Методика розвитку зв'язного мовлення у дітей-дошкільників з вадами мовлення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НПУ ім.М.П.ДРАГОМАНОВА
ІНСТИТУТ КОРЕКЦІЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА ПСИХОЛОГІЇ
КАФЕДРА ЛОГОПЕДІЇ

КУРСОВА РОБОТА
ТЕМА: Методика розвитку зв'язного мовлення у дітей-дошкільників звадами мовлення

Курсову роботу виконала
студентка 4 курсу 43 групи
Спеціальність: Логопедія
і початкове навчання
Нагородна Тетяна
Володимирівна
КИЇВ – 2009

ЗМІСТ
ВСТУП
І. Поняття зв’язного мовлення і розвиток мовних функцій
ІІ. Порушення зв’язного мовлення у дітей з вадами мовита шляхи їх корекції
ІІІ.  Розвиток діалогічного мовлення
3.1 Методика проведення бесід з дітьми
ІV. Розвиток монологічного мовлення
4.1 Види дитячих розповідей і прийоми навчаннярозповіді
4.2 Методика навчання дітей описовим розповідям
4.3 Переказ художніх творів
V.  Дидактичні ігри та їх роль у розвиткузв’язного мовлення дітей з вадами мови
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
Додатки

ВСТУП
Мова –соціальнеявище, що існує незалежно від того чи іншого індивідуума. Розвиток людини – цескладний процес поступового перетворення біологічного індивіда в соціальну істоту– особистість. Добре відомо, що без мовлення не буває людини. Психічні функціїта здібності, людські форми поведінки, комунікація через мовлення не наданідитині від народження. Вони формуються в перші роки життя під впливомцілеспрямованого виховання, навчання та умов життя в суспільстві.
Процес розвиткудитини проходить у трьох напрямках: фізичному, когнітивному тапсихосоціальному. В нормі розвиток у цих трьох напрямках відбувається одночаснота взаємопов’язано. Для нормального розвитку дитини з перших місяцівнайважливішим є спілкування, у процесі якого малюк може опанувати людськемовлення, що відіграє головну роль як в діяльності дитини, так і в пізнаннінавколишнього світу. Розвиток мовлення у процесі онтогенезу відбуваєтьсяпаралельно з фізичним і розумовим розвитком. Усі психічні процеси у дитини — сприйняття, пам'ять, увага, мислення, цілеспрямована поведінка – постають забезпосередньої участі мовлення. У дитини з мовленнєвими вадами без своєчаснихкорекційних заходів може затримуватися темп інтелектуального розвитку.Формування мовлення, патологія або відхилення в розвитку, засоби відновленнямови є об’єктом вивчення логопедії, корекційної педагогіки, неврології а востанній час і медичної реабілітації.
Відсутністьмовленнєвого спілкування значно затримує безперервний і багатогранний процессоціалізації, що триває все життя людини з особливими потребами.
Важкі мовленнєвідефекти (дитяча афазія, моторна й сенсорна алалія, анартрія) спричиненіураженням головного мозку, супроводжуються специфічними особливостямиформування інтелектуальної діяльності дитини. Це виявляється удиспропорціональному розвитку деяких вищих психічних функцій та в зниженнітемпів психічного розвитку у цілому. Ці відхилення негативно впливають наформування у дитини різних форм діяльності, спричиняють труднощі у засвоєнні математичнихзнань та рідної мови .
Мовленнєвідефекти порушують можливість вільного спілкування дитини з іншими людьми. Усвідомленнявласної мовленнєвої недостатності зазвичай викликає негативні емоціональністани: почуття соціальної неповноцінності, страх мовлення, страх переживання.Усе це ставить під загрозу соціальну значимість особистості і сприяє формуваннюсвоєрідних психологічних і патопсихологічних особливостей, що вимагаєпроведення спеціальної роботи, спрямованої на соціальну адаптацію іреадаптацію дитини.
Своєчаснеоволодіння мовою — основа розумового розвитку дитини. Запорука повноцінного їїспілкування з навколишніми людьми. Різні відхилення мовного розвитку негативнопозначаються на сприйманні мови, висловлюванні власних думок, оволодіннізнаннями та формуванні особистості дитини. Мовлення маленької дитини формуєтьсяв спілкуванні з дорослими. В процесі спілкування виявляється його пізнавальна інаочна діяльність. Оволодіння мовленням зміцнює всю психіку малюка. Дозволяєйому сприймати явища більш усвідомлено і довільно. Великий російський педагогК.Ушинський говорив, що рідне слово є основою всякого розумового розвитку іскарбницею всіх знань. Тому так важливо піклуватися про своєчасний розвиток мовленнядітей, приділяти увагу її чистоті й правильності. Чим багатше і правильнішемовлення дитини, тим легше їй висловлювати свої думки, тим ширша її можливістьв пізнанні дійсності, змістовніші й повно цінніші взаємини з дітьми і дорослими,тим активніше відбувається її психічний розвиток. Будь-яке порушення мовленняможе відбитися на діяльності і поведінці дитини. Діти, що погано розмовляють,починають усвідомлювати свій недолік, стають мовчазними, сором»язливими,нерішучими. Особливо важливе значення має розвиток зв’язного мовлення дитинидошкільника. Адже зв’язне мовлення – це вища форма мовномисленної діяльності,яка оприділяє рівень мовного і розумового розвитку дитини. Оволодіння зв’язним мовленнямскладає найважливішу умову успішної підготовки дитини до навчання у школі.

РозділІ. Поняття зв’язного мовлення і розвиток мовних функцій
 
Однією зневід’ємних складових навчально-виховного процесу в дитячому дошкільномузакладі є навчання дітей мовлення. Не треба нікому довго пояснювати, якимважливим для людини є дар слова. Слово відтворює світ всередині самої людини. Ідуже важливо допомогти дитині якомога успішніше оволодіти цим даром. Щоб дитинаприйшла до школи з добре розвиненим мовленням, треба з нею якомога частішеграти в те, що сприяє розвитку мовлення, мислення, фантазії.
Завдання розвиткузв’язного мовлення посідають центральне місце в загальній системі роботи зрозвитку мовлення в дошкільному освітньому закладі. Навчання зв’язному мовленнюодночасно є і метою і засобом практичного опанування мовою. Воно маєнадзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, позитивновпливає на формування її важливих особистісних якостей таких, яккомунікабельність, доброзичливість,ініціативність, креативність, компетентність.За допомогою добре розвиненого зв’язного мовлення дитина навчається чітко таясно мислити, легко встановлює контакт із оточуючими, ініціює власні ідеї.Бере участь у різних видах дитячої творчості.
В опануваннімовленням дитина йде від частини до цілого: від слова до зчеплення двох-трьохслів, далі до простої фрази, а пізніше до простих речень. Наслідком стаєзв’язне мовлення, що складається з низки розгорнутих речень. Зв’язним називаютьтаке мовлення, яке може бути зрозумілим на основі його власного предметногозмісту.
Сучасналінгвістика та лінгводидактика розглядають поняття зв’язного мовлення у двохаспектах – як процес створення зв’язного висловлювання та як продукт мовлення.Зв’язне мовлення визначається як єдине смислове та структурне ціле, що складаєтьсяз тематично та логічно пов’язаних між собою відрізків і відбиває всі суттєвісторони свого предметного змісту ( А.М.Богуш, Л.С.Виготський, М.І.Жинкін, І.О.Зимня,О.О.Леонтьєв).
У створеннізв’язного мовленнєвого продукту науковці відокремлюють діяльнісний таособистісний компоненти.
Перший –пов’язується з процесами народження і сприймання повідомлення, регуляції таконтролю власної мовленнєвої діяльності. Другий – з тим, що в мовленні особавиявляє свою індивідуальність – характер, темперамент, рівень загальноїкультури.
Наслідкомзв’язного мовлення є текст – словесно виражений продукт мовленнєво-розумової діяльностілюдини, якому властива завершеність, структурна цілісність, визначенацілеспрямованість та прагматична настанова.
Передвихователями дитячого садка та логопедами стоїть завдання навчити дитину звадами мовлення користуватись усною мовою як засобом спілкування, знаряддяммислення. Розвиваючи мову і усне мовлення вихователь або логопед працює надудосконаленням звукової культури мови дітей. Учить їх правильно вимовляти звукиі слова; правильно користуватися силою голосу залежно від умов ( на заняттяхговорити голосно, щоб всім було чути, в грі з товаришем – тихо, щоб не заважатиіншим); правильно ставити наголос, змінювати інтонацію; розвиває нормальнийтемп мови; вчить користуватись диханням.
Виховательпостійно працює над словником дітей, збагачуючи його новими словами; уточнюєзначення тих слів, які є в словнику дітей, але за ними не стоять точні і широкіуявлення; активізує словник — учить користуватись в безпосередньому живомуспілкуванні всіма словами всього словникового запасу, тобто працює надпереведенням слів з пасивного в активний словник.
Удосконалюючиграматичну правильність мови дитини, вихователь учить дітей правильно змінюватислова та узгоджувати їх. Вихователь повинен стежити за тим, щоб дітивисловлювали свої думки закінченими простими і поширеними реченнями. Розвиваючизв’язне мовлення, вихователь розвиває його діалогічну і монологічну форму. Вчитьдитину правильно відповідати на запитання, залежно від характеру їх – короткоабо розгорнуто, чітко формулювати запитання, логічно, послідовно, граматичноправильно побудованими реченнями розповідати про свої враження, про те, щобачив чи чув, складати коротеньку розповідь так, щоб вона була зрозумілою длявсіх.
В своїй роботі логопедповинен користуватися такими принципами розвитку мовлення та навчання дітейдошкільників рідної мови:
1. Комунікативнаспрямованість навчання.
Цей принципозначає, що навчання дітей з рідної мови повинно бути спрямоване на оволодіннярідною мовою як засобом спілкування, на засвоєння дітьми навичок розмовноїлітературної української мови та вмінь практично їх використовувати відповіднодо ситуації спілкування.
2.  Комплексний підхід дорозвитку мовлення, який передбачає вирішення на одному занятті кількох різнихмовленнєвих завдань.
3.  Принципсенсорно-лінгвістичного розвитку( термін Є.І.Тихєєвої) дитини в процесінавчання її рідної мови. Навчально-мовленнєву діяльність дитини потрібноорганізувати так, щоб дитина засвоювала нові слова на основі чуттєвогодосвіду(сенсорики) за допомогою різних аналізаторів.
Дитина спочаткуповинна побачити предмети, відчути всі його властивості та ознаки, сприйнятицей предмет у взаємозв’язку його якостей, властивостей, ознак. У дитини повинноформуватися уявлення, образ предмета, а вже потім це уявлення вона позначаєсловом, яке згодом перетворюється в поняття.
4.  Принцип взаємозв’язкумислення, мови і мовлення передбачає практичне ознайомлення дітей з граматичнимиформами рідної мови, артикуляцією звуків, багатозначністю слів,синонімами, антонімами, композицією тексту тощо.
Ознайомленнявідбувається в процесі мовленнєвої діяльності дітей( ігрові вправи, мовленнєвіситуації, дидактичні ігри) спрямованої на активізацію їхнього мовлення ірозвиток мислення.
Оволодіваючимовою, дитина водночас вчиться мислити.
5.  Домінуюча роль діяльності врозвитку мовлення та навчання дітей рідної мови.
У лінгводидактиціствердився діяльнісний підхід до мовлення. Мовлення розглядається як мовленнєвадіяльність, у якій у процесі спілкування використовуються мовні засоби.Навчально-мовленнєва діяльність проходить у вигляді занять, уході якихвихователь може використовувати й інші види діяльності. Діяльнісний підхід домовлення сприяє підвищенню ефективності розвитку мовлення і навчання дітейрідної мови, дає змогу чіткіше спрямувати роботу на формування мовленнєвихумінь і навичок, виступає « показником засвоєння мови»
6.  Принципи забезпеченнямаксимальної мовленнєвої активності дітей у процесі діяльності та на заняттях.
Цього можнадосягти, якщо проводити заняття з невеличкими групками дітей, створюючиможливість для активного говоріння кожній дитині.
7.  Емоційна насиченість заняттязабезпечується використанням сюрпризних моментів, ігрових прийомів, різнихігор, віршів, малих фольклорних жанрів, активної діяльності дітей.
8.  Національна спрямованістьрозвитку мовлення і навчання рідної мови. Спілкування з дитиною рідною мовою зперших років життя повинно відбуватися в царині кращих зразків українськогофольклору: забавлянки, потішки, пісні, ігри-забави, жарти. Впродовж дошкільноговіку дітей знайомлять з національними іграшками, посудом, одягом, символами таоберегами. Дитяче мовлення набуває окраси національного колориту.
9.  Принцип оцінки виразностімовлення – це розуміння внутрішнього світу людини, втіленого в мові, вміннявисловлювати свої емоції, почуття, оцінювальні судження.
10.Принцип розвитку чуття мови.За допомогою мовленнєвого зразка вихователь розвиває у дітей у процесі мовленнєвоїдіяльності лексичне, фонетичне, граматичне, орфоепічне та стилістичне чуття.
11.Прискорення темпів розвиткумовлення і збагачення мови ( або принцип мовної наступності).
Полягає упоступовому ускладненні змісту, методів і прийомів навчання від групи догрупи.
Ці принципистосуються всіх мовних розділів і використовуються у взаємозв’язку. Крім того, кожний мовний розділ має свої часткові спеціальні принципи, яких такожпотрібно дотримуватися.
Спеціальніпринципи у галузі зв’язного мовлення:
а) навчання зазразком вихователя;
б) принципи самостійноїпобудови тексту, тощо.
У дитячому садкуздійснюються дві форми роботи з навчання дітей зв’язного мовлення: навчання підчас занять і розвиток зв’язного мовлення дітей у повсякденному житті. Заняття зрідної мови мають свою особливість. Такі заняття спираються на спільну роботувсього колективу. У дитячому садку робота над розвитком мислення і активногословника тісно пов’язана з навчанням дітей зв’язної мови. Для того, щоб дитинамогла розповідати, вона повинна мати запас вражень і відповідних слів. Так,наприклад, щоб дитина могла розповісти про працю будівельників, яку вонаспостерігала, вона повинна знати слова на позначення дій робітників( кладутьцеглу, мурують, штукатурять). Не можна відокремлювати ознайомлення дітей знавколишнім світом від навчання рідної мови, виконувати ці завдання требаодночасно. Дитина повинна говорити, розповідати про те, що вона бачилапереживала. Наприклад, за програмою ми, з метою збагачення словника дітей,ознайомлюємо їх з працею дорослих в дитячому садку, а для розвитку зв’язноїмови можна провести бесіду на тему: « Праця дорослих в дитячому садку».Здійснюючи розвиток мови дітей дошкільників з вадами мови дитячий садокрозвиває усну мову дитини, навчає її користуватись рідною мовою в спілкуванні злюдьми. Працюючи над усною мовою дитини вихователь або логопед розвиває дві їїформи: розмовну(діалогічну) і розповідну ( монологічну).

Розділ ІІ. Порушення зв’язногомовлення у дітей з вадами мови та шляхи їх корекції
 
Законом України«Про освіту» визначено, що основною метою освіти є всебічний розвиток дитини якособистості, розвинення її талантів, розумових здібностей, збагаченняінтелектуального, культурного потенціалу народу. Важливу роль на шляхудосягнення цієї мети відведено початковій ланці освіти. Саме на цьому етапінавчання у дітей формуються основи наукового світорозуміння, визначаютьсяспособи навчальної діяльності. Одним із основних завдань корекційного навчаннядітей з психофізичними вадами розвитку є підготовка їх до практичної соціальноїактивності. Вирішення цього питання у спеціальному закладі пов’язано звизначенням оптимальних умов для подолання, корекції та компенсації відхилень урозвитку дитини. Інтенсифікація навчально- виховного процесу дітей з вадамимовлення вимагає проведення низки досліджен, спрямованих на вдосконаленнясистеми їх навчання і виховання в сучасних умовах розбудови нашої держави.Вирішення цієї важливої психолого-педагогічної проблеми є надзвичайноактуальним завданням у вихованні та навчанні дітей з вадами мови, де одним ізосновних є навчання української мови, рівень засвоєння якої значною міроюобумовлює якісне оволодіння іншими навчальними дисциплінами, збагаченнязнаннями про оточуючу дійсність. У процесі вивчення рідної мови дітьми з вадамимовлення формуються спеціальні мовні знання, поповнюється їхній словниковийзапас виробляються навички усного й писемного мовлення, реалізуються важливірозвивальні та виховні завдання.
При побудовісистемної методичної роботи, спрямованої на формування дитячого мовлення вумовах глибокого його недорозвинення, принципове значення має врахуваннязакономірностей розвитку мовлення дітей. Які нормально говорять, що дозволяєвизначати вимоги до розвитку тих або інших рівнів мовленнєвої діяльності нарізних етапах його формування.
Необхідно такожвраховувати рівень розвитку патологічного мовлення, його особливості йпотенційні можливості оволодіння дітьми мовою у процесі колекційного впливу.
Основна метароботи з усунення недоліків у розвитку мовлення дітей з вадами мови полягає уформуванні передумов повноцінного засвоєння ними знань про системністьсемантичних полів, парадигматичні й синтагматичні зв’язки слів, контекстуальнізначення слів.
Весь курснавчання мови у спеціальному дошкільному закладі носить практичну мовленнєвуспрямованість. Це означає, що головним завданням є формування мовленнєвихумінь і навичок у процесі мовленнєвої діяльності.
З метою розвиткутаких умінь і навичок діти отримують елементарні уявлення про засоби мови, якінеобхідні для мовленнєвого спілкування. З цією метою дітьми засвоюються мовні (лінгвістичні) знання, виробляються уміння й навички. Що сприяють оволодіннюмовленням.
Наукові дані прочастотність різних порушень мовлення у дітей старшого дошкільного віку містятьсяу дослідження багатьох учених. Досягнуто значних успіхів у вивченні проблемизагального недорозвинення мовлення, прояви якого вивчалися дослідниками врізних аспектах: психолого-педагогічному (Р.Левіна), психолого-лінгвістичному(В.Орфінська), медико-педагогічному (С.Ляпідевський), фізіологічному(Н.Траугот). Це дало можливість виявити характерні особливості даноїмовленнєвої вади, проаналізувати структуру і природу цього порушення, висунутиряд критеріїв і провести на їх основі диференціацію аномалій розвитку мовлення,обґрунтувати наукові основи методики впливу дошкільного закладу на дітей зрізними формами мовленнєвого недорозвинення ( А.Винокур, Г.Нікашина,Є.Соботович, Л.Спірова, Т.Філічева)
Неповноціннамовленнєва діяльність негативно впливає на формування у дітей із вадамимовлення інтелектуальної, сенсорної та аферентно-вольової сфери, що пояснюєтьсявзаємозв’язком мовленнєвих порушень з іншими сторонами їх психічного розвитку.
Спеціальноорганізовані дослідження свідчать, що в дітей із вадами мовленняспостерігається досить низький рівень розвитку основних властивостей уваги:недостатня стійкість, дифузність, обмеженість можливостей у розподілі уваги.Смислова, логічна пам'ять у дітей відносно збережена, але відзначається зниженнявербальної пам’яті, продуктивності запам’ятовування. Дітям важкозапам’ятовувати складні, багатоступеневі інструкції. Вони не можуть відтворитизавдання в певній послідовності, забувають, «гублять» елементи завдань. Удеяких випадках це призводить до обмеження можливостей розвитку їх пізнавальноїдіяльності.
Діти з вадамимовлення у цілому мають повноцінні передумови для оволодіння мовленнєвимиопераціями, але первинний недорозвиток їхнього мовлення зумовлює специфічніособливості мислення, відставання в розвитку наочно-образного мислення. Такідіти не можуть самостійно оволодіти аналізом, синтезом, порівнянням, їм властиваригідність мислення.
У ряді дослідженьвітчизняних та зарубіжних авторів (Р.Левіна,С.Ляпідевський, О.Мастюкова,Є.Соботович, Дж.Брунер та ін..) відзначається, що удітей з вадами мовлення поряд із не сформованістю мовленнєвих процесів маємісце своєрідність перебігу психічних процесів, що негативно впливає наформування особистості дитини, також вказується на необхідність подоланнятакого стану під час корекційного навчання.
Є.Соботовичстверджує, що у дітей з вадами мовлення виявляються порушення всіх розумовихоперацій: аналізу, синтезу, абстрагування, порівняння, узагальнення навербальному матеріалі. У них тією чи іншою мірою не сформовані всі пізнавальніпроцеси, структура порушень яких характеризується нерівномірністю, мозаїчністю.
Наявністьмовленнєвих та психофізіологічних порушень у дітей з вадами мовлення викликаєспецифічні утруднення, які гальмують оволодіння знаннями з мови, стають причиноюнеграмотності таких дітей. У дітей логопатів природа дефекту визначаєпослаблення взаємодії між першою і другою сигнальними системами. Доситьнезначний активний та пасивний словниковий запас дітей, невизначене дифузнезначення слів потребують значної роботи з формування зв’язку слова і поняття.
Оволодінняграматичною будовою мови відбувається на основі складної динаміки встановленняграматичних стереотипів, генералізації та наступної їх диференціації. У нормідіти оволодівають граматичними значеннями на інтуїтивному рівні, несвідомо, безспеціально розроблених методик. Діти з вадами мовлення ніколи самостійно, безспеціального навчання не засвоять систему граматичної словозаміни тасловотворення. Тому необхідно в процесі корекційної роботи враховувати, щонайбільш характерним і суттєвим для дітей з вадами мовлення є недостатнє вмінняспостерігати й узагальнювати явища мови, її звукові і морфологічні особливості,форми словозміни та способи словотворення.
Мовлення дітей звадами мови складається з шаблонів, що використовуються в певній ситуації. Це єпричиною того, що виявляється несформованим зв'язок між окремо взятою морфемоюта її значенням поза конкретним словом. Усі морфеми в мові пов»язані між собоюй організовані в морфемну систему, зміст кожної морфеми виходить з їхсукупності й положення в системі. У дітей з вадами мови не формується зв'язокміж звукокомплексом, який відповідає морфемі, та її значенням, тому засвоєніморфологічні елементи (суфікси, префікси) дитина вживає хаотично, нерегулярно,що позначаються на лексичному значенні слова, а значить дитина з вадами мови незасвоює правил використання морфем у відповідності до законів мови, хоч іволодіє їх набором. У процесі роботи над граматичним матеріалом у дітейформуються вміння й навички творення слів за допомогою різноманітних афіксів, атакож активного й адекватного використання їх з метою спілкування в різнихнавчальних ситуаціях, відпрацьовується вміння встановлювати зв’язки між формоюслова і його значенням(єдність змісту і функції) та користуватися мовленням якзасобом спілкування.
Головним об’єктомвивчення рідної мови на заняттях  є слово, його вимова, значення і вживання умовленні. Реалізація ідеї вивчення мови як цілісного явища потребуєкомплексного підходу до вивчення слова. Важливе практичне значення має роботанад будовою слова. Уміння визначати морфемний склад слова відноситься до числаспеціальних умінь, які складають основу формування знань, умінь та навичок змови.
Словотворчаробота дітей з вадами мови має, насамперед, спиратися на спостереження явищсловотворення, які допоможуть глибокому засвоєнню дітьми лексики, сприятимутьзагостренню їхньої уваги до слова, розвитку чуття мови та мовленнєвогомислення.
Як зазначавЛ.Виготський, саме « зміст навчання є основним фактором корекції розвиткуаномальних дітей і розвитку взагалі».
Мовлення повинностати засобом спілкування і пізнання. Певна сума знань, які отримують діти звадами мови, допомагає коригувати негативні наслідки аномального розвитку.
Розвитокзв’язного мовлення — одне з пріоритетних завдань навчання української мовидітей з вадами мови. Ефективність корекційного навчання дітей з особливимипотребами полягає в тому, що зміст освіти повинен бути комунікативно — практичної спрямованості. Це дасть змогу дібрати такий матеріал, який буде необхіднийдля формування умінь та навичок дітей, конкретизувати у слові весь свій досвіді на словесній основі розвивати пізнання довкілля.

РозділІІІ. Розвиток діалогічного мовлення
Оволодіннязв’язною діалогічною мовою — одне з головних завдань мовного розвиткудошкільників з вадами мови. ЇЇ успішне вирішення залежить від багатьох умов (мовного середовища, соціального оточення, сімейного благополуччя,індивідуальних особливостей особистості, пізнавальної активності дитини й т.п.),які необхідно врахувати в процесі ціле направленого мовного виховання. Удошкільному віці дитина опановує насамперед діалогічною мовою, що має своїособливості. Діалогічна мова являє собою особливо яскравий прояв комунікативноїфункції мови. Вчені називають діалог первинною природною формою мовногоспілкування, класичною формою мовного спілкування. Головною особливістю діалогує чергування говоріння одного співрозмовника із прослуховуванням іпісля-говорінням іншого. Усна діалогічна мова протікає в конкретній ситуації йсупроводжується жестами, мімікою й інтонацією. Для діалогу характерні:розмовна лексика й фразеологія; стислість; прості й складні речення;короткочасне й попереднє обдумування. Зв’язність діалогу забезпечується двомаспіврозмовниками. Розвиток діалогічної мови особливо важливо враховувати вметодиці навчання дітей рідної мови. У ході навчання діалогічної мовистворюються передумови для оволодіння оповідання, описом.
Діалогічна мова єпервинною формою мови дитини (А.М.Леушина).
В зв’язку з обговореннямсутності зв’язної мови є з’ясування поняття «розмовна мова». Діти дошкільноговіку опановують насамперед розмовним стилем мови, що характерний головним чиномдля діалогічної мови. Розвиток діалогічної мови відіграє провідну роль упроцесі мовного розвитку дитини й займає центральне місце в системі роботи зрозвитку мови в дитячому садку. Вихователь повинен домогтися того, щоб кожнадитина легко й вільно вступала у діалог з дорослими й дітьми. Треба привчатидітей виражати словами свої прохання, відповідати словами на питання дорослих.Навчання дітей уміти вести діалог завжди поєднується з вихованням навичоккультурної поведінки: уважно слухати того                хто говорить, невідволікатися, не перебивати співрозмовника.
Отже, необхідноюумовою повноцінного соціального розвитку дитини – є оволодіння діалогічноюмовою.
Вимоги програмидошкільного закладу в частині навчання діалогічної мови в основному зводятьсядо того, щоб навчити дітей користуватися такими необхідними формами усногомовлення, як питання, відповідь, коротке повідомлення, розгорнута розповідь. Цівимоги здійснюються головним чином на заняттях, а також в мовному спілкуваннідітей один з одним і з вихователем у повсякденному житті.
Можна виділитикілька груп діалогічних умінь:
1. Властиво мовнівміння:
— вміння вступатиу спілкування (уміти і знати, коли і як можна почати розмову зі знайомою йнезнайомою людиною)
— вмінняпідтримувати й завершувати спілкування; слухати й чути співрозмовника;проявляти ініціативу у спілкуванні, перепитувати; доказувати свою точку зору;виражати відношення до предметної розмови, викладати свою думку. Приводитиприклади, оцінювати, погоджуватися або заперечувати, запитувати, відповідати,висловлюватися логічно, складно;
— вміння говоритивиразно в нормальному темпі, користуватися інтонацією діалогу.
2. Уміння мовногоетикету. У мовний етикет включаються: огляд, знайомство, вітання, увага,запрошення, прохання, згода й відмова,вибачення, скарга, співчуття, несхвалення, поздоровлення, подяка, прощання.
3. Уміння спілкуватисяу парі, групі з 3-5 чоловік, колективі.
4. Умінняспілкуватися для планування спільних дій, досягнення результатів і їхньогообговорення, участь в обговоренні певної теми.
5.Немовні(невербальні)уміння – доречне користування мімікою та жестами.
Розглянемо вимогидо діалогічної мови у різних вікових групах.
У групахраннього віку ставиться завдання розвитку розуміння мови навколишніх використанняактивної мови дітей як засобу спілкування.
Дітей вчатьвиражати прохання й бажання словом, відповідати на деякі питання дорослих( Хтоце? Що робить? Який? Яка?). Розвивають ініціативну мову дитини, спонукаютьзвертатися до дорослих й дітей з різних приводів, формують уміння ставитизапитання.
У молодшомудошкільному віці вихователь повинен домагатися, щоб кожна дитина легко й вільно вступалав спілкування з дорослими й дітьми, учити дітей виражати свої прохання словами,зрозуміло відповідати на питання дорослих, підказувати дитині приводи длярозмов з іншими дітьми. Варто виховувати потребу ділитися своїми враженнями,розповідати про те, що зробив, як грав, користуватися простими формами мовногоетикету( здороватися, прощатися в дитячому садочку й родині, схвалювати спробидітей задавати питання із приводу найближчого оточення ( Хто? Що? Де? Щоробить? Навіщо?).
У середньомудошкільному віці дітей привчають охоче вступати в спілкування з дорослими й однолітками,відповідати на питання й задавати їх із приводу предметів, їхніх якостей, дій зними, взаємин з оточуючими, підтримують прагнення розповідати про своїспостереження та переживання. Вихователь більше уваги приділяє якостівідповідей дітей: учить відповідати як в короткій так і в розповсюдженій формі,не відхиляючись від отриманих питань. Поступово він залучає дітей до участі уколективних бесідах, де потрібно відповідати тільки тоді, коли запитуєвихователь, слухати висловлення товаришів.
Триває вихованнякультури спілкування: формування вмінь привітати рідних, знайомих, товаришів погрупі, з використанням синонімічних формул етикету( Здрастуйте! Добрий ранок!).відповідати по телефону, не втручатися в розмову дорослих, вступати в розмовуз незнайомими людьми, зустрічати гостя, спілкуватися з ним.
У старших групахварто вчити більш точно відповідати на запитання, поєднувати в розповсюдженійвідповіді репліки товаришів. Відповідати на одне і теж саме питання по різному,коротко й поширено. Закріплювати вміння брати участь у загальній бесіді,уважно слухати співрозмовника, не перебивати його, не відволікатися.
Особливу увагунеобхідно приділяти вмінням формулювати й задавати питання, у відповідності зпочутим будувати відповідь, доповнювати, виправляти співрозмовника, зіставлятисвою точку зору з точкою зору інших людей. Варто заохочувати розмову із приводуречей, які не знаходяться в полі зору дитини, змістовне мовне спілкування ізприводу ігор, прочитаних книг, переглянутих кінофільмів.Для молодшогодошкільника найбільш ефективним є індивідуальне спілкування дитини з дорослимна основі спільної діяльності. Дуже важливо стимулювати дітей до коментування (супроводу мовою) своїх дій у предметній діяльності й поступово вправляти вумінні планувати свою діяльність( проговорювати вголос свої наступні дії).Уцьому віці дітей привчають охоче вступати у спілкування з дорослими йоднолітками. Вихователь більше приділяє уваги якості відповіді дітей. Діти 4-5років активно вступають у розмову, можуть брати участь у колективній розмові,переказують казки й короткі розповіді, самостійно розповідають про іграшки.Разом з тим їх зв’язна мова ще не досконала. Вони не вміють правильноформулювати питання, доповнювати й поправляти відповіді товаришів. Їхнірозповіді в більшості випадків копіюють зразок дорослого, містять порушеннялогіки.
Під час занять тав повсякденній роботі з дітьми логопед повинен дотримуватися таких завдань зрозвитку діалогічного мовлення:
-Вчити дітейвідповідати на запитання та звертатися до інших із запитаннями ;
— підтримуватирозмову; продовжувати її відповідно до ситуації спілкування;
— виявитиініціативу в розмові з дорослими та дітьми;
— будувати діалогна запропоновану тему;
— під часспілкування дивитися в очі, розмовляти з усмішкою на обличчі, не відволікатися,уникати сторонніх жестів, дотримуватися відповідного тону, інтонації.
Основні методирозвитку діалогічного мовлення:
1.Бесіда — один із основних методів. Цеорганізована цілеспрямована розмова вихователя з дітьми на певну тему, якаскладається із запитань і відповідей .
2. Дидактичніігри. ( Див. додаток № 1)
3.Розмова здітьми.
Тематика розмовповинна спиратися на їхній досвід, знання і уявлення про навколишнє життя, проявища природи. Тепле, чуйне ставлення педагога до кожної дитини зближує їх міжсобою, заохочує дитину поділитися своїми думками, враженнями і переживаннями.
4. Ігри-драматизаціїта інсценізації.
Для драматизаціївикористовуються казки з чітким динамічним сюжетом, повторами, короткимидіалогами («Колобок», «Ріпка», «Рукавичка», Котик і півник»)
5. Тематичніігри мовленнєвої ситуації.
( «Знайомство»,«Зустріч друзів», «У лікаря», «Розмова по телефону»).
Для активізаціїдітей на заняттях слід використовувати різноманітні методичні прийоми, середних уявний діалог дітей з літературним героєм. Дитина повинна сама сформулюватипитання і дати відповідь на нього від імені героя. У таких уявних діалогах дітивисловлюють своє ставлення до героїв, змінюють хід подій по-своєму, даютьоцінку окремим вчинкам, діям, розвивають діалогічне мовлення.
6.«Кумулятивні казочки» — це ланцюг питань та відповідей, витриманих у межах одногологічного ряду. Такі твори співзвучні з характером мислення дитини, що йзабезпечило їм беззаперечний успіх у дітей.
( Див.додаток № 2)
7. Мовленнєвіситуації.
Щоб навчити дітейдіалогічного мовлення слід використовувати ігрові мовленнєві ситуації,побудовані на діалозі. Це можуть бути невеликі інсценізації ( « На пошті», «Узоопарку»,» У магазині»).
8. Схеми-моделі.
Використовуючисхеми-моделі, потрібно запитання до дітей ставити так, щоб вони спонукали їхдо інтелектуальної активності, щоб були спрямовані більше на мислення дитини іменше — на її пам'ять.                  Будувати діалог потрібно так, щобдитина не лише відповідала на питання, які виходять від дорослого, але й малащораз більше стимулів сама ставити запитання.
Отже успішнеоволодіння діалогічною мовою має на увазі цілеспрямоване навчання, формуванняпевних навичок побудови зв’язних висловлювань.
Щоб кращерозвинути діалогічне мовлення дошкільників з вадами мови, потрібно працюватиспільно з родинами. Тільки в тісному співробітництві з дорослими дитина досягнетаких висот, які їй одній не доступні і така творча співдружність створить длядитини найбільш сприятливу основу для розвитку мовленнєвих норм спілкування,дасть можливість оволодіти більш складними навичками та вміннями.
3.1Методика проведення бесід
 
Одним з основнихметодів навчання дітей з вадами мови діалогічного мовлення є бесіда –організована, цілеспрямована розмова вихователя з дітьми на певну тему. Вонаскладається із запитань і відповідей. Запитання вихователя спрямовують думкудитини і допомагають їй сформулювати відповідь. Бесіда сприяє цілеспрямованомумисленню. Вихователь ставлячи запитання, вчить дитину логічно мислити невідволікаючись від теми випадковими асоціаціями. Для того, щоб брати активнуучасть у бесіду, діти повинні уважно слухати відповіді своїх товаришів ірозуміти запитання вихователя. Під час бесіди розвивається уміння слухати,розуміти співбесідника, давати зрозумілі і чіткі відповіді.
Бесіда, якцілеспрямоване обговорення з дітьми предметів, подій, явищ є методом уточненняі систематизації уявлень, які дитина здобула на всіх інших заняттях і вповсякденному житті. Це неодноразово підкреслював К.Д.Ушинський: « Сократичнийметод вносить світло в темну голову, вводить потроху в розумову систему,зрозумілу для свідомості, все, що зберігається в темряві цієї голови і тимсамим віддає у владу свідомості матеріали, які випадково і відривчастовідклалися в пам’яті».
Бесіда збагачуєтакож дитину новими знаннями, дитина вчиться зосереджувати свою думку на одномупредметі, пригадує те, що знає про нього, привчається логічно мислити, розвиваєпам'ять.
Правильнопроведена бесіда допомагає дитині з вадами мови поступово перейти відконкретного мислення до абстрактного, що дуже важливо для підготовки дитини донавчання в школі.
З розвиткомдитячого мислення тісно пов'язаний розвиток мови дитини. У бесіді виховательвчить дитину чітко, зв’язно висловлювати думки. Дитина вчиться послідовновикладати факти, не відволікаючись від теми. Великого значення бесіді якметодові розвитку розмовної мови і мислення надавала Є.І.Тихєєва у своїй роботі« Розвиток мови дошкільників»: «Розмова і бесіда по  суті два майже тотожніпрояви одного і того ж процесу: мовного спілкування дітей, але ми виділяючибесіду, як один з найцінніших методів розвитку мови дітей, розуміємо під ниморганізоване, планово проведене заняття, мета якого поглибити, уточнити ісистематизувати за допомогою слова уявлення і знання дітей, вільна невимушенабесіда, зігріта інтересом, є одним з могутніх факторів розвитку мови дітей».
Бесіда має такожвелике виховне значення. Вона формує у дитини відповідне ставлення до фактівнавколишньої дійсності, сприяє вихованню організованості і формуванню певнихморальних якостей. Під час бесіди можна навчити дітей висловлюватися вколективі, в разі потреби відстоювати свої думки, соромливі діти під час бесідилегше переборюють свою боязкість, дуже балакучі привчаються до дисципліни,учаться не перебивати товариша, відповідати лише тоді коли їх запитують.Бесіда, як цінний метод морального виховання, допомагає формуванню поглядів іякостей дитини.
Зміст бесідиповинен бути цінним в педагогічному розумінні. Бесіда повинна бути психологічноблизькою дитині дошкільного віку з вадами мови, тоді бесіда буде активною,збуджуватиме думку дитини, допоможе підтримувати увагу дітей і залишитьглибокий слід в її свідомості. Питання про доступність змісту бесіди для дітейдошкільників неодноразово вирішувалися в педагогічній літературі. Цим питаннямзаймали я і класики педагогіки — Ян Амос Коменський, Й.Песталоцці, які радили,добираючи теми для бесід, Керуватися принципом доступності матеріалу — йти відблизького до далекого, від простого до складного.
Є.І.Тихєєва такожрадить вести бесіди з дітьми про предмети, які безпосередньо впливають назовнішні почуття дітей. Це можуть бути предмети, які є в кімнаті, частинилюдського тіла, предмети одягу, тварини, рослини тощо.
Наші діти неживуть в умовах замкненої сім’ї. Картини, дитячі книжки, ілюстрації в газетах іжурналах, дитячі радіопередачі, телепередачі. Іграшки, багате суспільне життя,яке спостерігають наші діти, — все це розширює кругозір дитини, розширює колоїї уявлень і понять, збуджує нові інтереси. Таким чином, «далеке» стає близькимнашим дітям, знаходить своє відображення в дитячих іграх, розмовах, малюнках.Тому ми можемо розповідати дітям міста про працю і життя людей на селі, а дітямв сільських дитячих садках розповідаємо про місто, ведемо бесіди пробатьківщину, про космічні польоти.
Змістом бесідиповинні бути явища, в основному знайомі дітям, але вони вимагають ще додатковихпояснень і підносять свідомість дитина більш високий рівень знань. Бесіду можнапроводити тоді, коли діти безпосередньо розглядають той чи інший предмет, коливони добре уявляють його або бачать на картині.
Тематику бесідлогопед визначає згідно з програмою навчання та виховання дітей дошкільноговіку з вадами мовлення.
Всі бесіди залежновід того, коли логопед проводитиме їх, можна поділити на вступні, заключні ісупроводжуючі. Це залежить від мети та задач логопедичної роботи. Вступна бесідадопомагає уточнити знання, уявлення дітей про щось. Заключна бесіда проводитьсядля закріплення та диференціювання умінь та навичок, отриманих дитиною впроцесі корекції порушення. При використанні бесіди в логопедичній практицілогопед повинен дотримуватися наступних умов:
· Повиннабути опора на знання і уявлення, які вже є у дитини;
· Необхідновраховувати особливості мислення дитини;
· Требаактивувати мислення дитини, використовуючи різні види питань;
· Питанняповинні бути чіткими, зрозумілими і вимагати однозначної відповіді;
· Бесідаповинна дотримуватись завдань та мети спланованої роботи.
Завдання можутьбути різними: розвиток пізнавальної діяльності; закріплення правильної вимови;розвиток граматичної та лексичної сторони мови; розвиток плавності тазв’язності мови.
Значне місце вуспішному проведенні бесіди займає серйозна підготовка до неї вихователя ідітей. Готуючи дітей до бесіди, логопед дає їм певні знання про предмет чиявище, про яке йтиме мова в бесіді. Ці знання слід обов’язково формувати нагрунті безпосереднього сприймання предметів чи явищ об’єктивної дійсності підчас спостережень, екскурсій чи сприймання зображення їх на картинах, віграшках, літературних творах тощо. Це потрібно для того, щоб будувати бесіду нагрунті життєвого досвіду і знань дітей.
Умілий добір іпостановка запитань в ході бесіди впливає на її педагогічну ефективність. Запитанняпоставлені дітям, повинні спиратися на їхній життєвий досвід, бути стислими,точними, послідовними, випливати одне з одного, щоб кожне наступне, вносячищось нове, доповнювало і поглиблювало попереднє. Всі запитання можна поділити,як зазначає Є.І.Радіна, в основному на дві групи. Велика група запитань — цезапитання, які вимагають від дітей простої назви чи описування предметів, явищ.Це запитання: що? який? як? Логопед ставить їх на початку бесіди, для того,щоб поновити в пам’яті дитини те, що вона бачила, переживала.
Друга групазапитань вимагає від дітей деяких логічних узагальнень, умовиводів,встановлення причинових зв’язків, розкриття змісту теми. Це запитання: длячого? чому? Їх здебільшого ставлять після того, як у пам’яті дитини поновилисьобрази, знання, на грунті аналізу яких дитина робить висновки. Питання повиннобути чітко сформульовано, не повинно бути не зрозумілих дітям слів. Крімосновних запитань повинні бути і допоміжні. На початку бесіди краще запитатипершими дітей з більш розвиненою мовою, щоб їхня відповідь була прикладом дляінших. Потім запитати дітей, які гірше володіють мовою. Малоактивним дітям слідставити легші, посильні запитання. Проводячи бесіду, логопед завжди муситьпам’ятати, що вона повинна мати характер організованої розмови, яка проходитьу вільній, невимушеній обстановці, що сприяє розвитку живої, образної мовидитини.

РозділІV. Розвиток монологічного мовлення
 
Розповідна (монологічна) мова — це мова одного. Це більш складний, порівняно з діалогічною, вид усної мови. Вона вимагає від оповідача зв’язно, послідовно викладати своїдумки, надавати їм закінчену форму. Дуже важливо при цьому уміти стежити засвоєю мовою і за слухачами, відчувати їхню реакцію. Монологічна мова вимагаєправильного граматичного оформлення і логічної послідовності.
Навчаючи дітейрозповідної мови, логопед навчає їх зв’язно, логічно, послідовно, правильно побудованимиреченнями розповідати про свої враження, про те, що бачили чи чули, розповідатитак, щоб всім було зрозуміло, обдумувати зміст розповіді,і послідовністьвикладу своїх думок.
Велику роль уздійсненні цих завдань відіграє розповідання дітей. Розповідання сприяєрозвиткові мислення і виразності мови. Через розповідь дитина вчиться мислити івисловлювати думки логічно, послідовно.
У роботі зрозвитку монологічного мовлення у дітей важливо створювати такі ситуації, вяких вони б відчували, усвідомлювали користь від своїх розповідей, переказів,адже монолог часто складається дітьми без достатнього мотивування; діти незацікавлені роботою, у них відсутній стимул( складає розповідь, переказ тому, щоцього вимагає вихователь). Важливими прийомами стимулювання монологу у дітей єзаписи їхніх розповідей, придуманих казок, виготовлення «книжок» розповідей,пропонування розповісти щось своїм батькам, молодшим дітям, обговорення йоцінка дитячих розповідей, визначення кращих з них тощо.
Зв’язнамонологічна мова являє собою найбільш складну форму мовної діяльності. Вонаносить характер систематичного послідовного розгорнутого викладення .
Таким чином, підзв’язною монологічною мовою розуміється розгорнуте викладення певного змісту,що здійснюється логічно, послідовно, граматично правильно.
У зв’язку з тим,що зв«язна монологічна мова є складною формою мови, дитина з вадами мовиопановує нею поступово. Зв’язна монологічна мова формується на основідіалогічної мови в ході ситуативного спілкування. Основним завданням корекційноговпливу – навчити дітей з вадами мови складно й послідовно, граматично йфонетично правильно викладати свої думки, розповідати про події з навколишньогожиття. Це має важливе значення для спілкування з дорослими й дітьми,формування особистісних якостей.
Заняття з розвиткузв’язного монологічного мовлення для дітей з особливими потребами включаютьтакі особливості:
- установкана сприймання ;
- проведенняспеціальної підготовчої роботи, тобто підготовка до сприймання та розбір змістутексту з виділенням важливих смислових частин, послідовності подій і т.д.;
- включенняв заняття лексичних і граматичних вправ, активізація уваги, зорового івербального сприйняття;
- використаннядопоміжних методичних прийомів, які полегшують дітям оволодіння навикамизв’язних висловлювань ( опорні питання, мовленнєвий зразок, наочний матеріал іт.д.)
Розповіданнядітей — складна розумова діяльність. Уміння зв’язно розповідати діти набуваютьпоступово. Щоб навчити дітей розповідати, на заняттях використовують різніметоди: опис предметів або картинок у дидактичних іграх, розповіді дітей закартиною, переказування художніх творів, розповіді з власного досвіду,придумування кінця розповіді, розповідь на тему, запропоновану вихователем.Крім вправляння дітей в мистецтві розповідання, вихователь повинен розповідатиі підтримувати в дітей бажання розповідати.

4.1  Видидитячих розповідей і прийоми навчання розповіді
Усі розповідіможна умовно поділити на розповіді на наочній і словесній основі, за змістом –на фактичні й творчі. При складанні фактичної розповіді дитина перш за всеспирається на свої сприймання, пам'ять, при придумуванні користується головнимчином творчою уявою. Фактичні розповіді можуть супроводжувати сприймання дитини( за спостереженням) або спиратися на її уявлення ( по пам’яті ). Упридумуваних розповідях діти використовують свій попередній досвід, але окремівідомості об’єднують новою ситуацією. Це може бути розповідь з реалістичнимзмістом ( розповідь про якийсь випадок з кимось, про уявні дії і вчинки людей,зображених на картині) і казка, де дійовим особам надаються фантастичніякості.
За формоюрозповіді можуть бути описові і сюжетні. Описова розповідь – це викладхарактерних ознак предмета або явища. Частіше зустрічаються описові розповіді фактичногохарактеру: опис картини, предметів, іграшок. На початку розповіді називаєтьсяпредмет, а потім вказуються характерні ознаки, призначення предмета або дії зним.
Різновидамиописових розповідей є порівняльна і пояснювальна. Дошкільників вчать складатиопис двох предметів з контрастними ознаками, також пояснювальні розповіді зелементами розмірковування, доведення, у супроводі показу названих дій.Наприклад, дитина може пояснити товаришу, як використовувати той чи іншийпредмет, іграшку, як грати в гру. Описова розповідь може бути і вигаданою.Наприклад. Розповідь про те, яку б іграшку зробила дитина або яку картинунамалювала б для подарунка.
Сюжетна розповідь- це передача подій, які змінюються в часі. В ній обов’язково повинні бутидійові особи. Сюжетна розповідь найчастіше має творчий характер, наприклад:сюжетна розповідь — казка про іграшки ( придумати, як два зайчики жили в лісі,що вони робили тощо); розповідь про дійових осіб картини ( що вони робили дозображеної події, що робитимуть потім); розповідь на запропоновану тему.
Найважчі –творчі, вигадані розповіді, вони проводяться в підготовчих групах. Дітям требадати знання про типову структуру таких розповідей. Спочатку (експозиція)називається герой, іноді дається опис їх зовнішнього вигляду; потімрозповідається коли, де відбувається дія (зав’язка ); далі дія розвивається,встановлюються зв’язки між епізодами, після чого йде закінчення ( розв’язка ).
Велике значення унавчанні розповіданню має зміст розповіді. Це можуть бути розповіді засприйманням (опис іграшки, предмета або картини, які діти розглядають), попам’яті ( про те, що сприймали до моменту розповідання), розповідь за уявою (придумана розповідь, яка побудована на основі роботи уяви). Розповіді засприйманням і по пам’яті мають фактичну основу, в них розповідається прореально існуючі речі, події, явища; розповіді за уявою – творчі, які потребуютьвід дитини уміння використовувати свій досвід, створювати нові образи іситуації. Творчі розповіді можуть спиратися на наочну основу і на словесну.
У навчанні дітейрозповіді застосовуються різні прийоми, основними з яких є: зразок розповідівихователя, план розповіді, складання розповіді за частинами, колективнескладання розповідей та ін..
Зразок розповідіце опис предмета, події, явища доступний для наслідування дітьми як за змістом,так і за формою. Розповідь – зразок повинна бути простішою ніж розповідь дляслухання, тому що слухати і розуміти легше, ніж самому розповідати. Зразокповинен мати цінний виховний зміст, у ньому треба описувати хороші вчинки,дружні почуття тощо. Щоб наблизити зміст розповіді до досвіду дітей,вихователь може використати форму спогадів з свого дитинства: «Коли я буламаленькою…». Для розповіді треба підібрати конкретний факт чи подію,розповідати послідовно, не відходячи від сюжетної лінії розповіді; мов має бутиживою, образною, речення короткі.
Зразок розповідіє найлегшим прийомом навчання, тому що він показує дітям головний результат, доякого вони повинні прагнути, допомагає підібрати аналогічний зміст для їхньоїрозповіді
Зразок розповідівизначає її обсяг, послідовність. Тому зразок застосовується на початковихетапах навчання розповіді, у випадках постановки перед дітьми нових завдань. Якдидактичний прийом зразок використовується частіше на початку заняття, а такожу ході його, якщо діти відчувають труднощі в складанні розповіді; у кінцізаняття зразок губить свою дидактичну цінність.
Для того щобдомогтися від дітей самостійної творчої роботи, вихователь або логопед повиненпояснити свою розповідь, нібито показати, як її скласти. Тому на перших етапахзразок розповіді краще поєднувати з її планом.
План розповіді — два-триосновних запитання, які визначають зміст і послідовність викладу. Як правило,після декількох занять із зразком розповіді план стає самостійним, основнимприйомом навчання. У процесі заняття план треба поповнювати новими запитаннями,це активізує увагу дітей, дає можливість індивідуалізувати завдання.
Щоб полегшитидітям складання розповіді за планом, рекомендується колективний розбір плану.Цей прийом використовується здебільшого при складанні дітьми розповідей напочаткових етапах( розповіді за картиною або на тему). Картина або темапропонується всім одна, тому зразок може обмежити творчість дітей. Сутністьцього прийому полягає в тому, що вихователь до складання розповідей обговорює здітьми окремі питання плану, показуючи можливість урізноманітнення змістурозповідей. На одне й те саме запитання плану логопед пропонує відповістидекільком дітям.
На деякихзаняттях можна застосувати складання розповіді за частинами або колективнескладання розповіді. Цей прийом використовується при складанні розповіді закартиною, яку можна поділити на кілька частин, а також при складанні розповідіописового характеру з колективного досвіду, коли вихователь поділяє її надрібніші частини або підтеми, та коли діти складають колективний лист дітяміншого дитячого садка, хворому товаришу.
У навчаннірозповіді використовується і такий прийом, як закінчення дітьми розповіді,розпочатої вихователем. Розвитку у дітей фантазії сприяє підказування варіантівсюжету, обставин дій
Запитання якприйом навчання в розповіданні займає другорядне місце. Запитання дітямставляться, як правило, після закінчення розповіді для уточнення або доповненняїї.
Як і на іншихзаняттях, треба уникати «пустих», неконкретних запитань. Вони не допомагаютьдитині або викликають випадкову відповідь. У процесі ж розповіді дитини, якщотрапляється якась помилка, краще підказати слово або речення, виправитипомилку, що меншою мірою порушить зв’язність, плавність розповіді, ніжзапитання.
Оцінка важливийприйом навчання розповіді. Суть її полягає в тому, щоб діти наслідували те, щосхвалив логопед, і уникали того, що він засудив. Тому оцінки, які даються вкінці розповіді, не мають дидактичного значення. І логопед, і діти непам’ятають, які були розповіді, діти не зможуть сприйняти зауважень логопеда.Доцільніше давати оцінку по ходу слухання розповідей і не обов’язковорозгорнуту. Логопед повинен у своїй оцінці відмітити спроби творчості, вдалерозкриття сюжету, виразність мови, повноту передачі тощо.
4.2Методика навчання дітей описовим розповідям
Описуванняпредметів іграшок учить дітей виділяти найхарактерніші ознаки предметів,знаходити для опису точні слова і вирази, визначати відмінне і схоже впредметах у процесі їх порівняння. Вправи на описування іграшок, предметівготують дітей до проведення дидактичних ігорна описування. Такі заняттязапропонувала в свій час Є.І. Тихєєва, вона надавала їм великого значення врозвитку точності словника, зв’язного мовлення, логічності мислення, врозширенні кругозору дітей.
Навчанняописуванню іграшок, предметів дітей з вадами мовлення проводиться починаючи зстаршої групи. Діти повинні навчитися описувати найхарактерніші ознаки предмета,не називаючи його, впізнавати предмет за описом. Крім того в процесі описуваннятреба вчити дітей порівнювати предмети між собою, виділяючи різницю між ними,а також спільні ознаки. Описуванню іграшок повинно передувати розглядання їх, підчас якого діти вчаться виділяти деталі й якості іграшок, оволодіваютьвідповідним словником. Логопед ставить запитання щодо зовнішнього вигляду,якостей іграшки, дій з нею. Діти підбирають порівняння. Використовуютьрізноманітну лексику.
На першихзаняттях логопед використовує загальний наочний матеріал ( шість-вісім досить великихпредметів або іграшок). Потім можна проводити заняття з індивідуальнимроздавальним матеріалом. Для таких занять треба підбирати іграшки невеликі,різнорідні, але приблизно однакової складності.
Бажано підбиратиіграшки з яскраво вираженими індивідуальними особливостями і демонструвати їх урусі. Підбирають також іграшки одного найменування. але різні за зовнішнімвиглядом. Такий підбір забезпечує активізацію словника дітей та розвиток зв’язногомовлення на основі використання прийому порівняння.
Підбираючиматеріал для описування і порівняння треба пам’ятати про його доступність дітямцього віку. Підбирати матеріал слід відповідно до кола знань про навколишнє.
На початкузаняття логопед нагадує дітям про те, що вони розглядали багато іграшок.Повідомляє, що сьогодні вона теж принесла іграшки. Ставить мету перед дітьми –розглянути іграшку і розповісти про неї. Спочатку логопед дає дітям зразокопису. Після цього логопед пропонує дітям описати аналогічну іграшку, щодозволить їм скласти свою розповідь, легко наслідуючи зразок. Поступово зразокзамінюється планом опису. Наприклад: Як називається іграшка? Якого вонакольору, форми? З чого зроблена? Як з нею можна гратися?
Протягом заняттяслід викликати і тих дітей, що вміють і тих дітей, що не вміють описувати.Якщо спочатку викликана дитина не зможе описати іграшку, то це саме завданняможна запропонувати іншій дитині. Якщо й інші діти описують незв’язно,схематично, то варто в ході заняття дати свій зразок опису.
На заняттях слідзаохочувати спроби дітей привносити свій досвід. Для описування підбираютьсязнайомі предмети, і діти можуть включати в опис свої враження від них.
Описані іграшкизалишаються на столі логопеда, якщо вони потрібні для порівняння, класифікації,а потім їх треба сховати, щоб вони не відвертали увагу дітей. У процесізаняття можна використати хорове звуконаслідування, читання віршів, загадуваннязагадок, ігрові вправи з іграшкою. Це зробить заняття цікавішим.
Дітям підготовчоїгрупи дають завдання описувати по памяті свою собаку або кішку, своїіграшки, вулицю, кімнату.
Важливе значеннямає описування натуральних предметів, знайомих дітям з життєвої практики. Цеможуть бути об’єкти природи, знаряддя праці, посуд, швейне приладдя, письмове,різні предмети.
Розповідаючидитина пояснює призначення предмета, демонструє дії з ним. Про аналогічніпредмети діти можуть складати порівняльні розповіді. На заняттях придумуютьзагадки, читають художні твори про предмети.
Н.Ф. Виноградовазапропонувала цікавий прийом- складання дітьми розповідей-етюдів. Це невеликіобразні описи особливо виразних об’єктів та явищ природи, творів прикладногомистецтва.
Таку роботулогопед може проводити як на заняттях, так і на прогулянках. Уміння описуватипредмети закріплюється в інших видах діяльності (образотворчій, рольових іграх,конструюванні тощо).
Щоб опис бувповноцінним, дитина має володіти моделлю його побудови та засобами їїнаповнення. Мовленнєвий розвиток дитини безпосередньо пов'язаний з їїмислительною діяльністю. І цей зв'язок — двосторонній. Активне, багате івиразне мовлення дитини свідчить про високий рівень її розумового розвитку, і-навпаки. Мовленнєва діяльність стимулює мислительні процеси, допомагаєвідкривати і виділяти в об’єктивній дійсності ті зв’язки та відношення, яківідповідають мовним зв’язкам. Звідси висновок: що більше різновидів мовнихмоделей засвоїть дитина з вадами мови, то легше вона орієнтуватиметься внавколишньому світі.
4.3Переказ художніх творів
Переказ – це одинз важливих методів навчання дітей зв’язної мови і підготовка їх до успішного іправильного переказування художніх творів у школі. Переказ – це відтвореннязмісту художнього твору в усній розповіді. Переказуючи художній твір, дітивчаться осмислено і послідовно відтворювати його зміст, що збагачує мовудитини, розвиває її мислення. Перш ніж переказувати твір, треба осмислити йогозміст, ідею. Дитина не тільки запам’ятовує окремі епізоди, а й встановлюєлогічні зв’язки між ними і сама завдяки цьому вчиться мислити логічно, зв’язно іпослідовно передавати свої думки.  Щоб навчити дітей осмислювати прочитане,свідомо оволодіти рідною мовою, треба якомога ширше використовувати переказ якодин з важливих методів пояснювального читання.
Для переказутреба добирати невеликі за обсягом твори, які відомі дітям. Утворі не повиннобути великої кількості деталей. Які утруднюють розуміння основної суті і цимускладнюють переказ. Починати переказ потрібно з простих за структурою творів.
Переказувати твірможна по-різному: без змін, дослівно, своїми словами, стисло або докладно.
Питаннямипереказу займалась А.М.Леушина. Вона вивчала роль переказу у розвитку зв’язноїмови дошкільників і розробила окремі питання методики переказу, особливо чітковизначила роль запитань, які допомагають дитині усвідомити зміст твору, йогоідею. Леушина розглядає переказ як перший крок на шляху до творчої розповіді ізазначає, що, після того, як діти навчились переказувати, можна переходити дорозповіді за аналогією, розповіді на тему, придумування кінця розповіді.
Методичналітература і практика чітко виділяють єдиний план навчання переказу.
Заняттяпочинаються з того, що логопед читає дітям двічі твір, потім ставить запитанняза змістом твору; вислухавши відповіді дітей, ще раз читає твір, щобсистематизувати уявлення дітей.
Тільки післяцього діти переказують оповідання.
Переказ є новим длядітей видом мовної діяльності. Тому важливо викликати у них інтерес допереказування, підтримувати виявлення активності і самостійності. На першихзаняттях дітям пропонують переказувати казки добре відомі їм, а потім – нові,тільки що прослухані тексти. В цьому випадку ознайомлення з твором зближуєтьсяв часі з переказом, що вимагає від дитини ускладнення мислительно-мовноїдіяльності, і процес оволодіння художнім матеріалом проходить інтенсивніше.
Іноді передчитанням твору треба провести вступну бесіду – поставити одне два запитання дляактивізації досвіду дітей, для підведення їх до осмисленішого сприйманнятвору. Проте вступна бесіда – не обов’язковий етап заняття, тим більше що напочатку навчання дітей переказу використовуються коротенькі твори, які повністювідповідають досвіду дітей.
Переказ добрезнайомих дітям народних казок проводиться інакше. Після читання чи розповіданняказки логопед ставить кілька запитань, дає пояснення і пропонує приступити допереказу. На повторних заняттях взагалі не слід читати казку, а відразузаслуховувати переказ дитини, яка добре володіє мовою.
Дошкільники інодівідтворюють текст з суттєвими пропусками. Тому треба вчити їх давати описближче до тесту і повніше. Можна залучати дітей групи до згадування пропущеноїчастини або запропонувати нагадати послідовність оповідання. Слід пам’ятати,що діти часто переймають помилки один від одного, тому дуже важливо своєчасновиправляти їх у ході переказу. Логопед сам правильно вимовляє перекрученедитиною слово, інтонаційно виділяє його, а після того як дитина закінчитьпереказ, просить повторити це слово чи фразу. Якщо дитина знову допускаєпомилку, логопед пропонує їй повторити це слово чи фразу разом з нею.
Часто діти впереказах опускають кінець. Логопед вказує на це («Ти не до кінця розповів.Згадай чим все це закінчилося»). Якщо дитині важко це зробити, логопеддопомагає сам або залучає інших дітей.
Можна такожпрочитати заключні рядки тексту, націливши розповідача і всю групу назакінчення переказу.
По закінченнюлогопед відмічає, з чим дитина справилась добре, а що треба покращити. Прицьому він дає конкретні поради, наприклад, пропонує дитині вимовити ту чи іншуфразу головніше, вимовити те чи інше слово чіткіше. Такі конкретні вимоги добрезасвоюються й іншими дітьми, що значно впливає на якість наступних переказів. Укінці заняття можна запропонувати дітям розіграти казку: розповісти її в особахабо інсценувати зміст оповідання. Після заняття можна виставити книжку, якщовона з ілюстраціями. В куточку книги, щоб діти могли розглянути картинки.
У спеціальнійлітературі логопедичній роботі з формування усвідомлень умінь і навичокпобудови зв’язного й цілісного висловлювання належної уваги не приділяється. Тожвиникає нагальна потреба у практичному матеріалі, апробованому в роботі здітьми, які мають вади мовлення.
В роботі логопедадоцільно використовувати переказ оповідання за опорними картинками.
На сьомому роціжиття дитина вже здатна опанувати складний вид тексту описово-інформативногохарактеру. Наприклад, такий .( Текст супроводжується демонстрацією відповіднихмалюнків.  Див.додаток 3)
Тварини.
Давні тварини наземлі були велетенські й страшні (1). Але деякі з них їли тільки траву таводорості(2). Нині на землі живуть родичі цих тварин: крокодили, змії,ящірки, черепахи.(3)
У теплих краяхмешкають верблюди, слони, носороги, мавпи, жирафи, леви(4).У наших лісах водятьсяїжаки, білки, лисиці, зайці, ведмеді, вовки(5) на півночі де холодно, живуть північніолені, білі ведмеді, тюлені, моржі(6).
Давня людина, напевно, не вижила б, якби не тварини. Багатьох із них вона приручила ітварини стали її вірними помічниками. Собака людину охороняв. На коні людинаполювала та орала землю. Корова давала молоко. Кури годували яйцями.
Вівці даваливовну для одягу, бджоли – мед, коти полювали на маленьких шкідників – мишей(7). А з оленячих рогів і навіть зі зміїної отрути людина навчилася робитиліки(8).
Про те,незважаючи на велику користь, яку дають тварини, люди за багато років людибезжально знищили чимало різновидів звірів і птахів(9). Тож будемо намагатисяне повторювати помилок наших предків: не давитимемо комах, не знущатимемося зтварин і птахів (10). Нехай наше серце сповниться любов’ю і добротою до всього,що повзає, бігає, плаває, літає та стрибає(11).
Послідовнаробота з текстом.
1.  Діти розглядають опорнікартинки, виставлені на фланелеграфі у довільному порядку. Обмінюються думками.Разом з педагогом працюють над семантикою слів, які потребують уточнення.
2.  Педагог пропонує дітямназвати тварин, зображених на картинках, по можливості розповісти щось про кожнузнайому тварину.
3.  Педагог демонструє дітямкартинки із зображенням окремих частин тіла тварин. Діти мають відповісти назапитання: «Чий хвіст?» або « Чия лапа?», добираючи присвійні прийменники.
4.  Педагог читає текст. Розглядаєразом з дітьми супровідні картинки.
Педагог: До нас у гості завітавНезнайко. Він хоче переказати за цими малюнками оповідання про тварин. Але ж визнаєте, що Незнайко може щось переплутати. Тож уважно його слухайте і, якщотреба, виправляйте помилки.
Незнайкорозповідає текст, об’єднуючи речення, які належать до різних картинок, абодеформуючи речення. Діти його виправляють.
5.  Педагог читає текст удруге. Пропонуєдітям розкласти картинки послідовно за змістом.
6.  З допомогою педагога дітинамагаються самостійно відтворити текст до кожної опорної картинки.
7.  Педагог збирає всі картинкидокупи. Діти витягають по дві картинки і складають до них текст. Коли всіперекажуть свої уривки, діти розкладають на столі картинки за змістом.
Такі вправисприяють розвиткові зорового та слухового сприйняття, увагу до поняттєвогоаспекту мовлення і готують дітей до самостійного опанування процесом зв’язногомовлення, а також викликають у дітей інтерес до словотворення, самостійногоскладання речень та розповідей.

РозділV.  Дидактичні ігри та їх роль у розвитку зв’язногомовлення дітей з вадами мови
 
Важливимметодом розвитку зв’язного мовлення дітей з вадами мови є дидактична гра. Воназабезпечує сприятливі умови для розв’язання педагогічних завдань з урахуваннямможливостей дітей дошкільного віку. Для розвитку діалогічного мовлення,проводяться такі ігри, де мовна активність дітей займає основне місце.
Кожнагра для дитини – це процес пізнання краси, шлях до нового незвіданого ірадості. Гра являється головно частино життя дитини, а особливо дитини з вадамимови. За допомого гри дитина знайомиться з навколишнім світом, засвоює зв’язкиміж дорослими, речами, починає розуміти свою роль в сім»ї та суспільстві. Ігристимулюють всі види дитячої активності, самостійності, творчості. Саме граготує дошкільника до вступу в доросле самостійне життя.
Воснові гри-бесіди лежить спілкування логопеда з дітьми., дітей з логопедом ідітей один з одним. У грі – бесіді логопед часто діє не від себе, а відблизького дітям персонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, ай підсилює бажання повторити гру.
Цінністьгри-бесіди полягає в тому, що вона ставить вимоги до активізації емоційно — мислительних процесів: єдність слова, дії, думки й уяви дітей. Такі ігривиховують уміння слухати і чути запитання логопеда, запитання і відповідідітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, доповнювати сказане, висловлюватисудження.
Дидактичніігри на описування проводяться після того, як діти вже навчилися розповідати назаняттях. Однією з умов проведення дидактичної гри є жвавість, певний ритм,активна участь усіх дітей. Якщо ж діти не вміють розповідати про предмети, граможе загубити свої цінні якості. В дидактичних іграх на описування можназакріплювати вміння дітей описувати предмети або картинку досить повно,послідовно, за суттєвими ознаками. Це такі ігри: « Чарівний мішечок», «Відгадай хто це?», «Магазин іграшок», « Подорож по кімнаті» та ін.
Дидактичні ігримають чіткі правила, які логопед на початку заняття повідомляє дітям і якихвони дотримуються ході гри. Наприклад, в іграх типу загадки правило полягає втому, щоб описати предмет, його характерні ознаки і властивості, не називаючи його.Незважаючи на те, що дидактична гра є засобом закріплення знань і умінь дітей,провідна роль у ній належить логопеду. Основними навчальними прийомами, якимикористується тут логопед, є план та зразок розповіді – опису.
Найбільшкорисними є ігри з роздавальним матеріалом, бо в них кожна дитина зацікавленаіграшкою чи картинкою, активно думає, намагається якнайцікавіше і правильноописати свій предмет.
Ігри з якими дітипознайомилися на заняттях, можуть бути перенесені в їх самостійну діяльністьпоза заняттями.
Отже, важливуроль у розвитку зв’язного мовлення дітей звадами мови займає гра. Адже гра –супутник дитинства, провідна діяльність, під час якої коригується тарозвивається дитяче мовлення й особистість в цілому. Яку гру вибрати, щоб вонабула не лише цікавою, а й корисною для дитини? Як методично правильноорганізувати й провести її, дотримуючись певної системи? Під час проведенняігор різних типів із мовленнєвими завданнями вам допоможуть запропонованіправила, які були виведені, спираючись на методику О.Барташнікова:
- пам’ятайте,саме що в дошкільний період мовлення дитини розвивається найінтенсивніше, аголовне воно гнучке для подолання мовленнєвих вад. Тому чим раніше визвернетеся по допомогу до спеціаліста, тим швидше дитина оволодіє правильниммовленням.
- Організуйтепостійне, добре освітлене робоче місце. Акуратно і зручно розмістіть ігровийматеріал, приберіть зі столу зайві речі, вимкніть радіоприймач і телевізор,подивіться на годинник, щоб зорієнтуватися, скільки часу триватимезаняття-гра.
- Незабувайте, що дитина тільки -но починає вчитися правильно розмовляти, і вашезавдання – допомогти їй у цьому.
Під час виконанняігрових завдань у неї ( особливо на початкових етапах) можуть виникати труднощі. Не акцентуйте увагу на цьому, не дорікайте, коли в неї щось не виходить,якщо чогось вона не вміє. Не повторюйте за малюком неправильну вимову звуків.Розмовляйте з ним тільки правильно та своєчасно виправляйте.
- Кожнадитина – індивідуальність. ЇЇ розвиток відбувається за власними законами. Томуне порівнюйте свого малюка з однолітками, які можливо, випереджають його усвоєму розвитку.
- Ніколи невідмовляйте дитині в проханні погратися з нею. Спочатку самі ознайомтеся зізмістом гри, її правилами і тільки потім своїми словами поясніть дитині, якграти в цю гру. Якщо потрібно проведіть попередню бесіду. Так ви емоційнопідготуєте малюка до гри. Запропонуйте йому віршик, загадку, лічилку, закличку.Хай малюк вивчить їх разом із вами. Заохочуйте словесну творчість дітей,спонукайте їх до складання закличок та лічилок до ігор. Радійте кожномууспіхові дитини разом із нею.
- Якомогабільше розмовляйте з дитиною, спонукайте її до запитань. Пояснюючи говорітьчітко, виразно, спокійно. Переконайтесь, що малюк розуміє значення всіх слів. За потреби у присутності дитини зверніться до словника.
- Ігровізавдання не повинні бути занадто простими ( малюкові нецікаво їх виконувати )чи складними ( дитина відчуватиме невпевненість у своїх силах). Добирайтенавантаження таким чином, щоб воно відповідало вікові, мовленнєвим іпсихофізичним можливостям дитини, було цікавим та доступним для сприймання.Фантазуйте, придумуйте власні варіанти ігор, аналогічні тим, які викликаютьособливі труднощі у вашої дитини. Адже найкраще знаєте свого малюка саме ви.
- Пам’ятайтещо у дошкільників із мовленнєвими порушеннями страждають всі психічні процеси.
Тому під часмовленнєвих завдань дитині потрібно давати більше часу для роздумів.
Не слід підганятиїї з відповіддю, краще повторити завдання ще раз і тільки після невдалихбагаторазових спроб натякніть в якому напрямку слід шукати вирішення цьогозавдання. Виявляйте свою кмітливість.
- можестатися, що дитина не спроможна виконати завдання. Запропонуйте їй полегшенийваріант. Якщо ж і він не вдається – відкладіть гру і поверніться до неї завтра.Коли і наступного разу він не зможе виконати завдання, незважаючи на вашінатяки й підказки, докладно поясніть спосіб вирішення, запропонуйте спочаткулегший, а потім ускладнений варіант. Через деякий час варто повернутися до цієїгри, аби переконатися, що дитина справді добре засвоїла навчальний матеріал.
- Непримушуйте дитину продовжувати гру, якщо в неї щось не виходить або вонавтомилася. Внаслідок примусу у малюка виникає страх перед можливим покаранням,і вся його енергія піде не на розумову роботу, а на подолання не бажанняпродовжувати заняття. Це призводить до того, що дитина часто відволікається,робить багато помилок. Будьте терплячими, не виявляйте негативних емоцій, аджеце може призвести до ще більшого ускладнення мовленнєвого порушення – заїканняабо неврологічних розладів. Намагайтеся переключити увагу дошкільника на іншийвид роботи.
- Якщо жрівень розвитку дитини не зріс, ви припустилися помилки: підвищили вимоги,використовували занадто складні ігри; залучаючи дитину до ігрової діяльності,користувалися авторитарними методами і це звичайно негативно позначилося наемоційному самопочутті малюка, на його бажанні спілкуватися з вами у процесігри, на його ініціативності. Проаналізуйте свою тактику і ліквідуйте перешкоди.Запам’ятайте золоте правило організації і керівництва будь-якою діяльністюдитини, в тому числі й грою: дитині має бути цікаво і комфортно! Тільки затакою умови розвиток усіх сторін особистості малюка буде повноцінним.
- відзначайтевсі досягнення дитини під час гри. Не будьте байдужими та пасивними.
- Намагайтесьоб’єктивно оцінювати свою дитину, відзначайте сильні та слабкі риси їїхарактеру. Лише так ви зможете виявити шляхи використання одних і коригуванняінших.
- Навчайтеза допомогою активної дії і живого невимушеного спілкування. Саме так дитинанавчиться правильно розмовляти, опанує рушійні фактори розвитку – три «само»:самоконтроль, самооцінка, способи самовдосконалення.
- Не соромтесязвертатися за допомогою логопеда. Адже тільки завдяки співпраці логопеда йбатьків, використанню цікавих і доступних видів роботи у дітей нормалізуєтьсяпроцес оволодіння мовленням.
Дидактична гра чимовленнєва гра, за вмілого керівництва з боку дорослих, здатна творитичудеса. Щоденно проводячи ігри з дітьми, ви переконаєтесь, що саме гра для них- найефективніший засіб навчання та виховання, коригування й розвитку мовлення,особистості в цілому. Продовжуйте активно шукати відповіді на проблемні питання, спілкуватися з дітьми українською мовою, розвивати пізнавальний інтерес,допитливість. Пам’ятайте, що процес навчання мовлення дитини не можегрунтуватися на простих однозначних і готових рецептах. Його кінцевий успіхбагато в чому визначиться вашим творчим підходом до запропонованого матеріалу.Шановні вихователі, логопеди, батьки, не сподівайтесь на швидкий ефект унавчанні, адже діти тільки-но починають знайомитися з рідною мовою. Отже, відвас залежить майбутнє дітей. Ви маєте набратися терпіння, зацікавити дитину і,таким чином, включити її у цілеспрямовану роботу. Тільки у співпраці з дитиноюви зможете досягти бажаного.

ВИСНОВКИ
 
Традиційнонауковці і практики вбачали мету навчання дітей рідної мови та розвиткумовлення на етапі дошкільного дитинства в навчанні усного мовлення, як засобуспілкування та пізнання довкілля.
Корифеївітчизняної педагогіки К.Ушинський та С.Русова пов’язували реалізацію цієї метиз формуванням «дару слова» — здатності зв’язно, логічно, граматично правильновисловлювати свою самостійну думку — шляхом виконання різноманітних вправ нанайкращому літературно — художньому матеріалі.
Мова — невичерпнеджерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. Слово виховує, навчаєі розвиває дитину. Під впливом мови вдосконалюються її почуття, сприймання,збагачуються знання про оточуючий світ.
Якщо в попередніроки головна увага приділялася формуванню окремих мовленнєвих умінь та навичокна основі елементарного усвідомлення мовних явищ, то метою сучасноїлінгводидактики на етапі дошкільного дитинства є виховання мовної особистості,тобто формування особистості, яка адекватно, вільно і творчо застосовує мову врізних ситуаціях з метою реалізації власне мовленнєвих завдань.
В системусучасної лінговодидактики входять такі структурні компоненти:
це насамперед мовленнєвакомпетентність, як одна з ключових базисних характеристик особистості; мовленнєвийрозвиток, тобто формування певних мовленнєвих умінь та навичок, щозабезпечують функціонування мовлення; навчання мови пов’язане зопануванням певного обсягу елементарних знань про мову й мовлення, щоформуються на основі розвитку мовного чуття й водночас зумовлюють цей розвиток;мовленнєве виховання, мета якого — виховання мовленнєвої культуриособистості.
Отже, триєдинамета цілеспрямованої роботи з розвитку мовлення дошкільників з вадами мови,полягає у формуванні мовленнєвої компетентності, як однієї з основнихбазисних характеристик особистості, що передбачає активне системне застосуваннявзаємозв’язаних педагогічних дій: розвитку мовлення, навчання мови, тамовленнєвого виховання.
Центральнимпровідним завданням у дошкільному дитинстві є розвиток зв’язного мовлення. Упроцесі зв’язного мовлення реалізується передусім соновна функція мовлення –комунікативна. Адже саме за допомогою зв’язного мовлення дитина спілкується злюдьми, що її оточують. Про те якість зв’язного мовлення залежить від рівнярозвитку всіх його аспектів (фонетичного, лексичного, граматичного), в нійвиявляються всі досягнення дошкільняти в опануванні рідного мовлення, отже неменш значущим є структурний напрямок, пов'язаний з розвитком фонетичного,лексичного, граматичного аспектів мовлення.
У сучаснійдошкільній лінгводидактиці особливої ваги набирає третій напрямок, адже вінбезпосередньо пов'язаний з особистісним спрямуванням завдань з розвиткумовлення. Якщо на попередніх етапах переважали репродуктивні способи навчаннямови та розвитку мовлення, то Базовий компонент дошкільної освіти орієнтує наактивну позицію дитини в процесі опанування мови. Цілеспрямована робота зорієнтування в мовних явищах сприяє формуванню елементарних мовних узагальненьу дошкільнят, що на лексичному рівні виявляється в поглибленому розуміннісемантики слів, на граматичному – у словоутворенні та словотворчості, на рівнірозгорнутого зв’язного висловлювання – в умінні складати самостійне зв’язневисловлювання послідовно, логічно, виразно, граматично правильно.
Саме тому,сучасна лінгводидактика орієнтує на широке застосування активних способівнавчання, що стимулюють продукування, а не лише репродукування одиниць мовленняв самостійному висловлюванні дошкільнят.
Отже,цілеспрямована робота з розвитку зв’язного мовлення дітей з вадами мови маєвестися на більш високому рівні, спрямовуватися на розвиток мовного чуття,мовних здібностей дітей. Працюючи з дітьми з особливими потребами, требаповсякчас створювати умови для самостійних мовних спостережень, длясаморозвитку мовлення, здійснення контролю та самоконтролю над висловлюваннями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Алферова В.П. Как вырастить здорового ребенка/.- Л.:Медицина, 1991.- 416с.
2.Аксенова Л.И., Архипов Б.А., Белякова Л.И. и др.;Под ред. Н.М.Назаровой.  Специальная педагогика/ – М.: Издательский центр«Академия», 2004.
3. БєляєваО., Котлярова Т. Розвиток зв’язного мовленнядітей зі складним дефектом// Дефектолог. — 2008. № 6 – с.24-28
4. Богуш А.М., Григоренко Г.І. Запрошуємо до розмови:Посіб.для роботи з дошкільниками. – К.: Освіта, 1997. – 152с.
5. Богуш А.М., Орланова Н.П., Зеленко Н.І., ЛихолєтоваВ.К. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільномузакладі. Київ, «Вища школа», 1992
6. Волкова Л.С. Логопедия: Учеб.пособие для студентовпед. Ин-тов по спец. «Дефектология». – М: Просвещение, 1989.-528с.
7. Гавриш Н. Розвиток мовлення та навчання дошкільнятрідної мови: мета і завдання.
8. Горєлова А. Формуємо зв’язне мовлення.// Дошкільневиховання. – 2004. № 4 – с.15-17
9. Епифанцева Т.Б. Настольная книгапедагога-дефектолога/.- Узд.2-е- Ростов н/Д: Феникс, 2006.- 576с.- (Сердцеотдаю детям)
10. Ефименкова Л.Н., Мисаренко Г.Г., Организация иметоды корекционной работы логопеда на школьном логопункте: Пособие длялогопеда.- М.: Просвещение, 1991.- 239с.
11. Калмикова Л. Розвиток описового мовлення.//Дошкільне виховання. – 2003. № 4 – с.19-21
12. Когут М.В. Принципи розвитку мовлення та навчаннядітей дошкільного віку рідної мови.// БВДС «Мовленнєва веселка». – 2006. №1-2.- с.1-5
13. Лапшин В.А., Пузанов Б.П. Основы дефектологии. –М.: Просвещение, 1991.
14. Лещенко О.М. Методика навчання рідної мови іграмоти. – « Вища школа», Київ — 1972
15. Лопатинська Н.А., Маковецька Н.В. Вчимося мови тарозмови, або Українська разом з матусею.- Запоріжжя: Просвіта, 1999.- 336с.
16. Мозгова Т. Виправлення вад вимови фонем у дітей іззагальним недорозвитком мовлення// Дефектологія.- 2004. № 1 – с.43-45
17. Пахомова Н. Мовленнєва готовність дітейдошкільного віку з тяжкими вадами мовлення // Дефектологія.- 2005. № 3 – с.48-50.
18. Стребелева Е.А., Венгер А.Л., Екжанова Е.А. и др.;Под ред. Е.А.Стребелевой. Специальная дошкольная педагогика: Учебное пособие/ –М.: Издательский центр «Академия», 2002.
19. Тарасун В. Формування мовної особистості — новийнапрям логопедичної роботи// Дефектологія.- 2007. № 4 – с. 3-11.
20. Шкльода В.М. Розвиваємо мовлення дошкільників.//БВДС «Мовленнєва веселка». – 2003. № 17-18.- с.1-12

Додаток№ 1
 
Дидактичніігри на розвиток діалогічного мовлення.
КИЦЬКА
Мета: Розвиватидіалогічне мовлення. Виховувати щедрість, уяву.
Хід гри
- Де тикицько ходила?
- У млинісиділа.
- Що ти тамкицько, робила?
- Житечкомолола.
- Що тикицько заробила?
- Шапочкудукатів.
- Що ти,кицько, купила?
- Бубликівбагато.
- З ким тибублики поїла?
- З гостямиу свято – няв-няв.
Кицька ходить поколу і відповідає на запитання, ілюструючи свої відповіді з рухами. Дітиповторюють ці рухи.
МАРИНКА
Мета: розвиватидіалогічну мову, вчити правильно ставити запитання. Вправляти у бігу по колу.
Хід гри:
Двоє дівчатоквикреслюють невелике коло і втикають дві палички. Стають кожна біля своєї іодна починає:
- Де ти стоїш?
- На ринку.
- Щопродаєш?
- Маринку.
- Що хоч?
- Сім кіпгалушок.
- Ізсливами пиріжок.
При цьомуоббігають коло і, хто швидше повернеться на своє місце, починає знову.
ГУСИ
Мета: вчити дітейправильно ставити запитання і узгоджувати з ними відповідь. Розвиватиспритність.
Хід гри:
Діти тримаютьсяза ведучого. Одна дитина «чоловік». «Чоловік» копає ямку. Ведуча питає:
- Що,чоловіче, копаєш?
- Ямку.
- На щоямку?
- Вогоньзапалити.
- Нащовогонь?
- Водукип’ятити.
- Нащоводу?
- Гусипарити.
- А де тіїгуси?
- У бога задверима, у тебе за плечима.
- Лови їх.
Ведучий ловить«гусей». Спіймані гуси сідають. Гра повторюється спочатку.
СІРИЙ КІТ
Мета: розвиватидіалогічне мовлення. Розвивати спритність.
Хід гри:
Гравці стають вряд один за одним. Беруть одного за пояс і ходять в різних напрямках: і прямо,і колом, і в’ються. В цей час між одним із гравців – «сірим котом», який стоїтьпершим і водить усіх, — і тими, що стоять у ряду за ним і звуться «мишами»відбувається такий діалог:
- А миші встозі є?
- Є.
- А небояться кота?
- Ні.
- Ой, яккіт поворушить, то всіх мишей подушить.
З цими словамивсі розбігаються, «кіт» ловить «мишей». Кого зловить, той стає котом. Грапочинається спочатку.

Додаток№ 2
 
КУМУЛЯТИВНІ КАЗОЧКИ.
КИЦЯ-МУРА
Киця-мура, де тибула?
- У бабусі.
- Щоробила?
- Мискимила.
Дві помила, двірозбила, баба голову набила.
ТОВЧУ, ТОВЧУ МАК!
Товчу, товчумак, мак.
За ступою дяк,дяк.
- Чого,дяче, плачеш?
- Мачухабила, їсти не давала.
Тільки дала книш.
- А де жтой книш?
- З’їла миш.
- А де жтая миш?
- Побіглапід піч.
- А де жтая піч?
- Водазатопила.
- А де жтая вода?
- Воливипили.
- А де жтії воли?
- Довбніпобили.
МИШКО, МИШКО.
- Мишко,мишко, торохтушка. Де ти була?
- У бабусі.
- Щоробила?
- Полотноткала.
- Щозаткала?
- Кусок сала.
- Кудипоклала?
- Намисничку.
- Кудивпало?
- Впомийничку.
- Тут пень,тут криниця. Тут холодная водиця.
СКАЖУ ВАМ БАЙКУ.
Скажу вам байку:
Курив під файку -
На довгім цибуку,
Обпалив собівушко.
- Де то тевушко?
- На столілежало.
- Де тойстіл?
- Огоньспалив.
- Де тойогонь вода загасила.
- Де то тавода?
- Горобчикивипили.
- Де то тігоробчики?
- На деревісиділи.
- Де то тедерево?
- Бабаспалила.
- Де то табаба?
- Вилізлана граб.
Граб тріщить,баба верещить.
Дід тягне завухо.
- Ходи,ходи, старухо!