План
Вступ
Розділ 1.Виховання бережливого ставлення до природи в психолого-педагогічній теорії ішкільній практиці
1.1 Суть проблемивиховання бережливого ставлення до природи
1.2 Педагогічніумови виховання в учнів початкових класів
бережливогоставлення до природи
Розділ 2.Методика експериментального дослідження
2.1 Організація та аналізрезультативності
експериментального дослідження
2.2 Авторськіпропозиції
Висновки
Список використаноїлітератури
Додатки
Вступ
Науково-технічний прогрес викликав бурхливий розвиток промисловості,сільського господарства, транспорту, зумовив появу великої кількості шкідливихречовин, побутових і виробничих відходів, що суттєво забруднюють і руйнуютьнавколишнє середовище, викликають незворотні зміни в біосфері Землі. Томусуспільству сьогодні потрібні виховані, грамотні, та культурні в екологічномувідношенні люди.
Усвідомлюючи, що людство не може втручатися в природу, маємо відшукатинові шляхи, технології виробництва, за яких припиниться необдуманий табезвідповідальний на навколишнє середовище, будуть враховуватись вимоги екологічнихзаконів. Тільки в тому разі, коли господарська діяльність людей відповідатимеоб’єктивним вимогам екологічної науки, а не навпаки, зміна природи людиноюстане способом її збереження. Саме тому так важливо розпочати вихованнябережливого ставлення до природи в школі.
Концепція національного виховання, як концепція гуманістичної освіти, єелементом нової ідеології освіти, яка повинна працювати на процесдержавотворення, становлення народу України, як політичної нації.
Головною метою національного виховання – є набуття молодим поколіннямсоціального досвіду; успадкування духовних надбань українського народу;досягнення високої культури; міжнаціональних взаємин; формування у молоді рисгромадянина України; моральної, художньо-естетичної, правової, трудової таекологічної культури.
Одним із основних напрямків національного виховання – є формуванняекологічної культури, гармонійних відносин людини і природи. Це викликанобагатьма причинами і, насамперед, наслідками Чорнобильської катастрофи, високимрівнем радіаційної, хімічної забрудненості навколишнього середовища. Нашимдітям вкрай необхідні відчуття відповівдальності за природу, як національну ізагальнолюдську цінність, основу життя на землі, господарський, гуманнийпринцип природокористування. З вищесказаного випливає актуальність вибраноїнами теми.
Об’єктом роботи є процес виховання в учнів початкових класів бережливогоставлення до природи.
Предмет– екологічне виховання молодших школярів.
Метою роботи є дослідження та узагальнення досвіду виховання в молодших школярівбережливого ставлення до природи.
Завдання, які ми поставили для досягнення мети:
· проаналізуватипедагогічний досвід з даної проблеми;
· дослідитиефективність сучасної методики;
· запропонуватисвої шляхи розв’язання проблеми.
Розділ 1. Виховання бережливого ставлення до природи впсихолого-педагогічній теорії і шкільній практиці
1.1 Суть проблеми виховання бережливого ставлення до природи
Існує багато підходів до визначення суті поняття „екологія”. Так условнику української мови читаємо, що це – „взаємовідношення між організмом іоточуючим середовищем”, „це – розділ біології, що займається вивченнямвзаємовідношення між організмом і оточуючим середовищем” [5].
Зміст терміну „екологія” за останні роки значно розширився. Тому від сутобіологічного його розуміння треба переходити до нового трактування, щопередбачає взаємодію з природою, яка становить не безладне поєднання різнихживих істот, а досить стійку й організовану систему. А життя та діяльністьлюдини, як і кожного живого організму, відбуваються в умовах певногосередовища. І екологія є не що інше, як охорона природи.
Охорона природи – це система науково обґрунтованих заходів, спрямованихна збереження, раціональне використання і відтворення природних багатствкраїни. Турбота про охорону природи – насамперед піклування про людину, про їїцікаве, змістовне життя, повноцінний відпочинок [8].
Від успішного здійснення екологічної освіти, формування новогоекологічного мислення великою мірою залежить майбутній стан природного середовища.Що являє собою екологічне виховання і навчання?
Екологічне виховання – це психолого-педагогічний процес, спрямований назасвоєння людиною наукових основ природокористування, формування відповіднихпереконань і практичних навичок, вироблення певних ціннісних орієнтацій,активної життєвої позиції в галузі охорони природи [6].
Із викладеного вище випливає, що екологічна освіта й виховання покликанізабезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природиі суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи длясуспільства в цілому і кожної людини зокрема.
Ціль екологічного виховання – формування відповідального відношення донавколишнього середовища, що будується на базі екологічної свідомості. Цеприпускає дотримання моральних і правових принципів природокористування,активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості.
Ціль екологічного виховання досягається в міру вирішення в єдностінаступних задач:
освітніх – формування системи знань про екологічні проблеми сучасності ішляхи їхнього дозволу;
виховних – формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільногоповодження і діяльності, здорового способу життя;
розвивальних – розвиток системи інтелектуальних і практичних умінь повивченню, оцінці стану і поліпшенню навколишнього середовища своєї місцевості;розвиток прагнення до активної діяльності по охороні навколишнього середовища:інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій), емоційного(відношення до природи як до універсальної цінності), морального (волі інаполегливості, відповідальності).
Для успішного формування екологічної культури учнів велике значення маєробота, що проводиться в цьому напрямі в молодших класах. Адже тут виховуютьсяосновні риси характеру особи і спілкування з природою відіграє першорядну роль.Дитячі враження закарбовуються в пам’яті назавжди. Прищеплення любові доприроди, високоморального ставлення до її багатств – це проблема не лишеестетичного та етичного збагачення особи, а й формування патріотизму.
Успішне здійснення екологічної освіти і виховання учнів великою міроюзалежить від дотримання ряду педагогічних умов. Так, одні науковці вважають, щоголовною умовою ефективного вироблення екологічної культури є вміле поєднаннянавчального матеріалу відповідного змісту із практичною діяльністю школярів уприродному середовищі. Інші наголошують на необхідності систематичного підходудо екологічного навчання та виховання, які передбачають поєднання знань –переконань – готовності до діяльності – безпосередньої діяльності у природі[4].
У психологічній і педагогічній літературі обґрунтовані загальні положеннящодо процесу сприймання й засвоєння учнями знань, виховання дітей певного віку.Відома на різних етапах свого життя школярів по різному усвідомлюють ісприймають навколишнє. Тому для досягнення позитивних результатів в екологічнійосвіті й вихованні важливо брати до уваги як вікові, так і індивідуальніособливості, риси характеру, ставлення до навчання, його мотивацію, потреби йздібності кожного школяра.
Враховуючи ці умови, вчитель зможе забезпечити свідоме й повноціннесприйняття дитиною навчального матеріалу економічного змісту, виробивши у неїправильне ставлення до навколишнього середовища.
Учень оволодіває певною сумою екологічних знань, засвоює відповідні нормиповедінки та ціннісні орієнтації, набуває практичних умінь та навичок щодоохорони природного середовища у процесі навчання, гри, суспільно-корисноїпраці.
Визначення педагогічних умов екологічного навчання і виховання булозроблено на основі теоретичних даних з наукових джерел, узагальнення передовогопедагогічного досвіду (при цьому враховувались всі форми і види діяльностішколярів, здійснювалося ретельне вивчення можливостей творів дитячої літературиз даної проблеми.
Найважливішими з цих умов є, зокрема, такі [4]:
— врахування вікових, індивідуально-психологічних особливостей школярів,їх пізнавальних можливостей у процесі екологічної освіти та виховання;
— вибір оптимальних форм, методів і прийомів екологічного навчання йвиховання засобами дитячої пізнавальної книги;
— організація безпосередньої діяльності учнів по охороні та поліпшеннюприродного середовища своєї місцевості під час навчання і суспільно-корисноїпраці;
— забезпечення комплексного підходу до вивчення природи з використаннямміж предметних зв’язків;
— забезпечення вчителем впливу на вихованців власним прикладомбережливого, дбайливого ставлення до навколишнього середовища.
Важливою умовою успішного формування екологічної культури є практичнадіяльність. Бо саме в ній виявляються і закріплюються ті позитивні якостіособи, які визначають потяг до життя в гармонії з природою. Спільно здорослими, діти беруть активну участь у благоустрої населених пунктів,майданчиків, парків, скверів і вулиць. Тобто, вони творять красу. А це маєвелике значення для вироблення в учнів екологічної культури.
Поряд із цим формування екологічної культури школярів повинно статискладовою всієї системи навчання. А це можливо за умови, якщо вчителі, під часзанять з будь-якого предмета регулярно повідомлятимуть учням відомостей прозакони і принципи взаємодії природи, формувати навички поведінки унавколишньому середовищі, вчити давати оцінку тим чи іншим природним явищам.
1.2 Педагогічні умови виховання в учнів початковихкласів бережливого ставлення до природи
Формування в учнів гуманістичної складової духовності і, зокрема,емпатійності як риси особистості доцільно розпочинати з виховання дбайливогоставлення до природного довкілля, яке є зрозумілішим для школярів цього віку.
Виникає закономірне запитання: які саме поточні утворення становлятьоснову дбайливого ставлення до природи?
Пізнавальним підґрунтям цього поняття є:
• уявлення про природу як Всесвіт у нескінченному розмаїтті його форм;
• усвідомлення себе як невід’ємної частини природи;
• розуміння того, що будь-яка форма життя є такою ж невід’ємною складовоюприроди, як і людина, та існує на рівних правах з нею.
Гуманістичною складовою дбайливого ставлення до природи є [13]:
• емпатійність як властивість особистості;
• розвинена потреба в доброчинності;
• орієнтованість людини у своїй життєдіяльності на такі загальнолюдськіцінності, як добро, краса, любов, істина.
Почуттєво-емоційну основу дбайливого ставлення до природи становлять [14]:
• розвинені гуманістичні почуття (співчуття, співпереживання тощо);
• здатність переживати духовні стани;
• розвинені естетичні почуття (захоплення, замилування, піднесення тощо).
Нарешті, дбайливе ставлення до природи виявляється у діях та вчинках [13]:
• здатність до духовного вчинку, тобто безкорисливої дії, що спрямованана підтримку (або збереження) життя;
• екоохоронний тип поведінки.
Одне з основних завдань педагогів – перетворити природу на об’єктдуховних потреб, тобто бажань, намірів, спрямувань, вільних від корисливості,шкідливості. Гуманістичним кроком від знань про природу до дбайливого ставленняє почуття любові до неї. Адже відомо, що дитина чи доросла людина не зашкодитьтому, кого (чи що) любить. Саме ця психологічна особливість є «потаємнимкодом», знаючи який можна відчинити дверцята до дитячих сердець, виховуватидбайливе ставлення до природи, живих істот, інших людей.
Яка ж особливість природи здатна викликати почуття любові до неї.Безперечно, її краса. На жаль, більшість учителів не надають необхідногозначення цієї найпедагогічнішої властивості природи, оскільки на першому планіїхньої уваги – навчальний процес [4].
Проте естетичність природних об’єктів та явищ зумовлена, з одного боку,єдністю та гармонією, з іншого – унікальністю, неповторністю форм, сполученнякольорів. Усе це, впливаючи на органи чуття, викликає різноманітні приємніемоції, почуття, переживання. Крім того, споглядання краси природи – це моментбезкорисливого милування, отримання суто естетичної насолоди, духовна сутністьякого не лише в задоволенні духовної потреби, а й у зародженні справділюдського почуття відповідальності за те, щоб естетичне явище було збережене таприносило радість пізнання прекрасного іншим людям.
Для виховання духовного ставлення учнів до природи педагогам вкрайнеобхідно [4]:
• знати психологічні особливості сприймання довкілля дітьми молодшогошкільного віку;
• чітко сформулювати виховні завдання;
• спланувати систему відповідних форм та методів організації виховнихвпливів.
Добираючи методику роботи, слід орієнтуватися на вікові особливостісприймання школярами природи, які визначаються рівнем розвитку сенсорнихпроцесів, почуттєво-емоційної сфери, інтелекту [11].
Для учнів молодших класів природа – це дещо цілісне, єдине, що викликаєяскраві позитивні емоції. У їхньому життєвому досвіді триває процес накопиченняперших вражень, отриманих від спілкування з природою. Для кожного вонавідкривається в особливих особистісно значущих життєвих обставинах: дехтозапам’ятав на все життя квітучий травневий бабусин садок, хтось відчувнепереборний потяг до природи після першої мандрівки до осіннього лісу, длякогось наближенням до природи стало безпорадне цуценя, яке чуйна матусядозволила прихистити.
У молодших школярів засвоєння знань відбувається через процеси аналізу,систематизації, узагальнення, формування понять та суджень про природні явища,їх взаємозв’язки та естетичні властивості. З’являються інтелектуальні почуттяздивування та задоволення від самого процесу пізнання таємниць природи. Отже,природні явища поступово набувають значення джерела позитивних вражень, щозгодом усвідомлюється самим учнем [11].
З огляду на ці вікові особливості, можна стверджувати, що молодшийшкільний вік, є оптимальним у психологічному аспекті для виховання любові доприроди, дбайливого ставлення до неї.
Основним вихідним положенням у розробці педагогічних завдань є те, щоприрода має бути представлена у виховному процесі не лише як матеріальнесередовище людського існування, а і як духовний, живий естетичний об’єктпочуттєво-емоційного пізнання.
Отже, визначимо головні завдання формування духовного ставлення доприроди:
1. Розвивати уявлення про цілісну картину світу природи. Сприятиусвідомленню учнем себе однією з інших рівноцінних складових природи.
2. Стимулювати бажання сприймати й оцінювати естетичні властивостіприродних явищ; розвивати естетичні почуття та здатність переживати духовністани в процесі споглядання об’єктів природи.
3. Формувати ставлення до природи в єдності естетичного тарозумно-практичного її використання.
4. Виховувати прагнення до дій та вчинків, спрямованих на підтримку абозбереження об’єктів природи.
Особливе значення у формуванні гуманного ставлення до природи має прикладучителя. Інтерес педагога, його щире емоційне захоплення красою природи,дбайливе ставлення до її об’єктів неодмінно передаються вихованцям.
Дослідження свідчать, що значна частина молодших учнів не усвідомлюєнегуманну сутність протиприродних дій, не оцінює їх як недобрі, неестетичні,бездушні. Тому важливим аспектом змісту виховання дбайливого ставлення доприроди є цілеспрямоване оцінювання вчителем фактів безглуздого руйнуванняоб’єктів природи, порушення їх краси, гармонії. Це оцінювання має спиратися наемоційно-образні характеристики негативних явищ, а також співвідноситися зестетичними поняттями потворного, жахливого, навіть драматичного, трагічногодля людини. Досить згадати відомі факти нещадного ставлення до дерев, дрібнихтварин, птахів. Нерідко вони трапляються перед очима молодших школярів. Протедалеко не завжди такі дії викликають обурення, осуд. І саме тому втручання педагоганеобхідне. Традиційна естетика навряд чи оцінила б факт безжального знущання змаленької живої істоти з позиції високих категорій трагічного. Проте з поглядудуховності, де підкреслюється єдність усього живого, унікальна цінністьбудь-якого життя, це розглядається саме так [11].
Такий підхід дає змогу вчителеві через оцінювання драматичності фактівзнищення чи понівечення живої природи, через особисте позитивно-емоційнеставлення, а також через приклад дієвої турботи про збереження цілісностіприроди розвивати гуманні почуття у дітей.
Проте й цього недостатньо. Щоб виховна робота досягла своєї мети,необхідно використовувати найрізноманітніші форми й методи.
Систематизувати роботу з учнями, спрямовану на виховання гуманногоставлення до природи, розвиток чутливості до її краси, можна за допомогою такихпсихолого-педагогічних напрямів, які є основою формуючої методики [11]:
• створення в учнів позитивно-емоційної спрямованості на об’єкт природиза допомогою виразного демонстрування педагогом відповідного особистогоставлення до нього;
• активізація сенсорної сфери учнів, тобто включення якомога більшоїкількості аналізаторів у процес сприймання природного явища (уважнороздивитися, доторкнутися, погладити, понюхати тощо);
• вправляння учнів у доборі словесних позначень якостей та властивостейоб’єкта природи, які підкреслюють його сутність та естетичну значущість(епітети, метафори, порівняння тощо);
• створення умов для активізації в пам’яті учня образу об’єкта природи,який сприймався раніше (унаочнення, оповідання, бесіди тощо);
• моделювання ситуацій ототожнення себе з об’єктом живої природи (ігровівправи, ігри-драматизації);
• вправляння у гуманних діях та вчинках щодо об’єктів природи.
Методи та форми взаємодії з учнями, метою яких є формування дбайливогоставлення до природи, зазвичай визначає вчитель. Проте результати педагогічноїроботи будуть значно успішнішими, якщо учні залучатимуться до тих видівдіяльності, яким вони самі надають перевагу. Недооцінювання цього моменту можеістотно знизити ефективність виховних впливів.
Методичний інструментарій (форми, методи, засоби, прийоми роботи) маєбути досить різноманітним і сприяти розв’язанню таких завдань [11]:
• формування естетичної спостережливості та здатності до концентраціїуваги під час сприймання об’єктів і явищ природи;
• сприяння розвитку судження, тобто вміння висловити думку щодо суттєвихта естетичних властивостей природних об’єктів;
• виховання естетичних почуттів, співчутливого ставлення до об’єктівживої природи;
• сприяння розвитку допитливості та творчої уяви.
Пошукові пізнавальні завдання перетворюють красу природного довкілля наодне з найпривабливіших для школярів явищ, активізують їхнє прагнення допізнання нових об’єктів, їх суттєвих та естетичних властивостей. При цьому вучнів виникають запитання «Чим відрізняються красиві явища від некрасивих? Чиболяче рослинам? Як можна допомогти тваринкам?»
Буденну прогулянку можна перетворити на захоплюючу гру-змагання: «Хтобільше помітить красивого в природі» або «Хто більше помітить живих об’єктів».Під час перебування на свіжому повітрі у сквері, парку варто запропонуватиігрові завдання, які стимулюють обмін знаннями, враженнями, думками, оцінками,судженнями: «На що схожі хмари?», «Який танок у сніжинок?», «Як співає капіж?»,«Знайди відмінності» (на матеріалі порівняння форми, кольору квіток, листятощо).
Зарекомендували себе як ефективні такі форми художньо-трудовоїдіяльності, як виготовлення та прикрашення годівничок або будиночків дляптахів. Проте дуже важливо, щоб змайстровані учнями предмети не залишалися укласній шафі, а були урочисто пристосовані за призначенням. Доцільно періодичноспостерігати за пташиними домівками – чи оселилися там мешканці. Бажанонагадувати учням, що корм до годівничок слід класти щодня. Можна призначити відповідальнихчергових, які будуть розповідати іншим учням, чи прилітав хтось до годівничок.Якщо «відвідувачів» не було кілька днів, потрібно повісити годівничку ближче домісця перебування дрібних птахів [11].
Значний інтерес учнів викликають міні-конкурси на кращий художній описрослини (дерева, куща, квітки) на пришкільній ділянці, у парку чи в сквері.Такі заходи сприяють розвитку спостережливості, тренують мовну творчість,збагачують словниковий запас естетичними поняттями. До речі, творчість завжди гальмуєруйнівні тенденції, зміцнює прагнення зберігати красу.
Захоплення школярами фантастикою можна використати у виховному процесі,запропонувавши їм простежити, як письменники-фантасти уявляють собі природуінших планет, як вони описують «взаємини» людей майбутнього з природою Землі,якими бачать наслідки сьогоднішнього недбалого ставлення людства до природи.
Щиру зацікавленість виявляють учні до змагань на кращий твір, розповідь,живописне зображення на тему «Люба моя природа». Проведенню таких заходів маютьпередувати позашкільні індивідуальні завдання, які містять вимогу виконанняестетично та гуманістично акцентованих видів робіт:
• спостереження за певними об’єктами (явищами) природи згідно з планом,запропонованим учителем, з подальшим обговоренням та порівнянням вражень;
• фотографування, малювання фактів гуманного ставлення дітей та дорослихдо природи;
• заготівля матеріалу для виготовлення сухих букетів, коренепластики,аплікацій.
Завдання такого типу викликають у більшості учнів емоційне піднесення,пов’язане з очікуванням зустрічі з природою, творчим натхненням, інтересом дорезультатів виконання завдань однолітками.
Психологічною основою гуманних вчинків щодо живої природи є співчуття, щоспонукає допомогти, захистити. Ефективним методом формування співчуття є ігровівправи-перевтілення. Сутність їх полягає в тому, щоб дитина, взявши на себеуявну роль певного об’єкта живої природи, усвідомила його основні потреби,відчуття, почуття.
Під час виконання таких ігрових вправ учні переконуються, що у них та уживої істоти, у яку вони «перевтілюються», є багато спільного. Розуміння того,що хтось відчуває, переживає так само, ототожнення із власним почуттєвимдосвідом сприяє формуванню найпростішого співчуття.
Коли вчитель вперше пропонує учням вправу-перевтілення, він пояснює їїправила. Школярам пропонуються зображення (картинки, фотографії) знайомихрослин та тварин. Кожний із гравців вибирає один образ за уподобанням і має«перевтілитися» в нього. Для цього гравцю необхідно зосередитись і пригадати, щойому відомо про цю рослину або тварину (де вона живе росте), що їй необхіднодля життя, яким чином вона продовжує своє життя тощо. Далі вчитель дає зразокрозповіді. Наприклад, учень «перевтілюється» у квітку ромашку. Розповідьквітки: «Я квіточка тендітна. Звуть мене ромашка. У мене золотава голівка ібілий віночок-пелюсточки. Я люблю сонечко. А ще люблю водичку. Без вологи яможу загинути. Коли спекотно – мучить спрага. Коли обривають мої пелюсточки,мені боляче. Любі діти, бережіть мої квіточки, дайте водички в спеку, і я будумилувати вас своєю красою!».
Ще одним методом для розвитку здатності ототожнювати себе з об’єктамиживої природи є ігри-драматизації. Виконуючи ролі різних істот, учніпсихологічно наближаються до їх способу життя, відчувають симпатію до створенихними образів, і це переноситься на справжніх представників світу тварин(сценарій гри-драматизації див. у додатку А).
У становленні емоційно-ціннісного, відповідального ставлення молодшогошколяра до природи важливу роль відіграє гра. Найважливішим результатом гри єглибока емоційна задоволеність дитини її процесом, що найбільшою міроювідповідає потребам і можливостям пізнання навколишнього світу та побудовігармонійних стосунків з природою.
У розробленні змісту та форм ігрової діяльності, сприятливої дляформування емоційного сприйняття об’єктів природи, доцільно спиратися на даніекологічної психології про вплив психологічних релізерів. Тому, добираючиоб’єкти та явища природи для ігрових завдань, тренінгів, слід брати до увагите, що ставлення дитини до природи загалом формується крізь призму й ставленнядо об’єктів найближчого оточення.
Розуміння естетичної своєрідності об’єктів природи народжується іззовнішнього образу, що сприймається чуттєво (зором, слухом, на дотик, нюх,смак) як цілісна форма у гармонійному співвідношенні зі змістом. Це сукупністьінформативно насичених ознак, ключових стимулів (релізерів), що класифікуютьсяза сенсорними системами, на які вони впливають. Серед природних психологічнихрелізерів виділяють візуальні, аудіальні, тактильні, нюхово-смакові,поведінкові.
Зміст ігрових завдань має коректувати ставлення до деяких природнихоб’єктів, що внаслідок дії природних релізерів виступають для дітей у ролі«піддослідних» (жаби, мурахи). Причиною такого ставлення є відсутністьемоційного потягу до природного об’єкта та природна допитливість дітей.«Піддослідними» найчастіше виступають ті об’єкти, що викликають негативніемоції та до яких у дітей склалося байдуже чи негативне ставлення в результатіпопереднього досвіду спілкування з ними. Таке ставлення викликане емоціямиогиди, гніву, презирства, що становлять комплекс ворожості, та характеризуєтьсяпроявами агресії. Тому ігрові завдання повинні стимулювати сприйняття дітьмиприродних об’єктів як таких, що належать до сфери «людського», рівного їм усвоїй самоцінності. Природні об’єкти мають виступати в іграх як повноправніпартнери зі спілкування та діяльності.
Емоційний тон відчуття та емоційна оцінка, що виникають у результаті діїприродних психологічних релізерів, сприяють виникненню в учнів потягу доприродних об’єктів.
З метою збагачення естетичних вражень дітей розроблено ігрові завдання,тренінги [12] (див. таблицю 2.1.1).
У додатках розкрито зміст деяких з цих завдань(див. додаток Б).
Таблиця 1.
Природні психологічні релізери
Завдання, тренінги Візуальні: колір, форма, величина, світлотіньові властивості, пропорція, симетрія «Гірлянда з осіннього листя», «Букет осінніх квітів», «Моє дерево», «Музей природи», «Порівняй і знайди», «Усе побачити, нічого не забути», «Зимові скульптури», «Весняні барви», «Подорож хмарами», «Вгадай квітку за кольором», «Барвистий віночок літа», «Ось він який», «Художник», «Будуємо тваринам житло», «Килимок для друга» тощо Аудіальні: звуки «Сумна музика осені», «Пташина розмова», «Звуки лісу», «Сприймаємо звуки», «Відтворюємо звуки», «Послухай серце дерева», «Кришталева мелодія зими», «Симфонія весни», «Музика літнього дощу», «Пісенька джмеля», «Розвідники», «Про що звірі говорили?» тощо Тактильні: властивості поверхні «Моє дерево», «Чоловічок із кори», «Впізнай листочок на дотик», «Майстерня Снігової Королеви», «Чарівний мішечок», «Подарунки моря», «Чи вміють рослини захищатися?», «Турботливий господар», «Звір, птах, комаха» тощо Нюхово-смакові: нюх, смак «Що нам осінь принесла», «Терпкий запах осені», «Морозна свіжість зими», «Весняні аромати», «Духмяні пахощі літа», «Плоди літа», «Впізнай за смаком», «На гостинах у лісових мешканців», «Мій улюблений квітковий аромат», «Джерельна вода», «Повітря, яким ми дихаємо» тощо Поведінкові: вітальні прояви «Звір, птах, комаха», «Хто кому потрібний», «Зустріч із жабкою», «Дзеркало для тварин», «Впізнай за тінню», «Посварилися два півники», «Кошеня», «Коник-стрибунець», «Як подорожують тварини», «Мураха-будівельник», «Павукове плетіння» тощо
Одним із найефективніших методів екологічної освіти молодших школяріввзагалі вважається ігровий, що не так давно з’явився в педагогіці.
Специфічною особливістю гри як форми організації навчання є можливістьстворення емоційного настрою, що підвищує інтерес до вивчення проблеми,ситуації, явища, активізує творчу ініціативу, забезпечує високий рівеньзасвоєння, закріплення і застосування теоретичних знань та професійних умінь.Ігровий метод навчання в екологічній освіті є порівняно новим, але він одразузарекомендував себе в процесі навчання як інтерактивний, тобто заснований навзаємодії. При використанні цього методу активність учнів часто перевищуєактивність педагога.
Особливо слід відзначити роль імітаційних ігор в екологічній педагогіці.На думку Н.Н. Лєтошенко, «в основі екологічної гри знаходиться системаміжпредметних знань про єдність людини і природи, які частіше за все маютьабстрактний, неконкретний, теоретичний характер і часто бувають складними длязасвоєння учнями. Більш успішному засвоєнню і формуванню теоретичних знаньповинен сприяти принцип моделювання». Навчальні моделі дозволяють розкрити сутьі подати в наочній формі зв’язок між об’єктами природи і суспільства, показатиголовні тенденції їхнього розвитку, матеріалізувати протиріччя між людиною іприродою. Усе це робить навчальні програми незамінним засобом екологічноїосвіти [15].
Одне з визначень імітаційної гри – це групове вправляння у виробленніпослідовних рішень у штучно створених умовах, що імітують реальну ситуацію.
Імітаційні ігри дозволяють охопити одночасно процеси, що відбуваються вприроді протягом десятиріччя, стиснути їх в масштабі ігрового часу, моделюватисукупний відгук природного середовища на вплив людини, одержуючи повну картинуможливих природних і соціальних процесів.
Наведемо деякі особливості імітаційної гри [15]:
1. Вчитель, що очолює гру, не має авторитетної ролі, він виконує тількифункції організатора гри.
2. У процесі гри взаємодією учасників створюється навчальна ситуація.
3. Здійснюється персоналізація ігрового навчання.
4. Обстановка гри створює найбільш сприятливі можливості для активностіучнів.
5. У процесі гри проявляється винахідливість, кмітливість, працездатністьїї учасників.
6. В учасників гри спільне завдання – аналіз ситуації, прийняття рішеньвідповідно до призначеної кожному ролі.
7. Гра як форма навчання характеризується гнучкістю: можна вирішуватизавдання різної складності.
Дуже важливо правильно вибрати час, режим проведення гри, оскільки відцього залежатиме обсяг та характер інформації, що підлягає засвоєнню йзакріпленню, а саме: буде це складна, розгорнута, тривала за часом проведеннягра чи це буде тільки імітаційна ситуація (комплект екоігор див. у додаткуВ.).
Перспективними методами формування любові до природи є змагання «знайок».Тому варто організовувати конкурси, вікторини на теми: хто краще знає рослинилісу, садові, кімнатні квіти, хто може розпізнати дерево (кущ, рослину) за їїлистям, плодами, хто більше знає про життя тварин, виховання ними дитинчат.
Використовуючи формуючі методи, слід пам’ятати: їх ефективність значноюмірою визначає узгодженість дій педагогів та батьків. Тому до системи виховнихвпливів доцільно ввести різноманітної форми роботи з сім’єю відповідноїспрямованості. Так, з батьками бажано провести цикл консультацій, під час якихакцентувати увагу на значенні виховання здатності до естетичного сприйманняприроди для духовного розвитку дитини. Батьків важливо ознайомити з доступнимиметодами, прийомами збагачення естетичних вражень учнів про природу, вихованнягуманного ставлення до неї.
Робота з батьками може проводитися у формі семінарів-практикумів, під часяких членів родини навчають процедури проведення з дітьми ігор, завдань тощо.
Ефективними формами роботи з сім’єю є організація «Майстерні краси», уякій батьки разом з учнями можуть виготовляти естетичні предмети, що будутьпредставлені на конкурси. Тематика конкурсів має бути різноманітною на кращукомпозицію з сухих квітів, на кращу спільну з батьками розповідь про домашніхтварин, на краще сімейне фото на фоні природи, на кращу домашню квітку тощо.
Будь-яка форма роботи з батьками має проходити в атмосферіпозитивно-емоційного настрою, з використанням приємного музичного супроводу.Поставлені виховні завдання можна з успіхом розв’язувати, періодично організовуючиспільні (учні, вчителі, батьки) виїзди до мальовничих куточків природи. Уневимушених умовах неформального спілкування можна досягти значно більшоговиховного ефекту [15].
Естетичні знання, почуття, оцінки, які систематично формуються на урокахрізних шкільних курсів, у позашкільні години врешті-решт з’єднаються урозгорнутий, багатогранний естетично забарвлений образ світу. Усе це сприяєгармонізації, а іноді – відновленню порушеної рівноваги у стосунках юноїособистості з природою. А це і є одним із завдань духовного розвитку.
Розділ 2. Методика експериментального дослідження
2.1 Організаціята аналіз результативності експериментального дослідження
Вивчення, аналізта узагальнення теоретичних основ досліджуваної проблеми, дозволили намперевірити ефективність сучасної методики виховання бережливого ставлення доприроди молодших школярів.
Важливою умовоюекологічної освіти є побудова такої ефективної системи навчання, яка будевраховувати психолого-педагогічні особливості школярів, рівень їх розвитку,використання вправ і завдань, які забезпечуватимуть екологічну спрямованість встарших класах.
Проведений аналізнаукової літератури вказує на те, що проблема екологічного виховання не завждибула актуальною як для самої педагогіки, так і психології, а також для методикпочаткового навчання. Лише в останні десятиліття виховання екологічної культуринабуло достатньої уваги.
Прагненнявідшукати ефективних прийомів, шляхів виховання екологічної культури молодшихшколярів, потребує пильного ставлення до особистості школяра, враховувати вцьому процесі його вікові та індивідуальні особливості.
Зазначиморезультати дослідження на кожному з його етапів.
Наконстатувальному етапі дослідження, вивчення основних психолого-педагогічних іметодичних проблем екологічного виховання молодших школярів проводилось шляхомвикористання методів соціологічного опитування. А саме анкетування (зміст анкетдив. Додаток Г), інтерв’ювання та бесіди.
В ходіпроведеного опитування було обстежено групу вчителів початкової ланки освіти.
Щоб підтвердитиробочу гіпотезу на констатувальному етапі, під час проведення анкетування середвчителів початкових класів, нашими основними завданнями були:
- визначеннярівня обізнаності вчителів з даною проблемою;
- з’ясуванняактуальності проблеми екологічного виховання школярів на сучасному етапі;
- визначенняпричин і ефективних прийомів, заходів щодо екологічного учнів молодшогошкільного віку.
В анкетуваннібрали участь вчителі початкових класів шкіл м. Тернополя, а також шкілТернопільської області.
В результаті анкетування були отримані такірезультати щодо визначення ефективності сучасної методики екологічноговиховання:
— так, ефективною(10 %);
— ефективною, заумови взаємодії школи, сім’ї та
громадськості (40 %);
— не завждиефективною(45 %);
— не ефективною(5 %).
/>
Отже, слідзвертати увагу на відповіді вчителів. Варто прислухатися до їх порад і змінити,якщо не методику екологічного навчання і виховання, то хоча б підхід до неї.
Викликалорозгубленість у вчителів запитання щодо визначення сутності екологічноговиховання. Варто сказати, що вчителі у своїй більшості не з’ясували поняттяекологічної культури, а в кращому випадку означили його однобічно.
Як видно звідповідей, види робіт (ефективні прийоми, заходи щодо формування екологічноїкультури учнів), які використовуються вчителем початкових класів унавчально-виховному процесі в роботі зі школярами були зазначені такі:
а) диференційованийпідхід.
б) індивідуальнийпідхід.
в) співпрацяшколи та сім’ї.
г) позакласнізаходи екологічного спрямування.
ґ) нетрадиційніформи роботи.
У роботі щодо покращення методики екологічноговиховання учнів молодшого шкільного віку вчителі використовують такі методичніматеріали:
а) журнальніпублікації (12 %);
б) газетніматеріали (24,5 %);
в) психологічналітература (28,2 %);
г) спеціальнапедагогічна література (34,9 %).
Проте, проблемавиховання екологічної культури вимагає більшої обізнаності серед вчителівпочаткової ланки освіти. Зокрема, викликають труднощі такі питання у роботі здітьми даної категорії. А саме:
1. Немає досить спеціальної педагогічної літературищодо роботи з дітьми.
2. Бар’єр, якідіти психологічно ставлять і не хочуть співпрацювати з вчителем.
3. Небажаннясамих батьків співпрацювати зі школою.
Ґрунтуючись нарезультатах дослідження під час опитування вчителів, можна попередньо окреслититакі основні заходи та тенденції у вихованні екологічної культури учнівмолодшого шкільного віку:
1. Ґрунтовневивчення проблеми.
2. Широкеознайомлення вчителів із станом проблеми.
3.Педагогічно-психологічний всеобуч батьків, специфіки роботи з дітьми.
4. Забезпеченняєдності дій усього педагогічного колективу щодо вирішення проблеми екологічноговиховання в сучасній школі.
5. Узагальненняпередового педагогічного досвіду роботи з екологічного навчання та виховання тавпровадження в практику.
На формувальномуетапі дослідження нами була визначена система роботи щодо формуванняекологічної культури, запропоновані цікаві форми роботи, такі як ігри ізавдання екологічного спрямування (див. додатки).
Дидактичнимиумовами формування екологічної культури дітей молодшого шкільного віку, якіобґрунтовані в нашому науковому дослідженні є:
а) забезпеченняіндивідуального та диференційованого підходу до екологічного навчання тавиховання, цілеспрямоване використання системи дидактичних вправ.
б) самостійна ітворча діяльність, її спрямування на формування пізнавального інтересу донавчання.
Що стосується розвиткупізнавальних інтересів та творчої діяльності учнів, нами були апробовані різнівиди завдань і вправ, які подані в додатках, саме творчого характеру.
Кожне із завданьпропонувалось учням із врахуванням їх індивідуальних і психологічнихособливостей:
а) репродуктивні– відтворення фактичних знань, орієнтування на досвід дітей;
б) розвивальні –на розвиток психічних процесів;
в) творчі –розвиток вмінь та навичок діяльності в нестандартних ситуаціях, розвитоксамостійності учнів.
З метоюзабезпечення більш доцільного педагогічного керівництва навчальним процесом ідосягненням його оптимальних результатів нами була проведена цілеспрямованаробота із батьками школярів, яка передбачала формування у них адекватногоуявлення про екологію, її прояви та причини.
Форми роботи уцьому випадку були:
ü спільнізбори батьків і дітей;
ü індивідуальнібесіди;
ü консультаціївчителів з батьками;
ü педагогічнісемінари та інше.
На підсумковомуетапі дослідження проводилися узагальнення, одержаних на формувальному етапі експериментуданих.
2.2 Авторськіпропозиції
Необхідністьподолання екологічних проблем сучасності поставила перед педагогічною теорієюта шкільною практикою завдання: на основі біосферного підходу підготуватиекологічно грамотну людину, яка розуміє значення життя як найвищої цінності,здатна визначати своє місце у світі, брати участь в охороні навколишньогосередовища, раціонально використовувати природні багатства, приймати свідомірішення у сферах життя, де перекриваються інтереси людини як живої істоти,суспільства і довкілля. У системі підготовки екологічно грамотної особистостіважлива роль належить початковій школі, яку можна розглядати як початкову ланкузбагачення людини знаннями про природне і соціальне середовище, ознайомлення їїз цілісною картиною світу і формування науково обґрунтованого, гуманногоставлення до довкілля.
Для успішного здійснення екологічного вихованнямолодших школярів необхідна відповідна підготовка майбутніх учителів. Від рівняпідготовки вчителя значною мірою залежить і рівень сформованості екологічноїкультури молодших школярів.
Компонентно-структурний аналіз поняття “екологічнакультура” дав змогу виділити в його структурі такі компоненти:ціннісно-емоційний, змістовий та діяльнісний.
Емоційно-ціннісний компонент характеризують такіпоказники:
– розуміння не тільки практичної, а й пізнавальної,естетичної й гігієнічної цінності природного середовища, ролісоціально-економічних факторів як у виникненні соціоекологічної кризи, так і вможливому її подоланні, необхідності докорінних змін у взаємодії людини іприроди;
– усвідомлення того, що людина – частина природи,таких пріоритетних цінностей, як чисті повітря, вода, продукти харчування,незруйновані природні ландшафти;
– вияв інтересу до розв’язання екологічних проблем,громадянської позиції щодо випадків порушення правил поведінки в навколишньомусередовищі, нетерпимості до безвідповідального ставлення до довкілля;
– відмова від споживацької психології, усвідомленнянеобхідності участі кожного педагога в екологічній освіті і вихованні школярів.
У складному утворенні, яким є екологічна культура,важливу роль відіграє діяльнісний компонент, пов’язаний з оволодіннямособистістю такими вміннями і навичками:
– вивчення природи та її охорона;
– здійснення науково обґрунтованих екологічних дій;
– передбачення наслідків впливу людини на природу;
– підпорядковування всіх видів своєї діяльностівимогам раціонального природокористування;
– співвіднесення власної поведінки і діяльності унавколишньому середовищі із мораллю і нормами права в суспільстві;
– оцінки впливу господарської діяльності людини надовкілля.
Становлення екологічної культури учня початковихкласів – це один із складних процесів, оскільки основою екологічної підготовкиучнів є розуміння ними законів розвитку та взаємодії природи і суспільства.
Таким чином, процес формування екологічної культуриучнів початкових класів спрямований на розвиток і поглиблення системи науковихзнань про взаємозв’язок і взаємодію суспільства та природи, розуміннябагатогранної цінності природи для суспільства взагалі і кожної людини зокрема;вироблення активної природоохоронної позиції; розвиток потреби у спілкуванні зприродою та її пізнанні, прагнення до активної практичної діяльності,удосконалення умінь з вивчення, оцінки, покращення стану навколишньогосередовища.
Висновки
Отже, виховання бережливого ставлення до природи – це психолого-педагогічний процес,спрямований на формування в дитини екологічних знань та наукових основприродокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певноїорієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження іпримноження природних ресурсів.
Системна діяльність в галузі охорони природи роботи своїм змістомзабезпечує педагогічну цілісність процесу екологічного виховання. Така робота єдієвим моментом комплексного впливу на учнів, забезпечуючи поєднання пошуковоїактивності школярів з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмисленнязмісту і навчально-виховної віддачі планованої роботи та високий рівеньпозитивного емоційного насичення процесу реалізації учнями мети і завданьекологічного руху. При цьому пізнавальний пошуковий інтерес виступає як рушійнасила духовного розвитку школяра, стимулює його активність у навчальній,трудовій і громадській роботі.
В результаті проведеного теоретичного аналізу виявлено функції вихованняв учнів бережливого ставлення до природи: теоретико-методологічна, що зумовлюєнаявність фундаментальних основ, з позицій яких дається пояснення взаємозв’язкупредметів та явищ навколишнього середовища; соціально-культурна, що виявляєтьсяв екологічній свідомості особистості, здатності помічати та реагувати наекологічні проблеми; дидактична, пов’язана із забезпеченням школярів системоюекологічно спрямованих знань у сфері охорони природи; практична, що пов’язанаіз практичною допомогою у вирішенні екологічних проблем, участю в активнійприродоохоронній діяльності.
Визначено основні принципи екологічного виховання учнів і формування їхекологічної культури. До них належать: принцип міждисциплінарного підходу, що вимагаєточного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системіекологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логікурозвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; принципсистематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, щореалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повноїзагальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів;принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні іполіпшенні учнями навколишнього середовища; принцип взаємозв’язку глобального,національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальномупроцесі.
Виявлено, що основними джерелами формування екологічної культури молодшихшколярів виступають: а) пізнавальна діяльність учнів, пов’язана ізспостереженням навколишнього середовища; б) дослідницька діяльність, щопередбачає різноманітну активну природоохоронну роботу; в) практична(прикладна) діяльність, що виникає і розвивається під впливом цілеспрямованогодослідницького пошуку і формує активне ставлення до навколишньої дійсності,перетворюючи здобуті в процесі пошуку екологічні знання у практичні навичкиприродоохоронної роботи.
Таким чином, використання екологічного принципу при вивченні навчальнихдисциплін забезпечує тісний зв’язок шкільного навчання та виховання з життям,дає можливість краще зрозуміти явища природи, їх взаємозв’язки, залучає дітейдо активної участі в охороні природи та активно формує екологічну культурумолодших школярів.
Список використаної літератури
1. Бойко Е.Екологічні ігри // Поч. школа. – 1997. – № 3. – С. 15-16.
2. Бойко М.Гуртківці закохані в рідний край // Поч. школа. – 1997. – № 3. – С. 41-43.
3. Бровдій В.М.Екологія як наука // Охорона природи. – 1997. – К., 2000
4. Васильченко І.Екологічне виховання у початковій школі // Початкова освіта. – 2005. –№ 11. – С. 36-48
5. Дерев’яненко В.О.Екологічне виховання учнів // Поч. школа. – 1989. – № 11. –С. 27-29.
6. Державнанаціональна програма «Освіта» («Україна XXI століття») – К., 1994.
7. Іванова О.Формування екологічної культури // Поч. школа. – 1998. – № 8. – С. 40-42.
8. Іщенко Л.Наступність в екологічному вихованні // Поч. школа. – 1998. – №9. –С. 31-34.
9. Картель М., ГолубВ., Біда О. Матеріал до вивчення природних зон України // Поч. школа. – 1998. –№ 6. – С.32-40.
10. Коваль Н.С. Любиі бережи рідну природу // Поч. школа. – 1991. – № 1. –С. 14-18.
11. Кондратюк О.Методика екологічного виховання у початковій школі // Початкова освіта. – 2003.– № 6. – С. 18-22
12. Маршицька В.Виховання ціннісного ставлення до природи // Початкова школа. – 2002. –№ 2. – С. 26-34
13. Маценко. Ж.Мальовнича стежина до людяності // Початкова школа. – 2005. – № 7. –С. 46-50
14. Маценко. Ж.Основи дбайливого ставлення до природи у молодших школярів // Рідна школа. –2004. – № 8. – С. 121-124
15. Н.Н. Лєтошенко.Екоігри // Початкова освіта. – 2004. – № 6. – С. 12-20
16. Осипенко Н.Особливості еколого-натуралістичного виховання школярів // Поч. школа. – 1997.– № 13. – С. 19-20.
17. Основи екологіїта соціекології / за ред. М.М. Назарука. – Львів: За вільну Україну, 1997. –184 с.
18. Печерська Е.Василь Сухомлинський і музичне виховання дітей // Поч. школа. – 1998. – № 4. –С. 26-30.
19. Радченко Т., КудлайС. Екологічне навчання і виховання молодих школярів // Поч. школа. – 1997. – №3. – С. 14-15.