Виховання в сім’ї як першооснова інтелектуального розвитку особистості молодшого школяра

Зміст
Вступ
Розділ 1. Родина — соціальний інститут формуванняособистості
1.1 Родина та її соціальні функції
1.2 Історія родинного виховання в Україні
1.3 Загальніумови сімейного виховання
1.4 Специфіка молодшого школяра у різних типах родини
Розділ 2. Сімейне виховання в розвитку дитини
2.1 Роль батьків у розвитку дитини
2.2 Розумовевиховання у сім’ї, його функції
2.3 Типові помилки розумового виховання молодшого школяра всім’ї
2.3.1 Розумове виховання і потребав емоційному контакті з членами родини
2.3.2 Розумове виховання і потреба досягнення успіху
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Додаток 1
Додаток 2
Вступ
«Діти — живі квіти землі» — такпоетично виразив глибоку думку А.М. Горький. А вирощують ці квіти насамперед уродині: батьки самою природою призначені і суспільством уповноважені бутипершими вихователями своїх дітей. Саме вони разом зі школою допомагають дітямнабратися сил і розуму, освоїти основи людської культури, підготуватися досамостійного життя і праці. У родині закладається фундамент особистостізростаючої людини, і в ній же відбувається його розвиток і становлення якгромадянина. метелика, що пурхає над ним, бачить яскраву іграшку — і мама, іпапа радіють, коли він, син, радіє… Чим далі, тим більше вступає в діюзакономірність: якщо поводження, вчинки маленької людини диктуються тільки йогопотребами, людина виростає виродком. У нього розвиваються ненормальні,підвищені вимоги до життя і майже усяка відсутність вимог до себе.
Гармонічне виховання особистості можливо тількипри тій умові, коли до потреб — першому, елементарному і навіть у якійсь меріпримітивному побуднику людських учинків, людського поводження — приєднуєтьсябільш сильний, більш тонкий, більш мудрий побудник.
Виховання дітей — найважливіша область нашогожиття. Наші діти — це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вонибудуть діяти історію. Наші діти — це майбутні батьки і матері, вони теж будутьвихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами,гарними батьками і матерями. Але і це — не усі: наші діти — це наша старість. Правильневиховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе,це — наші сльози, це — наша провина перед іншими людьми, перед суспільством.
Є десятки, сотні професій, спеціальностей,робіт: один будує залізницю, інший зводить житло, третій вирощує хліб,четвертий лікує людей, п’ятий шиє одяг. Але є найуніверсальніша — найскладнішаі найблагородніша робота, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторнау кожній родині, — це витвір людини.
Відмінною рисою цієї роботи є те, що людиназнаходить у ній ні з чим не порівнянне щастя. Продовжуючи рід людський, батько,мати повторюють у дитині самих себе, і від того, наскільки свідомим є цеповторення, залежить моральна відповідальність за людину, за його майбутнє. Кожнамить тієї роботи, що називається вихованням, — це витвір майбутнього і погляд умайбутнє.
Виховання дітей — це віддача особливих сил,сил духовних. Людину ми створюємо любов’ю — любов’ю батька до матері і матерідо батька, любов’ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красулюдини. Прекрасні діти виростають у тих родинах, де мати і батько люблять одинодного і разом з тим люблять і поважають людей.
Людина криком сповіщає світ про своєнародження, потім починаються його вчинки, починається його поводження. Людинапоступово відкриває світ, пізнає його розумом і серцем. Він бачить матір,посміхається їй і його перша незрозуміла думка, якщо тільки можна її назватидумкою, — це відчуття того, що мати (а потім і батько) існують для йогорадості, для його щастя. Людина піднімається на ноги, бачить квітку і борг. Власне,людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, щохочеться, а те, що треба робити в ім’я загального блага.
Діти, почавши своє життя цілком безпомічнимиістотами, так багато одержують від батьків, що останні природно породжують уних почуття подяки, любові і свого роду гордості своїми батьком і матір’ю. Нетільки сам по собі відхід, допомога, турбота батьків, але й участь, і ласка їхграють у цьому роль. Діти, що рано осиротіли, що позбавилися чи батька чи мати,часто пізніше, у зрілі роки, почувають гіркоту, тугу від відсутності в їхспогадах пам’яті про батьківську ласку, сімейні радощі, невипробувані синівськіпочуття і т.п. Навпаки, ті, що випробували щастя, що мали гарне сімейне життям,згадують, що вони, дітьми, вважали мати красунею, незвичайно доброю, а батька — розумним, вмілим і т.п., хоча в той час, коли згадують це, вони можуть вжесказати, що в дійсності мати зовсім не була красунею, а батько був не більш якнедурною людиною. Ця ілюзія дитинства свідчить про потребу цього віку, щовиявляється притім дуже рано, бачити в тих, хто їм у цей час був усіх дорожче,усілякі якості, які їхня уява може малювати їм. Вони завжди люблять тих, хтолюбить і поважає їхніх батьків.
Мета цієї роботи — обгрунтувати інтелектуальний розвиток дитини в сім’ї на теперішньому етапірозвитку суспільства і впровадження нових шляхів, умов та методів дляпідвищення рівня розумового виховання в сім’ї.
Проблема, яку мипоставили — обгрунтувати інтелектуальний розвиток дитини в сім’ї натеперішньому етапі розвитку суспільства і знаходження шляхів для підвищеннярівня розумового розвитку.
Завдання, які мипоставили для вирішення в ході роботи:
обгрунтувати системи умов для їх впровадження;
розробити конкретні умови і засоби дляпідвищення рівня інтелектуального розвитку в сім’ї та для дітей, позбавленихродинного виховання.
Об’єкт — шляхирозумового виховання в сім'ї.
Предмет — шляхивдосконалення розумового виховання в сім’ї.
Уже саме по собі це поняття може статипредметом дискусії. Яку родину в нинішніх умовах варто вважати «нетиповою»?Родину, де дитину виховує одна мати? Чи один батько? Багатодітну? Багатопоколінну?Родину, де виховується дитина-інвалід? Чи може бути, зміни останнього часупривели до того, що «нетиповою» стала так звана нормальна родина: чолові-дружина-діти?І що таке «норма» стосовно до сучасної родини? Дані проблеми єпредметом дослідження в цій роботі.
У роботі докладно проаналізовані стихійні іцілеспрямовані впливи дорослих членів родини на дитину, типові помилки батьків.
Вперше піддається системному аналізу такесоціально-педагогічне явище, як “домашнє виховання”, що відроджується в новихсоціально-економічних умовах; проаналізовані етапи його розвитку, мету, зміст ідосвід підготовки фахівців в історичній ретроспективі; визначені вимоги досучасного домашнього педагога і його підготовці в сучасній Україні. Домашнєвиховання — новий напрямок у сучасній освітній системі, ще недостатньодосліджене; у цій області ведуться пошуки найбільш ефективних форм йогоздійснення, накопичується досвід. У роботі не ставиться мета розкрити вихованнясоціальних навичок спілкування дитини, включення його в інші, крім сімейного,співтовариства.
Робота складається з передмови, 2 розділів, деприведені, педагогічні ситуації для аналізу, фрагменти з теоретичних джерел ізпроблем родини, шлюбу, сімейного і домашнього виховання.
Запропонований матеріал буде цікавий студентампедагогічних навчальних закладів, викладачам, батькам і усім, кого цікавлятьпроблеми родини і виховання дитини.
Дана проблема цілком не розроблена, зокрема,такі аспекти, як нетипова родина, і все це вимагає більш пильної уваги з бокупедагогів, батьків, вихователів.
У практичній частині роботи запропонованийматеріал діяльності обласного соціально-реабілітаційного центру для дітей іпідлітків (із притулком) у системі реабілітації дезадаптованих дітей.
/>/>Розділ 1/>. Родина — соціальний інститут формування особистості
 1.1 Родина та її соціальні функції
Родина, з позиції соціологів, являє собою малусоціальну групу, засновану на шлюбному союзі і кревному спорідненні, члени якоїпов’язані спільністю побуту, взаємною допомогою, моральною відповідальністю. Цейнайдавніший інститут людського суспільства пройшов складний шлях розвитку: відродинноплеменних форм гуртожитку, до сучасний форм сімейних відносин.
Шлюб як стійкий союз між чоловіком і жінкоювиник у родовому суспільстві. Основа шлюбних відносин породжує права й обов’язки.
Закордонні соціологи розглядають родину яксоціальний інститут лише в тому випадку, якщо вона характеризується трьома основнимивидами сімейних відносин: шлюбом, батьківством і спорідненням, при відсутностіодного з показників використовується поняття “сімейна група".
Слово “шлюб" походить від російськогослова “брать”. Сімейний союз може бути зареєстрованим чи незареєстрованним (фактичним).Шлюбні відносини, зареєстровані державними установами (у РАГСах, Палацаходруження), називаються цивільними; освітлені релігією — церковними.
Шлюб — явище історичне, він пройшов визначеністадії свого розвитку — від полігамії до одношлюбності.
Урбанізація змінила уклад і ритм життя, щоспричинило за собою зміну у сімейних відносинах. Міська родина, не обтяженаведенням великого господарства, орієнтована на самостійність і незалежність,перейшла в наступну фазу свого розвитку. На зміну патріархальній родині прийшлаподружня.
Слабка соціальна захищеність, матеріальнітруднощі, випробовувані родиною в даний час, привели до скороченнянароджуваності в Україні і формуванню нового типу родини — бездітної.
По типу проживання родина підрозділяється напатрилокальну, матрилокальну, неолокальну й унилокальну. Розглянемо кожну з цихформ.
Матрилокальний тип характеризуєтьсяпроживанням родини в будинку дружини, де зятя називали “приймаком”. Тривалийперіод на Русі був розповсюджений патрилокальний тип, при якому дружина післязаміжжя оселялася в будинку чоловіка і нарікалася “невісткою".
Нуклеарний тип шлюбних відносин знаходитьвисвітлення в прагненні молодят жити самостійно, окремо від батьків та іншихродичів. Такий тип родини називають неолокальним.
Для сучасної міської родини характерним типомсімейних відносин можна вважати унилокальний тип, при якому чоловіки проживаютьтам, де є можливість спільного проживання, у тому числі знімаючи житло внаймання.
Проведене серед молоді соціологічнеопитування, показало, що молоді люди, що вступають у шлюбний союз, незасуджують шлюби з розрахунку. Лише 33,3% респондентів засуджують такі шлюби, зрозумінням до нього відносяться — 50,2%, а 16,5% навіть “хотіли б мати такуможливість".
Сучасні шлюби “постаріли”. Середній віквступаючи до шлюбу за останні 10 років збільшився серед жінок на 2 роки, середчоловіків — на 5 років. Тенденція, характерна для західних країн, створюватиродину, вирішивши професійні, матеріальні, житлові й ін. проблеми,спостерігається й у Україні.
Шлюби в даний час, як правило, різновікові. Звичайнопри цьому один із членів шлюбного союзу, частіше старший, бере на себевідповідальність за вирішення економічних, господарсько-побутових та іншихпроблем. І хоча сімейні психологи, наприклад, Бендлер, вважають оптимальноюрізницю у віці чоловіків 5-7 років, для сучасних шлюбів характерна різниця в15-20 років (причому не завжди жінка є молодшою за чоловіка). Зміна суспільнихвідносин торкнулося і проблем сучасної родини. У практиці сімейних відносинмають місце фіктивні шлюби. У такій зареєстрованій формі шлюб характерний длястолиці і великих промислових і культурних центрів Україні, основою їх стаєодержання визначених вигод.
Родина — складна багатофункціональна система,вона виконує ряд взаємозалежних функцій. Функція родини — це спосіб проявуактивності, життєдіяльності її членів. До функцій варто віднести: економічну,господарсько-побутову, рекреативну чи психологічну, репродуктивну, виховну. СоціологА.Г. Харчев вважає репродуктивну функцію родини головною суспільною функцією, воснові якої лежить інстинктивне прагнення людини до продовження свого роду. Алероль родини не зводиться до ролі “біологічної” фабрики. Виконуючи цю функцію,родина є відповідальною за фізичний, психічний і інтелектуальний розвитокдитини, вона виступає своєрідним регулятором народжуваності. В даний часдемографи відзначають зниження народжуваності на Україні.
Людина здобуває цінність для суспільстватільки тоді, коли вона стає особистістю, і становлення її вимагає цілеспрямованого,систематичного впливу. Саме родина з її постійним і природним характером впливупокликана формувати риси характеру, переконання, погляди, світогляд дитини. Томувиділення виховної функції родини як основної має суспільний сенс.
Для кожної людини родина виконує емоційну ірекреативну функції, що захищають людину від стресових і екстремальних ситуацій.Затишок і тепло домашнього вогнища, реалізація потреби людини в довірливому йемоційному спілкуванні, співчуття, співпереживання, підтримка — усе це дозволяєлюдині бути більш стійким до умов сучасного неспокійного життя. Сутність ізміст економічної функції складається у веденні не тільки загальногогосподарства, але й в економічній підтримці дітей та інших членів родини вперіод їхньої непрацездатності.
У період соціально-економічних перетворень усуспільстві змінюються й функції родини. Ведучої в історичному минулому булаекономічна функція родини, що підкоряє собі всі інші: глава родини — чоловік — був організатором загальної праці, діти рано включалися в життя дорослих. Економічнафункція цілком визначала виховну і репродуктивну функції. В даний часекономічна функція родини не відмерла, але змінилася. Найбільш повно, на мійпогляд, функції сучасної родини представлені фінським педагогом Ю. Хямяляйнен [ХямяляйненЮ. Воспитание родителей. — М. 1993. — С.98-102]. Виділяючи періоди формуванняродини, він відзначає, що для кожного етапу сімейних відносин характернівизначені функції, що може бути представлено наступною таблицею.
 
Основні періоди розвитку родини і функціїчленів родиниСтадії родини Основні функції родини Батьківські функції Функції дитини 1. Етап формування родини Усвідомлення партнерських відносин, зміцнення взаємин між чоловіками; створення сексуальних відношень, що задовольняють обох; розвинуто взаєморозуміння, що дозволяє кожному вільно виявляти свої почуття, налагодження відношенні з батьками та іншими родичами, що задовольняють обидві сторони;  розподіл часу між будинком і роботою; вироблення порядку прийняття рішень, що задовольняють обидві сторони; бесіди між чоловіками про майбутнє родини II. Родина, що чекає дитину, родина з дитиною Звикання до думки про вагітність та народження дитини; підготовка до материнства і батьківства, звикання до ролі батька і матері; звикання до нового життя, пов’язане з появою дитини; створення в родині атмосфери, сприятливої і для родини, і для дитини; турбота про потреби дитини; розподіл обов’язків по будинку і наглядом за дитиною, що не перевантажує жодного з батьків Дитина залежна від матері і починає довіряти їй; поява прихильностей; оволодіння навичками найпростішої соціальної взаємодії; пристосування до чекань інших людей; розвиток координації рухів рук та очей; перебування зручного ритму зміни спокою і дії; оволодіння словами, короткими фразами, мовою III. Родина з дитиною дошкільного віку Розвиток інтересів та потреб дитини; подолання почуття пересичення материнством (батьківством) і роздратування з приводу хронічного недоліку часу для власних потреб: пошук квартири, що відповідає потребам родини; розподіл обов’язків та відповідальності між батьками в постійно мінливих ситуаціях; підтримка сексуальних відносин, що задовольняють обох, і бесіди про майбутніх дітей; подальший розвиток взаємин у родині — відкритих, що дозволяють дружинам говорити на самі різні теми; розвиток відношень з батьками в зв’язку з появою дитини і виконанням ними нової ролі; збереження колишнього кола друзів і своїх захоплень поза будинком (у залежності від можливостей родини); вироблення способу життя родини, формування сімейних традицій, бесіди батьків про виховання дітей Подолання протиріччя між бажанням бути завжди об’єктом своєї прихильності і неможливістю цього; звикання до самостійності; виконання вимог дорослого по дотриманню чистоти (охайність під час їжі, гігієна полових органів): прояв інтересу до товаришів по іграх; прагнення бути як мати та батько IV. Родина школяра Виховати в дітей інтерес до наукових і практичних знань; підтримка захоплень дитини; подальший розвиток взаємин у родині (відкритість, відвертість); турбота про подружні відносини й особисте життя батьків; співробітництво з батьками інших школярів Отримання навичок, необхідних для шкільного утворення; прагнення бути повноправним і готовим до співробітництва членом родини; поступовий відхід від батьків, усвідомлення себе як особистості, яку люблять і поважають; включення в групу однолітків, спільна з ними діяльність; знайомство з правилами поведінки і мораллю групи; розширення словникового запасу і розвиток мови, що дозволяють чітко викладати свої думки: усвідомлення значення причинно-наслідкових зв’язків і формування наукової картини світу V. Родина з дитиною старшого шкільного віку Передача відповідальності і волі дії дитині в міру дорослішання і розвитку його самостійності; підготовка до нового періоду життя родини; визначення функцій родини, розподіл обов’язків і поділ відповідальності між членами родини; підтримка відкритості у взаєминах між різними поколіннями в родині; виховання підростаючих дітей на гідних зразках, на власному прикладі — дорослої людини, що любить іншу людину, але знаючого міру батька (дорослої жінки, дружини, матері); розуміння і прийняття індивідуальності дитини, довіра і повага до нього як до унікальної особистості Позитивне відношення до власної статі та фізіологічних змін, що відбуваються; прояснення для себе ролі чоловіка і жінки; відчуття приналежності до свого покоління; досягнення емоційної незалежності, відхід від батьків; вибір професії, прагнення до матеріальної незалежності; підготовка до дружби з однолітком протилежної статі, шлюбу, створенню родини; поступове формування власного світогляду VI. Родина з дорослою дитиною, що входить у світ Відрив від підростаючої дитини, здатність відмовитися від колишньої влади над ним; впевнення дитині, що в будь-яких життєвих ситуаціях вона завжди одержить розраду і допомогу під батьківським дахом; створення доброзичливих умов для нових членів родини, що прийшли в неї через шлюбні зв’язки; турбота про подружні відносини при новій структурі родини; спокійний вступ у нову стадію шлюбу і підготовка до виконання ролі бабусі та дідуся: створення гарних відносин між власною родиною і родиною дитини Усвідомлення свого положення як положення самостійної людини, що може відповідати за свої вчинки; створення міцних і в той же час гнучких відносин, що задовольняють обох, зі своїм можливим майбутнім чоловіком (дружиною); позитивне відношення до власної сексуальності і її задоволення у відносинах з партнером; створення власної системи цінностей, світогляду, свого укладу життя; знайомство із задачами розвитку партнерських відношень при формуванні родини Партнерські функції VII. Родина середнього віку (“порожнє гніздо”) Відновлення подружніх відносин; пристосування до вікових фізіологічних змін; творче, радісне використання великої кількості вільного часу; зміцнення взаємин з родичами і друзями; входження в роль бабусі (дідуся) VIII. Престаріла родина Усвідомлення власного відношення до смерті і самотності; зміна будинку відповідно до потреб людей похилого віку; пристосування до життя на пенсії; виховання готовності в міру зменшення власних сил прийняти допомогу інших людей; підпорядкування своїх захоплень і справ своєму віку; підготовку до неминучого кінця життя, знаходження віри, що допоможе спокійно дожити роки і спокійно вмерти Поряд з функціями, що стосуються розвитку власного сімейного життя прояв турботи про старих батьків; допомога їм, якщо це необхідно, матеріальна і духовна; підготовка до остаточного відходу батьків: підготовка своїх дітей до втрати бабусі (дідуся)
Аналізуючи таблицю, можна зробити висновок, щов різні періоди становлення і розвитку родини функції її членів змінюються.
Зміни відбуваються й у відносинах чоловіків іжінок у родині: їхні взаємини, а також відносини різних поколінь, ступенівспоріднення, батьків і дітей різної статі і віку. Тепер важко виділити, хтокого “головніше” і в родині. Змінюється сам тип залежності в родині людей одинвід одного. Соціологи говорять про те, що чоловічі і жіночі ролі зараз тяжіютьдо симетрії, змінюється уява про те, як повинні поводитися чоловік і дружина. СоціологВ. Голофаст відзначає наступну тенденцію розвитку відносин у родині: від“ієрархічної” логіки розходжень між статями до логіки індивідуальнихособливостей і здібностей, до обліку реального співвідношення сімейних іпозасімейних ролей жінки, чоловіка і дитини. Автор стверджує, що відноснаавтономія кожного в родині, загальне визнання його права на особисті інтересискріплюють родину.
Соціологи відзначають той факт, що родинаособливо чуттєва до всякого роду реформаторських змін державного масштабу,наприклад безробіття, ріст цін і т.д. Так, за даними Держкомстату на початок1996 року 63% населення мали доходи нижче середнього рівня. В даний час ціцифри мають тенденцію до росту. И.Ф. Дементьєва говорить про виникнення новихнетипових проблем виховного характеру внаслідок різних матеріальних іпсихологічних труднощів, пережитих родиною. Невпевнені в собі батьки перестаютьбути авторитетом і зразком для наслідування у своїх дітей. Авторитет матеріміняється в залежності від сфери її діяльності. Підлітки часом виконуютьнепрестижну, некваліфіковану роботу, але вигідну в грошовому відношенні, іїхній заробіток може наближатися до заробітку батьків, чи навіть перевищуватийого. Це один з факторів, що сприяють падінню авторитету батьків в очахпідлітка. Подібна тенденція не тільки скорочує виховні можливості родини, але іприводить до зниження інтелектуального потенціалу суспільства.
Крім падіння народжуваності відзначається ітакий негативний факт в інституті родини, як збільшення числа розлучень. У рядіробіт розглядаються негативні наслідки розлучень: погіршення виховання дітей,збільшення випадків їхніх психічних захворювань, алкоголізм батьків, руйнуваннякровно родинних зв’язків, погіршення матеріального становища, дисгармоніявідтворення населення (Н.Я. Соловйов, В.А. Сисенко та ін.).
Вплив розпаду родини на дітей дошкільного вікувивчалося зокрема Т.П. Гавриловою. Вона виявила, що при порушенні контактів збатьками у дітей виникають найбільш гострі переживання, оскільки для дитинирозпад родини — це ламання стійкої сімейної структури, звичних відносин збатьками, конфлікт між прихильністю до батька і матері. Розлучення ставитьперед дитиною непосильні для його віку задачі: орієнтацію в новій рольовійструктурі без її колишньої визначеності, прийняття нових відносин з розлученимибатьками. Діти 2,5 — 3 років реагують на розпад родини плачевно, агресивно, зпорушеннями пам’яті, уваги, розладом сну. Цей висновок підтверджується ізакордонними дослідниками: емоційне здоров’я дітей безпосередньо зв’язане зіснуванням постійно діючого спілкування дитини з обома батьками (3. Матейчек, А.Николи). Розлучення породжує в дитини почуття самотності, відчуття власноїнеповноцінності.1.2 Історія родинного виховання вУкраїні
Історія виховання у східних слов'ян сягає вглибоку давнину, у часи відокремлення слов'янської мовної сім'ї від загальногоіндоєвропейського масиву. У V-VI ст. нашої ери завершилося розселення слов'ян іподіл їх на три групи — східну, західну і південну.
Процесові виховання на кожному етапі розвиткусуспільства були властиві свій зміст, форми й методи, детерміновані рівнемрозвитку продуктивних сил, поділом праці, структурою шлюбних і сімейнихвідносин.
У період матріархату та екзогамії діти до 5-6років виховувалися матір'ю. Пізніше хлопчаків передавали в спільні чоловічіжитла, дівчаток — у жіночі, де їхніми наставниками ставали брати і сестри поматері.
Затвердженням патріархату відбувається перехідвід безладних шлюбів до одношлюбної сім'ї — моногамії. Чоловічі і жіночі житлатрансформуються в так звані будинки молоді, куди батьки за традицієювідправляли дітей на виховання. На цьому етапі моногамна сім'я ще не сталаосередком соціалізації дітей.
Метою виховання у східно-слов'янському родібула підготовка сильного і умілого робітника, доброго орача, спритногомисливця, мужнього воїна-захисника своєї землі і жінки-вмілої господарки,знайомої не лише з прядінням і ткацтвом, але яка в разі потреби зуміє дативідсіч ворогу.
У будинках молоді старші члени роду допомагалипідліткам оволодівати навичками й уміннями мисливства, землеробства, передавалиїм заповіти предків, ознайомлювали з родовими звичаями й обрядами.
Чітко визначені були народною педагогікоюпослідовні етапи раннього виховання дітей:
1) період баяння (від народження до 1,5-2років) — спілкування матері з дитиною, основний засіб — колискова пісня.
Колискові пісні — перші поетичні твори,повернені до дитини. Під їх впливом малюк пізнає звуки рідної мови, починаєрозуміти звертання до нього матері, окремі явища в оточуючому середовищі.
Колискова пісня не розрахована на сторонньогослухача і це надає їй особливої сердечності, ніжності, емоційності, ритмічності.
Перший обов'язок матері — створити умови дляспокійного сну дитини. Прийнято вважати, що кіт своїм мурликанням сприяєзасипанню дитини і це зробило його попутнім героєм колискових пісень.
Неслухняних дітей попереджували Букою: «Неходи, там Бука, Бука з'їсть». Таку ж роль виконувала Кобилка. «Осьприйде Кобилка, ось йде Кобилка» і дитина змирялась.
2) період пестування (1,5-2 — 5 років) — зроду виділялися пестуни і пестунки, які виховували дітей, залучали їх в дитячіігри.
3) період набуття трудових навичок таоволодіння нормами моральної поведінки (5-10 років). Основним засобом вихованнябула праця — випас худоби, участь у оранці, збирання ягід, плодів. Акцент навиховання працьовитості, формувався культ Землі і Хліба.
Народна педагогіка керувалася принципом:«Чим раніше дитина залучається до праці, тим краще вона буде вихованою».З тих часів дійшло прислів'я: «Синок-сосунок — не вік сосун, через рік — стригун,через два — бігун, через три — ігрун, а там — в хомут».
Завершальним етапом виховання були ініціації — система випробувань на фізичну зрілість і виробничу готовність вихованців статив ранг дорослих.
Значна увага приділялась фізичному ігігієнічному вихованню. Чистота тіла, загартування, харчування, біг, боротьба,стрибки, з часом — їзда верхи, уміння володіти зброєю. Археологія знайомить насз рукомиями, дитячими гребінцями, стоялками, ходилками, бігунками, малимисерпиками тощо.
Крім тарахкалок і свистульок, археологизнаходять глиняні собачки, пташки, фігурки людей, різноманітні іграшки. Зраннього дитинства батьки вчили дітей розглядати іграшки — ляльки, розрізнятиформу, розмір, колір, відтінки, освоювати співвідношення величин, а з часомкористуватися ними. Досить цікаву групу дитячих іграшок представляють писанки. Орнаментованірізними узорами писанки були предметом забави для дітей і в той же часвідігравали роль в розвитку почуття прекрасного. Зрозуміло, що велику радістьприносили дітям писанки натуральні (розмальовані яйця). Писанки виконували іморальні функції — дитячі конфлікти розв'язувалися шляхом обміну писанками.
У вихованні значна роль відводилась різним іграм,пісням хороводам, під час яких діти імітували окремі трудові операції дорослих.
Набули поширення прислів'я — своєріднілітописи народної педагогічної мудрості. У коротких образних і емоційнихприслів'ях виражалися настанови, поради, правила поведінки.
Система виховання будувалася на народнихзвичаях і обрядах:
формування поваги до членів сім'ї і людейпохилого віку: І «старість до правди коротку дорогу знає»,
виховання слухняності (демонологічні образизлих і добрих ' духів),
виховання чемності і пристойності.
Прислів'я:
Шануй батька й матір, не доведеться горювати.
Без матері і сонце не гріє.
Дай дитині волю, сам будеш в неволі.
Діти — як квіти, поливай — будуть рости.
Хто мас доброго друга, здобуває скарб.
Мудрим ніхто не родився, а навчився.
Красивий птах пером, а людина — розумом.
За рідний край — життя віддай.
Стій за правду горою, то і люди з тобою.
Слово не горобець: вилетить — не спіймаєш,
Хороший пес краще, ніж зла людина.
П'яний — гірше скаженої собаки.
У розумовому вихованні певна роль належалазагадкам. Відгадування загадок вимагало кмітливості, знаходження подібності міжпредметами, явищами, що розвивало в дітей образно-асоціативне мислення.
З розвитком людського пізнання втрачають свійпервісний зміст міфи. Розповіді про персоніфіковані природні сили сприймаютьсяпочасти як казки. Так, у складних ситуаціях людям, зокрема дітям, допомагаютьСонце, Вітер, Мороз, Вода та ін. Елементарні норми поведінки і вимоги до їхдодержання через казку непомітно для самої дитини входили в ії свідомість і ставаливнутрішнім надбанням.
Загадки:
Стоїть два кілка, на кілках бочка, на бочцігарбуз, на гарбузі трава. (Людина)
Дві лисички поруч сидять. (Брови)
Через межу брат брата не бачить. (Брови)
Весь світ годую, а сама не їм. (Земля)
Одне кинув — цілу жменю зібрав. (Зерно)
Два брюшка, чотири вушка. (Подушка)
Золоте решето чорних хаток повне. (Соняшник)
Розвиток землеробства, рентабельністьневеличких господарств, боротьба за земельні наділи сприяли виділенню з великихпатріархальних сімей менших, які ставали першими осередками класовогофеодального суспільства. До речі,, східні слов'яни не знали рабовласницькогостану в своєму розвитку. Невдовзі виникають нові населені пункти, у якихпроживають різні родові общини.
У VIII-IX ст. з'являється територіальнасусідська община. На рівні територіально-сусідської общини виникали новічинники соціалізації підростаючого покоління, які доповнювали сімейне виховання:дитяче побратимство і посестринство, союзи ровесників, молодіжні товариства,загони отроків-воїнів.
Побратимство і посестринство будувалися не запринципом родинності, а на основі особистих симпатій. Зв'язки, що єдналипобратимів, були часто сильніше родинних.
Найстарішим способом братання було укладеннясоюзу між однолітками шляхом обміну жменями землі. Земля символізувала силувзаємної клятви і вірності слову. Зашивали жменю землі в ладанку і носили її нашиї.
Цікаве описання побратимства залишив І. Франко,що спостерігав його серед пастушків в гірських селищах Карпат. Діти бралипалку, розрізали її на половинки, робили на них зарубки, в які вкладалидекілька зерен, потім з'єднували половинки і, взявшись за палку, вели короткийдіалог: «Побратим? — Побратим. — До якого часу? — До гробової дошки!»З цього часу підлітки зверталися один до одного на «ВИ», називали себепобратимами, братами і допомагали один одному у всьому.
Побратимство займало велике місце у вихованніі самовихованні підлітків. Стимулом до чистоти моральних взаємин, критеріємдружби виступала совість і воля побратимів. Вірність клятві формувала поняттяпро дружбу і честь як вищі моральні якості.
По іншому здійснювалось посестринство. Етнографічніматеріали показують, що акт посестринства приурочували до весни. Дівчата1^ йшлив ліс, вибирали найгарнішу берізку, прикрашали її стрічками, з тонких гілок робиликільце, роблячи на них вінки, які наче росли на дереві. Під берізкою водилихороводи, співали пісень.
Після закінчення хороводу дівчата цілувалисьчерез вінок і давали одна одній слово посестринської вірності. В інших місцяхприкрашену берізку встановлювали в полі і повторювали в такій же формі ритуалпосестринства.
Звичаї побратимства і посестринствазнаменували появу нових форм виховання.
Ідеологічною основою виховання була язичницькарелігія, яка своїм корінням сягала у часи праслав'янської міфології. Діти разомз дорослими брали участь у народних святах, хоровому співі, церемоніях, якіпевним чином формували їхню свідомість. Дітей ознайомлювали з статуями богів,зображеннями тогочасних уявлень про будову світу. Значне місце займалирозповіді про функції божеств:
Перун — бог грому і дощу.
Сварог — неба.
Дажбог — бог Сонця, світла і вогню.
Велес — бог свійських тварин.
Стрибог — бог вітру тощо.
Дітей залучали до магічних акцій: вчилизамовлянь, прохань-звернень до персоніфікованих сил природи — покровителівземлеробства і скотарства у слов'ян. Дітей вчили культовим танцям і пісням,залучали до участі в ритмічні хороводи.
Основою моральних стосунків була общиннавласність на засоби виробництва. Спільна праця, колективне користуваннязнаряддями і результатами праці породжували почуття взаємодопомоги, виручки. Вищимідеалом добра вважались такі якості, як сила, хоробрість, витримка,самоволодіння. Вимагалось, щоб людина була загартованою, мала сильне тіло істійку психіку.
Велика увага приділялась фізичному вихованню:
різноманітні рухи рук, прогини тіла, стрибки,
релігійні танці, ритміка,
рухливі ігри.
В процесі виховання особливе значеннянадавалось дотриманню заборон (табу). Ними визначалось господарське, соціальнежиття і поведінка людини. Раціональні за своїм значенням табу (охорона родовихугідь, місць гніздування птахів, самок тварин, коли вони вирощують молодняк) виражализаборони як вимоги, що ставились суспільством до його членів, включаючи ідітей, хоч трактування цих вимог окутувалось магічними формами.
Обряди були постійними супутниками життялюдини. Ними супроводжувались початок і кінець полювання, польових робіт,урочини, похорони. Обряди виступали як елементи прояву традицій і звичаїв,пов'язаних з соціальною практикою, психологією народу, з його поетичноютворчістю.
Велике значення мали билини про руських богатирівІллю Муромця, Микулу Селяниновича, Добриню Микитовича та ін. Боротьба засправедливу справу, захист своєї землі — основа, руського билинного епосу.
Феодальні відносини вносили докорінні зміни всоціальну сутність виховання. Почав формуватися кодекс нових норм, спрямованихна захист приватної власності: «Чужа нажива — не пожива», «Чужимбагатим не станеш» та їм подібні.
Найвищим досягненням раннього, феодальногосуспільства, а водночас і характерною особливістю його було створення літерно-звуковоїграфіки письма, яка стала однією з основ виникнення шкільного навчання.
У кінці УПІ та IX ст. у східних слов'янвиникають племінні князівства і союзи: Київська земля, Новгородська земля,сіверська, древлянська, кривичська, уличська та ряд інших.
У 882 р. процес консолідаціїсхіднослов'янських князівств і земель завершується виникненням давньоруськоїдержави Київської Русі, для якої характерним було:
1) становлення феодального способу виробництва;
2) розвиток державності;
3) зростання міст як центрів економічного,культурного і політичного життя;
4) потреба князівств у грамотному державномуапараті, здатному вести облік данини, земельних угідь, запис історичних подій,складати державні акти, здійснювати єдину правову політику і дипломатичністосунки з іншими країнами;
5) розвиток ремесла і торгівлі, особливозовнішньої.
Все це посилило потребу в. нових засобахспілкування, сприяло виникненню писемності і шкіл, зростанню духовної культуринаших предків.
Історія виникнення у східних слов'янписемності і школи по-різному висвітлюється вітчизняними і зарубіжнимидослідниками. Так, одні твердять про «скіфську відсталість» Русі,інші доводять, що зміни в духовному житті східних слов'ян стали можливими лишеіз запровадженням християнства на Русі.
Історичні факти спростовують антинауковусутність цих концепцій. Археологічні дані свідчать, що вже в кінці VIII — напочатку IX ст. слов'яни користувались письмовим записом рідною мовою.
Важливим доказом існування писемності до 988 р.є договори Русі з Візантією 912, 945, 971 рр. Цікаво, що в договорі 945 р. передбаченастаття, згідно з якою руські купці повинні приїжджати у Візантію не зпечатками, а з грамотами. Отже, князь Ігор повинен був утримувати канцеляріюграмотіїв для складання документів руським торговим людям.
Збереглися джерела, що свідчать пропроникнення на Русь християнства задовго до часів князя ВолодимираСвятославовича. До офіційного запровадження на Русі християнства вже булизародкові форми язичницьких шкіл, які задовольняли утилітарні потреби київськоїверхівки, і школи перших християнських общин.
Але треба віддати належне акту хрещення Русі.
В 988 р. християнство стало офіційною релігієюКиївської Русі. Воно:
а) сприяло консолідації держави, зблизило Русьз багатьма країнами Європи;
б) прилучало Русь до античної культури інауки, техніки, ремесел і підштовхувало розвиток культурно-просвітницькоїроботи;
в) сприяло розвиткові освіти і шкільництва;
г) сприяло диференціації суспільства на класи.Причини обрання християнства у візантійському варіанті:
1) тільки православна церква є підлеглоюсвітській владі.
Інші релігії не підвладні державнимправителям, є автономними і мають свого церковного зверхника, а не світського (наприклад,Папа Римський);
2) високий культурний розвиток Візантії. КнязьВолодимир хотів поширити серед свого народу книжність, освіту, малярство. Державнацерква мусила стати союзником князя в піднесенні культури українського народу;
3) церковнослов'янська мова праслав'ян буладоступна широким верствам населення, що створювало сприятливий ґрунт длярозвитку письменства.
За виховну мету править добро держави, їїзміцнення і розвиток. З приходом у Київ візантійських церковних мужівприщеплюється і в Україні високо розвинене візантійське релігійне таінтелектуальне виховання. Виховання у школах, що з'являються і стають важливими
виховними інституціями, набирало не лишерелігійного, але й патріотичного, державного характеру.
Київська Русь — колиска братніх народів — буладержавою високої культури. Сучасники — західні хроністи — називали Київ «прикрасоюСходу», «суперником Константинополя». Широка географія джерелрозповсюдження освіти. Вслід за Києвом крупними культурними центрами сталиНовгород, Володимир на Клязьмі, Суздаль, Смоленськ, Рязань, Полоцьк, Чернігів,Галич, центри крупних удільних князівств, родові міста Древньої Русі.
Поява письменності була, очевидно, одним зперших Інформаційних вибухів в історії людства. На сході Європи він бувпов'язаний з переходом від безписьменної культури східнослов'янських племен дописьменної стадії цивілізації ранньофеодальної Руської держави. Успіх цьоговибуху багато в чому залежав від того, як була організована і як функціонувалашкола, яка підготувала кадри освічених людей, здатних здійснювати цей феномен.
Духовенство, що прибуло з Візантії, готуваломісцеві церковні кадри, внаслідок чого поширювались знання і писемність. Буловведено літописання.
Суттєвий вплив на поширення писемності вКиївській Русі мало проникнення з Болгарії кирило-мефодіївської писемноїтрадиції. Глаголиця замінялась кирилицею (855 р), що на початках включала 38літер. Азбука, виявлена в кінці XI ст. на стіні Софійського собору в Києві, євже модернізованою під слов'янську мову кирилицю, що включала 24 літери. Глаголиця- азбука, що використовувала грецькі букви для слов'янської мови.
Кирилиця — більш пристосована для слов'янськоїмови (фонетики), модернізована азбука Кирилом (видозмінене грецьке письмо). Вонаполегшувала переклад з грецької мови на слов'янську. Близькість нової азбуки дотієї, якою східні слов'яни користувалися раніше, сприяла посиленню мовноїспільності єдиної староруської народності і зміцненню зв'язків між літературноюі народною мовами.
На Русі слов'янське язичництво, на відміну відязичницької античності, не мало традицій шкільної освіти.
Християнство вимагало нової системи навчання,націленого на залучення до книжності, письмової культури, перш за всенеобхідних для оволодіння основами християнської догматики.
Якщо давньоруська культура була безписемною,то з прийняттям християнства, з переходом до «книжного вчення» відпаланеобхідність зберігати у пам'яті набутий попередніми поколіннямисуспільно-історичний досвід.
Історичне значення перших шкіл полягає у тому,що вони створювали умови для переходу до нового стану давньоруськогошкільництва — «книжного вчення».
Велику роль у поширенні освіти відігралимонастирі, в яких переписувалися книги й організовувались бібліотеки (Києво-Печерськалавра, наприклад). Церкви і монастирі за наказом князя організовували школи,постачали їм учителів, церковні книжки, визначали режим школи. Можна безперебільшення сказати, що кожна нова єпархія ставала новим центром освіти,новий монастир — школою підвищеного типу, а нова церква — початковою школою.
Зібранням книг при Софіївському соборі Ярославпершим започаткував руські бібліотеки і книгосховища. Відомі випадкипожертвувань книг князями і боярами для церков. Літописці про багатьох князівговорили: «церковні статути любив, церкви створював і прикрашав їх святимиіконами і книгами наповнював».
Переписування служило єдиним способомрозповсюдження книги.
Причини, що сприяли розповсюдженню писемностіна Русі:
1) про освіту турбувались не лише і не стількицерковники, а й князівська (світська) влада.1 ініціатива тут часто була закнязями (в той час, коли в Європі освіта в цей час була в руках церкви). Першішколи відкриті в 988 р. Володимиром при Десятинній церкві (300 учнів), 1030 р. ЯрославомМудрим в Новгороді і 1037 р. в Києві (двірцева школа);
2) навчання в школах Давньої Русі проводилосьрідною (слов'янською) мовою (а не так, як на Заході — латинню);
3) на Русі великого розповсюдження набраланова форма освіти — самоосвіта — майже невідома на Заході того часу;
4) школи в Давній Русі були більш доступнимидля простих людей, хоч, зрозуміло, мова про всеобуч не йде (школи грамоти);
Берестяні грамоти писали містяни, жителі сіл іселищ, мужчини і жінки, дорослі і діти. Зазначено, що грамот, написанихдуховними особами, виявилось дуже мало. У передмонгольський період, це напочатку XIII століття, у середньому по країні прошарок грамотних серед дорослихлюдей не опускався нижче або 1% до всього населення країни. У містах він був ненижче 10% від усього населення, або 20% від числа дорослого населення. Верхнійрубіж поки що встановити важко.
За цими показниками Древня Русь знаходилася нарівні європейських країн. В даний час населення «держави Рюриковичів»визначається у межах 5-7 млн. чоловік. Звідси витікає, що число грамотних неопускалося нижче 100 тисяч;
5) на відміну від Європи освіта в Давній Русібула доступна для дівчат. В 1086 р. Ганна Всеволодівна відкрила жіночу школу вКиєві, такі ж школи були відкриті в Суздалі, Полоцьку (Єфросинія).
Ряд джерел засвідчує високу освіченість жінок,насамперед у князівських верхах. Це піднімало престиж київського двору середмонархів Європи і тому не випадково, наприклад, Ярослав Мудрий через своїхвисокоосвічених дочок був названий тестем Європи (Ганна — дружина французькогокороля Генріха, Єлизавета — норвезького короля Гарольда, Анастасія — угорськогокороля Анджея).
Сестра Володимира Мономаха Євпраксія булаімператрицею священної Римської імперії, брала активну участь у політичномужитті Західної Європи.
Високоосвіченою була внучка Мономаха Добродея- їй належить перший у Європі написаний жінкою медичний трактат.
Взагалі, поширення християнства дещо поліпшилой морально-правове становище жінок, підняло їх авторитет в очах суспільства;
6) давньоруські школи за своєю організацієюбули. більш демократичними, тут дисципліна носила більш м'який характер.
В XI столітті — період розквіту КиївськоїРусі, система шкіл була представлена такими основними типами:
а) школа «книжного вчення»,
б) монастирська школа,
в) школа грамоти,
г) кормильство.
Сутність поняття «книжне вчення» розкривВ.Д. Греков, підкресливши, що це не просто навчання грамоти, а школи, девикладались класичні тоді в Європі 7 «вільних мистецтв».
Школи книжного вчення навчали по книгах, а церозширювало рамки пізнання і можливості освіти. Вони готували своїх вихованцівдо діяльності в різних сферах державного, культурного та церковного життя.
В 1037 р. при Софійському соборі князь ЯрославМудрий засновує двірцеву школу підвищеного типу, відкриваючи при ній великубібліотеку.
Школа Ярослава мала міжнародне значення. Придворі князя виховувались, англійські королевичі Едвін і Едуард, майбутнінорвезькі конунги Геральд і Регнвальд, майбутній король Данії Магнус Добрий,угорський королевич Андрій, датський королевич Герман та інші.
Монастирська школа,
В 1068 р. ч ігумен Києво-Печерського монастиряФеодосій запровадив тут Студійський статут, запозичений у Константинопольськогомонастиря, що був заснований в 798 р. ідеологом монашества Федором Студитом. Статутпередбачав життя монахів в гуртожитку, обов'язкову фізичну працю, відреченнявід будь-якої власності, сувору дисципліну, навчання шоків грамоті дляпоглибленого пізнання богослів'я.
При монастирях створювалися школи для навчанняграмоті монахів. Процес навчання завершувався самостійним читанням релігійнихкниг. З цією метою в обов'язок ігуменів входило створення бібліотек для читання.
Судячи з життя святих XI-XIII ст., сутністьвиховання в монастирських школах полягала, в наставленні монахів, в утриманні,терпінні, змиренні, тілесній безпристрасності, покірності.
Досягались ці цілі шляхом ретельногомолитвослов'я, постів, самообмеженням і проповіддю фантастичних чудес іподвигів місцевих угодників. Вступаючий до монастиря інок доручався старцю,який намагався привчити його перемагати свої бажання. Для цього спеціальностарець наказував йому робити те, до чого у нього не було бажання, боприборкання своєї волі вважалось джерелом всіх доброчестностей. Системавиховання будувалась так, щоб у монахів-учнів не було ні хвилини без діла чимолитви. Правила показували 12 разів молитися вдень, стільки ж ввечері і вночі.За неслухняність чекало духовне покарання, а за більш важкі проступки — ітілесне.
Школа грамоти.
Починаючи з кінця XI-початку XII ст. упам'ятках давньоруської писемності з'являється поняття «навчання грамоти»,під яким розуміли навчання дітей читання, письма, лічби і хорового співу. Доречі, термін «школа»' увійшов у вжиток на Русі лише в XIV ст. Заобсягом знань «навчання грамоти» було рівнозначне елементарнійпочатковій освіті.
Утримувалися школи грамоти на Русі на коштибатьків, тому для бідного населення вони були недоступні. Так, більшістьберестяних грамот, що їх знайдено в Новгороді, виявлені в садибах бояр,посадників, купців, лихварів, заможних ремісників. Мережа шкіл обмежуваласьмістами, у село письменність проникала повільно.
За тодішніх методі в навчання вчитель під часзанять працював з кожним учнем або невеликою групою — 8-10 чоловік.
Писемні пам'ятки підтверджують, що напередоднінавчального року батьки запрошували вчителя додому, його зустрічали ласкавимсловом і поклоном. Батько, тримаючи сина за руку, передавав його вчителю зпроханням навчити уму-разуму. Мати стояла біля дверей і повинна була плакати. Майбутнійучень, наближаючись до вчителя, тричі кланявся. Той садив його біля себе ірозпочиналось навчання. Перший урок був коротким. Потім батьки пригощаливчителя, дарували буханець хліба і рушник, домовлялись за плату і проводжалийого до воріт.
Кормильство — це форма домашнього вихованнядітей феодальної знаті. Київські князі підбирали кормильців з числа воєвод,знатних бояр, що жили в окремих волостях (зворотна до рицарської системивассально-сюзеренна залежність). Малолітній княжич відправлявся в інше місто нелише на кормлення, але й на князювання в область, що входила до складу володіньбатька. Тому кормильці виступали і як наставники, і як регенти, що управляли засвоїх малолітніх вихованців тими містами і землями, які княжичі отримували відбатька. Розсилались княжичі дуже рано: іноді у віці 5-7 років. В обов'язкикормильця входило розумове, моральне і військово-фізичне виховання, раннєзалучення княжича до державних справ, військового і політичного життя.
Так, Ігор Святославович, герой «Слова ополку Ігоревім», у 8 років брав участь у княжому з'їзді, 5-річний княжичВсеволод Костянтинович в 1215 р. був посланий на чолі озброєного загону. Супроводжуватийого могли лише кормильці. Така практика мала ціль — з малих років прилучалакняжичів до умов похідного життя.
Не дивлячись на те, що спочатку кормильствосприяло консолідації Київської Русі, воно мало і негативні наслідки. Штучнародинність часто витісняла на другий план родинність кровну, батьки поганознали своїх синів, брати не знали один одного, що посилювало міжусобиці, забатьківський княжий престол.
Високий статус кормильців давав їм змогувтручатися в родинні суперечки, в політичні інтриги і придворні змови. Кормильціі кормильчичі в умовах феодальної роздробленості стали основним знаряддямполітичної боротьби боярства з великокняжою владою.
Починаючи з XIII ст. князі заміняютькормильців дядьками. Ця зміна виражала тенденцію княжої влади спочаткуобмежити, а потім остаточно знищити небезпечну політичну силу кормильців.
Дядько повинен був бути високоосвіченоюлюдиною. Вони ставали домашніми учителями у сім'ях князів. Княжичі опановувалиіноземні мови (грецьку, латинь), риторику, діалектику, військову справу тощо.1.3 Загальні умови сімейного виховання
Звичайно всі несприятливі явища, щозауважуються в дитини, приписують самій дитині, говорять навіть іноді проуродженій його злостивості, не думаючи і не підозрюючи, що якості дитини євідображенням якостей навколишніх його осіб. Уродженими в дитини можна вважатитільки явища, зв’язані з його темпераментом, тобто тільки ступінь сили ішвидкості його міркувань і дій. Потім він переживає імітаційний період, під часякого в нього складаються його мова, усі головні його звички і звичаї, узагалівсі типові його явища. Насправді дитина повинна бути серйозною причиноюудосконалювання представників родини, особливо щодо їхньої правдивості, щиростіі прямоти: якщо любляча мати стурбована розвитком своєї дитини і зіспостереження знає, як якості останнього складаються з дій і міркуваньнавколишніх його осіб, то вона безсумнівно стане зірко стежити за усякою своєюдією і словом, уникати усякої сваволі і завжди щадити особистість своєї дитини;цим вона безсумнівно буде сприяти власному своєму удосконалюванню, а повноювідповідністю між своїм словом і справою неодмінно привчить і дитини доправдивості, безпосередності і щирості і цим покладе вірна підстава длярозвитку морального характеру людини. При вивченні людини й умов його утворенняусього глибше складається переконання, наскільки сильне впливають не слова, адії близьких осіб на дитину, що розвивається, і наскільки любов до праці,робота і правдивість вихователя сприяють моральному розвиткові дитини.
Кому не відомо, що вся справа виховання (і вродині, і в школі) найчастіше зводиться до того, що дитини потрібно «учити»,причому під словом «учити» нерідко мають на увазі: «стягнути»,«покарати», «пригрозити» і т.д. Так інакше і бути не може,поки будуть надходити зовсім сліпо, по рутині, не віддаючи собі звіту в кожнімкроці; якщо не «пізнати себе», не привчитися зв’язувати причину знаслідком, те рутинні педагогічні прийоми примусового характеру як і ранішебудуть панувати в стінах школи, як і в сімейному побуті.
Звичайно припускають, що дитини можна йобдурити: адже він дурний, не розбере; а тим часом розходження правди інеправди в нього складається саме таким чином, що він привчається перевірятичути їм видимим і відчутним. Якщо йому говорять, що «мами немає в будинку»,а він випадково побачить неї, то він при першому зручному випадку, якщо йому щоне сподобається, заявить, що його самого немає будинку. Чим частіше йогообманюють і чим більш він зустрічає в родині невідповідність слова зі справою,тим менш з’ясовуються для нього ознаки правди і тим легше він починає говорититільки те, що йому вигідніше. Необхідно твердо пам’ятати, що дитина спочаткутільки і знає враження, одержувані органами його почуттів, він тільки їм ікориться і діє винятково на підставі цих чисто реальних вражень; він неодмінноробить тільки те, що йому приємно, і уникає усього, що йому в якому-небудьвідношенні неприємно. Від дитини мають звичай усе ховати, але, якщо він бачить,що навколишні користуються чим-небудь, а йому не дають, те і він при першому,же зручному випадку неодмінно привласнить цікаву для нього річ, раз вона поганолежить, і потім у всякому подібному випадку повторити те ж саме. Будучипійманий у своїх провинах і за це покарано, він, знову ж на досвіді, бачить, щонеобхідно бути обережніше і що вигідніше користуватися усяким випадком так, щобцього не бачили і не знали; він намагається бути розумником і користуєтьсязручними випадками вже обережніше, більш потай. Покарання не може з’ясуватийому об’єктивних ознак правди, воно тільки покаже йому, що не потраплятися — добро, а потраплятися — зло і, маючи можливість зробити кому-небудь зло, вінсаме так і надійде, як з ним надходили при покаранні.
Крім простого, завжди щирого і правдивогослова, не можуть бути допущені ні в родині, ні в школі ніякі заохочення, ніякіпокарання. Звичайно привчають дитину до штучного прибавочного роздратування ізсамої появи його на світло і цим сприяють зниженню його вразливості і перешкоджаютьнормальному ходові його розвитку. Дитину носять на руках, його качають,присипляють різними одноманітними наспівами, його цілують, підробляються підвимовні їм звуки, — усе це виявляється штучними подразниками. Коли після всьогоцього починається навчання, молодший школярик виявляється млявим, апатичним,ледачим; на нього скаржаться за байдужість його до занять, тим часом як усезроблено, щоб саме понизити його життєдіяльність, щоб зробити його апатичним імлявим. Щоб збудити його до навчання, знову прибігають до штучних збудників увиді похвали, оцінок, подарунків і нагород. Людину заїдає нестерпна нудьга,вона готова насолодитися всяким цькуванням і грубою почуттєвою розвагою, щобтільки заглушити гнітюче його відчування. У нього немає внутрішнього життя,воно не збуджується думкою і не зайнятий розумовим своїм удосконалюванням. Молодоїлюдини докоряють за його грубу і розбещену вдачу, зовсім упускаючи з видупричини, що сприяли його розвиткові, забувають, що тільки умови його сімейногоі шкільного життя могли сприяти розвиткові тих типових явищ, що у ньогоспостерігаються, що ними убита ідейне життя і розвиті одні тварини прояву.
Людина, якій постійно усі готують іпопереджають усі його вимоги і бажання, помалу до такого ступеня відвикаєстежити за собою і за своїми потребами, що не помітить, що частини його туалетув неможливому безладді, волосся не чухані, над міру їм з’їдене і т.д. Пильністьнавколишніх трохи ослабнула, і він робиться разючим нечупарою. Різниця тільки втім, що в дорослого все це може обмежуватися тільки зовнішніми проявами, а вшколяра неохайність і безтурботність виразяться у всіх його діях і проявах.
Зовнішні ласки і ніжності приводять допомилкових і лицемірних відносин до матері і взагалі до людей, тим часом яквідсутність їх і правдиве, уважне і тепле відношення, а головне, перевага, щодається на ділі інтересам улюбленої особи перед своїми, завжди сильніше всьогозближають і зв’язують людей між собою.
Отже, коли йде до школи дитина,її оточує іншесередовище, тому вчителеві потрібно особливо трепетно відноситися до маленькогочоловічка. Вчитель повинен поспілкуватися з сім'єю ізробити певні для себе виводи. Тому вчитель повинен співпрацювати з сім'єю, щоб не травмуватиособистість.
Усебічне виховання дитини.
Виховати дитину правильно і нормально набагатолегше, ніж перевиховати. Правильне виховання із самого раннього дитинства — цезовсім не така важка справа, як багатьом здається. По своїм труднощам ця справапід силу кожній людині, кожному батькові і кожній матері. Добре виховати своєїдитини легко може кожна людина, якщо тільки він цього дійсно захоче, а крімтого, це — справа приємне, радісне, щасливе. Зовсім інше — перевиховання. Якщоваша дитина виховувалася неправильно, якщо ви щось проґавили, мало про ньогодумали, а те, буває, і полінувалися, запустили дитину — тоді вже потрібнобагато чого переробляти, поправляти. І от ця робота виправлення, роботаперевиховання — уже не така легка справа. Перевиховання вимагає і більше сил ібільше знань, більше терпіння, а не в кожного батька все це найдеться. Візьмемонавіть такий випадок, коли переробка допомогла, вийшов людину в життя і працює.Усі дивляться на нього, і усі задоволені, і батьки в тому числі. Але того ніхтоне хоче підрахувати, скільки усе-таки втратили. Якби цього школярика із самогопочатку правильно виховували, він більше взяв би від життя, він вийшов би вжиття ще більш сильним, більш підготовленим, а виходить, і більш щасливим. Акрім того, робота перевиховання, переробки — це робота не тільки більш важка,але н сумна. Така робота, навіть при повному успіху, заподіює батькам постійнізасмучення, зношує нерви, часто псує батьківський характер.
Батьки завжди повинні пам’ятати про це, завждинамагатися виховувати так, щоб нічого потім не довелося переробляти, щоб ізсамого початку усі було зроблено правильно.
Родина перестала бути батьківською родиною. Ужедавно жінка користується такими ж правами, як і чоловіка, наша мати має права,рівні правам батька. Наша родина підкоряється не батьківському єдиновладдю, аявляє собою колектив. У цьому колективі батьки мають відомі права.
Про всім цьому кожне батько повинний матизовсім ясне представлення. Кожний повинний розуміти, що в родині він — неповний, безконтрольний хазяїн, а тільки старший відповідальний член колективу. Якщоця думка добре буде зрозуміла, то правильно піде н уся виховна робота.
Відомо, що ця робота не у всіх однаковоуспішно протікає. Це залежить від багатьох причин н насамперед залежить відзастосування правильних методів виховання. Але дуже важливою причиною є і самийпристрій родини, її структура. У відомій мері ця структура знаходиться в нашійвладі. Можна, наприклад, рішуче затверджувати, що виховання єдиного сина абоєдиної дочки набагато більш важка справа, чим виховання декількох дітей. Навітьу тому випадку, якщо родина випробує деякі матеріальні утруднення, не можнаобмежуватися одною дитиною. Єдина дитина дуже незабаром стає центром родини. Турботибатька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисну норму.Любов батьківська в такому випадку відрізняється відомою нервозністю. Хворобацієї дитини або його смерть переноситься такою родиною дуже важко, і страхтакого нещастя завжди коштує перед батьками і позбавляє їхнього необхідногоспокою. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайного стану і стаєдійсним деспотом у родині. Для батьків дуже важко буває загальмувати свою любовдо нього і свої турботи, і волею-неволею вони виховують егоїста.
Тільки в родині, де є троє і більше дітей,батьківська турбота може мати нормальний характер. Вона рівномірнорозподіляється між усіма. У великій родині дитина звикає з найменшого років доколективу, здобуває досвід взаємного зв’язку. Якщо в родині є старші і молодшідіти, між ними встановлюється досвід любові і дружби в найрізноманітнішихформах. Життя такої родини надає дитині можливість вправлятися в різних видахлюдських відносин. Перед ними проходять такі життєві задачі, що єдиній дитинінедоступні: любов до старшого брата і любов до молодшого брата — це зовсімрізні почуття, уміння поділитися з братом або сестрою, звичка поспівчувати ім. Мивже не говоримо, що у великій родині на кожнім кроці, навіть у грі, дитиназвикає бути в колективі.
Питання про структуру родини — питання дужеважливий, і до нього потрібно відноситися цілком свідомо.
Якщо батьки по-справжньому люблять своїх дітейі хочуть них виховати якнайкраще, вони будуть намагатися і свої взаємні незгодине доводити до розриву і тим не ставити дітей у самий скрутний стан.
Наступне питання, на яке можна звернути самусерйозну увагу, — це питання про мету виховання. У деяких родинах можнаспостерігати повна бездумність у цьому питанні: просто живуть поруч батьки ідіти, і батьки сподіваються на те, що все саме собою вийде. У батьків немає ніясної мети, ні визначеної програми. Звичайно, у такому випадку і результатибудуть завжди випадкові, і часто такі батьки потім дивуються, чому це в нихвиросли погані діти. Ніяка справа не можна гарна зробити, якщо невідомо, чогохочуть досягти.
Кожен батько і кожна мати повинні добре знати щовони хочуть виховати у своїй дитині. Треба віддавати собі ясний звіт щодо своїхвласних батьківських бажань. Чи хочете ви виховати дійсного громадянина, людинизнаючій, енергійній, чесній, відданій своїй країні, працьовитого, бадьорого іввічливого? Або ви хочете, щоб з вашої дитини вийшов міщанин, жадібний,боягузливий, який-небудь хитренький і дрібний ділок? Дайте собі працю,подумайте добре над цим питанням, подумайте хоча б потай, і ви відразу побачитеі багато зроблених вами помилок і багато правильних шляхів перед.
І при цьому завжди ви повинні пам’ятати: виродили і виховуєте сина або дочку не тільки для вашої батьківської радості. Увашій родині і під вашим керівництвом росте майбутній громадянин, майбутнійдіяч і майбутній борець. Якщо ви наплутаєте, виховаєте поганої людини, горі відцього буде не тільки вам, але і багатьом людям і всій країні. Не відмахуйтесьвід цього питання, не вважайте його докучливим резонерством. Адже на вашомузаводі, у вашій установі ви викладаєтеся випускати шлюб замість гарноїпродукції. Ще більш соромно повинно бути для вас давати суспільству поганих абошкідливих людей.
Ваше власне поводження — сама вирішальна річ. Недумайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з ним розмовляєте, абоповчаєте його, або наказуєте йому. Ви виховуєте його в кожен момент вашогожиття, навіть тоді, коли вас немає будинку. Як ви вдягаєтеся, як ви розмовляєтез іншими людьми і про інших людей, як ви радуєтеся або засмучуєтеся, як визвертаєтеся з друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету, — усе цемає для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить абопочуває, усі повороти вашої думки доходять до нього невидимими шляхами, виїхній не зауважуєте. А якщо удома ви грубі, або хвалькуваті, або пиячите, а щегірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не потрібно думати про виховання: виуже виховуєте ваших дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі методи вам недопоможуть.
Звичайно, краще, якщо батьки частіше бувають здітьми, дуже недобре, якщо батьки ніколи їх не бачать. Необхідно сказати, щоправильне виховання зовсім не вимагає, щоб батьки не спускали з дітей очей. Такевиховання може принести тільки шкоду. Воно розвиває пасивність характеру, такідіти занадто звикають до суспільства дорослих, і духовний ріст їх йде занадтошвидко. Батьки люблять цим похвастатися, але потім переконуються, щоприпуститися помилки.
Щира сутність виховної роботи, імовірно, ви ісамі вже догадалися про це, полягає зовсім не у ваших розмовах з дитиною, не впрямому впливі на дитину, а в організації вашої родини, вашого особистого ігромадського життя й в організації життя дитини. Виховна робота є насампередробота організатора. У цій справі немає дріб’язків. Ви не маєте права нічогоназвати дріб’язком і забути про неї. Страшною помилкою буде думати, що у вашомужитті або в житті вашої дитини ви що-небудь виділите велике і приділите цьомувеликому усю вашу увагу, а все інше відкинете убік. У виховній роботі немаєдрібниць. Який-небудь бант, що ви зав’язуєте у волосся дівчинки, та або інша шапочка,яка-небудь іграшка — усе це такі речі, що можуть мати в житті дитини найбільшезначення. Гарна організація в тім і полягає, що вона не випускає з виду дрібнихподробиць і випадків. Дріб’язку діють регулярно, щодня, щогодини, з них іскладається життя. Керувати цим життям, організувати її і буде самоювідповідальною вашою задачею./>1.4 Специфікамолодшого школяра у різних типах родини
 
Особливості виховання єдиної дитини вродині.
На цей рахунок існує дві найбільшрозповсюджені точки зору. Перша: єдина дитина виявляється більш емоційностійкіша, ніж інші діти, тому, що не знає хвилювань, пов’язаних із суперництвомбратів. Друга: єдиній дитині приходиться переборювати більше труднощів, чимзвичайно, щоб придбати психічну рівновагу, тому що йому не дістає брата чисестри. Що б там не говорили психологи, життя однієї — єдиної дитини в родинінерідко складається так, що підтверджує саме цю, другу, точку зору. Труднощі,однак, не є абсолютно неминучими, і проте зустрічаються настільки часто, щобуло б нерозумно не зважати на них уваги.
Безперечно, батьки, що мають єдину дитини,звичайно приділяють їй надмірну увагу. Коротше, вони занадто піклуються про неїтільки тому, що вона у них одна, тоді як насправді вона всього лише перша. Ідійсно, деякі з нас здатні спокійно, зі знанням справи звертатися з первісткомтак, як ми тримаємося потім з наступними дітьми. Головна причина тут — недосвідченість. Є, однак, й інші підстави. Якщо не торкатися деяких обмеженьфізичного порядку, одних батьків лякає відповідальність, інші побоюються, щонародження другої дитини позначиться на їхньому матеріальному становищі, треті,хоча ніколи не визнаються в цьому, просто не люблять хлопців, і їм цілкомдостатньо одного сина чи однієї доньки.
Деякі перешкоди психічному розвитку дітеймають зовсім визначену назву — тепличні умови, коли дитину пестять, ніжать,балують, пестять — одним словом, носять на руках. Через надмірну увагупсихічний розвиток її неминуче сповільнюється. У результаті надмірноїпоблажливості, якою ми оточуємо її, вона неодмінно зіткнеться з дуже серйознимитруднощами і розчаруванням, коли опиниться за межами домашнього кола, оскількиі від інших людей буде очікувати уваги, до якої звикла у будинку батьків. Зцієї ж причини вона занадто серйозно стане відноситися і до самої себе. Саметому, що її власний кругозір занадто малий, багато дріб’язків покажуться їйзанадто великими і значними. У результаті спілкування з людьми буде для неїнабагато скрутніше, ніж для інших дітей. Вона почне уникати контактів,усамітнюватися. Їй ніколи не доводилося поділяти з братами чи сестрамибатьківську любов, не говорячи вже про ігри, свою кімнату, одяг, і їй важкознайти загальну мову з іншими дітьми і своє місце в дитячому співтоваристві.
Як запобігти усе цьому? За допомогою другоїдитини — скажуть багато хто з вас. І це вірно, але якщо деякі особливі проблемиі можна вирішити подібним шляхом, то де впевненість, що варто народити ще однудитину, як ми відразу ж досягнемо повної адаптації першої. У будь-якому випадкупотрібно всіма силами переборювати наше прагнення ростити дитину в тепличнихумовах. Можна затверджувати, що виховання єдиного сина чи єдиної донькинабагато більш важка справа, ніж виховання декількох дітей. Навіть у томувипадку, якщо родина випробує деякі матеріальні утруднення, не можнаобмежуватися однією дитиною. Єдина дитина дуже скоро стає центром родини. Турботибатька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисну норму.Любов батьківська в такому випадку відрізняється відомою нервозністю. Хворобацієї дитини чи смерть переноситься такою родиною дуже важко, і страх такогонещастя позбавляє батьків спокою. Дуже часто єдина дитина звикає до свогонадзвичайного стану і стає дійсним деспотом у родині. Для батьків дуже важкобуває загальмувати свою любов до неї і свої турботи, і волею — неволею вонивиховують егоїста.
Для розвитку психіки кожна дитина вимагаєщиросердечного простору, у якому вона змогла б вільно пересуватися. Їй потрібнавнутрішня і зовнішня воля, вільний діалог з навколишнім світом, щоб їй непідтримувала постійно рука батьків. Дитині не обійтися без забрудненогообличчя, розірваних штанів і бійок.
Єдиній дитині часто відмовлено у такомупросторі. Усвідомлено чи ні, їй нав’язують роль зразкової дитини. Вона повиннаособливо чемно вітатися, особливо виразно читати вірші, вона повинна бутизразково чепурною і виділятися серед інших дітей. Щодо неї будуються честолюбніплани на майбутнє. За кожним проявом життя ведеться уважно, із заклопотаністю,спостереження. Таке відношення до неї несе небезпеку, що єдина дитинаперетвориться в розпещену, несамостійну, невпевнену в собі, що переоцінює себе,дитину.
Але цього можна уникнути, якщо дотримуватисяодного простого правила, у родині, де росте одна дитина: тільки ніякоївинятковості!
Специфікавиховання в багатодітній родині.
Виховний потенціал багатодітної родини маєсвої позитивні і негативні характеристики, а процес соціалізації дітей — своїтруднощі, проблеми.
З одного боку, тут, як правило, виховуютьсярозумні потреби й уміння вважатися з нестатками інших; ні в кого з дітей немаєпривілейованого положення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму,асоціальних рис; більше можливостей для спілкування, турботи про молодший,засвоєння моральних і соціальних норм і правил гуртожитку; краще можутьформуватися такі моральні якості, як чуйність, людяність, відповідальність,повага до людей, а також якості соціального порядку — здатність до спілкування,адаптації, толерантність. Діти з таких родин виявляються більш підготовленимидо подружнього життя, вони легше переборюють рольові конфлікти, пов’язані ззавищеними вимогами однієї людини до іншої і занижених вимог до себе.
Однак процес виховання в багатодітній родиніне менш складний і суперечливий. По-перше, у таких родинах дорослі досить частовтрачають почуття справедливості по відношенню до дітей, виявляють до нихнеоднакову прихильність і увагу. Скривджена дитина завжди гостро відчуваєдефіцит тепла й уваги до нього, по — своєму реагуючи на це: в одних випадкахсупутнім психологічним станом для нього стає тривожність, почуття ущербності таневпевненості у собі, в інших — підвищена агресивність, неадекватна реакція нажиттєві ситуації. Для старших дітей у багатодітній родині характернакатегоричність у судженнях, прагнення до лідерства, керівництво навіть у тихвипадках, коли для цього немає потреб. Усе це звичайно, ускладнює процессоціалізації дітей. По-друге, у багатодітних родинах різко збільшується фізичнеі психічне навантаження на батьків, особливо на матір. Вона має менше вільногочасу і можливостей для виховання дітей і спілкування з ними, для прояву увагидо їх інтересів. На жаль, діти з багатодітних родин частіше стають на соціальнонебезпечний шлях, майже в 3,5 рази частіше, ніж діти з родин інших типів.
Багатодітна родина має менше можливостей длязадоволення потреб та інтересів дитини, якої і так приділяється значно меншечасу, ніж в родині з однією дитиною, що, природно, не може не позначитися на їйрозвитку. У цьому контексті рівень матеріальної забезпеченості багатодітноїродини має дуже істотне значення. Моніторинг соціально — економічногопотенціалу родин показав, що більшість багатодітних родин живе нижче межібідності.
Виховання дитини внеповній родині.
Дитина завжди глибоко страждає, якщо валитьсясімейне вогнище. Поділ родини чи розлучення, навіть коли усе відбуваєтьсянайвищою мірою чемно і поштиво, незмінно викликає в дітей психічний надлам ісильні переживання.
Дитина відчуває відсутність батька, навітьякщо не виражає відкрито свої почуття. Крім того, вона сприймає відхід батькаяк відмовлення від неї. Дитина може зберігати ці почуття багато років.
Після розлучення батько регулярно відвідуєдитину. В усіх випадках це дуже глибоко хвилює її. Якщо батько виявляє до неїлюбов і великодушність, розвід виявиться для дитини ще болісніше інезрозуміліше. Крім того, вона з недовірою й образою буде дивитися на матір. Якщож батько тримається сухо й відчужено, дитина почне запитувати себе, чому,власне, вона повинна з ним бачитися, і в результаті в неї може зародитисякомплекс провини. Якщо батьки охоплені ще й бажанням мстити один одному, вонизаповнюють свідомість дитини шкідливою дурницею, лаючи один одного і підриваючитим самим психологічну опору, яку звичайно дитина одержує в нормальній родині.
У цей період дитина може, скориставшисьрозколом родини, зіштовхувати батьків один з одним і витягати нездоровіпереваги. Змушуючи їх заперечувати свою любов до нього, дитина буде змушуватиїх балувати себе, а його інтриги й агресивність згодом можуть навіть викликатиїхнє схвалення. Відносини дитини з товаришами нерідко псуються через недоречніпитання, плітки та її небажання відповідати на розпити про батька. На дитині,так чи інакше, відбиваються страждання і переживання матері.
Що можна зробити, щоб допомогти дитині врозбитій родині? Пояснити йому, що відбулося, причому зробити це просто, нікогоне обвинувачуючи. Допомагати дитині ставати дорослішою і самостійною, щоб у неїне склалася надмірна і нездорова залежність від вас. Одна з найбільшрозповсюджених помилок — надмірна опіка матері над сином.
Питання про структуру родини — питання дужеважливе, і до нього потрібно відноситися цілком свідомо.
Якщо батьки люблять своїх дітей і хочуть їхвиховувати якнайкраще, вони будуть намагатися, і свої взаємні незгоди недоводити до розриву і тим не ставити дітей у скрутне становище.
Батьківський авторитет.
Напевно, буде просто незручно в самій родиніперед дітьми доводити батьківську владу постійним посиланням на суспільнеповноваження, що вимагає правильного виховання дитини. Виховання дітейпочинається з того віку, коли ніякі логічні докази і пред’явлення суспільнихправ узагалі неможливі, а тим часом без авторитету неможливий вихователь.
Нарешті, сам зміст авторитету в тім і полягає,що він не вимагає ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнствостаршого, як його сила і цінність, видима, так сказати, простим дитячим оком.
Батько і мати в очах дитини повинні мати цейавторитет. Часто приходиться чути питання: що робити з дитиною, якщо він неслухається? От це саме «не слухається» і є ознака того, що батьки вйого очах не мають авторитету.
Відкіля береться батьківський авторитет, яквін організується?
Ті батьки, у яких діти «не слухаються»,схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це — особливийталант. Якщо таланта ні, то і поробити нічого не можна, залишається тількипозаздрити тому, у кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет можебути організований у кожній родині, і це навіть не дуже важка справа.
Є багато сортів такого помилкового авторитету.Ми розглянемо тут більш-менш докладно десяток цих сортів. Сподіваємося, щопісля такого розгляду легше буде з’ясувати, яким повинний бути авторитет дійсний.
Авторитет придушення. Це найстрашніший сорт авторитету хоча і не самий шкідливий. Більшевсього таким авторитетом страждають батьки. Якщо батько будинку завжди ричить,завжди сердить, за кожну дрібницю вибухає громом, при всякому зручному і незручномувипадку хапається за ціпок або за ремінь, на кожне питання відповідаєбрутальністю, кожну провину дитини відзначає покаранням, — то це і є авторитетпридушення. Такий батьківський терор тримає в страху всю родину, не тількидітей, але і мати. Він приносить шкоду не тільки тому, що залякує дітей, але ітому, що робить мати нульовою істотою, що здатна бути тільки прислугою. Непотрібно доводити, як шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, вінтільки привчає дітей подалі триматися від страшного батька, він викликає дитячунеправду і людське боягузтво, і в той же час він виховує в дитині жорстокість.
Такі школярики будуть боятися висловлюватисвою думку, будуть боязко дивитися на однокласників, що може погано вплинути назагальний розвиток дитини.
Авторитет відстані.Є такі батьки, та й матері, що серйозно переконані: щоб діти слухалися,потрібно поменше з ними розмовляти, подалі триматися, зрідка тільки виступати увиді начальства. Особливо любили цей вид у деяких старих інтелігентськихродинах. Тут суцільно і поруч у батька який-небудь окремий кабінет, з якого вінпоказується зрідка, як первосвященик. Обідає він окремо, розважається окремо,навіть свої розпорядження по довіреній йому родині він передає через матір.
Школярики будуть замкнуті, будуть такожтриматися на відстані із дорослими, вчителями, а також дітьми.
Авторитет чванства.Це особливий вид авторитету відстані, але мабуть, більш шкідливий. У кожноїлюдини є свої заслуги. Але деякі люди вважають, що вони — самі заслужені,найважливіші діячі, і показують цю важливість на кожнім кроці, показують ісвоїм дітям. Удома вони навіть більше бундючаться і надуваються, чим на роботі,вони тільки і роблять, що тлумачать про свої достоїнства, вони зарозуміловідносяться до інших людей. Буває дуже часто, що, уражені таким видом батька,починають чванитися і діти.
Авторитет педантизму. У цьому випадку батьки більше звертають уваги на дітей, більше працююале працюють, як бюрократи. Вони упевнені в тім що діти повинні кожнебатьківське слово вислухувати з трепетом, що слово них — це святиня. Своїрозпорядження вони віддають холодним тоном, і раз воно віддано, то негайно стаєзаконом. Такі батьки більше всього бояться, як би діти не подумали, що папапомилився що папа людин не твердий. Якщо такий папа сказав: «Завтра будедощ, гуляти не можна», то хоча б завтра була і гарна погода, усе-такивважається, що гуляти не можна.
Коли дитина йде до школи, то вчитель стаєавторитетом. Що тоді буде з дитиною? Дитина не знатиме, що правильне, як церобити і навіщо.
Авторитет резонерства. У цьому випадку батьки буквально заїдають дитяче життя нескінченнимиповчаннями і повчальними розмовами. Замість того щоб сказати дитині кількаслів, може бути, навіть у жартівливому тоні, батько саджає його проти себе іпочинає нудну і докучливу мову. Такі батьки упевнені, що в повчаннях полягаєголовна педагогічна мудрість. У такій родині завжди мало радості і посмішки. Батькизі всіх сил намагаються бути доброчесними, вони хочуть в очах дітей бутинепогрішними. Але вони забувають, що діти — це не дорослі, що в дітей своєжиття і що потрібно це життя поважати. Дитина живе більш емоційно, більшжагуче, чим дорослий, він найменше вміє займатися міркуваннями. Звичка мислитиприходить до нього поступово і досить повільно, а постійні просторікуваннябатьків, постійне їхній свербіння і балакучість проходять майже безвісти вїхній свідомості. У резонерстві батьків діти не можуть побачити ніякогоавторитету.
Авторитет любові. Цев нас найпоширеніший вид помилкового авторитету. Багато батьків переконані: щобдіти слухалися, потрібно, щоб вони любили, батьків, а щоб заслужити цю любов,необхідно на кожнім кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова,нескінченні цілування, ласки, визнання сиплються на дітей у зовсім надлишковійкількості. Якщо дитина не слухається, у нього негайно запитують: «Виходить,ти папу не любиш?» Батьки ревниво стежать за вираженням дитячих очей івимагають ніжності і любові. Часто мати при дітях розповідає знайомим: «Вінстрашно любить папу і страшно любить мене, він така ніжна дитина...»
Це дуже небезпечний вид авторитету. Вінвирощує нещирих і брехливих егоїстів. І дуже часто першими жертвами такогоегоїзму стають самі батьки.
Такі школярики будуть цинічними до інших, вонивважатимуть, що посмішкою можна зарадити в усьому.
Авторитет доброти.Це самий нерозумний вид авторитету. У цьому випадку дитяча слухняність такожорганізується через дитячу любов, але вона викликається не поцілунками івиливами, а поступливістю, м’якістю, добротою батьків. Папа або мама виступаютьперед дитиною в образі доброго ангела. Вони усі дозволяють, їм нічого не шкода,вони не скупі, вони чудові батьки. Вони бояться всяких конфліктів, вонивіддають перевагу сімейному світові, вони готові чим завгодно пожертвувати,тільки б усі було благополучно.
Авторитет дружби. Доситьчасто ще і діти не народилися, а між батьками є вже договір: наші діти будутьнашими друзями. У загальному це, звичайно, добре. Батько і син, мати і дочкаможуть бути друзями і повинні бути друзями, але все-таки батьки залишаютьсястаршими членами сімейного колективу, і діти все-таки залишаються вихованцями. Якщодружба досягне крайніх меж, виховання припиняється, або починається протилежнийпроцес: діти починають виховувати батьків. Такі родини приходиться інодіспостерігати серед інтелігенції. У цих родинах діти називають батьків Петькомабо Марусею, потішаються над ними, грубо обривають, повчають на кожнім кроці,ні про яку слухняність не може бути і мови. Але тут немає і дружби, тому щоніяка дружба неможлива без взаємної поваги.
Авторитет підкупу — самий аморальний вид авторитету, коли слухняність проста купується подарункамий обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і говорять: будеш слухатися, — куплютобі конячку; будеш слухатися, — підемо в цирк.
Ми розглянули кілька видів помилковогоавторитету. Крім них, є ще багато сортів. Є авторитет веселості, авторитетученості, авторитет «сорочки-хлопця», авторитет краси. Але буваєчасто і так, що батьки взагалі не думають ні про який авторитет, живутьяк-небудь, як потрапило і як-небудь тягнуть волинку виховання дітей. Такібатьки завжди мечуться, як очманілі кішки, у повному безсиллі, у повномунерозумінні того, що вони роблять. Буває і так, що батько дотримує одного видуавторитету, а мати — іншого. Дітям у такому випадку приходиться бути насампереддипломатами і навчитися лавірувати між папою і мамою. Нарешті, буває і так, щобатьки просто не звертають уваги на дітей і думають тільки про свій спокій.
Авторитет необхідний у родині. Требавідрізняти дійсний авторитет від авторитету помилкового, заснованого на штучнихпринципах і прагнучого створити слухняність будь-якими засобами. Дійснийавторитет ґрунтується на вашій цивільній діяльності, на вашому цивільномупочутті а вашому знанні життя дитини, на вашій допомозі йому і на вашійвідповідальності за його виховання.
/>/>Розділ 2. Сімейневиховання в розвитку дитини
 2.1 Роль батьків у розвитку дитини
У гарних батьків виростають гарні діти. Якчасто чуємо ми це твердження часто важко пояснити, що ж це таке — гарні батьки.
Майбутні батьки думають, що гарними можнастати, вивчивши спеціальну літературу чи опанувавши особливими методами виховання.Безсумнівно, педагогічні і психологічні знання необхідні, але тільки однихзнань мало. Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються,завжди впевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що дитині потрібно і щоїй можна, які у кожну мить часу знають, як правильно підійти, і можуть забсолютною точністю передбачати не тільки поводження власних дітей у різнихситуаціях, але і їхнє подальше життя?
Батьки складають перше суспільне середовищедитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Невипадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важкухвилину життя. Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, — це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв’язків. Специфіка почуттів,що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турботабатьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківськійлюбові — дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти.
Перша й основна задача батьків — є створення вдитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні прияких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Самаприродна і сама необхідна з усіх обов’язків батьків — це ставлення до дитини вбудь-якому віці любовно й уважно.
Психологами доведено, що у трагедіїпідліткового алкоголізму та підліткової наркоманії часто винні не люблячи своїхдітей батьки. Головна вимога до сімейного виховання — це вимога любові. Але тутдуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитини і керуватися любов’юу своїх повсякденних турботах по відходу за ним, необхідно, щоб дитинавідчувала, була впевнений, що її люблять.
Багато батьків вважають, що ні в якому разі неможна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що їїлюблять, це приводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинутице твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недолікулюбові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавленаміцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселяння дитиніпочуття, що його люблять і про нього піклуються, не залежить ні від часу, щоприділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з ранньоговіку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов’язано це і з забезпеченнямматеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більштого, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у яківключається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головноївиховної мети.
Глибокий постійний психологічний контакт іздитиною — це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені можебути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини вбудь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітямможливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.
Основа для збереження контакту — щиразацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, зацікавленість до йогодитячих, нехай самим дріб’язковим і наївним, проблемам, бажання зрозуміти,бажання спостерігати за всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомостізростаючої людини. Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контактушироко варіюють, у залежності від віку й індивідуальності дитини. Але кориснозамислитись і над загальними закономірностями психологічного контакту міждітьми і батьками в родині.
Контакт ніколи не може виникнути сам собою,його потрібно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння,емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог,взаємодія дитини і дорослого.
Діалог. Головне увстановленні діалогу — це спільний потяг до загальної мети, спільне баченняситуацій, спільність у напрямку дій. Мова йде не про обов’язковий збіг поглядіві оцінок. Найчастіше точка зору дорослих і дітей різна, що цілком природно прирозходженнях досвіду. Однак першорядне значення має сам факт спільноїспрямованості до вирішенню проблем. Дитина завжди повинна розуміти, якимицілями керується батько в спілкуванні з ним. Дитина, навіть у найменшому віці,повинна ставати не об’єктом виховних впливів, а союзником у загальномусімейному житті, навіть її творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь узагальному житті родини, розділяючи всі її цілі та плани, зникає звичневиховання, поступаючись місцем справжньому діалогу.
Найбільш істотна характеристика діалогічногоспілкування, що виховує, полягає у встановленні рівності позицій дитини ідорослого.
Досягти цього в повсякденному сімейномуспілкуванні з дитиною дуже важко. Звичайно стихійно виникаюча позиція дорослого- це позиція «над» дитиною. Дорослий має силу, досвід, незалежність — дитина фізично слабша, недосвідчена, цілком залежна. Всупереч цього батькамнеобхідно постійно прагнути до встановлення рівності.
Людина не повинна бути об’єктом виховання,вона завжди активний суб’єкт самовиховання. Батьки можуть стати володарями душісвоєї дитини лише в тій мері, у якій їм удається розбудити в дитині потребу увласних досягненнях, власному вдосконаленні.
Вимога рівності позицій у діалозі спираєтьсяна той незаперечний факт, що діти роблять безсумнівний вплив, який виховує, ісамих батьків. Під впливом спілкування з власними дітьми, включаючи врізноманітні форми спілкування з ними, виконуючи спеціальні дії у піклуванні задитиною, батьки в значній мірі змінюються у своїх психічних якостях, їхвнутрішній світ помітно трансформується.
З цього приводу звертаючись до батьків, Я. Корчакписав: «Наївна думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи,викорінюючи, формуючи дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, непіддається впливу середовища, у якому виховує і дітей».
Рівність позицій у діалозі складається знеобхідності для батьків постійно вчитися, бачити світ у самих різних йогоформах очима своїх дітей.
Контакт із дитиною, як вищий прояв любові донього, варто будувати, ґрунтуючись на постійному, безустанному бажанніпізнавати своєрідність її індивідуальності.
Прийняття. Крімдіалогу для вселяння дитині відчуття батьківської любові необхідно виконуватище одне надзвичайно важливе правило. психологічною мовою ця сторона спілкуванняміж дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розумієтьсявизнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інші, утому числі несхожість на батьків. Приймати дитини — значить затверджуватинеповторне існування саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед,необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінок, які постійно висловлюютьбатьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися від негативнихоцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру. На жаль, длябільшості батьків стали звичними висловлення типу: «От безглуздий! Скількиразів пояснювати, негідник!», «Так навіщо ж я тебе тільки на світнародила, упертюх!», «Любий дурень на твоєму місці зрозумів би, якзробити!».
Усім майбутнім і нинішнім батькам варто дужедобре зрозуміти, що кожне таке висловлення, яким би справедливим по суті вононе було, якою би ситуацією ні викликалося, робить серйозну шкоду контакту здитиною, порушує впевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себеправило не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірноздійснену дію чи помилковий, необдуманий вчинок. Формула істинної батьківськоїлюбові, формула прийняття — це не «люблю, тому що ти — гарний», а«люблю, тому що ти є, люблю такого, який є».
Але якщо хвалити дитину за те, що є, воназупиниться у своєму розвитку, як же хвалити, якщо знаєш скільки у неї недоліків?По-перше, виховує дитину не тільки прийняття, чи похвала осудження, вихованняскладається з багатьох інших форм взаємодії і народжується в спільному житті вродині. Тут же мова йде про реалізацію любові, про творення правильного емоційногофундаменту, правильної почуттєвої основи контакту між батьками і дитиною. По-друге,вимога прийняття дитини, любові до такому, якою вона є, базується на визнанні івірі у розвиток, а виходить, у постійне вдосконалювання дитини, на розуміннянескінченності пізнання людини, навіть якщо вона зовсім ще мала. Вмінню батьківспілкуватися без постійного осуду особистості дитини допомагає віра в усе тегарне й сильне, що є в кожній, навіть у самій неблагополучній, дитині. Щиралюбов допоможе батькам відмовитися від фіксування слабостей, недоліків інедосконалостей, направить виховні зусилля на підкріплення всіх позитивнихякостей особистості дитини, на підтримку сильних сторін душі, до боротьби зіслабостями і недосконалостями.
Оцінку не особистості дитини, а її дії івчинків важливо здійснювати, змінюючи їхнє авторство. Дійсно, якщо назвати своюдитину недотепою, чи ледарем, важко очікувати, що вона щиро погодиться з вами,і навряд чи це змусить змінити її своє поводження. А от якщо обговореннюпіддався той чи інший вчинок при повному визнанні особистості дитини ітвердженні любові до нього, набагато легше зробити так, що сама дитина оцінитьсвоє поводження і зробить правильні висновки. Вона може помилитися і наступногоразу чи по слабості волі піти по більш легкому шляху, але рано чи пізно «висотабуде взята», а ваш контакт із дитиною від цього ніяк не постраждає,навпаки, радість від досягнення перемоги стане вашою загальною радістю.
Контроль за негативними батьківськими оцінкамидитини необхідний ще і тому, що дуже часто за батьківським осудом йденевдоволення власним поводженням, дратівливість, втома, що виникли зовсім зіншого приводу. За негативною оцінкою завжди йде емоція осуду і гніву. Прийняттядає можливість проникнення у світ глибоко особистісних переживань дітей. Сум, ане гнів, співчуття, а не мстивість — такі емоції істинно люблячої своєї дитини,що проймають батьків.
Незалежність дитини. Зв’язок між батьками і дитиною належить до найбільш сильних людських зв’язків.Чим більше складний живий організм, тим довше повинний він залишатися в тіснійзалежності від материнського організму. Без цього зв’язку неможливий розвиток,а занадто раннє переривання цього зв’язку являє загрозу для життя. Людинаналежить до найбільш складних біологічних організмів, тому ніколи не станецілком незалежним. Людина не може черпати життєві сили тільки із самого себе. Людськежиття, як говорив психолог А.Н. Леонтьев, — це розділене існування, головноюознакою якого є потреба зближення з іншою людською істотою. Разом з тим зв’язокдитини з його батьками внутрішньо конфліктний. Якщо діти, підростаючи, усебільш здобувають бажання віддалення цього зв’язку, батьки намагаються як можнадовше його втримати. Батьки хочуть захистити молодь перед життєвиминебезпеками, поділитися своїм досвідом, застерегти, а молоді хочуть придбатисвій власний досвід, навіть ціною втрат, хочуть самі пізнати світ. Цейвнутрішній конфлікт здатний породжувати безліч проблем, причому проблеминезалежності починають виявлятися досить рано, фактично із самого народженнядитини. Дійсно, обрана дистанція в спілкуванні з дитиною виявляється вже в тійчи іншій реакції матері на плач дитини. А перші самостійні кроки, а перше«Я — сам!», вихід у більш широкий світ, пов’язаний з початкомвідвідування дитячого саду? Буквально щодня в сімейному вихованні батькиповинні визначати межі дистанції.
Рішення цього питання, іншими словами, наданнядитині тієї чи іншої міри самостійності регулюється насамперед віком дитини, щоздобуваються їм у ході розвитку новими навичками, здібностями і можливостямивзаємодії з навколишнім світом. Разом з тим багато чого залежить і відособистості батьків, від стилю їхні відносини до дитини. Відомо, що родини дужесильно розрізняються за тим чи іншим ступенем волі і самостійності, наданої дітям.В одних родинах першокласник ходить у магазин, відводить у дитячий сад молодшусестричку, їздить на заняття через усе місто. В іншій родині підліток звітує увсіх, навіть дрібних, вчинках, його не відпускають у походи і поїздки здрузями, охороняючи його безпеку. Він підзвітний у виборі друзів, усі його діїпіддаються найсуворішому контролю.
Необхідно мати на увазі, що встановлюванадистанція пов’язана з більш загальними факторами, які визначають процесвиховання, насамперед з мотиваційними структурами особистості батьків. Відомо,що поводження дорослої людини визначається досить великим і складним наборомрізноманітних збудників, що позначаються словом «мотив». Вособистості людини всі мотиви вибудовуються у визначену, індивідуальну длякожного рухливу систему. Одні мотиви стають визначальними, найбільш значимимидля людини, інші — здобувають підлегле значення. Іншими словами, будь-якалюдська діяльність може бути визначена через ті мотиви, що неї спонукують. Буваєтак, що діяльність збуджується декількома мотивами, іноді та сама діяльністьвикликається різними чи навіть протилежними за своїм психологічним змістом,мотивами. Для правильної побудови виховання батькам необхідно час від часувизначати для самих себе ті мотиви, якими збуджується їхня власна виховнадіяльність, визначати, що рухає їх виховними умовами.
Дистанція, що стала переважною у взаєминах здитиною в родині, безпосередньо залежить від того, яке місце займає діяльністьвиховання у складній, неоднозначній, часом внутрішньо суперечливій системірізних мотивів поводження дорослої людини. Тому варто усвідомити, яке місце вбатьківській власній мотиваційній системі займе діяльність по вихованнюмайбутньої дитини.2.2 Розумове виховання у сім’ї, його функції
Очевидно, школярі по своїй сильній вразливостіі спостережливості не залишають без уваги жодного з навколишніх їхніх явищ; необхіднотільки, щоб їхнє прагнення не зустрічало перешкоди з боку навколишніх, а,навпроти, підтримувалося ними. Звичайно ж це буває не так: дорослі або бажаютьвести дитини на помочах, причому всі йому скажуть, усі пояснять і усі покажуть,або не дозволяють йому зовсім міркувати і постійно повторюють тільки прослухняність, або ж вони безглуздо захоплюються сумнівними проявами йогосамодіяльності і намагаються відмінностями і заохоченнями збудити його допродовження. Якщо дитині постійно нав’язувати думки і судження, то цимусувається всяке порушення до його власної діяльності, тим часом як самостійнимспостереженням над явищами він привчався б до сприйняття всіх окремих моментів,з яких вони складаються, і складав би собі ясне представлення про одержуванівраження, привчався б роз’єднувати, по можливості, одержуване враження за часом;він засвоював би собі всі акти в тій послідовності, що необхідна для з’ясуваннязначення даного явища, таким чином він звикав би логічно мислити. Розвитокшколяра і складається головним чином в умінні зосереджувати увагу надодержуваним враженням і розумовою працею переборювати перешкоди до розумінняйого. У тім же випадку, коли судження дається вже готовим і повідомляютьсяголовним чином одні висновки, останні будуть засвоюватися тільки пам’яттю,замість того щоб підготовляти і розвивати в дитини точно таку ж розумовуроботу, за допомогою якої добуті передані йому висновки і висновки.
Те ж саме відноситься і до ігор і фізичнихзанять дітей: вони охоче самі будують і ще охоче руйнують, щоб зрозуміти, якпобудована річ, що потрапила їм у руки. Звичайно їм дають уже готові мудрііграшки, постачені механізмом, і виробляючі різні рухи, звуки і т.п., або даютьпристосовані частини і вимагають, щоб вони склали з них визначені фігури абобудівлі. Діти, зрозуміло, зараз же руйнують дані їм речі і прагнуть відшукатипричини рухів, що зауважуються ними, або звуків, а будівлю або фігуру зроблятьтільки тоді, коли вони вже підготовлені до цього на більш простих формах,інакше вимога виявиться нездійсненним, воно тільки стомить них, і вони потімусяким способом будуть ухилятися від таких занять. Узагалі дитина робить великуприємність, якщо він сам помітив і з’ясував собі яке-небудь явище і якщо йогоміркування виявляється дійсно вірним; точно так само доставляє йому найбільшезадоволення те, що він сам зробив і чого досяг без вказівки інших. Усе цезовсім зрозуміло: він дозволив те, що міг, або зробив те, що відповідало йогосилам, отже, витрата, зв’язана з цією роботою, відповідає матеріалові, щонагромадився, робота тому повинна доставити йому задоволення. Вимоги ждорослих, напроти того, можуть часто перевищувати рівень його уміння іпідготовки і викликати витрату, що не відповідає накопиченому матеріалові; ясно,що для дитини це буде супроводжуватися стражданням, що відштовхує його відтакої роботи. Досягнутий результат уже сам по собі збуджує дитину допродовження роботи і до відшукування нової, більш складної, і немає ніякоїпотреби ще підсилювати ці природні стимули похвалою, відмінністю абоякою-небудь нагородою, — це може тільки зашкодити дитині.
Ніж м’якше й обережніше звертаються з дитиною,чим більш розумною добротою і любов’ю він оточений, тим більше м’якою ілюблячою людиною він є, тим з більшою вразливістю він відноситься до усьогонавколишнього і тим більше він привчається керуватися правдою у всіх своїхдумках і діях. Моральні якості дитини складають дійсна спадщина середовища, уякій він провів перші роки свого життя; ця спадщина навколишніх прищеплюється вміру розвитку свідомості дитини, як і його мова, спосіб вираження, звички,звичаї і т.д.
Злим школярик буде тільки тоді, коли йогодратують і ображають несправедливістю, сваволею і неправдою. Лінь у нього є,коли його насильно змушують робити непосильну, не відповідним його знанням іпідготовці, отже, логічно непослідовну роботу або роботу, що сильно гнітитьйого одноманітними, стомлюючими діями. Отже, лінь з’явиться, коли насильнонеобхідна робота супроводжується витратою речовини, не відповідномупопередньому нагромадженню, і коли надлишок витрати порівняно з нагромадженнямприведе до страждання, до виснаження і навіть до виснаження. Знову ж, отже, неуроджений нахил викликає це явище, а неприємне, гнітюче почуття, викликаневимогами, що не відповідають силам і здібностям дитини, отже, несправедливими,довільними.
Наскільки дитина повинна вільно рости безусяких перешкод, що накладаються на нього з моменту народження на світло,засипати і спати без усякого прибавочного роздратування і постійної соски вроті, настільки ж він повинний бути завжди зайнятий, коли пильнує, і йомуповинно бути надане самому відшукувати собі заняття і міркувати як над своєюсправою, так і над усіма явищами, що зустрічаються йому. Необхідно, звичайно,щоб навколо себе він бачив розумно-діяльне життя. Єдиними моментами, щозбуджують його до діяльності, повинні бути задоволення, що відчувається їм призаняттях, інтерес до справи і прагнення засвоїти собі знання і розуміння явищ,що спостерігаються їм.
При первісному вихованні усього наочніше можнабачити все значення високе утвореної матері. Справді, що може бути вище іцінніше розумної матері; можна сказати, що рівень розвитку суспільства знаходитьсязавжди в прямого зв’язку і прямої пропорційності з рівнем розвитку жінки. Чимвище утворення жінки, тим серйозніше може бути спрямоване сімейне вихованнядитини, що має, без сумніву, саме серйозне значення для всього життя людини. Цілкомприродною керівницею дитини є насамперед мати. Розумність і високе утворенняжінки усього сильніше буде впливати на розвиток і утворення моральногохарактеру дитини. Тільки така жінка, ніколи не допускаючи сваволі, неправди абообрази дитини, могтиме сприяти розумовому його розвиткові і встановленню йогоморального характеру. Вона не буде обмежуватися зовнішністю, а вчасно сказанимсловом і роз’ясненням зуміє підтримати активну діяльність дитини, а також будесприяти засвоєнню їм поняття про правду. Вона не буде підтримувати йогопочуттєвих проявів, а буде неодмінно сприяти розвиткові свідомої йогодіяльності.
Батьки повинні цікавитися і приймати великуроль у розумовому розвитку школярика. Коли дитина іде до школи, батьки повиннідопомагати їм засвоювати знання, заохочувати але ні в якому разі не давати заце подарунки, тобто за вигоду.
На сьогоднішній день є безліч ігор, книг, якіможуть розвивати дитину розумово, наприклад, «знайди дорогу» та інші(додаток №1).
Отже, не тільки вчитель, але сім'я можеш розвивати школяра розумово. Нерідко старше покоління загадуєдітям загадки, читають вірші, за ознаками яких можна впізнати казкових героїв (додатки№2-3).
Невід’ємним компонентом народної педагогіки єрозумове виховання — цілеспрямований вплив дорослих на розвиток активноїрозумової діяльності дітей. У масовій практиці сімейного виховання воно охоплюєознайомлення дітей з навколишнім світом, формування їхніх пізнавальнихінтересів, інтелектуальних навичок і вмінь, розвиток пізнавальних здібностей.
Пильна увага народної педагогіки до розумовоговиховання випливає з високої оцінки, — яку дає народна мудрість розумовомурозвитку та його ролі й значенню в житті й діяльності кожної людини: «Знаннята розум — скарб людини». За її твердженням, розум одна з найкращихлюдських, якостей («Не краса красить, а розум». Від розумовоговиховання залежить успіх підготовки людини до життя («Розумний всякому даєлад»), її трудові успіхи («Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в’язати»),особисті доля й щастя («Щастя без розуму — торбина дірява»). Різніскладні перипетії і тяготи життя найчастіше долаються не силою, а розумом(«сила уму уступає», "і сила перед розумом никне", «требарозумом надточити, де сила не візьме»). Людина з неповноцінним розумом — каліка(«Нема ума: вважай — каліка», «Людина без розуму, що сніп безперевесла»). Широка життєва функція розуму зафіксована в численнихнародних висловах: «до розуму дійти» (порозумнішати), «навчатисярозуму» (наставляти на добрий розум), «до розуму приймати» (уважнослухати), «до розуму довести» (виховати, вигодувати), «на розумнавести» (порадити, роз’яснити), «брати на розум» (брати доуваги), «держати розум у голові» (бути розсудливим), «дібратирозуму» (розміркувати, придумати), «в розум прийти» (опам’ятатися,схаменутися), «спасти на розум» (прийти на думку), «піти доголови по розум»" (обдумати, обміркувати), «розумом не збагнути»(не зрозуміти), «розуму не забракне» (глузду вистачить), «дурнийрозум» (глупота), «з дурного розуму» (здуру), «з розумузвести» (обманути) та ін. А якщо додати сюди стійкі словосполучення ізсинонімами до слова «розум» — «ум», «глузд»,«толк», «розсудок», «смисл», «мудрість»,«тямучість», то таких афоризмів набереться дуже багато. Щобпідкреслити життєве значення розуму, народна дидактика дуже часто протиставляєйого глупоті («Краще з розумним у біді, ніж з дурним у добрі», «Кращеодин мудрий, ніж десять дурних», «З розумним розуму наберешся, а здурнем і останній згубиш», «Краще з розумним два рази згубити, як здурнем раз найти», «Розумний розсудить, а дурень осудить»,«Більше в розумного розуму в п’яті, як у дурня в голові»).
Слід зазначити, що народна дидактика даєматеріалістичне тлумачення розуму, розглядаючи його як найвищий ступіньвиявлення пізнавальної діяльності людини, здатності мислити, порівнюючи явища іроблячи обмірковані висновки. У щоденний обіг нашого народу слово «розум»увійшло з давньоруської мови (за допомогою префікса роз — і праслов’янського«ум» (розум). Звідси в українській мові утворилися споріднені слова: уміти,умілий, умілець, умілість, уміння, розуміти, розуміння, розумітися, розумний,розумник, розумниця, розумність, розумовий, розумування, розумувати. Людину,наділену великим розумом, яка має значний життєвий досвід, у народі називаютьмудрою. Слово «мудрий» своїм походженням теж сягає до того самого жкореня «ум» праслов’янської мови. І в сучасному живому обігу має такегніздо слів: мудрець (мудрак, мудрій), мудрість, мудріти, мудро, мудрований,мудрощі, мудрування, мудрувати, мудруватий.
У поняттях розум, ум, мудрість дуже часто уособлюютьсяй такі позитивні риси людини, як статечність, стриманість, серйозність, спостережливість,кмітливість, передбачливість, обачність, розсудливість, скромність. Розумналюдина скромна, а дурна — бундючна («Повний колос униз гнеться, а порожнійвгору дереться», «Повна бочка мовчить, а порожня гудить»). Мудрістьзовні непоказна. Зарозумілість чванькувата, обвішана різними блискітками йбрязкальцями. Саме на такому зіставленні побудовано ряд народних казок пробратів, які вважають себе дуже мудрими, і найменшого брата, якому старші вішаютьярлик дурного. «Було собі три брати», — починається українськанародна казка «Три брати». — От найменший усе робить не так, як люди.То ті брати на нього все кажуть: дурень! Дурень та й дурень — так уже всі йогозвуть. Розумні брати в хазяйстві порядок дають, а дурня посилають свиню пасти"Подібну фабулу має також казка «Як Іван царя перебрехав»: «Водного ґазди було три сини. Старший, що вважав себе дуже мудрим», «середущийсин» і «наймолодший, Іван, котрого брати вважали придуркуватим».Але різні життєві випробування витримали саме ті, кого мали за найдурніших. Наймолодшогобрата звінчали із самою корoлівною «та такий банкет учинили! А старшібрати сидять на тому бeнкеті та тільки дивуються: був дурень, а тепер короленко»(«Три брати»). У другому випадку (казка «Як Іван царя перебрехав»)наймолодший Іван виявився настільки кмітливим, що сам цар зганьбився, бопростак його переміг у словесному поєдинку. «Не хотілося цареві віддавати дочкуза Івана. Та не міг він відмовитися від свого слова і наказав весілля гуляти. СтавІван царем у тій державі. І тепер царює, коли не вмер»2. Ці казки застерігаютьвід зарозумілості, вчать шанувати людську гідність, розпізнавати й цінити справжнюмудрість, якою найчастіше наділена скромна, проста людина («Кого насмішкоюзневажають, з того люди бувають»). Народна педагогіка вчить, що кожналюдина повинна бути розумною («На те й голова, щоб у ній розум був»,«Голова не на те, щоб тільки кашкет носить», «Голова без розуму,як ліхтарня без свічки»), бо розумова обмеженість і тупість заважають житий працювати («З дурнем пива не звариш», «Один дурень зіпсує, щой десять розумних не поправлять», «Нема гіршого ворога, як дурнийрозум», «Умного пошли — одне слово скажи, дурного пошли — три слова скажита й сам за ним піди»). Про того, хто виявляє низький рівень розумовогорозвитку, кажуть: «Немає третьої клепки в голові», «Не всі дома- пішли по дрова», «З-за кутка мішком прибитий». Нестачу розумунічим не надолужиш: ні вродою («Шкода краси, де розуму нема»), ністатурою («Високий — як дуб, а дурний — як пень», «Високий — як тополя,а дурний — як квасоля»), ні показною солідністю і блиском («Живіттовстий, та лоб пустий», «Голова велика, та дуже дика», «Зверхублистить, а в голові свистить», «Шовкова борідка, та розуму рідко»),ні грішми («Що ті й гроші, як чортма в голові», «Не купити ума,як нема»), ні багатством («Дурному синові й батьківське багатство нев поміч»). Розум кожному дістається не так то й просто («Дурномусвого розуму не вставиш»), його на ковадлі не викуєш («Хто розуму немає, тому й коваль не вкує»), та й в нікого не позичиш («У сусіда умане позичиш»). Процес розумового розвитку відображає сукупність кількіснихі якісних змін, що відбуваються в розумовій діяльності людини в зв’язку з віком(«Які літа — такий розум», «Усякому на старість розумуприбавиться»), збагаченням досвіду («Кожна пригода до мудрості дорога»)і в результаті навчання («Чоловік розуму вчиться весь вік»). Однакнародна педагогіка вважає, що "Із сивою бородою не все розум приходить".Адже рівень розумової підготовки кожної людини залежить насамперед відрозумового виховання: «Мудрою людину треба виховати». Тому народнапедагогіка закликає дбати про формування розуму в дітей («Не бажай синовібагатства, а бажай розуму»). Народна виховна практика виробила чіткусистему цілеспрямованого впливу дорослих на розвиток активної розумової діяльностідітей. Вона бере під опіку кожну дитину, по суті, з моменту її народження. Вженад колискою немовляти мати висловлює побажання, щоб її дитяті йшов «розумдобрий в головоньку» \ щоб воно було «розуму мудрого».
Спізнання навколишнього починається звідчуттів, сприймання. Тому головне завдання розумового виховання на першомуроці життя дитини зводиться до піклування про нормальний розвиток відчуттів ісприймань дитини — зору, слуху, смаку, нюху й дотику. З перших місяців життянемовляти дорослі прагнуть викликати в нього різні зорові, слухові й дотиковівраження, привертаючи увагу до яскравих іграшок, брязкалець, предметів, щорухаються. Батьки дуже радіють, якщо вже до чотирьох місяців їхня дитина вмієрозрізняти деякі предмети] (пляшечку з молоком і брязкальце) і по-різному наних реагувати, може відрізнити «чужих» від «своїх», повертаєголівку і знаходить поглядом маму, яка стає збоку й кличе дитину. «Розумненькеросте», — кажуть у такому випадку. Розумове виховання — процес тривалий іскладний. Успіх його забезпечується багатьма чинниками. Провідне місце серед нихзаймає живе спілкування з розумними людьми («З розумним поговори, то йрозуму наберешся, а з дурним — то й свій загубиш»). А звідси й порада:«Мудрого шукай, дурного обходь». Саме такий обмін думками дужепотрібний в спілкуванні з малими дітьми, коли в них формуються уявлення пронавколишнє життя. Діти люблять, коли з ними багато говорять. Розмова з дитиноювикликає і розвиває голосові реакції, підтримує вимовляння нею спочатку окремихзвуків, згодом, з п’яти-шести місяців — складів: ма, ба, ла. Дитяче лепетаннязавжди викликає приємні переживання, як у дітей, так і дорослих.3 розвиткоммовлення батьки справедливо пов’язують свої надії на добрий розвиток pозумудитини, бо вона і мислення нерозривні: мовлення людини свідчить про її розум, інавпаки («Який розум, така й балачка», «Що з голови, то й змислі»). З мовою приходить свідоме осягнення дійсності. Народ здобутизнання про дійсність опосередковано, а не тільки шляхом безпосередньогосприймання предметів або явищ високо цінить мову як основний засіб вираженнясамої сутності людини.
Збагнувши силу і значення емоційного і мовногорозвитку дитини у розумовому вихованні, народна педагогіка завжди тримає йогопід постійним контролем. Оволодіння мовою дає можливість дитині
По-справжньому піклуються про розумовевиховання своїх дітей ті батьки, які з ними багато говорять, чітко й удоступній формі відповідають на численні запитання малят, всіляко підтримуютьїхню природну допитливість, будять увагу. У дітей змалку пам’ять особливозагострена. Вони охоче запам’ятовують усе те цікаве, що кажуть дорослі, — новіслова, назви, вирази, зв’язні розповіді тощо. Крім живого, безпосередньогоситуаційного спілкування з дітьми, у практиці розумового виховання дітей багатоважить використання фольклору. Ніколи не треба забувати й щедро використовуватитакі чудові, перевірені багаторічним досвідом поколінь засоби розумовоговиховання, як пісні, потішки, пестушки, примовки, каламбури, загадки, перекази,легенди, оповідання, думи, байки, коломийки, частівки, прислів’я, приказки,сміховинки.
Залучення дитини до світу мови через пісню,спочатку колискову, має велике педагогічне значення. Для українських народнихпісень характернa висока художня досконалість, влучність епітетів і метафор,милозвучність, вони закладають надійний фундамент для вироблення мовного слухудитини, тонко розкривають поняття про явища навколишнього світу, всілякозаохочують її до самостійної розумової діяльності.
Чільне місце в розумовому вихованні посідаєказка, яка широко відкриває двері в навколишній світ, примушуючи нуртуватимислення дитини. Казка вчить логічно послідовно викладати думки («Гарнапісня ладом, а казка — складом», «Казка від початку починається, докінця читається, в середині не перебивається»). Казки цікаві за змістом,привабливі своєю образною мовою, високим емоційним зарядом. «Казка, гра,фантазія, — пише В.О. Сухомлинський, — животворне джерело дитячого мислення,благородних почуттів і прагнень… Через казкові образи в свідомість дітейвходить слово з його найтоншими відтінками. Під впливом почуттів, щопробуджуються казковими образами, дитина вчиться мислити словами. Без казки — живої,яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, — неможливо уявитидитячого мислення і дитячої мови як певного ступеня людського мислення і мови. Дітизнаходять глибоке задоволення в тому, що їхня думка живе в світі казковихобразів. П’ять, десять разів дитина може переказувати одну й ту саму казку іщоразу відкриває в ній щось нове. В казкових образах — перший крок відяскравого, живого, конкретного до абстрактного».
Механізм психолого-педагогічної дії казки нарозумовий розвиток дитини яскраво, глибоко й переконливо розкрив ще ПанасМирний. Щоб забавити дитину, почне їй «баба казочку про рябеньку курочкуабо про горобця — доброго молодця, — читаємо в романі „Хіба ревуть воли,як ясла повні?“ — Чіпка слухає і дума: „І чого отой дід з бабою плаче?чого тая курочка кудкудаче?.. І чому тій билині не поколихати горобця — доброгомолодця?!“
Дуже любив Чіпка казки слухати. В казках йогоз роду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йому не вигадкою, а билицею.Не раз хлоп’я рівняло казку до життя, а життя до казки — і само собі міркувало,дивувалося… В казці звірі та птиці те саме і так само говорять, як і люди… Атак — птиці щебечуть, воли ревуть, собаки гавкають… І ніхто не знає, що воникажуть...» А добре б — дознатись: що то каже скотина, як іде ревучи з полядодому? яку пісню співає пташка у лузі?.. І чого одні пташки так гарно щебечуть,а от горобці тільки цвірінькають?! І про що то розмовляє травиця між собою,коли, мов жива, шелестить малими листочками?."
Такі казочки бабусині, при самотньому житті,осторонь од товариства, пластом лягали на дитячий розум, гонили в голові думкуза думкою, гадку за гадкою… Глибоко западали вони у його гаряче серце, а вдуші підіймали хвилю горою — з самого споду до верху… Як рій той, гули вдитячій головоньці, як завірюха, крутились, вихрились… Од билинки переліталидо птиці; од птиці до скотини; од скотини до чоловіка — поки не засягали усьогосвіта!"
Дійовим засобом, навчання у народнійпедагогіці виступають народні прислів’я. Прислів’я і приказки діти чують від дорослихі легко їх запам’ятовують. Народні афоризми випромінюють світлий розум іжиттєвий досвід трудящих, високий злет людської думки. Безпосереднє засвоєнняприслів’їв і приказок має велике виховне значення, бо допомагає дитиніподивитися на предмети зіркими очима народу та висловити своїм влучним словом,вірним духу народної мови. Звичайно, не всі прислів’я і приказки зрозумілідітям. Та головне, щоб золота перлина народної думки міцно закарбувалась удитячій голівці, а повне її розуміння неодмінно прийде трохи пізніше. «Прислів’ятим саме й добре, — резюмує К.Д. Ушинський, — що в ньому майже завжди,незважаючи на те, що воно „коротше від пташиного носа“, є дещо, щодитині слід зрозуміти, являє собою маленьку розумову задачу, яка цілком дитиніпід силу». Головне призначення розумового виховання народна педагогікавбачає в тому, щоб розвивати в дітей цікавість, допитливість розуму й формуватина їх основі пізнавальні інтереси.
Народна педагогіка ставить піклування проздоров’я та фізичний розвиток дітей на перше місце. («Нема щастя безздоров’я», «Здоровому все здорово»). З цього, по суті, йрозпочинається виховання дитини в сім’ї. Зразу ж після появи немовляти на світбатьки вважають своїм першим і головним обов’язком піклуватись про здоров’я. Так,співаючи над колискою немовляти, мати бажає своєму дитяті «рісточки укісточки», «здоров’ячко на сердечко» і хоче, щоб воно «спалоне плакало, росло — не боліло».
Велике значення нормального фізичного,розвитку зумовлювалось цілком реальними життєвими потребами. У діяльностітрудової людини завжди постає немало таких проблем, для подолання яких потрібнічималі фізичні зусилля. Сила і витривалість, стійкість і спритність в народівисоко ціняться. Ці риси батьки прагнули виховати в своїх дітей. Крім того,народ давно збагнув, що фізичне виховання нерозривно пов’язане з іншимисторонами формування особистості.
Емпіричним шляхом народна педагогіка дійшлависновку, що вдале просування фізичного розпиту дитини сприяє виробленню такихважливих її рис, наполегливість, відвага, рішучість, чесність,дисциплінованість./>2.3 Типовіпомилки розумового виховання молодшого школяра в сім’ї/>2.3.1 Розумовевиховання і потреба в емоційному контакті з членамиродини
У людини як істоти суспільного маєтьсясвоєрідна форма орієнтування — спрямованість на психічний вигляд іншої людини. Потреба«орієнтирів» в емоційному настрої інших людей і називається потребоюв емоційному контакті. Причому мова йде про існування двостороннього контакту,у якому людина почуває, що сама є предметом зацікавленості, що інші співзвучніз його власними почуттями. У такому співзвучному емоційному контакті і випробуєкожна здорова людина незалежно від віку утворення, ціннісних орієнтацій.
Може трапитися так, що мета виховання дитинивиявляється «уставленою» саме на доказ потреб емоційного контакту. Дитинастає центром потреби, єдиним об’єктом її задоволення. Прикладів тут безліч. Цеі батьки, що по тим чи іншим причинам ускладнення, які випробують, у контактахз іншими людьми, самотні матері, бабусі, які присвятили увесь свій час онукам. Найчастішепри такому вихованні виникають великі проблеми. Батьки несвідомо ведутьборотьбу за збереження об’єкта своєї потреби, перешкоджаючи виходу емоцій іприхильностей дитини за межі сімейного кола.
/>2.3.2 Розумовевиховання і потреба досягнення успіху
У деяких батьків виховання дитини збуджуєтьсятак званою мотивацією досягнення. Ціль виховання полягає в тому, щоб домогтисятого, що не вдалося батькам з-за відсутності необхідних умов, чи ж тому, щосамі вони не були досить здатними і наполегливими. Батько хотів стати лікарем,але йому це не вдалася, нехай же дитина здійснить батьківську мрію. Мати мріялаграти на фортепіано, але умов для цього не було, і тепер дитині потрібноінтенсивно вчитися музиці.
Подібне батьківське поводження неусвідомленедля самих батьків здобуває елементи егоїзму: «Ми хочемо сформувати дитинуза своєю подобою, адже вона продовжувач нашого життя...»
Здавалося б, що, якщо єдиним чи основниммотивом виховання є потреба емоційного контакту, чи потреба досягнення, чипотреба сенсу життя, виховання проводиться на укороченій дистанції і дитинаобмежується у своїй самостійності. При реалізації визначеної системи виховання,коли мотив виховання ніби відсувається від дитину, дистанція може бутибудь-якою, це визначається вже не стільки особистісними установками батьків чиособливостями дітей, скільки рекомендаціями обраної системи. Але проблеманезалежності чітко виявляється і тут. Вона виглядає як проблема несвободидитини в прояві властивих їй індивідуальних якостей. Подібно цьому регулюючівиховання, надцінні мотиви батьків обмежують волю розвитку властивих дитинізадатків, ускладнюють розвиток, порушуючи його гармонію, а іноді і спотворюючийого хід.
Мета і мотив виховання дитини — це щасливе,повноцінне, творче, корисне людям життя цієї дитини. На творення такого життя іповинне бути направлене сімейне виховання.
Деякі автори намагалися простежити, як пов’язаніриси характеру батьків з рисами характеру дитини. Вони думали, що особливостіхарактеру чи поводження батьків прямо проектуються на поводження дитини. Думали,що якщо мати виявляє схильність до туги, пригніченості, то й у її дітей будутьпомітні такі ж здібності. При більш пильному вивченні цього питання усевиявилося значно складніше. Зв’язок особистості батьків і вихованихособливостей поводження дитини не настільки безпосередній. Багато чого залежитьвід типу нервової системи дитини, від умов життя родини. Тепер психологамзрозуміло, що та сама домінуюча риса особистості чи веління батька здатна взалежності від різних умов викликати і самі різні форми реагування, а надалі істійкого поводження дитини. Наприклад, різка, запальна, деспотична мати можевикликати у своїй дитині як аналогічні риси — брутальність, нестриманість, такі прямо протилежні, а саме пригніченість, боязкість.
Зв’язок виховання з іншими видами діяльності,підпорядкування виховання тим чи іншим мотивам, а так само місце виховання вцілісній особистості людини — усе це і додає вихованню кожного батькаособливий, неповторний, індивідуальний характер.
Саме тому майбутнім батькам, що хотіли бвиховувати свою дитину не стихійно, а свідомо, необхідно почати аналізвиховання своєї дитини з аналізу самих себе, з аналізу особливостей своєївласної особистості.
Конфлікт поколінь — вічна проблемасімейного виховання.
Методи, якими користаються батьки, незавжди вибираються правильно.
Усе своє життя батьки повинні, підкоритивихованню дітей.
Карати дітей необхідно, але помірковано.
Час від часу з’являються повідомлення проплемена, у яких підлітки не знають конфліктів з дорослими. У застиглому,окостенілому суспільстві, де жорстко дотримуються древні традиції й укладжиття, просто не залишається місця для міжпоколінних зіткнень. Таке трапляєтьсяв племенах Південної Америки, Африки, Австралії, що проживають у важкодоступнихрайонах, майже не торкнутих сучасною цивілізацією. В усякім суспільстві, щорозвивається, природна зміна поколінь виявляється не тільки наступністю, але іборотьбою нового зі старим, що народжується з відживаючим.
Людство розвивається нерівномірно. У періодизатишку, відносної стабільності громадського життя підлітки не настільки різковибивалися з її колії і без особливої напруги включалися в неї. І зовсім інакшеповодяться підлітки в періоди бурхливого розвитку суспільства, ламання звичногоспособу життя.
Темп перетворення життя надзвичайно прискорився.Перехід від полювання і скотарства до землеробства відбувався протягом тисячіроків, а від аграрного суспільства до індустріального протягом сотень років. Заразстрімко набирає темпи науково-технічна революція. По своїх наслідках вонаперевершить промислову. Протягом максимум десятків років відбудуться радикальнізміни в продуктивних силах, що не зможе не зробити впливу на соціальні проблеми.Упровадження комп’ютерів не тільки у виробництво, але й у побут змінить спосібжиття, звичаї, уплине на культуру. Корінні зміни в технології виробництвастрімкі і неминучі. Ніж швидше розвивається суспільство, тим помітнішерозходження між поколіннями, тим складніше форми наступності. Нове поколіннянеминуче попадає в інші умови життя, чим їхні батьки. Молоді неминуче вбільшому ступені втягуються у процес перетворення. Але це зовсім не означає, щомолодим легше жити. Молодь охоче сприймає, приміром, волю вибору професії,супутника життя, але це жадає від них більшої відповідальності, самостійності. Дляправильного вибору однієї волі мало, необхідний і життєвий досвід, якого щенедостатньо. Досвід батьків народився в інших умовах і не завжди застосуємо внових. Необхідно розуміти, що з минулого має потребу в дбайливому збереженні, ащо необхідно перебороти.
Тиск старших неминуче народжує протест. Чимсильніше тиск, тим гостріше конфлікт. Які ж особливості нинішньої ситуаціїзагострюють проблему «батьків і дітей»? Раптово воля сп’яняє, кружляєголову. Багато чого з того, що раніш було не можна, — тепер можна. Соціальнонезрілі підлітки виступають свідками катастрофи старих норм. До цього важкозвикнути зрілій людині зі сформованим світоглядом.
Родина є первинною і найбільш чуттєвою досуспільних змін соціальною структурою. Виховання дітей проходить не тільки вбудинку, але й у дитячих яслах, садках, школах. Навчання дітей цілком взяли насебе навчальні заклади. Розваги і відпочинок усе більше проходять поза будинком.Розпад трьохпоколінної родини ускладнює передачу моральних цінностей, послаблюєконтроль старших над молодшими. Цьому сприяє і розвиток суспільного транспорту.Діти легко пересуваються за межі досяжності родини. Ясельне виховання,забезпечуючи дитині відхід і харчування, не може компенсувати батьківськоїлюбові і ласки. І це також стає однією з причин нечутливості дітей.
У минулому родина працювала, як єдина. Спільнапраця батьків і дітей дозволяла природно вирішувати питання трудового виховання.Тепер основна робота проводиться поза будинком. Діти не бачать працю батьків імало чують про неї. Часом вони навіть не знають, чим займаються їхні батьки.
Нестабільність родини підтримуєтьсяекономічною незалежністю чоловіків і ускладненням взаємних вимог. На першийплан виходять не економічні, а емоційні стимули. Чим освітченіша людина, тимвище й складніше рівень його вимог. Емоційна напруга торкнулася не тількидорослих. З ранніх років дітей переслідує конкуренція: конкурси в престижнікласи, спеціалізовані школи, спортивні секції. Навіть спорт втратив свій чистоігровий й оздоровчий характер.
Відсутність одного з батьків ускладнюєвиховання дітей, але й у повних родинах діти часто обділені батьківською увагою.Якщо обоє батька не хочуть поступатися своїми професійними інтересами, то,зайняті на роботі, завантажені домашніми справами, вони менше часу приділяютьдітям. Залишки вільного часу з’їдає телевізор. Спільний перегляд телепередач — нерівноціннийеквівалент спілкування і навіть не заміняє спільного відвідування кіно читеатру.
Зміна соціального середовища завжди виявлялонедостатність традиційної системи виховання, і це давало привід говорити протруднощі виховання, про те, що раніш усе було легше й простіше. Там, де формивиховання не відстають від відповідних соціальних умов, труднощів немає чи їхзначно менше.
Складність в наступності досвіду поколіньполягає в тому, що дітям доводиться опановувати тими знаннями іспеціальностями, що були недоступні їх батькам. Тому тут не може йти мова пропряму передачу професійного досвіду.
Молодим доводиться діяти в умовах, коли старийдосвід не тільки не допомагає, але навіть заважає. Приймати рішення требасамостійно. Це вимагає великої гнучкості, пластичності, рухливості. На першийплан виходить не покора, а виховання самостійності, ініціативи. Не випадковоставиться питання про шкільне і студентське самоврядування. Найважливішимиякостями особистості стають почуття гідності і формування соціальноївідповідальності.
Які на ваш погляд причини зниження виховноговпливу родини:1 • Зниження рівня життя 2 • Занепад моралі 3 • Суспільний регрес 4 • Загострення конфлікту поколінь
 
Розставте цифри напроти тверджень від 1 до4.
1 — найбільш значима причина
2 — менш значима і так далі в порядкуубування.
/>Висновки
Сімейне життя склалося віддавна так, щобатьківські обов’язки поділяються між батьком і матір’ю, і притім поділяютьсянерівномірно. Найважливіші турботи по відходу за дітьми і первісним вихованнямдітей лягають на матір як тому, що вона в стані віддати дітям більше часу, ніжбатько, так і тому, що за традицією вона більше звикла до цьому, а по натуріможе внести в це більше ніжності, м’якості, ласки й уважності. Цією близькоюучастю матері в житті дітей у їхньому ранньому віці визначається і моральний їївплив на них у ці перші їхні роки.
З роками, однак, значення цього безпосередньогоуходу втрачає моральну роль. Діти стають самостійними, трохи визначаються,продовжуючи потребувати допомоги батьків і дорослих, але шукають уже невинятково матеріальної підтримки. Діти індивідуалізуються. В одних є смаки іпотреби, що краще задовольняє батько, ніж мати, в інших — навпаки.
Виховувати — не значить говорити дітям гарніслова, наставляти, а, насамперед, самому жити по — по-людському. Хто хочевиконати свій борг щодо дітей, залишити в них про себе добру пам’ять, якаслужила б їм завітом, як жити, той повинний почати виховання із самого себе.
Виховання дітей вимагає самого серйозноготону, найпростішого і щирого. У цих трьох якостях повинна полягати граничнаправда життя.
Мета виховання — сприяти розвитку людини, щовідрізняється своєю мудрістю, самостійністю, художньою продуктивністю і любов’ю.Необхідно пам’ятати, що не можна дитину зробити людиною, а можна тільки цьомусприяти і не заважати.
Головні підстави, яких необхідно триматися привихованні дитини під час сімейного його життя: чистота, послідовність повідношенню слова і справи при звертанні з дитиною, відсутність сваволі в дітяхвихователя чи обумовленість цих дій і визнання особистості дитини постійнимзвертанням з ним як з людиною і повним визнанням за ним права особистоїнедоторканості.
Уся таємниця сімейного виховання полягає втому, щоб дати дитині можливість робити усе самому; дорослі не повинні забігатиі нічого не робити для своєї особистої зручності і задоволення, а завждивідноситися до дитини, з першого дня появи його на світло, як до людини, зповним визнанням його особистості і недоторканості цієї особистості.
/>Списоквикористаних джерел
1.  Педагогіка / Під ред. А.М. Алексюка. — К: Вища школа, 1985.
2.  Монаков Н.І. Вивчення ефективності виховання: Теорія та методика. — М.,1981.
3.  Ушинський К.Д. “Рідне слово" (Книжка для навчаючих). — твори в6-ти т., т.2., с.406.
4.  Педагогіка. Курс лекцій.
5.  Каменьський Я.А. Велика дидактика. — Вибр. пед. твори. — М: Учпедіз,1955.
6.  Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. — зібр. творів. М, 1950, т.8.
7.  Зовнішнє середовище та психічний розвиток дитини / Під ред. Р.В. Тонкової-Ямпольскої.- М: Медицина, 1999.
8.  “Нова газета", №2, 8.06.1999, “Порушуються права дітей”.
9.  Ради батькам про виховання дітей / Під ред А.П. Усової. Вид. АПНМосква, 1991.
10.  Українськийстатистичний щорічник. — К.: Держкомстат, 1999.
11.  НечаєваА.М. Шлюб. Родина. Закон — М., 1999
12.  АланФром «Абетка для батьків» — Леніздат, 1999.
13.  БенджамінСпок. «Дитина та нагляд за нею» — Ленінград, “Машинобудування", 1998.
14.  КовальоваЛ.Е. Мікроклімат у родині. — М., 1999.
15.  КонвенціяООН про права дитини (1991 р)
16.  МайдиковИ.М. Основи соціології. — М., 1999.
17.  МаленковаЛ.И. Педагоги, батьки і діти. — М., 1999.
18.  РождєственськаМ.В. «Будьте уважні до дітей» — К: Радяньска школа, 1999.
19.  Розін В.М.Доля молодої родини. — М., 1999.
20.  СмирноваЄ. Родина нетипової дитини: Соціокультурні аспекти. Поволж. філ. Рос. навч. центру.Саратов: Вид. Сарат. ун-ту, 1999. — С.58, 69, 70, 75.
21.  СухомлинскийВ.А. «Лист до сина» — М: Освіта., 1987.
22.  ХямяляйненЮ. Воспитание родителей. — М., 1993. — С.98-102.
ДодаткиДодаток 1
(/>матеріали АОСРЦ для дітей і підлітків (з притулку))
/>КОМПЛЕКСНЕ ЗАНЯТТЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ІГРОТЕРАПІЇ «ШЛЯХ У КАЗКУ»
Задачі:
Зняти втому, тривожність, мовні і м’язовізатиски;
Відробити позитивна взаємодія дітей один зодним;
Розвити уява, координації рухів і кінетичнівідчуття.
Мета: корекція емоційно-психологічної напруги(тривожності, страхів, неврозів), мотивації подолання внутрішнього конфлікту,реальних і бажаних можливостей.
Хід заняття:
Підготовчий етап. Введення в ігрову ситуацію. Ведучазустрічає дітей. Обговорюються правила поведінки в Казковій країні.
Ритуал входження в Казку. Символічний перехідзі світу реального у світ казки. Гра «Чарівна паличка». Ведуча задопомогою «чарівної палички» «перетворюється» у Добручарівницю, а діти виявляються в Казковій країні. (Паж)
Ігротерапія:
а) Гра «Як будемо подорожувати?» запрошенняхлопчика-пажа. Діти стають один за одним. Паж стає першим і задає груповийалгоритм (потяг, літак, машина і т.д.)
б) Гра «Зачароване поле» (гарячийпісок — сніг — зелена трава — опалі листи — болото — чиста калюжа, струмок — голки — теплі камені)
в) Гра «Тунель» (Діти по одномупереборюють «тунель»).
г) Гра «Перебори гору». (Діти запідтримкою ведучих долають перешкоди).
д) Впр. «Дрімучий ліс» Діти долають«уявлювані джунглі».
е) Гра «Зустріч з Мар'єй-Іскусніцей»(Мар'я-Іскусніца загадує загадки і пальчикові ігри з речитативом).
ж) Етюд «Озеро». (Дітипереправляються через озеро, показуючи, як вони вміють плавати)
з) По стрічечках-доріжках у «КраїнуДзеркал»
Робота з піктограмами;
Вірш про язичок.
и) Гра «Чарівна галявина». Дітизаходять на ковдру. Після дотику «чарівної палички» вонаперетворюється в «чарівну галявину». Діти натягають ковдру на відстані10-15см. від статі. Чарівниця пропонує дітям по одному побувати на такій «галявинці».Один чи два учасники одержують можливість «стати бутоном і покачатися нахвилях».
к) Етюд «Рожева хмара». Діти сідаютьна галявинку, закривають ока, слухають музику. У цей час зверху їх накриваютьрожевою тюлью. Діти відкривають очі, торкаються до «хмари». Хмараперетворюється в рожеве багаття радості, щастя, успіху.
л) Гра «Чарівні камінці». Добрачарівниця говорить про те, що подорожі по Казковій країні закінчуються, і коженучасник у цій країні може взяти на пам’ять 3 чарівні камінці: один — для себе,другий — для близької людини, третій — для нашого Центру. Потрібно загадатибажання для кожного камінця. Діти по стрічковим доріжка йдуть за чарівнимикамінцями". Психологи відзначають за місцями вибір один по одному дітей. (1,2,3).
м) Етюд «Танець радості». Поверненняз Чарівної країни. Добра чарівниця доторкається паличкою до дітей.
н) Вихід з казки. Висновок. Діти під музикувиходять із залу.
/>Додаток 2
ОБЛАСНИЙ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ДЛЯДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ (З ПРИТУЛКОМ) У СИСТЕМІ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІДЕЗАДАПТОВАНИХ ДІТЕЙ.
Соціальна криза, безробіття, ріст дитячоїбезпритульності і соціального сирітства створила необхідність забезпеченнясоціальної реабілітації неповнолітніх.
Одним зі шляхів рішення даної проблеми єстворення установ, що ведуть цілеспрямовану роботу з реабілітації соціально-дезадаптованихдітей та підлітків.
Обласний соціально-реабілітаційний Центр длядітей і підлітків є науково-практичною, навчально-виховною установою державноїсистеми соціального захисту населення, що поєднує і координує діяльністьсоціальних, медичних, психолого-педагогічних, правових служб регіону, що займаютьсяабілітацією та реабілітацією дітей і родин, що їх виховують.
KОСРЦ діє на основі строгого дотриманняКонвенції ООН про права дитини, Всесвітньої декларації про забезпеченнявиживання, захисту і розвитку дітей. Контроль за діяльністю Центра здійснює відділіз проблем родини, жінок і дітей обласного Департаменту соціального захисту.
Центр має статус державно-суспільного органаопіки і піклування, і на час утримання дітей несе відповідальність за їхнєздоров’я; має право представляти інтереси дітей у суді і перед третімиобличчями, уживати заходів по оздоровленню умов їхнього сімейного виховання. Відповіднодо інтересів дітей він оберігає їх від зазіхань і жорстокого звернення з бокубатьків та інших, а в разі потреби клопочеться перед судом про позбавленнябатьків батьківських прав, про тимчасову передачу дітей в інші родини, дитячібудинки і школи-інтернати.
Установа дає притулок дітям і підліткам від4-х до 18 років, які опинилися в складній життєвій ситуації і які потребуютьсоціального захисту.
Це діти і підлітки:
покинуті і заблудлі;
що відмовилися жити в родині чинавчально-виховній установі;
які залишилися без піклування, постійногомісця проживання, без засобів для існування;
які повернулися зі спецшкіл і нужденні всоціальній адаптації і підтримці;
затримані за бродяжництво;
які були піддані будь-яким формам насильства;
змушені на час хвороби батьків залишити свійбудинок;
з гостронужденних родин із критично низькимрівнем життя.
Центр у своїй діяльності керується наступнимизасадами: пріоритет інтересів дитини і його благополуччя у всій діяльностіЦентра; опора в реабілітаційній діяльності на позитивні початки в духовному іфізичному розвитку дитини; здійснення корекційно-реабілітаційної діяльності наоснові контактної взаємодії з дезадаптованими підлітками.
АОСРЦ здійснює наступні види діяльності:
надання невідкладної допомоги при погрозливійситуації;
проведення комплексу заходів, спрямованих навиведення дитини з кризової ситуації, і створення умов для залучення його внормальний життєвий процес; консультування дітей, батьків, працівників дитячихустанов в екстрених випадках;
здійснення медико-психолого-педагогічноїкорекції;
проведення соціально-педагогічноїреабілітації, включаючи професійно-трудові, учбово-пізнавальні, соціокультурній оздоровчі програми;
реабілітаційна допомога (відновлення втраченихконтактів з родиною й усередині родини: пошук найбільш прийнятних і комфортнихумов для життєдіяльності дитини; оздоровлення системи міжособистісних відносин,відновлення його соціального статусу в колективі однолітків за місцем навчання,роботи; визначення і зняття психотравмуючих ситуацій серед найближчого оточеннядітей; юридична допомога і правовий захист неповнолітніх.
До складу АОСРЦ для дітей і підлітків входятьструктурні підрозділи: соціальний готель (притулок), соціально-реабілітаційнаслужба, відділення фахівців із соціальної роботи, відділення денногоперебування «вітрильник», учбово-виробничий комбінат «Орієнтир»,науково-методичний відділ, сільські філії.
Соціальний готель дає притулок дітям, щопотрапили в складну життєву чи ситуацію залишилася без батьківського піклування.Термін перебування дітей у притулку від 1 до 6 місяців, доти, поки нез’ясується їхня подальша доля.
Готель Центра приймає дітей у віці від 4-х до18-ти років.
У 1998 р. у соціальних готелях АОСРЦ для дітейі підлітків проживало 1568 вихованців. За перший рік утворення Центра черезготель пройшло 150 доль.
А всього за 5 років існування обласноїустанови воно прийняло у свої стіни 3600 хлопчиків та дівчаток.
Діти, що надходять у притулок Центра, пережилина своєму короткому столітті чимало потрясінь: байдужність, жорстоке звертання,п’яні розгули батьків, бійки, знущання.
Співробітники Центра намагаються компенсувативсе тепло, що недоодержали ці знедолені діти.
У хлопців затишні спальні, ігрові кімнати, їхвчасно нагодують, зустрінуть зі школи. Про них піклуються. Але діти не ростутьутриманцями. Як і у всякій домашній родині, з них запитують. За двійку, погановивчений урок, недбало прибране ліжко. Дітей вчать відповідальності. Саме длятакої категорії підлітків з агресивним поводженням, науково-методичний відділцентра розробив ряд методик по профілактиці жорстокості в дітей.
Методики успішно застосовуються психологами іпедагогами на заняттях з дітьми і дають гарні результати.
Крім того, відділом розроблена «Абетказахисту від злочинця». А в наш час це особливо актуально.
Діти надходять ослабленими, у більшості впершеставляться діагнози хронічних, запущених захворювань. При надходженні дитинапроходить ретельне медичне обстеження. Додатково, за показниками, вона отримуєконсультації вузьких фахівців. При необхідності стаціонарного лікування дітигоспіталізуються у відповідні профільовані відділення дитячих лікарень.
Крім цього, налагоджена тісна взаємодія зусіма диспансерами міста, що роблять лікувально-консультативну і методичнудопомогу, з місцевими санаторіями, де при необхідності діти одержуютьсанаторно-курортне лікування, з обласних департаментів охорони здоров’я іЦентром державного санітарного епідеміологічного нагляду, з Медичною Академією,співробітництво з який допомагає в рішенні наукових питань.
Зокрема, разом з кафедрою соціальної медициниМедичної Академії ведеться науково-дослідна робота з визначення форм і методів,спрямованих на ефективну реабілітацію дітей, що залишилися без батьківськогопіклування.
Діти і підлітки потрапляють в АОСРЦ звичайно засоціальних родин чи не мають їх взагалі. Це загрожує їхньому майбутньомусімейному життю серйозними порушеннями. Підготовка людини, що дорослішає, домайбутнього сімейного життя — один з найважливіших доданків його розвитку. Усеце ставить мету підготовки підлітків до сімейного життя, вироблення в нихстійкої життєвої позиції. Тому, сімейному вихованню всоціально-реабілітаційному центрі приділяється велика увага.
У штаті АОСРЦ для дітей і підлітків працюєсексолог, що при надходженні дітей виявляє в них аномальні відхилення,проводить індивідуальні і групові заняття, спрямовані на розвиток духовногосвіту дітей, на гармонію сімейних відносин, на потребі в майбутньому мати дітейі гідно їх виховувати.
З метою формування стійкого поводження іздорового способу життя в підлітків і профілактики СНІДу, а також захворювань,що передаються статевим шляхом, Центр співпрацює з Обласним СНІД-центром.
У кожної дитини, що надходить у Центр — свояпокалічена доля.
Володя Р., 9років, бродяжив, жив на ринках під прилавками, ночував у коробках. Батько,другий шлюб, після чергової спільної п’янки вбив свою дружину і був засуджений.Крім Володі, залишилася сиротою і молодша сестричка — інвалід. Сестру помістилив лікарню, а Володя був спрямований у Центр.
Відлюдний, похмурий, напружений, часто відусього, здригається. Погляд — зпідлоба. І скільки в цьому погляді болю!
Багато сил довелося прикласти фахівцям Центра,щоб її практично не стало, щоб, що бачив за своє невелике життя тільки голод ігоре, повірив у гарне.
Володі провели заглиблене медичне обстеження,підлікувалися, спланували необхідні профілактичні щеплення.
Відділ фахівців із соціальної роботипідготував необхідні документи по закріпленню за Володею житлової площі, щоналежала померлій матері.
Робота психологічної служби спрямована насоціальну психолого-дефектологічну реабілітацію дітей і підлітків. З моментувступу дитини в прийомне відділення фахівці служби обстежують його звикористанням апробованих, стандартизованих психодіагностичних методик. Усясоціально-реабілітаційна робота планується і проводиться, виходячи зрезультатів діагностики кожної конкретної дитини. У руках педагога-психолога ідефектолога зосереджується вся інформація про дитину, розробляються основнінапрямки корекції. Аналіз результатів свідчить про успішність і ефективністьданої соціальної технології роботи з дітьми.
Міша Т., 8 років. Принадходженні в Центр відрізнявся підвищеною агресивністю, відсутністюсамоконтролю, нетовариськістю. Через кілька місяців при визначенні хлопчика вдитячий будинок у нього уже відзначалися позитивні зміни: хлопчик став більшм’яким, з’явилося почуття співпереживання і жалю, він почав охоче спілкуватисяз дітьми.
У Сергія А., 10років, на очах співмешканець-алкоголік вбив матір. У хлопчика була присутнянайтяжча психічна травма, глибока депресія. Психодіагностика показала глибокутривожність, занижену самооцінку, низьку навчальну мотивацію. Сергій бувплаксивий, примхливий, вимагав великої уваги до себе від дорослих.
Корекція адаптаційних механізмів, психоемоційногостану, релаксаційні сеанси, створення мотивації навчальної діяльності допомоглипояві у Сергія позитивних змін. Соціально-реабілітаційний центр став для ньогорідним будинком, про яке він не перестає згадувати, уже знаходячись у дитячомубудинку.
Змінивши середовище мешкання дітей іпідлітків, застосовуючи в роботі з ними новітні методи і прийоми, психологічніконсультації, бесіди і тренінги, фахівці відроджують у дітях уявлення прорізницю між минулим і можливим майбутньому, бажання до нього прагнути.
Дмитрик С., 13років, сирота при живих батьках, що розлучені і не хочуть обтяжувати себепроблемами виховання сина, постійно бродяжив, ночував у підвалах, крав собі наїжу. Бродяжництво ввійшло в його плоть і кров. Потрапивши в Центр, побачившиінше життя, хлопчик усе-таки найчастіше тікав, але завжди повертався назад, убудинок, що став йому рідним.
Шкода, що короткочасне перебування дітей уЦентрі часом не дозволяє до кінця вирішити реабілітаційні і виховні задачі.
У кожної другої дитини, що звертається в Центр- конфлікт з батьками. Звідси — відчуження від родини, розрив з нею усілякихвідносин. Найважливішою задачею соціально-реабілітаційної установи — цекомпенсувати втрачені дитиною сімейні зв’язки.
Вітя Б., 14 років.За час перебування в Центрі став більш товариським. У нього з’явилася здатністьсамому шукати вихід у важких ситуаціях, з’явилося бажання бачитися з батьками,які перебувають у 2-му шлюбі. Одночасно психолог консультував «нову» мамуВіті. Змінилася визначена батьківська установка — зайва вимогливість. У родинупідліток пішов легко, спокійно.
Психологічна служба працює не тільки з дітьми,але й з педагогічним колективом Центра, ведуться заняття Педагогічної студії,на яких обговорюються професійні проблеми, відбувається обмін досвідом, даютьсяконкретні рекомендації для роботи з дітьми, що мають відхилення в розвитку.
Велику роль у соціально-психологічнійреабілітації вихованців грає включення їх у різного роду трудову діяльність. ПриАОСРЦ для дітей і підлітків діє учбово-виробничий комбінат «Орієнтир»,що навчає підлітків основам швейного виробництва за програмами професійногонавчання. По закінченні навчання випускники одержують свідчення про придбанупрофесію.
Створення доброзичливого емоційного клімату вколективі сприяє виявленню внутрішнього світу дитини, правильного напрямку йогопсихіки, можливостей, формуванню моральних норм поводження.
Співробітники учбово-виробничого комбінатузаймаються також профорієнтацією. яка проводиться відповідно до покликання,здібностей, утворенням, реалізується в умовах виявлення психофізичнихособливостей особистості, виховної роботи з підлітками та їхніми батьками,вмілого рішення безлічі інших питань, що виникають у процесі профорієнтаційноїроботи.
УПК «Орієнтир» — це не простонавчальний цех. При ньому відкрито ательє, що приймає індивідуальні замовленнявід населення, де вихованці бачать своїми очима, на прикладі дорослих, любов дообраної професії.
Передаючи дітей у родини, дитячі будинки йінтернати, Центр просліджує долі хлопців до 18 років. Патронування здійснюєтьсясоціальними педагогами відділу фахівців, а також надання допомоги надаліжиттєвому пристрої колишнім вихованцям Центра.
Досвід роботи притулку показав, наскількиактуально назріло питання про створення домашніх груп чи родин, як структурногопідрозділу Центра, де один з батьків оформляється в притулок як вихователь.
Центр патронує і тих своїх вихованців, що булиповернуті в родини.
Зіна Т., 4 роки. Кинутабатьками, що, будучи у розлученні, пили, вели аморальний спосіб життя. Один зїхніх дітей, 1,5 року, помер від голоду. Батьків позбавили батьківських прав. Зінабула передана в Центр. До 4-х років у дівчинки не було дитинства. Вона зовсімне посміхалася, не спілкувалася навіть з дітьми. Співробітники Центра оточилидитину увагою і любов’ю. У дівчинки з’явився інтерес до життя, вона почалаграти зі своїми однолітками, стала жвавою, зміцніла фізично. За час перебуваннядитини в Центрі знайшлася родина, що бажає узяти опіку над дівчинкою. ЗаразЗіна живе в прекрасних умовах, вона щаслива, її просто не впізнати. Вона впершезнайшла родину.
Родина для дитини — основне середовищематеріального і духовного життя. Саме в родині складаються уявлення дитини продобро і зло, про порядність, про відношення до матеріальних і духовнихцінностей. Зниження рівня життя багатьох родин, що особливо мають неповнолітніхдітей, погіршення стану здоров’я, ріст рівня безробіття, усе це привело дотого, що росте число родин із соціальною патологією.
Стаціонарне відділення денного перебування«Вітрильник» створено для соціальної реабілітації дітей збагатодітних і малозабезпечених, неповних родин. Воно розраховано на 15 місць. Дітиодержують посилене харчування, медичну і психологічну допомогу і навчаються затрадиційною шкільною програмою.
У відділенні мається можливість без відривувід родини проводити соціальну адаптацію і реабілітацію особистості дитини впроцесі індивідуальної і групової діяльності.
Фахівцями відділення паралельно проводитьсяробота з родиною. У дні шкільних канікул відділення проводить оздоровчі зміни.
Відомо, що серед багатьох засобівпсихолого-педагогічної підтримки дітей з нетипових родин особливе місцезаймають різні форми і прийоми ігротерапії, в основі якої лежить найулюбленішийвид їхньої діяльності і спілкування — гра. Психологи АОСРЦ активновикористовують цей вид корекції у своїй роботі з вихованцями центра.
Ігротерапія розглядається як засіб динамічноїкорекції розбалансованої емоційно-вольової, комунікативної й опорно-руховоїсфер дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Доцільність використанняігротерапії в організації тривалого відбудовного періоду для поліпшеннясамопочуття дітей з подібними медико-психологічними показаннями в зазначенихсферах обумовлена, по-перше, тим, що гра для них залишається найбільш освоєнимі органічним видам діяльності і спілкування, по-друге, тут представлена єдністьпсихологічної природи гри і спілкування, по-третє, у грі дитина може вільновиражати себе, звільнитися від напруги і повсякденного життя. Нарешті,ігротерапія представляє унікальний досвід для соціального і психологічногорозвитку дитини, відкриваючи йому можливість для вступу в значимий особистіснийзв’язок з дорослим психологом, педагогом, батьком, опікуном.
Ігрова діяльність активізує формуваннядовільності психічних процесів: довільної уваги і пам’яті, сприяє розвиткурозумової діяльності, уяви — переходу дитини до мислення в плані уявлень,розвитку знакової функції мови, рефлексивного мислення дитини, удосконалюваннюопорно-рухової і вольової активності.
При визначенні функцій ігротерапії вартовиходити з того, що вона пов’язана з 3-ма основними специфічними для дитячоговіку положеннями:
Ігротерапія необхідна длякорекційно-розвиваючої взаємодії дорослого наставника з дітьми.
Ігротерапія сприяє формуванню системиміжособистісних відносин дітей.
Ігротерапія допомагає формуванню довірчихпсихологів, психотерапевтів, педагогів з батьками тих дітей, що мають потребу впсихологічній корекції.
З метою зміни відносин кожної дитини до себе йдо інших (дітей, дорослих), поліпшення психічного самопочуття, корекціїспособів спілкування з іншими людьми. застосовується дві форми ігротерапії, щовідрізняються за функціями і ролями дорослого наставника в грі: спрямована (директивна)і неспрямована (недирективна).
До спрямованої ігротерапії належать: сюжетно-рольовіігри, ляльковий кружок, будівельні ігри, пізнавальні ігри, що сполучаються зіншими видами мистецтва: гри — танці, ігри — театралізації, музична ігроваімпровізація, що відносяться до неструктурованих ігор.
Особливе місце серед методів ігротерапіїзаймають прийоми тілесно-орієнтованої психотехніки, які обмежено сполучаютьрухливі ігри і вправи.
Застосування ненаправленої (недирективної) ігротерапіїорієнтоване на самостійну гру дитини, що дозволяє їй вільно виразити своєсамопочуття, свій внутрішній світ. Подібна, педагогічно неорганізована,ігротерапія дозволяє вирішити наступні корекційні задачі:
а) розширення репертуару самовираження дитини;
б) досягнення емоційної стійкості ісаморегуляції дитини:
в) корекція відносин у системі «дитина-дорослий».
Психолог у подібній позиції користуєтьсятехнікою дзеркального відображення почуттів і думок граючої дитини шляхом йоговербалізації.
Як показники ефективності ігротерапіївраховується прагнення дітей підтримувати спілкування і діяльність з іншимиоднолітками і дорослими в групі і поза нею, що виявляється в:
позитивних особистісних змінах;
у поліпшенні емоційного самопочуття;
позитивній динаміці розумового розвитку.
Принципи казкотерапевтичної психодіагностики,корекції і розвитку близькі до принципів гуманістичної, позитивної терапії:
Під психодіагностикою за допомогою «казкових»прийомів мається на увазі проективна діагностика, що описує як цілісну картинуособистості, так і окремі її проблемні і потенційні елементи.
Під казкотерапевтичною корекцією розумієтьсясистематичне посилення потенційності і творчих здібностей людини, за рахунокякого відбувається подолання проблемних елементів.
Казкотерапевтична корекція виключає директивнузміну негативних форм поводження. Замість цього пропонується принцип «розширенняспектра альтернативних реакцій». Тобто людині в казковій форміпропонується безліч моделей поводження в різних ситуаціях і дається можливістьпрограти, «прожити» якнайбільше з цих моделей. Досвід показує, що чимбільше в людини арсенал можливих реакцій, моделей поводження, тим краще вонаадаптована до умов навколишнього світу.
Джерелами концепції казкотерапії стали роботиЛ.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, дослідження і досвід Б. Бетельхейма, терапіяісторіями Р. Гарднера, позитивна терапія притчами й історіями Н. Кезешкяна,роботи В. Проппа і т.д.
Казкотерапія тісно пов’язана з арттерапією (терапієюмистецтвом) і ігровою терапією.
Комплексна казкотерапія містить у собі: куклотерапія(пальчикові, тіньові ляльки, маріонетки), малювання казок (психодіагностичнемалювання, спонтанне «чарівне» малювання, медитації на казку (статичніі психодіагностичні медитації), казкова імідж-терапія, твору казок, постановкаказок, розповідання казок (групове й індивідуальне), постановка казок на піскуй ін.
Використання казкотерапевтичних прийомів уроботі з дітьми нашого Центра дали гарні результати. Подібні заняття дітямцікаві, знижується тривожність, поліпшується емоційний стан. Використовуючистатичні медитації на казку проводилася релаксація.
«Діти уразливі і залежні» — цетвердження з Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту ірозвитку дітей особливо актуально для сьогодення. Жодна дитина не може бутипозбавлена права на турботу й увагу суспільства, особливо, якщо воназнаходиться у важких умовах існування.