Міністерство освіти інауки України
Кіровоградськийдержавний педагогічний університет імені Володимира Винниченко
Кафедра філософії
Курсова робота:
Політика і етика:соціально філософський аспект
ПудичКатерини Віталіївни
студентки53-ї групи
факультетуісторії та права
ПІМСО:суспільствознавство
Науковийкерівник:
ХарченкоЮлія Володимирівна
Кіровоград 2010
План
Вступ
Розділ І. Місце і роль моралі вконтексті становлення суспільства
1.1 Філософсько-історичне підґрунтяфеномену політичної етики
1.2 Проблеми взаємодії моральної таполітичної свідомості
Розділ ІІ. Специфіка моральнихпринципів у сучасному суспільстві
2.1 « Моральний компроміс» як «категоричнийімператив» політичної етики.
2.2 Політика і мораль в умовахреформування сучасного українського суспільства
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Політика іетика, етика і політика — співвідношення цих понять традиційно розглядається якпроблема адекватності критеріїв моралі, тобто, способів оцінки дії з позиційіснуючих у суспільстві норм, сфері політичної діяльності. У цій роботі даєтьсяаналіз співвідношення цих понять у соціально-філософському вимірі.
Ця тема є актуальноюв умовах сучасних політичних процесів в світі та в Україні. Політика іполітичне життя є найбільш древніми темами з всього корпусусоціально-філософської проблематики. Виникнення перших політичних вчень зачасом майже збігається з появою філософії. Історія соціальної філософіїпочинається з постановки проблем, пов'язаних з державою і політикою. І досьогоднішнього дня політичні проблеми представляють один з найважливіших тематичнихрозділів соціально-філософського знання, незважаючи на те, що в сучасномусоціальному пізнанні вже існує цілий блок політичних наук. Ці науки вирішуютьпроблеми, пов'язані з темою політичних відносин, політичних систем і політичнихтехнологій. При відсутності жорстких меж між філософією політики і політичноюнаукою, існують такі проблеми, які входять у простір компетенції філософабільшою мірою, ніж політолога.
Лозунги сучасноїполітики звучно і гарно лунають звідусіль, особливо в період передвиборнихгонок — мир, свобода, достаток, справедливість. Проте якими є цілі приходуполітиків до влади насправді? І якими засобами політики добиваються прийняттярішень на користь своїх ідей? Політика партій, об'єднань і держав повинна бутиспрямована на досягнення державних цілей, що, на жаль, не завжди здійснюється всучасні політиці. І методи досягнення цих цілей не завжди відповідаютьморальним нормам.
В той же час,будучи сферою соціального вибору груп, індивідів, організацій, політика тісно пов'язаназ мораллю. Вибір проектів бажаного майбутнього, значимість тих або іншихлокальних цілей, визначення коштів і методів їхнього досягнення ґрунтується наморальних поданнях людини, групи про добро й зло, справедливості йнесправедливості, боргу, честі й достоїнстві.
Таким чиномможна визначити лінії перетину моралі і політики:
— Мораль іполітика відносяться до найбільш ранніх соціальних регуляторів громадськогожиття. Зближає їх те, що й та й інша відносяться до сфери соціального вибору,тому досить рухливі й мінливі.
— Мораль іполітика — це нормативні регулятори життєдіяльності індивідів. Упорядковануповодження людей здійснюється за допомогою моральних і політико-правових норм(загальних правил, еталонів, зразків поводження), які є загальнообов'язковимидля всіх людей.
Політикай мораль розрізняються способом формування й засобами реалізації.
— Сфераморальних відносин — це в основному взаємозв'язок між окремими особистостями,вимогами до індивіда з боку суспільства в цілому, окремих груп, узгодженняособистого інтересу із суспільним, затвердження соціального в індивідуальному.Політичні відносини не покликані виражати індивідуальність кожного, алеконкретно виражають групові інтереси. Мораль же виражає духовні й особистісніпотреби суспільства. Норми моралі складаються на основі подання людей про доброй зло, совісті, справедливості. Вони стають обов'язковими для всіх у міруусвідомлення й визнання їхньою більшістю членів суспільства. Політичні йправові норми встановлюються державою й звичайно фіксуються в законах, післяїхнього опублікування їм повинні коритися всі. Норми моралі не закріплюються вспеціальних актах, а існують у свідомість людей. У більшості випадків вонидотримуються добровільно на основі розуміння людьми справедливості їхньогоприписання, завдяки внутрішньому переконанню й чинності суспільної думки.Політико-правовим нормам люди дотримуються добровільно лише в зріломуцивільному суспільстві, розуміючи їхню справедливість. Однак для їхньогодотримання держава вправі застосовувати засоби примусу.
— Моральнінорми виступають у вигляді узагальнених правил поведінки, властивих для всіхситуацій. Політичні й правові норми визначають правила взаємин держави йцивільного суспільства; партійні норми — правила поведінки членів організації йт.д.
Проблемиспіввідношення політики та моралі винесені на розгляд в багатьох монографіях тапублікаціях. Розглянемо деякі з них.
Розглядаючиісторію проблематики даної роботи не можна було не використати ґрунтовних працьдревніх мислителів, зокрема, Арістотеля (384-322до н.е.). Праця «Велика етика», мала великий вплив на розвитокзахідноєвропейської філософії, і присвячена моральним проблемам особистості іобґрунтуванню головного принципу етики Арістотеля — розумної поведінки тапоміркованості.
Ґрунтовноюі корисною для написання цієї роботи була праця сучасного французького філософаПоля Рікера (1913-2005) «Мораль, етика і політика». В ній автор зачіпаєпроблему співвідношення термінів «мораль», «етика» та «політика». У процесіроздумів він намагається дати відповіді на питання, що таке політичнафілософія, які є функції політики та методи її впровадження зсоціально-філософської точки зору.
Впрацях німецького соціологаНікласа Лумана (1927—1998)бачимо детальний опис суспільства як всеохоплюючої соціальної системи. В такійсистемі існує ряд підсистем, таких як масмедіа, політика, наука і т.д., що по-різному взаємодіють між собою.
Німецький професор політології Бернард Суторв праці «Мала політична етика»переконливо трактує політичну етику, як вона затребувана сучаснимдемократичним, плюралістичним суспільством, не звільняючи політику відморальної відповідальності (навпаки, виявляючи міру такої відповідальності),позбавляє її від надмірної, невластивою морального навантаження, Моральну жсвідомість — від недоречного наставництва з боку політики. Вона націлює«всього лише» на те, щоб право і інститути формували політичномислячого і політично діючого громадянина (схильного рахуватися з загальнимблагом) і, не претендуючи на моральне ядро особистості, все ж такизабезпечували в суспільстві необхідний мінімум моралі, а отже, і необхідниймінімум духовності, У всьому іншому надаючи людині ту свободу, якої він міг би,керуючись вказівками власної совісті, користуватися для моральногосамовизначення та особистісного саморозвитку.
Об’єктом дослідження є проблема взаємодії етики і політики.
Предметом даного дослідження є соціально-філософський аспект феноменівполітики та етики.
Отже,завданнями даної курсової роботи є:
- встановленнямісця моралі в духовному житті суспільства;
- аналізвзаємодії моральної та політичної свідомості;
- обґрунтуванняспецифіки моральних принципів у сучасному суспільстві;
- встановленнясутності морального компромісу як категоричного імперативу політичної етики;
- Обґрунтуваннявзаємозалежності політики і моралі в умовах реформування українськогосуспільства.
РозділІ. Місце і роль моралі в контексті становлення суспільства
1.1Філософсько-історичне підґрунтя феномену політичної етики
Вивченнятермінів політики і етики, співвідношення цих сфер, їх взаємовпливу і розвиткуйде давно. Основна специфіка цих питань полягає в тому, що вони розташовані якв площині теоретичного дослідження, так і в області практичної політичноїдіяльності. Важливо відмітити ще одну особливість, яка полягає в тому, щопитання співвідношення політичної і етичної сфери завжди є актуальними,оскільки кожен конкретний політичний вчинок оцінюється безпосередньо з позиціїполітичної етики.
Класичнегрецьке поняття етика (від греч. ethos — звичай, моральний характер) позначенояк вчення про моральність, мораль [2; 14] Уперше позначена Аристотелем якобласть «практичної філософії», що відповідає на питання: що миповинні робити? У своєму первинному розумінні етика дозволяла робити етично(морально) правильні вчинки, завершувати реальний світ шляхом надбудови доцарства того, що повинно бути. Саме з цим розумінням пов'язане те, що на зоріісторії людства були запропоновані основні ідеальні образи, образи того«що має бути», які лягли в основу політичної філософії і науки.
Поняттяетики тісно пов'язане з поняттям цінності і спочатку передбачалося, що самеетичній людині доступне розуміння цінності, воля людини може бути дієвою тількибудучи спрямованою на цінність. Поняття цінності зв'язувалося з суттю і умовоюповноцінного буття речей, що згодом було піддане безлічі оцінок і поставлене взалежність від конкретних умов, що дозволило розробляти різні класифікаціїцінностей і поставити питання про можливість їх переоцінки.
Класичнепоняття політика (від греч. politike — мистецтво управління державою)позначалося як мистецтво, а згодом наука про цілі і завдання держави, а такожпро засоби досягнення цілей і вирішення конкретних завдань. Визнаючись спочаткуяк мистецтво, політика пройшла довгий історичний шлях, перш ніж бути вписаною всистему гуманітарних наук, яку окрім політики утворюють історія, право,соціологія, психологія і інші науки [16]
Моральніцінності і норми, що мають відношення до політичного світу, до його інститутів,стосунків, політичного світогляду і поведінки членів того чи іншогосуспільства, в сукупності складають політичну етику. Політична етика — ценормативна основа політичної діяльності, що зачіпає такі засадничі проблеми, яксправедливий соціальний устрій суспільства і держави, взаємні права і обов'язкикерівників і громадян, фундаментальні права людини і громадянина, розумнеспіввідношення свободи, рівності і справедливості і так далі. «Хто шукаєпорятунку своєї душі і інших душ, — писав М. Вебер, — той шукає його не нашляху політики, яка має абсолютно інші завдання, — такі, які можна дозволититільки за допомогою насильства. Геній або демон політики живе у внутрішнійнапрузі з богом любові, у тому числі і християнським богом в його церковномупрояві, — напрузі, яка у будь-який момент може вибухнути непримиреннимконфліктом» [17] Звідси виникає питання: чи можна взагалі говорити прополітичну етику як таку, чи правомірне застосування до сфери політики категорійетики і морально-етичних цінностей? Якщо так, то які їх взаємозалежність івзаємообумовленість? Якщо ні, то чи можна говорити про людський вимір вполітиці? Як бачимо, питань багато, і в різні часи на них намагалися дативідповіді найвизначніші люди епох.
Приступаючибезпосередньо до історичного аналізу розвитку політичної етики важливовизначити його основні передумови, які необхідно мати на увазі при йогоздійсненні. По-перше, розуміння політики і етики відноситься до певногоісторичного контексту, тобто пов'язано з контекстом історичної ситуації. Це,передусім, означає, що теоретичне осмислення і практична діяльність культурнообумовлені і залежать як від міри розуміння політики і етики, міри розвиткусуспільства і подій, що спонукали до осмислення цих питань. По-друге,обговорення політичної етики здійснюється з позицій цілей політики (держави),які обумовлені досвідом філософського осмислення найзагальніших уявлень пролюдину, про суспільство, про цінності. По-третє, необхідно враховувати і те, щотеоретичне опрацювання питань політичної етики здійснюється конкретнимиавторами, деякі з яких закладають основи розуміння і основні напрями їїподальшого розвитку. З цим «суб'єктивним» чинником безпосередньопов'язано питання про історичну періодизацію дослідження.
Слідзазначити, що в історії політичної думки на поставлені вище питання давалисядуже неоднозначні відповіді. Визначаючи як головну мету політики забезпечення«вищого блага» громадян полісу і наказуючи їй морально-виховну роль, Аристотель,зокрема, стверджував: «Державним благом є справедливість, тобто те, щослужить загальній користі».
Якщов традиції, що йде від Платона і Аристотеля, розглядаються мораль і політика якєдине ціле, спрямоване на справедливість, то християнська традиція розводитьпоняття «етика» і «політика», втілені в «богове»і «кесарево» [2;126]
Упершев чітко сформульованій і різко обкресленій формі проблему співвідношення етикиі політики поставив Н. Макіавеллі [1;10] Він розробив особливе політичнемистецтво створення твердої державної влади будь-якими засобами, не рахуючись зякими б то не було моральними принципами. Основна норма макіавеллізму — «мета виправдовує засоби». Для користі і на користь держави правительповинен органічно поєднувати в собі хитрість і силу, тобто бути одночаснолисицею і левом. Він може не зберігати вірність своєму слову, удаватися долукавства і віроломства і так далі, одним словом, використовувати усі засоби,які здатні зміцнити державу. Для Н. Макіавеллі вища цінність — це держава,перед якою цінність окремо взятої особи або які б то не було інші цінностіповинні відступити на задній план або ж повністю ігноруватися. Одним словом, вигнавшиетику з сфери політики, Н. Макіавеллі замінив її ціннісно-нейтральним підходом.Більше того, ці аргументи були використані для обґрунтування тези про те, що вполітиці мета виправдовує засоби. Н. Макіавеллі визнається класиком чорнихполітичних технологій.
Політичнафілософія Нового часу окреслена працями англійських філософів і політиків Т.Гоббса і Дж. Локка, що беруть участь в розробці теорії громадського договору [7;315]
Вважалося,що політична наука, розкриваючи причинно-наслідкові закономірності, даєможливість визначити ті константи і змінні величини, впливаючи на які можнадосягти бажаних результатів. Поступова урочистість раціоналізму, сциентизму інаукових методів дослідження політичних феноменів привело до відділення фактіввід цінностей, об'єктивування, ціннісної і ідеологічної нейтралізаціїпозитивістської політології. Проголошена позитивістами нейтральність, абобезсторонність, політичної науки привела до того, що моральні аспекти політикибули оголошені «особистою справою» учасників політичного процесу, щоне має ніякого відношення до політичного аналізу.
ЗаТ. Гоббсом за допомогою громадського договору натовп людей перетворюється наорганізоване суспільство і утворює державу, «воля якої через угодубагатьох людей вважається за волю їх усіх, з тим, щоб держава могларозпоряджатися силами і здібностями окремих членів на користь загального світуі захисту». За Локком «головним обов'язком держави, що виникла згромадського договору, є дотримання „природного права“, захиствласності його громадян». Таким чином, відбувається переосмислення двохпитань — про виникнення держави (а отже політики), та про її цілі. Так, дляавторів головними цілями держави стають цілі «забезпечення безпеки» і«захисту власності».
Філософськаполітична думка початку ХХ сторіччя в особі одного із засновників сучасноїсоціології і політології Макса Вебера зосередилася на обговоренні професійнихякостей політика. На думку М. Вебера «політика є потужне повільне буріннятвердих пластів, що проводиться одночасно з пристрастю і холодним оком…увесьісторичний досвід підтверджує, що можливого не можна було б досягти, якби усвіті знову і знову не тягнулися до неможливого» [17]
Такимчином, міркування про політику і етику знову повернулося до обговорення етичнихі професійних якостей політика, а згодом поклало початок обговоренню питаньпрофесійної політичної етики.
Сучаснаситуація характеризується, передусім, відсутністю панування одного абодекількох основних політичних вчень, що дозволяють збудувати скільки-небудьєдину концепцію світобачення. У зв'язку з цим намітилося декілька суперечливихгромадських тенденцій.
Першатенденція пов'язана з сучасною прийнятою багатьма практикою економічної дії, щоприпускає освоєння прийомів і правил публічної дії і кризу політики як такої.Як це не парадоксально, криза політики автоматично привела до кризи моралі(моральності) і втрати ціннісних орієнтирів.
Втратапублічних цілей у вигляді загального блага, безпеки, власності зв'язано знестачею власне держави, нестачею процесів, які вона відтворює. Це приводить дорозмитості розуміння того, в чому полягає політика і що з себе представляєетика? Усе це свідчить про висихання сфери політичної дії, коли економічнадіяльність могутніх економічних суб'єктів «вимиває» всякі ідеальні сутіз політичного простору, призводить до деградації суспільної моралі. Цей напряміменується «політичний прагматизм»,і пов'язаний з розвитком сферигуманітарних технологій, «виходом за межі усіх етичних систем». Тобтозастосуванням тих самих засобів досягнення бажаної публічної мети завідсутності змістовної ціннісної основи, яка дає привід різним дослідникампорівнювати сучасну епоху з епохою Н. Макіавеллі [4; 53]
Однієюз найбільш явних реакцій на ці згубні для суспільства процеси є внесеннярелігійних аспектів до політики, вироблення етичних принципів на основі якої-небудьрелігії. Ще один промах полягає в тому, що наявність різних релігій, припускаєнаявність різних релігійних етик, і частенько призводить до виникненняприхованих внутрішніх конфліктів при реалізації їх принципів на практиці, азначить до дезорганізації конструктивної політичної діяльності.
Етичнапарадигма марксизму [18;438] формується спочатку як «онтологічна антитеза моралістичномусвітогляду» (Г. Флоровський). Звідси — вихідне скептичне ставленняросійських марксистів до самих термінів «мораль» і «етика»,що згодом вилилося в критику моралі як «фетишистської» формисвідомості, що підлягає подоланню при соціалізмі (А. А. Богданов), у розумінняморалі як простих правил доцільності (Е.А. Преображенський), виправдання мораліінтересами побудови комунізму (В. І. Ленін) та вимогами класової боротьби,політичної доцільності (Л. Д. Троцький). Відсутність спеціальних праць з етикиу російських марксистів призвело до того, що в Росії широкого поширення набулироботи німецьких соціал-реформаторів — Л. Вольтмана, К. Форлендер і особливо К.Каутського, книга якого «Етика та матеріалістичне розуміння історії»,що витримала в період з 1906 по 1922 рр… одинадцять видань, зігралавизначальну роль у становленні та розвитку марксистської етики в Росії в першійчверті XX ст. Етична концепція Каутського, що представляє собою з'єднання ідеймарксизму, кантіанства і дарвінізму, була офіційно дезавуйована тільки в ходіфілософської дискусії 1926-1930-х років.
Становленняі розвиток марксистської політичної етики проходило під впливом етичних ідейКанта; причому саме цей вплив мало дуже завуальований характер. Етичнийформалізм Канта цілком відповідав духу філософської «схоластики»марксизму, що дозволяє абстрагуватися від реалій емпіричної моральності.
Формуванняетичної доктрини марксизму йшло за двома напрямками — неортодоксальному іортодоксальному. Типовим прикладом першого можуть служити етичні пошуки А.В.Луначарського (1875-1933). А. Луначарський з самого початку відкинувкантіанської реформізм «легальних марксистів» і німецькихсоціалістів, віддавши перевагу позитивному реформізму в дусі Спенсера і Р.Авенаріуса. Він спробував обґрунтувати новий тип моралі, позначений ним як«панідеалістичний аморалізм». Фактично це стало досить рідкісної дляросійської етики спробою з'єднання марксизму і ніцшеанства в рамках «новоїтеорії позитивного ідеалізму». Необхідно враховувати, що Луначарськийзаймався в семінарі у Ріхарда Авенаріус в Цюріхському університеті, що наклалоістотний відбиток на його моральні пошуки і, зокрема, на його концепцію«позитивного етичного ідеалізму».
У1906 р. виходять дві рецензії Луначарського: «Етика і марксизм»,присвячена книзі Каутського, і «Пролетаріат і етика», що представляєсобою критичний розбір книги М.М. Кошкарьова «Про пролетарськоїетики». У цих статтях Луначарський схиляється до ортодоксальної версіїмарксизму, що виходить з критики об'єктивної науки про моральність з позиційкласової пролетарської моралі. Проте вже в 1908 р. у книзі «Релігія ісоціалізм» Луначарський намагається обґрунтувати «етичний соціалізмпочуття», розвиваючи ідею соціалізму як релігії прогресивного людства.
Істотнуроль у становленні марксистської етичної доктрини зіграла робота Л.І. Аксельрод(1868-1946) «Про прості закони моральності і права» (1916). Сама пособі ця робота стала одним з моментів полеміки, що спалахнула в 1915-1917 рр…між Г.В. Плехановим і Аксельрод, з одного боку, і Л. Мартовим — з іншого. Тимне менш, протягом декількох десятиліть стаття Аксельрод залишалася практичноєдиним джерелом з проблеми загальнолюдського в марксистській етиці і зробиласвій позитивний вплив на розвиток радянської етики 60-х років, коли вперше врамках марксизму офіційно був визнаний факт наявності простих загальнолюдських нормморалі [18; 440]
Усіці напрями не дають можливості для поступального, усвідомленого розвитку, щоприпускає збереження природних моральних (моральних) цінностей і орієнтирів.
Такимчином, дослідження співвідношення етичної і політичної сфер має низку важливихзапитань, які необхідно постійно мати на увазі, щоб послідовно просуватися вцій темі. По-перше, це питання про мораль (моральності) або як говорили древніпитання про те, «що повинно бути». По-друге, це питання продіяльність людей, тісно пов'язаної з питанням про цінності або про повноціннебуття речей. По-третє, питання про цілі і завдання держави і мистецтвоповедінки політика в конкретній ситуації. Для цілей справжнього дослідженнятакож важливо відмітити декілька ключових пунктів. Перший пункт полягає в тому,що вивчаючи проблеми політичної етики ми повинні говорити про етику політики,оскільки якраз йдеться не про політику, поставленій на службу етиці, а,навпаки, про питання, чи мотивовані і яким чином в політиці етичні принципи(основи), норми (закони і правила) і доброчесності. Тобто, для подальшогодослідження, слід мати на увазі співвідношення політики і етики якрівнозначних, непідлеглих, але одночасно взаємозв'язаних громадських сфер. Наступнийпункт полягає в тому, що ми можемо стверджувати, що політика завжди маєморальний зміст, оскільки завжди здійснюється в певних етичних рамках, а ненезалежно від них. Це визначає те, що повна відмова від моралі в політицінеможлива, оскільки робить неможливим її практичне здійснення, перетворює нанедійсні усі політичні засоби. Ця думка істотно розходиться з філософією прагматизмута політичним прагматизмом, що мають на увазі свідому відмову від всякогоморального або морального змісту. Але слід вказати на явні теоретичні недолікицієї позиції, які знаходяться в тому, що прагматизм як такий сам формуєособливого роду політичну етику і має на увазі вчення, засноване на певнихцінностях, які ним визнаються як основні. Отже, ми маємо справу з деякоюхимерою або свідомим прийомом таким, що дає цілком конкретні політичні перевагипри практичній реалізації політики в певний відрізок часу. Мораль (моральність)і етика не можуть підміняти собою політику як таку, оскільки визначенняідеального образу «що має бути», існування цінностей або оцінка дій,навчання моральності не може замінити собою власне політичну діяльність.
1.2Проблеми взаємодії моральної та політичної свідомості
Духовне життя людськоїособистості і суспільства в цілому строкате і різноманітне. Це знаходить своє вираженняв існуванні найрізноманітніших явищ духовної культури: мистецтві, філософії,релігії, науці, політичній свідомості, праві.
В людськихспрямуваннях умовно можна виділити дві течії. Перша визначаєте, що людинанамагається співвіднести своє існування з такими глобальними поняттями, якВічність, Природа, Космос. Другі виражаються в тому, що індивід намагаєтьсяосмислити, виразити свої стосунки з іншими, задовольнити свої найголовнішіпотреби. Різні галузі духовної культури задовольняють різні спрямування людей.
Моральні цінностіі норми, що мають відношення до політичного світу, до його інститутів,відносин, політичному світогляду і поведінки членів того чи іншого суспільства,в сукупності складають політичну етику [4; 28]
Грецьким словом «політика»здавна іменують мистецтво управління державою. Політика- це основний засіб управління суспільством, а політики — головні професійні управителікраїною, суспільством, народом [12; 23]
Політична свідомістьє своєрідним, динамічним сплавом почуттів і уявлень, в якому по-своєму виражаєтьсяколо інтересів, пов'язаних з діяльністю держави і інших політичних інститутів.Політична свідомість виражає і захищає насущні, життєво важливі інтереси якокремих соціальних груп, так і суспільства в цілому. Ці інтереси, передусім,національні, тобто інтереси тієї або іншої країни (культурні, економічні і т.д.).
У будь-якої державиє загальні для усього населення інтереси: охорона кордонів, відстоювання своїх специфічнихспрямувань на міжнародній арені, збереження культури, традицій і т. д. Проте слідвизнати, що на ранніх етапах розвитку держави (рабство, кріпацтво) домінувала політичнасвідомість пануючих станів. У останні ж століття (особливо в XX столітті)політична свідомість наповнюється усе більшою мірою загальнолюдським змістом.
Історично змінювавсяхарактер взаємодії моральної і політичної свідомості. Аж до епохи Просвітництваспостерігався значний розрив між політикою і мораллю. «Мета виправдовує засоби»,- цей девіз, відверто сформульований знаменитим італійським мислителем епохи ВідродженняНікколо Макіавелі (1469 — 1527), застосовувався задовго до XVI століття. Макіавеллі,Гоббс і багато інших мислителів минулого виходили у своїх теоріях з передумови,що політика і мораль несумісні, що політична доцільність і мораль взаємовиключаютьодин одне [18;450]
Під інтереси політикипідганялися не лише норми повсякденної моральності, але і рішення церковних соборів.Проте зростання моральної самосвідомості, духовної культури, потрясіння,викликані спустошливими війнами, особливо в XX столітті, привели до зростання роліморального чинника, моральних цінностей в політичній свідомості, в його повсякденномуфункціонуванні. В усякому разі нині політики дуже напружено слухають громадськудумку. До способу життя державних мужів, їх моральним засадам звернена увага і засобівмасової інформації, і рядових виборців.
Тут необхіднопровести лінію розмежування між правом і моральністю. Характерний постулат,сформульований А. Шопенгауером: нікому не шкодь, але усім, наскільки можеш,допоможи [18; 354] Перша частина цього постулату відбиває золоте правило моралі«не роби іншим те, що ти не хотів би, щоб інші робили тобі» і,відповідно, визнає разом з власними правами, права інших співгромадян. Друга жчастина виражає морально-етичний аспект, що передбачає разом з дотриманнямособистого, егоїстичного інтересу і турботу про благо інших. Зрозуміло, вполітиці це архіскладне завдання, але проте особливо важливо не допуститипереваги в яку-небудь одну сторону: професіоналізму в збиток моральності і,навпаки, морального початку в збиток правовому і так далі.
Який же характервзаємодії між моральною і політичною свідомістю? Як відмінності між ними дозволяютьзнайти точки зіткнення?
Політична свідомістьобслуговує перші, більш глобальні спрямування людей, а моральна — і перші, і другі.Саме з позицій вищих моральних цінностей (а не тільки з позиції миттєвоївигоди) повинні оцінюватися дії різних політичних інститутів. Саме моральна свідомістьзадає орієнтири політичній свідомості.
Центральні поняттяморальної свідомості — це поняття добра і зла. Відправним же поняттям політичноїсвідомості є поняття влади. Політика без неї — ніщо. Усі політики прагнуть до влади.Але нечесні, аморальні політики (політикани) борються тільки за владу. У цьому сенсїх життя. А найбільш чесні і мудрі думають передусім про інтереси народу,суспільства і прагнуть у своїх владних проявах спиратися на закон. Влада нерідкоасоціюється з силою, примусом або загрозою примусу («загроза — найстрашнішепокарання»), з обмеженням свободи людини. Моральну ж свідомість насильстводопускає лише як виняток — для приборкування крайніх випадків зла. А яке-небудьобмеження свободи людини для моральної свідомості абсолютно неприйнятне.Найбільш майстерні політики завжди прагнули діяти передусім не силою, а переконанням,умовляннями [6; 21]
Відмінностей міжморальною і політичною свідомістю немало. Але є і точки зіткнення, є простір длявзаємодії. Держава не є якась абстракція. Вона реалізується в конкретних органах,їх діяльності. Становлення і розвиток моральності відбувається в суспільстві, ідержава так чи інакше впливає на цей процес. Хоча широко поширена думка, що державнімужі не дуже обтяжують себе моральними переживаннями або, кажучи словами М.Вебера, [17] «геній або демон політики живе у внутрішній напрузі з Богом любові»,все ж слід визнати, що держава, незважаючи на суб'єктивні наміри тих або інших політиків,об'єктивно сприяла розвитку моралі. Невипадково деякі мислителі (наприклад,Платон, Гегель та ін.) дуже позитивно оцінювали роль держави в моральному життісуспільства [18;38] Держава, наводячи певний лад в суспільстві, розвиваючи матеріальневиробництво, економіку, створювало тим самим зовнішні, але обов'язкові умови длявдосконалення морального життя.
Передусім суть державиутілюється в праві. Саме через право політична свідомість (обернене на відмінувід моралі переважно до великих груп населення) доходить до окремого громадянина.Але регулюючи міжособові стосунки, право вимушене спиратися на прості нормиморальності, освячені віками. Невипадково такі початкові норми, як «не убий»,«не вкради» та інші входять і в мораль, і в право. Крім того, є і «загальне»поняття і у моральної, і у правової свідомості — поняття«справедливість», «рівність». Правда, розуміння справедливостів моралі і в праві має свої особливості. Для права справедливість — це наслідуваннязаконів, встановленою державою. Для моралі справедливість — це об'єктивна оцінкадій окремої особи через призму загальнолюдських, вищих цінностей. Крім того,для моральної свідомості принцип рівності, значущості, достоїнства кожної людськоїособистості являється, можна сказати, священним. Для правосвідомості принцип рівностістав вважатися важливим, істотним лише в самі останні десятиліття.
Аристотель всвоїй праці «Політика» зазначає, що зіставлення справедливості із законом ірівністю приводить до знаменитого ділення її на ту, що зрівнює і розподіляє.Мета першої — сприяти подяці рівним за рівне; другої — розподіл благ згідно згідністю осіб, вступаючих в спілкування. Інакше кажучи, розподіляючасправедливість відноситься до загальних благ і забезпечує їх розподіл згідно згідністю (рангу) громадян. Зрівнююча — до благ, належних окремих осіб,забезпечуючи обмін згідно з кількістю і якістю праці. Очевидно, що виділенняцих двох видів справедливості якнайкраще відповідає умовам життя суспільства, вякому комбінуються становий пристрій і «природжені» переваги однихлюдей над іншими, з одного боку, і товарно-грошові стосунки, що зрівнюютьлюдей, — з іншого. Вчення про справедливість утворює прямий перехід до держави [2;135]
Таким чином,право є моральний мінімум, його норми, що мають і моральний зміст, які не виконуватиніяк не можна. Порушення їх приводить суспільство в дикий, варварський стан.
Зигмунд Бауман,глибокий аналітик сучасного суспільства з особливою тривогою говорить про двіхарактерні прикмети нашого часу. По-перше, в наявності якнайглибший занепадПолітики в класичному сенсі спільної і загальної справи, чому «потурає ісприяє держава, готова з радістю передати якомога більше своїх колишніх зобов'язаньі функцій в сферу приватних інтересів і турбот». По-друге, у З. Бауманайдеться про активне виведення із вживання довготривалих зобов'язань (як ідовготривалих планів) — феномен, який має безліч вимірів, у тому числі виміретичний [8]
Одна зконстатації, які вичитуються з текстів цього автора, полягає в наступному:чисто приватна мораль або етика, строго кажучи, неможлива. Філософи можутьскільки завгодно довго говорити про нові способи конструювання моральноїсвідомості, про делиберативну етику і про нові аподиктичні максими, як роблятьце X. Йонас, К. — О. Апель і Ю. Хабермас [1;24] Незалежно від того, чи могла бїх робота мати якийсь практичний сенс в інших умовах, зараз вона не має сенсуніде у світі. Вона не має сенсу зважаючи на відсутність сили, здатноїнаполягати на ухваленні морально виправданих рішень.
Цікавий парадокснашого часу, на думку З. Баумана, полягає в тому, що «зростаючеусвідомлення майбутніх небезпек йде рука в руку із зростаючим безсиллямзапобігти їм або пом'якшити тяжкість їх наслідків. Навряд чи ми не згодні зприводу базових орієнтирів — цілей, які ми хотіли б побачити досягнутими…Домовитися про єдність цілей по-дитячому легко: ніхто не хоче війни,забруднення атмосфери, зубожіння все більшої частини населення планети. Ніхто,окрім психічнохворих, офіційно визнаних такими, не став би серйозностверджувати, що корисно забруднювати атмосферу, забруднювати озоновий шар,воювати, перенаселяти планету і позбавляти людей звичних місць проживання. Алеусе це відбувається, незважаючи на одностайне, майже загальне і шумнезасудження. Замість того, щоб задаватися питанням, що слід робити, ми можемо звеликим успіхом зайнятися пошуками того, хто здатний зробити усе, щонеобхідно».
Найпростішепредставити цей дефіцит сили як дефіцит держави — соціалістичної абонапівсоціалистичної „держави благоденствування“, яка було нормою увсьому цивілізованому світі двадцять років тому. Природно, йдеться пронаціональну державу (інших давно не існує), яка не в змозі контролювати ніглобалізаційні процеси взагалі, ні на своїй території. Саме у цій ситуації імає місце занепад політики і занепад моралі [8]
Отже, між такимисферами духовного життя суспільства, як етика і політика мають певнийвзаємозв’язок. Мораль і політика — два способи регуляції поведінки, дві форми обґрунтуванняїї в суспільній свідомості. Діючи в одному і тому ж суспільстві, моральна і політичнасвідомість неминуче взаємодіють, кожна по-своєму забезпечуючи стабільність суспільства,відповідаючи на різноманітні духовні потреби людської особистості.
Таким чином,одним з перспективних напрямів для філософських і наукових досліджень в сферіполітики і етики є вивчення і обговорення ціннісних орієнтирів, того»загального блага", яке дозволить здійснювати розвиток, не руйнуючиоснов суспільної моралі (моральності). Наприклад, цікава пропозиція узяти«розвиток як цінність і одночасно як рамку для руху», це дозволитьвиключити практику подвійних стандартів, коли розходяться ціннісні підстави іполітичні інтереси в конкретний момент часу. Ще одним напрямом може бутирозвиток філософської і наукової дискусії навколо теми повернення в політику іетику духовного «надідеалу», відхід від економічного прагматизму,відтворення нових високих ціннісних громадських орієнтирів в сучасних умовах.Ще одним перспективним напрямом може стати дослідження і обговорення можливостістворення дієвих громадських механізмів і інститутів, що дозволяють погоджуватирізні думки, знання і позиції в процесі пошуку ідеалів і цілей держави,здійсненні «загального блага»/>.
РозділІІ. Специфіка моральних принципів у сучасному суспільстві
2.1« Моральний компроміс» як «категоричний імператив» політичної етики
Поняттякатегоричний імператив (нім. kategorischer Imperativ, від лат. Imperativus — владний) введене Кантом в рамках його концепції автономної етики і покликанеоб'єднати ідею незалежності моральних принципів від зовнішнього середовища інеобхідну єдність цих принципів.
Виходячиз двох своїх основних положень про те, що людина є найвища цінність, а Бог єсимвол морального ідеалу, Кант сформулював свій моральний закон, який повиненрегулювати моральні відносини між людьми. Цей закон носить назву категоричнийімператив (припис). Категоричний імператив по суті є існуючий у свідомостілюдей вічний, незмінний закон та ідеал поведінки людей. Він вимагає від людини такихдій і вчинків, щоб вони могли стати основою всезагального законодавства.Дотримання цього імперативу вимагає від людей доброї волі. В цьому проявляєтьсясвобода. Адже істота, яка може діяти відповідно з всезагальною метою є вільною[21;45]
Усерізноманіття результатів людської діяльності, а також самі стосунки всуспільстві оцінюються в категоріях добра і зла, істинного і помилкового,справедливого і несправедливого, прекрасного і потворного і так далі. Способи ікритерії такої оцінки, виражені у формі нормативних представлень, закріплюютьсяв суспільній свідомості як «суб'єктивні цінності» — установки,оцінки, орієнтації, імперативи і заборони і так далі. У системі цінностейзафіксовані ті критерії соціально визнаного в цьому суспільстві або соціальнійгрупі, на підставі яких формуються конкретніші системи нормативного контролю іцілеспрямовані дії людей.
Громадянськесуспільство є сферою співпраці і зіткнення безлічі приватних інтересів. Виникаєважливе питання про те, як досягти сумісності різнорідних і суперечливихінтересів усіх членів суспільства, їх загальної волі і морально-етичногопочатку. Здатність забезпечувати таку сумісність і робить політику«мистецтвом можливого». «Мистецтво можливого» означає невідмову від морально-етичного, ціннісного початку, а то, що сама політичнаетика має бути реалістичною в сенсі обліку реальних громадських і структурнихпередумов політичної діяльності і можливостей реалізації того або іншогополітичного курсу. Облік цих передумов припускає те, що К. Баллестрем називає«моральним компромісом». Такий компроміс зовсім не означає відмовивід власних переконань або їх дискредитації, він означає визнання пріоритетутого, що в конкретній ситуації є найбільш прийнятним для більшості; він залишаєправо використання власних переконань для завоювання цієї більшості". Всете, що узгоджується з такою концепцією справедливості і готовності докомпромісу, є заперечення можливості визначення істинності моральнихпереконань, нав'язування власних моральних переконань, прагнення усунутискандальний плюралізм за допомогою диктату доброчесності [3;54]
Тутмораль як один з сутнісних проявів людського виміру — це одне, а абстрактнеморалізування — щось абсолютно інше. Важливо також відрізняти практичнудоцільність, необхідність або неминучість тієї або іншої дії і його моральнувиправданість і обґрунтованість. Те, що дослідження і розробки по хімії багатінаслідками для навколишніх людей і суспільства небезпечними наслідками, неозначає, що мають бути припинені дослідження. Але дійсно небезпечний той хімік,який не усвідомлює небезпеці. Те ж саме і з політиком. Зрозуміло, ідеальним єтакий політик, який прагне до досягнення найбільшого блага для найбільшогочисла людей. Але жоден політик не може гарантувати цього, тим більшепередбачати усі можливі наслідки своїх дій. «Жодна етика у світі, — писавМ. Вебер в цьому зв'язку, — не обходить той факт, що досягнення»хороших" цілей в безлічі випадків пов'язане з необхідністю змиритисяі з використанням морально сумнівних або щонайменше небезпечних засобів, і зможливістю або навіть вірогідністю поганих побічних наслідків; і жодна етика усвіті не може сказати: коли і в якому об'ємі етично позитивна мета«освітлює» етично небезпечні засоби і побічні наслідки" [17]
Внаші дні політик може стати перед дилемою: або приймати непопулярні і жорсткізаходи, які не витримують критики з гуманістичною і моральною точок зору, алеврегулюють певну ситуацію, або, відмовившись від їх прийняття, виявитися передперспективою ще більш погіршити цю саму ситуацію. З одного боку, максима«політика є мистецтво можливого» ставить певні межі моралізаціїполітики. З іншого боку, етика, у свою чергу, визначає можливі межі, за якіполітик не може вийти без ризику виявитися політичним трупом. З урахуваннямсказаного, перефразовуючи відоме висловлювання класиків марксизму, можнасказати: «Політики повинні ставити собі завжди тільки такі завдання, яківони можуть вирішити, дотримуючись при цьому загальновизнаних в суспільствіморально-етичних норм». Але у будь-якому випадку головна мета політикиповинна полягати в тому, щоб показати неправомірність слів великого поета П.Валери, який говорив,: «Політика — це мистецтво не давати людям займатисятим, що для них є головним». Політика, що оцінюється в морально-етичномувимірі, якраз і повинна забезпечувати умови, що дозволяють людям займатися тим,що для них є головним [12;170]
2.2 Політика і мораль в умовах реформування українського суспільства
В українському сьогоденні спостерігається надмірне посиленняполітичного фактора в суспільному житті. Сучасний український філософ СергійБорисович Кримський вказує на те, що надмірна політизація суспільства веде додеформації функції держави.
Він говорить, що діяльність держави — це не тільки сфера маніпулюваннялюдьми, не тільки боротьба за владу. Тим більше, що зараз в усьому світіактуалізується так званий феномен моральної політики. Тобто якісьморальні прорахунки політиків мають не менш важливе значення, ніж їхні практичні акції. С.Б.Кримський вказує на наступне: не тільки регіон СНД, не тільки наша країна, алеі все людство, вступивши в третє тисячоліття, знаходиться у фазі, що західнісоціологи охарактеризували як антропологічну кризу, кризу людських якостей,самої людини. Людство, що населяє Планету, нагадує корабель, що потрапив у бурюі при цьому йому необхідно переглянути весь свій ціннісний багаж. Але в ційбурі важливо знайти певні нерухомі орієнтири. Вони — засоби орієнтації. Тому питаннясвятинь, цінностей для людства як ніколи актуальне. Крім постійно мінливихцінностей нашого практичного життя, нам необхідні абсолютні, вічні цінності. [22]
На мою думку, С. Кримський вказує на те, що нам необхідно повертатисядо витоків свого духовного життя, до свого минулого, щоб знайти свою дорогу всучасності.
А на сучасному етапі в Україні заявила про себе тенденція перекладативсю відповідальність за долю нації на владу, що є свідченням недостатньоїполітичної, історичної обізнаності її активних носіїв. Хибність такої точкизору пояснюється тим, що державна влада на сьогодні роз'їдена корумпованістю,клановістю бюрократії, її зрощенням з тіньовим капіталом і криміналітетом.Ідеал громадянського суспільства став значно віддаленішим. Усі ці проблеминосять етичний характер, породжують зневіру в існуючу владу, ускладнюютьреформи.
Українська політична культура теж демонструє свою нездатність догармонізації соціального порядку, упорядкованих інституціональних відносин вумовах ослаблення традиційних ієрархічних владно-правових відносин. Заідеологічними параметрами вона ще перебуває під впливом соціалістичного ідеалу(зрівнялівка, колективізм, тоталітаризм), демонструючи водночас і тенденцію допевної деідеологізації. Політична культура сучасної України є культуроюмаргінального суспільства, (наділеного взаємовиключними рисами), що виявляєтьсяі в орієнтації громадян на взаємозаперечуючі цінності: 33% вважають, щокапіталістична система найбільш сприятлива для республіки, 25% — не маютьвизначеної позиції, і лише 42% переконані, що західний тип розвитку їх невлаштовує. [15] Цей феномен пов'язаний з амбівалентною (роздвоєною) суспільноюсвідомістю. Отже, замість внутрішньої мобілізації українського суспільстваспостерігається своєрідний його розлад.
Особливості політичної етики українського суспільства зумовленігеографічним положенням нашої країни на так званому розломі культур,соціально-політичних орієнтацій: якщо центральні, західні регіони орієнтуютьсяна європейські стандарти, то на сході більшою популярністю користуютьсяєвроазіатські. До того ж якщо цілі й ідеали української громадськості близькідо західних, то спосіб життя ближче до східного. Україна завжди прагнула братиучасть у європейській політичній грі, але при цьому часто користуваласяметодами східного походження.
Політична етика сучасного українського суспільства багато в чомузумовлена непідконтрольністю влади, пріоритетністю державних цілей передправами особистості, перевагою прагматичних міркувань перед системнимигарантіями, переважанням традиціоналізму над динамізмом. Безліч прикладів історіїпереконують, що східна політика орієнтована на могутність, силу, а не на правочи політичну етику. Україні частіше випадало мати справу саме з такоюполітикою, і, зрозуміло, в її політичній етиці можна знайти чимало «азіатських»слідів — авторикратизм, геронтократію, патріархізм, таємну дипломатію,схильність до силових методів тощо.
У цьому зв'язку важливо визначити деякі протиріччя між політикою імораллю, що розриває цілісність політичної етики в суспільній свідомості. Ціпротиріччя є тлом, на якому формуються політичні відносини у суспільстві.
Першим з них є морально-психологічне протиріччя між «бажаним ідійсним». Вельми тривалий розрив між ними майже завжди знаменує розкол,внутрішню кризу особистості, а нерідко лукавство й облудність душі. Те жвідбувається, якщо народові не вдається організувати своє життя за власнимипринципами, узгодити своє бажання із соціальним порядком. Явища такої незгодиспостерігалися в минулому, наприклад, коли суспільство так і не дочекалося здійсненняобіцянки М. Хрущова про остаточну побудову комунізму. Простежуються вони і втеперішній українській історії. Так, прийняття нової Конституції України далопідставу для твердження про завершення початкового етапу становленнядемократичної, соціальної, правової держави і про початок переходу донаступного періоду — втілення принципів та норм Конституції у реальне життясуспільства і держави, в життя кожної конкретної людини, що живе в Україні. Тачерез деякий час з новою гостротою постала суперечність між продекларованими нормами,реальною можливістю і бажанням їхнього втілення. Йдеться насамперед про тричленнувербальну конструкцію: «демократична, соціальна, правова держава», яка й досі єнедосяжною.
Навіть реальні зрушення щодо ідеалів демократії не викликаютьадекватної реакції у зв'язку із невірою в політичні ідеали, що їх висуваєвлада, і в можливість їх здійснення. Більшість подій останніх років XX ст.,початку XXI ст., схоже, відбуваються «поза народною душею».
Інша етична колізія, пов'язана з поняттями «ми» і «вони», утворюєосновний нерв етичної проблематики в індивідуальній і політичній моралі. «Ми» —це ті, хто не має влади, вважає себе «простим народом», і «вони» — ті, які цювладу мають і розпоряджаються нею. Зміст політичної моралі «ми» відповідаєявному, офіційному, що підлягає правовому контролю; «вони» — таємному,неофіційному, що випадає зі сфери правовідносин. Але якщо велика частинасоціальних відносин випадає зі сфери суспільного і правового контролю, цесвідчить про неадекватність соціальної системи суспільній практиці. У помірнихрозмірах ця неадекватність може компенсуватися політичною мораллю, у непомірних— призводить до розкладу політичної моралі, руйнації соціальної системи. Фактиаморальності представників вищої влади сприймаються як моральна індульгенціядля широких верств населення, що виражається у відхиленні від оподаткування,від ліцензування професійної діяльності, у діяльності в обхід законів,подвійній бухгалтерії, співробітництві правоохоронних органів із тіньовимиструктурами тощо. Доки така практика визнаватиметься населенням моральноприпустимою, про реалізацію ідеалу соціально-правової держави й мови не можебути.
Ще одна колізія, яка набуває відчутного значення для формуванняполітичної етики, пов'язана із зростанням претензій громадян до апарату щодоучасті їх в управлінні державою. Апарат, всупереч претензіям громадян, прагневідтиснути від політики маси людей, намагаючись водночас створити ілюзію їхньоїучасті в ній. Для цього культивуються загальні форми участі громадян уполітиці: вибори, референдуми, інші політичні акції, за допомогою яких людейзалучають до політичної сфери. Люди не аналізують того, що політичні формисоціального буття витворені ще до їхнього народження, існують поза волею ісвідомістю індивідів. Індивід може лише вибирати, керуючись щодо них своїмполітичним ідеалом (якщо він є). Сприяючи політиці правлячих сил, він можеодержати свою частку влади: стати партійним або державним діячем, членомдержавного апарату тощо. У свою чергу, влада розподіляється серед індивідів.Звичайно, свою частку влади він може одержати і не поділяючи політики правлячихсил, а просто прагнучи певного статусу в суспільстві. А це і є питанняметичного порядку. До влади приходить багато випадкових людей, а політична етикапередбачає наявність моральних переконань і відповідальності за свої вчинки. Ценасамперед стосується професійних політиків, які повинні виходити не зкон'юнктурних міркувань, а мислити державними категоріями, зіставляти свої діїз моральними цінностями та нормами, оцінювати наслідки своїх діянь. Томуморальна культура політичного діяча передбачає не просто професіоналізм уроботі, а й виняткову повагу до інтересів країни та її громадян, умінняраціонально користуватися владою, демократично поводитися з опонентами,опозицією, бути здатним до компромісів, принципово відстоюючи державну ігромадянську позиції. Свідченням моральної цілісності державних ігромадсько-політичних діячів є їх високі вольові якості, уміння дотримуватисьєдності слова і діла, виявляти реалізм в оцінці власних результатів і державноїполітики, нетерпимість до некомпетентності, догматизму, застою.
Соціально-політична мораль — дещо інший культурний феномен, ніжіндивідуальна: вона належить до іншої сфери, має інші критерії, норми. Але неможна ігнорувати їх взаємозв'язку і взаємозумовленості. Якщо члени суспільстває аморальними, таким буде і суспільство.
Не на належному рівні повага до особистості моральної та фізичноїгідності, недоторканності майна, прав. Зумовлено це тим, що етикаіндивідуалізму, трактована у нас як егоїзм, зазнала в українському етносіосуду. Причина цього — в слабкій сформованості раціоналізованої індивідуальноїморальної свідомості, зумовленої пріоритетністю родових зв'язків вітчизняноїкультури з її традицією перенесення центру ваги з індивідуальноївідповідальності на колективну; в ослабленій здатності до моральноїсамоідентифікації, що спричиняє нерозвиненість усвідомлення категоріїіндивідуальної совісті та самоцінності поглядів людини.
Спираючись на моральний плюралізм (погляд, що визнає множинністьціннісних відносин, зобов'язань і планів життя, які часто несумісні), ця теоріяпередбачає необхідність людини робити вибір між тим, що вона вважає моральноправильним і морально хибним. Моральний плюралізм не вимагає толерантності доморально хибного, примиренності добра й зла. Держава непримусовими діями можезаохотити людей дотримуватись гідних форм життя на основі вироблених неюетичних норм і водночас може відбити охоту дотримуватись морально неприйнятногоспособу життя, викорінюючи умови, які роблять його принадним. Тому вона неповинна вдаватися до примусу, щоб зупинити «самоцінних» осіб від неприйнятноїдіяльності, поки вони не шкодять іншим.
Визнання державою самоцінності особистості однак надає їй правовикористовувати примус, щоб не було завдано шкоди іншим людям, оскільки їїзавдання — забезпечити людям реальні можливості для особистого життя іреалізації самоцінної позиції. Вона може примусово втручатися в автономіюодних, щоб захистити автономію інших. Водночас держава не може втручатися вїхню автономію з будь-яких інших причин. Фундаментальне моральне обґрунтуваннясамоцінності особистості та принципу морального плюралізму повинно стативажливим аспектом політичної етики, в основі якого толерантність, а ненейтралітет.
Сучасне тло формування політичної етики характеризують розладзовнішнього і внутрішнього життя нації, висока питома вага таємного, перевагаправа сили над етикою спричиняють глибокі структурні диспропорції,перешкоджають формуванню громадянського суспільства.
Невідповідності між ідеалами і реаліями нашого суспільства зумовленінерозвиненістю політичної та соціальної етики. Невиконання посадовихобов'язків, нереалізованість угод, несвоєчасно виплачені зарплати, несплаченіподатки, проігноровані закони й суспільні інтереси — усе це є розходженням міжідеалом і соціальною дійсністю. Усунути його — означає відновити моральнездоров'я суспільства.
У демократичному суспільстві політична етика є одним із важливихвимірів політичного життя, вона служить невід'ємним компонентом стабільностіполітичної системи, суттєвим показником розвитку суспільства і його політичноїсвідомості.
Стабільність і розвиток політичної системи значною мірою зумовлюютьсядією політико-етичних факторів. Система політичної етики є одним з тих механізмів,котрий регулює, впорядковує та унормовує владні відносини і, передусім,боротьбу за владу. Для сучасної України проблеми етизації політичної сфериособливо важливі. Стан непевної рівноваги, який виник внаслідок конфронтації іпротистоянь у владних структурах, розбалансованості регулюючих механізмів, неможе бути тривалим. Уникнути загроз національній безпеці можливо лише на шляхахнауково-теоретичного обґрунтування і практичного застосування етичнихпринципів, які мають діяти в напрямі морального оздоровлення політичногоклімату. Тут можуть стати в нагоді й аналіз світового теоретичного доробку угалузі етики, і ретроспективний погляд на моральний клімат в українськомусуспільстві, і висвітлення сучасного досвіду політичної взаємодії крізьполітико-етичну призму, з наголосом на цінностях відповідальності.
Першою складовоюсистеми етичних відносин у політиці є індивідуальна етика чеснот. ЗакономУкраїни «Про статус народного депутата» зазначається, що: «У своїй діяльностінародний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завждизберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів,службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків,що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу». [19] Йомувторує Закон «Про статус депутатів місцевих рад», згідно з яким депутатмісцевої ради повинен дотримуватися низки правил депутатської етики: «...1)керуватися загальнодержавними інтересами та інтересами територіальної громадичи виборців свого виборчого округу, від яких його обрано; 2) не використовуватидепутатський мандат в особистих інтересах чи в корисливих цілях; 3) керуватисяу своїй діяльності та поведінці загальновизнаними принципами порядності, честіі гідності; ...» [20]
На другомурівні, йдеться про нормативно-інституційне формування розгорнутої системипрофесійних політичних етик, тобто етик корпоративних груп, які або берутьбезпосередню участь у перебігові політичного процесу та функціонуванніполітичної системи, або, за своїм фахом, є дотичними до цієї галузі суспільнихвідносин. Професійно-корпоративна етика відіграє важливу роль у функціонуванніполітичної системи, адже, саме на цьому корпоративному рівні найкращим чиномможуть бути задіяні механізми етичних санкцій — наприклад, виключення зпрофесійних організацій на підставі порушення норм професійної етики. В Україніпрофесійна етика політиків і політичних консультантів поки не вироблена іусвідомлюється багатьма лише інтуїтивно, зводячись при цьому до основоположнихнорм моралі, якими в політичному процесі, як відомо, мало хто переймається.Але, з огляду на зростаючу роль політичних технологій в житті суспільства з«недорозвиненою» демократією, таке ставлення до справи є просто небезпечним.Тому саме сьогодні виникає нагальна потреба у формулюванні і підписанніосновними провідниками політичних технологій в суспільстві документу на зразок«Хартії професійної етики» або «Кодексу етичних принципів». Увага до цієїпроблеми з боку фахівців з політичних/виборчих технологій свідчить про двіречі: по-перше, справи з професійною етикою у політичних технологів дійсносутужні; по-друге, певна частина фахівців переймаються цим серйозно, щосвідчить про наявність у них певної професійної етики, чи лише хоча би їїзародків. Досліджуючи особливості місця і ролі політика в суспільстві, а такожсистемі державних, законодавчих та владно-адміністративних структур,наголосимо, що успіх у політиці залежить від багатьох обставин, але найперше —від самого політика, його здібностей, особистісних рис і якостей,підготовленості до політичної роботи. Прикладом корпоративно-групової етики вполітиці є етика державних службовців. Вітчизняними науковцями робитьсяетико-персоналістський наголос на ролі іміджу чиновника, оскільки в сучасномуукраїнському суспільстві він переважно характеризується як негативний.Політико-етичні проблеми виборчого процесу і, зокрема, проблематика «брудних»технологій не можуть бути вирішеними лише на приватному такорпоративно-професійному рівнях. Відчутним є брак загальнонаціональних ідержавних органів, які, з огляду на їх моральний авторитет, змогли б статиорганами політико-етичного контролю та ключовими структурними ланками системиінституціоналізованої політичної етики. Суспільні та державні інститути виявилисянеспроможними запобігти порушенню принципів вільних демократичних виборів (втому числі, принципів політико-етичних), що, крім усього іншого, висвітлилоістотні системні недоліки функціонування державної влади в Україні, слабкістьінститутів громадянського суспільства, панування правового нігілізму, нарешті,відсутність інституціоналізованої системи політичної етики та засобівполітико-етичного контролю, а також заниженість моральних стандартів усуспільстві, передусім — у його найвищих верствах.
Політична етика,передусім, стосується сфери владних відносин, відповідно, роль кожного з трьохїї рівнів є різною залежно від місця суб’єкта політико-етичних відносин таоб’єкта політико-етичних оцінок в політико-стратифікаційній структурі.Індивідуальна етика чеснот стосується, головним чином, можновладців.Корпоративна політична етика стосується соціальних (передусім, професійних)груп, які беруть безпосередню участь в політичному процесі і функціонуванніполітичної системи. Нарешті, загальнонаціональна політична етика стосуєтьсявсіх громадян — носіїв народного суверенітету.
Тому,прогнозуючи політичні процеси в Україні в XXI ст., слід обов'язково враховуватиморальний вимір проблеми — співвідношення політичних засобів, які будутьзадіяні політичною етикою. За багатьма оцінками, нинішня криза в Україні єнасамперед моральною кризою, наслідком недостатньо розвинутої політико-етичноїсвідомості.
Висновки
Політика і моральзнаходяться в дуже складному і заплутаному зв'язку. Важко бути моральним,перебуваючи при владі, занадто гострий це вид діяльності, дуже багато спокус долаєкерівного політика. Але, проте, теорія про несумісність політики і моралі не є правильною.Мораль може запанувати в практиці управління тоді, коли суспільна і особиста моральвстануть на твердий ґрунт високоморальних переконань, а головною умовою перебуваннялюдини на керівному державному посту стане його особиста висока моральність. Що«володарює над людьми має бути морально досконалим», — мисливАристотель, і марксистське розуміння моралі і політики виходило з того, що найбільшпередова, далекоглядна і перспективна політика відповідає вимогам моральності.
Мораль і політика- два способи регуляції поведінки, дві форми обґрунтування її в суспільній свідомості.Діючи в одному і тому ж суспільстві, моральна і політична свідомість неминуче взаємодіють,кожне по-своєму забезпечуючи стабільність суспільства, відповідаючи на різноманітнідуховні потреби людської особистості. Проте мораль і політика розрізняютьсямеханізмом впливу на суспільство.
Мораль єрізновидом індивідуального регулювання, затвердження соціального віндивідуальному за допомогою найбільш загальних правил поведінки. На їх основізабезпечується взаємозв'язок окремих індивідів шляхом узгодження особистогоінтересу із суспільним. Політика ж звернена до суспільних або груповихінтересам, тому прямо не виражає індивідуальних потреб. Однак високий рівеньмотивації політичної участі громадян досягається завдяки ефективності політикияк соціального інституту у вирішенні актуальних проблем, оскільки вонаспирається на інститути влади.
Отже, незважаючина відомі розходження, політика і мораль доповнюють і взаємозабезпечують одинодного.
В той же час,точка зору, згідно з якою політика є сферою діяльності, не сумісної зморальними принципами і установками, досить популярна. Стереотип про те, щовелика політика робиться «брудними руками», мабуть, є найпоширенішим середукраїнців. Саме тому вже не перше сторіччя не вщухають суперечки про те, чиможна домогтися того, щоб політична діяльність досягала своїх цілей, виходячи зморальних підстав. Проте, в більшості випадків учені підтримують меншкатегоричні судження, згідно з якими мораль все-таки присутня у сфері політики,але втрачає в ній свій абсолютний статус. Саме тому слід говорити не про протиріччяміж моральними і політичними діями, а про політичні дії як про відносноморальні. Так, якщо політик чинить несправедливо і непорядно стосовно однихлюдей, то, як, наприклад, вважав Н. Макіавелі, він це робить зарадиблагополуччя і щастя інших. Наприклад, якщо лідер держави піклуватися про своїхспівгромадян, і при цьому допускає несправедливість і аморальні вчинки відноснотих, хто такими не є, це виправдано, але тільки в тому випадку, якщо намірицього діяча продиктовані не користю і особистої наживою, а інтересами держави.Адже в дійсності, говорять прихильники такої точки зору, реалізація моральнихпринципів як абсолютних регулятивів неможлива, ми завжди вчиняємо добре чипогано щодо якихось своїх особистих уподобань, і реалізація абсолютного принципув життя завжди перетворюється в утопію.
Як бачимо, уреальній практиці взаємини моралі і політики набагато складніші і суперечливіші,ніж у теорії. Їх збалансованої взаємодії можна домогтися тільки в зріломугромадянському суспільстві, де дотримання законів владою і індивідом єприродним наслідком їхнього культурного, цивілізованого й інтелектуальногорозвитку.
Орієнтуючись навічні цінності, мораль знижує ефективність і результативність політичнихрішень. Адже кожного разу при прийнятті рішень лідерам, елітам доводитьсяпорівнювати їх з моральними нормами суспільства. Вихід з цього замкнутого коладвісті років тому запропонував президент США Т. Джефферсон, який стверджував,що мистецтво управління полягає в мистецтві бути чесним.
У суспільстві зісформованими мораллю, стабільною системою
владних відносинперманентних протиріч між мораллю і політикою немає або їх небагато. Можутьвиникати конфлікти. Але гучні скандали, викривають звичаї правлячої еліти,виглядають тільки як протиріччя між діяльністю конкретного політика і нормамиморалі. У цілому ж нормальним станом сформованого суспільства є терпимість політикиі моралі один до одного. Встановлюється єдина система регулювання — загальнаузгоджена сфера політичного і морального санкціонування, сфера суто моральних і
політичнихвідносин, режим взаємопідтримки.
Державнаполітика модернізованого суспільства, як правило, має справу не з однієюмораллю: люди розрізняються в поглядах на моральні цінності. Основне джерелопротиріч політики і моралі полягає в тому, що один соціокультурний типполітичної волі зіштовхується з іншим типом морального імперативу. Тому вмасштабах суспільства політичні та моральні відносини самі по собі внутрішньосуперечливі. Джерело протиріч політики і моралі полягає не тільки в їх різномуфункціональному призначенні, а й у тому, що політичне життя складається іззіткнень різних ідеологічних течій, урядового курсу і опозиції йому, традиційта інновацій.
Списоквикористаної літератури
1. Сутор Б. Малая политическая этика. — М., 2002. – 114 с.
2. Аристотель Большая этика //Аристотель.Сочинения: в 4 т. — М.: Мысль, 1984. – Т.4 — 296 c.
3. Рикёр П. Герменевтика Этика Политика. –М.,1995. – 160 с.
4. Луман Н. Понятие общества //Проблемы теоретической социологии / Под. ред. А. О. Бороноева. — СПб.: Петрополис, 1994. — С. 25 — 42.
5. Попов Л.А. Этика. – М.: Центр, 1998. –159 с.
6. Никитин А.Ф. Основы обществознания. –М.: Дрофа, 2001. — 128 с.
7. Політологія: Навчальний посібник /Бабкіна О. В., Горбатенко В. П. — К.: ВЦ, 2006.- 568 c.
8. Скиделский Р. РРРРРРьорпавноекыолнапшгрщзхгшнекнгш Политика и этика // Глобалист. –2005. — № 94. – С. 7-8.
9. Соловьев А. Существует ли в политикеэтика? Политическая реклама как форма зомбирования // Сегодня. – 1999. — № 5. –С. — 3
10. Фуко М. Политика и этика: интервью // Интеллектуалы и власть: Избранные политические статьи,выступления и интервью / Пер. с франц. С. Ч. Офертаса под общей ред. В. П.Визгина и Б. М. Скуратова. — М.: Праксис, 2002. — 384 с.
11. Этика и политика сегодня и завтра(Размышления о неприятном) / cб. ст. под общ.ред.С.А. Лишаева. – Самара: Самар. гуманит. акад., 2004. – 174 с.
12. Пятигорский А.М., Алексеев О.Б.Размышляя о политике.- М.: Новоеиздательство, 2008. — 190 с.
13. Коллонтай Л.М. Проблема нравственности с позитивнойточки зрения // Образование. – 1905 —. № 9. — С. 93. (http://society.polbu.ru/_ethichistory/ch125_all.html)
14. Аксельрод (Ортодокс) Л.И. Философия и общественность.Простые законы нравственности и права // Дело. — 1916. — № 1. — С. 52-53. (http://society.polbu.ru/_ethichistory/ch125_all.html)
15. Іванова С. А. Політична етика в Україні.- www.kdu.edu.ua/conference/files/section2/ivanova.doc
16. Інтернет-ресурс viperson.ru/wind.php?ID=553772.
17. М. Вебер Политика как призвание ипрофессия — www.nir.ru/socio/articles/weber_politika.htm
18. Гусейнов А. А., Иррлитц Г. Краткая историяэтики. М., — 1987. – 589 с.
19. Інтернет ресурс zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=2790-12
20. Інтернет ресурс zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=93-15
21. Філософія в короткому викладі /В.Т.Кирильчук, О.О. Решетов та ін. – Кіровоград., — 2005. – 187 с.
22. Сергiй Кримський: «У суперечцi нiколи ненароджується iстина».// День. – 2001. — №58.