Реферет Законодавство Украъни. Проект закону про потенцыал

Реферат Закон України Про Концепцію розвитку трудового потенціалу в Україні Студентки КНЕУ Гр №2 Назімової Л.В. Проект (10.01.99) Закон України Про Концепцію розвитку трудового потенціалу в Україні 1. Схвалити Концепцію розвитку трудового потенціалу в Україні (додається). 2. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк подати

Верховній Раді України проект Державної довгострокової програми розвитку трудового потенціалу України на 2000 - 2010 роки. СХВАЛЕНО Законом України "Про Концепцію розвитку трудового потенціалу в Україні" К О Н Ц Е П Ц І Я розвитку трудового потенціалу в Україні Розділ І Загальні положення Зниження ефективності господарювання

і спад виробництва стали характерними ознаками економіки в умовах переходу до ринкових відносин і зумовили різке зниження рівня життя більшої частини населення. Значно посилилась диференціація доходів громадян, що призвело до різкого розшарування населення за рівнем добробуту. Втрачені стимули до продуктивної праці. Недостатність бюджетних асигнувань загострила проблеми фінансування державних навчальних закладів,

закладів охорони здоров'я, науки і культури, обмежила можливість проведення в країні активної соціальної політики. Економічні перетворення та структурна перебудова супроводжувались посиленням регіональних відмінностей у рівні життя та зайнятості населення, диференціацією регіонів за основними соціально-економічними параметрами. Деякі ознаки позитивних зрушень, що відмічаються в економіці, мають нестійкий характер і на загальний стан трудового потенціалу практично не впливають, у той час як негативні процеси позначилися

на всіх складових, що формують трудовий потенціал. У зв'язку з цим виникла нагальна потреба у концептуальному визначенні політики розвитку трудового потенціалу, яка відповідала б соціально-економічному розвитку держави та становила невід'ємну складову частину механізму реформування економіки. Трудовий потенціал - це населення працездатного віку, яке за фізичним та інтелектуальним станом здатне до трудової діяльності.

Трудовий потенціал характеризується такими кількісними і якісними параметрами: кількість працездатного населення, його статево-вікова структура; рівень економічної активності, використання у суспільному секторі економіки; рівень освіти та фахової підготовки; стан здоров'я; домінуючі морально-етичні норми трудової поведінки, культура праці. Метою державної політики розвитку трудового потенціалу

є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад його збереження та відтворення, спрямованих на: створення умов для повноцінного відтворення робочої сили; забезпечення всім громадянам можливостей отримання повної загальної середньої освіти, професійної орієнтації, підготовки та перепідготовки відповідно до суспільних потреб; створення економічних і соціальних передумов та забезпечення правових гарантій для трудової

і ділової активності громадян та розвитку підприємництва; забезпечення ефективного використання трудового потенціалу; запобігання масовому безробіттю, відтоку висококваліфікованих спеціалістів із сфери суспільно-корисної діяльності, забезпечення зростання рівня зайнятості; реформування системи оплати праці, підвищення реального рівня заробітної плати; підвищення рівня охорони праці, зниження ризику втрати здоров'я і життя працюючих на виробництві; забезпечення зростання доходів населення, соціального

захисту працюючих, реформування системи соціального страхування; створення умов для безпечної життєдіяльності, поліпшення стану здоров'я, повноцінного відпочинку населення. Необхідною передумовою розвитку трудового потенціалу є подолання існуючих у суспільстві тенденцій до його втрати, особливо інтелектуального потенціалу. Розділ ІІ Сучасний стан

і тенденції розвитку трудового потенціалу Існуюча демографічна ситуація характеризується звуженням демографічної бази відтворення трудового потенціалу через зниження народжуваності, збільшення смертності, скорочення тривалості життя населення, загальне старіння населення, розширення масштабів його депопуляції. Загальне скорочення чисельності населення спостерігається останні п'ять років. Починаючи з 1994 року чисельність населення зменшувалася майже на 400 тис. чоловік щорічно.

Враховуючи прогноз розвитку економіки, не можна очікувати в період до 2010 року корінних позитивних зрушень у демографічному відтворенні, а також перелому існуючих тенденцій щодо кількісних параметрів трудового потенціалу. У зв'язку з цим особливого значення набуває питання підвищення його кількісних і якісних характеристик. Певна адаптація освіти до сучасних соціальних та економічних умов

і оновлення її змісту не компенсують негативних процесів, які позначаються на фаховій підготовці населення. Ще не забезпечена переорієнтація вищих та професійно-технічних навчальних закладів на підготовку спеціалістів відповідно до потреб економіки. Певна частина їх фактично готує майбутніх безробітних. Повільно відбувається процес реформування дошкільного виховання, загальноосвітніх шкіл. Зруйнована система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів на виробництві.

Це призвело до зниження професійно-кваліфікаційного рівня працівників, збільшення розриву між обсягами і структурою професійної підготовки та потребами ринку праці, а також певного заміщення національної робочої сили залученою іноземною. Погіршення якісного складу робочої сили, низька конкурентоспроможність та надмірне резервування її найбільш кваліфікованої частини призводять до втрат раніше створеного професійно-кваліфікаційного потенціалу регіонів та галузей. Причому такі втрати

є вагомішими там, де в минулі роки було досягнуто високого освітнього і кваліфікаційного рівня зайнятого населення. Фактично втрачається національний інтелектуальний потенціал через недовикористання робочого часу відповідних категорій працівників, відсутність реального зв'язку між їх доходами та рівнем професіоналізму, відплив їх у тіньову економіку, за кордон, а також до лав безробітних.

Сучасна економічна ситуація в країні обмежує можливості ефективного використання трудового потенціалу. Зростає кількість незайнятого населення. Загальна чисельність зайнятих у галузях економіки за останні 7 років зменшилася майже на 23 відсотки, практично кожний четвертий працівник залишив сферу суспільного виробництва. Скорочується чисельність працюючих у всіх провідних галузях матеріального виробництва та більшості галузей невиробничої сфери. Масштаби скорочення зайнятих в галузях економіки перевищують можливості

поглинання їх індивідуальним бізнесом. В умовах відсутності необхідної кількості робочих місць це призводить до небажаного зниження в загальній структурі трудових ресурсів частки зайнятих в галузях економіки, систематичного підвищення частки незайнятого населення, чисельність якого зросла до 4,5 млн. чоловік, що становить 15 відсотків загальної чисельності трудових ресурсів порівняно з 7,7 відсотка у 1990 році, а також до інтенсивного відтоку трудових ресурсів з легального сектору економіки в тіньовий.

Сучасні тенденції у сфері зайнятості значною мірою позначилися на активізації руху робочої сили на фіксованому ринку праці. Зростає пропозиція робочої сили, поглиблюється дисбаланс між пропозицією робочої сили і потребою в ній, неухильно збільшується чисельність безробітних. Станом на 1 грудня 1998 року рівень офіційно зареєстрованого безробіття становив 3,5 відсотка працездатного населення працездатного віку. Обстеження домашніх господарств щодо економічної активності населення

свідчать, що реальний рівень безробіття серед економічно активного населення значно вищий і у жовтні 1997 року становив 8,9 відсотка проти 2,2 відсотка, зареєстрованого на 1 листопада 1997 року. Поряд із збільшенням зареєстрованого безробіття спостерігається загрозлива тенденція до неефективного використання працюючих громадян. За останні три роки практично не знижується чисельність працівників, які перебувають у вимушених відпустках за ініціативою адміністрації та зайняті неповний робочий час.

За перше півріччя ц.р. їх кількість в Україні становила відповідно 2,1 млн. чоловік, або 17,4 відсотка та 1,8 млн. чоловік, або 14,3 відсотка середньооблікової їх чисельності. Ситуація у сфері зайнятості у перспективі цілком залежатиме від припинення спаду виробництва та нарощування його обсягів, створення нових та ефективне використання наявних робочих місць, що забезпечить розширення сфери застосування праці. Під впливом спаду виробництва, випереджаючого зростання цін порівняно

з підвищенням мінімальної заробітної плати, інших соціальних нормативів, збільшення заборгованості із заробітної плати та інших соціальних виплат, реальні грошові доходи населення з року в рік знижуються, що призводить до різкого спаду рівня життя населення. У структурі доходів населення спостерігається стійка тенденція до зменшення питомої ваги оплати праці, яка скоротилась з 63,6 відсотка у 1990 році до 53,1 відсотка у 1997 році.

Відсутня залежність оплати праці від кінцевих результатів виробництва, кваліфікації та професіоналізму працюючих, втрачена відтворювальна та стимулююча її функція до високопродуктивної праці. Значно знизився рівень реальної заробітної плати. Спостерігається погіршення стану здоров'я населення, особливо дітей і підлітків. Поширюються загальні і психічні захворювання, алкоголізм, наркоманія.

Набули епідемічного характеру туберкульоз та інфекційний гепатит, зростає чисельність ВІЛ-інфікованих, при цьому можливості проведення профілактичних заходів, лікування хворих та оздоровлення населення обмежені. З'явилося таке нове явище як безпритульність та жебрацтво, бездоглядність дітей. Відзначається незадовільний стан умов і охорони праці. Знижується безпека в усіх сферах життєдіяльності населення.

Зростають фактори ризику як на виробництві, так і в побуті. Кількість осіб, які працюють у несприятливих санітарно-гігієнічних умовах, становить 22 відсотки загальної кількості працюючих. Великих масштабів набув травматизм: щодня на виробництві гине 5 чоловік, у побуті - 215 чоловік. Негативно впливає на здоров'я населення незадовільний стан навколишнього природного середовища. Знижується роль відпочинку в процесі відтворення робочої сили, збереження здоров'я та трудової активності

населення. Згубний вплив на стан трудового потенціалу має зниження ролі культурних та духовних цінностей народу. Не сприяють поліпшенню трудового потенціалу і житлові умови населення. Рівень забезпеченості житлом, його комфортність і санітарні умови погіршуються. Розділ ІІІ Основні напрями політики розвитку трудового потенціалу Політика розвитку трудового потенціалу передбачає створення належних умов для його повноцінного відтворення,

професійноінтелектуального розвитку, можливостей продуктивного використання через відповідне економічне підгрунтя, збалансований регіональний розвиток, впровадження системи стимулів до праці, забезпечення безпечних умов праці і життя, а також реалізацію соціальних гарантій зайнятого і незайнятого населення в умовах формування ринкових відносин, що створить передумови для поліпшення всіх параметрів формування трудового потенціалу. Основні напрями поліпшення демографічної ситуації спрямовані

на забезпечення розширеного відтворення населення, збільшення тривалості життя та активного трудового періоду населення, припинення процесу депопуляції. Основними напрямами поліпшення демографічної ситуації є: стимулювання народжуваності шляхом державної підтримки сімей з дітьми; поліпшення стану здоров'я населення, збільшення тривалості його економічної активності, зниження дитячої смертності та смертності

в працездатному віці, особливо чоловіків, шляхом подальшого розвитку сфери охорони здоров'я, підвищення якості медичного обслуговування, пропагування здорового способу життя, поліпшення умов і охорони праці; забезпечення нормальних умов життєдіяльності сім'ї, підвищення якості життя за рахунок створення розвинутої мережі побутових послуг; поліпшення умов праці жінок, вивільнення їх з виробництва з важкими та шкідливими умовами праці, надання можливості для роботи на умовах гнучкого

режиму праці; створення широкої мережі державних та недержавних служб соціальної допомоги різним категоріям сімей, надання послуг з догляду за дітьми, хворими, особами похилого віку, впровадження нових соціальних технологій підтримки сім'ї, перш за все соціально-психологічної адаптації до нових умов економічних та соціальних відносин; вдосконалення системи соціального захисту і адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, профілактика бездоглядності

та правопорушень серед неповнолітніх шляхом створення умов соціальної реабілітації, психолого-педагогічної, медичної підтримки, розширення мережі притулків для неповнолітніх; відродження традиційно міцної, працьовитої, економічно спроможної сім'ї на основі нових соціальних та економічних відносин, національних традицій та використання кращого світового досвіду; формування у населення авторитету шлюбу, соціального престижу сім'ї та підвищення її ролі у відтворенні здорового

і працездатного покоління; здійснення управління міграційними процесами, виходячи з національних інтересів України. Основні напрями у сфері освіти і професійного навчання спрямовані на всебічний розвиток розумових та фізичних здібностей особи, виховання високих моральних якостей, підготовку громадян до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення його освітнього рівня

і забезпечення ринку праці якісною робочою силою. Основними напрямами у сфері освіти і професійного навчання є: забезпечення доступної та безоплатної повної загальної середньої освіти на рівні державних стандартів у державних та комунальних навчальних закладах і надання можливостей отримання якісних знань в системі недержавних шкіл, гімназій, коледжів та інших навчальних закладів; сприяння професійному самовизначенню та ефективній адаптації молоді до умов

ринкової економіки; створення умов для повноцінного фізичного і розумового розвитку дітей та підлітків, у тому числі через збереження та розвиток існуючої мережі позашкільних навчальних закладів, спортивних клубів, об'єднань, гуртків, клубів за місцем проживання, масових бібліотек тощо, а також пошуку та вихованню талановитої та обдарованої молоді; створення умов рівної доступності професійно-технічної та вищої освіти для всіх верств населення шляхом безкоштовної

підготовки робітників і фахівців з вищою освітою за державним замовленням на конкурсній основі; посилення орієнтації системи професійно-технічної та вищої освіти на підготовку і перепідготовку кадрів відповідно до потреб регіональних ринків праці, структурної та технологічної перебудови галузей економіки; реорганізація і перепрофілювання навчальних закладів, створення регіональних освітніх та навчально-виробничих комплексів навколо університетських центрів та провідних навчальних

закладів; розширення мережі технікумів, вищих професійних училищ, училищ-агрофірм, модельних центрів з новітніми ефективними педагогічними технологіями, спеціалізованих навчальних закладів для інвалідів; формування системи безперервного навчання шляхом створення різноманітних закладів підвищення кваліфікації та перекваліфікації, умов для самоосвіти; удосконалення управління та фінансування системи освіти; забезпечення ефективного використання випускників вищих

і професійно-технічних навчальних закладів; інтеграція вищої і професійно-технічної освіти України у міжнародну освітню систему; підвищення заінтересованості роботодавців у професійному навчанні персоналу. Основні напрями у сфері зайнятості населення спрямовані на забезпечення повної та продуктивної зайнятості населення, прогресивних зрушень в галузевій структурі зайнятості населення, реформування ринку праці, підтримку високої мобільності, конкурентоспроможності робочої сили, зменшення

часткового безробіття, запобігання масовому та довготривалому безробіттю. Основними напрямами у сфері зайнятості населення є: удосконалення законодавства з питань зайнятості населення, наближення його до міжнародних норм; стимулювання ефективного використання наявних робочих місць, підвищення їх якісних характеристик та створення нових; розвиток підприємництва, малого та середнього бізнесу, індивідуальної трудової діяльності шляхом проведення збалансованої податкової політики та підвищення

активності інвесторів, особливо на територіях пріоритетного розвитку; забезпечення підтримки підприємств пріоритетних галузей економіки країни, що перебувають у загрозливому економічному становищі, але мають потенційні ознаки економічної дієздатності; сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства через створення умов для повноцінного його використання; розроблення спеціальних програм стабілізації економіки для регіонів з високим рівнем безробіття, передбачивши в

них пільгові державні замовлення і кредити підприємствам за умови збільшення кількості робочих місць; сприяння підвищенню мобільності робочої сили з метою перерозподілу трудових ресурсів між трудонедостатніми та трудонадлишковими регіонами; впровадження механізму стимулювання створення робочих місць з метою розширення зайнятості окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, військовослужбовців, звільнених з військової служби у зв'язку

із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, тощо); здійснення комплексу заходів щодо перерозподілу зайнятого населення між державним та недержавним секторами економіки у зв'язку із зміною форми власності та впровадженням механізму банкрутства підприємств; забезпечення зниження рівня та тривалості безробіття шляхом активізації здійснення заходів щодо повернення безробітних до роботи; реформування системи соціального захисту безробітних через запровадження системи загальнообов'язкового

державного соціального страхування на випадок безробіття; створення механізму регулювання процесів вивільнення кадрів; встановлення порядку надання матеріального забезпечення та соціальних послуг частково безробітним; регулювання зовнішньої трудової міграції шляхом укладення міждержавних і міжурядових угод з питань працевлаштування та соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном; розвиток системи безперервного виробничого навчання, розширення можливостей

самоосвіти для працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці. Основні напрями у сфері соціально-трудових відносин спрямовані на забезпечення захисту прав і гарантій громадян у цій сфері, розвиток соціального партнерства. Основними напрямами у сфері соціальнотрудових відносин є: вдосконалення законодавства з питань соціально-трудових відносин та приведення його у відповідність

з нормами міжнародного права, враховуючи економічні та соціальні можливості України; забезпечення збалансованості реформування господарського механізму з реформами у трудовій сфері; розвиток раціонального поєднання державного і договірного регулювання соціально-трудових відносин; формування системи національних соціальних та трудових стандартів; удосконалення статистичної звітності та здійснення поступового переходу на систему міжнародних показників у соціально-трудовій сфері; удосконалення

організаційного і науково-методичного забезпечення реалізації законодавства з питань договірного регулювання трудових відносин. Основні напрями політики оплати праці та доходів спрямовані на забезпечення реалізації відтворювальної та мотиваційної функції заробітної плати, зростання трудових доходів населення за рахунок створення умов для підвищення його трудової та підприємницької активності і досягнення на цій основі підвищення життєвого рівня.

Основними напрямами у сфері оплати праці є: забезпечення формування заробітної плати на основі нормування праці, оцінки її складності, кваліфікації та професійного досвіду працівника, його особистого вкладу в кінцеві результати роботи підприємства; забезпечення поступового зростання розміру мінімальної заробітної плати та наближення її до рівня, не нижчого ніж прожитковий мінімум, встановлений законом; подальший розвиток ринкових механізмів регулювання оплати праці, підвищення ролі колективних договорів та угод

на всіх рівнях соціального партнерства в забезпеченні мінімальних гарантій в оплаті праці, регулюванні міжгалузевих, міжпрофесійних (міжпосадових) співвідношень в заробітній платі, визначенні умов зростання фондів оплати праці; реалізація засад рівної оплати праці за працю рівної складності, яка здійснюється в однакових умовах, запобігання необгрунтованому зростанню заробітної плати та посилення її залежності від продуктивності праці; удосконалення оплати праці працівників бюджетної сфери, розроблення

механізму регулювання міжгалузевих, міжпрофесійних (міжпосадових) співвідношень заробітної плати працівників цієї сфери на єдиних для всіх галузей засадах і методичних підходах; посилення контролю за дотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі за своєчасною її виплатою. Основними напрямами у сфері політики доходів є: підвищення частки оплати праці в доходах працівників; уповільнення процесів розшарування населення

за рівнем доходів та майновим станом через податкове регулювання грошових доходів працівників та системи адресної соціальної допомоги малозабезпеченим категоріям населення; стимулювання ефективної праці, підприємницької та ділової активності населення з метою зростання доходів (за рахунок розширення сумісництва, індивідуальної діяльності тощо); запобігання зниженню реальних доходів населення шляхом своєчасної їх індексації, а також компенсації втрати заробітної плати у зв'язку з порушенням терміну

її виплати. Основні напрями у сфері охорони праці спрямовані на суттєве зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та зменшення кількості робочих місць з шкідливими та важкими умовами праці. Основними напрямами у сфері охорони праці є: виведення з експлуатації будівель та споруд, що перебувають в аварійному стані, зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та несприятливими умовами

праці; стимулювання інвестування екологічно чистих технологій та створення безпечних умов праці; забезпечення ефективності діючої системи управління охороною праці на всіх рівнях; створення та впровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності; створення системи навчання з питань охорони праці для працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності.

Інші напрями політики розвитку трудового потенціалу, спрямовані на поліпшення стану здоров'я, культурного розвитку населення, створення умов для повноцінного відпочинку, забезпечення нормальних житлових умов, безпечної життєдіяльності: створення умов для забезпечення доступної, своєчасної та якісної медичної та медикосанітарної допомоги для всіх верств населення; створення та запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування; встановлення та забезпечення стандартів якості та рівня

надання медичної допомоги та санаторно-курортного лікування, фізичної культури і спорту, відпочинку населення тощо; створення умов для повноцінного харчування, в тому числі за рахунок підвищення якості харчових продуктів шляхом сертифікації продукції, що виробляється в Україні та ввозиться із-за кордону; оздоровлення довкілля, забезпечення санітарної охорони водойм, грунтів та атмосферного повітря; розширення можливостей та забезпечення доступності повноцінного відпочинку

і оздоровлення населення, ефективного санаторно-курортного лікування, зайняття фізичною культурою та спортом; створення умов для розвитку ринку житла з використанням різних джерел фінансування, поліпшення утримання і схоронності житлового фонду; безперервне навчання всіх верств населення веденню безпечного та здорового способу життя. Основними напрямами державної політики розвитку трудового потенціалу на регіональному рівні є створення умов для розвитку трудового потенціалу через забезпечення всебічного

та збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їхнього природно-ресурсного, науково-технічного та виробничого потенціалу. Розділ ІV Механізм реалізації політики розвитку трудового потенціалу Реалізація політики розвитку трудового потенціалу України має здійснюватися через Державну довгострокову програму розвитку трудового потенціалу

України, яка повинна бути інтегруючим інструментом зупинення та подолання негативних тенденцій у формуванні та збереженні трудового потенціалу, а також розширеного його відтворення та розвитку. Програма розвитку трудового потенціалу України має бути розроблена з урахуванням прогнозів економічного та соціального розвитку України до 2010 року. Програмні заходи повинні мати комплексний, системний характер, враховуючи особливості розвитку регіонів і галузей економіки та рівні доходів різних соціально-демографічних

груп населення. Програма має містити нормативно-правовий, економічний, фінансовий, організаційний та інформаційний механізми забезпечення економічної ефективності використання трудового потенціалу України. На основі положень Державної довгострокової програми розвитку трудового потенціалу України мають грунтуватися короткострокові програми з питань економічного, соціального та гуманітарного розвитку, що розробляються в Україні. Це дасть змогу конкретизувати завдання

і заходи, орієнтовані на довгострокову перспективу, та коригувати їх залежно від розвитку економіки. Розроблення таких короткострокових програм забезпечить поступовість і послідовність реалізації стратегічних програмних заходів. Для реалізації політики розвитку трудового потенціалу повинна бути створена єдина система управління, у тому числі система обліку впливу економічних рішень на розвиток трудового

потенціалу, а також моніторингу його параметрів на всіх рівнях.