Вища освіта України і Болонський процес

МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
Р.І.Кінаш, Д.Г. Гладишев
ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ І
БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
Конспект лекцій
зкурсу „Вища освіта України і Болонський процес”
длястудентів базового напряму „Мистецтво”Львів -2006

ТЕМА1.ЄВРОІНТЕГРАЦІЯУКРАЇНИ ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ
Упродовжостаннього десятиріччя Україна наполегливо наближається до європейських стандартів.На рівні держави напрацьовано універсальні принципи взаємодії з географічними сусідамита країнами-учасниками Європейського Союзу: взаємоповага, взаємодопомога, готовністьдо вирішення усіх проблем, не зважаючи на рівень їх складності.
Однимз найважливіших вихідних документів співпраці є „Угода про партнерство та співробітництво”(УПС) між Україною, з одного боку, та ЄС і його членами, з іншого, яка набула чинностіу березні 1998 року та має термін дії 10 років. Основними цілями УПС є розвитоктісних політичних стосунків між Україною та ЄС шляхом постійного діалогу з політичнихпитань, сприяння розвитку торгівлі, фінансового, громадського, науково-технологічногота культурного співробітництва.
Відповіднодо укладеної Угоди, сторони проводять регулярний політичний діалог: відбуваютьсяпереговори на найвищому політичному рівні в рамках самітів; для спостереження задією Угоди згідно з її положеннями створено Раду з питань співробітництва, засіданняякої відбуваються на міністерському рівні щонайменше раз у рік. З Радою співпрацюєКомітет з питань співробітництва, який веде політичний діалог на парламентськомурівні.
11 грудня 1999р. у м. Гельсінкі Європейська Рада схвалила спільну стратегію ЄС щодо України, спрямовануна зміцнення стратегічного партнерства з Україною.
Метою цієї стратегіїє:
1. Фундаментальнезближення та поступова інтеграція України до ЄС. Основою цього процесує принципові положення і цілі європейської інтеграції та проголошений Україною курсна інтеграцію до ЄС, який сприятиме проведенню реформ у країні.
2. РеалізаціяУгоди про партнерство та співробіт­ництво між Україною та ЄС, що є важливимзавданням на найближчі роки, базою та одним із дієвих інструментів поглиблення інтеграціїУкраїни до ЄС. Якнайповніша імплементація УПС має створити передумови для подальшогорозвитку торгівлі ЄС з Україною та суміжними країнами. ЄС спрямує зусилля на послідовнеспільне з Україною виконання положень УПС у рамках чинних двосторонніх інституцій,фінансових інструментів та спільних робочих програм з імплементації УПС.
3. Підтримкареформ в Україні.
4. Успіхи Українив реалізації Угоди про партнерство та співробітництво, здійснення реформі продовження курсу на інтеграцію до ЄС дозволять Україні повною мірою долучитисядо процесу розширення ЄС.
5.Забезпеченнязони стабільності, співробітництва та процвітання у Центральній і Східній Європі. Неоднаковітемпи європейської інтеграції центральних і східноєвропейських країн породжуютьрізноплановість стосунків між країнами регіону. Тому таким принциповим є виробленняспільної стратегії, яка б забезпечила збереження еволюційності та незворотностіпроцесу розширення, а також координацію дій, пов'язаних з різними темпами інтеграціїцентрально-східноєвропейських країн до ЄС, поглиблення транскордонного та регіональногоспівробітництва, використання багатостороннього діалогу із залученням усіх країнрегіону. Спільна стратегія має зміцнити регіональну безпеку шляхом покращення таподальшої гармонізації відносин між країнами, які мають на меті інтеграцію до ЄС.
6.Адаптаціязаконодавства України до норм ЄС. Євросоюз посилить та активізує роботу, якасприятиме процесу адаптації законодавства України до норм ЄС та враховуватиме наміриУкраїни набути у майбутньому повноправне членство в Європейському Союзі.
7.Поглибленняспівробітництва у сфері зовнішньої політики, що є одним із визначальнихфакторів безпеки та стабільності в Європі.
8. Поглибленняспівробітництва у сфері безпеки та оборони. ЄС визнає нерозривністьта взаємозалежність безпеки Союзу та України.
9. Поглибленняспівробітництва з Україною у галузі юстиції та внутрішніх справ. Виконанняположень Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, використанняможливостей поза межами цієї Угоди з урахуванням існуючих потреб та інтересів сторіну галузі юстиції і внутрішніх справ, залучення України до програм ЄС та тісне співробітництвоу цій сфері є важливою передумовою створення в Європі простору безпеки та стабільності.
10. Поглибленняміжлюдських зв'язків, регіонального та культурного співробітництва між Україноюта ЄС,що, разом з іншими заходами, дозволить уникнути появи будь-яких нових ліній поділуна континенті.
11. Посиленняторгово-економічного співробітництва та співпраці у сфері транспорту, зв'язку, телекомунікацій.
12. Охоронадовкілля.
Одниміз важливих інструментів створення в Україні нової правової системи є адаптаціязаконодавства України до законодавства ЄС.
У1998 році в Україні було створено Міжвідомчу координаційну раду щодо адаптації законодавстваУкраїни до законодавства ЄС. У 1999 році створена єдина система планування, координаціїта контролю за підготовкою проектів законів та адаптації законодавства органамивиконавчої влади. ЄС підтримує адаптацію законодавства України шляхом надання технічноїдопомоги через європейський консультативний центр з питань законодавства (UEPLAC).ЄС забезпечує створення належної інформаційної бази для практичної реалізації процесуадаптації українського законодавства до норм Євросоюзу.
Адаптаціязаконодавства України до законодавства Європейського Союзу – це тривалий процеспоетапного прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розробленихз урахуванням законодавства ЄС.
Метоюспівробітництва України з ЄС у сфері науки і техніки є заохочення цивільних науковихдосліджень та технологічного розвитку, включаючи спільну науково-дослідницьку діяльність,навчання та переміщення науковців, а також інші форми співробітництва. Угода такожпередбачає, що сторони забезпечуватимуть належний доступ до своїх відповідних програмна основі ефективного захисту прав інтелектуальної, промислової та комерційної власності.
Насьогодні запропоновано декілька програм у сфері дослідництва та розвитку:
1. Інтеграціяі зміцнення Європейського дослідницького простору. Зазначена програмавстановлює наукові пріоритети, на яких Єврокомісія концентруватиме фінансові ресурси,а також нові ініціативи, спрямовані на удосконалення мереж національних дослідницькихпрограм країн-учасниць.
2. Зміцненняструктури Європейського дослідницького простору. Ця програма спрямованана подолання структурної слабкості європейського дослідництва шляхом глибшої інтеграціїдослідництва та інновацій, розвитку мобільності дослідників, скоординованого плануваннята доступу до дослідницької інфраструктури, а також реалізацію заходів, спрямованихпроти відтоку вчених, та розвиток громадського усвідомлення щодо значення наукиу розвитку суспільства.
3. Незалежнідослідження в ядерній сфері. Програма зосереджується на аспектах зберіганняядерних відходів та безпеці ядерних реакторів.
4. Європейськіспільні дослідницькі центри. Проект програми представляє три нових інструменти:
— створеннямережі майстерності. У рамках нової програми буде створено мережідослідників, кожна з яких розвиватиме наукову базу в різних напрямках шляхом напрацюваннята використання набутої майстерності;
— впровадженняінтегрованих проектів. Використання зазначеного інструменту спрямовано на зміцненняєвропейської конкурентоспроможності та вирішення соціальних питань. Розмір інтегрованихпроектів буде відрізнятися залежно від потреб для досягнення очікуваних результатів,їхній бюджет коливатиметься від кількох мільйонів євро до кількох десятків мільйонів.Кожен інтегрований проект повинен чітко визначати завдання, спрямовані на отриманнянауково-технологічних результатів;
— забезпеченняучасті ЄС у національних дослідницьких програмах. Цей інструмент націленийна те, щоби пріоритети більшості національних дослідницьких програм країн-учасниківспівпадали з інтересами і завданнями ЄС у зазначеній сфері. Крім цього, важливимє підвищення впливу національних дослідницьких програм задля реалізації дослідницькихзавдань ЄС шляхом підготовки гармонізованих робочих програм, оголошення спільнихконкурсів тощо.
Україната ЄС реалізують окремі науково-технічні програми у сферах спільного інтересу. Співробітництвоміж Україною та ЄС у галузі науки та технологій розвивається в різних напрямкахта умовах і базується на співробітництві та конкуренції.
Стосункиміж Україною та ЄС у сфері дослідництва продовжують динамічно поглиблюватися.
Насучасному етапі актуальна проблема зміцнення матеріально-технічної бази науковихустанов, забезпечення їх комп'ютерною технікою, новітнім обладнанням та приладами,створення належно оснащених регіональних та міжгалузевих центрів спільного користування.
Оскількипроцеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, базовезначення у них повинна відігравати освіта.
Осередкомосвітніх та наукових процесів у контексті євроінтеграції є Науково-технологічнийцентр в Україні – міжурядова неприбуткова організація, діяльність якої спрямованана запобігання розповсюдженню зброї масового знищення.
 26 червня 2003р. Європейською Комісією були затверджені проекти, які отримали гранти за програмоюТЕМПУС. Серед пріоритетних напрямків, що реалізуються в рамках проектів – впровадженнясучасних навчальних технологій, створення та застосування новітніх методів управліннянавчальним процесом, відновлення тісної співпраці між університетами та промисловістю,що передбачає пожвавлення інноваційної діяльності.
Українськівищі навчальні заклади братимуть участь у реалізації 14 проектів:
1.Створеннямережі „об'єднаних пунктів” з метою поширення практики використання інформаційнихтехнологій в управлінні діяльністю університетів (Херсонський державний педагогічнийуніверситет, Харківський національний університет, Запорізький державний університет).
2. Централізованаелектронна бібліотека для користування електронною літературою при відкритому тадистанційному навчанні. Мультимедійна комунікаційна мережа, що поєднує університети,промисловість та сферу управління. Поліпшення комунікаційного зв'язку між Україноюта країнами ЄС (Національний університет „Києво-Могилянська Академія”, Національнийуніверситет „Острозька Академія”).
3.Вища освіта та ринок праці в галузі охорони довкілля (Харківська державна академіямуніципального господарства).
4. Ефективневиробництво зернових культур у фермерських господарствах (Білоцерківський державнийаграрний університет).
5. Застосуванняінформаційних технологій у діяльності університетських бібліотек (Національний технічнийуніверситет України „Київський політехнічний інститут”).
6. Створенняфранкофонійного напрямку в архітектурі (Придніпровська Академія цивільного будівництвата архітектури).
7. Сприяннярозвитку ефективного підприємництва в Україні (Харківська державна академія муніципальногогосподарства).
8. Освіта іпідготовка фахівців у галузі європейських наук (Донецький національний технічнийуніверситет, Національний технічний університет „Харківський політехнічний інститут”).
9. Журналістиката навчання в галузі ЗМІ (Запорізький державний університет).
10. Електронненавчання. Віртуальна юридична бібліотека та юридичний консультаційний центр (ХарківськаНаціональна юридична академія України).
11. Нові навчальніпрограми в галузі міжнародного економічного права в Київському національному економічномууніверситеті (Київський національний економічний університет).
12. Підготовкафахівців у галузі бізнесу, управління та інформаційних технологій (Житомирськийдержавний технологічний університет, Донецька державна академія управління, Запорізькийдержавний університет).
13. Розвитокмережі навчальних закладів для професійної перепідготовки в галузі управління прикордоннимиводними ресурсами (Рівненський Національний університет водного господарства таприродокористування).
14. Стратегічнепланування менеджменту (Одеський державний економічний університет).

ТЕМА2.СИСТЕМИВИЩОЇ ОСВІТИ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ
Структурасвітової вищої освіти видається надзвичайно різноманітною, однак домінують дві тенденції:
1. Унітарна, або єдина,система, коли вища освіта забез­печується університетами чи відповідними до нихзакладами. Такі заклади пропонують як загальні академічні ступені, так і професійноорієнтовані програми різної тривалості і рівня. В унітарній системі вищої освітидо її складу входять лише університети. Такою є освіта в Італії, Іспанії, Австрії,Фінляндії, Швеції.
2. Бінарна, або подвійна,система з традиційним університетським сектором, що так чи інакше опирається наконцепцію університету та на окремий не університетський сектор вищої освіти, щомає чітко окреслену структуру. Така система освіти притаманна більшості розвиненихкраїн світу, де поряд з університетським сектором існують численні спеціалізованізаклади, які приймають чималу частину молоді. З європейських країн бінарну системувищої освіти мають Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Нідерланди,Норвегія, Німеччина, Франція, Швейцарія та ряд інших.
Уне університетському секторі запроваджено велику кількість нових програм для здобуттяступеня бакалавра, розроблені після бакалаврські курси.Не університетські заклади освіти що не мають права на магістерські програми можутьспівпрацювати із зарубіжними установами, які таке право мають. Заклади вищої освітине університетського сектору не пропонують докторські ступені, але це не означає,що кандидати на докторські програми з не університетського сектору не можуть наних навчатись.
Стислоопишемо головні тенденції розвитку вищої освіти деяких країн Європи.

Вищаосвіта Великобританії
Майжестоліття система вищої освіти У Великобританії мала бінарну структуру, але у 1992р., з наданням технічним інститутам статусу університетів, ці дві ланки вищої освітиоб’єднались. Усі університети Великобританії мають високий рівень автономії у визначеннікурсів, програм і методів навчання.
Зарахованідо університету студенти спочатку намагаються здобути першу ступеневу кваліфікацію– бакалавр, яку можна отримати на гуманітарних, природничих чи педагогічних спеціальностяхза 2-3 роки, архітектурних, інженерних спеціальностях та менеджменту – за 3-4 роки,ветеринарії та медицині – за 5-6 років. Отримавши кваліфікацію бакалавра, студентмає право продовжити навчання для отримання магістерського ступеня. Для цього необхідно2-3 роки викладання, навчання чи досліджень при достатньо глибокому вивченні однієїчи групи суміжних дисциплін. У країні немає єдиного зразка диплома про освіту. Тутзахищеними є лише титули „бакалавр”, „магістр”, „доктор”.
Британськіуніверситети – це великі науково-навчальні комплекси, що включають коледжі, магістерськіта докторські школи, дослідні інститути, наукові центри, обсерваторії та ін.
Середняосвіта триває 13 років, два останніх з яких присвячуються поглибленому вивченнютих дисциплін, які учень планує обрати для студій до ВНЗ. Школи надають змогу обратикурси різного рівня складності, що призводить до нееквівалентних атестатів. Правовступу у ВНЗ без екзаменів надає атестат про загальну освіту підвищеного рівня.
Длязарахування абітурієнти подають свої заяви у службу прийому в університети і коледжі,вказуючи до п'яти бажаних закладів. Документи направляються у ВНЗ, які вирішують,чи вартує кандидат зарахування. Якщо кількість заяв перевищує квоту чи кількістьвільних місць в аудиторіях, застосовується відбір, форми якого визначаються самимиВНЗ.
ВНЗсамі встановлюють методи контролю роботи і знань студентів: більшість практикуютьпідсумкові екзамени, часто проводиться поточний контроль. Після закінчення програмипершого циклу студент може отримати наступні оцінки: найвищу (Class 1), дуже добру(Class 2, Division 1) з правом продовжити навчання на другому циклі, непогану (Class2, Division 2), найнижчу (Class 3).
Вищаосвіта Іспанії
Системавищої освіти Іспанії відзначається винятковою однорідністю, адже аж 98% студентівнавчаються в університетах, поза якими готують лише фахівців з туризму, ремеселта деяких інших видів занять. З 52 університетів 7 – недержавні.
Університетимають досить складну структуру і пропонують курси, програми та кваліфікації різногорівня. Так, на факультетах передбачено програми тривалістю 4-5 років із присудженнямповного диплома. Вищі технічні школи після 4-5 років навчання присуджуютьдипломи вищих інженерів. Університетські та інженерно-технічні школи надають дипломипісля трьох років навчання.
Доне університетської вищої освіти входять інститути, що видають два види дипломів:еквівалентний до університетських (А), і нижчий від університетських диплом простішихпрограм мистецьких фахів (В). Дипломи типу А надають Військова Академія, інститутитуризму, цивільної авіації та теологічні заклади. Дипломи типу В надають інститутита професійні школи з легшими умовами вступу і простими програмами.
Професорсько-викладацькийсклад ВНЗ в Іспанії поділяється на чотири категорії: професори, виконувачі обов'язківпрофесорів, викладачі-заступники, викладачі-асистенти.
Конкурснівступні екзамени формуються у вигляді двох тестів, які запроваджуються екзаменаційноюкомісією одночасно на всій території Іспанії. Перший тест спрямований на перевіркузагальних вмінь абітурієнта (культури, знання мов, здатності до аналізу й синтезутощо), другий — засвоєння тих дисциплін, що поглиблено вивчалися на курсах орієнтації.
Трирічненавчання в університетських школах надає кваліфікацію інженера-техніка з правомпродовження навчання у другому циклі цих же університетів чи переходу на ринок праці.
П'ятирічненавчання на факультетах університетів чи в їхніх вищих школах (і в частині інститутів)увінчується дипломом, що надає право на післядипломне навчання.
Успішнезакінчення двох перших циклів університетів надає право продовжувати навчання дляотримання диплома доктора. Воно триває два-три роки під наглядом наукового керівника,супроводжується самостійними пошуками, написанням і захистом дисертації.
Обов’язковасередня освіта в Іспанії триває 10 років з правом продовження освіти (2 роки) усередній школі вищого рівня та отримання права участі в конкурсних екзаменах в університетах.
Іспанськасистема оцінювання – 10-бальна. Прохідною оцінкою є 5¸6,9 балів.
Вищаосвіта Німеччини
Насьогодні систему німецької освіти можна схематично показати наступним чином: початковашкола (4 роки), середня школа (8-річне училище або 9-річна гімназія), вища школа(університети, педагогічні ВНЗ, вищі школи мистецтв, вищі технічні навчальні заклади).
Післяоб'єднання у 1992/93 навчальному році в Німеччині стало 318 закладів вищої освітирізного рівня: 91 звичайний та один загальноосвітній університети, 11 педагогічних,19 теологічних, 43 мистецьких і 153 технічних та спеціалізованих ВНЗ. Зі згаданихдо недержавного сектору входили 6 університетів, 17 теологічних закладів, 2 мистецькихколеджі, 35 вищих фахових шкіл.
Усізаклади вищої освіти поділяються на такі групи:
— університети(класичні, технічні, загальноосвітні та спеціалізовані заклади університетськогорівня – вищі педагогічні, теологічні та медичні школи). Більшість університетівмають класичну структуру. У них готують і докторів наук;
— вищі фаховішколи зі спеціалізованою фаховою підготовкою, готують спеціалістів з інженерії,бізнесу, менеджменту;
— вищі школи(коледжі) мистецтв і музики.
Основоюсистеми вищої освіти є університети. Вони мають класичну структуру і завдання: несутьвідповідальність за наукові дослідження, навчання, підготовку кадрів вищої кваліфікації,готують докторів наук, наділені правом присуджувати габілітацію (докторат-2) длязаміщення посад завідувачів кафедрами. Навчання триває щонайменше чотири роки.
Педагогічнівищі школи готують учителів для нижчих рівнів освіти та спеціалізованих шкіл. Вищіфахові школи відіграють важливу роль, готуючи спеціалістів з інженерії, бізнесу,менеджменту тощо; наукові дослідження в них звужено і вони не претендують на фундаментальність.
Музичніі мистецькі виші школи готують фахівців з усіх видів мистецтві музики, включаючи музикологію, історію мистецтв тощо.
Длявступу до закладів вищої освіти потрібно мати атестат про середню освіту, який буваєтрьох типів: „загальний” (дає право вступу до всіх ВНЗ); „фаховий” (дає право вступуна певні спеціальності); документ для вступу лише у вищі фахові школи чи на відповіднийфакультет загальноосвітнього університету. Перші два видаються після закінченнягімназії чи відповідного до неї професійного закладу з тривалістю навчання 13 років.Третій отримують після навчання тривалістю 12 років у профшколах.
Коженпредмет закінчується екзаменами. Після завершення програми виконуються письмовіроботи, а також складаються письмові чи усні екзамени з головних дисциплін. Знаннястудентів оцінюється за 6-бальною системою: дуже добре (1 бал), добре (2 бали),задовільно (3 бали), достатньо (4 бали), незадовільно (6 балів).
Випускникамвищих навчальних закладів після складання державного іспиту присвоюють титул дипломованогоспеціаліста, а в університетах – магістра, що дає право на державну службу, відповіднуфахову діяльність та аспірантуру. Магістратура зорієнтована на викладацьку роботу.Вищою кваліфікацією в Німеччині є титул доктора. Це вимагає 3-5 років наукових досліджень,здачі державного екзамену та захисту дисертації.
Вищаосвіта України
Структуравищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвиненихкраїн світу.
Вищаосвіта є складовою системи освіти України, що регулюється Законами України „Проосвіту” та „Про вищу освіту2. Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійнута практичну підготовку студентів.
Відповіднодо рівня підготовки, матеріально-технічного забезпечення та наявності науково-педагогічнихкадрів для визначення статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівніакредитації:
-перший рівень-технікум, училище, інші, прирівняні до них, вищі навчальні заклади;
-другий рівень-коледж, інші, прирівняні до нього, вищі навчальні заклади;
-третій і четвертий рівні (залежно від результатів акредитації) –університет, інститут, академія, консерваторія.
В90-х роках було запроваджено ступеневу структуру підготовки фахівців. Ступневістьполягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних ступеняхвищої освіти. Перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційногорівня „молодший спеціаліст”, другий ступінь – „бакалавр” (базова вища освіта), третійступінь – „спеціаліст”, „магістр” (повна вища освіта),
Вищінавчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такимиосвітньо-кваліфікаційнимирівнями:
-молодший спеціаліст – забезпечують технікуми, училища, вищі навчальнізаклади першого рівня акредитації;
— бакалавр–забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;
-спеціаліст, магістр – забезпечують вищі навчальні заклади третьогоі четвертого рівнів акредитації.
Схематичнаструктура ступеневості вищої освіти України наведена на рис. 2.1.
Вищаосвіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації наоснові: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти таосвітньо-кваліфікаційних рівнів „молодший спеціаліст” і „бакалавр”, а також „спеціаліст”як післядипломна. Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитисяз відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднанняцих форм, а з окремих спеціальностей – екстерном.
Прийомгромадян до ВНЗ проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей та незалежновід форми власності навчального закладу. Для отримання права вступу до ВНЗ необхідномати атестат за 11-річну загальноосвітню школу чи диплом середніх проф- і техшкіл.Більшість молоді складають конкурсні вступні екзамени, програми яких встановлюєМіністерство освіти і науки України. Переможці предметних олімпіад високого рівнязараховуються до закладу без іспитів, медалісти складають один вступний екзамен.

/>
Рис. 2.1. Структура ступеневості вищої освіти України
Системаоцінювання 5-бальна: найвища оцінка – 5 (відмінно), 4 (добре), 3 (задовільно), 2(незадовільно). Здійснюється експеримент з рейтинговим оцінюванням і модульниминавчальними планами.
Ступеневаструктура вищої освіти передбачає чотирирічну базову вищу освіту з отриманням проміжногосертифіката про базову вищу освіту, і наданням кваліфікації „бакалавр” та можливістючасткової зміни напряму навчання чи спеціальності на другому циклі тривалістю 1рік, навчальний план якої містять переважно спеціальні дисципліни. У такому випадкуприсвоюється кваліфікація „спеціаліст”. Глибша фундаментальна та фахова підготовкапротягом 1-2 років як на базі освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр”, так іна базі освітньо-кваліфікаційного рівня „спеціаліст” дає право після успішного захистумагістерської роботи отримати диплом освітньо-кваліфікаційного рівня „магістр”.Продовжити навчання і стати магістрами можуть тільки кращі студенти, які відбираютьсядля навчання на основі рейтингових показників на попередніх циклах навчання та зурахуванням їхніх досягнень у науково-дослідницькій роботі.
Заключнийрівень підготовки фахівця-професіонала – це аспірантура та докторантура. До аспірантуризараховують на конкурсній основі, зазвичай, фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня„магістр” та в окремих випадках фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня „спеціаліст”на 3-4 роки для виконання самостійних досліджень під наглядом наукового керівника,написання і захисту дисертаційної роботи визначеного рівня та обсягу. Успішний захистроботи у Спеціалізованій вченій раді (за спеціальностями), дає право на здобуттянаукового ступеня „кандидат наук”. Підготовка дисертації на здобуття наукового ступенякандидата наук може здійснюватися і поза межами аспірантури на засадах „здобувача”,дослідження якого контролює науковий керівник та відповідна фахова кафедра вищогонавчального закладу чи структурний підрозділ науково-дослідного закладу.
Особа,яка має науковий ступінь „кандидата наук”, за умови тривалішої наукової роботи таузагальнення її наслідків у тій самій або іншій (зазвичай, суміжній) галузі знаньз більшою за обсягом дисертацією може захистити у Спеціалізованій вченій раді дисертаціюна здобуття наукового ступеня „доктор наук”, який є найвищим рівнем наукової кваліфікації.Присудження спеціалізованими вченими радами наукових ступенів „кандидат наук” та„доктор наук” затверджується державним органом – Вищою атестаційною комісією (ВАК)України.
Доскладу навчального персоналу ВНЗ входять чотири категорії викладачів: професори,доценти, старші викладачі, асистенти. Визнання науково-педагогічного рівня кандидатачи доктора наук здійснюється шляхом присвоєння вчених звань. Вченими званнями є„доцент” та „професор” і їх присвоює Атестаційна колегія Міністерства освіти і наукиУкраїни.
Тема 3. Основні підходи та етапи формування Зони європейськоївищої освіти
 
Упродовжп’яти років європейське освітнє співтовариство консолідується задля освітньої концепціїБолонського процесу: формування на перспективу загальноєвропейської системи вищоїосвіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільностіфундаментальних принципів функціонування. З 1998р. по 2003 р. у рамках Болонськогопроцесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій, тощо,які дозволили сформулювати шість ключових позицій щодо створення єдиного Європейськогоосвітнього і наукового простору:
1.Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання:1-й цикл – до одержання першого академічного ступеня і 2-й цикл – після його одержання.При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-хроків. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра(через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня(за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).
2.Запровадження кредитної системи.Пропонується запровадити у всіх національнихсистемах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основупропонується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування кредитів (заліковиходиниць трудомісткості)), зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працюватив рамках концепції „навчання впродовж усього життя”.
3.Контроль якості освіти.Передбачається організація акредитаційних агентств,незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватисяне на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отрималивипускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.
4.Розширення мобільності.Передбачається істотний розвиток мобільності студентів.Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншогоперсоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національнихзаконодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.
5.Забезпечення працевлаштування випускників.Одним із важливих положень Болонськогопроцесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміннявипускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи.Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринкомпраці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнаннякваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендованийЮНЕСКО.
6.Забезпечення привабливості європейської системи освіти.Одним із головнихзавдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європубільшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейськоїсистеми гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікаційтощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.
Дляознайомлення з основними документами, прийнятими в рамках Болонського процесу, наведенатабл. 3.1.
 
Таблиця3.1
Хронологіяподій Болонського процесу
Дата
Місце
проведення
Подія
1
2
3
25 травня
1998 року
Париж,
Франція Міністри, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію і Францію, прийняли Спільну декларацію
Березень
1999 року
Веймар,
Німеччина Зустріч генеральних директорів ЄC і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації й оцінки у вищій освіті
Травень
1999 року
Копенгаген,
Данія Публікація звіту „Тенденції у вищій освіті – I” на замовлення CRE, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять у EU, і при фінансовій підтримці ЄC
18-19 червня
1999 року
Болонья,
Італія Перша зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, і прийняття спільної декларації 8-10 лютого 2001 року
Лісабон,
Португалія Семінар „Акредитація / Надання законної сили” 14-15 лютого 2001 року
Берлін,
Німеччина Національний семінар із питань Болонського процесу
16-17 лютого
2001 року
Гельсінкі,
Фінляндія Міжнародний семінар „Університетські ступені короткого циклу”
1
2
3
1-3 березня
2001 року
Упсала,
Швеція Неформальна зустріч європейських міністрів, що відповідають за освіту і наукові дослідження 2-4 березня 2001 року
Мальме,
Швеція Міжнародний семінар „Транснаціональна освіта” 10 березня 2001 року
Антверпен,
Бельгія Семінар фламандського співтовариства з проблем Болонського процесу
10-12 березня
2001 року
Антверпен,
Бельгія Семінар студентів Європи „Втілення в життя Болонської декларації” 13-14 березня 2001 року
Белград,
Югославія Національний семінар із проблем Болонського процесу 22-25 березня 2001 року Ґетеборґ, Швеція Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських спілок у Європі 29-30 березня 2001 року
Саламанка,
Іспанія Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа
9 квітня
2001 року Стокгольм, Швеція Зустріч Групи керівництва в Болонському процесі
21 квітня
2001 року
Брюссель,
Бельгія Зустріч Ради Асоціації європейських університетів
26 квітня
2001 року
Брюссель,
Бельгія Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу
Квітень
2001 року
Гельсінкі,
Фінляндія Публікація звіту „Тенденції у вищій освіті – II” при фінансовій підтримці ЄC і ETF
6-8 травня
2001 року Хальмстад, Швеція Зустріч генеральних директорів ЄC і керівництва Рад ректорів європейських країн 10-16 травня 2001 року Братислава, Словаччина Міжнародний семінар і 40-ва зустріч Ради Асоціації національних спілок студентів у Європі
17 травня
2001 року
Прага,
Чехія Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу 18-19 травня 2001 року
Прага,
Чехія Зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту
Червень
2001 року
Рига,
Латвія 8-а спільна зустріч у рамках мереж ENIC і NARIC і прийняття документа „Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі”
5-8 грудня
2001 року
Тампере,
Фінляндія 13-а щорічна конференція EAIE, розгляд питань Болонського процесу
1
2
3 1-2 березня 2002 року
Брюссель,
Бельгія Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських і зв’язаних з ними наук; компетенція випускників 21-23 травня 2003 рік Ґрац, Австрія Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій 19-20 вересня 2003 рік Берлін, Німеччина Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.
 
Розглянемодеякі з цих документів.
Сорбонськадекларація
(25травня 1998 року, м. Париж)
 
Спільна декларація про гармонізацію архітектуриЄвропейської
системи вищої освіти
УЄвропейському процесі нещодавно було зроблено декілька надзвичайно важливих кроків.Однак не варто забувати, що Європа – це не тільки євро, банки й економіка: вонаповинна стати також і Європою знань. Отже необхідно будувати і посилювати інтелектуальну,культурну, соціальну й технічну базу нашого континенту. Особливо це стосується університетів,що продовжують відігравати переломну роль у такому розвитку.
Університетиз’явилися в Європі, понад три чверті тисячоліття. Наші чотири країни пишаються своїминайстарішими університетами з-посеред них Університет Парижу, що святкує сьогодніювілей. У ті часи студенти і вчені могли вільно і швидко поширювати свої знанняна цілім континенті. Сьогодні ж багато хто з наших студентів закінчує своє навчання,так і не маючи можливості навчатися поза межами своєї країни.
Мийдемо до періоду істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становленняфахової кар’єри з очевидною необхідністю навчання й підготовки протягом усього життя.Ми заборгували нашим учням (і нашому суспільству в цілому) систему вищої освіти,у якій їм давалися б кращі можливості шукати й знаходити галузі, в котрих вони малиб перевагу перед іншими людьми.
ВідкритаЗона європейської вищої освіти несе багатство позитивних перспектив, звісно ж, ізповагою до наших розходжень, але потребує, з іншого боку, продовження зусиль дляліквідації бар’єрів і розробки таких умов для викладання й навчання, що розширилиб мобільність і зробили співробітництво більш близьким, ніж будь-коли досі.
Такеміжнародне визнання і високий потенціал наших систем освіти безпосередньо пов’язаніз їх зовнішньою і внутрішньою зрозумілістю. Здається, що з’являється необхідністьу системі, в котрій для міжнародного порівняння й еквівалентності повинні існуватидва основних цикли: доступеневий і післяступеневий.
Уцій системі багато новизни і гнучкості може бути досягнуто через використання семестріві кредитів (як це зроблено в схемі ECTS). Це забезпечить перевірку правильностіотриманих кредитів для тих, хто вибирає початкову освіту або продовження навчанняв різноманітних європейських університетах і тих, хто хотів би мати можливість одержатиступінь у будь-який зручний для себе час протягом життя. Дійсно, ті, котрі навчаються,повинні мати право ввійти в академічний світ у будь-який час їхнього фахового життята незалежно від їхньої попередньої підготовки.
Студентидоступеневого циклу мусять мати доступ до диверсифікованих програм, що сприяютьможливості отримання міждисциплінових занять, розвитку знання іноземних мов і використаннянових інформаційних технологій.
Міжнародневизнання першого, який відповідає сумірному рівневі кваліфікації, важливе для успіхуцієї спроби, в якій ми хотіли б зробити наші схеми розвитку вищої освіти зрозумілимидля усіх.
Упісляступеневому циклі мусить бути вибір між більш короткою за тривалістю програмоюотримання ступеня магістра і більш тривалою програмою одержання докторського ступеняз можливістю переходу від однієї програми до іншої. І в тій, і в іншій програмахвідповідний акцент повинен бути зроблений на дослідницькій і самостійній роботі.
Студентияк доступеневого, так і післяступеневого циклів мають заохочуватися до навчання,принаймні один семестр, в університетах поза межами своєї власної країни. Водночас,усе більша кількість викладацького й дослідницького персоналу повинна працюватив європейських країнах, відмінних від своєї власної. Підтримка Європейською спілкоюмобільності студентів і викладачів має використовуватися повністю.
Убільшості країн, не тільки в межах Європи, тепер є дуже відчутною потреба в такійеволюції, що спонукало до широкого обговорення цієї проблеми на конференціях європейськихректорів, президентів університетів, груп експертів і вчених у деяких наших країнах.
Торіку Лісабоні була узгоджена конвенція про визнання в Європі кваліфікацій вищої освітидля академічних цілей. Вона впровадила велику кількість базових вимог і підтвердила,що окремі країни можуть брати участь у більш конструктивній схемі визнання. Приймаючицю позицію, можна користуватися вимогами Конвенції і йти далі. Уже зараз є багатоточок дотику у сфері взаємного визнання ступенів вищої освіти для фахових цілейіз використанням перспективних директив Європейської спілки.
Нашіуряди, однак, продовжують відігравати визначальну роль у досягненні цих цілей, заохочуючизасоби підтвердження надбаних знань і кращого визнання відпо­відних ступенів. Миочікуємо, що це буде сприяти подальшим міжуніверситетським угодам. Прогресивна гармонізаціявсіх наших ступенів і циклів навчання може бути досягнута через зміцнення вже існуючогодосвіду, спільні дипломи, експериментальні ініціативи і через діалог із усіма зацікавленимиособами.
Ми,отже, погоджуємося схвалити створення загальної системи, спрямованої на зовнішнєвизнання йполегшення мобільності студентів, а також і на розширення можливостейїх працевлаштування. Сьогодні тут у Сорбонні ювілей Університету Парижа дає нампрекрасну можливість брати участь у спробі створення Зони європейської вищої освіти,де національні особливості й спільні інтереси можуть взаємодіяти й посилювати одинодного задля вигоди Європи, її студентів та, в більш загальному сенсі, її громадян.Ми закликаємо інші держави, членів Спілки та інші європейські країни приєднатисядо нас для досягнення цієї мети, а всі європейські університети – об’єднатися дляпідсилення становища Європи у світі через плавно регульоване поліпшення й модифікаціюосвіти для своїх громадян.
 
Болонськаконвенція, спільна заява європейськихміністрів освіти
(18-19червня 1999 року, м. Болонья)
 
ЗонаЄвропейської вищої освіти
 
Завдякидосягненням останніх декількох років освітні процеси, що відбуваються в Європі,набули більш конкретного характеру, що відповідає сучасним реаліям розвитку країнЄвропейської спілки та її громадян. Отже, на нашу думку, зростає розуміння все більшоїчастини політичного й академічного світу в потребі встановлення якісно тісних зв’язківу цілій Європі, яка розвивається, у формуванні й зміцненні її інтелектуального,культурного, соціального йнауково-технологічного потенціалу.
„Європазнань” тепер уже широко визнана як незамінний чинник соціального й гуманітарногорозвитку, а також як необхідний компонент об’єднання та збагачення європейськоїлюдності.
Важливістьосвіти й освітнього співробітництва в розвитку й зміцненні стійких, мирних і демократичнихсуспільств є універсальною і підтверджується як першочергова, особливо у зв’язкуіз ситуацією в Південно-Східній Європі.
Сорбонськадекларація від 25 травня 1998 року, що була ініційована цими міркуваннями, визначилацентральну роль університетів у розвитку європейських культурних цінностей. Вонаобґрунтувала створення Зони європейської вищої освіти як основного шляху розвиткумобільності громадян із можливістю їхнього працевлаштування для загального розвиткуконтиненту.
Багатоєвропейських країн погодилося з цілями, викладеними в декларації, підписали її абозагалом схвалили. Спрямованість реформ декількох систем вищої освіти, розпочатиху цей час в Європі, довела, що багато урядів має наміри діяти саме в цьому напрямку.
Європейськівищі навчальні заклади, наслідуючи фундаментальні принципи, сформульовані в університетськійхартії „Magna Charta Universitatum”, прийнятій в Болоньї 1988 року, сприйняли заклику тій частині, що їх стосується, і почали відігравати головну роль у побудові Зониєвропейської вищої освіти. Це має неабияке значення, оскільки незалежність і автономіяуніверситетів дають впевненість у тому, що системи вищої освіти і наукових дослідженьбудуть безупинно адаптуватися до нових потреб, до запитів суспільства і до необхідностірозвитку наукових знань.
Курсбуло прийнято у вірному напрямку і з визначеною метою. Проте досягнення більшоїсумісності та порівнянності систем вищої освіти необхідний безупинний розвиток.Щоб досягти перших матеріальних результатів, необхідно підтримати цей курс черезвиконання конкретних заходів. На зустрічі 18-го червня, у якій брали участь авторитетніексперти і вчені з усіх наших країн, були внесені дуже корисні пропозиції з ініціатив,які необхідно прийняти.
Мимусимо, зокрема, розглянути мету збільшення міжнародної конкурентоспроможності європейськоїсистеми вищої освіти. Життєздатність і ефективність будь-якої цивілізації зумовленіпринадністю, яку її культура має для інших країн. Тож необхідно мати певність, щоєвропейська система вищої освіти набуває всесвітнього рівня притягання, котра відповідаєнашим екстраординарним культурним і науковим традиціям.
Схвалюючизагальних принципів, що зазначені в Сорбонській декларації, ми приймаємо зобов’язаннякоординувати нашу політику, щоби досягти в найближчій перспективі (і, у будь-якомувипадку, – у межах першого десятиліття третього тисячоліття) таких цілей, які мирозглядаємо як першорядні для створення Зони європейської вищої освіти йпросуванняєвропейської системи вищої освіти цілим світом:
-          Прийняттясистеми легко зрозумілих і сумірних ступенів, зокрема, через упровадження Додаткадо диплома для забезпечення можливості працевлаштування європейських громадян іпідвищення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.
-          Прийняттясистеми, що заснована на двох основних циклах – доступеневого та післяступеневого.Доступ до другого циклу буде вимагати успішного завершення першого циклу навчаннятривалістю не менше трьох років. Ступінь, що присуджується після першого циклу,має бути затребуваним на європейському ринку праці як кваліфікація відповідногорівня. Другий цикл спрямований на отримання ступеня магістра і/або доктора, як цеприйнято в багатьох європейських країнах.
-          Впровадженнясистеми кредитів за типом ECTS – європейської системи перезарахування заліковиходиниць трудомісткості, як належного засобу підтримки великомасштабної студентськоїмобільності. Кредити можуть бути отримані також і в рамках освіти, що не є ще вищою,залучаючи до навчання протягом усього життя, якщо вони визнаються цікавими для приймаючихуніверситетів.
-          Сприяннямобільності шляхом подолання перешкод до ефективного здійснення вільного пересування,для цього:
-          студентамповинен бути забезпечений доступ до можливості одержання освіти і практичної підготовки,а також до супутніх послуг;
-      викладачам,дослідникам і адміністративному персоналові повинні бути забезпечені визнання ізарахування часу, витраченого на провадження досліджень, викладання та стажуванняв європейському регіоні, без нанесення збитку їхнім правам, установленим законом.
-          Сприянняєвропейському співробітництву в забезпеченні якості освіти для розробки адекватнихкритеріїв і методологій.
-          Сприяннянеобхідним європейським поглядам у вищій освіті, особливо щодо розвитку навчальнихпланів, міжінституційного співробітництва, схем мобільності, спільних програм навчання,практичної підготовки і провадження наукових досліджень.
Мизобов’язуємося досягти тих цілей (у рамках наших інституційних повноважень і з дотриманнямповної поваги до різноманітних культур, мов, національних систем освіти й університетськоїавтономії) для того, щоби зміцнити Зону європейської вищої освіти. І, нарешті, ми,разом із неурядовими європейськими організаціями, компетентними у вищій освіті,будемо використовувати шлях міжурядового співробітництва. Ми очікуємо, що університетидадуть відповідь, як завжди, швидко й позитивно, і будуть активно сприяти успіховінашої справи.
Переконанів тому, що створення Зони європейської вищої освіти потребує постійної підтримки,уважного керування й адаптації до безупинно мінливих потреб розвитку, ми вирішилизустрітися знову протягом найближчих двох років, щоб оцінити досягнутий прогресі виробити заходи на майбутнє.

Конференціяєвропейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій
(29-30березня 2001 року, м. Саламанка)
 
Формуваннямайбутнього
Понад300 європейських вищих навчальних закладів та їх представницьких організацій зібралисяу Саламанці з метою підготувати свої пропозиції до Празької зустрічі міністрів вищоїосвіти країн, які брали участь у Болонському процесі. Учасники домовилися про цілі,принципи та пріоритети.
Європейськівищі навчальні заклади знову підтверджують свою підтримку принципів Болонської деклараціїі свої зобов’язання зі створення до кінця десятиліття Зони європейської вищої освіти.Вони бачать у заснуванні в Саламанці Асоціації європейських університетів (EUA)як символічне, так і практичне значення для більш ефективного інформування урядіві суспільств і, тим самим, для підтримки формування свого майбутнього в Зоні європейськоївищої освіти.
1.Принципи.
Автономіяз відповідальністю.
Розвитокпотребує, щоб у європейських університетів була можливість діяти відповідно до керівногопринципу автономії у поєднанні з відповідальністю. Як автономні і відповідальніюридичні, освітні й соціальні об’єкти, вони підтверджують свою прихильність принципамMagna Charta Universitatum 1988 року і, зокрема, академічній свободі. Тому університетиповинні мати право формувати свою стратегію, вибирати свої пріоритети в навчанній провадженні наукових досліджень, витрачати свої ресурси, профілювати свої програмий встановлювати свої критерії для прийому професорів і студентів. Європейські вищінавчальні заклади готові до конкуренції вдома, у Європі й у світі, але для цьоговони мають потребу в необхідній організаційній свободі, ясних і доброзичливих рамкахрегулювання й достатньому фінансуванні. За протилежного випадку вони не будуть матиможливості для співпраці й змагання Плани завершення створення Зони європейськоївищої освіти залишаться невиконаними або спричинять нерівноправність конкуренції,якщо в багатьох країнах будуть здійснюватися безпосереднє регулювання, детальнийадміністративний і фінансовий контроль стосовно вищої освіти.
Конкуренція,що підтримує якість вищої освіти, не відкидає співробітництва і не може бути зведенадо концепції комерції. Університети в деяких країнах Європи перебувають ще не втому становищі, щоб конкурувати на рівних, перебуваючи, зокрема, віч-на-віч із небажанимвідпливом інтелекту у межах Європи.
Освітаяк відповідальність перед суспільством.
Зонаєвропейської вищої освіти повинна будуватися на європейських традиціях відповідальностіосвіти перед суспільством; на широкому йвідкритому доступі як до доступеневого,так і післяступеневого навчання; на освіті для розвитку особистості й навчанні протягомусього життя; на громадянстві як короткочасної, так і тривалої соціальної доцільності.
Вищаосвіта, ґрунтована на наукових дослідженнях.
Оскількинаукові дослідження є рушійною силою вищої освіти, то й створення Зони європейськоївищої освіти має відбуватися одночасно й паралельно зі створенням Зони європейськихнаукових досліджень.
Організаціядиверсифікації.
Європейськавища освіта завжди була різноманітною у частині мов, національних систем, типівінститутів, орієнтації профілів підготовки та навчальних планів. У той же час їїмайбутнє залежить від спроможності організувати те цінне розмаїття так ефективно,щоб мати позитивні результати, а не труднощі, гнучкість, а не непрозорість. Вищінавчальні заклади хочуть користуватися конвергенцією, – зокрема, у загальних поняттях,загальнодоступних у цій предметній галузі поза кордонами – і мати справу з розмаїтістюяк з активом, а не як причиною для невизнання або винятку. Вони задіяні у створеннідостатнього саморегулювання для гарантії мінімального рівня об’єднання так, щобїхні зусилля до сумісності не були підірвані занадто великою дисперсією у визначенній застосуванні кредитів, в основних категоріях ступенів і в критеріях якості.
2.Ключові питання.
Якістьяк наріжний камінь формування; Формування довіри; Сумісність; Мобільність; Суміснікваліфікації на доступеневому і післяступеневому рівнях; Привабливість.
Європейськівищі навчальні заклади визнають, що їхні студенти потребують і вимагають кваліфікацій,які вони можуть ефективно використовувати для свого навчання й кар’єри по всій Європі.Інститути, їхні мережі й організації підтверджують свою роль і відповідальністьу цьому плані і свідчать про свою готовність належним чином організувати себе врамках автономії.
Вищінавчальні заклади звертаються до урядів із проханням полегшувати і заохочувати зміни,забезпечувати рамки для координації і керівництва зближенням із врахуванням національнихі європейських особливостей. Вони підтверджують свою здатність і готовність ініціюватиі підтримувати прогрес спільними зусиллями:
— здійснити переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;
— реорганізувати вищу освіту загалом і поновити програми зокрема;
— розвивати й базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;
— виробити взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії і підтвердження якості;
— послуговуватися загальними термінами європейського виміру і забезпечувати сумісністьрізних інститутів, програм, ступенів;
— сприяти мобільності студентів, персоналу й можливості працевлаштування випускниківу Європі;
— підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують значні проблемищодо входження в Зону європейської вищої освіти;
— провадити зміни, будучи відкритими, привабливими, конкурентноспроможними вдома,в Європі й у світі;
— дотримуватись позиції, що вища освіта має бути відповідальною перед суспільством.
Комюнікезустрічі європейських міністрів, які відповідають за вищу освіту
(18-19травня 2001 року, м. Прага)
 
Дозони європейської вищої освіти
Черезтри роки після Сорбонської і два роки після підписання Болонської декларації європейськіміністри, відповідальні за вищу освіту, і представники 32 країн, які підписали декларацію,зустрілися в Празі, щоб оцінити досягнуті успіхи і визначити напрямки і пріоритетидій на наступні роки.
Подальшідії після досягнення шести цілей Болонського процесу.
Міністризаявили, що, з огляду на прийняття Болонської декларації, формування Зони європейськоївищої освіти є умовою для розширення привабливості й конкурентоспроможності вищихнавчальних закладів Європи. Вони підтримали тезу про те, що вища освіта повиннарозглядатися як суспільне благо, що вона була, є і залишиться уважною до суспільнихзобов’язань (правил і т. ін.), і що студенти – повноправні члени співтовариствавищої освіти. З цього погляду міністри прокоментували подальший процес у наступнийспосіб.
Прийняттясистеми легко зрозумілих і адекватних ступенів.
Міністрирішуче закликали університети й інші вищі навчальні заклади використовувати всіпереваги існуючого національного законодавства і європейських інструментів, націленихна полегшення академічного і фахового визнання поділів курсів, ступенів і іншихдосягнень так, щоб громадяни могли ефективно використовувати свої кваліфікації,уміння і навички у всій Зоні європейської вищої освіти. Міністри закликали існуючіорганізації і мережі типу NARIC і ENIC сприяти на інституційному, національномуі європейському рівнях простому, ефективному і справедливому визнанню, що адекватнимвикладеній розмаїтості кваліфікацій.
Прийняттясистеми, заснованої, по суті, на двох основних циклах.
Міністриіз задоволенням відзначили енергійне обговорення і розвиток структури ступенів,заснованої на двох основних циклах, що чітко формулюють вищу освіту для доступеневогоі післяступеневого навчання. Деякі країни вже прийняли цю структуру, а декількаінших розглядають її з великим зацікавленням. Важливо відзначити, що в багатьохкраїнах ступені бакалавра і магістра або два інші сумірні ступені можуть бути отриманіяк в університетах, так і в інших вищих навчальних закладах. Програми, що ведутьдо ступеня, можуть і дійсно мають різноманітну орієнтацію й різноманітні конфігураціїдля пристосування до розмаїтості індивідуумів, до потреб навчального процесу і ринкупраці, як це було визнано на семінарі в Гельсінкі зі ступенів бакалаврського рівня(лютий 2001 року).
Запровадженнясистеми кредитів.
 Міністрипідкреслили, що для більшої гнучкості в процесах навчання й одержання кваліфікаційнеобхідне встановлення загальних наріжних каменів кваліфікацій, підтриманих кредитноюсистемою типу ECTS або інший ECTS – сумісною системою, що забезпечує як диференційно-розрізнювальну,так і накопичувальну функції. Разом із взаємно визнаними системами забезпеченняякості такі домовленості полегшать доступ студентів до європейського ринку праціі розширять сумісність із світом праці, привабливість і конкурентоспроможність європейськоївищої освіти. Повсюдне використання такої системи кредитів і Додатки до дипломабудуть сприяти прогресу в цьому напрямку.
Сприяннямобільності.
Міністризнову погодилися, що поліпшення мобільності студентів, викладачів, дослідників іапарату управління, як це зазначено в Болонській декларації, має максимальну важливість.Тому вони підтвердили своє зобов’язання докласти зусиль для усунення перешкод вільномупересуванню студентів, викладачів, дослідників і апарату управління і підкреслиливажливість соціальних питань мобільності. Вони взяли до уваги можливості для мобільності,що запропоновані відповідно до програм Європейського співтовариства, і прогрес,що досягнутий у цій галузі, наприклад, запуском Плану дій з мобільності, яка підтриманаРадою Європи в Найсе 2000 року.
Сприянняєвропейському співробітництву в забезпеченні якості.
Міністривизнали життєво важливу роль, яку відіграють системи якості в забезпеченні стандартіввисокої якості й у полегшенні порівнюваності кваліфікацій по всій Європі. Вони такожсхвалили більш тісне співробітництво між мережами із забезпечення якості і з визнання.Було підкреслено потребу близького європейського співробітництва і взаємної довірив прийнятті національних систем забезпечення якості. Відтак було закликано університетий інші вищі навчальні заклади поширювати приклади кращої практики і розробляти сценаріїдля взаємного прийняття механізмів акредитації/сертифікації та оцінки. Міністриспонукали університети й інші вищі навчальні заклади, національні агентства і Європейськумережу забезпечення якості у вищій освіті (ENQA) співпрацювати в кооперації з відповіднимиорганізаціями країн, що не є членами ENQA, у встановленні загальних норм прийняттярекомендацій і поширення кращої практики.
Сприянняєвропейському підходу до вищої освіти.
Щобдалі посилювати важливі європейські виміри вищої освіти і можливості працевлаштуваннявипускників, міністри закликали сектор вищої освіти збільшувати розвиток модулів,орієнтацією або організацією на всіх рівнях курсів і програм із „європейським” змістом.Особливо це стосується модулів, курсів і програм, запропонованих інститутами різнихкраїн, що співпрацюють, і є провідними до спільного визнання ступенів.
Крімтого, міністри акцентували увагу на наступних позиціях.
Навчанняпротягом усього життя.
Навчанняпротягом усього життя є істотним елементом Зони європейської вищої освіти. У майбутнійЄвропі, що будується, як суспільство та й економіка, засновані на знаннях, томустратегія навчання протягом усього життя повинна стати віч-на-віч із проблемамиконкурентоспроможності та використання нових технологій, поліпшення соціальної єдності,рівних можливостей і якості життя.
Вищінавчальні заклади і студенти.
Міністрипривітали і підкреслили необхідність залучення університетів, інших вищих навчальнихзакладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванніта формуванні Зони європейської вищої освіти. Інститути продемонстрували важливість,яку вони надають створенню спільної й ефективної, але усе ж різноманітної і такої,що пристосовується, Зони європейської вищої освіти. Відзначалось, що якість – основнаумова для довіри, доречності, мобільності, сумісності та привабливості Зони європейськоївищої освіти. Міністри оцінили внесок вищих навчальних закладів у розвиток програмнавчання, що об’єднують академічну якість із сумісністю до довгострокової можливостіпрацевлаштування, і закликали продовжити їхню активну діяльність у цьому напрямку.
Булонаголошено і на тому, що студенти мають брати участь і впливати на організацію ізміст освіти в університетах та інших вищих навчальних закладах. Міністри такожзнову підтвердили, відзначену тими, хто навчається, необхідність брати до увагив Болонському процесі також і соціальні питання.
Сприяннязабезпеченню привабливості Зони європейської вищої освіти.
Міністрипогодилися з важливістю розширення привабливості європейської вищої освіти для тих,хто навчається із Європи й інших частин світу. Розуміння і сумірність європейськихступенів вищої освіти в усьому світі повинні бути розширені розвитком загальнихрамок кваліфікацій, а також узгодженим забезпеченням якості і механізмами акредитації/сертифікаціїі збільшенням інформаційних зусиль. Міністри акцентували увагу та тому, що якістьвищої освіти і наукових досліджень є і повинна бути важливим визначальним чинникомміжнародної привабливості і конкурентоспроможності Європи. Міністри погодилися,що має бути підвищена увага до переваг Зони європейської вищої освіти від аніж доінститутів і програм різноманітної конфігурації. Вони закликали до збільшення співробітництваміж європейськими країнами в частині, що стосується можливого значення і перспективтранснаціональної освіти.
Енергійнепродовження.
Міністризобов’язалися продовжити співробітництво, що засноване на цілях, викладених у Болонськійдекларації, і побудоване на спільному та відмінному у культурах, мовах і національнихсистемах, що залучає всі можливості міжурядового співробітництва і діалогу, котрийпродовжується, із європейськими університетами, іншими вищими навчальними закладами,студентськими організаціями, а також програмами Співтовариства.
Післязаяв міністрів, які презентують країни, для яких відкриті програми Європейськогоспівтовариства Сократес, Леонардо да Вінчі або підпрограми Темпуса, міністри привіталинових членів, що приєдналися до Болонського процесу. Вони прийняли заяви від Кіпру,Туреччини і Хорватії.
 
Комюнікеконференції міністрів, відповідальних за вищу освіту
(19-20вересня 2003 року. м. Берлін)
 
Створеннязагальноєвропейського простору вищої освіти
Міністридійшли згоди з приводу загальних завдань для створення узгодженого єдиного загальноєвропейськогопростору вищої освіти до 2010 року. Під час попередньої конференції, котра відбуласьу Празі 19 травня 2001 року, кількість завдань було збільшено, і було підтвердженезобов’язання створити загальноєвропейський простір вищої освіти до 2010 р. Розглянутодосягнуті результати і визначено пріоритети і нові завдання на майбутнє з метоюприскорення процесу встановлення загальноєвропейського простору вищої освіти.
Міністриприймають до уваги звіт про стан робіт, доручений Комісії з розвитку Болонськогопроцесу між Прагою і Берліном. Також приймається до уваги звіт Тrends-III, підготовленийЄвропейською Асоціацією Університетів (ЕUA), а також результати семінарів, організованихяк частина робочої програми між Прагою і Берліном декількома країнами-учасницямий установами вищої освіти, організаціями і студентами. Міністри стежать за подальшиминаціональними звітами, що є свідченням значного прогресу в галузі застосування принципівБолонського процесу. Нарешті, міністри беруть до уваги зауваження Європейської Комісіїі Ради Європи і визнають їхню підтримку в процесі реалізації Процесу.
Міністриподіляють думку про те, що зусилля будуть спрямовані на забезпечення більш тіснихзв’язків між вищою освітою і дослідницькими системами в кожній із країн-учасниць.Загальноєвропейський простір вищої освіти на цьому початковому етапі матиме великукористь від спільної діяльності з європейським дослідницьким простором, зміцнюючив такий спосіб фундамент для Європи Знань. Метою, безперечно, є збереження європейськогокультурного багатства і мовної різноманітності, що ґрунтуються на культурній спадщинірізних традицій і стимулюванні інноваційного потенціалу та соціального й економічногорозвитку за допомогою розширеного співробітництва між європейськими вузами.
Міністривизнають фундаментальну роль вузів і студентських організацій у розвитку загальноєвропейськогопростору вищої освіти. Також береться до уваги повідомлення від Європейської АсоціаціїУніверситетів (ЕAU), що є результатом Грацької Конвенції вищих навчальних закладів,виступи Європейської Асоціації вищих навчальних закладів (ЕURASHE) і повідомленняESIB – Національних спілок студентів Європи.
Міністривітають зацікавленість інших регіонів світу в розвитку загальноєвропейського просторувищої освіти, а також вітають, зокрема, присутність представників європейських країн,які ще вступили в Болонський процес, а також представників робочої групи Загальногопростору вищої освіти Європейського Союзу, Латинської Америки і Карибського реґіону(EULAC) як гостей конференції.
Прогрес.
Міністривітають різні ініціативи, що починаються після Празького Самміту з вищої освіти,спрямовані на збільшення сумісності і сумірності освіти, на створення більш прозорихструктур вищої освіти і поліпшення якості вищої освіти в Європі на рівні вузів іна національному рівні. Міністри, з цією метою, цінують співробітництво і зобов’язаннявсіх партнерів – вищих навчальних закладів, студентів і інших зацікавлених осіб.
Міністрипідкреслюють важливість усіх елементів Болонського процесу для створення загальноєвропейськогопростору вищої освіти і наголошують на необхідності активізувати зусилля на рівнівузів, національному і загальноєвропейському рівнях. Однак, щоб стимулювати подальшийрозвиток процесу, міністри зобов’язуються дотримуватися проміжних пріоритетів уплині наступних двох років, активізуючи зусилля для розвитку ефективних систем забезпеченняякості, просування ефективного використання системи, заснованої на двох циклах,і удосконалення системи визнання ступенів і періодів навчання.
Забезпеченняякості.
Якпоказує практика, якість вищої освіти лежить в основі розвитку загальноєвропейськогопростору вищої освіти. Міністри зобов’язуються підтримувати подальший розвиток системизабезпечення якості на рівні вузів, на національному і загальноєвропейському рівнях.Вони також підкреслюють необхідність розвитку загальних критеріїв і методологійіз забезпечення якості.
Міністритакож підкреслюють, що, відповідно до принципу інституційної автономії, основнавідповідальність за забезпечення якості лежить на кожному з вузів, що є основоюдля реальної підзвітності академічної системи в рамках національної системи якості.
Отже,міністри дійшли згоди, що до 2005 р. національні системи із забезпечення якостіповинні в собі містити:
— Визначення обов’язків органів і установ, які беруть участь.
— Оцінювання програм і вузів, яке охоплює внутрішню і зовнішню оцінку, з врахуваннямучасті студентів і публікації результатів.
— Система акредитації, атестації і сумірних процедур.
— Міжнародне партнерство, співробітництво і створення мережі.
Наєвропейському рівні міністри закликають ENQA за допомогою впливу на членів цієїорганізації, у співробітництві з EUA, EURASHE і ESIB створити набір погоджених стандартів,процедур і керівних принципів забезпечення якості. Дослідити способи забезпеченняадекватної погодженої системи перевірки якості і/або акредитації агентств і організацій,а також дати звіт із цих питань міністрам через комісії в 2005 р. Належним чиномбуде врахований і досвід інших асоціацій і організацій у забезпеченні якості.
Структураступенів: прийняття системи, яка складається з двох основних ступенів.
Міністриіз задоволенням відзначають, що після прийняття зобов’язання про двоступеневу системув Болонській Декларації всебічна реструктуризація системи європейської вищої освітиактивно просувається вперед. Усі міністри зобов’язуються почати реалізацію двоступеневоїсистеми до 2005р.
Міністринаголошують на важливості консолідації досягнутих результатів і поліпшення розумінняі прийняття нових кваліфікацій за допомогою поглиблення діалогу й у рамках вузів,і між вузами та працедавцями.
Міністрипідтримують ініціативу країн-учасниць у розробці структури погоджених і адекватнихзіставних кваліфікацій для системи вищої освіти, яка б прагнула дати визначеннякваліфікаціям, з огляду на показники об’єму роботи, рівня, результати навчальногопроцесу, компетенції і профіль. Вони також беруть на себе відповідальність за розробкуузагальненої структури кваліфікацій для загальноєвропейського простору вищої освіти.
Уцих рамках ступені повинні мати різні чітко визначені результати. Ступені першогоі другого рівнів повинні мати різні спрямованості і профілі, щоб забезпечувати різноманітнііндивідуальні, академічні нестатки і потреби трудового ринку. Ступені першого рівняповинні давати доступ, відповідно до Лісабонської Конвенції про Визнання, щодо програмдругого рівня. Ступені другого рівня повинні надавати можливість подальших дослідженьдля одержання докторського ступеня.
Міністризапрошують Комісію розглянути питання, яким чином і чи може більш коротка вища освітабути зв’язана з першим ступенем структури кваліфікацій, створеної для загальноєвропейськогопростору вищої освіти.
Міністринаголошують на своєму зобов’язанні зробити вищу освіту доступною для всіх, використовуючивсі можливості і відповідні засоби:
— Збільшеннямобільності.
— Запровадження системи кредитів.
— Визнання ступенів: прийняття системи чітких і сумірних ступенів.
— Вищі навчальні заклади й студенти.
— Підтримка європейської складової у сфері вищої освіти.
— Підтримка привабливості загальноєвропейського простору вищої освіти.
— Навчання протягом усього життя.
Додатковідії.
Загальноєвропейськийпростір вищої освіти (EHEA) і загальноєвропейський простір дослідження (ERA) – дваосновних принципи суспільства, заснованого на знаннях.
Усвідомлюючинеобхідність створення більш тісних зв’язків між EHEA і ERA у Європі знань, а такожважливість дослідження як складової частини вищої освіти на території Європи, міністривважають за необхідне додати докторський рівень як третій щабель Болонського процесу,що доповнює два основних щаблі вищої освіти. Вони також підкреслюють важливістьдослідження, дослідницького навчання і підтримки міждисциплінності в досягненній поліпшенні потрібного рівня якості вищої освіти й у збільшенні конкурентноздатностівищої європейської освіти в загальному. Міністри закликають до збільшення мобільностіна докторському і постдокторському рівнях, а також спонукають зацікавлені навчальніустанови збільшувати їхнє співробітництво в рамках навчання на одержання докторськогоступеня і підготовки молодих дослідників.
Міністрипочинають робити усі необхідні кроки для того, щоб зробити вищі навчальні закладиЄвропи стали більш привабливим і ефективним партнером. Тому міністри звернулисядо вузів із проханням про збільшення ролі та вагомості досліджень задля технологічної,соціальної і культурної еволюції і потреб суспільства.
Міністрирозуміють, що на шляху досягнення цих цілей є перешкоди, із якими вузи не в змозіподолати поодинці. Необхідна вагома підтримка, у тому числі фінансова, а також відповіднірішення від національних урядів і європейських організацій.
Відтак,міністри заявляють про необхідність підтримати мережі, утворені на докторськомурівні, з їх подальшим удосконаленням задля становлення однієї із визначальних ознакзагальноєвропейського простору вищої освіти.
Оглядрезультатів.
Запланованідо 2010 р. дії спонукають до вживання заходів для аналізу результатів, досягнутиху рамках Болонського процесу. Як наслідок попереднього розгляду буде подана інформаціяпро реальні досягнення Процесу і можливість внесення деяких виправлень.
Наперіод до 2005 р. – до майбутньої зустрічі міністрів – Комісії було доручено дослідитирозвиток Болонського процесу і підготувати детальні звіти з його прогресу і досягненняпроміжних пріоритетів, установлених на наступні два роки:
— забезпечення якості;
— двоступінчата система;
— визнання ступенів і періодів навчання.
Окрімтого, країни-учасники будуть готові надати доступ до інформації, необхідної длядослідження в галузі вищої освіти щодо цілей Болонського процесу. Доступ до банківданих з дослідження, що провадиться, і його результатів повинен бути спрощеним.
Наступнідоповнення. Нові члени.
Міністривважають за необхідне адаптувати пункт Празького комюніке щодо заяв про членствов наступний спосіб.
Країни-учасникиЄвропейської культурної конвенції будуть визнані членом загальноєвропейського просторувищої освіти в тому випадку, якщо вони водночас заявлять про свою готовність переслідуватиі досягати мети, поставленої в рамках Болонського процесу, у своїх системах вищоїосвіти. Заява має містити інформацію про способи досягнення принципів і мети декларації.
Міністрипогоджуються прийняти заяви про членство таких країн: Албанії, Андорри, Боснії іГерцеговини, Ватикану, Росії, Сербії, Чорногорії та Македонії – і привітали державияк нових членів, таким чином, розповсюджуючи дію процесу на 40 європейських країн.
Міністривизнають, що участь у Болонському процесі вимагає істотних змін і реформ у всіхкраїнах, що підписалися. Вони вирішують надати підтримку всім новим учасникам уздійсненні цих реформ за допомогою організації взаємних обговорень і допомоги, якпередбачено Болонським процесом.
Робочапрограма 2003-2005.
Міністрипросять Комісію координувати дії для досягнення успіху Болонського процесу з питань,окреслених тематично та поетапно, позначених у цьому комюніке, і поінформувати прорезультати на наступній зустрічі міністрів у 2005 році.
Наступнаконференція.
Міністриприймають рішення провести наступну конференцію в травні 2005 р. у м. Берген (Норвегія).

Тема 4.Основні завдання та принципи формування Зони європейськоївищої освіти
Принципиформування змісту кваліфікацій і структур ступенів.
Результатаминавчання особи вважають набори компетенцій, що включають знання, глибину усвідомленняі навики особи. Компетенції визначаються для програми в цілому та кожного її блоку.Визначеннння компетенцій є прерогативою викладачів та експертів. Компетенції поділяютьна загальні та спеціальні.
Загальнікомпетенції.
Наоснові досвіду більше 100 університетів з 16-ти країн-учасниць Болонського процесу,відібрано 30 загальних компетенцій, що поділяються на три категорії: інструментальні,міжособистісні, системні.
Інструментальні – такі, щовключаютькогнітивні здібності (здатність розуміти і використовувати ідеїта міркування, методологічні здібності, здатність розуміти і керувати оточенням,організовувати робочий час, вибудовувати стратегію навчання, приймати рішення івирішувати проблеми); технологічні уміння (уміння, пов'язані з використаннямтехніки, комп'ютерні навички та здібності інформаційного управління);лінгвістичні уміння; комунікативні компетенції.
Конкретизованийнабір включає:
1). Здатністьдо аналізу та синтезу.
2). Уміння організовуватиі планувати.
3). Базові загальнізнання.
4). Базові знанняз професії.
5). Комунікативнінавички з рідної мови.
6). Елементарнікомп'ютерні навички.
7). Навичкиоперування інформацією (здатність отримувати та аналізувати інформацію з різнихджерел).
8). Здатністьвирішувати проблеми.
9). Здатністьприймати рішення.
Міжособистісні – індивідуальніздібності, пов'язані з умінням виражати почуття і формувати стосунки, з критичнимосмисленням і здатністю досамокритики, а також соціальні навички, пов'язаніз процесами соціальної взаємодії і співпраці, уміннямпрацювати в групах,братисоціальні та етичні зобов'язання.
Комплексміжособистісних навичок включає:
1). Здатністьдо критики та самокритики.
2). Здатністьпрацювати в команді.
3). Міжособистіснінавички.
4). Здатністьпрацювати в міждисциплінарній команді.
5). Здатністьспівпрацювати з експертами в інших предметних областях.
6). Здатністьсприймати різноманітність та міжкультурні відмінності.
7). Здатністьпрацювати в міжнародному контексті.
8). Прихильністьдо етичних цінностей.
Системні – поєднаннярозуміння, відношення та знання, що дозволять сприймати співвідношення частин цілогоодна з одною таоцінювати місце кожного з компонентів у системі, здатністьпланувати зміни з метою удосконалення системи та конструювати нові системи. Системнікомпетенції потребують засвоєння інструментальних та базових як підґрунтя.
Системнікомпетенції охоплюють:
1). Здатністьзастосовувати знання на практиці.
2). Дослідницькіздібності.
3). Здібністьдо навчання.
4). Здатністьадаптуватися до нових ситуацій.
5). Здатністьгенерування нових ідей (творчості).
6). Здатністьдо лідерства.
7). Розуміннякультур та звичаїв інших країн.
8). Здатністьпрацювати автономно.
9). Здатністьдо розробки проектів та керування ними.
10). Здатністьдо ініціативи і підприємництва.
11). Відповідальністьза якість.
12). Прагненнядо успіху.
 
Спеціальнікомпетенції.
Спеціальнікомпетенції розглядають окремо для першого і другого циклів.
Допершого ступеня віднесено такі загальні для різних предметних областей компетенції:
1). Здатністьдемонструвати знання основ та історії дисципліни.
2). Здатністьлогічно і послідовно викладати засвоєні знання.
3). Здатністьвникати в контекст (чіткого осмислення) нової інформації та давати її тлумачення.
4). Уміння демонструватирозуміння загальної структури дисципліни і зв'язок між її розділами.
5). Здатністьрозуміти і використовувати методи критичного аналізу і розвитку теорій.
6). Здатністьправильно використовувати методи і техніку дисципліни;
7). Здатністьоцінювати якість досліджень у певній предметній галузі.
8). Здатністьрозуміти результати спостережень та експериментальних способів перевірки науковихтеорій.
Випускникидругого рівня повинні:
1). Опануватипредметну область на більш високому рівні, тобто володіти новітніми методами татехнікою (дослідження), знати новітні теорії та їх інтерпретації.
2). Критичновідстежувати та осмислювати розвиток теорії і практики.
3).Оперуватиметодами незалежного дослідження і вміти пояснювати його результати на більш високомунауковому рівні.
4). Бути здатнимзробити оригінальний внесок у дисципліну відповідно до канонів певної предметноїобласті, наприклад, у рамках кваліфікаційної роботи.
5). Продемонструватиоригінальність і творчий підхід.
6). Оволодітикомпетенціями на професійному рівні.
Дваінші невід’ємні компоненти конструкції формування Європейської вищої освіти – цесистема рівневих індикаторів та система описів курсів за типами.
Якщоговорити про рівні, то за основу взято стандартну систему:
— курс базового рівня (вступ до предмета);
— курс проміжного рівня (призначений для формування поглиблених базових знань);
— курс просунутого (досконалішого) рівня;
— спеціалізований курс.
Затипами курси поділяються на:
— основний курс (частина основної програми);
— зв’язаний курс (підтримуючий основну програму);
— не профілюючий курс (необов’язковий).
Урамках напрямів виділено п'ять типів модулів:
Основні модулі,тобто групи предметів, що становлять ядро відповідної науки (наприклад, для бізнесуі менеджменту це: бізнес-функції, середовище бізнесу тощо).
Підтримуючімодулі (наприклад,для бізнесу і менеджменту це –математика, статистика та інформаційні технології).
Організаційніі комунікаційні модулі (наприклад, управління часом, робота в групах,риторика, іноземні мови).
Спеціалізовані модулі,тобто необов'язкові, але такі, що розширюють і поглиблюють компетенцію у вибранійгалузі, факультативні.
Переносні модулі (наприклад,проекти, дисертації, стажування, модулі, що пов'язують теорію і практику).
Загальнатенденція побудови модулів наступна: чим вищий рівень, тим більше модулів, що поглиблюютьзнання і встановлюють зв'язок між теорією і практикою.
Прикладмоделі модульної структури навчального плану підготовки за кваліфікацією наведенийв табл. 4.1. Можливі й інші форми розподілу.
 
Таблиця4.1
Модульнаструктура навчального плану підготовки за кваліфікацієюМодуль Рівень навчання 1-й (1-2 роки) 2-й (3-4 роки) Основний 30% 20% Підтримуючий 25% 10% Організаційний і комунікаційний 10% - Спеціалізований 10% 40% Переносний 25% 30% Разом: 100% 100%
Розподілнавантаження по курсах у межах програми навчання виражається у кредитах ECTS. На практиці1 кредит передбачає приблизно від 25 до 30 годин навантаження студента (включноз аудиторними заняттями, самостійною роботою). Як правило, один модуль містить 5кредитів навантаження або кратне п’яти число (наприклад, 10 або 15). Кредити обов’язковоповинні бути прив’язані до рівнів. У цьому випадку вони забезпечують достовірнуінформацію щодо складності і глибини курсу.
Розробкасистеми перезарахування (перезаліку) кредитів ґрунтується на декількох базових принципах:
1.        Філософіявзаємної довіри.
2.        Здатністьосвітніх структур до гармонізації на національному та міжнародному рівнях.
3.        Вираженнярезультатів навчання не в термінах часу, а в термінах кредитів, прив’язаних до результатіву вигляді компетенцій.
4.        Реальністьстворення загальноєвропейської системи перезарахування і накопичення кредитів.
5.        Цінністьі самодостатність обох рівнів: як ступеня бакалавра, так і ступеня магістра.
6.        Вимогидо кваліфікацій у вигляді компетенцій мають бути погодженими в рамках загальноєвропейськогоосвітнього простору.
7.        Відмінностіу термінах навчання як на першому, так і на другому ступенях не більше 25%.
8.        Програмипершого ступеня – від 180 до 240 кредитів, програми магістерського рівня – від 90до 120 кредитів. Кількість кредитів у річній програмі – не більше 60.
9.        Розробказагальних рівневих індикаторів як умова порівнянності структур і ступенів, як частинаєвропейської структури кваліфікацій.
Врамках Болонської декларації передбачено визнання освіти чи кваліфікації. Порядоквизнання кваліфікацій визначено Лісабонською конвенцією, прийнятою в Лісабоні уквітні 1997 року.
Визнанняосвіти чи кваліфікації – це формальне підтвердження компетентним органом цінностііноземної освітньої кваліфікації з метою доступу до освітньої та професійної діяльності.Кваліфікація може бути визнана або з метою подальшого навчання на даному рівні (академічневизнання), або для використання звання чи здійснення професійних цілей (професійневизнання).
Академічневизнання– це визнаннякурсів, кваліфікацій або дипломів одного вищого навчального закладу іншим. Передбачаєдоступ до нового подальшого навчання в іншому навчальному закладі або дозволяє певнезвільнення від необхідності наново вивчати певні елементи програми. Таке визнанняфункціонує в Європейській кредитно-трансферній системі (ECTS).
Професійневизнання–цеправо працювати за фахом згідно з професійним статусом відповідної кваліфікаціїособи.
Визнанняздійснюєкомпетентний орган визнання–установа, офіційно уповноваженаприймати обов'язкові до виконання рішення про визнання іноземних кваліфікацій.
Дляспрощення процедури визнання освітніх кваліфікацій розроблено і запропоновано уніфікованийзразок Додатка до Диплома (Diploma Supplement) про освіту.
Загальнівимогищодо створення Додатка до Диплома
Додатокдо Диплома рекомендується складати відповідно до таких принципів:
1. Складовоючастиною кожного заповненого Додатка до Диплома повинна бути коротка пояснювальназаписка, основною функцією якої є допомога університетам, працедавцям та іншим користувачамінформації.
2. Дуже довгихі дуже складних додатків потрібно уникати, треба представляти інформацію настількистисло, наскільки це можливо.
3. Додатокповинен завжди супроводжуватися оригіналом документа про кваліфікацію (оскількидодатки, зазвичай не мають юридичної сили).
4. У поєднанніз документом, що засвідчує отримання кваліфікації, додаток повинен давати достатнюінформацію, щоб дозволити тому, хто його розглядає, оцінити дану кваліфікацію івизначити, чи відповідає дана кваліфікація меті, для якої її хочуть використовувати.
5. У Додаткузавжди повинні вказуватися ім'я власника і назва кваліфікації, назва і статус установи,яка її присвоїла, і класифікація присудженого звання. Все це повинно бути представленомовою першоджерела.
6.Інформація про систему вищої освіти повинна бути представлена максимум на двох сторінках.Для кращої наочної інформації варто включати діаграми і таблиці.
7.Додатки можуть видаватися будь-якою мовою, яку заклад освіти вважає прийнятною.Особливу увагу слід приділяти перекладу і термінології.
ВиготовленняДодатків до Диплому повинно відбуватися централізовано, а не доручатися різним підрозділамзакладу освіти. Вищі навчальні заклади повинні здійснювати захист інформації в своїхДодатках від можливих підробок.

ТЕМА5.ЄВРОПЕЙСЬКАКРЕДИТНО-ТРАНСФЕРНА СИСТЕМА (ECTS)
Європейська система перезарахування кредитів (ECTS) буларозроблена у 1989/1990 рр. у формі п’ятирічного проекту, в якому брали участь 145європейських навчальних закладів. У подальшому практика ECTS була рекомендованадля широкого використання вищими навчальними закладами.
Загальна характериста ECTS.
Система ECTS базується на трьох ключових елементах:
-          інформації(стосовно навчальних програм і здобутків студентів);
-          взаємноїугоди (між закладами і студентом);
-          використаннякредитів ECTS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів).
Ці три ключові елементи приводяться в дію через використаннятрьох основних документів:
1). Інформаційного пакету.
2). Форми заяви (навчального контракту).
3). Переліку оцінок дисциплін.
Використання ECTS є добровільним і базується на взаємнійдовірі і переконанні щодо якості навчальної роботи освітніх закладів.
ECTS забезпечує прозорість через такі засоби:
— кредити ECTS, є числовим еквівалентом оцінки, необхіднідля завершення курсу;
— інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентамі працівникам про навчальні заклади, факультети, організації і структуру навчанняі розділів курсу;
— перелік оцінок з предметів може легко передаватисявід одного закладу до іншого;
— навчальний контракт є обов’язковим як для місцевогоі закордонного закладів так і для студентів.
ECTS також дає можливість для подальшого навчання закордоном. З ECTS студент не обов’язково повернеться назад до місцевого закладу післяперіоду навчання за кордоном; він може віддати перевагу тому, щоб залишитися у закордонномузакладі – можливо, щоб здобути ступінь – чи навіть перейти до третього закладу.До компетенції закладів належить вирішувати прийнятне це чи ні, і які умови студентповинен виконати, щоб одержати диплом чи реєстрацію перезарахування. Перелік оцінокдисциплін є особливо корисним за цих умов, оскільки він показує історію навчальнихздобутків студентів, яка допоможе закладам приймати ці рішення.
Загальні умови користування ECTS.
Основними вимогами до навчального закладу, який користуєтьсяECTS є:
-          призначеннякоординатора ECTS від навчального закладу;
-          призначеннякоординаторів ECTS з числа працівників кафедр (факультетів) за дисциплінами на усіхфакультетах, що мають намір користуватися ECTS;
-          призначеннякредитів ECTS для блоків курсу;
-          випускінформаційного пакета для усіх навчальних предметів чи дисциплін, у яких ECTS будевикористовується;
-          використанняформ заяв для студентів, перелік оцінок дисциплін і навчальних контрактів.
Кредити ECTS.
Кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаженнястудента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи,якої вимагає кожен блок курсу, відносно загальної кількості роботи, необхідної длязавершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практичнаробота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота і екзаменичи інші види діяльності, пов’язані з оцінюванням.
Кредити ECTS – це відносне, а не абсолютне мірило навчальнонавантаження студента, що лише визначає, яку частину загально річного навчальногонавантаження займає один блок курсу у закладі чи на факультеті, який призначає кредити.
У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження наодин навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр.
Призначення кредитів ECTS.
Кредити ECTS потрібнорозподіляти за принципом «віднайбільшого до найменшого». За відправну точку потрібно брати повну структурупрограми і звичайну модель курсів, які студент повинен буде пройти у навчальномуроці, щоб завершити кваліфікацію в рамках офіційної тривалості навчання.
Кредити ECTS слід призначати всім наявним розділам курсу– обов’язковим або факультативним. Кредити слід також виділяти на дипломний проект,кваліфікаційну роботу і виробничу практику, де ці «розділи» є офіційною частиноюпрограми з присвоєнням відповідного кваліфікаційного ступеня, включаючи вчені ступені,поки триває процес оцінювання успішності.
Присвоєння студентам кредитів ECTS
Загальна кількість кредитів на один курс є фіксованоюі однаковою для всіх студентів. Кредити ECTS призначаються для розділів курсу, алеприсвоюються лише студентам, які успішно завершили курс, задовольняючи всі необхіднівимоги стосовно оцінювання. Іншими словами, студенти не одержують кредитів ECTSпросто за відвідування занять – вони повинні задовольнити всі вимоги щодо оцінювання,визначені у закладі, щоб продемонструвати, що вони виконали заявлені навчальні завданнядля даного розділу курсу. Процедура оцінювання може проводитися у різноманітнихформах: письмові чи усні екзамени, курсова робота, поєднання цих двох чи інших засобівтаких, як презентації на семінарах, інформацію про які слід включити в інформаційнийпакет.
Перезарахування кредитів ECTS
Місцеві і закордонні заклади готують інформацію та обмінюютьсяпереліком оцінок дисциплін для кожного студента, який бере участь у ECTS. Копіїцих переліків додаються до особової справи студента. Інший навчальний заклад визнаєзагальну суму кредиту, одержаного студентом у закладах-партнерах і перезараховуєїх.
Координатори ECTS
Навчальні заклади, які користуватимуться ECTS, повинніпризначити координатора ECTS від закладу і від кожного задіяного факультету. Їхроль полягає у тому, щоб займатися адміністративними й академічними аспектами ECTSі надавати консультації студентам.
Роль координатора від закладу полягає в тому,щоб гарантувати виконання зобов’язань закладу перед нормами ECTS.
Координатор від факультету, звичайно,буде тією особою, яка підтримуватиме ділові зв’язки із студентами та викладацькимскладом кафедри чи факультету і займатиметься практичними й навчальними аспектамиреалізації ECTS.
Інформаційний пакет
Кожен заклад, що використовує ECTS, випускає інформаційніпакети як довідники для потенційних партнерів, студентів і викладацького складузакладів-партнерів, до своїх курсів, навчальних програм, навчального й адміністративногоустрою. Призначення інформаційних пакетів у тому, щоб орієнтувати студентів на вибірвідповідних програм і планувати їхнє навчання за кордоном, і забезпечувати практичноюінформацією.
Інформаційні пакети повинні систематично – кожного року– оновлюватися і бути легко доступними для користувачів, студентів і викладацькогоскладу.
Таблиця Шкала оцінювання ECTS
Оцінка ECTS
Визначення A ВІДМІННО – відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок B ДУЖЕ ДОБРЕ – вище середнього рівня з кількома помилками C ДОБРЕ – в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок D ЗАДОВІЛЬНО – непогано, але зі значною кількістю недоліків E ДОСТАТНЬО – виконання задовольняє мінімальні критерії FX НЕЗАДОВІЛЬНО – потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік F НЕЗАДОВІЛЬНО – необхідна серйозна подальша робота
Шляхиадаптації європейської системи вищої освіти у вищу освіту України
Основнимистратегічними завданнями для адаптації вищої освіти є:
Перше. Суттєвоскоригувати спрямованість освітнього процесу.
Другезавдання – модернізаціяосвіти.
Третєзавдання. Переведенняматеріально-технічної бази навчального процесу на сучасний рівень.
Четвертезавдання. Полягаєу забезпеченні знання державної мови.
Дляадаптації європейської вищої освітимає бути удосконалена вища освіта України згідно вимог Болонського процесу.
Маєбути запроваджена кредитно-модульна система. Основні кроки щодо запровадженнякредитно-модульної системи у вищій освіті України:
1.Адаптація системи освітньо-кваліфікаційних рівнів («бакалавр», «спеціаліст»).
2. Визначититермін підготовки бакалаврів і магістрів.
Якуобрати схему тривалості (у роках) підготовки для кожного рівня: 3+2; 4+1; 4+2?
3.Завершити розробку Стандартів вищої освіти.
4. Визначитизалікові кредити курсів.
Розробленняструктурно-логічних схем та навчальних планів підготовки за напрямами і спеціальностями.
5. Розробитизмістовні модулі залікових кредитів.
6. Розробитисистеми оцінювання змістових модулів та залікових кредитів.
Маютьбути адаптовані організація навчального процесу.
Значнаувага має приділятися проведенню самостійної роботи та контролю за нею. В навчальнихпланах на самостійну роботу студента відводиться 50-60%навчального часу. До самостійноїроботи відносять такі форми робіт: семестрові завдання для самостійної роботи, реферати,розрахунково-графічні роботи, контрольні роботи. До самостійних робіт відносятьтакож курсові, дипломні та магістерські роботи.
Курсоваробота– це один з видів індивідуальних завдань навчально-дослідного, творчого чи проектно-конструкторськогохарактеру, який має на меті не лише поглиблення та закріплення знань студентів,а й застосування їх при вирішенні конкретного завдання. Курсова робота оцінюєтьсяза шкалою ECTS.
Дипломнаробота– це індивідуальне завдання науково-дослідного, творчого чи проектно-конструкторськогохарактеру, яке студент виконує на завершальному етапі фахової підготовки і є однієюз форм виявлення теоретичних і практичних знань.
Магістерськаробота– це індивідуальне завдання науково-дослідного, проектно-конструкторського характеру,яке студент виконує на завершальному етапі фахової підготовки і є однією з формвиявлення теоретичних і практичних знань та містить елементи наукової новизни вданій галузі знань.
Наданому етапі запропоновано використання в навчальному процесі індивідуальні навчально-досліднізавдання (ІНДЗ).
Індивідуальнінавчально-дослідні завдання (ІНДЗ) — це завершена теоретична або практичнаробота у межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, уміньі навичок, одержаних у процесі лекційних, семінарських, практичних та лабораторнихзанять, охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому.
Метою(ІНДЗ) є самостійневивчення частини програмного матеріалу, поглиблення, узагальнення, закріплення тапрактичне застосування знань студента з навчального курсу і розвиток навичок самостійноїроботи.
Структура (ІНДЗ):
Ø   вступ (зазначаєтьсятема, мета і зав­дання роботи та основні її положення);
Ø   теоретичнеобґрунтування (виклад базових теоретичних положень, законів, принципів, алгоритмівтощо, на основі яких виконується завдання);
Ø   основні результатироботи та їх обговорення (подаються статистичні або якісні результати роботи, схеми,малюнки, моделі, описи, систематизована реферативна інформація та її аналіз тощо);
Ø   висновки;
Ø   список використаноїлітератури.
Порядокподання та захисту ІНДЗ:
Ø   звіт провиконання ІНДЗ подається у вигляді скріпленого реферату з титульною сторінкою стандартногозразка та основним текстом згідно структури (за об'ємом до 10 аркушів);
Ø   ІНДЗ подаєтьсявикладачеві не пізніше ніж за 2 тижні до екзамену (заліку);
Ø   оцінка заІНДЗ виставляється на основі попереднього ознайомлення викладача зі змістом ІНДЗ.Можливий захист завдання шляхом усного звіту студента про виконану роботу;
Ø   оцінка заІНДЗ є обов'язковим компонентом екзаменаційної оцінки (заліку). Питома вага (ІНДЗ)становить до 50% від загальної оцінки.
Освітньо-кваліфікаційнасистемавищої освіти України максимально наближена до структури ступенів більшості країнЄвропи. В Україні відповідно до Закону України „Про освіту” структура вищої освітивключає такі освітні кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст,магістр.
Молодшийспеціаліст– освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальноїсередньої освіти здобула неповну вищу освіту, уміння та знання, достатні для здійсненнявиробничих функцій певного рівня професійної діяльності. Програма підготовки молодшогоспеціаліста реалізується навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації.
Бакалавр – освітньо-кваліфікаційнийрівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобулабазову вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення завданьта обов’язків певного рівня професійної діяльності. Програма підготовки бакалаврареалізується навчальними закладами ІІІ-ІV рівнів акредитації.
Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційнийрівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр”здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійсненнязавдань та обов’язків певного рівня професійної діяльності. Програма підготовкиспеціаліста реалізується навчальними закладами ІІІ-ІV рівнів акредитації.
Магістр – освітньо-кваліфікаційнийрівень вищої освіти, що передбачає здобуття особою повної вищої освіти з відповідноїспеціальності на основі освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” чи „спеціаліст”.Особа, яка здобула освітньо-кваліфікаційний рівень „магістр”, повинна володіти поглибленимизнаннями з обраної спеціальності, навичками науково-дослідної діяльності. Особі,яка здобула освітньо-кваліфікаційний рівень „магістр” може бути запропоновано радоюфакультету навчатися в аспірантурі.
Однимз кроків до Болонського процесу є розроблення в Україні державних стандартівосвіти. Стандарти вищої освіти з певної спеціальності формуються за трьома рівнями:державний стандарт; галузевий стандарт; стандарт вищих навчальних закладів.
Державністандартивищої освіти визначають перелік напрямів, спеціальностей, кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційнимирівнями бакалавра, спеціаліста, магістра та вимоги до професійної підготовки фахівців.
Галузевістандартивищої освіти відображають освітньо-кваліфікаційну характеристику випускника вищогонавчального закладу, вимоги до рівня його компетентності. Крім того, галузеві стандартивизначають термін навчання за відповідними програмами підготовки.
Стандартивищих навчальних закладів визначають спеціалізації підготовки фахівцівз урахуванням вимог ринку праці та регіональних особливостей. Також вони відображаютьнавчальні плани та графіки навчального процесу, форми навчальних занять і формипідсумкового контролю.
ВУкраїні існує структура системи контролю якості освіти – це трирівнева організаціяіз залученням недержавних експертів. Вона містить такі складові: державна системаоцінки якості, контроль на рівні навчального закладу та участь недержавних структур.
Важливаособливість європейського простору це вільне пересування студентів і викладачівміж вищими навчальними закладами та державами. Вищі навчальні заклади України отрималиправо формувати і здійснювати програми обміну студентів та персоналу при національнихі зарубіжних університетах.
Запровадженнякредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у вищу освітуУкраїни
Згіднонаказу МОН України від 23.01.2004р. НУ „Львівська політехніка” входить до перелікувищих навчальних закладів – учасниць педагогічного експерименту що до запровадженнякредитно-модульної системи організації навчального процесу.
Томубуло розроблено „Положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульнійсистемі підготовки фахівців”. При розробці цього положення враховано засади Європейськоїкредитно-трансферної системи ECTS.
1.Основні терміни кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП)
·   Кредитно-модульнасистема організації навчального процесу (КМСОНП)– це модельорганізації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологійнавчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів);
·   Заліковийкредит –це одиниця виміру навчального навантаження необхідного для засвоєння змістових модулівабо блоку змістових модулів;
·   Модуль – це задокументованазавершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики,державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу;
·   Змістовиймодуль – цесистема навчальних елементів, що поєднана за ознакою відповідності певному навчальномуоб’єктові.
2.Мета та завдання кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП)
Метою впровадженнякредитно-модульна система організації навчального процесу(КМСОНП) є підвищенняякості вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможностівипускників та престижу української вищої освіти у світовому освітньому просторі.
Основнимизавданнями кредитно-модульної системи організації навчального процесу(КМСОНП) є:
·   адаптаціяідей ECTS до системи вищої освіти України для забезпечення мобільності студентіву процесі навчання та підготовки фахівців, враховуючи вимоги національного та міжнародногоринків праці;
·   забезпеченняможливості навчання студента за індивідуальною частиною освітньо-професійної програми,що сформована за вимогами замовників та побажаннями студента і сприяє його саморозвитку;
·   стимулюванняучасників навчального процесу з метою досягнення високої якості вищої освіти;
·   нормуванняпорядку надання можливості студенту отримання професійних кваліфікацій відповіднодо ринку праці.
3. Загальні положення кредитно-модульноїсистеми організації навчального процесу (КМСОНП)
3.1.Для впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу(КМСОНП)вищий навчальний заклад повинен мати такі основні елементи ECTS:
·   інформаційнийпакет –загальна інформація про університет, назва напрямів, спеціальностей, спеціалізаційспеціальностей, анотації (змістові модулі) із зазначенням обов’язкових та вибірковихкурсів, методики і технології викладання, залікові кредити, форми та умови проведенняконтрольних заходів, система оцінювання якості освіти тощо;
·   договір пронавчання міжстудентом і вищим навчальним закладом (напрям, освітньо-кваліфікаційний рівень,порядок і джерела фінансування, порядок розрахунків);
·   академічнадовідка оцінювання знань, що засвідчує досягнення студента в системікредитів і за шкалою успішності на національному рівні та за системою ECTS.
3.2.Формуванняіндивідуального навчального плану студента здійснюєтьсяна підставі переліку змістових модулів, що сформовані на основі освітньо-професійноїпрограми підготовки. Навчальна дисципліна формується як система змістових модулів,передбачених для засвоєння студентом, об’єднаних в блоки змістових модулів.
3.3.Реалізація індивідуального навчального плану студента здійснюється протягом часу,який не перевищує граничного терміну навчання. Нормативний термін навчання визначаєтьсяна підставі галузевих стандартів вищої освіти.
3.4.Індивідуальний навчальний план студента включає нормативні та вибіркові змістовімодулі, що можуть поєднуватися у певні навчальні дисципліни.Нормативнізмістові модулі необхідні для виконання вимог нормативної частини освітньо-кваліфікаційноїхарактеристики. Вибіркові змістові модулі забезпечують підготовку для виконаннявимог вибіркової частини освітньо-кваліфікаційної характеристики. Сукупність нормативнихзмістових модулів визначає нормативну (обов’язкову) складову індивідуального навчальногоплану студента.
3.5.Індивідуальний навчальний план студента за певним напрямом формується особисто студентомпід керівництвомкуратора кредитно-модульної системи організації навчальногопроцесу(КМСОНП).
3.6.При формуванні індивідуального навчального плану студента на наступний навчальнийріквраховується фактичне виконання студентом індивідуальних навчальнихпланів поточного і попередніх навчальних років.
3.7.Зарахування змістових модулів (дисциплін), включених в індивідуальнийнавчальний план, здійснюється за результатами контролю якості освіти студента протягомнавчального року, як правило без екзаменаційних сесій.
4.Принципи впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу(КМСОНП)
4.1.Для впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу(КМСОНП)слід дотримуватися таких принципів:
·   Порівняльнатрудомісткість кредитів, полягає в досягненні кожним студентом встановленихнорм на конкретних етапах виконання студентом індивідуального навчального плану.
·   Модульністьвизначаєпідхід до оволодіння студентом змістовних модулів і проявляється через навчально-виховнізаходи, основним змістом яких є активна самостійно-творча пізнавальна діяльністьстудента.
·   Методичнеконсультування – полягає в науковому та інформаційно-методичному забезпеченнідіяльності учасників освітнього процесу.
·   Організаціядинамічностіполягає в забезпеченні можливостей зміни змісту навчання з урахуванням динамікисоціального замовлення і потреб ринку праці.
·   Гнучкістьполягаєв побудові системи освіти так, щоб зміст навчання та професійна підготовка відповідалиіндивідуальним потребам і можливостям студента.
·  Організаціясамостійності полягає у створенні умов організації навчання, що вимірюєтьсята оцінюється результатами самостійної діяльності студентів.
·  Науковістьполягаєу побудові зв’язків змісту освіти з науковими дослідженнями.
·  Технологічністьполягаєу використанні ефективних інформаційних технологій, що сприяє якісній підготовціфахівців та входженню в єдиний інформаційний та освітній простір.
5.Форми організації навчання
Формами організації навчального процесу в умовах кредитно-модульноїсистеми організації навчального процесу(КМСОНП) є: лекційні, практичні,семінарські, лабораторні та індивідуальні заняття, виконання самостійних завданьстудентів та інші форми і види навчальної та науково-дослідницької діяльності студентів.
6.Контроль успішності студента
Контрольуспішності студента здійснюється з використанням методів і засобів, що визначаютьсявищим навчальним закладом. Академічні успіхи студента визначаються за допомогоюсистеми оцінювання, що використовується у вищому навчальному закладі, з обов’язковимпереведенням оцінок до національної шкали та шкали ECTS.
Оцінкистудентів можна виставляти так:
За шкалою ECTS
За національною шкалою
За шкалою навчального закладу (як приклад) А відмінно 90–100 ВС добре 75–89 DE задовільно 60–74 FX незадовільно з можливістю повторного складання 35–59 F незадовільно з обов’язковим повторним курсом 1–34
7.Контроль за індивідуальним навчальним планом студента
7.1Надання кваліфікованих консультацій щодо формування індивідуального навчальногоплану студента, його реалізації протягом всього періоду навчання покладається накуратора.
7.2.Куратором може бути науково-педагогічний працівник випускової кафедри, як правило,професор або доцент, ґрунтовно ознайомлений з вимогами відповідних галузевих стандартіввищої освіти.
Кураторпризначається наказом ректора вищого навчального закладу.
7.3.На куратора покладається виконання таких основних завдань:
— ознайомлення студентів з нормативно-методичними матеріалами (інформаційним пакетомтощо), які регламентують організацію навчального процесу за кредитно-модульною системою.
— надання рекомендацій студентам щодо формування їх індивідуального навчального плануз урахуванням засвоєних змістових модулів (навчальних дисциплін) за час перебуванняв інших вищих навчальних закладах України або за кордоном.
 -погодження індивідуального навчального плану студента та подання його на затвердженнядеканові факультету (директорові інституту).
 -контроль за реалізацією індивідуального навчального плану студента на підставі відомостейпро зараховані студенту залікові кредити з подальшим поданням пропозицій щодо продовженнянавчання студента або щодо його відрахування.
7.4.Куратор має право:
— відвідувати всі види занять студента згідно з його індивідуальним навчальним планом.
— подавати пропозиції деканові факультету (директорові інституту) щодо переведенняна інший курс, відрахування та заохочення студента.
— брати участь у засіданнях кафедри та вчених рад факультетів (інститутів).
— подавати пропозиції щодо покращення навчального процесу.
8.Особливості нормування навчального навантаження
Вумовах проведення педагогічного експерименту з кредитно-модульною системою організаціїнавчального процесу(КМСОНП) встановлюються норми часу:
·   для проведенняпідсумкової атестації із залікового кредиту встановлено 15 хв. на одного студента;
·   для куратора– 4 години на кожного студента за навчальний рік.

Перелік скорочень
 ВНЗ – Вищий навчальний заклад ЄС – Європейський Союз УПС – „Угода про партнерство та співробітництво” CRE – Standing Conference of Rectors, Presidents & Vice Chancellors of the Universities (Постійна конференція ректорів, президентів і віце-канцлерів європейських університетів) EAIE – European Association for International Education (Європейська асоціація міжнародної освіти) ECTS – European Credit transfer System (Європейська система перезарахування кредитів, Європейська кредитно-трансферна система) ENIC – European National Information Centre on Academic Recognition and Mobility (Європейський національний інформаційний центр з академічного визнання та мобільності) ENQA – European Network of Quality Assurance in Higher Education (Європейська мережа забезпечення якості у вищій освіті) ETF – European Training Foundation (Європейський фонд підготовки) EU – European Union (Європейський союз) EUA – European University Association (Асоціація Європейських університетів) EURASHE – European Association of Institutions in Higher Education (Європейська Асоціація вищих навчальних закладів) NARIC – National Academic Recognition Information Centre (Національний академічний інформаційний центр з визнання)