Вступ
1. Педагогічна вимога
2. Громадська думка
3. Методи вправ і привчання
4. Метод прогнозування
5. Створення виховуючих ситуацій
Висновок
Список літератури
Вступ
Уформуванні позитивного досвіду поведінки особистості, її переконань, ставленьдо навколишньої дійсності вирішальну роль відіграє діяльність. У зв'язку з циморганізація діяльності школярів розглядається у педагогіці як серцевинавиховного процесу.
Догрупи методів організації діяльності належать методи тренування, привчання,педагогічної вимоги, громадської думки, доручення, виховуючих ситуацій. Усівони базуються на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністюпедагоги можуть завдяки поділу її на складові частини — конкретні дії і вчинки,а інколи на ще менші частини — операції. Виховний процес полягає в тому, щопедагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім— до управління діяльністю вихованців. Для досягнення цілеспрямованогопедагогічного впливу на учнів та студентів педагог має володіти методамиорганізації їх діяльності. Вони дають змогу спиратися на безпосередню участьдитини у повсякденній діяльності, її стосунки з оточенням, емоційну сферуспілкування. Втілюючись у будь-якому виді діяльності, такі методи є джереломморального досвіду, формування моральних мотивів поведінки у дітей.
Організаціярізнопланової діяльності школярів обов'язково залучає учня до багатограннихвідносин, які виникають на основі спілкування у процесі цієї діяльності. Різніпозиції учня у системі внутрішньо колективних відносин приводять його до певнихрішень, вчинків, ліній поведінки, на основі чого формуються складніші актиповедінки, риси особистості.
1. Педагогічнавимога
Педагогічнавимога — педагогічний вплив на свідомість учнів та студентів зметою спонукати їх до позитивної діяльності або гальмування негативних дій івчинків.
Надумку А. Макаренка, без щирої, переконливої, гарячої і рішучої вимоги не можнапочинати виховання колективу. Вимога впливає не тільки на свідомість, а йактивізує вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сфери діяльностів потрібному напрямі, сприяє виробленню позитивних навичок і звичок поведінки.
Пред'явленіучням вимоги мають бути доцільними, зрозумілими й посильними. Водночас вониповинні випереджувати розвиток особистості, але їх висувають тоді, колисвідомість учня підготовлена до сприймання. Для цього роз'яснюють суть вимоги,переконують в необхідності й корисності її виконання. Водночас домагаютьсяпозитивної реакції колективу на вимогу, розраховуючи, що він підтримаєпедагога, відповідно вплине на учня, якщо той з певних причин не захочевиконувати вимогу.
Водночасслід передбачити ситуацію, за якої ігнорування думки колективу, невиконанняучнем вимоги педагога може залишити колектив байдужим до цього або він з іншихмотивів не захоче втручатися в неї.
Здорослішанням учнів відповідно мають зростати вимоги до них. Ігнорування цьогоне сприяє становленню особистості.
Водночасвимога має бути справедливою. За такої умови учень без спротиву сприйматиме їїта зацікавлено виконуватиме. Завищена, дріб'язкова, формальна абосуб'єктивістська, яка є наслідком особистих примх педагога, вимога втрачаємобілізуючу роль, виховне значення, сприймається як несправедливість, результатупередженого ставлення.
Педагогповинен подбати про чіткість її формулювання: що, де, в якому обсязі, до якогочасу, якими засобами і кому саме треба зробити. Така вимога достатньоефективна, виховує персональну відповідальність, дисциплінує. Нечіткість,непереконливість, неконкретність вимоги спричиняє неорганізованість,безвідповідальність, унеможливлює позитивний результат, вносить розлад устосунки педагога з дітьми, а нерідко й підриває його авторитет.
Вимогиповинні стосуватися усіх сфер життєдіяльності учнів та студентської молоді. Неможна, наприклад, вимагати чистоти і порядку в класі, а в майстерні дозволятичинити навпаки. Тому однією з умов ефективного виховання вважають єдність вимогдо учнів та студентів, всього педагогічного колективу, яка має сприятиформуванню у них єдиних навичок і звичок поведінки. Дотримання вимог всіма уколективі є гарантією здорової морально-психологічної атмосфери, підвищуєефективність виховного процесу.
Ефективністьвимоги залежить і від того, наскільки систематичною і послідовною вона є. Зачітких умов формулювання вихованці постійно намагатимуться дотримуватися її,навіть якщо ніхто не нагадуватиме їм про це. Непослідовність, різноспрямованістьвимог лише дезорієнтовуватиме їх.
Заформою висловлення вимоги бувають прямі й опосередковані.
Прямівимоги містять чітку вказівку щодо того, які дії та як їх потрібно виконувати.Висловлюють їх у безапеляційній (авторитарній) формі, рішучим тоном, що нетерпить заперечень, підкреслюють інтонацією, мімікою. Опосередковані вимоги(порада, прохання, довіра, схвалення та ін.) не стільки самі стимулюютьвідповідні дії, як викликані ними психологічні переживання, інтереси,прагнення. Їх поділяють на три групи. Перша пов'язана з позитивним ставленнямпедагога до вихованця (прохання, довіра, схвалення). Друга — не передбачаєчіткого ставлення вихователя до дітей, а базується на ставленні вихованця достимульованої діяльності (порада, натяк, умовна вимога, вимога в ігровійформі). Третя група демонструє негативне ставлення педагога до діяльностівихованця, до вияву певних його моральних якостей (осуд, недовіра, погрози).Першу групу опосередкованих вимог називають позитивними, другу — нейтральними,третю — негативними.
Вимога-прохання.Вона ефективна за хороших взаємин між педагогом та учнями, в яких домінуютьдовіра і взаємоповага. За таких обставин вихованець вважатиме, що він виконуєпрохання за власним бажанням. Така вимога привчає учня до ввічливості,взаємодопомоги, піклування про інших, тобто розвиває потрібні для подальшогожиття якості.
Вимога-довіра.Її формулюють як доручення, підкреслюючи повагу до учня з боку педагога.Усвідомлюючи цю повагу, він проймається взаємною повагою до вчителя, вважаєсвоїм моральним обов'язком сумлінно виконати його доручення-вимогу.
Вимога-схвалення.Це дуже ефективний виховний прийом, оскільки вчасно висловлене схваленняефективно стимулює діяльність дітей. Найчастіше її використовують щодо учнів тастудентів, які мають певні успіхи, маючи на увазі, що похвала педагогаспонукатиме їх до поліпшення діяльності, формуватиме почуття власної гідності.За цієї ситуації, як і в багатьох інших, важливим є відчуття міри, ігноруваннячого може негативно позначитися на самооцінці учня, його стосунках і навіть наатмосфері в учнівському та студентському колективі.
Вимога-порада.Це апеляція до свідомості дитини, переконання її в доцільності, корисностіпропонованих дій. Використовують при наявності необхідних умов: повазі дитинидо думки педагога, здатності її зрозуміти, повірити в доказовість, правильністьтакої вимоги.
Вимога-натяк.Вона є своєрідним поштовхом, що включає в дію сформовані якості дітей. Вдаютьсядо неї, коли для одержання бажаного результату потрібен незначний виховнийвплив. Виражають у формі жарту, докору, погляду або жесту.
Вимога-недовіра.Вона належить до групи вимог, існування яких пов'язане з негативними емоціями.Полягає в усуненні педагогом учня від конкретної діяльності у зв'язку зневиконанням або незадовільним виконанням ним своїх обов'язків. Ефективність їїзалежить від авторитету педагога, а також від зацікавленості учня в певномувиді діяльності.
Вимога-осуд.Суть її в негативному ставленні педагога до конкретних дій і вчинків учня. Вонарозрахована на стримування небажаних вчинків і стимулювання позитивних. Осудможе бути висловлений в колективі або наодинці з учнем у формі докору, закидуабо вияву гніву чи обурення.
Вимога-погроза.З огляду на те, що вимога сильно впливає на психіку дітей, тому її застосовуютьнечасто. Учневі повідомляють, що за невиконання певного розпорядження до ньогобудуть вжиті відповідні заходи виховного впливу. Вимога має бути обґрунтованою,а невиконання її — зумовити відповідні санкції. Але вимога-погроза не повинназавдати дитині душевного болю, провокувати страх, пригнічення. Погроза маєвтілювати в собі добро як остаточну мету, щоб дитина відчула це, намагаласястворити компромісну ситуацію (вибачилася, пообіцяла більше не чинити так).
2. Громадська думка
Громадськадумка — система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їхдіяльності і спілкування та виражає ставлення до різних явищ, подій, щостановлять загальний інтерес.
Громадськадумка є також методом виховного впливу і результатом виховання. Особиста думкає складовою громадської. Тому основним завданням при використанні цього методує формування думки особистості: системи поглядів, оцінних суджень, уміннявисловлюватись, вести полеміку, критикувати і сприймати критику, прислухатисьдо думки інших, зіставляти, аналізувати їх, захищати свою думку і на цій основівтілювати її в загальну, відповідно вирізняючись на фоні загального судження якіндивідуальність. За цієї умови громадська думка виконує формуючу, виховнуфункцію.
Громадськадумка є опорою у намаганні педагогічного колективу утверджувати норми моралі,сприяє активізації дій учнівського та студентського колективу, допомагаєусвідомити учням значення певного виду діяльності, підвищує її ефективність,робить набутком усього колективу кращі зразки поведінки. Вона має бутиколективною вимогою, формуватися заздалегідь, не чекаючи прояву негативногоявища, бути спрямованою на тих, хто з нею рахується. Її обережно використовуютьщодо учнів з підвищеною емоційністю (не критикувати, а показувати вихід ізскладного становища).
Ефективністьвикористання громадської думки як виховного методу залежить від макросфери(соціальної дійсності, засобів масової інформації) та мікросфери (колективу,групи, окремої особистості), а також особливостей діяльності колективу, індивідуально-психологічниххарактеристик учнів або студентів, які складають цей колектив.
Існуютьрізні способи формування громадської думки. Найпоширенішим є забезпеченняєдиних педагогічних вимог до вихованців. Доцільно стимулювати учнів у культуріформулювання своєї думки (дипломатичність, коректність), критично, самостійнооцінювати думки та явища, аргументовано обстоювати власну позицію тощо.
3. Методи вправ іпривчання
Вправляння — виконанняучнем певних дій з метою вироблення і закріплення необхідних навичок тапозитивних форм поведінки.
Застосуванняїх у вихованні не можна ототожнювати з вправами в процесі засвоєння основ наук.Термін «вправи» стосовно виховання має умовний характер, означаючи багаторазовеповторення вчинків або дій, в яких виявляється відповідне до норм мораліставлення до людей, колективу, оточення. Смисл вправляння полягає не в тому,щоб учень запам'ятав послідовність етапів своєї діяльності, а щоб нормиморальних стосунків стали його звичкою, він швидко і правильно реагував на життєвіобставини не тільки внаслідок логічного їх аналізу, а й завдяки почуттям,усвідомленню добра і зла.
Вправлянняу сфері поведінки, як і будь-якій іншій, мають анатомо-фізіологічну основу.Повторення протягом тривалого часу сприяє утворенню динамічного стереотипу,підтримання якого вимагає все менших зусиль. Стереотип закріплюється, і йоговажко змінити.
Ушколі учень щоденно вправляється у виконанні розпорядку дня і вимог шкільногорежиму, навчальній і трудовій діяльності. Якщо у кожній сфері життєдіяльностівін відчуватиме чіткі вимоги щодо виконання своїх обов'язків, це створить умовидля щоденного вправляння в позитивній поведінці, вироблятиме відповідні навичкиі звички.
Напрактиці неможливо заздалегідь змоделювати виховні ситуації на всі випадки життя.Але слід подбати про достатню кількість доступних вправ для формуванняпотрібних навичок і вмінь поведінки.
Упедагогічній практиці не завжди є можливість і потреба очікувати, поки ученьсам почне свідомо виконувати вимоги, яких він повинен дотримуватись з першогодня перебування у школі. Поки він усвідомить доцільність, справедливість інеобхідність вимог, почне дотримуватися їх, його слід тактовно і неухильнопривчати належно поводитися в конкретних життєвих ситуаціях. На перший план утаких ситуаціях виходить метод привчання.
Привчання —організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метоюперетворення їх на звичні форми суспільної поведінки.
Методивправ і привчання взаємозв'язані, адже спрямовані на засвоєння школярамисоціального досвіду, формування у них системи вмінь і навичок. Практикасвідчить, що особистість швидко засвоює норми і правила поведінки усуспільстві, але в конкретній діяльності діти відчувають значні труднощі черезбрак умінь і навичок. Тому у вихованні потрібна система доцільних вправ,спрямованих на створення виховних ситуацій, які мають конкретний життєвий сенс.Наприклад, не можна виховати в дитини почуття сміливості лише через заучуванняпоняття «сміливість». Потрібна система вправ, спрямованих на подоланнявнутрішніх бар'єрів страху в конкретних ситуаціях.
Вправлянняучня в позитивних діях і вчинках відбувається і завдяки використанню дорученьучням, виконання яких, потребуючи відповідних дій, вчинків, формуватиме в нихвідповідні навички і звички.
Застосуванняцього методу передбачає врахування індивідуальних особливостей учнів тастудентів. Добираючи доручення, дбають, щоб його виконання сприяло розвитку увихованців потрібних якостей. Наприклад, неорганізованим дітям доручаютьорганізувати справу, яка потребує ініціативи, зібраності. Одержавши доручення,учень повинен усвідомити його важливість для колективу і для себе, йогосамоорганізації та самоактивізації. Але доручення має бути адекватним йогоможливостям. Надто спрощене завдання викликає надмірну впевненість, непосильне— підриває віру у власні сили і можливості. З часом доручення ускладнюють зазмістом і методикою його виконання. Педагог не тільки доручає учневі певнезавдання, а й допомагає йому їх виконувати, доводити справу до кінця.
Затривалістю доручення поділяють на постійні та епізодичні. Постійні дорученнядоцільно давати учням, які мають необхідний досвід у їх виконанні, розвиненепочуття відповідальності.
Ефективністьдоручення як методу виховання значною мірою залежить від організації контролюза його виконанням. Недостатній контроль сприяє формуванню безвідповідальності.Контроль може бути індивідуальним з боку педагога або фігурувати у формі звітуучня на зборах колективу, засіданні його активу. Важливо, щоб якість виконаннядоручення, старання учня при цьому були адекватно оцінені.
4. Методпрогнозування
Прогнозування —передбачення ситуацій (обставин, процесів, явищ, подій), які раніше не малимісця, але можливі в перспективі.
Прогнозуванняздійснюють в усіх сферах діяльності (сімейно-побутовій, науковій, економічнійтощо). Воно виражається в проектуванні, моделюванні, плануванні, висуненнігіпотез, різноманітних передбачень, сприяє досягненню певної мети, результатякої залежить від мудрості та досвіду прогнозиста.
Підчас прогнозування важливо враховувати інтереси, потреби, нахили кожноїособистості. Якщо життя дітей насичене цікавими справами, всі вони згідно з їхінтересами визначають улюблені. Поступово дитина сама навчиться передбачатиіндивідуальні перспективи. Прагнення до досягнення перспектив наповнює життядітей доцільним змістом, формує в них внутрішню потребу дотримуватись правилсуспільної поведінки.
Залежновід потреби прогнозування здійснюють на близьку, середню, далеку перспективи.
Близькаперспектива полягає в прогнозуванні найближчих подій. Оскільки вона єзрозумілішою, доступнішою за інші її види, то ефективно впливає на свідомістькожної дитини, стимулює діяльність, допомагає долати труднощі, рухатися вперед.Діти не зможуть повноцінно жити, не бачачи попереду нічого радісного,захоплюючого, що спонукало б до діяльності — нових справ, цікавої роботи вгуртку, участі у змаганнях, походах. Середня перспектива полягає в проектуванніподій певною мірою віддалених у часі. Очікування на них викликає піднесенийнастрій, спонукає до діяльності. Має виховний вплив, якщо події надаєтьсяособливого значення, термін підготовки до неї тривалий. Але вона потребуєвідповідної концентрації, розподілу зусиль, волі, характеру. Далека перспективаспрямована на проектування діяльності особистості, що триватиме протягомзначного періоду, а інколи усе життя. Наприклад, далекою перспективою учня ємайбутня професія. Завдання вчителя полягає у вивченні інтересів, здібностей,нахилів учня, наданні порад, допомозі у виборі професії та відповідногонавчального закладу, де можна отримати бажаний фах.
Уреалізації середньої та далекої перспектив важливо розподілити всю дистанцію наокремі етапи, досягнення яких сприятиме усвідомленню ефективності потраченихзусиль, заряджатиме на нові справи. Планування перспектив — важливий аспектпрогнозування. Тому перед тим, як братись до організації справ, важливодопомогти дітям уявити не лише кінцеву мету, а й конкретні етапи на шляху донеї, відповідальних на кожному етапі, строки звіту.
5. Створеннявиховуючих ситуацій
Виховуючіситуації — спеціально організовані педагогічні умови для формування вучнів та студентів мотивів позитивної поведінки чи подолання недоліків.
Ситуаціястає виховуючою тоді, коли набуває виховного спрямування. Чим привабливіша,складніша, проблемніша вона для учня, тим більше зусиль він затратить на їїаналіз, тим кращим буде результат. Виховуючі ситуації сприяють формуванню вучнів здатності уявляти себе на місці іншої людини, приймати найбільш доцільнірішення, узгоджувати з ними власні дії.
Такіситуації є різноманітними за своїми особливостями: вербальні (наведенняафористичних висловів, розповіді із моральною проблематикою, казкові сюжети іреальні події), уявні (створення учневі умов для аналізу ним своєї поведінки,оцінки певної події), конфліктні (в їх основі — гострі моменти, психологічнізриви, потрясіння), ситуації-задачі, ситуації-вправи (обговорення проблемігрової ситуації, що спонукають учнів та студентську молодь до певних дій,моральних вчинків).
Прийомистворення виховуючих ситуацій поділяють на творчі та гальмуючі.
Творчіприйоми передбачають виявлення педагогом доброти, уваги та піклування, якісприятимуть пробудженню й активізації прихованих гуманних почуттів учня,зміцненню його впевненості у своїх силах, залученню до цікавої діяльності.Гальмуючі прийоми постають як паралельна педагогічна дія, осуд, наказ, ласкавийдокір, натяк, удавана байдужість, іронія, розвінчання, вияв обурення,попередження, вибух емоцій.
Виявдоброти, уважності і піклування. Їх використання особливо важливе віндивідуальній виховній роботі. Доброта, увага і піклування, допомога дорослих,товаришів породжує у дитини почуття вдячності, створює атмосферу взаємноїповаги і довіри. Нерідко в деяких вихованців бувають складні взаємини збатьками, вони не відчувають родинного тепла, піклування про себе. Якщо педагогзуміє роз'яснити таким батькам і вони змінять ставлення до дітей, це позитивнопозначиться на їх самопочутті, а також на поведінці в усіх сферахжиттєдіяльності.
Виявуміння. Кожна дитина, маючи певні нахили, уподобання, інколи звертається довчителя за консультацією з питань, що її найбільш цікавлять, чи просто шукаєцікавого співрозмовника. І якщо педагог виявить свою компетентність, умілість угалузі, до якої небайдужий школяр, це викличе у нього захоплення, підвищитьавторитет педагога.
Активізаціяприхованих почуттів. Кожна дитина, будучи небайдужою до свого становища вколективі, ставлення до себе дорослих і ровесників, переживає це по-своєму,нерідко приховуючи свої думки і почуття. Спостереження за поведінкою учнів,спілкування з ними, їх батьками допомагають з'ясувати, що особливо важливе дляних. Знаючи про це, педагог повинен подбати про створення такої ситуації, яка бактивізувала ці думки і почуття, зробила їх провідними, сприяла формуваннюпозитивних рис, достойної поведінки особистості.
Зміцненнявпевненості у своїх силах. Майже кожна дитина часто виявляє невпевненість усвоїх силах, заздалегідь будучи певною, що у неї нічого не вийде. Вони частобайдужі до зауважень учителів, почуваються неповноцінними, стають пасивними. Цеставить перед педагогом завдання мобілізувати здібності учня, зміцнити йоговпевненість у власних силах. Для цього створюють педагогічну ситуацію, в якійвін міг би виявити себе, переконатись у своїх здібностях, продемонструватитоваришам свої успіхи. Упевнившись у собі, відчувши інтерес до себе і повагутоваришів, учень поступово починає виявляти почуття гідності, у ньогоз'являється бажання інакше поводитись, стати іншим.
Залученняучня до цікавої діяльності. Така діяльність повинна захопити учня,нейтралізувати схильність чи потяг до недостойних вчинків, збудити прагнення докорисних справ. Важливо, щоб природне прагнення дітей до діяльності, бажаннявиявити себе, дати вихід своїй енергії мали позитивне спрямування. Тому в школіповинні працювати різні гуртки (предметні, спортивні, художні, технічні).
Паралельнапедагогічна дія. Вона передбачає непрямий вплив на вихованця через колектив, упроцесі якого негативні риси характеру чи поведінки долають не завдяки безпосередньомузвертанню до учня, а організацією впливу на нього колективу. З цією метоюпедагог висловлює претензії до колективу, вимагаючи від нього відповідальностіза поведінку кожного з його учасників. Колектив відповідно оцінює поведінкутого, хто скомпрометував себе, і він змушений відповідно скоригувати своюповедінку.
Осуд.Учнівський колектив та, особливо, колектив студентів далеко неоднорідний засвоїм складом. У ньому бувають діти зі складними характерами і неадекватноюповедінкою. Педагог повинен добре знати таких дітей, причини і мотиви їхвчинків і відповідно реагувати на них. Дієвим у такому разі буває осуд дій івчинків, поглядів і переконань на зборах учнів або віч-на-віч. Пережиті прицьому почуття змушують у майбутньому стримувати себе і не допускати подібного,зобов'язують поводитися відповідально. Як і в інших ситуаціях, тут теж особливоважливими є такт і почуття міри, щоб не спровокувати відчуженості,самозамкнутості, обізленості молодої людини.
Удаванабайдужість. Сутність її полягає в тому, що педагог завдяки своїй витримці вдає,що не помітив недостойного вчинку і продовжує свої дії, наче нічого не сталося.Учень, здивувавшись, що на його вчинок не зреаговано, почуває незручність інедоречність своєї поведінки.
Вибух.Використовують цей прийом для перевиховання учнів або студентів, на підставіглибокого знання їх індивідуальних особливостей, володіння належноюпедагогічною технікою його застосування. Мета його полягає у несподіваномустворенні таких педагогічних обставин, за яких швидко і докорінноперебудовується особистість. Він постав як миттєве руйнування негативнихякостей, негативного стереотипу поведінки дитини у процесі бурхливих емоційнихпереживань. Цей педагогічний прийом запровадив А. Макаренко, який зазначав:«Під вибухом я зовсім не розумію такого положення, щоб під людину підкластидинаміт, підпалити і самому тікати; не чекаючи, поки людина злетить у повітря.Я маю на увазі раптову дію, яка перевертає всі бажання людини, всі їїпрагнення».
Такіпсихологічні зміни можуть відбутися тільки за педагогічних обставин, здатнихвикликати в учня сильні почуття. Для цього педагогу необхідно добре знативихованця, щоб вплинути на головне почуття (радість, смуток, сором, гнів тощо),під впливом якого він по-новому оцінюватиме себе, усвідомить необхідністьповодитись інакше.
Висновок
Уперіодичній пресі іноді з'являються публікації, в яких йдеться про передовийдосвід окремих учителів, які навчають, мовляв, без домашніх завдань, іставиться питання про їх відміну, оскільки вони не дають ніякої користі, а лишеперевантажують учнів або студентів. Ці уявлення є помилковими. На заняттях, якби вони добре не проводились, має місце концентроване запам'ятовування, ізнання переводяться лише в оперативну, короткочасну пам'ять. Для того, щоб перевестиїх в пам'ять тривалу, учням необхідно їх повторити, тобто розосередженозасвоїти, що вимагає організації домашньої навчальної роботи. Крім цього, вонасприяє формуванню в школярів самостійності, виховує почуття відповідальності.
Список літератури
1. Бондар В. Дидактика: ефективні технологіїнавчання студентів. — К., 1996
2. Гецов В. Работа с книгой: рациональныеприемы.-М., 1984.
3. Донченко Т.К. Самостоятельная работастудентов по методике преподавания русского языка. В сб.Пути улучшения подготовкиучителей русского языка.-К., 1984.с.158-162.
4. Кічук Н.В. Формування творчої особистостівчителя.-К., 1991.
5. Мороз О.Г, Сластьонін В.О, ФіліпенкоН.І. Підготовка майбутнього вчителя: зміст та організація.- К., 1997, с.44-80.
6. Сластенин В.А. Формирование личностиучителя советской школы в процессе профессиональной подготовки.-М.: Просвещение,1976.-160с.