Курсова робота
Художня обробка металів у 5-9 класах
Содержание
Вступ
1. Металопластика
2. Плоскорельєфне карбування
3. Рельєфне карбування
5-й класс. Металопластика
Тема 1. Вступне заняття — 2 год
Тема 2. Інструменти і пристрої для роботи — 4 год
Тема 3. Способи перенесення малюнків. Тиснення на металі — 8 год
Тема 4. Виріб творчого характеру — 8 год
Тема 5. Технологія виконання виробу. Композиція на довільну тему — 10 год
Тема 6. Технологія виконання виробу із зображенням тварин — 12 год
Тема 7. Творче завдання індивідуального характеру — 12 год
Тема 8. Виконання виробу складного творчого характер. — 14 год
Тема 9. Заключне заняття — 2 год
6-й клас. Плоскорельєфне карбування
Тема 1. Вступне заняття — 2 год
Тема 2. Види карбування на пластині — 10 год
Тема 3. Карбування орнаментальної композиції творчого характеру — 14 год
Тема 4. Технологія плоскої розхідки
Тема 5. Технологія розхідки з вибиванням рельєфу — 10 год
Тема 6. Творче завдання на довільну тему
Тема 7. Заключне заняття — 2 год
7-й клас. Рельєфне карбування
Тема 1. Вступне заняття — 2 год.
Тема 2. Карбування узору рослинного характеру (робота за взірцем) — 10 год
Тема 3. Виконання виробу 3 групи складності — 14 год
Тема 4. Рельєфна карбована композиція на довільну тему
Тема 5. Виконання зображення 1-ої групи складності
Тема 6. Заключне заняття — 2 год
8-й клас
9-й клас
Інструменти для карбування
Вступ
Відродження національних традиційнароду, зокрема вповсякденному житті, побуті, мистецтві, творчості сприяє розвиткові його самосвідомості, формує та виховує його в дусі свободи діяльності і творення. Велика роль в цьому має належати загальноосвітній школі.
В умовах становлення незалежної Української держави постає потреба покращення як змісту, так і форм здійснення трудової підготовки підростаючого покоління. Суттєве значення при реалізації зазначених завдань належить заняття учнів різними видами декоративно-ужиткового мистецтва, які поєднують в собі народні традиції, сучасні промислові технології та ручну працю. Вони стимулюють фізичний і розумовий розвиток, формують художні смаки дітей, підвищують інтерес до національної історії та культури. Особливе місце в системі народних художніх ремесел, які поширені в загальноосвітній школі, посідає художня обробка металів тисненням, зокрема карбування. За нині діючими шкільними програмами з трудового навчання для 5-7 класів /1992 р. видання/ передбачено: вивчення теми «Ручна і механізована обробка металів». Її засвоєння визначає роботу з тонколистовим металом та сортовим прокатом, відповідно до вікових та індивідуальних особливостей школярів. Але часто буває так, що для виконання практичних робіт при вивченні цієї теми програми просто не має відповідного матеріалу, наприклад, стальної жерсті чи заготовок для роботи на токарно-гвинторізних верстах.
Ми вважаємо, що в цьому випадку успішно можна розробити і використовувати авторські програми навчання у 5-7 класах технічних прийомів виготовлення художніх виробів з тонколистового металу. А також пропонуємо програму призначену для організації трудового навчання учнів 8-9-х класів за профілем «Карбувальник». Вона охоплює всі відомі способи карбування і передбачає вивчення як теоретичних аспектів цього виду декоративно-прикладного мистецтва, так і виконання широкого спектру лабораторно-практичних і практичних робіт. При цьому найбільша увага приділена таким традиційним видам карбування, як площинно-рельєфне і рельєфне, а також виготовленню інструментів для карбувальних робіт.
Програмою передбачається виконання комплексних практичних робіт за власною тематикою чи замовленнями підприємств, торговельних організацій.
З урахуванням місцевих можливостей вчителі, які проводитимуть заняття за цією програмою, можуть самостійно встановлювати кількість і характер практичних занять, а також тематику комплексних практичних робіт учнів.
Художню обробку листового металу (карбування) можна організувати також у позакласній та позашкільній роботі. Це дозволить успішно вирішити дидактичні завдання з розвитку самостійної і творчої ініціативи школярів. Розроблені нами методичні рекомендації мають на меті допомогти вчителям праці в організації та проведенні занять карбування у загальноосвітніх школах, а також у позашкільних навчальних закладах.
Ми пропонуємо для занять у гуртку з учнями такі найпростіші види художньої обробки металів: металопластику, плоскорельєфне і рельєфне карбування, а також робочі інструменти для карбування.
Досвід роботи свідчить, що починати художнє карбування у 5 класі найдоцільніше з металопластики (тиснення на листовому металі). Це доступний і легко засвоюваний вид художньої обробки металів, простий і не вимагає великих фізичних зусиль школярів при роботі.
1. Металопластика
Найпростішим, легким і доступним видом художньої обробки металів є металопластика. Найдоцільніше приступати до занять із металопластики у 5 класі, оскільки вона не потребує складних прийомів роботи, вимагає застосування простих інструментів і пристроїв. Металопластика (тиснення на металі) не потребує великої фізичної сили від працюючого. Важливою умовою для успішних занять з цього виду художньої обробки металів є уважність, старанність та послідовність.
1. Вибір об’єктів праці. Вибір тематики повинен бути широким, але, разом з тим, посильним для школярів. Сюжети для декоративних робіт можна черпати із природи, вона є джерелом формування художнього смаку і глибокої естетичної насолоди. В міру збагачення досвідом, можна пропонувати учням легкі натюрморти, а для оздоблення пеналів, шкатулок — геометричні чи рослинні мотиви. Не доцільно пропонувати композиції на релігійну тематику, знаки символіки.
Першу роботу слід організувати за зразками. Це дозволить на початковому етапі легше засвоїти технологію виконання виробів, а також пізнати основні властивості матеріалу. Для визначення можливостей школярів, їх готовності до занять з цього виду художньої обробки металів можна запропонувати зразок виробу, який реально виконував у попередні роки середньостатистичний учень за одне заняття. Форма організації праці — фронтальна. Індивідуально організовувати роботу учням можна після набуття певного досвіду.
Потрібно знати і враховувати, що не кожний малюнок може бути придатним для перенесення його на метал і карбування. Деякі сюжети потребують декоративного пророблення. Дуже дрібні елементи візерунків на металі будуть зливатися й виглядатимуть нечітко та некрасиво.
Оптимальним варіантом отримання малюнка (із збільшенням або зменшенням його) є за допомогою епідіаскопу. Але найпоширенішим і можливим, реальним в умовах кожної школи є відомий метод за клітинками. Для цього потрібно розкреслити контури малюнка і основні його елементи у кліточки певних розмірів; на аркуші паперу розкреслити таку ж кількість клітинок, але іншого масштабу. І потім, дивлячись на кожну клітинку, перемалювати їх, отримуючи відповідно збільшені або зменшені розміри.
2. Підготовка матеріалу. Звичайно, що на теперішній час отримати в школі добру фольгу є складним питанням і економічно та матеріально не зовсім вигідним. Тому ми пропонуємо використовувати відходи харчового виробництва (банки з-під пива, кока-коли тощо). Такого добра на теперішній час є багато. При підготовці цього матеріалу, а точніше напівфабрикату, до роботи, його потрібно прокип’ятити у відрі з водою, просушити і розрізати на заготовки потрібних розмірів та форми. Це можна здійснити таким чином. Консервним ножем зрізається по колу кришка і дно — так одержуємо пустотілий бляшаний циліндр. Потім ножицями його розрізають по твірній (як правило такі банки не мають шва).
Якщо матеріал є трохи жорстким, його слід відпустити. При відсутності в школах муфельних печей, це можна зробити в дворі паяльною лампою чи вдома на газовій плиті, під наглядом батьків. У сільській місцевості такий відпуск проводять у звичайній пічці.
3. Нанесення малюнка, пристрої та інструменти. Перенесення малюнка на заготовку найкраще проводити за допомогою копірки; нечітко видні місця підправляють олівцем. Якщо потрібний малюнок не можна перевести через копірку (з товстої обкладинки книжки чи журналу, листівки), тоді поступають так. Беруть стандартний аркуш паперу для друкування, протирають його невеликою кількістю олії, дають просохнути; він стає прозорим. Після цього його кладуть на обкладинку книжки або журналу чи на листівку і переводять контури малюнка. А пізніше через копірку перебивають зображення на заготовку. Звичайно, що найкращий варіант розмічання — це коли школяр сам вміє створювати композиції або може добре перемалювати візерунок на заготовку.
4. Тиснення. Спеціального інструменту виготовляти для виконання металопластики непотрібно. Утворення контуру на листі металу (фольги) можна отримати за допомогою кулькової ручки із використаним стержнем. Він легко ковзає по поверхні матеріалу, не дряпаючи його. При роботі нахил потрібно тримати завжди постійним: в один і той же бік — вправо до себе. Прикладене зусилля має бути завжди однаковим, а лінія — виходити рівномірною. Якщо в якомусь місці пластина е твердішою, краще по ній провести стержнем кілька разів, але легко, без натиску. Витиснувши, таким чином, всі лінії малюнка, пластину перевертають на інший бік. У середині обведеного вже малюнка на відстані приблизно 2 мм від лицьових ліній проводять стержнем зворотні лінії так, щоб контур вийшов подвійним. Це надасть краям зображення чіткіших обрисів; і малюнок готовий.
Необхідно зазначити, що в металопластиці не всі краї повинні виділятися від фону: другорядні деталі в сюжетних композиціях можуть ледь-ледь виступати, а то й поступово переходити у фон. Для надання зображенню масивності, чіткості, фон довкола нього можна зробити рельєфним. Для цього пластину з витисненим малюнком перевертають на підкладку і легкими ударами молоточка по стержню ручки витискають рельєф. Для роботи з металопластики, як підкладку, можна використати шматок гуми з автомобільної шини або лінолеуму.
5. Тонування. Вироби із металопластики можна розмальовувати різними фарбами і покривати лаками, а ще краще — тонувати термічним способом. Для цього слід потримати виріб кілька секунд над полум’ям (наприклад свічки), і коли його колір почне змінюватися з білого на коричневий, дію вогню припинити.
Якщо малюнок з декоративних міркувань задуманий з блискучою поверхнею, фон навколо нього можна заштрихувати, зробити клітчастим.
6. Кінцева обробка виробів. Щоб надати виробові завершеного вигляду, його можна вставити в рамку. Для цього пластину кладуть на підкладку. По всьому її контурі витискають прямі лінії, що формують рамку. ЇЇ можна зробити виступаючою або ввігнутою у залежності від того, з якого боку ми видавлюємо ці лінії. Можна провести із зворотного боку дві паралельні лінії, загнути їх; одну ближчу до рельєфу під прямим кутом, другу — дальшу від нього, — паралельно поверхні виробу. В жодному разі не можна витискати рамку, не завершивши роботу над рельєфом чи фоном, бо вона вийде нерівною.
Слід пам’ятати, що матеріали, які використовуються в металопластиці, дуже тонкі, тому випуклі місця рекомендовано заливати замазкою. ЇЇ можна приготувати із крейди, розмішаної на воді до густини сметани; замість крейди може бути також просіяний пісок.
У готовий виріб вставляють вирізаний кусок картону; загнувши краї рамки надають композиції твердості.
Виробами із металопластики можна прикрасити різні речі: обкладинки альбомів, пеналів, шкатулок тощо.
Роботи з металопластики вимагають дотримання правил безпечної праці при користуванні ріжучими інструментами (розпускання банок на пластини); санітарно-гігієнічних норм при використанні лаків, фарб; правил пожежної безпеки (відпуск, термічний спосіб тонування). Це допоможе уникнути травматизму, отруєння, опіків тощо.
2. Плоскорельєфне карбування
У 6 класі ми рекомендуємо вивчати також простий і доступний вид художньої обробки металів — плоскорельєфне карбування. З 5-го класу школярі на заняттях трудового навчання вже засвоїли основні технологічні прийоми робіт з металом, ознайомлені з пластичними властивостями матеріалів.
Перш ніж приступити до вивчення плоскорельєфної техніки карбування, доцільно продемонструвати учням підготовлені до цього зразки виробів. Діти матимуть можливість переконатися, що такі вироби можна зробити своїми руками. Пропоновані малюнки доцільно розділити за ступенями їх складності при виготовленні.--PAGE_BREAK--
Для початку підбирають прості композиції, які містять один чи два художні елементи. Це можуть бути завдання фронтального характеру. Але при цьому не слід забувати, що на їх виконання школярам потрібний різний час. В міру набуття досвіду, можна пропонувати школярам індивідуальні роботи.
1. Вибір об’єктів праці. З п’ятого класу учні повинні знати, що кожний матеріал вимагає відповідного лише йому декоративного трактування та узагальнення, і розуміти, що не всі малюнки будуть добре виглядати після перетворення їх у виріб у тій чи іншій техніці виконання. Для робіт з карбування не слід підбирати малюнки із прямими лініями, через те, що часто при ударі карб трішки з’їжджає в бік і така лінія буде дивиться негарно. Не можна також сліпо копіювати будь-який малюнок. Якщо на карбованій поверхні повинен бути зображений птах, то як би ми не старалися показати, наприклад, на виробі кожну його пір’їну, нам це не вдасться зробити. І цього не потрібно домагатися. Достатньо показати пір’я птаха великими характерними лініями крила, хвоста тощо.
2. Вибір заготовки та її підготовка до роботи. Як ми вже зазначали, найкращим матеріалом для карбованих робіт такої техніки є мідь товщиною 0,2-0,5 мм. Вона наділена пластичністю, здатністю легко змінювати форму. Вироби із міді добре тонуються, поліруються, патонуються. Але це дуже дефіцитний матеріал. Тому, для вивчення плоскорельєфного карбування можна використовувати відходи харчової промисловості і, в першу чергу, кришки для консервування овочів та фруктів. Звичайно, на них не можна виконати великих за розмірами композицій, але для початківців (і не лише для них) такі зображення будуть цілком достатніми.
Обробляють матеріал (кришку), перш ніж приступати до роботи, дуже просто — миють у розчині теплої води з питтєвою содою і просушують. Якщо на поверхні є незначні деформації, то на твердій основі плити киянкою або дерев’яним бруском їх виправляють.
3. Нанесення малюнка. Інструменти і пристрої для роботи. Дуже добре, коли гуртківці вміють малювати самі або можуть перекопіювати завдання на заготовку. Ті, хто цього не вміє робити, переносять малюнок за допомогою копірки. Для цього ескіз разом з копіркою кладуть на кришку; краї, які звисають, підвертають під неї, щоб при переводі малюнка не було зміщень. Нечіткі лінії підправляють простим олівцем.
Для виготовлення плоскорельєфного карбування не потрібно багато спеціальних інструментів. І як ми вже зазначали, їх можна виготовити в умовах шкільних навчальних майстерень з кусків арматури чи непридатних напилків. Для карбування рельєфу використовують: розхідники; для утворення фону — лошатники; загострені під конус стержні із сточеними головками, а також дерев’яні карби застосовують для погашення фону довкола малюнка. Підкладкою під кришку можуть служити два шматки гуми, вирізані по контуру кришки так, щоб вона сиділа на них не торкаючись краями твердої основи плити.
4. Вироблення контуру виробів. Плоскорельєфне карбування характерне тим, що рельєф не має детальної проробки, він майже плоский, ніби силуетний. Послідовність роботи наступна. Підготовлену кришку кладуть на гумову підкладку. На контурну лінію малюнка ставлять карб-розхідник і починають легкими ударам молотка простукувати їх. Карб тримають і пересувають пальцями лівої руки, а ребром долоні цієї ж руки притискають кришку. Пройшовши 2 — 4 см по лінії, руку пересувають і прокарбовують наступний відтинок; при цьому карб зручно вести на себе. Опрацювання малюнка потрібно здійснювати послідовно на всій площині, не захоплюючись окремими елементами, і намагатися не відривати його від матеріалу. Наносити удари рекомендується окремими серіями, щоб лінія виходила рівною.
Оскільки метал від удару карбом робиться твердішим і крихкішим, його потрібно регулярно пом’якшувати, тобто відпускати. Це можна зробити в муфельній печі або паяльною лампою в дворі школи з дотриманням правил протипожежної безпеки. Після виконання малюнка з лицьового боку, пластину перевертають і ударами дерев’яного карбу витягують внутрішній контур. Для отримання рельєфу високої якості, його необхідно прокарбувати кілька разів з обох боків. Якщо при цьому поверхня готового виробу зробилася не зовсім рівною, її виправляють на плиті. Правлення доцільно проводити дерев’яними карбами або дерев’яними брусочками.
5. Тонування. Для кращої виразності рельєфу виріб тонують, а потім частково полірують. Найпростішим та надійним способом тонування невеликих виробів із тонколистового металу є покриття їх поверхонь тонким шаром нітролаку з майбутнім підігрівом у муфельній печі.
Можна також використати спосіб патонування, за допомогою якого здійснюється зміна кольорів різних матеріалів, у тому числі й алюмінію та харчової жерсті.
Готовий виріб можна покривати тонким шаром чорного нітролаку. Після його висихання прошліфовують карбований рельєф шліфпапером. На вигнутих місцях лак можна стирати до різних відтінків, висвітлюючи природній колір металу; на похилих поверхнях через порушений шар лаку буде просвічуватися основа. У заглибинах, де шліфпапером не чистили, залишаються темні лаковані місця. Виробами, патонованими подібними способами, можна прикрашати білі стіни. На білому фоні композиція дивиться особливо ефектно.
6. Опорядження виробу. При карбуванні на кришці рамку для композиції робити не обов’язково, нею послужить її ободок.
7. Техніка безпеки. Перед початком робіт учитель подає вступні інструктаж із розгляду вимог безпечної праці при карбуванні. Вони проводяться систематично, на кожному занятті. Для зменшення зорової напруги при виконанні тонкої, акуратної (ювелірної) роботи, необхідно забезпечити відповідне освітлення. Можна використовувати як люмінесцентні, так і лампи розжарювання. Освітлення повинно падати зверху спереду, оскільки в роботі беруть участь дві руки і при боковому освітленні від них буде створюватися тінь. У зв’язку з. цим робочі столи слід розставляти перпендикулярно до вікон. Велику обережність також потрібно проявляти при термічній і хіміко-термічній обробці поверхонь виробів.
3. Рельєфне карбування
Слід зазначити, що учні 7-го класу, які вже два роки займаються в гуртку карбування, можуть приступати до роботи над складнішою його технікою — рельєфною. Вона відрізняється від плоскорельєфної тим, що зображення на виробі значно виступає над поверхнею фону і має достатнє пророблення; чітко, рельєфно виконується кожна деталь. Технологічна послідовність рельєфного карбування є аналогічною до описаної вище.
1. Підбір об’єктів праці. Початок занять у гуртку із семикласниками доцільно розпочати показом виробів, виконаних у різних техніках карбування, запропонувавши учням самим зробити їх порівняльний аналіз. Таким чином, одночасно можна ознайомити школярів як із технікою рельєфного карбування, так і дати їм можливість підібрати для себе об’єкти праці. Гуртківці, збагачені набутим досвідом роботи в попередні роки, сміливо можуть переходити до виконання складніших орнаментів, натюрмортів, зображень птахів, звірів, а також людей. Підібраний малюнок необхідно узагальнити, відобразити декоративний характер, упустити другорядні дрібні деталі, зберігши основні й характерні. Цього вимагає специфіка карбованого зображення і пластичні властивості металу, якому не властиве тонке пророблення всіх видимих оком деталей.
Роботу учнів 7 класу можна організувати як фронтально, так і індивідуально. Але перевагу доцільно віддавати індивідуальній формі виконання виробів, пропонуючи школярам, з кожним разом складніші об’єкти праці.
2. Вибір заготовки, та її підготовка до роботи. Найдоступнішим матеріалом для рельєфного карбування є харчова жерсть, яку можна отримати з консервних банок з-під кави, халви, мармеладу. Підготовити такий матеріал для роботи легко. Якщо банку розпустити по шву, видалити кришку і дно, то отримаємо лист білої жерсті прямокутної форми розмірами 250 х 100 мм. А це цілком достатньо для виконання навчального завдання. Для пом’якшення властивостей жерсті її відпускають; якщо ж карбування з декоративних міркувань задумане світлого кольору, тоді пластину відпускати не слід.
З. Нанесення малюнка. Інструменти та пристрої. Багатофігурні композиції доцільно переводити на пластину канфаруванням. У цьому випадку малюнок без кальки кладуть безпосередньо на пластину і прикріплюють його до поверхні пластиліном чи милом. Після цього карбом-розхідником проробляють всі контурні лінії малюнка, вибиваючи на пластині часті лінії. Коли зняти папір з малюнка, то на металі буде чітко видно сюжет композиції.
Для рельєфного карбування потрібно більше інструментів ніж для плоскорельєфного. Це і дерев’яні карби для погашення фону, і карби для витягування рельєфу з протилежного боку пластини. Але вони не є складними і їх можна виготовити в шкільних майстернях, про що ми також вже писали.
Важливе значення при роботі в цій техніці карбування має вибір основи (підкладки). Нею може бути шматок войлоку, свинцева плита; використовують також бітумну підкладку. ЇЇ готують на відкритому повітрі або в добре провітрюваних приміщеннях. Розплавлений бітум потрібно перемішати, щоб вся маса стала однорідною. Потім до неї додають просіяний пісок (або попіл); суміш ретельно перемішують і виливають у приготовлений ящик. Коли маса охолоне на її поверхні встановлюють заготовку для карбування. Щоб цю пластину надійно та рівномірно закріпити, її попередньо трохи підігрівають. Розтопивши бітум, сама пластина щільно закріплюється на підкладці після охолодження, не залишаючи повітряного простору між ними. Цей спосіб вимагає суворого дотримання правил техніки безпеки і протипожежної безпеки; тому, як підкладку в рельєфному карбуванні під випуклі місця краще використовувати пластилін. Він добре витягує метал, не бруднить руки та інструменти.
4. Вибивання рельєфу. Розпочинаючи карбування, карб-розхідник рекомендують тримати трьома пальцями: великим, вказівним і середнім. При цьому його не потрібно відривати від пластини, переставляючи по ходу роботи в нове положення перед наступним ударом. Бо в цьому випадку одержимо на контурі нерівномірно вибиті лінії.
Спочатку робиться перший прохід карбом-розхідником по контуру. Після цього дерев’яними карбами гасять (опускають) фон навколо малюнка. При цьому рельєф ніби піднімається вгору. Пізніше перекидаємо пластину і робимо витяжку також дерев’яними карбами. Для зняття внутрішніх напружень виріб відпускають у муфельній печі. На рівній металевій плиті за допомогою карбів (краще дерев’яних) вирівнюють декоративну пластину. Це є перший етап роботи; його результатом є малюнок, виконаний у плоскорельєфній техніці. При наступному етапі карбування необхідно підняти, витягнути найбільш об’ємні, виступаючі деталі композиції. Ці місця потрібно щільно заповнити пластиліном і зробити другий прохід карбом-розхідником. Після цього слід вибрати пластилін із протилежного боку пластини витягнути ті місця, які на рельєфі повинні виступати об`ємніше. Виконавши цю роботу відпускаємо виріб, заодно спалюючи залишки пластиліну. Для утворення шороховатості фону робимо прохід карбом-лощатником на гумовій підкладці. На твердій основі вирівнюємо виріб так, щоб фон довкола рельєфу всіма точками торкався плити. Виріб готовий.
5. Тонування виробів Для надання виробам більшої виразності, його тонують, використовуючи прості і доступні в умовах школи способи. Мідь, латунь, алюміній, харчова жерсть добре патонуються соляркою і бітумом. Це робиться так. Ганчіркою, змоченою в паливі, проводимо по поверхні бітуму. Ганчірка чорніє, оскільки активна рідина його розчиняє. Нею змащують всю поверхню виробу, особливо заглибини фону. У такому вигляді виріб прогрівають в полум’ї паяльної лампи чи в муфельній печі. Темна суміш в’їдається у гарячу пластину. Після охолодження, випуклі місця знову протирають ганчіркою, змоченою у солярці або бензині, у результаті чого вони стають світлими.
Якщо виріб з міді, його можна тонувати за допомогою відпуску, при якому мідний лист стає коричневим і блискучим. У цьому випадку поверхню виробу покривають тонким шаром олії і нагрівають доти, поки масло не випарується
Можна запропонувати такий хімічний метод тонування. Азотну кислоту змішати із соляною у співвідношенні 2: 1 і цю сполуку розбавити 3-4-ма ваговими частинами води. Отриманим розчином можна обробляти поверхню виробів із білої жерсті. Виріб треба прогріти із зворотного боку до появи на його поверхні розплавленого шару олова. Металу дають охолонути, кладуть на рівну площину і швидко протирають ватним тампоном, змоченим в утвореній вище сполуці На малюнку з’являться кристали олова, які нагадують морозяні візерунки на вікнах. Слід зазначити, що роботу із кислотами повинні виконувати самі вчителі із суворим дотриманням правил техніки безпеки.
6. Опорядження виробів. Готовий виріб можна вставити в дерев’яну рамку, а можна зробити його у вигляді панно, загнувши краї металу. Це робиться так. По всьому контуру виробу, із зворотного боку проводимо краями по дві паралельні лінії на віддалі 3 — 4 мм. У тих місцях, де вони перетинаються, робимо надріз ножицями і зайві частини металу видаляємо. За тими лініями, які ближчі до рельєфу, робимо згин під прямим кутом до виробу; а які дальші від рельєфу, — загинаємо краї паралельно до поверхні виробу.
7. Техніка безпеки. Учням слід постійно нагадувати про дотримання правил техніки безпеки, особливо під час приготування бітумної підкладки, відпуску заготовки та патонуванні. Для роботи їх необхідно забезпечити брезентовими рукавицями (не менше двома парами), ковальськими кліщами, захисними окулярами, респіраторами. Дотримання правил техніки безпеки і санітарно-гігієнічних норм дозволить школярам без травм засвоїти технологію рельєфного карбування, і вони від результатів своєї праці отримуватимуть моральне та естетичне задоволення
Заняття в гуртку карбування мають носити, в загальному, практичний характер. Професійні прийоми школярі можуть засвоювати при виконанні кожного із завдань, навчання повинно іти в процесі творення. При виконанні першої композиції в матеріалі учні зможуть засвоїти певний (один або два) прийом, іншим разом — ще декілька, і так дальше. Звичайно, з під рук школярів, зокрема 5-6-го класів, на перших порах будуть виходити, як правило, роботи далекі від досконалості. Але в очах дітей буде відчуватися, просвічуватися жива зацікавленість; й індивідуальність виробів буде збережена.
Крім практичних завдань, доцільно планувати екскурсії в музеї на виставки, зустрічі з майстрами народного та декоративно-ужиткового мистецтва, а також відвідування підприємств металообробної промисловості.
5-й класс. Металопластика
Тема 1. Вступне заняття — 2 год
Ознайомлення з технікою металопластики; історичні етапи розвитку. Демонстрування виробів, виконаних в цій техніці. Міжпредметні зв’язки. Вимоги охорони праці й техніки безпеки при виконанні основних карбувальних та допоміжних робіт. Організаційні питання. продолжение
--PAGE_BREAK--
Тема 2. Інструменти і пристрої для роботи — 4 год
Виготовлення необхідних пристроїв та інструментів. Ознайомлення з властивостями матеріалів.
Аналіз можливостей виготовлення інструментів і пристроїв з підручних матеріалів. Вибір матеріалу із врахуванням його технологічних властивостей. Підготовка пластини до роботи.
Тема 3. Способи перенесення малюнків. Тиснення на металі — 8 год
Особливості роботи штихелем, карбом-лощатником. Витиснення зворотної лінії композиції. Виконання практичної роботи за зразком
Практична робота. Виконання за зразком нескладного геометричного орнаменту для декорування кришки пеналу. (Ця практична робота полягає у видавлюванні контуру двома паралельними лініями без проробки фону. Зразком може служити простий орнамент із геометричних фігур). Опорядження виробу. Виготовлення замазки для надання виробу твердості.
Тема 4. Виріб творчого характеру — 8 год
Співрозмірність елементів виробу із призначенням предмета. Послідовність роботи над композицією; ескіз (підготовлений малюнок); виконання його на матеріалі. Створення фону навколо композиції.
Практична робота. Вироби для прикрашання навчальних кабінетів, лабораторій. Виконання основних операцій перед початком роботи.
Підготовка матеріалу для роботи (якщо завдання має виконуватися з підсобного матеріалу): розрізання банки з-під пива; розмічання; правлення; відрізування зайвого металу зі швами; обпилювання гострих країв.
Нанесення зображення (через копірку). Тиснення ліній. Створення клітчастого фону (пророблення фону). Надання зображенню твердості.
Тема 5. Технологія виконання виробу. Композиція на довільну тему — 10 год
Технологічна послідовність виконання виробу: від підготовленого малюнка до виробу з твердою основою. Особливості роботи з фольгою. Колективна робота (створення композиції та розподіл її елементів для виконання гуртківцями).
Практична робота. Виконання букв з фольги в техніці металопластики для прикраси обкладинки альбому з об’єктами праці. Перенесення контуру букв на фольгу. Тиснення їх і утворення лінії із зворотного боку фольги. Заливання замазкою. Вирізування і наклеювання їх на обкладинку альбому.
Тема 6. Технологія виконання виробу із зображенням тварин — 12 год
Вибір об’єктів праці (творче завдання). Особливості виділення всіх елементів композиції. Різні способи оздоблення виробів; оздоблення виробу термічним способом.
Практична робота. Розробка та виконання зооморфних сюжетів.
Тема 7. Творче завдання індивідуального характеру — 12 год
Вибір тематики майбутнього виробу. Композиція з естетичного сприймання природи в навколишньому житті. Аналіз виробів професійних художників.
Практична робота. Збір додаткового образотворчого матеріалу (замальовки). Виконання виробу для прикрашання стін коридора та фойє школи.
Тема 8. Виконання виробу складного творчого характер. — 14 год
Аналіз складних композиційних виробів. Співрозмірність двох елементів композиції. Особливості їх реалізації.
Практична робота. Виріб з соняшниками. Перенесення малюнка. Витиснення основних ліній. Робота над дрібними деталями. Створення фону виробу. Утворення виступаючої рамки за допомогою трьох паралельних ліній.
Тема 9. Заключне заняття — 2 год
Підведення підсумків роботи за рік. Рекомендації на літні канікули. Підготовка до виставки робіт.
6-й клас. Плоскорельєфне карбування
Тема 1. Вступне заняття — 2 год
Ознайомлення з мистецтвом карбування металу. Історичні етапи його розвитку. Техніки виконання карбування на тонколистовому металі, їх декоративні особливості. Умови використання знань з основ наук. Вимоги техніки безпеки. Організаційні питання
Тема 2. Види карбування на пластині — 10 год
Мистецтво карбування на металі в Київській Русі; плоскорельєфна, рельєфна техніки виконання. Художньо-технологічні особливості карбування — плоскорельєфне з опущеним фоном. Технологія розхідки з опусканням фону. Матеріали. Інструменти.
Вибір металу із врахуванням властивостей пластичної деформації. Жерсть, її декоративні технологічні властивості. Умови забезпечення необхідним матеріалом для виконання зазначених технік (плоскорельєфної та рельєфної).
Способи переведення малюнка на метал. Особливості роботи карбом: розхідником, лощатником.
Практична робота. Виконання за зразком композиції (нескладного орнаменту) для прикрашання стін. (Як приклад, зразком для першого завдання може служити простий орнамент із рослинних елементів. Його розміри повинні поміщатися на кришку для консервування овочів. Даний вид карбованих робіт полягає в поглибленні контурів зображення переведеного на метал з майбутнім опусканням фону. Під ударами карбу фон ущільнюється, а місця рельєфу підіймаються).
Тема 3. Карбування орнаментальної композиції творчого характеру — 14 год
Ритм, симетрія, контраст форм. Співрозмірність елементів орнаменту з предметом. Декоративні способи патонування.
Практична робота. Вибір об’єкту праці — виріб для прикраси. Робота над ескізом і підготовчим малюнком. Вибір матеріалу та його правлення. Переведення зображення на підготовлену заготовку. Виконання рельєфу в металі. Патонування доступними методами.
Тема 4. Технологія плоскої розхідки
Композиція творчого характеру — 14 год.
Ознайомлення з прикладами плоскої розхідки в історії декоративно-ужиткового мистецтва.
Практична робота. Виконання плоскорельєфного карбування з двох та більше елементів. Особливості постановки деталей композиції всередині контуру.
Тема 5. Технологія розхідки з вибиванням рельєфу — 10 год
Декоративні особливості зазначеної техніки карбування (заглиблення контурів з легким вибиттям рельєфу із зворотного боку зображення).
Практична робота. Створення виробу з одним елементом. Виріб “ялинка". Розмічання металу. Перенесення декоративного зображення. Прохід карбом. Витягування рельєфу дерев’яними карбами. Патонування виробу.
Тема 6. Творче завдання на довільну тему
Вироби 1-ої групи складності — 20 год.
Вибір тематики для карбування. Аналіз робіт із зображенням людей, тварин.
Практична робота. Створення карбованого виробу із зображенням тварин та людини. Обговорення співрозмірності елементів голови, тулуба, ніг.
Тема 7. Заключне заняття — 2 год
Підведення підсумків. Рекомендація на літні канікули. Перспектива занять з карбування в наступному навчальному році.
7-й клас. Рельєфне карбування
Тема 1. Вступне заняття — 2 год.
Ознайомлення з рельєфною технікою виконання. Інструменти і пристрої для роботи. Підготовка матеріалу. Техніка безпеки.
Практична робота. Виготовлення дерев’яних ящиків для підкладки із смоли.
Тема 2. Карбування узору рослинного характеру (робота за взірцем) — 10 год
Першочергові прийоми виготовлення карбованого рельєфу на смолі. Карби для робіт на смолі; їх різновидності та призначення. Особливості відбору малюнка для виконання в цій техніці. Підготовка пластини для карбування. Процес і прийоми карбування.
Практична робота. Виготовлення карбів-бобошників і пурошників на токарних верстатах і в лещатах. Робота над підготовчим малюнком. Процес насмолювання пластини. Перенесення малюнка на заготовку. Прохід карбом, опускання фону, зняття пластини зі смоли. Відпуск.
Тема 3. Виконання виробу 3 групи складності — 14 год
Різні способи переводу малюнка на метал. Прохід карбом. Дерев’яні карби, особливості роботи з ними.
Практична робота. Вибивання карбованого рельєфу з зображення птиці. Робота над рельєфом на лицевому і зворотному боці пластини. Повторення насмолювання пластини (вниз лицевим боком). Підправлення рельєфу. Відпуск. Термообробка готового виробу.
Тема 4. Рельєфна карбована композиція на довільну тему
Пейзаж (творча робота) — 20 год.
Смола. Її склад в залежності від висоти рельєфу. Співвідношення прийомів витяжки рельєфу на смолі і без неї (на мішках з піском). Причини розриву металу, способи їх уникнення. Усунення дефектів.
Практична робота. Вибір пейзажу для карбування. Робота над підготовчим малюнком. Карбування рельєфу на переведеному металі. Вирівнювання фону. Пересмолювання пластини. Підправляння рельєфу при повторному насмолюванні. Патонування готового виробу.
Тема 5. Виконання зображення 1-ої групи складності
Індивідуальна робота — 24 год.
Особливості карбованого зображення на жерсті (температура відпуску, хімікати для відбілювання і патонування).
Практична робота. Вибивання рельєфу карбованого виробу доступним способом. Опорядження виробу і патонування.
Тема 6. Заключне заняття — 2 год
Підведення підсумків роботи за рік. Рекомендації на літній період. Підготовка до проведення виставки.
Слід також підкреслити, що в своїй роботі ми розробили планування гурка карбування не лише для 5-7-их класів (згідно із завданнями дослідження), але разом з тим, ми аналізували також можливості проведення занять художньої обробки металів і в 8-9-их класах. Тому вважаємо, що таке мистецтво є цікавим та потрібним і для учнів цього віку. В цих класах також доцільно зупинитися на техніці виготовлення інструментів для карбування, техніках плоскорельєфного і рельєфного карбування, додавши техніку просічного заліза, а також, для більш обдарованих дітей, об’ємного карбування (скульптури).
8-й клас
Тема 1. Вступне заняття — 2 год
Тема 2. Детальнеознайомлення з інструментами для карбування — 2 год.
Тема 3. Виготовлення інструментів — 2/10 год.
Ознайомлення з технікою виготовлення інструментів для карбування. Підготовка матеріалу, виготовлення канфарника. Інструменти і пристрої для роботи. Техніка безпеки.
Тема 4. Виготовлення інструментів — 2/10 год.
Ознайомлення з технікою виготовлення інструментів для карбування. Підготовка матеріалу, виготовлення карба-лощатника. Інструменти і пристрої для роботи. Техніка безпеки.
Тема 5. Виготовлення інструментів — 2/10год.
Ознайомлення з технікою виготовлення інструментів для карбування. Підготовка матеріалу, виготовлення карба-розхідника. Інструменти і пристрої для роботи. Техніка безпеки.
Тема 6. Виготовлення інструментів — 2/10 год.
Ознайомлення з технікою виготовлення інструментів для карбування. Підготовка матеріалу, виготовлення карба-давильника. Інструменти і пристрої для роботи. Техніка безпеки.
Тема 7. Виготовлення інструментів — 4/30 год.
Ознайомлення з технікою виготовлення інструментів для карбування. Підготовка матеріалу, виготовлення карба-пурошника і бобошника. Інструменти і пристрої для роботи. Техніка безпеки.
Тема 8. Виготовлення інструментів — 4/32 год.
Ознайомлення з технікою виготовлення інструментів для карбування. Підготовка матеріалу, виготовлення дерев’яних карбів. Інструменти і пристрої для роботи. Техніка безпеки.
Тема 9. Виготовлення інструментів — 2/10 год.
Ознайомлення з технікою виготовлення інструментів для карбування. Підготовка матеріалу, виготовлення металевих молотків. Інструменти і пристрої для роботи. Техніка безпеки.
Тема 10. Виконання комплексних практичних робіт — 57 год.
Тема 11. Заключне заняття — 2 год.
Підведення підсумків роботи за рік. Рекомендації на літній період. Підготовка до проведення виставки.
9-й клас
Тема 1. Вступне заняття — 2 год.
Тема 2. Орнаментальне карбування — 4/24 год. продолжение
--PAGE_BREAK--
Ознайомлення з технікою виконання орнаментального карбування. Інструменти і пристрої для роботи. Підготовка матеріалу. Техніка безпеки.
Тема 3. Просічне карбування — 2/10 год.
Ознайомлення з технікою виконання просічного карбування. Інструменти і пристрої для роботи. Підготовка матеріалу. Техніка безпеки.
Тема 4. Карбування надрізуванням — 2/10 год.
Ознайомлення з технікою виконання карбування надрізуванням. Інструменти і пристрої для роботи. Підготовка матеріалу. Техніка безпеки.
Тема 5. Карбування на матриці — 4/16 год.
Ознайомлення з технікою виконання карбувальних робіт на матриці. Інструменти і пристрої для роботи. Підготовка матеріалу. Техніка безпеки.
Тема 6. Поняття про карбування об'ємних скульптур — 2/8 год.
Ознайомлення з технікою виконання. Інструменти і пристрої для роботи. Підготовка матеріалу. Техніка безпеки.
Тема 7. Виконання комплексних практичних робіт — 65 год.
Тема 8. Заключне заняття — 2 год.
Підведення підсумків роботи за рік. Рекомендації на літній період. Підготовка до проведення виставки.
Ми ще раз наголошуємо, що ця програма є орієнтовною. Вчитель трудового навчання, керівник гуртка художньої обробки металів зможе її переробити, адаптувавши до своїх умов та використавши ті елементи, які можливо реалізувати в конкретній ситуації.
Інструменти для карбування
Основною проблемою реалізації техніки карбування в школах є відсутність інструменту. Але його можна виготовити в умовах шкільних майстерень, пропонуючи як об’єкти праці при вивченні слюсарної обробки металів. На теперішній час, коли в майстернях є певні проблеми з матеріально-технічним забезпеченням, більшість карбів школярі будуть виготовляти самостійно, під керівництвом вчителя трудового навчання Тому потрібно пам’ятати, що для карбів можна використовувати високовуглецеву інструментальну сталь, а в умовах школи найкращою для цього випадку є сталь — У8А, У10А.
Ми проаналізували багато можливостей виготовлення інструментів-карбів в умовах майстерні, і пропонуємо наступну технологію. Щоб сталь стала м’якшою її потрібно відпустити, тобто нагріти до температури 500-600оС, а потім повільно охолодити. Потім слюсарною пилкою чи на токарному верстаті відрізати заготовку довжиною 120-180мм. Щоб робочій частині карбу надати необхідної форми, заготовку обробляють спочатку на шліфувальному крузі чи напилком (в цьому випадку заготовку закріплюють в лещатах), а потім доробляють надфілями, обробляють шліфпапером, полірують на войлочному крузі і пастою ГОІ. Потім карб загартовують. Для цього його робочу частину нагрівають до яскраво-червоного кольору (біля 600 оС) і опускають у воду чи масло (в залежності від марки сталі). Але загартований карб стає крихким і при роботі може кришитися. Щоб цього не сталося, роблять відпуск. Робочу частину карба полірують до блиску і нагрівають знову до температури 200-250оС. Коли на блискучій частині появиться жовтий колір, нагрівання закінчують і карбу дають можливість охолонути.
Верхню частину карбу, по якій б’ють молотком, не загартовують. Це робиться для того, щоб карб при роботі не пружинив, а молоток не відскакував. Карб з негладкою поверхнею бою, який може служити для надання певному місцю карбованої поверхні матового (шорсткого) вигляду виготовляють так. Перед тим, як інструмент загартувати, на його робочу поверхню кладуть напилок з необхідною насічкою і б’ють по напилку важким молотком. Слід від напилка залишається на карбі. Після цього карб гартують.
А зараз детальніше подамо варіант виготовлення інструментів-карбів для занять металопластикою, що мають різну форму бойової частини й одну спільну ручку.
Технологія виготовлення цих карбів-давильників в умовах шкільної майстерні нескладна. Для їх виготовлення знадобляться: токарний і заточний верстати, слюсарні лещата, напилки, молоток, наждачний папір, муфельна піч, сталевий прут довжиною 60 мм і діаметром 6 мм і сталевий прут діаметром 20-25 мм, дерев'яний брус довжиною 18-20 см і перерізом 2,5 х 2,5 см з деревини твердої породи (клен, дуб, бук, береза), шматок алюмінієвого дроту для заклепок довжиною 35 мм і діаметром 3-4 мм.
Виготовлення карба-давильника відбувається в такій послідовності:
1. Виготовлення дерев'яної ручки
Довжина ручки дорівнює 18-20 см, її діаметр — 20-25 мм. Після виготовлення ручки її обробляють таким чином: з того боку, на який буде надіватися металева втулка (2), знімають шар деревини до діаметра 16 — 18 мм на довжину 20 мм, інший торець округлюють і ручку після ретельної обробки наждачним папером вкривають лаком.
2. Виготовлення металевої втулки
Із сталевого прута діаметром 20-25 мм на токарному верстаті знімають шар металу до діаметра 19-24 мм на довжину 30 мм. Свердлом діаметром 16 мм свердлять втулку на глибину 20 — 25 мм, після чого її відрізають, торцюють і нарізають в ній різьбу М6, а також роблять отвір для заклепки діаметром 3 (4) мм.
3. Виготовлення змінних карбів
Для полегшення обробки сталевого прута, арматури або дюбеля треба провести термічну обробку заготовки — відпускання металу, яке полягає в тому, що метал спочатку нагрівають у муфельній печі до температури 500-600 0С, а потім повільно охолоджують його на повітрі, що робить метал м'яким і податливим для подальшої На токарному верстаті знімають шар металу до потрібного розміру. Наприклад, штихель роблять довжиною 60 мм, з одного боку, проточують до діаметра 6 мм на довжину 8 мм, а потім обробляють заготовку до діаметра 4 мм, знімають її і продовжують обробку на заточному верстаті або обпилюють напилком, закріпивши заготовку в слюсарних лещатах, поки робоча частина не матиме плавного переходу до діаметра 1 мм на кінцікарба. Потрібну форму карбові придають молотком. Бойова частина чекана повинна мати гладку робочу поверхню. Досягти цього можна, обробивши її надфілями, відполірувавши дрібним наждачним папером і відшліфувавши пастою ГОІ на повстяному кругу.
Таким карбом, якщо не зробити термічної обробки (загартування), не можна буде довго користуватися, бо він швидко стане непридатним до роботи. Щоб загартувати карб, його нагрівають у муфельній печі до температури близької до 800 °С до виникнення на поверхні металу яскраво-червоного кольору, а потім різко охолоджують, зануривши інструмент у воду або масло. Діаметр карба-давильника у частині, де нарізана різьба, невеликий, а метал після загартування хоч і став твердим, став також і дуже ламким. Отож, щоб інструмент під час роботи не зламався і не був крихким, його знову нагрівають у муфельній печі до температури 200-220 °С, до виникнення на поверхні металу яскраво-жовтого кольору і повільно охолоджують на повітрі. Під час термічної обробки на поверхні заготовки може утворитися окалина, тому після її охолодження бойову частину карба ще раз ретельно відполіровують.
Карби-давильники, що мають спільну ручку, не займають багато місця, їх зручно зберігати, на їх виготовлення не потрібно багато матеріалу, але при користуванні ними виникають певні незручності, пов'язані із їх заміною, особливо якщо потрібо часто використовувати в роботі різні карби.
Подібним способом можна виготовити інші інструменти.
Карби із складнішою формою малюнка можна виготовити із сталевого дроту. Спочатку дріт відпускають при 500-600оС; за допомогою круглогубців вигинають необхідний завиток, відкусують його від загального дроту і загартовують. Використовують такий карб наступним чином: його кладуть на пластину, зверху широкий лощатник і б’ють по ньому молотком. На металі залишається заглиблений відбиток завитка.
Процес виготовлення і використання інструментів та пристроїв дозволяє учням, які займаються художньою обробкою металів, придбати цілий ряд трудових навиків, ознайомитися з різними технологічними процесами, привчатися до створення суспільно корисних виробів.