Конкурентоздатність України у галузі постачання електроенергії

Реферат

КОНКУРЕНТОЗДАТНІСТЬ УКРАЇНИ

У ГАЛУЗІ ПОСТАЧАННЯ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ

1.Мета роботи

Загальну мету написання цієї роботи вбачаю у наступних підпунктах:

[1] провівши аналіз стану сучасного ринку електроенергії України, з’ясувати наскільки конкурентною є і може бути діяльність з постачання електроенергії в межах Україна.

[2] оцінити сучасний потенціал України в постачанні електроенергії на зовнішні ринки, адже відомо що до розпаду СРСР, УРСР експортувала близько 14% електроенергії від загального виробітку.

[3] розглянути шляхи підвищення конкурентоспроможності України у секторі постачання електроенергії

2. Постановка проблем

[постановка проблеми регіональної конкурентоспроможності]

Електроенергетика – це галузь класичний приклад натуральної монополії. Натуральні монополії виникають там, де альтернативна форма організації ринку (наприклад конкурентний ринок) в силу наявності фізичних (не штучних) бар’єрів виникнути не може. З огляду на це, можемо припустити, що в електроенергетиці запровадження інституту конкуренції наштовхуватиметься на низку перешкод.

Однак, розпочаті в багатьох країнах процеси розмежування функцій з виробництва, транспортування та постачання електроенергії (енергетична реформа), доводять що елементи нав’язування конкурентного середовища є прийнятними і можуть стимулювати галузь до саморозвитку плюс сприяти нарощуванню економічних вигод. При цьому одразу зауважу, що реальна конкуренція на ринку електроенергії України можлива далеко не для всіх його учасників. Наприклад, виробники електроенергії, незалежно від виду генерованої енергії (атомна-, гідро-, теплова-) не мають права змагатися за “свої” частки ринку. Головний аргумент: дії конкурентів можуть нашкодити безпеці енергосистеми (Цікаво, що в Великобританії, модель енергоринку якої є базовою для (енергоринку) України, конкуренція генеруючих компаній має місце і всіляко стимулюється. Проблеми належного функціонування вирішуються координатором енергоринку Великобританії). Формально в Україні як і в Великобританії, кожен виробник продає визначений обсяг електроенергії (в кожну годину доби) на основі заздалегідь поданих заявок про свої потужності та відпускні ціни. Але проблема в тому, що (в Україні цінові заявки не мають ринкового характеру, оскільки позавідомчий орган НКРЕ уважно стежить за тим, щоб ціноутворення відбувалося відповідно до розроблених ним методик, що фактично означає адміністративне встановлення цін на електроенергію у нашій країні.

Орган який встановлює “квоту” для кожного виробника електроенергії називається Централізованим диспетчерським центром, Його основне завдання полягає у забезпеченні надійного і безперебійного постачання електричної енергії споживачам, з додержанням вимог енергетичної безпеки.

Зважаючи на це, основні зусилля в імплантації елементів конкуренції припадають не на виробництво електроенергії, а на діяльність з постачання. Визначимося спочатку з термінологією.

Постачання електричної енергії - процес надання електричної енергії споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору учасників енергоринку.

Енергопостачальники - учасники оптового ринку електроенергії України, які купують електричну енергію на цьому ринку з метою продажу її споживачам.

Згідно з ЗУ “Про Електроенергетику”, допускається присутність двох категорій постачальників електроенергії на енергоринку:

[1]Місцевий постачальник електричної енергії – постачальник електричної енергії, який одержав ліцензію з постачання електричної енергії за регульованим тарифом 1(“ОБЛЕНЕРГО”)

[2]Незалежний постачальник електричної енергії – постачальник електричної енергії, що має ліцензію на постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом

Наявність незалежних постачальників значно обмежує можливості обленерго зловживати монопольною владою, або точніше позбавляти обласних споживачів вибору постачальника. Обленерго, попри наявність конкурентної боротьби з незалежними постачальниками за сегменти ринку, все ж таки перебувають в апріорі більш вигідній позиції, оскільки саме ним належить виняткове право власності на обласні електричні мережі. За незалежними постачальниками законодавчо закріплене право використовувати комунікації локальних монополій з метою реалізації аналогічних послуг споживачам. Будучи підприємствами, які постачають енергію електричними мережами, які не є їх власністю, незалежні постачальники змушені вносити плату за користування цими місцевими (локальними) електромережами відповідній обласній обленерго. Проблема полягає в тому, що незалежних постачальників сьогодні вже майже не існує і медалі в “конкурентній” боротьбі отримали обленерго.

[постановка проблеми глобальної конкурентоспроможності]

Історично склалося так, що електроенергетика України створювалася і розвивалася не за власним сценарієм, а згідно з планами колишнього СРСР. Завдяки ним енергосистема УРСР була однією з найбільших. Україна займала провідні позиції у світі по обсягах виробленої електроенергії, поступаючись лише таким високорозвиненим державам, як США, Канада, Японія, ФРН, Франція і Великобританія.

Енергетичний потенціал України в даний час є чималим. В електроенергетиці він представлений 44 тепловими електростанціями (ТЕС), 8 гідроелектростанціями (ГЕС) і 5 атомними електростанціями (АЕС). Встановлена потужність єдиної об'єднаної енергетичної системи України в 2000 р. оцінюється в 53 МВт. В експлуатації знаходиться 18000 км. – високовольтних ліній електропередач, 50000 км низьковольтних ліній електропередач. ЛЕП, що зв'язують енергетичну систему України з країнами ближнього зарубіжжя і Центральної Європи, дають можливість виходу на закордонні ринки цих країн. До найбільш важливих можна віднести: ЛЕП (750 кВ) Західноукраїнська - Альбертирша (Угорщина); ЛЕП постійного струму (800 кВ) Донбас - Волгоградська ГЕС; ЛЕП (750 кВ) Південоукраїнська АЕС - Румунія - Болгарія; ЛЕП (750 кВ) Хмельницька АЕС - Жешув (Польща) і ін. Про те, що Україна може займатися експортом електроенергії свідчать такі дані: встановлені потужності українських станцій спроможні виробити близько 250 млрд кВт.г. (без врахування потужностей введеного 2-го енергоблока Хмельницької АЕС і 2-го енергоблоку Рівненської АЕС) електроенергії на рік. Для зіставлення - споживання торік становило лише 170,69 млрд. кВт.г. енергії.

Здавалось би, що маючи такі конкурентні переваги як:

великий потенціал нереалізованих енергетичних потужностей;

сприятливе географічне розташування – Україна є фактично "мостом" між споживачами енергоносіїв у країнах Євросоюзу та їх виробниками в Росії, Каспійському регіоні;

розгалужену мережу ліній електропередач, які зв’язані як з виробниками, так і з споживачами паливно-енергетичних ресурсів -

Україна приречена займатися експортом електроенергії. Проте реальний стан справ доводить, що Україна з об’єктивних та суб’єктивних причин не може скористатися своїми конкурентними перевагами для масового експортування електроенергії. Починаючи з 1991 р. обсяг українського експорту, що складав на той час біля 28 млрд. кВт.год., стрімко спадав, і вже у1996 р. 10,0% від рівня 1990 р. .

Джерело: Укрінформелектросервіс”

3. Аналіз проблеми

[аналіз проблеми локальної конкурентоспроможності]

Для того, щоб зрозуміти на якому етапі стає можливою конкурентна боротьба за споживачів між незалежними постачальниками та обленерго, необхідно розглянути процес нарахування роздрібного тарифу (Ця схема також допоможе пояснити чому кількість незалежних постачальників зменшилася в 2000 році).

Розглянемо для цього формулу встановлення роздрібної ціни для споживачів і постачальників:

Ц­розд = Цопт + Цн.втр + Ттранс +Тпост

Ц­розд – роздрібна ціна для енергопостачальної компанії;

(1)Цопт – ціна оптова яку визначає ДП “Енергоринок”;

(2)Цн.втр– норматив втрат у мережах відповідно до класу напруги (розраховується НКРЕ)

(3)Ттранс – тариф на транспортування електроенергії локальними електромережами (встановлюється за НКРЕ)

(4)Тпост – тариф на постачання. В цей тариф, згідно з постановами НКРЕ, входять витрати, пов’язані з збутом електроенергії: обслуговування лічильників, фіксація показників, виписка рахунків тощо.

Аналіз формули за її компонентами, дозволяє стверджувати, що підстав для конкурентної цінової боротьби між зазначеними категоріями постачальників не може бути, оскільки кожна компонента роздрібної ціни (окрім Цопт) затверджується НКРЕ і не змінюється будь то незалежний постачальник чи обленерго. Що ж в такому разі для незалежного постачальника означає “постачати електроенергію за нерегульованим тарифом”? Це означає, що він не зобов’язується (але може, якщо вважатиме за доцільне) купувати електроенергію на оптовому ринку електроенергії (ОРЕ), оскільки має альтернативу купувати електроенергію безпосередньо у виробника, додатково закладаючи у роздрібну ціну тариф за використання магістральних мереж (магістральна електрична мережа - електрична мережа, призначена для передачі електричної енергії від виробника до пунктів підключення місцевих (локальних) мереж)2. Обленерго – зобов’язані купляти електроенергію лише на ОРЕ.

Отже, незалежні постачальники, за якими законодавчо закріплене право використовувати природні комунікації локальних монополій (обленерго), створюють конкурентне середовище й примушують природні монополії, збільшувати ефективність виробництва, а отже і знижувати тарифи. Це в ідеалі, проте: запровадження інституту незалежних постачальників електроенергії в Україні має ряд унікальних особливостей. Почнемо з того, що можливість вибору постачальника для споживача закріплена законодавчо. НКРЕ діючи у відповідності з цим положенням активно видавала ліцензії на постачання електроенергії за нерегульованим тарифом (видано їх було близько 800). Засилля бартерних відносин (поч. 1990-х років, на той момент ще не існувало ДП”Енергоринок”) дозволило незалежним постачальникам отримати певний зиск від своїх юридично закріплених прав. В чому це виявлялося? Досить швидко в умовах нестачі оборотних коштів, виник ринок боргових зобов’язань генкомпаній, а разом з ним (завдяки практиці адресних та давальницьких схем співпраці незалежних постачальників з генеруючими компаніями) виникла можливість для незалежних постачальників дисконтувати електроенергію на 20-30% (подекуди на 50%). Зрозуміло, що платоспроможні споживачі не збиралися нехтувати такими знижками і надавали перевагу співпраці саме з незалежними постачальниками, бо зрештою це було дешевше ніж купляти електроенергію у обленерго. Обленерго, в цей час втрачало можливість отримати “готівку” від платоспроможних споживачів і єдине, що їм залишалося це постачати електроенергії бюджетникам та населенню – безнадійним боржникам. До цього зобов’язував обленерго закон, згідно з яким обленерго не може відмовляти в постачанні електроенергії жодному з споживачів, що входять у обласну розподільчу енергомережу. Такий стан справ вбивав галузь, оскільки зменшувалися щорічно поставки палива (через втрату генеруючими компаніями частини доходів в результаті згадуваних дисконтах, і несвоєчасний рівень оплати енергії від обленерго; накопичувалися борги бюджетників), а випуск і подальший рівень оплати за відпущену електроенергію не покривав межу беззбитковості. Реформування продовжилося. І у травні 2000 року вийшла офіційна заборона на здійснення розрахунків у будь-якій негрошовій формі. В результаті, поширилася заборона на адресні і давальницькі схеми розрахунків, і незалежні постачальники були позбавлені своєї основної конкурентної переваги перед обленерго. Будучи примушеними купувати електроенергію за оптовими цінами енергоринку і розплачуватися за оренду регіональних електромереж за встановленими НКРЕ правилами (див. у схему нарахування роздрібного тарифу) роздрібний тариф не дозволяв, вже їм на цей раз покривати межу беззбитковості. Кількість незалежних постачальників почала стрімко зменшуватися, не маючи жодних можливостей для ведення конкурентної боротьби. Отже зрозуміло, що наявність локальної конкурентноздатності у постачанні електроенергії цілком залежить від змісту норм, які регулюють діяльність постачальників електроенергії.

[аналіз проблеми глобальної конкурентоспроможності]

Україна значно звузила діяльність з експорту електроенергії через наступні чинники:

[1]Країни Східної та Центральної Європи розпочали активні програми по енергозбереженню. До того ж структура ВВП цих країн деформувалася в сторону менш енерговитратних видів економічної діяльності.

[2]Електоенергія вироблена Україною не відповідала загальноприйнятим стандартам: електроенергія з амплітудою коливання 1,2 Гц явно не користується попитом у європейських споживачів. Колишні основні партнери - Польща, Чехія, Словаччина й Угорщина - ввійшли в єдину європейську енергосистему, що має високі вимоги як до якості енергії, так і до систем регулювання її. Зважаючи на це можливості експорту електроенергії безпосередньо залежать від можливостей доведення його якості до європейського стандарту, що не припускає відхилення від стабільної частоти 50 Гц більше ніж в 0,2 Гц (в Україні періодичне падіння частоти до критичного рівня 49,2 - 49,3 Гц).

[3]Наявність неприпустимо великих втрат обсягів електроенергії в електромережах України(лише в мережах енергопостачальних компаній, які мають значно меншу напругу ніж магістральні електромережі, втрати становлять 19% від “прийнятої” електроенергії). великих витрат Водночас в Україну надходять пропозиції від західних партнерів по закупівлі вітчизняної електроенергії.

4. Пропозиції до розв’язання проблеми

[пропозиції щодо збільшення конкуренції в постачанні електроенергії на внутрішньому ринку]

Існує на мій погляд лише три варіанти подолання проблеми, пов’язаної з збереженням засад конкурентного розвитку в сфері постачання електроенергії:

1. Встановити нормативи технологічних втрат електроенергії в мережах обленерго, таким чином знизивши ризик фальсифікації обленерго даних з метою ведення нечесної конкуренції (цим може наприклад зайнятись НКРЕ). Обленерго мають позбутися жодного шансу в махінаціях пов’язаних з встановленням тарифу на транспортування тощо.

2. Альтернативним заходом щодо збереження конкуренції є зміна формули розрахунку роздрібної ціни для обленерго. Потрібно лише перенести витрат від комерційних втрат (крадіжок) у третю складову тарифу (витрати на транспортування) якщо йтиметься про визначення роздрібної ціни для обленерго. Як наслідок, у обленерго з’явиться стимул для зниження комерційних втрат з метою успішної конкуренції з незалежними постачальниками. Для того, щоб розрізняти втрати електроенергії пов’язані з крадіжками НКРЕ слід мати чітко зафіксовані нормативи втрат локальної електромережі (про це йшлося в попередньому пункті)

3.Незалежним постачальникам можна спробувати побудувати паралельні електромережі .

[пропозиції щодо збільшення конкурентоспроможності України в постачанні електроенергії на зовнішніх ринках]

Пропозиції щодо збільшення обсягів експорту електроенергії:

Підвищити якість електроенергії

Здійснити технічне переоснащення електромереж для транспортування експортної енергії (Зменшити відсоток втрат електроенергії в мережі )

Деверсифікувати структуру торгівельних партнерів (спробувати знайти власну нішу на зовнішньому ринку електроенергії).

Укласти угоди з іноземними постачальниками енергоносіїв про отримання взаємних вигод від здійснення Україною операцій з експорту електроенергії на давальницьких умовах. Наприклад, згідно з умовами угоди українська сторона буде займатися фактичним виробітком і транспортом електроенергії, в той час як партнер буде брати на себе функції по забезпеченню виробництва енергоносіями. Для цього потрібно реально оцінити рентабельність такого партнерства, можливий, варіант, коли Україні буде набагато вигідніше займатися безпосереднім транспортом електроенергії. На сьогоднішній день вже укладено міжурядову угоду про об’єднання енергосистем України та Росії. Згідно з оцінкам експертів ця угода ініціює початок нової віхи в експорті електроенергії (як власної так і своєї)на зовнішні ринки.

Прискорити процес створення власного незамкненого ядерного циклу (налагодження виробництва українського ядерного палива) з метою завантаження надлишкових потужностей АЕС. Крім того, електроенергія АЕС має найнижчу собівартість, а тому зростання її частки в загальній структурі виробленої електроенергії дозволить встановлювати більш низьку ціну на експортовану електроенергію.

Аналізуючи можливості України збільшити обсяг електроенергії з метою її подальшого експорту, не можна залишати поза розглядом проблему залежності галузі від імпортованих енергоносіїв (наприклад у 1995 р. більше ніж 50% (5,988 млрд. USD) від загального обсягу імпорту були витрачені на оплату первинних енергоносіїв). Суть зазначеної проблеми полягає в тому, що Україна не може закуповувати енергоносіїв більше ніж вона це робить зараз. Зростання експорту в цьому контексті, означатиме визнання готовності України розплачуватися за додатково імпортовані енергоресурси, а це в свою чергу може бути лише наслідком підвищення рівня рентабельності галузі електроенергетики. В умовах всеосяжного дефіциту коштів така інвестиція є малореальною.

5. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив

[обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив на внутрішньому ринку]

Читачу цієї частини розділу, раджу ще раз проглянути схему визначення роздрібних цін на електроенергію. Проаналізуємо пропозиції і оберемо найприйнятнішу.

1. Встановити нормативи технологічних втрат електроенергії в мережах обленерго, таким чином знизивши ризик фальсифікації обленерго даних з метою ведення нечесної конкуренції (цим може наприклад зайнятись НКРЕ). Це означає, що варто більш уважно поставитися до другої (норматив втрат) та третьої (тариф на постачання) складових роздрібної ціни на електроенергію. Річ у тім, що втрати в мережах мають різну природу. Є технологічні втрати, обумовлені фізикою процесу передачі електроенергії, - запобігти цим втратам неможливо, хоча і можна звести до деякого оптимуму. Комерційні, або іншими словами, втрати від несанкціонованого привласнення – крадіжок, це принципово інші за своєю природою втрати. Абсолютно неправильно включати комерційні втрати в норматив втрат у мережах. Зрозуміло, що 100% їх зниження, напевно, неможливе, але боротьба за це – це задача власника мереж, обленерго. Таким чином несправедливо переносити частину комерційних втрат на незалежних постачальників, які об’єктивно не мають можливості впливати на їхнє зниження. Достатньо лише розробити нормативи технологічних втрат у залежності від протяжності мереж, площини поперечного перерізу кабелю, рівнів напруги встановлених потужностей трансформаторів. Ці нормативи можуть відрізнятися по сезонах, але в цілому повинні бути довгостроковими і достатньо стабільними. Необхідність їх перегляду має виникати лише у випадку істотної зміни конфігурації мережі.

2 Альтернативним заходом щодо збереження конкуренції, буде перенесення витрат від комерційних втрат (крадіжок) в третю складову тарифу (витрати на транспортування) якщо йтиметься про визначення роздрібної ціни для обленерго. Як наслідок, у обленерго з’явиться стимул для зниження комерційних втрат з метою успішної конкуренції з незалежними постачальниками.

3.Незалежним постачальникам можна спробувати побудувати паралельні електромережі до тих, що перебувають у власності обленерго.

Порівнюючи вартості реалізації 1, 2,3 –ої пропозицій можемо дійти висновку, що перша і друга є менш витратними, а це важливо в нинішніх умовах. Крім того, ще не було жодної заявки від незалежного постачальника з приводу готовності побудувати аналог локальної електромережі.

[обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив для діяльності на зовнішньому ринку]

Обгрунтуємо пропозиції щодо можливостей збільшення експорту електроенергії, перелік яких було подано в попередньому розділі.

1. Підвищити якість електроенергії є реальною справою, навіть за умов поточного рівня інвестицій в демонтаж спрацьованого обладнання електромереж. Нагадаю, що Україна вже уклала договір з Росією про з’єднання енергосистем. Цей крок, згідно з оцінками експертів дозволяє полегшувати навантаження на енергосистему в пікові періоду і цим самим сприяє підтримці частоти мережі у відповідності з прийнятними стандартами. Більше того, вважається що паралельна робота енергосистем – це спосіб полегшити процедуру торгівлі електроенергією, і що найголовніше отримати додаткові конкурентні переваги в ціні.

2. Здійснення технічного переоснащення електромереж для транспортування експортної енергії поки що є проблематичним в умовах обмеженості інвестиційних фондів власників магістральних і міждержавних електромереж (державна власність). Проте зусилля спрямовані на зменшення несанкціонованого доступу до електроенергії є цілком логічним кроком за цих умов. Зниження нормативів технологічних втрат означатиме здешевлення ціни експортованої електроенергії і дозволятиме підвищити рентабельність зазначених операцій у майбутньому.

3. Деверсифікація структури торгівельних партнерів (спробувати знайти власні незаповнені ніші на зовнішньому ринку електроенергії). В цьому контексті зазначу, що Туреччина і країни Південно-Східної Європи готові імпортувати електроенергію з України не зважаючи на частоту, що не відповідає ГОСТу – 50Гц. Проте для цього на українських електростанціях потрібно встановити спеціальні вставки - перетворювачі, що підвищують стабільність частоти. Подібними установками Західна Європа захистила свій ринок електроенергії при об'єднанні в єдину енергосистему зі східно-європейськими країнами. До Україи з пропозиціями про закупівлю електроенергії (ще до об’єднання з російською енергосистемою) зверталися такі західні фірми, як “АВВ” (США) і “Siemens” (Німеччина). Таке співробітництво могло б сприяти збільшенню інвестицій у електроенергетику і забезпечити проведення структурних перетворень у галузі в повному обсязі й у заплановані терміни.

4. Укласти угоди з іноземними постачальниками енергоносіїв про отримання взаємних вигод від здійснення Україною операцій з експорту електроенергії на давальницьких умовах. Про можливість реалізації цієї пропозиції судити поки що важко. Вона потребує більш детального вивчення і пошуку партнерів зацікавлених в її реалізації.

5. Прискорити процес створення власного незамкненого ядерного циклу (налагодження виробництва українського ядерного палива). Згідно з оцінками українське ядерне паливо буде дешевше, ніж російське, а тому в перспективі це дозволить мати більший рівень рентабельності від експорту електроеннергії, не говорячи вже про вигоди внутрішнього споживання відносно дешевої електроенергії АЕС(порівняно з ТЕС і ГЕС).

Підсумовуючи можна сказати, що кардинального збільшення експорту електроенергії з України можливе лише за умови об’єднання з європейською енергосистемою (UPTE/CENTREL), оскільки саме в Європу буде спрямований основний потік експорту електроенергії як для України та і Росії. Це потребує як модернізації української енергосистеми (створення технічних можливостей для експорту та резервних потужностей, стабілізації роботи енергосистеми тощо), так і певної зовнішньоекономічної роботи в умовах жорсткої конкуренції та безперечного дотримання усіх вимог до учасників євроенергосистеми. Ці пропозиції здебільшого вже були розглянутими урядовими організаціями. Події нещодавнього минулого, дають зрозуміти, що пріоритет надався пропозиції згідно з якою приріст експорту стане можливим за рахунок підвищення якості електроенергії шляхом об’єднання з енергосистемою Росії. Останнє твердження зовсім не означає, що заходи по реалізації інших представлених пропозицій не виконуються, але про це в наступному розділі.

6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

Почну цей розділ з того, що зазначу: роль неурядових організацій у прийнятті рішень в електроенергетичній галузі є нульовою. Про те, яких заходів було вжито на урядовому рівні для реалізації зазначених пропозицій йтиметься нижче.

1. В рамках програм модернізації і технічного переоснащення підприємств електроенергетики України передбачається:

завершення будівництва енергоблоків високого ступеня готовності на Рівненській і Хмельницькій АЕС, Дністровській ГАЕС, Київській ТЕЦ, Добротвірській та Миронівській ТЕС;

підвищення ефективності експлуатації АЕС, модернізація та реконструкція ядерних блоків і підвищення їх безпеки;

реконструкція і модернізація ТЕС шляхом упровадження нових технологій спалювання вугілля;

демонтаж фізично спрацьованого та морально застарілого обладнання;

будівництво нових ліній електропередач, реконструкція і заміна електрообладнання;

розвиток оптиковолоконної телекомунікації тощо.

У рамках цих проектів Україна співпрацює зі Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР), з компаніями та банками з Німеччини, Швеції, Данії, Франції, США, Канади, Росії та інших країн.

2.Нещодавно, прем'єр-міністр України Анатолій Кінах підтримав ініціативу Електроенергетичної ради СНД (членом якої є Україна) щодо створення паралельної роботи енергосистеми країн Центральної Європи й об'єднаної енергосистеми Співдружності. "Україна за те, щоб спільними зусиллями в скоординованому режимі вибудувати синхронну роботу не тільки усередині СНД, але і зовні (країни Центральної Європи)".

3. В недалекому майбутньому планується сполучення з енергосистемами Європи. В зв’язку з цим відомо, що PAO "ЄЕС Росії" вже домовилися з організацією "Євроелектрік" , яка об'єднує енергосистеми Європи", про проведення спільної конференції в березні 2002 року у Варшаві. На ній будуть спеціально розглядатися питання, про можливість створення паралельної роботи енергосистем СНД і країн Центральної Європи. У цій конференції візьмуть участь представники енергетичних відомств усіх країн Співдружності, в т.ч. і Україна.

4. Починаючи з 1998 року ведуться спроби організувати власний незамкнений ядерний цикл (їх ініціатором був Держкоматом). Переможцем тендера по створенню в Україні спільного підприємства по виробництву вітчизняного ядерного палива для реакторів типу ВВЕР-1000 стало російське акціонерне товариство “Концерн ТВЕЛ”. Вартість контракту складає порядку 2 млрд. USD. Концерн “ТВЕЛ” інвестує біля 100 млн. USD у будівництво заводу по виробництву тепловидільних елементів. На даному етапі реалізації проекту вже розроблено й узгоджено методику оцінки основних фондів, що будуть передані сторонами в СП. Є також перша редакція договору між урядами України, Казахстану і Росії по створенню СП з виробництву ядерного палива ВВЭР-1000. Українську сторону в СП будуть представляти: Придніпровський хімзавод, Східний гірничозбагачувальний комбінат (Жовті Води), Державний трубний інститут (Дніпропетровськ).

7. Необхідні ресурси та умови

Для здійснення запропонованих заходів не вистачає, як правило, одного - грошей, а в випадку реляції “незалежний постачальник-обленерго” політичної волі. Залишаючи дискусію про політичні та корпоративні інтереси в політиці, для політологів, зазначу, що Український уряд не має ресурсів для капітальних інвестицій в електроенергетику. Єдино можливими варіантами залучення коштів є нарощування зовнішнього боргу чи ініціація процесів приватизації в електроенергетиці. І перше і друге активно практикувалося і практикується, адже інші шляхи не передбачені.

Повертаючись до потреб України в інвестиціях для забезпечення конкурентних позицій у постачанні електроенергії, доводиться визнати, що яку б проблему у сучасній електроенергетиці не починав долати уряд, успішність цього процесу залежатиме від комплексності підходів. Під комплексністю підходів слід розуміти те, що лікувати електроенергетику потрібно в так званому “паралельному режимі”. З огляду на це – необхідний для забезпечення конкурентоспроможності (глобальної і локальної) обсяг капіталу дорівнює обсягам загальних потреб електроенергетики в капіталі. Згідно з підрахунками, які час від часу проводяться експертами, обсяг необхідних капіталовкадень постійно зростає. Для забезпечення потреб електроенергетики необхідно щорічно вливати в неї 2 млрд. доларів (http://www.business.kiev.ua/Article.html?id=17) . Інші підрахунки, здійснені в 1996 році (Фінансова Україна 12.09.96) демонструють, що нашій електроенергетиці за період 1993-2005 вистачить 11.5 млрд. дол. Загальна вартість проектів, які реалізуються в традиційній енергетиці – це реконструкція ТЕС, ГЕС і ГАЕС – складає близько одного млрд. доларів. З огляду на те, що зовнішній борг вже зараз становить трохи менше від 11 млрд.дол, основний акцент по залученню інвестицій має зсунутися у бік проведення ефективної приватизації. Ефективна приватизація, відбір стратегічних інвесторів, може відбуватися лише за умов, коли інвесторам буде забезпечено гарантії повернення вкладених грошей, створено відповідно юридичну базу для їх захисту від зловживань представників державної влади тощо

8. Висновки

Оцінка конкурентоспроможності України у постачанні електроенргії проводилася у двох вимірах. Перший вимір - це внутрішнє постачання електроенергії національним споживачам. Другий вимір – це експортне постачання електроенергії.

Відносно першого виміру, маємо усі підстави вважати, що за поточних умов (норм, правил) конкуренція в постачанні на локальному рівні відсутня. Суть локального монополізму сьогоднішніх українських обленерго полягає у наявності прав власності на місцеві лінії електропередач, а також в зобов’язанні забезпечувати електроенергією всіх розташованих в області споживачів. Цей монополізм має водночас функціонально-технічний, а не конкурентно-ринковий характер, оскільки постачання електроенергії дуже жорстко регламентується НКРЕ. Обмежити регіональний монополізм обленерго можна будівництвом альтернативних ліній електропередач або розширенням кількості продавців електроенергії за рахунок незалежних постачальників. З економічної точки зору інститут незалежних постачальників є більш обгрунтованим. Проте в умовах, що склалися, нажаль, не існує економічних мотивів для незалежних постачальників продовжувати свій бізнес, а постачання електроенергії в цьому контексті залишається монополізованою сферою.

Відносно другого виміру, Україна має усі фактори які дозволяють їй бути конкурентноспроможним постачальником електроенергії на зовнішніх ринках. Сподіватимемося, що серії розпочатих переговорів увінчаються успіхом для України і вона реалізує свій експортний потенціал (в парі з Росією). При цьому зменшення надлишкових потужностей буде об’єктивним. Дослідження Всесвітньої Ради Енергетики показали, що в 2020 році очікується подвоєння попиту на електроенергію в порівнянні з 1990 роком, а це звісно не може не вплинути на енергобаланс України.

І третій висновок. Вирішення проблемних питань функціонування та розвитку сектору постачання електроенергії стримує надмірна політизація енергетичної сфери, а також боротьба впливових політичних сил, фінансово-промислових структур і кримінальних угруповань за контроль над цією стратегічно важливою сферою та багатомільярдними грошовими потоками.

1. Л. Фрицкая. НДС и налогообложение в энергетике.// Энергетическая политика Украины №2, 2001.

2. В. Полунин. Энергорынок и конкурентная среда.// Энергетическая политика Украины №1, 2001.

3. О. Кильницкий, Б.Коса. Проблемы выбора.// Энергетическая политика Украины №2, 2001.

4. A Background on competitive power pools (by the IAE Secretariat)

5. С.Вовк. Пол-ТЭКа за идею. //Украинская Инвестиционная Газета, 6.02.2001г.

6. Є.А.Гудзь, М.І.Михайлів. Про тарифи на електроенергію залежно від потужності навантаження споживачів.// Энергетика и электрификация№2,1999.

7. В.Ф.Находов, А.И.Замулко, Л.Н Федоренко. Тарифы на электрическую энергию как средство управления энергоснабжением-энергопотреблением в рыночных условиях.// Энергетика и электрификация№2-3,1998.

8. В.А.Удовенко. Переход на одноставочные тарифы, дифференцированные по зонам времени// Энергетика и электрификация №4,1998.

9. С.В. Кирик, Ю.Д. Костин. Анализ причин потерь электроэнергии в Украине и пути их снижения. Энергетика и электрификация№7,2000.

10. П.Опитц. Требования к электроэнергетическому сектору Украины, организованому на принципах конкуренции.//Новини енергетики, №3, 2000

11. Л.Анастасьева. Электрошок’2000.//Газета БИЗНЕС.№1-3(416-418), 15.01.2001.

12. С. Мурга. Еволюція розрахунків в електроенергетиці України.//Економіст№10,2000.

13. Папков Б.В. Проблеми формування і функціонування ринку електроенергії.

14. Збірка нормативних актів для НКРЕ. 2000 рік

15. Закон України «Про електроенергетику» з поправками від 2000 року.

1 Регульваний тариф – це оптова ціна електроенергії на енергоринку.

2 Якщо незалежний постачальник вирішить купувати електроенергію на ОРЕ, то він не сплачуватиме тариф за використання магістральних електромереж: в Цоптвсі ці витрати вже враховано