--PAGE_BREAK--Учасники гри, відповідно до мети своїх дій, керуючись правилами й інструкціями ведення гри, а також наявними даними стосовно ситуації, формують свої одиничні моделі гри.
Підготовка й розроблення ділових ігор вимагають значної кількості часу. Попри труднощі проведення, практична спрямованість вигідно вирізняє їх порівняно зі звичайними традиційними методами навчання.
Ділові ігри, на відміну від інших традиційних методів навчання, дають змогу повніше відтворювати діяльність керівників, виявляти проблеми і причини їх появи, розробляти варіанти вирішення проблем, оцінювати кожен із них, приймати рішення і визначати механізм його реалізації. Це вможливлює розгляд проблеми не в загальному плані, а як конкретну проблему, що випливає із господарської діяльності конкретного підприємства[1].
Згідно з метою використання ділові ігри можуть виконувати різні функції: навчальні, виробничі або дослідницькі.
Навчальні ділові ігри сприяють активізації навчального процесу і суттєво прискорюють формування у учнів комплексу теоретичних знань, умінь і навичок, які впливають на підвищення ефективності діяльності управлінця.
Метою виробничої ділової гриє розробка: системи управління на підприємстві, організаційного механізму впровадження нових методів господарювання, прогнозування подальшого розвитку підприємства.
Ділова гра має такі елементи:
—назву;
—навчальну мету;
—склад учасників;
—вихідну інформацію та порядок проведення;
—підбиття підсумків [8].
Дослідницькі ігривикористовують у разі перевірки гіпотез, нових принципів організації та технології робіт тощо.
Слід мати на увазі, що переважно мають висловлюватися учні, а не викладач. Він відкриває дискусію, підтримує рівновагу між учасниками ділової гри і керує нею за допомогою запитань.
Практика проведення ділових ігор показує, що за неправильної організації, без чітко встановленого регламенту часу на її завершення не вистачає. Тому викладач має чітко встановити регламент, постійно стежити за часом, щоб його вистачило на цілковитий розгляд проблеми і висновки. Обов'язок викладача — довести до свідомості учасників гри основні положення та висновки, дати чітке резюме, показати учасникам гри, чого їм вдалося досягти. Незавершеність заняття, тобто невдале підбиття підсумків ділової гри, може знецінити всю попередню роботу з її проведення[8].**
Ефективність ігрового навчання обумовлюється тим, що діяльність його учасників завжди спільна, носить «ансамблевий» характер. В процесі ігрової діяльності має місце не проста взаємодія учасників між собою, а їх спільний напрямок на досягнення ігрової цілі, якою являється не методична досконалість навчального процесу, а особистість учня, його розвиток виховання[14].
Кінцевим результатом проведення імітаційно-навчальних ігор повинна стати досвідчена особистість, розвиток її особистих здібностей, творчого стилю діяльності, активної навчальної і життєвої позиції, компетентності.
На наступному етапі визначимо роль ігор в процесі активізації навчальної діяльності учнів.
Процес ігрової діяльності являє собою важливу частину змісту усього процесу навчання. При відсутності ігрового навчання не можливо було б із учня створити розвинену та обізнану особистість, яка без ускладнень могла б орієнтуватися в повсякденних проблемах, а також швидко знаходити із них вихід.
1.2 Сутність і особливості видів ігрових методів навчання
В учнів шкіл, ще переважають ігрові інтереси, тож доцільно в роботі з ними на уроках систематично застосовувати елементи гри у поєднанні з бесідою, елементами самостійної роботи, спостереженнями.
Залежно від конкретної педагогічної мети уроку, його змісту, індивідуальних психологічних особистостей школярів та рівня (його) їхнього розвитку, сюжетно-рольову гру можна проводити з одним учнем, групою або всім класом. Сюжетно-рольові ігри організовують тоді, коли необхідно на практиці показати школярам, як правильно застосовувати знання.
У процесі проведення ігор у багатьох учнів підвищується інтерес до навчального процесу. Ці ігри повніше реалізували підготовку учнів до практичної діяльності, виробляють у них життєву позицію, привчають до колективних форм роботу.
Саме в іграх розпочинається невимушене взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в школярів виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну потребу в діяльності, в процесі гри школяр “добудовує” в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, в захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в рівних ситуаціях, поглиблює набуті раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію [19].
У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.
Гра – творчість, гра — праця. Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання й виховання учнів. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв’язку.
Найбільш узагальненим поняттям щодо видів ігор вважається термін «педагогічні ігри». На відміну від ігор загалом педагогічна гра має суттєву ознаку: чітко поставлену мету навчання і відповідний їй педагогічний результат, який характеризується навчально-пізнавальною спрямованістю. Слід зазначити, що у технологіях професійної освіти найчастіше використовується термін «ділова гра». У загальному вигляді ділову гру визначають як форму відтворення предметного і соціального змісту професійної діяльності, моделювання систем відносин, характерних для даного виду практики [8]. Модифікаціями ділової гри можна вважати бліц-гру, гру-вправу, рольову, операційну, імітаційну ігри тощо.
Спрямованість усіх елементів гри на вирішення проблеми, що розглядається. Проведення гри не є самоціллю. Кожна дидактична гра покликана допомогти прийняти оптимальне рішення, ефективно засвоїти певну навчальну інформацію тощо.
Принципи організації та проведення ігрових імітаційних експериментів
1. Повне «заглиблення» учасників гри в проблематику організаційної системи, що моделюється. Учасники гри протягом усього часу її проведення повинні вивчати й аналізувати тільки ті питання, які стосуються даної гри. Такий підхід досягається системою попередніх лекцій, семінарських і практичних занять, обговорень, диспутів, самостійної роботи.
2. Поступове входження учасників гри в експериментальну ситуацію. Усі основні відомості стосовно проблеми, що розглядається, гравці отримують не до початку, а в процесі ігрової діяльності. При цьому перші її етапи повинні бути максимально спрощені, щоб вона легко засвоювалася. Етапи гри повинні супроводжуватися лекціями на загальні, а не на конкретні теми.
3. Рівномірне навантаження. Учасники гри отримують нові знання відносно рівномірно, пропорційними частинами. Матеріали повинні бути підібрані в такий спосіб, щоб їхнє засвоєння проходило з відносно однаковими затратами розумової й фізичної енергії.
4. Правдоподібність експериментальної ситуації, що забезпечується через:
а) правдоподібність реакції зовнішнього середовища;
б) використання комплекту реальних форм документів;
в) правдоподібність процедур прийняття управлінських рішень і способів доведення їх до виконавців;
г) близьку до реальної організацію взаємодії учасників гри (наради, «планьорки» тощо). Однак надмірне прагнення до адекватності гри та дійсності недоцільне. Воно збільшує час, складність, витрати, гра «обважнює».
За реалізації принципу правдоподібності доцільно: заохочувати виготовлення учасниками гри псевдореальних документів (службових записок, заяв, розпоряджень); передавати в ігрові групи картки виконавців і короткі довідки з біографічними та службовими даними про співробітників, що робить більш обґрунтованими ситуації, у яких можуть опинитися учасники гри; забезпечувати учасників гри положеннями про ігрові підрозділи, посадовими інструкціями, наближеними за формою до аналогічних реальних документів; організувати участь першої особи, що стимулює діяльність інших учасників гри (відповідно до теорії очікувань). У підготовці гри можна виділити такі етапи: для належної організації та проведення гри за 3-5 днів слід ознайомити учасників з її темою та змістом, з навчальною ситуацією, розподілити ролі між учасниками й порекомендувати літературу; у тих випадках, коли тривалість гри становить понад дві години, потрібно продумати доцільність кількаденної перерви, протягом якої учасники змогли б підготувати певні плани заходів, одержати необхідні консультації, прочитати довідкову або методичну літературу; до початку гри потрібно виготовити та встановити таблички із зазначенням «посад», прізвищ, імен виконавців; перед початком гри потрібно розкрити її суть усім учасникам для того, щоб кожний, реалізуючи свої функції, відчував власне значення в загальній справі та взаємозв’язок з іншими виконавцями; після закінчення гри керівник підбиває підсумки, а його помічники заповнюють відповідну підсумкову таблицю. Проблема систематизації дидактичних ігор надзвичайно складна й до цього часу не розв’язана. За критерієм змісту й умов діяльності учасників у дидактиці європейських країн виділяють ігри симуляційні, управлінські, психологічні, спортивні та ін.
Симуляція — це подання вибраного фрагменту конкретної ситуації в спрощеному вигляді та розігрування учнями в ролях функцій (посадових обов’язків) її учасників. Сутність стимуляційної гри полягає у відтворенні тими, хто навчається, складних ситуацій, які «…колись для когось були проблемою, причому хід рішень, вироблених учнями, порівнюється з фактичними рішеннями». Симуляційна гра характеризується тим, що: базується на конкретній ситуації; містить спробу аналізу цієї ситуації на основі її моделювання (наприклад, історичних фактів чи виробничих умов) через розігрування ролей; змушує до розгляду в моделі симуляції зв’язків, ходу, умов подій, що в ній містяться, відірвано від соціально-економічного контексту; рішення та висновки, зроблені в грі колективно, не змінюють стану ситуації й не впливають на модель системи; в умовах конфлікту не приймаються рішення, і це вимагає компромісу між різними рольовими цілями[8].
Рольова гра подібна виставі в театрі. Це виконання учнями ролей, заданих певними ситуаціями, які вимагають використання особливої поведінки та відповідної лексики. Гра забезпечує невимушену обстановку, в якій учні є настільки винахідливими і жвавими, наскільки це можливо. Група учнів, яка успішно виконує рольову гру, дуже схожа на групу маленьких дітей, яка грається у лікарів, школу, батьків тощо. Вони підсвідомо творять свою власну реальність. Таким чином, вони експериментують, використовуючи свої знання про реальний світ, і водночас розвивають здатність взаємодіяти з іншими людьми. Ця діяльність є захоплюючою [22].
Структуру рольової гри складають такі компоненти
· ролі;
· ситуація;
· рольові дії.
Перший компонент — ролі.
Ролі, що виконують учні на уроці, можуть бути соціальними і міжособистісними. Перші обумовлені місцем індивіда в системі об'єктивних соціальних відносин (професійні, соціально-демографічні), другі визначаються місцем індивіда в системі міжособистісних відносин (лідер, друг, суперник і ін.). Підбір ролей у грі повинний здійснюватися таким чином, щоб формувати в школярів активну життєву позицію, кращі людські якості особистості.
Другий компонент рольової гри — вихідна ситуація.
Вона виступає як спосіб її організації. При створенні ситуації необхідно враховувати й обставини реальної дійсності, і взаємини комунікантів.
Розрізняють наступні компоненти ситуації:
1) суб'єкт;
2) об'єкт (предмет розмови);
3) відношення суб'єкта до предмета розмови, умови мовленнєвого акта.
Третій компонент рольової гри — рольові дії, що виконують учні, граючи визначену роль.
Рольові дії як різновид ігрових дій органічно зв'язані з характером ролі і включають вербальні і невербальні дії, використання бутафорії.
Як показують результати навчання, застосування рольової гри на уроках іноземної мови сприяє позитивним змінам у мовленні учнів як у якісному відношенні (розмаїтість діалогічних єдностей, ініціативність мовних партнерів, емоційність висловлення), так і в кількісному (правильність мови, обсяг висловлення, темп мови) [22].
Ділова гра використовується для вирішення комплексних завдань засвоєння нового, закріплення матеріалу, активізації пізнавальної діяльності учнів формування загально навчальних умінь, розвитку творчих здібностей, формування системи професійних умінь і навичок, виховання професійно значущих якостей особистості, підвищення рівня мотивації, формування навичок спілкування тощо. Навчальна гра є специфічним способом управління навчально-пізнавальною діяльністю школяра.
Є певні особливості ділової гри, які підкреслюють її актуальність:
1. Використання ділової гри дає можливість максимально наблизити
процес навчання до реальної професійної діяльності завдяки моделюванню
рольових функцій, притаманних професійній діяльності.
2. Ділова гра створює умови для глибокого і повного засвоєння навчального матеріалу на основі системного використання знань у процесі одночасного вирішення навчальних і змодельованих проблем.
3. У процесі ділової гри реалізуються різні рівні інтелектуальної активності учнів: репродуктивний, евристичний, креативний.
4. Ділова гра є способом інтенсифікації творчої мисленнєвої діяльності в умовах організації групової і комплексної взаємодії з відпрацюванням послідовності дій у штучно створеній ситуації.
5. Ділова гра відтворює реальні процеси професійної діяльності за рахунок виконання певної ролі, що містить набір правил, які визначають як зміст, так і спрямованість, характер ігрових дій.
6. Ділова гра є двоплановою діяльністю: з одного боку, учень виконує реальну діяльність, пов’язану з вирішенням конкретних навчальних завдань, з іншого – ця діяльність має умовний характер, що дозволяє йому бути вільним, розкутим. Саме це і забезпечує емоційну привабливість гри для школярів.
7. Ділова гра як колективний метод навчання створює умови для реалізації системи суб’єкт – суб’єктних відносин за різними напрямами взаємодії: викладач – учень, учень – учень, викладач – підгрупа, учень – підгрупа тощо.
8. Ділова гра формує інтерес та емоційно-ціннісне ставлення учня до навчальної і майбутньої професійної діяльності.
9. Ділова гра стимулює розвиток особистісного потенціалу учня, його самореалізацію і самоутвердження у ситуаціях ігрової взаємодії.
10. Ділова гра виконує діагностичну функцію – дозволяє учню виявити творчі і професійні здібності, усвідомити свої потенційні можливості.
11. Ділова гра має психотерапевтичний ефект за рахунок створення умов для емоційно-психологічного розвантаження учня, зняття психологічних бар’єрів, оволодіння способами психологічного захисту у складних професійних ситуаціях.
Оптимальна реалізація дидактичних цілей гри можлива за умови розуміння викладачем сутності ділової гри та уміння методично грамотно проектувати її. Основні принципи конструювання і організації ділової гри сформульовано А.Вербицьким [1].
До них автор відносить наступні: принцип імітаційного моделювання конкретних умов та ігрового моделювання змісту і форм професійної діяльності; принцип проблемності змісту імітаційного моделювання і процесу його розгортання в ігровій моделі; принцип діалогічного спілкування; принцип двоплановості ігрової навчальної діяльності. Технологія ділової гри є творчим процесом, який базується на знанні викладачем основних вимог щодо її проектування, організації, керівництва грою. Алгоритм підготовки і проведення ділової гри визначаться її видом і особливостями професійної діяльності, що моделюється. Визначають три основні етапи проектування ділової гри: етап підготовки до гри (вибір теми гри; визначення цілей, завдань, структури гри; розробка сценарію; підготовка матеріального забезпечення; ознайомлення учнів з метою, завданнями гри; за необхідності розподіл ролей); етап проведення гри (аналіз вихідної інформації; підготовка і виконання рольових функцій учасниками гри; управління процедурою гри); етап аналізу і оцінки результатів гри (вихід з гри; самоаналіз результатів гри учнями; підсумок гри викладачем; рекомендації щодо усунення недоліків гри). Необхідно звернути увагу на особливості методичного керівництва процесом гри. Роль викладача і його взаємодія із учнями на різних етапах гри різна. Провідна роль викладача виявляється на етапі підготовки, проектування гри та на етапі підведення підсумків і аналізу результатів гри, а на основному, ігровому, етапі більш доцільно створити умови для максимальної самоорганізації діяльності учнів [20]
продолжение
--PAGE_BREAK--На підготовчому етапі викладач може бути у ролі консультанта, який допоможе учням у визначенні змісту їх діяльності відповідно до ролі, але якщо це гра-вправа, бліц-гра, операційна гра, гра-імітація, процес підготовки гри реалізується самими учнями, що стимулює їх організаторські здібності.
У процесі гри викладач може виступати у трьох основних позиціях: бути центром гри, її керівником (ігротехніком); виконувати одну з ролей (ігрова позиція) або бути в ролі помічника і консультанта; спостерігати та оцінювати дії учнів (позиція експерта). Така зміна позицій викладача дає можливість поступово розвивати навички самоорганізації у школярів. На останньому етапі гри дії викладача залежать від попередньої діяльності: він виступає у ролі експерта або залучає до оцінки результатів діяльності учнів [20].
Інтелектуальні ігри змагального характеру у формі конкурсу, учнівського турніру, інтелектуального бою використовуються найчастіше після вивчення змістового модулю на етапі проміжного контролю або після вивчення окремих тем. Такі ігри сприяють розвитку пізнавальної активності, самостійності, комунікативних навичок учнів.
Комплексні ділові ігри – більш складний вид ігрової діяльності, який моделює певну ситуацію професійної діяльності, але відрізняється більшою кількістю учасників, наявністю елементів імпровізації, високою емоційністю.
Ділові ігри добре впливають на формування всього комплексу умінь: гностичних, проектувальних, організаторських, аналітичних, конструктивних, комунікативних тощо.
Можна зробити висновок, що ігрові технології навчання є одним з ефективних шляхів вивчення матеріалу, оскільки ігрове навчання сприяє системному, цілісному формуванню знань, умінь, навичок, інтенсифікації самостійної пізнавальної діяльності, стимулюванню інтелектуально-творчих здібностей учнів.
Розділ ІІ. Практичне застосування ігрових методів на факультативних заняттях
2.1 Можливість практичного використання ігрових методів на факультативних заняттях за програмою факультативних занять з «Основ економічних знань» (автор і укладач О. О. Павленко)
Школа повинна забезпечити добру економічну освіту, щоб сформувати у учнів критичне мислення та навички, необхідні їм як громадянам для прийняття розумних рішень і впливу на формування економічної політики в країні.
Задача економічної освіти – навчити дітей розуміти базові економічні поняття. Серед них найбільш важливими є слідуючи економічні потреби, обмеженість та вибір, виробничі ресурси, спеціалізація та розподіл праці, економічні системи, взаємозалежність, ринок, попит та пропозиція, гроші та їх кругообіг, заощадження інвестиції, прибуток, витрати та ін. Отже факультативний курс для загальноосвітніх шкіл «Основи економічних знань» має за мету – залучити учнів до вивчення основ економічної теорії, засвоєння економічних понять, усвідомлення сутності економічних категорій та процесів: осмислення власної економічної позиції, готовність до її практичного втілення. Програма передбачає вивчення та засвоєння учнями основ економіки як науки про закономірності господарського життя суспільства, основополагаючих питань з мікро- та макроекономіки., основ маркетингу та менеджменту, зовнішньоекономічної діяльності, а також розуміння професійної етики.
У процесі теоретичної підготовки передбачається сформувати у учнів поняття про основні економічні категорії та закони, форми організації виробництва і праці та кінцевого результату, основні функції і задачі маркетингу, сутності та принципів менеджменту, основи управління зовнішньоекономічною діяльністю, роль підприємства і можливості реалізувати свої здібності та бажання у визначеній сфері виробництва.
Опрацювання набутих знань та формування умінь та навичок передбачається на економічних практикумах, які передбачається проводити із застосуванням різноманітних форм і методів навчання ( аналіз економічних ситуацій, імітаційні, рольові ігри, проблемні семінари та інше). [16]
Основна мета програми – формування економічного мислення, що дасть учням змогу свідомо розв’язувати проблеми, які постають перед ними в житті.
Завдання програми пролягають у тому, щоб:
1) Дати учням знання про найпростіші типові економічні явища, з якими вони зіштовхуються у своєму житті;
2) На елементарному рівні пояснити їх причини;
3) Навчити користуватися економічними законами у власних інтересах.
На вивчення курсу відводиться в 10 класі — 63год., а в 11 класі — 64 години.
Програма складається з шести розділів і практикуму. Основними питаннями першого розділу «Вступ до економічної теорії» є усвідомлення сутності економічної науки та її методології, етапів її розвитку. Визначення людини, як суб’єкта виробничих відносин. Детермінованість особистісних і соціальних потреб.
У другому розділі «Фундаментальні поняття ринкової економіки та ринкова інфраструктура» спрямоване на формування у учнів поняття ринкової економіки яка забезпечує взаємозв’язок виробництва і споживання, гарантує суспільну оцінку результатів праці відокремлених виробників, створює умови для високої ефективності виробництва. Механізм та суб’єктивно і об’єктивно детерміновані фактори ринкової економіки.
Третій розділ «Основи мікроекономіки» присвячений вивченню та усвідомлення того, що ринкова економіка це нескінченна взаємодія попиту та пропозиції. Підприємство та підприємництво – суб’єкти мікроекономіки. Усвідомлення, що прибуток – це основний показник ефективності виробництва.
У четвертому розділі «Макроекономіка та її головні проблеми» проблематика спрямована на формування уявлення, що макроекономіка – сучасна наука про соціально — регулюючу ринкову економіку
У п’ятому розділі «Світова економіка» в цьому розділі розглядається світова економіка як система світового господарства та міжнародних економічних відносин. Ступені генезису і об’єктивні основи розвитку світового господарства. Регулювання світових господарських зв’язків.
Шостий розділ «Основи дисциплін спеціалізації» розкриває сутність різних напрямків економічної сфери (фінансово-кредитної, маркетингової, менеджменту, обліку та аудиту). Дає можливість уявлення специфіки кожного перерахованого напрямку економічної сфери.
Економічний практикум, головною метою практикуму є, формування вмінь та навичок, здатності відтворювати на практиці набуті теоретичні знання та формування гнучкого економічного мислення за допомогою активізації пізнавальної діяльності та реалізації в різних формах та методах.
Тема 3: Людина — основне джерело і критерій соціально-економічного прогресу (10 класи – 2 години, 11 класи – 1 година)
План уроку:
1. Людина як елемент продуктивних сил, суб'єкт суспільних відносин і кінцева мета виробництва
2. Зміна місця й ролі людини у виробництві в процесі науково-технічного прогрессу
3. Гуманізація виробництва і мотивація праці
Тема досить цікава та відносно легка у своєму засвоєнні учнями. Отже необхідно використати гру-вправу.
Учні розпізнають: поняття «робоча сила», «праця»;
Спостерігають і характеризують: Взаємозв’язок біологічного та соціального в людині; вплив НТР на зміну місця і ролі людини в процесі виробництва.
Аналізують і роблять висновки: про гуманізацію виробництва та мотивацію праці.
Після висновків щодо щойно вивченого матеріалу, учитель повинен зробити повідомлення домашнього завдання, інструктування щодо нього. У самому кінці уроку робить виставлення поурочних балів учням, які брали участь в дискусії.
Тема 5 Виробництво та економічна організація виробництва (10 класи – 5 годин, 11 класи – 3 години).
План уроку:
1. Витрати виробництва
2. Прибуток як економічна категорія
3. Ефективність використання факторів виробництва
До цієї теми учитель виділяє більше годин на її засвоєння, тому зважаючи на розмір та складність слід поділити навчальний матеріал на частини та після кожної створювати бліц-гру щодо засвоєння змісту. Учень вибирає відповідь із поданих. Залежно від цих відповідей подаються нові вказівки, пояснення.
Учні розпізнають: Поняття «пропозиції», нецінові чинники пропозиції; Поняття «попиту», нецінові чинники попиту;
Спостерігають і характеризують: Поняття «величина пропозиції», «величина попиту»; Закон пропозиції та закон попиту; Криві пропозиції та попиту за конкретними даними; Встановлюють, розраховують і обґрунтовують: Вплив нецінових чинників на пропозицію та попит; Коефіцієнт еластичності попиту за ціною; Поняття «цінова еластичність»;
Аналізують і роблять висновки: Про зміни рівноважної ціни від впливу подій на взаємопов’язаних ринках.
У кінці кожного уроку учитель повинен надати матеріал на закріплення щойно вивченої теми, а також перевірити його на початку наступного заняття, виділивши кілька хвилин.
Тема 2: Типи економічних систем (10 класи – 4 години, 11 класи – 2 години)
Вивчивши цю тему учень має знати відповіді на такі запитання:
1. Поняття про економічні системи та основні критерії її розмежування.
2. Структура відносин власності та процес формоутворення власності.
3. Новітні тенденції у розвитку відносин власності.
4. Сучасні ринкові перетворення.
Щоб вчитель зрозумів наскільки учні засвоїли матеріал по даній темі, можна провести підсумковий контроль з допомогою гри-вправи. Застосування цього методу дасть змогу вчителю зрозуміти як вони орієнтуються у темі. Учні ж мають змогу навчитися швидко знаходити вірну відповідь, відстоювати свою правоту (якщо це необхідно).
Тема 9: Доходи у ринковій економіці (10 класи – 3 години, 11 класи – 2 години)
Учні мають бути обізнані з таких питань:
1. Ринковий принцип формування доходів.
2. Доход як винагорода за внесок у створення продукту.
3. Рента: механізм її формування та види.
4. Заробітна плата та чинники диференціації заробітної плати.
5. Позичковий відсоток як дохід на капітал та його норми.
Для того щоб зрозуміти як учні засвоюють матеріал можна в кінці уроку проводити розминку за допомогою імітаційної гри. Вчитель таким чином розуміє, що учні найбільше засвоїли в даній темі. Учні вчаться ставити правильні і коректні запитання, а також відповідати на них. Також за допомогою цього методу учнів можна навчити слідкувати за послідовністю запитань які ставляться їхніми однокласниками, адже вони не повинні повторюватись.
Тема 11: Попит, пропозиція та ціна рівноваги (10 класи 4 години, 11 класи – 2 години)
Основні питання:
1. Що таке ринкова ціна та ціна рівноваги?
2. Графічне зображення ринкової рівноваги.
3. Що таке дефіцит та надлишок? Які причини їх виникнення?
4. Взаємопов’язані ринки.
Тема досить складна для розуміння учнями, тому вона потребує більш ретельного перегляду матеріалу, а також більше часу на його дослідження.
Досить логічним буде застосовувати ділову гру при закріпленні матеріалу.
Учні розпізнають: Поняття «пропозиції», нецінові чинники пропозиції; Поняття «попиту», нецінові чинники попиту;
Спостерігають і характеризують: Поняття «величина пропозиції», «величина попиту»; Закон пропозиції та закон попиту; Криві пропозиції та попиту за конкретними даними; Зміни пропозиції та величини пропозиції, попиту та величини попиту у графічному зображенні;
Встановлюють, розраховують і обґрунтовують: Вплив нецінових чинників на пропозицію та попит; Коефіцієнт еластичності попиту за ціною; Поняття «цінова еластичність»;
Аналізують і роблять висновки: Про зміни рівноважної ціни від впливу подій на взаємопов’язаних ринках.
У кінці кожного уроку учитель повинен надати матеріал на закріплення щойно вивченої теми, а також перевірити його на початку наступного заняття, виділивши кілька хвилин.
Тема 15. Безробіття та інфляція як прояв макроекономічної нестабільності. (10 класи 4 години, 11 класи – 3 години)
План уроку:
1. Інфляція. Причини, що викликають інфляцію. Інфляція попиту та пропозиції.
2. Безробіття та причини безробіття.
3. Темп інфляції. Види інфляції за темпом.
4. Заходи щодо обмеження рівня безробіття. Закон Оукена.
Тема досить важлива при вивченні курсу «Основи економіки. Потрібно застосувати бліц-гру для кращого закріплення матеріалу. Після кожного з пунктів плану уроку потрібно виконувати задачі, вирішувати проблемні питання, виконувати вправи на закріплення матеріалу.
Учні розпізнають: поняття «інфляція», «темп інфляції», «безробіття», «зайнятість», «робоча сила», «безробітні»;
Спостерігають і характеризують: види інфляції, види безробіття;
Встановлюють, розраховують і обґрунтовують: рівень інфляції, рівень безробіття;
Аналізують і роблять висновки: про рівень інфляції в Україні; про вплив інфляції на рівень реальних доходів сім’ї, населення, країни; як можна захистити свої доходи від інфляції.
Після висновків щодо щойно вивченого матеріалу, учитель повинен зробити повідомлення домашнього завдання, інструктування щодо нього. У самому кінці уроку робить виставлення поурочних балів учням, які брали участь в уроці, їх обґрунтування вчителем.
2.2 Розробка плану-конспекту занять «Естафета» з теми «Попит, пропозиція та ціна рівноваги»
План конспект уроку – «Естафети» (розрахований на учнів 10-11 класів загальноосвітньої школи) Тема: Попит і пропозиція та ціна рівноваги Освітня мета: закріпити уміння та навички учнів розрізняти попит і пропозицію, встановлювати ринкову ціну;
Виховна мета: виховувати позитивне ставлення учнів до факторів формування ринкової ціни;
Розвиваюча мета: розвивати економічне мислення, уміння аналізувати, робити висновки, самостійно досліджувати економічні явища.
Форма заняття – урок закріплення умінь і навичок.
Тип уроку – нетрадиційний урок (гра «Естафета»).
Методи: аналіз, індукції та дедукції, словесний, метод контролю, наочний, практичний.
Дидактичне забезпечення: підручник “Основы экономики” И.Ф. Радіонова, схема естафети, словнички економічних термінів, картки із завданнями.
Структура уроку
(45 хвилин)
І. Організаційний момент (2 хвилини);
ІІ. Перевірка виконання домашнього завдання (8 хвилин);
ІІІ Повідомлення теми, мети, завдання заняття. (5 хв)
IV. Перенесення знань, умінь учнів в нестандартні умови (20 хвилин);
V. Підведення підсумків (8 хвилин);
VІ. Домашнє завдання (2 хвилини).
Хід заняття
І. Організаційний момент. Викладач перевіряє готовність учнів до заняття, формує сприятливу атмосферу для проведення гри.
ІІ. Перевірка виконання домашнього завдання, корекція опорних знань й практичного досвіду учнів.
Вчитель перевіряє наявність записаних до словничків термінів: попит і пропозиція, закон попиту, закон пропозиції, додатковий товар, товар-замінник, ринкова ціна.
ІІІ. Викладач повідомляє аудиторії тему заняття – «Попит і пропозиція та ціна рівноваги», мета — закріпити уміння та навички розрізняти попит і пропозицію, і встановлювати ринкову ціну.
Мотивація уроку йде через розігрування ситуації (при цьому вчитель акцентує увагу на необхідності досягнення рівноважної ціни).
продолжение
--PAGE_BREAK--