Курсова робота
«Вклад Х.Д. Алчевської у розробкуметодики читання»
Вступ
Багату і велику культурну спадщину маєУкраїна. Немале місце в цій скарбниці займає педагогічна спадщина. Тільки в нашчас в усій своїй величі постали перед народом дорогі для нас, безсмертніпедагогічні ідеї Шевченка, Франка, Грабовського, Лесі Українки, Ушинськоготощо. Проте чимало цінної педагогічної спадщини залишається у нас ще недослідженою. Це передовсім стосується спадщини тих прогресивних педагогів,діячів народної освіти, які в дореволюційний час на Україні, в умовах жахливогосоціального і національного гноблення, коли царизм забороняв українську школу.
Серед цих діячів особливо цікавою длянас є світла постать харківської вчительки, яка все життя віддала справінародної освіти в повному розумінні цього слова, Христини Данилівни Алчевської.Х.Д. Алчевська була відома своєю просвітницькою і педагогічною діяльністюне лише в Україні, а й далеко за її межами. Христина Алчевська містила у собірідкісний дар теоретика, експериментатора, педагога. Вважаючи народну освітуодним із головних факторів розвитку суспільства, Алчевська намагаласявикористати її на благо культурного і духовного відродження рідного краю.
Відмінними принципами її вчення провиховання і освіту молоді, дорослих є народність, демократизм, гуманізм.Педагогічні ідеї народної вчительки знайшли відображення в творах: «Передуманеі пережите» (1912), «Півроку із життя недільної школи», «Історія відкриття школив селі «Олексіївка», а також у визначних працях «Що читати народові?» та «Книзідля дорослих». У них були викладені прогресивні думки про організацію народнихнедільних шкіл, про завдання, форми, методи та методику виховання і освітудорослих, про роль особистості вчителя.
Х.Д. Алчевська – організатор інезмінний керівник славнозвісної Харківської жіночої недільної школи. Понадпівстоліття школа Алчевської «була лабораторією, де розроблялися методи занятьз дорослими», куди приїздили знайомитись з організацією роботи і веденням справпредставники недільних шкіл з усієї України. Х.Д. Алчевська об′єдналанавколо себе прогресивні кола вчених, письменників тощо. Вона була впевнена, щотільки освіта допоможе народу прозріти, виховати в собі прекрасні людськіякості.
Великого значення надавала Алчевськавивченню української мови. Саме любов до рідного слова спонукала її, палкуентузіастку, сповнену жадоби до суспільної діяльності, пристрасно люблячи своюрідну Україну, прийти в школу з ідеєю вчити своїх земляків на їхній рідніймові. Сама Алчевська бездоганно володіла українською мовою і виразною дикцією.В часи заборони української мови, в дні, коли навіть український одяг вважавсянелегальним і його забороняли носити на вулиці, вона вчила харківську молодьсаме цією, рідною мовою. Вона з великою повагою ставилася до визначних синівукраїнського народу – Шевченка і Франка, до видатного вченого Потебні, доталановитого поета Мови та ін. І не випадково, що саме з ініціативи Х.Д.Алчевської на кошти її сім’ї перший у світі пам’ятник Т.Г. Шевченку булопоставлено в садибі Алчевських.
Педагогічна діяльність Алчевської досіне вивчена, її творча спадщина залишається не дослідженою і маловідомою. Але вумовах відродження духовності українського народу, який завжди дороживвихованням підростаючих поколінь, ця спадщина має особливу неоціненну вартість…
Метою нашої роботи є дослідити вклад Х.Д. Алчевської у розробкуметодики читання, освіти дорослих, зокрема жіночої.
Об’єктом дослідження є педагогічна спадщина Х.Д. Алчевської.
Предметом дослідження є робота Христини Алчевської на ниві народноїосвіти у Харківській недільній школі.
Джерельною базою роботи булоопрацювання 10-ти публікацій.
Курсова робота складається з вступу, 3-хрозділів, висновку та списку використаної літератури.
Життєвий і творчий шлях
Велика народна вчителька, яка все життявіддала справі народної освіти, народилася 4 (6) квітня 1841 р. в Борзі –повітовому містечку Чернігівської губернії в сім’ї поміщиків.
Батько – Д.Л. Журавльов, викладачміського училища, мати – дочка героя Вітчизняної війни 1812 р. генералаВуїча. Д.Л. Журавльов був людиною черствою і жорстокою, часто сварився здружиною, діти теж рідко відчували його ласку. В родині Журавльових було «гнітючеважко». Чималий посаг матері швидко сплив, і сім’я жила бідно – на однувчительську платню батька.
Згадуючи про своє дитинство, ХристинаАлчевська писала: «Я обожнювала мою матір… люблячу, рвійну, зі світлим розумомі даром «привертати серця людей». Батька я не любила – це був бездушний егоїст,який часом несправедливо ображав мою бідну матір, що страшенно обурювало протинього моє дитяче серце. Він не любив нас, дітей, а братів моїх нещадно бив.Батько також чинив розправу і над дівчатами, кріпачками моєї матері: їх клалина підлогу, в головах їх сидів один мужик, тримаючи жертву за плечі, в ногахдругий, а батько, весь почервонілий від люті, з спотвореним обличчям, нещаднобив нещасну, незважаючи на її одчайдушні крики. Це відбувалося щоразу… Почувшистрадницькі стогони, ми вривалися в кімнату батька, ставали перед ним наколіна, складали руки і, ридаючи, повторювали: «Перестань, перестань; вонабільше не буде!»
У дитинстві батько забороняв Алчевськійучитися. Він говорив уїдливо: «Навіщо дівчині грамота? Щоб писати любовнізаписки?» Мабуть і це було причиною того, що дівчина ненавиділа батька. Міжіншим, грамотність серед дівчат її стану була досить розповсюджена. І тому, незважаючи на заборони батька, дівчина навчилася читати і писати самотужки,підслуховуючи через шпаринку дверей уроки, які проводив семінарист з їїбратами. Незвичайні здібності у дівчини виявились ще в дитинстві. Про цесвідчить хоча б те, що вона навчилася читати і писати раніше, ніж брати. Більшетого, коли брати вчилися в гімназії, Христя писала за них твори, на високийрівень яких звертали увагу вчителі. Нерідко на полях зошитів хлопців вонизазначали: «Прекрасно», «Чудово», «Відчувається безсумнівний талант». ЗгодомХристя почала писати твори й за інших гімназистів, заробляючи таким чином грошіна книжки і навчальні посібники для братів.
З раннього дитинства Христязахоплювалась читанням. Дуже скоро вона перечитала з батькової бібліотеки майжевсі книжки, які живили її дитячу уяву. Дівчина не лише переживала радості таприкрості героїв творів, а й робила їх дійовими особами своїх ігор. Христинанерідко влаштовувала справжні читання на кухні кріпакам: «…Я відчувала якийсьособливий інтерес до кухні, куди нам, дітям, заборонено було ходити. Я дужелюбила всіх материних кріпосних слуг, і вони любили мене. І ось, коли батько іматір не бували дома, або ж вони були зайняті гостями, я пробиралася потихенькув підвальний поверх, в кухню, зі своєю любимою книжкою в руках, сідала напочесне місце, на лаву, за великим білим людським столом, – і починалосяголосне читання. Мабуть, у це читання я вкладала багато чуття і виразності, боаудиторія моя слухала мене, затамувавши подих, і в кухні лунав то дзвінкийсміх, то стримані зітхання жінок. Вже тоді між мною і народом лягли якісьневловимі зв’язки, що зблизили нас навіки». Знайомство з побутом простих людей,з їхнім життям заклало в серце маленької Христі зернятко любові, поваги,співчутливе ставлення до цих знедолених людей. Усі ці риси згодом виявились уХ.Д. Алчевської – громадянина і педагога.
Ще в ранньому дитинстві Алчевськапройнялась духом народної боротьби. Велике враження на неї справили розповідіпро подвиги діда – героя Вітчизняної війни 1812 р. – генерала Вуїча.Не випадково Кримська війна викликала в її дитячому серці такі почуття, якіпримусили звернути на себе увагу навіть столичну газету, що в 1854 р.повідомляла:» Ми одержали листа з Курська з надісланими віршамидванадцятирічної дівчинки Христини Журавльової до дев’ятирічного її брата хприводу теперішньої війни. Зі слів відправника листа, дванадцятирічна дівчиназовсім не навчилася піїтики, мало знайома з українською граматикою і, правдукажучи, вірші її неправильні. Та в них яскраво сяє українське почуття і народнавойовничість. Христина Журавльова – онука по своїй матері хороброго генералаВуїча.
Більш глибоке знайомство з життямпростого народу відбулося у Христі тоді, коли вона разом з батьками у дев’ятирічномувіці переїхала до Курська. Тут, у маєтку знайомих Маличич, у селі Маличич,Христина Данилівна Алчевська ближче знайомиться з життям селян, бачить горе,безпросвітну темряву й безвихідність трудового народу. Вона починає розуміти,що тільки набуті знання допоможуть трудовому народові стати вільним і досягтикращого майбутнього. І тут вона вперше пробує свої сили на ниві народної освіти– вчить грамоті селянських дітей. Однак відчуває, що цього занадто мало, щовона може дати народові. І вона, з усім запалом молодості, віддається боротьбіпроти соціального і національного гніту народів.
У шістнадцять років Христю спіткаловелике горе – померла мати. Життя її, й без того безрадісне, стає щегнітючішим. Лише захоплення книжками і мрія про майбутню роботу середзнедоленого народу полегшують її існування.
Роки юності Х.Д. Алчевської співпали зперед реформаторським періодом (кінець 50-х рр. ХІХ ст.), коли в Росії різкозагострились класові суперечності. Прогнилий кріпосний лад показав своюнеспроможність задовольнити зростаючі потреби суспільства. В країністворювалась революційна ситуація. Починався новий період визвольного руху,який очолила революційна демократія.
Христя почала відвідувати гурткимолоді, «де багато читали, дискутували, багато говорили про народ, про роботудля народу». Вона знайомиться з політв’язнем Левченком, якого безнадійно хворимна сухоти відпустили додому, бачить у ньому свого однодумця.
Пізніше, під час російсько-турецькоївійни 1877–1878 р., в перемогу якої внесла свою частку і Х.Д. Алчевська,допомагаючи пораненим солдатам у госпіталях Харкова, народна просвітителька,узагальнюючи спостереження, впевнена у правоті своїх висновків, писала: «…Якщоіснує теплота сердечна, чесність, поезія, задушевність, щирість, то це самесеред простого народу. Якщо вірити в майбутнє України, то тільки покладаючи всінадії на цей дивовижний, великодушний, самовідданий народ. Якщо чекати месії,який врятує нас, то тільки від нього.»
Революційно-демократичний рух 60-х рр.,що дедалі поширювався, захопив і юну Христю. Про це вона з гордістю згадувала: «Зусім запалом молодості я віддалася цьому рухові».
Це вона в пору своєї юності підпсевдонімом «Українка» листувалася з О.І. Герценом. Відомо два листи Х.Д. Алчевськоїдо О.І. Герцена. Перший, написаний у 1859 р., був опублікований у журналі «Житєі слово» за 1895 р. М. Драгоманов у передмові до листа зазначав: «Упаперах Герцена (псевдонім «Іскандер») ми знайшли лист до нього дівчини, котрапідписалась «Українка», і публікуємо його як документ з тодішнього громадськогожиття».
У листі насамперед говорилось про рольО.І. Герцена у тогочасному суспільному житті, яку відводила йому революційнонастроєна молодь, показується ставлення прогресивної інтелігенції до палкогоборця проти самодержавства і кріпосництва, продовжувача революційних традиційдекабристів, видавця «Колокола», нездоланного «володаря душ», автора заклику «Внарод! До народу!»
«Іскандере!…Журнал Ваш жадібно читаютьпо всій Україні… Ми чекаємо від Вас заповіді, з якої і ми б навчилися бутипосильно корисними нашому народові, що так довго страждав і тепер ще страждаєвід неуцтва. Говоріть! Ми слухаємо Вас, ми чекаємо від Вас слова, як в посухучекають дощу, як кораблі, що стоять на якорі, чекають вітру… Говоріть,Іскандере! До Вас прислухається вся Україна, за винятком хіба-що кількох старихдушею, закостенілих у своїх вікових забобонах і які не згоджуються відступитивід них; але боротьба з ними не страшить нас; боротися можна лише з рівним собіворогом, а у цих панів немає переконань, у них є тільки впертість; чого вартавона перед величезною силою нашого переконання? Залиште мертвим ховати своїхмерців…»
Христя закликала всіх жінок виявитисвої здібності, зокрема наголошувала на праці в ім’я трудового народу, «щоб хочцим відшкодувати борги наших бабусь, які вважали і працю, і душу, і серце, ірозум, і майно своїх селян своєю власністю і які користувалися всім цим, яквласною річчю».
І, нарешті, головне. В листі, йособливо в останніх його рядках, яскраво вимальовується кредо авторки, якавірить у світле майбутнє України: «Пошліть же нам свіжий дощ, оживіть наші поляі зірвіть наші кораблі з якорів… йдемо вперед, до світла чистої, святої істини…».
Якщо цей лист Алчевської не бувопублікований свого часу О.І. Герценом, зважаючи на те, що «Українка» писалайого не для друку, а як особисте звернення до редактора, то її відозва «Доукраїнських жінок» за тим же псевдонімом була вміщена в журналі «Колокол» 8березня 1863 р. Авторка відозви гаряче закликала жінок всієї Українивиступити на захист повстання за національне і соціальне визволення польськогонароду:
«Сестри!
В українській історії найдорожчими длякожного істинного патріота сторінками завжди були ті, що говорять про поваленняярма монгольського…
Співчуттям уряду або байдужістю дотеперішніх подій в Польщі ми самі на себе беремо ярмо тяжке, жахливіше якого неможе бути на світі; ярмо морального приниження і рабства душі, яка такпідкорилася свавіллю, що воно може примусити нас робити справи, найогидніші длянашої честі і совісті…
Україна гине, її треба врятувати…
Сестри! Не допустимо наших чоловіків,братів, синів остаточно згубити себе…
Прийміть слова, серцем послані Вам відщирого серця сестри.»
Герцен після опублікування відозвиАлчевської закликав усіх чесних людей наслідувати її приклад і поспішитизаявити, щоб нечиста мова ворогів визвольного руху заглушилася справедливим «крикомобурення».
Незважаючи на офіційну заборону Х.Д. Алчевськаз юних років вивчала і пропагувала творчість великого Кобзаря, словом та іменемйого запалювала серця і душі молодого покоління. Гортаючи щоденники Х.Д. Алчевськоїза 60-ті роки мимоволі звертаємо увагу на сторінки, присвячені Т.Г. Шевченку:«Я до того зачитуюся ним, що і плачу і сміюся – ніби переживаю з Оксаною іМарком і їх радощі, і їх горе. Скільки задушевного чується у цих віршах, простоне можливо відірватися, особливо подобається мені «Наймичка» – досі болять очі,так я… плакала». Про захоплення Х.Д. Алчевською творами великого Кобзаря,про любов до народного поета свідчить її автобіографічний лист до відомогоукраїнського письменника М.І. Павлика: «Юна, запальна… я так читала «Наймичку»,«Катерину», «Тополю» та інші твори нашого геніального поета, що не булослухача, починаючи від хати й кінчаючи панськими хоромами, в яких я невикликала б сліз…».
У заснованій Алчевською школі «Шевченковідіграє почесну роль». І в роки репресій… – згадувала Христина Данилівна, –я роздавала «Кобзар» Шевченка направо і наліво – цей Новий завіт українськоїлітератури і… зберегла українську пісню.
Вийшовши у 1862 р. заміж за українцяОлексія Кириловича Алчевського, Христина Данилівна переїхала з чоловіком доХаркова, де жила і працювала до кінця свого життя. Х.Д. Алчевська завждивідчувала підтримку свого чоловіка, Олексія Алчевського (1835–1901),українського промисловця і банкіра. У середині 70-х рр. подружжя Алчевськихрозбагатіло. Проте в рік кризи (1901) чоловік збанкрутував. І хоча йому буловиділено кредит, але в такій сумі, що не влаштовувала О. Алчевського, івін у відчаї кинувся під колеса потягу. Перед трагічною смертю він залишивлиста своєму сину Григорію, де сповіщав, що своєю смертю він рятує сім’ю.
Найбільш яскраво виявила свої творчі силиі талант Х.Д. Алчевська в прогресивній боротьбі 60-х років за створення іпоширення недільних шкіл для трудящих. Навчившись читати «по-малоросійськи»,вона стала працювати в недільній школі, навчати інших за маленькимирізнокольоровими книжками, що видавались тоді «Громадою» і називалися «Метеликами».Громада боготворила цю енергійну жінку і називали її «Гетьманшею». А юний поетМова (Василь Лиманський) присвятив їй такі вірші:
І я кохаю Вас, глибоко,
Та не за очі й не за губки,
Не за приваби за ласні,
Що інших манять і в вісні,
Не як мету свого бажання
Таємних мрій і спогадання,
А як народа свого жінку,
Привітну й щиру українку.
Кохаю, пані, я за теє,
Що серце Ваше молодеє
З народним серцем рівно б’ється,
Од його радощів сміється,
Його жадобою горить,
Його уразами болить,…
Однак не довго святкувала Україна веснусвого відродження. Настали часи репресій. Були заборонені в школі малоросійськакнига, пісня. Проте Х.Д. Алчевська продовжувала працювати в недільнійшколі. Ця нелегальна недільна школа Алчевської проіснувала майже вісім років. Ітільки у 1869 р., коли у Харкові було створено Товариство поширенняграмотності серед народу, Х.Д. Алчевська зі своїми колегами ввійшла дойого складу, з’явилася можливість порушити питання про офіційне відкриттянедільної школи. Однак у Алчевської не було диплома на право викладання.Довелося складати екзамени. Тільки у 1870 році було отримано дозвіл на легальневідкриття недільної жіночої школи, очоливши яку, Х.Д. Алчевська виявиласебе талановитим педагогом, методистом, організатором народної освіти.
Недільна школа з самого початку маладемократичне спрямування. Учительками недільних шкіл під її керівництвом булоукладено три «Книги для дорослих». Кожна книга містила багато цінного длявиховання молоді в дусі демократичних ідей. У недільній жіночій школіприщеплювалась учням любов до рідної мови.
Однак Б. Грінченко, якій учителюваву школі Х.Д. Алчевської в селі Олексіївні, та його однодумці будутьзвинувачувати Алчевську у надмірній «русифікації» народної освіти. А всіх тих,хто підтримував педагогічну діяльність Алчевської, називали «перевертнями». Алеперехід Алчевської, з метою легалізації, на навчання російською мовою зовсім неозначав зневажання мови української. Навпаки, і українська мова, і українськапісня залишались у школі поряд з братньою російською. Читаючи селянам Шевченка,Шекспіра, Островського, Кропивницького, учителька приходила до глибокоінтернаціональних висновків про те, що яскраві образи, створені великимиталантами, близькі і зрозумілі не лише їх народу, а і всій людськості, бомістять у собі загальнолюдські муки, радощі і страждання.
Любов до рідної мови, до України вчилаАлчевська і своїх дітей.
Старший син Х.Д. Алчевської ГригорійОлексійович (1866–1920) – український композитор, автор симфонії «АльошаПопович», численних романсів та теоретичних праць про вокальну техніку.
Іван Олексійович Алчевський (1876–1917)– російський і український співак. Виступав у різних оперних театрах Росії,Західної Європи і США.
Дочка Х.Д. Алчевської – АлчевськаХристя Олексіївна (1882–1931) – українська поетеса і педагог. Авторка збірника «Тугаза сонцем», «Пісня життя», «Моєму краю», «Пробудження», поеми «Луїза Мішель»тощо. Українська поетеса Христя Алчевська унаслідувала від своєї матері віру вте, що над Батьківщиною встане зоря визволення – «ночі темної не буде», щоприйде час, коли «рознесеться, залунає… пісня волі, пісня сонця».
Молодший син Х.Д. Алчевської – МиколаОлексійович ніби прийняв з рук матері естафету боротьби за грамотність трудящихі стрімко поніс її далі в нове життя, новим поколінням. Микола Алчевський ставвизначним українським педагогом, активним працівником у системі позашкільноїосвіти та вищої школи в Україні, професором. Микола Олексійович Алчевський буводним з перших організаторів нової системи освіти дорослих.
Просвітницька діяльність Х.Д. Алчевської
Рішенням царського уряду недільні школибули офіційно закриті, оскільки, починаючи з другої половини ХІХ ст. в Українірізко загострились класові суперечності і політика самодержавства в галузіосвіти була класово ворожою трудящим, «не загинула їх чудова благотворнадіяльність». У своєму педагогічному щоденнику Алчевська згадувала: «Я дужедобре пам’ятаю те горе, той смуток, з яким ми змушені були оголосити дітям прозакриття школи, і пам’ятаю відчай та плач дітей…».
За більш ніж піввікове існуванняХарківської школи на її шляху, як і на шляху інших недільних шкіл, поставалобезліч всіляких перешкод. І слабкі духом і вірою залишали їх. Х.Д. Алчевськана все життя зберегла вірність мрії своєю юності. І мрія ця – навчаннятрудового народу. Проте здійснилася вона не відразу. У перші дні переїзду зКурська до Харкова у культурному місті… я вся полум’яніла бажанням поринути вгромадську діяльність і зробити в житті щось таке велике, хороше».
У цій нелегальній недільній школі,розповідає Х.Д. Алчевська у щоденнику, навчалося 50 учениць, вчилисягрупами по 10–20 чоловік, відповідно до обставин і умов квартири. Викладала ушколі Алчевська крадучись. Її переслідували, залякували, примушували час відчасу припиняти заняття, але школа продовжувала існувати в підпіллі. Все життяАлчевська не могла примиритися з самодержавним гнітом, – вона не булалібералом: «Я ніколи не була в ролі жандарма і ніколи не буду… Я думала: невжесуспільна діяльність можлива лише з компромісами і з підлотами?.. Учнівськамолодь нагороджена вовчим білетом під назвою: «Інструкція для народних шкіл».Де ж почерпнути їм сили – цим жалюгідним народним школам, якщо все, що чесне,розумне, правдиве, відгороджене від них китайською стіною!».
Недільна школа Алчевської мала з самогопочатку демократичне спрямування.
Одним із перших недільну школуАлчевської відвідав восени 1870 р. і восени 1871 р. видатнийпедагог-методист М.О. Корф. Зіставляючи дані цих відвідувань, М.О. Корфзауважив: «Харківська недільна школа зробила великий крок уперед: із школиграмотності перетворилася у повну елементарну школу, яку варто відвідати кожному,бачити на ділі застосування кращих методів навчання з усіх предметівелементарного курсу». А через 10 років М.О. Корф писав, що Харківськанедільна школа, десятирічному досвіду якої Україна зобов’язана за розробкупитань організації недільних шкіл, і за розробку програм, «безумовно заслуговуєв багатьох відношеннях називатися зразковою».
Харківська жіноча недільна школа булане лише зразковим навчальним закладом нового типу, а й своєрідним громадськимметодичним і об’єднуючим центром недільних шкіл всієї України, який відіграввелику роль в їх розвитку і поширенні, у становленні майбутньої системи освітидорослих. Це яскраво підтверджують документи зв’язків Харківської недільноїшколи з навчальними закладами такого типу багатьох губерній Росії, культурнихцентрів Білорусії, Грузії, Казахстану, Киргизії, ряду зарубіжних країн, зокрема,Франції, Польщі, Німеччини тощо. « Пропаганда – одна з улюблених справ ХристиниДанилівни, – відзначали її сучасники, – яку вона вміє вести, не шкодуючи нізусиль, ні часу»…
Наслідуючи кращі традиції недільнихшкіл періоду першої революційної ситуації (1859–1861), школа Х.Д. Алчевськоїрозглядала свою діяльність як суспільну. Вона була відкрита для всіх, хто хотівзапозичити її досвід, і з вдячністю сприймала поради і зауваження щодо своєїдіяльності.
Популяризації Харківської недільноїшколи служили організовані Х.Д. Алчевською різноманітні виставки, в томучислі і зарубіжні, а також регулярні її публікації, складання анкет, збіррізних даних, в тому числі статистичних. Все це сприяло тому, що Харківськанедільна школа за виразом самої Алчевської, перетворилась немов би в маленьке «міністерство недільних шкіл». «Та ніхто, звичайно, так не цінить значенняшколи, як ті нижчі верстви населення, для яких і існує ця школа», – заявив Д.Міллер, один із сучасників Х.Д. Алчевської. Дуже характерним з цього приводу єлист селян з сіл Олексіївки, Михайлівни і хутора Троїцького, де були відкритінедільні школи: « Вельмишановна добродійко Христино Данилівно! Дякуємо, шануємоі вельми вітаємо Вас,… за ваше щире піклування про нас, бідних і темних селян.Завдяки Вашим заходам і піклуванням, в нашому глухому закутку в хмарні і грізнічаси, як 1879 р. засвітився і в нас ліхтар народної освіти. Ми учні тоголіхтаря, який сяє і світитиме дітям і онукам нашим,…!»
Х.Д. Алчевська одна із першихпедагогів звернула увагу на проблему методики навчання дорослих, тобто чому іяк повинні навчати у недільних школах?
На її думку, навчання повинно вестисьрідною мовою, послідовно, доступно. Навчальний процес повинен відзначатисязастосуванням найефективніших прийомів, форм і методів навчання. Оскільки всистемі багато уваги приділялось практиці, то у недільній школі використовувалисьсловесні і практичні методи навчання, високо цінувались самостійні судження,висновки, пошуки.
Уже в перші роки офіційного існуванняХарківської недільної школи її вчителі наполегливо працювали над виробленнямпрограм викладання. Так, у 1885 р. вчителі школи Х.Д. Алчевської здійснилиперше видання вироблених і апробованих ними «Програм з усіх предметів навчанняв недільній школі для дорослих і малолітніх учнів».
До збірника були включені:
1. Програма – план з предметівнавчання в групах неписьменних.
2. Програма з курсу українськоїмови для всіх груп недільної школи.
3. Програма з читання для групдорослих, що закінчили вивчення алфавіту.
4. Програма з пояснювальногочитання для малолітніх, що закінчили азбуку.
5. Програма з арифметики для групдорослих тощо.
За цими програмами, згодом, майже тридесятиліття велося викладання
У більшості недільних шкіл України. Цейуспіх пояснюється тим, що програми були складені на основі дидактичнихпринципів і передового педагогічного досвіду. Насамперед рекомендувалисянайкращі посібники, за якими передбачалося вести навчання: «Рідне слово», «Дитячийсвіт» К.Д. Ушинського, «Нова азбука» Л. Толстого та ін.
Одночасно Х.Д. Алчевська,будучи послідовником Ушинського, застосовує в недільній школі звуковий методнавчання, розроблений К.Д. Ушинським.
У Харківській недільній школіАлчевської було започатковано метод пояснювального читання і бесіди. З багатьохпредметів були розроблені і апробовані безпосередньо в школі програми бесід таметодичні вказівки щодо їх проведення.
Вчителі школи Х.Д. Алчевської широкопопуляризували принцип наочності навчання. Рекомендувалися наочні посібники,які слід використовувати на тому чи іншому уроці з того чи іншого предмету.
Важливою складовою частиною загальноїсистеми навчання в школі Алчевської була критико-бібліографічна робота,керівним центром якої виступала бібліотека. Все це стало передумовою длярозробки і вдосконалення методів і прийомів:
- позакласного читання;
- проведення бесід і складаннявідгуків на прочитані книжки;
- створення критико-бібліографічногопокажчика « Що читати народові?»;
- створення численних каталогів,рекомендаційних списків літератури.
Таким чином, Х.Д. Алчевська сталатворцем нового методу в справі керуванням навчанням учнів – методуперепитування прочитаного, який
давав подвійний результат: крім прямоїмети – перевірки прочитаного, – вивчення читача. Х.Д. Алчевська такожвідіграла велику роль у становленні системи «педагогічні збори», на якихрозв’язувались усі питання, що виникали у житті навчального закладу.
Виховна робота в недільній школі буланевід’ємною частиною процесу навчання. Одним з найефективніших засобів увиховній роботі вчителі вважали шкільні свята. Особливої уваги надавалисвяткуванню ювілейних дат письменників. Також практикувалися прогулянки наприроду, відвідування театру. Це не тільки збагачувало світогляд учнів, але йприщеплювало високо естетичні почуття.
Уже в перший навчальний рік (1870/71)офіційного існування школи в ній навчалося понад 100 учениць і працювало 22викладачі. Почесним попечителем школи стала А.П. Вернадська: вона взяла насебе ці обов’язки за проханням Х.Д. Алчевської, щоб усунути офіційніформальності, які стояли на шляху відкриття школи.
Учителі Харківської недільної школипрацювали не тільки без будь-якої винагороди, а ще й вносили певну суму наутримання школи. Російський педагог Д.Д. Семенов, відвідавши школу у 1877році, висловив сумнів з приводу того, чи може існувати школа, якщо працявчителів не буде оплачуватися. Це питання обговорювалось на педагогічних збора;було вирішено працювати й далі без оплати. Х.Д. Алчевська у листі до Д.Д. Семеноваз цього приводу писала: «Невже все можна купити і продати за гроші?… Школа нашаіснує ще мало часу, але я вірю, твердо вірю, що вона існуватиме багато років,зростатиме, розвиватиметься, і час відповість Вам на запитання: «Чи можливінеоплачувані вчителя?».
У перші роки існування школи всі їїучні поділялися на групи від 2 до 8 чоловік, в яких вони навчались увесь час. Іхоча школа тоді й ставила завдання навчити в основному грамоті, такий порядокрозподілу був дуже незручний, оскільки до однієї групи потрапляли учні з різноюпідготовкою. Але згодом цей порядок був змінений: до груп зараховували лише неписьменнихі малописьменних, а письменних залежно від підготовки зараховували допідготовчого, першого або другого класів. У групах дотримувались так званого «класноговикладання», коли один учитель вів заняття весь час; у класах практикувалося «предметненавчання» – кожен предмет вів окремий учитель.
Великого значення надавали уХарківській недільній школі самоосвіті вчителів. З цією метою, поряд із бібліотекоюдля учнів, у школі з перших днів її існування ретельно комплектуваласябібліотека для вчителів. Самоосвіті вчителів сприяло також читання іобговорення на зборах педагогічних щоденників, до яких у школі Х.Д. Алчевськоїставились надзвичайно уважно: «Довіряючи педагогічному щоденнику свої промахи іудачі, свої погляди і міркування, спостереження і висновки, учителька звикаєставитись до справи розумно, критично; вона завжди тоді матиме під рукоюматеріал, який дасть можливість порівняти минуле з сучасним, відчутно перевіритирух вперед – як власний, так стосовно до своєї справи. Щоденник повинендопомагати з’ясовувати ставлення вчителів до школи, до учениць, нарешті, віндопоможе виявити характер, здібності, індивідуальні якості кожної учениці», – з’ясовувалаХристина Данилівна.
Х.Д. Алчевська – пропагандист кращихздобутків української демократичної літератури
Найбільш виразно демократичнеспрямування педагогічної системи Х.Д. Алчевської виявляється у її великійтритомній методико-бібліографічній праці, створеній разом із групою педагогівХарківської недільної школи. З ініціативи Алчевської, під її керівництвом і заїї найактивнішої участі учительки Харківської жіночої недільної школи склаликритичний анотований, із широким використанням відгуків читачів покажчик книгдля народного і дитячого читання. – «Що читати народові?»
Найбільше місце у покажчику відведеноаналізу художніх творів. Таке ставлення до художньої літератури аргументувала усвоєму листі до А.П. Чехова сама Х.Д. Алчевська. «Нас, учительокнедільних шкіл, дуже цікавить питання, як сприймає малописьменний читач художнітвори, Які звичайно вважаються здобутком інтелігентного суспільства».
Другим за кількістю розглянутих виданьбув історичний розділ – 559 книг.
Значне місце у покажчику відведенотворам українських письменників. У третьому томі покажчика є спеціальний розділ«Видання для народу українською мовою». У цьому розділі, як і в усій своїйдіяльності, Алчевська відстоювала «самосвідомість і любов до рідної мови, дорідної пісні». Тут рекомендувалися твори І.П. Котляревського, Г.Ф. Квітки-Основ’яненка,Є.П. Гребінки, Т.Г. Шевченка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича, Панаса Мирного П.А. Грабовського,В.С. Стефаника тощо. В інших томах популяризуються твори Елізи Ожешко,Болеслава Пруса, С.Бічер-Стоу та інших.
Найчастіше у цьому покажчикурекомендувалися твори Т.Г. Шевченка. Рекомендуючи для читання «Наймичку»,Алчевська водночас пропагує «Кобзар». У той час, як ліберальні просвітянитвердили, ніби селяни не розуміють творів Шевченка, Алчевська рішуче цезаперечувала, доводячи, що «Кобзар» користується великою популярністю і йогорозуміють цілком. «Катерину» Алчевська оцінює як загальновідому прекрасну поемуШевченка. «Княжна» розглядається як твір глибоко народний. Про повість «Музикант»Алчевська писала, що в ній є місця, сцени, де видно великого поета України, іпри тому вона сповнена, як і вся поезія Шевченка, благородства думки, обуренняпроти зла, проти насильства людини над людиною, яке так повно втілено було вкріпосництві.
Т.Г. Шевченко Христина Данилівнаназивала – «наш народний геній», оповідання про його життя, його творирекомендувала гаряче і повсюдно.
Із творів Марка Вовчка у посібникуАлчевської рекомендується, насамперед, «Козачка». «Горпина». «Одарка», «Тридолі», «Кармелюк» та ін. У школах і гуртках Алчевської твори Марка Вовчкавикликали почуття обурення і протесту проти соціального гноблення.
Про твори « Козачка», «Одарка», «Горпина»Алчевська записала: « Всі три оповідання овіяні таким сумним колоритом, щозалишають у душі читача найболючіші враження».
У покажчику «Що читати народові?»представленні твори П. Грабовського, письменника, який у цей часзнаходився на каторзі. Треба було мати досить мужності й симпатії до героїчнихсинів народу, щоб в епоху наростання масового революційного руху, напередодніпершої російської революції зуміти провести «через перепони і рогатки цензури»такі книжки, як «Кобза» П.А. Грабовського, яка вийшла під псевдонімом «ПавлоГраб». Твори Грабовського закликали народ до боротьби за світлі ідеали, защасливе майбутнє.
Характерною є особлива увага до творіввеликого українського революційного демократа І. Франка. Для читання в широкихмасах трудящих і в школах Алчевська рекомендує «Добрий заробок», «До світла», «Надні», «Малий Мирон» та ін.
Як сприймала Алчевська та її учні творивеликого революціонера видно хоча б з такого розкриття нею основної сутіоповідання «Добрий заробок»: «…Це одна з ілюстрацій урядового пригнобленнягалицьких селян у вигляді податків, що ведуть до повного розорення і без тогонебагатого сословія… Цікава тема, задушевний і сердечний тон оповідання роблятьйого доступним і для підлітків».
У сім’ї Х.Д. Алчевської великийукраїнський письменник користувався дуже глибокими симпатіями. «Апостоломсвітла» називала великого Каменяра дочка Х.Д. Алчевської Х.О. Алчевська,присвятивши йому вірш «Іван Франко й Ганна». Христина Олексіївна зізналасяПавликові, що саме під впливом Франкового «Мойсея» вона писала свою поему «Кудеяр».
Необхідно зазначити, що Алчевськапідхоплювала і несла в свою недільну школу найновіші досягнення українськоїреалістичної літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. Так, наприклад, з» явилосяоповідання письменника, що тільки починав свій славний шлях, «П» ятизлотник» М. Коцюбинського– і Алчевська відразу ж включає його до списку, рекомендованих до читаннятворів: «Це талановите оповідання письменника заслуговує на увагу і придбанняйого в народні бібліотеки. Годиться для будь-якого віку», – пише Алчевська.Також увагу педагогів привертають оповідання письменника «Харитя», «Ялинка», «Маленькийгрішник» тощо.
Книга «Що читати народові?» являласобою, за визначенням сучасників Алчевської, «вищою мірою цінне джерело дляознайомлення з ростом критичної думки народу і тими наслідками, до яких цядумка приходить під впливом читання кращих творів світової літератури. У цьомувідношенні книга «Що читати народові?» є найбільшою спробою вияснення всьоговеликого значення для народного життя, проникнення в народне середовище кращихтворів літератури.
Широковідомі письменники, діячіпрогресивної культури гаряче привітали працю Х.Д. Алчевської «Що читатинародові?» «Вихід у світ книги, – писала сама Алчевська, – був для нассправжнім тріумфом: не було, здається, жодного журналу, жодної газети, які б невідгукнулися захоплено на цю працю».
Гліб Успенський вважав появі книгинадзвичайним явищем в тодішній «засушуючій душу життєвій пустоті».
Лев Толстой називав її розумною книгою:«Вона, Ваша книга… викликала рух, розворушила питання, що дрімало. Спасибі їй…».
В.І. Немирович-Данченко, зустрівшись з Х.Д. Алчевськоюна Всесвітній виставці у Парижі, на якій експонувалися перші два томи покажчика«Що читати народові?» сказав: «Ви гадаєте, що Ви склали книгу для вчителів, алеякби Ви знали, яке велике значення вона має для нас, письменників. Мені ніколине спадало на думку перевірити, що говорить про мене народ, і я боязко перебігпо сторінках, відведених для спостереження за моїми оповіданнями. Читаючи їх, ябачив на власні очі душу цих загадкових для нас людей, і вона викликала в менезначно більший інтерес, ніж знайома мені душа інтелігентної людини».
Все життя Алчевська захоплюваласьчудовими українськими піснями, рідною українською мовою, слухала простий народз його дзвінким поетичним словом. НЕ лише цим виданням, а й усією своєюдіяльністю педагог обстоювала любов до рідного слова, прагнула донести доучениць найкращі зразки української літератури ХІХ – початку ХХ століття.
Так, видатний український композитор М.В. Лисенкозахоплено відзначив пройдений Алчевською славний шлях «невпинної праці длянародної освіти».
Талановитий український поет ОлександрОлесь славив «самовіддану і невтомну трудівницю освіти».
Український композитор Я.С. Степовийприсвятив їй в честь 50-річчя педагогічної діяльності кантату:
…І йде вона сміливо в бурю і негоду,
кохаючи рідний, зубожений край.
І кличе: «Доб’ємось розцвіту народу,
Ще світла, ще сонця і сили подай.
Висновки
Життя і діяльність Христини ДанилівниАлчевської – це приклад самовідданої праці, вірного служіння справі народноїосвіти. Її безкорислива суспільна, культурна і педагогічна діяльність здобуливисоку оцінку прогресивної громадськості України.
У буквальному розумінні Х.Д. Алчевськоїне була ні «розкаяною дворянкою», ні «різночинною», ані «мученицею-робітницею».Та все своє життя вона залишалась воістину самовідданою просвітительною народу,і про неї можна сказати словами О.Н. Коллонтай, що вона належить до тих «світлихжінок», які зуміли стати вище своїх класових інтересів, знехтувати ними зарадиторжества мети іншого класу, присвятити своє життя «ідеалам соціальноїсправедливості» і своїм громадянським подвигом, своєю безмірною відданістюсправі народної освіти зчудувати світ, заслужити довічної шани поколінь.
Заслуга Алчевської полягала насампереду тому, що вона, незважаючи на заборону і переслідування царськими властями,зуміла відстояти свою школу, яка понад півстоліття, особливо на другому етапівизвольного руху, відіграла важливу роль у боротьбі прогресивної громадськостіза поширення освіти і знань серед трудового народу, за розвиток і популяризаціюнедільних шкіл усієї України. Постійно збагачуючи досвід і творчо вдосконалюючисистему роботи, Харківська недільна школа стала провідною у розробленніосновних питань організації і ведення навчання дорослих. Навчальний процес уній мав демократичне спрямування і відзначався застосуванням найефективнішихприйомів, форм і методів викладання.
Розроблені Х.Д. Алчевською,вчителями її школи методи і способи позакласного читання, проведеннялітературних бесід, складання учнями відзивів на прочитані книжки, практикастворення навчальних посібників, організація шкільного музею, влаштуваннявиставок, як і вивчення і узагальнення досвіду вчителів і вдосконалення їхпедагогічної майстерності, становлять безперечний інтерес і нині, можуть творчовикористовуватися у роботі загальноосвітніх шкіл і позашкільних закладів.
Розгорнувши широку діяльність,Харківська школа «перетворилася немовби в міністерство недільних шкіл». І вцьому величезна роль Алчевської. Як відзначали сучасники, до неї «сходилисянитки з усіх місць, де відкривалися недільні школи, і вона не тільки з’єднувалаїх у себе, а й сплітала їх між собою».
Майже 60 років працювала Алчевська знародом і для народу. Переборюючи неймовірні труднощі, вона крізь темряву неслалюдям світло. За свою працю не взяла вона в людей ні гроша – їм же оддавалавсе: і матеріальні надбання, і духовні сили, і сповнене до трудової людинисерце.
Це справді – подвиг життя, красивий івеличний. Створена і прославлена Алчевською на весь світ Харківська недільнашкола була й залишається в пам» яті народній гордістю нашої Вітчизни.
Х.Д. Алчевська була відома не лишев Україні, а й далеко за її межами. Педагогічна діяльність Алчевської здобулавсесвітнє визнання на Міжнародному конгресі приватної ініціативи у справінародної освіти (Франція, 1889). Її було обрано віце-президентом Міжнародноїліги освіти. Багато освітніх товариств обрали видатного педагога своїм почеснимчленом. Петербурзьке і Московське економічні товариства нагородили її золотимимедалями. На виставках в Антверпені, Парижі, Чикаго покажчику «Що читатинародові?», створеному з ініціативи і під керівництвом Христини Данилівни,також присуджені найвищі нагороди.
Прогресивна громадськість Українишироко відзначала її ювілей. Так, на 50-річчя своєї педагогічної діяльностіАлчевська одержала понад 500 привітань, у тому числі від 64 недільних шкіл, атакож від педагогів, випускників, громадських діячів, працівників редакційпедагогічних журналів і газет. Проте до глибокої старості вона була в немилостіу царської влади. Лише після Жовтневої революції відчула піклування про себе:як «відома діячка народної освіти» отримала одну з перших персональних пенсій.
15 серпня 1920 року померла у Харкові Х.Д. Алчевська.Її невтомна діяльність є високим прикладом служіння народові.