кращі успіхи у навчанні досягаютьсятам, де процес навчання і виховання у процесі учбової діяльності будується наоснові проблемно-пошукової діяльності молодших школярів. Серцевиною проблемногоуроку є «взаємодія вчителя і учнів, коли між ними розвиваються діалогічнівзаємостосунки під час вирішення екологічних проблем. При цьому є важливим нетільки вміння вчителя створювати проблемну ситуацію, а й здатність організуватиобговорення і розв’язання її разом з учнями» [3, 153]. Основний змісттехнології проблемного навчання має становити методика застосування проблемнихситуацій екологічної спрямованості на різних етапах уроку.
Уроки природознавства, читання, образотворчогомистецтва у початковій школі — це ідеальний матеріал для створення проблемнихситуацій екологічного спрямування. Саме на цих уроках у дітей виникає дужебагато питань: “Чому? ”, “Як?", “Звідки?". Вчитель разом з дітьмиможе розв’язувати проблемні ситуації всіма можливими шляхами:
через проблемне викладання знань учителем;
через організацію частково-пошуковоїдіяльності;
через організацію дослідницької діяльностішляхом спостереження екологічних проблем у природі, запропонованих учителем чивиявлених за результатами самостійного дослідження 64,19 [].
Важливе значення в екологічному вихованніучнів початкових класів має наочний матеріал, який допомагає заохочувати дітейдо праці та викликає позитивні емоції. Адже зацікавленість, впевненість у своїхсилах, задоволення — усе це могутній стимул до праці. Без інтересу, подиву,радості неможливе успішне навчання в початкових класах. Тому вчителямпочаткових класів, щоб зацікавити дітей, доводиться до кожної теми добиратидодатковий матеріал, який не завжди легко відшукати.
Реалізація в навчальній роботі засадекологічного виховання учнів робить уроки більш цікавими, змістовними. А «участьучнів в екологічному русі забезпечує більш високу їхню пізнавальну активність іглибоку ґрунтовність набутих знань» [22, 32]. Через екологічну роботупрограмовий матеріал з основ наук органічно пов'язується на уроках з місцевимжиттям, духовними набутками рідної сторони.
За змістом екологічної роботи учні виконуютьзавдання державних, наукових, громадських організацій, державних, народних ішкільних музеїв; здійснюють громадсько-корисну роботу з охорони природи у своїймісцевості, вивчають і пропагують природоохоронні традиції свого народу. Зокрема,цікавим видом дослідницької роботи молодших школярів «на замовлення» можебути вивчення ними малих річок і водойм свого краю, ярів та балок, котріускладнюють сільськогосподарське виробництво. Учні можуть вивчити станзабруднення водних ресурсів краю, склад риб і тварин, птахів у місцевихводоймах; вести щоденні спостереження за погодою; досліджувати водні джерела таспостерігати за їх станом [4, 52].
Досвід засвідчує, що досить результативнозарекомендували себе в навчально-виховній роботі такі методи, як повідомленнявчителем екологічного матеріалу, інформування й доповіді учнів, самостійнаробота школярів з літературою природоохоронного спрямування та іншими місцевимиматеріалами на уроці, використання схем, діаграм таблиць, карт, фотодокументів,різного ілюстративного матеріалу, щоденників свідків подій [54, 29]. Основнимиж формами природоохоронної роботи в структурі шкільного життя учнів можуть бутигромадсько-корисна робота; шкільні екскурсії, туристичні походи, краєзнавчіекспедиції; оформлення екологічних виставок на основі зібраних матеріалів,створення куточків і музеїв охорони природи у школах [69, 22].
Популяризації знань і відомостей про ріднийкрай слугує влаштування у кожній школі різноманітних виставок. Можна широкопоказати результативність екологічно спрямованої пошуково-дослідницької тапізнавальної активності учнів на терені рідного краю через карти походів,гербарії, колекції мінералів, щоденники, записи (протоколи) бесід з людьми,сценарії народних свят, обрядів, експонати до природоохоронних експозицій і т. ін.[67, 289]. Такі виставки мають дуже високий пізнавальний, навчальний, виховнийпотенціал і для учнів, і для вчителів, а разом з тим збагачують методичнийарсенал педагогів щодо ефективного природничого навчання й екологічноговиховання.
Заслуговує на підтримку практика підготовки,за ініціативою місцевих освітянських управлінських структур, насиченихприродоохоронним матеріалом посібників з природознавства та інших навчальнихдисциплін. Перш ніж разом з учнями приступити до екологічної роботи, вчителіуважно аналізують програму, зіставляють її зміст із підручником. Це допомагаєвиділити основні завдання вивчення предмета за класами (здійснювати наступністьі перспективність у формуванні основних понять курсу: контролювати знання йуміння школярів, добирати додатковий матеріал, використовувати міжпредметні зв'язки)[33, 19].
Як показує практика, «використанняекологічного принципу при вивченні навчальних дисциплін забезпечує тіснийзв'язок шкільного навчання з життям, дає можливість краще зрозуміти явищаприроди, їх взаємозв'язки, залучає дітей до активної участі в охороні природи»[61, 12].
Використання наочності на уроках у процесіознайомлення молодших школярів з основами природоохоронної діяльності відіграє переважнодопоміжну роль, однак у деяких випадках певний навчальний матеріал (наприклад,явища, предмети такий характер, що без унаочнення правильне уявлення про новийоб'єкт взагалі неможливе). Тому вчителі збирають й упорядковують додатковийматеріал для уроків. Це тематичні папки: «Польові роботи», «Рідкіснізвірі й птахи України», «Тварини лісів нашої місцевості», «Лікарськірослини нашого краю» [54, 31]. Розробляють також для опитування іспостереження пам’ятки, картки з усіх тем курсу.
Вивчаючи тему «Форми поверхні Землі: рівнини,яри, гори», передові педагоги проводять екскурсії в природу. Для цьоговибирають місце, яке найкраще показує специфіку поверхні. При вивченні розділу«Використання і охорона природи людиною» ознайомлюють дітей іззаказниками, заповідниками області [46, 41].
Природа — джерело здоров'я і радості,неоціненне багатство. Вчити бачити красу рідно природи, виховувати бережливеставлення де неї потрібно починати з раннього дитинства, і цьому сприяютьекскурсії. На екскурсіях поряд з навчальною і розвивальною метою передбачаєтьсяпосильна суспільно-корисна праця дітей [11, 28]. Наприклад: обгородженнямурашників, підгодовування птахів, виготовлення гербаріїв тощо.
Результати цілеспрямованих дослідженьсвідчать, що екологічне виховання у процесі навчальної діяльності в початковійшколі проводиться епізодично, без детально розробленої методики. Проте слідвраховувати, що успішність процесу екологічного виховання засобами навчальноїдіяльності визначається сукупністю взаємопов'язаних дидактичних умов, щозабезпечують ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу упочаткових класах, а саме:
у процесі добору екологічно спрямованогоматеріалу необхідно дотримуватись критеріїв: науковості, доступності,поліфункціональності, емоційної насиченості та особистісної значущості дляучнів початкових класів;
використання природоохоронних відомостей маєздійснюватися систематично та цілеспрямовано;
під час розробки змісту й методикивикористання екологічно спрямованого матеріалу у навчальній діяльностінеобхідно враховувати пізнавальні особливості молодших школярів, специфікунавчальних предметів й опиратися на пізнавальну активність учнів [30, 18-19].
Вихідною умовою, що забезпечує ефективневикористання екологічно спрямованого матеріалу на уроках у початкових класах, єдобір його змісту за сукупністю названих критеріїв. Згідно з ними, цей матеріал,який учитель планує використати на уроці, має бути науково достовірним,перевіреним за кількома джерелами; доступним для розуміння його молодшимишколярами, не переобтяженим зайвою, занадто детальною інформацією; співвідноситисьіз основним програмовим матеріалом, не затіняючи головного, а навпаки, надаючийому конкретності та виразності; емоційно насиченим, спрямованим на формуванняв учнів емоційно-позитивного ставлення до рідної природи, праці людей, довсього живого.
У процесі добору змісту екологічноспрямованого матеріалу важливим критерієм є також його особистісна значущістьдля учнів. Реалізація цієї вимоги, як показали результати експериментальногодослідження й аналіз передового педагогічного досвіду, забезпечується кількомашляхами: залученням учнів до добору даного матеріалу для уроку (за умови різнихспособів педагогічної підтримки — залежно від індивідуальних особливостейшколярів) [57, 40]. Так, учні можуть робити (за власним вибором) невеликіповідомлення про охорону місцевих рослин, тварин; добирати ілюстрації,виготовляти малюнки. Ще один шлях — «вільний вибір учнями відповіднихоб'єктів для спостережень з наступним обговоренням у класі їх результатів»;«врахування учителем змісту і обсягу пізнавальних інтересів учнів».
Систематичність використання екологічноспрямованого матеріалу забезпечується його регулярним застосуванням на багатьохуроках з різних предметів: природознавство, рідна мова, ознайомлення знавколишнім, читання, образотворче мистецтво і т.ін.) [52]. Причому, природоохороннівідомості, що опрацьовуються, мають бути не уривчасті й розрізнені, авпорядковані в певну, логічно побудовану, завершену систему. Тобто, починаючинавчальний рік, учитель має чітко визначити обсяг екологічних знань та вмінь,який необхідно засвоїти учням.
Цілеспрямованість процесу використанняекологічно спрямованого матеріалу означає підпорядкування його меті уроку (навчальній,виховній, розвивальній). При цьому потрібно виходити із багатофункціональності екологічнихвідомостей, зумовленої специфікою їх змісту та різноплановимпізнавально-виховним навантаженням [61, 13]. Так, екологічно спрямованийматеріал, залучений до уроку, може використовуватися для ілюстрації таконкретизації основного програмового матеріалу; актуалізації знань учнів,чуттєвого досвіду; збудження інтересу учнів до нової теми; перевірки міцностіта усвідомленості знань та вмінь учнів; закріплення та поглиблення вивченогоматеріалу; розвитку самостійності учнів; підвищення їх активності; зв'язкунавчання з життям.
Поряд із навчальною екологічно спрямованийматеріал пропонує виховну та розвивальну функції, тобто він «сприяєвихованню в учнів любові до рідного краю, відповідального, гуманного ставленнядо природи та праці людей. Розвивальна функція цього матеріалу полягає в стимулюванніта розвитку психічних процесів учнів, їх мовлення, спостережливості» [55,46].
Використання екологічно спрямованого матеріалуна уроці залежить також від віку учнів і ступеня їх обізнаності з ним. У 1класі основна роль у цьому процесі надається вчителю. Він добирає матеріал, самйого розповідає, зачитує цікаві відомості, показує ілюстрації. Чим дорослішимистають діти, тим активнішою має бути їхня природоохоронна діяльність. Учительможе доручати дітям 2-го та 3-го класів добирати цікавий матеріал до теми, щобуде вивчатися, і виступати з короткими повідомленнями в класі [29, 18].
Для того, щоб сформувати в учнів правильнеуявлення про той чи інший екологічний об'єкт, учителю необхідно поряд ізсловесним описом його використовувати наочні посібники. Це можуть бути гербаріїрідкісних рослин різних природних угруповань (лісу, луки, поля), колекціїкорисних копалин, що добувають у цій місцевості, зразки місцевих ґрунтів,діапозитиви із зображенням місцевих тварин, рослин, краєвидів тощо. Доцільністьтакої діяльності обумовлюється також і перевагою конкретно-образного мисленнямолодших школярів. Добираючи зміст матеріалу та розробляючи методики йоговикористання, необхідно враховувати і таку особливість уваги учнів початковихкласів, як її мимовільний характер. Саме тому все нове, яскраве, щоопрацьовується на уроці, зразу ж привертає до себе увагу учнів.
Організовуючи засвоєння екологічноспрямованого матеріалу, можна використовувати різноманітні методи та прийоминавчання. До них належать: розповідь учителя про природу та її охорону, бесіда,побудована на природоохоронній основі, читання відповідної літератури,спостереження над об'єктами рідної природи, яке проводять молодші школярі; сприйманняілюстративного та натурального наочного матеріалу.
Вибравши способи опрацювання екологічноспрямованого матеріалу, вчитель має продумати і його місце в структурі уроку. Природоохороннийматеріал можна успішно використовувати на різних етапах уроку. Найчастіше церобиться, як показали результати експериментального дослідження, в процесівикладу основного програмового матеріалу для конкретизації та ілюстраціїокремих його положень [30, 19]. Наприклад, сформувавши поняття «дерева»,«кущі», «трави» (3 клас, предмет «Природознавство»),вчитель просить учнів пригадати назви відомих їм дерев, кущів трав'янистихрослин, які потребують охорони. Відповіді учнів учитель доповнює цікавимивідомостями про способи охорони рослини та супроводжує їх показом гербарію,малюнків, ілюстрацій.
Перевіряючи домашнє завдання, теж можна спиратисяна екологічно спрямований матеріал, завдяки чому цей етап уроку виконуватиме нелише контрольну, а й виховну функцію, стимулюючи цим самим увагу й активністьучнів. Наприклад, перевіряючи матеріал за темою «Річка» (3 клас,природознавство), вчитель може запропонувати учневі розповісти про охоронурічок на основі місцевої річки (намалювати на дошці схему, показати її на карті).
Таке наповнення змісту навчально-виховногопроцесу в початковій школі екологічно спрямованим матеріалом забезпечує не лишеміцне й осмислене засвоєння знань і розширення кругозору учнів, а й сприяєформуванню їх елементарних морально-естетичних уявлень та розвитку екологічногосвітогляду.
Розділ 2. Методика екологічноговиховання молодших школярів у процесі використання народних звичаїв і традицій
 2.1 Організація та зміст експериментальногодослідження
Одним із головних завдань сучасної початковоїшколи є створення необхідних умов, у яких би формувалася творча особистістьдитини, здатна розвивати народні традиції, спрямовані на гармонізацію взаєминлюдини з природою, її високу духовність. Учитись у природи, вміти спостерігатиза її життям — ця мудра філософія народу, що знайшла широке відображення вчисленних народних прикметах та прислів'ях, казках, легендах, повір'ях, піснях,обрядовості тощо.
Спільна ознака моральних цінностей усіхнародів та, що саме в їхніх межах етнос адаптується до природного середовища. Тому«екологічна свідомість закорінена в моральному імперативі і спрямована найого утвердження через систему філософських, художніх, релігійних, політичнихпоглядів» [51, 37]. Завдяки екологічній свідомості «набуті знання таінформація стають особистісними цінностями, ідеалами, переконаннями,сподіваннями, відбувається усвідомлення людиною себе, свого місця, ролі,зв'язку з природою» [30, 18].
Джерелом екологічної свідомості, звичайно, євиховання. Звідси незмінна актуальність визначення процесу виховання якстановлення рівноваги між особистістю і навколишнім середовищем. Серцевиною жйого є задоволення морально-етичних потреб людини. Трактуємо виховання не лишеяк об'єктивний, а й «екологічно зумовлений процес, визначальний чинникформування екологічної свідомості та культури» [55, 46]. Проте високаекологічна культура можлива лише в разі покладання в основугуманістично-екологічного типу цінностей: єдність свободи (гуманізму) іспівпричетності (шанобливість перед життям, зв'язок з природою). Реалізаціятакої свідомості — екологічної — має спиратися на мудрість, творчість, красу ісвятість усього сутнього.
У свідомості особистості неможливо вибудуватиієрархію цінностей без відповідних знань про світ, без уміння використовуватиїх для прогнозування наслідків своїх дій. Екологічне знання, що інтегрує в собіінформацію про природу як цінність, є обов'язковим для формування екологічноїкультури. Воно має структуруватись з урахуванням екологічного імперативу: умов,за яких можливі існування життя, коеволюція людини і природи, збереженняприродного різноманіття як основи існування системи (екосистеми) [20, 40]. Алесамих природничонаукових знань недостатньо, бо екологічна культура є способомадаптації етносу до свого середовища.
Знання, відчужені від національного ґрунту,історії, традицій, не розкривають почуття приналежності до свого народу. Будуючизміст освіти лише на наукових знаннях, школа розвиває молодь однобічно, щопризводить до деформації людської психіки, зміни ціннісних критеріїв іспонукань до дії.
Виховання екологічної культури як складовоїнаціонального ідеалу потребує природовідповідних форм і методів. Звичайно,якихось універсальних педагогічних технологій бути не може, бо, як зауважує О.О.Люблінська, «дитина — це активна особистість і бере з освітньо-виховнихвпливів лише те, що забажає» [37, 112]. Зрештою, й сама культура нетерпить зовнішніх заборон і норм, окрім хіба тих, які вона створює сама. Томуосердя змісту екологічного виховання належить шукати в етноекології таетнопедагогіці. Освітньо-виховні заклади тоді стануть справжнім джерелом рідноїкультури
Саме народні традиції є фундаментом, на якомувивершуються моральні цінності та ідеали, світогляд і світосприйняття, якийорганічно поєднує минуле, сучасне і прийдешнє [56, 23].
Таким фундаментом був український народнийкалендар, побудований відповідно до біоритмів довкілля як сукупність принципівекологічного виховання. У свідомості дитини формувалися уявлення прозакономірність перебігу подій, явищ, природних і соціальних процесів, щосприяло саморефлексії людини щодо свого місця у світі, спонукало до виробленнявнутрішніх імперативів екологічно доцільної поведінки.
Відчуваючи співпричетність до всього сутнього,людина не відокремлювала себе від природи і гармонійно співіснувала з нею. Спілкуванняз природою на засадах народного календаря здійснювалося під час традиційнихсвят, які були і святом природи. Це сприяло злиттю світу людини зі світомприроди. Еколого-педагогічний потенціал народного календаря сприяв вихованню нелише екофільної особистості, а й дбайливого господаря, патріота своєї землі,Батьківщини.
У процесі розбудови системи освіти народнийкалендар, на жаль, не посів належного місця в освітньому полі України, щоуповільнює процес зближення людини зі світом природи. Наш обов'язок — зцілитизміст освіти на засадах еколого- та природовідповідності, врахувавши досвідпредків з освоєння і формування середовища. Цей досвід є золотою скарбницею длявиховання любові до рідного краю, без чого не можна сформувати національнусамосвідомість [68, 38].
Учені-психологи підтвердили, що навички івміння, поведінка дитини, моральні норми й цінності формуються за умовибезпосередньої практичної діяльності із застосуванням методів виховних вправ. Позацілеспрямованою діяльністю ні вміння, ні навички, що складають їх, формуватисяне можуть [8, 86].
Одним із важливих виявів творчих якостейособистості є її ціннісне ставлення до предметів і явищ життя. Цінніснеставлення до природи означає усвідомлення самоцінності природи, якезумовлюється системою світоглядних знань особистості, життєвим і соціальнимдосвідом, який формується й виявляється лише в процесі активної оцінноїдіяльності, тобто вмінням оцінювати. Формування саме таких оцінних умінь інавичок у дітей молодшого шкільного віку досягається вивченням народногоісторичного досвіду, традицій спілкування з природою, ставлення до неї [61, 12].
Надзвичайно багаті різноманітні знання проприродне середовище відображають його ціннісно-практичні властивості з точкизору суспільного значення (господарського, гігієнічного, агрономічного,рекреаційного, естетичного і т.д.) [56, 24]. Тобто природа розглядається черезпризму суспільних потреб і цінностей: як середовище життя людини й інших живихорганізмів, як джерело ресурсів, що особливо важливо для формування готовностівідповідально ставитися до природного довкілля. Отже, народні традиціїрозглядаються нами як один із дидактичних засобів вирішення завдань щодостворення умов, за яких виникають реальні можливості реалізувати духовний,інтелектуальний і фізичний потенціал особистості.
Тобто виникають умови для виявлення й розвиткунахилів і здібностей школярів, пізнання природи, суспільства, людини, істини; виробленняцілісного-гуманного і незалежного — погляду на навколишній світ; розвитку вдітей потреби постійно навчатися і самонавчатися; набуття ними способів ідосвіду практичної діяльності в природі.
Для розвитку індивідуальності кожної дитининеобхідна її особиста взаємодія з матеріальним і духовним світом, соціальним такультурним довкіллям, коли створюються умови, за яких виникають можливості длявикористання та реалізації духовного, інтелектуального і фізичного потенціалів.Вивчаючи й аналізуючи довкілля, учні виявляють факти його забруднення,моделюють ситуації і знаходять можливий шлях позитивного їх вирішення у форміпредметних, ігрових, ситуаційних уроків, на яких кожний учень має змогуодержувати первинні результати в пізнанні навколишнього світу [68, 39].
Практична діяльність формує активне ставленнядо навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесі пошуку знання впереконання. Саме за таких умов відбувається єднання емоційних, прикладнихчинників, інтенсивно формується світогляд дитини.
Без знань закономірностей сезонного розвиткуприроди наші предки не могли обійтися в багатьох галузях народного господарства.Ці знання базувалися на безпосередніх спостереженнях за фенологічнимиіндикаторами в природі, які показували синхронний зв'язок між окремимисезонними явищами і явищами, що вказують на необхідність виконання тих чи іншихгосподарських робіт. Наприклад, побутують такі народні прикмети: «Овессій, коли березовий лист стане розвиватись» або «Сій овес дорозпускання осики» і т.д. Перевірку наведених прикмет краще організовуватив формі практичної роботи. Для здійснення її вчитель може запропонувати учнямсамостійно зібрати народні прикмети, пов'язані зі спостереженнями зафенологічними факторами своєї місцевості, або ж дібрати їх з літературнихджерел та усної народної творчості.
Основна мета проведення спостережень — вивчитивплив антропогенних факторів на мікроклімат і сезонний розвиток природи,характер цього впливу (позитивний, негативний) та використовувати зібрані данідля розробки можливих заходів з охорони природи, створення банку даних. А такожнавчитися відрізняти нормальні цикли розвитку природи від порушених діяльністюлюдини. Наприклад, можуть спостерігатися зміщення часу сезонного розвиткудерев, кущів, трав поблизу промислових підприємств під дією забруднення повітряі ґрунту тощо.
Результати проведеного учнями аналізуфенологічних спостережень варто використати для можливих розробок заходів зохорони довкілля, визначеної інтенсивності впливу місцевих умов [7, 14].
Одним із нетрадиційних засобів екологічноговиховання учнів початкової школи є, на нашу думку, український народний (церковний)календар. Відомо, що у 80-90-і рр. ХХ ст. старші люди, не користуючисьбудь-яким друкованим календарем, пам`ятали майже всі народні та релігійнісвята, дні вшанування святих (а це всі 365 або 366 днів повного року). Сучаснепокоління, на жаль, цю здатність втрачає. А на прикладі попередніх поколіньукраїнського народу можна стверджувати про нерозривний, природний зв`язокнародного календаря із національно-історичною пам`яттю нашого народу. “Практичновсе господарське життя чітко регламентувалось календарно-святковою структурою”,- стверджує М. Стельмахович [60, 125]
Проблема дослідження народного календаря єактуальною з огляду на необхідність активізації національно-історичної пам`ятіукраїнського народу. Народ існує завдяки наступності поколінь. Самоідентифікаціяпокоління відбувається через вироблення концептуально сформованого ставлення доісторичного минулого. Кожне покоління нації історично себе самоусвідомлює. Такимчином, духовним надбанням етносу, складовою частиною його національноїсамосвідомості виступає національно-історична пам`ять. Вона включає в себе як знанняпро події, традиції, ідеї, теорії — все те, за допомогою чого народ (етнічнаспільність) усвідомлює своє минуле, так і його ставлення до цього історичногобагатства. В сукупності ці знання і оціночні ставлення стають мотивацієюповедінки етносу в суспільному житті[64, 19].
Історична пам`ять народу — це найважливішийкомпонент його духовної сфери, який дозволяє підтримувати безперервністьетнічної еволюції, спадкоємність народного досвіду, передавати накопиченебагатство національних цінностей наступним поколінням. Національно-історичнапам`ять народу особливо актуалізується в переломні, кризові епохи, коли буттяетносу зазнає серйозних та суворих випробувань. Підвищену нині увагуукраїнського народу до минулого, до своїх коренів можна розглядати як запізнілуреакцію на довге ігнорування його національної своєрідності в умовахтоталітаризму.
Народний календар українців виступає якунікальне історичне джерело, осередок його національно-історичної пам`ятізавдяки комплексності самого “місяцеліка", довготривалої історії йоготворення та універсальності у використанні, а також надзвичайно широкого ареалузастосування. Календар дає можливість зрозуміти і ту історичну соціальнуреальність, коли він виник і тоді, коли він побутував. “Будь-яке джерело, чийде мова, наприклад, про писемні, речові, усні джерела інформації, — не можебути інтерпретоване поза тією загальнокультурною ситуацією, в якій воно виниклоі функціонувало" [56, 24].
Народний календар розуміється нами як народнахронологічна система визначення часу тієї чи іншої події в добі, господарськомусезоні, порі року відповідно до явищ природи і важливих суспільно-сімейнихподій, переважно традиційних свят. Інколи етнографи вживають термін “Народнийкалендар” як синонім до опису свят та обрядів у їх календарній послідовності. Становленняукраїнського народного календаря відбувалось протягом тривалого часу. Вирощуючикультурні злаки, випасаючи худобу, український селянин фіксував всі атмосфернізміни з огляду позитивних чи негативних впливів на результати його праці. Оскількиголовним заняттям прадавніх українців було хліборобство, наш народний календарз повним правом можна назвати хліборобським, або аграрним календарем. Стриженьжиття — городньо-польові роботи, де землеробські покоління накопичили дивовижнізнання про властивості природи — знання, на жаль, толком ніколи не записані. Ціроботи мали свою календарну періодичність, коли життя людини вслуховувалося вжиття рослин”[60, 123].
Споконвічна хліборобська праця витворила свійсвіт уявлень, своє самобутнє розуміння явищ навколишньої дійсності. Усю сумуенциклопедичної народної мудрості було зведено до певної системи, що постала увигляді народного аграрного календаря, який формувався поступово, в міруемпіричного осягнення народом навколишнього середовища. Народний календар допевної міри відтворив світоглядні уявлення українських хліборобівдохристиянської доби, коли регламентація життя зумовлювалась тодішнімязичеським віруванням і пристосувалась до певних календарних подій. Поряд знародним побутував так званий світський (астрономічний) календар, основноюодиницею якого був рік, поділений на 12 місяців. Із запровадженням християнствавиник ще й церковний календар. Проте для українського селянина основнимзалишався народний (аграрний), який згодом з`єднався з церковним календарем.
Введення християнства і протиборство новоїцеркви з язичеськими віруваннями українців знайшли відображення в народномукалендарі. Дохристиянські звичаї, народна пам`ять українців виявились занадтотвердими і життєздатними. Християнство змушене було піти на певні поступи. Так,купальські свята пов`язали з пророком Іоанном Хрестителем, колядки і щедрівки — з Різдвом Христовим, веснянки і гаївки — з Воскресінням Христа і великоднімидійствами. Одне слово, «створилося синкретичне поєднання двох релігій — так званий дуалізм» [70, 12].
На думку В. Скуратівського, задовго довпровадження християнства і тим паче офіційної літературної структуримісяценазв, якою ми користуємося нині, наші пращури вже мали чіткудванадцятимісячну форму річного календаря. Давні джерела, насамперед актовікниги, фіксують позови та угоди не за числами, а за святами: на Семена, наДмитра, на Юрія і т.д. Отже, цей факт дозволяє зробити припущення, що кожендень мав свого “покровителя”, тобто святого, яким і регулювалися числа. Хочхристиянство частково і знівелювало давній календар, але в народі користувалисятрадиційними формами, літні люди й дотепер визначають свята не числами, а днямичи тижнями: “Після Спаса", “На п`ятий день Пилипівки", “Першийтиждень Великого Посту" та ін.
Історія народного календаря — це спробаувібрати весь аспект матеріальної і духовної культури українців. Цей ціннийдокумент об`єднав тисячолітній досвід і народну пам`ять українства. Протягомвіків він удосконалювався, доповнювався новими формами і філософськимиструктурами, перетворившись у цінне історичне джерело.
Народний календар українців є джереломнародної моралі, що теж є складовою частиною національно-історичної пам`яті. Босаме через календарні обрядові дійства передавались загальнолюдські цінності — розуміння добра і зла, совісті, честі, справедливості. Так, наприклад, 7 квітнятрадиційно є найбільшим весняним святом — Благовіщенням. Саме з Благовіщеннямпов`язаний в українців своєрідний обряд, який у народі називали “Вдовиним плугом”.Ця високогуманна форма засвідчує про добродійство народної моралі і шляхетністьсуспільних взаємин серед простого народу. Саме в цей день сільські громади,зібравшись на свої віча, вирішували, хто і коли оброблятиме ниви вдовам ісиротам. Адже здавна в Україні існував звичай: першу весняну оранку починали втих родинах, де не було господаря. Виконували цю нагальну і важливу роботу задопомогою толоки, тобто колективно і без оплати. Вважалося аморальним, якщохтось з односельців, знехтувавши звичаєм, раніше од вдів починав орати в себевдома.
Історична пам`ять українського народу, щомудро було сконцентрована в народному календарі, визначала життєві пріоритетиукраїнців. Наш народ завжди шанував людей трудолюбивих, цінив працю і їїрезультати, прагнув до заможного життя. “Куркуль” стало лайливим словом тількив комуністичні часи, бо тільки в бідності режим міг зробити всіх рівними. Закономірно,що утвердження комуністичної влади і “нового" способу життя неминуче мализіткнутися з духовно-ціннісними орієнтаціями українців, які фіксувалися вобрядових дійствах народного календаря. Українські селяни все своє життявідміряли і організовували за народно-трудовим календарем: вони чітко знали,коли починати польові роботи, а коли завершувати, коли святкувати, а коли йпрацювати з ранку до ночі.
Попри всю драматичну історію українськогонародного календаря, він був і є джерелом пам`яті та духовності нашого народу,з багатьох позицій не втратив свого значення і сьогодні. Той факт, що ми маємозмогу повніше пізнати життя і побут своїх попередників, використовуючи календаряк джерело, дає нам законне право пишатися високим рівнем культури українськогонароду, яка в світовій цивілізації посіла значне місце [70, 14].
Аналіз наукової педагогічної літератури,присвяченої екологічному вихованню молодших школярів, а також практики роботипочаткових шкіл показав, що проблема методів екологічного виховання, як іпроблема методів навчання і виховання в цілому, у дидактиці і теорії вихованнязалишається недостатньо розробленою. Тому доцільно буде, на наш погляд, датирекомендації вчителям початкових класів щодо основних методів екологічноговиховання засобами народних традицій ставлення до природи.
Аналіз практики роботи початкової школидозволив зробити висновок, що переважна більшість учителів ознайомлюють учнів знародними традиціями спілкування з природою. Проте, в основному це інформативнеознайомлення. Виявлено також, що учні більше цікавляться народними традиціямисаме свого регіону. Практично ця робота в школах України проводиться врізноманітних організаційних формах («зелені» й «сині» патрулі,клуби, гуртки юних друзів природи, шкільні лісництва, екологічні стежки,олімпіади і т. ін.).
Практика підтверджує, що найбільшоїрізноманітності форм екологічного виховання учнів можна досягти в позакласнійта позашкільній навчально-виховній роботі. Нині відбувається інтенсивний процесстановлення позакласної та позашкільної виховної роботи на національній основів школах нашої області та ін. У них проводяться виховні заходи у формі свят:«Без верби і калини нема України», «Українські обереги»,«Українська хата, піч і хліб», «Бабусині казки», «Зеленийбарвінок», «Мамин рушник», «Бабуся — берегиня роду» і т.д.
В основі їхнього змісту — легенди, перекази,загадки, які відображають надзвичайно широке використання рослин у народнійобрядовості, побуті, фольклорі, дають змогу виділити одну з провідних ідей — надзвичайно шанобливе і дбайливе ставлення народу до природного середовища,розуміння своєї органічної єдності з ним, відчуття позитивного впливу природина людський організм, тобто його етичні і правові норми.
Підтвердженням сказаному можуть бути прикладивикористання народом рослин з лікувальною метою, знання про благотворний їхвплив на людський організм, зображення на побутових речах та в оздобленні одягуорнаментів, запозичених у природи (рослини, тварини та ін.) як оберегів відусього злого. Завдяки природженій допитливості й спостережливості, характернійнашим предкам, було помічено сприятливий і заспокійливий вплив рослин на людськийорганізм, що на сьогодні одержало наукове підтвердження та визнання. Символамиж української землі завжди були верба і калина, які висаджували в пам'ять прорізні видатні події.
Народна заповідь «Не нашкодь!» навчаланаш народ давати рослинам точні назви відповідно до їхньої дії. Народніцілителі уміли визначати позитивну дію рослини на людський організм за їїзовнішнім виглядом. Так, рослини, які мали звивисту або заокруглену форму (полин,вероніка, родовик тощо), вважалися прекрасним засобом проти головного болю, аті, що мали тонке волосоподібне листя (заячий холодок, кріп) — засобами, щозміцнюють волосся. Квітки, що нагадують форму ока, — троянди, маргаритки,очанка, вважалися в народі ліками для очей. Чебрець і аконіт (трохи схожі навуха) використовувались від захворювань органу слуху; кропива, вкрита жалкимиволосинками, вважалася чудовим засобом від кольок.
Отже, народні традиції та знання про природу єтим розвивальним середовищем для кожної дитини, якому існуватимуть необхідніумов для формування її екологічної культури. Моральні норми й цінності,закладені в народних традиціях, стають регуляторами життя та діяльності особистості,її активною внутрішньою позицією, яка виявляється у процесі дій, що вимагаютьздійснення реального вибору у стосунках з природою.
Для визначення ефективності екологічноговиховання молодших школярів засобами українських народознавчих традиційпідібрано навчальний матеріал для використання на окремих етапах уроків «Яі Україна».
Тема. Народний календар.
Мета: Продовжити формування уявлення прокалендар народних свят, викликати в учнів інтерес до традицій українськогонароду у відзначенні свят; розвивати пам’ять, мислення, виховувати шанобливеставлення до традицій українського народу.
Хід заходу
а) гра«Мікрофон».
Зустріч весни, обряди, пов’язані з народженнямдитини, закликання весни, народні свята, календарні свята.
Кожна країна, кожен народ має свої звичаї, яківиробилися протягом багатьох століть. Цікавими звичаями та обрядами багата інаша країна.
б) Читання «святкового кола»
Різдвяні свята
Різдво як символ народження, появи нового. Обрядиі звичаї, пов’язані з народженням нового, початком нового року, нового циклуприродних процесів. Колядування, щедрування, рядження, ворожіння як намаганняпрогнозувати майбутній врожай, закликати вищі сили на допомогу усільськогосподарських роботах.
Святе Водохреща
Водохреща як символ освячення води, святостіводи, її надзвичайно важливої ролі у природі, як джерела і ознаки життя. Охоронаводи — багато в чому охорона всієї природи. Купання у холодній воді як ознаказдоров’я — фізичного і психічного, очищення від негативного.
Великдень
Великдень як символ відродження, оновлення,оживлення природи, початку життєвих процесів у живій природі. Яйце, крашанка яксимвол життя і народження нової істоти.
Свято матері
Матір як джерело життя будь-якої істоти. Кожнеживе має матір, без матері нема життя.
Свято Трійці
Символ єднання людини з природою, наближеннядо довкілля. «Маювання» осель як символ любові до природи. Символбуйності і всесильності природи, віри у силу довкілля, обожнення природи. Виполюваннябур’янів у Зелену суботу — ознака бажання допомогти природі очиститися віднегативного. Можна рубати гілки дерев і рвати квіти — як символ подяки вищимсилам за створення природи і людини.
Івана Купала
Свято Купала як символ оновлення природи. Перескакуваннявогнища як очищення від негативного. Пошук квітки папороті як намагання знайтиуніверсальний засіб творення добра, щастя всьому живому. Вінкоплетення яксимвол єднання з природою.
Свято Маковія
Літнє свято, пов’язане з очікуванням ізаклинанням доброго врожаю. Мак як символ великої родючості.
Свято Спаса
Спас як символ порятунку і одночаснозакликання хорошого врожаю. Паляниця з медом і маком як символ доброго врожаю.
Обговорення приказки: «Від Введення доБлаговіщення земля відпочиває та сили набирається». В цей час не можнапрацювати на землі, оскільки земля зігрівається, рослини пробуджуються.
Традиції шанобливого ставлення доземлі-годувальниці — як прагнення зберегти майбутній урожай. Обряди освяченняполя — з тією ж метою.
Обговорення і виявлення прихованогоекологічного змісту хліборобських приказках: «На Юрка сховається в житікурка»; «На Прокопа жита копа»; «Як прийде Ілля, тонаробить в полі гнилля»; «Дочекався Луки: ані хліба, ні муки»;«Хто не посіяв до Богослова, той не варт доброго слова» тощо. Усвідомлення,що глибинну основу вказаного зв'язку між хліборобським змістом та екологічнимитрадиціями розкриває саме система календарних обрядів і традицій.
Тема. Традиції охорони дерев.
Мета: Сформувати уявлення про необхідністьохорони живої природи, викликати в учнів інтерес до традицій українськогонароду у галузі охорони природи, розвивати пам’ять, мислення, уяву; виховуватишанобливе ставлення до традицій українського народу.
Хід заходу
Обговорення дерев-символів, усвідомленняприхованого зв’язку екологічних чинників і стереотипів, що склалися відносновідомих дітям дерев.
Дуб — сила і міць;довговічність, міцність, непідвладність стихіям і руйнуванню. Ритуальні обряди,пов’язані з дубом, як символ набути такої ж міцності і довголіття.
Верба — сповіщаєпро прихід весни. Обряд посвячення верби як символ пробудження живої природи. Втиканнягалузок у землю як прагнення відродити природу. Верба біля криниць, води — щобвода була чистою і холодною (охорона води). Висаджування верб біля ярів, канав,на піщаних пагорбах з метою уникнення ерозії ґрунтів. Висаджування верби білярік, озер — щоб зміцнити береги, зберегти водойми від замулення. Вербна неділяяк день висаджування дерев, відновлення природи, охорони дерев. Верба яксвоєрідне позначення наявності води.
Калина — символУкраїни. Де росте калина, там вода чистіша. Висаджування калини біля осель,обабіч доріг, на могилах як символ вірності, цнотливості і недоторканостідовкілля. Калина як лікувальний засіб — символ охорони природи, яка допомагаєлюдині.
Тополя — оберігосель і людських доль, символ гнучкості. Тополі очищують повітря, це символзбереження і підтримки життя.
Священні гаї — символ заборони нищення природи. Обряди посвячення лісу як символ його охоронивід знищення.
Тема. Традиції охорони тварин.
Мета: Сформувати уявлення про необхідністьохорони тварин, викликати в учнів інтерес до традицій українського народу угалузі охорони тварин, розвивати пам’ять, мислення, уяву; виховувати шаноб-ливеставлення до традицій українського народу.
Хід заходу
Домашні тварини як годувальники і помічникилюдини в господарстві. Спочатку — годування домашніх тварин, потім — власна їжа.
Обряд годування тварин освяченими продуктамияк прагнення захистити їх від хвороб.
На Юрія (6 травня) — обряд вигону худоби напасовище до сходу сонця з освяченою галузкою і молитвами на через цілющу росу — прагнення захистити тварин.
Бджільництво — бджоли як «божі створіння».Бережливе ставлення до бджіл. Святий Зосим — святий покровитель бджіл. Обрядпідгодовування бджіл освяченими продуктами як намагання охоронити їх від хворобі підвищити продуктивність.
Культ птахів як символ святості природи. Птахияк символи весни, урожаю, приплоду, здоров’я і добробуту.
Урочиста зустріч птахів з вирію, випіканняобрядового печива як надія на хороший рік, символ повернення життя.
Випускання птахів на волю як природоохороннатрадиція.
Гніздо лелеки на обійсті — хороша ознака,більша ймовірність щастя і удачі.
Заборона кривдити ластівок і руйнувати їхгнізда — «бо хата згорить» — як природоохоронна традиція. Ластівкаприносить з вирію весну — символ остаточного оживання природи.
Заборона кривдити маленьких пташенят — «мамаїх покине».
Гріх нанести кривду птахам, захист і підгодовуваннядиких птахів.
Священні птахи — соловей, зозуля, ластівка,голуб, чорногуз, лелека, чапля, жайворонок. Недобрі, але нешкідливі віщуни — сова, сич, сорока, ворона. Шкідливі птахи — шуліка, яструб як шкідники.
Соловейко — віщун весни, співець весни такохання.
Зозуля — ворожка, яка віщує добре і недобре ізнає вік кожного.
Тема. Традиції охорони води.
Мета: Сформувати уявлення про необхідністьохорони неживої природи і, зокрема, водних ресурсів, викликати в учнів інтересдо традицій українського народу у галузі охорони води, розвивати пам’ять,мислення, уяву; виховувати шанобливе ставлення до традицій українського народу.
Хід заходу
Культ води як основи життя і рослин, і тварин,і людини.
Обожнювання джерел, криниць як усвідомленнянеобхідності охорони водних ресурсів.
Обряд освячення води і освячення водою — символ її довгого збереження, віра в магічну силу води, в те, що вона можеберегти святість.
Вода як цілитель, магічний символ лікувальнихвластивостей.
Охорона, побудова і відновлення криниць, очищенняджерел, обсадження водойм деревами — символ святості і прагнення берегти воду.
Освячення водних місць.
Наявність води як символ удачі і успіху. Водадарує людям здоров’я, силу, наснагу.
Ритуали вибору місця під криницю як символсвятості води.
 2.2 Ефективність експериментальногодослідження
З метою перевірки ефективності розробленихматеріалів ми провели експериментальне дослідження особливостей екологічноговиховання молодших школярів засобами народних природознавчих традицій у процесіучбової діяльності.
Практичному проведенню експерименту передувавтеоретичний етап (2005/06 н. р), у процесі якого була визначена сферадослідження, наукова проблема, вивчалась педагогічна і навчально-методичналітература з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів з проблемекологічного виховання та формування основ екологічної культури в учнів 3-4класів, формулювалася гіпотеза і завдання дослідження.
Практичний етап експериментального дослідження(2006/07 н. р) був пов’язаний із розробкою шляхів реалізації гіпотези ірозв’язанням завдань експерименту, проведенням формуючого експерименту у 3класі з метою перевірки гіпотези, продовженням та узагальненням вивчення станудосліджуваної проблеми в науковій літературі та педагогічній практиці. Накінцевому етапі проводився аналіз та узагальнення експериментальних даних,оформлялася дипломна робота та з’ясовувалися подальші перспективи використаннярозробленої методики екологічного виховання молодших школярів засобами народнихприродознавчих традицій у процесі навчальної діяльності.
Експериментальне дослідження проводилося набазі 3-х класів Бояницької ЗОШ І ступеня Сокальського району Львівської області.
Формуючим експериментом було охоплено 23 учніекспериментального класу. Одержані результати порівнювалися із аналогічнимипоказниками 24 учнів контрольного класу, які працювали за традиційною методикоюнавчання.
Плануючи процес екологічного виховання науроках «Я і Україна. Я і природа», ми враховували необхідністьнаступних дій:
визначення місця і функцій процесуекологічного виховання у структурі уроку;
передбачення методичних та практичнихтруднощів, які можуть виникнути під час роботи;
визначення змісту, обсягу та форми екологічноспрямованих завдань;
планування процесу екологічного вихованнячерез подачу навчальних завдань екологічного спрямування невеликими, логічно завершенимичастинами;
підбір наочного дидактичного матеріалу (гербаріїв,колекцій, роздаткових та інструктивних карток), таблиць, схем, слайдів тощо;
обґрунтування раціональних способів перевіркинавчальних завдань.
Характеризуючи результати зрізу знань учнів,ми визначили такі критерії оцінювання рівнів засвоєння знань молодшимишколярами:
а)«високий рівень»
учень глибоко, ґрунтовно, послідовно розкриваєзміст завдань, розуміє на доступному рівні основні поняття, знає традиціїнародного календаря і пов’язує їх із своїми спостереженнями;
висловлені твердження на теми екологіїілюструє прикладами з власних спостережень;
без допомоги вчителя аналізує, порівнює,застосовує на практиці набуті знання з народних екологічних традицій;
легко робить необхідні висновки пронеобхідність і доцільність охорони природи засобами народних природоохороннихтрадицій;
відповіді чіткі, логічно завершені, носятьтворчий характер.
б)«достатній рівень»
Відповідь в основному задовольняє вимоги«високого рівня», але учень:
при викладі матеріалу з проблем екологічнихтрадицій припускається незначних помилок;
йому важко ілюструвати відповідь прикладами звласного досвіду;
переважає інколи поверхнева обізнаність усфері екологічної діяльності, нерозуміння суті традиції;
робить неповні узагальнення та висновки.
в)«низький рівень»
знання навчального матеріалу поверхневі,формальні;
учневі важко самостійно підтвердити відповідьприкладами з життя;
відповідь непослідовна, фрагментарна, неточна;
неспроможність самостійно дати відповідь назапитання.
Аналіз результатів констатуючого експериментупоказав, що рівень знань учнів контрольного та експериментального класів напочатку дослідження відповідає достатньому рівню навченості, відповідно 50 та51% від загальної кількості (таблиця).
Таблиця.Рівень засвоєння учнями екологічних знань під час використання народних звичаїві традицій наприкінці експерименту (у %)Класи Високий рівень Достатній рівень Низький рівень Е 35 52 13 К 13 58 29
Аналіз результатів формуючого експериментупоказав, що рівень знань учнів експериментального класу наприкінці дослідженнявідповідає високому рівню навченості, а контрольного — середньому і лишенезначно підвищився — відповідно 84 та 57% від загальної кількості (діаграма).
Діаграма. Рівні засвоєння учнями екологічних знаньпід час використання народних звичаїв і традицій наприкінці експерименту
/>
 
У таблиці наведені результати виконання учнями3-х класів (експериментального і контрольного) навчально-пізнавальних завданьекологічного спрямування на формуючому етапі експерименту. Дані таблицісвідчать про те, що в учнів експериментального класу вищий рівень екологічноїкультури, ніж в учнів контрольного класу.35% і 52% учнів експериментальногокласу виконали завдання відповідно на високому і достатньому рівнях, що на 22%більше і на 6% менше, ніж у контрольному класі. Проте в експериментальномукласі спостерігається закономірність: учні з достатнього рівня знань наприкінціекспериментального дослідження перейшли на високий рівень, а з низького — усередній. В контрольному класі відчутних зрушень не відбулося.
Таким чином, результати експериментальногодослідження підтвердили правильність гіпотези нашого дослідження та довелиефективність запропонованої методики екологічного виховання учнів початковихкласів у процесі навчальної діяльності.
Отже, надзвичайно багаті можливості дляформування ціннісних орієнтацій дітей криються в народних традиціях спілкуванняз природою:
естетична цінність природи, її середовища,кольорів, звуків;
задоволення від пізнання законів її життя, щорозвиває уявлення про пізнавальну цінність природи;
сприятливий вплив природи на організм людини,що формує гігієнічну цінність природи;
практична цінність природи як джерела речовині енергії рослин дня організмів.
Організоване таким чином екологічне вихованняв цілому набуває спрямованості на забезпечення умов інтелектуального ідуховного розвитку особистості дитини, її творчої самореалізації та набуття неюекологічної свідомості та екологічної культури.
Висновки
Отже, екологічне виховання — це психолого-педагогічнийпроцес, спрямований на формування в людини екологічних знань та наукових основприродокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певноїорієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження іпримноження природних ресурсів.
Структуру екологічної культури особистостіскладають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом еколого-виховноїроботи вчителя є формування в учнів системи екологічних знань, почуттів,ставлень, а також екологічної поведінки, що доцільно здійснювати урізноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній,особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього виявутурботи про природу. Також серед якостей, що характеризують екологічну культуруособистості, важливу роль відіграють знання про природні закономірності,взаємодію людства та природи.
Виявлено, що екологічна діяльність дітейзаймає одне із вагомих місць серед засобів виховання повноцінної особистості. Прицьому екологічна робота використовується як засіб розвиткупошуково-пізнавальної активності школярів, засіб розвитку екологічноїсвідомості та засіб формування практичних навичок у сфері охорони природи. Системнадіяльність в галузі охорони природи своїм змістом забезпечує педагогічнуцілісність процесу екологічного виховання. Така робота є дієвим моментомкомплексного впливу на учнів, забезпечуючи поєднання пошукової активностішколярів з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту інавчально-виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивногоемоційного насичення процесу реалізації учнями мети і завдань екологічного руху.При цьому, пізнавальний пошуковий інтерес виступає як рушійна сила духовногорозвитку школяра, стимулює його активність у навчальній, трудовій і громадськійроботі.
В результаті проведеного теоретичного аналізувиявлено функції екологічного виховання засобами народних природознавчихтрадицій, а саме: теоретико-методологічна, що зумовлює наявністьфундаментальних основ, з позицій яких дається пояснення взаємозв’язку предметівта явищ навколишнього середовища; соціально-культурна, що виявляється векологічній свідомості особистості, здатності помічати та реагувати наекологічні проблеми; дидактична, пов’язана із забезпеченням школярів системоюекологічно спрямованих знань у сфері охорони природи; практична, що пов’язанаіз практичною допомогою у вирішенні екологічних проблем, участю в активнійприродоохоронній діяльності.
Визначено основні принципи екологічноговиховання учнів і формування їх екологічної культури засобами народнихприродознавчих традицій. До них належать: принцип міждисциплінарного підходу,що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системіекологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логікурозвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; принципсистематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, щореалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повноїзагальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів; принципєдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні іполіпшенні учнями навколишнього середовища; принцип взаємозв'язку глобального,національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальномупроцесі.
Виявлено, що основними джерелами формуванняекологічної культури молодших школярів засобами народних природознавчихтрадицій виступають: а) пізнавальна діяльність учнів, пов'язана ізспостереженням навколишнього середовища; б) дослідницька діяльність, щопередбачає різноманітну активну природоохоронну роботу на основі народнихекологічних знань; в) практична (прикладна) діяльність, що виникає ірозвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку і формуєактивне ставлення до навколишньої дійсності, перетворюючи здобуті в процесіпошуку екологічні знання у практичні навички природоохоронної роботи.
Охарактеризовано поняття комплексного підходуу використанні засобів, видів і форм екологічного виховання засобами народнихприродознавчих традицій. Метою ж останніх є розширення, поглиблення,систематизація набутих знань, формування в учнів уявлення про природу якджерело добра і краси, матеріального й морального благополуччя кожної окремоїособистості і нашого народу загалом. Виявлено, що реалізація в навчальнійроботі засад екологічного виховання учнів засобами народних природознавчихтрадицій робить уроки більш цікавими, змістовними, а участь учнів векологічному русі забезпечує більш високу пізнавальну активність і глибокуґрунтовність набутих знань.
Доведено доцільність використання внавчально-виховній роботі таких методів, як повідомлення вчителем екологічногоматеріалу, інформування й доповіді учнів, самостійна робота школярів змісцевими природоохоронними матеріалами на уроці, використання схем, діаграм,таблиць, карт, фотодокументів, різного ілюстративного матеріалу, щоденниківсвідків подій. У форматі визначення найоптимальніших форм природоохоронноїроботи в структурі охарактеризовано громадсько-корисну роботу; шкільніекскурсії, туристичні походи, краєзнавчі експедиції; оформлення екологічнихвиставок, створення куточків і музеїв охорони природи у школах.
З метою перевірки наведених теоретичнихположень проводилося експериментальне дослідження особливостей екологічноговиховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій. У процесіекспериментального дослідження досліджувався рівень сформованості екологічноїкультури та екологічної вихованості учнів експериментального і контрольногокласів. Для визначення впливу експериментальної методики навчання насформованість екологічної культури та навичок природо-охоронної роботи засобаминародних природознавчих традицій учням були запропоновані різноманітні завдання.
Результати експериментального дослідженняпідтвердили правильність гіпотези нашого дослідження та довели ефективністьзапропонованої методики екологічного виховання учнів початкових класів засобаминародних природознавчих традицій. Таким чином, реалізація екологічного принципузасобами народних звичаїв і традицій забезпечує тісний зв'язок шкільногонавчання з життям, дає можливість краще зрозуміти явища природи, їхвзаємозв'язки, залучає дітей до активної участі в охороні природи.
Список використаної літератури
1. Байбара Н.П. Методика викладання природознавства упочаткових класах. — К.: Освіта, 2001. — 424 с.
2. Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна // Початковашкола. — 2001. — № 7. — С. 20-22.
3. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарськапраця: Методика викладання. — Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000. — 400с.
4. Бондаренко Г. Уроки мислення як засіб формуваннятворчих здібностей молодших школярів // Поч. школа — 1999. — № 5 — с.51-53
5. Варакута О. Формування природничих понять в учнівпочаткових класів // Початкова школа. — 1999. — № 5. — С. 20-23.
6. Варакута О. Пізнавальні завдання для формуванняприродничих понять // Поч. школа — 1999. — № 8. — с.53-56
7. Верзяна А.К., Низова A. M. Наблюдение природы итруда в начальной школе. — М., 1972. — 92 с.
8. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В.Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. — К.: Просвіта, 2001. — 416с.
9. Волкова Н.П. Педагогіка. — К.: Вид. центр “Академія",2001. — 576 с.
10. Гавриленко О. Як навчати екологічного прогнозування // Початкова школа. — 1997. — №12. — С.42-45.
11. Гетьман В.Ф. Экскурсии по природоведению во 2 и 3классах. — К.: Радянська школа, 1983. — 96 с.
12. Горощенко В.П., Степанов И.А. Методика преподаванияприродо-ведения. — М.: Просвещение, 1984. — 159 с.
13. Громик Є. Гра — найсерйозніша справа // Поч. школа — 1999. — № 7. — С.41-43
14. Данилов М.А., Есипов Б.П. Дидактика / Под общей ред. Б.П. Есипова.- М., АПН, 1957. — 513 с.
15. Державна національна програма “Освіта" (УкраїнаХХІ ст). — К.: Райдуга, 1994. — 61 с.
16. Дидактика современной школы / Под ред.В.А. Онищука.- К.: Рад. школа, 1987. — 351 с.
17. Друзь Б.Г. Виховання пізнавального інтересумолодших школярів в процесі навчання. — К.: Радянська школа, 1978. — 160 с.
18. Жесткова Н.С. Возможные виды природоведческойинформации в классной и внеклассной работе // Начальная школа. — 1987. — № 12.- С.39-40.
19. Зарипова А. Ознакомление детей с обитателями уголкаприроды // Дошкольное воспитание. — 1991. — № 2. — С.17-18.
20. Іванова О. Формування екологічної культури // Початкова школа. — 1998. — №8. — С.40-42.
21. Іващенко С. Екологічна культура в контексті національного виховання // Освітаі управління. — 1999. — №4. — С.107-115.
22. Іщенко Л. Наступність в екологічному вихованні // Початкова школа. — 1998. — №9. — С.31-34.
23. Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальныеклассы). — М.: Просвещение, 1978. — 260 с.
24. Кисельов Ф.С. Методика викладання природознавства впочаткових класах. — К.: Вища школа, 1975. — 176 с.
25. Клепинина З.А. Уроки природоведения во 2 классе. — М.: Просвещение, 1975. — 96 с.
26. Клименко С. Трудове виховання як компонент природоохоронної справи // Початковашкола. — 1998. — №9. — С.35-37.
27. Ковалёва Г.Е. Методика формирования и развитиеприродоведческих понятий в 4 классе. — Л.: ЛГПИ им. Герцена, 1975. — 143 с.
28. Коваль Н.С. Пошукові завдання для самостійноїроботи з природознавства // Початкова школа. — 1977. — № 9. — С.57-62.
29. Коваль Н.С. Самостійна робота учнів на урокахприродознавства: Посібник для вчителів. — К.: Радянська школа, 1982. — 96 с.
30. Ковальчук Г. Виховання екологічної свідомості // Початкова школа. — 1999.- №10. — С.17-19.
31. Кодлюк Я.П. Підручник для початкової школи: Теоріяі практика. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. — 288 с.
32. Конькова Т.І., Третяк Л.В. До витоків народноговиховання / Традиції і виховання у світовій народній педагогіці / Матеріаликонф. — Ч.І. — Рівне, 1995. — С.55-57.
33. Коренева І. Правові аспекти екологічного виховання // Початкова школа. — 1999. — №10. — С. 19-20.
34. Кузьмінський А.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка: Підручник.- К.: Знання-Прес, 2003. — 418 с.
35. Лобчук О. Перевірка і оцінювання зв’язнихвисловлювань молодших школярів // Початкова школа. — 2004. — №3. — С.9-11.
36. Логачевська С.П. Дійти до кожного учня / За ред. О.Я.Савченко. — К.: Рад. школа, 1990. — 158 с.
37. Люблинская А.А. Учителю о психологии младшего школьника. — М.: Просвещение,1977. — 224 с.
38. Ляхоцький В. Із педагогічної спадщини І. Огієнка //Початкова школа. — 2002. — №3. — С.56-57.
39. Мазур П.І. Народ — вихователь, народ — педагог // Початковашкола. — 1994. — №4. — С.52-54.
40. Маленкова Л.И. Педагоги, родители, дети. — М., 2000. — 364 с.
41. Миронов Л.В. Методика изучения окружающего мира вначальных классах. — М.: Педагогическое общество России, 2002. — 360 с.
42. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. — К., 2003. — 4-е вид.,доповн. — 615 с.
43. Нарочна Л.К. та ін. Методика викладанняприродознавства. — К.: Радянська школа, 1990. — 324 с.
44. Нарочна Л.К. Уроки природознавства в 2 класі. — К.:Радянська школа, 1980. — 88 с.
45. Національна доктрина розвитку освіти в Україні // ОсвітаУкраїни. — 2002. — №33. — 23 квітня.
46. Огієнко Н.М. Дидактичні умови ефективноговикористання краєзнавчого матеріалу // Поч. школа. — 1996. — № 9. — С.41-44.
47. Пакулова В.М., Кузнецова В.И. Методика преподаванияприродо-ведения. — М.: Просвещение, 1990. — 192 с.
48. Педагогіка / За ред. К.М. Волкова. — К.: Либідь, 2002. — 462 с.
49. Педагогіка / За ред. М.Д. Ярмаченка. — К.: Вищашкола, 1986. — 543 с.
50. Педагогіка: Посібник для педагогічних вищих шкіл /За ред. С.Х. Чавдарова. — К.: Рад. шк., 1941. — С 117-130.
51. Плахотип О. Як ми хочемо прогресу: екологічна освіта школярів // Світло.- 2000. — №3. — С.37-39.
52. Програми для середньої загальноосвітньої школи.1-2,3-4 кл. — К.: Початкова школа, 2003. — 296 с.
53. Пустовіт Н.О., Плечова З.Н. Екологічні ігри татести. — К.: Веселка, 1991. — 96 с.
54. Рафалюк M.I., Андрощук Н.В. Сучасні аспектитуристсько-краєзнавчої роботи з молодшими школярами // Початкова школа. — 1996.- № 4. — С.29-31.
55. Рева Ю. Розвиток особистості дитини через екологічний фактор // Ріднашкола. — 1999. — №2. — С.44-46.
56. Різник Л. Народні традиції ставлення до природи як метод екологічноговиховання // Початкова школа. — 1998. — №7. — С.23-24.
57. Руденко Л. Народні традиції в екологічному вихованні учнів // Ріднашкола. — 2001. — №2. — С.38-40.
58. Сегенюк Г. Учим познавать окружающий мир // Воспитаниешкольников. — 1990. — №6. — С.49-51.
59. Смаглій О. Застосування ігрових ситуацій на урокахприродознавства // Поч. школа. — 2003. — №3. — С. 20-21.
60. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. — К., 1997.
61. Степанюк А. Формування у школярів емоційно-ціннісного ставлення до живоїприроди // Шлях освіти. — 1999. — №4. — С.12-14.
62. Струминский В.Я. Основы дидактики К.Д. Ушинского. — М., 1981.
63. Сухомлинський В.А. Серце віддаю дітям. — К.: Рад. школа,1988. — 220 с.
64. Титаренко В. Виховання на національно-культурнихтрадиціях українського народу як головний чинник формування особистості // Науковізаписки ТДПУ: Педагогіка. — 2000. — №8. — С. 19-20.
65. Ткаченко О. Виховання екологічної чуйності до природи у процесі гри // Початковашкола. — 1998. — №4. — С.30-32.
66. Ушинский Н.Д. Собр. соч.: В 6-ти т. — М. — Л.:Наука, 1956. — Т.3. — 454 с.
67. Фіцула М.М. Педагогіка. — К.: Вид. центр. “Академія”,2002. — 528 с.
68. Химинець О. Психолого-педагогічні основи екологічного виховання // Початковашкола. — 1998. — №4. — С.38-40.
69. Хлонь Н. Стежина екологічних знань і вмінь // Початкова школа. — 1999. — №10. — С.21-22.
70. Хоменко Л. Виховують народні традиції // Ріднашкола. — 1999. — №10. — С.12-15.
71. Шевців З. Виховання бережливого ставлення до природи // Початкова школа.- 1993. — №10. — С.39-40.
Додатки
Додаток А
СВЯТО УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ
Мета. Розкрити учням значення поняття «фольклор».Продовжити формувати у них уявлення про усну народну творчість, її жанри таособливості. Збагачувати знання учнів про народну творчість українців.
Виховувати потяг до вивчення усної народноїтворчості.
Обладнання: афіша-запрошення, декоративніквіти для оздоблення, рушники, колиска, дві намальовані ялинки із прорізами,моделі ялинкових прикрас (у журі), торбинки з дарунками, конверти із завданнямидля команд, сито із випеченими «жайворонками»...
Хід свята.
Сцена актової зали школи святковоприкрашена.
Починає звучати грамзапис пісні «Тихонад річкою» у виконанні українського народного хору їм. Г. Верьовки. Підчас звучання музики учитель читає вірш «Про Україну пам'ятай»:
У всьому світі — кожен зна:
Є Батьківщина лиш одна.
І в нас вона одна-єдина -
Це наша славна Україна
Не забувай Шевченка спів
Про горду славу козаків.
Не забувай, що ти дитина
Землі, що зветься Україна.
Вчитель. Наша сьогоднішня зустріч має назву«Свято українського фольклору» і вона дещо незвичайна Це не тількисвято, а й конкурс серед команд третьокласників. Вони складають перший у життііспит з курсу «Українознавство». А оцінюватиме знання учнів журі (учительназиває його членів — учителів, батьків).
Із словами привітання до вас, шановні гості,звертаються учасники конкурсу: команди «Гетьман» та «Запорожці»,ватажки (прізвище та ім'я учнів).
Учні.
Дітвора ми українська,
хлопці і дівчата,
хоч слабкі у нас ще руки,
та душа завзята.
Бо козацькою ми роду,
славних предків діти.
І у школі всі вчимося
рідний край любити.
І для Краю працювати,
і для Краю жити,
і за рідний Край в погребі
життя положити...
Вчитель. Отже, свято розпочалося, і яознайомлю присутніх з умовами оцінювання роботи команд. За правильні відповідікожна команда буде отримувати ялинкові іграшки, якими прикрашатимуть своїялинки. За кількістю іграшок на ялинці ми визначимо команду-переможця.
Кожна дитина знає українського письменникаБогдана Чалого І його твори про пригоди Барвінка та Ромашки. Сьогодні вониприсутні на нашому святі. Зустрічайте їх, друзі!
До зали заходять Барвінок і Ромашка.
Барвінок.

Вітаємо вас, шановні
малі козачата!
І дякуємо від душі
за запрошення на свято.
Ромашка. Бажаємо вам щиро
в конкурсі удачі
І цікаво, чи в навчанні
Ви не є ледачі?
Барвінок. Чи ви знаєте обряди
й звичаї народу,
що колись передавались
від роду й до роду?
Ромашка. Чи цінуєте надбання,
що народ наш має?
У фольклорному змаганні
успіхів бажаєм.
Вчитель. Барвінок і Ромашка допомагатимутьмені проводити конкурс.
Часто у житті ми зустрічаємо слово «фольклор».Буквальний переклад цього слова — «народна мудрість». Один із йогожанрів — колядки і щедрівки.
Колядували 7 січня на Різдво переважно парубки.Вони збиралися гуртами, вибирали ватажка, «козу», «пастуха»з пугою та інших персонажів. Ватаг постійно носив головний атрибут — зірку. Заходячина подвір'я, колядники просили дозволу і, коли господар погоджувався, починализабавну виставу з пісень-колядок і жартівливих сценок. У текстах колядокоспівувались господар, господиня та їхні діти. Зичили їм щастя і здоров'я. Колядниківгосподарі щедро обдаровували. Отримані продукти і гроші молодь віддавала намолодіжні розваги — «вечорниці», які справлялись 8 січня. Зустрічайте,друзі, колядників, які покажуть звичай таким, яким він був у давнину.
Звучить грамзапис пісні «Добрий вечір»у виконанні українського народного хору ім.Г. Верьовки. Заходить гуртколядників, попереду ватаг із зіркою, за ним «коза», «пастух»,«маланка» та інші учасники вертепу. Еони вклоняються глядачам, учням,на сцені, звертаються до вчителя.
Ватага. Пане господарю! Дозвольтепоколядувати, щастя, здоров'я побажати вашій оселі.
Вчитель. Ласкаво прошу!
Гурт виконує колядку «Коляд, коляд,колядниця». Розігрується дійство учасниками.
Ватага.
Бажаємо цій хаті,
щоб всі були багаті.
Обдаруй нас, не скупися,
щоб твій ячмінь уродився,
щоб нажали сто кіп жита,
щоб сім'я була вся сита.
Щоб скотина водилася,
щоб пшениця родилася.
Вчитель. Дякуємо за побажання. Щоб винаколядували багато гостинців, а господарі хай обдаровують вас дуже щедро.
Учитель дає колядникам торбинку здарунками, перший гурт виходить із зали.
Вчитель. Щедрування — давній звичай новорічнихобрядів, під час яких групи щедрувальників (переважно дівчата) піснями-щедрівкамиславили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду.Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, обрядовимиіграми з масками. Щедрівки співали окремо господарю, господині, хлопцю, дівчині,усій родині.
Заходить гурт дівчат-щедрувальниць, вонивиконують щедрівку «Ой сивая та і зозуленька». Послухавши, вчительобдаровує дівчат, і вони виходять із зали.
Вчитель. А чи знають наші конкурсанти колядкита щедрівки? Для них завдання у конвертах.
Барвінок і Ромашка вручають командамконверти з завданням «Виконати колядку», «Виконати щедрівку».Учні виконують завдання.
Просимо членів журі оцінити майстерністькожної команди.
Журі оголошує результати конкурсу, видаєкомандам ялинкові прикраси, які Барвінок і Ромашка прилаштовують на ялинкахкожної команди.
Вчитель. У різні пори року приваблива земля. Аленавесні все ж таки квітучіша та запашніша, красива і чиста. З давніх-давен унашого народу було одне з найулюбленіших свят — зустріч Весни, що проходилоурочисто і радісно. Весну, за уявленням наших предків, приносили на крилахптахи. Тому в березні випікалося обрядове печиво у формі пташок, діти,співаючи, носили їх селом, закликаючи весну.
Під грамзапис «Благослови, мати!»заходить мати із випеченими «жайворонками» у ситі. Вона роздає дітям- членам команд — «жайворонків».
Мати.
Діти, мої діти,
діти-боженята,
йдіть до мене гурточком,
виберіть жайворята.
Жайворонки беріте,
на високу гору йдіте.
Пісеньок гарних співайте,
весну-красну величайте.
Просіть жита, пшениці,
всякої пашниці,
дощика дрібненького,
сонечка ясненького.
Діти підносять вгору «жайворонків»і промовляють:
Пташок викликаю
з теплого краю:
Летіть, соловейки,
на нашу земельку,
спішіть, ластівоньки,
пасти корівоньки!
 
Звучить грамзапис веснянки «Ой прийшлавесна», дівчата виконують танок. По закінченні танцю починає звучатиграмзапис веснянки «Не стій, вербо, над водою», і дівчата виходять.
Вчитель. Ми подивились обряд зустрічі весни,почули веснянки. А що знають третьокласники про весняні обряди?
Барвінок і Ромашка роздають конкурсантам уконвертах завдання:
1. Як ще називають веснянки у різнихмісцевостях України? (Гаївки, гагілки, ягілки, маївки).
2. Як називається обрядове печиво, якевипікалось на початку весни і роздавалось дітям? (Жайворонки).
Відповіді команд, оцінки журі.
Починає звучати грамзапис колискової «Ойходить сон».
Вчитель. Колискові призначені тільки дляодного слухача — дитини і мають тільки одного виконавця — матір або близькулюдину. Мати й дитя — це най прекрасніший образ людської духовності. «Нічогокращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим», — писав Т. Шевченко.Зв'язок, що з дня народження існує між матір'ю і дитиною, відображується узворушливо щирих колисанках. Всю любов, ніжність, бажання бачити своє дитящасливим, розумним, здоровим матір вкладає в невибагливі рядки і простенькумелодію, у ритм гойдання колиски. Монотонний тихенький наспів і пестливілагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м'якенькими лапкамипідступає до намальованої колисочки пухнастий, муркотливий котик (учительспіває):
Котику сіренький,
котику біленький,
котку волохатий,
не ходи по хаті,
не ходи по хаті,
не буди дитяти.
Дитя буде спати,
котик воркотати.
Ой на кота — воркота,
на дитину — дрімота.
А-а-а-а!
Або голуби приносять на крилечках сон-дрімоту:
Ой ну,. йолі, люлі,
прилинули гулі,
сіли на колисці
в червонім намисті.
Стали думать і гадать,
чим дитинку забавлять...
… «Колискова пісня, колискова -
то найперша материна мова».
Шановні гості! Звертаємося до вас з проханням,щоб ви заспівали колискові пісні, якими заколисували своїх маленьких діток.
Жінки співають колискові пісні.
Вчитель. Дякуємо вам за спів колискових пісень.А тепер я запрошую дівчат 3 класу виконати колискові. Журі оцінює роботуконкурсантів.
Вчитель. Сьогодні ми не можемо не згадати жанрукраїнського фольклору — народну пісню. Наш народ завжди співав: коли йому буловесело і коли було сумно, під час праці та відпочинку...
Давайте спробуємо усміхнутись один одному,побажаємо всім здоров'я і заспіваємо гарну українську народну пісню.
Зала умовно ділиться на дві половини. Спочаткуглядачі правої половини зали співають українську народну пісню «Несе Таляводу», потім ліва — пісню «А мій милий вареничків просить», апотім уся глядацька зала виконує українську народну пісню «Розпрягайте,хлопці, коні» або іншу улюблену пісню.
Вчитель. Українські народні пісні для васвиконують команди-конкурсанти. («Танцювала риба з раком» і «Пішлидіти в поле» під музичний супровід учителя).
Вчитель. Журі підбило підсумки виконанняпісень, а ми далі подорожуємо Країною українського фольклору.
«Як дитина бігає і грається, так їйздоров'я усміхається», — говорить народна мудрість. Хто з нас не любитьгру? В ній передається характер народу. Цінність дитячої народної гри не лише уфізичному загартуванні дітей. У ній виховується дружба, колективізм,взаємодопомога. Завдяки грі розвивається мислення, мовлення дитини, швидкістьреакції. Змалечку треба бути добрим, чесним, сміливим. Саме народна градопоможе стати таким.
Пропонуємо учасникам конкурсу відпочити іпограти в українські народні ігри «Квочка» та «Дощик».
Вчитель. Хочеться сказати про особливий видукраїнського фольклору — загадки. Це стислі твори, в основі яких — запитання.
Проведемо з третьокласниками конкурс «Нумо,відгадай!» Загадки загадують Барвінок і Ромашка.
Малий Малишко закинув бочку на вишку. (Мак).
Червоний Макар полем скакав, та в борщ попав.(Буряк).
Золоте решето, а в ньому чорних хатинок повно.(Сонях).
Влітку одягається, а взимку одежі цурається. (Дерево)...
Вчитель. Підбиваємо підсумки цього конкурсу. (Оцінюванняжурі).
Для вас, конкурсанти, ще одне завдання. Алевоно важче, ніж попереднє. Барвінок і Ромашка вам роздадуть картки іззображенням предметів, а ви маєте або згадати загадку про ці предмети, абопридумати свою.
Барвінок і Ромашка роздають картки іззображенням цибулі, капусти, кішки, лисиці.
Доки учасники конкурсу працюють, пропонуюзагадки для гостей. (Учитель загадує загадки гостям свята).
Вчитель. Слово — командам. Які загадки домалюнків ви пригадали? (Журі оцінює роботу команд).
Вчитель. Своєрідним фольклорним жанром єскоромовки, їх цінність полягає в тому, що добираються і розставляються слова вних, вимова яких потребує певних зусиль і сприяє виробленню дикції, правильноїартикуляції, що підвищує культуру мовлення.
Ватажкам команд пропонується по 3 разивимовити скоромовки:
 
Ковпак на ковпаку, під ковпаком ковпак.
Росте липа біля Пилипа
Розкажу вам про покупки, про покупки,
про покупочки мої.
Стоїть піп на копі, копа під попом, піп підковпаком.
Вчитель. Журі виставляє оцінки за останнійконкурс. А Барвінок і Ромашка підраховують для кожної команди загальнукількість ялинкових прикрас.
Оголошується команда-переможець.
Швидко плине час. Завершується і наша зустріч.Ми розглянули лише деякі жанри українського фольклору. Культура нашого народудуже багатогранна, вона не може не викликати захоплення.
До нових зустрічей! Хай вам щастить!
Звучить запис пісні «У нас є все».

Додаток Б
тема: вода ужитті людини
Мета. Ознайомити дітей із значенням холодноїджерелиці в людському житті, переказами, легендами, віршами, піснями,прислів'ями, приказками, які стосуються народного джерела.
Вчити розуміти українське слово. Виховуватилюбов і пошану до давніх традицій нашого народу, краси гармонії навколишньогосвіту.
Обладнання. Книги В. Скуратівського «Берегиня»,твори Т.Г. Шевченка, вірші Л. Костенко, М. Рильського. Легенди, перекази,прислів'я української пісні, книга «Народна мудрість», глек із святоюводою.
Хід уроку
I. Організаційний момент.
Вчитель.
Діти, сьогодні на уроці ми перегорнемосторінки великої книги — книги «Народної мудрості». Здійснимо екскурсу країну «Семи криниць». А допоможе нам у цьому маленька моя помічниця- голуба Краплинка джерельної полиці. Крапелька, яка буде нашим екскурсоводом,товаришем, порадником і помічником.
II. Повідомлення теми і мети уроку.
А он же, бачиш: в камені криниця,
Мале відерце в дзьобі журавля.
Гори цієї дивна таємниця -
Оця пробита в камені криниця,
Коли рятунку ждать незвідкшя!
(Л. Костенко)
Нехай наша розповідь поведе нас на перехрестядоріг до матінки-криниці, до холодної джерелиці. Заглянемо в легенди і переказинаших дідусів, прадідусів. Прочитаємо рядки поетів, заспіваємо пісні. Ознайомимосяз прислів'ями і приказками.
Розповідь Крапельки.
Дорогі друзі, добре що ви мені дозволили васпознайомити з чарівною книгою «Народної мудрості». Я обіцяю вам, щоповеду вас цікавою доріжкою від перехрестя доріг, де б'є холодне джерело, досільської кринички-журавля із села в село, від діда до прадіда.
Розпочнемо.
Відома істина: людина може довше прожити безїжі, ніж без води. Ковток холодної джерелиці зцілює мандрівників, поновлює силихліборобам у спекотливі жнив які днини, дарує радість пастухам.
Б'є маленьке джерельце. А навколо ньоговідбуваються дива. Чудодійна сила джерелиці скрізь: на листочках рослин, учашечках квітів, кінчиках травинки, озерцях калюж, де п'ють воду комахи,тварини, звірі, де купається ясне Сонечко, а вночі пробігає Місяць.
Скрізь, де вода — там життя.
Відправимось на перехрестя чотирьох доріг. Іщо це за чудодійство? Тут теж джерельце святої криниці. Майже в кожному селі,на перехресті доріг або просто в полі цебенять живі джерела і незвідь-ким їхневгамовну течію прихорошено турботливими руками. Над криничками, колодязямилюдські руки зводили всілякої форми дашки, тому вода завжди залишається чистою.З особливим смаком оздоблювали зовнішнє цямрини. Кожне обійстя, немов маленькідиво-музейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер абовироблено зображення голуба. На фонтанчиках різноманітні силуети тварин,квітів, краї оздоблено контурною різьбою або художніми розмальовками. А яка жкриниця без зелені?
Традиційно, обабіч криниць висаджують калину. Цедерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньоївесни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов'ї, а восени нарябчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід. У дбайливого господаря ще йклумба з квітами сусідитиме чи проляже з природного каменю пішник, стоятимечепурненька лавка, відерце, полив'яний кухоль.
І ось настав час перепочити. Матінка-криниця злісового соснового бору приготувала гостинець — глек із холодною джерелицею ізтрьох її джерел. Це справжня вода-лікар. Напийтеся, любі, наберіться сили,здоров'я, а я вам в цей час розповім переказ старійшин нашого села.
Переказ.
В одній убогій селянській сім’ї захворіламаленька дитина. Недуг прикував її до поспілі. Тяжко було на неї дивитися. Важкахвороба, вкрадалася в дитяче тіло. Допомогти, порадити в лікуванні йшли всі. Алехвороба трималася. Вночі, серед темряви, війнула в материнське серце прохолода,яка принесла слова порятунку. «Встань, небого, до схід сонця, сходи дотрьох джерел-криниць вашого села. Тричі із кожної криниці зачерпни долонею водиі ні з ким не розмовляю чи, нікого небачачи, повернися назад. Напої своєдитинча, почитай молитву. Недуг — як рукою зніме».
Прокинулась жінка і зробила все, що приснилосяуві сні. І сталося справжнє диво. Дитина усміхнулася, відкрила знетомлені очі,вигукнула: «Мамо, я хочу жити!»
Тому я вас і пригостила цілющою джерелицею. Будьтездорові і щасливі. Пам'ятайте про чудодійну силу святої води.
III. Робота з прислів'ями, приказками.
Вчитель. Підкріпившись джерелицею, перегорнемоще одну сторінку книги мудрості і познайомимося з прислів'ями, приказками.
Яка криниця, такий і господар.
Який поріг, така й господиня.
Скільки криниць на землі, стільки зірок нанебозводі.
Впаде небесниця, знайте: замулилося джерело.
Не плюй у криницю — прийдеться напитися.
Не їж над колодязем, бо жаби заведуться.
Заглядати в колодязь — затягне водяна баба.
Чепуритися над водою — обсяде на щоках віспа.
Перейде жінка з повними відрами води — нащастя.
IV. Знайомство зі способами відшукуванняджерел.
Вчитель. Тепер ми з вами познайомимося ізспособами відшукування нових джерел. Ну що ж, любі друзі, слухайте і вчіться, вжитті все пригодиться.
Перший спосіб.
Наші предки вміли дізнаватися про ті місця, деможна викопати нову криничку — знайти прохолодне джерело. Це був дуже відомийспосіб за допомогою вербової гілочки — «палички-гадалочки».
Там, де листочки ворушилися, було слабкеджерело, а де листочки стрімко опустилися додолу, наче їх притягнув магніт — тутбуло добре джерело — гарна криниця.
Другий спосіб.
Ввечері, у тих місцях де хотіли викопатикриницю, розкладали курячі яйця, накривали бляшаними відрами, а поруч клалилопухові листя. Вранці, на одному яйці, листку лопуха з'являлися краплинки, надругому — текла патьоками, а на третім — зовсім сухе. Де великі патьоки водибули, треба було і копати, там є сильне джерело.
Існують ще й інші способи, але про них видізнаєтесь самі, іншим разом.
Пісні, вірші.
Криниці. З яким пошанівком оспівано їх упіснях, опоетизовано у віршах. А чи знаєте ви, дорогі друзі, вірші, пісні?
А он же, бачиш в камені криниця,
Мале відерце в дзьобі журавля
Гори цієї дивна таємниця -
Оце пробита в камені криниця:
Коли рятунку ждать незвідкіля!
Ліна Костенко
"Криниця вбалці, журавель при ній".
Максим Рильський
Тече вода з-під явора
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпочуться качаточки
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними.
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край городи.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадились, кого б то їм
Своїм зятем взяти.
Тарас Шевченко
Весільна пісня
Принеси водиці з криниці,
Замісим коровай сестриці.
Як ми коровай місили,
І семи криниць воду носили...
V. Робота з легендою.
Вчитель. Настав час послухати слова легенди. Тож слухайте її.
Розповідь Крапельки.
З далекого вирію повернулися на своюбатьківщину журавлі. Облюбувавши собі місце, відпочивши після довгогоперельоту, прийнялись будувати житло — пір'я до пір'я, травинку до травинки,гілочку до гілочки. Скільки любові, тепла, душі вони вклали в свою домівку. Ажось довгожданний ранок — поселення. Малоде подружжя — господарі цього гніздечка.А потім були хвилини клопоту, навчання, бо через деякий час з'явилосьбезтурботне птаство — м'якенькі безпомічні журавлики — продовжувачі родужуравлиного.
Пролетіло літо. Застукали важкі холоднікраплини дощу. Зажурилось літнє сонечко Осінь. Час настав і до вирію. Пора вдорогу далеку. Але біда прийшла неждано-негадано. При останньому прощанніжуравлів з полями і луками загинула журавлиха. Із жалібним прощальним крикомвпала вона на узліссі. Журавель знепритомнів. Тяжке горе обрушилось на нього. Незміг він його пережити, перенести, не зміг полетіти разом із молодої зграєю утеплі краї.
Став дерев'яним пам'ятником на могилі своєїжуравлихи. Вклоняючись кожного дня своїй милій, черпає він цеберком воду злісової криниці, вмиваючись холодною джерелицею.
Так журавель назавжди залишився зі своєюжуравлихою.
VI. Підсумок.
Крапелька. Завершується наша розповідьсторінками книги «Народна мудрість». А з нею вичерпались і моїсестриці-краплинки, які полинули з маленького джерела в могутню ріку — голубеморе.
Вчитель. Але ми з вами знову і знову будемозвертатися до святого місця — криниці, джерела. То ж нехай у вашому життізавжди загоряються нові небесниці й народжуються все нові й нові джерела.