Зміст
Вступ. 2
Розділ І. Виховання школярів на засадах християнськоїморалі як частина морального виховання. 4
1.1. Проблема морального виховання у психолого-педагогічнійлітературі 4
1.2 Сутність морального виховання (завдання, мета,принципи) 5
1.3. Християнська мораль у системі моральних цінностейлюдини. 10
Розділ ІІ. Методика виховання учнів засобами християнськоїетики. 14
2.1. Форми і методи виховання особистості на засадаххристиянської моралі 14
2.2. Методика виховання молодших школярів на засадаххристиянської моралі 15
Висновок. 26
Список використаної літератури. 28
Додаток. 29
Вступ
Ми живемо в особливі часи. З одного боку, сучасна епоха несе нам новіперспективи і нове натхнення, а з іншого — кидає виклик. Шість років томулюдство увійшло у нове десятиріччя, нове століття і нове тисячоліття. Оглядаючиті події, котрі залишило після себе 20-те століття, можна зробити два основнівисновки. По-перше, це століття позначилося найбільшим стрибком у розвиткутехнології, засобів інформації та зв'язку. В той же час, у минулому столітті укровопролитних війнах загинуло більше людей, аніж за всю попередню історіюлюдства.
Кожна історична доба формує певні світоглядні орієнтири та уявлення проприроду і світ, місце, роль і сутність людини в ньому, її ставлення до самоїсебе та навколишніх. Починаючи з епохи Відродження, коли людину булопроголошено цінністю, освіту розглядають як спосіб сприйняття нею культурнихнорм та включення їх у дальший її розвиток.
Відбувається переоцінка цінностей. Людство знайшло скарб світовогозначення – цінностей гуманізму, які переможно проходять через усі бурі земнихпотрясінь. Вчительство теж переживає значне психологічне навантаження. Йдетьсяпро кризу світогляду, зміну пріоритетів і переоцінку цінностей. Новасоціально-політична ситуація, з одного боку, вимагає переосмислення метивиховної діяльності педагогів, провідних теоретико-методологічних принципів такритеріїв ефективності змісту, форм і методів виховання, а з другого –призводить до порушення елементарних прав дитини на її розвиток.
В той час, коли людство у технічному розвитку прямувало упередсемимильними кроками, усе більше зростав розрив між розвитком зовнішнім, тобтонауково-технічним прогресом, та внутрішнім, моральним, розвитком людини.
Одвічні духовнівартості необхідно формувати в сучасної молоді, опираючись на наукові знанняпсихології дитини, з урахуванням змінюваності умов життя в соціумі. Отож унових реаліях розвитку суспільства завдання морального виховання молоді набуваєпершочергового значення і педоцентричного спрямування. Сьогодні окресленупроблему означено на загальнодержавному рівні. Вона розглядається як основареалізації національної освітньої політики.
Успішне вирішенняпорушеного питання можливе за умови використання нагромадженого віками досвідув світовій та вітчизняній педагогіці. Помітне місце в окресленому процесіпосідає художня дитяча література, що виступає важливим засобом виховання,зокрема морального. Сьогодні її виховний потенціал потрібно реалізовувати зурахуванням нових соціокультурних обставин. Насамперед необхідно розробитиметодичні основи морального виховання як засобу соціалізації особи,інтегрування її в суспільне життя, побудоване за принципами соціальноїсправедливості, демократії, гуманізму, толерантності. Проблеми формуванняморальності особи покладено в основу загальнодержавних освітніх програм:Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національноїдоктрини розвитку освіти України, Концепції національного виховання та ін.
Мета дослідження –визначити аспекти виховного потенціалу християнської моралі.
Об’єкт дослідження– моральне виховання учнів початкових класів.
Предметдослідження – християнська етика як чинник виховання моральних рис молодшихшколярів.
РозділІ. Виховання школярів на засадах християнської моралі як частина моральноговиховання 1.1 Проблемаморального виховання у психолого-педагогічній літературі
У процесі дослідження обґрунтовано, що в молодшому шкільному віцістворюється та соціально-психологічна основа, на якій формуються моральні риси,що розвиваються згодом у підлітковому періоді, закладається підґрунтяморального розвитку особистості, підвалини її майбутнього характеру [9].
Мислителі різних віків трактували поняття моральності по-різному. Ще вдавній Греції в своїх працях Арістотель про моральну людину писав: “Моральнопрекрасною називають людину досконалої гідності…Адже про моральну красуговорять з приводу доброти: морально прекрасним називають справедливу, мужню,благородну і взагалі володіючу всіма добротами людину.”
А Ніцше вважав: “Бути моральним, етичним – означає бути покірним давновстановленому закону чи звичаю”. “Мораль – це перевага людини перед природою”.В науковій літературі вказується, що мораль з’явилась на початку розвиткусуспільства. Визначну роль в її виникненні зіграла трудова діяльність людей.Без взаємодопомоги, без визначених обов’язків по відношенню до роду людина незмогла б встояти в боротьбі з природою. Мораль виступає як регуляторвзаємовідносин людей. Керуючись моральними нормами, особистість тим самимспонукає до життєдіяльності суспільства. В свою чергу, суспільство, підтримуючиі розповсюджуючи ту чи іншу мораль, тим самим формує особистість відповідно досвого ідеалу. Навідміну від права, яке має діло з областю взаємовідносин людей,але спираючись на примус зі сторони держави. Мораль підтримується силоюсуспільної думки і звичайно виконується в силу переконання. При цьому моральоформляється в різних заповідях, принципах, де сказано як треба поводитись. Зівсього цього ми можемо дійти висновку, що старшій людині буває тяжко обирати,як повестись в тому чи іншому випадку не “впавши обличчям в багно”.
А що ж говорити про дітей? Ще В.О. Сухомлинський говорив про те, щонеобхідно займатись моральним вихованням дитини, навчати “вмінню відчуватилюдину”.
Василь Олександрович говорив: “Ніхто не вчить маленьку людину: “Будьбайдужим до людей, ламай дерева, попирай красу, вище за все став своєособисте”. Все діло в одній, в дуже важливій закономірності моральноговиховання. Якщо людину вчать добру – вчать уміло, розумно, вимогливо, врезультаті буде добро. Вчать злу (дуже рідко, але буває і так), в результаті будезло. Не вчать ні добру, ні злу – всеодно буде зло, тому що і людиною її требазробити ” [6].
Сухомлинський вважав, що непорушна основа морального переконаннязакладається в дитинстві і ранній юності, коли добро і зло, честь і безчестя,справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише при умовіяскравої наглядності, очивидності моральної суті того, що вона бачить, робить,спостерігає”. 1.2 Сутністьморального виховання (завдання, мета, принципи)
Важко назвати щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншимилюдьми. Від характеру цих взаємин багато що залежить в нашому житті: настрій,моральне самопочуття, працездатність тощо. Стосунки з оточуючими даютьможливість бачити смисл свого існування, усвідомлювати себе як частку людськогосуспільства. Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншимилюдьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються в процесіцього спілкування, людський індивід поступово стає особистістю, яка здатнаусвідомлювати не лише інших, але й саму себе, свідомо й активно регулювативласну діяльність та поведінку, впливати на оточуючих, враховувати їхпрагнення, інтереси [5; 8].
Виховання – цілеспрямованийсвідомий процес формування гармонійної особистості, що включає формуваннягуманності, працелюбства, чесності, правдивості, дисциплінованості, почуттявідповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові доБатьківщини. Процес виховання відображує становлення кожної людини.
Мораль — це система ідей,принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюютьгуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.Мораль — це імперативно-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, котрийрегулює поведінку людей з огляду на принципове протиставлення добра і зла.
У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільнемісце належить моральному вихованню. Моральне виховання — виховна діяльністьшколи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб,почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм іпринципів моралі, участь у практичній діяльності.
Виходячи із загальнолюдського змісту моральності, можна сказати, що загальнолюдськамораль — це не сукупність незмінних норм і принципів, що споконвіку відомікожній людині або спільноті, а система, яка поповнювалась, розширювалась,змінювалась протягом віків, збагачуючись новими критеріями, новим смислом. А,отже, не можна вважати поняття «загальнолюдська мораль» як щосьоднозначне, яке має неухильно здійснюватись, оскільки її суть і спрямованістьзалежить тільки від людини. Суб'єкт морального виховання у процесі розвитку іспілкування вже володіє певним моральним досвідом.
Організація життєдіяльності молоді потребує безпосереднього впливу на неїі взаємодії з нею. Це має стати своєрідним фундаментом, на якому базується ідіяльність, і спілкування, і стосунки, і поведінка молодих людей. Соціальнийрозвиток сучасної молоді потребує рішучого переведення його з позиції виконавцяу позицію активного учасника, співавтора, автора і співвиконавця всьоговиховного процесу. Адже відома істина стверджує, що бездумний виконавець ніколине стане господарем ситуації.
В реальному житті нашого суспільства наступив той період, коли необхідноусвідомити, якщо не буде вирішена проблема розвитку і становлення моральноїособистості молоді, то ні про які перетворення в нашому реальному житті не можебути й мови. При цьому доцільно уникати однобічного підходу до визначення цілейі змісту виховання, який передбачає і однобічний характер виховної діяльності.
Два інститути грають першочергову роль в процесі морального виховання.Перший — це сім'я, де дитина закладає основи характеру своєї особистості.Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їхвплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вонипостійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставленьлюдини до суспільства, до праці, до інших людей.
Другий — це школа та позашкільні навчально-виховні заклади. Позашкільнінавчально-виховні заклади — це широкодоступні заклади освіти, які дають дітямта юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок заінтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації таорганізації змістовного дозвілля.До них належать палаци, будинки, станції,клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи,школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.
Основною метою морального виховання, як сімейного виховання, так івикладання у школі є прагнення передати знання та культурні традиції, навчитимолодь розвиватися як особистість та збільшувати культурну спадщину. Нажаль, уцілому процес виховання більш спрямований на те, щоб розвивати інтелектуальніздібності, аніж культуру та духовність.
В процесі морального виховання важливими є розуміння наступних категорій [2; 3].
Моральність — охоплюєморальні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей. Моральністьтреба розглядати у двох основних вимірах — як складову історичного духовногодосвіду, а також — у формі віддзеркалення цього досвіду в житті конкретнихлюдей. У першому випадку механізмами регуляції моральної поведінки особи єісторично вироблені норми (моральні норми, принципи, поняття добра), які вжеіснують у колективній свідомості як ідеальні. Але ці моральні механізмизовнішнього спонукання людини до моральної дії приймаються нею не автоматично,а шляхом їх обґрунтування для самої себе. Завдяки цьому стає можливим«внутрішнє» моральне становлення особистості та її моральної поведінки.
Моральна свідомість — однаіз сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображаєреальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини. Моральні переконання— пережиті та узагальнені моральні принципи норми [5].
Моральні почуття — запити,оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості. Моральнізвички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою іздійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість — стійкасуспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивахповедінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.
Коли мова йде про людину, то звичайно мається на увазі два аспектилюдської природи: те, що називаємо розумом чи душею — внутрішній аспект, тафізичне тіло — зовнішній аспект. Кожна людина володіє цими двома аспектами,один з яких спрямований на реалізацію фундаментальних духовних цінностейістини, добра, краси, любові, а інший, в свою чергу, піклується про фізичнийкомфорт: їжу, житло та одяг, котрі безумовно необхідні нам для виживання.Освіта має змогу надати молодому поколінню знання, які б дозволяли досягатиуспіху в матеріальній сфері. Також дуже важливо, щоб ці матеріальні блага булиздобуті з використанням моралі та етики. Така освіта включає в себе вихованняцінностей сім'ї, розвиток характеру, викладання того, як стати громадянином чиморальною особистістю.
Етика — наука про мораль,її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм івзаємовідносин між людьми в суспільстві. Етика є методологічною засадоюморального виховання.
Процес морального виховання ґрунтується на певних принципах. Принципивиховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесувиховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховногопроцесу. Основні принципи такі:
цілеспрямованість виховання передбачає спрямування виховної роботи надосягнення основної мети виховання — всебічно розвиненої особистості,підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності;
обов’язковий зв'язок виховання з життям. Суть принципу полягає в тому, щовиховна діяльність має орієнтувати особистість на необхідність жити усуспільстві;
єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини — це їїсвідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості — складний і суперечливийпроцес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше,ніж виховання свідомості;
виховання в праці. В основі цього принципу — ідея, що формуванняособистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі впраці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагненнядитини до активної діяльності;
комплексний підхід у вихованні ґрунтується на діалектичнійвзаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життяпередбачає: єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм, методів іприйомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості,засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальнихособливостей учнів; єдність виховання і самовиховання;
виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдякиспілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування йвідокремлення створюються в колективі. Поєднання педагогічного керівництва зініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюєтьсявідсутністю в учнів життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе,якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціативата самодіяльність;
поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю донього. У цьому — головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формуваннянеобхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдністьвимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманнеставлення до них, поважання їхньої думки та ін.;
індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Такий підхід як індивідуальнакорекція загальної системи виховання — важлива вимога до організації виховногопроцесу і одна з умов підвищення його ефективності;
принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить зтого, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінкипотрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людськоїособистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковийнабір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер;
єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Повиннаохоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльностіучнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті,формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життяшколи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховногопроцесу.
1.3Християнська мораль у системі моральних цінностей людини
Абсолютно вічні цінності —загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферузастосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість,справедливість та ін.). Саме абсолютні цінності є історично сформованимпідгрунтям формування моральності кожної сособистості та головним дієвимфактором судження кожної окремої людини про такі категорії як вірно та невірно,правильно чи неправильно, добре чи зле, чесно чи нечесно тощо. Абсолютніморальні цінності притаманні людині незалежно від її особисих уподобань тапереконань, точніше сказати саме особистісні переконання та цінності формуютьсянасамперед під впливом абсолютних вічних понять. При цьому кожна окрема людинане може самотужки вносити зміни до системи абчоллютних цінностей, адже вони єрезультатом колективної свідомості, надбаням колективної “праці” культурногосоціуму.
Національні цінності — єзначущими для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи.Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам ічуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностейналежать такі поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історичнапам'ять тощо [1].
Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає:виховання любові до рідної землі, до свого народу, готовності до праці в ім'яУкраїни, освоєння національних цінностей (мови, території, культури), відчуттясвоєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяєутвердженню національної гідності, залучення учнів до практичних справрозбудови державності, формування почуття гідності й гордості за своюБатьківщину.
Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:
— народність — єдність загальнолюдського і національного. Національнаспрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національноїсвідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливогоставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв,національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;
— природовідповідність — урахування багатогранної й-цілісної природилюдини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних,фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей;
— культуровідповідність — органічний зв'язок з історією народу, йогомовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами,забезпечення духовної єдності поколінь;
— гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностейдитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців;виховання — центр навчально-виховного процесу, повага до особистості, розумінняїї запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманноїособистості;
— демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняттяособистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права насвободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомленнявзаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянськоювідповідальністю;
— етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачаєформування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім дітямнавчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національнусвідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітетународу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації,виховання їх як типових носіїв національної культури. Принцип етнізації —невід'ємна складова соціалізації дітей, він однаковою мірою стосується всіхнародів, що живуть в Україні [2].
Громадянські цінності —ґрунтуються на визнанні гідності людей і характерні для демократичнихсуспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обов'язки перед іншими людьми,ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо. Ця категоріє є важливою дляформування громадської свідомості, чіткого розуміння та прийняття правилповедінки в громадському суспільстві. Усвідомлення людиної свої власних прав, атакож обов’язків по відношенню до інших членів нромади, до законів громадськогоутворення, членом якого є кожен з нас. Достатня ретельність у вихованнігромадських цінностей дає змогу існувати суспільству, як цілісному утвореннюокремих індивідуумів, що проводять активну життєдіяльність у його межах.
Сімейні цінності — моральніоснови життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклуванняпро дітей, пам'ять про предків та ін. Цінності особистого життя мають значеннянасамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку, стильприватного життя та ін.
На протязі усієї історії люди знаходилися у постійному духовному пошуку,намагаючись знайти як задовольнити свої духовні потреби. І часто зв'язокматеріального та морального тлумачився невірно. Інколи значимість духовнихцінностей підносили за рахунок ущемлення матеріальних потреб людства. В іншихвипадках матеріальні цінності ставили на перше місце, нехтуючи при цьомуморальними проблемами.
Соціальний прогрес, на жаль, не завжди збігається з моральнимудосконаленням особи, хоча нерідко за найважливіших соціальних обставинрозкривається моральний вимір буття людини. Але у кожному суспільстві улюдській свідомості вкладалися певні моральні цінності, ціннісні орієнтації уїї поведінці, діяльності, що висвітлює те, заради чого діє і мислить людина саметак, а не інакше.
РозділІІ. Методика виховання учнів засобами християнської етики 2.1 Форми і методи виховання особистості на засадах християнської моралі
Основними методами і способами морального виховання дітей і молодіУшинський вважав переконання, запобігання неправильній поведінці, педагогічнийтакт учителя та заохочення і покарання, але не тілесні, особистий прикладучителя, а також батьків і старших, правильний режим, навчання тощо. Але найкращимзасобом морального виховання, на його думку, є фізична праця, за допомогою якоїформуються кращі моральні якості дітей і молоді, але з умовою правильногопоєднування її з працею розумовою.
У своїй статті «Праця в її психічному і виховному значенні» Ушинськийвказував на велике значення фізичної праці не тільки у вихованні дітей тамолоді, а й у розвитку суспільства взагалі. «Виховання, якщо воно бажає щастялюдині,— писав Ушинський,— повинно виховувати її не для щастя, а готувати дотрудового життя». Виховне значення фізичної праці, в тому числі і дляморального виховання дітей, він розумів конкретно, виходячи з практики завданьшколи і сім'ї: самообслуговування вдома і в школі, допомога батькам погосподарству, праця в саду і на городі, допомога вчителям у виготовленнінаочного приладдя і т. ін. Привчаючи дітей до праці, слід виховувати у нихуміння долати труднощі, водночас стежити за тим, щоб діти не перевтомлювались,діставали насолоду від фізичної праці.
Праця людини, писав Ушинський, також необхідна для її душевного здоров'я,як чисте повітря для її фізичного здоров'я.
Без праці людина не може йти вперед, не може і залишатися на одномумісці, вона буде йти назад: «Праця — не гра і не забава; вона завжди серйозна іважка».
У питаннях морального виховання людей, зокрема в процесі їх фізичноїпраці, Ушинський допускав і помилки, особливо в перший період своєїпедагогічної діяльності: деякі питання моралі й етики розглядав з точки зорурелігійності та ідеалізації патріархальних відносин; вірив у можливістьперевиховання і морального вдосконалення людей в процесі їх трудовоїдіяльності, не змінюючи при цьому суспільного ладу [1]. 2.2 Методикавиховання молодших школярів на засадах християнськоїморалі
У демократичному громадянському суспільстві гуманістична мораль, як формасуспільної свідомості, не може бути відірвана від цінностей християнськоїетики. Останнім часом держава надає великої уваги духовному вихованнюпідростаючого покоління (Наказ Міністерства освіти і науки України від26.07.2005 року № 437 „Про вивчення у навчальних закладах факультативних курсівз етики віри та релігієзнавства”).
Більшість вітчизняних педагогів є одностайними у тому, що необхіднопосилювати морально-етичне виховання школярів шляхом залучення педагогічнихможливостей релігійної традиції. Діти повинні знати християнську культурукраїни, в якій живуть.
Однією з найбільшхарактерних ознак становлення незалежної української держави є повернення дохристиянства. Не стало винятком система народної освіти. При вивченніпредметів гуманітарного циклу вчителі все частіше звертаються до біблійнихтекстів.
Незміннимзалишається прагнення людей пізнати істину, зрозуміти закони життя.
Лише ухристиянстві ми знаходимо чітко визначену мету і призначення освітніх систем. Вусіх офіційних документах знаходимо вказівку: “Виховати всебічно розвинутуособистість”. Без сумніву, це прекрасний заклик. Біде лише в тім, що такоїособистості, принаймні останнім часом, ніхто не бачив.
Як вирішує цюпроблему християнство?
Розглянемоуважніше поняття “освіта”. У цьому цікавому слові можна відшукати ще двасвоєрідні поняття. По-перше, очевидним є слово “світ”. Цей факт є надзвича1ноповчальним. Адже в такому випадку навчально-виховний процес повинне бутиорганізований так, щоб підготувати молоду людину до життя у світі. По-друге,менш очевидним, але ще більш важливим у слові “освіта” є поняття “світло”.Розумно побудована система освіти повинна сприяти просвітленню душі людини.
Серед моральнихцінностей християнства відзначимо також ідею оптимістичного, радісногосприйняття світу. У щоденному житті маємо безліч факторів, які несуть із собоюжаль і смуток. Без віри подолати всі негаразди надзвичайно важко [10].
Християнство єзавершеною цілісною системою поглядів, дотримання яких дозволяє достойнопрожити і один день і все життя.
У складномупроцесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належитьморальному вихованню.
Зміст моральноговиховання учнів зумовлений потребами і вимогами суспільства до формуваннявсебічно розвиненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на цічинники, завдання морального виховання в школі – формування жити в гармонії зприродою, обов’язку та відповідальності, поваги до закону, до старших.
Релігія – це однаіз важливих сфер людської культури. Особливий вплив на українських дітей імолодь має християнська мораль.
Таким чином,християнська етика несе і втілює собою те най благородніше, що має бутивластиве в душі, серці, думках і вчинках кожної порядної людини. Томуоволодіння учнями вдома та в стінах школи християнською мораллю й етикою ажніяк не суперечить принципу світкості.
Знати й виконуватиукраїнські народні чесноти й вимоги християнської етики має кожна культурналюдина.
Метою і завданнямнавчального предмета з християнської етики, — визначав М.Стельмахович, — є формування особи школяра на засадах християнської моралі, плеканнядуховності, доброти, людяності, милосердя, чесноті, працьовитості, вихованнядуховно багато особистості, яка усвідомлювала б свою відповідальність передУкраїною і рідним народом”.
Заняття зхристиянської етики сприяють розвитку у дітей мислення, зв’язного мовлення,пам’яті, інтересу до знань, естетичних смаків, творчих здібностей, виробленнюправильних уявлень про світ, взаємозв’язок у цьому світі, формуванню у дітейвисоких духовних якостей.
На заняттях зхристиянської етики слід використовувати ті ж методи і форми роботи, що й назаняттях з читання, природознавства, народознавства, але враховувати контингентучнів класу, вимоги батьків і пам’ятаємо, що тут не має бути нічогонав’язливого, примусового. Працювати необхідно за принципом добровільності.
Моральне (духовне)виховання – “Ціль” усього виховного процесу. На прикладах загальнолюдськихморальних якостей, 10 Божих Заповідей, 7 смертних гріхів і 3-х доброчинств,тільки з вірою в кожного учня будується весь виховний процес. Важливе місце уморальному розвитку особи посідають бесіди на морально-етичні теми, тестування.Психологічні ситуації , приклад поведінки конкретних, відомих біблійнихгероїв.
Майбутнє нашої держави, що має багату тисячолітнюхристиянську культуру. Залежить від християнського виховання, від змісту тихцінностей, які закладаються в серця молоді, від усвідомлення ідентичності зісвоїм народом. Його історією, традиціями, від мудрої книжки, рідного слова.
Враховуючи потребудуховного відродження України не кожна покликана забезпечити наповнення всіхланок навчально-виховного процесу змістом, який би допомагав педагогамвиховувати душу, чесні і сильні характери, формувати сумління і громадянськічесноти: працьовитість, самопожертву, пошану до старших і спонукав би школяріву єдності з Богом вирости корисними своєму народові.
В основуреформування системи освіти за Державною національною програмою “Освіта” (Україна – ХХІ ст.) покладена духовність, сьогодні роль релігії у духовномувідродженні не викликає заперечень. Релігійне виховання у школі не суперечитьїї світському характеру і не розглядається як щось окремішнє, а як складовачастина національного виховання в цілому. Адже, допомагає кожній людині статилюдиною. А нації – нацією. У християнській моралі сконцентровані найвищіцінності європейської цивілізації, тому християнські аргументи залишаютьсянайвагомішими. Релігійне виховання виправдало себе у світовій педагогіці,чудово зарекомендувало себе в етнопедагогіці Галичини 1939 р. Тому, щобвиховати здорову, культурну спільному людей, нам необхідна цілюща, силахристиянської моралі. Імперативом нашого часу стало релігійне виховання.Віримо, що воно поверне нашу народові справжні ідеали.
Урокихристиянської етики мають освітньо-виховний характер, підкріплений прикладамина які багата наша історія, література і культура. Як показує життєвий досвід,такий матеріал у духовному вихованні стає внутрішнім переконанням, спонукає довідповідних вчинків, дій.
Важливо привикладанні предмета не обмежуватись чисто текстуальним ознайомленням збіблійним сюжетом чи євангельською подією, а на їх підставі вміти дати оцінкувчинками з точки зору етичної вартості, моральної правди, і ці вартостівпроваджувати у життя дитини і родині, класі, державі.
Враховуючи те, щона уроках християнської етики дітям прищеплюються ціла низка добрих почуттів:співчуття, жалість, милосердя, любов, для досягнення цього я на уроціпослуговую різноманітними формами навчання: читання Святого Письма, слуханнядуховної музики, ознайомлення з основами іконографії, малювання. Поезія,конкурси, вікторини, кросворди, дискусії, інсценізації.
У формуваннідуховності дітей не слід орієнтуватись на швидку віддачу, а на результати, які,можливо, не відразу яскраво помітні, але обов’язково будуть. Вчитель тут не“живує” – про епілог буде говорити саме життя [13].
Курс християнськоїетики пропонує систему принципів і методів, що є однією із складових внеобхідності морального розвитку особистості. Насамперед відокремлює принципцілеспрямованості морального виховання, який відображає необхідність визначеннямети виховного впливу.
Однією з цілейморального розвитку особистості є формування етичних знань і переживань.
У процесіформування морального розвитку особи одним з найефективніших є активні форми йметоди (ситуаційно-рольові ігри, аналіз соціальних ситуацій морально-етичногохарактеру, ігри-драматизації тощо), які дають можливість предметно,безпосередньо й емоційно залучатися до ситуації морального вибору та моральногопошуку [10; 12; 13].
Особливе місце увихованні посідають такі форми й методи прилучення дітей до світу християнськихцінностей, які передбачають поєднання за допомогою художньо-музичних образівтрадиційних форм роботи з художньою діяльністю самих учнів. Крім цих методів яу своїй практиці використовую й традиційні бесіди, лекції, роботу з книгою,творчі роботи.
Одним із напрямківприлучення дітей до християнських цінностей може бути краєзнавча таекскурсійно-пошукова робота в процесі якої діти ознайомлюються з досвідом ітрадиціями адаптації християнських моральних цінностей до культури рідногокраю.
Результативністьзастосування інтегрованого підходу, різноманітних виховних форм, методів івпливів значною мірою залежить від того, наскільки вони відповідатимутьіндивідуальним і віковим особливостям дітей, задовольнятимуть їхні духовніпотреби, викликатимуть відповідну мотивацію і стимулюватимуть саморозвиток ісамовиховання учнів, спонукатимуть їх до морального удосконалення.
В своїй практиціна перше місце треба ставити принцип індивідуального підходу в моральномувихованні. Він відображає необхідність урахування вихователем індивідуальнихособливостей вихованця пов’язаних з вірою різних конфесій.
Необхідним дляформування морального розвитку дитини виступає системних підхід. Він заб6зпечуєцілісний, ієрархічний, взаємозалежний і відкритий процес залучення дітей тамолоді до цінностей у їх постійному розвитку й саморозвитку, а такожнаступність і безперервність цього процесу, тобто постійне ускладнення таурізноманітнення змісту й напрямів розвитку моральних чеснот, йогокомплексність та інтегрованість, які полягають в організації, взаємодіїнавчання й виховання, поєднанні зусиль сім’ї, позашкільних закладів, дитячихоб’єднань у вихованому процесі.
На сучасному етапірозвитку суспільства виховні методи повинні бути зорієнтовані на становлення тарозвиток такої особистості, яка б оптимально могла вирішувати складні проблеми,успішно досягати, індивідуальних та суспільних цілей, керуючись при цьомуморальними нормами.
На урокаххристиянської етики я стараюся користувати різними методами діяльності – церозповідь, пояснення, бесіда, зокрема виділяю вступну, репродуктивну,катехідисну бесіду.
Першоюнеобхідністю на уроках є Святе Письмо, тому велику перевагу надаю роботі зБіблією, тобто розвивається вміння користуватися та орієнтуватися у книгахСвятого Письма. Теж важливе місце на уроці відіграють наочні методи навчання:ілюстрування, демонстрування та самостійне спостереження, що розвивають вмінняаналізувати та висловлювати свої почуття і думки.
Щодо форморганізації навчання, то урок – основна форма, а типи уроку підбираю стосовноскладності матеріалу.
Найголовнішимзавданням уроків є: всебічний розвиток особи; моральне та християнськевиховання дітей на уроці; розвиток здібностей та таланту в умовах організаціїнавчального процесу.
Моральне вихованнядосягає мети, якщо може спрямувати діяльність дитини у потрібне русло[11].
Уявлення кожноїдитини про навколишній світ складається не стільки з наших розмов про нього,скільки з тих моральних виборів, які вона робить. Саме через розв’язанняморальних завдань можна навчити її здійснювати правильний вибір, деякою міроюрегулювати й формувати готовність до нього, сприяти зміцненню позитивнихціннісних орієнтацій.
Таким чином, уцентрі уваги курсу має бути проблема джерел християнської, загальнолюдської,моральності. Важливо навчити дітей вірити і відрізняти моральне відаморального. Головним завданням християнської етики стає віра в Бога, алеобов’язково з наведенням прикладів у сьогоденні, коли наймогутнішою силою душівиступає краса і доцільність правильної поведінки, пізнання доброти і любові долюдей. Результатом поставленої мети курсу виступає моральна всебічно розвиненаособистість.
Починаючи з дошкільного та молодшого шкільного віку, педагог поступововводить дітей у світ національних духовних цінностей. Основним завданням школиповинно бути: вивчення і збереження наступності культурних та релігійнихтрадицій українського народу; посилення морально-етичного виховання школярів,виховання любові до людини, Батьківщини, оточуючого світу, будь-якої формижиття. У дітей необхідно формувати усвідомлення себе і свого життя через призмувищих цінностей моралі, гуманістичної етики; стверджувати своє справжнє „Я”,того, що є людина і якою має бути.
Завдяки такому підходу дитина зрідниться зі світом і відчуватиме його своїм[13].
Уроки наведені в додатку містять елементи розвиваючого навчання.Пропонуються зразки бесід та цікаві диференційовані завдання в парах, групах.
Основні питання для усвідомлення дітьми прочитаного вчитель (вихователь) можезмінювати, ускладнювати або спрощувати в залежності від вікових особливостейдітей.
На етапі закріплення матеріалу можна запропонувати дітям „Сторінку для чомучок”,на контролюючому етапі уроку – роботу пошукових груп, карти-схеми подорожі посторінках Старого та Нового Завіту.
З метою оптимізації навчально-виховного процесу заняття можна використатиу 3-их, 4-их класах тести як одну з цікавих форм перевірки засвоєної роботи.
Особливий треба робити на естетико-етичному факторі, засобамитеатралізації, образотворчого мистецтва (через зовнішні видимі формирослинного, тваринного світу, красу людського генія), музики, співу, ремесел,літератури навчити дітей спостерігати і відтворювати Вічну Красу як першообразестетичних форм.
Наприклад, методичні поради до уроку № 3.
Практичні завдання розглядаються на основі ілюстрацій та сюжетних малюнків.
Проводячи урок, учитель широко використовує унаочнення: відео, СД-диски, Біблію,картини, слайди, ікони, вироби декоративно-прикладного мистецтва, художнюлітературу, музичний супровід, урізноманітнює методи та прийоми навчання тавиховання.
Порядок методичної роботи:
– Підготувати кольоровий зразок ілюстрації (демонстраційний) та роздатковийматеріал на кожну дитину (використати електронний варіант);
– Прочитати текст (за методикою дошкільного виховання та початкової школи);
– Провести бесіду. Запитання для бесіди формулювати таким чином, щоб спонукатидітей до роздумів. Наприклад: Чого вчить оповідання? Як ви гадаєте, яким маєбути...? На кого хочемо бути схожі? Останні питання до кожної бесіди повиннібути з моральним висновком.
– Звернути увагу на незнайомі слова (пояснити їх), записати до біблійногословничка;
– Для кращого усвідомлення прочитаного дітям рекомендуємо виконати практичнуроботу з розфарбовування ілюстрацій. Дивіться другу та третю титульну сторінкикнижки „Біблійні історії” (електронний варіант).
Учитель повинен звернути увагу не тільки на розвиток образотворчих навичок,а й на навчання старанності, охайності, особливої уваги при виконанні роботи,бо діти працюють за біблійними сюжетами.
– Розглянути ілюстрацію біблійної оповіді; знайти героїв оповідання, звернутиувагу на вираз обличчя, рухи героїв тощо; особливості архітектури історичнихчасів Старого та Нового завіту, одягу, природи, певних традицій тощо.
Можна цю роботу виконати поетапно, запропонувавши розфарбувати зображення тогочи іншого героя, елементи одягу, речі, згідно з проведеною словниковою роботою.
– Завести словничок мудрості„До біблійного словничка” (Наприклад: „Яір – батько дівчинки, яку воскресивХристос”).
В основі усіх зовнішніх методів християнського виховання стоїтьвнутрішній – «оберігання серця». Деякі Святі Отці називали його «очищеннясерця», «внутрішнє або душевне творення». Суть цього методу полягає взосередженні на підсвідомості з метою протистояти негативним проявам з початкуїх розвитку, і таким чином приготувати місце для дії Святого Духа.[1] Всі інші методи у стосунку до цьоговідіграють службову роль. До них належать:
Молитва
Як фізичне життя припиняється із зупинкою дихання, так і духовне життязавмирає з опущенням молитви… Щоб завадити цьому, потрібно починати і розвиватимолитву із самого раннього віку немовляти і безупинно підтримувати іпоглиблювати її.[2] Вонаможе проявлятися: у формі домашніх правил (щоденні молитви), у участі уБогослужіннях. В ранньому віці можна навчити дитину робити на собі знак СвятогоХреста, як однієї з форм молитви.[3] Увихованні дуже корисний є вечірній іспит сумління, який добре впорядковуєдуховне життя дитини, а також розважання, яке поглиблює духовність.[4] Важливим у цьому методі є те, щоб батьки нетільки навчили дитину молитись, а й самі молилися за неї.
Піст
Святитель Ігнатій писав, що якщо главою чеснот є молитва, то основою їх єпіст.[5] Він єпочатком боротьби з гріхом. Зосередження розуму на внутрішньому світі єпочатковим етапом морального розвитку. Для цього, в основному, і служить піст.Він виховує смирення, оскільки спонукає до самопізнання. Цей метод призводитьдо вивільнення розуму з-під влади тілесності і підпорядковує волі та серцю. Усвітській літературі побутує думка про піст як тілесну дієту. Це вказує наповне нерозуміння його суті.[6] В сім’їпіст діти сприймають в першу чергу з прикладу батьків. Не можна дозволятидитині постити, якщо це може принести шкоду для її здоров’я. Церква звільняєвід посту дітей віком до 14 років. Однак приватно вони на певний період могли бвідмовитися від солодощів чи обмежити проведення часу біля телевізора. Батькимусять пам’ятати, що піст повинен бути добровільним, тому не можуть до ньогозаставити дитину.
Духовне читання
Сюди можна віднести також духовні бесіди, перегляд фільмів на релігійнутематику і таке інше, що може складати духовну поживу дитини.
Читання Святого Письма, історій про життя святих та іншої духовнолітератури збуджує ревність до морального вдосконалення. У віці, коли дитина щене вміє читати, батьки можуть розповідати їй біблійні історії, щось про Бога,святих тощо.[7]
Ціллю цього методу повинні бути не так знання дітей про Бога, якізасвоюються тільки розумінням і пам’яттю, як внутрішнє засвоєння релігійнихістин, що проникають у глибину душі. Дитина повинна відчути Божу присутність воточуючому світі і в собі.[8]
Участь у Святих Тайнах та інших Богослужіннях Церкви (храмове дійство)
Святі тайни становлять собою педагогічну програму, яка охоплює все життялюдини, всі її життєві обставини та випадки.[9]
Батьки ще немовлям приносять дитину в храм, де вона отримує очищення відпервородного гріха в тайні св. Хрещення та особливу благодать під часМиропомазання. Приступаючи до Причастя, вона приймає самого Бога; вплив якогона душу дитини незрівнянно глибший за будь-яку педагогіку.[10]
На особливу увагу у вихованні заслуговує Тайна Сповіді. Вона спонукає допостійного духовного поступу, даючи можливість людині виправитися. Частасповідь не тільки звільняє від гріха, а й оберігає від нього.[11]
Серед численних виховних засобів, якими послуговується храмове дійство,треба ще згадати про церковне мистецтво, основна функція якого є настановленнялюдини на добро і виховування моральності, що у християнстві завжди асоціюєтьсяз прекрасним, проповідь та свято, позитивні емоції духовної радості якогопов’язані з моральним змістом.[12]
/>/>Висновок
Отже, моральне виховання — виховна діяльність школи,що спрямована на формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів,навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі упрактичній діяльності. Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючисьу процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські танаціональні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві.Серед таких норм — гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільноїлюдини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншоїлюдини.
Сьогодні вченізмушені визнавати той факт, що з давніх-давен освіта та виховання підростаючогопокоління були і залишаються сферою суспільного буття, де інтереси держави тацеркви перетинаються [1, с. 49]. Зараз в Україні так багато людей, котрівтратили опору в житті, дезорієнтовані у своєму внутрішньому світі, — і це людисамого різного віку. У них є уже свої діти, а то й онуки, але вони не можуть їхправильно виховати, тому що самі виявилися збентеженими, розгубленими і хотіли бколись розібратися в житті – що є що?
Слід пам’ятати, щохристиянином можна назвати лише того, хто свідомо та вільно вибрав Христа, комуВін виявився потрібним. Дитина часто не може сказати цього про себе з повноювідповідальністю, адже її потреби обмежені середовищем, можливостями фізичногоі психічного розвитку. Хочемо ми того чи ні, але кожна дитина проходить шляхсвого власного релігійного становлення у дитинстві: там царюють одухотворенняпредметів, обожнення сил природи, бажання перемогти їх, наказувати, здобуватисвою безневинну дитячу вигоду.
Що повинна являтисобою християнська освіта та виховання на цьому етапі — питання дуже складне, івзагалі ж, малодосліджене. З упевненістю можна тільки сказати, що швидкозасвоюючи зовнішню атрибутику християнства, діти не відмовляються від звичнихдля них способів мислення. У цьому віці в дитини легко виникає особливий видпантеїстичного світорозуміння, що включає зовнішні образи і символихристиянства в органічному поєднанні з нехристиянськими одухотворенням дитячоюсвідомістю світу. Звідси може виникнути питання, а чи можливо тоді взагаліговорити про воцерковлення дітей?
Зважаючи на вищевикладене, християнську педагогіку з усією сукупністю її заходів варто вважатитривалим, багаторічним поступальним процесом воцерковленням дітей, тобтоспрямуванням їх у кожен конкретний момент життя зіставляти свої вчинки,переживання і думки з життям Спасителя, Богородиці і святих. Поряд з тимправославні педагоги вважають що не потрібно спокушати дітей безліччю високих прикладівз церковної історії. Не можна занадто жорстко орієнтувати вихованців на досвідсвятих подвижників. У кожного свої дарування, своє покликання і служіння Богові.
Головне вхристиянській педагогіці, на нашу думку, щоб дитина захотіла власного духовногожиття. Навіть якщо вона ще не дуже знає, що це таке, серце її може відкритисебе для зустрічі з Богом і перебувати в побожному чеканні чуда. Це мета –гідна праці наставника.
Вихователямпостійно потрібно пам’ятати про те, що християнство не можна зводити дозовнішнього облаштування життя, оскільки воно, насамперед, формує нову людину зособливим благодатним улаштуванням душі. Тому і починати християнське вихованняпотрібно з гармонізації внутрішнього світу дітей, з поступового вибудовування вїхній свідомості православного світогляду, а не з привчання до зовнішніх правилповедінки в храмі або під час трапези. Потрібно також шукати особливу системудіалогу з дітьми, тільки в цьому випадку педагог буде мати можливістьвідчувати, що відбувається в душі дитини, співпереживати і допомагати їй своїмипорадами і реальними справами.
Списоквикористаної літератури
1. Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Молодь, 2002.
2. Ващенко Г. Мораль християнськаі комуністична. // Освіта. — № 53. — 1998.
3. Вознюк А.П. Християнськевиховання молоді // Просвіта. — №4. — 2003. — С. 19-22.
4. Громадська думка про релігію іцеркву в Україні (соціологічні дослідження Центру ім. О. Разумкова) //Національна безпека і оборона. – 2004. — № 3 (51). — С. 30-40.
5. Єленський Віктор. Релігійненавчання й виховання в законодавствах та освітніх системах західноєвропейськихкраїн // Людина і світ. – 2001. – № 11-12. – С. 32-36.
6. Затворник Феофан Святитель. Чтоесть духовная жизнь и как на нее настроиться? — М.: Из-во МосковскойПравославной епархии, 2003.
7. Майко Л. Виховання дітей уПравослав ї: психологіний аспект. // Дошкільне виховання. — № 9. — 2004. — С.3-4.
8. Понкин И. В. Правовые основысветскости государства и образования. – М.: Про-Пресс, 2003.
9. Резолюція II з їздувсеукраїнського православного педагогічного Товариства // Віра і культура. — №33. — 2006. — С. 7-8.
10. Релігійна освіта і виховання вУкраїні // Віра і культура. — №29. — 2005. — С. 8-10.
11. Релігійне навчання і вихованнядітей і молоді в Україні: позиції громадян: інформаційно-аналітичні матеріалидо круглого столу Релігійна освіта і виховання в Україні: проблеми і шляхирозв’язання — К.: Український центр економічних і політичних досліджень, 2005.
12. Уледов А.К. Духовная жизньобщества. — М.: Просвещение, 1980.
13. Християнські цінності в освіті та вихованні // Віра ікультура,
Додаток1
Тема: “Йосип та Марія”
Урок 1
Розповідь учителя про Йосипа та Марію 25 хв. (див. нижче — Додаток для вчителя)
Питання для бесіди:
1. Як звали Матір Божу? (Марія)
2. Кого усім серцем (найбільше) любила Марія? (Бога)
3. Хто такі ангели Божі? (Слуги Божі, які завжди слухають Бога і
допомагають людям)
4. Що сповістив Ангел Гавриїл Діві Марії? (Бог виявляє до Тебе особливу ласку.Ти народиш Сина божого… далі по тексту)
5. Що відповіла на це Божа Мати? (Нехай буде так, як хоче Бог)
6. З якого роду були Йосип та Діва Марія? (Давидового)
7. Як називалось місто, до якого вирушили Йосип з Марією? (Вифлеєм)
8. Чому Марія в довгій подорожі дуже хвилювалась? (У Неї мало
народитись Боже дитятко)
Моральний висновок: Виховувати в собі слухняність до батьків, учителів,старших; смирення і покору до Бога. (5 хв)
Словникова робота: ангели, Вифлеєм (5 хв)
Додаток для вчителя: Євангелія від Луки 1,5-25, 57-79.
Св. Діва Марія була донькою благочестивого подружжя Якима і Анни, які жилив невеликому місті Назареті. Вони довго жили, але не мали дітей, і це булопричиною їхніх скорбот. Незважаючи на свої похилі роки, вони не втрачали надіїна милість Божу і дали обітницю, якщо матимуть дитину, то присвятять її наслужіння Богу. І ось за якийсь час Анна стала матір’ю, вона породила дівчинку ідала їй ім’я – Марія. Коли Марії виповнилося три роки, батьки вирішили виконатиобітницю. Вони принесли свою маленьку Доньку в Єрусалимський храм і тут з рук вруки передали її первосвященикові. З того часу маленька Марія лишається прихрамі, виховується, навчається, молиться Богу.
Після свого більш ніж десятирічного перебування в Єрусалимському храмі
і по досягненню повноліття Діва Марія згідно з старозаповітним законом немогла більше залишатися у святилищі і тому, за промислом Божим, переселиласядля проживання в місто Назарет, у дім свого престарілого родича на ім'я Йосип.
У домі Йосипа Свята Діва Марія вела просте, скромне і працелюбне життя.
Вона доглядала за господарством, займалася рукоділлям, ходила по воду до джерела,яке до речі збереглося і до наших днів. Над тим джерелом нині знаходиться храм,побудований на честь Пресвятої Богородиці.
Зовні Вона мовби нічим не відрізнялася від інших дів юдейських, що жили втой час в Назареті. Але внутрішньо Вона була незрівненно кращою за всіх дів усьогосвіту. Пречиста Діва Марія любила в нічній тиші молитися і читати СвятеПисання. Давній переказ говорить, що, коли Вона одного разу як звичайно читалаСвяту Біблію і прочитала те місце у пророка Ісаї, де говориться, що Діванародить Визволителя світу, смиренно сказала собі: «Хотіла б я стати хоча бслужницею у тої великої Діви». І в цей час раптом постав перед Нею благовісникАрхангел Гавриїл і сказав «Радуйся, Благодатная, Господь з тобою!». Почувшитаке незвичайне ангельське привітання, Діва знітилася від його слів. «Щозначить це привітання?» – думала Вона. Тоді Ангел сказав Їй: «Не бійся, Маріє,бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина народиш і дасиЙому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і ГосподьБог дасть Йому престола Його батька Давида».
Пречиста сказала Ангелу: «Як же це буде, коли Я мужа не знаю»?.. І Ангелпромовив у відповідь, що зачаття буде з Неба. «Дух Святий злине на Тебе і силаВсевишнього осінить (обгорне) Тебе».
Почувши таку волю Божу про Себе, Вона смиренно нахилила голову і сказала:«Я раба Господня! Хай буде мені згідно зі словом твоїм». І відійшов від НеїАнгел. Вона ж, тріпочучи і радіючи, сприйняла Святого Духа, щоб стати Матір'юСпасителя. Цю радісну подію свята Церква згадує 7 квітня кожного року. Святомає назву «Благовіщення Пресвятої Богородиці».
Український народ завжди з великою побожністю вшановував це свято. Про цесвідчать народні традиції, прикмети, що збереглися і до нашого часу: «НаБлаговіщення навіть птиця гнізда не в'є». Випускати птиць в день Благовіщеннявважалося благочестивим ділом.
У церкві в цей день святять проскури. Хворому на пропасницю дають таку проскуруяк ліки і зберігають її на божнику поміж святими образами.
Тест до теми «Йосип та Марія» (10 хв)
1. В якому місті жили Йосип та Марія?
а) Назареті;
б) Вифлеємі;
в) Єрусалимі.
2. Яке ім’я мав ангол, що возвістив Діві Марії благу звістку?
а) Михаїл;
б) Серафим;
в) Гавриїл.
3. Що побажав зробити імператор тієї країни?
а) переселити людей;
б) перелічити людей;
в) вигнати людей.
4. До якого міста вирушили Йосип та Діва Марія?
а) Вифлеєму;
б) Віфсаїди;
в) Ієрихону
Правильна відповідь: 1 — а,2 — в, 3 — б, 4 — а.
Методичні поради: Познайомити дітей із відзначенням християнськогосвята „Благовіщення”
Тема: “Перше Різдво”
Урок 2 „Народження Ісуса”
Мета: Ввести дітей в українську культурну традицію святкування християнського святаРіздва Христового. Ознайомити з духовними народними традиціями, які пов’язані збіблійною історією.
Розповідь учителя про Ісуса 25 хв. (див. нижче — Додаток для вчителя)
Питання для бесіди:
1. Чому стомилась Марія? (Подорож була довга. Марія ось-ось повинна
була народити дитя)
2. Де знайшли місце для ночівлі Йосип з Марією? (У хліві для овець)
3. Куди поклала своє сповите Немовлятко Пресвята Богородиця? (На
сіно, в ясла)
4. Про що знали Марія з Йосипом, дивлячись на святе дитя? (Це Син
Божий)
5. Як назвали Сина Божого? (Ісус)
6. На яке місце вказувала яскрава Вифлеємська зірка? (На місце, де
народився Ісус)
Моральний висновок: (5 хв)
В бідноті Сам Господь народився. Це приклад великого Божого смирення.
То і нам треба бути задоволеними тим, що маємо, розуміти, що в життіголовне багатство – багатство доброї душі, а не матеріальне. Вчити не заздритиіншим. Виховувати почуття терпимості, невибагливості.
Словникова робота: ясла, хлів, сповитий, пелени; Христос (це не прізвище, а титул, що підкреслюєособливу гідність Ісуса. У грецькій мові це означає – „Помазаний”, тобто Месія(євр.), ідеальний Правитель, Спаситель. (5 хв)
Додаток для вчителя: Євангеліє від Луки 2, 1-7, 8-20.
Наближалася холодна зимова ніч. Пречиста Діва Марія і праведний Йосип опинилисьу чужому місті, куди Вони прибули для перепису і, бажаючи провести ніч піддахом, попросилися в готель, але тут для Них не виявилося місця. Хоча Євангелієнічого про це не говорить, але можна здогадатися, що Вони стукали і в деякібудинки, але і тут Їх не прийняли. Для Сина Божого не знайшлося місця середлюдей. Тому Пречиста Діва і супроводжуючий Її Йосип відправилися в поле, дезнайшли печеру, куди пастухи заганяли свою худобу в дні негоди. Тут, середбезсловесних тварин, в яслах на сіні, народився Цар віків, Творець Вселенної інаш Спаситель. В українській колядці так говориться про Різдво Спасителя:
“Не в царських палатах,
Не в багатій хаті –
У пустині, у яскині,
Це треба всім знати”
Маленький Христос лежав у печері в яслах на соломі. Над Ним схилилася ЙогоПресвята Мати. Який приклад Смирення! Ісус Христос, Цар і Спаситель світу,вибрав для Свого народження на землі не багатий та розкішний палац, а печерку іясла. Він народився не у величі, а в покірності і бідності; Він особливо любивтихих і смиренних, тих, які з терпінням переносять горе і бідність і в усьомупокладаються на волю Божу. Не багатство і (велич) слава складають щастя людини,а любов Божа і правда Його.
Зараз над цією печеркою стоїть прекрасний грецький храм. Щоб потрапити узгадану печерку, потрібно спуститися вниз, туди ведуть 15 мармурових сходинок.”Вертеп Різдва” склається з природньої скелі. Місце, де народився Христос,знаходиться в ніші і означено великою срібною зіркою. За декілька кроків відцієї ніші, трьома сходинками нижче, знаходиться те місце, де за переказами булиясла, в яких лежало Новонароджене Богонемовля.
Тест до теми “Перше Різдво” (10 хв)
1. Куди прийшли Йосип та Діва Марія?
а) до Фавору;
б) до Вифлеєму;
в) до Назарету.
2. Чи були вільні місця у заїзді?
а) так;
б) ні.
3. Де знайшли притулок Йосип та Марія?
а) у хліві;
б) у будинку;__
в) у заїзді
4. Куди поклала Діва Марія святе Дитя?
а) на ліжечко;
б) в колисочку;
в) в ясла
5. Що в небі вказує на місце, де народився Ісус?
а) місяць;
б) зірка;
в) комета
Правильна відповідь: 1 — б,2 — б, 3 — а, 4 — в, 5 — б.
Розповідь учителя: Народні звичаї: (25 хв)
Шостого та сьомого січня – особливе двонадесяте свято „Різдво Христове”.
Дорослі і діти ходять до храму.
6 січня – Надвечір’я Різдва Христового, (в народі кажуть: „Святий вечір, Багатийвечір”). З давніх-давен в Україні до цього свята готувалися дуже ретельно.Вдома господиня запалювала 12 полін і готувала на них 12 страв, хоча й пісних,але таких, що щедро представляють основні види плодів поля та городу.
Цей день відзначали особливим благочестям. В цей день не снідали і не обідали.Увечері всі йшли до церкви на вечірнє святкове служіння на честь Різдва Ісуса. Післязаходу сонця господар зі всією сім’єю ставав на молитву. Потім вносив сніп жита– “дідуха” – символ врожаю, ставив його на покуті під образами. Сіном покривалипокутній кінець столу, куди невинна душа (дитина до 7 років) клала 3 хлібини,грудочку солі і ставила велику воскову свічку.
Мати святково накривала стіл, і всі дивилися на небо, виглядаючи першузорю, що мала сповістити всім людям про здійснення великого чуда – народження СинаБожого. Святий вечір – це спільна вечеря усього роду, на якій присутні і душіусіх померлих родичів, тому їсти треба мовчки в урочистих роздумах.
Обрядовою їжею є кутя – варена пшениця або рис з узваром.
У день Різдва Христового колядують діти та дорослі (парубки і дівчата).
Методичні поради
Напередодні свята Різдва:
1. Вивчити колядку, щедрівку.
2. Поставити дитячий Вертеп.
3. Намалювати вітальні листівки, скласти привітання.
4. Виготовити прикраси для Різдвяної ялинки.
5. Провести акцію “Різдвяний Ангел” – подарувати дітям-сиротам іграшки, солодощічи надіслати бандеролі в дитячий будинок “Малютка” тощо.
Додаток 2
День Святого Миколая
варіантсценарію свята
1-й учень.
Святий добрий Миколай!
На тебе ждемо вже давно,
Що даси ти нам, про це не знали,
Та просимо тебе одне:
Ти нашим батькам дай сили,
Щоб виховати нас могли.
2-й учень.
А дорогому народу
Ти добру долю принеси.
Усяке зло й лиху пригоду
Від України відверни.
А нам діткам в здоров'ї дай зростати,
Щоб щасливими були.
3-й учень.
І на свято Миколая
Дуже добре усі знають,
Що на свято в чобіток
Для слухняних діточок.
Має він у своїй торбинці
Найприємніші гостинці.
19 грудня – Миколи – чудотворця найшанованішого з усіхсвятих. Сидить по праву руку від самого Бога. Святий Миколай є охоронцем дітей,рятував їх у морі. І не тільки вважався захисником дітей, а й усіх мореплавців.Він захисник усіх бідних і знедолених.
Миколай.
От і все. Дарунки склав. Десь Ангелик мій пропав.
(Ангелик заходить до хати).
Ну що ж, мій помічнику,
Збираймось у дорогу,
Візьми книжку записну
І дарунків цілу гору,
Щоб не пропустили ми
Ні однієї хати
Із хорошими дітьми,
Як погода?
Ангелик.
Знов хурделить,
Снігом землю стелить.
Нам потрібно поспішати
Щоб до ранку встигли ми
Всім дарунки рознести.
Миколай.
Потемніло вже на дворі.
Чи посвітять з неба зорі?
Щоб не заблукали ми.
Ангелик.
Ясно зірочка, скотися,
По доріжці засвітися.
Зірочка.
Добрій справі я завжди
Поспішу допомогти.
А щоб швидше ви дійшли,
Освічу я вам хатки,
Де святого Миколая
Усі діти вже чекають.
Учень.
Пісню слави заспіваєм
Щирим серцем ми не раз.
Миколай.
Що ж, діточки, співайте,
Моє серце звеселяйте.
(Пісня «Хто, хто Миколая любить»).
4 учень.
На Святого Миколая
Радість світ увесь проймає,
Хай радіє увесь світ,
Український наш народ!
Миколаю раді всюди,
В кожній хаті свято буде.
Помолімось всі до нього,
Щоб він не минув нікого.
5 учень.
Святий Миколаю,
Ми тебе благаєм,
Обдаруй нас теплотою,
Ласкою і добротою,
Зійшли щастя на наш рід,
На український народ.
6 учень.
Ой дивіться – покотилась
З неба зіронька ясненька,
Десь над школою зупинилась.
Зірочка.
Ось яка кімната світла.
Оля, Таня і Маринка.
Діточки слухняні, чемні,
Зупинюсь я тут напевно.
У їхнє віконце заглянемо.
Пізно всі вони лягають,
Встати до Схід-сонця.
– А це що за різочки?
Бісенятко.
Я їх тут поклав
Для нечемних діточок.
Зараз з себе сніг обтрушу,
Кину різки під подушки,
Ото буде вже потіха,
Дітям – плач, а мені – сміх!
Зірочка.
Бісенятко, ти бридке,
Різками скарати тебе.
А тут чемні і слухняні
Навчаються діточки.
Бісенятко.
Всюди тепер добрі діти. Де ж ці різочки подіти?
Зірочка.
Одну забери собі,
Іншим дай таким, як ти.
Миколай.
Годі, годі сперечатись, час в ігри грати.
Бісенятко.
Ох ти, зірочко погана
Не введеш мене в оману,
Годі тут собі сіяти,
Моїй справі заважати!
Ти своєму Миколаю
Своїм сяйвом помагаєш.
Снігом тебе притрушу,
Твоє сяйво погашу.
Зірочка.
Я не дівчинка мамина,
Я є зірочка ясненька
Я на свято Миколая
Йому завжди помагаю,
Бо сідала на хатинки,
Де є добрі діточки.
Зірочка.
Дякую оцій хатинці,
Дорогим усім діткам,
Що мене чемно приймали,
Обігріли ви мене
Теплими серцями,
Та пора мені, мабуть,
Освіщати добру путь,
Не минув, щоб іншу хатку
Миколай із Ангелятком.
Миколай.
Мир і щастя вашій хаті,
Та пора вже вирушати,
Щоб були ви всі багаті,
Щоб біда вас обминала,
Тільки радість звеселяла.
Мир вам, мої діточки,
Заспівайте залюбки. (Пісня).
Миколай.
Ой, де ж наша Зірка-ясна,
Де ж пропала вона, помічниця?
Зірочка.
Ой, дідусю, я не винна,
Не моя оце провина.
Мене Бісик обдурив.
Ось і різку загубив,
Але дітки врятували.
І тому я засіяла.
Миколай.
Ти не винна, знаю, знаю.
Бісика за те скараю,
Ну, Ангелику, скажи,
В свою книгу загляни,
І нам вірний знак подай
І куди нам вирушать?
Ангелик.
Оля, Таня і Маринка
Завжди роблять добрі вчинки.
В свою книжку записну
Впишу їхню доброту.
За сьогоднішню пригоду
Заслужили нагороду..
Миколай.
Ваша щедрість, доброта,
Чуйне, тепле серце,
Це подяка є для мене,
Більша, ніж, усі, напевно.
Нас чекають ще багато
Українських діточок чемних,
Чи ми встигнем, обійти їх?
Ангелик.
В нас вже часу небагато,
Треба трішки поспішати.
Зірочко, вперед котись,
Де потрібно, засвітись.
Зірочка.
Здоровенькі ви бувайте і про нас не забувайте. (Пісня«Пошли нам Боже»).