Катарсісне виховання та його значення уформуванні емоційно-інтелектуального розвитку дітей
ноосферний концепція цінність зближення
Сьогодні українське суспільство виробляє національну парадигмувиховання, нову систему світоглядних цінностей та ідеалів, яка духовнооб'єднала б усіх громадян, спонукала б до активної розбудови незалежноїдержави.
Серед широкого розмаїття культурологічних і педагогічних ідейпривертає увагу ноосферна концепція видатного українського вченого – академіка В. Вернадського.На думку багатьох науковців, системні положення ноосферного вчення можуть статизагальною основою нової педагогічної парадигми, побудованої на принципахсоціального миру, злагоди, співробітництва, духовної толерантності йсвітоглядного плюралізму.
Ноосфера – це ідеальний стан розвитку людської цивілізації, якийхарактеризується високою культурою життя, праці, пізнання, творчості йспілкування всіх членів світового співтовариства. Мета ноосферної цивілізації –гармонізація стосунків людства, природи і космосу, її розбудова спирається наінтеграцію законів живої й неживої матерії, суспільства й людської свідомості.Ноосфера служить людству «мірилом його уявлень про справедливість».
В. Вернадський виділив найістотніші характеристикиноосферної цивілізації:
1. формування глобальної ноосферної свідомості, почуття єдності йцінності всього живого на планеті, утворення гуманістичногоморально-психологічного клімату в суспільстві, що унеможливлює політичні,воєнні та інші конфлікти;
2. поширення ідеології єдності людства як сім'ї народів, рівностіправ усіх людей незалежно від расової, національної, соціальної, культурноїналежності;
3. встановлення тісних взаємозв'язків між членами світовогоспівтовариства в економічній, політичній, духовній сферах; інтернаціоналізаціянауки й культури; розвиток засобів передачі інформації й спілкування; вільнийобмін матеріальними й духовними цінностями;
4. створення екологічно здорового середовища; зростання добробутулюдей; зниження залежності людства від природних джерел сировини, енергії,продовольства; подолання голоду, хвороб, бідності тощо;
5. контроль широких народних мас за діяльністю держав та урядів,за розвитком усіх соціальних процесів в інтересах переважної більшостінаселення планети.
Таким чином, ноосфера є одночасно і метою, і засобомгуманістичного становлення суспільства й усебічного розвитку людськоїособистості. Формування ноосферного світосприйняття, світорозуміння йсвітоставлення, перетворення їх на повсякденну норму соціальної поведінки – головнийзміст формування духовної культури, яка є найвищим проявом еволюції біосфери,її закономірною функцією, а люди – «культурними згущеннями» на поверхніпланети, головною геологічною та історичною силою. Ставлення людства до Природияк до тіла матері повинно бути не тільки науково-світоглядним, а йморально-етичним принципом.
Катарсична педагогіка передбачає цілеспрямоване, послідовнемоделювання ефекту катарсису в навчально-виховному процесі, створення педагогічнихтехнологій на регулюванні контрастних духовних станів особистості, назіставленні різних світоглядних позицій, моральних принципів, емоційнихпереживань тощо. Катарсичні стани спрямовують свідомість, почуття та поведінкудитини наслідувати високі, соціальне значущі духовно-культурні орієнтації.
Виховний катарсис виник і ввійшов у соціальну практику разом зпочатком історії людства. Катарсичний характер мали первісні ініціації,релігійні обряди і свята, ворожіння і цілительства, усна народна творчість,дитячі ігри, спортивні змагання тощо.
Катарсис є синтетичним, багатостороннім явищем, що включаєфізіологічні, психічні, моральні, інтелектуальні чинники, а тому здійснюєцілісний вплив на цілісний світ людини. Він виступає загальним механізмомдуховної культури, що позначається на розвитку макросоціальних суб'єктів,наприклад нації, знижуючи чи підвищуючи рівень їхніх адаптаційних та креативнихможливостей. Занепад духовної культури суспільства або особи – це результатрозбалансування катарсичного механізму.
Потреба і здатність суб'єкта до катарсису, засвоєння різноманітнихвидів катарсичної діяльності й багатство її змісту – інтегративний показник ікритерій розвитку духовної культури. Катарсична діяльність створила «людинудуховну», сформувала її як суб'єкта власного життя та історичного процесу.Історія людської культури – це послідовне збагачення змісту й засобівкатарсичної діяльності: від її психофізіологічного рівня до рівня духовного,від насолоди біологічним комфортом (їжа, статевий акт, безпека) до задоволеннярезультатами праці, соціальної комунікації, художньої творчості тощо.
Наслідком культурно-історичного зближення людства на основіноосферних цінностей стало створення духовного простору, який відтворюєтьсясуспільством через систему освіти й виховання за умови збереження певнихрасових і національних особливостей, станових, професійних, вікових та іншихвідмінностей. Масштабні соціологічні дослідження молоді виявили на глибинномурівні її свідомості стійку структуру образу світу. Ця структура включає триміри виявленості:
1) загальнолюдських цінностейдобра (любов, молодість, щастя, спілкування тощо);
2) загрозливої сили – зла;
3) самотності, безнадії,слабкості, тобто смерті. Більшість молодих людей різних національностей,культурних і релігійних орієнтацій, статі тощо однаково розуміє значеннявказаних вище категорій.
Духовно-культурна семантика свідомості сучасної людинирозкривається формулою: «Ми всі бажаємо добра, ми всі стережемося зла, ми всінамагаємося уникнути передчасної смерті». Отже, єдиний духовний простірлюдського співтовариства обмежений трьома вісями цінностей (добро, зло,смерть), а його історична еволюція розгорталася саме навколо них. Звідсивипливає висновок: система виховання духовної культури національної молоді маєбудуватися на основі єдиної системи загальнолюдських цінностей і формуватиадекватне розуміння і ставлення до добра, зла, смерті. Всі можливі варіаціїдуховної семантики є похідними, додатковими до цих системоутворюючих домінант.
Сучасну духовну кризу в українському суспільстві можнасхарактеризувати як антикатарсис, тобто втрату багатьма соціальними суб'єктамипотреби і здатності до духовного очищення й піднесення [2].
Динаміку розвитку антикатарсичної духовності можна зобразити так:спочатку в суспільстві встановлюється атмосфера морально-психічної втоми,життєвої апатії, байдужості до долі країни та власної особи; потім воназмінюється на взаємну підозру, недовіру й, нарешті, наростання агресивності,вищий прояв якої – громадянська війна або міжнародний конфлікт. У періодантикатар-сису починають зникати колективістські й гуманістичні настановисвідомості, спостерігається відхід від конструктивної суспільно-політичної йдуховно-культурної діяльності, виникає індиферентне ставлення суб'єкта доідентифікації з суспільним або національним цілим, поширюється егоїстична іспоживацька мораль, абсолютизується перевага матеріального над духовним тощо.Культура стрімко криміналізується й люмпенізується: у ній домінують світогляд,ціннісні орієнтації, спосіб життя й форми поведінки злочинних елементів іпредставників «суспільного дна». Таким чином, розвивається соціальнапаракультура. Вона послідовно витісняє традиційну культуру народу, яка набуваємаргінального становища й майже щезає з широкого соціального вжитку. Світоваісторія свідчить: суспільство, що вступило в період антикатарсису, ще незагинуло, але якщо воно не усвідомить загрози й не змінить ситуації на ліпше – воноприречене.
Духовний антикатарсис ще можна зупинити. Для цього є багатозасобів. Один з них – повернення загальнолюдських цінностей, гуманістичних нормжиття й діяльності. Дальше розроблення й широке впровадження катарсичноїпедагогіки на ноосферній основі сприятиме збереженню і зміцненню духовногоздоров'я нашої молоді.
Відомо, якими безмежними є найрізноманітніші почуття, емоції танастрої, задуми й ідеї, поняття, образи, фантазії, ідеали, цінності й теоріїкожної людини. Це – її внутрішній, або духовний, світ, і пізнання його не меншважливе, ніж пізнання навколишньої дійсності.
Звернення до катарсису з точки зору педагогіки не є його імітацієюв класичному розумінні, а швидше інтерпретацією педагогічного перекладуосновних особливостей і функцій, що в своїй основі сприяє розв'язаннюпедагогічних завдань. Катарсис, або очищення, – важливий засіб розвиткудуховності, зорієнтований на емоційний досвід особистості. Відповідно доантичної естетики він не є явищем виключно естетичним, а відноситься і доморалі, і до інтелекту, і до психології – до всього, що стосується людини.Підліток через переживання тих чи інших естетичних і моральних почуттів самвідкриває в собі раніше невідомі йому духовні можливості, завдяки чомувдосконалюється його внутрішній світ, формуються нові відносини, здійснюютьсяморальні дії. Як вважали гуманісти доби Відродження, це свого роду «відкриттялюдини» в самій собі, в новому змісті
Катарсис у педагогіці – це певною мірою відродження античнихтрадицій навчання і виховання засобами музичного мистецтва. До речі, первиннезначення слова «музика» – мистецтво, що служить вихованню душі.
Музичний катарсис вбирає в себе безліч типів і видів впливу:психологічний і фізіологічний стани, моральні й естетичні почуття, а такожмагічну дію.
Стародавні греки вважали музику найбільш близькою психологічномужиттю, оскільки вона передає рух. Чому музика, а не інші види мистецтва,наприклад, живопис або скульптура? Тому що вона є найефективнішим засобомвпливу на психіку і моральність людини. Аристотель з приводу цього писав: «Адженавіть і без слів мелодія все одно має естетичні властивості. І це тому, щотільки вона містить рух… Рухи ці діяльні, а дії – суть знаків етичнихвластивостей» (А.Ф. Лосев пояснював: «Змінюючи характер руху, що міститьсяв музичних звуках, використовуючи різні мелодії, інструменти, ритми і лади,можна створювати різноманітний настрій людської психіки і таким чином впливатина виховання характеру»
Найважливішим у використанні феноменальних можливостей катарсису єзмога досягти стану гармонійної злагоди, душевної рівноваги. Афекти дужевпливають на психіку і порушують таку рівновагу, викликають різного родуспотворення в оцінці, ставленні до людини взагалі і до самого себе зокрема,позбавляючи об'єктивної основи мислення. Домінуючу роль у сприйнятті музики таїї образів відіграє теорія катарсичної функції мистецтва, яка є основнимпроцесом і має особистісний характер, повернення кожного до свого «Я»(інтроспекція).
Платон розглядав музичний катарсис як «морально-життєветренування», причому естетичного характеру, що настроює людську психіку на тучи іншу поведінку. «Естетично вихована людина, вважав він, дуже гостро відчуваєвсіляке упущення, погану якість роботи і все те, що взагалі погано за своєюприродою…».
В основі катарсису завжди лежить співвідношення двох шкалоцінювальних критеріїв – художньо-естетичних і моральних. Психологічниймеханізм його був грунтовно досліджений Л.С. Виготським у праці«Психологія мистецтв». Мистецтво, вважав він, завжди несе в собі оптимістичніпочуття. Біль і хвилювання, якщо вони викликані творами мистецтва, – це дещобільше, ніж звичайні біль і хвилювання. Сприймання мистецтва – теж творчість.Недостатньо просто щиро переживати ті почуття, які оволоділи автором,розібратися в структурі твору – необхідно творчо подолати своє власне почуття,знайти катарсис його, і лише тоді дія мистецтва виявляється повністю.Стверджуючи, що психологічний аналіз переживань читача є безплідним, Л.С. Виготськийрозглядав художній твір як систему подразників, свідомо і планомірноорганізованих у такий спосіб, щоб викликати естетичну реакцію. Аналізуючиструктуру подразників, можна відтворити структуру реакції. Розглядаючивипереджаючий характер сприймання складних об'єктів як мистецтво, ученийпідкреслював, що воно є організацією нашої поведінки в майбутньому.
Важливим прийомом, за допомогою якого художник досягаєкатарсичного афекту, є знищення змісту формою. На прикладах «Гамлета» В. Шекспіра,«Євгенія Онєгіна» О. Пушкіна, оповідання І. Буніна «Легке дихання». Л.С. Виготськийпоказав, як за допомогою виразних засобів – композиції, розвитку сюжету,авторських відступів, зіставлення та інших прийомів художник досягає того, щопісля спілкування з його твором читачі відчувають незвичайне душевнепросвітлення. Це є катарсис естетичної реакції.
Якщо переповісти прозаїчною мовою зміст популярних романсів іпісень, вони не викличуть нічого, крім смутку і печалі, адже йдеться в нихпереважно про розлуку, ревнощі тощо. Проте переживання, виражені в поетичнихтворах, мовою музики, голосом співака, створюють високий настрій, завдяки чомувиникає відчуття прояснення. Твір, осягнений через співафект, через співчуття,породжує катарсис, який дає новий імпульс осмислення свого «Я». Таким чином,катарсис позбавляє негативних хвилювань, що є суттю мистецтва, і робить йогобіологічно необхідним для духовного вдосконалення особистості.
Особливості катарсичного впливу дають змогу видозмінюватипедагогічний підхід до кожного учня, враховуючи риси характеру, темперамент.Тобто відбувається орієнтація на індивідуальні можливості дитини.
Поряд з катарсисом має місце музична рефлексія як компонентнавчально-виховного процесу, що включає діяльність учня, його мислення,почуття, оцінювання вчинків, життєвий вибір. І під час сприймання музичноготвору рефлексія передбачає поглиблений шлях пізнання своїх почуттів, моральнихі духовних властивостей.
Пізнати себе в музиці означає уміти відчути свої почуття черезмузичні образи, мелодію і звук. Такий процес не суто естетичнеспоглядання, тому що співчуття – це життя в образі (емпатія). Це такийорганічний процес, в якому поєднуються складні моральні відношення. А йогозакономірність проявляється через художній образ та моральний світ автора (М.Бахтін).
Феноменом морального ставлення автора є душа, – саме воназнаходить своє втілення в моральній ідеї твору. Душа для автора стає не простойого внутрішнім станом, а й інструментом освоєння і осягнення людського світу,життя, у власне людській якості.
Музика впливає на учнів як позитивно, так і негативно. Ця силаможе бути спрямована на вдосконалення особистості, розвиток самопізнання йсамовиховання. І.Д. Бех зазначає: «Самопізнання здійснюється не зарадипошуку чистої істини, а для самовиховання, тобто формування у себе певнихякостей у відповідності із суспільно значущою особистісною програмою. Увизначенні самовиховання – це певний тип ставлення, дій щодо самого себе івласного майбутнього з точки зору відповідності певним моральним нормам»
Ототожнюючи себе з музичним образом, можна виявити спільніпочуття, викликані звуковою інтонацією, впізнаючи в них власний світпереживань, порівнюючи себе з ним. І в залежності від життєвого досвіду кожналюдина, слухаючи один і той же твір, майже по-різному може зрозуміти і оцінитийого, відчуваючи різні образи. Але музика не тільки дає можливість пізнатисебе, а й відчути і пізнати світ іншої людини, де звук має духовну субстанцію,а в центрі його перебуває композиторське «Я». У процесі такого сприйманняформується особисте ставлення до твору і засвоюється важливий компонентсамовдосконалення через подолання суперечності й конфлікту, досягненняморально-психологічної та духовної рівноваги із соціальним середовищем івласним «Я».
Але високе музичне мистецтво з його багатством жанрів не тількидопомагає краще зрозуміти себе і свій час, а й повертає нас у минуле, дає змогууявити майбутнє, відкриває простір мріям про духовну досконалість людини. І щобвідбувалося ототожнення суб'єкта з тією чи іншою особистісною цінністю, музикамусить викликати в даний момент почуття найбільшої повноти життя, бути емоційнонеперевершеною і глибокою. За такого ототожнення підліток переживає себе іговорить про себе переважно в рамках своїх життєвих цінностей, вважаючи їходним із найближчих компонентів своєї особистості. Він радіє за свій моральнийздобуток і прагне в подальшому його використовувати. Таке тривале ототожненнямузики з особистими цінностями призводить врешті-решт до гармонізації в житті,зняття чи значного пом'якшення кризових явищ (І. Бех).
Запровадження катарсису в педагогічну практику змінює не тількизміст, а й методи, форми проведення педагогічної роботи. Суттєва природа вбираєв себе динамічну систему механізмів впливу, за допомогою яких можна внестизміни, нестандартні, оригінальні форми і методи в технологію педагогічноїроботи.
Використання психологічного прийому «Дзеркало» дає можливістьнавчити учнів сприймати світ опоетизовано, тобто розуміти кожне переживаннячерез вираження в звуках. Такий прийом дозволяє учням аналізувати музичні творияк спроектовану картину на численні образи, в яких міститься частина людськоїпсихології та людської долі. І таким чином учні мають можливість розібратись упроблематичності особистого життя.
Роль учителя полягає в тому, щоб спрямувати думки підлітків ідопомогти їм зрозуміти себе, смисл своїх поривань, почуттів, водночас розуміючиіншу людину.
Учням було запропоновано музичні, літературні та художні твори М. Чюрльонісана тему моря: «Море» (художня картина), «Соната моря» (музичний твір), «Могутнєморе…» (оповідання).
Після ознайомлення з творами учням пропонувалися такі завдання.
Завдання №1.
Ототожнюючи образи природи (моря і вітру), дайте своюінтерпретацію творів у такому зіставленні: велич – убогість, одухотвореність – бездушність,напружене життя – заціпеніння, життя – смерть.,
Завдання №2.
Уявіть музику як «дзеркало» і розкрийте свої індивідуальніособливості:
- Який вигляд твого обличчя?
- Який настрій криється заним?
- Що несе людям твій погляд?
- Чи почуваєш ти себещасливим?
Завдання №3.
Уважно подивіться на себе очима мудрої людини так, щоб від цьогопогляду нічого не зникло:
- Яким зараз собі здаєтесь іяким є насправді?
- Зверніться до глибини своєїдуші і подивіться на неї (у свої вічі).
Завдання №4.
Через палітру почуттів відчуйте свою душу такою, якою вона є:
- На що націлені вашівнутрішні сили?
- Чого ви боїтеся в житті?
- Що вас найбільше радує?
- Що вас гнітить?
- Які у вас є негативні якостій звички?
- Чого вам хочеться позбутися?
- Якою людиною хочете стати?
Процес сприймання музики – це завжди своєрідний діалог композитораз слухачем або слухача з самим собою. В даному випадку музика організовуєпевний емоційний настрій, який повинен допомогти підлітку зрозуміти різніаспекти свого ставлення до життя. Музичні твори – повільні частини концертів В. Моцарта,Г. Генделя, Ф. Шопена, П. Чайковського, Е. Гріга даютьможливість відчути себе такими, якими вам хочеться бути.
Завдання:Уявіть собі, що ніби-тожива душа композитора в музиці вступає в діалог з вашою душею. Яким Чиномемоційний досвід минулих поколінь передається вам?
Учням також надається.можливість виконати творчу роботу із«Самоспостереження»:
- Коли ви відчули піднесеннясвоєї душі й ваші очі засвітились по-іншому – весело і доброзичливо?Запам'ятайте цю мить.
- Знайдіть у глибині вашоїдуші свої найкращі душевні сили і почуття і подивіться, коли змінюється ісвітлішає ваше обличчя.
- За яких обставин ви почуваєтеу своїй душі зміни на краще?
- Спробуйте запам'ятати стан івираз вашого обличчя, яке засвітилось внутрішнім світом, і ви відчули себеблагородною і красивою людиною.
- Усміхніться своємувідображенню і запам'ятайте цю усмішку, і цей прекрасний образ, який вистворили самі собі. Вам нічого не може в житті зашкодити бути таким, яким визараз є.
- Весь ваш образ гармонує зцією прекрасною музикою, яку ви зараз слухаєте.
- Спробуйте і надалі бутивнутрішньо схожим на образ тієї людини, яку ви зараз створили.
- Кожна зустріч з музичнимтвором повинна змінювати вас як людину. І через усе заподіяне у вашому житті довас проб'ється промінь ваших найкращих духовних якостей.
Ви повинні жити життям, яке приносить вам задоволення. Чим кращеви пізнаєте себе, тим легше вам цього буде досягти.
Дослідження показують, що вплив музики на підлітків залежить нетільки від змісту твору, а й психічних особливостей слухача, його музичногодосвіду.
«Гарними» слухачами, тобто любителями музики, нерідко виявляютьсяті, у кого в особистому житті трапляються конфлікти. Вони завжди звертаються домузики, вважаючи її посередником, за допомогою якого можуть подолати своїафективні асоціації, пов'язані з особистими переживаннями.